Ринок авіапослуг достатньо розвинутий і для туроператора, особливо коли він вперше організує чартер, є певною проблемою вибір авіакомпанії-партнера. Основною вимогою тут, як і в будь-яких інших випадках, є надійність партнера - його репутація, ім'я на світовому ринку авіаперевезень, обсяг та номенклатура парку літаків, відпрацьованість технологічного ланцюга польотів на певному напрямку, наявність та умови наземної представницької підтримки та діючі тарифи перевізника.

Чартерна угода передбачає визначення: типу та марки літака; терміну дії угоди; регулярності авіарейсів; маршруту (з зазначенням аеропортів вильоту та прибуття); квоти місць, призначених до продажу; вартості оренди літака; можливості та граничні умови відміни авіарейсів та відповідні санкції.

Угода з залізницею аналогічна угоді з авіакомпаніями. Це може бути угода про надання місць в графікових потягах чи угода на поточне бронювання місць на певні графікові потяги. Угоди по внутрішніх переміщеннях спираються на чинне національне законодавство, а організація міжнародних залізничних перевезень спирається на положення "Міжнародної конвенції по контракту на подорож" (1970 р.) та "Конвенції та статуса про свободу транзиту" (1921 р.).

Особливою формою угоди з залізницею є угода на оренду спеціалізованого туристичного потягу. Така оренда є основою розробки спеціалізованого залізничного туру. Використання спеціалізованих туристичних потягів було дуже поширене на теренах колишнього СРСР в системі масового внутрішнього туризму, а також при туристичних обмінах з колишніми соціалістичними країнами (так звані "потяги дружби").

Угода "туроператор - туроператор". Характер угоди залежить від специфіки діяльності туроператора. Угода ініціативного туроператора - це двостороння угода між туроператором однієї країни і туроператором іншої країни (рецептивним туроператором), який здійснює прийом та обслуговування туристів з першої країни. Турпродукт розробляється та пропонується рецептивним туроператором, а завданням ініціативного туроператора є укласти на максимально вигідних для себе умовах угоду, яка б відповідала вимогам певного цільового споживчого ринку своєї країни. Саме "образ клієнта", що характеризує попит, диктує ініціативному туроператору граничні умови угоди (тіпі-тах). В угоді оговорюється форма обслуговування (групові чи індивідуальні тури, по фіксованому пакету чи на замовлення), відповідно до чого визначається певний пакет послуг (проживання, харчування, додаткові послуги, транспортування, екскурсійне обслуговування) та умови їх надання: маршрут та програма туру, послідовний перелік місць, що пропонуються для відвідування, термін перебування в кожному місці, дата початку та закінчення туру, види транспорту. Центральне місце в угоді займає пакет послуг, формування якого спирається на умови надання послуг розміщення: клас готелю, його тип та місце розташування; категорія номерного фонду, що надається під розміщення.

Слід зауважити, що розрахунки за обслуговування в готелях провадяться за кількістю ночівель, а кількість днів подорожування може не співпадати з кількістю ночівель, тому термін подорожі прийнято позначати двома показниками: кількість днів подорожування/кількість ночівель, наприклад, тур 7 днів/6 ночівель. При складанні угоди на даний турпродукт слід пам'ятати про дію практично в усіх країнах єдиної розрахункової години (12 година дня). Згідно цього положення туристи повинні звільнити номери до вказаного часу або сплатити їх вартість (повну чи половину відповідно до часу звільнення номеру та прийнятого в даній країні порядку). Тому в день завершення тура або переїзду з місця до місця, тобто при будь-яких розрахунках, пов'язаних з поселенням-відїздом, треба оговорити умови надання "чергових" номерів або умови безкоштовного користування камерою схову. Ретельно слід підходити до добору номерного фонду: його категорійність повинна відповідати не тільки класу обслуговування по туру, а й враховувати можливі варіації щодо статевої, сімейної та соціальної структури майбутніх споживачів. При переважанні двомісного розміщення слід звернути увагу на вмеблювання номерів (переваги надаються вмеблюванню двома односпальними ліжками перед одним двоспальним, розрахованим на розміщення подружжя, оскільки важко передбачити, що по даному туру, якщо він, звісно, не спеціалізований, наприклад, для молодят, кількість подружніх пар переважатиме). За переважної орієнтації на двомісне розселення повинні бути також враховані умови надання при поселенні двох одномісних номерів (без збільшення вартості) при наявності в групі непарних чоловіка та жінки. В контракті обов'язково обумовлюється диференціація цін при наявності в номерах додаткових комфортних умов (наприклад, вид з вікна).

До умов розміщення додаються умови харчування (обсяг - сніданок, напівпансіон, пансіон - та форми обслуговування), обумовлюється можливість надання дієтичного харчування та обов'язково уточнюється яким харчуванням (сніданок, обід чи вечеря) починається та закінчується обслуговування по даному туру. Останнє залежить від організації руху по маршруту та класу готелю. За умов туру (при тривалих екскурсіях або організації виїзду на природу тощо) в угоді необхідно передбачати організацію харчування поза готелем. Це може бути окрема угода з підприємством харчування, розташованим на шляху слідування чи в екскурсійному пункті (див. вище) або передбачається забезпечення туристів (особливо при ранніх виїздах на екскурсійний маршрут) "ланч-пакетами" (сухими пайками).

До турпакету включається також, згідно сучасної практики, трансфер: умови зустрічі та доставки туристів та їх багажу в готель з транспортного вузла (аеропорту, вокзалу, тощо) і назад. Для цього використовуються автобуси та інший легковий автотранспорт, що замовляються приймаючою стороною заздалегідь відповідно до кількості туристів одночасного заїзду, якщо готель немає власного транспорту для здійснення трансферу. Трансфер забезпечує чіткість обслуговування туристів.

В умові з партнером слід обговорити номенклатуру, обсяг та час надання додаткових послуг, щоб пропонувати їх туристам за вибором з оплатою в місці відпочинку (це зорієнтує туристів за обсягами можливих витрат) або з попередньою оплатою та включенням у ваучер.

Кожна угода також повинна містити перелік вимог та умови виконання туристичних формальностей (паспорти та візи, митні правила, валютний контроль та порядок обміну валюти, санітарний контроль та інші) з розподілом обов'язків між партнерами з забезпечення цієї складової тура.

