Система технологій

- вибрати устаткування - тобто типи і моделі верстатів, заводи виготовлювачі і т.п.; при цьому треба пам'ятати, що продуктивність устаткування повинна забезпечити виконання виробничої програми.

- вибрати пристосування, інструменти і засоби вимірювання.

При розробці технологічного процесу складання необхідно визначити:

- послідовність з'єднань деталей і частин,

- засоби регулювання і контролю,

- типи устаткування, робітники і вимірювальні інструменти і т.п.

Розробку типового (групового) техпроцесу необхідно здійснювати у 2 етапи:

Перший етап - це об'єднання деталей у групи і вибір типового представника. Об'єднувати деталі в групи можна в тому випадку, якщо в них є близькі форми при однакових вимогах до точності і чистоти опрацювання поверхонь, однаковий спосіб кріплення, однакова послідовність операцій і т.п.

Приклади: зубчате колесо, валики, чопи, фланці, осердя трансформаторів і т.п.

Другий етап - це розробка техпроцесів на базову деталь або умовну деталь. При цьому необхідно виходити з таких положень:

- прийнята послідовність технологічних операцій повинна забезпечити опрацювання будь-яких деталей групи,

- технологічне оснащення повинне бути придатне для опрацювання будь-якої деталі групи,

- переналагодження устаткування повинне бути мінімальне за часом і трудомісткістю і т.п.

Результати розробки технологічного процесу фіксуються в технологічних документах.

5.4 Основні види технологічної документації

Склад технологічної документації і її утримання регламентується державними стандартами Єдиної системи технологічної документації - ЄСТД. Основним видом технологічної документації є технологічні карти.

Технологічна карта - це документ, у якому вказується структура технологічного процесу і її зміст, послідовність виконання технологічних операцій, застосовуване устаткування і режими його роботи, застосовуване технологічне оснащення і т.п., методи контролю і т.п.

Основні види технологічних карт:

1. Маршрутна карта (МК) - визначає послідовність проходження деталі, вузла і т.п. по різноманітних цехах і містить опис операцій, вироблених над ними. У маршрутних картах вказуються відомості про матеріали, розміри заготовок, цехи і ділянки, у яких повинні виконуватися технологічні операції, перелік цих операцій, устаткування, оснащення, професії і розряд робочих, норми на витрати матеріалу і норми часу на виконання робіт. Маршрутні карти застосовуються в одиничному і дрібносерійному виробництві.

2. Карта техпроцесу (КТП) - має ту ж структуру, що і маршрутна, але є більш докладною, тому що в ній крім відомостей про операції дається інформація про технологічні переходи. Такі карти складаються для одного цеху, у якому виконується закінчений цикл робіт. Карта техпроцесу доповнюється кресленням деталі, вузла і т.п.

Застосовуються в серійному виробництві.

Маршрутні карти і карти техпроцесів мають різноманітні варіанти виконання: для одиничних технологічних процесів і для типових техпроцесів.

3. Операційна карти (ОК) - розробляється окремо на кожну операцію. Вона містить повний перелік усіх переходів із докладним викладом даних про режими, параметри, виміри і т.п. Даються відомості про норми витрат матеріалів, праці і т.п. Включає ескізне креслення з вказівкою місць опрацювання, способу закріплення деталі, розміщення інструмента і т.п. Застосовується в серійному, масовому виробництві.

Перераховані види технологічних карт є основними, що регламентуються Держстандартами. [ДЕСТ - 3. 1404-86 Єдина система технологічної документації, форми і правила оформлення документів на техпроцеси].

Крім цих карт при розробці техпроцесів користуються й іншими документами. Серед них можна виділити:

1. Карта ескізів - містить графічну ілюстрацію техпроцесів виготовлення виробу. Створюються на розгляд розробника.

2. Технологічна інструкція - містить опис специфічних прийомів виконання роботи або контролю, правила користування устаткуванням, міри безпеки і т.п., тобто усе те, що потребує додаткових роз'яснень.

3. Комплектувальна карта - містить дані про деталі, складальні одиниці і матеріали, що входять у виріб.

4. Відомість оснащення - містить відомості про спеціальні і стандартні пристосування й інструменти, необхідні для оснащення техпроцесу виготовлення виробу.

5. Відомість матеріалів - містить подетальний перелік матеріалів і норм їх витрат.

5.5 Визначення норм витрат матеріалів

Складовою частиною розробки техпроцесу є визначення норм витрат матеріалів.

Всі матеріали, застосовувані в техпроцесах, поділяються на основні і допоміжні.

Основні матеріали - це такі матеріали, із яких виготовляються вироби. Норми витрат матеріалів у цьому випадку розраховуються на підставі креслень деталей, специфікацій, технологічних карт і т.п.Допоміжні матеріали - це такі матеріали, що сприяють виготовленню основного виробу. Вони або приєднуються до основного виробу, щоб додати йому визначені властивості, або використовуються в ході здійснення техпроцесу для утримання устаткування, господарських потреб і т.п. Такі норми розраховуються на основі чинних нормативів.

Всі норми витрат матеріалів поділяються на 4 групи:

1. Подетальні норми - максимально припустима кількість матеріалів, необхідних для виготовлення однієї деталі з урахуванням відходів і втрат. Всі подетальні норми відбиваються у відомості матеріалів.

2. Специфіковані норми - характеризують витрати матеріалів, необхідні для виготовлення одиниці продукції. Наприклад, показується кількість матеріалів, необхідних для виготовлення торта. Специфіковані норми рекомендуються в розгорнутій номенклатурі.

3. Зведені (індивідуальні) норми - визначають витрату матеріалів на виробництво одиниці продукції по укрупненій номенклатурі, тобто по тій номенклатурі, що використовується при розробці матеріальних балансів. Зведені норми застосовуються для визначення потреб підприємства в матеріалах для виконання виробничої програми.

4. Групові середньозважені норми - розраховуються в натуральному і вартісному вираженні на групу однотипної продукції з урахуванням виконання завдання по випуску виробів кожного найменування.

Методи розробки норм витрат матеріалів:

1. Розрахунковий (розрахунково-аналітичний) метод.

Являє собою ретельне вивчення техпроцесу, проведення необхідних досліджень, передового досвіду і т.п. Потребує великих витрат. Може бути застосований у масовому виробництві.

2. Дослідний метод - коли норми витрат матеріалів визначаються на основі лабораторних досліджень, дослідів із наступним коригуванням їх у виробничих умовах.

