Соціальна направленість та відповідальність організації (на прикладі НВП "Талас")

Основа основ корпоративної соціальної відповідальності - суспільна позиція, значить, компанії повинні сформулювати її. Чимало громадських організацій отримують підтримку від місцевих корпорації, співробітники яких тішаться тим, що працюють в компаніях, небайдужих до потреб людей.

Кращі корпоративні соціальні ініціативи, звичайно ж, не зводяться до відрахування грошей: вони передбачають впровадження чітких, реальних цілей і відстеження результату. Хороший тому приклад - допомога General Electric державним середнім школам, розташованим в тих районах, де працює декілька американських підприємств компанії. Раз на п'ять років GE перераховує кожній школі від $250 тисяч до 1 млн, не рахуючи подарунків. Керівники і службовці GE активно беруть участь в програмі: працюючи з шкільною адміністрацією оцінюють потреби шкіл і опікають відстаючих учнів. Подібні ініціативи підвищують репутацію компаній і допомагають їм налагоджувати відносини з місцевими властями і іншими впливовими силами, по їх ефект за визначенням обмежений. У GE вважається престижним брати участь в програмі, але, як би корисна вона не була, для компанії ця активність залишається побічною і не дуже допомагає GE в її кадровій політиці [29].

Що стосується пом'якшення шкоди, нанесеної діяльністю компанії, - це, по суті, виробнича проблема. Робота кожного підприємства - постачальника GE приводить до самих різних наслідків, тому багато компаній слідують стандартам соціальної звітності, в яких перелічені соціальні і екологічні ризики підприємства. Зокрема, фонд «Глобальна ініціатива по звітності в галузі стійкого розвитку» розробив стандарт для комплексної оцінки діяльності компанії з соціальних і етичних позицій: результати вимірюються по 141 критерію. Крім того, для кожної галузі промисловості передбачені додаткові параметри. Цей стандарт стає все більш популярним.

На перших порах стандартний список хороший як орієнтир, але компаніям потрібно навчитися передбачати суспільні настрої, діяти на випередження і з урахуванням своїх особливостей. Керівники кожного підрозділу, вбудованого в ланцюжок створення вартості, повинні постійно відстежувати соціальні наслідки своєї діяльності. Найскладніше - передбачати ті з них, які не дуже помітні. І тут особливо важливий досвід управлінців-виробничників, адже вони краще всього розбираються в тому, що робить компанія. Звернемося наприклад, до досвіду B&Q, британській мережі роздрібних магазинів, яка спеціалізується на продажі товарів для будинку і ремонту. Компанія склала список з десятка соціальні проблем - від змін клімату до умові праці на фабриках-постачальниках - і, звіряючись з ним, регулярно аналізує тисячі товарів на своїх складах, визначаючи, який продукт є потенційною небезпекою з погляду соціальної відповідальності і як запобігти можливій незадоволеності громадськості.

Що стосується більшості наслідків діяльності на всіх етапах створення вартості, то немає чого «винаходити велосипед». Важливо зрозуміти, що робити у кожному конкретному випадку, стежити за самими передовими технологіями і вчасно освоювати їх. Якісь корпорації будуть кращі за інших запобігати численним проблемам, які виникають в різних ланках ланцюжка створення вартості. Ці компанії отримують переваги, але вони, як і будь-які операційні поліпшення, носитимуть зазвичай тимчасовий характер.

Розробка корпоративного плану дій, фактично, є включення соціально направлених дій у стратегію корпорації. Корпоративна стратегія не зводитися до самих передових методів управління, кращих технологій, виробничим системам і так далі. Стратегія має на увазі щось більше. Вона повинна забезпечити копанні унікальні можливості - дозволити їй знижувати витрати або враховувати потреби споживачів краще, ніж вдається конкурентам. Тим же принципом потрібно керуватися, вибудовувавши відносини з суспільством [25].

Коли ми говоримо про стратегічну корпоративну відповідальність, то маємо на увазі, що вона не зводитися до формування і демонстрації цивільної позиції, систематичному «розрулюванню» наслідків діяльності кожного етапу створення вартості. Вона передбачає меншу кількість ініціатив, але таких, користь від яких і для суспільства, і для бізнесу велика і очевидна. Її визначають обидва напрями впливу: що йде зсередини зовні і зовні всередину. Саме так можна прокласти шлях до загальних цінностей [18].

Джерелом багатообіцяючих інноваційних ідей, вигідних і суспільству, і самій компанії, можуть стати її продукти і ланцюжок створення вартості в цілому. Приклад тому - вирішення проблеми автомобільних вихлопів компанією Toyota. Її гібрид Prius виявився першим серійним екологічно чистим автомобілем, що забезпечив конкурентну перевагу компанії. Споживаючи в два рази менше бензину, чим звичайні машини, Prius викидає в атмосферу в 10 разів менше шкідливих газів. Американський журнал Motor Trend, що стежить за головними тенденціями сучасного автомобілебудування, оголосив в 2004 році Prius автомобілем року, і тепер Ford і інші компанії, визнаючи фірмове лідерство Toyota, купують у неї ліцензії на мотори. Споживачі вже віддали належне Prius і не за горами день, коли технологія Toyota стане світовим стандартом.

Мексиканська будівельна компанія досягла успіху, зводячи житло для малозабзпечених: вона застосувала новий фінансовий механізм - гнучку систему погашення іпотечного кредиту за рахунок відрахування із заробітної плати. Найбільший французький банк Credit Agricole вносить свій внесок до охорони навколишнього середовища доступними йому способами. Він, наприклад, фінансує заходи, направлені на економію електроенергії і сертифікацію фермерських господарств, підтверджуючу, що вони не застосовують хімічні добрива.