Розрахунок вартості туру є складною багатофакторною процедурою.

На ціноутворення впливає характер попиту, розвиненість ринку туристичних послуг, місце туристичної фірми на ньому та оцінка конкурентного середовища, обрана маркетингова стратегія тощо. Ціна туру відтворює економічний бік діяльності суб'єкта господарювання і відбиває його комерційну політику на ринку туристичних послуг. Ціна туру коливається в межах від собівартості до продажної ринкової ціни. Ці коливання відбивають попит на даний турпродукт. Коливання попиту мають часовий (літній, зимовий періоди, міжсезоння), видовий (на окремі види туризму) та територіальний (на певні регіони) зрізи. Диференціація цін на турпродукт є результатом диференціації тарифів на окремі види послуг, що входять до складу тура, відбиваючи зміни витрат праці на певні види послуг в різний період часу. Коливання тарифів є результатом ринкової політики продуцентів послуг і ґрунтуються на тому, що пропозиція орієнтована на задоволення потреб туристів в період максимального попиту, тому потрібно мати резервні потужності і можливість їх розгортання відповідно до зростаючих потреб. Ціноутворення ускладнюється також введенням до складу турпродукта туристичних ресурсів, тобто різноманітних пам'яток, що за економічною сутністю є результатами вкладеної колись праці, або туристичних благ, що взагалі не є продуктами праці (клімат, мальовничі ландшафти тощо).

Ціна туру залежить від класу обслуговування, терміну та сезону подорожі, її виду та форми. На неї впливає кон'юнктура ринку та характер обраної маркетингової стратегії (реклама, канали реалізації тощо). Зокрема, на ціну тура впливає характер угод туроператора з турагенціями, оскільки ці угоди визначають умови реалізації і визначають комісійні винагороди турагента, що реалізуються через систему націнок та знижок. При цьому туроператор може виступати оптовим продавцем, який в подальшому не контролює цінову політику турагента з реалізації своїх турів (тобто турагент сплачує вартість турів, визначену туроператором, і встановлює свою власну ринкову ціну при їх реалізації), або залишити за собою право контроля цінової політики і надати турагенту відповідні знижки як оптовому покупцеві певного турпакета (тоді турагент повинен дотримуватись тієї роздрібної ціни, яка визначена туроператором, а його прибуток є різницею між оптовою та роздрібною ціною турів).

Нижньою межею вартості тура є його собівартість, яка включає зафіксовану в угодах ціну основних послуг за обумовленими параметрами туру та поточні витрати на їх реалізацію та організацію споживання. Останній параметр залежить від обраної фірмою маркетингової стратегії: характеру реклами і рекламної кампанії, розгалуженості мережі та її географії, різноманітності каналів збуту турпродукта.

Собівартість тура є сумарною ціною складових (проживання, харчування, транспортування, екскурсійне обслуговування та ряд додаткових послуг, які, на думку туроператора, якісно підвищують конкурентоздатність пакета, медичне страхування та візова підтримка для зарубіжних турів) відповідно до сезону та регіону (сезонні націнки практично на всі види послуг, націнки на послуги в популярних туристсько-рекреаційних центрах), терміну (чим довший тур, тим він дорожчий), обраного виду подорожування (авіа-, автобусний тощо), його форми (індивідуальні тури дорожчі за групові в розрахунку на одного туриста і чим численіша група, тим менша ця вартість), складу учасників групи (багато послуг надається певним категоріям споживачів на пільгових умовах, наприклад, дітям дошкільного віку та школярам, пенсіонерам, військовим).

До складу групи входять також особи, що організують споживання послуг (супроводжувач, гід-перекладач), отримуючи за це заробітню плату.

Основні статті витрат по туру можна поділити на фіксовані (податки, наприклад, на додану вартість, на землю, транспортний збір, готельний збір; сплати в бюджет, наприклад, за кредит; аренда приміщень, техніки, транспортних засобів тощо; комунальні послуги та інше) та довільні, які залежать від діяльності фірми (заробітня плата, видатки на організацію тура, його рекламу, реалізацію, маркетинг турпродукту тощо). В залежності від способу визначення статті витрат поділяються на прямі, що відносяться на одиницю послуг, та опосередковані, що розподіляються по видах за певною ознакою, наприклад, пропорційно нормам витрат. Таким чином, основні витрати по туру складаються з собівартістості (сумарної вартості основних та додаткових послуг турпакету) та розрахунків з державою. Додатковими витратами по туру є вартість додаткових послуг, які пропонуються туристам на вибір і за їх бажанням можуть бути включені до остаточної ціни турпакету чи сплачуватись в місці споживання. До собівартості тура часто не включають вартість перевезення до початку подорожі, особливо коли є варіанти такого транспортування.

Ціна на турпродукт обраховується методом нормативної калькуляції. При визначенні калькуляції собівартості одиниці послуг слід виходити з їх споживчої вартості, але мати на увазі мінливість послуг (залежно від рівня кваліфікації персонала, технічного забезпечення та інших складових обслуговування).

Ціна туру повинна покривати видатки на його організацію і реалізацію та приносити суб'єкту ринкової діяльності певний прибуток, який би давав можливість для розвитку. В той же час ціна повинна бути гнучкою, щоб забезпечувати діяльність в умовах ринкової конкуренції (як цінової так і якісної) і відповідати попиту.

В ціну турпакета обов'язково закладається прибуток туроператора, який встановлюється в процентах до собівартості і залежить від рентабельності туру, що планується.

Документація. Розроблений тур документально оформляється відповідно до діючих вимог. Технологічна документація по туру включає:

- технологічну картку (картку туристичного маршруту), що містить необхідні для роботи відомості з даної подорожі;

- графік заїзду туристичних груп та туристів-індивідуалів, складений на певний термін (залежно від тривалості та сезонності туру);

- бланк ваучера (путівки); лист бронювання; бланк угоди з клієнтами (з туристом);

- угоди з партнерами-постачальниками послуг; калькуляцію туру (з зазначенням вартості окремих складових);

- картосхему маршруту, його опис та графік руху;

- пам'ятка з організації туру (строки падання заявок на бронювання місць в готелях, закладах харчування, строки замовлень на транспорт, бланки цих заявок; пункти пересадок та графік руху транспорту за маршрутом, час можливого очікування тощо).

