Фізична реабілітація при сколіозі І-ІІ ступеня

Правильна постава у дитини має не тільки естетичне значення, хоча цей фактор дуже важливий і бажаний для кожного. Необхідно пам'ятати, що правильну поставу слід розглядати перш за все, як найбільш сприятливі фізіологічні умови діяльності всіх органів та систем організму.

Численними науковими дослідженнями було установлено, що правильна постава вимагає найменше витрат м'язових зусиль для того, щоб стримувати тіло в рівновазі, а також створює найбільш сприятливі умови для функції усіх органів та систем людини.

Відомо, що патологічні стани негативно впливають на поставу. Зв'язки з функціональною діяльністю внутрішніх органів із зовнішніми формами тіла є двобічними і тому відхилення зовнішніх форм можуть також негативно впливати на функцію внутрішніх органів, особливо у дитячому віці.

Так, кіфотична та кіфолордотична постава, за даними Ушакової М.С. та Багрян С.К., виявляють негативний вплив на функцію зовнішнього дихання.

Особливо різким порушенням підлягає функція зовнішнього дихання при сколіозах. Вже при початкових ступенях скривлення хребта у фронтальній площині ( І - II ступінь) відмічаються ознаки дихальної недостатності.

При фіксованих (III - ІУ ступінь) різко виявлених сколіозах відмічається II -III стадії дихальної недостатності, які, як правило, тягнуть за собою і порушення діяльності ССС.

Дані спостережень показали, що ЖЄЛ, споживання кисню, МВЛ, швидкість вдиху та видиху вже на початкових ступенях сколіотичної хвороби, значно нижче цих же показників у здорових дітей такого ж віку.

Зниження ресорної функції при плоскій спині або плоскостопості може привести згодом до зміщення внутрішніх органів, головних болів защемленню нервових корінців спинного мозку, загальній слабкості та швидкій стомленості [32].

Різні порушення постави та деформації хребта негативно впливають і на психічну сферу дитини, знижуючи емоційний тонус, активність, пригнічують настрій, створюють відчуття фізичної неповноцінності[61; 64].

1.3 Комплексне лікування сколіотичної хвороби 1-2 ступені

Лікування сколіотичної хвороби комплексне. Разом із загальнотерапевтичними гігієнічними засобами, ортопедичними методами лікування застосовують засоби фізичної реабілітації, ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію. У разі безрезультатного тривалого консервативного лікування і прогресування захворювання при сколіозах ІІ - ІV ступеня інколи проводять оперативне втручання, суть якого зводиться до корекції деформації з наступною фіксацією хребта. Однак операція не завжди призводить до виліковування, тому в переважній більшості провідним методо лікування сколіозу є консервативний.

Розрізняють типи операцій: операції на сухожильно-зв'язковому апараті хребта; операції на дисках і операції на тілах хребців. Ці операції поєднують із задньою кістково-пластичною фіксацією хребта: що коригують операції з використанням металевих конструкцій. За наявності ребрового горба проводять резекцію найбільш виступаючих ребер або торакопластіку. Враховуючи етіологію захворювання, застосовують комбіновані методи операцій, що включають окремі компоненти перерахованих методик. Після операції діти потребують комплексного лікування до завершення періоду зростання. [64; 63; 15].

Фізичні вправи сприяють появі нових моторно-вісцелярних зв'язків.

Компенсаторні процеси можуть переходити від патологічних в захисних. Компенсація відбувається за рахунок збільшення м'язової маси серця -гипертрофії міокарду.

Компенсації підрозділяються на тимчасові і постійні. Тимчасові компенсації виявляються посиленням грудного дихання при операції на черевній порожнині або діафрагмального дихання при операції на грудній клітці.

Тимчасові компенсації використовуються під час хвороби і якогось періоду після одужання. Постійні компенсації необхідні при безповоротній втраті або різкому збоченні функцій[23].

Консервативне лікування сколіозу ставить за мету створення компенсаторних викривлень і виправлення первинного викривлення[47]. Методи консервативного лікування сколіозу багато в чому залежать від величини деформації і її стабільності. У випадках, коли при динамічному спостереженні наголошується прогресування сколіозу, дітей потрібно направляти в спеціалізовані школи-інтернати, де лікування поєднують з навчанням. У цих школах лікувальні заходи проводять протягом всього дня: діти вчаться, лежачи на спеціальних тапчанах; велике місце займають фізичні вправи, зокрема плавання в басейні.

Застосовують коригуючі гіпсові ліжечка, знімні ортопедичні корсети. Перевага ортопедичних корсетів в тому[25;38], що хворі при коригуванні можуть вільно ходити в них. Діти знімають корсет тільки на ніч і сплять в гіпсових ліжечках з деторсионними подушками.

Згідно останнім дослідженням, необхідно в грудному віці починати займатися профілактикою і лікуванням сколіотичної хвороби. У ранні періоди життя дитини важливе правильне харчування, перебування на свіжому повітрі, гігієна сну, гартування дітей і гармонійний фізичний розвиток. При схильності до прогресування процесу показані перебування в гіпсовому ліжечку, масаж м'язів тулуба, ванни[36].

Фахівці у області ортопедії, рекомендують дітям, хворим на сколіоз, спати на жорсткому ліжку з маленькою подушкою під головою і підкладенням подушки під дугу викривлення при положенні дитини на боку. Найбільшу увагу необхідно приділяти школярам, оскільки в 7-9 і 12-14 літньому віці відзначають максимальне прогресування сколіозу. Якщо сколіоз не прогресує, то можливо амбулаторне лікування[49].

Діти зі сколіозом І ступеня звичайно лікуються у поліклініці, де й займаються фізичними вправами, або в школах в спеціальних медичних групах. При сприятливому перебігу хвороби їм дозволяється займатися деякими видами спорту: плаванням (стиль брас), лижним спортом (класичний хід), академічним веслуванням, спортивними іграми (волейбол).

Лікування сколіозів ІІ ступеня проводять спеціалісти у кабінетах ЛФК, лікарсько-фізкультурних диспансерах, а при прогресуванні захворювання дітей слід направляти до спеціалізованих шкіл-інтернатів. У ніх пепебувають і хворі з ІІІ - ІV ступеннями сколіозу. В цих закладах лікування поєднують з навчанням: діти вчаться, лежачи на спеціальних топчанах; проводять фізкультпаузи на кожному уроці та 45-хвилинні заняття з лікувальної гімнастики, а зранку - гігієничну гімнастику. Використовують лікувальне плвання, елементи спортивних ігор. Застосовують коригуючі гіпсові ліжка, з'ємні ортопедичні корсети.

