Історія застосування фізичних вправ та масажу як передумов виникнення механотерапії
Лікувальна фізкультура та її роль у розвитку механотерапії. Цандер та його послідовники. Зародження, розвиток та етапність застосування механотерапії. Особливості розвитку механотерапії в 70-х роках 20 ст. Механізми дії фізичних вправ (за Добровольським).
| Рубрика | Медицина |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.09.2010 |
| Размер файла | 1,7 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Історія застосування фізичних вправ з метою лікування у радянські часи була тісно пов'язана з розвитком профілактичного напряму у медицині, комплексного функціонального лікування і оздоровчого спрямування фізичного виховання. Поширення засобів фізичної культури для лікування і профілактики захворювань, теоретичне та клінічне обґрунтування їх застосування, використання педагогічних і методичних принципів фізичної культури та історичного досвіду застосування фізичних вправ сприяло формуванню нової медичної дисципліни -- лікувальна фізична культура. Цей термін був запропонований у 1929 р. Б.Я. Шимшелевичем і увійшов у наукову літературу і практику, замінивши терміни «лікарська гімнастика», «кінезитерапія», «ерготерапія», «мототерапія», «міокінезитерапія» та інші, що визначали переважно вузькобіологічну суть дисципліни. У подальшому термін «лікувальна фізична культура» набув статусу державного. У медичних інститутах та інститутах фізичної культури почали готувати фахівців за спеціальністю відповідно: лікар лікувальної фізичної культури, інструктор лікувальної фізичної культури.
У 1920 р. у Москві відкрився державний інститут фізичних методів лікування і до 1930 р. кількість таких закладів невпинно зростала. За десятиріччя було створено понад двадцять інститутів фізіотерапії, у тому числі три в Україні: Український, Чернігівський, Феодосійський. Інтенсивно розвивалися наукові дослідження і підготовка кадрів з фізіотерапії. У 1923 р. почали видавати науково-практичний журнал «Курортное дело», який згодом змінив свою назву на «Вопросьі курортологии, физиотерапии и лечебной физкультурьі». У 1928 р. видано двотомний посібник з фізичних методів лікування.
У 1921 р. вийшла державна постанова про організацію будинків відпочинку, в якій вказувалося на необхідність широкого використання фізкультури з метою оздоровлення трудящих. Це дало поштовх для впровадження у лікувальну практику курортно-санаторних закладів лікувальної фізичної культури. В.В. Гориневський, І.М. Саркізов-Серазіні, І.А. Богашев видають у 1923 р. тау 1926 р. посібники з лікувального застосування фізичної культури. В.В. Гориневський був організатором і керівником першої у Радянському Союзі кафедри фізичного виховання у Самарському університеті, а І.М. Саркізов-Серазіні -- першої кафедри лікувальної фізичної культури у Московському інституті фізичної культури .
Передова думка, традиції і досвід роботи Харківського медико механічного інституту стали передумовою організації у Харкові в 1921 р. першого науково-дослідного інституту фізичної культури, що значно випередило створення аналогічного наукового закладу у Москві (1932). Плідно працюють фахівці у Слов'янську -- Т.Р. Нікітін, в Одесі -- Я.Й. Камінський. Останній у 1924 р. видав книжку з лікувальної гімнастики і через три роки організував науково-дослідну лабораторію, що пізніше була перетворена на філію Українського інституту фізкультури. У 1932 р. Я.Й. Камінський почав вести курс лікувальної фізичної культури у медичному інституті, який у 1934 р. реорганізувався у першу в Україні кафедру з цієї дисципліни. Продовжувачем його справи став академік О.Ю. Штеренгерц, автор понад тисячі наукових праць, який створив школу лікарів та методистів з лікувальної фізичної культури.
У 20-30-ті рр. відкриттям кафедр лікарського контролю, лікувальної фізкультури і масажу в інститутах фізкультури (Москва, Ленінград, Харків) і медичних інститутах, відділів у спеціалізованих науково-дослідних закладах розгортається цілеспрямована підготовка кадрів методистів та лікарів. У 1935 р. І.М. Саркізовим-Серазіні було підготовлено перший навчальний посібник для студентів з лікувальної фізичної культури. Впроваджується викладання лікувального масажу у медичних технікумах, а спортивного -- у технікумах та інститутах фізичної культури.
Глибокі та всебічні наукові дослідження і клінічні спостереження сприяли розкриттю механізмів лікувальної дії фізичних вправ та масажу і розробці науково-обгрунтованих окремих методик їх застосування у комплексному лікуванні. Це велика заслуга І.М. Саркізова-Серазіні, В.М. Мошкова, Е.Ф. Древінг, В.В. Горіневського, Б.О. Івановського, В.К. Добровольського, О.Ф. Каптеліна та ін. Свій вагомий доробок зробили і українські вчені О.А. Шейнберг, О.Ю. Штеренгерц, О.В. Кочаровська, Л.І. Фінк, а також працівники науково-дослідного інституту фізкультури у Харкові. Науковці і практики напрацювали курс з вивчення і використання комплексного, найбільш ефективного методу лікування із застосуванням лікувальної фізичної культури, лікувального масажу, фізіотерапії і клімато-терапевтичних процедур.
Набутий у мирний період досвід став підставою для наказу про обов'язкове використання у військових шпиталях лікувальної фізичної культури під час Великої Вітчизняної війни. Вона разом з іншими лікувальними методами забезпечувала не тільки скорочення термінів лікування, а і більш швидше відновлення боєздатності та зменшення інвалідності поранених.
У повоєнні роки розширилося застосування лікувальної фізичної культури при таких захворюваннях як інфаркт міокарду, оперативних втручаннях на серці, легенях, судинах, мозку, опіковій хворобі. У 1950 р. почали створювати лікарсько-фізкультурні диспансери. Теорія збагатилася працями професорів В.М. Мошкова, С.М. Іванова, В.Є. Васильєвої, С.М. Попова, С.В. Хрущова (Москва), Д.А. Винокурова, О.Г. Дембо, В.К. Добровольського, В.П. Правосудова (Ленінград), О.Ю. Штеренгерца (Одеса), В.М. Максимової (Харків), Т.О. Третилової (Львів), О.В. Кочаровської, В.Т. Стовбуна, Г.Й. Красносельського (Київ). Останній заснував аспірантуру з лікувальної фізичної культури і лікарського контролю у Київському медінституті, очолив створене у 1959 р. в Україні науково-методичне товариство з лікарського контролю та лікувальної фізичної культури. Професор Г.Й. Красносельський підготував багато науковців з цього фаху. Найяскравішими серед яких є організатор Київського науково-дослідного інституту медичних проблем фізичної культури професор І.В. Муравов та заслужений працівник вищої школи України професор Г.В. Полеся. Під її керівництвом було підготовлено близько 30 кандидатів наук з лікувальної фізичної культури у Київському інституті фізичної культури.
"Травматична епідемія", що за образним висловом М.І. Пирогова є війна, породила після другої світової війни небувалу в історії людства кількість інвалідів, яких треба було не лише лікувати, а й відновлювати до праці чи самообслуговування і тим самим не викреслювати їх з життя суспільства, за яке вони віддали здоров'я. Це сприяло створенню нового напряму у відновлюючому процесі -- реабілітації, що крім медичних методів увібрала суспільні та соціально-економічні заходи.
Термін "реабілітація" у перекладі з латинської означає відновлення. Вперше визначення реабілітації зробив Франц Иозеф Ріттер фон Бус у 1903 р. у книзі "Система загального догляду за бідними". Як програма дій щодо осіб з фізичними каліцтвами вона була прийнята в 1918 р. при заснуванні у Нью-Йорку інституту Червоного Хреста для інвалідів. Створене у США в 1922 р. Міжнародне товариство по догляду за дітьми-каліками вперше у світі взяло на себе розробку найбільш важливих питань реабілітації.
Таким чином, реабілітація започаткувалася як допомога інвалідам з набутими і вродженими дефектами, суть якої зводилася до створення належних умов та пристосування до життя цих людей.
У подальшому реабілітація як процес відновлення здоров'я, професійного навчання, повернення інвалідів до праці і до суспільного життя, завойовує прихильників серед учених та громадських діячів у багатьох країнах світу. У 1950 р. питання реабілітації розглядалися в Організації Об'єднаних Націй (ООН), яка закликає держави до міжнародного співробітництва у розробці програм та координації дій з реабілітації інвалідів. У 1958 р. відбулося перше засідання Комітету експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) з медичної реабілітації, на якому було наголошено про необхідність застосування реабілітації для зменшення негативних фізичних, психічних і соціальних наслідків захворювань і зверталася увага на розвиток реабілітаційних служб.
