Дослідження методів стратегічного аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАІНИ

ДВНЗ «УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ХІМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ФІНАНСІВ

РЕФЕРАТ

Дослідження методів стратегічного аналізу

Виконала ст. гр. 3-МЕН-13

Литвин Руслана Геннадіївна

Перевірила

Викладач Чернишова О.М.

Дніпропетровськ 2015



ВСТУП

Однією з найголовніших складових успіху діяльності будь-якої організації є використання менеджменту, тобто науково обґрунтованої та якісно побудованої системи управління організацією. Менеджмент виступає як результативний засіб формування ринкових стратегій, залучення інвестицій, здійснення нововведень, оптимізації співвідношення попиту і пропозиції тощо.

Підприємці зацікавлені у використанні його основних надбань, оскільки це дає змогу досягнути стрункої побудови організації, знизити трудомісткість управлінських робіт, оптимізувати чисельність апарату управління, посилити управлінський вплив, зосередити зусилля всіх працівників на досягненні поставлених цілей. В організаціях усе більшого значення набуває діяльність керівників нової формації -- менеджерів. Добре підготовлений менеджер, який володіє широкими знаннями у сфері сучасної економіки, основами інформаційних і комп'ютерних технологій, технікою ділового спілкування з вітчизняними та зарубіжними партнерами, може забезпечити успіх організації, її інноваційний розвиток, сприятливий інвестиційний клімат. Побудоване на засадах сучасного менеджменту управління організацією характеризується, з одного боку, стабільністю в отриманні високих економічних, технологічних, соціальних та інших результатів, з іншого -- високою динамікою позитивних змін.

У цій роботі визначається і обґрунтовується місія, профіль, види діяльності, межі території, яку охоплює підприємство, розкривається зміст і застосування менеджерами основних функцій менеджменту: планування, організації, мотивації та контролю. Тому, мета даної роботи полягає у дослідженні основних принципів діяльності підприємства та визначенні пріоритетних напрямків розвитку організації, система управління якої повинна базуватися на основі сучасних принципів менеджменту.

Соціальна практика висунула сьогодні на перший план необхідність створення в Україні стрункої системи менеджменту, оволодіння підприємцями основами менеджменту, підготовки спеціалістів, які були б здатні реалізувати сучасні надбання світового менеджменту.

Основна мета виконання даної роботи - на практиці вивчити та розглянути вплив чинників зовнішнього та внутрішнього середовища на побудову системи управління підприємства, врахувати їх вплив на систему управління.

Виконання роботи передбачає досягнення наступних завдань:

- Закріплення теоретичних знань в області менеджменту;

- Навчитися формувати функції та використовувати методи менеджменту в організації;

- Розробити механізм прийняття управлінських рішень та пропозиції щодо вдосконалення керівництва;

- Проектування комунікації в менеджменті підприємства;

- Організувати працю менеджерів підприємства.



РОЗДІЛ 1. Формування функцій менеджменту на підприємстві

1.1 Планування

Планування являє собою важливу функцію менеджменту. Воно здійснюється на основі економічних законів, наукового аналізу сучасного стану виробництва, прогнозів його розвитку і попиту на продукцію, економічних обґрунтувань ефективності кожного технічного й організаційного рішення.

Планування - вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації, шляхи і способи його досягнення.

Під плануванням розуміють сукупність засобів мобілізації зусиль колективу для досягнення головної мети підприємства.

Основне завдання планування - підвищення ефективності діяльності й досягнення оптимальних результатів за найменших витрат.

Головна мета планування - забезпечення безперервного пропорційного розвитку виробництва для досягнення істотних кінцевих результатів і повнішого задоволення потреб працівників підприємства.

Стратегічне планування - це процес визначення головних цілей організації, ресурсів, необхідних для їх досягнення, та політики, спрямованої на придбання та використання цих ресурсів [1].

