Фізична реабілітація при сколіозі І-ІІ ступеня

Анатомо-фізіологічні особливості хребетного стовпа. Механізми лікувальної дії фізичних вправ, роль лікувального плавання, масажу і фізіотерапії на організм хворих сколіозом. Програма фізичної реабілітації при початкових ступенях сколіотичної хвороби.

Рубрика Медицина
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 25.05.2012
Размер файла 8,0 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ СКОЛІОЗІ І - ІІ СТУПЕНЯ

ЗМІСТ

ВЕДЕННЯ

ГЛАВА 1 МЕДИКО-БІОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРИЗНАЧЕННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ СКОЛІОЗІ І - ІІ СТУПЕНЯ

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості хребетного стовпа й оточуючих його тканин

1.2 Етіопатогенез. Класифікація і ознаки сколіотичної хвороби

1.3 Комплексне лікування сколіотичної хвороби 1-2 ступені

ГЛАВА 2 ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ ПРИ СКОЛІОТИЧНІЙ ХВОРОБІ І- ІІ СТУПЕНЯ

2.1 Механізми лікувальної дії фізичних вправ, масажу і фізіотерапії на організм хворих сколіотичною хворобою

2.2 Завдання, засоби і методика лікувальної гімнастики при сколіотичній хворобі І - ІІ ступеня

2.3 Масаж і фізіотерапія в реабілітації хворих сколіотичною хворобою

ГЛАВА 3 ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ У ХВОРИХ З СКОЛІОТИЧНОЮ ХВОРОБОЮ І-ІІ СТУПЕНЯ

ВИСНОВКИ

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВЕДЕННЯ

Актуальність проблеми. Проблема сколіозу в даний час все більше привертає увагу науки і практики. У комплексному консервативному лікуванні сколіозів одне з основних місць займає лікувальна фізична культура. За останній час змінилися і удосконалилися її методики. Як показують дані багатьох авторів, значно покращилися результати функціонального лікування, але, загалом, вони залишаються поки скромними. Тому пошук нових і удосконалення відомих методик лікувальної фізкультури не втратили своїй актуальності.

В даний час питання лікування викривлення хребта вивчають багато лікувальних установ: ортопедичні клініки, лікарсько-фізкультурні диспансери, поліклініки.

Сколіотична хвороба належить до найбільш складних проблем сучасної ортопедії. Це захворювання характеризується цілим комплексом типових морфологічних, рентгенологічних змін хребта, грудної клітки, тазу, внутрішніх органів. Проте, крім морфологічних, тобто органічних, змін хребта при сколіотичній хворобі, наголошуються також функціональні, оборотні зміни.

Коли у дитини в положенні стоячи є бічне викривлення хребта, а в положенні лежачи воно зникає, йдеться не про дійсний сколіоз, а про функціональне викривлення хребта, про порушення постави. У протилежність цьому дійсний сколіоз завжди супроводжується структурними змінами хребців і дисків і його називають структуральним сколіозом.

Практично слід розрізняти патологію постави і дійсний сколіоз. Постава організму, що росте, визначається не тільки біомеханікою хребетного стовпа, але також і статико-динамічними умовами.

При ретельному огляді школярів виявлено 4,19% з дефектами опорно-рухового апарату. З них сколіоз відмічений у 2,11%. Сколіотичній хворобою частіше страждають дівчатка. З.А. Ляндерс (1967) пояснює цю особливість гормональні дзеркала.

За даними багатьох авторів, збільшення кількості дітей з викривленням хребетного стовпа наголошується в 4-5х класах, досягаючи максимуму в 6-7-х класах і стабілізується у школярів старшої вікової групи. Це пояснюється не тільки структурними змінами опорно-рухового апарату, але і недоліком занять фізичними вправами, як в школі, так і удома.

Сколіоз це не симптом якого-небудь захворювання, а поліетіологічна хвороба, що характеризується визначеним симптомокомплексом. Сколіоз - нерідке захворювання дитячого і підліткового віку. Захворювання є складним патологічним процесом, що характеризується значними анатомічними і функціональними порушеннями.

Але останніми роками досягнуті значні успіхи у вихованні правильної постави у дітей, розроблені різні методики формування і корекції порушень з використанням спеціальних коригуючих вправ, лікувального плавання, лікувального масажу і фізіотерапевтичних процедур.

Метою роботи є побудова комплексної програми фізичної реабілітації при сколіотичній хворобі I-II ступеня.

Завдання роботи:

1. Вивчити і проаналізувати літературні джерела з проблеми фізичної реабілітації при сколіотичній хворобі.

2. Розкрити етіологію, патогенез, класифікацію сколіотичній хвороби, охарактеризувати анатомо-фізіологічні особливості хребетного стовпа.

3. Обґрунтувати механізми лікувальної дії фізичних вправ, роль лікувального плавання, масажу і фізіотерапії на організм хворих сколіозом.

4. Скласти програму фізичної реабілітації при початкових ступенях сколіотичній хвороби.

5. Охарактеризувати методи оцінки ефективності фізичної реабілітації при сколіотичній хворобі.

Новизна. Складена програма фізичної реабілітації для дітей, хворих сколіозом, з використанням комплексу реабілітаційних засобів:

Лікувальної фізичної культури;

Масажу;

Фізіотерапевтичних процедур.

Практична і теоретична цінність роботи: запропонована нами програма фізичної реабілітації для дітей, хворих сколіозом, може бути рекомендована до використання в роботі фахівців з фізичної реабілітації і її на практичних заняттях по дисципліні «Фізична реабілітація в ортопедії і травматології».

Об'єм роботи. Кваліфікаційна робота написана на 91 сторінках комп'ютерної верстки і містить введення, три глави, висновки, практичні рекомендації і список використаної літератури. Кваліфікаційна робота ілюстрована малюнками (9), і комплексами лікувальної гімнастики (2).

РОЗДІЛ 1. КЛІНІКА-ФІЗІОЛОГІЧЕСКІЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РКАБІЛІТАЦІІ ПРИ СКОЛЕОТІЧЕСКОЙ ХВОРОБІ 1-2 СТЕПЕН

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості хребта і оточуючих його тканин

сколіоз хребетний стовп реабілітація

Будова хребця. Хребець складається з 33-34 хребців, з яких 24 хребця в дорослої людини вільні (7 шийних, 12 грудних, 5 поперекових),а останні зрослися один з одним і створили крижень (5 крижових хребців) і куприк ( 3-5 куприкових хребців)

Хребці незалежно від приналежності до якого-небудь відділу мають загальний план будови, обумовлений вертикальним положенням тіла людини.

Хребець, vertebra, складається з тіла, corpus vertebrae, і дуги, arcus vertebrae. Тіло хребця поверненні вперед й є його опорної частинною Заду від тіла перебуває дуга, що єднається з тілом за допомогою двох ніжок, pedunculi arcus vertebrae, створює хребетний отвір, foramen vertebrale. Отвір всіх хребців складається в хребетний канал, canalis vertebralis, у якому перебуває спиною мозок.

