Вплив еналаприлу в ректальній лікарській формі

1

Запорізький державний медичний університет

Вплив еналаприлу в ректальній лікарській формі

И.Л Кечин.,

В.А Візир.,

В.В. Гладишев

Вплив еналаприлу в ректальній лікарській формі на діастоличну дисфункцію і безбольову ішемію міокарду у хворих на артеріальну гіпертензію з неускладненими кардіальними гипертензивними кризами

Впровадження інгібіторів ангіотензин-перетворюючого ферменту (ІАПФ) у лікувальну практику стало найбільш значним досягненням 90-х рр. ХХ ст. у клінічній фармакотерапії артеріальної гіпертензії (АГ). Перевагами ІАПФ є поступове досягнення й стійке збереження антигіпертензивного ефекту, можливість застосування препаратів один раз на добу, простий підбор дози, здатність забезпечувати потужну блокаду тихорєцьких ефектів ангіотензину-ІІ й переносимість, яка наближена до рівня плацебо [16 ]. Відповідно до бази даних Merck-Medco, у якій узагальнена інформація про застосування антигіпертензивних препаратів у США, тривалий прийом ІАПФ характеризується найвищою “прихильністю” хворих до лікування порівняно з іншими медикаментозними засобами терапії АГ [15 ]. Препаратам цієї групи властиві органопротекторні властивості, обумовлені модуляцією активності ренін-ангіотензинової системи [3], збільшенням продукції простацикліну і оксиду азоту [10 ], поліпшенням функцій мітохондрій в eксперіменті [12 ]. З огляду на ці властивості, а також відповідно до критеріїв доказової медицини, уже через кілька років після початку клінічного застосування ІАПФ були визнані засобами “першої лінії” у лікуванні АГ [6]. Переконливі докази можливості ІАПФ сповільнювати прогресування атеросклерозу при цереброваскулярних ускладненнях АГ дозволили вважати препарати цієї групи переважними засобами вибору у хворих із церебральною гіпертензивною ангіопатією [9]. Головною ознакою БІМ вважається об'єктивно минуще порушення перфузії міокарда з виникненням змін метаболізму, скорочувальній функції або електричній активності міокарду, але не супроводжується нападом стенокардії або його еквівалентів. БІМ зустрічається у хворих на АГ у 55,7% випадків [1]. Епізоди БІМ тісно корелюють із ступенем гіпертрофії лівого шлуночка [12,14].

Причина відсутності болю при виникненні ішемії міокарда залишається не зовсім з'ясованої. Обговорюються такі причини розвитку БІМ, як утворення нестійких мікроагрегатів тромбоцитів у вінцевих артеріях, підвищення порога болючої чутливості, наявності кардіальної діабетичної ангіонейропатії. Передбачається, що інгібітори ІАПФ потенційно здатні зменшувати ймовірність виникнення епізодів ішемії міокарда, тому що позитивно впливають на дисфункцію ендотелію коронарних артерій за рахунок збільшення часу циркуляції в крові вільних кінінів[10]. У сполученні із пригніченням утворювання ангіотензину-ІІ ІАПФ викликають доведену дилатацію коронарних артерій [8]. В експериментальних [11] і клінічних [8] роботах встановлено, що ІАПФ при тривалому застосуванні ведуть до посилення ендотелійзалежного розслаблення коронарних судин на тлі регресу процесів ремоделювання судин.

Нами розроблена і впроваджена у практичну діяльність ректальна система з еналаприлом для використання альтернативного трансмукозного шляху введення препарату [4, 5]. Відомо, що при ректальному веденні приблизно 1/3 субстанції досягає печінки по ректопортальним венам, де відраз починає трансформовуватись у вазоактивний метаболіт - еналаприлат, тоді як 2/3 субстанції всмоктується у системний кровоток і метаболюють у печинці з запізненням. Це дає змогу поліпшити фармакодинамічні ефекти еналаприлу, а саме, прискорити початок гіпотензивної реакції і пролонгувати ії у часі [2 ].

Ціль дослідження: вивчення впливу ректального введення еналаприлу малеату у вигляді інноваційної трансректальної системи з контрольованим вивільненням субстанції еналаприлу 20 мг (субстанція фірми Гедеон Ріхтер) на показники трансмітрального кровотоку й епізоди виникнення БІМ у хворих на АГ з гіпертензивним серцем на тлі розвитку неускладненого гіпертензивного криза. [3 ].

Матеріали й методи

У відкритому неконтрольованому дослідженні взяли участь 60 амбулаторних хворих з АГ ІІ стадії високої категорії ризику з неускладнененим кардіальними гіпертензивними кризами, які маніфестували переважно виникненням задишки на тлі додаткового підвищення АТ на 20% від цільового рівня і рефрактерності до одного або декількох антигіпертензивних засобів. Обстежено чоловіків й жінок порівну віком від 41 до 65 років, середній вік 56,1± 6,7 років. Тривалість АГ - понад 10 років. Індекс маси тіла = 29,0 ±4,0 г/ м², індекс маси міокарда лівого шлуночка (ІММЛШ) в чоловіків 180,80±12.65 г/м², у жінок - 158,33±10,71 г/м^2. У 56 пацієнтів були наявні електрокардіографічні ознаки гіпертрофії лівого шлуночка, у 57 - ознаки гіпертензивної ангіопатії сітківки. Контроль-44 хворих на АГ ІІ ст. з гіпертензивним серцем (ІММЛШ=175,32±10,52 г/м²). Діастолічну дисфункцію вивчали за допомогою еходоплерографії на пристрої Vivid-3 Expert фірми General Electric (США) за методом Rovai і соавт. [16 ]. Добове моніторування ЭКГ і АТ здійснювали за допомогою пристрою КТ-4000 фірми “Инкарт” (Росія) за стандартним методом [7 ]. ЕКГ критерії БІМ: елевація або депресія сегмента ST на 0,1 мв у крапці, що відстоїть на 80 мс от крапки J тривалістю не менш 1 хв. Здійснювали загально клінічне обстеження хворих за стандартним протоколом для таких станів [ 6 ]. Стандартні біохімічні дослідження крові проводили на аналізаторі Reflatron (Франція). Дослідження проводили на 1-шу добу після госпіталізації хворих та через 10 діб лікування.

Статистичний аналіз отриманих даних проводили з використанням критерію U Вилкоксона для порівняння двох парних вибірок у зв'язку з асиметрією варіант у вибірках. Хворі, що палять, а також хворі із маніфестними формами ІХС і цукрового діабету з дослідження виключались.

Результати дослідження і їх обговорення