Економічна ефективність менеджерської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Сутність та особливості управлінської праці

1.2. Поняття ефективності, критерії та показники оцінки діяльності менеджерів

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ УПРАВЛІНСЬКОГО ПЕРСОНАЛУ У ФЕРМЕРСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ «зА МИР» СИНЕЛЬНИКІВСЬКОГО району ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ області

2.1 Організаційно-економічна характеристика господарства

2.2. Трудові ресурси фермерського господарства „За мир

2.3. Ефективність управління персоналом у фермерському господарстві „За мир

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ менеджерів

3.1 Управлінський персонал та оптимізація його чисельності

3.2 Професіоналізація управлінської діяльності і підготовка керівних кадрів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

В умовах ринкової економіки забезпечення ефективності управління є метою будь-якого підприємства, оскільки саме ефективність управління забезпечує успішне функціонування та розвиток кожної організаційно-господарчої ланки.

Ефективність управління не визначається лише факторами зовнішнього середовища підприємства, в першу чергу ефективність залежить від дій персоналу в процесі діяльності організації, в процесі реалізації розроблених планів і програм розвитку підприємства, в процесі досягнення певних цілей. Тобто, ефективність управління залежить від якості цілепокладання, адекватності обраних стратегій цілям підприємства, оптимальності процесів реалізації стратегій, мотивації персоналу на досягнення цілей, кваліфікації персоналу, технології та стилю управління.

Один з найважливіших напрямків програми реформ у нашій країні - перебудова систем управління підприємством. Особливе значення ця проблема набуває на рівні тих підприємств, місце яких у ринковій економіці повністю змінюється. Коли підприємство стає економічно самостійним об'єктом товарно-грошових відносин, що повністю відповідає за результати своєї господарської діяльності, воно повинно сформувати систему управління (менеджменту), яка б забезпечила йому високу ефективність роботи, конкурентноздатність та стійкість положення на ринку.

В нових умовах з'являються нові функції, які раніше були не потрібні. В ринковій економіці підприємство самостійно приймає рішення, розробляє стратегію свого розвитку, знаходить потрібні для їх реалізації засоби, наймає працівників, придбає обладнання та матеріали, вирішує багато структурних питань, в тому числі таких, як створення, злиття, ліквідація, розподіл, реорганізація виробничої та перебудова організаційної структури управління. Підприємства набувають рис самостійності, які характерні для умов ринкової економіки. Це вимагає значного розширення сфери управління, збільшення обсягу та ускладнення характеру робіт, що виконуються менеджерами. Також зростає відповідальність за якість та своєчасність прийняття тих чи інших рішень. Науково-технічний прогрес перетворюється на потужний засіб управлінських нововведень, направлених на створення умов для ефективної роботи. У зв'язку з цим, менеджмент на підприємстві, що працює у ринковому середовищі, ставить високі вимоги щодо професіоналізму управлінського персоналу, від якого залежить ефективність процесу управління, а отже й ефективність діяльності всього підприємства. Оцінка управлінського персоналу - це невід'ємна та одна з найважливіших частин в структурі управління роботою управлінського персоналу.

Все це зумовлює необхідність розробки механізму оцінки ефективності використання керівного персоналу підприємств, а потім і його оптимізації з врахуванням нових ринкових умов та специфіки діяльності окремого керівника як складової частини управлінського апарату підприємства.

Таким чином, недостатня розробка означеної проблеми, її теоретичне та практичне значення зумовлюють актуальність обраної теми роботи [4].

Метою роботи визначено розроблення рекомендацій щодо підвищення ефективності кадрово-управлінського персоналу сільськогосподарських підприємств.

Предметом роботи є сукупність теоретичних, методичних і практичних аспектів проблеми підвищення ефективності використання управлінців у фермерському господарстві "За Мир" Синельниківського району Дніпропетровської області.

Об'єктом дослідження є фермерське господарство "За Мир" Синельниківського району Дніпропетровської області.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Сутність та особливості управлінської праці

Сутність управління, його функції і специфіка визначаються, з одного боку, завданнями, які воно розв'язує, з іншого -- змістом „простих” факторів процесу управлінської праці, тобто її предметами, засобами і самою працею.

Управлінська праця - різновид розумової праці. Хоч вона безпосередньо і не виступає творцем матеріальних благ, але є невід'ємною частиною праці сукупного працівника, а отже, й продуктивною працею.

З формального погляду управлінська праця -- це те, що роблять менеджери. Ще А. Файоль створив загальний образ менеджера як плановика, організатора, координатора, контролера. Для розуміння природи управлінської праці важливе значення має відповідь на запитання: "Праця менеджера й управлінська праця - це одне й те ж саме чи ні?"

З'ясування цього питання передбачає врахування таких фактів практичної діяльності менеджера:

1. управлінська праця об'єднує елементи менеджменту з елементами спеціальності й професії. Менеджери майже завжди в процесі виконання своїх безпосередніх обов'язків виконують також і неуправлінські функції;

2. суттєві елементи управлінської праці передбачають налагодження зв'язків, управління людською поведінкою та прийняття на себе відповідальності за успішне виконання роботи;

3. природа управлінської праці досить мінлива за часом, періодами і непередбаченістю. Важко, а інколи навіть неможливо передбачити все різноманіття завдань в управлінській праці протягом заданого періоду. Значну частину свого щоденного робочого часу менеджери витрачають на розв'язання конфліктів і непередбачених проблем [14].

Структура інформаційного забезпечення, яким користуються менеджери, постійно змінюється залежно від того, про яку інформацію йде мова і з ким вони мають справу. Менеджери часто переконують інших і втягуються в конфлікти між співробітниками, внаслідок чого їм залишається мало часу для того, щоб присвятити себе конкретній фаховій діяльності, складанню систематичних планів. Чимало часу менеджер витрачає на звіти або пояснення того, що він робить, аналіз великої кількості варіантів рішень, які було прийнято раніше [1].

