Теоритеко-методологічні засади менеджменту соціальної роботи

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

МЕНЕДЖМЕНТУ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

План

Управлінські відносини в системі менеджменту соціальної роботи

2. Закони та принципи менеджменту соціальної роботи

3. Методи менеджменту соціальної роботи

Список використаної літератури

1. Управлінські відносини в системі менеджменту соціальної роботи

У своєму реальному функціонуванні система менеджменту соціальної роботи з'являється як сукупність різноманітних управлінських дій, виконуваних більшою чи меншою кількістю людей, які об'єднані на засадах загальних інтересів та єдиної мети.

Саме сукупність зв'язків між людьми, що виникають в системі менеджменту соціальної роботи у процесі їхньої взаємодії і складає те, що називають міжособистісними відносинами. Але такі зв'язки здобувають стійкого і тривалого характеру лише тоді, коли вони обумовлені докорінними життєвими інтересами не тільки і не стільки окремих особистостей, скільки економічними, політичними, культурними й іншими інтересами визначених соціальних груп і спільностей, що поєднують людей загальними цілями і діями їх досягнення. Тому саме сукупність таюн

Найбільш характерною рисою соціально-управлінських відносин є те, що вони в більшості випадків не є симетричними. По перше, симпатія, повага чи любов, які відчуває одна людина по відношенню до іншої людини, може наштовхнутися на суперечливе відношення (антипатію, неповагу, ненависть і т. ін.) цієї іншої людини. По-друге, певна людина може певним чином відноситися до президента країни, голови парламенту чи глави уряду, але при цьому вона у більшості випадків (окрім людей, які особисто взаємодіють з цими політичними лідерами) не може розраховувати на якісь їхні відносини до себе, на взаємні відносини. По-третє, відносячись певним чином до суспільства, у якому вона живе, кожна людина може розраховувати на визначене особисто на неї орієнтоване відношення суспільства тільки в тому випадку, коли вона у суспільстві здобуває широкої популярності завдяки своїй діяльності, як це постійно і відбувається у випадках із відомими політичними діячами. По-четверте, соціально-управлінські відносини зв'язують певним чином індивідів і їх групи, коли об'єктом цих відносин стають їхні докорінні інтереси і потреби (політичні, економічні, соціальні тощо) і коли в процесі розвитку цих відносин люди виступають як носії певних соціальних статусів і ролей, які здебільшого не являються взаємозамінними та симетричними, наприклад, відношення між начальником і його підлеглим.

Соціально-управлінські відносини в сучасному суспільстві (а це стосується і соціальної роботи) і характеризуються дуже великою розмаїтістю, тому важливого значення набуває їхня типологізація, тобто певна диференціація за відповідними типами. Така типологізація може здійснюватися за різними ознаками.

Наприклад, за суб'єктом (або носієм) соціально-управлінських відносин останні можна розподілити на такі типи: 1) індивідуальні (особистісні); 2) міжособистісні; 3) внутрішньогрупові; 4) міжгрупові; 5) міжнародні. За об'єктом соціально-управлінських відносин їх можна класифікувати за такими видами, як економічні, політичні, соціокультурні, релігійні, і сімейно-побутові тощо. За своєю модальністю, тобто за характером взаємозв'язків між індивідами та їхніми групами, соціально-управлінські відносини розподіляються на відносини: 1) співробітництва; 2) взаємодопомоги; 3) суперництва; 4) конфлікту; 5) субординації (начальник-підлеглий); 6) координації; 7) партнерства тощо. В залежності від наявності або відсутності елементів стандартизації і формалізації в соціально-управлінських відносинах, останні розподіляються на офіційні і неофіційні (або на формальні і неформальні).