У США, Англії, Франції, Канаді, Німеччині та Польщі створюються реабілітаційні центри, де з лікарями і спеціалістами з лікувальної фізичної культури та фізіотерапевтами працюють психологи, інструктори з професійної підготовки, педагоги, соціологи, юристи. Реабілітація відчутно скоротила терміни лікування, сприяла поверненню хворих до активного життя, зменшила кількість і розміри допомог по інвалідності, у зв'язку з відновленням працездатності частини хворих. За рахунок скорочення соціальних і пенсійних витрат у реабілітаційному центрі Гейдельберга була отримана економія коштів, що у 10 разів перевищувала витрати на реабілітацію. На аналогічний економічний ефект реабілітації вказують результати роботи московського інституту кардіології. Американський досвід свідчить, що кожна 1000 доларів, що витрачена на професійну реабілітацію інвалідів повертається 35000 доларів у вигляді заробітку інваліда протягом свого активного життя, частину цієї суми він повертає державі в вигляді податків. Праця 100 тис. інвалідів у США збільшує обсяг валового національного продукту приблизно на 500 млн. доларів щорічно.
Реабілітація набула всесвітнього визнання і у 1960 р. утворилася міжнародна організація з реабілітації інвалідів, яка охопила близько 60 країн з усіх континентів. Вона співпрацює з ООН, ВООЗ, Всесвітньою організацією праці (ВОП).
На І Всесвітньому конгресі з реабілітації у Нью-Йорку у 1960 р. та конгресах колишніх соцкраїн у Лейпцігу та Дрездені у 1958 та 1962 рр. обговорювалося питання про необхідність реабілітації не тільки інвалідів, а й осіб після різних захворювань і травм. IX конференція міністрів охорони здоров'я соціалістичних країн (Прага, 1967) розглядала реабілітацію не тільки як суто медичну проблему, але й як справу державної ваги.
Реабілітацію почали викладати у вищих медичних закладах. Варшавська медична академія однією з перших у світі відкрила у 1961 р. кафедру і клінікуреабілітації. Спеціалістів-реабілітологів середньої ланки стали готувати в Англії, Данії та інших країнах.
Міжнародна організація з реабілітації інвалідів швидко зростає й інтенсивно працює. Якщо у 1961 р. нараховувалося 1422 регіональних та національних бюро, асоціацій, груп, то у 1971 р. -- 2538. Однією з організацій був Комітет експертів соціалістичних країн з реабілітації. Міжнародна організація здійснила особливо важливий і великий захід: 1970-1980 рр. були оголошені "Десятиріччям реабілітації"", впродовж яких багато було зроблено у подальшому поширенні реабілітації. її почали включати у законодавчі акти у деяких країнах. Близько 50 міжнародних медико-біологічних неурядових організацій почали розробляти питання реабілітації як самостійну проблему.
У 1981 р. у Сінгапурі відбувся Всесвітній конгрес товариства інвалідів, результати якого стали основою Всесвітньої десятилітньої (1983-1992) програми дій, що була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН (резолюція від грудня 1982 р.) Провідною метою програми стало сприяння ефективним заходам щодо попередження інвалідності, відновлення працездатності та забезпечення повноцінної участі інвалідів у соціальному житті. За висновками ООН (1994) реалізація цієї програми допоможе змінити життя інвалідів і розширити рамки їхньої незалежності.
У республіках колишнього СРСР, у тому числі і в Україні, було чимало зроблено щодо відновного лікування, організації роботи та допомоги інвалідам і немічним. Робота велась на державному рівні під безпосереднім керівництвом Міністерства охорони здоров'я та Міністерства соціального забезпечення. Профільні науково-дослідні інститути розробляли питання експертизи працездатності і організації праці інвалідів, протезування та протезобудування. У Києві було відкрито унікальний академічний інститут геронтології, найавторитетніший заклад у світі з вивчення проблем старіння та лікування осіб похилого та старечого віку. Для інвалідів війни і праці було створено шпиталі, школи для дітей-калік, будинки-інтернати, спеціалізовані санаторії, протезні заводи, готувалися кадри для роботи у цих закладах. Держава навчала і надавала посильну роботу сліпим, глухонімим та іншим особам з уродженими чи набутими дефектами.
