Удосконалення стратегії підвищення ефективності управління конкурентоспроможністю підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Науково-теоретичні основи формування стратегії розвитку підприємств АПК

1.1 Правове та інформаційне забезпечення формування стратегії розвитку підприємства

1.2 Створення організаційно-економічних умов формування ефективної системи стратегічного менеджменту на підприємстві

1.3 Стратегічне планування, як важливий елемент системи стратегічного менеджменту підприємства

Розділ 2. Аналіз системи стратегічного менеджменту СТОВ «Лісне»

2.1 Організаційно-економічна характеристика розвитку господарства

2.2 Аналіз фінансового стану СТОВ «Лісне» Лутугинського району, Луганської області

2.2 Характеристика системи стратегічного менеджменту на підприємстві

Розділ 3. Напрями вдосконалення стратегічного менеджменту на підприємстві

3.1 Розробка базової стратегії підприємства, як фактор зниження ступеню невизначеності його діяльності

3.2 Кваліметрична модель оцінки праці робітників

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

ВСТУП

Сучасний етап становлення ринкових відносин в Україні характеризується відсутністю практичного рівня господарювання в усіх сферах діяльності підприємства. Тому важливе значення набуває стратегічний розвиток підприємства як на макроекономічному рівні, так і на мікроекономічному рівні. Стратегія виступає при цьому як інструмент ефективного керівництва.

За своєю сутністю стратегія - це сукупність правил з прийняття управлінських рішень, якими менеджери керуються під час практичної діяльності. Стратегія це інструмент менеджера необхідний для виконання певних завдань, як стратегічних так і фінансових. Щоб визначити стратегію розвитку підприємства, необхідно вивчити весь його внутрішній стан, а також зовнішні фактори, що безпосередньо на нього впливають. Тільки чітко уявляючи положення свого підприємства на ринку, враховуючи його особливості, менеджер може краще визначити стратегію розвитку підприємства, що надасть змогу досягти зазначених цілей й фінансових результатів.

Визначення стратегічних цілей підприємницької діяльності та засобів їх досягнення - доволі важка проблема. Причини сучасної кризи полягають не стільки в докорінній зміні соціально-економічного устрою, скільки в застарілості, низькій ефективності виробничо-технологічної бази й структури виробництва, втраті конкурентоспроможності продукції сільськогосподарських підприємств. Перелом такої тенденції залежить від радикального оновлення та розвитку економічних відносин та зв`язків між виробником та споживачем [8, 12].

Об`єктом дослідження даної дипломної роботи - є стратегія управління, яка припускає зіставлення всіх альтернативних варіантів діяльності підприємства та здійснення вибору оптимального управлінського рішення. Стратегічний менеджмент - це найбільш сучасна модифікація управління підприємством, націлена на вироблення довгострокової стратегії перемоги в конкуренції, створення управлінського інструментарію для перетворення цієї стратегії в оперативні виробничі плани. Ключовим елементом оглядного управлінського дослідження є дослідження завдань стратегії, політики та планів ділової активності підприємства. Результати цього дослідження є основою для більш детального аналізу різноманітних функцій та областей діяльності підприємства і основою для оцінки ефективності управлінської діяльності, від рівня якої в значній мірі залежать конкурентні позиції підприємства на ринку.

Надзвичайно швидкі зміни ділового середовища українських підприємств, пов'язані з розвитком конкуренції, інформаційних технологій та іншими факторами, обумовили зростання важливості стратегічного менеджменту [6].

Предметом дослідження є удосконалення існуючої системи стратегічного менеджменту на підприємстві. Значення стратегічної поведінки підприємства, яка дозволяє йому виживати в конкурентній боротьбі в довгостроковій перспективі, різко зросло на протязі останніх десяти років. Всі компанії в умовах жорсткої конкуренції, швидкої зміни ситуації повинні не лише концентрувати увагу на внутрішньому стані справ на підприємстві, але й виробляти стратегію довгострокового виживання, яка дозволяла б їм встигати за змінами, що відбуваються в їх оточені.

Метою курсової роботи є визначення оптимальної стратегії, яка б в значній мірі дозволила підвищити ефективність діяльності підприємства. Кожне підприємство унікальне за своєю сутністю, і процес вироблення стратегії для кожного підприємства специфічний, так як він залежить від позиції підприємства на ринку, динаміки його розвитку, його потенціалу, поведінки конкурентів, характеристик продукту, що виробляється, стану економіки та багато іншого.

Стратегічний менеджмент як концепція управління підприємством дозволяє поглянути на нього як на єдине ціле, пояснити з точки зору загальносистемних позицій, чому деякі підприємства розвиваються та процвітають, а інші переживають стагнацію та їм загрожує банкрутство, тобто чому відбувається постійний перерозподіл ролей основних учасників ринку. Основними методами, які ми будемо використовувати під час нашого дослідження є наступні: статистичний, кореляційно-регресійний аналіз, аналіз сильних та слабких сторін, погроз та можливостей підприємства - SWOT-аналіз, аналіз далекого оточення фірми - STEP-аналіз [11].

В зв`язку з цим головним завданням яке постає перед написанням даної дипломної роботи є пошук, оптимальних засобів вдосконалення існуючої системи стратегічного менеджменту, з метою підвищення конкурентоспроможності підприємства та подальшого його економічно ефективного розвитку.

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ АПК

1.1 Правове та інформаційне забезпечення формування стратегії розвитку підприємства

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю є підприємством, утвореним на підставі угоди громадян України шляхом об'єднання їх майнових, земельних сертифікатів, власних засобів і підприємницької діяльності в сільському господарстві з метою отримання прибули.

Товариство створене відповідно до Господарчого кодексу України (стаття 9 „Господарські товариства”, стаття 14 „Майно суб'єктів господарювання”,), Цивільного кодексу України (статті 40,41 „Господарські товариства”), Земельного Кодексу України (стаття 8 „Оренда землі”) та згідно із засновницькою угодою і Статутом [15].

Товариство набуває і здійснює правомочності власника землі і майна, необхідні йому для досягнення статутної мети. Товариство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий і інші рахунки в установах банків, печатку з своїм найменуванням, штампи, бланки, а також інші реквізити.