Маршрутно-транспортний автобусний тур, крім зазначеної документації, містить маршрутний лист (паспорт автобусного тура), в якому зазначається як схема маршруту та технологія обслуговування, так і технічні характеристики автобуса, кілометраж та стан автошляхів, певні обмеження та заборони на рух автотранспорту, придорожні пункти відпочинку та харчування, санітарні стоянки тощо, а також тексти дорожньої інформації.

При обслуговування конференцій, симпозіумів, ярмарок та інших масових заходів як національного, так і міжнародного значення, до зазначеної вище документації додаються списки учасників, завірені туристичними фірмами-партнерами.

До розроблено туру додаються інформаційно-довідкові матеріали: пам'ятки для туристів, в яких відображена специфіка даної подорожі, наприклад, стосовно спеціального туристичного спорядження для спортивних чи екстремальних турів або умов дотримання протиепідеміологічних та карантинних вимог тощо; довідкові та рекламні матеріали по туру (наприклад, буклет чи проспект або кольорова туристична картосхема, що містять інформацію про країну тимчасового перебування - її природно-географічні особливості, історію та культуру, відомості про основні історико-культурні пам'ятки та інше).

туризм логістика стратегія тур

7. Логістика міжнародного туризму (туристопотоки світу; фінансові потоки в міжнародному туризмі;моделі управління тур. бізнесом за кордоном)»

Чинники розвитку міжнародного туризму

Туризм увійшов у повсякденне життя сотень мільйоні людей, став невід'ємною частиною сучасного способу життя. За винятково високі темпи його часто називають феноменом другої половини XX -- початку XXI ст. У 2006 р. Світова туристична організація (СТО) зареєструвала майже 1 млрд. міжнародних туристичних прибуттів, що в 40 раз більше, ніж у 1950 р. У багатьох країнах міжнародний туризм перетворився на одну з провідних галузей економіки та надійне джерело поповнення бюджету. Іноземний туризм як високоефективна основа валютних доходів і найвигідніша форма експорту послуг дає змогу вирішувати багато соціально-економічних проблем у країнах, які активно розвивають цю галузь (рис. 1). Частка доходів від загальної світової торгівлі туристичними послугами становить близько 7 %. При цьому в абсолютному вираженні вони поступаються тільки доходам від торгівлі на світовому ринку нафтою і нафтопродуктами й автоекспорту, майже вдвічі перевищуючи доходи від торгівлі металовиробами, майже втричі -- від торгівлі теле- і радіоапаратурою, понад втричі - від торгівлі зерном і газом. За міжнародними даними доходи від іноземного туризму за період з 1998 до 2008 р. мають подвоїтися.

Темпи розвитку міжнародного туризму(табл.1).

Рисунок 1. Ринкова модель міжнародного туризму

Висока ефективність міжнародного туристичного бізнесу забезпечується за допомогою:

1) створення значної кількості нових робочих місць для економічно активного населення;

2) формування в нових районах мережі об'єктів туристичної інфраструктури, що забезпечує потреби туристів у різноманітних платних і безоплатних послугах;

3) зміцнення політичних і економічних зв'язків держав -- членів Світового Співтовариства на нових позиціях, в основу яких закладено принципи ООІІ та загальносвітові цінності.

До чинників розвитку міжнародного туристичного бізнесу належать: політичні, економічні, соціально-демографічні, культурні, науково-технічний прогрес.

Значення політичних чинників зумовлюється, насамперед, тим, що необхідною умовою здійснення туристичного бізнесу є стабільна політична ситуація.

Також важливе значення мають:

- тип міжнародних відносин з іншими державами;

- стан торговельного і платіжного балансів країни та її партнерів;

- міжнародне становище у світі та регіоні.



Рисунок 2. Вплив міжнародного туризму на соціально-економічний розвиток країни та її регіонів

Попит на туристичні послуги мають в основному представники середнього класу (40--60 % у західноєвропейських країнах) та з високими доходами (попит на тури до екзотичних країн та високоякісний комфортний відпочинок).

За показниками витрат на туристичні послуги країни світу поділяють на три групи (табл. 3).

Таблиця 3

Середньорічні витрати на туризм у розрахунку на одного мешканця, дол. США

Понад 500	150--600	Менше 150
Кувейт	Велика Британія	Республіка Корея
Австрія	Фінляндія	Ісландія
Норвегія	Канада	Угорщина
Швейцарія	Австралія	Україна
Сінгапур	Італія	Аргентина
Бельгія - Люксембург	Франція	Росія
Данія	Японія	Румунія
Нідерланди	Чехія	Таїланд
Ізраїль	США	Туреччина
Ірландія	Польща	Китай
Німеччина		Індія

На розвиток туризму істотний вплив мають зовнішньоекономічна діяльність держав, процеси інтеграції та глобалізації, адже це сприяє зростанню ділової активності населення, отже, появі різноманітних нових видів ділового туризму. Водночас, стримувальний вплив на міжнародний туризм здійснюють процес вирішення питання щодо загострення митних формальностей, фінансова нестабільність у країні (інфляція, стагнація), економічні страйки.

Соціально-демографічні чинники впливають на розвиток туризму, насамперед, шляхом збільшення властиві чисельності населення, особливо міського. Для "міського" стилю життя характеризується такі ознаки, як стрес, напруженість, неможливість постійно перебувати на природі, анонімність, брак зв'язків між людьми.

Зі збільшенням вільного часу виявляються дві тенденції, суттєві для туристичного бізнесу:

1) поділ відпустки на частини;

2) зростання кількості нетривалих поїздок.

Крім того, важливою соціальною ознакою сучасного суспільства є його старіння, а також більш пізні шлюби, зростання показника кількості одинаків, жінок, які працюють, бездітних пар, відкладення народження дитини. Туристичні організації мають реагувати па ці особливості.