Останнім часом з'явилися рекомендації по застосуванню мануальної терапії при сколіозі, засновані на узагальненні тих, що є, на сьогодні відомостей і аналізі практичного досвіду авторів. Проте питання про використання мануальної терапії в цьому виді патології все ще залишається відкритим.

Лікування сколіотичної хвороби складається з трьох взаємозв'язаних ланок: мобілізація викривленого відділу хребта, корекція деформації і стабілізація хребта в положенні досягнутої корекції. Крім того, лікування направлене на усунення патологічних змін інших органів і систем організму хворого. Основним і найбільш важким завданням, рішення якого визначає успіх лікування в цілому, є не мобілізація і корекція викривлення, а стабілізація хребта в коригованому положенні. Корекція деформації, не підкріплена заходами, що забезпечують стабілізацію хребта, неефективна. Дійсне лікування сколіотичної хвороби, тобто зменшення структурної деформації хребців, може бути досягнуте тільки тривалими наполегливим лікуванням впродовж всього періоду зростання хребта з обов'язковим комплексним використанням ортопедичного лікування. Цей процес вельми складний і назавжди успішний.

РОЗДІЛ 2

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ ПРИ СКОЛіОИІЧНОЙ ХВОРОБІ І- ІІ СТУПЕНЯ

2.1 Механізми лікувальної дії фізичних вправ, масажу і фізіотерапії на організм хворих сколіотичною хворобою

Фізична реабілітація -- це застосування з лікувальною і профілактичною метою фізичних вправ і природних чинників у комплексному процесі відновлення здоров'я, фізичного стану та працездатності хворих і інвалідів. Вона є невід'ємною складовою частиною медичної реабілітації і застосовується в усіх її періодах і етапах. Фізичну реабілітацію використовують у соціальній та професіональній реабілітації. її засобами є: лікувальна фізична культура, лікувальний масаж, фізіотерапія, механотерапія, працетерапія. Призначення засобів фізичної реабілітації, послідовність застосування її форм і методів визначається характером перебігу захворювання, загальним станом хворого, періодом та етапом реабілітації, руховим режимом.

Лікувальна фізична культура -- метод лікування, що використовує засоби і принципи фізичної культури для лікування захворювань і ушкоджень, попередження їх загострень і ускладнень, відновлення здоров'я і працездатності хворих дітей.

Головним засобом лікувальної фізичної культури (ЛФК) є фізичні вправи, їх основою є м'язова діяльність, біологічна роль якої має надзвичайно велике значення у житті людини. Існує безпосередня залежність і тісний взаємозв'язок між м'язовою роботою і діяльністю внутрішніх органів, нормальним функціонуванням центральної нервової системи (ЦНС), які створилися і розвинулися у процесі еволюції. З огляду на це, зниження рухової активності (гіподинамія) призводить до порушень функціонального стану організму і виникнення хворобливих змін у серцево-судинній, дихальній, травній та інших системах.

При захворюваннях порушується нормальна життєдіяльність і функціональний стан організму, знижується пристосування його до змін зовнішнього середовища, знижується м'язова працездатність та бажання виконувати фізичну роботу. З метою створення умов для одужання, попередження ускладнень і загострення захворювань, хворим призначають переважно спокій або суттєво обмежують їхню рухову активність. Однак тривалий спокій спричиняє зміни діяльності систем і організму в цілому, підсилює порушення, викликані хворобою. Це може призвести до виникнення цілого ряду ускладнень, що значно погіршують перебіг захворювання і можуть загрожувати життю хворого. Тому у сучасній медицині прийнято поєднувати спокій з фізичними рухами за умови, що стан хворого це дозволяє[48].

ЛФК зменшує негативний вплив вимушеного спокою, підвищує тонус і активізує діяльність організму, мобілізує його захисні і компенсаторні реакції, попереджує ускладнення, відновлює і розширює функціональні можливості організму, наближує і функціональне одужання, скорочує терміни лікування. Добираючи спеціальні вправи, дозуючи їх, залежно від характеру і клінічного перебігу хвороби, можна цілеспрямовано впливати і переважно змінювати певні функції організму шляхом відновлення ушкоджених систем, адаптуючи хворого до фізичних навантажень побутового і виробничого характеру. Поступово зростаючі дозовані фізичні навантаження забезпечують загальну тренованість організму, що є основою відновлення працездатності хворого. Тому ЛФК є обов'язковим лікувальним засобом і невід'ємною складовою частиною процесу реабілітації.

ЛФК входить до комплексного методу лікування, що застосовується в сучасній медицині. Його суть полягає у поєднанні позитивного впливу на організм різних засобів і методів лікування, що доповнюють один одного. Це забезпечує найшвидше одужання і реабілітацію хворих, з максимальним ефектом, . за короткий час, в межах існуючого захворювання або наслідків травми. Розрізняють терапевтичні, хірургічні і ортопедичні методи лікування, дієтотерапію, психотерапію.

Головною особливістю, яка виділяє ЛФК від усіх інших методів лікування, є свідома і активна участь хворого у процесі лікування фізичними вправами. Хворий, який знає для чого потрібно застосовувати фізичні вправи (мету), свідомо виконує призначені рухи, інколи зусиллям волі змушує себе перебороти просто лінощі чи неприємні відчуття, що можуть виникнути в процесі виконання вправ. При застосуванні всіх інших методів лікування хворий є відносно пасивним, а укол, операція, фізіотерапевтичні процедури, масаж і т. ін. лікувальні дії виконує медичний персонал.

Протипоказаннями ЛФК є загальний важкий стан хворого, гострий період захворювання та його прогресуючий перебіг; сильний біль, загроза тромбоемболії, кровотеча чи можливість появи її у зв'язку з рухами; висока температура і збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) понад 20-25 мм год, інтоксикація; злоякісні пухлини.

Механізми лікувальної лм фізичних вправ. Цілюща дія ЛФК на організм здійснюється шляхом взаємодії нервової і гуморальної систем, моторно-вісцеральними рефлексами. Будь-яке скорочення м'язів подразнює закладені в них численні нервові закінчення і потік імпульсів з них, а також з пропріорецепторів інших утворень опорно-рухового апарату, спрямовуються у ЦНС. Вони змінюють її функціональний стан і через вегетативні центри забезпечують регуляцію і перебудову діяльності внутрішніх органів. Одночасно у цьому процесі регуляції бере участь і гуморальна система, у якій продукти обміну речовин, що виникають у м'язах, попадають у кров і діють на нервову систему (безпосередньо на центри і через хеморецептори) і залози внутрішньої секреції, викликаючи виділення гормонів. Таким чином, інформація про роботу м'язів по нервових і гуморальних шляхах надходить у ЦНС і центр ендокринної системи (гіпоталамус), інтегрується, а потім ці системи регулюють функцію і трофіку внутрішніх органів[69].