Стратегічна «соціально відповідальна» діяльність має на увазі також інвестування в соціальний розвиток, який укріплює положення компанії на ринку. Виникають взаємовигідні відносини: успіх корпорації сприяє суспільному прогресу і навпаки. Як правило, чим тісніше соціальна проблема пов'язана з бізнесом компанії, тим вище за неї зацікавленість в проблемі, а значить, тим більше у неї можливостей послужити на благо суспільства. Хороший приклад - співпраця Microsoft' s Working Connections і American Association of Community Colleges. Брак ІТ-спеціалістів стримує розвиток компанії: зараз тільки в США не зайнято більше 450 тисяч вакансій у сфері інформаційних технологій. І дворічні середні спеціальні учбові заклади, в яких вчитися 11,6 млн чоловік (це 45% всіх американських коледжів, що здійснюють навчання), частково можуть вирішити проблему. Але Microsoft знає, що у технікумів немало хворих місць: немає єдиного учбового плану по інформаційних технологіях, класи, як правило, оснащені застарілим устаткуванням, немає сучасного програмного забезпечення, не вистачає програм, які забезпечували б викладацькому складу систематичне професійне зростання і дозволяли б бути в курсі останніх новинок. Microsoft націлювалася на вирішення всіх трьох проблем. Компанія вирішила за 5 років вкласти в технікуми $50 млн. Вона допомагає не тільки грошима і програмною продукцією: службовці тісно співробітничають з педагогами, з'ясовують, що потрібне учбовим закладам для нормальної роботи, разом з ними складають учбові плани, організовують курси підвищення кваліфікації вчителів. Добровольці використовують свої професійні навики - цим ініціатива Microsoft відрізняється від типових добродійних програм. Проект Microsoft підстебнув розвиток професійної освіти в багатьох містах, але, крім того, він мав пряме - і потенційно велике - значення для самої компанії.

І розробка інновацій, і інвестиції, направлені на усунення соціальних обмежень для конкурентоспроможності компаній, дозволяють створити економічні і соціальні блага. Але максимальний ефект дає з'єднання цих способів. Ланцюжок створення вартості потрібне організовувати так, щоб поліпшити локальне соціальне середовище. В той же час інвестиції в соціальну сферу допомагають компанії ефективно організовувати свою роботу. Наприклад, Marriott оплачує учбовий курс (він складається з 180 годин теоретичних і практичних занять) для безробітних. Компанія також надає допомогу соціальним службам, які знаходять і направляють їй відповідних людей. Це вигідно і суспільству, і компанії, яка економить на підборі некваліфікованих кадрів. Поки 90 % учасників програми залишаються в Marriott, а 65 % з них працюють тут і через рік. У компанії найнижчий рівень плинності некваліфікованих кадрів [14].

Коли виробнича діяльність і інвестиції в соціальне середовище розглядаються як єдине ціле, соціально орієнтована діяльність ставати невіддільною частиною повсякденної роботи компанії. Скажімо, Nestly безпосередньо купує молоко, каву, какао, тобто продукти, необхідні для її виробництва, у дрібних фермерів з країн, що розвиваються. Компанія впродовж багатьох років вкладає кошти в інфраструктуру регіонів, з якими працює, сприяє розповсюдженню передових знань і технологій. Її зусилля виправдовуються повною мірою. Вигода для суспільства виражається в економічному розвитку, в поліпшенні системи охорони здоров'я освіти. Сама ж компанія виграє в тому, що стабільно отримує необхідні нею продукти. Бізнес-стратегія Nestly нерозривно пов'язана з «соціально відповідальною» діяльністю компанії.

Про стратегічну «соціально відповідальність» діяльності можна говорити, якщо, розробляючи концепцію споживчої цінності продукту, компанія враховує соціальний аспект. Дія на суспільство стає невід'ємною частиною загальної корпоративної стратегії [44].

Звернемося, наприклад, до досвіду Whole Foods Market. Її концепція споживчої цінності полягає в тому, щоб продавати людям, яких хвилює якість їжі і стан навколишнього середовища, екологічно чисті (органічні) продукти. Чуйність до суспільних настроїв - відмінна риса компанії, а уміння задовольнити смаки найвимогливіших клієнтів дозволяє їй тримати найвищі ціни. У кожного магазина мережі своя система закупівель, причому продукти постачаються місцевими фермерами. Відділ закупівель не візьме продукт, якщо в ньому міститься хоч би один з майже ста компонентів, які компанія вважає шкідливими для здоров'я або екології. Скажімо, хліб тут випікають тільки з невибіленої муки без додавання бромата калія.

Прихильність Whole Foods принципам натуральності і дбайливого відношення до навколишнього середовища виходять далеко за рамки закупівель продуктів. При будівництві своїх магазинів компанія прагне в основному використовувати матеріали з вторинної сировини, користуючись енергією вітру для забезпечення електрикою. Вона набуває так званих зелених сертифікатів, підтверджуючих, що поновлювана енергія проведена за допомогою безпечних технологій - вітряних млинів, сонячних батарей і так далі, може збільшити в 2 рази частку енергії з альтернативних джерел. Національне Агентство по захисту навколишнього середовища закликало американські корпорації. І деякі на цей заклик відгукнулися, але Whole Foods - єдина компанія із списку Fortune 500, яка купує тільки «чисту» електроенергію. Одним словом, на кожному етапі створення вартості компанія підсилює «соціальну значущість» своїх продуктів.

Не кожній корпорації вдається повністю прив'язати концепцію споживчої вартості своїх продуктів до загальнозначущих проблем, але соціальна концепція споживчої цінності дозволяє зайняти нові рубежі в конкурентній боротьбі. Державне регулювання, критика з боку громадськості, увага споживачів до соціальних проблем - ці чинники з роками виявляються все сильніше. Тому все більше компаній і галузей можуть добиватися конкурентної переваги за рахунок соціальних концепцій споживчої цінності продуктів.

РОЗДІЛ 4. ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ ЩОДО ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ

4.1 Соціальний захист потерпілих на підприємстві

В сучасних ринкових умовах з появою різних форм власності багато підприємств позбулись фінансового захисту держави. Згідно із законодавством, що діяло донедавна, усі витрати, пов'язані з нещасним випадком, несло те підприємство, де трапилася ця трагічна подія. Тобто трудовий колектив залишався наодинці зі своєю бідою, бо фінансові можливості невеликих підприємств обмежені. Практика показала, що в таких ситуаціях деякі з них ставали банкрутами або швидко ліквідовувались, залишаючи напризволяще потерпілого та його сім'ю. Інші підприємства, беручи кредиті; залізали у багаторічні борги з усіма негативними наслідками, що звідси випливають. Більшість підприємств, навіть середніх та великих, не могли акумулювати достатні страхові ресурси для компенсації матеріальних збитків у разі нещасного випадку чи професійного захворювання. Адже нещасний випадок, у принципі, може статись будь-де, будь-коли та з будь-ким.

