Соціальна направленість та відповідальність організації (на прикладі НВП "Талас")

Таблиця 2.1 Реквізити підприємства і зведення органів статистики

Найменування реквізиту	Опис реквізиту
Індивідуальний податковий №	124592377092
Організаційно-правова форма господарювання	Приватне підприємство, відноситься до категорії малих підприємств
Місцезнаходження	Україна, м. Харків, Салтівське шосе, кв. 50, кв. 4 (Фрунзенский р-н)
Види діяльності	Конструкторська організація віднесена до числа наукових установ; виробництво склопластиків і виробів з них; ; оптова і роздрібна торгівля недержавних організацій; зовнішня торгівля недержавних організацій; дослідження і розробки в області природних і технічних наук
Орган реєстрації	Виконавчий комітет районної Ради народних депутатів. Фрунзенській район
Дата реєстрації	12.11.1992
Платіжні реквізити	р/р 890163877 В УкрСибБанку

Підприємство створюється для здійснення господарської, у тому числі комерційної діяльності з метою одержання і розподілу прибутку. Передумовою до створення підприємства послужило виникнення вільних ринків після ліквідації Радянського Союзу, і фактична ліквідація галузевого інституту, що спеціалізується на розробці електроізоляційних матеріалів.

«Талас» у встановленому порядку може здійснювати усі види торгово-економічних, науково-технічних і інших зв'язків із закордонними фірмами, організаціями і приватними особами, експортувати й імпортувати у встановленому законом порядку науково-технічну і будь-яку іншу продукцію, робочу силу, здійснювати прямий товарообмін, експорт і імпорт товарів, послуг, технологій, устаткування, що комплектують виробів, сировини, матеріалів і інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, «ноу-хау», технологій і т.д.), навчальні, науково-технічні і виробничі розробки і проекти самостійно і спільні з закордонними фірмами, організаціями і приватними особами як в Україні, так і за її межами.

Підприємство має відособлене майно, може від свого імені робити угоди й інші юридичні акти, здобувати майнові й особисті немайнові права, нести обов'язку, має право на конфіденційну інформацію, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному і третейському судах.

Організаційна структура підприємства відображена на рис.2.1, вона поділятися на сфери діяльності поза залежністю від здібностей співробітників. Це означає, що сфери діяльності визначені не за замовленням у залежності від якості і знань співробітників, а відповідно до даної організаційної структури. Організаційна структура побудована найкращим для підприємства чином, про що свідчить чітке розмежування функціональних обов'язків всіх працівників, а також наявність зворотного зв'язку.

Для керівника встановлені чітко визначені функції й обов'язки, що регламентують, у які справи він має право втручатися і які рішення він не повинний приймати без проведення необхідних консультацій зі своїми співробітниками. Це також створює йому реальну основу для здійснення контролю за діяльністю своїх підлеглих. Структура керування підприємством будується по ознаці лінійної підпорядкованості, коли всі розпорядження йдуть зверху вниз: від керівництва до співробітників. Перевага даної системи полягає в точному розподілі і розмежуванні функцій і відповідальності, нарешті в створенні чіткої організації роботи.

Рис.2.1.Організаційна структура керування підприємством НВП «Талас»

Керівництво даного підприємства складається з одного засновника - генерального директора і комерційного директора, який не є власником підприємства.

Список адміністративно-управлінського персоналу підприємства приведений у табл. 2.2.

Таблиця 2.2. Адміністративно-управлінський персонал підприємства

П.І.Б	Посада	Вік, років	Термін роботи на підприємстві
Василенко Володимир Михайлович	Головний директор	54	8
Самійленко Анатолій Іванович	Комерційний директор	32	3
Ерофеев Леонід Кузьмич	Головний інженер-директор	41	8
Зинов'єва Надія Петрівна	Головний бухгалтер	45	8

Для консультування керівника з питань загальних для підприємства інтересів існує кілька функціональних відділів: комерційний, маркетингу, виробничо-конструкторський, фінансовий.

Число співробітників обумовлене розмірами підприємства, а також специфікою виробництва.

Керівництво підприємства здійснюється грамотними менеджерами з великим досвідом роботи, і високою відповідальністю в прийнятті управлінських рішень. Менеджерами середньої ланки здійснюється оперативний контроль за виробничими процесами за рахунок тісної взаємодії між керівництвом і робочою силою. Робітники підібрані відповідно до спеціальностей і виконуваних функцій.

2.2 Опис бізнесу і продукції, що випускається

Основним напрямом діяльності підприємства є виробництво електроізоляційних матеріалів для підприємств залізниць, енергопідприємств, телекомунікацій і зв'язку, нафтогазодобичі, хімічній галузі, коксохімічній галузі, гірничорудній галузі, шахтного будівництва, робіт з експлуатації, водопостачання, каналізації, для промислових і адміністративних будинків, для робіт на відкритому повітрі, для робіт нижче рівня землі (у т.ч. для колодязів), а також для проведення будівельних, монтажних, налагоджувальних, ремонтно-експлуатаційних робіт у електроустановках відкритого і закритого типу. Рівнобіжне підприємство розглядає можливість диверсифікованості ринків і розширення каналів збуту. Так, у даний момент підприємством здійснюється вихід на роздрібний ринок через мережу магазинів побутових і господарських товарів зі своєю найбільш ліквідною продукцією - склопластикових сход.

Підприємство орієнтоване на випуск високоякісної продукції, яка проходить необхідні іспити у відповідних державних установах. Асортимент продукції приведений у табл. 2.3.

Таблиця 2.3 Перелік найменувань продукції підприємства.

Асортимент продукції, що випускається
Вставка ізолююча для контактної мережі залізниць
Комплект несучих частин для збереження акумуляторів
Труба склопластикова
Сходи склопластикові одноколінні
Сходи склопластикові приставна для гладких покрить
Драбина склопластикова пристінна усічена
Драбини склопластикові для гладких і м'яких покрить
Комплект склопластикових ізолюючих елементів для вишок знімних

На даний момент склопластикові сходи вважаються найбільш ліквідною продукцією підприємства. Це обумовлено потребою в них серед підприємств енергетичного комплексу, хімічної промисловості, залізниць, а також у побуті. Попит саме на цю продукцію обумовлений властивостями матеріалу, що має хімічну стійкість до агресивних середовищ, а також є діелектриком. Водночас підприємство постійно розширює асортимент продукції, що дозволило дозволяє йому завоювати нові ринки збуту.