Розрізняють чотири основних механізми лікувальної дії фізичних вправ на організм хворого: тонізуюча, трофічна (Ігорпе -- живлення) дія, формування компенсацій і нормалізація функцій (В.К. Добровольський, 1970).

Тонізуюча дія фізичних вправ. Спеціально дібрані вправи здатні посилювати процеси гальмування чи збудження у ЦНС і тим самим сприяють відновленню нормальної рухливості та врівноваженості нервових процесів. Це покращує регулюючі властивості, активізує діяльність ендокринних залоз і стимулює вегетативні функції та обмін речовин за механізмом моторно-вісцеральних рефлексів. Тонізуючий вплив фізичних вправ тим більший, чим більше м'язів залучається у рухову діяльність і чим вище м'язове зусилля. В осіб, які займаються ЛФК, виникають позитивні емоції, створюється піднесений настрій і з'являється впевненість у швидкому одужанні.

Трофічна дія фізичних вправ. У процесі руху виникають пропріоцептивні імпульси, що йдуть у вищі відділи нервової системи та вегетативні центри і перебудовують їх функціональний стан, що сприяє покращанню трофіки внутрішніх органів та тканин за механізмом моторно-вісцеральних рефлексів. М'язова діяльність стимулює обмінні, окислювально-відновні та регенеративні процеси в організмі. У працюючому м'язі відбувається розширення та збільшення кількості функціонуючих капілярів, посилюється приплив насиченої киснем артеріальної та відтік венозної крові, підвищується швидкість кровотоку, покращується лімфообіг. За рахунок цього швидше розсмоктуються продукти запалення, попереджується утворення спайок та розвиток атрофій.

Формування компенсацій. Фізичні вправи сприяють якнайшвидшому відновленню або заміщенню порушеної хворобою функції органа або системи. Формування компенсації зумовлене рефлекторними механізмами. Фізичні вправи сприяють збільшенню розмірів сегмента тіла або парного органа, підвищуючи їх функції та ураженої системи в цілому. Вони залучають до роботи м'язи, які раніше не брали участі у виконанні не властивих для них рухів.

Залежно від характеру захворювання компенсації можуть бути тимчасовими або постійними. Перші виникають під час хвороби та зникають після одужання, а другі -- у разі безповоротної втрати або обмеженні функції.

Нормалізація функцій. Відновлення анатомічної цілісності органу або тканин, відсутність після лікування ознак захворювання ще не є свідченням функціонального одужання хворого. Нормалізація функцій виникає під впливом постійно зростаючого фізичного навантаження, внаслідок чого поступово вдосконалюються регуляторні процеси в організмі, усуваються тимчасові компенсації, відновлюються моторно-вісцеральні зв'язки та рухові якості людини.

Усі названі вище механізми лікувальної дії фізичних вправ дозволяють визначати ЛФК як:

* метод неспецифічної терапії, що втягує у відповідну реакцію організм на усіх його рівнях;

* метод патогенетичної терапії, що впливає на загальну реактивність організму, механізми розвитку і перебігу патологічного процесу;

* метод функціональної терапії, що стимулює і відновлює функцію органу або системи загалом всього організму;

* метод підтримуючої терапії, що підтримує і розвиває пристосувальні процеси, зберігаючи функцію ураженої системи та життєдіяльність людини;

* лікувально-педагогічний процес, що передбачає свідому і активну участь хворого у лікуванні, вирішуючи тим самим певні завдання самовиховання та використання хворим набутих навичок занять фізичними вправами у подальшому повсякденному житті.

Механізми лікувальної дії масажу. У загальному складному механізміі дії масажу на організм хворих можна виділити три основних фактора: безпосереднє механічний вплив на тканини і органи, нервово-рефлекторний та гуморальний.

Механічний фактор впливу масажу виявляється безпосередньо у місці його проведення. Поверхня тіла людини покрита різноманітними м'якими , жорсткими та твердими тканинами утвореннями у вигляді шкіри, м'язів, фасців, сухожилок, зв'язок, окісток тощо. Саме на них спрямоване механічне діяння різноманітними масажними маніпуляціями у вигляді тертя, вижимань,стискувань, розтягувань та різноманітних зміщувань.

Міханічна дія масажу викликає прискорення кровообігу та лімфотоку у тканинах, що активізує теплову енергію людини.

Нервово-рефлекторний фактор виявляється у механічному подразненні різноманітних нервових приборів-рецепторів, де механічна енергія перетворюється у сигнал нервового збудження, що дає поштовх до подальших складних рефлекторних реакцій. Бо ці сигнали по доцентрових, аферентних шляхах потропляючи у визначені центри кори головного мозку, синтезуються у складну відповідну реакцію, яка у вигляді нервових імпульсів відповідної сили по відцентрових, еферентних шляхах розповсюджується по усьому організмові.

Гуморальний фактор впливу масажу на організм людини виявляється в активізації рідинних середовищ організму людини за рахунок біологічно- активних речовин, які у більшій кількості поступають до крові.

Під впливом масажу у шкірі утворюються різні високоактивні речовини (гістамін, ацетілхолін, амінокіслоти, поліпептиди та ін.) Вони беруть участь у передачі нервових імпульсів, регуляції судинного тонусу та інших процесах. Під впливом механічної дії ці речовини переходять а активну форму й потрапляють у кров і таким чином розповсюджуються по усьому організмові людини.

Крім цього завдяки існуванню нервово-рефлекторного фактора активізується діяльність ендокринної системи. У наслідок чого, залози внутрішньої секркції виробляють у більшой кількості свого секрету, який потрапляє у кров і також транспортується по всьому організму.

Усі ці три фактора знаходяться у тісному взаємозв'язку між собою й ніколи не проявляються окремо одне від одного. Наприклад, не можна уявити собі механічні маніпуляції без подразнення нервових рецепторув і навпаки.

Вплив масажу на обмін речовин виражається в активізації загального обміну речовин. Під впливом масажу посилюється виділення рідини з м'язів, яка затримується в них при втомі. Ущільнені ділянки в м'язах під впливом масажних прийомів швидко розсмоктуються.

Вплив масажу на серцево-судинну систему виражається в помірному розширенні периферичної артеріальної мережі, що обуславліває посилена притока артеріальної крові до масированих ділянок і сприяє перерозподілу крові в організмі. Під впливом масажу посилюється рух венозної крові, що сприяє поліпшенню кровообігу в цілому.

