Поняття і сутність ефективності менеджменту підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Один з найважливіших напрямків програми реформ у нашій країні - перебудова систем управління підприємством. Особливе значення ця проблема набуває на рівні тих підприємств, місце яких у ринковій економіці повністю змінюється.

Коли підприємство стає економічно самостійним об'єктом товарно-грошових відносин, що повністю відповідає за результати своєї господарської діяльності, воно повинно сформувати систему на управління (менеджменту), яка б забезпечила йому високу ефективність роботи, конкуретноздатність та стійкість положення на ринку. В нових умовах з'являються нові функції, яки раніше були не потрібні. В ринковій економіці підприємство самостійно приймає рішення, розробляє стратегію свого розвитку, знаходить потрібні для їх реалізації засоби, наймає працівників, придбає обладнання та матеріали, вирішує багато структурних питань, в тому числі таких, як створення, злиття, ліквідація, розподіл, реорганізація виробничої та перебудова організаційної структури управління. Підприємства набувають рис самостійності, які характерні для умов ринкової екноміки. Це вимагає значного розширення сфери управління, збільшення обсягу та ускладнення характеру робіт, що виконуються менеджерами. Також зростає відповідальність за якість та своєчасність прийняття тих чи інших рішень. Науково-технічний прогрес перетворюється на потужний засіб управлінських нововведень, направлених на створення умов для ефективної роботи. У зв'язку з цим, менеджмент на підприємстві, що працює у ринковому середовищі, ставить високі вимоги щодо професіоналізму управлінського персоналу, від якого залежить ефективність процесу управління, а отже й ефективність діяльності всього підприємства.

Метою курсової роботи є дослідження ефективності системи менеджменту на туристичному підприємстві.

Об'єкт курсової роботи - ТОВ «ЛАРОС».

Моя курсова робота складається з трьох розділів.

Перший розділ- теорія (поняття,сутність ефективності менеджменту; показники економічної ефективності менеджменту; та основні напрями діяльності менеджменту).

У другому розділі я розглянув підходи, методи, моделі і технології ефективності менеджменту.

У третьому розділі йдеться мова про дослідження, оцінку ефективності та напрями підвищення ефективності управлінської праці у ТОВ «ЛАРОС».

У даній курсовій роботі показаний склад і взаємозв'язок сучасних функцій, що формують процес управління в туристичній фірмі. Кожен з блоків функцій є відособленим етапом процесу управління об'єктом, фірмою, корпорацією. У кожному блоці існує декілька функцій, взаємозв'язаних між собою і взаємодоповнюючих один одного. При одному і тому ж призначенні функції кожного блоку відображають особливості, характерні для менеджменту різних сфер керованої діяльності, різних рівнів управління і об'єктів.



РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття і сутність ефективності менеджменту підприємства

Важливим завданням менеджменту є підвищення ефективності роботи підприємств, акціонерних товариств, концернів.

Підвищення ефективності виробництва вважається основною проблемою переходу народного господарства України до ринкової економіки. Це зумовлено тим, що воно означає найраціональніше використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, потрібних для випуску продукції, за умови, що від кожної гривни, вкладеної у виробництво, буде отримано максимальну віддачу.

Ефективність у широкому значенні цього слова означає співвідношення між результатом (ефектом) та витратами.

Під ефектом розуміють результат реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва за рахунок економії всіх виробничих ресурсів.

Ефективність виробництва - обґєктивна економічна категорія, що характеризує ступінь досягнення загальних і окремих результатів від оптимального використання всіх ресурсів підприємства (матеріальних, трудових, фінансових). Головною метою розробки бізнес-плану і стратегії підприємства є забезпечення ефективного і прибуткового виробництва. Важливе значення при цьому має вибір оптимальних економічних рішень, які торкалися б усіх аспектів господарської діяльності підприємства.

Економічна ефективність від впровадження певних організаційно-технічних заходів на окремих стадіях виробничого процесу може виявлятися у різних формах. При визначенні її слід забезпечувати порівняність варіантів щодо поточних витрат та капітальних вкладень, враховуючи чинник часу.

Для практичного використання цієї економічної категорії під час планування та обліку необхідно розглядати її у різних аспектах, відповідно до сфери застосування, рівня матеріального виробництва обґєкта визначення та методів розрахунку.

За сферою застосування розрізняють загальну, локальну і часткову ефективність. Загальна характеризує ефективність виробництва на підприємстві в цілому; локальна - окремі стадії виробництва, розподілу, обміну та споживання; часткова - ефективність використання в процесі виробництва певних ресурсів (предметів і засобів праці, капітальних вкладень, робочої сили тощо).

За рівнем виробництва ефективність буває народногосподарська та госпрозрахункова. Народногосподарську ефективність визначають, виходячи з інтересів, мети і завдань народного господарства; госпрозрахункова ефективність відображає результати діяльності та витрати окремого підприємства (обґєднання).

Надзвичайно важливо знаходити такі методи управління економікою, в масштабах від держави до окремих підприємств, які б забезпечували збіг інтересів народного господарства в цілому і окремих його ланок.

Відповідно до обґєктів визначення ефективність ділять на:

· ефективність діючого виробництва на всіх його рівнях;

· ефективність капітальних вкладень, які використовуються для будівництва, реконструкції, технічного переозброєння підприємства з метою випуску нової продукції, збільшення обсягів виробництва;

· ефективність розвитку науки і техніки;

· ефективність зовнішньоекономічних звґязків;

· ефективність охорони навколишнього середовища.

За призначенням і методами розрахунку розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність. Це повґязано з тим, що у практиці економічних розрахунків доводиться вирішувати два завдання:

1) визначати й оцінювати рівень ефективності використання окремих видів витрат і ресурсів, економічну ефективність виробництва в цілому (галузі, обґєднання, підприємства), а також аналізувати вплив різних організаційно-технічних заходів на показники діяльності підприємства;

2) порівнювати та відбирати кращі варіанти нової техніки, технології, організації виробництва.

Абсолютна економічна ефективність визначається по підприємству в цілому та характеризує загальний ефект (віддачу) від використання ресурсів і витрат.

Порівняльна економічна ефективність характеризує економічні переваги одного варіанта над іншими щодо раціонального використання ресурсів і витрат.