У більшості промислово розвинутих країн державна соціальна політика базується на солідарній основі та на суспільній думці про те, що потерпілі па виробництві повинні мати право на особливі переваги в соціальному захисті.

Враховуючи вищезазначені обставини та враховуючи міжнародний досвід був розроблений і набув чинності з 1 січня 2001 р. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей Закон гарантує право громадян на соціальний захист, яке проголошується Конституцією України (ст. 46), зокрема в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Окрім того, він створює правове поле, фінансові й організаційні механізми для успішного розв'язання триєдиного завдання: запобіганні: нещасним випадкам і професійним захворюванням, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві, компенсації потерпілим.

Основними принципами соціального страхування від нещасного випадку Закон проголошує:

- обов'язковий порядок страхування всіх працівників, а також учнів та студентів навчальних закладів, коли вони набувають професійних навичок;

- сплату страхових внесків тільки роботодавцями;

- формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;

- управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюється на паритетних засадах державою, роботодавцями і представниками працівників;

- своєчасне та повне відшкодування шкоди потерпілим;

- надання державних гарантій застрахованим у реалізації їх прав;

- диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

- економічну зацікавленість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту.

Виконання статутних функцій та обов'язків Фонду щодо запобігання нещасним випадків та профзахворювань покладається на страхових експертів з охорони праці.

Беручи участь у реалізації державної політики в галузі соціального захисту людей праці Фонд здійснює такі основні послуги та виплати:

- повністю відшкодовує шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: допомогу в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю; одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; втрачений заробіток у разі тимчасової непрацездатності; пенсію по інвалідності; пенсію у зв'язку з втратою годувальника; грошову суму за моральну шкоду;

- організовує поховання померлого, оплачуючи пов'язані з цим витрати;

- організовує лікування потерпілих, їх перекваліфікацію, працевлаштування осіб з відновленою працездатністю;

- надає допомогу інвалідам у вирішенні соціально-побутових питань, організовує їх участь у громадському житті тощо.

Однак діяльність Фонду не обмежується лише реабілітаційними заходами щодо потерпілих на виробництві та виплатою їм відповідних компенсацій. Фонд здійснює також заходи, спрямовані на запобігання нещасних випадків, усунення загрози здоров'ю працюючих, у тому числі:

- надає допомогу підприємствам і організаціям у створенні та реалізації ефективної системи управління охороною праці;

- перевіряє стан профілактичної роботи та охорони праці на підприємствах;

- бере участь: у розробленні та реалізації національної та галузевих програм поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища; у здійсненні наукових досліджень у сфері охорони та медицини праці: у навчанні, підвищенні рівня знань працівників, які вирішують питання охорони праці; у розробленні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці; у розслідуванні групових нещасних випадків, нещасних випадків із смертельними наслідками та з можливою інвалідністю, а також професійних захворювань;

- виконує інші профілактичні заходи.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків може відмовити у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом або якщо маля місце:

- навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;

- надання роботодавцем або потерпілим Фонду соціального страхування від нещасних випадків свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;

- вчинення застрахованим умисного злочину, що призвів до настання страхового випадку.

Нагляд за діяльністю Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснює наглядова рада, до складу якої у рівній кількості входять представники держави, застрахованих працівників і роботодавців.

Державний нагляд у сфері страхування від нещасного випадку здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади. Спрямовує і координує роботу зазначених органів з цих питань Кабінет Міністрів України.

Фінансування страхування від нещасного випадку. Відповідно до Закону, Фонд соціального страхування від нещасних випадків є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони пращ. Фінансування Фонду здійснюється, в основному, за рахунок внесків роботодавців. Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку. Фонд має автономну, незалежну від будь-якої іншої систему фінансування, причому кошти Фонду не включаються до складу Державного ': а місцевих бюджетів.

Суми страхових внесків обчислюються у відсотках: для підприємств - до річного фактичного обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг); для бюджетних установ - до річної суми фактичних витрат па оплату праці. Закон передбачає диференціацію страхових внесків залежно від класу професійного ризику виробництва (перша диференціація), а також рівня травматизму і стану охорони праці на підприємстві (друга диференціація). Перша диференціація передбачає розподіл галузей економіки (видів робіт) за умовними класами професійного ризику виробництва. Чим вищий клас - тим вищі й галузеві страхові тарифи. Друга диференціація передбачає певні знижки або надбавки до галузевого страхового тарифу за відповідно низькі або високі рівні травматизму, профзахворюваності, стан охорони праці на підприємстві. Рівні цих чинників, а відтак відсоток знижки або надбавки (не вище 50 % страхового тарифу) по кожному підприємству визначають робочі органи виконавчої дирекції Фонду.

Служба страхових експертів. Метою діяльності служби страхових експертів є контроль за додержанням законодавства про страхування від нещасного випадку; адекватності страхових виплат і соціальних послуг ступеню важливості страхової події (випадку виробничої травми, професійного захворювання, отруєння, смерті від професійного захворювання тощо), впровадження механізму економічної заінтересованості страхувальників у зниженні страхових ризиків, впровадження і контроль виконання профілактичних програм на підприємствах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, сприяння здійсненню заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, захист економічних інтересів Фонду та застрахованих осіб при здійснені страхових виплат. Страхові експерти мають право:

- безперешкодно і в будь-який час відвідувати підприємства з метою проведення перевірки або участі у роботі відповідних комісій;

- подавати роботодавця пропозиції про усунення порушень вимог норматив-правових актів з питань профілактики нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- вносили роботодавцям подання, а органам виконавчої влади та державного нагляду за охороною праці пропозиції щодо вжиття необхідних санкцій або притягнення до відповідальності посадових осіб, які допустили ці порушення, а також про заборону подальшої експлуатації робочих місць, дільниць і .чехів, робота яких загрожує здоров'ю або життю працівників;

- отримувати від посадових осіб і керівників підприємств страхувальників, установ та організацій пояснення щодо виявлених недоліків і заходів з їх усунення. у разі, коли їх рівень призводить до підвищення витрат Фонду на відшкодування шкоди потерпілим і соціальні послуги;

- брати участь у роботі комісій з питань охорони праці підприємств та у перевірці знань з охорони праці працівників підприємств.