Товариство може здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не суперечить законодавству України.

Діяльність СТОВ „Лісне” регламентується відповідно до статті 14 Господарчого кодексу України „Майно суб'єктів господарювання”, відповідно до якої Товариство є власником:

§ майна, переданого йому учасниками у власність;

§ продукції, виробленої Товариством в результаті господарської діяльності;

§ одержаних доходів, а також іншого майна та землі, набутих на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до Статуту для здійснення своєї діяльності Товариство використовує землі, які складаються із земельних паїв учасників, а також орендованих земель юридичних та інших фізичних осіб.

Товариство набуває право власності на землю у разі:

- купівлі земельних ділянок або придбання їх на підставі договору довічного утримання, заповіту та інших цивільно-правових угод.

Трудові відносини в СТОВ „Лісне” здійснюються відповідно КЗпП.

Згідно з КЗпП України колективний договір укладається відповідно до діючого законодавства, прийнятих сторонами обов'язків з метою регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин та узгодження інтересів трудівників, власників та уповноважених ними органів.

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання, що використовують найману працю та мають права юридичної особи [27].

Зміст колективного договору визначається сторонами у межах їх компетенції.

В колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки сторін з регулювання виробничих, трудових, соціально - економічних стосунків стосовно:

- забезпечення продуктивної зайнятості;

- нормуванню та оплаті праці, встановленню форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів виплат;

- встановлення гарантій, компенсацій та пільг;

- участі трудового колективу в формуванні, розподілі та використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);

- режиму праці, довжині робочого часу та відпочинку ;

- умовам та охороні праці;

- гарантіям діяльності профспілок або інших представницьких організацій трудівників.

Укладанню колективного договору передують колективні переговори.

Колективний договір підлягає реєстрації місцевими органами державної та виконавчої влади.

Нормативно-правове обґрунтування стратегічного менеджменту.

Правовою базою стратегічного менеджменту є такі нормативні акти:

§ Конституція України

§ Господарчий кодекс України

§ Цивільний кодекс України

Статтею 7 Господарчого кодексу „Нормативно-правове регулювання господарської діяльності” зазначено, що відношення в сфері господарювання регулюються Конституцією України, Господарчим та Цивільним кодексами, законами України, нормативно - правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами [15].

Статтею 11 Господарчого кодексу „Прогнозування та планування економічного та соціального розвитку” передбачено :

1. Здійснення державою економічної стратегії та тактики в сфері господарювання направляється на створення економічних, організаційних та правових умов, при яких суб'єкти господарювання враховують в своїй діяльності показники прогнозних та програмних документів економічного та соціального розвитку.

2. Законом визначаються принципи державного прогнозування та розробки програм економічного та соціального розвитку України, системи прогнозних та програмних документів, вимоги до їх змісту, а також загальний порядок розробки, затвердження та виконання прогнозних та програмних документів економічного та соціального розвитку, повноваження та відповідальність органів державної влади та місцевого самоврядування по цим питанням.

Статтею 12 „Засоби державного регулювання господарської діяльності” визначені засоби державного регулювання, такі, як державне замовлення, державне завдання, ліцензування, патентування, квотування, регулювання цін та тарифів, надання пільг, дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій та інших.

В статті 13 „Державне замовлення, державне завдання” передбачено, що державне замовлення, державне завдання є засобами державного регулювання економіки шляхом формування на договірній основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідних для державних потреб, розміщенню державних контрактів серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форм власності.

Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету відповідно до Закону України „Про державний бюджет”, що приймається на кожний рік.

Статтею 75 „Особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств” передбачено обов'язковість прийняття та виконання державних замовлень та державних завдань державними комерційними підприємствами та складання та виконання ними річних з поквартальною розбивкою фінансових планів на кожний наступний рік, що затверджуються органами в сферу управління яких вони входять.

Статтями 272-274 Господарчого кодексу передбачено порядок державної закупівлі сільськогосподарської продукції відповідно до договорів контрактації, особливості їх виконання та відповідальність [19].

Стратегічне планування здійснюється, як на мікро- так і на макрорівні. Прикладами стратегічного планування на державному рівні є:

§ Закон України „Про основні заходи державної аграрної політики на період до 2015 року” від 18.10.2005 р. № 2982- ІV;

§ Наказ Міністерства аграрної політики України Про затвердження Програми "Зерно України 2005-2011" та організаційні заходи по проведенню збирання зернових культур, формування та функціонування зернового ринку урожаю 2004 року [44].

Інформаційна база стратегічного менеджменту

Джерелами внутрішньої інформації є:

· дані оперативного та бухгалтерського обліку;

· фінансова звітність;

· експертні оцінки керівників та спеціалістів підприємства;

· внутрішні нормативні документи та регламенти тощо;

Джерелами зовнішньої інформації є:

· нормативні-законодавчі акти: Постанови Верховної Ради, Укази Президента, Постанови Уряду, нормативні та методичні документи міністерств і відомств, статистичні збірки тощо;

· спеціально організовані дослідження;

· періодичні видання;

· спеціальні бази даних;

· економічні прогнози та аналітичні дослідження державних науково-дослідних та комерційних організацій.

1.2 Створення організаційно-економічних умов формування ефективної системи стратегічного менеджменту на підприємстві

стратегія розвиток менеджмент планування

В умовах тяжкого переходу України до ринкових відносин та нестабільності економічного та політичного середовища, змінилась організаційна структура економіки держави. Типовим стає створення мережі великих та малих підприємств без державної підпорядкованості, які самостійно визначають свою економічну політику, та діяльність яких регулюється державним законодавством. Перехід до ринку та процес формування нових економічних відносин викликає необхідність по новому поглянути на основні критерії при виборі стратегії та тактики розвитку економіки України.

Відсутність такої стратегії передбачення можливих соціальних наслідків треба вважати головною причиною кризового стану економіки України [25]. Рішення цих проблем потребує не лише запозичення досвіду, що накопичився в країнах з розвинутою системою ринкових відносин, але й критичного осмислення власного досвіду, а також вмілого використання позитивних моментів в новій економічній ситуації.

