Підвищення ефективності діяльності підприємства: стратегія і тактика менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА"

Факультет економіки АПК

Спеціальність «Економіка підприємства»

Кафедра економіки агропромислових формувань

Магістерська програма

«Економіка підприємств АПК»

МАГІСТЕРСЬКА ДИПЛОМНА РОБОТА

«Підвищення ефективності діяльності підприємства: стратегія і тактика менеджменту»

(на матеріалах Новопетрівська філія СТОВ ім. Шевченко «Агросвіт» )

Горбенко Наталя Олександрівна

Київ 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Теоретико - методичні основи ефективності господарської діяльності підприємства

1.2 Доходи і витрати підприємства як основа формування показників економічної ефективності

1.3 Показники оцінки ефективності господарської діяльності підприємств

РОЗДІЛ ІІ. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА НОВОПЕТРІВСЬКОЇ ФІЛІЇ СТОВ ІМ. ШЕВЧЕНКО „АГРОСВІТ

2.1 Загальна характеристика Новопетрівської філії СТОВ ім. Шевченко «Агросвіт»

2.2 Аналіз доходів та витрат підприємства Новопетрівської філії СТОВ ім. Шевченко «Агросвіт»

2.3 Оцінка ефективності господарської діяльності підприємства Новопетрівської філії СТОВ Ім. Шевченко «Агросвіт»

РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА НОВЕПЕТРІВСЬКОЇ ФІЛІЇ СТОВ ІМ. ШЕВЧЕНКО „АГРОСВІТ”

3.1 Виявлення резервів підвищення рентабельності

3.2 Обґрунтування напрямів підвищення ефективності господарської діяльності підприємства

3.3 Вплив ціни на рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми. Підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності є провідним завданням економіки кожного підприємства, підкомплексу, комплексу, галузі, регіону. Категорія ефективності сільськогосподарського виробництва в зв'язку з цим є складною тому, що в ній відбивається не тільки дія об'єктивних економічних законів, але і присутні природно-кліматичні чинники, які обумовлюють невизначеність кінцевих фінансових результатів.

В даний час вітчизняні підприємства агропромислового комплексу постійно зустрічаються з проблемами недосконалості нормативно-законодавчої бази, низьким рівнем матеріально-технічного забезпечення, відсутністю достатніх фінансових і інвестиційних ресурсів. У цих умовах завдання підвищення економічної ефективності найповніше вирішується тими суб'єктами підприємницької діяльності, які використовують сировинний потенціал свого регіону, його природно-кліматичні особливості та територіальне розміщення окремих сільськогосподарських галузей, які історично склалися.

Метою даної дипломної роботи є розгляд сучасного стану ефективності господарювання на досліджуваному підприємстві, а також розгляд основних чинників, що впливають на ефективність, визначення шляхів її підвищення.

Завдання даної дипломної роботи:

проаналізувати сучасний стан розвитку виробництва овочів на підприємстві;

розробити рекомендації, направлені на підвищення економічної ефективності господарювання підприємства;

розробити та охарактеризувати на прикладі базового господарства основні напрямки підвищення рівня економічної ефективності виробництва продукції.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання ефективності господарювання підприємства.

У даній магістерській дипломній роботі використані такі методи економічних досліджень: монографічний; кореляційно-регресивний метод; графічний; аналіз економічних показників; а також такі статистично-економічні методи, як факторний аналіз; індексний.

Об'єктом дослідження виступає Новопетрівська філія СТОВ ім. Шевченко «Агросвіт», що знаходиться в селі Новопетрівка Снігурівського району Миколаївської області.

Основними джерелами інформації для написання дипломної роботи були: річні бухгалтерські звіти сільськогосподарського підприємства; статистична звітність; літературні джерела, в яких висвітлено питання ефективності.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Теоретико-методичні основи ефективності господарської діяльності підприємства

Ефективність виробництва є складною економічною категорією, яка відображає дію об'єктивних економічних законів і висвітлює одну з найважливіших сторін суспільного виробництва - результативність. Вона є виразом мети суспільного виробництва.

Особливістю сільськогосподарського виробництва є те, що воно вимагає органічного поєднання і взаємодіє чотирьох факторів - робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі споживання здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величинами результати. Тобто, різні підприємства ведуть роботу з різною ефективністю (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Формування ефективності виробництва [2,с.397]

Отже, ефективність - це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не лише є різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих аспектів діяльності підприємства, які важливо проаналізувати й оцінити. Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва, доцільно розрізняти такі види ефективності: технологічну, економічну і соціальну [19,c. 398].

Ефективність - об'єктивна економічна категорія, яка відображає сукупну результативність суспільного виробництва, тобто є кінцевим результатом виробничого процесу після завершення всіх фаз його відтворення [19, с. 75].

