Заходи та пропозиції щодо поліпшення системи управління якістю навчального закладу

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

освіта управління якість

Якість продукції - це сукупність властивостей, що обумовлюють її придатність задовольняти певні потреби у відповідності з її призначенням. Поліпшення якості продукції - найважливіше завдання кожного об'єднання, підприємства, цеху і дільниці. Вироби наших об'єднань (підприємств) повинні задовольняти вимоги світових зразків.

Рівень якості продукції є найважливішим показником всієї роботи підприємства. Якість продукції залежить від ступеня використання досягнень науки і техніки, досконалості конструкції і технології, що використовується при виробництві цієї продукції, а так само і від культури виробництва, сумлінності та вміння конструкторів, технологів, організаторів виробництва і робітників. Систематичне поліпшення якості продукції, забезпечує підвищення ефективності виробництва.

Якість продукції закладається на стадії розробки, забезпечується на стадії виготовлення, зберігається на стадії обігу і реалізації, підтримується на стадії експлуатації.

Концепція загального управління якістю допомагає вирішити проблеми, пов'язані з підвищенням ефективності управління виробництвом, зацікавленості працівників, збільшення випуску готової якісної продукції. Основна суть загального управління якістю полягає в тому, що ключовим поняттям у бізнесі є якість робіт, спрямоване на найбільш повне задоволення потреб клієнтів. І цією якістю необхідно управляти. Сучасна концепція управління якістю бере свої витоки з праць Вальтера Шехарта, який ввів поняття циклу безперервних технологічних змін на підставі статистичного контролю якості. Це був знаменитий цикл "Планувати - виконувати - контролювати - діяти», відомий також як "Цикл Шехарта".

Бурхливий розвиток теорії управління якістю припало на кінець 40-х - 50-х років. В цей час Арманд Фидженбаум ввів поняття «Загального контролю якості», що складається з етапів розробки якості, підтримки якості і поліпшення якості, а також поняття «Вартості якості».

Едвардс Демінг розширив область застосування циклу Шехарта і статистичних методологій управління виробництвом на сферу продажів і надання послуг.

В цей час ним були сформульовані знамениті «Чотирнадцять принципів управління якістю».

Починаючи з 1950 року, Едвардс Демінг почав впроваджувати свої принципи на японських підприємствах. Вважається, що саме діяльність Едварда Демінга багато в чому сприяла появі недорогих високоякісних японських товарів.

Поки діяли перша і друга версії стандартів серії ISO 9000 (1987 і 1994рр.) система менеджменту якості базувалася на 20 стандартах, які розглядали бізнес не через процеси, а функціонально. Ці елементи розрізали організацію по вертикалі , приписували певні вимоги певних функцій, тобто структурних підрозділів підприємства. Зараз система управління якістю базується на процесному підході. Процес, продовжуючи попередню аналогію «розрізає» організацію не вздовж, а «впоперек». Це створює ряд переваг порівняно з функціональним підходом.

Насамперед процес реалізує одне з ключових положень вчення Едварда Демінга про менеджмент, яке говорить « Ламайте бар'єри між підрозділами».

Вирішення проблем підвищення якості продукції вітчизняних виробників для української економіки є актуальною задачею. Інтеграція у світове господарство в якості гідного партнера не може відбуватися без досягнення відповідного рівня якості послуг і продукції. Рішення завдань постійного поліпшення якості продукції неможливий без впровадження загальної системи менеджменту управління, але при формуванні технологій підвищення якості необхідно врахувати особливості українського рівня споживання та організації виробництва.

1. Аналітична частина

1.1 Характеристика Міжнародних Стандартів серії ISO 9000

Суть ІSО 9000 полягає в економічно обґрунтованому застосуванні так званого "правила довіри", що дозволяє раціонально користуватися ресурсами окремо взятого підприємства і економіки, загалом, і в цілому. Для того щоб зрозуміти суть ІSО 9000 потрібно не плутати, а розділяти два основних поняття - «сертифікація систем якості» та «управління якістю».

Управління якістю є однією з функцій підприємства по його управлінню, яка фактично забезпечує якість послуг і продукції на високому рівні за рахунок розумного і грамотного управління виробництвом і його обслуговуванням. Саме стандарти серії ISO 9000 пропонують методику розробки і побудови системи управління якістю, яка, відповідно, може бути офіційно сертифікована, тобто перевірена та визнана незалежною акредитованим Органом з сертифікації.

Сертифікація Системи менеджменту якості показує іншим учасникам ринку, що Система менеджменту якості даного підприємства розроблена і організована з урахуванням певних вимог і ефективно функціонує, що забезпечує високу та стабільну якість послуг і продукції даного підприємства.

Сертифікація Системи менеджменту якості за стандартами ISO 9000 - це не обов'язкова вимога до виробників. Навіть в країнах, де розвиток промисловості знаходиться на високому рівні, сертифікація за стандартами ISO 9000, враховуючи законодавство, обов'язкове для постачальників в аерокосмічній і військовій галузях, а також в галузях, де від якості продукції залежить забезпечення безпеки людей. Однак саме наявність сертифіката ІSО 9000 найчастіше є запорукою успіху роботи на багатьох ринках або виходу на них.

Свідченням компанії про приналежність до цивілізованого і діловому світу є Сертифікат ІSО 9000.

Крім того, багато організацій вимагають наявність сертифікованих систем управління якості у постачальників продукції. З усього вищесказаного можна вважати, що системи якості за стандартами серії ISO 9000 були впроваджені для того, щоб дати підприємствам велику впевненість в постачальниках.

Суть стандартів ІSО полягає в універсальності цієї серії. Ці стандарти не пропонують абсолютних критеріїв якості для окремого виду послуг і продукції, бо це неможливо. Стандарти серії ІSО 9000 задають методологію функціонування та саморегулювання системи якості з урахуванням зміни запитів споживача, а вже вона в свою чергу повинна забезпечувати і підтримувати високий рівень якості послуг і продукції, іншими словами - забезпечувати високу ступінь задоволеності споживачів.