Поверхня тіла хребця, повернена до дуги, увігнута, на з є отвір для кровотворних судин-живлені отвір, foramina nutriensia. Дуга має , до яких прикріпляються м'язи, фасції. Позаду, по серединній лінії, відходить непарний остистий відросток, processus spinosus .У фронтальній площині праворуч і ліворуч розташовуються парні поперечні відростки, processus transverses, нагору й униз від дуги, спрямовані парні верхні й нижні суглобні відростки, processus articulares superiors et .

Шийні хребці,vertebrae cervicales (дод. А1) випробовують менше навантаження, чим хребці інших відділів. Тому їх тіла щодо невеликої величини й мають форму еліпса. Перші два шийних хребці відрізняються за формою від інших у зв'язку з тім, що з'єднуються з черепом і беруть частка в русі голови. Тіла шийних хребців поступово збільшуються - від ІІІ до VІІ, їх верхні й нижні поверхні сідлоподібна ввігнуті. Дуги, з'єднуючись із тілами хребців, обмежують трикутно-овальні хребетні відчини. Характерною рисою всіх шийних хребців є наявність отвору поперечного відростка, foramen processus transversus , що утворилися внаслідок зрощення властиво поперечного відростка з рудиментом шийного ребра. Тому поперечний відросток шийного хребця називають так саме реберно-поперечним( processus costotransversarius-BNA). На верхній поверхні поперечного відростка, є борозна спинномозкового нерва,sulcbs nervi spinalis, відросток закінчується горбками - переднім,tuberculum anterius , і заднім, tuberculum posterius. Передній горбок на VІ шийному хребці розвинений краще, ніж на інших хребцях. Близько до нього розташована сонна артерія, тому вона одержала назву сонного горбка, tuberculum carotikum:до неї при кровотечі в області голови й шиї можна пригорнути сонну артерію. Суглобні відростки шийних хребців короткі, їх суглобні поверхні розташовані в у середнім положенні між фронтальною й горизонтальною площинами. Суглобні поверхні суглобних відростків верхніх шийних хребців звернені назад і нагору, нижніх - уперед і донизу остисті відростки шийних хребців короткі й роздвоєні на кінці.

В VІІ шийного хребця остистий відросток більше довгий і стовщений на кінці. Цей хребець має назву виступаючого хребця,vertebra prominens: його верхівка добру прощупується в живої людини.

Грудні хребці, vertebrae thoracicae (Т І - Т ХІІ ), значно крупніше шийних. Висота тіл грудних хребців від І до ХІІ поступово зростає. Поперечний розмір їх від V до Х ІІ грудного хребця так саме збільшується, досягаючи величини тіла верхнього поперекового хребця.

Хребетні відчини менше ніж у шийних. Характерна рису, наявність реберних ямок для зчленування з голівками ребер. Так, у шкірного грудного хребця (з ІІ по ІХ) на заднєбокових поверхнях тіла праворуч і ліворуч перебувають верхні й нижня реберні ямки,foveae costales superior et inferior. Нижня ямка (точніше, напів'ямка) вище розміщеного хребця доповнюється верхньою напівя'мкою нижлежащого, утворив цілу ямку для голівки ребра. Виключенням є, І, Х, ХІ , ХІІ хребці. На І хребці, на заднє бокових поверхнях його тіла, находятьсь повні верхні реберні ямки, для голівки перших ребер і нижні напів'ямки, які разом з верхніми напів'ямками ІІ хребця утворять повні ямки для голівки інших ребер; Х хребець має лише верхні напів'ямки, що утворяться з нижніми ямками ІХ повну ямку для голівок десятих ребер, а в ХІ й ХІІ хребців є повні ямки для голівок відповідних ребер нижлежащого.

Поперечні відростки грудних хребців добрі розвинені, відхилені назад і на кінцях стовщені. На передній поверхні шкірного поперечного відростка від І до Х є реберна ямка п поперечного відростка,fove costalis processus transversi, з якої утворить суглоб горбок відповідного ребра. Поперечні відростки ХІ й ХІІ грудних хребців коротше інших і не мають площадок для зчленування з горбком ребра. Остисті відростки грудних хребців довші, ніж у шийних, приблизно тригранної форми, нахилені до низу й черепицеобразно накладаються один на один. Їхнє розташування перешкоджає перерозгинанню хребетного стовпа, захищаючи, у такий спосіб органи грудної порожнини від ушкодження.

Остистий відросток ХІІ грудного хребця коротше інших і подібний до ї відростка поперекового хребця. Суглобні відростки грудних хребців розташовані У фронтальній площині, верхні суглобні поверхні відростків спрямовані назад і латерально, нижче - уперед і медіально [3].

Поперекові хребці. У зв'язку з великим навантаженням поперекові хребці,vertebrae lumbales (LІ -L V), (дод. А2), мають масивне тіло, що відрізняє їх від хребців інших відділів. Тіло поперекового хребця бобовидне, поперечний розмір його більше переднезаднього. Висота й ширина поступово збільшується від І до V хребця. Тіла трьох нижніх хребців попереду вище, ніж позаду, внаслідок розвитку поперекового вигину хребта людини до переду (лордоз). Поперековий отвір великої, трикутної форми, з закругленими кутами.

Поперечні відростки поперекових хребців довші, розташовані майже у фронтальній площині, стислі попереду назад, кінці їх відхилені ззаду. Ці частини поперечних відростків є рудиментами ребер, що зллилися в процесі розвитку з дійсними поперечними відростками поперекових хребців. У місця злиття рудимента ребра з дійсним поперечним відростком у поперекових хребців з кожної сторони знаходиться невеликий виступ - додатковий відросток, processus accessorius. Остисті відростки короткі, плоскі , зі стовщеними кінцями, спрямовані до заду і розташовуються майже на одному рівні з тілом хребця. Таке положення остистих відростків поперекових хребців обумовлено більшою рухливістю хребетного стовпа в цієї області. Суглобні відростки добре розвинені, їх суглобні поверхні розташовані в сагиттальной площині, у верхніх відростків вони спрямовані медіально, у нижніх - латерально. Кожен верхній суглобний відросток має невеликий горбок - сосцевидний відросток, processus mamillaris.

Хрестець,os sacrum, складається з 5 крижових хребців, І - V, які ще в юнацькому віці починають зростатися в єдину кістку(дод. А3).Це масивне зрощення властивій тільки людині, приймає на собі всі ваги тіла й передає її тазовим костям. Хрестець має форму трикутника. У ньому виділяють підстави хрестця,basis ossis sacri, спрямоване нагору, верхівку хрестця,apex ossis sacri, звернену вниз й у перед: передню тазову поверхню, facies pelvica: задню дорсальну поверхню, facies dorsalis. Підстава хрестця постачена суглобними відростками, які з'єднуються з нижніми суглобними відростками V поперекового хребця. Місце з'єднання хрестця з цим хребцем утворить закруглень виступ, спрямований уперед, - мис, promontorium.