Відповідно до заданих технічних вимог підприємством також можуть виготовлятися необхідні вироби, що комплектують на аналогічній основі, що відрізняються від споконвічно пропонованих у каталозі по функціональних чи інших ознаках відповідно до вимог замовника.

Оптимізація собівартості продукції, а головне - її висока якість, досягається завдяки знанням секретів виробництва в області технології, розміщенні об'єктів підприємства (офіси, цехи), напрацьованих каналів збуту продукції і ділових зв'язків, що є інтелектуальною власністю підприємства та, як наслідок, є конфіденційною інформацією.

На даний момент діяльність підприємства забезпечують виробничі приміщення, приведені в табл.. 2.4, а інфраструктура підприємства приведена в додатку Д.

Таблиця 2.4 Виробничі площі і приміщення.

Призначення, характеристика	Загальна площа, кв. м	Джерело забезпечення	Витрати, грн/год.
Виробничий цех	880	орендна плата	15840
Склад матеріалів і готової продукції	96	орендна плата	1728
Підсобні приміщення	36	орендна плата	648
Офіс	32	орендна плата	576

Господарська діяльність є ефективної, якщо підприємство:

- раціонально використовує активи,

- вчасно погашає зобов'язання,

- рентабельно [27].

Використовуючи статті фінансової звітності Балансу (ф. № 1) і Звіту про фінансові результати (ф. № 2), приведені в додатку Е, проведений аналіз ефективності господарської діяльності підприємства. Метою аналізу є проста і наочна оцінка динаміки розвитку підприємства, його фінансового стану.

Коефіцієнт оборотності запасів. Він показує швидкість обороту запасів для забезпечення поточного обсягу продажів. Розраховується по формулі (2.1):

Кіз = Се/[(Зпоч+Зкін)/2] (2.1)

Де : Кіз - коефіцієнт оборотності запасів; Се - собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг); Зпоч - запаси на початок періоду; Зкін - запаси на кінець періоду.

Чим вище цей коефіцієнт, тим швидше обертаються запаси [28].

Собівартість реалізованої продукції (дані ф. № 2) - 420 тис. грн. Середній розмір запасів (дані ф. № 1) 150 тис. грн. Коефіцієнт оборотності запасів: 420000 : 150000 = 2,8.

Розділивши тривалість звітного періоду (кварталу, року) на коефіцієнт обертавши мости запасів, одержимо кількість днів, необхідне на один оборот запасів. Відповідно до цифр цей показник дорівнює 130 дням (365/2,8). Це означає, що для збереження поточного рівня продажів поповнення запасів необхідно здійснювати через 130 днів.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості. Інше найменування цього коефіцієнта - коефіцієнт оборотності по розрахунках, він показує, скільки оборотів зробили за рік засоби, вкладені в розрахунки Він обчислюється як відношення загального обсягу реалізації до середнього розміру дебіторської заборгованості і розраховується по формулі (2.2):

Код = Дре/[(Дзнач+Дзкон)/2] (2.2)

Де: Код - коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості; Дре - доход від реалізації продукції; Дзнач - дебіторська заборгованість на початок періоду; Дзкін - дебіторська заборгованість на кінець періоду.

Чим більше кількість оборотів, тим швидше підприємство одержує плату від своїх дебіторів [53].

Загальний обсяг реалізації (Ф№ 2) - 4 5000,0 грн. Середній розмір дебіторської заборгованості (дані ф. № 1) 10000,0 грн. Коефіцієнт оборотності складає: 45000,0 : 10000,0 = 4,5.

Використовуючи цей коефіцієнт, розрахуємо більш наочний показник - період інкасації, тобто час, протягом якого дебіторська заборгованість звернеться в кошти. Для цього розділимо тривалість звітного періоду (один рік) на коефіцієнт оборотності по розрахунках. Відповідно до цифр приклада період інкасації (період чекання підприємством одержання коштів після реалізації продукції) складе 81 день (365 : 4,5).

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості, за допомогою якого розраховується період погашення цієї заборгованості. Він обчислюється як відношення собівартості до середнього розміру кредиторської заборгованості і розраховується по формулі (2.3):

Кок = Се/[(Кзпоч+Кзкін)/2] (2.3)

Де: Кок - коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості; Се -собівартість реалізованої продукції; Кзпоч - кредиторська заборгованість на початок періоду; Кзкін -кредиторська заборгованість на кінець періоду.

Загальний обсяг реалізації (дані ф. № 2) - 450000,0 грн. Середній розмір кредиторської заборгованості (дані ф. № 1) - 80000,0 грн. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості: 45000,0 : 8000,0 = 5,6.

Розділивши тривалість звітного періоду (один рік) на коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості, одержимо середню кількість днів, протягом яких підприємство оплачує рахунка кредиторів. Відповідно до цифр приклада цей період дорівнює 65 дням (365 : 5,6).

Оцінка ліквідності підприємства. Ліквідність означає здатність перетворити актив у гроші швидко і без утрат його ринкової вартості. Розрахунок поточних активів на підставі балансу представлений у додатку Ж, а поточних зобов'язань у додатку З.

Коефіцієнт покриття дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи скільки гривень поточних активів підприємства Приходиться на одну гривню поточних зобов'язань. Коефіцієнт розраховується по формулі (2.4):

Кп = (Оа + Рбп)/(Те+Дбп) (2.4)

Де: Кп - коефіцієнт покриття; Оа - оборотні активи; Рбп - витрати майбутніх періодів; Те - поточні зобов'язання; Дбп - доходи майбутніх періодів.

1. Визначимо коефіцієнт покриття: 3 7000,0:1 9000,0 = 1,95 (чи 1,95:1). Це означає, що на кожну 1 гривню поточних зобов'язань (боргів) підприємство має 1,95 грн. поточних активів.

2. Визначимо, на скількох підприємств може зменшити вартість поточних активів (3 7000,0 грн.) при їхньому продажі для того, щоб отриманої суми було досить для погашення поточних зобов'язань (1 9000,0 грн). Для цього:

- розрахуємо питому частину заборгованості: 19000,0 : 37000,0 х 100 = 51 %.

- із загальної суми наявних засобів (37000 грн.), прийнятої за 100 %, віднімемо питому частину заборгованості: 1.00 % - 51 % = 49 %.