Найважливіші надбання Закону щодо соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Із прийняттям Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» створена система соціального страхування, яка надійно захищає працівників, що постраждали на виробництві, надає їм широкий спектр соціальних послуг і, в той же час, примушує роботодавців займатися покращенням умов та безпеки прані.

Важливим надбанням Закону є те, що зникла безпосередня залежність потерпілого працівника від роботодавця та його фінансового стану. Акумуляція фінансових ресурсів покращить їх цільове використання на основі принципу солідарної діяльності [23].

Важливою обставиною також є те, що в руках одного органу - Фонду соціального страхування, буде знаходитись весь комплекс питань: запобігання нещасних випадків та профзахворювань; медичної, професійної і соціальної реабілітації потерпілих; відшкодування заподіяної шкоди. Як свідчить світовий досвід, саме така модель страхування є найбільш ефективною і економічною.

4.2 Організація евакуаційних заходів у разі виникнення небезпечної ситуації

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами у містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація і розташування його у позаміській зоні.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50-кілометровій прикордонній смузі, в районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людини).

Залежно від обстановки, яка склалася на час НС, може бути проведена загальна або часткова евакуація населення тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться в окремих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок:

- небезпечного радіоактивного забруднення навколо АЕС (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіянню шкоди здоров'ю населення, яке проживає в зоні ураження);

- загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі;

- загрози або виникнення збройного конфлікту в районах 50-кілометрової прикордонної смуги.

Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення за рішенням Кабінету Міністрів України системи захисту населення і територій на воєнний стан до початку застосування агресором сучасних засобів ураження, а в мирний час - у разі загрози або виникнення стихійного лиха, аварії, катастрофи.

Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у виробництві і сфері обслуговування населення: студенти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіонери та інваліди, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим: персоналом і членами їхніх сімей.

У мирний час евакуація населення планується на випадок:

- загальної аварії на атомній електростанції;

- усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин;

- загрози катастрофічного затоплення місцевості;

- великих лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищі з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Організоване здійснення евакуації, запобігання проявам паніки і недопущення загибелі людей своєчасно забезпечується шляхом:

- завчасного планування евакуації населення;

- визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих;

- підготовки уповноважених органів управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення до виконання евакуаційних заходів;

- організації оповіщення керівного складу і населення про початок евакуації;

- організації управління евакуацією;

- життєзабезпечення евакуйованого населення у районах позаміської зони;

- навчання населення діям під час проведення евакуації.

Метою планування і здійснення евакуаційних заходів є:

- зменшення ймовірних втрат населення;

- збереження кваліфікованих кадрів спеціалістів;

- забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки;

- створення угрупування сил і засобів захисту в позаміській зоні з метою проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках надзвичайних ситуацій в особливий період.

Евакуаційні заходи при загрозі та виникненні НС здійснюються за рішенням місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення відповідного рівня.

Евакуація населення здійснюється комбінованим способом, який передбачає у мирний час вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявного транспорту, а у воєнний час - транспортом, який не передається до складу Збройних Сил України, у поєднанні з виведенням найбільш витривалої частини населення пішки.

Підселення евакуйованих проводиться з розрахунку наявної житлової площі в позаміській зоні.

Для забезпечення евакуйованого населення житлом використовуються квартири і будинки місцевих жителів (ущільнення), а також пансіонати, санаторії, будинки відпочинку, дитячі і трудові табори, туристичні бази, дачні кооперативи (будинки).

Райони розміщення евакуйованого населення визначаються з урахуванням:

- створення умов для продовження виробничої діяльності господарських об'єктів у місті;

- належної бази для розміщення господарських об'єктів, які переносять свою діяльність у заміську зону;

- забезпечення умов для створення угрупування сил цивільної оборони (ЦО);

- наявності житлового фонду;

- зв'язків господарських об'єктів з сільськими господарствами, що склалися;

- підвезенням робочих змін у місто і назад протягом не більше 4 годин.

У випадку, коли в позаміських районах області неможливо повністю розмістити все евакуйоване населення, частина його може бути розселена у сільських районах сусідніх областей. При цьому всі Заходи, пов'язані з розселенням міського населення в сільських районах інших областей, погоджуються з відповідними органами влади і вищими начальниками цивільної оборони.

Безпечне віддалення районів розміщення евакуйованого населення визначається з врахуванням економічного і воєнного значення категорійних міст і географічних умов даної місцевості. Для кожного категорійного міста визначається найближча межи безпечної віддалі, яка складає:

- для міст особливої групи - 40-50 км.;

- для міст першої групи - 30-40 км.;

- для міст другої групи - 25-3О км.;

- для міст третьої групи - 20-25 км;

- для об'єктів особливої важливості (поза категорійними містами) - 15-20 км.

Найдальша межа районів розміщення визначається з урахуванням місцевості позаміської зони і транспортних можливостей.

Робітники і службовці господарських об'єктів, які продовжують працювати у воєнний час в категорійних містах, розміщуються в сусідніх районах заміської зони. Щоб забезпечити умови підвезення робочих змін на роботу і назад, кожному підприємству виділяються населені пункти, розташовані в одному районі, поблизу залізничних, автомобільних і водних шляхів сполучення, що забезпечують мінімальну витрату часу на проїзд робочих змін у місто і назад.

Робітники і службовці господарських об'єктів, що переносять свою діяльність у заміську зону, розміщуються поблизу виробничих баз, які створюються, як правило, за районами розміщення робітників і службовців підприємств, що продовжують виробничу діяльність.

Для розміщення евакуйованих навчальних закладів, середніх спеціальних навчальних закладів, ПТУ, дитячих установ визначаються і закріплюються приміщення навчальних закладів, клубів та інших придатних для цього будинків. Члени сімей робітників і службовців господарських об'єктів, які продовжують свою виробничу діяльність в категорійних містах, підлягають розміщенню, як правило, разом з головами сімей. Але через недостатню місткість районів евакуації, вони можуть розміщатися у більш віддалених пунктах, але на тих же евакуаційних напрямках. Ці питання вирішують обласні та районні органи управління ЦО, виходячи з конкретних умов і реальних можливостей.

У найвіддаленіші райони евакуюються робітники і службовці тих господарських об'єктів, які припиняють свою виробничу діяльність у воєнний час, а також все непрацездатне та незайняте у виробничій діяльності населення.