Технологічна ефективність -- це результат взаємодії факторів виробництва, що характеризує досягнуту продуктивність живих організмів, які використовуються в сільському господарстві як засоби виробництва. В рослинництві показниками технологічної ефективності є врожайність культур з одиниці посівної площі та основні параметри якості рослинницької продукції (вміст цукру в цукрових буряках, олії -- в насінні соняшнику, білка -- в зерні тощо). Як бачимо, за результат діяльності підприємств бере-

ться валове виробництво певного виду продукції і цей результат зіставляється з ресурсом -- посівною площею культури. Щоб врахувати якість продукції, можна визначити біологічний вихід цукру, олії, білка тощо на гектар посівної площі, помноживши врожайність культури з гектара на відсоток вмісту відповідної органічної речовини (коефіцієнт).

Досягнутий рівень технологічної ефективності виробництва істотно впливає на економічну ефективність, насамперед через існування постійних витрат, на які, як відомо, виробники в короткостроковому періоді впливати не можуть. Важливо й те, що показники технологічної ефективності відображають специфіку й особливості сільського господарства, пов'язані з функціонуванням у цій галузі основного засобу виробництва -- землі і живих організмів як засобів виробництва. Вони дають змогу здійснювати порівняльну оцінку результативності виробництва в динаміці і в територіальному аспекті за окремими підприємствами і регіонами.

Економічна ефективність - це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримують вартісні показники ефективності виробництва.[15, с.399] При цьому можливі три варіанти вказаного співвідношення:

Ресурси і результати виражені у вартісній формі;

Ресурси - у вартісні, а результати - у натуральній формі;

Ресурси - у натуральній, а результати - у вартісній формі.

Вимірювальну систему економічної ефективності сільськогосподарського виробництва доцільно будувати таким чином, щоб вона була здатна повністю розкривати дві взаємопов'язані і взаємодоповнюючі результативні сторони діяльності аграрних підприємств - раціональність використання ними землі через показники загального ефекту, приведені до одиниці площі сільськогосподарських угідь, і економічність виробництва, показники якої розкривали б, якою ціною одержано цей ефект.

Економічна ефективність охоплює проблему “затрати-випуск”, тобто, вона характеризує зв'язок між кількістю економічних ресурсів, що використані в процесі виробництва певного виду продукції, і кількістю отриманих в результаті виробництва продуктів та послуг. Чим більша кількість продукції отримується від використання ресурсів, тим вищою вважається ефективність суспільного виробництва. При цьому виготовлений суспільний продукт, який є результатом виробництва, повинен відповідати суспільним вимогам.

Для одержання вищого доходу від виробництва певного виду продукції необхідно підвищувати економічну ефективність виробництва даного виду продукції. Підвищення ефективності виробництва означає, що на кожну одиницю витрат і застосованих ресурсів одержують більше продукції, і відповідно, більше доходу. Це має величезне значення для всієї економіки держави, тобто, для всього народного господарства в цілому і для кожного окремо взятого сільськогосподарського підприємства. [2]

Чим менше праці і ресурсів витрачається на вироблення одиниці продукції, тим більшу її кількість можна одержати при тих же засобах. Таким чином, підвищення ефективності сприяє збільшенню виробництва продукції і більш повному задоволенню потреб населення. Із вищесказаного випливає, що ефективність сільськогосподарського виробництва безпосередньо впливає на рівень роздрібних цін на продукти харчування і товари широкого вжитку, виготовлені із сільськогосподарської сировини. Тому, оскільки рівень цін тісно пов'язаний із суспільно необхідними витратами на виробництво продукції, підвищення ефективності й зниження собівартості створюють умови для зниження роздрібних цін на ринку.

Збільшення доходів та рентабельності сільськогосподарських підприємств також залежить від підвищення ефективності виробництва. Чим більше сільськогосподарські виробники виробляють і реалізують продукції, чим нижчою виявляється її собівартість, тим вищими будуть їх доходи, тим більше засобів можуть вони виділити для подальшого розвитку виробництва, а також для підвищення оплати праці робітників та поліпшення соціальних умов на селі. В ринкових умовах вільного підприємництва це є надзвичайно важливим фактором в діяльності сільськогосподарських підприємств, так як розвиток сільськогосподарських підприємств передбачається за рахунок результатів власної діяльності. [3]

Соціальна ефективність - поняття, яке відображає поліпшення соціальних умов життя людей (покращення умов праці і побуту, поліпшення зовнішнього довкілля, підвищення рівня зайнятості і безпеки життя людей, скорочення тривалості робочого тижня без зменшення заробітної плати, ліквідація тяжкої фізичної праці тощо). Соціальна ефективність є похідною економічної ефективності. Вона, за однакових інших умов, буде тим вищою, чим вищого рівня економічної ефективності досягнуто. Досить ґрунтовно про досягнуту соціальну ефективність можна судити за таким показниками, визначеними у динаміці, як питома вага прибутку, направленого на соціальні заходи, в загальній масі чистого прибутку; величина цього прибутку в розрахунку на одного середньооблікового працівника підприємства.

