Суть і призначення ліквідаційної процедури

Контрольна робота

з дисципліни: «Антикризове управління»

Зміст

1. Суть і призначення ліквідаційної процедури. Порядок її початку. Функції ліквідаційної комісії і ліквідатора. Склад ліквідаційної комісії. Ліквідаційний баланс: суть, призначення, порядок складання

2. Організація та порядок проведення антикризового аудиту. Висновок та звітність аудитора. Основні та спеціальні види аудиту. Ризики в аудиті. Інвентаризація

3. Завдання, права й обов'язки арбітражного керуючого. Процедура виявлення кредиторів і санаторів. Черговість задоволення вимог кредиторів

Список літератури

1. Суть і призначення ліквідаційної процедури. Порядок її початку. Функції ліквідаційної комісії і ліквідатора. Склад ліквідаційної комісії. Ліквідаційний баланс: суть, призначення, порядок складання

У випадках, передбачених законодавством, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

До наслідків, які наступають після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закон відносить:

1. завершення підприємницької діяльності банкрута закінченням технологічного циклуй виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

2. строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

3. припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

4. відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

5. укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом;

6. скасування арешту, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

7. вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

8. виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія), призначені господарським судом, виконують свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому законодавством.

У ліквідаційній процедурі господарський суд: розглядає скарги на дії учасників ліквідаційної процедури; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:

* приймає до свого, відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження;

* виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

* здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;

* аналізує фінансове становище банкрута;

* виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;

* очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

* пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;

* має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;

* з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту;

* заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими;

* з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника;

* вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

* передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правові документів підлягають обов'язковому зберіганню;

* реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом;

* повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

* здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Протягом п'ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до законів України. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.

До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності - також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

Дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду власником - майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов'язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власник або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.

При здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Стягнені суми включаються в ліквідаційну масу і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленої статтею 31 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.

Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про приватизацію державного майна» та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Майно банкрута, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

Продаж цінних паперів, що належать банкруту на праві власності, здійснюється відповідно до законодавства.

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.

Ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів.

Ліквідатор зобов'язаний на вимогу господарського суду або державного органу з питань банкрутства надавати необхідні відомості щодо проведення ліквідаційної процедури.

До обов'язків ліквідаційної комісії, яку призначає власник підприємства, входить управління справами підприємства, в тому числі і складання ліквідаційного балансу.

Ліквідаційний баланс складається на дату прийняття власником рішення про ліквідацію. Це зазначено у підпункті 8.1.3 Наказу ДПА України «Про затвердження Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів)» №80 від 19.02.98

Враховуючи вимоги до дати ліквідаційного балансу, ще раз зазначаємо: він не обов'язково повинен містити нульові показники, оскільки деякі ліквідаційні заходи, що впливають на склад активів і пасивів, здійснюють після дати прийняття рішення про ліквідацію. До таких заходів належать:

- інвентаризація, внаслідок якої можуть виявитися надлишки або недостачі ТМЦ;

- проведення розрахунків з дебіторами і кредиторами;

- погашення заборгованості перед бюджетом;

- списання безнадійної дебіторської і кредиторської заборгованості;

- проведення розрахунків із засновниками тощо.

Крім того, у п. 3 ст. 13 Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV зазначено: звітним періодом підприємства, що ліквідовується, для складання фінансової звітності є період з початку звітного року до дати прийняття рішення про його ліквідацію. Тобто на дату прийняття рішення про ліквідацію ліквідаційна комісія повинна скласти не тільки баланс підприємства, але й інші форми фінансової звітності, а саме: звіти про фінансові результати, про рух коштів, про власний капітал і примітки до звітів. Для суб'єктів малого підприємництва фінансова звітність складається з балансу і фінансової звітності.

Утім, складання ліквідаційного балансу не означає припинення ведення бухгалтерського обліку операцій, що виконуються після дати його складання. Як зазначено у п. 1 ст. 8 Закону №996, бухгалтерський облік на підприємстві ведуть безперервно з дня реєстрації до його ліквідації. А згідно з п. 4 ст. 34 Закону про підприємства в Україні, підприємство вважається ліквідованим з моменту його виключення з державного реєстру України.