Водночас слід зазначити, що офіційні і неофіційні відносини, у які люди вступають один з одним, надзвичайно різноманітні. Вони можуть бути короткочасними (попутники в потязі), довгостроковими (друзі, або колеги по роботі), постійними (батьки та їхні діти), причинно-наслідковими (злочинець та його жертва), функціональними (замовник і кравець), навчальними (викладач і студент), субординаційними (керівник і підлеглий), координаційними (керівники одного статусу). З усього різноманіття соціально-управлінських відносин менеджмент соціальної роботи видокремлює як свою предметну сферу, головним чином, формальні, субординаційні та координаційні управлінські відносини, не залишаючи, звичайно, поза увагою й інші типи соціально-управлінських відносин, що можуть складатися в практиці управління соціальною роботою. В чому ж полягає своєрідність соціально-управлінських відносин, що виникають і розвиваються в системі менеджменту соціальної роботи? Соціально-управлінські відносини в системі менеджменту соціальної роботи (які за своєю суттю є соціальними, а за формою управлінськими) - це сукупність різноманітних зв'язків, що виникають між окремими особистостями, їхніми групами, спільностями, а також усередині останніх в процесі здійснення управлінських функцій, а також в процесі вироблення, прийняття і реалізації управлінських рішень, спрямованих на забезпечення упорядкованості, динамізму, ефективності функціонування та розвитку керованого соціального об'єкта, тобто, установи соціальної роботи.

Управлінські відносини характеризуються певними особливостями. Вони є об'єктивно обумовленими, так як складаються між людьми безвідносно того, якою стороною цих відносин вони виступають - активною чи пасивною з приводу упорядкування та організації спільної життєдіяльності. Причому носіями управлінських відносин, тією чи іншою мірою є всі співучасники управлінської діяльності. Однак, в процесі управління соціальною роботою важливо розрізняти міру та рівень участі людей в реалізації функцій управлінського циклу. По-друге, управлінські відносини є свідомими і вольовими.

В багатогранній системі управлінських відносин, що виникають у процесі функціонування системи менеджменту установ соціальної роботи, виявляються в якості пріоритетних, найбільш істотних такі відносини, як відносини залежності, влади, панування і підпорядкування. Соціальна залежність - це таке соціально-управлінське відношення, за якого один суб'єкт (індивід або група) не в змозі зробити необхідні для нього соціальні дії, якщо або поки інший суб'єкт не зробить очікуваних від нього дій, що сприяють визначеній діяльності першого суб'єкта.

У повсякденному житті нерідко зустрічаються такі ситуації, коли особистість чи соціальна група по відношенню до однієї мети чи цінності є залежною від іншого індивіда чи соціальної групи, а у відношенні іншої мети чи цінності - домінуючою).

В усіх сферах суспільного життя, особливо в політичній сфері дуже поширені і мають важлпве значения відносини влади, панування і підпорядкування. Один із класиків соціологіi М. Вебер розрізняв відносини панування і влади. Панування ж, уйого розумінні, це таке відношення між керуючим і керованим, за якого перший може нав'язувати свою волю шляхом зобов'язуючих наказів.

Панування, як доводив М. Вебер, не може бути лише наслідком володіння силою. Хоча він і не заперечував ролі насильства як основи панування, але в той же час підкреслював, що одного насильства недостатньо лля виникнення справного і тривалого функціонування системи панування. Вебер виходив з конструювания трьох, у його розумінні, “ідеальних обо чистих типів панування": традиційного панування, харизматичного панування і легального панування.

Традиційне панування спираеться на віру підлеглих у те, що влада є законною, оскільки вона існувала завжди.

Інший тип панування - харизматичний. Грецький термін "харизма" означає у Вебера неабияку незвичайну якість, дарунок або магічну силу, що властиві окремим людям.

Як традиційне, так і харизматичне панування потрібні були Веберові як відправні пункти для аналізу третього типу панування - панування легального. Легальне панування - це панування права в тому сенсі, що як саме існування влади, так і сфера її дії залежать від встановлених людьми позитивних прав. При цьому типі панування будь-яка норма може бути зведена як право і передбачається, що з нею будуть рахуватися усі, хто підлеглий владі.

Розмаїття типів і форм соціально-управлінських відносин утворює багатогранну основу організованих i більш-менш постійно відтворених взаємодій, без яких неможливе існування жодної соціальної групи, жодної соціальної спільності людей, кожна із яких використовує визначений вплив з боку керуючої системи.

Таким чином, в процесі функціонування системи менеджменту соціальної роботи виникае шість основних типів соціально-управлінських відносин, характерні риси яких зводяться до наступного.