Перш за все необхідно зазначити, що неухильне зростання соціальної ефективності є кінцево метою сукупної виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємств. З огляду на це економічна ефективність відносно соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень економічної результативності функціонування підприємств слугує матеріальною і фінансовою базою розв'язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї можливої обставини треба оцінювати соціальну ефективність. Проте об'єктивна оцінка соціальної ефективності зараз наражується на істотні труднощі, пов'язані з відсутністю науково-обгрунтованої і загально визнаної методики визначення її рівня. Вочевидь, таке явище зумовлене не лише браком уваги відповідних галузей науки до розв'язання цієї вкрай актуальної проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за цих умов можна старатися на дещо інтуїтивне і емпіричне уявлення про принципові підходи до оцінки соціальної ефективності.

Взагалі, суть проблеми підвищення ефективності виробництва (діяльності) полягає в тому, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) - трудових, матеріальних і фінансових - досягти максимально можливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходячи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності виробництва (діяльності) стає зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. Кількісна визначеність і зміст критерію відображаються в конкретних показниках ефективності виробничо-господарської та іншої діяльності суб'єктів господарювання.

Формуючи систему показників ефективності діяльності суб'єктів господарювання, доцільно дотримуватись певних принципів, а саме:

1. Забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;

2. Відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних ресурсів;

3. Можливості застосування показників ефективності до управління різними ланками виробництва на підприємстві (діяльності в організації);

4. Виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності).

На основі зазначених принципів, система показників ефективності виробництва має включати кілька груп, які в свою чергу діляться на види:

1. Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшення кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану довкілля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (безробіття, посилення інфляції, погіршання екологічних показників).

2. Локальна (комерційна ) ефективність - визначає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства, унаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток).

3. Абсолютна ефективність - характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяльності підприємства за певний проміжок часу.

4. Порівняльна ефективність - відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні та соціальні переваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) проти інших можливих варіантів.

Абсолютна й порівняльна ефективність доповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіанта господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютної ефективності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.

5. Первинна ефективність - це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів.

6. Первинна (початкова) ефективність - майже завжди примножується завдяки багатоспрямованому та багаторазовому використанню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати про так звану мультиплікаційну ефективність, яка виявляється здебільшого в кількох специфічних формах - дифузійному та резонансному ефектак, а також ефектах „стартового вибуху”, супровідних можливостей та акселерації.

- Дифузійний ефект реалізується тоді, коли певне господарського-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, унаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним досить тривалий час користувалися на підприємствах кольорової металургії).

- Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад, одержання синтетичного волокна високої якості уможливило виробництво нових видів тканин, а відтак - нових видів одягу тощо).

- Ефект „стартового вибуху” - це своєрідна „ланцюгова реакція” в перспективі. Він можливий за умови, коли певний „стартовий вибух” стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі виробництва чи діяльності (наприклад - застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).

- У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'являються супровідні можливості з певним ефектом. Такі можливості виявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів (ефектів), використання виробничих і побутових відходів тощо.

- У будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації, який означає прискорення темпів поширення і застосування якогось конкретного позитивного результату.

Межі між окремими формами мультиплікаційної ефективності є досить умовними, рухливими та відносними. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає в тому, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації будь-якого управлінського рішення.

- Синергічна ефективність - виражає такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інновацій та фінансово-економічний стан суб'єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших.

Для досягнення високого рівня ефективності виробництва, необхідно не лише знати, а й застосовувати класифікації чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати зо трьома ознаками [ 18, с.215]:

- видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

- напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності);

- місцем реалізації в системі управління виробництвом.

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності підприємств. Визначальними напрямами є: прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації); підвищення якості та конкурентоспроможності продукції (послуг) тощо.

Отже, ефективність - економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами. Одним із показників ефективності є рентабельність, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Також можна сказати, що ефективність - це досягнення стратегічного прибутку на кожному етапі розвитку підприємства при забезпеченні фінансової сталості та платоспроможності, оптимального співвідношення рентабельності та ризику.

1.2 Доходи і витрати підприємства як основа формування показників економічної ефективності

У процесі господарської діяльності аграрні підприємства несуть різні витрати. Проте не всі вони включаються у собівартість продукції. З метою забезпечення єдиних методологічних засад формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності, а також дотримання однакових підходів до визначення складу витрат і віднесення їх на собівартість продукції в 2000 р. прийнято Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», в якому названі питання знайшли своє відображення і врегулювання. В загальноекономічному розумінні витрати звітного періоду, згідно з вказаним стандартом, визнаються або як зменшення активів, або як збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. [1]

Витрати, які несуть підприємства в процесі здійснення всіх видів своєї діяльності, є надзвичайно різноманітними. За характером виникнення і функціональним призначенням усі витрати можна поділити на такі групи:

операційні витрати, що виникають в процесі операційної діяльності підприємства;

фінансові витрати;

витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності і не є операційними та фінансовими;

надзвичайні витрати.

Склад операційних витрат є також різноманітним, тому не всі вони включаються до виробничої собівартості продукції (рис. 1.2.).