Дослідження показують, що значимість різних функцій управління в діяльності менеджерів різних рівнів неоднакова. Так, менеджери вищого рівня витрачають більше часу на планування, на нижчому ж рівні управління найбільш важлива функція мотивації. У той же час менеджери усіх рівнів управління витрачають майже в два рази більше часу на планування, ніж на організацію, координування, мотивацію і контроль разом узяті. Управлінська діяльність передбачає розподіл функцій, повноважень, відповідальності (рис.1.1.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Функції менеджера

Основна мета управління як такого - створення необхідних умов (організаційних, технічних, соціальних, психологічних і т. ін.) для реалізації завдань організації, забезпечення послідовності між індивідуальними трудовими процесами, координація й узгодження спільної діяльності працівників заради досягнення конкретних запланованих результатів.

Отже, управління -- це насамперед робота з людьми, трудова діяльність яких є об'єктом управлінського впливу [2].

Трудова діяльність людей у виробництві як предмет управлінської праці може опосередковано виступати у вигляді інформації в різних її формах. Інформація - специфічний предмет управлінської праці, тому праця має інформаційну природу. У ній поєднуються творчі, логічні й технічні операції, пов'язані з обробкою інформації, а обмін діяльністю між суб'єктом і об'єктом управління, між самими суб'єктами управління має інформаційний характер.

Досягнення мети управління здійснюється шляхом вибору і реалізації сукупності управлінських впливів. Управлінський вплив на колективи людей, на їхню трудову діяльність - це і є специфічний продукт управлінської праці. Основною формою такого впливу є управлінське рішення.

У процесі управління його суб'єкти розв'язують різноманітні проблеми організаційного, економічного, технічного, соціально-психологічного, правового характеру. Це різноманіття також є важливою особливістю управлінської праці [16].

Управління - процес багатогранний, неоднозначний. Відповідно прийняття управлінських рішень на основі аналізу зовнішнього і внутрішнього середовища є процедурою, ефективність якої залежить від опанування складною і рухливою сукупністю чинників, що постійно створюють нестандартні ситуації. Саме ці обставини вимагають від людини, котра займається управлінською діяльністю, творчого підходу. Рішення, прийняті керівниками, залежать не тільки від їхніх знань і кваліфікації, а й від особистих рис, практичного досвіду, інтуїції, здорового глузду. Якщо при прийнятті управлінських рішень використовується весь цей арсенал, то мова може йти про мистецтво управління.

Засобами управлінської праці є організаційна й обчислювальна техніка, а рівень і повнота її використання значною мірою визначають культуру й ефективність управління [15].

Збільшення масштабів промислового виробництва об'єктивно привело до відокремлення окремих видів управлінської праці в самостійні сфери трудової діяльності різних груп працівників управління. Спеціалізація в сфері управління сприяла підвищенню якості роботи апарату управління великих підприємств. У теорії та практиці менеджменту виділяють кілька видів поділу управлінської праці:

1. Функціональний поділ праці являє собою виділення функцій, об'єктивно необхідних для ефективного управління виробництвом, виконання яких закріплюється за конкретними працівниками або підрозділами апарату управління.

2. Ієрархічний поділ управлінської праці передбачає поділ комплексів робіт з реалізації функцій за рівнями ієрархії управління та закріплення їх за відповідними управлінськими працівниками і формування на цій основі повноважень останніх.

3. Технологічний поділ передбачає диференціацію процесу управління на операції зі збору, передачі, збереження і перетворення інформації, виконувані визначеними категоріями працівників.

4. Професійний поділ пов'язаний з розподілом управлінських працівників відповідно до їхньої професійної підготовки.

5. Кваліфікаційний поділ передбачає розподіл робіт за функціями управління і закріплення їх за управлінськими працівниками відповідно до їхньої кваліфікації, стажу роботи й особистих рис.

6. Посадовий поділ передбачає розподіл управлінських працівників у системі управління організацією відповідно до їхньої компетенції (компетенція -- сукупність прав, обов'язків і відповідальності управлінського працівника за реалізацію конкретної функції управління) [6].

Головну роль серед різних видів поділу управлінської праці відіграє функціональний поділ, який історично зумовив появу інших.

Управлінських працівників правомірно віднести до найбільш активної частини трудового колективу, що бере участь у створенні матеріального продукту за рахунок впливу на матеріальні елементи виробництва і через інші колективи. Тому ефективність цієї праці може визначатися виробничими результатами. Проте слід враховувати, що, на відміну від фізичної, цілі управлінської праці, засоби їх досягнення, а також результати є менш визначеними. Управлінська праця здійснюється в широкому діапазоні умов, не має прямих вимірників, і це ускладнює оцінку її ефективності. При оцінці її якості не можна випускати з виду ту обставину, що результати цієї праці у великій мірі опосередковується її колективною діяльністю [13].

1.2 Поняття ефективності, критерії та показники оцінки діяльності менеджерів

Важливим завданням менеджменту є підвищення ефективності роботи підприємств. Підвищення ефективності виробництва вважається основною проблемою переходу народного господарства України до ринкової економіки. Це зумовлено тим, що воно означає найраціональніше використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, потрібних для випуску продукції, при умові, що від кожної гривні, вкладеної у виробництво, буде отримано максимальну віддачу.

Ефективність у широкому значенні цього слова означає співвідношення між результатом (ефектом) та витратами.

Під ефектом розуміють результат реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва за рахунок економії всіх виробничих ресурсів.