Тазова поверхня хрестцю ввігнута, на ній видні в горизонтальному напрямку чотири поперечні лінії, lineae transverase, що є слідами зрощень тіл крижових хребців. На кінцях цих ліній праворуч і ліворуч відкриваються передні крижові відчини,foramina sacralia anteriora.

Дорсальна поверхня хрестця опукла. На ній добрі виражені п'ять поздовжніх гребенів. Непарний середній крижовий гребінь, crista sacralis mediana, створився в результаті зрощення остистих відростків. По сторонах від нього перебувати парний проміжний крижовий гребінь, crista sacralis intermedia, що виник із суглобних відростків крижових хребців, що злилися. Поруч із проміжними гребенями відкриваються задні крижові відчини, foramina sacralia posteriora. Латеральнее від цих отворів на кожній стороні хрестця проходити подовжньо орієнтований латеральний крижовий гребінь, crista sacralis ateralis,- місце зрощення поперечних і реберних відросткі.

К наружи від дорсальних крижових отворів з кожної сторони розташована латеральна частина, pars lateralis. На ній розташована шишкоподібна (суглобна) поверхня, facies auricularis, з якої зчленовується подвздошная кістка відповідної сторони. Поруч із суглобною поверхнею, ближче до латерального гребеня, є крижова бугристість, tuberositas sacralis, до якої прикріплюються зв'язки й м'язи. Крижові хребці, так саме як хребці інших відділів, мають хребетні відчини. При зрощенні крижових хребців у єдину кістку ці відчини утворять крижовий канал, canalis sacralis. Донизу хрестець звужується ( наслідок редукції хвостової мускулатури в людини), і його канал закінчується крижовою щілиною, hiatua sacralis. З кожної сторони щілини знаходиться крижовий ріг, cornu sacrale, - рудимент суглобних відростків.

Куприк, os coccyqis, є гомологом хвостового кістяка тварин. У дорослої людини він складається з 3-5 рудиментарних куприкових хребців, vertebrae coccyqis І - ІV. Куприк має форму трикутника, зігнута до переду, підстава спрямована нагору, верхівка - униз і вперед. Деякі ознаки хребця збереглися тільки в І куприкового хребця. Крім невеликого тіла, для з'єднання з хрестцем на задній його поверхні є з кожної сторони куприковий ріг, cornu coccyqis. Обоє роги спрямовані нагору, назустріч рогам хрестця. Інші куприкові хребці значно менше, округлі. У людей похилого віку смороду зрощені в одну кістку, а в жінок і молодих людей нерідко з'єднані між собою за допомогою хрящових пластинок.

М'яза й фасції спини, m. dorsi, парні, займають всю дорсальну поверхню тулуба, починаючи від області хрестця й прилягаючих частин подвздошних гребенів до основи черепа. Розташовуються пошарово, ці м'язи мають складніше анатомо-топографічні відносини, обумовленими особливостями їхнього розвитку й функції. Розрізнять поверхневі й глибокі м'язи спини.

Поверхневі м'язи спини прикріплюються до кістяка плечового пояса й до плечової кістки й розташовуються у два шари (дод. А4). Перший лантуха становлять трапецієподібний і найширший м'язи спини, другий - більша й мала ромбовидні м'язи й м'яз, що піднімає лопатку.

Трапецієподібний м'яз, m. trapezius, плоска трикутної форми, широким підставою звернена до задньої серединної лінії, займає верхню й задню область шиї. Починаючи короткими сухожильними пучками від зовнішнього потиличного виступу, медиально третини верхньої вийной лінії потиличної кістки, від вийной зв'язки, остистих відростків VІІ шийного хребця й всіх грудних хребців і від над остистої зв'язки. Верхні пучки м'яза проходять униз і латеральна, закінчуються на задній поверхні зовнішньої третини ключиці. Середні пучки орієнтовані горизонтально, проходять від остистих відростків хребта кнаружи, і прикріплюється до акромиону й лопаткової ості. Нижні пучки м'яза йдуть нагору й латерально, переходять у сухожильну пластинку, що прикріплюється до лопаткової ості.

Функція: одночасне скорочення всіх частин трапецієподібного м'яза, при фіксованому хребті наближає лопатку до хребта, верхні пучки м'яза піднімаю лопатку; верхні й нижні пучки при одночасному скороченні, створюють парі сил, обертають лопатку навколо сагиттальной осі: нижній кут лопатки зміщається вперед й у латеральному напрямку, а латеральний кут догори - і медиально. При укріпленої лопатки й скорочення з двох сторін м'яз розгинає шийний відділ хребта й нахиляє голову назад, при однобічному скороченні - незначно повертає обличчя в протилежну сторону.

Найширший м'яз спини, m. latissimus dorsi, плоска, трикутної форми, займає нижню половину спини на відповідній стороні.

Функція: приводити руку до тулуба й повертає її в усередину (пронація), розгинає плечі; підняту руку опускає; якщо руки фіксовані ( на поперечині - турніку), підтягує до них тулуб ( при лазаньї, плаванні).

М'яз, що піднімає лопатку, m. Levator ckapulae. починається сухожильними пучками від заданих горбків поперечних відростків верхніх трьох або чотирьох шийних хребців між місцями прикріплення середнього сходового м'яза - попереду й ремінного м'яза шиї - позаду). Направляючись униз, м'яз прикріплюється до медіального краю лопатки, між верхнім її кутом й остю лопатки. У верхній своїй третині м'яз прикритий грудінно-ключично-социвідним м'язом, а в нижній третині - трапецієподібним м'язом. Безпосередньо до переду від м'яза, що піднімає лопатку, проходити нерв до ромбовидного м'яза й глибока гілка поперечної артерії шиї.

Функція: піднімає лопатку, одночасно наближаючи її до хребта; при укріпленої лопатки нахиляє у свою сторону шийну частину хребта.

Мала й більша ромбовидне м'яза, m. rhombidei minor et major, часто зростаються й утворять один м'яз.

Мала ромбовидна м'яза починається від нижній частини вийной зв'язки. Пучки її проходять косо - зверху вниз і літерально й прикріплюються до медіального краю лопатки.

Більша ромбовидна м'яза бере качан від остистих відростків ІІ - V грудних хребців; прикріплюючись до медіального краю лопатки від рівня ості лопатки до його нижнього кута.

Ромбовидні м'язи, розташовуючись глибше трапецієподібного м'яза, самі покривають позаду верхню завданню зубчастий м'яз і частково м'яз, що випрямляє хребет.

Функція: наближає лопатку до хребта, одночасно переміщаючи її догори.

До ребер прикріплюються два тонкі плоскі м'язи - верхня й нижня задні зубчасті(дод. А5).

Верхній задній зубчастий м'яз, m. serratus posterior superior, розташовано поперед ромбовидних м'язів, починається у вигляді плоскої сухожильної пластинки від нижньої частини вийной зв'язки й остистих відростків VІ - VІІ шийних й І - ІІ грудних хребців. Направляючись косо зверху й униз і латеральна, вона прикріплюється окремими зубцями до задньої поверхні ІІ - V ребер, кнаружи від їхніх кутів.

Функція: піднімає ребра.

Нижній задній зубчастий м'яз, m. serratus posterior inferior, лежить попереду найширшого м'яза спини, починається сухожильною пластинкою від остистих відростків ХІІ - ХІ грудних й І - ІІ поперекових хребців; тісно зрощену з поверхневою пластинкою пояснічно-грудинної фасції і початком найширшого м'яза спини. Прикріплюються окремими м'язовими зубцями до чотирьох нижніх ребер.

Функція: опускає ребра.

Глибокі м'язи спини. Глибокі м'язи спини утворюють три шари: Поверхневий, середній і глибокий. Поверхневий лантуха подань ремінним м'язом голови, ремінним м'язом шиї й м'язом, що випрямляє хребет; Середній лантуха - поперечно-остистим м'язом; Глибокий лантуха утворять межостисті, міжпоперечні й потиличні м'язи(дод. А5; А6).

Ремінний м'яз голови, m. splenius capitis, розташовується безпосередньо спереду від верхньої частини грудино-ключично-сосцевидної і трапецієподібної м'язів. Починається від нижньої половини вийної зв'язки (нижче рівня ІV шийного хребця), від остистих відростків VІІ шийного й верхніх трьох - чотирьох грудних хребців. Пучки цього м'яза проходять догори й латеральна, прикріплюються до сосцевидного відростка скроневої кістки й шорсткуватої площадки, під латеральним верхньої вийної лінії потиличної кістки.

Функція: при двостороннім скороченні м'яза розгинають шийну частину хребта й голову; при однобічному скороченні м'яз повертає голову у свою сторону.

Ремінний м'яз шиї, m. splenius cervicis, Починається від остистих відростків ІІІ - ІV грудних хребців. Прикріплюється до задніх горбків поперечних відростків двох або трьох верхніх шийних хребців, прикриваючи позаду качан пучків м'яза, що піднімає лопатку. Розташовується поперед трапецієподібного м'яза.

Функція: при одночасному скороченні м'яза розгинають шийну частину хребта, при однобічному скороченні м'яз повертає шийну частину хребта у свою сторону.

М'яз, що випрямляє хребет, m. erector spinae. Цей найдужчий м'яз спини з аутохтоних, простирається по всьому протязі хребта - від хрестця до основи черепа. Залягає попереду від трапецієподібної, ромбовидних, задніх зубчастих м'язів, найширшої м'яза спини. М'яз, що випрямляє хребет поділяється на Подвздошно-реберний м'яз, довжелезний м'яз і остистий м'яз. Подвздошно-реберний м'яз у свою чергу поділяється на подвздошно-реберний м'яз попереку, подвздошно-реберний м'яз грудей і подвздошно-реберний м'яз шиї.

Функція: утримує тіло у вертикальному положенні, а також діє вибірково, наприклад, при скороченні подвздошной-реберного м'яза попереку відповідні ребра відтягаються донизу й тім самим створюється опора для прояву сили дії діафрагми при її скороченні й т.д.

Подвздошно-реберний м'яз, m iliocostalis, є самою латеральною частиною м'яза, що випрямляє хребет. Починається від повздошного гребеня, внутрішньої поверхні поверхневої пластинки попереково-грудної фасції. Проходити догори по задній поверхні ребер латеральна від кутів останніх до поперечних відростків нижніх (VІІ - ІV) шийних хребців. Відповідно розташуванню окремих частин м'яза в різних областях її подрозделяют на подвздошно-реберний м'яз грудей, m iliocostalis thoracis, попереку, m iliocostalis lumborum, і шиї, m iliocostalis cervicis.

Функція: разом з іншими частинами м'яза, що випрямляє хребет, розгинає хребет; при однобічному скороченні нахиляє хребет у свою сторону, опускає ребра. Нижні пучки цього м'яза, відтягають і зміцнюють ребра, створюють опору для діафрагми.

Довжелезний м'яз, m. longissimus, - найбільш велика з трьох м'язів, що утворять м'яз, який випрямляє хребет. Розташовується медиально подвздошно-реберні м'яза, між нею й остистим м'язом. У ній виділяють довжелезні м'яза грудей, m. longissimus thoracis, шиї, m. longissimus cervicis, й голови, m. longissimus capitis.

Функція: довжелезний м'яз грудей і шиї розгинають хребет і нахиляють його убік; довжезна м'яз голови розгинає останню, повертає обличчя у свою сторону.

Остистий м'яз, m. spinalis, - сама медіальна з трьох частин м'яз, що випрямляє хребет. Прилигає безпосередньо до остистих відростків грудних і шийних хребців. У ній відповідно виділяють остистий м'яз грудей, m. spinalis thoracis, остистий м'яз шиї, m. spinalis cervicis, остистий м'яз голови m. spinalis capitis.

Функція: розгинає хребет.

Поперечно-остистий м'яз, m. transversosponalis. Цей м'яз подань великою кількістю пошарово розташованих м'язових пучків, які проходять косо нагору з латеральної в медіальну сторону від поперечних до остистих відростків хребтів. М'язові пучки поперечно-остистого м'яза мають неоднакову довжину й, перекидаючись через різну кількість хребців, утворять окремі м'язи: напівостисту, багатороздільні й м'язи обертателі.

Напівостистий м'яз, m. semispinalis, має вигляд довгих м'язових пучків, починається від поперечних відростків нижчележащих хребців, перекидається через чотири - шість хребців і прикріплюється до остистих відростків. Розділяється на напівостисті м'язи грудей, m. semispinalis thoracis, шиї m. semispinalis cervicis,і голови m. semispinalis capitis.

Функція: напівостисті м'язи груди й шиї розгинають грудний і шийний відділи хребетного стовпа; при однобічному скороченні повертають зазначені відділи в протилежну сторону. Напівостистий м'яз голови закидає голову назад, повертаючи (при однобічному скороченні) обличчя в протилежну сторону.

Многораздельні м'яза, mm. multifidi, являють собою м'язово-сухожильні пучки, які починаються від поперечних відростків нижележащих хребців і прикріплюються до остистих відростків вищележащих. Ці м'язи, перекидаючись через два - чотири хребці, займають борозенки по сторонах від остистих відростків хребців по всьому протязі хребетного стовпа, починаючи від хрестця до іншого шийного хребця. Смороду лежати безпосередньо поперед напівостистої й довжелезних м'язів.

Функція: повертають хребетний стовп навколо його поздовжньої осі, беруть частка в розгинанні й нахилі його убік.

М'яза- обертателі шиї, груди й попереки, mm. rotators cervicis, thoracis et lumborum, складають найглибший лантуха мускулатури спини, що займає борозну між поперечними й остистими відростками. М'яза-обертателі краще виражені в межах грудного відділу хребетного стовпа. Відповідно протяжності пучків м'яза- обертателі підрозділяються на довгі й короткі. Довгі м'язи-обертателі починаються від поперечних відростків і прикріплюються до підстав поперечних відростків вищележащих хребців, перекидаючись через один хребець. Короткі м'язи- обертателі розташовуються між сусідніми хребцями.

Функція: повертає хребетний стовп навколо його поздовжньої осі.

Межостисті м'яза шиї, груди й попереки, mm. Interspinales cervicis, thoracis et lumborum, з'єднують остисті відростки хребців між собою починаючи від ІІ шийного й нижче. Смороду краще розвинені в шийному й поперековому відділах хребетного стовпа, що відрізняються найбільшою рухливістю. У грудній частині хребта ці м'язи виражені слабко (можуть бути відсутніми).

Функція: беруть частка в розгинанні відповідних відділів хребта.

Межпоперечные м'яза попереку груди й шиї, mm intertransversarii cervicis, thoracis et lumborum, представлені короткими пучками, що перекидаються між поперечними відростками суміжних хребців. Краще виражені на рівні поперекового й шийного відділів хребетного стовпа. Межпоперечні м'яза попереку підрозділяються на латеральні й медіальні, mm ntertransversarii laterales et mediales lumborum. В області шиї розрізняють передні (перекидаються між передніми горбками поперечних відростків) і задні межпоперечні м'яза шиї, mm intertransversarii anteriores et posteriores cervicis. В останніх виділяють медіальну частину, pars medialis, і латеральну частину pars lateralis.

Потиличний м'яз, mm. suboccipitales. Він ділитися на великий задній прямий м'яз голови, на малий задній прямий м'яз голови й на верхній косий і нижній косий м'яз голови.

Великий задній прямий м'яз голови, m. restus capitis posterior major, починається від остистого відростка осьового хребця й прикріплюється до потиличної кістки під нижньої вийної лінією[4].

Функція: закидає голову, нахиляє її в бік, при однобічному скороченні повертає голову у свою сторону.

Малий задній прямий м'яз голови, restus capitis posterior minor, починається від заднього горбка атланта й прикріплюється до потиличної кістки під нижньої вийною лінією, глибше медіально від великого заднього прямого м'яза голови.

Функція: закидає й нахиляє голову убік.

Нижній косий м'яз голови, m. obliqus capitis inferior, починається від остистого відростка осьового хребця, проходити нагору й латеральна; прикріплюється до поперечного відростка атланта.

Функція: розгинає, нахиляє убік й обертає голову навколо поздовжньої осі зуба осьового хребця.

Верхній косий м'яз голови, починається від поперечного відростка атланта, проходити нагору й медіально; прикріплюється до потиличної кістки над нижньої вийної лінією. М'яз лежить глибоко й латеральна від місця прикріплення напівостистого м'яза голови.

Фасції спини. Поверхнева фасція, що покриває трапецієподібний і найширший м'яз спини, виражена слабко. Добрі розвинена попереково-грудна фасція, fascia thoracolumbalis, що покриває глибокі м'язи спини.

З'єднання хребців, articulations vertrbrales, представлені з'єднаннями між тілами хребців, з'єднаннями дуг і відростків хребців (дод. А7).

Тіла двох сусідніх хребців з'єднуються за допомогою міжхребцевих дисків, disci intervertebrales, і межпозвоночных симфізів, symphysis intervertebrales. Перший міжхребцевий диск розташований між тілами осьового й ІІІ шийного хребців, останній - між тілами V поперекового й І крижового хребців.

Кожен міжхребцевий диск має форму двоопуклої лінзи, у якій виділяють дві частини: периферичну й центральну. Периферична частина представлена волокнистим хрящем, волокна якого утворюють фіброзне кільце, anulus fibrosus.

Центральна частина диска складається з еластичної речовини (залишки спинної струни), що отримали назву драглистого ядра, nucleus pulposus. Саме за допомогою волокон фіброзного кільця сусідні хребці з'єднуються один з одним. Еластичне студенистое ядро, що перебувають усередині фіброзного кільця й здавлене тілами двох хребців, що з'єднуються, виконує роль амортизатора. Усередині студенистого ядра часто є щілина, що перетворює це з'єднання в перехідне, напівсуглоб, тобто в міжхребетний симфіз, simphysis intervertebralis. Діаметр міжхребетного диска більше, ніж діаметр тіл хребців, що з'єднують, тому міжхребетні диски виступають у вигляді валиків за межі країв тіл сусідніх хребців. Товщина міжхребетних дисків залежить від рівня розташування й від рухливості відповідного відділу хребетного стовпа. У грудному відділі товщина міжхребетного диска 3-4 мм, у поперековому - 10-12 мм, а в шийному відділі дорівнює 5-6 мм. З'єднання тіл хребців за допомогою міжхребетних дисків підкріплюється двома поздовжніми зв'язками: передньої й задньої. Передня поздовжня зв'язка, lig. longitudinale anterius, простирається від глоткового горбка потиличної кістки й переднього горбка передньої дуги атланта до 2-3 поперечної лини тазової поверхні хрестця. Ця зв'язка рихла з'єднується з передньою поверхнею тіл хребців і міцно зрощена з міжхребетними дисками. Задня поздовжня зв'язка, lig. longitudinale posterius, починається на задній поверхні тіла ІІ шийного хребця, тягнеться по задній (дорсальної) поверхні тіл хребців униз (усередині хребетного каналу) і закінчується в крижовому каналі на задній поверхні тіл крижових хребців або на І куприковому хребці. На рівні міжхребетних дисків ця зв'язка розширюється й зростається із хрящем. З тілами хребців зв'язка з'єднана неміцно. На рівні середнього атлантоосевого суглоба задня поздовжня зв'язка зростається з пучками хрестоподібної зв'язки атланта, що розташована попереду від неї, а догори продовжується в покривну мембрану.

З'єднання дуг хребців. Для з'єднання дуг хребців між собою служать жовті зв'язки, ligg. flava, які виконують проміжки між дугами. Вони складаються з еластичної сполучної тканини і тому мають жовтий колір і велику міцність.

З'єднання відростків хребців утворюють дугостростчаті, або міжхребетні суглоби, articulationes zigapophysiales intervertebrales(дод. А8). Покриті хрящем поверхні суглобових відростків сусідніх хребців звернені один до одного. При цьому площини суглобових щілин в шийному, грудному і в поперекових відділах орієнтовані відповідно напряму суглобових відростків і їх суглобових поверхонь. Суглобова капсула прикріплена по периферії суглобового хряща і посилена тонкими пучками сполучних волокон. Суглоби, утворені нижніми суглобовими відростками останнього поперекового хребця і верхніми суглобовими відростками крижів, виділяються особливо - попереково-крижові суглоби, articulations lumbosacrales. Остисті відростки з'єднуються між собою за допомогою міжостистих зв'язок, ligg. interspinalia, і надостістой зв'язки,lig supraspinale. Міжостисті зв'язки є соєдінітельнотканні пластинками, розташовані між остистими відростками. Вони дуже тонкі в шийному відділі хребетного стовпа і значно товщі в поперековому.

1.2 Этіопатогенез. Класифікація і ознаки сколіозу

Этіопатогенез. Сколіоз - хронічне, прогресуюче захворювання хребта, що характеризується дугоподібним викривленням у фронтальної площині і скручуванням ( торсі я) хребців навколо вертикальної осі. Внаслідок цього може розвиватися реберне вип'ячування, а потім - реберний горб. Сколіоз супроводжується різними порушеннями розміщення і функціонування внутрішніх органів, насамперед сердцево-судинної і дихальної систем, тому його прийнято розглядати не просто як викривлення хребта, а як сколіотичну хворобу.

Розвиток сколіозу відбувається в двох напрямах: у напрямку бічного нахилу хребта - інфлексия (inflexio) і його повороту - торсі я (torsio). Фізіологічні вигини його залишаються вираженими до тих пір, поки зберігаються еластичні властивості навколишніх тканин і не змінюється структура самих хребців. Порушення цих властивостей викликає зменшення опірності хребта. Раннім симптомом такого стану є швидка стомлюваність м'язів спини, що відображається на загальній працездатності[5].

При розвитку бічного викривлення хребта в дитячому віці зростання хребців відбувається в ненормальних умовах: спочатку виникають зміни в міжхребетних хрящах, а потім в зовнішній формі і внутрішній структурі хребців. Унаслідок нерівномірного навантаження на різні половини тіла хребців на увігнутій стороні, де проходить траєкторія тяжкості тіла, розвиток дужок і тіла хребця порушується, зростання їх сповільнюється, в цих ділянках утворюється щільна кісткова речовина. На протилежній, розвантаженій, стороні розвитку ніщо не перешкоджає, зростання тіла хребців і дужок посилюється, а кісткова тканина стає більш рихлою. Кісткові балочки внутрішньої губчастої структури тіла хребця приймають косе положення від підстави клину до його верхівки по діагоналі, прагнучи прийняти спіралевидну форму.

Рис. 1.1. Клиновидний хребець.

В результаті асиметричного зростання хребця під впливом нерівномірного навантаження велика, полегшена, частина хребця прямує у бік дуги і назад, а менша, навантажена, або його вершина - у бік угнутості і вперед, і хребець приймає клиновидну форму (Рис.1.1.). Поворот хребців щодо один одного відбувається в трьох суглобах: між тілами хребців (articulatio intersomatica) і в міжхребетних зчленовуваннях справа і зліва (articulatio intervertebralis dextra et sinistra). Суглоб, утворений тілами хребців, що містить міжхребетний хрящ і драглисте ядро, грає головну роль в процесі виникнення торсиі (Рис. 1.2.).

Рис. 1.2. Зчленовування між тілами хребців (по В. Д. Чакліну). а - схема з'єднання трьох зчленовувань; б - те ж в бічній проекції; у -студенистое ядро.

Торсія може відбуватися у всій дузі викривлення або в окремих хребцях. Р. Р. Вреден і А. А. Козловській розрізняють два види торсиі: ротатора, коли поворот хребців не супроводжується зміною їх форми, і деформаційну - із зміною форми хребців і їх взаємного розташування. Л. П. Николаєв також указує, що ротаційна установка виникає в результаті обертання, що здійснюється на рівні міжхребетних дисків, або унаслідок скручування самих хребців в результаті яких-небудь патологічних зміні[6].

Форма, ротатора торсиі, звичайно передує деформаційною. Якщо причиною виникнення сколіозу є нервово-м'язова недостатність, яка, за даними Інституту імені Р. М. Турнера, визначається у 60-70% таких хворих, то спочатку з'являється ротатор торсі я, яка при несвоєчасно початому або неправильному лікуванні переходить надалі в деформаційну.

Причина торсиі може полягати і в зміні самих хребців (клиновидний хребець, незарощення дужок або тіла, додатковий хребець і ін.). У цьому случаї, мабуть, деформаційна торсі я виникає після ротатора швидше, що говорить про ранній початок процесу.

Практичне значення розпізнавання форми торсиі зводиться до того, що дозволяє визначити прогноз і методику лікування консервативними засобами. Гімнастичні вправи найбільш ефективні тоді, коли сколіотичній вигин і торсі я обумовлені змінами в міжхребетних дисках, а хребці ще не піддалися деформації. При правильній методиці лікування можливий виражений терапевтичний ефект. При ротаторі торсиі можна застосовувати вправи з великим розмахом і м'язовою напругою, чим при деформаційній, коли потрібен обережність і постійне рентгенологічне спостереження, особливо при диспластичних сколіозах. Але іноді і при деформаційній торсиі, особливо спочатку її розвитку, можна при правильній методиці зупинити процес.

Торкаючись механізму торсиі, слід вказати, що хребці при обертанні управо або вліво підкоряються певній закономірності: при правосторонніх сколіозах поворот здійснюється за годинниковою стрілкою, при лівобічних - проти годинникової стрілки незалежно від того, і якому відділі хребта утворюється сколіоз. В процесі розвитку торсиі хребці повертаються таким чином, що тіла їх обернені передніми частинами у бік опуклості, а задніми - у бік угнутості. Обертання хребців відбувається не строго по вертикальній осі, а по осі, яка змінює свій напрям і йде зверху ззаду вперед і вниз. Внаслідок цього поперечний відросток на стороні вгнутості прямує наперед і донизу, захоплюючи за собою м'язи, а на стороні опуклості - назад і догори, відсовуючи прилеглі м'язи і утворюючи м'язовий вал унаслідок постійного тиску і роздратування поперечними відростками (У. Д. Чаклун). Зміна положення відростків при обертанні хребців добре визначається рентгенологічна.

Формування сколіозу - складний патологічний процес. І. А. Мовшовіч (1965) переконаний в тому, що в основі ґенеза його лежить асиметричне зростання хребців під впливом яких то чинників. При локальній односторонній механічній дії на зони зростання тіл хребців, а також при односторонньому пригнобленні зростання хребетного стовпа в експерименті розвивається, як правило, не прогресуюча або поволі прогресуюча (частіше локальна) форма сколіозу. Ймовірно, для розвитку поширеного прогресуючого сколіозу ідіоматичної, діспластічної, паралітичної або іншої етіології недостатньо наявність одностороннього порушення паросткових елементів одного або декількох хребців. Для цього потрібен якийсь первинний патологічний чинник, який обумовлює порушення апофізарного зростання цілого сегменту хребетного стовпа. Таким чинником, зокрема, можуть бути діпластічні зміни в спинному мозку, хребетному стовпі, диску. І. А. Мовшовіч запропонував розділити всі етіологічні чинники сколіотичної хвороби на три групи.

