Концептуальні основи управління інноваційними процесами

Потребує уваги і розгортання інфраструктури захисту прав інтелектуальної власності, до якої мають увійти не лише органи, що видають відповідні захисні документи, а й патентні бібліотеки і загальнодоступні бази даних, які дали б змогу вітчизняним авторам здійснювати на сучасному рівні патентний пошук, захист своїх інтересів у судах тощо. Принципової ваги для прориву українських товарів і технологій на світовий ринок набуває сьогодні патентування винаходів та знаків для товарів і послуг вітчизняних розробників у розвинених країнах світу (патентування за кордоном та збереження прав на інтелектуальну власність за українськими винахідниками й виробниками).

Для України важливою є гармонізація (усунення протиріч) положень законодавчих та нормативних актів і, насамперед, законів України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про інноваційну діяльність», «Про пріоритети інноваційної діяльності в Україні», «Про спеціальний режим інноваційно-інвестиційної діяльності технопарків»

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи усе вищесказане, необхідно зазначити, що інноваційна діяльність у повному обсязі має комплексний, системний характер і охоплює такі види роботи, як пошук ідей, ліцензій, патентів, кадрів, організацію дослідницької роботи, інженерно-технічну діяльність, яка об'єднує винахідництво, раціоналізацію, конструювання, створення інженерно-технічних об'єктів, інформаційну та маркетингову діяльність.

Усе це створює прогресивні умови для інноваційного розвитку та активізації інноваційних процесів. Здійснення цілеспрямованих структурно-функціональних змін в економіці має привести до кардинальної зміни ситуації в усіх галузях економіки і тим самим до збільшення частки інноваційного фактора в прирості ВВП. Ця частка має досягти вже за перших п'ять років не менше 35-40% загального обсягу приросту ВВП.

Отже, забезпечення рівня конкурентоспроможності вітчизняних наукових досліджень на внутрішньому і міжнародному ринках повинно стати основним напрямком сучасної політики держави у сфері активізації інноваційної діяльності, що сприятиме підвищенню ефективності виробництва. Саме від цього нині найбільшою мірою залежать можливості реалізації інноваційних процесів і забезпечення високої ефективності національної економіки.

У курсовій роботі закладено багато напрямків для подальших досліджень: визначення механізму дії кожного із визначених важелів, можливість саморегулювання певних процесів за умов стабільно функціонуючої ринкової економіки, еволюція та наближення понять „економічне зростання” та „економічний розвиток” в сучасному світі, посилення ролі суб'єктивного фактору в глобалізаційних процесах.

Утвердження моделей сталого інноваційного розвитку національної економіки України, які розглядаються пануючими доктринами державної політики і реалізуються в численних урядових програмах їх здійснення, мотивують необхідність визначення місця, траєкторії, об'єктів, меж і суб'єктів інформаційно-збалансованого поля формування системи управління розвитком інноваційних процесів, яке здатне об'єднати всі види процесів інноваційної діяльності і забезпечити системний вплив на їх сталий взаємодоповнюючий розвиток. Але на сьогодні економічну і соціальну сфери регіонів не можна вважати цілісністю з точки зору техніко-економічної і соціальної площини інноваційної діяльності. Суб'єкти господарювання, які існують на території, мають різний рівень розвитку, недостатньо співставні цілі, ресурсну базу та інші відмінності. Координація напрямів і зусиль суб'єктів інноваційної діяльності потребує запровадження нових функцій, завдань, інноваційних управлінських рішень, нових організаційних структур, заохочення до співпраці, довіри між учасниками, нових взаємовідносин, високих професійних стандартів і організаційно-корпоративної культури.

Проте теоретичні дослідження та існуюча практика запровадження інновацій в реформуванні економіки України поки недостатньо корелюють із інноваційним роз витком систем управління, що не створює належних умов для всебічного обґрунтування і своєчасного та ефективного управління сталістю процесів інноваційного розвитку. Структура системи інноваційно-інвестиційного розвитку в регіональному просторі повинна будуватись з урахуванням одночасного поглиблення спеціалізації і кооперації суб'єктів ринкового господарювання в межах міжгалузевої співпраці, спільна діяльність яких здатна створити повний інноваційно-комерційний цикл розробки інновацій з моменту появи інноваційних ідей до їх практичного використання і реалізації. В таких умовах їх результати можуть одночасно і результативно використовуватись в усіх галузях і економічних видах діяльності в територіальному просторі регіону. Останній за умови переходу на системне оновлення й облаштування інноваційних процесів набуває рис регіонукорпорації, а управління ним - корпоративного управління.

Набуття регіоном такого статусу дозволить створити на його теренах умови безперервності і цілісності процесів сталого інноваційного розвитку, починаючи з послідовності появи інноваційних ідей, їх просування і запровадження у відповідних сферах діяльності, закінчуючи комерціалізацією. Побудова інноваційної системи управління процесами створення і реалізації інновацій може концентрувати і вчасно та якісно регулювати використання інноваційного потенціалу і ресурсу регіону. У ній повинні зосереджуватись і регіональні кластерні, корпоративні та кооперативні зв'язки з усіма суб'єктами інноваційної сфери діяльності в комерціалізації інновацій, їх певні обов'язки і відповідальність за своєчасне використання ключового ресурсу розвитку. Майбутні дослідження зазначеної проблематики мають спрямовуватись на розробку методологічних аспектів інноваційної модернізації існуючих і побудову новітніх систем управління соціально-економічним розвитком національної економіки України. Особливої уваги щодо розгляду систем управління інноваційного розвитку як специфічних самостійних об'єктів інноваційного розвитку потребують економічні та соціальні процеси регіонів і їх державна підтримка.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про державні цільові програми» № 433 від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 25. - 235 c.

2. Гаман М. В. Державне регулювання інноваційного розвитку України / М. В. Гаман. - К. : Видавництво НАДУ, 2008. - 386 с.

3. Денисенко М. Теоретичні основи структурно-інноваційної моделі економіч- ного зростання / М. Денисенко, А. Гречан // Вісник ТАНГ. - 2005. - № 1. - С. 8-23.

4. Інноваційний розвиток в Україні : наявний потенціал і ключові проблеми його реалізації. Аналітична доповідь центру Разумкова // Національна безпека і оборона. - 2009. - № 7. - С. 2-14

5. Инновационный менеджмент / [под. ред. П.Н. Завлина, А.К. Казанцева, Л.Э.Миндели] ; [2-е изд., доп. и перераб.]. - М. : ЦИСН, 1998. - 568 с.

6. Економіка й організація інноваційної діяльності : підручник / О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.; під ред. проф. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисен- ка. - К. : Професіонал, 2004. - 960 с.

7. Кукурудза І. І. Інноваційна діяльність в регіоні : стан, проблеми, перспективи / І. І. Кукурудза // Вісник економічної науки України. - 2010. - № 1. - С. 67-70.

8. Менеджмент та маркетинг інновацій : монографія / за заг. ред. проф. С.М. Ілляшенка . - Суми: Університ. кн. , 2004. - 616 с.

9. Микитюк П. П. Інноваційна діяльність : навч. посіб. / П. П. Микитюк, Б. Г. Сенів. - К. : Центр навч. літ., 2009. - 320 с.

10. Причепа І.В. Комплексний підхід до управління інноваційним потенціалом підприємства / І.В. Причепа // Вісник Вінницького політехнічного інституту. - 2010. - № 5.

11. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2011 роки в умовах гло- балізаційних викликів // Економіст - 2009. - № 6 (червень)

Размещено на Allbest.ru