Культурні фактори розвитку міжнародного туризму виявляються шляхом задоволення культурних, освітніх та естетичних потреб, що сприяє розвитку прагнення у людей до пізнання, дослідження життя, традицій, культури, історії інших країн і народів. Прихильність до певного виду організації відпочинку та задоволення власних культурних потреб свідчать про суттєві відмінності маж країнами. Так, значна частина мешканців Великої Британії, Бельгії, Німеччини (35--45%) надають перевагу відпочинку біля теплого моря; а японцям, іспанцям, французам (ЗО--50 %) подобається відпочинок у містах; італійцям, французам (33--45 %) подорожі; бельгійці, німці, голландці (10--17%) переважно відпочивають у передмісті.

Чинник науково технічного прогресу в туризмі виявляється:

- у появі нових прогресивних видів туризму, що передбачають зменшення часу в дорозі та збільшення кількості туристів на далекі подорожі;

- широкому застосуванні в туристичному бізнесі комп'ютерних технологій, глобальних мереж бронювання готелів, авіарейсів, що дає змогу сформувати турпродукт для клієнта за короткий проміжок часу з урахуванням різних тарифів та пільг для постійних клієнтів;

- будівництво нових та реконструкцію діючих об'єктів туризму з урахуванням останніх досягнень науки і техніки;

- підвищення культури та поліпшення якості обслуговування на основі індустріалізації» технологізації та комп'ютеризації туристичного бізнесу;

- раціональне використання матеріальних ресурсів;

- застосування сучасних технологій обслуговування туристів;

- поінформованость туристів про можливі місця відпочинку та подорожі.

Отже, весь комплекс чинників, що впливають па розвиток міжнародного туристичного бізнесу, поділяють на дві групи:

1) фактори, що діють незалежно від діяльності організацій індустрії туризму (політичні, економічні, соціально-демографічні, культурні);

2) чинники, що сприяють розвитку туризму (спорудження нових об'єктів туризму, підвищення кваліфікації персоналу, технічне вдосконалення матеріальної бази, раціональне використання матеріальних ресурсів, об'єктів, маршрутів тощо).

Туристопотоки за макрорегіонами світу

Міжнародний туристичний ринок почав розвиватися з 1950-х років. Цьому значно сприяли такі чинники:

- зростання суспільної заможності та доходів населення;

- скорочення тривалості робочого періоду з одночасним підвищенням інтенсивності праці;

- урбанізація (концентрація населення в містах);

- нові пріоритети в системі духовних цінностей суспільства (споживання матеріальних благ замінюють духовні цінності, збільшуються потреби в подорожах);

- зміна пріоритетів (на сьогодні престижні закордонні подорожі).

Для сучасного міжнародного туризму характерна значна просторова нерівномірність. У загальному вигляді вона відображає різні соціально економічні рівні країн світу. На розвинені країни припадає 57 % туристських прибуттів, на країни, що розвиваються, -- ЗО %, па країни транзитивної економіки -- ІЗ %.

Враховуючи подібну регіональну структуру туристських прибуттів і доходів, визначають шість туристичних макрорівнів світу:

1) Європейський, до складу якого входять країни Західної, Північної, Південної, Центральної та Східної Європи, також держави Східного Середземномор'я -- Ізраїль, Кіпр, Туреччина);

2)Американський, що охоплює країни Північної, Південної, Центральної Америки, острівні держави і території Карибського басейну;

3) Азійсько-Тихоокеанський, до котрого належать країни Східної та Південно-Східної Азії, Австралія та Океанія;

4) Африканський, що включає країни Африки, крім Єгипту та Лівії;

5) Близькосхідний, до складу якого входять країни Західної та Південно-західної Азії, Єгипет і Лівія;

6) Південноазійський, що охоплює країни Південної Азії.

Для всіх макрорегіонів властива поступова динаміка розвитку, але неоднакові темпи. Ще у 1970-х роках у світі вирізняли два великі туристичні регіони -- Європу та Північну Америку, котрі приймали 94 % усіх міжнародних туристів, а в 1990-х роках до них приєднався третій регіон, Азійсько-Тихоокеанський, де спостерігалися найвищі темпи зростання. У 2005 р. на ці три регіони припадало понад 93 % світових туристських прибуттів (у тому числі Європа -- 58 %, Америка -- 17, Азійсько-Тихоокеанський регіон -- більше 18) та 95 % усіх грошових надходжень від туризму.

Головним туристичним макрорегіоном світу продовжує залишатися Європа, незважаючи на деяке зменшення її частки. Це пояснюється:

- надзвичайно різноманітними туристичними ресурсами (природні, культурно-історичні, рекреаційні);

- сприятливими для туризму соціально-економічними та інфраструктурними чинниками (високий рівень життя, урбанізація, розвинутий транспорт);

- фактор географічного положення, насамперед сусідство більшості країн.

Другу позицію нині посідає Азійсько-Тихоокеанський регіон, де середні темпи зростання в 10 разів випереджали середньосвітові. Нині цей туристичний регіон характеризується не тільки унікальними рекреаційними ресурсами та екзотикою, а й найвищим рівнем сервісу, за менших витрат і цін, ніж в Європі та Америці.

Поступово збільшується чисельність туристів в Африці, яка перетворюється з континенту елітного, коштовного туризму на місце найдешевшого відпочинку у світі. За умови підвищення рівня сервісу потоки туристів на цей континент значно зростуть.

Близький Схід та Південна Азія належать до регіонів з недостатньо розвинутою туристичною інфраструктурою. Але близькість європейських країв -- головних постачальників туристів, релігійні реліквії основних конфесій світу, чисте Середземне море, значна тривалість туристичного сезону створюють сприятливі передумови для активнішого освоєння туристичного потенціалу регіону.

Країни-лідери за кількістю туристів, які виїжджають, -- Німеччина, США, Велика Британія, Японія, Італія, Франція. При цьому кількість зарубіжних поїздок німців збільшується на 5 % щорічно. За прогнозами СТО, цей показник до 2020 р. зросте у 2 рази і німці становитимуть 10 % кількості туристів у світі. Високі темпи виїзного туризму спостерігаються в Японії, передбачають, що жителі цієї країни у 2020 р. займуть друге місце після німців щодо кількості зарубіжних подорожей.