Стандарт ІSО 9001: 2008 був прийнятий CEN 8 листопада 2008року. (попередня редакція - ІSО 9001: 2000) призначений для розробки і впровадження систем менеджменту якості підприємств з метою подальшої сертифікації або для укладення контрактів з іншими підприємствами, які пред'являють вимоги до стабільності і надійності виконання контрактних зобов'язань.

Вимоги, що містяться в стандарті ІSО 9001: 2008 є загальними і призначені для застосування до всіх організацій незалежно від виду діяльності, розміру організації та продукції, що поставляється (послуг). Проводиться графічна інтерпретація цієї методології за допомогою моделі управління якістю, в основу якої покладено процес (Рис.1.1).



Рисунок 1.1- Модель системи якості, що базується на процесному підході.

Стандарт визначає, що необхідно робити для впровадження системи якості, але не визначає як це робити. Саме за рахунок такого підходу вимоги стандарту є універсальними і застосовними до будь-якої організації. Методи, як реалізувати ту чи іншу вимогу стандарту підприємство вибирає саме, виходячи зі своїх потреб і можливостей.

У відповідності з міжнародними угодами be obtained /CENELEK його члени зобов'язані прийняти вимоги даного стандарту як національного без яких - не будь змін. Оновлення переліку бібліографічних посилань на національні стандарти повинно бути з участю центрального комітету CEN або членів CEN. Справжній стандарт існує в трьох версіях (англійська, французька, німецька мови). Переклади на інші мови повинні бути під наглядом представника CEN і повинні отримати схвалення центрального комітету аналогічної офіційної версії. Представниками CEN є національні організації зі стандартизації таких країн як Австрія, Бельгія, Болгарія, Кіпр, Чехія, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Ісландія, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія та Великобританія.

EN ISO 9001:2008 був підготовлений Технічним Комітетом ISO /TS 176 «Управління якістю і забезпечення якості».

Текст ISO 9001:2008 був схвалений CEN як EN ISO 9001:2008 без яких - не будь змін. ISO 9001 та ISO 9004 розроблено як доповнюючі один одного стандарти Системи менеджменту якості, але можуть використовуватися незалежно один від одного.

Стандарт ІSО 9001: 2008 складається з таких розділів:

Розділ 1 Область застосування - описує загальні положення стандарту та його застосування в організаціях. Також визначає ті випадки, коли підприємство, яке розробляє та впроваджує систему якості, може зробити виняток із реалізації вимог стандарту.

Розділ 2 Нормативні посилання - даються посилання на стандарти серії ISO 9000.

Розділ 3 Терміни та визначення - наводяться терміни та визначення, використовувані в стандарті.

Розділ 4 Система менеджменту якості - визначає загальні вимоги до системи менеджменту якості, управлінню документацій та записами за якістю.

Розділ 5 Відповідальність керівництва - визначає вимоги до адміністративного управління побудовою, впровадженням і функціонуванням системи менеджменту якості. Вимоги даного розділу пред'являються до вищого керівництва організації і до системи адміністративного управління.

Розділ 6 Менеджмент ресурсів - визначає вимоги до ресурсів, необхідних для розробки, впровадження та функціонування системи якості.

Розділ 7 Процеси життєвого циклу - визначає вимоги до основних і забезпечує процесам підприємства. В цьому розділі представлені, найбільш об'ємні вимоги, які пред'являються до основної діяльності підприємства з управління процесами виробництва продукції або надання послуг.

Розділ 8 Вимірювання, аналіз і поліпшення - визначає вимоги до проведення та організації аналізу, вимірювань і поліпшень системи менеджменту якості, процесів і продукції, що випускається (послуг).

Додаток А - наводиться відповідність між розділами стандарту ІSО 9001: 2008 та ISO 14001: 2004 (Системи управління навколишнім середовищем. Вимоги та настанови щодо застосовування). Взаємозв'язок цих стандартів наводиться для того, щоб організації могли будувати інтегровані системи менеджменту якості та екологічного менеджменту.

Додаток B - наводяться зміни в тексті стандарту ІSО 9001: 2008 у порівнянні з текстом попередній редакції цього стандарту ІSО 9001: 2000.

Додаток С - Бібліографія. Список стандартів, використаних при розробці стандарту ІSО 9001: 2008.

Характеристика Міжнародного стандарту серії ISO 9004-2010.

У цьому стандарті менеджмент якості розглядається більш широко, ніж в ІСО 9001; він розглядає потреби та очікування всіх відповідних зацікавлених сторін і дає рекомендації по систематичному і безперервному поліпшенню загальних показників діяльності організації. На малюнку 1.2 наведена розгорнута модель системи менеджменту якості, заснованої на процесному підході, з включенням елементів стандартів ISO 9001 та ISO 9004.

Стандарт ІSО 9004: 2010 складається з таких розділів:

Розділ 1 Область застосування - дає організаціям методичні вказівки по досягненню стійкого успіху шляхом використання підходу, заснованого на менеджменті якості.

Розділ 2 Нормативні посилання - даються посилання на стандарти серії ISO 9000.

Розділ 3 Терміни та визначення - у цьому стандарті використовуються нижченаведені терміни та визначення, а також ті, які містяться в ISO 9000.

3.1 Стійкий успіх «організації»: результат здатності організації вирішувати поставлені завдання і домагатися досягнення довгострокових цілей.

3.2 Середа організації: поєднання внутрішніх і зовнішніх факторів і умов, здатних вплинути на досягнення цілей організації та її поведінку щодо зацікавлених сторін.

Розділ 4 Менеджмент для досягнення сталого успіху організації

4.1 Загальні положення - організація повинна розвивати систему менеджменту якості організації з метою забезпечення: ефективного використання ресурсів; прийняття рішень на основі фактів; акцентування уваги на задоволенні запитів споживачів, а також потреб і очікувань інших зацікавлених сторін.