Таким чином, бухгалтерський облік потрібно вести аж до виключення підприємства з держреєстру. Відповідальність за його ведення, згідно з п. 8 ст. 8 Закону №996, покладається на ліквідаційну комісію.

Крім того, враховуючи тривалість ліквідаційного процесу, цілком ймовірною є ситуація, коли під час ліквідаційних заходів настане термін складання проміжної щоквартальної звітності. Її, вочевидь, слід подавати, незважаючи на вже складений ліквідаційний баланс.

Аналогічна ситуація і з податковою звітністю: поки підприємство стоїть на обліку в податковому органі як платник податків, звітність потрібно подавати.

2. Організація та порядок проведення антикризового аудиту. Висновок та звітність аудитора. Основні та спеціальні види аудиту. Ризики в аудиті. Інвентаризація

У вітчизняній науково-практичній літературі поняттю «антикризового аудит» досі приділялося дуже мало уваги, оскільки здебільшого економісти не вбачали істотної різниці між звичайним аудитом та аудитом, здійснюваним на підприємствах, що перебувають у фінансовій кризі. З прийняттям Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ким передбачена можливість досудової санації, а також санації підприємства і укладання мирової угоди під час провадження справи про банкрутство, питання проведення саме санаційного аудиту підприємств набуває надзвичайної актуальності. Адже рішення санаторів, кредиторів, арбітражного суду щодо застосування процедури санації чи мирової угоди істотно залежить від висновків санаційного аудиту досліджуваного підприємства.

Зазначеним Законом передбачено, зокрема, що для з'ясування фінансового стану боржника суддя на підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про банкрутство може призначити експертизу фінансового стану та наявного в підприємства плану санації. Окрім цього, якщо боржник звернеться до суду із завою про порушення справи про своє банкрутство, на підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки його неплатоспроможності. Арбітражний суд в ухвалі щодо порушення справи про банкрутство може зобов'язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо в боржника немає для цього коштів, арбітражний суд може призначити аудит за рахунок кредитора лише за згодою останнього. У такому разі йдеться, з одного боку, про аудит з метою встановити наявність підстав для порушення справи про банкрутство, а з іншого - про санаційний аудит, що має визначити доцільність санації підприємства.

Загалом аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших аспектів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юридичних і фізичних осіб. Аудит проводиться зовнішніми, незалежними від підприємства органами, найчастіше спеціалізованими аудиторськими фірмами або аудиторами. До основних принципів аудиту належать:

1. цілісність та повнота;

2. об'єктивність;

3. незалежність;

4. конфіденційність;

5. компетентність;

6. документальне оформлення.

Ці принципи є основою всіх міжнародних норм аудиту і повністю стосуються й санаційного аудиту.

Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Він має свої особливості к щодо методів, так і щодо об'єктів і цілей проведення. Характерним для санаційного аудиту є те, що він приводиться на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Головна його мета - оцінити санаційну спроможність підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявної санаційної концепції.

Необхідність проведення санаційного аудиту зумовлена тим, що користувачам потрібна інформація про фінансовий стан суб'єкта господарювання та реальність санаційної концепції.

Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, можуть бути:

· нинішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства (якщо приймається рішення про збільшення статутного капіталу);

· андеррайтери (якщо вирішується питання про викуп ними корпоративних прав нової емісії);

· позикодавець, наприклад банківський консорціум (якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту);

· саме підприємство (якщо воно виходить з пропозицією про укладання мирової угоди та проведення санації під час провадження справи про банкрутство);

· потенційний санатор (якщо вирішується питання про санацію підприємства реорганізацією);

· державні органи (якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки).

Зовнішнім замовникам аудиту потрібна обґрунтована інформація, яка має підтвердити, що:

1) дані про фінансово-майновий стан боржника є достовірними і повними;

2) план санації є реалістичним;

3) вибрано найраціональніший із можливих варіантів розвитку підприємства.

