Використання оптимізаційних підходів у податковому плануванні вимагає чіткого визначення критеріїв та обмежень податкової оптимізації. У кожному конкретному випадку критерії оптимальності варіанту здійснення господарської діяльності і ті обмеження, у рамках яких повинен знаходитися оптимальний варіант, визначаються самим платником. Єдиним загальним обмеженням за будь-яких критеріїв оптимальності є чітке дотримання норм законодавства.

Найбільш поширеним є вибір мінімуму податкових платежів суб'єкта господарювання протягом податкового періоду як критерію оптимізації. Саме такий підхід відповідає розглянутому вище терміну «мінімізація оподаткування». Він дійсно має право на існування, проте без запровадження додаткових обмежень позбавлений економічного сенсу. Так, наприклад, зниження податкових платежів підприємства з податку на прибуток може бути досягнуто шляхом збільшення адміністративних витрат або виплат з оплати праці працівників за тої самої величини валового доходу. У разі мінімізації податкових платежів з ПДВ одним із варіантів може бути скорочення обсягу оподатковуваних операцій щодо поставки товарів (робіт, послуг). Разом з тим і у першому, і у другому випадку кінцеві фінансові результати, заради яких, власне, і здійснюється підприємницька діяльність, погіршуватимуться, а значить, мінімум податкових платежів, що досягається в результаті таких заходів, ніяк не можна розглядати як оптимальний варіант.

Тому мінімум податкових платежів дійсно може бути критерієм податкової оптимізації, але тільки у разі встановлення додаткових обмежень, до яких можна віднести досягнення запланованого рівня кінцевого фінансового результату - чистого прибутку або чистого доходу (для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності). Замість показника чистого прибутку можуть бути використані юказники ефективності діяльності, зокрема рентабельність діяльності підприємства, або, в окремих випадках, - забезпечення запланованого обсягу продажів. У разі застосування такого підходу кращим (оптимальним) буде варіант організації господарської діяльності, коли один і той самий кінцевий результат (виражений обмеженням) досягається за мінімального рівня податкових платежів.

Недоліком такого критерію оптимальності є те, що цільовою функцією є не поліпшення фінансових показників підприємства, а скорочення однієї з груп його витрат - податкових платежів. Тому вказаний варіант податкової оптимізації у фінансовому менеджменті не розглядається як один із найбільш перспективних. Однак на практиці він може використовуватися для вирішення поточних завдань податкового планування окремих господарських операцій в умовах обмеженості фінансових ресурсів, а також для оцінки доцільності застосування альтернативних систем оподаткування (спрощеної системи та фіксованого податку).

За критерій оптимізації може бути також взято мінімум податкових платежів за весь період функціонування підприємства (проектний підхід). Відмінність цього критерію від попереднього полягає в тому, що розрахункова сума податкових платежів визначається не за конкретний звітний (податковий) період, а за весь період діяльності (або за інший доволі тривалий період, наприклад, за очікуваний період застосування спрощеної системи). При цьому як обмеження, за аналогією з першим критерієм, може бути використано певний рівень (абсолютний чи відносний) фінансового результату за відповідний період часу. Враховуючи те, що в такому варіанті оптимізації розглядається значна кількість або, принаймні, декілька податкових періодів, як обмеження може бути застосовано гранично допустиме співвідношення «податкові платежі - фінансовий результат» у кожному з податкових періодів протягом діяльності підприємства.

Недоліком проектного підходу до мінімізації оподаткування, крім перелічених вище, є те, що сума податкових платежів обчислюється виходячи з умов оподаткування, які діють у момент розрахунку, що дає певну похибку, якщо враховувати динамічність українського податкового законодавства. Втім, незважаючи на це, такий підхід все-таки використовують на практиці у податковому плануванні на етапі створення суб'єкта господарювання. Водночас використання як критерію оптимальності мінімуму абсолютної суми податкових платежів є не єдиним варіантом податкового планування. Так, наприклад, критерієм може бути обрано мінімум податкового навантаження або податкового тягаря (співвідношення суми податкових зобов'язань за всіма податками і зборами та валового доходу, бухгалтерського прибутку підприємства або доданої вартості).

Цей якісний критерійний показник має беззаперечні переваги перед абсолютними показниками податкових платежів. По-перше, він дозволяє поєднати в одному критерії результуючий показник діяльності підприємства з податковими витратами, що відповідають такому результату. По-друге, в цьому випадку на вибір оптимального варіанту не впливає зміна масштабів діяльності, які не завжди залежать від підприємства.

Як обмеження у даному випадку може бути застосовано мінімально допустимий рівень чистого прибутку, валового доходу або обсягу продажів (що забезпечує збереження конкурентних позицій підприємства при відносному зменшенні податкових платежів).

Необхідно наголосити, що під час використання критерію податкового навантаження (податкового тягаря) оптимальному варіанту не завжди відповідатиме найменша сума податкових зобов'язань. Найкращим може виявитися варіант організації господарської діяльності, коли податкові зобов'язання збільшуються порівняно з базовим варіантом, але темпи їх зростання не перевищують темпу зростання результуючого фінансового показника, що використовується у знаменнику формули розрахунку по даткового навантаження (валовий дохід, бухгалтерський прибуток або додана вартість) [14, c. 14-15].

Наступним критерієм оптимальності у податковому плануванні може бути забезпечення рівномірності формування податкових зобов'язань відповідно до наявних фінансових ресурсів (логістичний підхід, що ґрунтується на фінансових потоках). Використання такого критерію пов'язане з відмінністю у характері формування, з одного боку, податкових платежів, які жорстко прив'язані до визначених законодавством календарних дат, а з іншого - доходу і витрат підприємства, дата виникнення яких залежить не від норм податкового законодавства, а віл умов господарських договорів, кон'юнктури ринку та інших обставин (як зовнішніх, так і внутрішньовиробничих).

У результаті у платника виникає потреба акумулювання коштів для сплати податків до певної дати. Тому предметом такої податкової оптимізації може служити «підгонка» сум податкових зобов'язань під реальні фінансові можливості підприємства. Так, наприклад, оприбуткування товарів, оплата яких буде здійснена в наступному податковому періоді, у разі використання їх у господарській діяльності дозволяє покупцеві збільшити валові витрати і, відповідно, компенсувати різке збільшення суми податку на прибуток у поточному податковому періоді.