3. Статистичний метод - являє собою визначення норм витрат матеріалів на основі виробничого досвіду й аналізу звітно-статистичних даних про витрати матеріалів по аналогічних виробах. Цей метод недостатньо точний, тому що не враховує конкретні умови виробництва. Застосовується в одиничному виробництві.

5.6 Визначення норм витрат праці на виконання технологічних операції

Складовим елементом розробки технологічного процесу є визначення норм витрат праці на виконання. Існують такі види норм витрат праці:

1. Норма часу - показує час, необхідний на виконання технологічною операцією одним або групою робітників у даних умовах виробництва.

2. Норма виробітку - показує кількість продукції, що зобов'язаний виготовляти робітник або бригада робітників за одиницю часу, звичайно - за зміну.

Норми часу і норми виробітку пов'язані між собою.

[20]

де:- НВ - норма часу, хв.,

- ТС -тривалість зміни, хв.

3. Норма обслуговування - показує кількість устаткування (площ і т.п.), що закріплюється для обслуговування за одним робітником або групою робітників.

4. Норма чисельності - показує чисельність робітників, необхідних для обслуговування або виконання визначеного обсягу робіт. Існують такі методи визначення норм витрат праці:

1. Аналітичний - коли технологічна операція розчленовується на окремі елементи і визначається час, необхідний для виконання цих елементів. Є 2 різновиди аналітичного методу:

- аналітично-дослідницький, коли тривалість елементів визначається дослідницьким шляхом у конкретних умовах виробництва,

- розрахунковий, коли тривалість елементів визначається на основі чинних нормативів, тобто витрат часу на виконання окремих елементів трудового процесу, з яких і складається технологічна операція. Це найбільш точний метод. Застосовується в масовому виробництві. Але потребує великих витрат часу і фінансів.

2. Сумарний - коли норма витрат праці визначається на всю операцію в цілому без розчленовування на елементи. Різновиди:

- дослідний, коли норма часу встановлюється на основі досвіду нормувальника, передових робітників і т.п.

статистичний, коли норми визначаються на основі даних фактичного виконання норм на аналогічну операцію за звітний період.

- порівняльний, коли проектована операція порівнюється з аналогічною і визначається норма часу. Це метод менш точний, але не потребує великих витрат.

Щоб визначити норму витрат праці на виконання технологічної операції, треба:

- скласти класифікацію затрат робочого часу,

- визначити ті елементи затрат робочого часу, що можуть бути включені в технічно обгрунтовану норму часу,

- скласти обгрунтовану норму часу для даного типу виробництва.

Класифікація затрат робочого часу - являє собою можливі затрати часу робітника протягом робочого дня (див. мал. 2). Включає час роботи і час перерв.

У свою чергу, час роботи включає:

- підготовчо-заключний час (ПЗ): це - отримання завдання, документації, заготовок, оснащення, ознайомлення з роботою, отримання інструктажу, налагодження обладнання перед роботою, встановлення інструменту перед роботою, здача роботи, інструменту, оснащення та пристосувань, залишків матеріалів та сировини тощо.

- час технічного обслуговування робочого місця (ТЕХ): це - налагодження та регулювання обладнання в процесі роботи, заміна та регулювання інструменту в процесі роботи тощо.

- час організаційного обслуговування робочого місця (ОРГ): це - приймання робочого місця, огляд обладнання, розкладання оснащення та інструменту, змазування обладнання, складання інструменту та прибирання робочого місця, здача зміни.

- час оперативної роботи (О), тобто час виконання технологічних операцій. Складається з основного часу та допоміжного часу.

- основний час - це час безпосереднього виконання технологічних операцій. Він може бути ручним, машинно-ручним, машинним.

- допоміжний час - це завантаження обладнання, переміщення матеріалів, установка й перестановка деталей, управління обладнанням, вивантаження продукції з обладнання тощо.

непродуктивна робота (НР): це - виконання випадкових робіт, які не є обов'язковими для робітника, самостійний ремонт обладнання тощо.

До часу перерв входить:

1. Перерви, що залежать від робітника:

а) Передбачені (регламентовані):

- час відпочинку та особистих потреб (ВП): це - час на відпочинок, особисту гігієну, природні споживи.

б) Непередбачені:

- затрати часу через порушення трудової дисципліни (ВПД): це -запізнення, відволікання від роботи, самовільне залишення робочого місця тощо.

2. Перерви, що не залежать від робітника:

а) Передбачені:

- перерви з організаційно-технічних причин (ПОТ), обумовлених технологією виробництва. Тобто сама технологія така, що можуть виникнути перерви, котрих ми не можемо передбачати, але які при даній технології об'єктивні.

б) Непередбачені:

- втрати часу з організаційних причин (ВОП): це - втрати часу через організаційні неузгодженості, очікування матеріалів, сировини, майстра тощо.

- втрати часу через технічні причини (ВТП); це - технічні неполадки, очікування ремонту обладнання та інструменту, відсутність електроенергії, газу, води тощо.

Мал. 2. Класифікація витрат робочого часу

У науково обґрунтовану норму часу необхідно включити тільки ті елементи, котрі необхідні й неминучі. Це підготовчо-заключний час, час технічного обслуговування робочого місця, час організаційного обслуговування робочого місця, час оперативної роботи, час відпочинку та особистих потреб (див. мал. 3):

Мал. 3. Структура обгрунтованої норми часу

Структурна формула обгрунтованої норми часу (ТОН) має вигляд:

ТОН=tп. з.+tпо+tобсл+tо. н.=tп. з.+tшт [21]

У технологічних картах норма часу подана нормою підготовчо-заключного часу і нормою штучного часу, тобто часом, що визначає час безпосереднього опрацювання виробу з урахуванням часу на організаційне і технічне обслуговування робочого місця, відпочинок і особисті потреби робітника і т.п.

Норма штучного часу визначається за формулою:

[22]

де: to - основний час, що визначається виходячи з режимів роботи устаткування, його продуктивності і т.п.;

- tв - допоміжний час, обумовлений по нормативах;

- б - збільшений норматив часу на обслуговування робочого місця, б =78%,

- в - збільшений норматив на відпочинок та особисті потреби, =23%.

В залежності від типу виробництва роблять розрахунки тих норм, що доводяться робітником.