У 1966 р. прийнято рішення про організацію великих відновних центрів для лікування хворих з травматолого-ортопедичними, нейрохірургічними та неврологічними захворюваннями. Під Києвом у 1970 р. відкрито спеціалізований санаторій для реабілітації хворих, оперованих на серце, де через 15-30 днів після операції проводився 30-50-денний курс відновного лікування. На 1 січня 1989 р. реабілітацію в цьому закладі пройшло 19 827 хворих і позитивний результат був досягнутий у 93,7 % випадках. У 1970 р. у Москві створено науково-медичне товариство реабілітації хворих та інвалідів. Г. Юмашев і К. Ренке у 1973 р. видали монографію "Основи реабілітації". Центральний інститут курортології, фізіотерапії і лікувальної фізкультури у 1988 р. реорганізовано у центр медичної реабілітації і фізичної терапії. В Україні у 1971 р. відбувся пленум товариства терапевтів республіки, присвячений питанням реабілітації пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, а у 1973 р. на IX Республіканському з'їзді терапевтів учені доповідали, що реабілітаційні заходи повернули 45-75 % таких хворих до активної праці. Академік М.М. Амосов та професор Я.А. Бендет (1969) після операцій на серці, професор В.Н. Дзяк (1970) при серцево-судинній патології, професор Г.В. Карепов (1985) при травмах спинного мозку розробили методи реабілітації цих хворих. Напрацьовуються санаторні засоби реабілітації у санаторіях України, вивчаються механізми впливу кліматичних чинників, а також фізичних вправ і масажу з метою фізичної реабілітації у Ялтинському науково-дослідному інституті фізичних методів лікування і медичної кліматології ім. І.М. Сєчєнова. Теоретичні проблеми курортної справи та фізіотерапії розробляють ще три спеціалізовані наукові заклади та 18 кафедр фізіотерапії медичних інститутів та інститутів удосконалення лікарів України.
У Києві у 1969 р. відкрився науково-дослідний інститут медичних проблем фізичної культури, що проіснував до 1986 р., а в 1993 р. відновлений та реорганізований у Державний науково-дослідний інститут проблем фізичної культури і спорту. У Київському інституті удосконалення лікарів відкривається кафедра фізичної реабілітації і мануальної терапії, а в областях реабілітаційні лікарні, центри та відділення. Важливим заходом для подальшого розвитку лікувальної фізичної культури, реабілітації в Україні, підготовки висококваліфікованих фахівців було створення у 1994 р. спеціалізованої Ради із захисту докторських дисертацій у Дніпропетровській державній медичній академії і заснування журналу "Медична реабілітація, курортологія, фізіотерапія". У 1992 р. створено Національний комітет спорту інвалідів України, а через рік в усіх областях нашої країни було організовано центри спорту для інвалідів, де 9,1 тис. спортсменів удосконалюються у 27 видах спорту. У 1996 р. команда спортсменів-інвалідів України вперше взяла участь у X Паралімпійських іграх в Атланті і здобула одну золоту, чотири срібних та три бронзові медалі. Це свідчить про високу ефективність роботи спеціалістів, що здійснювали реабілітацію, талант тренерів і мужність спортсменів, які подолали вкорінені стереотипи про нездатність інвалідів займатися спортом.
У 1994 р. в Українському державному університеті фізичного виховання і спорту та фізкультурних інститутах України кафедри лікувальної фізичної культури і лікарського контролю реорганізуються у кафедри фізичної реабілітації, де здійснюється навчання студентів з цієї дисципліни. Це зроблено для удосконалення системи освіти з фізичного виховання і спорту, приведення її у відповідність до міжнародних стандартів освіти та класифікатора спеціальностей, сучасних потреб суспільства у спеціалістах з фізичної реабілітації та спорту інвалідів.
2.2 Тестування
Пропонуємо вашій увазі дослідження рівня знань студентів факультету фізичного виховання. Дослідження проводилося на базі університету, в якому приймали участь 30 студентів, які вивчають «Основи механотерапії». Даний експеримент був проведений на початку вивчення даного курсу та по закінченні вивчення.
Для проведення даного експерименту ми розробили тестові питання (15 питань), які пропонували студентам. Суть тестування полягає в тому, що потрібно вибрати правильну відповідь.
1. Механотерапія - це одна із форм лікувальної фізичної культури.
а) так;
б) ні.
2. Основні механізми дії фізичних вправ були сформульовані:
а) Ухтомським;
б) Анохіним;
в) Добро вольським.
3. Розвиток механотерапії як одного з видів лікувальної фізичної культури починається:
а) в 17 ст.;
б) в 19 ст.;
в) в 21 ст.
4. Нову систему гімнастики створив та назвав машиною....
а) Герц;
б) Цандер;
в) Лінга.
5. Апарати для сприяння рухам з маятником ввів...
а) Герц;
б) Крукенберг;
в) Мошков.
6. На першому етапі розвитку механотерапію в Росії застосовували при захворюваннях
а) статевої системи;
б) нервової системи;
в) травної системи.
7. Початок другого етапу розвитку механотерапії характеризується...
а) стрімким розвитком;
б) появою конструкції Степанова;
в) занепадом механотерапії.
8. Певзнер застосовував механотерапію при ураженнях....
а) променевого нерва;
б) колінного суглоба;
в) розтягненні зв`язок.
9. За своєю ефективністю апарати механотерапії поділяються на ..... групи
а) 2;
б) 7;
в) 4.
10. До апаратів першої групи належать:
а) динамометри, кубометри, драбинки з точним заміром сходинок;
б) фіксатори типу валіку Лоренца;
в) паралельні бруси для ходьби, апарат конструкції Минасяна, апарати іграшки;
г) апарат Ляндреса, шарнірно-дистракційний апарат Волкова Оганесяна, апарат Юрченко, блочний апарат Красова.
11. До апаратів другої групи належать:
а) динамометри, кубометри, драбинки з точним заміром сходинок;
б) фіксатори типу валіку Лоренца;
в) паралельні бруси для ходьби, апарат конструкції Минасяна, апарати-іграшки;
г) апарат Ляндреса, шарнірно-дистракційний апарат Волкова Оганесяна, апарат Юрченко, блочний апарат Красова.
12. До апаратів третьої групи належать:
а) динамометри, кубометри, драбинки з точним заміром сходинок;
б) фіксатори типу валіку Лоренца;
в) паралельні бруси для ходьби, апарат конструкції Минасяна, апарати-іграшки;
г) апарат Ляндреса, шарнірно-дистракційний апарат Волкова-Оганесяна, апарат Юрченко, блочний апарат Красова.
13. Прикладами комбінованих апаратів механотерапії являються:
а) динамометри, кубометри, драбинки з точним заміром сходинок;
б) паралельні бруси для ходьби, апарат конструкції Минасяна, апарати-іграшки;
в) фіксатори типу валіку Лоренца;
г) апарат Ляндреса, шарнірно-дистракційний апарат Волкова Оганесяна, апарат Юрченко, блочний апарат Красова.
14. Пустовойтенко застосовував розроблену ним методику лікувальної гімнастики для хворих з ураженням спинного мозку використовуючи ...
а) динамометри, кубометри, драбинки з точним заміром сходинок;
б) паралельні бруси для ходьби, апарат конструкції Минасяна, апарати іграшки;
в) тренажер для ніг;
г) апарат Ляндреса, шарнірно-дистракційний апарат Волкова Оганесяна, апарат Юрченко, блочний апарат Красова.
15. Механотерапія більш ефективна
а) у комплексі з лікувальною гімнастикою;
б) при самостійному застосуванні;
в) в поєднанні з трудотерапією;
г) при застосуванні разом з електростимуляторами.
Висновок
Фізичні вправи та масаж з лікувальною метою застосовуються з давніх часів. Досить значного розвитку лікувальна гімнастика досягла у Стародавній Греції. Вивчення історичних аспектів розвитку лікувального застосування гімнастики дає можливість стверджувати, що вона була досить вагомими чинником і сприяла появі та розвитку механотерапії.
Для перевірки та контролю знань історії розвитку механотерапії раціонально застосовувати тестування з даної теми.
Розділ 3. Аналіз результатів дослідження
В результаті проведеного нами дослідження серед студентів факультету фізичного виховання ми виявили наступне.
При проведенні тестування за пропонованими в нашій роботі тестовими питаннями на початку вивчення курсу рівень знань серед студентів становив 45 %.
Таблиця 1.
Результати І етапу тестування
|
Номер питання |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
12 |
13 |
14 |
15 |
|
|
Кількість правильних відповідей |
5 |
7 |
3 |
10 |
4 |
8 |
7 |
3 |
11 |
6 |
5 |
4 |
8 |
7 |
9 |
Графік 1. Результати І етапу тестування
Після вивчення курсу «Основи механотерапії» нами було проведено повторне тестування за тими ж питаннями. Результати були набагато кращі.
Таблиця 2.
Результати ІІ етапу тестування
|
Номер питання |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
12 |
13 |
14 |
15 |
|
|
Кількість правильних відповідей |
12 |
8 |
13 |
12 |
15 |
9 |
14 |
13 |
11 |
10 |
15 |
14 |
9 |
11 |
12 |
Графік 2. Результати ІІ етапу тестування
Висновок
Отже, можемо зробити висновок, що рівень знань студентів підвищився за рахунок вивчення теоретичного матеріалу. Під час проведення І етапу тестування студенти були майже не знайомі з відомостями даної області знань, а в результаті прослухання теоретичного курсу історії механотерапії вже мають значний рівень знань.
Висновки
Механотерапія як один із видів лікувальної фізичної культури почала розвиватися ще на початку ХІХ століття. Основоположником створення та застосування механічним пристосувань був Цендер. Перший механотерапевтичних інститут був відкритий в 1857 р. і нараховував 27 апаратів. Багато механотерапевтичних апаратів були розроблені Герцом, Крукенбергом.
В Росії розвиток механотерапії починається з середини 19 століття. Розвиток лікувальної фізичної культури включав три етапи. Досить інтенсивного застосування механотерапевтичні апарати набули в роки Великої Вітчизняної війни.
Багато вчених займалися питаннями механотерапії та розробкою апаратів в 70-х роках 20 століття. Особливої уваги заслуговує заслужений лікар професор Г.А.Минасян, який створював та удосконалював апарати. Його апарати одержали позитивну оцінку у багатьох ведучих спеціалістів даної області.
Значних результатів в області розробки методики лікувальної гімнастики досяг В.Т.Пустовойтенко. він розробив методику вправ на тренажерах в поєднанні зі спеціальними та загальноукріплюючими вправами.
Історичні аспекти розвитку механотерапії свідчать про тривалий етап становлення даного виду лікувальної фізкультури.
Застосування механотерапії в комплексі з лікувальною гімнастикою має і історичне підґрунтя.
Проведене дослідження рівня знань студентів історії зародження та розвитку механотерапії вказує на достатній рівень знань в даній області лише після вивчення теоретичного курсу.
Список використаної літератури
1. Гориневская В. В. Основы травматологии, 2-е изд. -- М.: Медгиз, 1938. - 667 с.
2. Данилов Ю. Е., Белая Н. А. Актуальные вопросы лечебной физкультуры. Вопр. курорт., 1974, № 4, с. 289 -- 296.
3. Добровольский В. К. Механизмы лечебного действия физических упражнений при артритах. -- Вопр. курортол., 1967, № 1, с. 39 -- 43.
4. Добровольский В. К. Лечебное действие физической культуры. Механизмы влияния.-- Л.: Знание, 1968. -- 39 с.
5. Добровольский В. К. Врачебный контроль и лечебная физкультура в хирургии. -- Л., 1970. -- 272 с.
6. Довгань В.И., Темки И.Б. Механотерапія. - М.: Медицина, 1981. - 128 с.
7. Донской Д. Д. Структура спортивных движений в легкой атлетике. -- Легкая атлетика, 1958, № 6, с. 20 -- 22.
8. Древинг Е. Ф. Лечебная физкультура в травматологии. -- М.: Медгиз, 1954 -- 202 с.
9. Зимкин Н. В., Сологуб Е. Б. Физиологическое обоснование физической культуры и спорта. -- Л., 1972. -- 74 с.
10. Иванов С. М. Врачебный контроль и лечебная физкультура. 2-е изд. -- М.: Медицина, 1964. -- 430 с.
11. Каптелин А. Ф., Ласская Л. А. Трудовая терапия в травматологии и ортопедии. -- М.: Медицина, 1979. -- 176 с.
12. Карцев Б. И. БУМ. Механотерапия. -- СПб., 1892. -- 79 с.
13. Крамаренко В. К., Ловейко И. Д. Руководство по корригирующей гимнастике/Под ред. С. М. Иванова. -- Киев.: Гос. мед. изд. УССР, 1948. -- 140 с.
14. Красов Л. И. Аппарат для лечебной гимнастики. -- Вопр. курортол., 1972, № 1, с. 86 -- 87.