Ефективність виробництва - об'єктивна економічна категорія, що характеризує ступінь досягнення загальних і окремих результатів від оптимального використання всіх ресурсів підприємства (матеріальних, трудових, фінансових). Головною метою розробки бізнес-плану і стратегії підприємства є забезпечення ефективного і прибуткового виробництва. Важливе значення при цьому має вибір оптимальних економічних рішень, які торкалися б усіх аспектів господарської діяльності підприємства [13].

Економічна ефективність від впровадження певних організаційно-технічних заходів на окремих стадіях виробничого процесу може виявлятися у різних формах. При визначенні її слід забезпечувати порівнянність варіантів щодо поточних витрат та капітальних вкладень, враховуючи чинник часу.

Для практичного використання цієї економічної категорії при плануванні і обліку необхідно розглядати її у різних аспектах, відповідно до сфери прикладання, рівня матеріального виробництва, об'єкта визначення та методів розрахунку.

1. За сферою прикладання ефективність розрізняють:

a) загальну;

b) локальну;

c) часткову.

Загальна характеризує ефективність виробництва на підприємстві в цілому; локальна - окремі стадії виробництва, розподілу, обміну і споживання; часткова - ефективність використання в процесі виробництва певних ресурсів (предметів і засобів праці, капітальних вкладень, робочої сили тощо).

2. За рівнем виробництва:

a) народногосподарська;

b) госпрозрахункова.

Народногосподарську ефективність визначають, виходячи з інтересів, мети і завдань народного господарства; госпрозрахункова ефективність відображає результати діяльності і витрати окремого підприємства (об'єднання).

3. За призначенням і методами розрахунку:

a) абсолютна;

b) порівняльна

Абсолютна економічна ефективність визначається по підприємству в цілому і характеризує загальний ефект (віддачу) від використання ресурсів та витрат. Порівняльна економічна ефективність характеризує економічні переваги одного варіанта над іншими щодо раціонального використання ресурсів та витрат [10].

При порівнянні і виборі варіантів організаційно-технічних заходів використовуються певні критерії і показники.

Критерії характеризують принцип, підхід до оцінки економічної ефективності, тоді як показники - безпосередній спосіб її оцінки.

В умовах ринкової економіки за критерій економічної ефективності доцільно приймати максимізацію прибутку від виробництва і реалізації продукції при мінімальних видатках [3].

Складність і різноманітність зв'язків промислового виробництва, велика кількість діючих у ньому чинників справляють неабиякий вплив на економічну ефективність підприємства. Тому її слід оцінювати за допомогою системи узагальнених і часткових показників. Всі вони використовуються для визначення економічної ефективності від передбачених стратегією заходів, з удосконалення конструкцій виробів, технології і організації виробництва.

Підвищення ефективності і якості роботи підприємства в умовах ринкової економіки можна досягти лише шляхом поєднання прогресивної техніки і технології з раціональною організацією виробництва і праці, тобто впровадження менеджменту [7].

Слід пам'ятати, що заходи щодо удосконалення організації виробництва є некапіталоємким чинником розвитку і тому мають бути передбачені стратегією (бізнес-планом) підприємства.

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками.

Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома познаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності);

3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака).

Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньо економічної діяльності суб'єктів господарювання [7].

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи інший суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також враховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання (рис.1.2.) [3].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2. Чинники, що впливають на ефективність діяльності організації

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності). При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

Ефективність управління може бути визначена як відношення певного результату прийнятих рішень до витрат, пов'язаних з виконанням цих рішень.

У загальному вигляді ефективність організації можна охарактеризувати як співвідношення між ціною продукції, її собівартістю та якістю. У ринковій економіці це співвідношення має певні закономірності -- зростання якості продукції призводить як до збільшення виробничих витрат, так і до підвищення ціни. Однак темпи зростання собівартості повинні бути нижчими за темпи збільшення ціни. Якщо ж відбувається зворотний процес, то він означає зниження ефективності діяльності організації [14].

Оскільки в сільському господарстві ціна визначається ринком, попитом і пропозицією на продукцію та законом середньої норми прибутку, то її рівень є величиною відносно постійною (в короткостроковому періоді). В цих умовах підвищення ефективності діяльності організації в даній галузі можливе переважно за рахунок зменшення витрат у розрахунку на одиницю продукції (питомих виробничих витрат) і поліпшення якості продукції. У свою чергу, зменшення собівартості одиниці продукції та поліпшення її якості можливе виключно через упровадження відповідних технологій виробництва, зберігання й переробки продукції.

Крім цього, необхідно враховувати іншу специфіку діяльності організацій у сільському господарстві, що полягає у формах власності на засоби виробництва (землю і капітал) та у формах організації виробництва.

Передусім це стосується фермерських господарств, які становлять основу аграрного виробництва країн з ринковою економікою. Відмінність класичного фермерського господарства від капіталістичного, характерною ознакою якого є використання найманої праці, полягає в тому, що фермерські господарства ґрунтуються на праці фермера та членів його сім'ї. Тому для фермерських господарств критерієм ефективності виступають загальна сума виручки від реалізації продукції та валовий дохід, тоді як для капіталістичного господарства -- прибуток. Пояснюється це тим, що, виступаючи одночасно в ролі власника засобів виробництва, менеджера і працівника, фермер фіксовано не поділяє свій дохід на прибуток та заробітну плату.

Межа між прибутком і заробітною платою у фермерському господарстві є досить гнучкою. Саме такою гнучкістю й пояснюється той факт, що протягом кількох років фермерське господарство може отримувати збитки й залишатися при цьому на ринку продукції, яку виробляє [9].