4.2 Стійкий успіх-даються рекомендації щодо забезпечення стійкого успіху

4.3 Середа організації - організації, будь то великі чи малі, комерційні або некомерційні, працюють в умовах, які постійно зазнають змін. Тому організація повинна безперервно вести моніторинг і аналізувати середу організації для виявлення, оцінки та регулювання ризиків, пов'язаних із зацікавленими сторонами та їх мінливими потребами й очікуваннями.

4.4 Зацікавлені сторони, їх потреби та очікування - до зацікавлених сторін відносяться фізичні та юридичні особи, які створюють додану цінність для організації.

Розділ 5 Стратегія і політика - вище керівництво повинно чітко визначити стратегію і політику організації, щоб забезпечити визнання і підтримку її місії, бачення та цінностей усіма зацікавленими сторонами.

Розділ 6 Менеджмент ресурсів - організації слід визначати внутрішні і зовнішні ресурси, необхідні для досягнення короткострокових і довгострокових цілей організації. Політика і підходи організації, пов'язані з менеджментом ресурсів, повинні узгоджуватися з її стратегією.

Розділ 7 Менеджмент процесів - організації слід забезпечувати портативний менеджмент всіх процесів, включаючи процеси, передані стороннім виконавцям, щоб зробити їх результативними і ефективними для досягнення поставлених цілей.

Розділ 8 Моніторинг, вимір, аналіз і вивчення - для досягнення сталого успіху в постійно мінливих і нестійких умовах організації слід регулярно вести моніторинг, вимірювати, вивчати і аналізувати ефективність своєї діяльності.

Розділ 9 Поліпшення, інновації та навчання - залежно від середовища організації досягнення сталого успіху може зажадати як поліпшень (продукції, процесів тощо), так і інновацій (розробки нової продукції, процесів тощо). Навчання створює основу для результативних та ефективних поліпшень і інновацій.

ISO 19011: 2000. «Рекомендації з аудиту систем менеджменту якості та / або охорони навколишнього середовища».

Цей Міжнародний Стандарт містить рекомендації за принципами аудиту, управління програмами аудиту, проведення аудитів систем менеджменту якості та навколишнього середовища, а також настанови щодо компетентності аудиторів систем менеджменту якості та навколишнього середовища.

Він може бути використаний усіма організаціями, яким необхідно проводити внутрішні або зовнішні аудити систем менеджменту якості і/або навколишнього середовища або керувати програмою аудиту.

В принципі, можливе застосування цього Міжнародного Стандарту до інших видів аудиту, але в таких випадках необхідно приділити особливу увагу визначенню компетентності членів групи з аудиту.

У цьому стандарті застосовуються терміни та визначення, дані в ISO 9000 та ISO 14050, за винятком тих, які замінені наведеними нижче термінами і визначеннями.

1.2 Характеристика системи освіти в Україні та за кордоном

Система освіти -- це своєрідна ієрархічна структура навчальних закладів, яка дозволяє людині освоїти знання, вміння та навички в процесі навчання.

Система освіти індивідуальна для кожної країни. Говорячи про освіту важливо знати, що всі освітні заклади підпорядковуються певній системі.

Існуюча в Україні система освіти - це сукупність всіх навчальних та навчально-виховних закладів, які ведуть свою діяльність в сфері здобуття освіти, а також спеціалізуються на підготовці чи перепідготовці кадрів.

До системи освіти входять не лише заклади освіти, але й і різні науково-методичні установи та науково-виробничі підприємства, сюди ж можна включити державні й місцеві органи управління освітою, а також ті інстанції, які ведуть діяльність в сфері самоврядування в освітній галузі.

Структура системи освіти доволі проста і зрозуміла. На рисунку 1.2 зображені складові компоненти структури освіти в Україні, а саме: дошкільна та позашкільна освіта, входить сюди також освіта загальна, середня та професійно-технічна, не оминають увагою вищу та післядипломну освіту, а також аспірантуру та докторантуру. Нарівні з іншими видами до структури системи освіти входить і самоосвіта.

Рисунок 1.2 - Схема складових компонентів структури освіти в Україні

Структура вищої освіти України побудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями. Але досвід інших країн ніколи не буває зайвим. Важливе завдання перед освітою України поставлено тезою навчання впродовж усього життя людини. Ринок праці швидко змінюється, що диктує необхідність створення короткотермінових навчальних програм перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів. Цю важливу функцію має виконувати система післядипломної освіти.

Сьогодні відбуваються позитивні зміни у формуванні комплексної системи післядипломної освіти, як складової частини національної освіти.

Для порівняння системи освіти я обрала Швейцарію та Велику Британію оскільки освіта, надана цими країнами вважається однією з кращих у світі. Швейцарія більш відома у нас своїми банками, ніж школами та вузами. Проте навчальні заклади цієї країни заслуговують найретельнішого

розгляду. Країна здавна відома якістю освіти. Школи готельного менеджменту, вищі навчальні заклади, політехнічні школи, вузи та університети відносяться до кращих у світі. І це при тому, що загальної освітньої програми у Швейцарії не існує. Країна поділена на 26 кантонів (областей) і кожен з них, спільно з федеральним урядом, розробляє власну модель цієї системи, орієнтуючись на потреби регіону. Такий підхід варто застосувати і в Україні де економічний розвиток регіонів дуже різний.

Інтернаціоналізм та космополітизм, властиві Швейцарії, вплинули і на її місцеву систему освіти. Саме в цій країні вперше з'явилися міжнародні школи та університети, тут були створені перші міжнародні навчальні програми (наприклад, International Baccalaureate). Швейцарські Вищі навчальні заклади постійно об'єднуються, працюють над спільними дослідницькими проектами чи спільно навчають студентів за різними програмами.