Найбільш розповсюдженим типом взаемодії між людьми в процесі управлння соціальною роботою є службові відносини, що відрізняються своєю несиметричністю. Ця особливість виявляеться в тім, що в процесі функціонування системи менеджменту соціальної роботи складається однобічна залежність підлеглого від начальника. Найбільш істотною ознакою службових відносин є повноваження вирішувати, що і як повинен зробити підлеглий у робочий час, а також визначати тi завдання, які підлеглий має виконувати.

Від службових відносин в системі менеджменту соціальної роботы варто відрізняти функціональні відносини, сполучення яких можуть, але не завжди перекриваються службовими відносинами. Функціональні відносини будуються таким чином, що функціонально обумовлений суб'єкт відносин не вирішує, що повинен робити функціонально залежний суб'єкт.

Технічні відносини. В багаторівневих системах менеджменту соціальної роботи великого значення набуває технічна взаємозалежність у діях функціях членів колективу.

Інформаційні відносини - це такі відносини в системі менеджменту соціальної роботи, які пов'язані з однобічними чи взаємними процесами інформування про всі стани об'єкта управління і про зміни цих станів, про які той, що інформує, знає, а той, що отримує інформацію, має знати, щоб мати можливість ефективно виконуватисвої посадові обов'язки.

Спеціалізовані відносини - це окремий вид відносин, пов'язаний з поділом праці (тобто розподілом цілей і дий щодо їхнього досягнення) в управлінні рознобічною конфігурацією діяльності даної соціальної системи - закладу, організації, фірми, установи тощо).

Ієрархічні відносини - це такі відносини між ланками чи осередками системи менеджменту соціальної роботи, які розташовані на різних сходинках (рівнях) управлінськоі ієрархії (управлінської вертикалі), за яких кожен нижчестоящий рівень управління підкоряєтьсявищестоящему рівню та кон тролюється ним.

Бюрократичні відносини, (від франц. “бюро” - кацелярія + греч. “кратос” - влада, буквально - панування канцелярії), якщо звільнити їх від негативного оціночного менталітету, що широко розповсюджений в суспільстві і виходити із сутності їх трактування М. Вебером, базуютьсяна адміністративній ієрархії.

При патерналізмі (від лат. “падре” - батько) чітко виражена ієрархічність відносин, а права “хазяїна”, який за звичай приймає одноосібні рішення є незаперечними.

У випадку фратерналізму (від англ. “фразер” - брат) ієерархічність у відносинах між керівниками і підлеглими старанно сглажується та пом'якшується. Тут панує прагнення до колегіального прияняття рішень після їхнього колективного обговорення.

Що ж стосується партнерства (від франц. “партнер” - учасник спільної діяльності). То ієрархічни відносини тут хоча й існують, але яскраво не виражені. Рішення в цій системі відносин зазвичай приймаються на основі спільного обговорення, де кожний член колективу вносить певні пропозиціїу відповідності до своєї кваліфікації і сфері компетентності. Керівник тут не роспоряджається, а координує загальні дії.

Знання особливостей побудови і функціонування управлінських відносин в системі менеджменту соціальноі роботи допомагає уникати типових помилок, що виникають в практиці діяльності деяких керівників.

менеджмент соціальний управлінський

2. Закони та принципи менеджменту соціальної роботи

Багатогранна діяльність ківництва будь-якої установи соціальної роботи, у тому числі і кожного керівника (менеджера соціальної роботи),підпорядкована дії не тільки закономірностей природи і суспільства, але й дії певних законів управління.

Термін “закон” у сучвсному наукознавстві розуміється у двох основних

змістах:

як нормативний акт, що прийнятий і затверджений в установленому порядку вищим представницьким органом державної влади.

як необхідні, істотні, стійкі та повторювані відносини і причинні зв'язки між явищами та процесами в природі і суспільстві.

Закони, таким чином є найвищим ступенем людського пізнання мають форму загальності. Тобто виражають найбільш загальні відносини і зв'язки, що властиві усім явищам і процесам даного класу, роду чи виду.

В об'єктивному світі діють загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. Це насамперед, об'єктивні закони діалектики, до числа яких відносяться: 1) закон єедності і боротьби протилежностей; 2) закон заперечення заперечень; 3) закон переходу кількісних змін у якісні тощо.