Отже, при ліквідації поточних активів їхня вартість може бути зменшена на 49 %, що не перешкодить підприємству повернути борги кредиторам.

Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховується по формулі (2.5):

Кбл = (Оа - З + Рбп)/(Те+Дбп) (2.5)

Де: Оа - оборотні активи; З - запаси; Рбп - витрати майбутніх періодів; Те - поточні зобов'язання; Дбп - доходи майбутніх періодів.

Прийняте приймати орієнтоване нижнє значення цього коефіцієнта, дорівнює 1. Коефіцієнт швидкої ліквідності: (37000,0 - 11600,0) : 19000,0 =1,34.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності, показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов'язань може бути погашена негайно. Коефіцієнт розраховується по формулі (2.6):

Кал = Дс/Те+Дбп (2.6)

Де: Кал - коефіцієнт абсолютної ліквідності; Дс - кошти і їхні еквіваленти; Те -поточні зобов'язання; Дбп -доходи майбутніх періодів

Як орієнтоване значення коефіцієнта абсолютної ліквідності приведене його теоретичне значення, що повинне бути не менше 0,2 -0,25. Коефіцієнт абсолютної ліквідності дорівнює: 8000,0. : 1 9000,0 = 0,42.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу (інше найменування цього коефіцієнта - коефіцієнт автономії, коефіцієнт незалежності). Визначає частку засобів власників підприємства в загальній сумі засобів, вкладених у майно підприємства. Характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних засобів, незалежність його функціонування від позикових засобів. Коефіцієнт розраховується по формулі (2.7)

Кск = Ск/Ап, (2.7)

Де: Ск - власний капітал; Ап - активи підприємства.

Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більше фінансово стійко, стабільно і незалежно від кредиторів підприємство. Якщо його значення дорівнює 1 (чи 100 %), це означає, що власники цілком фінансують своє підприємство.

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу є доповненням до попереднього коефіцієнту - їхня сума дорівнює 1 (чи 100 %). коефіцієнт характеризує частку позикових засобів у загальній сумі засобів, вкладених у майно підприємства. Коефіцієнт розраховується по формулі (2.8):

Кзк = Зк/Ап, (2.8)

Де: Кзк - коефіцієнт концентрації позикового капіталу; Зк - позиковий капітал; Ап - активи підприємства.

Чим нижче цей показник, тим менше заборгованість підприємства, тим стійкіше його положення. Ріст цього показника в динаміку означає збільшення частки позикових засобів у фінансуванні підприємства [22].

Рентабельність продажів (інше найменування цього показника - коефіцієнт «прибуток/продажу» (profit margin), норма чистого прибутку). Він показує, яку прибуток з однієї гривни продажу одержало підприємство. Розраховується по формулі (2.9):

Рп = Чп/Чд, (2.9)

Де: Рп - рентабельність продажів; Чп - чистий прибуток; Чд - чистий доход.

Наприклад, для підприємства рентабельність продажів у 2004 році склала: Рентабельність продажів = 525000 : 3500000 =0,15 (15 %). Це означає, що після відрахування з отриманого доходу усіх витрат залишається 15 копійок прибутку від кожної гривни продажів. Зміна рентабельності продажів підприємства по роках виглядає наступним чином: 2002 р. - 8 %, 2003 р. - 13 %, 2004 р. - 16 %, 2005 р. - 15 %. З отриманих даних видно, що рентабельність продажів знизилася з 16 % у 2004 р. до 15 % в. 2005 р.

Коефіцієнт оборотності активів (asset turnover). Він характеризує, наскільки ефективно використовуються активи» з погляду обсягу реалізації, тому що показує, скільки гривень реалізації приходиться на кожну гривню, вкладену в активи підприємства, іншими словами, скільки разів за звітний період активи обернулися в процесі реалізації продукції. Чим вище оборот, тим ефективніше використовуються активи. Коефіцієнт визначається як відношення чистої реалізації до середньорічної вартості активів по формулі (2.10):

Коб = Чд/[(Анп+Акп)/2], (2.10)

Де: Коб - коефіцієнт оборотності; Чд -чистий доход (виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); Анп - активи на початок періоду; Акп - активи на кінець періоду

Зміна коефіцієнта оборотності активів за чотири роки роботи підприємства «Талас» виглядає наступним чином: у 2002 р. - 2,23, 2003 р. - 2,09, 2004 р. - 2,13, 2005 р. - 1,86. Отримані дані свідчать про зниження оборотності активів підприємства «Талас» у 2005 році в порівнянні з 2004 роком, тобто про менш ефективне їхнє використання.

Рентабельність капіталу характеризує ефективність використання підприємством власного капіталу. Показник визначається як відношення чистого прибутку і середньорічної вартості власного капіталу по формулі (2.11):

Рк = Чп/[(Споч+Скін)/2], (2.11)

Де: Рк - Рентабельність капіталу; Чп - Чистий прибуток; Споч - Власний капітал на початок періоду; Скін - Власний капітал на кінець періоду.

Для підприємства «Талас» рентабельність капіталу по роках виглядає наступним чином: 2002 р. - 8 %, 2003 р. - 13 %, 2004 р. - 16 %, 2005 р. - 15 %. Отримані дані свідчать про зниження коефіцієнта ROE, тобто про зменшення рентабельності капіталу в2005 р. в порівнянні з 2004 р.

Фондовіддача характеризує, наскільки ефективне підприємство використовує основні фонди. Збільшення фондовіддачі свідчить про підвищення ефективності використання основних фондів. Цей показник порівнюється зі среднеотраслевыми показниками. Розраховується по формулі (2.12)

Ф = Чд/[(Офн+Офк)/2], (2.12)

Де: Ф - фондовіддача; Чд - чистий доход від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); Офн - основні фонди на початок періоду; Офк - основні фонди на кінець періоду.

Мотивація та стимулювання персоналу. Мотивація - це внутрішній процес вибору людиною того чи іншого типу поведінки.

Соціальна відповідальність будь-якої організації у першу чергу відображається у виплаті заробітної платні та інших грошових і негрошових винагород робітникам [15]. Оплата праці персоналу підприємства «Талас» здійснюється у формі окладу. Винятком є робітники, які отримують винагороду по відрядно - преміальній системі оплати праці.