У Швейцарії 12 державних університетів: сім "класичних" кантональних університетів --в Базелі, Берні, Фрібурзі, Женеві, Лозані, Невшателі, Цюриху та в Санкт Галені -- два невеликих кантональних вузи у статусі університету University College of Lucerne та Universita della Svizzera Italiana в Лугано, а також дві спеціальні політехнічні школи EPF Lausanne та ETH Zurich, де вчать інженерним наукам та архітектурі.

У Швейцарії нараховується близько 120 різних коледжів. Є і приватні вузи типу Європейського університету, проте швейцарці ставляться до таких закладів з недовірою і не визнають їхні дипломи.

Також для порівняння хочу розглянути систему освіти Великої Британії

Британська система освіти зображена на рисунку 1.3, має право називатися самою традиційною і найякіснішою. Склавшись багато століть тому, система освіти в Британії і сьогодні не змінилася. За законом всі британські діти зобов'язані вчитися з 5 до 16 років. Для того, щоб вступити до університету, студентам необхідно скласти іспити A-level.

Рисунок 1.3 - Схема Британської системи освіти

Програма A-Level була спеціально розроблена для студентів, що бажають отримати вищу освіту у Великобританії. «А» означає «advanced» - «просунутий». Метою цієї програми є підготовка до вступу в Британські університети A-Level дозволяє успішно здати іспити в усі університети світу. Програму A-Level ще називають «золотим стандартом» завдяки тому, що саме вона забезпечує найкращу підготовку до вступу в університети. Тільки при наявності високих оцінок, отриманих при здачі A-Level, студенти можуть бути зараховані на такі високоспеціалізовані курси, як медичні, а також отримати можливість бути зарахованими у найпрестижніші вузи, такі, як University of Oxford, University of Cambridge, Imperial College и London School of Economics на заздалегідь обраний факультет.

Все більш популярною в Британських школах стає програма IB. Освітня програма International Baccalaureate (Міжнародний бакалавр) була створена в Швейцарії в кінці 60-х років в якості універсальної шкільної програми з загальним навчальним планом, яка дозволяла б навчальним закладам однієї країни вважати освіта, отримана в іншій країні, еквівалентним національному.

Сьогодні IB Diploma (так званий диплом IB, по суті атестат про закінчення школи) стали визнавати провідні університети світу в США, Канаді, Ірландії, Великобританії, Бельгії, Франції, Норвегії, Швеції та деяких інших країнах. Абітурієнтів з такими атестатами приймають в університети без вступних іспитів. Обумовлюються тільки прохідний бал і вимоги до оцінок в атестаті з певним набором предметів.

В інших країнах, наприклад, в Іспанії, диплом IB визнається поряд з національним, проте не звільняє від здачі вступних іспитів. Таким чином, студент, який отримав ступінь бакалавра міжнародного має достатню кваліфікацію, щоб вступити практично в будь-який ВУЗ світу. Програма IB в першу чергу розрахована на те, щоб дати учням знання та вміння, які знадобляться в житті будь-кому, незалежно від обраної професії, а також прищеплює навички соціальної адаптації. В рамках програми головний акцент робиться на академічні досягнення, вміння критично мислити. Програма розвиває навички самостійної роботи. Завдяки такому підходу у учнів зростає інтерес до знань, отже, підвищується успішність.). Система освіти Англії завершується вищою освітою, яка, як і в більшості країнах поділяється на програму бакалавра (3-4 роки) і програму магістра (1-2 роки).

Державний стандарт базової і повної середньої освіти України визначає вимоги до освіченості учнів і випускників основної та старшої школи, гарантії держави у її досягненні.

Державний стандарт охоплює базовий навчальний план, загальну характеристику інваріантної і варіативної складових змісту базової та повної середньої освіти, державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів. Виконання вимог Державного стандарту є обов'язковим для всіх навчальних закладів, що надають загальну середню освіту.

Так, як я працюю в професійно - технічному навчальному закладі, то приведу коротку характеристику системи освіти в професійно - технічних навчальних закладах.

Законодавство України про професійно-технічну освіту базується на Конституції України і складається з Закону України "Про освіту" та інших нормативно-правових актів.

Законодавство України в галузі професійно-технічної освіти обов'язкове для застосування на території України незалежно від форм власності та підпорядкування закладів і установ професійно-технічної освіти.

Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійно-технічної освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках.

Законодавство України в галузі професійно-технічної освіти обов'язкове для застосування на території України незалежно від форм власності та підпорядкування закладів і установ професійно-технічної освіти. Професійно-технічна освіта є складовою системи освіти України.

Професійно-технічна освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійно-технічна освіта здобувається у професійно-технічних навчальних закладах.

Державний нагляд (контроль) у галузі професійно-технічної освіти здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, та органами управління освітою. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, визначаються Законом України "Про освіту".

Професійно-технічний навчальний заклад - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.

Порівнявши системи вищої освіти України, Великої Британії та Швейцарії, можна зробити деякі узагальнення по основних складових цих систем:

Ступенева освіта є подібною як в Україні, Великій Британії так і в Швейцарії. Відмінності полягають у термінах підготовки фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів, наявність ступеня докторант у швейцарській системі освіти, а також у вимогах, що ставляться до післядипломної освіти. Зокрема

Швейцарія робить акцент на професіоналізмі абітурієнта, коли зараховує його до закладу післядипломної освіти. Це є досить суттєвим, оскільки маючи стаж, тобто відпрацьовані прийоми роботи і поєднуючи їх з новими знаннями в процесі навчання, студент переходить на якісно новий рівень, аналогів якому в Україні не має, бо принцип безперервності освіти в нашій державі сприяє накопиченню теоретичної бази, навіть при паралельній роботі студента.

1.3 Контроль навчально - виробничого процесу, як основна функція управління якістю

Контроль - одна з операційних функцій управління. Вона направлена на реалізацію основної мети управління - забезпечення стабільності, оптимальності функціонування закладу освіти та переведення його на більш високий якісний рівень.