Стратегічне планування складається з восьми етапів:

1. Визначення місії організації.

2. Визначення цілей та завдань підприємства.

3. Оцінка та аналіз зовнішнього середовища.

4. Управлінське обстеження.

5. Аналіз стратегічних альтернатив у розвитку підприємства.

6. Вибір стратегії.

7. Реалізація стратегії.

8. Оцінка результатів реалізації стратегії.

Головним плановим рішенням являється вибір місії та конкретних цілей, що забезпечують їх реалізацію. Місія -- це сформульована вищим керівництвом і обнародувана загальна стратегічна мета організації, сенс її існування з погляду інтересів громадськості. Вона дає уявлення про організацію, про її філософію, імідж. Оскільки будь-яке підприємство - це відкрита система і існує завдяки тому, що задовольняє певну потребу своїх споживачів, клієнтів, то й місія його повинна відшукуватись в навколишньому середовищі, а не всередині підприємства.

Після формулювання місії на її основі встановлюються конкретні цілі, через які здійснюється місія підприємства. Цілі доводяться до виконавців, керівництво стимулює їх досягнення і тільки в цьому випадку вони становляться значимою частиною стратегічного планування.

Цілі -- це конкретний кінцевий стан або очікуваний бажаний результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Цілі визначають концепцію розвитку й основний напрям ділової активності.

Цілі повинні відповідати деяким обов'язковим вимогам. Вони повинні бути такими, щоб їх можна було досягнути, гнучкими, вимірними, конкретними, сумісними та прийнятними.

Встановлення цілей передбачає проходження чотирьох обов'язкових фаз:

1) виявлення і аналіз тенденцій, що спостерігаються в оточенні;

2) встановлення загальних для організації цілей;

3) побудова ієрархії цілей;

4) встановлення індивідуальних цілей.

Таким чином, результатом стратегічного планування є зміни в організації, а саме: пошук нових ринків, диверсифікація виробництва, проектування і створення нових потужностей, ліквідація нерентабельних підрозділів, розробка нових видів продукції, реорганізація і перерозподіл повноважень та відповідальності і таке інше. Широке використання цих прийомів дає змогу менеджерам чітко організовувати реалізацію стратегії підприємства для досягнення вагомих кінцевих результатів діяльності.

1.2 Організація

Наступним кроком після визначення перспективи і майбутніх параметрів діяльності організації є її побудова, яка закріплює повноваження, завдання та обов'язки працівників у різних підрозділах і на різних рівнях управління.

Організація - це процес, який здійснюється керуючим та спрямований на розподіл спільної діяльності серед виконавців, і встановлення між ними причинних відносин діяльності, що визивають ефект додаткового корисного результату [5]. Це також процес створення такої структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення його цілей.

Побудова організації здійснюється шляхом організаційного проектування, зверху вниз і охоплює такі етапи:

1. Здійснення поділу організації по горизонталі на широкі блоки, відповідно до найважливіших напрямків діяльності з реалізації стратегії. Прийняття рішень про те, які види діяльності мають виконувати лінійні підрозділи, а які - штабні;

2. Визначення співвідношення між повноваженнями різних посад. При цьому керівництво визначає послідовність команд, за потреби здійснює подальший поділ на менші організаційні підрозділи з метою ефективнішого використання спеціалізації та запобігання перевантаженню керівництва;

3. Визначення посадових обов'язків як сукупності певних завдань і доручення їх виконання конкретним особам, які несуть відповідальність за їх ефективне використання.

В результаті організаційного проектування формується організаційна структура управління, яка характеризує її будову та внутрішню форму системи, зв'язок елементів, що забезпечують функціонування й розвиток організації як єдиного цілого.

Організаційна структура - це сукупність виробничих ланок і впорядкованих потоків ресурсів у виробничій системі, а також органів управління та їх певний взаємозв'язок, які забезпечують досягнення стратегічних цілей підприємства.