Вплив масажу на дихальну систему виявляється в рефлекторних діях, завдяки яким дихання стає глибшим, спокійніше і рідше. Масаж грудної клітки підвищує функцію дихальних м'язів, що сприяє кращому насиченню організму киснем, виведенню продуктів обміну і зняттю стомлення.

Вплив масажу на зв'язково-суглобовий апарат виявляється в поліпшенні еластичності масираваних тканин, що пов'язано із зігріванням масированої ділянки, поліпшенням його кровообігу поліпшенням відтоку венозної крові.

Вплив масажу на м'язи обумовлений підвищенням їх працездатності при дії на стомлені м'язи. У осіб, вимушених обмежувати свою рухливість, масаж викликає значне підвищення тонусу мало-працюючих м'язів, підвищує їх силу і витривалість.

Вплив масажу на нервову систему залежить від ступеня роздратування рецепторів, закладених в масажованих тканинах і від у відповідь реакції масированного. Окрім рефлекторної дії має велике значення і вплив масажу на нервові провідники, що широко використовується в лікувальній практиці при необхідності знизити провідність чутливих і рухових нервів. Правильно підібрані масажні прийоми зменшують больові відчуття.

Крім лікувальної фізичної культури і масажу при сколіотичній хворобі призначаються фізіотерапевтичні процедури.

Фізіотерапія, що у перекладі з грецької означає лікування природними чинниками, широко застосовується у комплексі засобів фізичної реабілітації при лікуванні різних захворювань та з метою профілактики. Розрізняють природні фізичні лікувальні чинники -- сонце, повітря, клімат, вода (прісна, морська, мінеральна), лікувальні грязі (пелоїди) та преформовані (штучні), які одержують за допомогою спеціальних апаратів шляхом трансформування переважно електричної енергії у різні види і форми.

Механізми лікувальної дії фізичних чинників Променеві, температурні, електричні, механічні, хімічні та інші види енергії діють на організм через шкіру, дихальні шляхи, слизові оболонки, подразнюючи у них численні рецептори. Увібрана клітинами енергія подразника змінює їх фізико-хімічний стан, внутрішньоклітинний обмін, енергопотенціал і проникність клітинних та внутрішньоклітинних структур і дає початок взаємопов'язаним нервово-рефлекторному і гуморальному механізмам дії на організм. Ця дія існує не тільки під час безпосереднього впливу фізичного чинника, а й після його закінчення протягом кількох хвилин, годин, доби, а інколи ще довше.

Фізичні лікувальні чинники, як і інші засоби фізичної реабілітації викликають в організмі полісистемну реакцію Вони впливають на крово-та лімфообіг, тонус судин, процеси мікроциркуляції, ферментативну активність і обмін речовин, імунітет, діяльність ЦНС і внутрішніх органів, опорно-руховий апарат. Деякі фізичні чинники, енергія яких при вбиранні тканинами трансформується у тепло, окрім судинних реакцій, розкриття нефункціоную-чих капілярів, прискорення кровообігу, покращання доставки кисню тканинам, стимулюють процеси терморегуляції, загартовують організм, діють антиспас-тично, болезаспокійливо. Вони підвищують захисні сили організму, його стійкість до дії несприятливих чинників зовнішнього середовища, знімають утому, прискорюють відновлення, можуть діяти на організм як заспокійливо, так і збуджуюче. Це позитивно впливає на психіку хворого, зміцнює у нього впевненість у видужанні.

Фізичні лікувальні чинники сприяють розсмоктуванню набряків, крововиливів, інфільтратів, рубців, спайок, стимулюють репаративні процеси при пролежнях і трофічних виразках, попереджають і лікують контрактури; підвищують м'язовий тонус; діють протизапально, бактерицидно. Суттєвою властивістю фізичних чинників є здатність безболісного проникнення через шкіру чи слизові оболонки ліків, хімічних компонентів, води, пелоїдів, озокериту та інших речовин.

Таким чином, фізичні лікувальні чинники викликають місцеву і загальну реакцію організму, подібну за наслідками до дії інших засобів фізичної реабілітації, але шляхи формування її різні. Стартовим механізмом розвитку цих реакцій є не сам фізичний чинник, як такий, а продукти його взаємодії з різними тканинами. Доведено, що кожен з фізичних чинників має тільки притаманну йому специфічну вибіркову дію на тканини, що визначається його фізичними властивостями, а й здатність клітинних структур поглинати той чи інший вид енергії. Так, енергія електричного поля УВЧ сильніше поглинається тканинами з діелектричними властивостями (кісткова, жирова та ін.), а мікрохвиль -- тканинами з великим вмістом води і електролітів (м'язи, кров, лімфа та ін.). Виходячи з цього, лікар призначає ті чи інші фізіотерапевтичні методи, визначає дозу, тривалість, кількість процедур і інтервал між ними, послідовність застосування і сумісність процедур у комплексі лікувальних засобів. Процедури проводять, переважно, щоденно або через день. Курс фізіотерапії складається у середньому з 12-15 процедур.

2.2 Завдання, засоби і методика лікувальної гімнастики при сколіотичній хворобі І - ІІ ступеня

Основною і найбільш дієвою ланкою в консервативному лікуванні сколіозу як і раніше залишається лікувальна фізична культура. Вона займає провідне місце в комплексному лікуванні. Комплекс гімнастичних вправ повинен розроблятися індивідуально з урахуванням основних патологічних компонентів деформації хребта, характеру сколіотічеськой деформації (що прогресує, поволі прогресує, бурхливо прогресує) і основних завдань (стабілізація і деяка корекція сколіозу, мобілізація хребта перед операцією). При проведенні занять ЛФК використовують наступні принципи: єдність загальних і спеціальних дій на організм хворого, систематичність і регулярність проведення занять лікувальної фізичної культури, поступовість підвищення навантаження, ускладнення завдань і вимог до організму хворих дітей і індивідуалізація лікувальної дії на організм хворих дітей.

Головні цілі, що переслідуються лікувальною фізичною культурою, наступні:

1. Підвищення загального тонусу організму, зміцнення ослаблених м'язів із збільшенням їх силової витривалості і створення м'язового корсета; навчання повному диханню в різних початкових положеннях.

2. Виховання правильної постави:

· вироблення суглобово-м'язового відчуття, навчання активної корекції корпусу з самовитягненням (боротьба з його відхиленням);

· добиватися паралельності лінії плечового і тазового поясу, навчити дітей вольовому вирівнюванню виступаючих ребер, зменшити косе стояння тазу;

· за допомогою спеціальних вправ вирівняти асиметрію кутів лопаток і диференційований впливати на м'язи у області опуклості і угнутості викривлення в грудному і поперековому відділах;

· виховання рівноваги (балансування), координації і ліквідація скутості руху;

3. Дія на хребет з метою розвантаження, витягнення і мобілізації, досягнення можливої корекції хребта і здібності до зворотного обертання хребців - деторсиі.