Проте контроль, як самостійний вид діяльності має свої специфічні цілі. Він покликаний забезпечувати цілеспрямованість і стабільність діяльності школи та його педагогічного колективу через постійне відстеження стандартів. Саме нерозуміння цього призводить до перебільшення значення контролю в системі управлінської діяльності або до його формалізації.

Конкуренція на ринку праці та підвищення якості продуктивності праці, вимагає від робочих високих професійних знань, технічної грамотності та рівня культури праці. Професійно-технічний заклад повинен гарантувати рівень підготовки, який відповідає міжнародним вимогам, інтересам розвитку України і регіональним потребам. На вирішення зазначених проблем спрямована діяльність майстрів виробничого навчання нашого навчального закладу.

Тенденції розвитку освіти в Україні зумовили необхідність розгортання інноваційних процесів в освітній системі. особливого значення набуває проблема контролю якості сучасної освіти, на рисунку 1.4 зображена схема управління якістю навчально - виробничого процесу у навчальному закладі, де я працюю.



Рисунок 1.4 - Схема управління якістю навчально - виробничого процесу в «Нікопольському центрі професійної освіти»

Під час контролю якості навчально - виробничого процесу керівник повинен дотримуватись таких принципів:

- суттєвості інформації. Досягнення чітким визначенням задач облікової роботи;

- вірогідності інформації. Забезпечується науково обґрунтованими процедурами та методами збору інформації;

- порівняльності інформації. Передбачає зіставлення інформації ( за періодами, за шкалою вимірювання, за стандартами та реальними показниками);

- доступності інформації. Означає без перешкод дізнатись про поточний стан справ; уточнити стандарти ( нормативи, плани,норми); знайти облікові данні попередніх перевірок.

Реалізація навчально - виробничого процесу може бути ефективною лише за умови поповнення форм, методів здійснення навчального і виховного процесу. В еволюції навчально - виробничої діяльності учнів професійно - технічних навчальних закладів, на мою думку, важливу роль відіграють: зміст навчально - виробничої діяльності та форми й методи її реалізації, основні елементи навчально - виробничого процесу зображені на рисунку 1.5.



Рисунок 1.5 - Елементи виробничого процесу

Нормативно - правові документи окреслюють проблеми якості освіти на сучасному етапі:

- якість освіти є національним пріоритетом;

- висока якість освіти передбачає органічний зв'язок освіти і науки, педагогічної теорії й практики;

- модернізація системи освіти спрямована на забезпечення її якості відповідно до найновіших досягнень вітчизняної і світової науки, культури та соціальної політики.

Одним із шляхів вирішення цих проблем є впровадження моніторингу в освітню систему. Моніторинг призначений не тільки відстежувати результати діяльності освітньої системи, але й активно впливати на якість її функціонування. Система моніторингу оцінки якості освітнього процесу зображена на рисунку 1.6.



Рисунок 1.6 - Система моніторингу оцінки якості освіти

Таким чином, якість освіти, моніторинг якості освіти стають об'єднуючими прогресивними факторами само організованої загальноосвітньої системи, в якій основою всіх перетворень має стати реальне знання потенційних можливостей дітей, прогнозування потреб і моделей розвитку особистості.

Сучасна освіта - достатньо складна система, яка має свою власну структуру, статут, контингент учителів та учнів, вимагає високоорганізованої системи управління. однією з актуальних проблем на даному етапі реформування сучасної освіти є організація оптимального управління якістю освіти, як окремого навчального закладу, так і мережі навчальних установ району. Особливо складно реалізувати цей процес в останньому випадку, тому що поняття «якість освіти» є різним стосовно рівнів освіти, типів і видів освітніх установ, по - різному розуміється суб'єктами освітньої діяльності.

Основна мета контролювання, як функції управління - встановити припустимі відхилення планової діяльності від стандартів.

2. Основна частина

2.1 Загальна характеристика підприємства

Засновано центр (училище) в 1929 році на базі машинобудівного заводу

ім. Леніна. При цьому заводі була організована школа ФЗУ з метою підготовки кваліфікованих робітників. Термін навчання був 1,5 та 2 роки. Училище неодноразово реорганізовувалось:

2 жовтня 1940року училище було перетворено в школу ФЗО №7, з липня 1944 року училище згідно з наказом Головного управління трудових резервів при СКН СРСР № 1/40 від 24.06.44 перетворено в школу ФЗО №34 Дніпропетровського обласного управління трудових резервів на виробничій базі Нікопольського заводу будівельних машин ім. Леніна.

В 1945 році наказом начальника обласного управління трудових резервів № 211 від 14.05.45. ФЗО №34 було реорганізовано в ремісниче училище № 5 Дніпропетровського обласного управління трудових резервів з підготовкою кваліфікованих робітників для базового заводу ім. Леніна. Згідно з наказом Головного управління трудових резервів при Раді Міністрів СРСР 18.08.55 ремісниче училище № 5 реорганізовано в технічне училище

№ 7 і згідно з наказом начальника Головного управління трудових резервів від 24.12.55 № 439 ТУ № 7 діяло на базах заводу ім. Леніна і Південнотрубного заводу.

Наказом начальника Головного управління професійно-технічної освіти при Раді Міністрів УРСР № 93 від 10.08.60 і наказом начальника Дніпропетровського обласного управління професійно - технічної освіти

№ 226 від 16.05.63 з 1 вересня 1963 року ТУ № 7 реорганізовано в міське професійно-технічне училище № 34 Дніпропетровського управління професійно-технічної освіти, діючого на двох виробничих базах: Нікопольський машинобудівний завод ім. Леніна і Нікопольський Південнотрубний завод.

1968 року відповідно до наказу Державного комітету Ради Міністрів СРСР з професійно-технічної освіти № 52 від 12.08.67 і наказу начальника обласного управління професійно-технічної освіти № 302 від 25.09.67 Нікопольське міське професійно-технічне училище № 34 переведено на трирічний термін навчання з одночасним отриманням середньої освіти.