Рис. 1.2. Склад операційних витрат. [2]

Витрати підприємства - фінансова категорія, що характеризує в грошовій та матеріальній формах оцінку господарської діяльності (підготовка, організація й здійснення процесів виробництва та реалізації продукції, товарів), фінансової й соціальної діяльності. Згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. (із змінами) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які закуповуються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За напрямами фінансування витрати можна поділити на:

- виробництво і реалізацію продукції;

- відтворення основних засобів;

- операційні заходи;

- соціальні цілі.

За джерелами фінансування витрати поділяються на:

- забезпечені власними фінансовими ресурсами;

- покриті позиченими коштами;

- здійснені за рахунок залучених коштів.

З точки зору фінансової діяльності до витрат належать усі реально понесені витрати. З позиції оподаткування витрати поділяються на ті, що відносяться на собівартість, і ті, що здійснюються за рахунок прибутку. Із цих позицій до валових витрат відносять лише ті витрати підприємства, без яких процес виробництва й реалізації неможливий.

Вищеназваний закон визначає валовий доход як загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, морській економічній зоні, так і за її межами.

Доходи підприємства можна поділити на такі групи:

Від основної (операційної) діяльності - виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг; Прибуток - найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг та якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва за будь-якої форми власності. Він є джерелом не лише забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й формування бюджетних ресурсів держави.

Різнобічне значення прибутку посилюється з переходом економіки України до ринкових умов господарювання. Підприємства недержавної форми власності, отримавши фінансову самостійність і незалежність, мають право вирішувати, на які цілі і в яких розмірах спрямовувати прибуток, що залишився після сплати податків до бюджету й інших обов'язкових платежів і відрахувань.

Прибуток - мета підприємницької діяльності й водночас - джерело витрат для розвитку виробництва. Це одна з основних фінансових категорій ринкової економіки.

У прибутку концентруються фінансові інтереси усіх суб'єктів підприємницької діяльності, він характеризує ефективність виробництва, свідчить про примноження фінансових ресурсів.

Господарюючий суб'єкт самостійно визначає напрям використання тієї частини прибутку, яка залишилася в його розпорядженні. При цьому порядок розподілення й використання прибутку на підприємствах фіксується в його статуті та визначається положенням, розробленим відповідними економічними службами підприємства і затвердженим його керівництвом.

Згідно зі статутом, підприємства можуть використовувати прибуток, який залишився в їх розпорядженні, на поповнення статутного капіталу, на утворення й поповнення резервного капіталу, а також направляти на виплату дивідендів та на інші цілі.

Оскільки одержаний прибуток (збиток) є інтегральним показником, то на нього мають вплив різні фактори:

1. Макроекономічні (зовнішні):

природні умови;

державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг;

ринкова кон'юнктура.

2. Мікроекономічні (внутрішні):

- обсяги виробництва;

- собівартість продукції;

- рівень ефективності використання виробничих ресурсів підприємства;

- якість продукції;

- рівень організації праці;

- ефективність використання фінансових ресурсів. При здійсненні фінансово-господарської діяльності ці

- фактори перебувають у тісному взаємозв'язку та взаємозалежності. "Прямий" вплив на величину собівартості продукції, а, отже, й прибутку, пов'язаний з тим, наскільки раціонально економно витрачаються матеріальні ресурси - адже частина матеріальних витрат у складі собівартості становить від 60 -90%. У свою чергу використання матеріальних ресурсів залежить від ритмічності поставок, наявності необхідних оборотних коштів, матеріаловіддачі, економії ресурсів. Рівень використання такого виробничого ресурсу, як праця залежить від рівня кадрового забезпечення підприємства, продуктивності праці. Використання основних засобів характеризується фондовіддачею, забезпеченістю основними фондами, технічним озброєнням праці.

Такий фактор впливу, як собівартість залежить, у свою чергу, від двох основних факторів: структури складових витрат та цін на ресурси.

Ціни на продукцію, послуги, роботи підприємства залежать від таких складових:

собівартості виробництва;

якості продукції;

цін конкурентів;

каналу просування на ринок.

Таким чином, формування фінансових результатів визначається великою кількістю факторів, що характеризують різні сторони фінансово-господарської діяльності підприємств.

По рослинництву в цілому визначають такі показники рентабельності, як рівень рентабельності та приведену масу прибутку від цього комплексу галузей на гектар ріллі. За окремими культурами доцільно розраховувати три показники: рівень рентабельності, масу прибутку на гектар посіву, масу прибутку на реалізований центнер продукції. При цьому доцільно брати до уваги такі дві обставини. По-перше, при визначенні приведеної маси прибутку в цілому за рослинництвом слід прибуток від рентабельних галузей зменшити на збитки нерентабельних рослинницьких галузей. По-друге, масу прибутку на гектар посіву певної культури необхідно визначати з обов”язковим урахуванням її рівня товарності за формулою:

Мк = Пк / S * Кт, (1.7)

де Мк - маса прибутку на га посіву певної культури; Пк - прибуток, одержаний від реалізації певної культури; S - площа посіву культури; Кт - коефіцієнт товарності.

Значення такого підходу до визначення маси прибутку на га посіву культури дуже велике, оскільки дає змогу правильно оцінити доходність галузі.