При порівнянні та виборі варіантів організаційно-технічних заходів використовуються певні критерії і показники.

Критерії характеризують принцип, підхід до оцінки економічної ефективності, тоді як показники - безпосередній спосіб її оцінки.

В умовах ринкової економіки за критерій економічної ефективності доцільно приймати максимізацію прибутку від виробництва та реалізації продукції за мінімальних видатків.

Складність і різноманітність звґязків промислового виробництва, велика кількість діючих у ньому чинників мають неабиякий вплив на економічну ефективність підприємства. Тому її слід оцінювати за допомогою системи узагальнених і часткових показників. Всі вони використовуються для визначення економічної ефективності від передбачених стратегією заходів, з удосконалення конструкцій виробів, технології та організації виробництва.

Підвищення ефективності та якості роботи підприємства в умовах ринкової економіки можна досягти лише шляхом поєднання прогресивної техніки та технології з раціональною організацією виробництва і праці, тобто впровадження менеджменту.



1.2 Підходи до оцінювання ефективності менеджменту

У менеджменті термін "ефективність" -- один з найчастіше вживаних і застосовується в тих випадках, коли йдеться про конкретне оцінювання. Застосування критерію ефективності до управлінських рішень тісно пов'язане з виживанням організації.

Критерій ефективності -- це наближене вираження критерію раціональності у прийнятті рішення. Тому коли вимірюють чи оцінюють ефективність, потрібно знати, які або чиї цінності максимізуються. Визначивши їх, потрібно встановити, як виміряти ступінь досягнення цих цінностей. Наступне завдання -- поєднання ступеня досягнення цінностей з конкретною практичною діяльністю, тобто прогноз того, які результати будуть досягнуті, якщо обрати саме цей варіант управління. А в кінцевому підсумку необхідно зіставити ці результати з витратами вибору.

Менеджмент будь-якої організації безпосередньо бере участь у розробці й затвердженні різних варіантів стратегії, визначає шлях розвитку нових і нових ринків, намічає перспективи просування на ринку та ін. Успіх чи провал цих заходів визначається такими чинниками:

* відповідністю зовнішньому середовищу;

* ефектом часу;

* швидкістю й рішучістю;

* ефективністю організаційної структури тощо.

Ці чинники можна назвати також критеріями ефективності менеджменту.

Головний фактор, що визначає ефективність роботи компанії та правильність вибору товару, -- його відповідність запитам споживачів. Якщо споживачі вважають, що запропонований товар не має конкурентної переваги, вони просто зігнорують його чи купуватимуть зовсім малу його кількість. Сьогодні, на думку споживачів, вдалою вважається компанія, яка задовольняє їхні потреби найефективніше. Потреби ринку формуються зовнішнім середовищем --- змінами в демографічній структурі населення, рівнем економічного добробуту, технологіями, політикою, а також змінами в культурі та цінностях.

Менеджерам слід пам'ятати, що зміни ринкового середовища та, відповідно, запитів споживачів -- основне джерело проблем компанії. Товар, який ідеально вписувався в ринкове середовище, поступово вступає в конфлікт з ним. Будь-яка компанія неминуче опиняється на грані краху внаслідок нездатності адекватно реагувати на постійні зміни. Щоб утриматися на хвилі успіху (історія розвитку компаній доводить, що це надскладне завдання), менеджерам необхідно постійно вдосконалювати стратегію ведення бізнесу.

Ефективність і продуктивність -- це дві концепції, на яких базується кожна стратегія.

Продуктивність відображає зростання й пов'язує результати (обсяг виробництва, прибуток) із затратами (праця, вкладені активи). Вона визначається як внутрішній показник, який легко виміряти й за необхідності поліпшити.

Ефективність пов'язана із задоволенням потреб споживачів і є зовнішнім показником, який важко виміряти. Продуктивність пов'язана із затратами, ефективність -- з виявленням можливостей створення ринків. Пітер Друкер так передає їхню сутність і відмінності: "Продуктивність дає змогу виконати все необхідне, а ефективність -- знайти це необхідне".

На ринку для більшості компаній прагнення до високої продуктивності і скорочення витрат -- скоріше самоціль, ніж доповнення до ефективності. Ефективність ґрунтується на нововведеннях, тобто виявленні нових джерел і засобів задоволення потреб споживачів. Концентрація зусиль на зниженні витрат на сьогодні -- безнадійне й застаріле заняття, якщо організація випускає товари, які не мають попиту на ринку. Менеджери повинні забезпечувати спрямування основних зусиль у зовнішнє середовище. Компанії слід бути передусім ефективною і лише потім -- продуктивною.

Економісти вживають більш точне визначення -- економічна ефективність, тобто такий стан справ, за якого неможливо здійснити жодної зміни, яка більш повно задовольняє бажання однієї людини, не перешкоджаючи задоволенню бажань іншої людини. Ефективність визначається таким способом, який інколи називається ефективністю Паретто. В економічній літературі дискусійним є підхід до розкриття поняття "ефективність". Одні автори ототожнюють ефективність із результативністю, інші -- виокремлюють результативність.

Результативність управління -- це міра точності управління, яка характеризується досягненням очікуваного стану об'єкта управління, мети управління або рівнем наближення до неї. Критерії оцінки результативності можуть бути різними й залежать вони від поставленої мети, якої необхідно досягти, наприклад ( Табл.1.2.):

Таблиця 1.2 Критерії оцінки результативності

Мета виживання в перспективі	Критерії результативності конкурентоспроможність стратегії; інноваційний потенціал; рівень реалізації обраних стратегій
Збереження позиції на ринку	Рівень забезпечення частини ринку; рівень адекватності обраних стратегій, тактики й механізмів управління рівню досягнення поставленої мети
Забезпечення результативності всіх підсистем менеджменту	Рівень ефективності підсистем: * мотивації; * якості праці персоналу; * маркетингової; * фінансової тощо

Можна вирізнити такі чинники ефективності:

* досягнення економічного або соціального ефекту;

* вираження співвідношення між результатами виробництва, розподілу, обміну, споживання й витратами ресурсів;

* співвідношення корисного результату з певними затратами;

* раціональність суспільних відносин у взаємозв'язку з використанням ресурсів, виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ на різних управлінських рівнях.