Закон єдності і боротьби протилежностей стверджує, що а) в усякому явищі чи предметі існують певні протилежності, які можуть займати полярні положення; б) ці протилежності не просто співіснують, а постійно взаємодіють, борються один з одним, переходять один в одного, тобто міняються місцями; в) боротьба протилежностей, їхня взаємодія і взаємоперехід є джерело внутрішніх протиріч, а самі ці протиріччя служать одночасно й внутрішнім джерелом розвитку, джерелом саморуху; г) у процесі подолання цих протиріч створюються передумови не тільки для виникнення протиріч нового, більш високого рівня, але і їхнього вирішення.

Закон заперечення заперечень, в свою чергу, виражає послідовність сходження різноманітних явищ і процесів від нижчого до вищого, від простого до більш складного та характеризує заміну усього старого на нове, нового на новітнє і так далі. Цей закон означає, що; а) у всякий наступний момент часу будь-яке явище або будь-який продмет, відмінний від самого себе в попередній момент часу, тобто наступний стан деякою мірою як би заперечує їхній попредній стан; б) в процесі руху і розвитку явищ і предметів утримується (або зверігається) найбільш істотніше і найбільш віжливіше із інщих попердніх станів.

Закон переходу кількісних змін у якісні (і навпаки) полягає в тому, що в процесі розвитку будь-якого явища, процесу або об'єкта відбуваються безупинні кількісні зміни. Досягши визначенного рівня, вони призводять до суттєвих докорінних якісних змін.

Закони менеджменту соціальної роботи, що носять найбільш загальний характер, своєю дією охоплюють усі соціальні системиустанови або заклади соціальної сфери, а також усі способи вирбництва і надання соціальних послуг, незалежно від стадії чи стану суспільного розвитку.

Наступні закони менеджменту соціальної роботи.

Закон єдності і цілостності системи менеджменту соціальної роботи означає, що система управління установи соціальної роботи (тобто керуюча підсистема) повинна мати організаційну і функціональну єдність, а також містити у собі всі необхідні елементи, які об'єктивно відповідають цілям і задачам управління соціальною роботою.

Закон забеспечення необхідного числа ступенів свободи системи менеджменту соціальної роботи означає, що система управління повинна мати необхідне і достатнє число ступенів свободи.

Закон необхідної розмаїтності систем менеджменту соціальної роботи полягає в тому, що системи управління повинні мати необхідну розмаїтність відповідно до потреб керованої системи (підсистеми) або об'єкту управління.

Закон співвідношення керуючих і керованих систем (підсистем) менеджменту означає, що вони мають відповідати одне одному за функціональними і структурними можливостями, а також за рівнями, напрямками, цілями і задачами функціонування і подальшого розвитку.

Закон організації менеджменту соціальної роботи показує об'єктивну необхідність відповідності функцій, повноважень, прав і відповідальності на кожному із рівнів системи управління установи соціальної роботи і відбиває залежність ефективності ії функціонування від чіткості розподілу і кооперації праці в самій системі управління як у горизонтальному, так і у вертикальному розрізі.

Поряд із законами управління в теорії менеджменту соціальної роботи прийнято виділяти ще й закономірності, які являють собою логічні форми відображення реальної управлінської практики, що (як і закони) недоступні безпосередньому почуттєвому сприйняттю.

Серед основних закономірностей менеджменту соціальної роботи виділяються настцупні:

- залежність змісту менеджменту соціальної роботи в суспільстві від цілей соціальної політики держави;

- залежність рівня розвитку менеджменту соціальної роботи від цілей соціального розвитку суспільства;

- залежність ефективності соціальної роботи від структурної повноти та завершеності сисеми органів управління соціальною роботою;

- залежність результативності соціальної допомоги та соціального захисту від соціальної свідомості, орієнтації та компетентної діяльності управлінського персоналу установ соціальної роботи;

- залежність ефективності системи менеджменту соціальної роботи від несуперечливості довгострокових та короткострокових цілей соціальної політики держави щодо соціального захисту населення.

Поряд із законами і закономірностями менеджменту соціальної роботи до числа найважливіших категорій наукового управління також відносяться і принципи менеджменту соціальної роботи. Таким чином. Розуміються основні, вихідні, або фендаментальні ідеї, положення чи уявлення будь-якої теорії або вчення про управлінську діяльність, що випливають безпосередньо із законів і закономірностей управління, якими мають керувати менеджери, здійснюючи управління організацієею.