Рисунок 2.1 - Нікопольський Південнотрубний завод

З 1 липня 2007 року Наказом № 513 від 19.06.07 Міністерства освіти і науки України ПТУ № 34 переіменовано в Державний професійно-технічний навчальний заклад «Нікопольський центр професійної освіти». На даний час ДПТНЗ «Нікопольський центр професійної освіти» є державним професійно-технічним навчальним закладом, який входить до державної системи освіти. Форма власності - державна. Підпорядкованість - Міністерству освіти і науки України. Фінансування здійснюється за рахунок державного бюджету та позабюджетних надходжень. Основні завдання в галузі освітньої та професійної діяльності здійснюються на основі Статуту ДПТНЗ «Нікопольського центра професійної освіти», який розроблено відповідно до типового Статуту «Нікопольського центру професійної освіти», узгоджений головним управлінням освіти і науки обласної Держадміністрації і затверджений Міністерством освіти і науки України та зареєстрований виконкомом Нікопольської міської Ради рішенням № 321 від 05.08.07. На рисунку 2.2 зображено організаційну структуру «Нікопольського центру професійної освіти».



Рисунок 2.2 - Організаційна структура «Нікопольського центру професійної освіти»

Поняття «соціального партнерства» досить часто з'являється у наукових дослідженнях педагогічної галузі. Активне залучення соціальних партнерів до усіх складових діяльності системи професійно-технічної освіти - від управління до розробки навчальних програм та практичного навчання - повинно стати одним з пріоритетів роботи навчального закладу. Саме налагодження конструктивного, взаємовигідного партнерства з роботодавцями та органами влади дозволить залучити додаткові ресурси для розвитку навчального закладу.

Впровадження у навчальний процес нових інноваційних технологій, співпраця навчального закладу з роботодавцями регіону, вивчення ринку праці, пошук інноваційних шляхів соціального партнерства, налагодження тісних взаємозв'язків - це є основні напрями інноваційного розвитку навчального закладу. Сьогодні замовниками кадрів, які випускає Нікопольський центр професійної освіти, є провідні промислові підприємства. На рисунку 2.3 приведені данні підприємств замовників кваліфікованих робітників.

Рисунок 2.3 - Підприємства замовники кваліфікованих робітників

Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України з 2006 року проводиться прогнозування основних демографічних компонентів, що визначають чисельність і статево - вікову структуру населення у перспективі. За даними інституту чисельність населення значно зменшується, починаючи з 2008року. У зв'язку з цим, відповідно, зменшується кількість учнів у навчальних закладах. Цей процес представлено на рисунку 2.4.

Рисунок 2.4 - Динаміка випуску кваліфікованих робітників з 2012 - 2015 навчальні роки.

2.2 Характеристика та аналіз нормативно - правових документів навчального закладу

В своїй роботі я керуюсь Державним стандартом професійно - технічної освіти, згідно стандарту я використовую такі нормативно - правові документи: Положення про організацію навчально - виробничого процесу у професійно - технічних навчальних закладах; порядок надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно - технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики; порядок працевлаштування випускників Професійно - технічних навчальних закладів, підготовка яких проводилася за державним замовленням; положення про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно - технічну освіту; типове положення про атестацію педагогічних працівників; інструкція з ведення журналу обліку теоретичного та практичного навчання учнів Професійно - технічних навчальних закладів; посадова інструкція майстра виробничого навчання.

Положення про організацію навчально - виробничого процесу у професійно - технічних навчальних закладах (затверджено Міністерством освіти і науки України, наказ №419 від 30 травня 2006р).

Загальні положення

Навчально-виробничий процес у Професійно-технічному навчальному закладі (далі - ПТНЗ) - це система організаційно-педагогічних, методичних і технічних заходів, спрямованих на реалізацію змісту і завдань ступеневої професійно-технічної освіти відповідно до державних стандартів.

Навчально-виробничий процес у ПТНЗ ґрунтується на принципах гуманістичної особистісно орієнтованої педагогіки, демократизму, незалежності від політичних, громадських, релігійних об'єднань, спільній діяльності педагогічних працівників, учнів, слухачів, батьків, колективів підприємств, установ та організацій (далі - підприємства), може включати природничо-математичну, гуманітарну, фізичну, загальнотехнічну, професійно-теоретичну, професійно-практичну підготовку, а також виховну роботу з учнями, слухачами.

Це Положення визначає єдину систему планування, організації та обліку навчально-виробничого процесу, порядку проведення поточного, тематичного, проміжного і вихідного контролю рівня знань, умінь та навичок учнів, слухачів, їх кваліфікаційної атестації.

Планування навчально-виробничого процесу

Організація діяльності педагогічного колективу щодо забезпечення навчально-виробничого процесу здійснюється відповідно до плану роботи ПТНЗ на навчальний рік.

План роботи на навчальний рік є первинним документом, що визначає основні напрями діяльності ПТНЗ і проблеми, над якими працюватиме колектив у поточному навчальному році, та включає такі розділи:

"Вступ" - дається стислий аналіз результатів і проблем навчально-виробничої, навчально-виховної, навчально-методичної, фінансово господарської, виробничо-комерційної діяльності та виконання обсягів державного замовлення на підготовку робітничих кадрів (прийом, випуск) та підсумків їх працевлаштування.

"Організаційні заходи" - плануються основні заходи щодо організаційного забезпечення діяльності ПТНЗ, у тому числі з ознайомлення та вивчення контингенту учнів, слухачів нового набору, укладання угод з фізичними та юридичними особами на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітничих кадрів, організації роботи приймальної комісії, підготовки та здачі в архів навчально-планувальної документації за минулий рік тощо.

"Теоретична підготовка" - плануються заходи щодо вдосконалення організації та методики викладання теоретичних навчальних предметів, пошуків найбільш ефективних і оптимальних методів навчання, розробки дидактичних матеріалів для комплексного методичного забезпечення занять (уроків).