До організаційної структури управління належать:

- ланки управління на кожному його рівні;

- розміщення, зв'язки та підпорядкованість ланок;

- права, обов'язки, повноваження і відповідальність кожної ланки в межах виконання загальних і конкретних функцій менеджменту;

- чисельний і професійно-кваліфікаційний склад працівників;

- ступінь централізації та децентралізації функцій менеджменту.

Вертикальний поділ праці передбачає рівні управління для координації діяльності всіх елементів горизонтального поділу праці. Для цього створюється апарат управління, що включає керівників, менеджерів і фахівців, які виконують на різних рівнях певні завдання, роботи, операції. Оптимальні результати діяльності організації забезпечують, як правило, три рівні управління:

1) керівники низової ланки;

2) керівники середньої ланки;

3) керівники вищої ланки.

Горизонтальний поділ праці -- це поділ виробничого процесу на стадії, фази, види роботи й операції відповідно до визначеного технологічного процесу.

1.3 Контроль

Для забезпечення ефективної діяльності працівників недостатньо лише визначити завдання, організувати робоче місце, забезпечити оплату праці тощо. Всі ці процеси не результативні, якщо не реалізовується такий управлінський процес, як контроль, який дає змогу виявити існуючі в організації проблеми та причини їх виникнення.

Контроль -- це процес менеджменту, за допомогою якого особа чи організація (колектив людей) усвідомлено встановлюють фактичні результати, та зіставляють з тим, що інша особа, група чи організація в цілому повинні робити для досягнення запланованих цілей [5].

Контроль - важлива функція менеджменту, застосування якої дає керівнику слідкувати за виконанням управлінських рішень і вносити корективи. За своїм рангом функція контролю стоїть на другому місці після функції планування (постановки цілей). І це зрозуміло, адже якщо до підлеглих не доведена мета їхньої діяльності, то нічого буде контролювати. Незважаючи на те, що контроль не надто подобається працівникам, він все-таки є поєднувальним чинником діяльності контролюючих та контрольованих.

Основне завдання контролю - забезпечити досягнення цілей і місії організації. Потреба контролю є об'єктивною і визначається дією таких чинників:

o зміною законів, політики, структури організації тощо;

o небезпекою виникнення кризових ситуацій;

o потребою підтримувати успіх організації;

o боротьбою за ринки збуту товарів;

Тобто функція контролю спрямована на виявлення відхилень у виробничому процесі і полягає у своєчасній їх ліквідації. Контроль повинен:

o орієнтуватися на досягнення конкретних результатів;

o забезпечувати своєчасність, мобільність, надійність та гнучкість застосування контрольних операцій;

o відзначатися простотою;

o бути економічним, тобто базуватися на порівнянні витрат на його організацію з його результатами.

1.4 Мотивація

Після визначення перспектив організації та завершення її побудови особливого значення набувають питання створення максимальної зацікавленості працівників у результатах діяльності організації, тобто мотивування.

Мотивування - вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання себе та інших працівників до діяльності, що спрямована на досягнення особистих цілей і цілей організації.

Потреба - це відчуття людиною певних фізіологічних та психологічних нестач. Усі потреби поділяються на первинні - це фізіологічні потреби в їжі, воді, сні, відпочинку, наявності житла, одягу; та вторинні - це психологічні та соціальні потреби людини: приналежності до певної соціальної групи, у повазі, владі, у самовираженні, у реалізації творчих здібностей.

Мотив - активні рушійні сили, які визначають поведінку людей, що обумовлені їх прагненнями і добровільними бажаннями діяти певним чином.

Стимул - рушійні сили, які змушують людину діяти згідно певних обставин через реалізацію системи певних матеріальних чи моральних заохочень, або не застосуванні системи покарань.

Винагорода - усе те, що людина вважає цінним для себе від діяльності і життя. Винагороди бувають двох типів: внутрішні та зовнішні.