4. Розвинути вольові якості і створити психологічний стимул у хворих для подальшого лікування.

Завдання ЛФК при сколіотічеськой хворобі І-ІІ ступені. Серед загальних завдань, що вирішуються в процесі комплексної терапії за допомогою засобів лікувальної фізичної культури, можна виділити наступні, найбільш істотні:

1. Створення фізіологічних передумов для відновлення правильного положення тіла (перш за все розвиток і поступове збільшення силової витривалості м'язів тулуба, формування м'язового корсета).

2. Стабілізація сколіотичного процесу, а на ранніх його стадіях - виправлення дефекту в можливих межах.

3. Виховання і закріплення навику правильної постави.

4. Нормалізація функціональних можливостей найбільш важливих систем організму - дихальної і серцево-судинної. Поліпшення загальних і місцевих обмінних процесів.

5. Підвищення неспецифічних захисних сил організму.

Засоби і форми ЛФК при сколіотичной хворобі І-ІІ ступені. Для вирішення вищеописаних завдань на тлі загальнорозвиваючих вправ використовуються гімнастичні вправи для м'язів спини і живота, динамічного і статичного характеру переважно в положенні розвантаження хребетного стовпа. Це дозволяє не тільки збільшувати силову витривалість цих м'язів в найбільш вигідних умовах для формування м'язового корсета, но і закріпити максимальну корекцію, досягнуту в горизонтальному положенні. Важливе значення для створення фізіологічних передумов відновлення правильного положення тіла має тренування попереково-клубових м'язів, а також м'язів області, сідниці.

Для надання коригуючої дії застосовуються спеціальні коригуючі гімнастичні вправи двох типів - симетричні і асиметричні. До симетричних коригуючих вправ відносяться такі, при яких зберігається серединне положення хребетного стовпа. Їх ефект пов'язаний з неоднаковою напругою м'язів при спробі зберегти симетричне положення частин тіла: м'язи на стороні угнутості напружуються інтенсивніше, а на стороні опуклості дещо розтягуються. При цьому м'язова тяга з обох боків поступово вирівнюється, усувається її асиметрія, частково слабшає і піддається зворотному розвитку м'язова контрактура на стороні угнутості сколіотичной дуги[20].

Симетричні коригуючі вправи не порушують, як показують дослідження, виниклих компенсаторних пристосувань і не призводять до розвитку противоскривлення. Важливою перевагою цих вправ є відносна простота їх підбору і методика проведення, що не вимагає обліку складних біомеханічних умов роботи деформованого опорно-рухового апарату.

Асиметричні коригуючі вправи дозволяють сконцентрувати їх лікувальну дію на певній ділянці хребетного стовпа. Наприклад, при відведенні ноги у бік опуклості дуги сколіозу, вона зменшується в результаті зміни положення тазу; при піднятті руки з боку угнутості дуги, вона уплощаєтся за рахунок зміни положення поясу верхніх кінцівок.

Коригуючий ефект при торсіонних змінах може бути досягнутий шляхом повороту тазу або тулуба.

Підбирати асиметричні вправи повинні лікар або інструктор по лікувальній фізичній культурі, строго враховуючи локалізацію процесу і характер дії вправ на кривизну хребетного стовпа. Шаблонне застосування асиметричних вправ може привести до збільшення дуги сколіозу і виникнення або посилення скривлення.

В даний час в лікувальній фізичній культурі при сколіотичної хворобі ширше використовуються симетричні вправи.

Із загальнорозвиваючих вправ частіше за інших застосовуються вправи на координацію і рівновагу, вправи для м'язів грудної клітки, а також вправи для всіх м'язових груп з різних початкових положень з дозуванням, що поступово збільшується.

Певне місце в занятті займають дихальні вправи, як статичні, так і динамічні, тим паче, що сколіотичний процес нерідко поєднується із захворюваннями органів дихання і вираженими порушеннями дихальної функції.

На всіх етапах лікування сколіозу велика увага приділяється вихованню і закріпленню навику правильної постави. З цією метою у хворого створюється і закріплюється чітке уявлення про правильну поставу, для чого використовується зоровий самоконтроль (перед дзеркалом) і взаємний контроль. Першорядне значення для вироблення і закріплення навику правильної постави має м'язове відчуття, що розвивається при ухваленні правильної пози в будь-якому положенні тіла - лежачи, сидячи, стоячи і під час ходьби.

У ряді випадків лікувальне завдання виправлення дефекту хребетного стовпа може бути вирішене за умови деякого збільшення його рухливості. Включати в заняття засоби фізичної культури, мобілізующие хребетний стовп, треба дуже обережно, щоб не порушити компенсаторні механізми, що перешкоджають прогресуванню процесу. Вправи, що збільшують рухливість хребетного стовпа, слід застосовувати обмежено і лише після того, як буде створений хороший м'язовий корсет. Як такі засоби використовуються вправи в вихідном положені, коліно-кистьове, змішані віси і вправи на похилій площині.

У розробці комплексів лікувальної гімнастики слід керуватися характером сколіотичної деформації, що створює грубу асиметрію всіх частин і відділів тіла. Тому лікувальні засоби при сколіозі направлені на виправлення цієї асиметрії .

Застосовують:

· симетричні вправи;

· асиметричні;

· деторсионні;

· вправи в балансуванні (з вантажем на голові);

· вправи в положенні розвантаження - лежачи і рачки;

· вправи з тим, що обтяжило (гантелі, еспандер);

· дихальні (статичні і динамічні);

· вправи з предметами (гімнастичні палиці, сходи, гімнастична лавка, обручі, булави, м'ячі);

· вправи перед дзеркалом (на поставу);

· ЗЗВ в ходьбі;

· спортивні і рухомі ігри, естафети;

· вправи, направлені на зміцнення м'язового корсета;

· вправи на координацію;

· вправи на рівновагу;

· що коригують вправи.

Форми ЛФК при сколіотичній хворобі І-ІІ ступені:

· УГГ (уранішня гігієнічна гімнастика);

· лікувальна гімнастика;

· самостійні заняття;

· групові заняття.