За такого критерію оптимальності обмеженням може виступати фіксована на дату сплати податків і зборів кількісна величина, яка характеризує потік власних коштів підприємства як результуюча потоків доходів і витрат, або запланований рівень чистого прибутку протягом тих податкових періодів, які відповідають горизонту податкового планування.

І, нарешті, як критерій оптимальності податкового планування може бути використано максимум будь-якого з наведених вище показників, що відображають фінансовий результат. При цьому обмеженням може виступати гранична сума сплачуваних податків або, що є більш коректним, гранично допустима (з погляду підприємства) величина податкового навантаження. Власне кажучи, такий підхід відповідає оптимізації фінансового стану підприємства, а податкові фактори розглядаються виключно як обмеження. Проте використання такого формулювання оптимізаційного завдання все-таки відповідає розумінню податкового планування і податкової оптимізації, а, з погляду реалізації господарських цілей підприємства, саме зазначений варіант є найбільш прийнятним і доцільним.

Розглянуті критерії є статичними, а процедура оптимізації полягає в такому. Розрахунки фінансових показників і податкових зобов'язань провадяться окремо для кожного альтернативного варіанту. Ті варіанти організації господарської діяльності, які не відповідають установленому рівню обмежень, відкидаються, а решта сортується за критерійною ознакою. Найкращий за обраним критерієм варіант з цієї групи і є оптимальним. Наступні за рейтингом варіанти розглядаються як запасні у випадку неможливості реалізації оптимального.

Критерії оптимальності у податковому плануванні можуть мати не лише статичний, але й динамічний характер. Як приклад наведемо використання критерійного показника, що визначається як приріст податкових платежів на одиницю приросту фінансового результату. Оптимальний варіант у цьому випадку відповідає мінімуму критерійного показника. Цей критерій відрізняється від податковою навантаження тим, що і в чисельнику, і в знаменнику формули стоять відносні показники, що передбачає порівняння кожного з варіантів організації господарської діяльності, які відповідають установленим обмеженням, з базовим варіантом. Обмеженням при такому підході може слугувати гранично допустимий мінімальний рівень чистого прибутку, доходу або рентабельності діяльності підприємства.

Перелік підходів до встановлення критеріїв податкової оптимізації можна продовжити, адже вони залежать від цілей підприємства, які визначаються його загальною стратегією і тактикою, а також від конкретних умов господарювання, інтересів засновників тощо. Аналогічна ситуація з обмеженнями, які можуть бути як універсальними (прийнятний рівень ризику), так і дуже специфічними (наприклад, обмеженням може бути вимога здійснення певних операцій тільки у межах групи взаємопов'язаних підприємств та ін.) [14, c. 16].

Проаналізовані вище підходи до податкової оптимізації базуються на використанні одного критерію та системи обмежень. Разом з тим на вищому рівні податкового планування застосовують і багатокритерійні оптимізаційні підходи, що передбачають вибір оптимального варіанту (з усіх, які відповідають установленій системі обмежень) за двома чи більше критеріями. Так, зокрема, виходячи зі спеціальних принципів податкового планування, у такій системі критеріїв, разом з одним із описаних вище, може бути використано мінімум ризиків, пов'язаних з податковим плануванням та оптимізацією. Запровадження такого додаткового критерію пов'язано з тим, що результат податкової оптимізації має імовірнісний характер і завжди існує ризик непередбачених втрат, пов'язаних з реалізацією відповідних заходів.

Цілком зрозуміло, що при такому підході оптимальний (за критерієм, наприклад, максимуму чистого прибутку підприємства) варіант організації господарської діяльності може бути неприйнятним для підприємства з тієї причини, що рівень ризику дотримання очікуваного результату у разі його ре-ілізації досягає 80%, а ризиковість наступного за рейтингом варіанту оцінюється у 25%.

Використання багатокритерійної оптимізації із застосуванням як одного з критеріїв мінімуму ризиків, пов'язаних з податковим плануванням, на практиці ускладнено через відсутність відпрацьованої методики кількісної оцінки цієї групи ризиків, тому особливого значення набуває якісна (експертна) оцінка, яка вимагає чіткого розуміння видів та суті ризиків у податковому плануванні.

Ризик у податковому плануванні - це можливість настання у процесі або в результаті реалізації заходів податкового планування будь-яких подій, що мають негативні наслідки для платника податків. У кінцевому підсумку ця група ризиків підлягає вартісній оцінці, тобто виражається в конкретних грошових сумах можливих втрат з певною імовірністю їх настання. Проте виходячи з характеру цих ризиків їх не можна однозначно віднести до фінансових.

Доволі близьким до ризиків у податковому плануванні, з термінологічного погляду, є термін «податкові ризики». Водночас терміни ці мають різне змістове навантаження, оскільки під податковими ризиками розуміється різновид фінансових ризиків, що характеризують можливість непередбачених фінансових втрат платника, пов'язаних із введенням нових видів податків, збільшенням податкових ставок щодо діючих податків, скасуванням податкових пільг або «податкових канікул», що використовуються підприємством, зміною порядку і строків внесення податкових платежів. По суті справи, у такому розумінні йдеться про ризики зміни системи оподаткування внаслідок зміни податкового законодавства, що, з одного боку, має враховуватися і в податковому плануванні, а з іншого - є більш загальним терміном, який стосується будь-якого підприємства і безпосередньо не пов'язаний саме з податковим плануванням [13, c. 424-425].

Класифікацію ризиків у податковому плануванні за критерієм джерела їх виникнення подано на рис. 2.2.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.2 - Класифікація ризиків, пов'язаних з податковим плануванням

До ризиків зовнішнього середовища, пов'язаних з податковим плануванням, належать чотири групи ризиків.

1. Фінансові ризики є фінансовими втратами підприємства внаслідок реалізації заходів податкового планування у вигляді можливого донарахування сум податків та застосування фінансових (штрафних) санкцій, а також пов'язані з реалізацією оптимізаційних схем інші види фінансових ризиків (інвестиційні, відсоткові, кредитні тощо).