Останнім часом з'являються наукові праці, в яких пропонуються різні підходи до визначення ефективності системи менеджменту. Одним із цих підходів є визначення показників економічності апарату управління та його результативності.

Серед показників економічності вирізняються за питомою вагою кількість управлінських працівників у загальній чисельності працівників; обсяг витрат на управління у загальній сумі витрат організаційного формування; розмір оплати праці працівників апарату управління в загальному фонді оплати праці.

Ефективність менеджменту оцінюється залежністю від впливу підсумкового показника діяльності на підвищення кінцевих результатів діяльності підприємства. При цьому сукупність функцій, які реалізуються конкретною групою людей (підрозділом), розглядається як об'єкт (система), що аналізується. Характеристика об'єкта, яка відображає його адекватність принципам сучасності, зосередження і гнучкості виконуваних функцій та його функціональну організованість.(Табл. 2.2.)



Таблиця 2.2 Система критеріїв оцінки управління

Для оцінки цієї характеристики використовуються такі коефіцієнти, що розраховуються на основі функціональної і структурної моделей об'єкта.

* Коефіцієнт актуалізації функцій:

(1.1)

(1.2)

У даному разі ефективність характеризується якістю виконання функцій і витратами на їх виконання, які залежать від кількості підрозділів, рівня технологічності, продуктивності праці тощо.

Ефективність визначається як витрати на одиницю якості виконаних функцій

(1.3)

де К -- якість виконання функцій;

С -- витрати на одиницю якості функції.

Для ефективного управління підрозділами організації потрібно дотримуватися таких умов:

* як підприємство в цілому, так і кожний його підрозділ зокрема повинні мати чітку місію, тобто власну стратегічну мету, яка може відображатися в прагненні до підвищення конкурентоспроможності і прибутковості;

* потрібні менеджери-професіонали для того, щоб управляти підрозділами;

* необхідна розвинута корпоративна культура та абсолютна відданість персоналу своєму підприємству. Найкращий підхід полягає в тому, щоб створити культуру "самовивчення", яка передбачає, що кожний процес чи проект стає об'єктом вивчення працівників, що несуть за нього відповідальність;

* має бути чітке розуміння того, яка робота здійснюється централізовано, а яка децентралізовано;

* у керівництва має бути інформаційна система управління для того, щоб була можливість спостерігати за роботою підрозділів та їхніми результатами, при цьому не втручаючись в їхню роботу.

Підрозділам не слід створювати перешкод, а навпаки, їм потрібно створювати умови, щоб вони стали незалежними. Неможливо керувати наказами, щоб управляти функціональними підрозділами, необхідно заохочувати створення неформальних організацій. Краще створювати умови для синергії, ніж нав'язувати правила та призначати чиновників із центрального апарату підприємства. Переваги успішного управління підрозділами особливо проявляються в посиленні заінтересованості в прибутку, ринковій орієнтації, прискоренні процесу прийняття рішень, підсиленні мобільності й посиленні мотивації.

Перевагами впровадження нової системи менеджменту є її зв'язок з розширенням можливостей підприємництва і зростанням ефективності:

* поліпшується якість рішень, які приймаються, і скорочується сам процес прийняття рішень;

* вище керівництво вивільняється від щоденної рутинної роботи й має більший простір для вирішення стратегічних завдань;

* з'являється чіткіше уявлення про рівень прибутку й результати діяльності підприємства.

Організація тільки тоді може вважатися такою, що досягла успіху, коли вона досягла своєї мети. Тому основними складовими успіху організації є:

* виживання організації (можливість існувати якомога довше): для цього потрібно періодично змінювати свої цілі, вибирати їх відповідно до мінливих потреб зовнішнього середовища;

* результативність і ефективність організації, тобто, за термінологією П. Друкера, результативність є наслідком того, що "виробляються потрібні, правильні речі", а "ефективність" є наслідком того, що "правильно створюються саме ці речі";

* продуктивність: основною складовою продуктивності є якість. Продуктивність на всіх рівнях організації є критично важливим чинником для того, щоб організація могла вижити й досягти успіху за умов конкуренції;

* практична реалізація управлінських рішень: успішним рішенням вважається таке, яке втілюється, практично перетворюючись на дію, -- результативно та ефективно.

Критерії ефективності організації розташовуються навколо чотирьох полюсів:

* механізму внутрішньої координації;

* процедур мотивації;

* системи інформації;

* структури прийняття рішень.

Залежність рівня загальної ефективності організації від того чи іншого рівня її складових умовно зображується так

(1.4)

Для отримання організацією максимально високих результатів необхідно якнайповніше реалізувати її ринкові можливості й достатньо забезпечити максимально високий рівень її внутрішньої ефективності.

Ефективність організаційних структур управління впливає на ефективність менеджменту підприємства і стосується передусім таких внутрішніх характеристик організації, як координація, система передавання, механізм прийняття управлінських рішень та їх взаємодія з ринковим оточенням.

Проблема вибору точних економічних критеріїв, які б дали змогу оцінити результати діяльності організації і порівняти організації між собою вкрай складне завдання. Але хоч би який був обраний критерій, ефективність менеджменту в динаміці характеризує зростання організації, тобто зміну межі між організаціями та між організаціями і ринком.

1.3 Основні напрями діяльності менеджера

До основних напрямів діяльності менеджера на сільсько- господарському підприємстві можна віднести:

· визначення цілей господарської діяльності;

· виділення та ідентифікацію наявних проблем;

· організацію заходів, спрямованих на розв'язання наявних проблем;

· пошук, обробку і використання відповідної інформації;

· розгляд та аналіз альтернативних напрямів діяльності;

· прийняття певних специфічних і конкретних рішень;

· розробку тренінгових програм для працюючих на підприємстві;

· управління й оцінку діяльності працюючих;

· прийняття рішень щодо купівлі й продажу певних товарів і продукції;

· стратегічне й оперативне планування;

· контроль виробничого процесу;

· фінансовий контроль;

· організацію ефективного використання виробничих ресурсів;

· координацію діяльності всіх ланок виробничого процесу і маркетингу.