Динаміка обсягів заробітної платні управлінського персоналу на підприємстві «Талас» представлена у табл. 2.5.

Можна показати долю заробітної платні управлінського персоналу у загальному доході. Наприклад, у 2005 році це виглядатиме наступним чином: з/п управлінського персоналу = 40560 грн.; загальний дохід = 450000 грн. Таким чином, заробітна платня управлінського персоналу у 2005 році становить 9 % від загального доходу підприємства.

Таблиця 2.5 Заробітна плата управлінського персоналу 2002-2007 рр., грн. / міс.

	2002 р.	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.
Головний директор	600	710	800	930	1020	1200
Комерційний директор	550	640	730	810	910	1035
Головний інженер	550	640	730	810	910	1030
Головний бухгалтер	560	660	740	830	940	1100

Управлінський персонал отримує, крім зазначеного вище окладу, матеріальну допомогу у разі: народження дитини; смерті рідної людини; за вагомий вклад у розвиток підприємства [35].

Робітники, як вже зазначалося вище, отримують винагороду по відрядно - преміальній оплаті праці. Крім цього, вони мають можливість отримати додаткову премію за значні досягнення у інноваційному розвитку підприємства. Тобто, кожен працівник, який має ідею, щодо ефективнішого використання ресурсів на підприємстві, удосконалення його виробничої інфраструктури або виготовлення нового продукту та зможе її обґрунтувати, може отримати матеріальну винагороду за свою розумову працю (видача матеріальних доплат по роках - рис. 2.2). Це свідчить про те, що на підприємстві існує зворотній зв'язок, до думок всіх працівників прислухаються та гідні ідеї матеріально винагороджуються. Тому на НВП «Талас» дуже невисока плинність кадрів, кожен воліє за підприємство, на якому він працює. Хоча заробітна плата не є високою, працівники підприємства знають, що воно має великі перспективи і їх працю дуже скоро буде оплачуватися більш ніж гідно.

Рис. 2.2 Видача матеріальних виплат працівникам НВП «Талас»

Крім того, працівники підприємства отримують надбавки за: високу професіональну майстерність; стаж; за виконання особливо важливого завдання.

Нематеріальних стимулів працівників даного підприємства дуже мало, що обумовлюється тим, що НВП «Талас» відноситься до малих підприємств. Просування по кар'єрній дробині відноситься тільки до робітників, які згодом можуть стати бригадирами або керівниками дільниць. Якщо працівник має здібності, він може стати провідним інженером з інноваційних розробок.

Як будь-яке офіційно оформлене підприємство, НВП «Талас» надає своїм працівникам оплачувані лікарняні листи. Кількість виданих лікарняних листів по роках представлена на рис. 2.3.

Кадрова політика організації - генеральний напрям кадрової роботи, сукупність принципів, методів, форм організаційного механізму по виробленню цілей і завдань, направлених на збереження, зміцнення і розвиток кадрового потенціалу, на створення кваліфікованого і високопродуктивного згуртованого колективу, здатного своєчасно реагувати на постійно змінні вимоги ринку [10].

Рис. 2.3. Видача лікарняних листів на НВП «Талас»

Кадрова політика організації припускає:

- визначення цілей управління персоналом;

- формування принципів і ідеології управління;

- визначення умов для забезпечення балансу між економічною і соціальною ефективністю використання кадрових ресурсів.

Отже, цілями управління персоналом на досліджуваному підприємстві можна назвати:

- забезпечення гідних умов праці і гідної заробітної платні;

- забезпечення морального та розумового розвитку персоналу;

- забезпечення ефективного використання кадрового потенціалу підприємства.

Проаналізувавши фінансові та економічні показники діяльності науково - виробничого підприємства «Талас», можна зробити наступні висновки: підприємство успішно функціонує, отримуючи прибуток; має далекоглядні перспективи; має дружній колектив співробітників, що отримує гідну матеріальну і нематеріальну винагороду за свою працю.

РОЗДІЛ 3. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ПІДВИЩЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ БІЗНЕСОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

3.1 Впровадження новітньої системи забезпечення соціальної відповідальності бізнес-структур

Суспільству в цілому і окремій людині далеко не байдуже, якими засобами і по яких правилах досягаються цілі організації. Проблема етики відносин у середині організації і між ними, а також під час розгляду їх ролі в суспільстві встає все гостріше. Бізнес вимушений зважати на недовіру до себе через широко поширеною думкою, що він готовий робити гроші за всяку ціну.

Для настання сприятливих змін бізнес повинен змінити парадигму своєї поведінки. Серйозним проривом могло б стати об'єднання навколо ідеї реальної підзвітності перед власниками компанії, що привело б до деякого прогресу і у впровадженні концепції «цінностей» організації [50].

Необхідно створити систему, що дозволяє стежити за швидкими змінами відносин між бізнесом, державою і цивільним суспільством. Така система складається (у першому наближенні) з трьох елементів: стандартів соціальної відповідальності; звітності і оцінки; суспільного аудиту (рис.3.1).

Розглянемо більш детально кожен з представлених елементів.

У ряді країн світу сьогодні все більшу роль відіграють документи, що містять нормативні вимоги, політичну лінію і процедури, які забезпечують соціальну відповідальність організацій, у першу чергу в областях, визначених Всесвітньою декларацією прав людини, конвенцією ООН з прав дітей, і інших організацій. Відгукуючись на потребу в регламентації соціальної відповідальності, ряд суспільних, промислових та інших організацій і фірм, а також служб управління США і Європи створили на основі консенсусу перший міжнародний стандарт "Соціальна відповідальність 8000" (SA 8000: 1997) [12].

Рис. 3.1. Система забезпечення соціальної відповідальності

Його ідеологічною основою є закладені в документах міжнародних організацій принципи, що стосуються примусової і дитячої праці, рівної оплати чоловічої і жіночої праці, свободи створення об'єднань, техніки безпеки, охорона здоров'я та ін. Вимоги стандарту можуть розповсюджуватися на будь-які географічні регіони, галузі промисловості і підприємства (незалежно від їх розміру). Останні повинні дотримувати ці вимоги (як і національне законодавство), розробляти і проводити в життя політикові, процедури і методи, що забезпечують управління вказаними вище проблемами, демонструвати зацікавленим сторонам їх відповідність вимогам стандарту.