Для евакуації робітників і службовців, які продовжують роботу в категорійних містах і підвезення робочих змін на роботу, в першу чергу, виділяються приміські та пасажирські потяги.

Автомобільний транспорт, що призначений для евакуації населення, формується в автомобільні колони, які закріплюються за маршрутами. При цьому не допускаються автомобільні евакоперевезення на великі відстані, особливо на тих напрямах, де достатньо розвинуті залізничні або водні шляхи сполучення.

Автомобільний транспорт сільських районів використовується для вивезення евакуйованих із станцій, портів і пристаней висадження до місць розселення.

На річкових судах перевозяться перш за все робітники, службовці підприємств та установ водного транспорту, а також об'єктів, які розміщені поблизу портів, пристаней і причалів та члени їх сімей.

Повітряний транспорт використовується переважно для вивезення на далекі відстані урядових органів, співпрацівників наукових установ, конструкторських бюро з унікальною апаратурою, діяльність яких переноситься у нові райони.

Значна частина населення може виводитись пішки. Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (30-40 км). Виведення населення пішки організовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами і колонними шляхами.

Для організованого руху піших колон розробляються схеми маршрутів, на яких вказуються: склад колон; маршрут руху; вихідний пункт; пункти регулювання руху і час їх проходження; райони і тривалість привалів; медичні пункти та пункти обігрівання; проміжний пункт евакуації (ППЕ); порядок і терміни виведення (вивезення) колон з цього пункту в район постійного розміщення; сигнали управління та оповіщення.

Чисельність піших колон коливається від 500 до 1000 осіб. Швидкість руху колон на маршруті складає в межах 4-5 км/год., а дистанція між колонами - до 500 м. Під час проходження маршу через кожні 1-1,5 год. руху роблять невеликі привали тривалістю 10-15 хв., а на початку другої половини добового переходу влаштовують великий привал на 1-2 год., як правило, за межами зони можливих руйнувань.

Для населення, райони розміщення якого розташовані на великій відстані, передбачаються проміжні пункти евакуації (ППЕ), які розміщуються за межами зон можливих руйнувань. На ППЕ організовується реєстрація прибулих (як правило, пішим порядком), тимчасове їх розміщення, забезпечення їжею, водою, укриття в захисних спорудах та подальшу відправку (транспортом) до районів постійного розміщення.

Закінченням евакуації вважається час виведення (вивезення) за межі зон можливих сильних руйнувань і зон затоплення всього населення, за виключенням працюючих змін, які продовжують роботу в містах.

Для виконання евакуаційних перевезень органи управління Цивільної оборони разом із транспортними органами планують використання усіх видів транспорту протягом короткого часу і складають розрахунки на вивезення населення за групами в більш довготривалі терміни.

Для проведення евакозаходів у стислі терміни розробляються спеціальні графіки, які забезпечують максимальне використання можливостей усіх видів транспорту і які передбачають початок вивезення населення з будь-якої години доби.

Транспорт розподіляється за еваконапрямками і видами перевезень, підвезенням робочих змін, евакуацією матеріальних цінностей.

Для проведення евакозаходів у більш триваліші терміни складаються розрахунки на вивезення кожної підгрупи населення, не зайнятого в сфері виробничої діяльності та сфері обслуговування, зокрема, без порушення діючих у мирний час графіків руху, виходячи з середньодобових можливостей, які використовуються для евакуації різними видами транспорту.

Організацією проведення евакуаційних заходів займаються начальники і штаби цивільної оборони міста, міських районів і господарських об'єктів. Безпосередньо здійснюють евакозаходи спеціально організовані підрозділи місцевих органів державної виконавчої влади. Для проведення евакуації населення на допомогу штабам цивільної оборони створюються евакуаційні органи. До них належать:

- обласні, міські, районні та об'єктові евакокомісії;

- евакуаційні комісії міністерств, відомств, організацій та установ;

- збірні евакуаційні пункти (ЗЕП);

- приймальні евакокомісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП);

- пункти посадки і висадки, а також проміжні пункти евакуації (ППЕ).

Евакуаційні та евакоприймальні комісії є відповідними органами державної влади, керівники господарських об'єктів несуть повну відповідальність за виконання всього комплексу заходів з евакуації населення і за всебічне забезпечення цих заходів.

Склад комісії призначається органами державної влади всіх рівнів, а на об'єктах - наказами і розпорядженнями їх керівників. Евакуаційні та евакоприймальні комісії очолюють заступники держадміністрацій, а на об'єктах заступники керівників.

ЗЕП призначені для зібрання, реєстрації населення, що евакуюється і для відправлення його на пункти посадки. Вони розгортаються поблизу залізничних станцій, платформ, портів, пристаней у місцях, які забезпечують умови зібрання підготовки і посадження людей на транспорт.

Кожному збірному евакопункту привласнюється порядковий номер, до нього приписують найближчі об'єкти, установи та організації, а також населення житлово-експлуатаційних контор.

Для організації приймання і розміщення міського населення, що евакуюється, а також постачання його усім необхідним, створюються приймальні евакуаційні комісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) сільських районів.

На ПЕП покладається: зустріч населення, що прибуває на пункти висадки та організоване відправлення людей до місць розквартирування.

Евакуація при аварії на АЕС. Особливістю проведення евакозаходів у 30-кілометровій (50 км) зоні є те, що вони можуть проводитись на території, забрудненій радіоактивними речовинами, і відрізняються: від класичних варіантів, розроблених на воєнний час, з вивозом як міського, так і сільського населення, а також вивозом (вигоном) сільськогосподарських тварин.

Принцип евакуації з міст і населених пунктів - територіальний, а з сільської місцевості виробничо-територіальний.

Транспорт прибуває безпосередньо до під'їздів будинків, приватних будинків, до захисних споруд. Під час посадження людей в автомобільний транспорт або виходу їх до евакопотягів ведеться особовий облік населення. Реєстрація евакуйованих з приватного сектору міст та сільської місцевості проводиться відповідальними особами безпосередньо в автобусах по мірі їх завантаження.

Одночасно з вивозом населення сільської місцевості проводиться відвантаження тварин, до цього підключаються навантажувальні команди з складу робітників сільського господарства, що евакуюються в останню чергу.