При оцінці ефективності окремих галузей слід брати до уваги всі показники рентабельності, й особливо приведену масу прибутку. Якщо користуватися лише показником рівня рентабельності, може скластися неправильна уява про економічну ефективність, а значить і про ступінь вигідності виробництва тієї чи іншої продукції в умовах господарства. Ця обставина пояснюється тим, що один і той же рівень рентабельності може бути досягнутий за різної маси прибутку на га посіву. Адже відомо, що економічний стан підприємства залежить не лише від рівня окупності поточних витрат, а й від маси прибутку в цілому по господарству і на одиницю земельної площі. Чим вищий останній показник, тим більше можливостей має підприємство для нових інвестицій і матеріального стимулювання працівників, тим кращі його шанси в прискоренні темпів розширеного відтворення і зміцнення своїх позицій на ринку.

З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефективності виробництва визначати такий показник, як рентабельність продажу:

Рп = П / ТП *100, (1.8)

де Рп - рентабельність продажу; П - валовий прибуток від реалізації робіт, послуг; ТП - вартість товарної продукції (робіт, послуг) за поточними цінами реалізації.

В буквальному трактуванні цей показник показує, яка питома вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від реалізації продукції. З підвищенням рівня цього показника зміцнюється за однакових інших умов економічний стан підприємства, і навпаки. Показник рентабельності продажу має глибший економічний зміст, оскільки характеризує цінову конкурентоспроможність товару.

За умов загального економічного рівня аграрних підприємств, їх складного фінансового стану, відсутності засобів для придбання виробничих ресурсів у необхідних обсягах і впровадження новітніх технологій раціональне розміщення виробництва (наприклад зерна) у найбільш приятливих умовах є одним із найдієвіших і порівняно маловитратних способів ефективного використання природно-економічного потенціалу та збільшення прибутку.

Для більш детального аналізу використання чинників підвищення ефективності виробництва, розглянемо та зобразимо у табличному вигляді систему показників ефективності виробництва.

Таблиця 1.1 Система показників ефективності виробництва первинних суб'єктів господарювання

Узагальнюючі показники	Показники ефективності виробництва
	праці (персоналу)	виробничих фондів	фінансових коштів
Рівень задоволе-ння потреб ринку Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів Прибуток на оди-ницю загальних витрат Рентабельність виробництва Витрати на одиницю товарної продукції Частка приросту продукції за раху-нок інтенсифікації виробництва Народногосподар-ський ефект ви-користання одиниці продукції	Темпи зростання продуктивності праці Частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці Відносне вивільнення працівників Коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу Трудомісткість одиниці продукції Зарплатомісткість одиниці продукції	Загальна фондовіддача (за обсягом продукції) Фондовіддача активності частини основних фондів Рентабельність основних фондів Фондомісткість одиниці продукції Матеріаломісткість одиниці продукції Коефіцієнт використання найважливіших видів сировини й матеріалів	Оборотність оборотних коштів Рентабельність оборотних коштів Відносне вивільнення оборотних коштів Питомі капітальні вкладення (не одиницю приросту потужності або продукції) Рентабельність інвестицій Строк окупнос-ті вкладених інвестицій

Отже, за допомогою ефективності як економічної категорії, ми можемо проспостерігати співвідношення між одержаними результатами та витратами ресурсів. В даному випадку ресурси можуть бути представлені за первісною або за залишковою вартістю. Також вони можуть використовуватись як спожиті, тобто - використання ресурсів у формі витрат.

1.3 Показники оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємств

Світовою і вітчизняною економічною наукою, практикою запропоновано багато показників для вимірювання економічної ефективності певних видів діяльності. Значна частина цих показників з огляду на методологію і методику розрахунку за їх основоположними принципами є загальноприйнятими. Водночас існує чимало показників, які сприймаються неоднозначно, - від надмірного надання їм переваг в оцінці ефективності до повного несприйняття як таких, що неспроможні адекватно оцінювати результати господарської діяльності.

Ефективність роботи підприємства можна визначити як оптимальне використання ресурсів. Для з'ясування сутності економічної ефективності, визначення її критерію та показників необхідно відрізняти поняття „ефективність” і „ефект”.

Ефект - абсолютний розмір, що визначає результат якогось процесу. Під економічним ефектом розуміється результат людської праці, спрямований на виробництво матеріальних благ.

Але як би не був важливий результат, необхідно ще знати якою ціною і витратами він досягнутий. Той самий ефект може бути отриманий різними способами, із різними витратами, і навпаки, однакові витрати можуть дати різні результати. Необхідне порівняння результатів із витратами. Сумірність ефекту й витрат на його досягнення - основа економічної ефективності. Тому, крім абсолютного розміру ефекту, необхідно знати і його відносний розмір, одержаний зіставленням одного абсолютного розміру з іншим абсолютним розміром. Отже, ефективність виражає ступінь ефекту, оскільки будь-який ефект потребує витрат.[ 9, с. 160 ]

Ефективність є складною економічною категорією, яка охоплює різні рівні господарювання (загальнодержавний, галузевий, рівень підприємства) і знаходиться відповідно під впливом багатьох як внутрішніх, так і зовнішніх факторів: економічних, правових, соціальних тощо. Факт, що ефективність представлена в різних видах, а саме ефективність господарської діяльності підприємства, ефективність використання різних ресурсів, ефективність виробництва, торгівлі, є причиною використання для її кількісної оцінки різних показників. їх упорядкованість, розміщення, наприклад, від загальних показників ефективності до часткових, створює відповідну систему.