Вони доручають аудиторові провести економіко-правову експертизу наявної санаційної концепції та зробити висновки про доцільність вкладанню коштів в об'єкт санації Висновок спеціаліста потрібний і тому, що користувачі не мають доступу до відповідних джерел інформації та спеціальних знань для її оцінювання.

Санаційний аудит можна розглядати к один з інструментів зменшення до певного рівня інформаційного ризику для інвесторів, кредиторів та інших осіб, які мають намір узяти участь у фінансовій санації підприємства [40].

Санаційний аудит проводять зовнішні аудитори в тісній співпраці з внутрішніми службами підприємства, особливо з відділом контролінгу. Особи, які здійснюють санаційний аудит, мають бути не лише висококваліфікованими економістами, а й розумітися на галузевих особливостях діяльності того чи іншого підприємства. У правовому та економічному плані аудитор має бути повністю незалежним к від підприємства, котре він перевіряє, так і від замовника аудиторського висновку (кредиторів та інвесторів). Загалом санаційний аудит складається з таких етапів:

1) ідентифікація даних;

2) експертиза;

3) висновки;

4) вироблення рекомендацій.

Ідентифікація даних - це збір інформації, на підставі якої можна судити про справжнє становище підприємства. Під експертизою розуміється всебічний аналітичний процес, спрямований на здобуття об'єктивних висновків про поточний і перспективний стан об'єкта аудиту. Дані експертизи, наявні докази та їх комплексний аналіз створюють підґрунтя для висновків про санаційну спроможність підприємства та рекомендацій щодо вдосконалення санаційної концепції.

Розробка санаційної концепції не є безпосереднім завданням санаційного аудиту. Як уже зазначалося, готують санаційну концепцію або внутрішні аналітичні служби підприємства, або сторонні особи: консалтингові фірми, професійні керуючі санацією т. ін., хоча іноді аудитори беруть активну участь у розробці плану санації.

Зауважимо, що санаційний аудит не слід ототожнювати з причинно-наслідковим аналізом фінансового стану підприємства, кий здійснюється під час розробки плану санації і є складовою частиною класичної моделі санації. Незважаючи на те, що в обох випадках використовуються одні й ті самі методи аналізу, а також на схожість цілей, між причинно-наслідковим аналізом та санаційним аудитом існує принципова різниця: у першому випадку йдеться про складову процесу розробки плану санації, у другому - про перевірку достовірності та реальності наведених у плані санації даних.

3. Завдання, права й обов'язки арбітражного керуючого. Процедура виявлення кредиторів і санаторів. Черговість задоволення вимог кредиторів

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі - Закон) - арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - це:

фізична особа;

яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку;

та діє на підставі ухвали господарського суду.

Арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) може бути призначено:

фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності;

яка має вищу юридичну;

або економічну освіту;

володіє спеціальними знаннями;

та не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів.

Одна і та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог Закону.

Відповідно до вимог Закону щодо боржника застосовуються судові процедури банкрутства:

розпорядження майном боржника;

мирова угода;

санація (відновлення платоспроможності) боржника;

ліквідація банкрута.

Арбітражні керуючі діють на підставі ліцензії арбітражного керуючого, виданої уповноваженим органом у порядку, встановленому законом. Анулювання ліцензії арбітражного керуючого під час здійснення арбітражним керуючим своїх повноважень є підставою для усунення його від виконання обов'язків арбітражного керуючого під час провадження у справі про банкрутство.

Арбітражними керуючими не можуть бути призначені:

особи, які згідно з Законом вважаються заінтересованими;

особи, які здійснювали раніше управління боржником - юридичною особою, за винятком випадків, коли з дня усунення цієї особи від управління зазначеним боржником минуло не менше трьох років, якщо інше не встановлено Законом;

особи, яким заборонено здійснювати цей вид підприємницької діяльності або займати керівні посади;

особи, які мають судимість за вчинення корисливих злочинів.

До призначення арбітражним керуючим особа має подати до господарського суду заяву, в якій зазначається, що вона не належить до жодної категорії вищезазначених осіб.