Основною функцією власника-менеджера є визначення цілей господарювання, а саме: одержання прибутку, накопичення коштів для купівлі будинку чи автомобіля, фінансове забезпечення на старість, досягнення певного соціального статусу в суспільстві, забезпечення себе і своєї родини роботою тощо. Однак усі вказані цілі досягаються в умовах ефективного господарювання, якого неможливо досягти без дієвого менеджменту. Важливим елементом діяльності менеджера є його здатність чітко формулювати цілі, вміти їх викласти письмово, приймати рішення на виконання цих цілей, а також оперативно змінювати рішення відповідно до обставин. Особливо слід відзначити вміння викласти рішення письмово. Здавалося б, нічого складного тут немає. Однак це досить важливий елемент процесу менеджменту. Коли цілі чітко сформульовані та викладені на папері, вони зовсім по-іншому сприймаються менеджером, ніж якісь абстрактні задуми, що містяться лише в його уяві. Записані на папері цілі спонукають менеджера до іншого погляду на них, до аналітичного й критичного підходів, чіткішого розуміння самих цілей і шляхів їх досягнення.

Потрібно також ураховувати, що на процес прийняття рішень менеджером мають вплив чинники зовнішнього середовища, передусім природні: наявність опадів та вологи в ґрунті, можливість засухи, морозів, градобою, хвороб рослин і тварин, температура повітря й ґрунту тощо. Крім того, сільськогосподарське виробництво, як і будь-яке інше, пов'язане з діяльністю інших суб'єктів на ринку -- постачальників, сервісних служб, державних та фінансових органів, страхових компаній, організацій та підприємств, яким реалізується продукція, тощо. Усі ці чинники, починаючи від природних і закінчуючи зв'язками із закордонними партнерами при міжнародній торгівлі, зумовлюють діяльність менеджера в умовах ризику та невизначеності. Тому для успішної його діяльності необхідно постійно враховувати ці чинники, співвідносити ризик з можливими результатами. Ризик -- це нормальний стан роботи менеджера. Проте для того, щоб успішно працювати в умовах ризику і невизначеності, менеджеру необхідно мати відповідні знання й достовірну інформацію про всі процеси, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Хоча при прийнятті рішень не останнє місце посідає й інтуїція менеджера, проте він повинен передбачати ситуацію, що може виникнути в результаті прийнятого рішення, та її можливі наслідки.

Значною частиною діяльності менеджера є фінансовий менеджмент, адже саме у сфері фінансів закладена основна мета господарювання -- отримання прибутку.

Можна виділити три основні умови фінансового успіху:

· досягнення достатнього контролю фінансових ресурсів при забезпеченні прибутковості виробництва;

· забезпечення адекватної фінансової безпеки у відпо-
відних економічних ситуаціях;

· досягнення фінансової незалежності.

РОЗДІЛ II . МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕНЕДЖМЕНТУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Наукові підходи до менеджменту

Ефективність менеджменту визначається, передусім, обґрунтованістю підходів і методів. Аналіз теорії і практики управління різними об'єктами дозволяє встановити необхідність застосування до менеджменту 13 наукових підходів (таблиця 2.1):

Таблиця 2.1 Наукові підходи в менеджменті

НАЗВА	КОРОТКИЙ ЗМІСТ
Адміністративний	При адміністративному підході регламентуються функції, права, обов'язки, елементи системи менеджменту в нормативних актах.
Відтворювальний	Відтворювальній підхід орієнтований на постійне поновлення виробництва товару для задоволення потреб ринку з меншими витратами.
Динамічний	При динамічному підході об'єкт управління розглядається в діалектичному розвитку, в причинно-слідчих зв'язках.
Інтеграційний	При інтеграційному підході встановлюються взаємозв'язки між окремими підсистемами і елементами системи менеджменту, рівнями, суб'єктами управління.
Кількісний	Суть кількісного підходу полягає у використанні кількісних оцінок при допомозі математичних, статистичних, інженерних розрахунках і т.д.
Комплексний	При комплексному підході враховуються технічні, економічні, соціальні і інші аспекти
Маркетинговий	Маркетинговий підхід передбачає орієнтацію керуючої підсистеми на споживача
Нормативний	При нормативному підході встановлюються нормативи в управлінні
Поведінковий	Цей підхід полягає в тому, щоб допомогти працівнику усвідомити власні можливості.
Процесний	При процесному підході управління розглядається як сукупність взаємопов'язаних функцій.
Системний	При системному підході будь-яка система розглядається як сукупність взаємопов'язаних елементів.
Ситуаційний	Ситуаційній підхід передбачає,що застосування різних методів управління визначається конкретною ситуацією.
Функціональний	Суть функціонального підходу полягає в тому, що потреба розглядається як сукупність функцій, які треба виконувати для її задоволення.

Дані підходи потрібно віднести до головних принципів управління. Уперше термін « принципи управління» ввів інженер - технолог Ф.Тейлор, який в 1911 році опублікував роботу під назвою « Принципи наукового менеджменту».

2.2 Характеристика моделей менеджменту

Основні моделі управління - це японська і американська.

На формування японської моделі впливали два чинники:

1. Вивчення зарубіжного досвіду організації і управління;

2. Збереження національних традицій.

Дуже цікаво аналізувати характер японського стилю. Основні риси в ньому - працьовитість, стриманість, дипломатичність і швидке сприйняття нового, ощадливість.

Японія характерна колективної організацією праці. Важливими цінностями японців у роботі є вміння працювати з людьми, досвід і духовний розвиток.

У Японії широко використовується «доктрина патерналізму». Патерналізм

- доктрина про "батьківському". Тобто лояльне ставлення підприємців до робітників. Так управління набуло форми демократії.

Американська система має інші характеристики і поступається японської. І в процесі почала набувати її риси.

Характеризується модель національними особливостями американців: боротьба до кінця, утвердження своєї переваги. Для американців важливо показати свою перевагу, швидше за всіх досягти успіху, стати лідером. Раніше в організації праці практикувалася посилена дисципліна і підпорядкування.

Європейський менеджмент дуже схожий на американський. Культури Європи і США мають велику схожість між собою.