2. Ризики податкового законодавства включають дві підгрупи.

Перша - це ті ризики, які класифікуються як податкові і пов'язані зі зміною норм законодавчих та нормативних актів, що регулюють умови оподаткування і податкового адміністрування.

Друга - це ризики, пов'язані з неоднозначним трактуванням норм регуляторних актів та внутрішньою суперечливістю податкового законодавства (що безпосередньо стосується податкового планування).

3. Комерційні ризики у податковому плануванні обумовлені можливою реакцією партнерів по господарських операціях на зміну форми їх здійснення, податкового статусу платника або інших суттєвих умов господарської операції, передбачених оптимізаційною схемою. У разі якщо умови для партнера погіршуються, імовірним результатом може стати втрата господарських зв'язків (з одночасним виникненням ризиків, характерних для взаємодії з новими комерційними партнерами) або прямі втрати виручки у результаті зміни цінових параметрів угоди.

4. Ризики податкового контролю, як і ризики законодавства, включають дві підгрупи. Перша з них пов'язана із збільшенням імовірності контрольно-перевірочних заходів органами податкової служби, Пенсійного або соціальних фондів. Сама по собі податкова перевірка означає порушення нормального режиму функціонування підприємства з псуванням нервів, втратою часу керівництва і бухгалтерів, а також з непродуктивними витратами, що знижує ефективність заходів податкового планування. Для зниження імовірності виникнення ризиків цієї групи підприємству слід звернути особливу увагу на ті фактори ризику, які контролюються органами податкової служби відповідно до Порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та їх супроводу, а також на згаданий вище рівень податкового навантаження. Контроль за цими показниками з метою недопущення перевищення граничних їх рівнів дозволяє певною мірою знизити ризик податкових перевірок.

Друга підгрупа ризиків податкового контролю пов'язана з можливим застосуванням за результатами контрольно-перевірочної діяльності санкцій нефінансового характеру: заходів адміністративної та кримінальної відповідальності, що їх вживають до посадових осіб підприємства, а також нефінансових заходів відповідальності, які застосовують до підприємства (податкова застава, адміністративний арешт активів тощо) [14, c. 18-19].

Внутрішні ризики податкового планування також можуть бути поділені на чотири групи.

До першої групи належать ресурсні ризики, які є імовірними втратами внаслідок невідповідності ресурсного забезпечення підприємства вимогам конкретних заходів податкового планування. Так, у разі тотреби швидкої заміни партнера по господарській операції можливі втрати обумовлені менш вигідними умовами угоди. Крім того, ризики цієї групи можуть виникати з огляду на недостатній рівень кваліфікації пов'язаного з податковим плануванням персоналу підприємства (можливі втрати можуть бути обумовлені необхідністю оплати дорогих послуг податкових консультантів чи аудиторських фірм або прямими фінансовими втратами внаслідок допущених професійних помилок). Ще однією складовою системи ресурсного забезпечення податкового планування є його інформаційне забезпечення, перебої в якому можуть призвести як до прямої шкоди для платника, так і до непрямих втрат.

Друга група включає ризики організаційного характеру. Це ті ризики, які пов'язані з організацією практичної реалізації заходів податкового планування. Так, наприклад, непередбачені втрати можуть бути пов'язані із залученням засновників для створення структури-сателіта з більш низьким рівнем оподаткування.

Соціальні ризики у податковому плануванні (третя група) пов'язані з можливістю виникнення конфліктних ситуацій у колективі підприємства внаслідок прояву різноспрямованих інтересів різних соціальних груп під час реалізації накреслених заходів податкового планування. Особливо висока ймовірність виникнення таких ризиків у випадку, якщо предметом податкового планування є податки і збори, пов'язані з виплатами щодо оплати праці. Так, у разі зміни структури виплат працівникам підприємства з метою зменшення витрат підприємства, пов'язаних з соціальними внесками, які нараховуються на виплати з оплати праці, причиною виникнення соціальної напруги може стати майбутнє зменшення розміру пенсії працівників, а проявом таких ризиків є втрати, пов'язані зі зниженням продуктивності праці та якості роботи.

Четвертою групою внутрішніх ризиків у податковому плануванні є ризики психологічного характеру. Ці ризики обумовлені психологією фахівців, зайнятих податковим плануванням. В осіб, безпосередньо пов'язаних з практичною реалізацією інструментів податкового планування, може виникнути неадекватне сприйняття їх суті, що істотно посилює ризик визнання конкретної угоди удаваною або недійсною.

Таким чином, у процесі податкової оптимізації необхідно враховувати не тільки очікувані кінцеві фінансові і податкові результати, але й ризики, пов'язані з податковим плануванням. До того ж, чим детальніше провадиться аналіз різних видів ризиків і відповідних фінансових втрат, тим більш обґрунтованим буде вибір дійсно оптимального варіанту.

Оцінка ризиків великою мірою визначається психологічними особливостями керівництва підприємства, що приймає остаточне рішення щодо вибору конкретного варіанту організації господарської діяльності підприємства. Залежно від ставлення до ризику можливий обережний підхід (при суперобережному підході податкове планування сприймається як щось заборонене, оскільки існує потенційна небезпека визнання таких заходів ухиленням від оподаткування), зважений (рішення приймається у тому разі, якщо можливо довести законність відповідної податкової схеми) та ризиковий (рішення приймається виходячи з очікуваного результату, майже без урахування пов'язаних з податковим обліком ризиків).

Основним інструментом податкового планування є схеми податкової оптимізації, які є графічним або словесним описом варіантів організації господарської діяльності підприємства. Найбільш простими і доволі часто застосовуваними на практиці є локальні схеми, які передбачають податкову оптимізацію щодо одного податку або збору. Складнішим інструментом є комплексні схеми, пов'язані з податковим плануванням конкретних господарських операцій щодо всіх пов'язаних з ними податків і зборів.

І, нарешті, найбільш складними є глобальні схеми податкової оптимізації, які передбачають податкове планування податкових наслідків здійснення різних видів господарської діяльності та відповідну структурну реорганізацію підприємства [14, c. 19-20].