Форми ЛФК достатньо різноманітні, а їх вибір і комбінації складаються з урахуванням характеру захворювання, стану організму хворого і його віку. Для дітей дошкільного і шкільного віку, страждаючих порушеннями постави і сколіозом, основними формами лікувальної фізичної культури, окрім лікувальної гімнастики, є ранкова гігієнічна гімнастика, рухомі ігри, деякі спортивні ігри і вправи. Якщо ранкова гігієнічна гімнастика показана для всіх здорових і хворих дітей, то для інших форм лікувальної фізичної культури у фізичному вихованні дітей з порушенням постави і сколіозом можна сильно варіювати за часом і навантаженням, залежно від віку дитини, ступеня розвитку деформації, загального фізичного розвитку, стану органів і систем. При заняттях лікувальною фізичною культурою в різних її формах необхідно дотримуватися основних принципів побудови заняття. Так, якщо для дітей із зниженими показниками розвитку опорно-рухового апарату і порушенням постави руховий режим, передбачений програмою фізичного виховання дошкільників, не слід обмежувати, то для школярів з початковими формами сколіозу в програму фізичного виховання необхідно вносити певні корективи. Зокрема, з програми фізичного виховання слід повністю виключити всі види вправ, які пов'язані з підтяганням на турніку, гімнастичній стінці, розгойдуванням хребта (сильні прогинання тіла вперед, назад, в сторони), стрибками, фехтуванням і т.д.

Окрім вказаних вище форм лікувальної фізичної культури при сколіотичній хворобі важливе значення мають природні чинники природи. Тут провідну роль мають процедури гартування.

Як вже згадувалося вище, основною формою лікувальної фізичної культури при сколіозі є заняття лікувальної гімнастики, які звичайно виконуються з музичним супроводом[39].

Основна мета вправ лікувальної гімнастики, полягає в тому, щоб шляхом регулярного тренування м'язів за програмою, що забезпечує постійне нарощування їх основних характеристик - сили, витривалості і працездатності, досягти такого їх розвитку, який дозволив би їм ефективно протистояти прогресуванню деформації і навіть зворотному її розвитку. Останнє практично досяжне лише на ранніх стадіях її розвитку. При проведенні занять лікувальною гімнастикою слід звертати увагу на дихання хворих дітей. Воно повинне бути повним, глибоким. У акті дихання повинні брати участь не тільки грудна клітка, але і м'язи передньої стінки живота і діафрагма. Дихання буде повним в тому випадку, якщо при вдиху відбувається розширення грудної клітки і випинання вперед передньої стінки живота. При видиху грудна клітка зменшується в об'ємі, а передня стінка живота втягується. При підвищенні навантаження вдих робиться через ніс, а видих через - рот. Видих повинен проводитися плавно, без напруги і бути довше ніж вдих приблизно на 20-25%.

Особливе місце на заняттях лікувальною гімнастикою займають спеціальні дихальні вправи. Вони виконуються в нерухомому положенні тіла і в рухах. У статиці (лежачи на спині, боку, сидячи і стоячи) застосовуються:

· ритмічне носове дихання із закритим ротом і в звичному для хворої дитини темпі;

· ритмічне дихання через одну ніздрю при затиснутій іншій ніздрі;

· черевне (діафрагмальне) дихання;

· грудне дихання;

· повне дихання.

З динамічних дихальних вправ застосовується рівномірне носове дихання в поєднанні з повільною ходьбою або бігом. Воно може проводитися в поєднанні з імітацією ходьби з початкового положення, лежачи або сидячи. При цьому видих дещо довший за вдих. Обидві фази дихального акту виконуються на певну кількість кроків. Всю вправу тривати 2 хвилини.

Дихальні вправи, використовувані на заняттях лікувальною гімнастикою, надають благотворну дію не тільки на функцію зовнішнього дихання, але і серцево-судинну і нервову системи хворих дітей.

Дуже велике значення в поліпшенні функціонального стану і відновних процесів у дітей з початковими ступенями сколіотичної хвороби грають вправи на розслаблення. Вони виконуються з положення, стоячи, сидячи і лежачи. Серед них найбільш поширеним в практиці лікування сколіозу є трушення рук, ніг і довільне розслаблення м'язів тулуба в початковому положенні, лежачи на спині.

Для емоційності занять і розвитку у хворих дітей колективізму, швидкості реакції, сміливості, орієнтування і координації на заняттях по лікувальній гімнастиці використовуються рухомі ігри і елементи спортивних ігор. Вони підбираються з урахуванням загальних завдань лікування і вікових особливостей тих, що займаються.

Окрім рухомих ігор на заняттях в кабінеті ЛФК широко використовується елементи баскетболу, волейболу, гандболу. Дослідження, проведені Кашиним А. Д. і Кудріцким Би. І. (1969), показали високу ефективність занять лікувальною фізкультурою у хворих сколіозом із застосуванням ігрового методу.

Методика і організація занять ЛФК у хворих сколітотічеськой хворобою І -ІІ ступені. Для хворих сколіотичною хворобою I-II ступеня застосовують індивідуальний і малогруповий метод проведення ЛФК.

При виконанні лікувальної гімнастики проводиться загальне і спеціальне тренування. Шляхом загального тренування весь організм дитини поступово включається в рівномірне навантаження. Звичайно важчі вправи чергують з більш легкими. Загальне тренування є лише вступом до спеціального тренування [40,45].

Слід враховувати емоційний чинник і включати ігрові моменти, періодично змінювати вправи, зберігаючи їх лікувальну спрямованість.

Дітям з непрогресуючими формами сколіозу необхідно давати вправи з навантаженням (гантелі, пружинні пристосування), а також спортивне навантаження без тренування спортивних показників.

При розробці вправ навантаження повинне узгоджуватися з силами і можливостями хворого.

Тривалість заняття і складність комплексу поступово збільшуються і ускладнюються [36,45]. Для збільшення нарощування функціональних можливостей організму і прояву на цій основі бажаних рухових якостей, перш за все сили і витривалості м'язів, необхідне багатократне виконання фізичних вправ. Компонентами, що визначають величину навантаження, є тривалість вправ, інтенсивність їх виконання, кількість, тривалість і характер періодів відпочинку між ними. Тому слід мати на увазі, що навантаження, що не відповідають можливостям організму, можуть привести до небажаної перевтоми м'язів і навіть порушення діяльності серцево-судинної системи.

На початку заняття нерідко відмічається підвищена стомлюваність, прискорене серцебиття, дихання. Тому інтенсивність і тривалість вправ, і частоту повторень рекомендується нарощувати поступово з урахуванням індивідуальних особливостей дитини. Справитися з цим завданням допомагає уміле чергування вправ середньої і малої інтенсивності, тимчасовий розподіл навантажень, як протягом одного уроку, так і на весь період занять лікувальною гімнастикою.

Заняття по лікувальній гімнастиці тривати 45-60 хвилин і складається з трьох частин: підготовчої, основної і завершальної.