1.Первинно-патологічні чинники. Ці чинники можуть бути як природженого, так і придбаного характеру.

Порушення зростання і розвитку хребетного стовпа може бути зв'язано, наприклад, з природженим клиновидним або напівклиновидним хребцем, з асиметрією зон зростання тіл хребців. При такій аномалії хребетний стовп у міру зростання набуває дугоподібної форми з патологічно деформованим хребцем на вершині дуги. Сколіотична хвороба може бути зв'язана і з іншими природженими аномаліями - наявністю додаткового ребра або з відсутністю ребра на одній стороні; зрощенням п'ятого хребця з крижами (сакралізація) або, навпаки, переходом першого крижового хребця в поперекову область (люмбалізация).

Первинно-патологічні чинники придбаного характеру, що приводять до сколіотичній хвороби, можуть бути пов'язані з рахітом, неправильно лікованим компресійним переломом хребетного стовпа. Туберкульозний спондиліт (специфічна туберкульозна поразка хребців), а також остеомієліт (запальна поразка хребців) також можуть привести до деформації ряду хребців і первинних порушень зростання і розвитку хребетного стовпа.

2. Статико-динамічні чинники. Ці етіологічні чинники пов'язані з тривалим асиметричним положенням тіла, що приводить до компенсаторного викривлення хребетного стовпа. Так, бічне викривлення його може бути викликано паралічем м'язів однієї половини тулуба, різницею в довжині нижніх кінцівок природженого характеру або у зв'язку з одностороннім природженим вивихом стегна, односторонньою плоскостопістю, неправильно зрощеним переломом кісток однієї з кінцівок. Все це приводить до косого розташування тазу і сприяє розвитку сколіотичній хвороби.

До цієї ж групи етіологічних чинників відноситься деформація хребетного стовпа унаслідок обширних рубцюватих змін на одній стороні тіла в результаті пошкодження м'яких тканин при опіках, важких травмах, іноді після оперативних втручань.

Статико-динамічні порушення можуть бути пов'язані з синдромом, рефлекторно-хворобливості, при деяких захворюваннях хребетного стовпа і периферичної нервової системи. У таких випадках сколіоз виникає унаслідок тривалого асиметричного положення тіла, яке хворому приймає, щоб зменшити больові відчуття.

3. Загальнопатологічні чинники. Ця група чинників не пов'язана безпосередньо з поразкою хребетного стовпа або патологічним положенням тіла, але сприяє виникненню або прогресуванню сколіотичного процесу в зв'язку в різким зниженням сприятності організму і зменшенням його компенсаторних можливостей.

Так, нерідко прогресування сколіозу спостерігається в період, наступающого статевому дозріванню, або в період статевого дозрівання, коли у хворих сколіозом підлітків виявляються порушення балансу діяльності залоз внутрішньої секреції.

Прогресування сколіотичної хвороби можливо також після важких захворювань.

Уявлення про різні етіологічні чинники сколіотичної хвороби дозволяє не тільки зрозуміти причини виникнення і прогресування захворювання, але і побудувати лікувальний процес враховуючи етіологію.

Очевидно, що первинно-патологічні чинники хоч і призводять до виникнення сколіозу, але самі по собі не можуть пояснити у кожному конкретному випадку швидке прогресування процесу.

Статико-динамічні чинники викликають деформацію хребетного стовпа, як правило, оборотного характеру, що піддається лікуванню після усунення самих статико-динамічних порушень. Проте в поєднанні з чинниками першої групи статико-динамічні розлади сприяють прогресуванню сколіотичної хвороби [7].

Особливо несприятливо для хворого сумісна дія етіологічних чинників всіх трьох груп. У цих випадках спостерігається важкі, швидко прогресуючі форми сколіотичної хвороби.

Розрізняють слідуючи види сколіозу у залежності від його етіології та патогенезу: природжений, диспластичний, неврогенний, статичний та ідіопатичний.

- природжений сколіоз обумовлений деформацією, яка розвинулась на підставі змін у кістковому скелеті хребта : синостоз ребер з одного боку, додаткові ребра та напівхребці, синостоз остистих відростків, дефекти дужок, дисплазія поперековокрижового відділу.

- диспластичний сколіоз - спонділоліз, недорозвиненість дужок хребців, однобічна сакралізація та люмбалізація. Загальність природженого походження примушує об"єднати обидва поняття за етнологією в одну форму природженого сколіозу.

- неврогенний сколіоз в основному виникає у наслідок перенесеного поліомієліту та причиною його є порушення рівноваги з боку м"язів спини та косих м"язів живота. До групи неврогенних відносяться також сколіози на підставі міопатії, сирінгомієліі, нейрофіброматозу, спастичних паралічів та ін.

- статичний сколіоз частіш за все виникає в наслідок ураження суглобів нижніх кінцівок ( анкілоз, природжений вивих стегна та ін. ), що супроводиться їх скороченням із послідуючими стійкими змінами хребта.

- ідіопатичний сколіоз - найбільш розповсюджена форма, але виникнення її до теперішнього часу незрозуміло.

Професор Кон II. виділяє родинний або спадковий сколіоз. Він указує на те,що коли в одного з батьків діагностований природжений сколіоз, то при народженні в їх дитини жіночої статі буде передана схильність до цього захворювання. А якщо народжується дитина чоловічої статі, то схильності до даного захворювання може і не бути.

Ці вказівки професора І.І.Кона необхідно враховувати при плануванні сім!

Причини сколіотичної хвороби :

1. Дисплазія - виникає у наслідок порушення процесів обміну у кістковій тканині хребта.

2. Природжена деформація хребтового стовпа порушення інервації (нервові сколіози).

3. Статичні сколіози у наслідок неправильного положення тіла при переломах хребта, кісток тазу, при скороченні нижньої кінцівки.

4. Розвиток сколіозу після оперативного втручання на легенях та серці. Ідиопатичні причини ( невідомі).

5. Спадкові (родинні).

Класифікація. За локалізацією сколіози поділяються на:

- шийно- грудні,

- грудні,

- грудо - поперекові,

- шийне - грудо - поперекові

Тяжкість сколіозу визначається ступінню скривлення та деформацією хребта та грудної клітки.

Існує чотири ступені сколіозу ( за В.Д.Чакліним) :

І -- ступінь - ледве помітне скривлення хребта у фронтальній площі, яка помітна при нахилі хворого вперед та не зникає повністю у вертикально витягнутому та горизонтальному положеннях. Характерна асиметрія м"язів нарівні первинноі дуги, яка більш помітна в положенні нахилу.