Внутрішню винагороду забезпечує сама робота у вигляді: відчуття досягнення результату діяльності, змістовності та значимості виконуваної роботи, визнання дружби і спілкування з колегами в процесі роботи, самоповаги, поваги з боку оточуючих.

Зовнішня винагорода - це все те, що забезпечується організацією за результатами праці. До неї належать: заробітна плата, просування по службі, надання окремого кабінету, визнання працівника вищим керівництвом, додаткові виплати та пільги.

Сучасні теорії мотивації поділяються на дві категорії: змістовні та процесуальні.

Змістовні теорії мотивації в основі яких лежать потреби людини. Найбільш відомі змістовні теорії мотивації авторів Маслоу, Герцберга, Мак-Клелланда, Альдерфера, Туган-Барановського.

Процесуальні теорії мотивації Згідно з процесійним підходом поведінка людини визначається не лише її потребами, а й сприйняттям ситуації, очікуваннями, пов'язаними з нею, оцінкою своїх можливостей та наслідків обраного типу поведінки, внаслідок чого людина приймає рішення про активні дії або бездіяльність. Найбільш відомими з них є теорія очікувань В. Врума, теорія справедливості та моделі Л. Портера і Е. Лоулера (Рис.1.1).

Рис.1.1. Модель Портера-Лолуера

Л. Портер і Е. Лоулер розробили комплексну теорію мотивації, що включає елементи теорії очікувань і теорії справедливості. У моделі відображено 5 змінних: витрачені зусилля, сприйняття, одержані результати, винагорода, міра задоволення.

Ця теорія побудована на сполученні елементів теорії очікувань і теорії справедливості. Суть її в тому, що введені співвідношення між винагородою і досягнутими результатами. Мотивація не є простим елементом у ланцюзі причинно-наслідкових зв'язків. Ця теорія описує, наскільки важливо об'єднати такі поняття, як зусилля, здібності, результати, винагорода, задоволеність і сприйняття, в межах єдиної системи мотивації персоналу фірми.

Один із найбільш важливих висновків Л. Портера і Е. Лоулера полягає в тому, що результативна праця веде до задоволення. Вони вважають, що почуття виконаної роботи веде до задоволення і сприяє підвищенню результативності.

Однією з найважливіших форм мотивації на підприємстві в організаціях є матеріальне стимулювання праці, яке являє собою процес формування і використання систем матеріальних стимулів праці та розподілу заробітної плати відповідно до її закону розподілу за кількістю і якістю праці. Завдання менеджера, у випадку застосування економічної мотивації, полягає в розробці преміальної схеми виплат за продуктивність, системи відрядної оплати або трудових угод.

мотивація комунікація організаційний управління



РОЗДІЛ 2. Використання методів менеджменту на підприємстві

2.1 Економічні методи менеджменту, їх значення і ефективність використання

Економічні методи управління посідають найважливіше місце в системі методів менеджменту. Це зумовлене тим, що управлінські відносини визначаються насамперед економічними відносинами, в основу яких покладено об'єктивні потреби й інтереси людей. Визначення сукупності економічних важелів, за допомогою яких досягається ефект, що задовольняє вимоги колективу в цілому й кожного працівника зокрема є принциповим питанням для підприємств.

Схема 2.1. Діюча система економічних методів менеджменту



В умовах ринку економічні методи управління мають набувати подальшого розвитку, розширюватиметься сфера їх дії, підвищуватиметься дієвість і результативність економічних стимулів, що доз­волить поставити кожного працівника й кожний колектив в цілому в такі умови, за яких найповніше задовольнятимуться особисті інтереси й загальнодержавні.

Діюча система економічних методів управління ділиться на методи, передбачені державним законодавством і такі, що застосовуються безпосередньо керівництвом підприємства, (схема 2.1).