У підготовчу частину включаються, як правило, ходьба звичайна, ходьба з підкреслено правильною поставою і елементарні спеціально підібрані вправи для всіх м'язових груп, що не розхитують хребет. Тобто підготовча частина лікувальної гімнастики повинна мати вправи, що готують серцево-судинну і дихальні систему, нервово-м'язовий апарат до вищих навантажень основної частини уроку.

У основній частині заняття, що продовжується 25-30-35-40 хвилин, розв'язуються головні завдання лікування хворих дітей за допомогою тих, що коригують, деторсионних, дихальних і інших вправ.

Лікарі і методисти повинні в цій частині заняття уважно стежити за реакцією серцево-судинної і дихальної систем на навантаження.

Основна частина уроку на початку курсу лікування повинна складати 40-45% відведеного на урок часу, у середині і кінці курсу лікування вона може досягати 60-75% часу.

У завершальній частині (5 хвилин) заняття розв'язуються завдання поступового зниження навантаження, збільшення інтенсивності відновних процесів(табл. 2.1.;2.2.).

Весь курс лікувальної гімнастики тривати 10 місяців (навчальний рік) і при необхідності може бути продовжений після літніх канікул. Він звичайно складається з трьох періодів - підготовчого (2-3 місяці), основного (6-7 місяців) і завершального (1-1,5 місяців).

Курс занять ЛФК будується залежно від особливостей захворювання і визначається лікувальними завданнями.

У підготовчому періоді лікувального курсу уточнюються особливості індивідуального перебігу захворювання, визначаються функціональні можливості опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем хворого, визначається рівень його фізичної підготовленості. У цьому періоді на тлі загальнорозвиваючих вправ розв'язується завдання створення фізіологічних передумов для відновлення правильного положення тіла і стабілізації патологічного процесу, проводяться необхідні заходи для виховання і вироблення навику правильної постави, забезпечується нормалізуюча дія вправ на внутрішні органи і системи організму, підвищується його опірність до несприятливих чинників зовнішнього середовища.

У основному періоді лікувального курсу, який триває до моменту задовільного рішення поставлених лікувальних задач, за допомогою загально-розвиваючих вправ удосконалюється рухова сфера хворого, підвищується якість основних рухів, забезпечується стимулююча і нормалізуюча дія фізичних вправ. Широке використання фізичних вправ, направлених на вироблення і зміцнення м'язового корсета, дозволяє приступити до стабілізації патологічного процесу. У можливих межах проводитися корекція наявного дефекту, за допомогою спеціальних коригуючих вправ. Провідним завданням ЛФК залишається виховання і закріплення навику правильної постави, для вирішення якої використовується весь арсенал відповідних засобів.

Завершальний період лікувального курсу переслідує мету закріплення досягнутих результатів лікування, а так само вироблення необхідного рухового режиму і рекомендацій для занять удома або в дитячих закладах.

Таблиця 2.1

Приблизний комплекс коригуючей гімнастики I ступеня

№	Вихідне положення	Зміст	Дозування	Темп	ОМВ
ПІДГОТОВЧА ЧАСТИНА
1	Стоячи, руки уздовж тулуба	Визначення пульсу	10 с
2	Теж саме	Грудне дихання	4-6 разів	повіл	вдих через ніс; видих через рот
3	Теж саме	1-2 - згинання пальців рук	8-10 разів	повіл	дихання довільне
ОСНОВНА ЧАСТИНА
1	Стояка ноги нарізно, рукі на пояс	1-4- тягнутися маківкою догори	30 с	повіл	Самовитягування
2	Стояка ноги нарізно, руки на потилицю у «замок»	1-3 - голова тисне на руки, руки на голову; 4 - в. п.	5-6 разів	повіл	Статична напруга
3	Основна стойка, руки на пояс	1-зігнути коліно під кутом 90?; 2 - розугнути ногу уперед; 3 - повторити рух «один»; 4 - в.п. Те ж саме повторити іншою ногою	5-6 разів	середній	Статична напруга
4	Теж саме	1- ногу уперед; 2 - ногу в сторону; 3- ногу назад; 4 - в.п.	8-10 разів	повіл	З напругою рук
5	Теж саме	1-3 - руки догори, ладонями уверх, одна нога сковзит стопою до гомілки, іншої, стегно кнаружи; 4 - 6 - повільно повернутися в в.п. Теж саме іншою ногою	5-6 разів	повіл	Слідкувати за поставою
6	Стійка ноги нарізно,руки зігнути у локтях	1 - руки уперед; 2-2 в.п; 3 - руки догори; 4- в.п.; 5 - руки в сторону; 6 - в.п.; 7- руки донизу; 8 - в.п.	5-6 разів	повіл	Тягнутися моківкою догори
7	Основна стойка, руки на пояс	1-2 - піднятися на носки догори; 3 - 5 - пресісти на носки, розвести коліна; 6- 7 піднятися; 8 - в.п.	5-6 разів	повіл	З напруною м'язи
8	Лежачи на спині	1- 3 - потягнутися маківкою і п'ятками, руками натискаючи на гребні підвздошних кісток, носки на себе; 4 - в.п.	5-6 разів	повіл	Стан прямий, п'ятки не опускати
9	Лежачи на спині	« Велосипед»	5-6 разів	середній	Самовитягування
10	Лежачи на спині, руки на пояс	Махові рухи прямими ногами під кутом 45?	10 -30 разів	середній	Диханя вільне
11	Теж саме	Утримування прямих ног під кутом 45?	10 -30 разів	повіл	Диханя вільне
12	Лежачи на спині, правая рука догори	Зміна положеня рук з напругою	12-14 разів	середній	Амплітуда максимальна
13	Лежачи на спині, руки к плечам	1 - прву руку в сторону; 2 - зміна положеня рук	12-14 разів	повіл
14	Лежачи на спині, руки за голову	1 -підняти ногу під кутом 45? догори; 2- стопой іншої ноги обхватити гомілку піднятой ноги; 3 - 4 - утримати; 5 - випрямити согнуту ногу, 6 - в.п. Теж саме іншою ногою	5-6 разів	повіл	Дихання вільне
15	Лежачи на спині	Самовитягування	5-6 разів	повіл
16	Лежачи на животі	1 - підняти тулубу, спіна пряма; 2-3 - утримати; 4 - в.п. (дод. А8)	5-6 разів	повіл
17	Лежачи на животі, руки в сторони	Приподняти руки і ноги, тулуб зафіксувати	20 с	повіл	Статична напруга м'язів
18	Теж саме, ладоні під лобом	1- підняти одну ногу; 2 -теж саме іншою; 3-6 - утримувати; 7- опустити одну ногу; 8- теж саме іншой	6-8 разів	повіл	Дихання вільне
19	Теж саме, руки догори	1-2 -приподняти праву руку і ліву ногу; 3-4 -теж саме іншою рукою і ногою	6-8 разів	повіл
20	Теж саме	Імітація плвання стилем «брас»	30 с	повіл	Статична напруга м'язів
21	Теж саме	Імітація «човна»	6-8 разів	повіл	Дихання вільне
22	Коліно-ладоне положеня	1-3 - підняти праву руку і ліву ногу; 4- в.п. Теж саме іншою рукою	6-8 разів	повіл	Дихання вільне
ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА
1	Лежачи на спині, руки уздовж тулуба	Потрушування м'язів ніг	30 с	повіл	дихання довільне
2	Лежачи на спині, руки уздовж тулуба	1-2 - руки в сторони; 3-4 - в.п.	4-6 разів	повіл	вдих через ніс; видих через рот
3	Лежачи на спині, звісивши руки з постелі	1-2 - одночасне згинання пальців рук і ніг; 3-4 - в.п.	8-10 разів	повіл	дихання довільне
4	Лежачи на спині, руки уздовж тулуба, очі закриті	Спокійне дихання, розслабитися	4-6 разів	повіл	вдих через ніс; видих через рот
5	Лежачи на спині, руки уздовж тулуба,	Визначення пульсу	10 с