Принципи менеджменту соціальної роботи як основоположні ідеї, положення (правила) управлінської діяльністі безпосередньо випливають із законів і закономірностей управління.

До числа основних або найголовніших принципів менеджменту соціальної роботи можуть бути віднесені наступні:

принцип науковості менеджменту соціальної роботи;

принцип системності і комплексності менеджменту соціальної роботи;

принцип єдиноначальності і колегіальності менеджменту соціальної роботи;

принцип централізму і демократії в системі менеджменту соціальної роботи;

принцип поєднання галузевого і територіального підходів щодо управління соціальною роботою.

Принцип системності і комплексноті менеджменту соціальної роботи вимагає одночасно і комплексного, і системного підходів щодо управління соціальною роботою.

Принцип єдиноначальності в управлінні соціальною роботою і колегіальності у розробці управлінських рішень. Аналіз свідчить, що будь-яке прийняте управлінське рішення має розроблятися колегіально (або колективно). Це означає всебічність (тобто комплексність) його розробки, облік думок багатьох фахівців з різних питань.

Принцип єдності галузевого і територіального підходів в управлінні соціальною роботою. Розвиток сучасного суспільства тісно пов'язаний з певним прогресом в сфері галузевого і територіального управління соціальною роботою. Галузеве управління характеризує об'єктивну необхідність подальшої диверсифікації виробництва соціальних послуг, а також поглиблення їх спеціалізації з одного боку, а з іншого - підвищення їх концентрації. Територіальні ж засади управління виходять із цільових настанов. Проблема найбільш раціонального розміщення і розвитку продуктивних сил вимагае обліку вимог екології, ефективності використання робочої сили, зайнятості населення, розвитку соціально - побутової інфраструктури, відповідності характеру виробництва соціальних послуг особливостям етнічних груп, задоволення матеріальрних і духовних потреб окремих клієнтів та суспільства загалом. А це все - регіональні проблеми.

Варто також підкреслити, що більшість дослідників до основних принципів менеджменту соціальної роботи, крім вищезазначених, включають і такі, як принцип ефективності, принцип конкретності і принцип головної (або основної) ланки.

Принцип конкретності менеджменту соціальної роботи передбачає конкретний аналіз конкретної управлінської ситуації. Адже управляти соціальною роботою. Конкретно - це означає, перш за все, здійснювати будь-які управлінські дії на основі добротної та достовірної наукової інформації.

Принцип ефективності менеджменту соціальної роботи передбачає, що досягнення поставленої мети має здійснюватися в найкоротший термін за умов найменших витрат матеріальних. Фінансових, людських та інших ресурсів.

Принцип головної ланки в системі менеджменту соціальної роботи має на разі виявлення з безлічі управлінських завдань, основної задачі, вирішення якої дозволяє реалізувати весь комплекс питань управління установою соціальної роботи. Адже при вирішенні тієї чи іншої управлінської задачі керівникам - менеджерам приходиться мати справу з безліччю фактів, подій факторів, ситуацій тощо.

Водночас з правил, норм, нормативів, положень і звичаїв групової поведінки випливають й правила індивідуальної поведінки керівників - менеджерів соціальної роботи, які, крім того, грунтуються ще й на обліку їхзніх особистісних характеристик: статі, віку, рис характеру, рівня освіти, темпераменту, смаків і т. ін.

3. Методи менеджменту соціальної роботи

У процесі організації управління соціальною роботою використовується безліч різноманітних підходів, способів і прийомів, що дозволяють більш раціонально упорядкувати, цілеспрямувати та ефективно організувати виконання управлінських функцій, етапів, процедур і операцій процесу управління, необхідних для прийняття оптимальних управлінських рішень. В сукупності усі вони виступають як методи менеджменту соціальної роботи, під якими прийнято розуміти способи здійснення управлінської діяльності, що застосовуються для постановки і досягнення цілей в сфері соціальної роботи.

Методи менеджменту соціальної роботи - це способи або прийоми впливу суб'єкта управління на об'єкт управління (не включаючи зворотного впливу об'єкта на суб'єкт), тобто керівника установи соціальної роботи на колектив цієї установи соціальної роботи і навпаки - колективу на керівника.