На сьогоднішній день в розвитку стратегічного менеджменту виділяють два напрямки. Перший «регулярне стратегічне керування» - є подальшим розвитком стратегічного планування та складається з продуманих цілеспрямованих дій. Другий напрямок розвитку стратегічного менеджменту називають «стратегічним керуванням в реальному масштабі часу» та пов`язують, як правило, з рішенням не очікувано виникаючих стратегічних завдань. Прийняття незапланованих стратегічних рішень особливо необхідно тоді, коли зміни в зовнішньому оточені відбуваються з такою частотою та іноді настільки непередбачені, що потребують негайної адекватної реакції. Обставини постійно змінюються: відбуваються важливі відкриття в області технології, успішне виведення на ринок конкурентом нового товару, введення нової державної політики, розширення інтересів покупців, тощо. Завжди лишається деяка невпевненість у майбутньому, і менеджер не може передбачити всі стратегічні дії наперед та рухатися цим встановленим маршрутом роблячи корективи. Таким чином, стратегію краще за все розглядати як комбінацію запланованих дій та швидких рішень по адаптації до нових технологічних досягнень та нової диспозиції на полі конкурентної боротьби. Інакше кажучи, оперативна стратегія компанії складається з урахуванням подій що відбуваються як всередині так і за межами фірми [72].

В будь-якому випадку процес стратегічного менеджменту включає в себе як найменше п`ять складових:

1. Розробку стратегічного бачення та місії компанії;

2. Визначення цілей розвитку;

3. Розробку самої стратегії;

4. Впровадження та реалізація стратегії;

5. Оцінку діяльності, аналіз нових напрямків, внесення коректив.

Ефективна розробка стратегії починається зі створення стратегічного бачення, тобто визначення видів діяльності організації. Добро обґрунтоване стратегічне бачення - обов`язкова умова для забезпечення впорядкованої та цілеспрямованої розробки стратегії. Неможливо виробити ефективну стратегію без визначення ясної концепції свого бізнесу: яким видом діяльності займатися, на що витрачати ресурси та яку довгострокову конкурентну позицію обрати. Місія підприємства визначає його призначення, тобто дає відповідь на запитання: для чого власне було створено підприємство?

Друге завдання стратегічного менеджменту - встановлення цілей , - виходячи зі стратегічного бачення та напрямку розвитку компанії, формує конкретні завдання, пов`язані з виробництвом та результатами діяльності підприємства. Цілі становлять собою зобов'язання управлінського апарату організації досягти певних результатів в певний час. Для досягнення ефективної роботи стратегічного менеджменту необхідно постійно проводити аналіз змін зовнішніх обставин та вносити зміни в існуючу стратегію. Довгостроковий напрямок розвитку організації може бути змінений, її діяльність пере орієнтована, а завдання управління переглянуті з врахуванням майбутнього підприємства. В залежності від минулого досвіду та майбутніх перспектив цілі діяльності підприємства можуть бути змінені.[54]. Зміни прогнозу компанії, нові цілі, коливання на ринку тягнуть за собою зміну стратегії. Пошук шляхів більш успішного здійснення стратегії відбувається постійно. В зв`язку з цим можна виділити типові дії менеджерів, що дозволяють покращити стратегічну роботу; переглядання бюджету, зміна політики, реорганізація, покращення корпоративної культури, переглядання систем заробітної плати, зміна технології та виробничого процесу та багато іншого. Інакше кажучи, розробка стратегії організації - це складний процес, що складається з дій та підходів управлінського персоналу до досягнення заданих показників діяльності. Під час роботи над стратегією менеджер повинен враховувати події, що відбуваються за межами фірми: зміна смаків покупців, останні дії конкурентів, можливості та небезпеки ринку та інш.[38].

Сучасні стратегії організацій повинні базуватися не на вивченні зовнішніх можливостей та небезпек, розвитку сильних сторін як основи конкурентних переваг, а на вивченні та розвитку внутрішнього потенціалу організації та прагненні так змінити своє становище, щоб внутрішній потенціал отримав максимальне вираження та зажадання. Ті організації, котрі підуть іншим шляхом (шляхом реалізації пасивних стратегій або еволюційного розвитку), ризикують невдовзі опинитися в організаційному вакуумі. Інакше кажучи, може виявитися, що в зовнішньому оточені не знайдеться відповідної їм ніші.

Для якнайкращого стратегічного розвитку підприємства важливе значення має стан зовнішнього середовища, в якому здійснює свою діяльність підприємство. Важливішим фактором оцінки зовнішнього оточення є стан політичних реформ, що проводить уряд країни. Стан реформи аграрного сектору України характеризується наступними чинниками. Передача землі у приватну власність, реорганізація органів державного управління поки що не призвели до суттєвого покращення управління цією важливою складовою господарського комплексу та підвищення її ефективності. В зв`язку з цим потрібні більш глибокі перетворення АПК на основі удосконалення методологічних підходів до розвитку та організації управління. До середини 2005 року в Україні була сформована система організаційно-правових форм господарювання у сільському господарстві (рис 1.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 1.1. Система організаційно-правових форм господарювання на селі

Подальший розвиток набули господарства, збудовані на приватній власності на землю, індивідуальні сільські господарства, відновлена форма господарювання - фермерство. Якщо у 1999 році питома вага сільськогосподарських угідь, які використовували сільськогосподарські підприємства, складала 81,6%, то у 2004 році-53,9%; фермери-відповідно 3 та 9%, індивідуальні сільські господарства 15,4 та 37,0%.

Індивідуальні сільські господарства у 2004 році виробляли 60,3% валової продукції, в тому числі: рослинництва - 54,5%, тваринництва - 70,7%. Сільськогосподарські підприємства отримали відповідно 36,1; 40,3 та 28,5% продукції, фермерами отримано 3,6; 5,2; та 0,8% продукції. Система стратегічного менеджменту підприємства повинна формуватися в рамках створення соціально-орієнтованої ринкової економічної системи з обмеженим державним регулюванням. Тому процес розробки системи стратегічного управління на підприємствах АПК повинен передбачати поступове делегування повноважень по керівництву суспільними об`єднаннями по мірі їх саморозвитку, як зверху вниз, так і знизу догори, по наступній схемі: органи державного управління - змішані державно-суспільні госпрозрахункові агентства - суспільні об`єднання - кооперативні та інтеграційні об`єднання підприємств - підприємства.

