Асортимент клеїв

Размещено на http://www.allbest.ru/

Асортимент клеїв

Клеї являють собою розчини, дисперсії або розплави переважно високомолекулярних органічних і неорганічних речовин, здатних склеювати між собою різні тіла.

Клеї - це суміш, призначена для нероз'ємного з'єднання поверхонь за рахунок адгезії (прилипання) до них плівки, що утворюється при цьому.

Клеї слугують не тільки для з'єднання деталей і ремонту. Вони використовуються для герметизації, отримання фарб, абразивних, оздоблювальних будівельних матеріалів та інших цілей.

Склад клеїв. Основою будь-якого клею є клейова речовина. Вона визначає всі основні властивості клеїв. Як клейові речовини застосовують переважно органічні високомолекулярні природні та синтетичні речовини.

Розчинники (вода або органічна рідина) необхідні для переводу клейової речовини у в'язкий розчин, зручний для застосування. Розплавляючи або розчиняючи їх у воді або в органічному розчиннику (бензин, ацетон тощо), отримують в'язкі розчини клейкого матеріалу, відомі під назвою клеї. Для додання клеям необхідних властивостей у них вводять наповнювачі, пластифікатори, затверджувачі, антисептики та інші добавки.

Наповнювачі, які входять до складу клею, зменшують усадку клейової плівки при затвердінні, роблять дешевшим клей, підвищують його твердість, теплостійкість та інші властивості. Як наповнювачі застосовують різні мінеральні та органічні речовини у порошкоподібному вигляді: тальк, каолін, двоокис титану, кварцовий пісок, деревне борошно тощо. Для додання клейовому шву еластичності та зниження крихкості клейової плівки в розчин деяких клеїв додають пластифікатори. Як пластифікатори зазвичай використовують висококиплячі малолеткі рідини, що являють собою складні ефіри, наприклад: дибутилфталат, трикрезилфосфат, диоктилфталат та ін. Пластифікуючими властивостями володіють і деякі інші речовини, наприклад: кастероль, гліцерин, гліфталеві смоли.

Для прискорення процесу переходу клею у затверджений стан, до складу деяких клеїв уводять затверджувачі (наприклад, уротропін). З цією ж метою в деякі синтетичні клеї вводять каталізатори та ініціатори. Вони прискорюють, ініціюють реакції смолоутворення та підвищують в'язкість розчину. Як каталізатори та ініціатори використовують кислоти, луги, перекис бензоїлу тощо. Для уповільнення процесів старіння, які розвиваються в полімерах під впливом тепла, кисню повітря, сонячного опромінення, до складу деяких синтетичних клеїв вводять невеликі добавки стабілізатора. Як стабілізатори використовують найчастіше багатоатомні феноли. У білкові клеї, що піддаються впливу грибків, додають антисептики.

Якість клеїв визначається в першу чергу їх клейовою (адгезійною) здатністю. Адгезійна здатність клею оцінюється за міцністю з'єднання двох стандартних зразків (брусків, пластин) матеріалу, що склеюється. При цьому визначають міцність під час зсуву або сколюванні, а також проводять випробування на розшарування двох склеєних стрічок матеріалу (шкіри, тканини)

Важливими показниками якості є також в'язкість та життєздатність клею, а для окремих клеїв - стійкість до дії рідини, тепла, хімічних реагентів та інших факторів.

В'язкість клею безпосередньо пов'язана з його адгезійною здатністю. У однотипних клейових речовин клейова здатність тим вище, чим більше в'язкість клейового розчину. В'язкість клею повинна бути такою, щоб його було зручно наносити на поверхню.

Життєздатність клею характеризується часом, протягом якого клей придатний для використання. Зазвичай визначають час для придбання клеєм в'язкості, при якій він вже не може бути нанесений на поверхні, що склеюються. Зі збільшенням кількості добавок, затверджувачів та підвищенням температури зберігання клейового розчину його життєздатність знижується. Життєздатність багатокомпонентних клеїв повинна бути не менше 1,5 - 2 години.

Крім названих вище показників якості клеї також повинні бути зручними для застосування. Строк їх зберігання повинен бути досить великим. Вони не повинні вміщувати токсичні речовини. Важливим показником якості клеїв є також універсальність їх застосування та зберігання у часі.

Під час визначення якості окремого різновиду клею використовуються різні методики та проводяться випробування.

Зовнішній вигляд клейового шару та колір визначають візуально шляхом огляду при денному розсіяному світлі, а також порівнянням з кольором зразка - еталона.

Час і ступінь висихання визначаються відповідно ГОСТ 19007-73. На пластину із клеєм, відступивши від кожного боку 1 - 2 см, накладають паперовий, а на нього гумовий диски. На середину гумового диска на 60 ± 2 с установлюють гирю відповідної маси. Якщо паперовий диск не прилипає до покриття, а поверхня під ним відповідає характеристикам, зазначеним у таблиці ГОСТу, то фіксують час, необхідний для досягнення ступеню висихання 3. За результат випробування приймають час у годинах або добі, необхідний для досягнення певного ступеня висихання нанесеного на пластинку клею при товщині та умовах сушіння, встановлених технічними умовами. При цьому необхідний ступінь висихання вважається досягнутим, якщо із трьох паралельних визначень не менш двох відповідає характеристиці даного ступеня висихання.

Для визначення вологості клею від середньої проби береться наважка 20 г, зважується з точністю до 0,01 г і висушується при температурі (100 ± 2)⁰С до постійної маси. Висушування вважається закінченим, якщо різниця між двома послідовними зважуваннями, зробленими через 30 хвилин одне після іншого, буде не більше 0,01 г. Вологість клею (W) у відсотках по масі визначають за формулою:

(1)

де m₁ - наважка клею, г; m₂ - маса сухого залишку, г.

Водневий показник рН вимірюється на рН-метрі будь-якої моделі зі скляним електродом з погрішністю вимірів, що не перевищує 0,1 рН.

Визначення умовної в'язкості різними віскозиметрами здійснюється за ГОСТ 8420-74. За умовну в'язкість клейких матеріалів приймають час безперервного витікання в секундах певного обсягу випробуваного матеріалу через каліброване сопло віскозиметра типу ВЗ-1 або ВЗ-4.

Віскозиметр типу ВЗ-1 з діаметром сопла 5,4 мм призначений для матеріалів з умовною в'язкістю за цим віскозиметром не менш 5 с, а з діаметром сопла 2,5 мм - від 12 до 150 с.

Віскозиметр типу ВЗ-4 призначений для матеріалів з умовною в'язкістю за цим віскозиметром від 12 до 200 с.

Визначення умовної в'язкості віскозиметром типу ВЗ-1 здійснюється наступним чином.

У ванну віскозиметра наливають воду для підтримки температури випробуваного матеріалу 20 ± 0,5 ⁰С, закривають сопло стрижнем і у внутрішній резервуар наливають випробуваний матеріал до рівня гострої частини гачків; за допомогою гвинтів штатива віскозиметр установлюють так, щоб всі три вістря гачків перебували в одній площині та були ледь помітні на поверхні випробуваного матеріалу.

Внутрішній резервуар закривають кришкою, в отвір якої вставляють термометр, під сопло віскозиметра ставлять мензурку. Після підняття бульбашок повітря на поверхню випробуваного матеріалу і при його температурі 20 ± 0,5 ⁰С швидко виймають стрижень, одночасно з появою випробуваного матеріалу із сопла віскозиметра, включають секундомір. Коли випробуваний матеріал у мензурці досягне точно рівня мітки 50 мл, секундомір зупиняють і відраховують час витікання з погрішністю не більше 0,2 г.

Визначення умовної в'язкості віскозиметром типу ВЗ-4 здійснюється таким чином.

Віскозиметр за допомогою гвинтів установлюють так, щоб його верхній край був у горизонтальному положенні. Під сопло віскозиметра ставлять посудину місткістю не менше 110 мл. Отвір сопла знизу закривають пальцями, у віскозиметр із надлишком наливають випробуваний матеріал, щоб утворився випуклий меніск над верхнім краєм віскозиметра. Надлишок матеріалу та бульбашки повітря, що утворилися, видаляють за допомогою скляної пластинки або палички, які зрушують по верхньому краї віскозиметра в горизонтальному напрямку. Потім відкривають отвір сопла та одночасно з появою випробуваного матеріалу із сопла включають секундомір. У момент першого переривання струменя випробуваного матеріалу секундомір зупиняють і відраховують час витікання з погрішністю не більше 0,2 с.

Визначення життєздатності клею здійснюється за ГОСТ 14231-78.

У порцеляновій склянці або чашці зважують 50 г смоли, додають 0,5 г (1%) тонкоподрібненого хлористого амонію та ретельно перемішують. Приготовлений клейовий розчин при періодичному перемішуванні витримують при 20 ± 1 ⁰С до початку желатинізації. Час від моменту додавання хлористого амонію до початку желатинізації клейового розчину визначає його життєздатність.

Визначення часу твердіння здійснюється за ГОСТ 14231-78. У склянку відважують 50 г смоли при 20 ± 1 ⁰С, додають 0,5 г (1 %) тонкоподрібненого хлористого амонію та ретельно перемішують скляною паличкою протягом 5 хвилин. Потім 2 г приготовленого розчину переносять у пробірку діаметром 16 ± 1 мм, з товщиною стінки 1 ± 0,2 мм. Пробірку опускають у киплячу водяну баню, так, щоб рівень розчину в пробірці був на 10-20 мм нижче рівня води у водяній бані та включають секундомір. Клейовий розчин безупинно перемішують скляною паличкою до початку його желатинізації. Час від моменту занурення пробірки в киплячу воду до моменту желатинізації клейового розчину приймають за час твердіння смоли.

Зручність під час нанесення визначається випробуванням у процесі виготовлення зразка: під час нанесення клей не повинен згортатися та тягтися за пензлем або шпателем.

Асортимент клеїв надзвичайно різноманітний. У зв'язку із цим виникла нагальна потреба в їхній класифікації.

Клеї поділяють за рядом ознак:

1. За призначенням - одноцільові і багатоцільові. Розрізняють клеї для деревини, шкіри, порцеляни, тканин, канцелярські, для герметизації, універсальні тощо.

2. За консистенцією - тверді, рідкі, порошкоподібні. Тверді клеї випускають у вигляді плиток, лусочків, порошків і подрібненими. Для спеціальних цілей випускають, крім того клеї у вигляді плівок, олівців.

3. За способом сушіння -- холодного та гарячого твердіння.

4. За характером склеювання - зворотні (термопластичні) та незворотні (термореактивні). Зворотні клеї після затвердіння здатні під дією нагрівання й розчинника знову розм'якшуватися або розчинятися. Тому клейовий шов зворотних клеїв може бути порушений шляхом нагрівання або дією підходящих розчинників. Термореактивні клеї готують на основі термореактивних смол, тому клейовий шов не змінює свій стан під час нагрівання або під дією розчинників. Процес твердіння їхньої клейової плівки пов'язаний з хімічними, у результаті яких шов стає неплавким і нерозчинним. Внаслідок цього термореактивні клеї застосовують для постійного склеювання.

5. За водостійкістю клейового шва - висоководотривкі, водотривкі та неводотривкі. Висоководотривкі клеї здатні витримувати вплив киплячої води без зниження міцності склеювання (клеї на основі фенолоформальдегідних смол та епоксидні). Водотривкі клеї під впливом води при кімнатній температурі незначно знижують міцність склеювання (клеї на основі мочевиноформальдегідних смол, альбуміновий клей після термообробки, карбамідні та ін.). Неводотривкі клеї не витримують впливу води, значно знижують при цьому міцність склеювання або гублять її зовсім. До них відносяться: казеїновий, міздровий, кістковий, крохмальний, декстриновий тощо.

6. За природою клейкого матеріалу, або за складом - органічні (тваринного та рослинного походження, синтетичні) та неорганічні (мінеральні). Неорганічні клеї представлені на ринку України силікатним клеєм (рідким склом).

Асортимент синтетичних клеїв дуже різноманітний. Синтетичні клеї являють собою розплави або розчини синтетичних смол в органічних розчинниках. Залежно від основи, що склеює, вони поділяються на три групи:

а) клеї на основі синтетичних каучуків (еластомерів), їх називають гумовими клеями - найритовий клей, СКН, бустилат, гумовий та ін.;

б) клеї на основі термопластичних смол - полівінілацетатні, перхлорвінілові, акрилові, полістирольні тощо;

в) клеї на основі термореактивних смол - фенолформальдегидні, епоксидні тощо.

Таблиця 1 Асортимент клеїв побутового призначення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таблиця 2

Клеї та матеріали, що склеюються

1 - клеї природного походження, 2 - силікатний клей, 3 - клеї на основі каучуків, 4 - клеї на основі ПВА, 5 - клеї на основі ПВХ, 6 - акрилові клеї, 7 - епоксидні клеї, 8 - фенолоформальдегидні (резорциноформальдегидні) клеї

якість клей асортимент водостійкість

Література

Власова А.В. Основи товарознавства непродовольчих товарів. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006.

Исследование непродовольственных товаров. Учебное пособие для товароведных факультетов вузов/ Голубятникова А.А., Горяйнова А.С. и др. - М.: Экономика, 1982.

Кононенко Л.В., Дубініна А.А., Безуглий В.Д. Ідентифікація пластмас: Навчальний посібник. - Харків: ХДАТОХ, 2002.

Кутянин Г.И. Пластические массы и товары бытовой химии. - М.: Экономика, 1988.

Лифиц И.М., Леженин С.Д. и др. Исследования непродовольственных товаров. - М.: Экономика, 1988.

Лойко Д.П., Тюремнова Н.А. Введение в товароведение непродовольственных товаров. - Киев: Вища школа, 1986.

Товароведение и экспертиза бытовых химических товаров: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Паршикова В.Н. - Издательский центр "Академия", 2005.

Товароведение непродовольственных товаров. - М.: Экономика, 1989.

Товароведение непродовольственных товаров: Учеб. пособие для торг. вузов/ Агбаш В.Л., Елизарова В.Ф., Лойко Д.П. и др. - 2-е изд., перераб. - М.: Экономика, 1989.

Нормативні документи на пластичні маси та вироби з них.

Нормативні документи на хімічні товари.

Размещено на Allbest.ru