SA 8000 представляє лише одну з можливих методологій управління соціальною відповідальністю. Він побудований на тих же системних підходах, що і стандарти ІSО 9000 (управління якістю) і ІSО 14001 (управління охороною навколишнього середовища), проте істотно відрізняється від них по базових значеннях вживаних оцінних показників.

SA 8000 встановлює певні базові вимоги, і лише при їх виконанні компанія може бути визнана відповідною даному стандарту. Одна з особливостей, що відрізняють аудити соціальної відповідальності, полягає в тому, що крім традиційних інспекцій фактичної ситуації в компанії здійснюється опитування і вивчаються думки великого кола зацікавлених осіб (не тільки співробітників підприємства, але і представників громадськості в тих місцях, де воно розташоване). Для цього проводяться інтерв'ю з цільовими групами. Суб'єктивна інформація, отримана в ході опитувань (наприклад, щодо зловживань під час найму на роботу), узагальнюється і використовується для складання об'єктивних свідоцтв. Якщо аудит не дав позитивного результату, необхідного для видачі сертифікату відповідності вимогам SA 8000, експерти повинні підготувати рекомендації, які допомогли б підприємству поліпшити положення справ [12]. Таким чином, стандарт стає не тільки засобом оцінки реального дотримання соціально-етичних норм, але й інструментом допомоги фірмі, що перевіряється.

Першою організацією, що отримала сертифікат відповідності вимогам стандарту SA 8000, стала фабрика компанії «Ейвон косметикс» в Нью-Йорку. Як позитивний, слід відзначати той ефект, що останнім часом кількість таких фірм росте.

Міркуючи логічно, можна спрогнозувати хід подій на перспективу. Якщо сьогодні урядові органи (такі, як Міністерство оборони РФ) ведуть справи тільки з організаціями, сертифікованими на відповідність ІSО 9000 (управління якістю), то в найближчому майбутньому вони, мабуть, не захочуть зв'язуватися з організаціями, не що відповідають вимогам ІSО 14001 (управління охороною навколишнього середовища), а опісля п'ять або десять років вестимуть справи тільки з організаціями, які дотримуються SA 8000.

З часом, у результаті перегляду стандарту і його модернізації він охоплюватиме ширший спектр етичних, соціальних і екологічних питань, але вже зараз можна сформулювати основні переваги, які отримають організації. Перш за все формується привабливіший образ організації в суспільстві, зростає довіра і лояльність до неї; стає можливим привертати, мотивувати і утримувати хороших працівників; збільшується число клієнтів, підвищується товарообіг і т.д.; з'являється можливість отримання вигідних замовлень. Завдяки збільшеному авторитету організація здатна вести активнішу, ефективнішу політику в суспільстві, розширюючи свою діяльність, добиватися зниження місцевих податків і так далі [56].

Необхідно встановити попередню схему, націлену на те, щоб зробити звіти по соціальних питаннях такими ж звичними складовими частинами ділової практики, як щорічні фінансові звіти. Сьогодні немає ясної формули, яка дозволяє описати взаємозв'язки між трьома складовими стійкості підприємства, - екологічною, соціальною і економічною, яка була б придатна для прогнозування можливих наслідків його діяльності. Потрібно узагальнити і гармонізувати нормативні документи, починаючи з національних і закінчуючи міжнародними стандартами (типу ІSО 14001).

Якщо стандарти ІSО встановлюють методи управління, то в звітності по соціальній відповідальності доцільно закласти ширший підхід до проблеми, що встановлює не тільки те, як організація повинна управляти своєю звітністю, але і навіщо. Замість абстрактного розгляду проблеми стійкості підприємства шляхом посилань загального характеру на екологічні, соціальні і економічні аспекти, треба дати чіткі визначення кожного з них.

Представляється, що при створенні звітності необхідно виключити можливість ізольованого розгляду соціальних і екологічних сторін діяльності організації як контрпродуктивного підходу до забезпечення її стійкості, оскільки економічні успіхи можуть бути досягнуті тільки при відповідальному відношенні до управління соціальними і екологічними питаннями. Щоб звітністю по цих аспектах могло користуватися якомога більша кількість організацій і щоб вона стала таким же елементом ділової практики, як щорічні фінансові звіти, доцільно максимально спростити її принципи, зробивши їх сумісними з принципами фінансової звітності [36]. Мова йде про принцип релевантности, надійності, доступності для розуміння, порівнюваності, своєчасності.

Оскільки перевірка звітів може згодом породжувати труднощі, її принципи повинні базуватися на переконливій, добре відпрацьованій основі: визначення істотних показників; часові межі розрахунків; допущення незмінності істотних показників; консерватизм або принцип обережності; концепція істотності або значущості. Немає сумніву, що єдиний шлях до стійкого соціального розвитку лежить в майбутньому через прозорість організації і використання відкритих процедур відповідної звітності.

Під час створення звітності залишається серйозна проблема, суть якої в тому, що ні власники, ні менеджери не здатні достовірно оцінити кількісно співвідношення між етикою і фінансовими результатами діяльності організації, а все, що не піддається вимірюванню, як правило, ігнорується. У той же час етичні і соціальні аспекти є важливими рушійними силами в досягненні організацією якісних успіхів, і їх значення в найближче 10-ліття багато разів зросте, якщо процеси глобалізації продовжаться.

Покупці і найняті робітники стають сьогодні все більш досвідченими в питаннях етики. Вони створюють групи тиску (наприклад, суспільство охорони прав споживачів), який в багатих країнах має в своєму розпорядженні значні ресурси, а в бідних користуються більшою підтримкою і мають ширший обсяг інформації. Чим частіше група тиску говорить про соціальну і екологічну діяльність організації, тим сильніше їх вплив на репутацію такої організації. Втрата гудвілу організацією може обумовити її збитковість [10].

Як оцінити вартість дотримання соціальних і етичних норм? Спроби подібних розрахунків поки швидше містять постановку проблеми, ніж її рішення. Представляється, що вони не можуть відобразити вплив соціальних і етичних проблем на фінансові показники організації. Зрозуміло, володіти точним інструментом для вимірювання етичною складовою було б оптимальним варіантом, проте це не має істотного значення для прогресу в даному напрямі. Достатньо мати в своєму розпорядженні наближені методи, щоб рух за соціальну звітність мав довге життя. Значним досягненням було б вже просте знання порядку величини етичного внеску у фінансові показники організації. Наступним кроком може стати порівняння фінансових показників окремої організації при різному ступені вирішення етичних проблем протягом якогось періоду часу і їх зіставлення для різних організацій. Власникам принесла б велику користь наявність деяких, нехай навіть грубих критеріїв, які вказують на найуразливіші організації з точки зору соціальної відповідальності [10].