Фінансові потоки в міжнародному туризмі

Регіональний розподіл надходжень від міжнародного туризму в основному збігається з географією туристських прибуттів. Протягом останніх 50 років найприбутковішим туристичним регіоном є Європа, потім Америка (їх частки відповідно становлять 49 і 29 %) (табл.6).

Таблиця 6

Регіональний розподіл міжнародних туристичних надходжень

Регіон	Надходження у 2000 р., млрд. дол. США	Зміна, % 2000/1999	Частка на ринку 2000,%	Надходження від одної поїздки, дол. США
Світ у цілому	475,8	4,6	100	680
Африка	10,7	3,7	2,2	385
Америка	136,4	11,5	28.7	1060
АТР	82,5	9,6	17,3	735
Європа	231,5	-0,7	48,6	575
Близький Схід	9,7	1.6	2,0	470
Південна Азія	5,1	11,1	1,1	795

На основі прогнозів СТО та Комісії ЄС визначають такі основні тенденції розвитку міжнародного туристичного бізнесу:

1) зростання частки міжрегіональних поїздок на далекі відстані з застосуванням нової високошвидкісної авіатехніки;

2) посилення впливу на туризм зовнішніх чинників: економічних, політичних та безпека подорожей;

3) збільшення впливу на туризм нових технологій: резервування, вдосконалення авіаперевезень, електронної інформації, комунікаційні системи тощо;

4) збільшення витрат родин на туристичні подорожі;

5) зменшення проблеми сезонності в туризмі;

6) найактивніше подорожуватимуть дві вікові групи: люди похилого віку та молодь;

7) збільшення значення екологічного фактора в туризмі, тобто надання особливої уваги зеленому, сільському та екотуризму;

8) зростання ролі активного та екскурсійного туризму

Фахівці СТО визначили п'ять найперспективніших видів міжнародного туризму в XXI ст.:

- круїзи -- один із найперспективніших та таких, що активно розвивається, видів туризму;

- пригодницький -- для любителів гострих відчуттів, збільшується попит на екстремальні подорожі у найвіддаленіші куточки Землі (Антарктиду,

сходження на найвищі вершини світу та екскурсії морськими глибинами);

- культурно-пізнавальний -- отримає подальший розвиток в Європі, Азії, Близькому Сході;

- тематичний, що розвивається ( основою є певна цікава тема з відповідними атракціонами, видовищами);

- космічний -- за даними американських фахівців, такий туризм забезпечить щорічний дохід 10 млрд. дол. США років.

Моделі управління туристичним бізнесом за кордоном

У процесі вивчення особливостей організації управління туристичним бізнесом за кордоном визначають три моделі державного управління туризмом. Перша називається децентралізованим управлінням. її особливість полягає у відсутності центрального державного органу (туристичної адміністрації), який б відповідав за розвиток туристичної галузі. Всі питання розпитку туризму вирішують на місцях -- на положеннях ринкової самоорганізації» Уряди окремих країн використовують таку модель у тому разі, якщо туризм країні взагалі непотрібний або коли суб'єкти туристичного ринку є свідомими та займають сильні позиції, тобто здатні розв'язувати власні проблеми без участі держави. Саме таку модель управління туризмом нині застосовують у США, де в 1997 р. була ліквідована державна структура USTTA (United States Тourist and Тгаvеl Authority, Туристична адміністрація СПІА), що керувала туризмом раніше. Керівництво СШЛ пояснило таке рішення низкою причин, серед них -- зменшення витрат федерального бюджету» міцні позиції США на міжнародному туристичному ринку, привабливість країни для іноземних туристів, сильні приватні компанії в туристичному бізнесі США, здатні на потужні самостійні рекламні акції в інтересах всього національного ринку.

Друга модель -- централізоване державне управління туризмом -- передбачає наявність сильного й авторитетного міністерства туризму, яке контролює діяльність туристичної галузі загалом. Для реалізації цієї моделі потрібні певні умови: великі державні фінансові вкладання в туристичну індустрію, рекламно-маркетингову діяльність, а також потужне державне інвестування в інфраструктуру. Прикладами країн, де застосовують таку модель, є Туреччина, Єгипет, Туніс, Таїланд, Індонезія, Кенія та деякі інші країни, в котрих туризм -- одне з головних джерел валютних надходжень. Наприклад, Туреччина тільки па рекламу своїх туристичних атракцій в Україні щорічно витрачає 0,5 мли дол. СШЛ, а Державна туристична адміністрація Єгипту па туристичну рекламу в Італії у 2004 р. спрямувала 3 млн. дол. США.

Третя модель управління туризмом (її можна назвати європейською) переважає в європейських країнах і полягає в тому, що питання розвитку туристичної діяльності країни вирішується на рівні певного багатогалузевого міністерства. При цьому департамент, який займається туризмом, має два основні напрями діяльності:

1) пов'язаний із питаннями державного регулювання туристичної галузі (розробка нормативно-правової бази, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, обробка статистичної інформації);

2) стосується маркетинго-виставкової діяльності (у тому числі управління туристичними представництвами за кордоном). Розглянемо цю модель детальніше, оскільки вона найбільш сприятлива для України, де нещодавно Державну туристичну адміністрацію (ДТА) замінило Міністерство культури та туризму.

Державні туристичні адміністрації в європейських країнах працюють шляхом взаємодії з місцевою владою та приватним бізнесом з метою заохочення до виконання державних завдань за допомогою фінансових засобів з приватного сектору, знаходження взаємовигідних форм співробітництва між органами управління різних регіонів. Унаслідок такої політики виникають змішані за формами власності (державно-приватні) структури з регулювання туристичної діяльності. Для прикладу наведемо чотири моделі управління туристичним сектором -- у чотирьох країнах Західної Європи (Франції, Іспанії, Великої Британії та Італії), на які, за даними СТО, припадає третина світових туристичних прибуттів (табл. 11).