Важливу роль в Європі, як і в США, займають дрібні та середні підприємства. Це пов'язано з деякими особливостями європейського менеджменту. Для дрібних організацій дуже важливо оперативне реагування на будь-які зміни, для їх виживання в умовах сучасної економіки.

Одним з важливих відмінностей європейського менеджменту від менеджменту американського полягає в тому, що в Європі в великих компаніях дочірні компанії мають значну частку самостійності. Ця самостійність проявляється як у виробничих і фінансових питаннях, також у різних інноваціях. Тому, проблеми організації управління невеликими підприємствами в Європі дуже актуальні.

На японський менеджмент великий вплив має її культура і вихід на світовий ринок після другої світової війни. Перейнявши деякий позитивний досвід у Європи і США, Японія зробила направлення на удосконалення технологій і психологію менеджменту. Головним показником в Японії, на відміну від Європи і США, є досвід. Саме досвід роботи оцінюється вище освіти, тому в Японії керівниками стають тільки люди,які мають досвід. Спочатку в Японії проходять практику, яка потім переходить у знання.

Японці враховують індивідуальні здібності і взаємини між людьми. Використовуючи особисті характеристики, підбирають професію, що відповідає людині. Японці в роботі практикують колективну відповідальність. Важливі дії не окремо взятого робітника, а всього колективу.

Наш менеджмент використовуючи досвід японського, перейняла найкращі сторони з культури бізнесу в Європі та США. У наш час менеджер є однією з популярних і затребуваних професій.

У нашій країні менеджмент активно розвивається під впливом культури нашого суспільства. Індивідуальним є і поведінка нашого споживача. Досвід і традиції наших державних діячів і підприємців минулих століть, ще послужить основою формування для управління.



2.3 Етапи та реалізація ефективного менеджменту

Взагалі говорячи, в ефективному менеджменті застосовуються принаймні 8 засобів винагороди:

1. Гроші- стимулююча роль грошей особливо ефективна, коли підприємства винагороджують своїх співробітників у залежності від виконання роботи й одержання конкретних результатів, а не за відсиджений на робочому місці час. Стимулююча роль грошей знижується, коли уряд вводить прогресивний податок на заробітну плату. Робітники не зацікавлені працювати надурочно і з більшою віддачею, якщо половина прибутку йде в кишеню не до них, а до держави.

2. Схвалення- схвалення є ще більш потужним засобом винагороди, чим гроші, що, звісно завжди будуть багато значити у світі праці. Майже всі люди позитивно реагують, якщо почувають, що їх цінують і шанують. На думку Мері Кэй Эш, власниця процвітаючої фірми "Мері Кэй Косметікс", є тільки дві речі, котрі люди хочуть більше, чим сексу і грошей - це схвалення і похвала. Система винагороди в її фірмі заснована на оплаті за виконання і на супер схваленні за надввиконання, що приносить їй величезний прибуток (у 1983 році $ 600 млн).

3. Дія- службовці, що придбають акції і стають співвласниками, поводяться як власники. Для того, що б використовувати цей засіб винагороди, підприємство повинно робити конкурентноспроможний товар, використовувати групове прийняття управлінського рішення замість авторитарного і консультативного і мати відкриті канали спілкування між вищим керівництвом і безпосередніми виконавцями. Дослідження Університету штату Мічиган показали, що використання цього засобу винагороди може в 1,5 разу підвищити прибуток фірми.

4. Винагорода вільним часом- це допоможе утримати співробітників від формування навички витрачати час попусту і дозволить співробітнику більше витрачати часу на себе і свою сім'ю, якщо він буде справлятися з роботою раніш відведеного терміну.

5. Порозуміння і прояв інтересу до робітника- цей засіб винагороди найбільш значимий для ефективних співробітників-професіоналів, і жадає від топ менеджерів гарного неформального контакту зі своїми підлеглими, а також знання того, що хвилює і цікавить підлеглих.

6. Просування по службовій драбині і особистий ріст- цей засіб винагороди потребує серйозних фінансових витрат вищого керівництва, але саме він дозволяє в даний час таким компаніям, як "IBM", "Digital equipment corp.", "General Motors", зберігати лідируюче положення на ринку в США.

7. Надання самостійності і улюбленої роботи- цей засіб особливо вдалий тоді, коли робітники ппрагнуть стати ефективними співробітниками-професіоналами, але відчувають над собою прес контролю і регламентації або почувають, що іншу роботу вони виконували б набагато професійніше, із більшою віддачею і кращими результатами.

8. Призи- цей засіб винагороди залежить від уяви і комерційних спроможностей керівництва компанії й ефективний тоді, коли треба зміцнити згуртованість, "почуття плеча до плеча" на вашій фірмі, що співробітники вважали б своїм другим будинком, а також у ті періоди спаду в економіці, коли існує дефіцит яких-небудь товарів.

Для того, щоб домогтися найкращих результатів у менеджменті, необхідно чітко сформулювати основну ціль, визначити стратегію її досягнення, визначити і використовувати засоби винагороди для досягнення цілі. Визначення цілі, стратегії досягнення і засобу винагороди є трьома етапами ефективного менеджменту.

Отже, Реалізація ефективного менеджменту передбачає виконання наступних етапів:

I ЕТАП : Постановка цілей, що:

-орієнтовані на досягнення результатів;

-сумісне досягнення однієї цілі, не перешкоджаючи досягненню іншій;

-виміруються і мають свої критерії оцінки;

-потребують зусиль, але досяжних;

II ЕТАП: Визначення стратегії досягнення:

-стратегія обгрунтованих рішень;

-стратегія ризику;

-стратегія ідей менеджменту;

-стратегія дієвості;

-стратегія ефективних співробітників-професіоналів;

-стратегія якості;

-стратегія лояльності і відданості;

-стратегія співробітництва ;

III ЕТАП: Визначення і реалізація системи винагороди по результатах:

-грошей;

-схвалення;

-дія;

-вільний час і самостійність;

-порозуміння й особистий інтерес;

-просування по службовій драбині й особистий ріст;

-самостійність ;

-призи;

2.4 Сучасні технології менеджменту

Велика частина компаній перебудовує свої системи управління з традиційної виробничої і ринковий на технологічну орієнтацію. Передова технологія є сьогодні ключем до успіху на будь-якому ринку, що з нетерпінням чекає продукцію з новими характеристиками і готовий платити за це високу ціну. Найважливішим фактором успіху кожної компанії стає стратегічне управління технологічним розвитком, чи, іншими словами, технологічний менеджмент.