Таблиця 2.2

Приблизний комплекс коригуючей гімнастики II ступеня

№	Вихідне положення	Зміст	Дозування	Темп	ОМВ
ПІДГОТОВЧА ЧАСТИНА
1	Лежачи на спині, руки уздовж тулуба	Визначення пульсу	10 с
2	Стоячи обличчям до гімнастичної стінки, хват якнайвище	Змішаний вис	30 с	повіл	дихання довільне
3	Лежачи на спині, руки уздовж тулуба	Діафрагмальне дихання	8-10 разів	повіл	вдих через ніс; видих через рот
4	Теж саме	1-2 - нахил голови вправо; 3-4 - в.п.; 5-8 - теж уліво	8-10 разів	повіл	дихання довільне
5	Лежачи на спині, руки уздовж тулуба	1 - руки вперед - вдих; 2 - руки нагору - вдих; 3 - руки убік - видих; 4 - в.п. - видих	8-10 разів	повіл	руки прямі
6	Лежачи на спині, ноги зігнуті в колінах, руки уздовж тулуба	1-2 - відведення убік правого коліна; 3-4 - в.п.; 5-8 - теж ліве	8-10 разів	середн	дихання довільне
7	Теж саме	1-2 - згинання правого коліна - видих; 3-4 - розгинання правого коліна й згинання лівого коліна - вдих; 5-8 - теж іншою ногою	8-10 разів	середн	вдих через ніс; видих через рот
ОСНОВНА ЧАСТИНА
1	Теж саме	1-3 - підняти таз, опираясь на стопи, плчі та лодоні - вдох; 4 - в.п. - видох	5 разів	Теж саме	вдих через ніс; видих через рот
2	Теж саме,	Підняти ноги, розвести їх у сторони та опустити	10-12 разів	Теж саме	дихання довільне
3	Лежачи на боку, вигнутой діформацієй на валіке, ногі разведені	1-2 - молніі, руки догори, 3-4 в.п.	10-12 разів	повіл	дихання довільне
4	Лежачи на боку, вигнутой діформацієй на валіке	1-3 підняти пряму ногу вверх; 4- и.п.	10-12 разів	повіл	дихання довільне
5	Лежачи на животі, руки зігнути в локтевих суставах, лодоні дополу	1-2 - відвести ногу на вип'яченой стороні деформації (при сколіозе поперкового відділа), 3-4 -в.п.	10-12 разів	повіл	дихання довільне
6	Лежачи на животі, кісті на потилиці, нога на вип'яченой стороні деформації ( при сколіозе поперкового відділа) відвідіна в сторону	1-2 -відвісти кісті - вдох, 3-4 -повернутися в в.п - видох	10-12 разів	повіл
ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА
1	Лежачи на животі, руки під підборіддя	1-2 - ноги зігнути в колінному суглобі - вдих; 3-4 - в.п. - видих	8-10 разів	повіл	вдих через ніс; видих через рот
2	Лежачи на спині, руки в сторони	Потрушування руками	8-10 разів	повіл	дихання довільне
3	Лежачи на спині, руки уздовж тулуба	Спокійне повне дихання подих	8-10 разів	повіл	вдих через ніс; видих через рот
I4	Те ж	Визначення пульсу	10 с

2.3 Масаж і фізіотерапія в реабілітації хворих сколіотичною хворобою

Зовнішнє обстеження хворого вказує на те, що усі патологічні відхилення хребетного стовпа від норми насамперед супроводжуються розбалансованістю стану м'язової тканини. Збоку опуклості вона знаходиться у розтягнутому стані, де за спостереженнями автора, виваляються міогелози, а з боку увігнутості - в гіпертонічному. При наявності дуги скривлення у грудному відділі хребта спостерігається піднесеність однойменного надпліччя, м'язи якого відносно протилежного боку знаходяться у стані гіпертонусу.

Масаж при сколіотичній хворобі є складовою частиною комплексної реабілітації. При його проведенні слід мати на увазі таке: у підтриманні хребетного стовпа беруть участь усі м'язи тулуба; внутрішні органи деформованих порожнин мають на поверхні тулуба певні рефлекторні представництва які звуться зонами відбиття больової чутливості або зонами Захарьіна-Геда.

Усе це вказує на необхідність масажування усього тулубу, незважаючи на локалізацію патології хребта. Це буде позитивно впливати не тільки на стан його м'язово-зв'язкового апарату але і рефлекторно сприятиме стимулюванню функціонального стану постраждалих внутрішніх органів [2]. І у зв'язку з цим, масаж проводять підлягають у такій послідовності: спочатку спина і поперек, потім шия і надпліччя, далі передня поверхня грудної клітки і живіт.

Масаж спини умовно складається з основної і спеціальної частин.

Завданням основної частини є:

1) покращити трофічний метаболізм тканин м'язово-зв'язкового апарату усього тулуба і сприяти їхньому укріпленню;

2) надати рефлекторної стимулюючої дії на стан внутрішніх органів, розташованих у деформованих порожнинах.

Завданням спеціальної частини процедури ставиться: надати коригуючої дії на стан м'язово-зв'язкового апарату в ділянці викривлення хребта зменшивши м'язове напруження у зоні увігнутості і надання стимулюючої дії на м'язові тканини у зоні опуклості.