Якщо виробництво масове, то підготовчий час не включається в норму часу, тому що вважається, що таке підготування повинне вестися до початку роботи, тобто за межами робочого часу.

Тоді норма часу дорівнює нормі штучного часу:

[23]

Якщо виробництво серійне, то норма часу розраховується на партію виробів. Тоді:

[24]

Такий час називається штучним-калькуляційним часом.

Тема 6. Технології і науково-технічний прогрес

6.1 Науково-технічний прогрес: сутність і форми

Науково-технічний прогрес (НТП) - це процес безупинного розвитку науки і техніки, створення і впровадження нових технічних досягнень, технологій, матеріалів джерел енергії і т.п..

Але тут треба пам'ятати одну обставину. Це не просто нове технічне рішення, а таке, що призводить до підвищення продуктивності праці, економії ресурсів, росту якості продукції і т.п., тобто до підвищення ефективності виробництва.

НТП протікає в 2-х формах: еволюційній і революційній.

Еволюційна форма - це поступові, кількісні зміни в розвитку техніки і технології. Такі зміни протікають завжди і непомітно. Але завжди мають свою границю, своя межа, коли кількісне поліпшення показників нової техніки вже неможливе.

Приклад. Візьмемо теплову електростанцію. Сутність роботи: є котел, що нагрівається, пар виривається і рухає турбіну, сполучену з генератором. Чим більше тиск пару, тим більше турбіну він може обертати, тим більше потужність електростанції. А більше пару можна одержати, якщо робити котел усе більших і більших розмірів. Але чи є межі в розмірів котла?

У середині 80-х років було намічене будівництво Березовської теплової електростанції на Канско-ачинському вугіллі. Отож, проектувальники для збільшення потужності електростанції спроектували такий котел: висота котла -117 м, висота будинку, де встановлюється котел - 132 м., вага котла - 26 тис. тонн, діаметр балки для підвіски котла - 6 м. Але виникає питання: "А чи можна взагалі такий котел створити "

Революційна форма НТП - це стрибкоподібний, якісний стрибок у розвитку техніки, технології, матеріалів, джерела енергії і т.п., заснований на глибоких фундаментальних знаннях і досягненнях у науці, коли створюються нова техніка і технології з якісно новими параметрами. Революційна форма НТП практично не має меж.

Значення НТП для суспільства:

1. Науково-технічний прогрес підтягає виробничі відношення, прискорюючи хід економічного розвитку.

2. НТП є головним джерелом підвищення продуктивності праці.

3. НТП робить вирішальне значення на підвищення добробуту людей.

4. НТП робить постійний вплив на удосконалювання організації виробництва. Наприклад, винахід конвеєра породило потокове виробництво; винахід роботів - призвело до створення гнучкого автоматизованого виробництва і т.п.

5. НТП робить постійний вплив на зміну характеру праці людини. Тут можна виділити 3 основні напрямки:

- йде постійне підвищення загальноосвітнього рівня робітників. Так, сьогодні в розвитих країнах середній рівень освіти складає 12-13 років, а в окремих країнах - 14 років. У Японії, наприклад, із 100 випускників шкіл 80 вступають у вищі навчальні заклади;

- йде процес постійної появи нових професій, некваліфікована праця усе більше заміняється працею кваліфікованою. Це виявляється в тому, що підвищується питома вага розумової праці в роботі усіх професії. Наприклад, у сталевара на електропечах частка розумової праці досягає 70 %, у наладчиків автоматичних лінії - 95 %. Відповідно до розрахунків, сьогодні робітнику за час трудової діяльності 3-5 разів приходиться змінювати свою професію;

- постійно підвищуються вимоги до загальної культури виробництва. Тобто техніка і технології стали настільки складними, що людина без високої загальної культури, дисциплінованості просто не зможе з ними працювати.

6.2 Основні напрямки науково-технічного прогресу

У кожний період часу для суспільства були характерні визначені, так названі пріоритетні напрямки НТП, що відбивали досягнутий рівень розвитку науки, техніки і т.п., а також враховували задачі, які стоять перед суспільством. Дані пріоритетні напрямки мали переважне фінансування, кадрове забезпечення, матеріальне забезпечення і т.п.

В даний час до таких пріоритетних напрямків були віднесені:

- комплексна автоматизація виробництва,

- електронізація народного господарства,

- розробка нових джерел енергії,

- біотехнології,

- нові матеріали і прогресивні технології.

1. Комплексна автоматизація виробництва - являє собою заміну ручної праці людини машинами, що працюють в автоматичному режимі, але під контролем робітника. Дуже добре про це сказав К. Маркс: "Замість того, щоб бути головним агентом процесу виробництва, робочий стає поруч із ним"... і усе частіше... "ставиться до самого процесу виробництва як його контролер і регулювальник" [тв. т. 46, ч. 2, с. 213].

Людське товариство йшло до сучасного рівня автоматизації виробництва тривалим еволюційним і революційним шляхом.

Основні етапи цього шляху:

- 1712 рік - винахід першого у світі механізованого токарно-копіювального верстата.

- винахід універсальних верстатів, на яких можна було виконувати різноманітні технологічні операції.

- винахід спеціальних верстатів, що виконують окремі технологічні операції.

- створення заводів-автоматів, із якими зв'язували велике майбутнє.

Перший у світі завод-автомат був створений у колишньому СРСР у 1951 році для виготовлення автомобільних поршнів. У 1956 році на 1 ГПЗ був побудований автоматичний цех для виробництва підшипників. У США завод-автомат для виробництва кілець підшипників був створений у 1960 році [фірмою "Тимкен"].

Але надії на заводи-автомати не виправдалися і до 70-х років усі заводи-автомати були демонтовані. Причиною стала відсутність гнучкості цих виробництв.

Сучасний етап автоматизації виробництва включає 2 основних напрямки робіт:

Перший напрямок - це впровадження гнучких автоматизованих виробництв - ГАВів.

Передумовами впровадження ГАВів були:

- винахід у 60-х роках верстатів із числовим програмним керуванням (ЧПК), "обробних центрів" (що мають 64 змінних інструментів), що автоматично змінювали профіль оброблюваних деталей, дозволили виконувати різноманітні технологічні операції і замінили основних робітників високої кваліфікації (5-6 розрядів),

- винахід у 60-70 роках роботів-маніпуляторів, що відтворювали рухові функції людини і дозволили замінити допоміжних робітників,

- винахід у ці ж роки мікропроцесів - тобто компактних ЕОМ, що можна було вмонтовувати в інші пристрої й управляти ними.