Евакуація населення із пристанційних населених пунктів (міст), а також населення і тварин із сільської місцевості проводиться в 2 етапи:

- від місць находження людей до межі, зони дії уражуючих факторів;

- від межі зони забруднення до пунктів розміщення евакуйованого населення в безпечних районах.

На зовнішній межі зони можливого забруднення розміщуються проміжні пункти евакуації (ППЕ), які повинні забезпечувати: облік, перереєстрацію, дозиметричний та хімічний контроль, санітарну обробку, відправку населення до (місць) пунктів їх розміщення в заміській зоні. При необхідності на ППЕ проводиться обмін або спецобробка забрудненого одягу та взуття. На ППЕ проводиться пересадження населення з транспорту, що прибув із забрудненої місцевості на "чистий" транспорт. "Забруднені" транспортні засоби використовуються тільки для перевезень на зараженій території.

Власники приватного транспорту зі своїми сім'ями від'їздять самостійно до ППЕ (КПП), де проходять дозиметричний контроль і реєстрацію. У випадку забруднення приватних автомобілів вище допустимих норм, вони направляться на площадку відстою, а господарям видається відповідний документ.

Евакуація при аваріях на хімічно-небезпечних об'єктах (ХНО). У разі загрози ураження сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР) населення, особливо незабезпеченого засобами індивідуального захисту (313), а також в умовах недостатньої кількості захисних споруд з відповідним фільтровентиляційним устаткуванням, важливе значення мають терміни евакуації з моменту виявлення зараження.

Найважливіше значення для прийняття заходів з евакуації населення має своєчасне оповіщення населення про загрозу ураження. Враховуючи швидкість зміни обстановки і непередбаченість наслідків аварій із викидом СДОР, найефективнішим засобом захисту населення є його відселення з небезпечного району.

Розрахунок на відселення населення із зон хімічного ураження розробляється за кількома варіантами, з урахуванням попутного вітру, завчасно. Евакуація проводиться, як правило, пішим порядком із залученніям усіх видів транспорту в напрямку, перпендикулярному напрямку вітру [20].

У практичній діяльності під час організації захисних заходів, необхідно розумно застосовувати всі засоби захисту населення, віддаючи перевагу у кожному конкретному випадку тому з них, який більше відповідає даній ситуації.

висновки

1. Соціальна діяльність організації - це дії, що направлені не тільки на підвищення її економічних показників та виконання функції виробництва продукції та послуг, забезпечуючи одночасно роботу для громадян і винагороди для власників, а й на врахування соціальних аспектів своєї ділової активності, тобто вплив організації на робітників, на покупців, на навколишнє середовище і суспільство в цілому.

2. Соціальна відповідальність - це усвідомлення свого боргу перед суспільством, колективом, індивідом і ін. Вона, на відміну від юридичної, має на меті певний рівень добровільного відгуку на соціальні проблеми, що виникають в зовнішній й внутрішньому середовищу організації; реалізується за такими напрямами: навколишнє середовище, охорона здоров'я, розвиток особи-робітника, освіта і культура, участь у житті суспільства. Суперечки щодо ролі бізнесу в суспільстві породили численні аргументи за і проти соціальній відповідальності.

3. Нормативно-правове регулювання соціальної діяльності підприємства здійснюється на двох рівнях: державному та на рівні підприємства.

4. Занепад соціальної інфраструктури більшості підприємств є наочним свідченням фактично їх соціальної безвідповідальності.

5. НВП «Талас», можна зробити наступні висновки: підприємство успішно функціонує, отримуючи прибуток; має далекоглядні перспективи; має дружній колектив співробітників, що отримує гідну матеріальну і нематеріальну винагороду за свою працю.

6. Необхідно створити систему, що дозволяє стежити за швидкими змінами відносин між бізнесом, державою і цивільним суспільством. Така система складається (у першому наближенні) з трьох елементів: стандартів соціальної відповідальності; звітності і оцінки; суспільного аудиту.

7. Першочергового значення набуває адаптація вітчизняного законодавства до світового та перехід на міжнародні стандарти якості продукції, охорони навколишнього середовища та рівня життя населення. При цьому особливої значущості набуває суспільний аудит.

8. Запропонований підхід може сприяти становленню культури соціальної якості і корпоративної громадянськості як в організації, так і в суспільстві в цілому. Він дозволяє вирішувати проблему розподілу відповідальності за стійкий соціальний розвиток суспільства, що повинно бути стратегічною метою соціальної політики держави.

9. Щоб «соціально відповідальна» діяльність перестала бути порожньою формальністю, треба розглядати її з погляду взаємозалежності бізнесу і суспільства і вписати в стратегію компаній.

10. Елементами цілісного підходу до посилення соціальної відповідальності бізнесу слід вважати такі: виявлення точок перетину, вибір соціально значущої проблеми, розробка корпоративного плану дій.

11. Стратегічна «соціально відповідальна» діяльність має на увазі також інвестування в соціальний розвиток, який укріплює положення компанії на ринку. Виникають взаємовигідні відносини: успіх корпорації сприяє суспільному прогресу і навпаки.

12. Про стратегічну «соціально відповідальність» діяльності можна говорити, якщо, розробляючи концепцію споживчої цінності продукту, компанія враховує соціальний аспект. Дія на суспільство стає невід'ємною частиною загальної корпоративної стратегії.

13. В Україні створено правове поле, фінансові й організаційні механізми для успішного розв'язання триєдиного завдання: запобіганні: нещасним випадкам і професійним захворюванням, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві, компенсації потерпілим.

14. В умовах неповного забезпечення захисними спорудами у містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація і розташування його у позаміській зоні.

Список використаних джерел

соціальна відповідальність бізнес

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

2. Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 р. № 2017-III. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

3. Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 15 липня 1993 р. № 697-ХІІ. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

4. Закон України «Про освіту» від 23 березня 1996 р. № 1967-ІІІ. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

5. Закон України «Про охорону праці». - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

6. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1999 р. № 1788-XII. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

7. Закон України «Про соціальний захист інвалідів» від 16 липня 2000 р. № 2109-ІІІ. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

8. Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

9. Кодекс законів про працю України. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

10. Андреева И.В. Этика деловых отношений: Учеб. пособ. - СПб: Вектор, 2005. - 315 с.