Управління організаціями в умовах ринкової економіки значно складніше, ніж при централізованій командно-адміністративній системі. Це пов`язано як з розширенням їх прав та відповідальності, так і з необхідністю більш глибокої адаптації до змін у зовнішньому оточені. Найбільш ефективним інструментом формування ефективної системи управління організацією є створення на підприємстві системи стратегічного менеджменту, яка являє собою сукупність дій та рішень, що приймаються керівництвом та призводять до розробки специфічних стратегій, які необхідні для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей [52].

Власне кажучи висловлюємося [22], що в цей час підприємства України в сформованих економічних умовах здійснюють пошук ефективних механізмів керування й планування. Причому самостійність підприємств у встановленні ключових результатів діяльності, цілей на перспективу, визначенні шляхів їхнього досягнення обумовила зростання значимості функції, що незалежно від умов господарювання, планування необхідно для забезпечення ефективної діяльності підприємства. Слід зазначити, що стратегічне планування на рівні підприємства при адміністративно - командній системі керування не здійснювалося із причин відсутності необхідності в ньому. Стратегічне планування так і не одержало належного розвитку. У цей час трансформаційні процеси в економіці України детермінували зміни філософії бізнесу, поводження суб'єктів господарювання, перетворення в системі керування підприємствами. Крім того, реформаторські перетворення обумовили необхідність в "погляді на майбутнє", тобто у стратегічному мисленні керівництва підприємств.

На сьогодні підприємства України почали проявляти інтерес і здійснювати перші кроки до стратегічного планування. Перспективне планування складається з розробки стратегічної орієнтації підприємства, визначення стратегічного потенціалу для забезпечення довгострокових конкурентних переваг на підставі аналізу ринку й виявлення внутріфірмових ресурсів. До перспективного планування також відносимо стратегічне планування й прогнозування кожне з яких має специфічну аналітичну основу.

Оскільки перспективний (прогнозний) аналіз відіграє важливу роль для підприємства при визначенні перспектив його розвитку, то існує необхідність детального його розгляду як інструмента стратегічного керування. Ціль стратегічного керування - створення потенціалу для рентабельного, конкурентноздатного й стійкого функціонування АПК регіону в перспективі.

Для досягнення цілей і рішення завдань стратегічного керування повинні розроблятися три основних напрямки:

побудова раціональних структур керування;

стратегічне планування;

диференційований розподіл фінансових ресурсів.

У сучасній економіці й науково-методичному забезпеченні відбуваються постійні зміни [18]. Менеджмент підприємницьких структур все частіше орієнтується на методи стратегічного менеджменту, що базується на теорії організацій, мікроекономіки й теорії індустріальної організації. А сам менеджмент стає більш виразно зовнішньої орієнтації. Це яскраво відображається в сучасних теоріях підприємницького аналізу. Ці теорії і їхній практично-методичний інструментарій не є "чистим" аналізом, а є своєрідним аналітичним апаратом, що дозволяє одночасно досліджувати зовнішнє й внутрішнє підприємницьке середовище розробляти практичні кроки по вдосконаленню менеджменту підприємства.

Інші фахівці із цього приводу висловлюють думку [29], що, оскільки стратегічний менеджмент, як і вся сукупність управлінських дій якого-небудь суб'єкта підприємництва, все більшу роль грає, зовнішній напрямок, рекомендується в цілому розглянути методику так називаного "Степ-аналізу". СТЕП - аналіз є комплексним інструментом оцінки зовнішніх впливів підприємницького середовища на суб'єкт підприємництва за схемою "фактор - підприємство". Концептуально СТЕП: - аналіз має на меті відповісти на три основних питання:

– як зовнішні фактори впливають на організацію?

– якими можуть бути прояви впливу цих факторів?

– які з них у найближчому майбутньому будуть більш істотними?

SРАСЕ - аналіз базується на судженні, що економічна ефективність підприємства й конкурентноздатність продукції є головними вимірниками, які визначають стратегічну позицію підприємства, тоді як переваги галузі й стабільність ринку є характеристиками, які мають більше значення для галузі в цілому. На думку [30], сучасні методи підприємницького аналізу заслуговують значно більшого використання в практичній діяльності підприємств у країнах з перехідною економікою. Це буде сприяти їхній найкращій адаптації до нових умов господарювання, які не завжди відповідають економічним умовам діяльності підприємства.

1.3 Стратегічне планування, як важливіший елемент системи стратегічного менеджменту підприємства

В значній мірі успіх або неуспіх зроблених зусиль залежить від вдосконалення організації управління і його найважливішої функції - планування.

Планування є провідною функцією управління. Ставлення до планування в країнах колишнього Радянського Союзу неоднозначне, як на державному рівні, так і на рівні підприємств, об'єднань, тобто воно протягом останніх років докорінно змінилося. Нині склалася неприпустима ситуація, коли більшість агропромислових підприємств не йдуть далі складання виробничої програми, не планують витрати і собівартість продукції, не розробляють фінансовий план та госпрозрахункові плани підрозділів.

Практично спостерігається майже повне згортання планово-економічної роботи, що не допустимо в умовах ринкової економіки [1, с. 10].

Перехід до ринкової економіки потребує перегляду методології та методики планування.

Необхідно точно уявляти потреби на перспективу не тільки в матеріальних, трудових, інтелектуальних, але й у фінансових ресурсах, що особливо істотно в ринковій економіці. Важливо передбачити й джерела їх отримання, уміти виявляти ефективність використання ресурсів в процесі роботи підприємства. Звідси забезпечення його господарської діяльності, здійснюване на основі плану, є найважливішим завданням для будь-якого менеджера [6, с. 15].

Доцільно застосовувати систему стратегічного планування, враховуючи особливості нашої країни та специфіку перехідного періоду. Для цього важливо уточнювати сутність планування.