Матеріальне заохочення сприяє удосконаленню організації та зміцненню дисципліни праці, підвищенню рівня її нормування та продуктивності, досягненню високих показників діяльності підприємств в цілому. Воно є ефективним лише тоді, коли всі категорії працюючих однаковою мірою зацікавлені в його збільшенні. Особливе значення тут має особиста зацікавленість управлінського персоналу. Від якості управлінських рішень залежить ефективність використання матеріально-сировинних та інших ресурсів, якість виготовлених послуг та продукції, тобто ефективність діяльності підприємства.

2.2 Організаційно-адміністративні методи управління

Організаційно-адміністративні методи здійснюють прямий вплив на об'єкт управління через накази, розпорядження, опера­тивні вказівки, контроль за їх виконанням, систему адміністратив­них засобів підтримання трудової дисципліни. Ці методи регламен­туються правовими актами трудового й господарського законо­давства, основною метою яких є правове регулювання відносин між керівником і підлеглим, зміцнення законності, захисту прав і законних інтересів підприємства та його працівників відповідно до Кодексу законів про працю та інших законодавчих актів. Найваж­ливіша мета цих методів - локальне використання можливостей підвищення ефективності виробництва шляхом аналізу, вибору, формування та регулювання взаємодії структурних елементів у да­ний момент розвитку підприємства.

В основі класифікації організаційно-адміністративних методів лежить їх групування за певними ознаками. За роллю в процесі управління виділяють три основні групи організаційно-адміністративних методів: регламентуючі, розпорядчі та дисциплінарного впливу.

2.3 Соціально-психологічні методи управління

Значне місце в діяльності менеджерів належить методам переконання, тому вони є важливими для вивчення й застосування. Вміння враховувати методи переконання (психологічні фактори) й за їх допомогою цілеспрямовано впливати на працівників допомагає керівникові сформувати колектив із спільними метою й завданнями. Соціологічні дослідження підтверджують, що успіх діяльності керівника на 15% залежить від його фахового рівня й на 85% - від уміння працювати з людьми. Знаючи особливості поведінки, характер кожного працівника, можна прогнозувати його поведінку в необхідному для колективу напрямі. Кожній групі людей, кожному колективу притаманний певний психологічний клімат. Тому суттєвою умовою створення й розвитку трудових колективів є дотримання в них принципів психологічної сумісності. Недостатня увага до соціальних і психологічних аспектів управління є основою нездорових взаємовідносин у колективі, що може призвести до різкого зниження продуктивності праці (до 15%). Як засвідчує практика, формування позитивного морально-психологічного клімату, виховання почуття товариськості і взаємодопомоги відбувається більш активно при формуванні ринкових відносин. Тому менеджерам підприємств для найбільш результативного впливу на працівників слід не лише знати моральні й психологічні особливості окремих виконавців та соціально-психологічні характеристики окремих груп і колективів, але й здійснювати управлінський вплив за допомогою соціально-психологічних методів управління. Для цього доцільно застосовувати сукупність специфічних способів впливу на відносини й зв'язки, які виникають в трудових колективах, а також на соціальні процеси, які в них відбуваються.

Головною метою застосування зазначених методів є сформування в колективі позитивного соціального й психологічного клімату, завдяки чому значною мірою вирішуються виховні, ор­ганізаційні й економічні завдання. Тобто поставлені перед колективом цілі можуть бути досягнуті за допомогою одного з важливіших критеріїв ефективності й якості роботи - людського фактору.

Уміння враховувати «людський фактор» дозволяє керівникові цілеспрямовано впливати на колектив, створювати необхідні умови для праці і формувати колектив однодумців. Прийоми й способи соціально-психологічних методів, які застосовуються на підприємствах, досить часто визначаються фаховим рівнем та компетентністю керівника, організаторськими здібностями й обізнаністю в галузі соціальної психології. Очолювати колектив повинні фахівці, які володіють методикою застосування системи соціального і психологічного впливу, а саме:

- методами управління певними груповими явищами й процесами;

- методами стимулювання творчої активності працівників;

- методами морального стимулювання колективної ініціативи;

- методами соціального нормування;

- методами соціального регулювання;

- методами соціального планування;

- методами соціального прогнозування;

- методами управління індивідуально-особистісною поведінкою;

- методами морального стимулювання особистої ініціативи;

- методами виховання та навчання;

- особистим прикладом.