Всі ці проблеми представляють набагато більше значення для організацій, що володіють добре відомими торговими марками, чим для підприємств, що мають споживачів лише у діловому світі. У останнє 10-ліття швидко приходить розуміння того, що для багатьох організацій найважливішим капіталом є нематеріальні активи, при цьому найбільшу цінність представляє торгова марка. Показова в цьому відношенні позиція одного з найбільших виробників в даному нам інтерв'ю, який сказав, зокрема, що "якщо нашому бізнесу призначено буде розділитися на частини, я готовий узяти собі фабричні торгові марки і добре ім'я, залишивши Вам всі будівлі і фабрики, і досягатиму успіху значно краще за Вас". Хоча оцінка торгової марки поки не стала стандартною практикою, ця процедура може, по-перше, привернути увагу керівників організацій, щоб використовувати її результати в стратегічних цілях, по-друге, стимулювати активність претендентів на придбання організації або злиття з нею.

Етична репутація організації - у відомому сенсі - є ще одним видом її нематеріальних активів. Якщо на практиці представляється можливим виміряти вартість торгової марки і оцінити вплив на неї вирішення проблем (наприклад, шляхом оцінки лояльності покупців, їх довіри до торгової марки і відчуттів від її якості), то таким чином можна кількісно оцінити сторони соціальної відповідальності діяльності організації.

Третім елементом даної системи повинен бути суспільний аудит, вимоги до якого зростають у зв'язку з необхідністю для компанії, а також державних і суспільних організацій систематичної оцінки ефективності своїх відносин з суспільством. Наведемо схему, що дозволяє аналізувати аудит і його якість. Термін "суспільний аудит" був введений в Англії в 30-х роках, і з тих пір його зміст неодноразово мінявся. У 70-х роках суспільний аудит припускав якісь дії організаційно-економічного характеру, зроблені відносно підприємства критично настроєними неурядовими організаціями або приватними особами (формування негативної громадської думки, реакції преси, бойкот вироблюваних товарів і так далі). У 90-і роки ситуація змінилася, і сьогодні необхідний інший, більш систематизований підхід.

Представляється, що було б правильніше використовувати термін "суспільний облік, звітність і аудит", оскільки в даному випадку доречна аналогія між фінансовою і суспільною сторонами діяльності підприємства. Ефективність його суспільної діяльності повинна систематично оцінюватися (аналогія з бухгалтерським обліком) і включатися в звіти, що піддаються потім перевірці (аудиту). Разом з тим, між фінансовою і суспільною сторонами діяльності організації існують відмінності. Взаємодія організації з суспільством може бути описана в термінах "зацікавлених осіб", під якими ми розуміємо окрему людину або групу людей, здатних впливати на діяльність організації або схильних до її впливу. Типовий перелік таких осіб може включати працедавців, представників місцевого співтовариства, персонал, акціонерів, постачальників, споживачів і так далі, оскільки кожна організація здатна сама визначити, хто саме може вважатися особою, так або інакше залежним від її діяльності. Конкретні переліки мають істотні відмінності [36].

Взаємодія компанії із зацікавленими особами має соціальний зміст і не носить формальний характер, як, наприклад, деякі її фінансові операції. Це особливість повинна враховуватися під час оцінки якості суспільного аудиту.

Другий комплекс проблем пов'язаний з якістю суспільного аудиту як такого. Очевидно, що головне його завдання - отримання відповіді на питання, чи достатньо ефективно працює фірма в області, що перевіряється. Кінцевою метою даної процедури повинне бути поліпшення взаємодії компанії і суспільства, а оцінка взаємодії і відповідна звітність дозволяють оцінити, чи відбувається це на практиці. Але на підставі чого можна судити, як організація впливає на суспільство? Тут доречне повернення до паралелі, що проводилася вже, між суспільним і фінансовим аудитом. Аналогія полягає в тому, щоб суспільний аудит (подібно до фінансового) базувався на документації, що дозволяє винести думку про ефективність взаємодії організації з суспільством. Кінцевим завданням суспільного аудитора не є виголошення вироку організації. Він полягає в тому, щоб його оцінки розділяли зацікавлені особи, на яких вона впливає.

Для оцінки якості суспільного аудиту пропонуються наступні принципи.

1. Участь всіх зацікавлених осіб, включаючи тих, хто традиційно не володіє достатнім впливом для залучення до процесу ухвалення рішень.

2. Спілкування, відкритий, чесний обмін інформацією між сторонами. Цей принцип охоплює звітність, інформаційні потоки і двосторонні діалоги. Чим інформованіша людина, тим простіше йому брати участь в процесі аудиту. У багатьох випадках на його початковій стадії може виникнути потреба в реалізації програми розповсюдження і вивчення інформації щодо завдань і діяльності організації.

3. Включеність в корпоративну культуру. Методологія аудиту повинна розглядатися як основний підхід до процесу ухвалення рішень, а не як щось додаткове.

4. Зіставність. Найважливіша початкова точка суспільного аудиту - залучення всіх основних зацікавлених осіб до процесу вибору вживаних показників, що забезпечує їх прийнятність для них, зокрема для тих, хто зазвичай мало впливає на діяльність організації. Вибрані показники винні не тільки точно характеризувати якість і бути зручними для використання, але, головне, давати можливість зіставлення з показниками діяльності аналогічних організацій, з нормами, встановленою державою і суспільством, а також з результатами оцінки даної організації, що проводиться через деякий час.

5. Повнота, тобто охоплення усіх сторін діяльності організації, а не тільки тих, в яких вона добилася успіху.

6. Регулярність і эволюційність. Це новий підхід, при якому особлива увага звертається на розвиток в часі відносин між організацією і суспільством. Оцінка не може бути одномоментною, вона повинна стати складовою частиною безперервно удосконалюваного, еволюційного процесу, який постійно заглиблюється і розвивається.