До питань технологічного менеджменту відносяться управління життєвим циклом продукту й асортиментом продукції, у тому числі управління процесами заміни застарілих технологій і устаткування, формування інноваційної культури персоналу, управління якістю продукції, що випускається, стратегія управління інтелектуальної власності і багато чого іншого.

У цілому ефективний менеджмент технологій повинний поєднувати перспективи створення нової технології і перспективи попиту на неї. Технологія розглядається як найважливіший засіб створення і підтримки конкурентної переваги, що піднімає її до рівня стратегічного капіталу, яким потрібно грамотно керувати на всіх поверхах компанії. Будь-яка діяльність фірми, включаючи стратегічне планування, маркетинг, збут, виробництво, кадри, фінансування може розглядатися, як використання технологій, що здатні збільшити конкурентноздатність фірми. У цілому, стратегічний менеджмент технологій не обмежується рамками галузей зі швидким технологічним розвитком. При широкому погляді на технології і виробництво ніяких «низьких» технологій не існує.

Такі важливі елементи стратегічного технологічного менеджменту, як прогнозування розвитку технологій, включення розвитку технологій у бізнес-план фірми актуальні для стратегії управління підприємством будь-якого масштабу. Відповідні підходи мають цінність для малої технологічної фірми, великого науково-виробничого підприємства, наукової установи, інвестиційного заснування, що орієнтується на прямі інвестиції в економіку. Саме стратегічне управління технологічним середовищем, що змінюється, повинне стати запорукою тривалого успіху виробничих фірм, зв'язаних з

Перетворення потенціалу знань у комерційний успіх - проблема міжнародна, зв'язана з глобалізацією світової економіки. У цьому зіграло ведучу роль розвиток засобів комунікації, що дозволили компаніям на новому рівні координувати діяльність своїх вилучених підрозділів, зв'язувати їх з покупцями і постачальниками. Не менше значення має глобальна масова культура споживання і розваг, керована засобами комунікації.

Головним напрямком перебудови менеджменту і його радикального удосконалення, пристосування до сучасних умов стало масове використання новітньої комп'ютерної і телекомунікаційної техніки, формування на її основі високоефективних інформаційно-управлінських технологій. Засоби і методи прикладної інформатики використовуються в менеджменті і маркетингу. Нові технології, засновані на комп'ютерній техніці, вимагають радикальних змін організаційних структур менеджменту, його регламенту, кадрового потенціалу, системи документації, фіксування і передачі інформації. Особливе значення має впровадження інформаційного менеджменту, значно розширювальної можливості використання компаніями інформаційних ресурсів. Розвиток інформаційного менеджменту зв'язано з організацією системи обробки даних і знань, послідовного їхнього розвитку до рівня інтегрованих автоматизованих систем управління, що охоплюють по вертикалі і горизонталі всі рівні і ланки виробництва і збуту.

Технологія нерозривно зв'язана з машинізацією виробничого чи невиробничого, насамперед управлінського процесу. Управлінські технології ґрунтуються на застосуванні комп'ютерів і телекомунікаційної техніки.

До сучасних технічних засобів автоматизації інформаційно управлінської діяльності відносяться:

1. Персональні комп'ютери, об'єднані в мережі.

2. Електронні друкарські машинки.

3.Змістообробні системи ( проблемно-орієнтовані комп'ютерні системи, що мають великі функціональні можливості).

4. Копіювальні машини.

5. Комунікаційні засоби, телефонну техніку.

6. Засоби для автоматизації введення архівних документів і пошуку інформації (до них відносяться нетрадиційні носії інформації: магнітні диски і стрічки, мікрофільми, диски з оптичними записами).

7. Засоби для обміну інформацією -- “електронна пошта”.

8. Відеоінформаційні системи.

9. Локальні комп'ютерні мережі.

10. Інтегровані мережі організацій.

Таким чином, у сучасних умовах винятково важливе значення має перебудова технічної і технологічної баз управління, що забезпечує процеси інформатизації. Однак не слід переоцінювати роль інформаційно-управлінської техніки. Вона виконує насамперед забезпечення функції. Основні напрямки робіт з інформатизації менеджменту лежать в області організаційної, соціальної, кадрової перебудови управлінської діяльності.



РОЗДІЛ III. АНАЛІТИЧНО-РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА НА ПРИКЛАДІ ТОВ «ЛАРОС» ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕНЕДЖМЕНТУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Дослідження ефективності управлінської праці у ТОВ «ЛАРОС»

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАРОС» є юридичною особою - комерційною організацією, статутний капітал якого розділений на частки визначених установчими документами розмірів, створених з метою отримання прибутку.

Товариство створено за рішенням двох засновників і зареєстровано Реєстраційною Палатою Дніпропетровську 12 червня 2004 року.

Турфірма "ЛАРОС" є туристичним агентством основним видом діяльності обрало для себе:

* міжнародний туризм

* внутрішній туризм

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України

« Про туризм »була отримана Ліцензія на турагентську діяльність.

ТОВ "ЛАРОС" має у власності відособлене майно і відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном, може від свого імені укладати угоди, набувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права, виступати позивачем або відповідачем у суді, арбітражному суді.

Товариство має самостійний баланс, розрахунковий рахунок і інші рахунки, має круглу печатку, що містить його повне фірмове найменування українською мовою і вказівкою на його місце знаходження.

Повне фірмове найменування Товариства: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАРОС». Скорочене фірмове найменування ТОВ «ЛАРОС».

Основними напрямками діяльності ТОВ «ЛАРОС» є:

* Прийом та обслуговування туристів;

* Надання послуг з туризму, готельних, культурно-видовищних, спортивно-оздоровчих, екскурсійних, транспортних, рекламних, сервісних та перекладацьких послуг;

* Оформлення в установленому порядку туристських або проїзних документів, віз в іноземних посольствах;

* Забезпечення своїх клієнтів авіаквитками і відповідним трансфером;

* Розміщення клієнтів в готелях, які мають у своєму розпорядженні усіма необхідними умовами для відпочинку і роботи;

* Надання на прохання клієнта за мінімальні тарифи будь-які екскурсії та розваги, забезпечення супроводжуючими і гідами;

* Надання можливостей для проведення ділових зустрічей і наукових конференцій.