11. Безгодов А.В. Очерки социологии предпринимательства / Под ред. Гавры Д.П. - Спб.: Петрополис, 1999. - 164 с.

12. Белбелян С.С. Стандарт SA 8000. Сертификация на соответствие социально-этическим нормам // Сертификация. - 1998. - № 3. - С. 19 - 21.

13. Бєлінський П. І. Менеджмент виробництва та операцій: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 624 с.

14. Бланк И.А. Управление прибылью. - К.: Ника-центр, Эльга, 2002. - 351 с.

15. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учеб. - К.: Ника-центр, Эльга, 2001. - 316 с.

16. Бойчик І.М., Харків П.С., Хопчан М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства: Навч. посіб. 2-ге вид., випр. і доп. - К.: «Каравела»; Львів: «Новий світ», 2006. - 457 с.

17. Бородина Е., Голикова Ю., Колчина В., Смирнова М. Инфраструктура и интенсификация производства. - М.: Наука, 1980. - 301 с.

18. Вебер М. Избранное: Пер. с нем. - М.: Юрист, 1994. - 274 с.

19. Герчикова И. Н. Менеджмент. - М.: Юнити, 1997. - 384 с.

20. Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона. Підручник / За ред. Франчука. - 2-ге вид., доп. - Львів, афіша, 2001. - 199 с.

21. Джон Ф. Берджес, Дэн Штайнхофф. Основы управления малым бизнесом. - М.: Бином, 2001. - 471 с.

22. Економіка підприємства: Підруч. / За ред. С.Ф.Покропивного - Вид. 2-ге перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 528с.

23. Житецький В.Ц., Джигирей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці: Підруч. - 5-те вид., доповнене. - 2001. - 350 с.

24. Зайцев Н. Л. Экономика организации. - М.: Экзамен, 2000 - 304с.

25. Игнатов В.Г., Албастова Л.Н. Теория управления: Куре лекцій. - М.: ИКЦ «МарТ»; Ростов н/Д: Издательский центр «МарТ», 2006. - 464 с.

26. Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. - М.: Финансы и статистика, 2005. - 402 с.

27. Ковалев В.В. Финансовый анализ. - М.: Экономика, 1998. - 342 с.

28. Колхасс Б. Управление финансовой деятельностью предприятия. - М.: Финансы, 2000. - 421 с.

29. Корпоративная социальная ответственность. - Режим доступу: http://www.iteam.ru.

30. Корпоративные соглашения в сфере социально-трудовых отношений / Отв. ред. К.Д. Крылов. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. - 411 с.

31. Лихачева О.Н. Финансовое планирование на предприятии: Учеб.-практич. пособ. - М.: Проспект, 2003. - 263 с.

32. Лукащикевич В. Реформування соціальної системи // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. Одеського регіонального інституту державного управління. Вип. 1. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. - С. 241 - 248.

33. Мартыненко Н.М. Основы менеджмента: Учеб. - К.: Каравелла, 2003. - 499 с.

34. Мельник С.В. Соціальна відповідальність бізнесу як складова соціальної політики України // Економіка та держава. - 2007. - № 5. - С. 71 - 73.

35. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. - М.: Дело, 1992. - 702 с.

36. Моляков Д.С., Шохин Е.И. Теория финансов предприятий: Учеб. пособ. - М.: Финансы и статистика, 2002. - 112 с.

37. Новікова Т.В. Соціально-економічна захищеність населення як об'єктивна необхідність становлення соціальної держави // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 3 (57). - С. 165 - 168.

38. Офіційний сайт Державного комітету статистики України. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ.

39. Подсолонко О.А. Менеджмент: теория и практика. - К.: ЦУП, 2003. - 370 с.

40. Прилипко С.М. Проблеми теорії права соціального забезпечення. Моногр. - Х.: ПП «Берека-Нова», 2006. - 264 с.

41. Радаев В.В., Шкаратан О.И. Социальная стратификация. - М., 1996. - 397 c.

42. Рой О.М. Современный менеджмент. Основные функции и методы. Курс лекций. - Омск, 1996. - 175 с.

43. Салмон Р. Будущее менеджмента: Пер. с англ. - СПб: Питер, 2004. - 217 с.

44. Свиткин М.З. От менеджмента качества к качеству менеджмента и бизнеса: миф или реальность? // Стандарты и качество. - 2004. - № 1. - С. 4 - 15.

45. Свиткин М.З. Социально-психологические аспекты менеджмента организации // Стандарты и качество. - 2005. - № 1. - С. 91 - 99.

46. Сергеев И.В. Экономика предприятия. Учеб. пособие для эк. спец. вузов. 2-е изд. пере раб. и доп. - М.: Финансы и статистика. 2000, 304с.

47. Скуратівський В.А., Палій О.М., Лібанова Е.М. Соціальна політика: Навч. посіб. - 2-ге вид, доп. і перероб. - К.: УАДУ, 2003. - 364 с.

48. Соціальна політика регіону: Моногр. / В.В. Говоруха, В.Г. Бульба, С.О. Горбунова-Рубан та ін. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. - 272 с.

49. Финансы и кредит: Учеб. Пособ. / А.М. Ковалева, Н.П. Баранникова; Под ред. А.М. Ковалевой. - М.: Финансы и статистика, 2002. - 512 с.

50. Шевчук П.І. Соціальна політика та соціальна безпека людини: Навч. посіб. - Львів: Вид-во ЛРІДУ УАДУ, 2003. - 374 c.

51. Шевчук П.І. Соціальна політика: 2-е вид. - Львів: Світ, 2006. - 342 c.

52. Шегда А.В. Основы менеджмента: Учеб. пособ. - К.:Тов-во «Знання» КОО, 1998. - 512 с.

53. Шеремет А.Д., Сайфулин. Финансы предприятия. - М.: Экономика, 1998. - 364 с.

54. Экономика предприятия: Учеб. / Под ред. В.Я. Горфинкеля, В.А. Швандара. - 3-е изд перераб и доп - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 718 с.

55. Ягодка А.Г. Соціальна інфраструктура і політика: Навч. посіб. - К.:КНЕУ, 2000. - 384 с.

56. Ядов В.А. Социологические исследования: методология, программа, методы - Самара, 1995. - 569 c.