2.3 Оцінка ефективності заходів з оптимізації оподаткування

Кількісна оцінка ефективності податкового планування, що реалізується підприємством, вимагає системних показників, які б дозволяли оцінювати:

· рівень податкового навантаження на підприємство;

· рівень впливу окремих заходів податкового планування на величину податкових зобов'язань підприємства;

· ефективність податкового планування та податкової стратегії підприємства загалом.

Система оцінки ефективності податкового планування підприємства (див. рис. 2.3) містить дві групи показників:

1 показники для оцінки податкового навантаження;

2 показники для оцінки ефективності податкового планування.

До групи показників, які дозволяють оцінити податкове навантаження на підприємство, віднесено:

1. Суму податків, зборів та обов'язкових платежів, які сплачуються підприємством:

а) загальну суму податків;

б) суму податків за окремі періоди (місяці, квартали, роки), їх динаміку;

в) суми окремих видів податків;

г) суми податків за складовими ціни реалізації (податки, які відносять на собівартість продукції, податки з прибутку, акцизи);

д) суми податків на окремі види продукції, робіт, послуг;

є) суми податків за окремими видами виробництв;

є) суми податків за окремими структурними підрозділами підприємства.

2. Структуру (частку) податків та окремих їх видів у собівартості продукції, в ціні виробника та в ціні реалізації. Ця структура може формуватися як для загального обсягу виробництва чи реалізації, так і для обсягу за окремими видами продукції, робіт та послуг.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.3 - Оцінка ефективності податкового планування на підприємстві [16, c. 138]

3. Показник чистого прибутку підприємства, максимізація якого є методологічною передумовою визначення оптимального рівня випуску продукції при визначених податкових параметрах і ринковій кон'юнктурі:

, (2.1)

де - показник чистого прибутку;

Ц - ціна (ринкова);

- обсяг виробництва конкретного виду продукції у натуральному вираженні;

- вартісний показник загальних витрат, які пов'язані з виробництвом продукції, що визначається рівнем середніх витрат на одиницю продукції - і її обсягом у натуральному вираженні, тобто

Витрати () включають у себе матеріальні витрати на проміжне споживання (сировина і матеріали), заробітну плату персоналу, амортизаційні відрахування і інші витрати, які забезпечують нормальний процес виробництва (крім податків);

- загальна сума податкових зобов'язань, які виникають при виробництві певного виду і обсягу продукції. Агрегований показник включає не тільки податки і збори, але і інші обов'язкові платежі (як правило, ресурсні, які законодавчо прирівняні до податків) [16, c. 138-139].

4. Коефіцієнт ефективності оподаткування () показує величину чистого прибутку на одиницю податкових витрат:

. (2.2)

5. Показники рівня оподаткування включають:

· показник агрегованого оподаткування одиниці продукції () характеризує середню по підприємству величину податків у розрахунку на одиницю продукції:

. (2.3)

· для підприємств, які виробляють неоднорідну продукцію, показник агрегованого оподаткування визначається на одиницю її вартості:

. (2.4)

· показник агреговано-диференційованого оподаткування одиниці продукції конкретного (і-того) виду ():

. (2.5)

· показник загального рівня оподаткування підприємства відносно фінансових результатів його діяльності (агрегована ставка):

, (2.6)

де - ставка агрегованого оподаткування, %.

Показник агрегованого оподаткування () найбільш повно характеризує реальний рівень фіскального навантаження у визначених податкових умовах, а також розподіл прибутку між державою і підприємством. При збільшенні зменшується прибуток, який залишається у розпорядженні підприємства, і навпаки, при зменшенні цей прибуток збільшується;

П - показник прибутку до оподаткування, тобто П = Пч + Пз;

Пз - агрегований показник податків, зборів та обов'язкових платежів, сплата яких неминуча у зв'язку з виробничо-комерційною діяльністю підприємства.

Для збиткових підприємств дана формула трансформується наступним чином:

, (2.7)

де Пз - сума заборгованості підприємства по податках, зборах та обов'язкових платежах, яка з економічної точки зору є бюджетною субсидією;

П - збитки підприємства.

Дана формула визначає ставку агрегованого субсидіювання підприємства і показує, що управління оподаткуванням має свою специфіку і може бути предметом окремого дослідження (кризового податкового менеджменту) [16, c. 139-140];

· показник величини податкового тягаря підприємства ():

, (2.8)

де - загальна сума податкових платежів підприємства, грн;

- додана вартість, що створена підприємством, грн.

Додана вартість знаходиться за формулою:

(2.9)

де - чистий прибуток підприємства, грн;

- витрати на оплату праці персоналу підприємства, грн.;

- загальна сума податкових платежів підприємства, грн [13, c. 346].

6. Коефіцієнт податкомісткості реалізованої продукції (). Його обчислюють за формулою:

, (2.10)

де - сума податкових платежів підприємства за певний період, грн;

- обсяг реалізації продукції за цей період, грн.

7. Коефіцієнт оподаткування доходів ():

, (2.11)

де - сума податків, що їх включають до ціни продукції і сплачують з доходів підприємства за певний період, грн;

- сума валового доходу підприємства за цей період, грн

8. Коефіцієнт оподаткування витрат ():

, (2.12)

де - сума податків, що їх відносять на витрати виробництва (обігу), тобто зараховують до собівартості продукції (товарів, робіт чи послуг) за певний період, грн;

- сума витрат виробництва чи обігу підприємства за цей період, грн.