Менеджмент являє собою поточну діяльність з управління виробництвом товарів чи послуг у рамках певної організації Однак організація не виникає сама по собі, а є також породженням менеджменту, його функцією. Організаційна складова менеджменту охоплює організацію структур, інформаційних каналів, діловодство, облік, контроль, аналіз, планування, прийняття рішень і організацію праці в широкому розумінні цього слова. Сюди відносять оптимізацію розмірів підприємства, централізацію і децентралізацію управління, поділ праці в апараті управління, загальну організаційну структуру, штати працівників, обов'язки, повноваження та делегування їх, мотивацію та стимулювання праці [1].

Важливою складовою частиною менеджменту є створення відповідних умов праці або виробничого середовища. Сюди відносять правові норми, що регулюють працю робітників, фахівців і управлінських працівників, додержання гігієнічних та ергономічних параметрів робочих місць, приміщень та устаткування; психофізіологію трудових процесів тощо.

Управлінська діяльність пов'язана також з інженерно-економічним забезпеченням виробничо-господарських процесів. Слід зазначити, що в Україні управління всіма галузями та системами, у тому числі споживчою кооперацією, було гіпертрофованим саме у цьому напрямі. Можливо, це пояснюється тим, що цілеспрямовано не провадилась підготовка кадрів управління, а до практичного управління залучили галузевих фахівців, які неминуче змушені були спиратися на відповідну систему професійних знань і в основному зосереджували свою діяльність на інженерно-економічних питаннях. Лише з набуттям досвіду керівництва більшість з них приходили до розуміння тієї істини, що управління виробничо-господарськими процесами зводиться до управління людьми, а для цього потрібно розуміти мотивацію поведінки людини у сфері виробництва та управління та вміти створювати сприятливі зовнішні і внутрішні умови для здійснення цієї діяльності [4].

Виробничо-господарська діяльність підприємства спрямована на оволодіння ринком товарів чи послуг, які воно виробляє, ефективне використання складових чинників виробництва (праці, сировини, устаткування) і своїх та залучених коштів. Відповідно до цього менеджмент структурно можна розподілити на три складові частини: маркетинг, виробничий менеджмент, фінансовий менеджмент.

Ефективна діяльність з управління соціально-економічними системами здійснюється за умови персональної загальної відповідальності за досягнення чітко сформульованої мети, що можливо лише у випадку поділу праці в апараті управління та надання менеджерам усіх рівнів відповідних повноважень та прав для прийняття позитивних і негативних санкцій.

Складовою частиною менеджменту є також наявність цілей, які повинні досягатися наполегливою діяльністю. Цілі можуть встановлюватися самостійно або ззовні, вищою ланкою управління. Вони повинні бути зрозумілими, чітко сформульованими, такими, що можуть бути реально досягнутими та проконтрольованими. В іншому випадку йдеться лише про бажання чи наміри.

Взаємодія в процесі виробництва чи управління ґрунтується на поділі праці і завдань між окремими працівниками чи групами працівників. Механізмом, який поєднує окремі частини розподіленої праці, є менеджмент, що означає у цьому розумінні координацію праці працівників та їхніх груп [11].

Існують різні методи оцінки ефективності діяльності управлінського персоналу. Наприклад, за результатами атестації, за визначенням нагрузки та чисельності персоналу. Можна сказати, що існують декілька груп методів оцінки ефективності діяльності:

1. За однією групою пропонується розраховувати ефективність за узагальнюючим показником, у якості якого пропонується використовувати величину реалізованої продукції та масу прибутку, що приходиться на 1 гривню витрат по утриманню апарату управління; ступінь виконання управлінським персоналом нормованих виробничих завдань; виробітку на одного працюючого; чи зусилля, що були витрачені.

2. Інша група пропонує використовувати систему показників для ефективності управлінської діяльності:

- розмір прибутку, що приходиться на одного управлінця, ефективність використання робочого часу; розмір прибутку, що приходиться на одну гривню заробітної плати;

- виконання планового завдання; якість виконаних робіт [16].

Ефективність праці управлінського персоналу насамперед визначається моментами процесу праці, тобто доцільною діяльністю чи самою працею, предметами праці та засобами праці. А отже, ефективність праці можна представити як співвідношення між факторами, що визначають ефективність праці управлінця, та показниками, що характеризують соціально-економічні результати їх праці. До факторів, що визначають ефективність праці відносять основні елементи виробничого процесу без взаємодії яких неможливе отримання певного результату, а саме: особисті, речові та організаційні. До особистих відносяться робоча сила, від якості якої залежить її функціонування; також враховується творча активність управлінців. Умовами функціонування робочої сили виступають речові та організаційні фактори [13].

Відомо, що ефект сам по собі недостатньо характеризує діяльність людини. Для більш повної її характеристики важливо знати, з якими витратами отриманий цей ефект, тобто в що обійшовся результат. Однакові витрати праці можуть дати різний ефект, і навпаки, той самий ефект може бути досягнутий різними витратами праці. Тому необхідно отриманий результат порівняти з тими витратами, за допомогою яких він отриманий.

Дослідження, які були проведені західними фахівцями, надавали розбіжні висновки стосовно впливу управлінського персоналу на ефективність організацій. Лише недавно було визнано, що менеджери здатні зробити вирішальний внесок у досягнення організаціями успіху. Головною передумовою ефективного управління є усвідомлення менеджерами аксіоми, що організації, якими вони керують, - це складні відкриті системи. Отже, концентрація уваги виключно на продуктах (товарах та послугах) прирікає організації на невдачі в умовах конкурентної боротьби [14].

В залежності від рівня управлінської відповідальності (робота окремих індивідів, груп виконавців та організації в цілому) розрізняють три види ефективності - індивідуальну, групову та організаційну. Необхідно враховувати, що організаційна ефективність перевищує сумарну індивідуальну, а також сумарну групову внаслідок синергічного ефекту, що виникає як результат скоординованої спільної діяльності. Відповідно до цього, сутність управлінської діяльності полягає у координації
дій індивідів (виконавців), груп (підрозділів) та організації в цілому шляхом виконання базових управлінських функцій: планування, організації, керівництва та контролю [15].