57. Яхиел Н. Социология науки: Теоретические и методологические проблемы. - М.: Наука, 1997. - 276 c.

додатки

Додаток А

Динаміка чисельності санаторно-курортних та оздоровчих закладів в Україні [38]

Роки	Санаторії та пансіонати з лікуванням	Санаторії-профілакторії	Будинки і пансіонати відпочинку	Дитячі оздоровчі табори
	всього	у них ліжок, тис.	всього	у них ліжок, тис.	всього	у них місць, тис.	всього	у них місць, тис.
1993	546	157	544	52	308	95	7242	632
1994	539	156	520	47	303	90	6249	266
1995	551	159	517	43	294	83	5884	256
1996	545	155	463	39	286	80	5615	242
1997	536	155	428	33	289	76	5601	237
1998	547	156	416	33	292	77	6904	241
1999	547	155	404	32	303	71	7644	236
2000	549	151	377	31	266	63	7615	227
2001	555	151	357	29	273	61	8578	221
2002	544	151	334	28	290	63	10890	231
2003	536	147	325	27	292	62	14961	228
2004	531	147	311	25	302	62	19443	256
2005	524	145	291	23	321	65	18366	236
2006	520	148	277	23	301	63	18238	231
2007	523	143	269	21	302	64	18363	226

Додаток Б

Динаміка чисельності кількості лікарняних закладів в Україні, тис. [38]

Роки	Кількість лікарняних закладів	Кількість лікарняних ліжок	Кількість лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів
		всього	на 10 тис. населення
1990	3,9	700	135,5	6,9
1991	3,9	700	135,2	7,0
1992	3,9	689	132,6	7,1
1993	3,9	679	130,9	7,2
1994	3,9	665	129,3	7,2
1995	3,9	639	125,1	7,2
1996	3,7	580	114,6	7,1
1997	3,4	503	100,2	7,1
1998	3,3	483	97,0	7,2
1999	3,3	477	96,5	7,3
2000	3,3	466	95,0	7,4
2001	3,2	466	96,6	7,4
2002	3,1	465	97,3	7,4
2003	3,0	458	96,6	7,6
2004	2,9	451	95,7	7,7
2005	2,9	445	95,2	7,8
2006	2,9	444	95,6	7,9

Додаток В

Кількість об'єктів освіти і культури в Україні [38]

Роки	Кількість професійних театрів (включаючи театри-студії), на кінець року	Кількість концертних організацій	Кількість музеїв (включаючи філіали) на кінець року	Кількість масових універсальних бібліотек, тис.

Подобные документы

• Соціальна корпоративна відповідальність як інструмент покращення результатів роботи підприємства

  Сутність питання соціальної відповідальності бізнесу, процес його формування на вітчизняних підприємствах. Необхідність впровадження механізму корпоративної соціальної відповідальності в практику використання підприємства для покращення результатів праці.
  
  статья [18,4 K], добавлен 13.11.2017
  

• Соціальна відповідальність у системі управління підприємством

  Еволюція поняття соціальної відповідальності. Етапи розробки і впровадження стратегії корпоративної соціальної відповідальності. Особливості її здійснення на прикладі підприємства. Напрями впровадження цієї системи у менеджмент українських організацій.
  
  курсовая работа [924,9 K], добавлен 29.08.2015
  

• Корпоративна соціальна відповідальність

  Наукові підходи до розуміння сутності корпоративної соціальної відповідальності, її принципи та методи. Рівні соціальної відповідальності бізнесу. Принципи та приклади впровадження КСВ в маркетингові стратегії. Специфіка формування "зеленої економіки".
  
  реферат [43,9 K], добавлен 16.05.2014
  

• Корпоративна соціальна відповідальність ПАТ "Концерн Хлібпром"

  Перші наукові підходи до розуміння сутності корпоративної соціальної відповідальності, її принципів та методів. Соціальна відповідальність бізнесу, її багаторівневий характер. Діяльність ПАТ "Концерн Хлібпром", кодекс його корпоративного управління.
  
  контрольная работа [63,5 K], добавлен 12.08.2016
  

• Соціальна відповідальність в бізнесі та етика менеджменту

  Соціально-етичні аспекти діяльності вітчизняних бізнес-організацій. Специфіка моралі як регулятора соціальних відносин. Мораль і етика як основа ділової культури організації. Головні принципи бізнесу. Соціальна відповідальність бізнес-організації.
  
  контрольная работа [15,4 K], добавлен 24.12.2011
  

• Корпоративна соціальна відповідальність бізнесу в банківській справі

  Корпоративна соціальна відповідальність як конкурентна перевага банку. Реалізація концепції соціально відповідального бізнесу в банківському секторі України. Впровадження корпоративної соціальної відповідальності на прикладі "Райффайзен Банк Аваль".
  
  реферат [435,6 K], добавлен 23.12.2013
  

• Ефективна система оцінювання персоналу підприємства як напрям розвитку корпоративної соціальної відповідальності в Україні

  Методологічні основи формування ефективної системи оцінювання персоналу на підприємствах в Україні, яка побудована на принципах корпоративної соціальної відповідальності. Цілі, принципи та підходи до проведення оцінювання персоналу методом "360 градусів".
  
  статья [23,8 K], добавлен 19.09.2017
  

• Управління персоналом в соціальній сфері

  Історія дослідження специфіки управління персоналом організації соціальної сфери. Зміст, напрями та методи управління персоналом в організації. Організація соціальної сфери: суть, специфіка. Оптимізація управління персоналом організації соціальної сфери.
  
  дипломная работа [512,8 K], добавлен 26.10.2010
  

• Етика підприємництва та його соціальна відповідальність

  Дослідження бізнес-середовища функціонування підприємства та прогнозування параметрів кон’юнктури вітчизняного ринку. Практика корпоративної соціальної відповідальності бізнесу. Складання програми відповідних маркетингових заходів, стимули та перешкоди.
  
  курсовая работа [1,0 M], добавлен 08.07.2014
  

• Формування соціально-корпоративної відповідальності підприємств

  Історія виникнення та подальшого розвитку ідей соціальної відповідальності. Загальна характеристика, рівні формування, класифікація, наукове обґрунтування корпоративної соціальної відповідальності підприємства, а також аналіз структури її "піраміди".
  
  реферат [222,5 K], добавлен 01.12.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам