Оцінка конкурентоспроможності продукції ВАТ "Новоіванівський цукровий завод"

Отже, сукупність якісних і вартісних характеристик товару, сприяє створенню переваги даного товару перед товарами конкурентами в задоволенні конкретної потреби покупця, дозволяє кількісно оцінити конкурентоспроможність товару.

Як відзначають фахівці, у використовуваних теоретичних і методичних підходах оцінки конкурентоспроможності не знайшов віддзеркалення той факт, що конкурентоспроможність товару можна оцінювати з двох позицій: з погляду покупця і з погляду виробника. При цьому позиція покупця відображає сьогоднішню, поточну конкурентоспроможність. Виробника ж цікавить довготривале стійке положення підприємства, визначуване перспективною, потенційною конкурентоспроможністю, яка залежить від того, на якій стадії життєвого циклу знаходиться той або інший вид продукції.

Існує багато методів оцінки конкурентоспроможності продукції. Розглянемо деякі з них:

1. Модель з ідеальною крапкою виходить з того, що споживачі оцінюють товари з погляду їх придатності для задоволення своїх потреб в порівнянні з ідеальною величиною| характеристики товару:

, (1.2)

де Q_j - оцінка споживачами марки j;

W_k - важливість характеристики k (k=1,…,n);

B_jk - оцінка характеристики k марки j з точки зору споживачів;

I_k - ідеальне значення характеристики k марки j з точки зору споживачів;

r - параметр, означаючий при r=1 постійну, а при r=2 убуваючу граничну користь.

Суть цієї формули: товару слід віддати перевагу над іншим у випадку, якщо його віддалення від ідеальної крапки менше [6 шляхи і методи].

Переваги методу полягають в тому, що він дає уявлення про ідеальний, з погляду споживача, продукт.

Конкурентоспроможність товару визначається по величині відхилення даної оцінки від ідеальної величини.

2. Оцінка конкурентоспроможності на основі рівня продаж.

Суть цієї методики основана на непрямому вимірюванні конкурентоспроможності по об`єму продаж. При цьому робиться припущення, що об'єм продажів конкурентних товарів, свідчить про споживчі переваги і тому може служити критерієм конкурентоспроможності. Крім того, маркетингові служби торгових організацій використовують і інші непрямі показники конкурентоспроможності: рівень реалізації і швидкість роздрібного продажу.

Ця методика припускає, що рівень конкурентоспроможності - це відносна характеристика товару, що виражає ступінь його переваги на даному ринку товару-аналогу. В цьому випадку критерієм конкурентоспроможності може служити відносна частка продажів B_0i оцінюваного товару в порівнянні з конкурентом:

, (1.3)

де М₀ - об'єм продажів даного товару за певний період;

М₁ - об'єм продажів товару-конкурента за той же період.

Єдиним позитивним моментом цієї методики є відносна простота і доступність, а також те, що в даному методі враховується вплив різних чинників: техніко-економічних, комерційних, нормативно-правових.

Негативною передумовою даного методу є те, що в основі оцінки лежить експертний метод, тобто оцінка визначається суб'єктивними поглядами експертів. Також неможливість застосування для оцінки міжфірмових товарів-конкурентів, оскільки відсутні достовірні дані про об'єм продажів конкретних товарів у фірм-конкурентів. Тому сфера застосування цієї методики обмежена внутрішньофірмовою конкуренцією товарів. До того ж її достовірність невелика, оскільки масовість продажів може пояснюватися не сильною конкурентоспроможністю товарів, а слабким конкурентним середовищем і відсутністю або недостатністю товарів-конкурентів.

Тому хоча дана методика і застосовується на практиці, вона не має серйозного наукового обґрунтування, а отримані результати відрізняються низькою достовірністю.

3. Методика оцінки інтеграційного показника рівня конкурентоспроможності запропонована Андрєєвою О.Д. [ шляхи і методи]

Ця методика передбачає наступні операції:

- розрахунок ціни споживання (Ц_П), яка складається з ціни ринку і витрат, пов'язаних з експлуатацією виробу в період його життєдіяльності:

Ц_П = Ц₁+Р₂+С₃+С₄+С₅+Р₆+Р₇+Р₈+О₉+С₁₀+С₁₁, (1.4)

де Ц_{1 -} ціна ринку;

Р₂ - витрати на транспортування;

С₃ - вартість установки;

С₄ - вартість зберігання;

С₅ - вартість технічної інформації та іншої документації;

P₆ - витрати по обслуговуванню виробу;

Р₇ - витрати на паливо та електроенергію;

P₈ - витрати на ремонт;

О₉ - оплата податків, митних витрат і зборів;

С₁₀ - вартість страхування;

С₁₁ - вартість утилізації.

Розрахунок показника конкурентоспроможності (К):

(1.5)

де Q - якість товару;

С - якість післяпродажного обслуговування або сервісу.

Для підвищення достовірності результатів оцінки конкурентоспроможності необхідний комплексний підхід із врахуванням всіх критеріїв, що визначають конкурентоспроможність товарів. Такий підхід характерний для методик, приведених далі.

4. Метод визначення конкурентоспроможності товару з використанням функції бажаності.

Цей метод важкий в математичних розрахунках, але, у той же час дуже ефективний. Функція бажаності визначається за формулою:

, (1.6)

де е - основа натурального логарифма;

x - приведене значення досліджуваного параметра об'єкта.

Функція визначена в інтервалі 0…1 і використовується як безрозмірна шкала, названа шкалою бажаності, для оцінки рівнів параметрів порівнюваних об'єктів (товарів). Кожному фактичному значенню функції бажаності надається конкретній економічний зміст, пов'язаний з рівнем конкурентоспроможності досліджуваного об'єкту.

Значення функції бажаності, їхня економічна характеристика приведені в таблиці 1.1 [Товарн. політ. ст. 108].

Таблиця 1.1 Параметри функції бажаності

Значення функції бажаності	Характеристика об'єкта (товару)
1,00	Відповідає кращому рівню якості, поліпшення якого неможливе
1,00…0,80	Відмінна якість, що відповідає кращим світовим зразкам
0,80…0,63	Добра якість, рівень якої вище за середньосвітовий
0,63	Середній рівень якості виробів-аналогів, які представлені на даному товарному ринку
0,63…0,37	Задовільна якість виробів, що перевищує мінімально припустимий рівень, але потребує поліпшення
0,37	Мінімально припустимий рівень якості (відповідає граничному рівневі рентабельності виробу)
0,37…0,20	Погана якість продукції, не відповідає поставленим цілям (збиткове виробництво)
0,00	Абсолютно неприйнятна якість

Для виконання подальших розрахунків і графічних побудов необхідно одержати значення приведеного параметра виробу, що відповідають вузловим точкам шкали бажаності. Потім для порівняння параметрів різної розмірності розраховують приведені значення параметрів апроксимуючої функції. Критеріями оцінки можуть бути прийняті як кількісні так і якісні показники.

Маючи рівень окремих параметрів виробу розраховують значення функції бажаності по всьому виробу (по всіх параметрах), використовуючи геометричну середню.

, (1.7)

де - значення функції бажаності для і-го параметра виробу;

n - Кількість аналізованих параметрів об'єкта (товару).

Порівнюючи значення функції бажаності, отримане вищезгаданим способом, визначають виріб, що володіє якнайкращою сукупністю споживчих властивостей.

Даний метод має наступні недоліки:

– при розрахунку конкурентоспроможності не враховується різний вплив різних параметрів на конкурентоспроможність продукції;

– для кожного з параметрів пропонується визначати тільки одну апроксимуючу функцію. Це не завжди може забезпечити необхідну достовірність розрахунків, особливо при використанні як апроксимуючої лінійної функції;

– дає дещо спотворений характер.

5. Метод розрахунку одиничних і групових показників.

Основою традиційного методу розрахунку одиничних і групових показників є оцінка показників, на базі яких визначається інтегральний показник конкурентоспроможності.

На першому етапі визначають окремі показники конкурентоспроможності товару шляхом їх порівняння з базовими, еталонними показниками або показниками для товарів-конкурентів

На другому етапі виділяються найбільш значимі для споживача критерії. Вони поділяються на дві групи: технічні і економічні.

На третьому етапі за кожним критерієм розраховується одиничний показник конкурентоспроможності (q_і) як відношення величини i-го параметру для аналізованого товару (Р_i) до величини i-го параметру базового зразка (Р_b1):

Якщо збільшення значення критерію спричиняє підвищення якості, то вибираємо формулу (1.8), а якщо зниження, то (1.9).

На четвертому етапі всередині кожної групи критеріїв роблять ранжирування показників за ступенем їхньої значимості для споживача і відповідно до цього привласнюють їм питому вагу: Q_ti - для технічних і Q_ei - для економічних показників. При чому:

(1.10)

де n і m - кількість технічних і економічних параметрів відповідно.

На п'ятому етапі розраховують групові показники (індекси) конкурентоспроможності за технічними (I_tp) і економічними (I_еp) параметрами, які характеризують відповідність товару потреби в ньому:

 (1.11)

(1.12)

де Q_ti - питома вага для технічних параметрів;

Q_ei - питома вага для економічних параметрів;

P_i - одиничний показник по і-му технічному параметру;

Z_i - одиничний показник по і-му економічному параметру;

і - кількість параметрів обраних для оцінки.

Порівняння результатів розрахунків групових показників дозволяє визначити рівень конкурентоспроможності за технічними (К_t) та економічними (К_е) параметрами:

(1.13)

(1.14)

де I_tp1, I_tp2 - показники конкурентоспроможності для першого і другого товарів-конкурентів.

На шостому етапі розраховується інтегральний показник конкурентоспроможності (Y_kt):

(1.15)

Економічний зміст інтегрального показника конкурентоспроможності полягає в тому, що на одиницю витрат споживач одержує Y_kt одиниць корисного ефекту. Якщо Y_kt > 1, то рівень якості вище за рівень витрат і товар є конкурентоспроможним, якщо Y_kt < 1 - неконкурентоспроможним на даному ринку.

Позитивним моментом вказаної методики є комплексний підхід при оцінці конкурентоспроможності, а недоліком:

- складно установлювати вагові значення, особливо для великої кількості критеріїв

- існує складність вибору бази порівняння, особливо у випадках, коли необхідно прийняти кращий з існуючих зразків;

- неможливо оцінити ступінь впливу на конкурентоспроможність товару факторів, що не піддаються кількісній оцінці;

- із всіх споживчих показників враховує тільки якість, але| не враховує інші основоположні характеристики товарів, зокрема асортиментну характеристику, що не дозволяє використовувати її для оцінки конкурентоспроможності міжродових, міжгрупових і міжвидових товарів-конкурентів.

6. Метод експрес-аналізу.

Сутність методу полягає в оцінці рівня конкурентоспроможності продукції, що випускається або пропонується до випуску, на підставі зіставлення ціни продукції у визначений період часу на розглянутому ринку і показників якості, що визначають корисний ефект і витрати на всіх етапах її життєвого циклу після придбання. Отже, необхідно аналізувати конкурентоспроможність продукції як систему обслуговування потреби і розглядати показники якості такої системи.

Метод полягає у виконанні таких послідовних дій:

- здійснюється добір n-ї кількості найбільш значимих для оцінки рівня конкурентоспроможності продукції показників її якості: q_ik; i = 1,2,…, n; k = 1,2,…, h, де i - індекс показника якості, k - індекс виду продукції, h - кількість порівнюваних видів продукції;

- відбір може здійснюватись як одноосібно, так і з залученням інших експертів. Для цього можуть використовуватися методи збору та обробки думок експертів;

- збирається інформація про обрані показники якості для порівнюваних видів продукції;

- здійснюється переведення показників якості q_ik в безрозмірні величини q_ik^*; i = 1,2,…, n; k = 1,2,…, h. При переведенні кращому значенню показника якості повинне відповідати більше значення безрозмірного показника;

- для кожного з обраних показників якості оцінюється його важливість з погляду оцінки рівня конкурентоспроможності продукції. Оцінка важливості показників здійснюється або одноосібно, або з залученням інших експертів. При цьому можуть використовуватися методи збору й обробки думок експертів;

- для кожного з обраних показників якості визначається ваговий коефіцієнт Р_і, i = 1,2,…, n, пропорційний важливості даного показника для оцінки рівня конкурентоспроможності продукції;

- для кожного з обраних видів продукції здійснюється підсумовування добутків безрозмірних значень показників якості на відповідні вагові коефіцієнти.

(1.16)

Результат називається сумою зважених показників якості продукції обраного виду;

- обчислюється частка від розподілу порівнянної ціни С_к одиниці кожного k-того виду продукції (вираженої в однаковій валюті) на відповідну суму зважених показників якості. Під порівняними маються на увазі ціни на різні види продукції, що знаходяться в однакових умовах з погляду споживача.

Частка від розподілу називається ціною одиниці зваженої якості продукції k-того виду.

(1.17)

де С_k - частка від розподілу порівняної ціни;

Q_k - сума зважених показників якості продукції обраного виду;

U_r - ціна одиниці зваженої якості продукції k-того виду.

За результатами обробки даних робиться висновок про конкурентоспроможність продукції конкретного виду на визначеній території. При цьому більш конкурентоспроможна та продукція, у якої ціна одиниці зваженої якості менша.

Оскільки конкурентоспроможність - це ключ до ринкового успіху товару і його виробника (продавця), а рішення проблеми конкурентоспроможності - найбільш складне завдання в діяльності будь-якого підприємства, що вимагає погодженої цілеспрямованої роботи всіх підрозділів при лідируючій ролі служби маркетингу, особливим напрямком діяльності підприємства є розробка ефективної системи управління конкурентоспроможністю. Об`єктом управління конкурентоспроможністю є технологічні та економічні процеси, в ході яких при створенні продукції формуються її конкурентні переваги, а суб`єктом система конкурентоспроможності як інструмент управління нею [Проблеми науки і практ. ст. 116].

Управління конкурентоспроможністю здійснюється на етапах розробки товару, виробництва, збуту, післяпродажного обслуговування.

При цьому на етапі створення товару закладаються характеристики якості, рівня сервісу, витрати, а відповідно й ціни, які в сукупності визначають можливість товару краще за товар-конкурент задовольняти потреби споживачів. На етапі виробництва ці параметри конкурентоспроможності матеріалізуються, а на етапі післяпродажного обслуговування підтверджуються. Отже, до заходів підвищення конкурентоспроможності товару можна віднести [Товарн. політ. ст. 125]:

- підвищення якості товару;

- зниження витрат виробництва;

- підвищення ефективності після продажного обслуговування.

Щоб забезпечити стійкий розвиток підприємства в сучасних умовах, управлінському персоналу необхідно, насамперед, володіти методикою проведення оцінки конкурентоспроможності товару, мати відповідне інформаційне забезпечення, кваліфікований персонал, здатний реалізувати дану методику на практиці.

Як переконливо довів М Портер, єдиний спосіб вижити в ситуації жорсткої конкурентної боротьби - це створити в інтересах споживачів «ланцюжок цінностей», що буде відрізняти фірму, яка процвітає, від її конкурентів і забезпечить конкурентну перевагу за основними характеристиками, важливими для споживачів. Товар, від якого споживач буде у захваті, - основа маркетингової конкурентної стратегії та процесу управління конкурентоспроможністю.

Управління конкурентоспроможністю продукції є важливою складовою системи управління підприємства і має особливе значення для досягнення конкурентоспроможності. З погляду системного підходу, управління конкурентоспроможністю продукції являє собою систему взаємозалежних елементів, взаємодія між якими забезпечує її ефективність.

Система управління конкурентоспроможністю продукції складається з ряду підсистем, включаючи функціональні сфери діяльності підприємства, які функціонують у тісному взаємозв`язку.

Ефективність функціонування системи управління конкурентоспроможності продукції підприємства повною мірою буде залежати від ступеня адаптивності і схильності до змін внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства. Практичне застосування ситуаційного підходу у процесі управління конкурентоспроможністю продукції передбачає [Товарн. політ.]:

- оволодіння практичним інструментарієм управління конкурентоспроможності продукції;

- критичну оцінку існуючих концепцій і методик виявлення їх сильних і слабких аспектів, позитивних і негативних наслідків застосування;

- правильне розуміння і інтерпретацію конкретної ситуації;

- розробку конкретних прийомів роботи, методів дослідження, інструментів управління з урахуванням специфіки сформованої ситуації.

У рамках ресурсно-ринкового підходу, управління конкурентоспроможністю продукції підприємства розглядається як процес, спрямований на більш ефективне використання ресурсів підприємства в порівнянні з конкурентами.

Управління конкурентоспроможністю продукції з погляду ситуаційного підходу припускає застосування організаційних, економічних, соціально-психологічних методів відповідно до характеристик виникаючих ситуацій, активності підлеглих, керівників.

У реальних умовах функціонування підприємств зростає роль соціально-психологічних методів управління, що припускає збагачення змісту проведених робіт.

При визначенні складу вибору методів управління найчастіше використовують їхню комбінацію у відповідності до особливостей поставлених завдань.

Існування системи управління конкурентоспроможністю продукції підприємства дозволяє забезпечити ефективний розподіл і використання всіх ресурсів підприємства для досягнення намічених цілей. Робота з вибору напрямків управління конкурентоспроможністю продукції є розробкою стратегії розвитку підприємства.

Базуючись на результатах аналізу конкурентного середовища підприємства і його конкурентного потенціалу, здійснюється розробка стратегії і тактики управління конкурентоспроможністю продукції, складання планів і графіків реалізації конкретних заходів, спрямованих на формування і розвиток конкурентних переваг, що забезпечує єдину мету для всіх працівників підприємства.

Вивчення і управління конкурентоспроможністю товару повинне вестися безупинно і систематично, з використанням методик оцінки конкурентоспроможності і з обов`язковим урахуванням фаз життєвого циклу товару, що дозволить вчасно виявити момент початку зниження показника конкурентоспроможності і прийняти відповідні рішення (зняти товар з виробництва, модернізувати його, перевести на інший сегмент ринку і т. д.) [11 товарн. політика].

1.4 Висновки за розділом 1

Таким чином, конкурентоспроможність продукції - це комплексна багатоаспектна характеристика, що відображає здатність продукції протягом періоду її виробництва відповідати за якістю вимогам конкретного ринку, адаптуватися по співвідношенню якості і ціни до переваг споживачів, забезпечувати вигоду виробникові при її реалізації.

Об'єктами оцінки конкурентоспроможності можуть бути товари, фірми, галузі, регіони і країни. Кожна з цих категорій має суттєві відмінності та характерні риси, які підтверджують правомірність та доцільність такої їх диференціації. Узагальнюючим для всіх категорій є те, що вони відображають здатність об'єкту дослідження ефективно виконувати свої функції в умовах формування конкурентного середовища.

Між поняттями конкурентоспроможності на різних рівнях існує тісна внутрішня і зовнішня залежність.

З одного боку, міжнародна і галузева конкурентоспроможність зрештою залежать від здатності конкретних товаровиробників випускати конкурентоздатні товари.

Але з іншого боку, випуск конкурентоздатної продукції може здійснюватися в умовах, створених для товаровиробників в галузі і в країні в цілому.

З поняттям конкурентоспроможності нерозривно пов'язано таке поняття, як якість продукції. Якість виступає як головний чинник конкурентоспроможності товару, складаючи його «стрижень», хоча між цими поняттями існує і деяка різниця.

Конкурентоспроможність товару визначається, на відміну від якості, сукупністю тільки тих конкретних властивостей, які представляють безсумнівний інтерес для даного покупця і забезпечують задоволення даної потреби, а інші характеристики до уваги не беруться.

На конкурентоспроможність впливають певні рушійні сили або фактори. В даний час існує велика кількість класифікацій факторів конкурентоспроможності продукції, які в основному поділяють на зовнішні та внутрішні.

Всякий товар володіє комплексом властивостей, що визначають ступінь його придатності до використання в конкретних умовах. Щоб об'єктивно оцінити конкурентоспроможність товару, виробник повинен при аналізі використовувати ті ж критерії, якими оперує споживач.

Серед критеріїв, що характеризують конкурентоспроможність товарів, виділяють: нормативні (відповідають вимогам норм, стандартів і законодавства); технічні (призначення, нормативні, ергономічні, естетичні та інші), економічні (ціну споживання) і маркетингові (знижок, умови платежів і постачань, комплектність постачання, терміни і умови гарантії і т. д.).

Для визначення конкурентоспроможності продукції на основі вибраних критеріїв використовують різні показники. Для зіставлення величини різних показників, що характеризують конкурентоспроможність товару на різних стадіях його життєвого циклу, вони були розділені на дві великі групи: вартісні (собівартість, виручка, інвестиції і ін.) і якісні (післяпродажне обслуговування товару, рівень популярності, реклама і ін.).

Забезпечення конкурентоспроможності продукції припускає необхідність її кількісної оцінки, яка може бути отримана різними як аналітичними, так і графічними методами. Оскільки використання тільки якогось одного методу не дає повного уявлення про рівень конкурентоспроможності для підвищення достовірності результатів оцінки конкурентоспроможності використовують комплексний підхід із врахуванням всіх критеріїв, що визначають конкурентоспроможність товарів. Основою традиційного методу розрахунку одиничних і групових показників є оцінка показників, на базі яких визначається інтегральний показник конкурентоспроможності.

Оскільки конкурентоспроможність - це ключ до ринкового успіху товару і його виробника (продавця), а рішення проблеми конкурентоспроможності - найбільш складне завдання в діяльності будь-якого підприємства, що вимагає погодженої цілеспрямованої роботи всіх підрозділів при лідируючій ролі служби маркетингу, особливим напрямком діяльності підприємства повинна бути розробка ефективної системи управління конкурентоспроможністю.

Вивчення і управління конкурентоспроможністю товару повинне вестися безупинно і систематично, з використанням методик оцінки конкурентоспроможності і з обов`язковим урахуванням фаз життєвого циклу товару.

2. Аналіз діяльності ВАТ «Новоіванівський цукровий завод» та конкурентоспроможності продукції підприємства

2.1 Характеристика ВАТ «Новоіванівський цукровий завод»

2.1.1 Історія розвитку підприємства

ВАТ «Новоіванівський цукровий завод» розташований у живописному місці на березі річки Коломак. Це один з найстаріших цукрових заводів у Харківській області. Його будівництво було розпочате весною 1900 року. Близькість залізниці, достатня кількість опадів і води в річці Коломак, сприятливий рельєф місцевості, родючий чорноземний ґрунт, на якому можна вирощувати цукрові буряки, наявність вільної робочої сили привабили купця Д.М. Молдавського побудувати в цій місцевості цукрозавод. Завод був спроектований для переробки 1000 дванадцятипудових берківців буряків на добу. 31 серпня 1901 р. санітарно-технічна комісія провела огляд збудованого заводу і він розпочав роботу. Все обладнання було завезено з Німеччини. При заводі була амбулаторія, початкова школа.

Виробнича потужність заводу була невеликою. В перший рік цукроваріння виробили 39 пудів цукру. У 1910 році на заводі працювало 210 чоловік. У травні 1918 року цукрозавод був націоналізований. Він став називатися Новоіванівським державним цукрозаводом і перейшов у відання Харківського цукрового тресту.

Наприкінці 20-х років завод збільшує переробку цукрових буряків. В колгоспах різко збільшується площа під посіви буряків. Але вузьким місцем стає незадовільний зв'язок із залізницею. Для поставки сировини і вивезення цукру на початку 30-х років починається будівництво під'їзної залізниці.

У сезон цукроваріння 1944 року було вироблено 1991,1 тонн білого і 1320,5 тонн жовтого цукру. При низькій його собівартості (20 крб. 51 коп. за 1 центнер цукрозавод у тому ж році одержав прибутку 369828 крб.)

Із появою нових технологій переробки цукрових буряків вони з'являлися і на цукровому заводі. В 1980 році було реконструйовано турбозал, жомову яму, кагатне поле, греблю, встановлено нові центрифуги, впроваджено трьох продуктову схему уварювання утфелів.

У травні 1999 року цукрозавод стає відкритим акціонерним товариством «Новоіванівський цукровий завод». У товаристві працюють 360 чоловік. Завод є юридичною особою за чинним законодавством України, має самостійний баланс, печатку, що містить його повне найменування українською мовою і вказівку на його місцезнаходження; розрахункові і валютні банківські рахунки, а також зареєстрований в установленому порядку товарний знак. Товариство придбало право юридичної особи з моменту його реєстрації в державних органах.

За останні роки на заводі досягнуто значних успіхів. Збільшення виробництва цукру-піску досягнуто за рахунок збільшення обсягу переробленої сировини, та покращення техніко-виробничих показників.

На заводі впроваджено багато заходів з технічного оновлення підприємства: встановлено схему для відведення пульпи, заміна підігрівачів соку перед випарюванням на швидкісні, проведена реконструкція сокоочисного відділення, автоматизовано станції дефекосатурації, випарювання, центрифугування, впроваджено станцію глибокого віджиму жому, модернізована система охолодження утфелю третього продукту, аспіраційна система в сушильному відділенні.

Підприємством були досягнуті високі показники в переробці цукру. Цукрозавод неодноразово займав перші місця по виробничих показниках в Україні та колишньому СРСР.

2.1.2 Аналіз основних техніко-економічних показників

Основним видом діяльності підприємства є виробництво цукру-піску з буряків.

Для більш детальної характеристики виробництва порівняємо показники роботи підприємства за два останні роки, щоб прослідити динаміку їхніх змін та середні показники роботи галузі по Україні. Порівняльний аналіз виробничої діяльності підприємства робимо виходячи з даних таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Техніко-економічні показники

№	Показники	2007 р.	2008 р.	% відхилення від 2007 р.	По Україні
1	Прийнято для переробки буряків - всього, тонн	155875	112530	-27,81	12,5 млн.
2	Перероблено буряків - всього, тонн	149633	111821	-25,27	12,2 тис
3	Втрати буряків до маси прийнятих до перероблення, %	4,00	0,63	+3,37	2,53
4	Цукристість при прийманні перероблених буряків,%	15,32	16,26	+0,94	16,08
5	Втрати цукру у виробництві до маси перероблених буряків,%	0,80	0,63	-0,17	0,86
6	Вміст цукру в мелясі до маси перероблених буряків,%	2,19	2,00	-0,19	1,89
7	Вихід цукру до маси перероблених буряків,%	12,14	13,55	+1,41	12,85
8	Одержано білого цукру (зважено) - всього,%	18120	15145	-16,42	1575с
9	Тривалість сокодобування, діб	86,03	63,80	-25,84
10	Середньодобова продуктивність заводу, тонн	1739	1753	+0,81
11	Затрати праці на 100 т перероблених буряків, люд.-дні	6,95	6,70	-3,60
12	Витрати палива (в перерахунку на умовне) на сокодобування а) кількість, тонн	9501,7	7101	-25,27
	б)% до маси перероблених буряків	6,35	6,35	-	6,2-6,8
13	Витрати вапнякового каменю до маси перероблених буряків,%	7,14	6,35	-0,79
14	Коефіцієнт заводу,%	80,25	83,73	+3,48	82,6
15	Коефіцієнт виробництва,%	76,08	82,81	+6,73	78,1
16	Собівартість 1 т продукції, грн.	2800	3100	+17,86	3500
17	Вартість переробки 1 т. буряків, грн.	101,53	142, 17	+40,02

З даних таблиці видно, що об'єм переробки цукрових буряків у звітному періоді знизився в порівнянні з аналогічним періодом 2007 року на 25,27%. Це відбулося за рахунок зниження об'єму заготовки на 27,81%, але зменшення втрат бурякомаси при зберіганні у звітному періоді дозволило збільшити цей показник на 3.37%.

Позитивним є те, що коефіцієнт заводу (ступінь вилучення цукру з перероблених буряків) виріс на 3,48%, коефіцієнт виробництва (ступінь вилучення цукру з прийнятих буряків) на 6,73%. Це пов'язано із збільшенням цукристості буряків на 0,94%, збільшенням на 1.41% виходу цукру, кращим зберіганням сировини і набагато ефективнішою переробкою сировини: втрати цукру у виробництві зменшились на 0.17%, вміст цукру в меласі зменшився на 0.19%. Завдяки цьому обсяги виробленої готової продукції зменшились лише на 16.42%.

Основні потужності заводу були завантажені на 103,1%, це вплинуло на економію допоміжних матеріалів та скорочення затрат праці на 100 тон перероблених буряків. Тривалість сокодобування зменшилась на 22,2 дня, що вплинуло на загальний економічний ефект, адже на думку фахівців високорентабельним може бути цукрове виробництво, тривалість якого не менше 90 діб роботи.

Витрати переробки 1 тони цукрових буряків виросли на 40%. В основному це пов'язано з ростом цін на допоміжні матеріали та ціни на природній газ у 3 рази за два роки, який займає у структурі собівартості переробки за останні 10 років 30 - 32%. Підприємством практично не зменшені питомі витрати палива і залишаються на рівні 6,35% в той час коли на передових підприємствах України цей показник досягає 4%, а на цукрових заводах Європи цей показник знаходиться в межах 2,6 - 3,0% до маси буряків.

В порівнянні з середніми показниками роботи цукрової галузі в Україні, підприємство займає провідні позиції. Але кращі заводи і компанії мають значно ефективніші результати виробничо-економічної діяльності.

2.1.3 Характеристика продукції, що виробляє підприємство

Основним видом діяльності підприємства є виробництво і реалізація цукру білого кристалічного згідно ДСТУ 4623:2006.

Цукор займає значну частину серед основних продуктів харчування населення. Він є традиційним компонентом харчових продуктів, що надає їм солодкого смаку. Крім приємного смаку цукор являється одним із трьох основних джерел вуглеводів (поряд з крохмалем і клітковиною), які забезпечують наш організм енергією. Розумне споживання цукру в межах фізіологічної норми здійснює позитивний вплив на організм людини.

Крім того цукор і солодощі підвищують ефективність розумової діяльності, стимулюють вироблення ендорфіну - гормону радості, тому можуть слугувати своєрідними ліками в період депресії і хандри. Також цукор, як і інші вуглеводи, бере активну участь в обмінних процесах, легко окислюється і допомагає таким чином жирам та іншим харчовим речовинам краще засвоюватися.

Енергетична цінність (калорійність) 100 г продукції - 398 к кал тепла.

Харчова (поживна) цінність 100 г продукції (вміст вуглеводів) - 99,8 г.

Фізіологічна потреба дорослого організму - 55-65 г. цукру у всьому випитому і з'їденому за день.

Код цукру-піску ДКПП згідно з ДК 016 - 15.83.12.301.

Залежно від способу виготовлення цукор поділяють на:

– кристалічний;

– сахарозу для шампанського;

– цукрова пудра;

– цукор пресований.

Кристалічний цукор залежно від показників якості поділяють на чотири категорії: першу, другу, третю і четверту.

Кристалічний цукор виробляють з розмірами кристалів від 0,2 мм до 2,5 мм, допустимі відхили від мінімального і максимального граничних розмірів до 5% від маси кристалів.

За органолептичними показниками цукор повинен відповідати вимогам, зазначеним у таблиці 2.2 [ДСТУ].

Таблиця 2.2 Органолептичні показники

Назва показників	Характеристика
Зовнішній вигляд Запах і смак Чистота розчину	Білий, чистий без плям і сторонніх домішок, для цукру третьої і четвертої категорій допускають жовтуватий відтінок Кристалічний цукор повинен бути сипким, без грудочок, для цукру третьої і четвертої категорій допускають грудочки, що розпадаються у разі легкого натискання Солодкий без сторонніх запаху і присмаку, як в сухому цукрі, так і в його водному розчині, для четвертої категорій допускають слабкий запах меляси Розчин цукру повинен бути прозорим, без нерозчинного осаду, механічних та інших домішок. Для цукру третьої і четвертої категорій допускають опалесценцію.

За фізико-хімічними показниками кристалічний цукор повинен відповідати нормам зазначеним у таблиці 2.3 [ДСТУ].

Таблиця 2.3 Фізико-хімічні показники кристалічного цукру

Назва показників	Значення за категоріями кристалічного цукру
	1	2	3	4
Масова частка сахарози (поляризація),%, не менше ніж Масова частка редукувальних речовин (в перерахуванні на суху речовину), %, не більше ніж Масова частка вологи,%, не більше ніж Масова частка золи (в перерахуванні на суху речовину), %, не більше ніж: % балів Кольоровість в розчині, не більше ніж: одиниць ICUMSA балів умовних одиниць Масова частка феродомішок,%, не більше ніж Величина окремих часток феродомішок, в найбільшому лінійному розмірі, мм, не більше ніж	99,7 0,04 0,1 0,027 15,0 45,0 6 - 0,0003 0,5	99,7 0,04 0,1 0,04 - 60,0 8 - 0,0003 0,5	99,61 0,05 0,14 0,04 - 104,0 - 0,8 0,0003 0,5	99,5 0,065 0,15 0,05 - 195 - 1,5 0,0003 0,5

За мікробіологічними показниками цукор для окремих споживачів (виробництво продуктів дитячого харчування, молочних консервів та біофармацевтичної промисловості) повинен відповідати вимогам, які встановлені МБВ №5061[2 з ДСТУ].

Вміст токсичних елементів у цукрі не повинен перевищувати допустимі рівні, встановлені МБВ №5061[2 з ДСТУ]

Вміст пестицидів та радіонуклідів контролюють у сировині.

На ВАТ «Новоіванівський цукровий завод» випускається цукор-пісок 2, 3 категорій. При чому частка цукру 3 категорії становить 80%. Не відповідність цукру другій категорії йде в основному по показниках кольоровості та зольності продукції, а також можливої опалесценції цукрових розчинів.

Тоді як деякі конкуренти, такі як компанія «Астарта-Київ», випускають цукор 1, 2, 3 категорій. Частка цукру 1 категорії на підприємствах цієї компанії становить приблизно 30%, 2 категорії - 50%.

2.1.4 Аналіз виробництва та реалізації цукру

Сировиною для виробництва цукру білого кристалічного ДСТУ 4623:2006 являються цукрові буряки, які відповідають вимогам ДСТУ 4327:2004.

Потужність підприємства - 1700 тонн переробки буряків за добу.

Цукрові буряки на заводі переробляються по типовій технологічній схемі з трьома ступенями кристалізації в продуктовому відділенні. Основними елементами технологічної схеми є:

- очищення буряків від сторонніх домішок;

- одержання бурякової стружки;

- вилучення цукру із стружки методом дифузії;

- вапняково-вуглекисле очищення дифузійного соку від нецукрів;

- фільтрування соків і сиропу;

- згущення очищеного соку;

- 3-х ступенева кристалізація утфелів;

- центрифугування та сушіння цукру;

- пакування;

- зберігання готової продукції.

Виробництво здійснюється на основі правил усталеної практики 15.83-37106:2007.

Максимальне завантаження виробничих потужностей дає змогу отримувати високі технологічні показники переробки сировини завдяки ритмічній роботі обладнання, а також можливість економії допоміжних матеріалів, електроенергії та витрат робочої сили. Наявність систем автоматизації основних станцій виробничого процесу дає змогу досконаліше виконувати технологічний режим, зводячи до мінімуму вплив людського фактору на технологічні процеси.

В 2007 році пущена в роботу станція глибокого віджиму жому, завдяки чому збільшилася потужність підприємства, зменшились витрати природного газу на технологічні потреби, підвищилась якість дифузійного соку, а також при додаткових інвестиціях є можливість диверсифікації (виробництво сухого гранульованого жому, який має вартість у 10 - 12 разів вищу за сирий жом).

До сильних сторін виробництва можна також віднести наявність ефективної станції очищення соків, що дає можливість коригувати технологічний режим в залежності від якості перероблюваної сировини, отримувати продукти високої якості і готову продукцію, яка має сертифікат відповідності Держстандарту України і гігієнічний сертифікат (хоча цукор не відноситься до категорії продуктів обов`язкової сертифікації). Наявність колективу висококласних досвідчених спеціалістів теж є запорукою успішної діяльності підприємства. Все це дає можливість отримувати техніко-виробничі показники вищі за середні по галузі.

Але підприємство має не належний рівень енергетичного і технологічного обладнання. Деякі схеми технологічного процесу морально та фізично застаріли (станція фільтрації, отримання бурякової стружки), особливо нагально стоїть потреба модернізації теплової схеми заводу (подорожчання природного газу та завдання по скороченню обсягів його споживання є для підприємства дуже актуальними). Частина обладнання застаріле і має великий ступінь фізичного зносу (дифузійна установка, станція центрифугування, насосний парк). Велике споживання теплової, електричної енергії, води негативно впливає на загальну економічну ефективність виробництва.

Реалізація продукції здійснюється безпосередньо зі складу підприємства. Пакувальне відділення підприємства оснащене чотирма лініями зважування та зашивання готової продукції, які відповідають вимогам сучасних метрологічних стандартів. Продуктивність відділення до 300 тон цукру на добу.

Готова продукція пакується в поліпропіленові мішки з поліетиленовими вкладками ДСТУ 3748-98 масою 50 кг. Запакований цукор-пісок зберігається в складі, що вміщує 7,8 тисяч тон цукру.

Підприємство не має чіткої визначеної політики що до знаходження нових споживачів, розширення ринку збуту. Витрати на збут у 2008 році склали лише 1 тис. грн. Основним споживачем готової продукції являється підприємство Бенефіт ХОР СОІУ. Відсутність ефективної логістичної системи також не сприяє підвищенню рівня задоволеності потреб споживачів та підвищенню ефективності функціонування самого підприємства.

2.2 Аналіз фінансового стану підприємства

На сучасному етапі розвитку нашої економіки питання аналізу фінансового стану підприємства є дуже актуальним. Від фінансового стану підприємства залежить багато в чому успіх його діяльності. Тому аналізу фінансового стану підприємства приділяється багато уваги.

Для успішного руху вперед підприємству необхідно знати, який його нинішній стан і як виправити положення, якщо воно погіршується (які важелі задіювати найефективніше). Основним інструментом для цього служить фінансовий аналіз, за допомогою якого можна об'єктивно оцінити внутрішні і зовнішні стосунки аналізованого об'єкту: охарактеризувати його платоспроможність, ефективність і прибутковість діяльності, перспективи розвитку, а потім по його результатах ухвалити обґрунтовані рішення.

Аналіз фінансового стану підприємства переслідує декілька цілей:

– визначення фінансового стану підприємства;

– виявлення змін у фінансовому стані в просторово-часовому розрізі;

– виявлення основних чинників, що викликають зміни фінансового стану;

– прогноз основних тенденцій фінансового стану.

Основними задачами аналізу фінансового стану підприємства є:

– оцінка динаміки складу і структури активів, їх стану і руху;

– оцінка динаміки складу і структури джерел власного і позикового капіталу, їх стану і руху;

– аналіз абсолютних відносних показників фінансової стійкості підприємства оцінка зміни її рівня;

– аналіз платоспроможності підприємства і ліквідності активів його балансу;

Завдання такого аналізу - визначити, який стан підприємства сьогодні, які параметри його роботи є прийнятними і як їх зберегти на рівні, що склався, а які - незадовільними і вимагають оперативного втручання

Результати фінансового аналізу дозволяють виявити вразливі місця, що вимагають особливої уваги, і розробити заходи щодо їх ліквідації.

Таблиця 2.4 Аналітичне групування й аналіз активу та пасиву балансу

Найменування статей	Методика розрахунку, рядки	На початок періоду	На кінець періоду	Абсолютне відхилення, тис. грн.	Темп зростання,%
		тис. грн.	у% до підсумку	тис. грн.	у% до підсумку
Актив балансу
1. Майно - усього	280	30745	100,0	30291	100,0	-454	98,52
1.1. Іммобілізовані (необоротні активи)	080	26790	87,14	25194	83,17	-1596	94,04
1.2. Мобільні (оборотні активи)	260 +270	3955	12,86	5097	16,83	+1142	128,87
1.2.1. Запаси й витрати (матеріальні оборотні активи)	(з100 по 140) + 270	1277	4,15	1375	4,54	+98	107,67
1.2.2. Дебіторська заборгованість	з 150 по 210	1760	5,72	3631	11,99	+1871	206,31
1.2.3. Грошові кошти, розрахунки та інші активи	з 220 по 250	918	2,99	91	0,30	-827	9,91
Пасив балансу
1. Джерела майна усього	640	30745	100,0	30291	100,0	-454	98,52
1.1. Власні й прирівняні до них кошти	380+430+630	12141	39,49	8266	27,29	-3875	68,08
1.2. Позикові кошти	480+620	18604	60,51	22025	72,71	+3421	118,39
1.2.1. Довгострокові зобов'язання	480	2449	7,96	1402	4,63	-1047	57,25
1.2.2. Короткострокові кредити й позики	з 500 по 510	2000	6,51	-	-	-2000	0
1.2.3. Кредиторська заборгованість	з 520 по 610	14155	46,04	20623	68,08	+6468	145,69

Оцінка динаміки та структури балансу

Загальна оцінка фінансового стану підприємства та його динаміка здійснюються за допомогою порівняльного аналітичного балансу. Він складається виходячи з бухгалтерського балансу підприємства шляхом агрегування статей балансу в групи. Ці групи формуються за ознакою ліквідності засобів за активом, та за терміновістю зобов`язань за пасивом. Аналітичний баланс доповнюється розрахунками динаміки та структури статей.

За даними аналітичного групування характеризується структура балансу, тобто здійснюється вертикальний аналіз - характеристика всіх складових активу і пасиву за їх абсолютною величиною та питомою вагою в підсумку балансу, та горизонтальний або динамічний аналіз показників, який відбиває їх абсолютні зміни та темпи зростання чи зниження.

На основі аналітичного групування, зробленого в таблиці 2.4 робимо такі висновки:

1. Характер зміни загальної вартості майна.

Зміна загальної вартості майна в 2008 р. має тенденцію до скорочення, це свідчить про зниження активності підприємства у звітному періоді, скорочення виробництва, погіршення фінансового стану.

Згідно з даними табл. 2.7 слід відмітити, що вартість майна за аналізуємий період знизилась на 454 тис. грн., або на 1,48%. Це негативно сказалось на роботі підприємства.

Прослідивши тенденцію, яка склалася за останні 2 роки, можна сказати, що згідно звітних даних за попередній рік середньорічна вартість майна складала 24980 тис. грн., а в 2008 році вона збільшилась у порівнянні з минулим на 5538 тис. грн. або на 22,17%. Таким чином спостерігається тенденція до зростання вартості майна.

тис. грн. (2.1)

% (2.2)

2. Співвідношення вартості необоротних і оборотних активів.

Необоротні активи перевищують оборотні кошти більш ніж у 5 раз і складають 87-83% у вартості майна. Це є характерним для виробничого підприємства і випливає з властивостей його технологічних процесів.

Оцінимо характер змін даних співвідношень за рік. Для цього оцінюємо стан основних засобів і розраховуємо коефіцієнт їхнього зносу (відношення накопиченого зносу до первісної вартості основних засобів):

на початок року (2.3)

на кінець року (2.4)

Величина коефіцієнта зносу більше 0,70 свідчить про високу зношеність основних засобів і про необхідність їх відновлення.

Для оцінки ефективності використання наявних основних засобів розраховуємо показник фондовіддачі К_ф як відношення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції до середньорічної вартості основних засобів:

(2.5)

У минулому році цей коефіцієнт складав 0,22. Таким чином можна зробити висновок, що ефективність використання необоротних активів за два роки не виправдане їх зростанням.

3. Структура оборотних активів та їх динаміка.

Значна доля в оборотних активах запасів свідчить про те, що підприємство забезпечене матеріальними запасами для здійснення своєї діяльності.

Оборотні активи підприємства займають у структурі майна до 17% на кінець року, при цьому їх вартість зросла на 1142 тис. грн. або на 28,87%. Це досягнуто за рахунок значного росту дебіторської заборгованості на 106,31%, та росту матеріальних оборотних активів на 7,67%, зокрема, незавершеного виробництва в 48,3 рази та готової продукції в 3,8 раз. Зниження на 90,09% грошових коштів пов'язане в основному із скороченням інших оборотних активів майже в 10 раз.

Для аналізу ефективності використання запасів розрахуємо коефіцієнти оборотності К_о (як відношення чистого доходу (виручки) від реалізації і середньорічної величини запасів) та тривалість обороту Т_о запасів (як відношення тривалості року в днях до коефіцієнта оборотності):

(2.6)

(2.7)

Порівнюючи ці показники з минулими (коефіцієнт оборотності 9.5, тривалість обороту 38.42 дні) відзначимо, що оборотні кошти почали використовуватись менш ефективно, про що говорить збільшення величини запасів.

Дебіторська заборгованість значно зросла. Це свідчить, що зросли борги споживачів та інших суб'єктів перед даним підприємством.

У порівнянні з минулим роком середньорічна вартість дебіторської заборгованості (ДЗ) зросла так:

(2.8)

де 2004,4 - середньорічна дебіторська заборгованість за минулий рік.

Можна зробити висновок, що підприємство не слідкує за дисципліною платежів.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості склав:

(2.9)

Тривалість обороту дебіторської заборгованості:

(2.10)

Порівнявши ці показники з їх значенням за минулий рік (коефіцієнт оборотності 6,57; тривалість обороту 55,52 дня) можна зробити висновок про погіршення оборотності дебіторської заборгованості і необхідність розробки заходів щодо її стабілізації.

Про це свідчить той факт, що нарощування дебіторської заборгованості (34,5%) відбувається при зниженні чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (К_в) на 14,5%:

(2.11)

4. Співвідношення власного і позикового капіталу.

На даному підприємстві спостерігається тривала тенденція перевищення позикових коштів над власними і прирівняними до них. На кінець року, що аналізується, їх питома вага склала відповідно 72,71% та 27,29%. При цьому характерно зниження питомої ваги власних і прирівняних до них коштів на 12,2% за рік.

Вказане зниження склалося в результаті перевищення темпів зростання позикових коштів (приріст 18,39%) над власними (зниження на 31,92%).

Це свідчить про те, що підприємство не має стійкого фінансового становища. Разом з тим, не можна визнати доцільним наявність у підприємства великої частки позикових коштів.

5. Структура позикового капіталу.

Позикові кошти підприємства мають таку структуру: превалює кредиторська заборгованість - 68,08% у вартості майна або 93,6% у вартості позикових коштів. До кінця року ця заборгованість значно виросла (темп зростання склав 45,69%), що надає підстави до занепокоєння щодо платоспроможності підприємства. Такі борги як оплата праці - 1,3% в структурі кредиторської заборгованості, розрахунки з бюджетом - 1,09%, зі страхування - 0,65% характеризують погане фінансове становище; короткострокові кредити й позики до кінця року були повністю погашені. Це є позитивним моментом, оскільки такі кредити вимагають швидкої віддачі, а наявності необхідних засобів підприємство не має; довгострокові зобов'язання займають 4,63% у вартості майна. Їх незначну частину можна пояснити відсутністю позитивного іміджу у підприємства.

Для порівняння дебіторської і кредиторської заборгованостей розраховуємо коефіцієнт їх співвідношення (К_сп):

(2.12)

де ЗД - заборгованість дебіторська;

ЗК - заборгованість кредиторська.

на початку року (2.13)

на кінець року (2.14)

Коефіцієнти набагато відрізняються від оптимального значення (що дорівнює одиниці). Кредиторська заборгованість набагато перевищує дебіторську заборгованість, а це свідчить про неплатоспроможність підприємства. Незначне збільшення коефіцієнта співвідношення говорить про більш стрімкі темпи зростання дебіторської заборгованості на 106,31% і виплатою частини кредиторської заборгованості 45,69%. Підприємству необхідно позбутися необґрунтованих зобов`язаностей і проводити більш жорстку політику по відношенню до своїх дебіторів.

6. Порівняємо коефіцієнти зміни чистого доходу (виручки) від реалізації продукції К_в (формула 2.11) і валюти (підсумку) балансу К_б. У звітному періоді по відношенню до попереднього коефіцієнт К_б розраховуємо як середнє значення за рік:

К_б > К_в (1,22 > 0,86) - це свідчить про те, що ресурси підприємства у звітному році використовувались менш ефективно. Спостерігається негативна тенденція перевищення темпів зростання використаних ресурсів над темпами росту результатів діяльності.

До позитивних сторін діяльності підприємства можна віднести нормальну для цього типу підприємства структуру активів, збільшення вартості оборотних активів.

Негативним є те, що підприємство має тенденцію до збиткової діяльності і чистий збиток зростає з кожним роком. Це є наслідком скорочення загальної вартості майна за рік; великого зносу основних засобів; зниження ефективності використання основних засобів, оборотних коштів; погіршення оборотності дебіторської заборгованості; не витримуванням належного співвідношення між дебіторською та кредиторською заборгованостями; зниженням власних коштів підприємства і надмірним використанням позикових коштів; погіршенням використання активів, відображених у балансі.

Аналіз ліквідності балансу

Під ліквідністю балансу розуміється ступінь покриття зобов`язань підприємства його активами, термін перетворення яких у грошову форму відповідає терміну погашення зобов`язань.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів за активом, згрупованих за ступенем їхньої ліквідності і розташованих у порядку її зменшення, з зобов`язаннями за пасивом, згрупованих за термінами їхнього погашення і розташованих у порядку зростання цих термінів.

Таблиця 2.5 Аналіз ліквідності балансу

Актив	На початок року, тис. грн.	На кінець року, тис. грн.	Пасив	На початок року, тис. грн.	На кінець року, тис. грн.	Надлишок (+) чи нестача (-) платіжних коштів
						На початок року	На кінець року
А1. Найбільш ліквідні активи	-	2	П1. Найбільш термінові зобов'язання	13590	19996	-13590	-19994
А2. Активи, що швидко реалізуються	1805	3799	П2. Короткотермінові пасиви	2669	721	-864	+3078
А3. Активи, що повільно реалізуються	2150	1298	П3. Довготермінові пасиви	2449	1402	-299	-104
А4. Активи, що важко реалізуються	26790	25194	П4. Постійні пасиви	12037	8172	+14753	+17022
Баланс	30745	30291	Баланс	30745	30291	х	х

1. 1. А 1 < П 1. У підприємства немає засобів для покриття термінових зобов'язань, які за рік мають тенденцію до збільшення.