Управління, як і будь-який інший вид діяльності, вимагає своєї конкретної оцінки, визначення його ефективності. В теорії і практиці склались п'ять найбільш поширених підходів до оцінки ефективності управління: цільовий, функціональний, композиційний, множинний, поведінковий.

Цільовий підхід ґрунтується на посиланні, що головною метою діяльності будь-якої системи управління є досягнення організацією встановлених цілей її основної діяльності найбільш раціональним (економічним) способом. Відповідно до цього підходу ефективність управління вимірюється ступенем досягнення організацією показників, що характеризують головні цілі її діяльності. У деяких авторів визначена за цим підходом ефективність управління має специфічну назву: широка ефективність управління або результативність управління [7].

Функціональний підхід дозволяє визначити ефективність управління з точки зору організації праці та функціонування управлінського персоналу, тобто спирається на результати та витрати самої управлінської системи. Результат (ефект) управлінської праці в межах функціонального підходу вимірюють, зокрема, наступними показниками: продуктивність управлінської праці; зменшення трудомісткості управлінських робіт; скорочення управлінського персоналу, термінів обробки інформації; скорочення втрат робочих годин; зменшення плинності управлінських кадрів тощо.

Композиційний підхід до ефективності управління ставить за мету визначення ступеню впливу управлінської праці на результати діяльності організації в цілому. Серед показників, що характеризують результат (ефект) діяльності організації, найбільш широко використовуються наступні: продуктивність праці в організації; розмір зниження собівартості продукту; обсяги приросту прибутку; обсяги реалізації продукту тощо [6].

Множинний підхід з'явився як один з варіантів подолання головного недоліку переважної більшості показників ефективності управління - неспроможності відобразити багатогранну ефективність управління в цілому. Він є спробою оцінити ефективність управління за допомогою синтетичних (узагальнюючих) показників, за допомогою яких фахівці намагаються охопити декілька найважливіших аспектів управлінської діяльності конкретної організації [8].

Управлінська праця відноситься до найбільш складних видів людської діяльності, і її оцінка не завжди може бути зроблена прямим шляхом через відсутність формалізованих результатів, кількісної оцінки окремих видів виконуваної роботи. Тому для виміру її ефективності часто застосовуються непрямі методи.

Критерієм оцінки управлінської праці є ефективність управлінської праці. При цьому потрібно пам'ятати, що результат управлінської праці виражається не тільки економічним, але і соціальним ефектом. Що ж стосується витрат, то вони являють собою живу й уречевлену управлінську працю [3].

На практиці при оцінці ефективності праці працівників управління широко застосовуване поняття «економічна ефективність управлінської праці» є більш вузьким поняттям, тому що являє собою тільки економію живої й уречевленої праці, яка одержується в сфері управління матеріальним виробництвом за рахунок оптимізації і раціоналізації управлінської діяльності.

Критерієм оцінки ефективності праці працівників апарату управління є також соціальна ефективність, що через відсутність кількісних вимірників визначається головним чином якісними показниками. Критерій же економічної ефективності управлінської праці дає можливість кількісно виміряти ефективність праці в апараті управління. Тому він знайшов більше практичне застосування [4].

Для визначення економічної ефективності управлінської праці використовуються різні способи: за показниками підприємства, організації і функціонуванню праці управлінського персоналу, обсягу переданої інформації; за якістю і швидкістю прийнятих рішень; за виконанням функцій управлінських ланок.

До показників, що характеризують працю в сфері управління, відносяться: зниження трудомісткості обробки управлінської інформації; скорочення управлінського персоналу, термінів обробки інформації; скорочення втрат робочого часу управлінського персоналу за рахунок поліпшення організації праці; механізації й автоматизації трудомістких операцій у сфері управління. Це показники, які кількісно вимірюються. Такі показники в сфері управління, як підвищення кваліфікації управлінського персоналу, якості роботи, поліпшення умов праці, обґрунтованість управлінських рішень, культура управління й інші, не вимірюються чи узагалі вимірюються неповно [13].

В результаті вдосконалення системи управління підприємства дістають економічний і соціальний ефект: збільшується обсяг і підвищується товарність виробництва, забезпечується ритмічна робота підприємств, досягається економія живої і уречевленої праці, підвищується якість продукції, полегшується і змінюється характер праці, зростає задоволеність рацею, скорочується плинність кадрів. Проте не всі елементи економічного і соціального ефекту мають кількісний вираз. Це ускладнює оцінку ефективності управління. При цьому слід враховувати не тільки кількісні, а й якісні показники [6].

Існують різні підходи до визначення ефективності управління: - розраховують синтетичні показники ефективності управління (коефіцієнт оперативності, надійності тощо);

- фактичні дані порівнюють з нормативними, плановими або з показниками за попередні роки (нормативи чисельності апарату управління, продуктивність, економічність управління тощо);

- застосовують якісну оцінку ефективності за допомогою експертів;

- застосовують емпіричні формули для розрахунку показників, що характеризують ефективність управління.

Для оцінки ефективності управління використовують трудові, вартісні, інформаційні, технічні (технологічні) показники. Найбільш загальні із них -- оперативність роботи апарату управління, надійність і оптимальність систем управління.

Оперативність роботи апарату управління відображає своєчасність використання постанов, наказів і розпоряджень вищестоящих організацій, керівників і головних спеціалістів підприємства.

Надійність системи управління виявляється у безпосередньому її функціонуванні, яке забезпечує досягнення цілей виробництва. Показники надійності системи такі: безвідмовність (безперервне збереження працездатності), готовність (ефективне збереження працездатності), відновлюваність (швидке усунення збоїв у роботі і відтворення здатності функціонувати у заданому режимі).