15. Куничев Л. А. Из истории развития лечебной гимнастики и массажа. -- Воен.-мед. журн., 1975, № 2, с. 78.
16. Лыжин А. В. Аппарат для восстановления движений в суставе. -- Ортопед, травматол., 1975, № 8, 65 -- 66.
17. Минасян Г. А. Аппаратура по лечебной гимнастике. -- Ереван: Айастан, 1966. -- 77 с.
18. Мошков В. Н., Белая Н. А. Этапы развития лечебной физкультуры за годы Советской власти. -- Вопр. курортол., 1977, № 5, с. 15 - 18.
19. Оганесян О. В. Лечение заболеваний суставов с помощью шарнирно-дистракционных аппаратов. - М.: Медицина, 1975 - 183 с.
20. Певзнер М. С. Аппарат для механотерапии при параличе лучевого нерва. Ортопед, травматол., 1955, № 4, с. 49 -- 50.
21. Родионова Н. С. К вопросу использования электромиографии для оценки механотерапии. - В кн.: Курортное лечение больных Киев, 1970, с. 303 -304.
22. Соловьев К. Г. Руководство по механотерапии. -- М., 1916, ч. 1- 2.
23. Шмигельский М. Е. Механотерапия как лечебный фактор - М., 1968. - 27
Подобные документы
Загальна характеристика, етіологія і патогенез, класифікація та клінічна характеристика артритів. Основні підходи до немедикаментозного і відновного лікування захворювання, механізми лікувальної дії фізичних вправ, методики лікувальної фізичної культури.
контрольная работа [124,6 K], добавлен 16.08.2010Лікувальна фізична культура (ЛФК) як метод лікування: її особливості, показання до використання, співвідношення загальнорозвиваючих та спеціальних вправ. Різновиди фізичних вправ та механізми їх лікувальної дії. Вимоги до методики проведення занять.
контрольная работа [23,1 K], добавлен 05.11.2009Сколіотична хвороба – одна з найбільш поширених і складних захворювань опорно-рухового апарату. Порушення метаболізму сполучної тканини - головна причина сколіозу. Застосування фізичних вправ для відновлення і реабілітації хребта та грудної клітки.
реферат [37,1 K], добавлен 01.02.2011Лікування фізичними вправами, виконуваними за допомогою спеціальних апаратів. Лікування працею з метою відновлення порушених функцій і працездатності хворих. Організація комплексного застосування засобів фізичної реабілітації у відновному лікуванні.
контрольная работа [197,8 K], добавлен 05.11.2009Механотерапія та показання до її застосування. Види механотерапевтичних апаратів для реабілітації. Дослідження ефективності механотерапії в комплексному лікуванні хворих з ушкодженнями і захворюваннями опорно-рухового апарата та з остеохондрозом хребта.
курсовая работа [715,8 K], добавлен 26.09.2010Загальна характеристика, етіологія і патогенез, класифікація та клінічна характеристика виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки. Основні підходи до немедикаментозного i відновного лікування при захворюваннях, лікувальна дія фізичних вправ.
курсовая работа [43,6 K], добавлен 16.08.2010Сутність розвитку хвороб хребта. Масаж як механічна дія руками або яким-небудь предметом на поверхню тіла з метою досягнення лікувального ефекту. Історія розвитку масажу. Застосування різних пристроїв і апаратів для проведення вібраційного масажу.
реферат [363,8 K], добавлен 06.06.2011Особливості фізичного і функціонального розвитку дітей з вадами зору. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування методів і прийомів фізичної реабілітації дошкільників при різних зорових порушеннях, вплив фізичних вправ на ріст і розвиток організму.
курсовая работа [60,1 K], добавлен 18.01.2011Поняття про хронічні обструктивні захворювання легень. Лікувальна дія фізичних вправ при захворюваннях органів дихання. Вплив на стан нервової системи, через неї на порушені функції апарату дихання. Показання та протипоказання до лікувальної фізкультури.
реферат [4,2 M], добавлен 26.10.2015Анатомо-фізіологічні особливості хребетного стовпа. Механізми лікувальної дії фізичних вправ, роль лікувального плавання, масажу і фізіотерапії на організм хворих сколіозом. Програма фізичної реабілітації при початкових ступенях сколіотичної хвороби.
дипломная работа [8,0 M], добавлен 25.05.2012