Для визначення заходів податкового планування залежно від рівня податкових виплат пропонуємо використати дані таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Диференціація заходів по податковому плануванню

Рівень податкових виплат	Рівень податкового планування	Необхідність податкового планування
10-15%	- чітке ведіння бухгалтерського обліку, внутрішнього документообороту, використання прямих пільг; - використання послуг професійного бухгалтера; - разові консультації зовнішнього податкового консультанта	Мінімальна, разові заходи
20-40%	- податкове планування повинно стати частиною загальної системи фінансового управління і контролю; підготовка (планування) спеціальних контрактних схем типових, великих і довгострокових контрактів; - потрібна наявність спеціально підготовленого персоналу, контроль і керівництво зі сторони фінансового директора; - абонентне обслуговування спеціалізованою компанією.	Необхідні, постійні заходи
45-60%	- важливіший елемент створення і стратегічного планування діяльності підприємства і його поточної щоденної діяльності за всіма зовнішніми і внутрішніми напрямками; - потребує наявності спеціальне підготовленого персоналу і організації тісної взаємодії зі всіма підрозділами підприємства, а також контролю зі сторони правління; - постійна робота із зовнішнім податковим консультантом і наявність податкового адвоката; - спеціальна програма розвитку, обов'язковий податковий аналіз і експертиза всіх організаційних, юридичних і фінансових заходів, а також інновацій податковими консультантами	Життєво необхідні, денні заходи
Більше 60%	- зміна сфери діяльності або податкової юрисдикції	Без коментарів

До групи показників оцінки ефективності податкового планування відносять:

1. Абсолютне зменшення податкових платежів, що їх сплачує підприємство за певний час - місяць, квартал, рік ():

, (2.13)

де , - загальна сума податків, що їх сплачує підприємство відповідно в базовому та звітному (чи плановому) періоді, грн.

2. Відносне зменшення податкових платежів, що їх сплачує підприємство за певний час ():

, (2.14)

де , - обсяг реалізації відповідно в базовому та звітному (чи плановому) періоді.

На відміну від , дозволяє врахувати вплив на зміну податкових платежів підприємства зміни обсягів реалізації продукції, адже більшість податків змінюється пропорційно до обсягу реалізації тих чи інших показників. Ці два показники, що використовуються як у процесі аналізу, так і при плануванні, можуть диференціюватися за видами податків, видами продукції, виробництв чи за окремими структурними підрозділами.

3. Коефіцієнт використання пільг при оподаткуванні операційної діяльності () дозволяє визначити, у якій мірі (як ефективно) підприємство використовує передбачені законодавством податкові пільги:

, (2.15)

де - загальна сума податкових пільг, які використовуються підприємством згідно з чинним законодавством упродовж певного часу [16, c. 141].

Існує інший підхід для знаходження коефіцієнта використання податкових пільг:

, (2.16)

де - сума податкових пільг, що фактично використовуються підприємством, грн.;

- сума податкових пільг, встановлених законодавством для видів діяльності, що здійснюються підприємством, грн [13, c. 346].

4. Коефіцієнт ефективності податкового планування на підприємстві ():

, (2.17)

де - економія податкових платежів завдяки податковому плануванню у певному періоді, грн.;

- сума податкових платежів у базовому періоді, грн.

Здійснення податкового планування здебільшого не вимагає додаткових витрат, бо виконуються працівниками структурних підрозділів. Якщо для вирішення цих завдань на підприємстві створюється спеціальна служба (наприклад, відділ податкового планування), ефективність її діяльності можна обчислити за формулою:

, (2.18)

де - ефективність діяльності служби податкового планування підприємства;

- економія податкових платежів внаслідок заходів, реалізованих службою за певний період, грн.;

- витрати на утримання служби за цей період, грн.

Оцінка ефективності системи податкового менеджменту на підприємстві здійснюється на основі порівняння вищенаведених показників з їх базисними значеннями. Як базисні можуть бути використані значення показників альтеративних проектів виробничої програми (наприклад, показники прибутковості), теоретично обгрунтовані - оптимальні або критичні - значення показників (наприклад, максимально допустимий рівень податкових пільг, який визначений на основі законодавчих норм), значення показників підприємств-конкурентів та інші.

Результати податкового планування необхідно оцінювати не тільки сумами економії податків і отриманих вигод, але і з точки зору зменшення можливого збитку і витрат, які б були неминучі при веденні господарської діяльності без врахування існуючих особливостей оподаткування.

3. Розрахункова частина

оподаткування планування ризик економічний

Для покриття своїх інвестиційних потреб підприємство планує в майбутньому році залучити капітал в розмірі 510 тис. грн., у тому числі:

1 Нерозподілений прибуток у сумі 57 тис. грн.

2 Емісія звичайних акцій у розмірі 41% від загальної суми залученого капіталу. Витрати з емісії плануються в розмірі 7% від фактично вирученої суми. Дивіденди за перший рік складають 81 грн. на 1 акцію. Надалі вони щорічно збільшуються на 1%. Вивчення фінансового ринку показало, що для залучення акціонерного капіталу в обсязі 30% від загального його обсягу, ціна 1 акції повинна бути встановлена на рівні 470 грн. Для задоволення додаткової потреби в капіталі акції доведеться продати за ціною 310 грн.

3 Емісія привілейованих акцій на суму, що дорівнює 17% від загальної суми залученого капіталу. Витрати з емісії плануються в розмірі 1% від фактично вирученої суми, дивіденди - 170 грн. Щорічне зростання дивідендів планується на рівні 7%. Емісія першої половини цих акцій може бути розміщена за ціною 610 грн. за акцію. Для розміщення другої половини акцій, їх ціну необхідно знизити до 510 грн.

4 На іншу суму емітуються купонні п'ятирічні облігації. Номінал однієї облігації становить 10 грн., курс 100, витрати на розміщення складуть 1% від фактичного виторгу. Емісія відбувається в два етапи. Для облігацій першого випуску 37% від загального обсягу облігацій встановлено річний купон 11% (виплата 1 раз на рік). Для другого випуску купонна ставка складає 27%. Підприємство сплачує податок на прибуток за ставкою 25%.

Для розрахунку середньозваженої вартості капіталу (WACC) підприємство використовує маржинальне зважування.

Підприємство має п'ять інвестиційних проектів: А, Б, В, Г, Д. У таблиці 3.1 наведені прогнозовані грошові потоки кожного з них.

Таблиця 3.1 - Прогнозовані грошові потоки і очікувана прибутковість інвестиційних проектів, тис. грн.

Рік	Проект
	А	Б	В	Г	Д
0	- 61	- 157	- 121	- 167	- 161
1	12	26	18	85	43
2	28	31	29	28	48
3	27	74	46	43	57
4	25	83	82	66	54
5	29	60	16	93	46

Необхідно обчислити граничні значення WACC, побудувати графік WACC, а також обгрунтувати доцільність інвестиційних проектів.