На практиці висока надійність управлінської системи підприємництва (об'єднання) забезпечується при науково обґрунтованій структурі управління та інформаційної системи, раціональній технології процесів управління, правильному підборі і розстановці кадрів, ефективному стилі управління тощо.

Оптимальність системи управління характеризується рівнем застосування сучасних економіко-математичних методів для розробки управлінських рішень, обґрунтованістю співвідношення централізації і децентралізації управління, керованістю підприємства та ін.

Керованість підприємства або структурного підрозділу показує рівень забезпечення заданої організаційної стійкості підприємства (цеху, бригади) і своєчасність переведення його з одного кількісного (якісного) стану в іншій, що відповідає поставленій меті [11].

Ефективність організації управління можна оцінити за іншими загальними показниками, які характеризують стан системи управління на підприємстві:

а) коефіцієнтом якості використання управлінських робіт;

б) коефіцієнтом стабільності кадрів;

в) коефіцієнтом, що характеризує співвідношення між темпами зростання обсягу виробництва і витратами на управління [3].

Як часткові показники, що характеризують організацію праці управлінського персоналу, застосовують також коефіцієнт використання робочого часу і кваліфікації кадрів, коефіцієнт умов праці і організації робочих місць та ін. На підставі зазначених коефіцієнтів визначають зведений коефіцієнт рівня організації управлінської праці [1].

Для визначення ефективності удосконалення управління використовують і такі показники:

а) порівняння витрат на раціоналізацію з результатами діяльності об'єкта управління;

б) співвідношення витрат на удосконалення управління і на сам процес управління;

в) динаміку витрат на управління порівняно із загальними витратами виробництва [15].

Для визначення ефективності роботи кожного структурного підрозділу використовують дані про виконання конкретних завдань і рівень досягнення поставлених перед ними цілей [1].

Практичним результатом удосконалення системи управління може бути зниження витрат на управління, яке досягається за рахунок скорочення чисельності працівників апарату управління і підвищення продуктивності праці. Проте не будь-яке вдосконалення управління призводить до зниження питомих витрат на управління. Оскільки управління є складовою виробничо-фінансової діяльності підприємств, то свідченням підвищення його ефективності може бути зростання економічних показників господарювання при незмінних або навіть дещо зростаючих витратах на управління [3].

На ефективність управління також впливають рівень підготовки кадрів, використання спеціалістів згідно з їхньою кваліфікацією, наукова організація праці та інші фактори.

Економічні методи оцінки ефективності роботи керівника чи управління в цілому можливо визначити за наступними коефіцієнтами:

· коефіцієнт економічної результативності управлінської діяльності

(1.1)

- дохід;

- загальний додаток витрат на виробництво та реалізацію продукції.

· коефіцієнт частки витрат на управління:

(1.2)

- загальний додаток управлінських витрат;

· коефіцієнт економічної ефективності управління:

(1.3)

- прибуток;

- чисельність апарата управління.

· коефіцієнт результативності управління виробництвом та реалізації продукції:

(1.4)

- обсяг реалізації продукції [14].

Перераховані вище показники визначення ефективності діяльності керівного персоналу підприємств мають здебільш узагальнюючий характер, деякі відрізняються тільки незначними деталями або визначаються за допомогою майже однакових показників діяльності підприємства, з яких неможливо визначити вклад кожного керівника у загальний результат управління підприємством. Крім того, означені показники спираються на кількісні ознаки діяльності підприємства, які не завжди відображають конкурентоздатність підприємства.

Отже, є загальна потреба у визначенні тих якісних показників діяльності керівного персоналу, які впливають на його ефективність, та в розробці механізму їх оцінки як підвалина результативності та конкурентоспроможності діяльності підприємств [7].

2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ УПРАВЛІНСЬКОГО ПЕРСОНАЛУ В ФЕРМЕРСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ „ЗА МИР” СИНЕЛЬНИКІВСЬКОГО району ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ області

2.1 Організаційно-економічна характеристика господарства

Фермерське господарство „За мир” зареєстроване 3 березня 2000 року. Галузь фермерського господарства - вирощування зернових культур. Знаходиться в Синельниківському районі Дніпропетровської області, в Лісостеповій зоні. Поверхня Дніпропетровської області -- хвиляста рівнина 100--200м заввишки, дуже розчленована глибокими долинами річок, балками і ярами, клімат помірно-континентальний з жарким посушливим літом та малосніжною зимою. У Дніпропетровській області переважають звичайні та південні чорноземи (48% площі області). Є також лучно-чорноземні, лучні солонцюваті, дернові, піщані та інші ґрунти. Ґрунтові й агрокліматичні умови сприяють розвитку сільського господарства.

Діяльність будь-якого підприємства починаючи від його заснування, формування статутного фонду і в процесі наступних взаємовідносин з державою, банками, а також з приводу організації виробничого процесу базується на формуванні необхідних для цього ресурсів - матеріальних, людських, технічних, фінансових, тощо.

Земельні ресурси є основою матеріального і духовного виробництва. Від характеру і рівня ефективності використання землі залежить розвиток продуктивних сил, масштаби виробництва і матеріальне благополуччя народу. Земельні ресурси необхідні всім галузям народного господарства, однак їх роль у різних сферах суспільного виробництва не однакова. Роль землі в сільськогосподарському виробництві визначається тим, що їй притаманна специфічна унікальна властивість - родючість. Завдяки цій властивості земля активно впливає на процес сільськогосподарського виробництва. Родючість визначається здатністю ґрунту нагромаджувати й утримувати вологу та забезпечувати нею рослини, нагромаджувати і трансформувати поживні речовини в доступній для рослин формі, а також забезпечувати доступ кисню в зону кореневої системи рослин [9].