З'єднання в єдиний комплекс верстатів із ЧПК, роботів із мікропроцесорами і транспортними засобами дозволило створити так званий гнучкий модуль, а об'єднання гнучких модулів у систему дозволило створити гнучке автоматизоване виробництво - ГАВи.

ГАВ - це вищий на сьогоднішній день рівень автоматизації виробництва, що дозволив підняти продуктивність праці в десятки разів.

Другим напрямком автоматизації виробництва є впровадження систем автоматизованого проектування [САПР], автоматизованих систем управління технологічною підготовкою виробництва [АСУ ТПВ], автоматизованого управління науковими дослідженнями (АУНД), автоматизованих систем управління технологічними процесами [АСУ ТП] і ін. Дані системи дозволяють скоротити витрати на проектування нових конструкцій, технологічних процесів і управління ними, на проведення наукових досліджень і т.п., підвищують якість проектів, скорочують терміни розробок і т.п.

2. Електронізація народного господарства - подає повсюдне впровадження засобів обчислювальної техніки у всі сфери виробництва і життя людини.

Необхідність электронізації пояснюється тим, що у світі постійно збільшується потік інформації. Обсяг інформації в 90-х роках подвоюється щорічно. За 1 хвилину у світі виходить більш 2000 друкарських сторінок тільки науково-технічної інформації.

Людина не в змозі опрацювати і засвоїти цю інформацію. Нормальна людина, як відомо, робить одну арифметичну операцію за 15 секунд, у той час, як сучасні засоби виробництва, що працюють при високих температурах, тиску, швидкостях, потребують прийняття рішень за долі секунди, для чого треба робити тисячі і більше операцій в секунду.

Тому треба допомогти людині швидше робити урахування й опрацювання інформації, що можливо тільки за допомогою застосування засобів обчислювальної техніки.

Перша ЕОМ була створена в США в 1946 році, а в колишньому СРСР - у 1951 році в Києві. За минулий час ЕОМ пройшли просто фантастичний шлях свого розвитку. Англійський учений Еванс підрахував, що якби такий прогрес був би в автомобілебудуванні, то автомобіль "Роллс - Ройс" коштував би 1-2 долара, а 12 таких машин можна було б розмістити на шпильковій голівці.

В даний час електронізація народного господарства розвивається по таких напрямках:

Створення супер-ЕОМ із швидкодією в десятки і більш мільярдів операції в секунду, а також із використанням штучного інтелекту. Це стало можливим завдяки переходові в проектуванні ЕОМ до рівнобіжного методу опрацювання даних, коли та сама задача вирішується декількома процесорами одночасно. Нові ЕОМ - п'ятого покоління - можуть сприймати людську промову, розрізняти голоси, букви, вести діалог із людиною. і т.п.]

Створення масових засобів обчислювальної техніки у вигляді персональних комп'ютерів із розвинутим програмним забезпеченням для використання у виробництві, у фінансово-кредитній сфері, для проведення науково-дослідних робіт, для навчання, освіти, побуту, дозвілля, розваги і т.п.

Створення єдиної системи передачі інформації, підвищення якості передачі інформації з застосуванням оптоволоконних ліній зв'язку, штучних супутників землі і т.п. Приклад: Internet.

Створення широкої гами різноманітних приладів, датчиків, контрольно-вимірювальних засобів на основі досягнень мікроелектроніки для контролю якості, що не руйнує деталей, машин, будівельних конструкцій і т.п., а також для організації контролю і управління виробничими процесами і т.п. При цьому створюється такий ланцюжок контрольно-вимірювальних засобів: датчик- контролер-інтерфейс-ЕОМ.

Інтерфейс - це програмно-апаратний засіб узгодження контролера з ЕОМ, наприклад, інтерфейс RS-232 - це так звана "мишка". Контролер - це програмно-апаратний устрій, що перетворить вимірюваний або контрольований сигнал у сигнали, зрозумілі для ЕОМ.

Створення єдиної уніфікованої системи виробів електронної техніки, загальноприйнятої в усьому світі. До таких виробів відносяться:

- мікросхеми пам'яті [SIMM, DRRAM, SDRAM],

- процесори - які мають загальну платформу [наприклад, SLOT 1,

- відеоконтролери,

- контролери зовнішніх пристроїв і т.п.

- пристрій збереження інформації - ["вінчестер" або HDD - hard disk driver].

Області застосування сучасних обчислювальних засобів - найрізноманітніші. Насамперед, це забезпечення доступу користувачами до найрізноманітнішої інформації. Наприклад, бібліотеку з 10 млн. книг, що має обсяг інформації в 1012 байт [1 байт - це 8 бітий інформації, а 1 бітий - це повідомлення типу "так" або "ні"], можна записати на декілька десятків дискет.

Сучасні обчислювальні засоби застосовуються для навчання, тренування уваги, розвитку реакції, пам'яті і т.п.; для управління різноманітними технологічними процесами, для урахування і проведення фінансово-кредитних операцій, для організації дозвілля і розваг; як помічник у побуті і т.п.

3. Створення нових джерел енергії - являє пошук нових джерел енергії замість традиційних.

Справа в тому, що з ростом масштабів виробництва постійно росте обсяг споживаної людиною енергії. Обсяг ресурсів, що добуваються у світі подвоюється кожні 15 років.

Де брати енергію? Можна йти традиційним шляхом: нарощувати видобуток нафти, газу, ліси, вугілля і т.п. Але тут виникає проблема. Так, джерела енергії поступово висихають, вичерпуються. Крім того, вартість видобутку енергоресурсів постійно збільшується. Наприклад, глибина шахт у Донбасі складає більш 1000 м. Уявіть собі, скільки треба затратити засобів на видобуток вугілля в таких шахтах?

Рішення проблеми пов'язують із розвитком атомної енергетики. Це комплексна задача, що передбачає:

- створення нових реакторів на швидких нейтронах, які використовують більш поширений у природі уран-238;

- підвищення безпеки атомних електростанцій на основі використання реакторів із підвищеним ступенем захисту, високим ступенем стандартизації, якісно новою системою управління і т.п.;

- створення нових ефективних методів опрацювання, транспортування і поховання радіоактивних відходів і т.п.

Як відомо сучасні атомні електростанції бувають із реакторами на повільних нейтронах, коли в якості палива використовується дефіцитний уран-235, запаси якого обмежені, а також із реакторами на швидких нейтронах, коли в якості палива використовується уран-238, котрого дуже багато в природі.

Принцип роботи реактора на повільних нейтронах такий. У ядерному реакторі відбувається бомбардування атомів урану нейтронами. Атоми розколюються, при цьому утворяться нові нейтрони і т.п. Відбувається лавиноподібна реакція, що супроводжується виділенням великої кількості осколків, що мають кінетичну енергію. Якщо ці осколки потрапляють у деяку речовину - то вони гальмуються. При цьому виділяється велика кількість тепла. У якості такої речовини використовується вода. Розігріта таким способом вода циркулює по замкнутому контурі і є радіоактивною. Це перший контур.

Вода першого контуру проходить через воду, що протікає через другий контур, передаючи їй своє тепло. Утворюється пар, що направляється на турбіну й обертає її. Турбіна сполучена з генератором, що і виробляє електроенергію.

Для запобігання вибуху в активній зоні знаходяться графітові стержні, що поглинають нейтрони і гасять ядерну реакцію.

Такі електростанції мають велику небезпеку, тому що руйнація повторного контуру призводить до виділення великої кількості тепла і вибуху.

Більш досконалими є реактори на швидких нейтронах. На таких станціях установлено 3 контури, у результаті чого процес передачі тепла розтягується, застосовуються менш вибухонебезпечні теплоносії і т.п.

Крім атомної енергії перспективними джерелами енергії є використання енергії відпливів і припливів, енергії сонця, енергії вітру і т.п.

4. Біотехнології - являють собою широке впровадження біологічних процесів у різноманітні галузі народного господарства з метою підвищення продуктивності тваринництва, врожайності сільськогосподарських рослин, захисту рослин, тварин і людини від хвороботворних мікроорганізмів і т.п.

Як відомо, усі живі організми і рослини схильні до дії хвороботворних мікроорганізмів, впливу сил природи і т.п., у результаті чого суспільство несе великі втрати в сільськогосподарській і тваринницькій продукції (див. табл. 2):

Таблиця 2 Втрати врожаю сільськогосподарських культур

	Втрати врожаю в %	Загальні втрати %
	від шкідників	від хвороб	від бур'янів
Зернові	5-12	3-11	9-18	17-41
Картопля	4-5	22-23	4-5	30-33
Масляні	11	10	11	32
Овочеві	9	11	6	26
Виноград	3	23	10	36

Крім того, у світі відчувається постійна недостача білкових продуктів, усунути яку звичайними засобами дотепер не вдасться.

Для вирішення цих проблем застосовуються біотехнології, в основі яких лежать біохімічні процеси. Нагадаємо, що біохімічними називаються технологічні процеси, що відбуваються під дією мікроорганізмів.

Біотехнології - це виробництво продукції з використанням біохімічних процесів, що відбуваються в живих клітинах організму. Застосування біотехнологій здійснюється по таких напрямках:

- використання високоактивних біологічних каталізаторів -ферментів і гормонів для прискорення і поліпшення традиційних біохімічних процесів: скисання, бродіння і т.п.; застосовуються в хлібовипіканні, сироварінні, виноробстві, силосуванні кормів і т.п; протікають при звичайних температурах і тиску;

- виробництво методом мікробіологічного синтезу антибіотиків, вітамінів, гормонів і т.п.,

- витягнення білків і вуглеводів із трави, водорослів (хлорели) деревних і сільськогосподарських відходів. Білок - це високомолекулярне з'єднання, побудоване з амінокислот. Кормові білки виробляються вирощуванням так званих гідролізних дріжджів на сировині рослинного походження з використанням спеціальних мікроорганізмів.

Для вирощування дріжджів створюється спеціальне живляче середовище. Живляче середовище утворюється шляхом гідролізу матеріалів рослинного походження: соломи, тирси і т.п. [Гідроліз це обмінна реакція між речовиною і водою, у процесі якої целюлоза, що утримується в цих матеріалах, розчиняється і переходить у розчин]. Отримана речовина є живлячим середовищем для вирощування за допомогою мікроорганізмів гідролізних дріжджів;

- синтез білка з продуктів переробки нафти - очищених рідких парафінів, легких масел, метанолу, етанолу (етилового спирту), оцтової кислоти і т.п. із додаванням елементів мінерального походження: азоту, фосфору, калію, магнію, заліза, марганцю, міді, кальцію, нікелю, сірки, хлору і т.п. Методом мікробіологічного синтезу утворюється штучний білок, що одержав назву білково-вітамінний концентрат - БВК, що містить велику кількість вітамінів, мінеральних речовин і мікроелементів і який використовується для годівлі домашніх тварин;

- генна інженерія - конструювання генетичного апарата рослин і тварин, що дозволяє створювати організми з наперед заданими властивостями. В даний час учені навчилися на рівні клітини живого організму вносити зміни в генну структуру, виводячи потрібні види, сорти і т.п. Справа дійшла і до людини, яку також стало можливим "тиражувати" або як говорять - "клонувати" і робити з заданими властивостями. Це величезна загальнолюдська проблема. Проти "тиражування" людини виступає церква, багато вчених і суспільних діячів.

5. Впровадження прогресивних технологій і нових матеріалів - являє собою процес упровадження таких технологій, які б забезпечили якісний прорив у використанні, переробці сировини, забезпечували одержання якісно нових матеріалів із заданими властивостями, котрих немає в природі і т.п.

Основними якісними відмінностями прогресивних технологій від звичайних є:

- зниження матеріалоємності виробів і продукції;

- зниження втрат ресурсів і їхньої комплексної переробки;

- використання вторинної сировини;

- одержання нових матеріалів.

Технології, що вирішують ці проблеми, відносяться до прогресивних.

Розглянемо технології, що знижують матеріалоємність виробу і продукції.

Матеріалоємність виробу - маса матеріалів, витрачених на виробництво 1 виробу. Тобто це маса самої деталі + маса відходів.

Матеріалоємність продукції - це частка матеріальних витрат (без амортизації) у вартості продукції. Сьогодні, наприклад, у промисловості частка матеріальних витрат складає 70-85 %. Знизити матеріалоємність продукції можна тільки за допомогою якісно нових техпроцесів. Наприклад, заміна обробки металів різанням методом лиття під тиском дозволяє знизити витрату металу на 35 %.