У Франції туризм на рівні виконавчої влади наложить до компетенції Міністерства транспорту та громадських робіт, у структурі якого діє Державний секретаріат з питань туризму та управління ним. Ці органи займаються вирішенням питань управління та регулювання галузі, інвестування та міжнародних відносин у сфері туризму. Крім того, є ще низка організацій, котрі беруть участь в управлінні туризмом з правом дорадчого голосу", -- це Рада з туризму при Міністерстві транспорту (консультативний орган), Французька агенція туристичного інжинірингу, Національна спостережна рада з туризму (маркетингові дослідження, аналіз статистики), Національна агенція з відпускних поїздок (соціальний туризм), Національний комітет з процвітання Франції (питання екології, озеленення міст). На регіональному рівні питаннями туризму займаються так звані делегати -- представники центральної виконавчої влади, які підкоряються безпосередньо префектам. Діяльність делегатів в основному спрямована на координацію місцевих і національних ініціатив, оскільки повноваження місцевої влади в галузі туризму досить великі. Просуванням Франції па міжнародному туристичному ринку займається асоціація Мезон де ла Франс (створена у 1987 р.), до складу якої входять 800 членів, до яких належать місцеві адміністрації, туристичні фірми, готелі, об'єкти екскурсійного огляду. 6 штаті асоціації працює 200 осіб, а 33 представництва розміщені в 26 країнах. Керівний орган -- Рада директорів (складається з 27 осіб, з яких третина -- державні чиновники, нині - представники приватного бізнесу). Діяльність асоціації на 60 % фінансується а бюджету.

В Іспанії питаннями розвитку туризму займається Міністерство економіки, до складу якого входять Державний секретаріат з торгівлі, туризму, малого бізнесу. Крім нього, до Міністерства належать Центральна дирекція з туризму (контролює адміністративні питання, визначає загальний напрям туристичної політики), готельний ланцюг «Парадорес" (включає 83 готелі «розміщені у будинках, що становлять історико-архітектурний інтерес, два виставково-конгресових центри (у Мадриді та Малайзії), іспанський інститут туризму «Туреспака». Однак повноваження Міністерства економіки обмежені, оскільки питання ліцензування, сертифікації послуг, розробки стратегії розвитку туризму вирішує місцева влада. З метою їх координації створено Раду з розвитку туризму, до складу якої входять представники держаних органів влади різного рівня і представники приватного бізнесу. Рішення Ради мають рекомендаційний характер. Інститут туризму «Туреспака» залучає іноземних туристів, займається рекламною діяльністю та просуванням іспанських купонів за кордоном. Ця організація має широку мережу інформаційних офісів в Іспанії та 29 представництв у 21 країні світу. Інститут туризму повністю фінансує держава.

У Великій Британії сферу туризму очолює Міністерство культури, видовищ і спорту, якому підлягає орган, що безпосередньо курирує туризм, - Британська туристична адміністрація (British Tourist Authority, ВТА). Вона залучає іноземних туристів У Велику Британію та розвиває внутрішній туризм, а також консультує уряд та інші державні установи з питань туризму ВТА поряд із традиційною діяльністю на закордонних ринках (інформація, реклама, виставкова діяльність) надає платні консалтингові й маркетингові послуги, організовує виставки та семінари, здійснює різні проекти з участю іноземного капіталу, видає та реалізує путівники, відеофільми й іншу рекламно -інформаційну продукцію. Очолює ВТА Рада директорів до складу якої входять п'ять осіб та президент. У штаті нараховується 300 співробітників, з яких третини працює Лондоні, а інші - за кордоном у 26 країнах світу. ВТА фінансується державою на 68 %.

В Італії Департамент з туризму підпорядковується Міністерству виробничої діяльності. До основних функцій Департаменту належать: координація діяльності регіональних туристичних адміністрацій, розробка нормативно-правових галузевих документів національного характеру, маркетингові дослідження й обробка статистичних даних, міжнародна діяльність (підготовка і висновок міжурядових угод у галузі туризму, взаємовідносини з міжнародними організаціями та ЄС). Особливість Італії полягає в значному посиленні повноважень місцевих туристичних адміністрацій, які відають всіма питаннями ліцензування туристичної діяльності, здійснюють класифікацію готелів, мають право сприяти розвиткові своїх регіонів як усередині країни так і за кордоном (шляхом рекламних, виставкових заходів). Однак головну роль у представництві цієї країни па міжнародному туристичному ринку відіграє Національне управління з туризму (ЕNІТ), до основних функцій якого належать рекламно-інформаційна робота, маркетингові дослідження, координація закордонної діяльності місцевих туристичних адміністрацій. Це управління підлягає Департаменту з туризму та повністю фінансується державою. У штаті ЕNIТ налічується 200 осіб, у тому числі співробітники 20 закордонних представництв у 16 країнах.

8. Логістика готельних послуг у туризмі

Серед складових компонентної структури логістики туризму одне з чільних місць займає логістика готельних послуг. І це не дивно, адже дані послуги становлять підставу туристичного продукту, поряд з послугами з харчування, транспортування та програмного забезпечення туристів.

Потоки гостей (клієнтів, проживаючих), які є головним видом потоків в логістиці готельних послуг і для яких власне створені та функціонують готелі різноманітних типів, видів та розмірів, в готельному бізнесі відображуються у вигляді їх інформаційної та фінансової проекції, тобто інформаційних та фінансових потоків. І в цьому полягає характерна особливість логістики готельних послуг та її відмінність від логістики туризму. Пов'язане це з тим, що ресурсна база готелів для прийому гостей суворо обмежена (наявним номерним фондом) як в кількісному, так і у вартісному плані. Тому головними характеристиками потоку гостей в готелях стають його інформаційні та фінансові показники, тобто інформаційні та фінансові потоки, які генеруються, головним чином, потоком гостей. Тому, логістична система управління готельним господарством, являє собою структуровану адаптивну систему, яка складається з елементів, з'єднаних у процесі управління сервісними та супутніми їм фінансовими та інформаційними потоками. В готельному бізнесі під логістикою розуміють методи та способи управління інформаційними та фінансовими потоками, які необхідні до надання готельних послуг оптимальним чином.

Інформаційні потоки в логістиці готельних послуг поділяються на внутрішні та зовнішні. Перші викликані інформаційним обміном між співробітниками закладу, другі - надходять від суб'єктів ринку. В межах маркетингових досліджень було виявлено, що найоб'ємнішими та найзначимішими зовнішніми інформаційними потоками є ті, що надходять від споживачів (вимоги щодо оформлення приміщень, персоналу, якості обслуговування тощо). Інформація, що надходить від споживачів, здійснює вагомий вплив на параметри внутрішніх потоків готелю. Інші зовнішні інформаційні потоки чинять коригуючу дію.