"Професійно-практична підготовка" - плануються заходи щодо забезпечення і вдосконалення організації виробничого навчання та виробничої практики, розробки відповідних планів, дидактичних матеріалів для комплексного методичного забезпечення занять (уроків), підбір навчально-виробничих робіт тощо.

"Виховна робота" - плануються заходи, спрямовані на поєднання навчання з національно-патріотичним вихованням, впровадженням принципів загальнолюдської моралі і духовності, розвитком творчих здібностей, талантів та забезпеченням соціального захисту учнів, слухачів.

"Фізична підготовка" - плануються заходи, спрямовані на забезпечення та розвиток фізичного здоров'я, комплексного підходу до формування гармонійних якостей особистості, вдосконалення фізичної та психологічної підготовки учнів до активного життя і професійної діяльності.

"Контроль за організацією навчально-виробничого процесу" - плануються заходи щодо здійснення контролю за станом навчальної, навчально-виробничої, навчально-виховної роботи, визначення рівня знань, умінь та навичок учнів, слухачів відповідно до вимог робочих навчальних планів та робочих навчальних програм.

"Методична робота" - плануються заходи з аналітичної, організаційної, пошукової, дослідницької, науково-практичної, інформаційної діяльності з метою удосконалення професійної компетентності педагогічних працівників, підвищення ефективності навчально-виробничого процесу, оновлення змісту професійно-технічної освіти, а також розробка навчально-планувальної документації, планування роботи педагогічної ради, методичних комісій, методичного кабінету ПТНЗ.

"Підвищення кваліфікації педагогічних працівників" - плануються заходи щодо підвищення кваліфікаційного рівня педагогічних працівників у системі післядипломної освіти, стажування на виробництві і у навчальних закладах та контролю за періодичністю навчання.

"Охорона праці" - плануються заходи щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці й навчання, промислової санітарії і протипожежного захисту в ПТНЗ та контроль за дотриманням вимог охорони праці під час професійно-практичної підготовки учнів, слухачів на підприємстві чи в сфері послуг.

"Удосконалення навчально - матеріальної бази" - плануються заходи щодо оснащення навчальних майстерень, кабінетів, лабораторій, полігонів, автодромів, трактородромів, спортивних і побутових приміщень обладнанням та устаткуванням, забезпечення сировиною і паливно-мастильними та іншими матеріалами, інструментами та дидактичними засобами навчання.

"Професійно - орієнтаційна робота" - плануються заходи щодо професійної орієнтації населення на підготовку та отримання робітничої професії у ПТНЗ, проведення консультацій з питань організації професійного відбору, допрофесійної підготовки та прийому громадян на навчання.

"Фінансово-господарська та навчально - виробнича діяльність" - плануються заходи, спрямовані на забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку ПТНЗ.

Основними навчально-методичними документами з планування навчально-виробничого процесу в ПТНЗ є:

- робочі навчальні плани за професіями для певного ступеня професійно-технічної освіти;

- робочі навчальні програми з навчальних предметів та професійно-практичної підготовки, що передбачені робочими навчальними планами;

- поурочно-тематичні плани з навчальних предметів;

- перелік навчально-виробничих робіт з професії на семестр чи курс навчання;

- плани виробничого навчання навчальних груп на місяць;

- плани навчально-виробничої діяльності на півріччя;

- плани занять (уроків);

- розклад занять.

Робочі навчальні плани за професіями для певного ступеня професійно-технічної освіти (далі - робочі навчальні плани) - це документи, розроблені у відповідності з типовими навчальними планами підготовки кваліфікованих робітників з кожної професії (далі - типові навчальні плани), що містять код і назву професії згідно з державним переліком професій з підготовки кваліфікованих робітників у ПТНЗ код і професії, спеціальності (спеціалізації) за державним класифікатором професій, освітній рівень вступника до ПТНЗ, обмеження щодо їх віку і статі, медичних показників, термін і ціль навчання, графік навчально-виробничого процесу, зведені дані загального фонду навчального часу в тижнях, перелік обов'язкових навчальних предметів, видів навчальних робіт, кількість годин відведених на них, послідовність їх вивчення, обсяг навчального часу на обов'язкову компоненту змісту професійно-технічної освіти, загальний фонд навчального часу, форми, періодичність, терміни контролю знань, умінь і навичок учнів, слухачів, критерії їх кваліфікаційної атестації, перелік навчальних кабінетів, лабораторій, майстерень, полігонів, вимоги до основних обов'язкових засобів навчання та планований рівень професійної кваліфікації випускника.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері професійно-технічної освіти розробляє на основі Державного стандарту професійно-технічної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002, державні стандарти з конкретних професій (далі - державні стандарти), затверджує типові навчальні плани та типові навчальні програми, які визначають структуру обов'язкової компоненти змісту професійно-технічної освіти і є обов'язковими для використання і виконання в ПТНЗ незалежно від форм власності та підпорядкування.

ПТНЗ на основі типових навчальних планів, а також вимог державних стандартів, розробляють робочі навчальні плани, в яких відображають зміни у відповідній галузі виробництва чи сфері послуг, і погоджують їх з основними замовниками кадрів.

Робоча навчальна програма з професійно-практичної підготовки - це документ, що визначає зміст і обсяг професійних знань, умінь, навичок учнів, слухачів та способи і методи їх формування, включає завдання особистісно-орієнтованого навчання. ПТНЗ на основі типових навчальних програм розробляють робочі навчальні програми, у яких відображаються зміни, притаманні відповідній галузі виробництва чи сфері послуг, на підставі пропозицій замовників кадрів.

Поурочно-тематичні плани з навчальних предметів складаються викладачами відповідно до робочих навчальних програм, розглядаються і схвалюються на засіданні методичної комісії і затверджуються заступником керівника з навчально-виробничої (навчальної) роботи за напрямком змісту навчального предмета та є документом багаторазового використання.