Професор В.М. Нелеп наводить таке визначення: „Планування - це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людей, що має на меті визначення цілей і завдань функціонування певних систем (підприємство, район, держава) та шляхів і методів досягнення цих цілей і завдань”.

Планування функціонування та розвитку економічних систем - це один із складних видів розумової праці.

Планування включає визначення:

- кінцевої і проміжної мети;

- завдань, рішення яких необхідне для досягнення мети.;

- засобів і способів їх рішення;

- необхідних ресурсів, їх джерел і способу розподілу.

Одним з найважливіших складників ефективного планування є стратегічне планування.

Стратегічне планування - це одна з функцій управління, яка є процесом вибору цілей організації і шляхів їх досягнення. Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень, функції організації, мотивації і контролю. Слово “стратегія” походить від грецького strategos, “мистецтво генерала”.

Стратегічний план додає підприємству визначеність, індивідуальність, відкриває перспективу для підприємства, яка направляє його співробітників, залучає нових працівників і допомагає продавати вироби або послуги.

Існує досить багато визначень стратегічного плану, які допомагають розкривати його особливості :

· місток, який пов'язує організацію із зовнішнім середовищем;

· формальний інструмент урахування та подолання невизначеності у внутрішньому середовищі, що забезпечує «синдром наступної сходинки» в діяльності підприємства;

· «путівник», який підприємство розробляє для себе, щоб іти до поставленої мети найкоротшим шляхом за допомогою розроблених обґрунтованих стратегій, сформованих у вигляді «стратегічного набору»;

· відображення гіпотез про справи на ринку, поведінку конкурентів, розвиток (занепад) ділової активності взагалі;

· уявлення керівника про майбутній стан об'єкта управління та шляхи досягнення цього майбутнього стану, закріплене в документах певної форми;

· підприємницький план, який спрямовує підприємство на правильний шлях у потрібний час;

· інструмент реалізації концепції цілеспрямованої поведінки, що дає змогу пов'язати в єдиний процес дії різних зацікавлених груп та осіб [34, с. 246-247].

Питанню стратегічного управління підприємством або організацією присвячений значний об'єм публікацій і навчальних посібників. При цьому розглядаються в основному окремі аспекти розробки або реалізації стратегії, що, як правило, є недостатньо вичерпним для теоретиків, тобто сфери науки і освіти, процес стратегічного управління аналізується всесторонньо і носить скоріше методологічний характер, що, у свою чергу, не знаходить підтримки у практиків, тобто керівників підприємств і організацій. Звідси можна говорити об наявність деякого дефіциту матеріалу, що дає короткі, але в той же час докладні рекомендації по формуванню стратегічної поведінки господарюючого суб'єкта.

Аналіз літератури по стратегічному управлінню показує, що думка авторів до процесу розробки і реалізації стратегії є неоднозначною.

На можливості використання різних підходів щодо розробки стратегій наголошував Г. Мінцберг. Він описує три основних моделі:

«планову» -- стратегія розробляється, виконується та оцінюється у плановому режимі із залученням спеціального штату висококваліфікованих фахівців, які за допомогою різних моделей і методів визначають можливі результати і знаходять найефективніший шлях досягнення цілей;

«підприємницьку» - використовуються більш неформальні методи побудови стратегій, що базуються на особистому досвіді керівника-підприємця, його знаннях щодо логіки функціонування галузі; ці чинники використовуються для формування «бачення» майбутнього бізнесу, яке враховується потім у планах, проектах і програмах;

«навчання на досвіді» - використовується в умовах нестабільного середовища; головне тут - урахування зовнішніх імпульсів і можливості перегляду встановлених стратегій, при чому процес розробки та коригування стратегій може бути дещо спонтанним, слабо контрольованим; велику роль відіграє керівник - підприємець.

Зазначені моделі акцентують увагу на підприємницькому підході до процесу планування, що відрізняє процес розробки цілей в умовах довгострокового планування (формальний, раціоналістичний процес) від стратегічного (і застосуванням широкого спектра формальних і неформальних методів).

Специфіка стратегічного планування полягає в наступному:

* у стратегічному плануванні значну роль відіграють суб'єктивні ціннісні установки менеджера;

* загальний можливий діапазон альтернатив у стратегічному плануванні значно ширше, ніж в оперативному чи поточному (річному) плані робіт;

* стратегічне планування в більшому ступені характеризується невизначеністю (ризики в рамках стратегічного планування оцінити складніше);

* для стратегічного планування необхідна велика інформація про умови навколишнього середовища, у той час, як поточне планування в більшому ступені базується на внутрішньо фірмовому аналізі, а також на інформації про події, що здійснилися;

* стратегічне планування охоплює більш тривалий період, ніж оперативне і поточне;

* стратегічне планування звичайно охоплює підприємство в цілому і всі його активи, у той час , як поточне чи оперативне планування спрямоване на здійснення виконавських завдань нижчестоящими організаційними ланками;

* стратегічні плани структуруються звичайно в глобальному масштабі і містять, у порівнянні з іншими, менше деталей [8, с. 246-247].

Мета стратегічного планування - встановити певний порядок дій для підготовки ефективного функціонування конкурентоспроможного підприємства.

Головними перевагами стратегічного планування є:

§ зв'язок поточних рішень з майбутніми результатами, організоване осмислення рішень (усупереч спонтанному прийняттю) з прогнозуванням їхніх наслідків;

§ орієнтація на пошук альтернативних варіантів досягнення цілей, тобто допустимих цілей у межах визначених цілей та наявних обмежень;

§ визначення можливостей і загроз, сильних та слабких сторін діяльності підприємства, врахування їх при встановленні цілей і формулюванні стратегій для забезпечення впливу на ці аспекти вже сьогодні;

§ свідома підготовка майбутнього і до майбутнього;

§ розподіл відповідальності не лише між напрямками діяльності, а й між поточною та майбутньою діяльністю.