Основним принципом формування системи показників ефективності й вираження її суті на всіх рівнях управління економікою (держава, галузь, господарюючий суб'єкт) є співвідношення кінцевого результату (у вигляді національного доходу, валового внутрішнього продукту, обсягу випуску чи реалізації продукції) й ефекту (прибутку) з застосованими і спожитими ресурсами. Співвідношення показників може вираховуватися різними способами. Так, при визначенні показника ефективності як відношення результату у вигляді обсягу випуску (реалізації) продукції чи ефекту (прибутку) до ресурсів чи затрат до обсягу випуску (реалізації) продукції чи ефекту (прибутку) важливо досягти мінімізації.

Практичне використання системи показників економічної ефективності в галузях і господарюючих суб'єктах передбачає:

1. Орієнтацію підприємства чи галузі на інтенсивний шлях розвитку і досягнення більш високого рівня ефективності в динаміці.

2. Вивчення резервів подальшого вдосконалення господарської діяльності підприємства на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, вдосконалення технології та покращення організації виробництва.

3. Створення дієвого механізму підвищення ефективності господарювання. В якості узагальнюючого показника ефективності господарської діяльності підприємства потрібно використовувати відношення обсягу реалізованої продукції чи ефект у вигляді прибутку до сукупної величини ресурсів, включаючи середню вартість основних і обігових засобів, чи до загальної суми витрат виробництва чи обігу.

Розрахунки цих показників здійснюються за такою схемою:

1. Визначають ефективність господарської діяльності, тобто використаних ресурсів, шляхом ділення реалізованої продукції на сукупну величину ресурсів або відношення прибутку до сукупної величини ресурсів.

2. Визначають ефективність затрат (спожитих ресурсів). Це відношення реалізованої продукції до витрат виробництва або відношення прибутку до витрат виробництва.

3. Показник ефективності використання капіталу. Це відношення реалізованої продукції до сукупної величини ресурсів. Третій показник повторює перший, оскільки ресурси ототожнюються з капіталом, але тут розрахунок здійснюється на 1 грн капіталу. Цей показник ще можна визначити шляхом ділення суми прибутку на капітал (сукупну величину ресурсів), отримуємо прибуток з 1 грн капіталу, або, як це ще називають, коефіцієнт рентабельності капіталу. Якщо його помножити на 100, тоді отримують рентабельність капіталу.

4. Окремо виділяють ефективність затрат як відношення реалізованої продукції до витрат виробництва. Це характеризує розмір реалізованої продукції на 1 грн затрат. Також визначають шляхом відношення прибутку до витрат виробництва. Це дає величину прибутку з 1 грн затрат або коефіцієнт рентабельності затрат.

У наведених показниках ефективності відображається рівень використання окремих видів ресурсів.

1. Показники ефективності використання робочої сили (трудових ресурсів). Вони визначаються як відношення обсягу реалізованої продукції чи товарообороту чи ефекту у вигляді прибутку до середньоспискової чисельності працівників чи суми затрат на оплату праці всіх працівників. Для більш глибокого вивчення тенденцій зміни цього показника в динаміці потрібно проаналізувати частку розходів на заробітну плату в сукупних витратах, частку приросту обсягу реалізованої продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, зміни чисельності працівників, співвідношення темпів зростання продуктивності праці й середньої заробітної плати. При вивченні всіх цих показників потрібно виявити причину їх зміни і дати конкретні розрахунки впливу на ефективність змін кожного з вивчених показників.

2. Показники ефективності використання оборотних засобів визначаються шляхом розрахунку обсягу реалізації продукції на 1 грн оборотних засобів і оборотності оборотних засобів у днях, яка визначається як відношення середньорічної вартості оборотних засобів до одноденної реалізації продукції.

3. Показники ефективності використання основних фондів включають:

-- фондовіддачу у вигляді об'єму реалізованої продукції на 1 грн середньорічної вартості основних фондів;

-- фондоозброєність як відношення середньої величини основних фондів у розрахунку на одного середньоспискового працівника. При вивченні показників цієї групи потрібно враховувати рівень використання передової технології, структуру основних фондів і роль в їх загальній величині частки активної частини, рівень використання потужності станків, обладнання.

4. Показники ефективності використання поточних затрат. Сюди відносять, перш за все, ефективність виробничих затрат на здійснення господарської діяльності: це виробнича і повна собівартість, їх частка в ціні продукції, обсяг реалізованої продукції на 1 грн затрат.