1 Розрахунок вартості окремих джерел капіталу

1.1 Вартість звичайного акціонерного капіталу, окремо для першої та другої емісій.

Вартість звичайного акціонерного капіталу з урахуванням витрат на їх емісію розраховується за формулою (модель Гордона):

, (3.1)

де - вартість акціонерного капіталу;

- очікувані дивіденди в перший рік;

- ринкова ціна акції (або ціна розміщення у випадку емісії акцій);

- витрати на емісію акцій (у відсотках до обсягу емісії).

g - прогнозоване щорічне зростання дивідендів.

Вартість звичайного акціонерного капіталу для першої емісії дорівнює:

(19,531%).

Вартість звичайного акціонерного капіталу для другої емісії дорівнює:

(29,096%).

1.2 Вартість нерозподіленого прибутку, що береться на рівні вартості акціонерного капіталу без врахування витрат на емісію. Із двох розрахованих вартостей акціонерного капіталу і обираємо першу, оскільки вона відноситься до того випуску акцій, який відбудеться одразу після використання нерозподіленого прибутку.

Вартість нерозподіленого прибутку () розрахуємо за формулою:

. (3.2)

(18,234%).

1.3 Вартість капіталу від емісії привілейованих акцій, окремо для першої та другої емісій.

Вартість капіталу від емісії привілейованих акцій () розраховується за формулою (3.1), і для першої емісії дорівнює:

(35,15%).

Відповідно, для другої емісії:

(40,67%).

1.4 Вартість позикового капіталу (облігацій), окремо для першої та другої емісій.

Вартість позикового капіталу за рахунок емісії облігацій визначається очікуваною дохідністю облігацій або ставкою доходу, на яку може розраховувати інвестор, який придбав облігації цього підприємства.

За умови рівномірної сплати підприємством фіксованого купона, очікувану дохідність () можна визначити наближено за формулою:

, (3.3)

де - сума, яку підприємство сплатить власникам облігацій при погашенні (як правило, дорівнює номінальній вартості облігації);

- поточна ринкова ціна облігації;

- кількість років до погашення облігації.

- річні купонні виплати за облігаціями:

, (3.4)

де - ставка купона.

Більш точне значення вартості позики () можна отримати, врахувавши витрати підприємства на випуск та розміщення облігацій на ринку (у вигляді десяткового дробу):

, (3.5)

де - витрати, пов'язані з емісією та реалізацією облігацій (у грошовому вимірі);

Вартість капіталу від облігаційної позики () має коригуватися на ставку податку на прибуток:

, (3.6)

де t - ставка податку на прибуток

Таким чином, розрахуємо вартість позикового капіталу (облігацій) для першої емісії ().

грн.

(11%).

(11,111%).

(8,333%)

Вартість позикового капіталу (облігацій) для другої емісії () дорівнює:

грн.

(27%).

(27,273%).

(20,455%).

2 Визначення структури капіталу і точки зламу графіка WACC

2.1 Визначення структури капіталу.

Підприємство використовує маржинальне зважування, тому варто розрахувати питому вагу кожного з джерел фінансових ресурсів. Визначається частка власного капіталу, частка привілейованих акцій і частка позикового капіталу (облігацій).

На початку необхідно розрахувати обсяги залучення кожного з джерел капіталу.

І Власний капітал = 266,1 тис. грн.

Власний капітал = нерозподілений прибуток (57 тис.) + звичайний акціонерний капітал (0,41510 тис.= 209,1 тис.) = 266,1 тис. грн.

Звичайний акціонерний капітал має таку структуру:

30% - початкове залучення звичайного акціонерного капіталу (І емісія) = 0,3 209,1 тис. = 62,73 тис. грн.;

решта - додаткове залучення звичайного акціонерного капіталу (ІІ емісія) = 209,1 тис. - 62,73 тис. = 146,37 тис. грн.%.

ІІ Привілейовані акції = 86,7 тис. грн.

Привілейовані акції = 0,17510 тис. = 86,7 тис. грн., в т.ч.:

50% - І емісія = 0,5 86,7 = 43,35 тис. грн;

50% - ІІ емісія = 43,35 тис. грн.

ІІІ Позиковий капітал (облігації) = 157,2 тис. грн.

Позиковий капітал (облігації) = 510 тис. - 266,1 тис. - 86,7 тис.= 157,2 тис. грн., в т.ч.:

37% - І випуск = 0,37157,2 тис. = 58,164 тис. грн.,

решта - ІІ випуск = 157,2 тис. - 58,164 тис. = 99,036 тис. грн.

Загальний обсяг капіталу = 510 тис. грн.

Розрахуємо питому вагу кожного джерела капіталу в його загальному обсязі.

Питома вага власного капіталу (52%).

Питома вага привілейованих акцій (17%).

Питома вага позикового капіталу (облігації) (31%).

Для більшої наочності результати розрахунків наведено в таблиці 1.1

Таблиця 3.2 - Показники структури та вартості різних джерел капіталу

Джерело капіталу	Сума капіталу, тис. грн.	Вартість капіталу, %	Питома вага в загальному обсязі капіталу, %
1 Власний капітал, в т.ч.	266,1	-	52
1.1 нерозподілений прибуток	57	18,234	-
1.2 звичайний акціонерний капітал, в т.ч.	209,1	-	-
І емісія	62,73	19,531	-
ІІ емісія	146,37	29,096	-
2 Привілейовані акції, в т.ч.	86,7		17
І емісія	43,35	35,15	-
ІІ емісія	43,35	40,67	-
3 Облігаційна позика, в т.ч.	157,2	-	31
І випуск	58,164	8,333	-
ІІ випуск	99,036	20,455	-
Загальний обсяг капіталу	510	-	100

2.2 Визначення точок зламу графіка WACC

У точках зламу () відбувається збільшення середньозваженої вартості капіталу в результаті заміни менш дорогого джерела більш дорогим. Кожна така точка буде знаходитися наприкінці інтервалу, на якому середня ціна капіталу постійна. Точки зламу на графіку будуть знаходитися у міру зростання абсолютної величини.