Системний підхід застосовується як спосіб упорядкування різноманітних організаційно-управлінських проблем соціальної роботи, завдяки чому здійснюється їхнє структурування, визначається мета їх вирішення, визначаються різні варіанти оптимальних рішень, встановлюються взаємозв'язки між елементами цих проблем, а, крім цього, виявляються ще й фактори і умови, що впливають на їх вирішення.

Системний підхід до аналізу проблемної управлінської ситуації в сфері соціальної роботи дозволяє виявити фактори і причини, що призвели до появи проблеми в цілому або її складових частин.

Комплексний підхід як загальнонауковий метод, в свою чергу, є специфичною формою конкретизації системного підходу, тому що ії основу складає розгляд проблем менеджменту соціальної роботи в їхньому взаємозв'язкута у взаємозалежності із використянням методів досліджень багатьох інших наукових дисциплін, що визначають ці або іншіпроблеми.

Моделювання як загальнонауковий метод також має велику сферу застосуванняв системі менеджменту соціальної роботи, де вирішуються складні управлінські проблем, які вимагають системного і комплексного підходів. Вирішення цих проблем неможливо здійснити без застосування певних моделей, під якими розуміється їхнє представлення у формі, що відбиває властивості, взаємозв'язки, структурні і функціональні параметри соціальної системи, які є істотними для досягнення її цілей.

Експериментальний метод дозволяє порівняно швидко вирішувати безліч управлінських проблем соціальної роботи, в результаті чого він одержує все більше визнання серед керівників і фахівців установ соціальної роботи. багато організаційно - управлінських нововведень в сфері соціальної роботи пов'язано на сучасному етапі із проведенням в Україні соціально - економічної та адміністративної реформ, які вимагають експериментальної перевірки. За допомогю експериментів ведеться і сам пошук науково обгрунтованих управлінських нововведень, використання яких є надто корисним для досягнення цілей і вирішення задань менеджменту соціальної роботи.

Загальнонаукова методологія складає той фундамент, на якому будується складна будівля багатого арсеналу методів менеджменту соціальної роботи. Виходячи з цього, підходи, способи та прийоми, за допомогою яких здійснюються різні види організаційно-управлінських робіт в сфері соціальної роботи, називаються конкретними (або специфічними) методами менеджменту соціальної роботи. Вони характеризуються досить великою розмаїтістю, відбиваючи множинність, складність і різний характер організаційно-управлінських завдань, що розв'язуються менеджментом соціальної роботи.

Необхідно зазначити, що класифікація конкретних або специфічних методів управління здійснюється в теорії менеджменту соціальної роботи за трьома основними напрямками, що дозволяє виділити три групи методів управлінської діяльності в сфері соціальної роботи:

1) методи управління функціональними підсистемами установи соціальної роботи;

2) методи виконання функцій управління соціальною роботою;

3) методи прийняття управлінських рішень в сфері соціальної роботи.

Методи управління функціональними підсистемами установ соціальної роботи, що складають першу групу чи перший напрям, пов'язані структурою установи, в якій здійснюється функціональний розподіл управлінської праці за такими видами діяльності, як організація взаємодії із клієнтами соціальної роботи, маркетинг, інновації, виробництво соціальних послуг, фінанси, персонал тощо.

Методи виконання функцій управління соціальною роботою складають другий напрям або другу групу методів менеджменту соціальної роботи. в цьому зв'язку необхідно підкреслити, що методи управління першої групи, що застосовуються в різних функціональних підсистемах установ соціальної роботи та пов'язані із віконянням функцій управління, складають зміст самого процесу управління соціальною роботою.

Виконання організаційної функції (або функції організації) базується, в основному, на тих методах управління, що враховують потреби, інтереси і мотиви поведінки людей, що працюють в установі соціальної роботи. Організації спільної діяльності людей можна поділити на три основні групи:

організаційно - розпорядчі або адміністративні методи;

економічні методи;

соціально - психологічні методи.

Важливо також відзначити, що задоволення потреб першого рівня (тобто фізіологічних) вимагає розробки і застосування, насамперед, економічних методів управління або методів економічного впливу, що включають методи індивідуального, групового і колективного економічного й матеріального стимулювання праці, методи економічної взаємодії між підрозділами і службами установи соціальної роботи, методи участі в прибутках, доходах, розрахунку тощо.