Перелік навчально-виробничих робіт з професії визначає завдання, які виконують учні, слухачі з метою оволодіння професійними знаннями, уміннями та навичками, що передбачені робочою навчальною програмою професійно-практичної підготовки.

Перелік навчально-виробничих робіт з професії складається на семестр, курс підготовки майстром виробничого навчання та погоджується зі старшим майстром.

Перелік навчально-виробничих робіт з професії розглядається і схвалюється на засіданні методичної комісії та затверджується заступником керівника з навчально-виробничої роботи ПТНЗ.

Для всіх навчально-виробничих робіт, унесених до переліку, додається технологічна та технічна документація, що розробляється відповідними методичними комісіями ПТНЗ на основі державних стандартів.

Під час проведення виробничого навчання безпосередньо на виробництві чи в сфері послуг у переліку навчально-виробничих робіт зазначається загальна характеристика робочих місць або найменування робіт, які учні, слухачі повинні виконувати з кожної теми чи розділу робочої навчальної програми професійно-практичної підготовки.

Плани занять (уроків) розподіляються на:

план заняття (уроку) теоретичного навчання; план уроку виробничого навчання.

План уроку виробничого навчання є особистим робочим документом майстра виробничого навчання і складається ним за довільною формою відповідно до робочої навчальної програми з професійно-практичної підготовки, плану виробничого навчання на місяць з дотриманням педагогічних та методичних вимог на кожний день занять з виробничого навчання в майстернях ПТНЗ або на виробництві.

Професійно-практична підготовка складається з виробничого навчання, виробничої, переддипломної (перед випускної) практики і проводиться у навчально-виробничих майстернях, на полігонах, тренажерах, автодромах, у навчально-виробничих підрозділах, навчальних господарствах, а також на робочих місцях на виробництві чи у сфері послуг за такими формами:

- уроки виробничого навчання (практичного водіння) у ПТНЗ;

- уроки виробничого навчання на виробництві чи у сфері послуг;

- виробнича практика на робочих місцях на виробництві чи у сфері послуг;

- переддипломна (перед випускна) практика на виробництві чи у сфері послуг;

- інші форми професійно-практичної підготовки.

Професійно-практична підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації слухачів професійно-технічних навчальних закладів може здійснюватись із застосуванням модульної системи (модульного професійного навчання) відповідно до Положення про організацію професійного навчання незайнятого населення за модульною системою, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства освіти України 08.07.99 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 4 серпня 1999 року.

Усі форми професійно-практичної підготовки учнів, слухачів здійснюються у тісному поєднанні з виготовленням корисної продукції, наданням послуг, що оплачуються згідно з законодавством України.

Державний стандарт професійно-технічної освіти з професії «Верстатник широкого профілю».

Державний стандарт професійно-технічної освіти для підготовки (підвищення кваліфікації) робітників з професії «Верстатник широкого профілю» 2-8 розрядів (класів, категорій) розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. Закону України «Про професійно-технічну освіту» і є обов'язковим для виконання усіма професійно-технічними навчальними закладами, підприємствами, установами та організаціями, що здійснюють підготовку (підвищення кваліфікації) кваліфікованих робітників незалежно від їх підпорядкування та форми власності.

Державний стандарт професійно-технічної освіти містить: освітньо-кваліфікаційну характеристику випускника професійно-технічного навчального закладу; типовий навчальний план підготовки кваліфікованих робітників; типові навчальні програми з навчальних предметів, виробничого навчання, передбачених типовим навчальним планом; критерії кваліфікаційної атестації випускників;перелік основних обов'язкових засобів навчання; список рекомендованої літератури.

У професійно-технічних навчальних закладах другого та третього атестаційних рівнів тривалість професійної підготовки встановлюється відповідно до рівня кваліфікації, яку набуває учень, що визначається робочим навчальним планом.

Нормативні терміни навчання на другому ступені професійно-технічної освіти не повинні перевищувати: для осіб, які мають повну загальну середню освіту, - 1,5 року; для осіб, які мають базову загальну середню освіту і здобувають повну загальну середню освіту, - 4 роки; для осіб, які мають базову загальну середню освіту або, як виняток, не мають її і поки що не здобувають повної загальної середньої освіти, - 2 роки.

При організації перепідготовки за робітничими професіями термін професійного навчання встановлюється на основі термінів, передбачених для первинної професійної підготовки робітників з відповідної професії, при цьому навчальна програма перепідготовки може бути скорочена до 50% за рахунок виключення раніше вивченого матеріалу за наявності у слухача документа про присвоєння робітничої професії.

У разі необхідності зазначені терміни навчання можуть бути подовжені за рахунок включення додаткового навчального матеріалу відповідно до вимог сучасного виробництва, конкретного робочого місця, замовників робітничих кадрів тощо.

Типовим навчальним планом передбачено резерв часу для вивчення предметів за потребою ринку праці («Техніка пошуку роботи», «Ділова етика і культура спілкування»).

Освітньо-кваліфікаційні характеристики випускника складені на основі кваліфікаційної характеристики з Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, досягнень науки і техніки, впровадження сучасних технологічних процесів, передових методів праці, врахування регіональних особливостей галузі, потреб роботодавців і містять вимоги до рівня знань, умінь та навичок.

Професійно-практична підготовка здійснюється у навчальних майстернях, лабораторіях, навчально-виробничих дільницях та безпосередньо на робочих місцях підприємств.

Професійно-технічний навчальний заклад, підприємство, установа, організація мають право, відповідно до змін у техніці, технологіях, організації праці тощо, самостійно визначати варіативний компонент змісту професійно-технічної освіти у робочих навчальних планах (до 20% у межах загального часу) та робочих навчальних програмах (до 20% навчального предмета і виробничого навчання). Зміни затверджуються згідно діючої нормативної бази.