Точка зламу визначається таким рівнянням:

Точка зламу = .

ВР = тис. грн.

ВР = тис. грн.

ВР = тис. грн.

ВР = тис. грн.

Проранжируємо розраховані точки зламу у напрямку зростання:

ВР = тис. грн.

ВР = тис. грн.

ВР = тис. грн.

ВР = тис. грн.

3 Розраховуються граничні значення WACC для кожного з відрізків

Наявність точок зламу означає, що на графіку WACC буде кілька горизонтальних відрізків (на 1 більше, ніж точок зламу). На цьому етапі розв'язання задачі потрібно розрахувати середню ціну капіталу для кожного з таких відрізків, використовуючи формулу середньозваженої вартості капіталу.

Середньозважена вартість капіталу (WACC) визначає середньозважену ціну кожної грошової одиниці капіталу, а також середньозважену ціну кожної нової грошової одиниці приросту капіталу в разі, якщо капітал підприємства збільшується.

Середньозважена вартість капіталу (WACC) розраховується за формулою:

, (3.7)

де - питома вага і-го джерела капіталу в загальному його обсязі (виражена десятковим дробом);

- вартість і-го джерела капіталу (виражена десятковим дробом).

Таким чином, розраховуємо граничні значення WACC для кожного з відрізків:

(1) до 109,615 тис. грн.

WACC = (18,04%),

(нерозподілений прибуток = 18,234%, І емісія привілейованих акцій = 35,15%, І випуск облігацій = 8,333%);

(2) від 109,616 до 187,626 тис. грн.

WACC = (18,715%),

(І емісія звичайних акцій = 19,531%, І емісія привілейованих акцій = 35,15%, І випуск облігацій = 8,333%);

(3) від 187,627 до 230,25 тис. грн.

WACC = (22,473%),

(І емісія звичайних акцій = 19,531%, І емісія привілейованих акцій = 35,15%, ІІ випуск облігацій = 20,455%);

(4) від 230,26 до 255 тис. грн.

WACC = (27,446%),

(ІІ емісія звичайних акцій = 29,096%, %, І емісія привілейованих акцій = 35,15%, ІІ випуск облігацій = 20,455%);

(5) від 255,001 тис. грн.

WACC = (28,385%)

(ІІ емісія звичайних акцій = 29,096%, %, ІІ емісія привілейованих акцій = 40,67%, ІІ випуск облігацій = 20,455%).

4 Будується графік WACC

За даними розрахунків потрібно побудувати графік WACC. При цьому по горизонталі потрібно відкладати відрізки, що дорівнюють обсягам капіталу, яким відповідають точки зламу WACC, а по вертикалі - граничні значення WACC для кожного з відрізків.

Графік WACC зображено на рисунку 3.1.



Рисунок 3.1 - Графік середньозваженої вартості капіталу (WACC)

5 Обгрунтовується доцільність здійснення інвестиційних проектів

Визначення величин WACC дозволяє обгрунтувати інвестиційні рішення і формувати бюджет капітальних вкладень. Будь-які інвестиції виправдані тільки в тому випадку, коли їх очікувана прибутковість вище вартості капіталу, залученого для фінансування цих інвестицій. Виникає питання: яке із значень вартості капіталу повинне використовуватися при оцінюванні економічної ефективності конкретних проектів з метою формування бюджету капіталовкладень?

Для відповіді на це питання треба побудувати графік інвестиційних можливостей підприємства.

Для цього потрібно визначити внутрішню норму прибутковості кожного з інвестиційних проектів (IRR), розв'язавши рівняння NPV =0 відносно ставки дисконтування:

(3.8)

де NPV - чиста приведена вартість проекту;

- чистий грошовий потік на t-му кроці розрахунку;

I_t - інвестиційні витрати в період t;

IRR - внутрішня норма прибутковості;

Т - життєвий цикл проекту.

На графіку інвестиційних можливостей заплановані суми капіталовкладень окремих проектів зіставляються з рівнем очікуваної прибутковості цих проектів. Пріоритетними для підприємства є проекти з більш високою прибутковістю, тому вони ранжуються за ступенем зменшення IRR.

Таким чином, на основі формули (3.8) необхідно розрахувати внутрішні норми прибутковості (IRR) для кожного з проектів (методом підбору). Отримані дані містяться в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3 - Показники очікуваної прибутковості (IRR) інвестиційних проектів

	Проект
	А	Б	В	Г	Д
IRR, %	25,062	18,323	15,512	24,552	15,996

Розміщуємо IRR проектів у напрямку спадання (див. табл. 3.4).

Таблиця 3.4 - Показники очікуваної прибутковості (IRR) інвестиційних проектів (у напрямку спадання)

Проект	IRR, %
А	25,062
Г	24,552
Б	18,323
Д	15,996
В	15,512

Зіставляючи очікувані рівні прибутковостей інвестиційних проектів із запланованими сумами капіталовкладень на їх реалізацію, побудуємо графік інвестиційних можливостей підприємства (див. рис. 3.2).

Для раціонального використання коштів залучатися повинен тільки такий капітал, середня ціна якого (WACC) нижче очікуваної прибутковості проектів. Для добору проектів, що можуть бути закладені в бюджет капіталовкладень, необхідно накласти графік граничних значень WACC на графік інвестиційних можливостей. Точка перетинання зростаючої кривої ціни капіталу зі спадаючою кривою інвестиційних можливостей буде відповідати граничному рівню WACC.

Залучення капіталу за більш високою ціною не має сенсу, тому що проекти, які фінансуються за рахунок цього капіталу, не зможуть забезпечити внутрішню норму прибутковості, достатню для покриття такої ціни. Точка перетину двох графіків характеризується такими координатами: по осі ординат - максимальна прийнятна для підприємства ціна капіталу, по осі абсцис - відповідна їй величина коштів

Поєднаний графік WACC та інвестиційних можливостей підприємства зображений на рисунку 3.3.

Таким чином, з графіка видно, що залучені кошти доцільно інвестувати в інвестиційні проекти А і Г на загальну суму 228 тис. грн, оскільки їх очікувані прибутковості перевищують граничні значення WACC.