Успіх діяльності керівника залежить також від того, наскільки вірно він застосовує систему психологічних методів впливу, які формують позитивні міжособистісні відносини:

- метод формування та розвитку первинних колективів;

- гуманізацію праці (дизайн робочих місць, застосування поло­жень ергономіки, впровадження сучасного технічного обладнання);

- психологічну мотивацію;

- психологічні методи відбору й навчання працівників.



РОЗДІЛ 3. Проектування комунікацій на підприємстві

У більшості людей процеси комунікації займають до 70 відсотків часу. Здібність до комунікацій (вміння говорити, слухати, читати, писати) - одна з найважливіших. Саме комунікації дали можливість людству накопичити величезний потенціал знань, забезпечити узгоджену суспільну діяльність.

Саме тому, що керівник повинен примусити інших працювати, він має довершено володіти мистецтвом комунікацій. Згідно з оцінками фахівців керівники всіх рівнів 80 відсотків свого часу витрачають на різні види комунікацій.

Характеристику усіх видів комунікацій в організації, а також приклади застосування інформації та документації при відповідних комунікаціях наведено у табл. 3.1

Таблиця 3.1

Види комунікацій	Характеристика конкретних видів комунікацій	Приклади використання інформації при різних видах комунікацій	Приклади застосування документів при здійсненні комунікацій
1) За сферою охоплення:
Між організацією та зовнішнім середовищем	Здійснюється обмін інформацією між організацією та споживачами, постачальниками, державою, політичною системою	Позитивні відгуки клієнтів	Відбувається передача інформації усно у формі звітів тощо.
2.Організаційні
Від вищих рівнів управління до нижчих	Передається інформація про планові завдання, зміни у діяльності організації, нововведення.	Директор інформує про зміну режиму роботи підприємства	Передається у вигляді службової записки.
Від нижчих рівнів управління до вищих	Передається інформація про недоліки у роботі, прохання, пропозиції, рекомендації	Вимога робітників змінити режим роботи підприємства.	Передається у вигляді службової записки
Між різними підрозділами	Передається інформація стосовно конкретних взаємозалежних сфер, параметрів, завдань виробничого господарського процесу	Інформація про впровадження нової технології.	Може передаватися усно або письмово.
Між менеджером і його підлеглими (робочою групою)	Передається інформація про конкретні завдання, що стоять перед робочою групою керівника, зміну технологічної роботи групи очікувані зміни у структурі групи.	Вирішення проблеми про кредиторську заборгованість	Інформація передається у письмовій формі.
Міжособистісні	Передається службова виробничо-господарська спеціалізована, фінансова інформація між різними працівниками в межах організації	Інформація про потужність і ефективність нового підприємства-конкурента.	Поширюється в усній формі при спілкуванні працівників.
2) За способом виникнення:
формальні	Передається офіційна інформація організаційними комунікаційними каналами в межах організації	Директор і заступник з економічних питань вирішують питання про кредиторську заборгованість	Поширюється в усній формі при спілкуванні працівників.
неформальні	Передається інформація між працівниками організації неофіційно	Директор радиться з заступниками про кандидата на вакантну посаду	Приватна розмова
3) За способом здійснення:
вербальні	Словесні комунікації	Заступник директора з економіки повідомив про розроблені плани підприємства на майбутнє	-
невербальні	Несловесні комунікації	Директор власним виразом обличчя виявив незадоволення стосовно плану заступника директора з економіки	-

Важливим елементом здійснення комунікацій на підприємстві є робота з документами. Основним підрозділом, який здійснює документоведення на підприємстві є відділ кадрів. Основними функціями діловодства, які виконує відділ є:

- попередній розгляд і облік документів;

- довідково-інформаційне обслуговування;

- контроль за виконанням;

- експедиційне оброблення та транспортування документації.