Внутрішні інформаційні потоки поділяють на три види:

1) “горизонтальний” інформаційний обмін між керівниками різних підрозділів, що включає документацію для прийняття управлінських рішень;

2) “вертикальний” обмін інформацією між керівництвом та співробітниками, що визначає потоки організаційно-розпорядницької документації;

3) обмін інформацією між клієнтами та працівниками готелю в межах обслуговування.

До основних характеристик зовнішніх та внутрішніх потоків інформації відносять те, що перші є непідконтрольними готелю, вони є первинними та впливають на характеристики внутрішніх потоків; а другі - можуть управлятися керівництвом готельного закладу.

На підставі визначення інформаційних, фінансових та сервісних потоків у готелі будується організаційна структура логістичної системи. До її внутрішнього середовища належать чотири підсистеми, до зовнішнього - організовані та неорганізовані споживачі, банки, готелі-конкуренти та посередники. Джерелами всіх фінансових та більшої частини інформаційних потоків є гості. Логістичні потоки, що виникають між готелем та гостями, накопичуються та перерозподіляються посередниками. Обслуговування інформаційно-фінансових потоків між елементами зовнішнього та внутрішнього середовища логістичної системи готелю здійснюють банківські установи. Інформаційна взаємодія чотирьох підсистем внутрішнього середовища визначає логістичну діяльність готелю. Основними функціями підсистеми 1, що відповідає за створення та підтримку логістичних каналів зв'язку з об'єктами зовнішнього середовища, є:

а) вибір каналів та оптимізація процесу бронювання готельного сервісу;

б) розробка фінансової стратегії стимулювання суб'єктів готельного бізнесу;

в) оптимізація руху потоку ресурсів у комунікаційній діяльності готельного закладу.

До основних функцій підсистеми 2, що управляє зовнішніми та внутрішніми потоками інформації, належать:

а) визначення каналів збору маркетингової інформації;

б) прогнозування потоку ресурсів;

в) оптимальне використання інформаційних технологій у готельному підприємстві та оптимізація внутрішнього документообігу.

Основними функціями підсистеми 3, що впливає на параметри внутрішніх ресурсів готелю з метою їхньої оптимізації, є:

а) формування ефективної системи управління готелем;

б) планування номенклатури послуг;

в) розробка цінової стратегії;

г) планування використання ресурсів

У переліку основних функцій підсистеми 4 знаходяться:

а) обробка даних;

б) їх розподіл у формі звітів для користувачів.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 Організаційна структура логістичної системи управління готельним підприємством

З метою оптимального управління потоками, що циркулюють у логістичній системі готелю виділяються області максимального зосередження потоків у однакові моменти часу - вузли.

Вузол № 1. Це вузол банківського та касового обслуговування розрахунків готелю, основу якого становлять банківські та касові рахунки. Його формування визначається необхідністю здійснення розрахункових та облікових операцій на підприємстві. В адміністративній мережі готелю він прив'язаний до відділу бухгалтерії, яка відповідає за зв'язок з банком, організацію безготівкових розрахунків з споживачами послуг, підрядниками, веде облік руху готівкових грошових засобів у готельному підприємстві.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2 Формування вузлів перетину ресурсопотоків у логістичній системі готелю

Вузол № 2. Його формування характеризується тим, що походження вхідних та вихідних ресурсопотоків визначається безпосереднім контактом відповідних служб готелю з споживачами. Структуру вузла № 2 складають вхідні інформаційні потоки від гостей, що обробляються та продовжують рух у різні підрозділи готелю.

Вузол № 3 є ключовим вузлом, у якому формується:

- клієнтська база готелю;

- готуються, укладаються та обслуговуються договори з надання послуг;

- розробляється та затверджується тарифний та маркетингові плани.

Вузол № 4. Наявність цього вузла визначається необхідністю планування діяльності готелю та його ресурсів, проведення аналітичної роботи, здійснення контролю щодо виконання планів, а також можливою зміною показників. Тому даний вузол є внутрішнім та здійснює прямий вплив на всі інші вузли.

Як бачимо, вузлові впливи охоплюють усю організаційно-управлінську структуру готельного підприємства.

Таблиця 1

Завдання управління ресурсопотоками в інформаційно-фінансових вузлах готелю на стадіях логістичної діяльності

Вузли та вузлові відділи	Етапи логістичної діяльності
	1. Планування ресурсопотоків	2. Організація руху	3. Контроль та облік
Вузол № 1 (бухгалтерія)	1.1.1. Забезпечення розрахункових операцій 1.1.2. Упорядкування податкообкладання	1.2.1. Обслуговування безготівкових розрахунків 1.2.2.Облік витрат та надходжень 1.2.3.Організація бухобліку	1.3.1. Контроль відхилень та невідповідностей в параметрах сервісних та фінансових потоків за продуктом 1.3.2. Облік дебіторської заборгованості за споживачами 1.3.3. Організація руху внутрішньої документації за фінансовими показниками продукту
Вузол № 2 (служба прийому та розміщення, служба ресторанів та барів)	2.1.1. Вивчення параметрів, характеристик та особливостей пакету послуг працівниками служб 2.1.2. Інформування гостей про розробку нового продукту 2.1.3. Формування попередніх замовлень	2.2.1. Організація продажу за попередніми заявками 2.2.2. Касове обслуговування реалізації пакету за готівку в готелі 2.2.3. Організація руху внутрішніх інформаційних потоків у процесі виробництва та споживання продукту	2.3.1. Контроль руху інформаційних потоків у процесі обслуговування, врахування (облік) зауважень та побажань споживачів продукту
Вузол № 3 (відділ продажу та маркетингу)	3.1.1. Дослідження особливостей конгресно-виставкової діяльності в регіоні 3.1.2. Прогноз туристичних прибуттів на виставки 3.1.3. Аналіз вимог споживачів до параметрів пакету 3.1.4. Визначення параметрів та характеристик пакету 3.1.5. Установлення ціни продукту 3.1.6. Прогноз обсягів продажу 3.1.7. Визначення основних напрямків маркетингової політики	3.2.1. Використання комунікаційних каналів інформування ринку про нові продукти 3.2.2. Застосування маркетингових інструментів до впливу на сервісні та фінансові потоки 3.2.3. Оформлення договорів та угод 3.2.4. Ведення бази даних з корпоративних клієнтів - покупців продукту 3.2.5. Відслідковування статистики продажу	3.3.1. Співставлення параметрів планових та фактичних обсягів сервісних та фінансових потоків 3.3.2. Коригування параметрів продукту 3.3.3. Моніторинг відповідності параметрів пакету стандартам обслуговування 3.3.4. Створення зворотного зв'язку за результатами обслуговування 3.3.5. Аналіз уподобань споживачів продукту
Вузол № 4 (Планово-економічний відділ - аналітичний центр)	4.1.1. Визначення собівартості пакету послуг. 4.1.2. Планування обсягів дохідності фінансового потоку 4.1.3. Планування потреб трудових та фінансових ресурсів до розробки та реалізації продукту 4.1.4. Оцінка можливих ризиків	4.2.1. Організація фінансового обліку за параметрами продукту	4.3.1. Відслідковування відхилень планових показників собівартості, доходу, рівнів ризику 4.3.2. Підготовка рекомендацій для відділу продаж за особливостями роботи з продуктом на підставі отриманих даних