,

.



Рисунок 3.2 - Графік інвестиційних можливостей підприємства

Рисунок 3.3 - Поєднаний графік WACC та інвестиційних можливостей підприємства

Проекти Б, Д і В необхідно відхилити, тому що вартість залучених ресурсів для реалізації даних проектів вище від їх очікуваної прибутковості. Крім того, на реалізацію проектів Д і В не вистачить залучених коштів.

Сумарні інвестиції за проектами А і Г складають 228 тис. грн. (61 тис. + 167 тис. = 128 тис. грн.). Тому для їх реалізації не доведеться залучати всю суму доступного капіталу. Щоб не порушити маржинальну структуру капіталу на величину зайвих 2,25 тис. грн. (230,25 тис. - 228 тис. = 2,25 тис. грн.), необхідно пропорційно зменшити всі види ресурсів, що залучаються за граничною ціною 22,473%. У даному випадку це ресурси, що залучаються за рахунок першої емісії звичайних акцій, першої емісії привілейованих акцій та другого випуску облігацій.

Таким чином, сума залучених ресурсів за ціною 22,473%. повинна зменшитися з 230,25 тис. грн. до необхідних на інвестиційні цілі 228 тис. грн., тобто на 2,25 тис. грн., в тому числі:

52% - власний капітал: 0,522,25 тис.= 1,17 тис. грн.,

0,17% - привілейовані акції: 0,172,25 тис. = 0,3825 тис. грн.,

0,31% - позиковий капітал (облігації): 0,312,25 тис. = 0,6975 тис. грн.

Перевіримо правильність прийняття рішення щодо інвестування залучених ресурсів у проекти А і Г на основі розрахунку чистої приведеної вартості (NPV) даних проектів за формулою.

(3.9)

де NPV - чиста приведена вартість проекту;

- чистий грошовий потік на t-му кроці розрахунку;

I_t - інвестиційні витрати в період t;

і - ставка дисконтування;

Т - життєвий цикл проекту.

При знаходженні чистої приведеної вартості за ставку дисконтування приймаємо WACC. Отримане граничне значення WACC 22,473% повинно використовуватися для дисконтування за всіма проектами, що включені в план капітальних вкладень, тобто підприємство має використовувати для дисконтування ціну залучення останньої (граничної) гривні, що забезпечує додатню NPV відібраних проектів.

За проектом А чиста приведена вартість дорівнює:

тис. грн.

За проектом Г:

тис. грн.

За проектом Б:

тис. грн.

За проектом Д:

тис. грн.

За проектом В:

тис. грн.

Отримані значення NPV підтверджують попередні висновки: залучені кошти доцільно інвестувати в проекти А і Г, оскільки чисті приведені вартості за цими проектами додатні. Проекти Б, В і Д є неприйнятними і їх реалізація є недоцільною, тому що чисті приведені вартості за ними від'ємні.

Отже, залучені підприємством кошти доцільно інвестувати в проекти А і Г. Плановий бюджет капіталовкладень складатиме 228 тис. грн., а гранична вартість капіталу - 22,473%.

Висновки

Таким чином, податкове планування - це невід'ємна складова управління фінансово-господарською діяльністю підприємства, що являє собою сукупність заходів, спрямованих на вибір між різними альтернативними варіантами ведення бізнесу за умови досягнення найнижчого рівня податкових зобов'язань, що виникають при цьому.

Податкове планування являє собою інтеграційний процес, що полягає в упорядкуванні господарської діяльності відповідно до діючого податкового законодавства і стратегії розвитку підприємства.

Податкове планування доцільне завжди: і коли підприємство процвітає, і коли воно балансує на межі рентабельності або, що значно гірше, на межі банкрутства.

Можна стверджувати, що податкове планування, впритул взаємодіючи з такими управлінськими функціями, як маркетинг, фінанси, облік, юридичний супровід, кадрова політика, постачання, є одним з базових інструментів розрахунку показників ефективності бізнесу, тому що такий розрахунок без обліку податкових наслідків не відображає повну картину економічного стану. Отже, податкове планування є обов'язковим інструментом менеджменту підприємства при прийнятті управлінських рішень.

Податкове планування за умови його правильної організації дає підприємству можливість максимізувати прибуток, що залишається в його розпорядженні за рахунок оптимізації оподаткування; розробити взаємовигідні умови договорів з постачальниками і покупцями, що сприяє підвищенню ділової репутації підприємства; ефективно керувати грошовими потоками; правильно та своєчасно здійснювати нарахування та сплату податків до бюджету та державних цільових фондів, при цьому не переплачуючи зайвого; уникнути застосування штрафних санкцій з боку податкових органів тощо.

Оскільки теоретичні основи податкового планування підприємств розроблено в зарубіжній літературі, а в Україні цій проблематиці все ще не приділено належної уваги, проблеми пристосування теорії податкового планування до умов України і, особливо, його практичної реалізації вимагають подальшого розвитку.

Важливим елементом теорії податкового планування є принципи податкового планування та їх теоретичне обґрунтування. На даний момент у фінансовій науці не склалося єдиної позиції відносно класифікації принципів податкового планування, і фахівці трактують їх по-різному. Найчастіше їх класифікують на загальні, що властиві будь-якому виду планування підприємства (принцип системності, участі, безперервності, гнучкості, точності) і спеціальні, що визначають специфіку процесу податкового планування (принцип законності, оптимальності, альтернативності, комплексності, перспективності та природності). Зважаючи на недостатність теоретичних розробок у даній сфері, вони потребують подальшого дослідження та обґрунтування.

Методи податкового планування доцільно класифікувати на загальні і спеціальні. До загальних методів можна віднести методи, характерні для внутрішньофірмового планування підприємства в цілому і податкового планування як складової його частини (розрахунково-аналітичний, нормативний, мікробалансів, графоаналітичних залежностей, матрично-балансовий, статистичний). До спеціальних - методи, що використовуються виключно в податковому плануванні підприємства при розробці проектів податкового планування (метод заміни відносин, поділу відносин. прямого скорочення об'єкта оподаткування, офшору, пільгового підприємства, використання облікової політики).