Виконання функцій діловодства не зовсім властиво відділу кадрів, тому для підприємства найбільш прийнятним є перепідпорядкування діловодства секретареві директора та створення секретаріату. Таке нововведення дасть змогу «розвантажити» відділ кадрів та звільнити його працівників від виконання додаткових обов'язків, що не передбачені їх посадовими інструкціями.

Забезпечення злагодженої роботи підрозділів організації, окремих виконавців, груп працівників, а також необхідних контактів із зовнішнім середовищем вимагає своєчасного передавання інформації різних видів, певної якості, необхідної достовірності тощо. Все виконує комунікаційний процес - процес обміну інформацією з метою розв'язання конкретної проблеми.



ВИСНОВОК

У даній роботі розглядалась система менеджменту на підприємстві. Досліджувались такі елементи як впливи зовнішнього та внутрішнього середовища, структура організації, механізми та етапи здійснення стратегічного планування, організація та реалізація контролю, заходи щодо мотивації праці, проектування комунікацій на підприємстві.

Аналізуючи всі ці елементи можна зробити висновок, що менеджмент як управління на підприємстві передбачає:

- орієнтацію підприємства на попит і потреби ринку, конкретних споживачів, виробництво тих видів продукції, які мають попит і можуть принести очікуваний прибуток;

- постійне прагнення до підвищення ефективності виробництва, отримання оптимальних результатів із меншими витратами;

- постійний перегляд цілей і програм залежно від ситуації на ринку;

- встановлення остаточного результату діяльності підприємства та його підрозділів;

- необхідність використання сучасної інформаційної бази з метою здійснення багатоваріантних розрахунків для прийняття обґрунтованих і оптимальних рішень.

Роблячи висновки, необхідно сказати, що ефективна система управління та менеджменту - це запорука успішного розвитку та процвітання підприємства. Необхідно помітити, що для нормальної роботи підприємства конче необхідне ефективне управління виробництвом, яке у свою чергу неможливе без ефективної організації функцій управління, таких як планування, організація, контроль, мотивація та інші. Правильна організація системи виробництва та менеджменту створить необхідні засади для подальшого розвитку та процвітання підприємства, дасть змогу досягнути поставлених перед підприємством задач та цілей.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Василенко В. О. Стратегічне управління : навч. посібн. / В. О. Василенко, Т. І. Ткаченко. - К. : ЦНЛ, 2003. ? 396 c.

2. Виноградський М. Д., Виноградська А. М. Організація праці менеджера: Навчальний посібник для студентів економічних вузів. - К.: Кондор, 2002. - 208с.

3. Гірник О. М., Лазановський Г. П. Менеджмент: теоретичні основи і практикум - К.: Магнолія-плюс, 2003.

4. Кузьмін О. Є., Мельник О. Г. Основи менеджменту. - К.: Академкнига, 2003. - 414с.

5. Мартиненко, М. М. Основи менеджменту : підручник / М. М. Мартиненко. - К. : Каравела, 2005. - 496 с.

6. Пушкар Р.М., Тарнавська Н.П. Менеджмент. - Тернопіль: “Карт-бланш”, 2003р. - 234с.

7. Стадник В. Р., Йохно М. А. Менеджмент: Посібник - К.: Академвидав, 2003. - 463с.

8. Сухарський В. С. Менеджмент: Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2001. - 342с.

9. Хміль Ф. І. Менеджмент: Підручник - К.: Вища школа, 1995. - 351с.

10. Шегда А. В. Менеджмент: Підручник. - 3-тє видання., випр. і доп. - К.: Знання, 2006. - 645с.

Размещено на Allbest.ur