Технології, що забезпечують комплексну переробку сировини і знижують витрати ресурсів - переслідують цілі усунути численні джерела втрат ресурсів, що характерні для звичайних технологій. Крім того, багато ресурсів втрачається в ході самих технологічних перетворень, коли з визначеної кількості вихідної сировини утворюється не тільки готова продукція, але й відходи, що надалі не використовуються і викидаються.

Наприклад, із 1000 куб.м деревини у Фінляндії одержують 164 тонни паперу, у США - 137 тон, у Швеції - 129 тон, у колишньому СРСР - 27,3 тон.

Шляхи вирішення цієї задачі - це застосування таких технології, які б забезпечили комплексне використання ресурсів і не припускали відходів.

Усе більше значення одержують технології, що забезпечують використання вторинної сировини.

Справа в тому, що з ростом обсягів виробництва і споживання росте розмір промислових і побутових відходів. Підрахували, що в колишньому СРСР щорічно на смітники вивозилося 40 млн. тонн твердих відходів. Структура відходів:

- відходи паперу і картону - 30 - 45 %,

- відходи скла - 5 - 9 %,

- відходи текстилю -4-6%,

- відходи металу - 3 - 5 %,

- відходи дерева -1 - 3 %.

Тобто на смітник викидається багато чого з того, що саме по собі є цінною сировиною, що можна і потрібно використовувати у виробництві. Звідси виникло поняття "вторинна сировина".

Вторинна сировина - це така сировина, що застосовується повторно у виробництві як вихідна сировина після первинного повного використання у виробництві, а також після використання в побуті (тобто побутові відходи). Це: відходи чорних і кольорових металів, що вибули внаслідок зносу машин, устаткування, металобрухт, макулатура, текстильний утиль, відходи доменного і мартенівського виробництва (шлак) і т.п.

Рішення проблеми використання вторинної сировини забезпечується розробкою технологій по переробці сміття і відходів, комплексній переробці сировини, що практично не припускає відходів і т.п.

І нарешті, важливу групу прогресивних технологій складають технології,, що забезпечують одержання нових матеріалів із заданими властивості, котрих немає в природі.

Насамперед, це так звані композиційні матеріали.

Композиційні матеріали - це волокна, укладені в полімерну, керамічну або металеву матрицю. Тобто це штучно створена система, що складається зі сполучного матеріалу (матриці) і зміцнюючого матеріалу, що подає високоміцні волокна різноманітної жорсткості. Неважко бачити, що зміцнюючий матеріал створила сама природа. Приклад - це деревне волокно. На практиці в якості зміцнюючих волокон виступають волокна з карбіда, кремнію, оксиду алюмінію, скла, органічних речовин. Зв'язувальна речовина - визначає температуру, при якій буде працювати матеріал. Металева основа забезпечує температуру до 500 градусів, керамічна - вище 1000 градусів, вуглецева - до 2000 градусів.

Композиційні матеріали - є високоміцними і корозійностійкими з'єднаннями. Застосовуються в електротехніці, електроніці, металургії, хімії, медицині. Сьогодні створені композиційні матеріали, що володіють надпровідністю, пам'яттю форми, що об"єднують в собі надміцність і надлегкість.

Важливу групу нових матеріалів складають нові пластичні маси, спроможні замінити метали, сплави і т.п. Наприклад, заміна сталевих труб пластмасовими дозволяє зменшити їхню вагу, вартість і збільшити термін служби до 50 років.

Ведеться робота і по створенню нових зносостійких, матеріалів із новими якостями на базі відомих. Наприклад, заміна звичайної сталі легованою дозволяє [оскільки значно підвищується міцність] знизити питому матеріалоємність виробу. Або, наприклад, лазерне загартування деталей сільськогосподарських машин істотно підвищує твердість поверхневого прошарку і збільшує їхню зносостійкість у 2 - 2,5 разу.

Не припиняються роботи зі створення нових напівпровідникових матеріалів, що володіють особливими фізичними властивостями, наприклад, високочастотні і т.п., що широко застосовуються в радіотехніці, електроніці, телебаченні, зв'язку і т.п.

Для оцінки рівня застосовуваних технологічних процесів на додаток до прийнятого (див. главу 3) може застосовуватися показник питомої ваги прогресивних технологічних процесів - Q3.

[25]

де: - Вт - вартість даного виду продукції, зроблена за допомогою прогресивної технології, грн.,

- В - загальний обсяг випуску даного виду продукції, грн.

Чим вище показник Q3 - тим більш прогресивним вважається техпроцес.

6.3 Види прогресивних технологій

Сучасні прогресивні технології існують у кожній із груп технології, а також являють собою комбінацію цих технології. Роздивимося основні види прогресивних технологій.

1. Хіміко-технологічні технології - це технології, в основі яких лежать хімічні процеси, прискорювачами (каталізаторами) який виступають різноманітні фізичні явища.

Хіміко-технологічні процеси грають найважливішу роль у технологіях, тому що лежать в основі виробництва чавуна, сталі, міді, скла, цементу, хімічних волокон, пластмас, каучуку, мінеральних добрив, бензину і т.п.

До прогресивних хіміко-технологічних процесів відносять радіаційно-хімічні, фотохімічні й ін.

Нагадаємо, що радіаційно-хімічні процеси протікають під впливом іонізуючих випромінювань - , часток, нейтронів, - випромінювання і т.п.

Радіаційно-хімічні процеси лежать в основі полімеризації і вулканізації високомолекулярних з'єднань, тобто застосовуються для органічного синтезу (тобто "зшивання" макромолекул і утворення високомолекулярних з'єднань, котрих немає в природі).

Полімеризація - це метод синтезу полімерів (наприклад, поліетилену), при якому взаємодія молекул мономера не супроводжується виділенням побічних низькомолекулярних з'єднань.

Мономер - це речовина, молекули якого спроможні реагувати між собою або з молекулами іншої речовини, з утворенням полімеру. Це: етилен [Н2С=СН2], пропілен [ СН3СН=СН2], стирол [ - СН=СН2], бутадієн [СН2=СН - СН=СН2], фенол [СбН5ОН] і ін.

Вулканізація - ці процес перетворення каучуку в гуму, здійснюваного за участю агентів, що вулканізують, (наприклад, сірки, деяких синтетичних смол) або під впливом іонізуючої радіації.