Головні недоліки практичного застосування системи стратегічного планування:

§ відсутність необхідної інформації для прийняття стратегічних рішень та розробки стратегічних планів; як наслідок, спостерігається низький рівень обґрунтованості планових документів;

§ відсутність альтернативних планів;

§ недостатнє використання науково-методичного арсеналу планування: сценаріїв і методів ситуаційного планування (застосування моделі типу «Що буде, якщо...») тощо;

§ слабо розвинена система поточного аналізу, контролю та коригування стратегічних планів;

§ догматична гіперболізація значення цифрових показників;

§ недосконала система стимулювання працівників, які беруть участь у розробці та виконанні стратегічних заходів;

§ недостатній рівень організаційного, соціально-психологічного та фінансового забезпечення стратегічного планування [4, с. 29-30].

Стратегічне планування - це систематизовані та більш-менш формалізовані зусилля всього підприємства, спрямовані на розробку та організацію виконання стратегічних планів, проектів і програм.

Стратегічний план має кілька «зрізів»:

«часовий» - передбачає існування довгострокових планів, проектів і програм (останні за термінами можуть бути більш або менш тривалими відносно загальної системи стратегічного планування); інструментами для виконання стратегічних планів є середньо - та короткострокові плани та бюджети.

«функціональний» - визначає напрямки та темпи розвитку (скорочення) окремих функціональних підсистем підприємства (маркетинг, виробництво тощо);

«ресурсний» - визначає потреби та можливості забезпечення окремими видами ресурсів певних виконавців для реалізації стратегічних дій;

«виконавчий» - вказує на коло залучених до виконання стратегічних заходів ланок і окремих виконавців, що дає змогу побудувати адресну систему стимулювання [12, с. 48 ].

Процес стратегічного планування посідає центральне місце в системі стратегічного менеджменту. Більшість західних і східних фірм використовують стратегічне планування для того, щоб змінити себе, вийти з безнадійних ситуацій, які сформувались зовні та в середині підприємства (рис. 1.2) [19, с.25-30 ].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2. Процес планування стратегії

стратегія розвиток менеджмент планування

Встановлюючи стратегії, треба враховувати:

§ типи реакцій на зміни умов у зовнішньому середовищі (в попиті, рівні конкуренції, законодавстві тощо) -- як загрозливих, так і сприятливих: захист проти негативного розвитку подій та сприяння реалізації позитивних тенденцій;

§ варіанти розподілу ресурсів між підрозділами, відділами та напрямками діяльності з метою найефективнішого їх використання при сприянні досягненню стратегічних цілей;

§ методи конкуренції в кожному з напрямків діяльності підприємства для забезпечення конкурентоспроможності підприємства та адекватної реакції на загрозу з боку конкурентів (у тому числі своєчасно «вийшовши» з тих сфер діяльності, де підприємство не має серйозних конкурентних переваг і де криється потенційна загроза виживанню);

§ варіанти нагромадження (втрати) необхідних внутрішніх можливостей підприємства для забезпечення конкурентоспроможності підприємства за рахунок більшої збалансованості окремих частин (підсистем) виробничого потенціалу як основи для досягнення синергії стратегічних напрямків діяльності. [26, с.67 ]

В таблиці 1.1 розглянемо послідовність розробки стратегічного плану підприємства.

Таблиця 1.1.

Послідовність розробки стратегічного плану підприємства [34, с.280 ].

Термін надання інформації	Зміст інформації, яка надається	Виконавець, що надає інформацію
Січень-березень	Прогнози та сценарії розвитку зовнішніх і внутрішніх умов (на основі SWOT - аналізу)	Відділ стратегічного аналізу
Травень-червень	Показники зовнішніх і внутрішніх економічних умов функціонування підприємства	Відділ стратегічного планування
Червень-липень	Прогноз продажу по кожній товарній групі	Відділ маркетингу
Червень-липень	Кошториси витрат на модернізацію (технічне переозброєння, реконструкцію діючого виробництва або купівлю нового виробництва)...	Технічний відділ спільно з бухгалтерією
Серпень-вересень	Аналіз джерел фінансування та прогноз інвестицій; розробка прогнозного бюджету	Фінансовий відділ

Вироблення стратегії здійснюється на вищому рівні управління і заснована на рішенні вищеописаних задач. На цій стадії ухвалення рішення менеджеру необхідно оцінити альтернативні шляхи діяльності фірми і вибрати оптимальні варіанти для досягнення поставленої мети. На основі проведеного аналізу в процесі розробки стратегії відбувається формування стратегічного мислення шляхом обговорення і узгодження з управлінським лінійним апаратом концепції розвитку фірми в цілому, рекомендація нових стратегій розвитку, формулювання проектів цілей, підготовка директив для довгострокового планування, розробка стратегічних планів і їх контроль. Стратегічний менеджмент припускає, що фірма визначає свої ключові позиції на перспективу залежно від пріоритетності цілей. Перед фірмою стоять чотири основні стратегічні альтернативи: обмежене зростання, зростання, скорочення і поєднання цих стратегій. Також можуть бути використані і інші стратегії, наприклад максимізації прибутку, стратегія стабілізації та інші. Стратегії обмеженого зростання дотримуються більшість організації в розвинених країнах. Для нього характерне встановлення цілей від досягнутого, скоректованих об'єднань фірм в ніяк не зв'язаних галузях. Стратегія росту використовується у динамічно розвиваючих галузях, прийнято встановлювати щорічні цілі вищі від досягнутих. Найрідше керівники вибирають стратегію скорочення. У ній рівень переслідуваних цілей встановлюється нижче досягнутого у минулому. Для багатьох фірм скорочення може означати шлях раціоналізації і переорієнтації операцій. В цьому випадку можливі декілька варіантів:

§ ліквідація (повний розпродаж матеріальних запасів і активів організації);

§ відрахування зайвого (відділення фірмами деяких своїх підрозділів або видів діяльності);

§ скорочення і переорієнтація (скорочення частини своєї діяльності в спробі збільшити прибули).

До стратегії скорочення вдаються найчастіше у тому випадку, коли показники діяльності компанії продовжують погіршуватися, при економічному спаді або просто для порятунку організації. Стратегії поєднання всіх альтернатив будуть дотримуються крупні фірми, що активно діють в декількох галузях.