На дохідність аграрних підприємств також істотно впливає місце розташування земельних ділянок. Це пов'язано, по-перше, з тим, що із збільшенням віддалі між угіддями підприємств і ринком збуту сільськогосподарської продукції та ринком придбання матеріальних ресурсів транспортні витрати підприємств зростають, отже, збільшується собівартість вироблених ними товарів. Величина цих витрат залежить від стану шляхів сполучення і ступеня їх компенсації заготівельними й переробними підприємствами (організаціями), що інколи спостерігається нині, але це не змінює характеру впливу цієї закономірності. По-друге, в умовах розвиненого ринку ціни на сільськогосподарську продукцію мають тенденцію до зниження із збільшенням віддалі між центральним ринком збуту і місцерозташуванням аграрних підприємств. Адже на місцевих ринках попит на сільськогосподарські товари менший, ніж на центральних, а пропозиція тут відносно вища. Відповідно до дії законів ринку це неодмінно призводить до зниження ціни.

В процесі обробітку землю піддають різним формам впливу. Завдання полягає в тому, щоб цей вплив не руйнував структуру ґрунту, зберігав його властивості, створював умови для підвищення родючості земельних ділянок. Але оскільки її рівень на різних за якістю землях не однаковий, то це призводить і до неоднакової віддачі вкладених у землю коштів. Через це виникає необхідність у розробці та застосуванні ефективних заходів, спрямованих на державну підтримку доходів тих підприємств, що опинилися в гірших природних умовах [3].

Розглянемо стан земельних ресурсів у фермерському господарстві „За мир” та проаналізуємо як змінювалась їх площа на протязі трьох останніх років.

Таблиця 2.1.

Динаміка земельних ресурсів у ФГ „За мир” в 2008-2010рр.

Угіддя	2008 рік	2009 рік	2010 рік	2010 до 2008, %
	Площа га	%	У т.ч. оренда га	Площа га	%	У т.ч. оренда га	Площа га	%	У т.ч. оренда га
С/г угіддя	1373	100	1347	1442	100	1437	1411,74	100	1406,54	102,8
в т. ч. рілля	1352	98,5	1347	1416	98,2	1411	1411,74	100	1406,54	104,4

За досліджуваний період в господарстві не відбулось суттєвих змін у структурі землекористування. Площа сільськогосподарських угідь збільшилась на 2,8%, а площа ріллі - на 4,4%. Згідно таблиці 2.1. можна зробити висновок, що збільшення відбулось за рахунок орендованої землі, що взагалі займає майже всю площу земельних угідь підприємства.

Таблиця 2.2.

Структура посівних площ у ФГ „За мир” в 2008-2010рр.

Культури	2008	2009	2010	Відношення 2010 до 2008, у %
	га	%	га	%	га	%
Зернові і зернобобові, всього, в т.ч.:	798,00	63,89	798,00	63,59	606,00	49,63	75,94
- пшениця озима	557,00	44,59	501,00	39,92	474,00	38,82	85,10
- ячмінь ярий	241,00	19,29	297,00	23,67	72,00	5,90	29,87
- ячмінь озимий	-	-	-	-	60,00	4,91	-
Соняшник	451,00	36,11	457,00	36,41	615,00	50,37	136,36
Всього посівів	1249,00	100	1255	100	1221	100	97,76

Проаналізувавши таблицю 2.2., видно, що посівна площа зернобобових зменшилась на 24,06%. Це відбулось за рахунок зменшення площі посівів пшениці та ячменя відповідно на 14,90% і 45,23%, але при цьому збільшилась площа посіву соняшника - на 36,36%. Взагалі, зміни відбулись не значні - загальна площа посівів зменшилась на 2,24%.

В умовах становлення ринкових відносин, розвитку різних форм господарювання велике значення для організації сучасного аграрного виробництва має процес формування якісної матеріально технічної бази, тобто організація відтворення засобів виробництва і постачання господарства сучасними засобами виробництва.

В усіх галузях матеріального виробництва, в тому числі і в сільському господарстві, процес виробництва включає три основні фактори: працю людини, предмети праці і знаряддя праці. Сукупність засобів та предметів праці, які становлять матеріальну основу сільськогосподарського виробництва і використовуються людиною при створенні матеріальних благ називається засобами виробництва, які класифікуються за їх роллю в процесі праці на предмети праці і знаряддя праці, а за значенням у процесі виробництва - на основні і оборотні.

Основні засоби - це ті, що беруть участь у виробництві протягом кількох виробничих циклів (років), зношуються поступово і свою вартість переносять на вироблювану продукцію протягом усього строку використання частинами, пропорційно до їх участі в процесі виробництва (у міру зносу). При цьому вони зберігають свою первісну форму. До них належать: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, транспортні засоби, інструменти та інвентар, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження, капітальні витрати на поліпшення земель [6].

Таблиця 2.3.

Аналіз основних засобів ФГ „За мир” в 2008-2010рр.

ПОКАЗНИК	Роки	2010 р. до 2008 р., %
	2008	2009	2010
Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн.	2082,5	2214,5	2396,25	115,07
Фондоозброєність, тис. грн.	130,16	123,03	133,13	102,28
Фондовіддача, грн.	0,99	0,65	0,76	76,77
Фондомісткість, грн.	1,01	1,54	1,32	130,69

Проаналізувавши таблицю 2.3. можна зробити такі висновки: вартість основних засобів зросла на 15,07%. Досить позитивним є зростання показників фондоозброєності - 2,28%, але зменшились показники фондовіддачі - на 23,23% і збільшилась фондомісткість - на 30,69%.

Серед чинників сільськогосподарського виробництва вирішальне значення належить трудовій діяльності людини. У всі часи праця була і залишається основною умовою, яка визначає матеріальне і духовне багатство людського суспільства. Саме люди з їх багатовіковим досвідом, практичними навичками й теоретичними знаннями є головною продуктивною силою суспільства.