Арбітражний керуючий має право:

скликати збори і комітет кредиторів та брати в них участь з правом дорадчого голосу;

звертатися до господарського суду у випадках, передбачених Законом;

отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених Законом;

залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їх діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено Законом чи угодою з кредиторами;

запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою;

отримувати з державного реєстру застав інформацію про майно боржника, яке є предметом застави;

подавати до господарського суду заяву про дострокове припинення своїх обов'язків;

виконувати інші дії відповідно до закону.

Арбітражний керуючий зобов'язаний:

здійснювати заходи щодо захисту майна боржника;

аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на ринках;

в порядку, установленому законодавством, надавати державному органу з питань банкрутства інформацію, необхідну для ведення Єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

виконувати інші повноваження, передбачені Законом.

При реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.

На випадок заподіяння шкоди боржнику чи кредиторам діяльність арбітражного керуючого підлягає обов'язковому страхуванню. Порядок обов'язкового страхування діяльності арбітражних керуючих визначається законом.

Невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого згідно з Законом, що завдало значної шкоди боржнику чи кредиторам, може бути підставою для анулювання його ліцензії.

Про невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого, господарський суд може винести ухвалу, яка направляється державному органу з питань банкрутства.

Невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого згідно з Законом, за відсутності згаданих наслідків може бути підставою для усунення арбітражного керуючого від виконання ним своїх обов'язків, про що господарський суд виносить ухвалу.

Список використаних джерел

1. Менеджмент для магистров [Текст]: учебное пособие /, С.Н. Козьменко; ред. А.А. Епифанов. - Сумы: Университетская книга, 2003. - 762 с.

2. Хіт, Роберт. Кризовий менеджмент для керівників [Текст]: посібник / Р. Хіт. - К.: Всеувито: Новий друк, 2002. - 566 с.

3. Никитина, Н. Антикризисное финансирование управление предприятием: исследование факторов [Текст] / Н. Никитина // Проблемы теории и практики управления. - 2007. - №7. - C.91-102

4. Василенко, В.О. Антикризове управління підприємством [Текст]: навчальний посібник / В.О. Василенко. - К.: ЦУЛ, 2003. - 504 с.

5. Антикризове фінансове управління підприємством [Текст]: навчальний посібник / Є. І. Ляшенко; Мін-во освіти і науки України, Запорізький ін-т держ. та муніципального управління. - К.: ЦНЛ, 2005. - 208 с.

6. Жукова, Н.К. Сучасні методи антикризового управління підприємством [Текст] / Н.К. Жукова // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - №10. - С. 14-19

7. Терещенко, О.О. Антикризове фінансове управління на підприємстві [Текст]: монографія / О.О. Терещенко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ ім. Вадима Гетьмана. - К.: КНЕУ, 2006. - 268 с.

8. Школьник, І.О. Фінансовий менеджмент [Text]: навчальний посібник / І. О. Школьник, І. М. Боярко, Б. І. Сюркало. - Суми: Університетська книга, 2009. - I

9. Штангрет, А.М. Антикризове управління підприємством [Текст]: навчальний посібник / А.М. Штангрет, О. І. Копилюк. - К.: Знання, 2007. - 335 с.

10. Іванюта, С.М. Антикризове управління [Текст]: навчальний посібник / С.М. Іванюта; Мін-во освіти і науки України, Держ. комітет статистики України, Держ. академія статистики, обліку та аудиту, Полтавська філія. - К.: ЦУЛ, 2007. - 288 с. - ISBN 978-966-364-423-3: 30.00 грн.

11. Шапуров, О.О. Політика антикризового управління при загрозі банкрутства [Текст] / О.О. Шапуров // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №8. - C.147-155

12. Комарецька, П.В. Реструктуризація промислових підприємств у системі антикризового фінансового управління [Текст] / П.В. Комарецька // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №6. - C.61-64

13. Антикризове законодавство [Текст] // Инвестгазета. Нормативна база. - 2009. - №17/18