Велике значення мають і показники ефективності використання ресурсів, які визначені на основі прибутків. Тут мова йде про показники рентабельності, які визначаються шляхом ділення прибутку на окремі види ресурсів або діленням прибутку на всі затрати.

В економічній літературі широко використовують поняття зворотних показників. Це, по суті, показники рентабельності, трудоємності, фондо-, енерго-, матеріалоємності. Так, з першої групи показників ефективності використання робочої сили (трудових ресурсів) зворотним показником є трудомісткість виробництва. З другої групи--матеріалоємність, з третьої--фондоємність і з четвертої--величина затрат на 1 грн обсягу реалізованої продукції.

Всі вказані групи факторних показників характеризують в основному економічну ефективність використання ресурсів і затрат. Водночас потрібно передбачити посилення орієнтації підприємств на вирішення соціальних питань і питань забезпечення належного рівня життя людей. [15]

Такі економічні показники ефективності виклав у своїй киці автор Марцин В.С. Далі розглянемо як саме обґрунтовує показники економічної ефективності Андрійчук В. Г.

Ефективність може бути визначена як відношення певного результату до витрат, пов”язаних з утриманням цього результату. У формалізованому вигляді цей зв”язок можна записати так:

де Ем - ефективність; Р - результат (дохід, прибуток, урожайність тощо); В - виробничі витрати . [ 1, с. 239 ]

Критерій ефективності - це ознака, на основі якої визначається ступінь ефективності(результативності) економічного процесу. Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва є рівень продуктивності суспільної праці.

Критерієм економічної ефективності на рівні підприємства є підвищення результативності діяльності шляхом мінімізації витрат або максимізації прибутку.

Ефективність різноманітних видів ресурсів визначається для вирішення двох видів завдань:

по-перше, для виявлення й оцінки рівня використання окремих видів витрат і ресурсів, економічної результативності господарювання;

по-друге, для економічного обґрунтування кращих варіантів виробничо-господарських рішень - упровадження нової техніки, технологій, організації виробництва, розміщення нових підприємств, тощо.

У практиці економічних розрахунків розрізняють „загальну” і „порівняльну” економічну ефективність.

Загальна ефективність витрат і ресурсів може визначатися на всіх рівнях господарювання та характеризує загальний розмір економічного ефекту в зіставленні з окремими видами витрат або ресурсів. Визначення загальної ефективності базується на розрахунках показників, що характеризують рівень використання ресурсів.

Як показники ефективності, що узагальнюють, на народногосподарському рівні широко застосовуються 2 показники:

ріст виробленого доходу на душу населення;

виробництво національного доходу на 1 грн. витрат.

Призначення порівняльної економічної ефективності полягає у визначенні найбільш економічного варіанта рішення цієї господарської задачі. Порівняльна економічна ефективність визначається під час: розробки та впровадження нової техніки; вирішення питань щодо виробництва та застосування взаємозамінних матеріалів і продукції; проектування будівництва та реконструкції діючих підприємств.

На рівні підприємства система показників загальної економічної ефективності включає показники ефективності використання ресурсів і ефективності витрат.

Відомо що з метою виробництва продукції підприємства авансують кошти в основні засоби, предмети праці і саму працю. Дані ресурси можна як застосовувані, тобто такі, що забезпечують здійснення процесу виробництва. На другій стадії кругообігу (перша і третя стадії - сфера обігу) здійснюється виробниче споживання застосовуваних (авансованих) ресурсів і вони набувають форму виробничих витрат. Отже ресурси мають дві форми свого існування: застосовувані і виробничо спожиті. Щоб дослідити їх взаємозв'язок, звернемо увагу на таке. Оскільки кругообіг засобів відбувається беззупинно, то час їх обороту залежить від часу проходження ними сфери виробництва і обігу. І чим швидше здійснюється оборот ресурсів, тим більшою буде величина виробничо спожитих ресурсів порівняно з величиною застосовуваних ресурсів і, водночас, тим більше буде вироблено продукції. Адже маса річного продукту дорівнює його обсягу, виробленому протягом одного обороту ресурсів, помноженому на число таких оборотів.

Значний інтерес в оцінці й аналізі економічної ефективності виробництва мають показники рівня рентабельності і рентабельності продажу (обороту), що відносяться до другої і третьої груп показників економічної ефективності виробництва.

Показник рівня рентабельності як відношення прибутку до собівартості реалізованої продукції набув у вітчизняній практиці найбільшого застосування для визначення й аналізу ефективності виробництва в усіх галузях народного господарства, а в тому числі й сільському господарстві. І це не випадково. Даний показник має чіткий економічний зміст (вказує, скільки отримано прибутку на кожну гривню витрат), відзначається простою, а отже, доступною методикою визначення і, що також важливо, він є наскрізним, тобто таким, що може бути розрахований по окремих видах продукції, по галузі, по сукупності галузей, в цілому по підприємству і окремих регіонах, в цілому по сільському господарству. [2, с. 56]

Рентабельність - поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництва й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Саме для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах використовують показники кінцевої ефективності, тобто. Рівень рентабельності, норму прибутку і приведену до земельної площі масу прибутку.