7. Зовнішня перевірка служить важливим засобом посилення відповідальності і законності суспільного аудиту. Для забезпечення її легітимності органи, що здійснюють перевірку, повинні користуватися довірою як з боку оцінюваної організації, так і всіх зацікавлених осіб. Інакше організація не повірить представленим результатам, а решта осіб не буде повністю залучена в цей процес. Необхідно виробити тверді правила щодо вибору перевіряючих, чітко визначивши тих, хто володіє необхідною кваліфікацією для проведення подібних перевірок. Очевидно, що вибір перевіряючих може бути предметом торгу між організацією і суспільством, а також між окремими групами.

8. Безперервне вдосконалення. Головна мета суспільного аудиту - виявлення областей, в яких організація здатна з часом поліпшити свої відносини з суспільством, а також визначення відповідних завдань і показників. Для її досягнення необхідно, щоб організація прислухалася до думки громадськості, виявленої в ході аудиту.

Використання вказаних принципів дозволяє, активно управляти якістю проведення суспільного аудиту і забезпечувати систематичне віддзеркалення в нім інтересів суспільства.

Отже, проаналізувавши вище наведену схему забезпечення соціальної відповідальності, можна сказати, що запропонований підхід може сприяти становленню культури соціальної якості і корпоративної громадянськості як в організації, так і в суспільстві в цілому. Він дозволяє вирішувати проблему розподілу відповідальності за стійкий соціальний розвиток суспільства, що повинно бути стратегічною метою соціальної політики.

3.2 Адаптація до умов України світового досвіду відповідальності бізнесу

Щоб «соціально відповідальна» діяльність перестала бути порожньою формальністю, треба розглядати її з погляду взаємозалежності бізнесу і суспільства і вписати в стратегію компаній. Твердження, що бізнес і суспільство потрібні один одному, може показатися тривіальним, але ж це істина, яка указуємо фірмам вихід з безвиході, куди їх загнала нинішня тактика корпоративної відповідальності. Сильному бізнесу потрібне здорове суспільство. Освіта, охорона здоров'я, рівні можливості - все застава якісному робочої сили [47]. Безпечна продукція і гуманні умови праці не тільки відповідають уявленню споживачів про належне - зменшуючи вірогідність нещасних випадків, компанії скорочують внутрішні витрати. Ефективне використання землі, води, енергії і інших природних ресурсів підвищує продуктивність підприємства. Демократична держава, правове суспільство, дотримання прав власності - важливі умови успішної роботи і розвитку інновації. Кінець кінцем здоровому суспільству у міру задоволення одних запитів і появи нових потрібно все більше підприємств. Успіх будь-якому корпорації, яка добивається своїх цілей за рахунок суспільства, ілюзорний недовговічний - врешті-решт вона переконається в цьому.

Також здоровому суспільству потрібні сильні компанії, що твердо стоять на землі [48]. Що ж до створення робочих місць, соціальних і матеріальних благ і інновацій, постійно поліпшуючих якість життя, жодна соціальна програма не може змагатися з бізнесом. Якщо урядові соціальні організації і інші інститути цивільного суспільства зведуть перешкоди, для продуктивної діяльності підприємств, це буде «піррова» перемога, оскільки в реальності зачахнуть компанії і цілі регіони, почнеться скорочення робочих місць, значить, зменшиться прибуток, який йде на сплату податків і підтримку некомерційних проектів.

Як бізнес-лідери, так і цивільні організації дуже зациклені на тому, в чому розходяться їх інтереси, приділяють мало уваги тому, в чому вони перетинаються. Кажучи про взаємозалежність бізнесу і суспільства, ми маємо зважаючи на, що і бізнес в своїх рішеннях, і суспільство в своїй політиці повинні керуватися загальними цінностями. Це означає одне: рішення повинні влаштовувати обидві сторони. Та, яка намагається виграти за рахунок іншої, на небезпечному шляху. Тимчасова перемога однієї сторони в довгостроковій перспективі обернеться програшем для обох.

Щоб ці загальні ідеї запровадити в життя, українським компаніям, спираючись на світовий досвід, потрібно направляти соціальний аспект своєї діяльності по трьох напрямах (рис.3.1).

Рис. 3.1. Елементи цілісного підходу до посилення соціальної відповідальності бізнесу

Виявлення точок перетину. Взаємозалежність бізнесу і суспільства виявляється двояко. По-перше, компанія впливає суспільство, займаючись своєю звичайною справою. Це зв'язок, направлений з середини на зовні. По суті, всі види діяльності в ланцюжку створення вартості компанії зачіпають суспільство, викликаючи позитивні або негативні соціальні наслідки. В принципі всі світові, включаючи українські, компанії все краще усвідомлюють той факт, що і повсякденна діяльність (наймання, викиди в атмосферу вихлопів відходів) відбивається на суспільстві, але ці наслідки набагато тонші і різноманітніші, ніж здається багатьом керівникам. Скажімо, багато що залежить від того, де працює компанія. У Китаї і США одна і та ж виробнича операція викличе абсолютно різний ефект. З часом характер впливу компанії на суспільство змінюється, оскільки розвиваються соціальні норми і рухається вперед наука. Зараз всі знають, що азбест небезпечний для здоров'я, а і початку 1990-х років його вважали абсолютно нешкідливим. Півстоліття накопичувалися наукові дані, які свідчать про загрозу цього матеріалу для здоров'я, і лише коли були зібрані неспростовні докази відповідальність за заподіювану ним шкоду була покладена на компанії, що застосовували його. Корпорації, що не зуміли передбачити суспільний резонанс наукових досліджень, збанкрутували. Нові віяння не застануть зненацька, якщо дивитися далеко уперед й серйозно аналізувати очевидне, і тенденції, що ледве з'явилися. Той, хто цього не робить, ризикує всім своїм існуванням.

Не тільки діяльність корпорацій впливає на суспільство. Добре це або погано, але зовнішні соціальні умови також позначаються на організаціях. Це зв'язки, направлені ззовні всередину [51].

Будь-яка компанія діє в конкретних умовах, або у контексті конкурентоспроможності. Саме вона багато в чому визначає, чи зможе корпорація реалізовувати свою стратегію, особливо на великому відрізку часу. Соціальні умови - найважливіша складова частина зовнішнього середовища. Як не дивно, але контексту конкурентоспроможності приділяють значно менше уваги, чим дії на суспільство діяльності компаній на всіх етапах створення вартості, хоча він часто має і для бізнесу, і для суспільства куди більше стратегічне значення.