9. Інформаційна логістика в туризмі

Інформаційна логістика в туризмі охоплює розгляд логістичних інформаційних систем у туризмі (в т. ч. принципів побудови та можливостей), інформаційних технологій як складників логістично-маркетингової політики в туризмі, логістичних проблем впровадження інформаційних технологій в практику українського туризму. Змістом фінансової логістики в туризмі є розкриття загальних особливостей логістики фінансово-банківських послуг, сутності грошових потоків у туризмі, управління фінансовими потоками туристичних підприємств, логістики фінансового планування та прогнозування туристичної діяльності. До сфери транспортної логістики в туризмі належать класифікація транспортних подорожей та транспортних засобів у туризмі, вибір виду транспорту та компанії-перевізника, а також висвітлення специфіки логістики повітряних, автомобільних та залізничних подорожей туристів, логістичного забезпечення морських круїзів та логістичної організації річкових круїзів та прогулянок. Розгляд міжнародних транспортних коридорів як чиннику розвитку туризму в Україні охоплює висвітлення таких питань, як інтеграція в Європейську транспортно-логістичну систему - стратегічний вибір України, розвиток туризму в Україні в контексті розбудови національної мережі Пан'європейських та трансконтинентальних транспортних коридорів, єврологістика та Україна (напрямки співпраці в ХХІ сторіччі).

Інформаційний потік - сукупність інформаційних повідомлень, що можуть передаватися на паперових і електронних носіях.

При цьому логістика розглядає інформаційні потоки, циркулюючи тільки між суб'єктами, що хазяюють, і людьми.

Класифікація інформаційних потоків:

- Стосовно логістичних операцій і функцій

- Стосовно логістичної системи

- За видами носіїв інформації

- За формами представлення

- За часом виникнення і періодичності використання

- За призначенням

- За ступінню відкритості і застосування

- За способами передачі-прийому

- За якістю і кількістю.

10. Фінансова логістика в туризмі

Фінансові потоки у вигляді руху грошових, валютних засобів і цінних паперів існували завжди при організації і проведенні господарської ї підприємницької діяльності. Однак із впровадженням у господарську й економічну діяльність держави, логістичний спосіб управління і контролю матеріальними потоками, традиційна сутність фінансових потоків перетерпіла істотні зміни, до основного з яких відносять:

1. логістичний фінансовий потік (ЛФП) - не просто рух фінансових ресурсів, а їх налагоджений рух;

2. ЛФП - рух фінансових ресурсів тільки в логістичних системах або між ними;

3. Специфіка ЛФП - потреба обслуговування процесу переміщення в просторі і в часі відповідного матеріального потоку.

Виходячи з викладеного під ЛФП розуміють спрямований рух фінансових коштів циркулюючих у логістичній системі, а також між логістичною системою і зовнішнім середовищем, необхідних для ефективного забезпечення матеріального потоку і потоку послуг.

Туристичний ринок характеризується наявністю юридичних і фізичних осіб, що є виробниками і споживачами тур продукту.

11. Транспортна логістика в туризмі

Логістика туризму - новітній науково-практичний напрямок, який досліджує логістичні особливості туристичної галузі. Комплекс складових туристичної послуги охоплює засоби розміщення та харчування туристів, їх транспортування та програмно-екскурсійне забезпечення, інформаційне та фінансове обслуговування тощо. У функціональному аспекті як окрема туристична послуга, так і її компонентні складові обов'язково передбачають логістичні функції постачання, виробництва та збуту. Тому кожну компонентну складову турпослуги слід розглядати як окрему туристичну підсистему, а це надає можливість організації діяльності всього туристичного комплексу певного геопросторового рівня: локального (тур); мікро (туристичне підприємство); мезо (туристичне господарство області, туристичної зони чи курортополісу); макро (туристична індустрія держави), мега (туристичні макрорегіони світу чи інтеграційні об'єднання), мета (світовий туризм).

Таким чином, в логістиці туризму одне з чільних місць посідають транспортні послуги, на які і припадає основна частка в структурі ціни туру. В залежності від терміну та відстані подорожі, ця частка складає 20 - 60 %.

У туризмі використовуються різні види транспорту але головна роль у загальній структурі транспортних послуг належить авіаційному транспорту, оскільки більшість туристів, особливо при далеких подорожах, обирають саме цей вид транспорту.

Якщо літаки - магістральний вид транспорту, то автобусний та автомобільний транспорт є туристичним транспортом місцевого та внутрішньо-регіонального значення. Автотранспорт застосовується в туризмі всюди: до трансферів, екскурсій, внутрішньо-маршрутних перевезень, до оренди автомашин туристами тощо.

Головний конкурент автобусу в групових перевезеннях туристів - залізниця. В Україні вона має пріоритет навіть перед авіаційними перевезеннями, зокрема з групових внутрішніх маршрутів.