Рівень рентабельності - це відношення одержаного прибутку до собівартості продукції, виражене у процентах.

Рівень рентабельності визначається за формулою:

де Пр - валовий прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг);

Пс/в - виробничі витрати на реалізовану продукцію, тобто, її повна собівартість.

Для повнішої уяви про реальну ефективність певного виду товарної продукції доцільно цей показник обчислювати з врахуванням витрат на її збут, зменшивши при цьому валовий прибуток на величину цих витрат і водночас збільшивши на них знаменник формули.

Оскільки коефіцієнт віддачі за товарною продукцією:

КТП = ТП/Пс/вЧ100

де ТП - вартість товарної продукції (робіт, послуг) за поточними цінами реалізації, то рівень рентабельності можна також визначити з виразу:

Р = (ТП- Пс/в)/ Пс/вЧ100

Р = (Ктп - 1) х 100

Даний показник характеризує економічну ефективність поточних витрат, ступінь їх окупності. У тих випадках, коли грошова виручка від реалізації продукції не покриває витрат на її виробництво, визначають показник рівня збитковості як процентне відношення суми збитку до собівартості цієї продукції.

Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображає ефективність використання всіх авансових витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів.

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низько ефективні, й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показник рентабельності (крім норми прибутку) в цілому по рослинництву і тваринництву, а також по тих галузях, продукція яких набула товарну форму. По рослинництву в цілому визначають такі показники, як рівень рентабельності і приведену масу прибутку від цього комплексу галузей на гектар ріллі. За озимій пшениці як окремій сільськогосподарській культурі доцільно розраховувати такі три показники:

рівень рентабельності;

маса прибутку на гектар посіву;

маса прибутку на реалізований центнер продукції.

При цьому слід брати до уваги такі обставини:

при визначенні приведеної маси прибутку в цілому за рослинництвом слід прибуток від рентабельних галузей зменшити на збитки від нерентабельних (збиткових) рослинницьким галузей;

масу прибутку на гектар посіву певної культури (Мк) необхідно визначати з обов'язковим врахуванням її рівня товарності за формулою:

Мк = Пк/SЧКт

де Пк - прибуток, одержаний від реалізації певної культури;

S - площа посіву культури;

Кт - коефіцієнт товарності.

Такий підхід до визначення маси прибутку на гектар посіву культури дуже велике, оскільки дає змогу правильно оцінити доходність галузі.

При оцінці ефективності виробництва озимої пшениці слід брати до уваги всі показники рентабельності, й особливо приведену масу прибутку. Якщо користуватися лише показником рівня рентабельності, може скластися неправильна уява про економічну ефективність виробництва даної культури, а значить, і про ступінь вигідності її виробництва в умовах господарства. Ця обставина пояснюється тим, що один і той же рівень рентабельності може бути досягнутий за різної маси прибутку на гектар просіву озимої пшениці. Адже відомо, що економічний стан господарства залежить не лише від рівня окупності поточних витрат, а й від маси прибутку в цілому по господарству і на одиницю земельної площі. Чим вищий останній показник, тим більше можливостей має підприємство для нових інвестицій і матеріального стимулювання працівників, тим кращі його шанси в прискоренні темпів розширеного відтворення і зміцнення своїх позицій на ринку.

З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефективності виробництва зернових та інших видів сільськогосподарської продукції визначати такий показник, як рентабельність продажу. Він розраховується за формулою:

Рп = П/ТПЧ100

Фактично цей показник показує, яка питому вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від реалізації даного виду продукції. З підвищенням рівня цього показника зміцнюється, за однакових інших умов, економічний стан підприємства, і навпаки. Проте показник рентабельності продажу має глибший економічний зміст, оскільки характеризує цінову конкурентоспроможність товару.

Даний показник необхідно розраховувати по кожному виду продукції, яка набуває товарної форми. Це дає змогу об'єктивно оцінювати ступінь цінової конкурентоспроможності кожної з галузей, приймати зважені рішення щодо вдосконалення галузевої структури підприємства і своєчасно реагувати на несприятливі зміни зовнішнього середовища.

Отже, з метою аналізу економічної ефективності виробництва необхідно використовувати систему взаємопов'язаних показників економічної ефективності, що доповнюють один одного і дають змогу правильно оцінити виробництво даного виду продукції.

Для підприємства, організації, селянина чи фермера важливо знати не тільки обсяг виробленої продукції, а й скільки витрачено матеріальних засобів і праці, яка собівартість цієї продукції, наскільки ефективна та чи інша галузь виробництва. Тому серед економічних показників ефективності велике значення належить собівартості виробництва продукції.

Собівартість продукції -важливий узагальнюючий показник виробничо-фінансової діяльності підприємства, організації чи окремого виробника. На практиці її обчислення необхідні для об'єктивної оцінки господарської діяльності колективних чи державних підприємств у цілому, окремих їх підрозділів та виробництва окремих видів продукції, для розрахунку чистого доходу, прибутку і рентабельності, які залежать від собівартості. [ 21, с. 177 ]