Можна виділити чотири обширні складові зовнішнього середовища. Перша - це кількість і якість доступних чинників виробництва, скажемо людські і природні ресурси, транспортна інфраструктура. Друга - правила і стимули конкуренції: політика захисту інтелектуальної власності, заохочення «чесної гри» і інвестицій, антикорупційні заходи. Третя - попит, його величина і різноманітність, а також норми якостей і безпеки продукції, права споживачів і прозорість державних закупівель. І, нарешті, наявність на місцях допоміжних галузей, до яких відносяться переробка продукції, ремонтні і будівельні роботи, виробництво товарів народного споживання і т.д.

Українські компанії повинні усвідомити, що зовнішній контекст в цілому, і кожна його складова окремо дає величезний простір для «соціально відповідальної» діяльності корпорацій. Наприклад, можливість укомплектувати штат потрібними фахівцями залежить від багатьох чинників соціального характеру: системи освіти і професійної підготовки, доступності житла, відсутності дискримінації (яка обмежує резерв робочої сили), якості системи охорони здоров'я [42].

Вибір соціально значущої проблеми. Жодна компанія не в змозі вилікувати всі суспільні болячки або сплатити їх лікування. Тому важливо вибрати проблеми, пересічні з її діяльністю. Останні краще всього залишити іншим підприємствам з інших галузей промисловості, неурядовим організаціям або державним установам, яким видніше, що до чого. Вирішуючи, за що саме братися, потрібно пам'ятати: не то важливо, чи коштує овчинка вироблення, а то, чи вдасться за допомогою цієї «овчинки» створити загальні цінності, тобто щось дійсне корисне і для суспільства, і для підприємства [11].

Можна розділити соціальні проблеми на 3 категорії (рис. 3.2), оскільки добрі і корисні справ в принципі багато, а «асортимент» соціальних проблем, що представляють інтерес і для бізнесу, менш багатий.



Рис. 3.2. Категорії соціальних проблем [57]

Перша категорія: соціальні проблеми загального характеру. Вони можуть бути важливими для суспільства, але їх майже не зачіпає робота підприємства, і вони ніяк не визначають надійність його позицій на ринку. Друга: соціальні чинники роботи компанії. Третя: локальні соціальні проблеми, що впливають на конкурентоспроможність, тобто елементи зовнішнього середовища, від яких в першу чергу залежить успіх компанії.

Кожній організації необхідно розсортувати соціальні питання на 3 групи стосовно кожного своєму підрозділу і філії і збудувати їх за принципом значущості для бізнесу. Зрозуміло, що різним підрозділам, підприємствам, галузям і регіонам ближче різні проблеми. Енергетична компанія як-от South California Edison матеріальну підтримку школам танців занесе в графу «Соціальні проблеми загального характеру», а для American Express, досягнення успіху якої залежить у тому числі і від дорогих розваг, різного роду світських заходів і розвитку туризму, це буде частиною зовнішнього середовища, від якого залежить добробут компанії. Питання, що стосуються забруднення атмосфери і викидів з'єднань вуглецю, фінансові корпорації як-от Bank of America можуть сприймати як соціальну проблему загального характеру, але з погляду компанії, зайнятий у сфері вантажоперевезень, наприклад UPS, це буде прямим наслідком її діяльності, а для виробника автомобілів, скажімо компанії Toyota, - проблемою, пов'язаною і з основною діяльністю, із зовнішнім середовищем. Для роздрібної мережі Ноmе Depot епідемія СНІДУ в Африці - проблема швидше за загальний характер; для фармацевтичного концерну, такого як GlaxoSmithKline, - соціальний чинник його роботи, який безпосередньо впливає на її діяльність, а для гірничорудної компанії, наприклад Anglo American, залежною від місцевої робочої сили, - частина, конкурентного середовища [30].

Навіть загальні проблеми на зразок найму робочої сили або економії енергії в одних галузях відчувається гостріше, ніж в інших. Скажімо, компанія, що працює у сфері біотехнології або програмного забезпечення, з її відносно невеликим штатом високооплачуваних фахівців легко несе тягар медичного страхування. А для роздрібних мереж, в яких трудиться безліч низькооплачуваних працівників, воно часом стає непосильним.

Навіть компанії з однієї галузі можуть одну і ту ж соціальну проблему відносити до різних категорій - тут все залежить від того, як вони себе позиціонують на ринку [45]. Візьмемо автомобільну промисловість. Якщо якась проблема володіє рівною значущістю для більшості підрозділів і філій корпорації, то, отже, її і потрібно націлити єдину «соціально відповідальну» стратегію.

Якщо та або інша проблема, що має широкий суспільний резонанс, зачіпає багато компаній з самих різних галузей, то краще всього їх вирішувати спільно, виробляючи кооперативні моделі. Наприклад, «Ініціатива прозорості доходів від добувних галузей», проголошена прем'єр-міністром Великобританії Тоні Блером у вересні 2002 року, об'єднує 19 найбільших нафтових, газових і гірничодобувних корпорацій. Вони домовилися боротися з корупцією, забезпечуючи повну прозорість всіх своїх виплат урядам країн, у вони працюють, і аудиторську перевірку цих виплат по міжнародних стандартах. Якби основні гравці добувних галузей не об'єдналися, тієї корупції уряду просто вважали за краще б не мати справа з окремими прозорими компаніями і суспільство в результаті малого б що виграло [40].

Розробка корпоративного плану дій. Класифікувати соціальні проблеми і ранжувати їх за степенем значущості потрібно, щоб розробити обов'язковий для виконання корпоративний план суспільно-корисної діяльності, переслідуючої відразу дві мети, - задовольнити очікуванні суспільства і заразом отримати економічну вигоду. Важливо, що і у такому плані зміщуються акценти: корпорації починають думати не тільки про пом'якшення принесеної ними шкоди, а й про загальний соціальний прогрес.

План повинен враховувати громадську думку, але при цьому треба йти далі: важливо направляти засоби, енергію і уваги корпорації на дійсно стратегічно значущу діяльність. Тільки тоді компанії вдасться внести істотний внесок у суспільне життя і отримати максимум вигоди для себе.

Соціальні ініціативи «швидкого» реагування: вони припускають, по-перше, тверду цивільну позицію і чуйність до суспільних настроїв, а по-друге, пом'якшення шкідливих - реальних або прогнозованих - наслідків свого бізнесу [39].