Основне завдання турфірми - це якісна консультація клієнтів виходячи з їх запитів та підбір турів за критерієм "Ціна - Якість", допомога у проведенні відпустки. Так само існує ряд інших завдань:

* розширення продуктових можливостей на ринку з метою запобігти таку ж спробу конкурента

* використання більш надійних постачальників замість довгострокових контрактів

* обслуговування престижних споживачів

* завоювання психологічного іміджу і позиції у споживачів.

Управлінська праця - специфічний вид виробничої діяльності. Предметом управлінської праці є людина та її діяльність, а безпосередньою метою є координація зусиль колективу щодо забезпечення його узгоджених дій у досягненні поставлених цілей.

Ефективність (результативність) управлінської праці у ТОВ «ЛАРОС» в значній мірі залежить від особистих ділових якостей керівника та його вміння використовувати існуючі методи організації роботи з колективом.

Організацією особистої праці керівника й підпорядкування йому фахівців потрібно починати з опису їхніх робочих місць і закріплення цього опису в посадових інструкціях. Опис робочого місця в апараті управління повинен містити чотири елементи:

· перелік завдань (функцій), для вирішення яких існує, або створюється робоче місце;

· опис обов'язків, які покладаються на працівника й випливають із завдань (функцій) на даному робочому місці;

· опис прав і повноважень, які забезпечують виконання завдань (функцій) і обов'язків;

· відповідальність, яка матиме місце у випадку невиконання обов'язків та перевищення прав.

Організація робочого дня менеджера повинна відповідати основному принципові: "Робота повинна підкорятися мені, а не навпаки".

Важливо, щоб кожен менеджер знайшов свій особистий стиль. Для нього цей стиль - найкращий. Л.Зайверт наводить 25 організаційних принципів в часовому аспекті, які поділяє на три групи:

· початок дня (1) - (8),

· основна частина дня (9) - (20),

· кінець дня (21) - (24).

Правила початку дня.

1. Починати день з позитивним настроєм.

Старайтесь, для кожного дня знаходити який-небудь позитивний початок, оскільки той настрій, з яким Ви приступаєте до тих завдань, які Вам належить виконати, має важливе значення для успіхів і невдач.

2. Добре поснідайте, не поспішаючи на роботу.

Не виспавшись, знехотя, без нормального сніданку, якомога скоріш на роботу - такий початок може легко зіпсувати Ваш день. Дозволяйте собі добрий сніданок і відправляйтесь, по можливості, не поспішаючи на роботу. Не потрібно говорити, що для цього немає часу.

3. Починайте свою роботу, по можливості, в один і той же час.

Людина - полонянка своїх звичок. Тому для багатьох дуже важливо в точно визначений час бути на роботі. Ви зможете, таким чином, підтримувати самі себе "в кондиції" і приступати до роботи в один і той же час дня.

4. Переперевірка плану дня.

Перегляньте свій складений напередодні план, оцінивши ступінь важливості та терміновості зафіксованих завдань і цілей дня, внесіть необхідні корективи.

Сформулюйте реалістичний план на весь день!

5. На початку -- ключові завдання.

Менеджери, які мають успіх, читають свою кореспонденцію, не в першу чергу, а лише тоді, коли виконано цілий ряд важливих справ. У вхідній денній пошті рідко мова йде про справи, які повинні бути виконані терміново.

Тому починайте з найважливіших завдань дня перед читанням газет, кореспонденції і. по можливості, до початку робочого дня Ваших колег і підлеглих!

6. Приступати без "розкачки".

Відкажіться від такого ранішнього ритуалу, як багаторазові привітання, обговорення останніх новин або вчорашньої телевізійної програми. Перенесіть ці соціальні контакти на менш напружений час, після обіду. Тим самим Ви виграєте час для подальших, відволікань і непередбачених справ.

7. Узгоджувати план дня з секретарем.

"Добрий секретар подвоює ефективність свого шефа. Поганий секретар зменшує її наполовину" (Томас Конеллан).

Ваш секретар є Вашим важливим партнером, коли мова йде про створення оптимальних умов для Вашої діяльності. Йому потрібно присвятити перший час Вашого робочого дня, навіть якщо це декілька хвилин. Узгодьте з ним усі строки, пріоритети та цілі дня. Тоді він буде ефективніше працювати і зменшить наявність непотрібних для Вас перешкод.

8. Вранці займатися складними і важливими справами.

Коли Ви виконаєте основне завдання дня, переходьте до наступних за важливістю завдань. Адже потім Ви будете настільки зайняті поточними справами і різного роду відволіканнями, що навряд чи зможете приділити достатньо часу важливим питанням. Почавши з найскладніших і важливіших завдань, Ви зможете виконати найважливіші справи.

Правила, які стосуються ходу дня.

9. Добра підготовка до роботи.

Необхідність і переваги достатньої підготовки до роботи (ПР) на виробництві не викликає сумніву. При допомозі доброї підготовки до роботи можна віднайти додаткові суттєві резерви раціоналізації і зекономити загальний час за рахунок скорочення часу на виконання. Скорочуйте свій власний робочий час за рахунок підготовки до роботи і планування.

10. Впливати на фіксацію строків.

Встановлені раніше строки дуже часто приймають беззастережно. Старайтесь, обговорюючи строки, які погано вкладаються у Ваші плани, пристосовувати до своїх інтересів і "виторговувати" альтернативні варіанти. Що ж до регулярних зустрічей (щоденних або щотижневих), то звертайте увагу, перш за все, на те, щоб був вибраний зручний для Вас час їх проведення.

11. Уникайте дій, які викликають зворотну реакцію.

Активні й комунікабельні керівники схильні займатися все новими та новими справами, проблемами, ідеями, і викликають тим самим відповідну реакцію на свої дії, а разом з цім негативні наслідки для часового розпорядку.