Радіаційно-хімічні процеси використовуються для виробництва каучуку, полімерів, плівки, поліетиленових труб, кабельної ізоляції і т.п.

Основними недоліками радіаційно-хімічного процесу є згубний вплив радіації на робітників, що обслуговують джерела випромінювання, необхідність забезпечити надійне зберігання радіаційних відходів і т.п.

Фотохімічні процеси в якості прискорювача хімічних реакцій використовують світлові потоки. У промисловості для здійснення фотохімічних процесів використовується світло визначеної довжини хвилі, тому що при різній довжині хвилі фотони світла мають різну енергію, необхідну для початку протікання фотохімічної реакції. Наприклад, прояв фотоплівки проводять при червоному цвіті, тому що червоне світло має саму велику довжину хвилі і найменшу енергію, недостатню для початку реакції розкладання хлористого срібла.

До прогресивного відносяться плазмохімічні процеси, що протікають при сильному нагріванні речовин, у результаті чого відбувається розпад атомів на елементарні заряджені частинки - плазму. Плазма використовується в різноманітних процесах зварювання, напилювання, різання і т.п., для одержання ацетилену, технічного водню, прямого синтезу оксиду азоту (для одержання аміаку) і т.п.

2. Комбіновані технології - являють собою комбінацію традиційних технологій із принципово новими. Це, наприклад, плазменно-механічні технології, що являють собою обробку (обдирання) злитків металів вагою до 50 тонн різанням, але при цьому метал попередньо знеміцнюється плазменою дугою. У результаті знижується навантаження на різець, у 6-8 разів підвищується термін його служби.

Це - лазеро-механічні технології, коли опрацюванням лазерним променем поверхні металу можна зміцнити цю поверхню в 2 -5 рази. В даний час лазери застосовуються як новий вид універсального інструмента для обробки різноманітних матеріалів, включаючи металеві, керамічні і т.п.

Лазеро-механічні технології - одні з самих перспективних. Завдяки високій концентрації лазерного променя вдається виконувати технологічні операції, нездійсненні яким-небудь іншим способом. Можна вирізати з будь-якого металу фігуру ускладненої конфігурації з точністю до 0,03 мм, можна розкроювати композиційні матеріали, що узагалі нічим не можна різати. Можна просвердлити будь-які отвори без утворення стружки, метал випаровується і його частки зносяться стиснутим повітрям.

Дуже ефективне лазерне зварювання, забезпечуючи особливу витривалість швів, що особливо важливо для атомної енергетики. При цьому в 3-10 разів збільшується термін служби виробів.

3. Порошкова металургія - вид прогресивної технології, що застосовується для створення нових зносостійких матеріалів із чорних і кольорових металів.

У якості конструкційних матеріалів застосовуються як метали, так і неметали - синтетичний графіт, кераміка й ін. Високоякісні мілкодисперсійні порошки з металів і неметалів перемішують, пресують і спікають у формах, що відповідають контурам деталі. Іноді для одержання деталей використовують гідравлічний удар або вибух. При цьому частки порошку надійно з'єднуються один з одним. Порошкова технологія практично не дає відходів.

4. Заслуговують на увагу і такі прогресивні технології, як лиття металу під тиском, електроконтактна обробка матеріалів і т.п..

Наприклад, лиття деталей із тугоплавких металів (W, Mo, Re, Та) проводять у вакуумі, утримуючи метал у магнітному полі, що практично цілком виключає утворення відходів.

Електроконтактне опрацювання являє собою процес, коли інструмент і оброблювана деталь складає одне електроколо, через яке проходить електрострум. Опрацювання може відбуватися в рідкому середовищі і на повітрі. Дає дуже високу якість обробки і застосовується для обробки надтвердих і важкооброблюваних матеріалів.

Глава 7. Управління якістю технологічних процесів і продукції

7.1 Основні напрямки управлінні якістю технологій і продукції

технологія якість управління брак

У кожній країні існує своя система управління якістю технологічних процесів і продукції.

Управління якістю - це система заходів і дій, спрямованих на встановлення, забезпечення і підтримки необхідного рівня якості продукції при її розробці, виготовленні, експлуатації або споживанні.

Особливості процесу управління якістю продукції на сучасному етапі:

1. Значно розширився перелік питань, включених у поняття "управління якістю." Якщо раніше контроль якості техпроцесу зводився до виявлення дефектів і їхнього усунення (тобто фірми намагались створити бездефектне виробництво), то сьогодні він включає перевірку відповідності товару запитам і смакам споживачів і постійне порівняння з продукцією конкурентів. Причому ця задача стає пріоритетною.

2. Процес управління якістю здійснюється в умовах принципового висновку про те, що необхідне переорієнтування стратегії фірм від зниження затрат на виробництво продукції до підвищення її якості. Саме підвищення якості продукції дозволяє фірмам трохи підвищувати ціну, що є основою для підвищення прибутковості виробництва, а високий прибуток у свою чергу, дозволяє розширювати виробництво і захоплювати нові сегменти ринку.

При цьому не варто розуміти, що ріст якості - це обов'язково ріст цін. За товари високої якості призначаються більш високі ціни, але темпи їх підвищення набагато нижче, ніж темпи підвищення якості продукції. Тобто ріст якості продукції значно перевищує ріст цін. Це забезпечується більш досконалою технологією, підвищенням продуктивності праці, впровадженням технологій, що зберігають ресурси, і т.п. Більш того, впровадження досягнень НТП дозволяє навіть знижувати ціни при рості їхніх якісних показників.

3. Для виживання на конкурентному ринку і для того, щоб не впустити свого престижу, фірми змушені витрачати великі кошти на те, щоб не припустити появи в торговій мережі неякісних виробів.

Наприклад, американські фірми витрачають у середньому 20-25 % поточних затрат на пошук і усунення браку у виробництві. Звідси виникає задача пошуку шляхів оптимізації і зменшення цих витрат.

4. Розвиток виробництва досяг такого рівня, коли забезпечити стабільний рівень якості одними тільки спеціалізованими підрозділами стало практично неможливо. Потрібний результат можна одержати лише за рахунок самостійного контролю якості безпосередніми виконавцями.

5. Усе більший вплив на регулювання якості продукції робить держава, що через законодавчі акти встановлює все більш зростаючі вимоги до охорони навколишнього середовища, технічним параметрам виробів, їхньої безпеки і т.п.