На задоволення потреб середнього рівня (тобто у безпеці, захищеності, статусі) спрямовані організаційно-розпорядницькі або адміністративні методи впливу, до складу яких відносять способи прямого розпорядництва, впливу шляхом розпоряджень, команд, вказівок, методи регламентації, тобто побудови формальної структури підпорядкування, а також методи формування, тобто непрямого впливу, який здійснюється по лінії неформальнихх зв'язків і структур.

На вищому рівні ієрархії потреб найбільш ефективними є соціально-психологічні методи управління, що забезпечують потреби працюючих людей у саморозвитку і самореалізації. Незважаючи на деяку умовність ієрархічного представлення потреб людей, що працюють в установі соціальної роботи, воно може служити досить точним індикатором для розробки системи методів управлінської діяльності, що відповідають якісному стану персоналу установи соціальної роботи.

Методи прийняття управлінських рішень складають третю групу або третій напрям класифікації методів менеджменту соціальної роботи що базується на уявленні процесу управління як сукупності певних етапів і процедур, необхідних для вирішення різноманітних проблем. Відповідно до цього виділяються наступні групи методів прийняття управлінських рішень:

1) методи постановки проблем;

2) методи вирішення проблем;

3) методи вибору оптимальних рішень;

4) методи організації виконання прийнятих рішень.

Методи, що використовуються на етапі постановки проблем, забезпечують їх достовірний і найбільш повний опис, визначення й аналіз впливу внутрішніх і зовнішніх факторів, а також дають можливість оцінити ситуацію, яка склалася в повному обсязі та сформулювати на цій підставі проблемну ситуацію.

На етапі вирішення проблеми, тобто на етапі розробки альтернатив або варіантів, також використовуються методи збору інформації, але на відміну від першого етапу, на якому здійснюється пошук відповідей на питання типу “Що відбулося?” і “З яких причин?”, тут треба усвідомити “Як можна вирішити цю проблему?”, А також за допомогою яких організаційно - управлінських дій.

На етапі вибору управлінського рішення необхідно, насамперед, визначити методи формування критеріїв його вибору. Найбільш повно ці критерії розроблено для добре структурованих (або запрограмованих) управлінських рішень, де є можливість використання методів кількісного аналізу та електронної обробки даних. Застосування економіко-математичних методів щодо вирішення організаційно-управлінських проблем дозволяє використовувати в якості критерію вибору цільову функцію, яку звичайно треба максимізувати. Такий спосіб вибору називається оптимізаційним, а прикладами оптимізаційиих критеріїв є: максимізація прибутку, доходів, продуктивності, ефектності; мінімізація певних втрат, наприклад, втрат від браку, простоїв обладнання тощо.

Етап організації виконання рішення, починається після його прийняття і затвердження Основним методом доведення прийнятого рішення до виконавців найчастіше є складання плану реалізації рішення, яким передбачається система заходів, що має забезпечити досягнення поставлених цілей. Одним із головних механізмів планування на цьому етапі може бути так зване дерево рішень, що дозволяє шляхом декомпозиції обраного варіанта визначити всю сукупність цілей і завдань, необхідних для його реалізації.

Список використаної літератури

Бабосов Е.М. Социология управления: Учеб. пособие. - Мн.: Тетрасистемс, 2001. - 724с.

Словарь-справочник менеджера / Под ред. М.Г. Лапусті. - М.: ИНФРА - М., 1996. - 631с.

Булыгин Ю.Е. Организация социального упрвления. Словарь-справочник. - М.: Контур, 1999. - 264с.

Кредісов А.І. Історія вчень менеджменту. - К., 2001.

Круглова Н.Ю. Инновационный менеджмент. - М,. 1996.

Крутько В.Н. Введение в менеджмент кризисных ситуаций. - К., 1994.

Лебедев О.Т., Каньковская А.Р. Основы менеджмента. - СПБ., 1997.

8. Лукашевич М.П. Соціалізація. Вихідні механізми і технології. - К., 1998.

9. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні ісорії:

Навч. посібник. - К., 1999.

10. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Социология: Учеб. пособие. - К., 2002.

11. Менеджмент социальной работы: Учебное пособие / Под ред.

Е.И. Комарова и А.И. Войтенко. - М.. 1999.

Размещено на Allbest.ru