Визначивши певну стратегічну альтернативу, керівництво повинне звернутися до конкретної стратегії. Головна мета - вибір стратегічної альтернативи, яка максимально підвищить довгострокову ефективність організації. Для цього керівники повинні мати чітку, таку, що розділяється всіма концепцію фірми і її майбутнього.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СИСТЕМИ СТРАТЕГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ СТОВ «ЛІСНЕ»

2.1 Організаційно-економічна характеристика розвитку господарства

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Лісне» є підприємством, утвореним на підставі угоди громадян України шляхом об'єднання їх майнових, земельних сертифікатів, власних засобів і підприємницької діяльності в сільському господарстві з метою отримання прибутку.

Товариство створене в процесі реорганізації і є правонаступником КСП «Лутугинське» в обсягах частини майна, яке перейшло до нього унаслідок реорганізації даного КСП.

29.01.2000 року протоколом загальних зборів КСП «Лутугинське» була запропонована схема і структура паювання, проведена інвентаризація основних засобів, був затверджений скоректований базовий пайовий фонд і скоректований індивідуальний майновий пай і затверджена схема структурного пайового фонду. Загальна сума майна отриманого від КСП «Лутугинське»:

· оборотних коштів - 361,4 тис. грн.

· основних засобів - 3654,6 тис. грн.

СТОВ «Лісне» розташоване в селі Лісне Лутугiнського району Луганської області на території Волнухинскоп сільської ради. Відстань до районного центру міста Лутугине складає 6 км., до обласного центру - міста Луганськ - 28 км.

Предметом діяльності Товариства є виробництво сільськогосподарської продукції, направлене на отримання максимального прибутку для учасників Товариства. Напрямок господарства зерно-м'ясо-молочне

У статуті передбачені такі види діяльності:

- вирощування зернових, технічних культур, не віднесених до інших класів рослинництва;

- овочівництво;

- розведення великої рогатої худоби ;

- розведення овець, кіз, коней;

- розведення свиней;

- розведення птахів;

- розведення інших тварин і виробництво їх продукції.

Основними споживачами сільськогосподарської продукції господарства є:

– Зерна -ВАТ «Луганськмлин»;

– Молока - ТОВ «МТК», ТОВ «Молпромсервіс»;

– М'яса - ЗАТ «Луганський м'ясокомбінат» та інші.

На території господарства проходять автодороги обласного призначення Георгиївка - Ровеньки і Лутугино - Краснодон, місцевого призначення під'їзд до села Ключове від автодороги Лутугино - Краснодон.

Територія господарства є єдиним комплексним масивом протяжністю з півночі на південь - 11,5 км. та з заходу на схід - 5,5 км.

В господарстві добре розвинута польова дорожня мережа ґрунтових доріг, що забезпечує надійний зв'язок сівозмінних масивів і полів сівозмін з господарськими центрами і тваринницькими фермами.

Для здійснення своєї господарської діяльності СТОВ «Лісне» використовує орендовані землі, які отримані у фізичних осіб - власників земельних паїв. Розглянемо склад, структуру і динаміку земельних ресурсів в СТОВ «Лісне» в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Склад, структура і динаміка земельних угідь в СТОВ «Лісне»

Види угідь	2011 рік	2012 рік	2013 рік	Відхилення 2013 р від 2011 р
	Площа, га.	Структура %	Площа, га.	Структура, %	Площа, га.	Структура, %	Площа, га	Структура, %
Сільськогосподарські угіддя	1895	х	1895	х	1795	х	-100	х
у тому числі: рілля	1066	56,25	1066	56,25	1013	56,43	-53	0,18
пасовища	829	43,75	829	43,75	782	43,57	-47	-0,18
Загальна земельна площа	1895	100	1895	100	1795	100	-100	х

З проведених розрахунків видно, що у 2013 р площа земельних угідь СТОВ „Лісне” зменшилась на 100 га, або на 5,2 %, площа рілля зменшилась на 53 га, або на 4,9 %, площа пасовищ зменшилась на 47 га, або 5,6 %. Це зменшення площ пов'язано з тим, що власники земельних паїв передали землю в оренду іншим орендарям.

Аналізуючи структуру земельних угідь треба зазначити, що вона теж змінилась - питома вага ріллі збільшилась на 18%, а питома вага пасовищ напроти зменшилася на 18%.

Управління СТОВ «Лісне» здійснюється відповідно до таких документів: положення про внутрішньогосподарські підрозділи і служби, документами, що регламентують управлінську діяльність, а також правилами внутрішньогосподарського розпорядку та штатним розкладом. Відповідно до законодавства підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також види трудових виплат. Тому на підприємстві розроблені положення про оплату праці і штатний розклад.

Розглянемо структуру управління на рисунку 2.1. Також дуже важливим є врахування організаційно - виробничої структури підприємства, тому доцільним є її розгляд на рисунку 2.2

Рисунок 2.1. Структура управління СТОВ «Лісне



Рис. 2.2.Організаційно-виробнича структура підприємства

Спеціалізація відображає якісну сторону суспільного розподілу праці та дає можливість визначити, виробництво яких саме видів продукції є найбільш вагомим на даній території. Ця форма дає можливість зосередити виробництво конкретних видів продукції на окремих територіях і підприємствах, і отримати за допомогою цього найкращий результат господарської діяльності.

Отже, основним показником, що характеризує спеціалізацію господарства, є склад і структура реалізованої товарної продукції та її питома вага.

Для визначення спеціалізації, проаналізуємо дані за останні 3 роки по виробництву товарної продукції в таблиці 2.2.

Узагальнюючим показником, що характеризує рівень спеціалізації і дає можливість порівняти його з рівнем минулих років, є коефіцієнт спеціалізації, який визначається по формулі:

Кс=100/?р*(2і-1),

де Кс - коефіцієнт спеціалізації;

?р - питома вага конкретного виду продукції в загальній сумі виручки, %;

і - порядковий номер товарної продукції у ранжованому ряді до питомої ваги грошових надходжень від реалізації.