Трудові ресурси досліджуваного сільськогосподарського підприємства - це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, тобто має необхідний фізичний розвиток, знання і практичні навички для своєчасного і якісного виконання передбачених технологією робіт у цій сфері матеріального виробництва.

Для оцінки забезпеченості трудовими ресурсами та ефективності їх використання можуть використовуватися прості і укрупнені показники, наприклад, площа сільськогосподарських угідь, ріллі, кількість умовних голів тварин, валова або товарна продукція, валовий, чистий дохід тощо в розрахунку на одного працюючого.

Забезпеченість трудовими ресурсами не залишається постійною, а весь час змінюється, в основному під дією двох причин: зміни чисельності трудових ресурсів та зміни потреби в них виробництва [7].

Проведемо аналіз стану забезпеченості трудовими ресурсами досліджуваного агропідприємства за три останні роки (табл. 2.4.).

Таблиця 2.4.

Динаміка трудових ресурсів у ФГ „За мир” в 2008-2010рр.

Показники	Роки	2010 р. до 2008 р., %
	2008	2009	2010
Середньорічна чисельність працівників, всього осіб	16	18	18	112,5
у т.ч.: в рослинництві	16	18	18	112,5
Припадає на одного СРП:
валової продукції в порівняних цінах 2005р., тис. грн.	128,44	79,91	100,69	78,39
реалізованої продукції та послуг, тис. грн.	135,56	204,11	263,67	194,50
с.-г. угідь, га	85,82	80,11	78,43	91,39

Виходячи з даних наведеної таблиці, слід відмітити, що кількість працівників зросла на 2 чоловіка, тобто на 12,5%, при цьому зменшилась площа сільськогосподарських угідь - на 8,61%, а реалізована продукція в розрахунку на одного середньорічного працівника зросла майже вдвічі - на 94,50%. Безумовно доцільно врахувати, що це є номінальне зростання, адже тут не враховано показника інфляції.

Важливим при аналізі виробничо-господарської діяльності господарства є визначення його спеціалізації. Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує, виробництво яких саме видів продукції є переважаючим в даному господарстві. Це ефективна форма організації сільського господарства, яка дає можливість зосередити виробництво певних видів продукції на окремих територіях і підприємствах та одержати, завдяки цьому, кращих економічних результатів від господарської діяльності. Отже, спеціалізація - це переважаючий розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремому підприємстві. На спеціалізацію сільськогосподарського виробництва впливає ряд чинників - природо-кліматичні, економічні, біологічні, соціальні. Всі вони вплинули на те, що досліджуване господарство „За мир” спеціалізується на виробництві зернових та технічних культур (табл. 2.5).

Таблиця 2.5.

Розмір та структура товарної продукції в господарстві „За мир”

НАЗВА ПРОДУКЦІЇ	Роки	У середньому
	2008	2009	2010
	Вартість, тис. грн.	Структура, %	Вартість, тис. грн..	Структура, %	Вартість, тис. грн..	Структура, %	Вартість, тис. грн..	Структура, %
Зернові та зернобобові всього	909,0	39,32	1384,0	34,77	1476,5	29,19	1256,5	33,21
Соняшник	1239,0	53,59	2218,0	55,73	3249,7	64,25	2235,57	59,09
Реалізація робіт і послуг	13,0	0,56	72,0	1,81	19,8	0,39	34,93	0,92
Інша продукція рослинництва	8,0	0,35	0,0	0,0	0,0	0,0	2,67	0,07
Інші операційні доходи	143,0	6,19	306,0	7,69	312,0	6,17	253,67	6,7
Разом по господарству	2312,0	100,0	3980,0	100,0	5058,0	100,0	3783,33	100,0

Із вищенаведеної таблиці бачимо, що у структурі товарної продукції значний відсоток займає виробництво соняшника - у середньому за три роки 59,09% і вирощування зернових - 33,21%. Третє місце в структурі займають інші операційні доходи - 6,7%. Реалізація робіт і послуг а також інша продукція рослинництва займає зовсім малий відсоток.

Таблиця 2.6.

Фінансові результати реалізації продукції рослинництва ФГ „За мир” в 2008-2010рр.

ВИД ПРОДУКЦІЇ	Чистий дохід (виручка) від реалізації, тис. грн.	Прибуток (+), збиток (-)	Рівень рентабельності (+), збитковості (-)
	2008рік	2010рік	2008рік	2010рік	2008рік	2010рік	Відхилення
Зернові та зернобобові	909,00	1476,5	-132	313,2	-12,68	26,92	39,6
з них: озима пшениця	824,00	1215,9	-110	260,7	-11,78	27,29	39,07
ячмінь ярий	85,00	130,6	-22	57,2	-20,56	77,93	98,49
ячмінь озимий	-	130,0	-	-4,7	-	-3,49	-3,49
Соняшник	1239	3249,7	74	1098	6,35	51,03	44,68
Реалізація робіт і послуг	13,00	19,8	-13	-	-50	-	50
Інша продукція рослинництва	8,00	-	-	-	-	-	-
Інші операційні доходи	143	312	143	312	-	-	-
Разом по господарству	2312	5058	72	1723,2	3,21	51,67	48,46

За останні три роки досліджуване підприємство працювало у складних економічних умовах, проте у базисному (2008) році і у звітному (2010) році забезпечувався прибуток. У звітному році всі види виробленої продукції, окрім соняшника, були збитковими. Підприємство отримало чистий прибуток за рахунок соняшника та інших операційних доходів. Проте у 2010 році всі види продукції, окрім озимого ячменя, були прибутковими. Рентабельність по підприємству збільшилась на 48,46%.