Таким чином, задача управління якістю продукції - це комплексна задача, що потребує сполучення різноманітних форм і методів.

В Україні управління якістю продукції проводиться по 2-м основних напрямках: на рівні держави і безпосередньо на кожному підприємстві.

Управління якістю продукції на рівні держави передбачає: введення стандартизації, встановлення державою відповідальності суб'єктів підприємництва за недотримання стандартів, введення сертифікації продукції.

Управління якістю продукції на рівні підприємства здійснюється такими шляхами:

- удосконаленням матеріально-технічної бази виробництва, автоматизацією технологічних процесів і т.п.;

- введенням нових форм організації і управління якістю продукції;

- застосуванням нових прогресивних методів контролю й ін.

7.2 Державне регулювання якості продукції

7.2.1 Стандартизація

Стандартизація - це встановлення обов'язкових вимог до тих чи інших об'єктів, дій, розмірів, видів, типів і т.п., порушення яких не допускається.

Ці вимоги фіксуються в офіційному документі - стандарті. Порушення стандартів переслідується законом.

Об'єкти вимог стандартів:

- параметри конструкції,

- розміри, марки, сортименти,

- методи контролю, аналізу, іспити, виміри,

- правила транспортування, приймання, маркування, упаковування, збереження, експлуатації, ремонту і т.п.

В Україні ці питання регулюються Декретом Кабміну України від 10 травня 1993 року "Про стандартизацію i сертифікацію".

Чинні стандарти в Україні поділяються на:

- державні - Держстандарти,

- галузеві - ГСТ,

- стандарти науково-технічних і інженерних товариств,

- технічні умови,

- стандарти підприємств.

У якості державних стандартів в Україні прийняті всі державні стандарти колишнього СРСР, що одержали назву міждержавних. Це зафіксовано Угодою про проведення узгодженої політики в сфері стандартизації, метрології і сертифікації, підписаної в Москві 13 березня 1992 року.

Зараз перед Україною постає задача поступової перебудови системи державних стандартів і приведення їх у відповідність із новими вимогами, що постають перед нашою країною. При цьому:

- Стандарти повинні наближатися до міжнародних.

- Стандарти повинні бути випереджаючими.

- Стандарти повинні бути стандартами, що обновляються [хоча б 1 раз у 5 років].

У 1987 році Міжнародною організацією по стандартизації (ІСО) були розроблені і затверджені 5 міжнародних стандартів серії ІСО 9000, що установили вимоги до розробки продукції, її виготовленні, до організації контролю й іспитів продукції, до її експлуатації, а також до збереження і транспортування.

В Україні стандарти серії ІСО поступово приймаються в якості державних і все в більшому ступені починають впливати на якість випускаємої продукції.

Один із видів стандартів є технічні умови ТУ.

Технічні умови - це вимоги до процесу виготовлення продукції. Вони можуть установлюватися додатково до стандартів, але не порушуючи їх.

7.2.2 Відповідальність за недотримання стандартів.

Держава не тільки підтверджує стандарти, але й установлює відповідальність усіх суб'єктів за їхнє невиконання.

Регламентуючий документ - Декрет Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 року "Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил та відповідальності за їх порушення", а також різноманітні доповнення до цього Декрету.

Відповідно до цього документа контроль за дотриманням стандартів покладається на Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації (Держстандарт України) і його територіальні органи -центри стандартизації, метрології і сертифікації.

Державні інспектори Держстандарту мають право:

- відвідувати будь-які підприємства і перевіряти їхню продукцію на дотримання стандартів,

- відбирати продукцію для перевірки й іспитів, і у випадку її невідповідності - усі витрати покладаються на винну сторону,

- видавати керівникам підприємств обов'язкові для виконання розпорядження по усуненню виявлених недоліків,

- забороняти випуск і реалізацію продукції, якщо вона виробляється з порушенням чинних стандартів,

- накладати штрафи на суб'єктів підприємництва, що припустили порушення чинних стандартів. Штрафи можуть бути до 25-100 % вартості продукції, випущеної з порушенням чинних стандартів. Крім того, накладаються штрафи і на посадових осіб,

- передавати матеріали в органи прокуратури для рішення питання про притягнення винних до кримінальної відповідальності і т.п.,

- узагальнювати результати перевірок і виходити з пропозиціями по зміні стандартів і т.п.

7.2.3 Сертифікація продукції.

Сертифікація продукції - це процедура, у результаті якої виробник продукції (продавець) за свій рахунок перевіряє відповідність своєї продукції встановленим у даній країні стандартам, нормам і правилам у незалежному або державному органі сертифікації.

Причини введення сертифікації:

1. Насичення ринку найрізноманітнішими товарами, що виготовляються різноманітними фірмами з застосуванням різноманітних технологій і т.п. У результаті збільшилася небезпека надходження на ринок неякісних, небезпечних для життя і здоров'я людини товарів і т.п.

2. Жорсткість конкурентної боротьби, у результаті якої фірма може реалізувати свій товар на ринку без наявності документа, що підтверджує про його якість, виданої незалежним або усіма визнаним експертом.

Тому фірми змушені проводити сертифікацію своєї продукції, несучи значні витрати. Наприклад, сертифікація автомобіля в США коштує до 500 тис. доларів, а термін сертифікації - 24-36 місяців. В даний час цінуються сертифікати, видані в США, Швейцарії.

У Україні механізм проведення сертифікації встановлений Декретом Кабміну України від 10 травня 1993 року "Про стандартизацію i сертифікацію".

Сертифікація продукції поділяється на 2 види:

- обов'язкову,

- добровільну.

Обов'язкова сертифікація встановлена для продукції, що має важливе значення для зберігання здоров'я людини, для забезпечення його безпеки й ін., для охорони навколишнього середовища і т.п. Обов'язок проведення сертифікації покладений на Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації (Держстандарт України). Перелік вітчизняної продукції, що підлягає обов'язкової сертифікації, затверджений Держстандартом України.

Підприємство, що витримало іспит своєї продукції на відповідність її чинним стандартам, одержує установленої форми сертифікат і право маркувати свою продукцію знаком відповідності (Див. мал. 4).

Мал. 4. Зображення знака відповідності

Для проведення обов'язкової сертифікації підприємство повинно сплатити визначену суму грошей, що витрачається на проведення експертизи, на іспити, реєстрацію і т.п. Розмір плати залежить від обсягу іспитів і відноситься до собівартості продукції.