Переперевіряйте всі свої акції (узгодження строків, візити, телефонні розмови, листи тощо) з точки зору їх необхідності і безпеки зворотної реакції.

12. Відхиляйте додатково виникаючі невідкладні проблеми.

На кожному підприємстві, в кожному підрозділі виникають які-небудь невідкладні обставини або непередбачені ситуації.

Пам'ятайте завжди про те, що відволікання на термінові обставини призводять до забуття на більш чи менш довготривалий час запланованих важливих завдань і додаткових затрат часу і засобів. Старайтесь, по можливості, відхиляти додаткові термінові справи. Перевіряйте справи за наступними критеріями:

· з якими витратами Ви повинні будете рахуватися, якщо відкладете ту чи іншу справу чи взагалі нічого не зробите?

· чи необхідна Ваша особиста участь?

· чи не можна вирішити проблему іншим шляхом, доручивши її іншій особі?

13. Уникайте незапланованих імпульсивних дій.

Якщо Ви під час роботи захотіли зробити що-небудь інше, (зателефонувати кому-небудь), обдумайте добре, чи потрібно це відволікання для Вашої поточної роботи, чи має воно значення. Як правило, імпульсивне відхилення від розробленого плану знижує продуктивність, оскільки не дотримуються встановлені пріоритети.

Але часто буває, що при виконанні завдань Ви наштовхнулись на цікаву ідею чи важливу інформацію. У цьому випадку робіть короткий запис і обробляйте його пізніше, в більш зручний час.

14. Своєчасно робіть паузи, дотримуйтесь розміреного темпу.

Розглядайте паузи не як втрату часу, а як підзарядку енергією під час відпочинку:

· Передбачайте регулярні, але короткі паузи.

· При розслабленні старайтесь рухатися, постачаючи, по можливості, організм киснем.

· Під час подовжених пауз підвищуйте свою працездатність в рамках Вашої денної тренувальної програми.

· Робіть перерви і при проведенні зборів.

15. Невеликі однорідні завдання - виконувати серіями.

Внаслідок телефонних дзвінків, повідомлень, непідготовленого проведення нарад і читання кореспонденції втрачається маса часу. Розправляйтесь з рутинною роботою і, так званим, дріб'язком, об'єднуючи однорідні завдання в робочі блоки.

Даний метод має ту перевагу, що Ви лиш один раз проводите відповідну підготовку, а потім протягом певного часу займаєтесь однорідною діяльністю. Завдяки концентрованосгі і безперервності процесу Ви економите час. Шість блоків по 10 хв. на диктування листів, телефонні дзвінки, короткі збори займають, як це не парадоксально, більше часу, ніж один блок в 60 хв.

Збирайте також в один блок весь той матеріал для читання, який Вам потрібно тільки переглянути.

Робочий блок не повинен бути надто довгим (від ЗО до 60 хв.), бо в іншому випадку Ваш телефон буде довго зайнятий.

Навіть якщо виграються окремі хвилини, за день вони складають півгодини часу, або годину!

16. Раціонально завершувати почате.

Відволікання від основного завдання "коштує" немало часу, адже до повернення до нього Вам доводиться знову повторювати вже зроблене. Внаслідок порушення систематичності в роботі суттєво обмежуються можливості до творчості та вирішення проблем.

Уникайте "стрибків в роботі" і завжди старайтесь почате доводити до кінця Передбачайте для своєї роботи достатньо часу, в паузах або в останні хвилини перед тим, як встати з-за столу, намічайте завдання, яке можете встигнути завершити за час. який залишився.

Якщо перервати й роботу необхідно, коротко запишіть ідеї, які Ви не встигли проробити до кінця, пропозиції щодо їх вирішення і все інше, що допоможе Вам як можна швидше поновити незакінчену справу.

17. Використовуйте часові проміжки.

Не залишайте незаповненими незаплановані проміжки часу, які ідуть на очікування. Використовуйте також останні хвилини перед обідньою перервою, або перед кінцем робочого д Ія для підготовчої, планової або рутинної діяльності.

Ставте перед собою "часове" запитання Лакейна: "Як я можу використати ці хвилини з найбільшою користю?"

18. Працювати антициклічно.

Виконуйте важливі завдання по можливості зранку. З ними вигідно розрахуватися ще до того, як наступить пік активності в інших співробітників і напруження в роботі досягне свого апогею. Враховуйте п своєму розпорядку дня спокійні і "неспокійні" періоди.

Чим більше Ви буде звертати увагу на робочі звички Ваших колег І ділових нарт невір, тим менша небезпека прийняття спонтанних рішень і тим менше Вас будуть відривати від роботи.

Через це працюйте антициклічно, тобто:

· протягом більш спокійного дообіднього періоду старайтесь вирішити найважливіші із запланованих завдань:

· "неспокійний" період використовуйте для виконання менш важливих справ, тобто як заплановане "про запас" (40% часу);

· не беріться зранку відразу за перегляд пошти, відкладіть це на потім;

· старайтесь приходити вранці раніше, і раніше іти ввечері.

19. Викроюйте спокійний час.

Для виконання важливих справ вимагається спокійна обстановка - це азбучна Істина. Але як впровадити її в життя? Добре себе зарекомендувало щоденне резервування одного спокійного, або закритого часу, протягом якого Вам ніхто не зможе перешкодити. Таким чином. Ви визначите час - можливо найбільш важливий для Вас.

Час для себе (1 год.)!

Занесіть цей час в свій план дня, так як Ви відводите час на збори або візити відвідувачці. Використайте цей час для важливих (але не термінових справ), які носять довготривалий характер, для підвищення рівня кваліфікації, або для інших завдань, які часто тонуть в суєті дня.

Відгородіть себе на цей час від зовнішнього світу - краще при допомозі секретаря або просто зачиніть двері, попередивши, що Вас немає на місці.

20. Контролювати час і плани.

Під час зборів І при інших видах діяльності нерідко спочатку витрачається час, а в останні 20% часу обговорюють 80% питань, які підлягають розгляду.

Перепровіряйте свої плани дня з точки зору виконаних завдань, встановлення нових пріоритетів. Перевірка необхідна для пристосування до нових умов, які виникають протягом дня.

Правила завершення робочого дня.