Таблиця 2.2

Склад, структура та динаміка товарної продукції в СТОВ «Лісне»

Види товарної продукції	2011 рік	2012 рік	2013 рік
	виручка, тис. грн.	структура виручки, %	порядковий номер у ранжированому ряду	виручка, тис. грн.	структура виручки, %	порядковий номер в ранжированому ряду	виручка, тис. грн.	структура виручки, %	порядковий номер в ранжированому ряду
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Зернові та зернобобові	166	21,81	2	326	35,17	1	175	27,60	2
Соняшник	152	19,97	3	88	9,49	4	43	6,78	4
Овочі відкритого ґрунту	6	0,79	7	х	х	х	х	х	х
Кормові та коренеплоди	2	0,26	10	х	х	х	х	х	х
Інша продукція рослинництва	32	4,20	5	8	0,86	6	7	1,10	7
Продукція рослинництва - всього	358	х	х	422	х	х	225	х	х
М'ясо ВРХ	146	19,19	4	146	15,75	3	136	21,45	3
М'ясо свиней	22	2,89	6	27	2,91	5	37	5,84	5
Молоко	223	29,30	1	322	34,74	2	210	33,12	1
Мед	2	0,26	11	х	х	х	х	х	х
Інша продукція тваринництва	5	0,66	8	5	0,54	7	24	3,79	6
Продукція тваринництва - всього	398	х	х	500	х	х	407	х	х
Промислова продукція - всього	2	х	х	х	х	х	х	х	х
Продукція допоміжних виробництв і промислів	2	0,26	12	х	х	х	х	х	х
Реалізація іншої продукції, робіт і послуг	3	0,39	9	5	0,54	8	2	0,32	8
Усього по підприємству	761	100	х	927	100	х	634	100	х

В структурі товарної продукції у 2013 р (згідно з таблицею 2.2) перше місце займає молоко, питома вага даного виду продукції зросла порівняно з 2011 р з 29 % до 33%, сума виручки напроти знизилась на 13 тис. грн. Взагалі політика господарства по відношенню до даного виду продукції направлена на збільшення обсягів виробництва, для цього господарство збільшує поголів'я корів з 140 у 2004р до 145 голів у 2013р.

Друге місце займають зернові і зернобобові 27,60%, питома вага даного виду продукції практично не змінилася, виручка від реалізації напроти зросла на 9 тис. грн. Господарство намагається збільшити обсяги виробництва даного виду продукції, це пов'язано з тим що ця продукція є менш трудомісткою (якщо порівнювати наприклад з овочами) і її легше зберігати, транспортувати, реалізувати.

Третє місце займає м'ясо ВРХ питома вага цієї продукції зросла з 19 до 21% і сума виручки теж знизилась на 10 тис. грн. Господарство зменшує виробництво цієї продукції це пов'язано з тим, що більша увага приділяється виробництву молока і збільшує поголів'я корів, при цьому поголів'я усіх інших зменшують.

Четверте місце займає соняшник його питома вага зменшилась з 19% до 6,8%, а виручка зменшилася з 152 тис. грн. до 43тіс. грн. тобто на 109 тис. Господарство використовує елітне насіння соняшника для підвищення обсягу виробництва, але через брак коштів питома вага елітного насіння в загальному обсязі незначна це в комплексі з несприятливими погодними умовами впливає на зниження урожайності.

П'яте місце займає м'ясо свиней питома вага цієї продукції зростає 2,89% до 5,84%, при цьому виручка зросла на 10 тис. грн. (виробництво зросло з 28 до 36 ц). Господарство намагається збільшити обсяги виробництва і налагодити прибутковість виду продукції для цього воно збільшує поголів'я з 47 голів у 2011р до 57 голів у 2012році.

Шосте місце займає інша продукція тваринництва (яйця, як орендна плата від використання пташні СТОВ „Авісом”) питома вага цієї продукції росте з 0,66 % до 3,79% і разом з нею росте виручка з 5 тис. грн до 24 тис. грн. тобто на 19 тис. грн.

Сьоме місце займає інша продукція рослинництва питома вага знижується з 4,20 до 1,10% і разом з цим зменшується виручка з 32 до 7 тис. грн.

Восьме місце - реалізація іншої продукції, робіт і послуг питома вага знижається ( з 0,39 до 0,32) разом з виручкою (на 1 тис. грн.).

Також необхідно зазначити, що у 2006 р. і 2007 р. було зняті з виробництва такі види продукції, як: овочі відкритого ґрунту, кормові коренеплоди, мед, продукція промислова і допоміжних виробництв.

Виходячи з даних таблиці, коефіцієнт спеціалізації склав - у 2005 році -0,23, у 2006 році - 0,30 та у 2007 році - 0,26.

Розрахунки показали, що в господарстві не сприяють заглибленню рівня спеціалізації, за 2005 - 2007 роки він нижче середнього, йде розпиленість виробництва продукції.

Господарству необхідно приймати управлінські рішення для більш компактного виробництва продукції, що надасть можливості спеціалізованого зниження її собівартості.

Для глибшої характеристики виробництва розглянемо динаміку врожайності культур і продуктивності тварин у наступних таблицях.

Першим проведемо аналіз урожайності для цього побудуємо Таблицю 2.3

Таблиця 2.3

Динаміка врожайності

Показники	Посівна площа, га	Валовий збір, ц	Урожайність, ц/га
	2011	2012	2013	2011	2012	2013	2011	2012	2013
Зернові та зернобобові усього	683	646	461	10083	9370	5198	14,7	14,5	11,2
з них пшениця	510	420	261	6470	6349	3372	12,6	15	12,9
ячмінь	100	171	130	2413	2270	1219	24	13,2	9,3
овес	40	20	70	758	516	607	18,9	25,8	8,6
інші зернові	33	35	Х	442	235	Х	13,3	6,7	Х
соняшник	150	180	78	1342	1244	282	8,9	6,9	3,6

З Таблиці 2.3 видно, що урожайність у 2013 році порівняно з 2011 роком значно знизилась по всім культурам (але найбільше зниження відбулося з соняшником, по якому урожайність знизилась у двічі). Це пов'язано з нестачею коштів на високоякісні добрива, насіння та засоби захисту рослин в комплексі з несприятливими погодними умовами.