На рентгенограмі, зробленій в положенні лежачи, помічаються ознаки торсії, які збігаються із дугою відхилення. Кут сколіотичноі дуги дорівнює 5

- 10е за методом Кобба.

П -- ступінь - характеризується не тільки помітним відхиленням хребта у фронтальній площі, але і реберним вибуханням, деформація часткова і не зникає при потягуванні хворого вгору. На рентгенограмі існують ознаки структурного сколіозу у вигляді ясно визначеної торсії. Кут скривлення складає 11 - 30° Намічаються ознаки компенсаторної дуги.

Ш -- ступінь сколіозу, як правило, супроводжується стійкими та більше визначеними деформаціями грудної клітки. Появою великого реберно-хребтового горбу. Кут скривлення від 31 - 60 .

ІУ -- ступень сколіозу характеризується різко визначеним фіксованим кіфосколіозон, деформацією ребер, яка виявляється у вигляді значно виявленого горба. Кут скривлення дорівнює 61 - 90 °. (малюнок 1).

За формою викривлення і ознаці складності сколіози поділяються на 2 групи: прості і складні.

Прості сколіози характеризуються однією дугою викривлення, з відхиленнями хребта в один бік. Хребетний стовп при цьому нагадує букву С. Простиі сколіози можуть бути локальними і тотальними. Локальні сколіози захоплюють один з відділів хребта. Як правило, вони утворюються в його рухомих частинах (шийний, поперековий, грудний сколіоз). Тотальні ськоліози захоплюють весь хребет, утворюючи при цьому велику дугу.

Складні сколіози характеризуються двома і більш відхиленнями хребта в декількох напрямах. Розрізняють три різновиди складних сколіозов:

1. Сколіоз у вигляді букви S - з верхньою дугою викривлення;

2. Сколіоз у вигляді знаку, питання ? - з верхньою дугою викривлення управо, а нижньої вліво;

3. Потрійний сколіоз має три вигини, наприклад, в шийному, грудному і поперекових відділах хребта.

За ознакою напряму викривлення сколіози діляться на лівобічні і правосторонні.

Тип сколіозу визначають по класифікації Понсеті і Фрідмана. Прості сколіози бувають: шийні, шийно-грудні (верхнегрудні), грудні, попереково-грудні, поперекові, попереково-крижові. З складних - виділяють комбінований сколіоз. Складні сколіози (комбіновані) утворюються з простих - основна (первинна) дуга викривлення компенсується другою дугою викривлення. Тип сколіозу визначається локалізацією первинної дуги викривлення. Для вироблення реабілітаційної тактики важливо виявити первинну дугу викривлення, оскільки ефективність лікування багато в чому залежить від можливості виконати корекцію первинної дуги. На думку ряду авторів, первинна дуга викривлення звичайно більше за компенсаторну. У ній завжди наочно виражена клиновидна деформація і торсиі хребців, вона більш фіксована і менш подається корекції. Якщо первинне викривлення ригідно, корекція вторинних дуг не забезпечує належного лікувального ефекту.

Іноді утворюється сколіоз з трьома вершинами викривлення. Наприклад, якщо первинним є поперековий сколіоз управо, то його компенсує вторинний лівобічний сколіоз грудного відділу, який в свою чергу компенсується правостороннім сколіозом шийного відділу хребта. Сколіози можуть поєднуватися з порушенням постави в сагиттальной площині, частіше - з дефектами, що характеризуються збільшенням нормальних фізіологічних вигинів хребта, рідше - з дефектами зменшення нормальних фізіологічних вигинів хребта[10].

По розвитку процесу розрізняють той, що непрогресує, поволі прогресує і бурхливо прогресує сколіози. Більше 50% сколіозов не прогресують і залишаються сколіозамі І ступені; 40% поволі прогресують; 10% всіх сколіозів бурхливо прогресують, тобто через 2-3 роки сколіоз досягає вже ІІІ ступені розвитку, нерідко з формуванням ребрового горба. Особливо небезпечний в зв'язку з цим пубертатний період розвитку дитини, під час якої відбувається бурхливе зростання скелета. З його початком перебіг сколіозу різко погіршується. За відсутності лікування швидкість прогресування хвороби збільшується в 4-5 разів, тому необхідний контроль за зростанням дитини. Абсолютна величина зростання не впливає на перебіг сколіозу, визначальну роль грає крива швидкості росту. Із закінченням зростання хребта, як правило, припиняється прогресування сколіотичной хвороби і, отже, можна говорити про припинення надзвичайно активних реабілітаційних заходів.


Подобные документы

  • Клініко-фізіологічне обґрунтування лікувальної дії засобів фізичної реабілітації на організм після компресійного перелому хребетного стовпа. Програма фізичної реабілітації хворих. Врахування ефективності застосування засобів фізичної реабілітації.

    дипломная работа [156,3 K], добавлен 25.05.2012

  • Анатомія та фізіологія хребта. Етіологія, класифікація та епідеміологія сколіозу. Лікування сколіотичної хвороби. Програма фізичної реабілітації підлітків зі сколіозом. Посадові обов'язки медичної сестри з лікувальної фізкультури та лікувального масажу.

    дипломная работа [4,0 M], добавлен 12.03.2014

  • Анатомо-фізіологічні особливості хребетного стовпа. Види та причини переломів хребта. Методи лікування і фізичної реабілітації хворих після неускладнених компресійних переломів поперекового відділу хребта. Лікувальна гімнастика, масаж, гідрокінезотерапія.

    курсовая работа [112,6 K], добавлен 08.06.2015

  • Причини виникнення і клінічна течія гіпертонічної хвороби (ГХ). Механізми лікувальної дії фізичних вправ. Ступені та симптоми ГХ. Основні принципи її лікування. Удосконалення професійної підготовки студентів інституту фізичної культури та реабілітації.

    реферат [26,5 K], добавлен 08.09.2009

  • Особливості фізичної реабілітації при пневмонії на стаціонарному етапі. Загальна характеристика етапів реабілітації. Механізм лікувальної дії фізичних вправ. Індивідуальна програма реабілітації пацієнта, який переніс пневмонію, за допомогою ЛФК.

    курсовая работа [39,5 K], добавлен 13.04.2016

  • Етіологія і патогенез бронхіальної астми. Механізм лікувальної дії фізичних вправ при лікуванні хворих на бронхіальну астму, позитивний вплив лікувального масажу, фізіо- і дієтотерапії. Оцінка ефективності комплексу методів фізичної реабілітації.

    дипломная работа [297,9 K], добавлен 15.02.2014

  • Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи. Основні причини виникнення гіпертонічної хвороби, її клінічні прояви та перебіг захворювання. Медикаментозне лікування та профілактика. Використання засобів фізичної реабілітації при гіпертонії.

    дипломная работа [79,0 K], добавлен 14.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.