Комплексна фізична реабілітація хворих після неускладнених компресійних переломів нижньогрудного та поперечного відділу хребта

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комплексна фізична реабілітація хворих після неускладнених компресійних переломів нижньогрудного та поперечного відділу хребта

1. Клініко-фізіологічне обґрунтування лікувальної дії засобів фізичної реабілітації на організм після компресійного перелому хребетного стовпа

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості хребетного стовпа

У анатомічному відношенні хребет уявляє собою складний кістково-суглобний апарат, що є основною віссю тіла людини. Він складається з окремих хребців, міжхребцевих дисків та добре розвиненого зв'язочно-м'язового апарату. Хребетний стовп має велику міцність, пружність, рухливість, особливо у шийному та поперековому відділах, і витримує значні статичні та динамічні навантаження. У хребетному стовпі знаходиться спинний мозок та мозковий конус. Через його отвори посегментно виходять нервові корінця.

У самому хребетному стовпі розрізняють два опорних комплекси - передній та задній. Передній опорний комплекс представлено тілами хребців, міжхребцевими дисками з фіброзними кільцями, а також передньою та задньою поздовжніми зв'язками. Задній опорний комплекс має шляхи хребців, остисті та поперечні відростки, дугоотросчасті суглоби та зв'язочний апарат (міждужкові, міжостисті, надостиста, міжпоперечні зв'язки та ін.). Міцні м'язи укріплюють хребетний стовп із задньої та бокових поверхонь. [5]

Хребетний стовп (columna vertebralis) складається з 33-34 хребців та поділяється на п'ять відділів: шийний, грудний, поперековий, крижовий та куприковий. Крижові та куприкові хребці зростаються та складають хрестець та куприк.

Всі хребці схожі за своєю будовою, в той же час хребці кожного відділу мають свої характерні особливості.

Хребець (vertebra) складається з тіла, що розташоване попереду, та дуги, яка звернена назад; вони обмежують хребцевий отвір. Від дуги хребця відходять три парних відростка - поперечний, верхній суглобний та нижній суглобний, та один непарний відросток - остистий. Остисті відростки хребців спрямовані назад, і при згинанні хребетного стовпа їх можна прощупати. У місці поєднання дуги хребця з тілом з кожної сторони є дві хребцеві вирізки: верхня та нижня; нижня хребцева вирізка звичайно більш глибока.

Хребцеві отвори всіх хребців складають разом хребетний канал, вирізки сусідніх хребців утворюють міжхребцеві отвори. Хребетний канал уявляє собою вмістилище спинного мозку, а через міжхребцеві отвори проходять спинномозкові нерви.

Шийних хребців 7. Вони поступаються у розмірі хребцям інших відділів. Тіло шийного хребця бобовидної форми, хребетний отвір трикутної форми. Поперечні відростки шийних хребців складаються з двох компонентів: власного поперечного відростка та зрощеного з ним спереду рудименту ребра. На кінцях поперечних відростків знаходяться передні та задні бугорки. Найбільш виражено передній бугорок 6 шийного хребця, який називається сонний (до нього у випадку необхідності притискають загальну сонну артерію). У поперечних відростках шийних хребців є отвори (отвір поперечного відростка), через які проходять хребцеві артерії та вени. Остисті відростки 2-6 шийних хребців на кінці роздвоєні. Остистий відросток 7 шийного хребця не має роздвоєння та дещо довший за інші, добре прощупується при пальпації.

1 шийний хребець - атлант - не має тіла. Він складається з двох дуг (передньої та задньої) та латеральних (бокових) мас, на яких знаходяться суглобні ямки: верхні для зчленування з потиличною кісткою, нижні для зчленування з 2 шийним хребцем.

2 шийний хребець - осьовий - має на верхній поверхні тіла відросток - зуб, який уявляє собою тіло атланта, яке приєдналося у процесі розвитку до тіла 2 шийного хребця. Навколо зуба відбувається обертання голови (разом із атлантом). (Рис. 1.1, 2.2).



Рис. 1.1 Хребтовий стовп А - вид спереду, 1 - шийні хребці, 2 - грудні хребці, 3 - поперечні хребці, 4 - хрестець, 5 - куприк, Б - серединний розтин через хребтовий стовп: I, II, III, IV - межі між відділами хребетного стовпа, V - грудний кіфоз, VI - поперечний лордоз.	Рис. 1.2 Хребець(грудний). А - вид збоку, Б - вид зверху, 1 - тіло хребця, 2 - дуга хребця, 3 - хребцевий отвір, 4 - нижня хребцева вирізка, 5 - верхня хребцева вирізка, 6 - остистий відросток, 7 - поперечний відросток, 8 - верхній суглобний відросток, 9 - нижній суглобний відросток, 10,11 - реберні ямки на тілі хребця, 12 - реберна ямка поперечного відростка.

Грудних хребців 12. Їх тіла характерної трикутної форми, а хребцеві отвори круглі. Остисті відростки спрямовані косо вниз та черепицеподібно налягають один на одного. На тілі хребця праворуч та ліворуч є верхня та нижня реберні ямки (для приєднання голівки ребра), а на кожному поперечному відростку - реберна ямка поперечного відростка (для зчленування з бугорком ребра).

Поперечних хребців 5. Вони найбільш масивні. Тіло їхнє бобовидної форми. Суглобні відростки розташовані майже сагітально, остистий відросток має вид чотирикутної пластинки, розташований у сагітальній площині.

Хрестець (крижова кістка) (os sacrum) складається з п'яти зрощених хребців. Він має трикутну форму, основою спрямований угору, верхівкою - донизу. Внутрішня - тазова поверхня хрестця дещо увігнута. На ній видно чотири поперечні лінії (сліди поєднання тіл хребців) та чотири парних крижових отвори. Дорсальна поверхня випукла, несе на собі сліди поєднання відростків хребців у вигляді п'яти гребенів, має чотири пари дорсальних крижових отворів. Латеральні (бокові) частини хрестця поєднані з тазовою кісткою, їхні суглобні поверхні називаються вушкоподібними (мають форму, подібну вушній раковині). Частина основи хрестця, що виступає спереду, у місця поєднання його з тілом 5 поперечного хребця, називається мисом.

Куприк складається з 4-5 зрощених недорозвинених хребців.

У хребетному стовпі є всі види поєднань: синдесмози (зв'язки), синхондрози, синостози та суглоби. Тіла хребців поєднуються між собою за допомогою хрящів - міжхребцевих дисків. Кожний диск складається з фіброзного кільця та ядра, що знаходиться всередині (залишок спинної хорди). Товщина міжхребцевих дисків найбільш виражена у найбільш рухливому відділі хребетного стовпа - поперечному. Уздовж усього хребетного стовпа, поєднуючи тіла хребців, проходить передня продольна зв'язка. Вона починається на потиличній кістці, проходить по передній поверхні тіл хребців та закінчується на хрестці. Задня продольна зв'язка починається від II шийного хребця, проходить по задній поверхні тіл хребців усередині хребетного каналу та закінчується на хрестці.

Остисті відростки хребців поєднуються міжостистими та надостистою зв'язками. Особливо добре виражено надостисту зв'язку шийного відділу, яка називається вийною зв'язкою. Поперечні відростки поєднані міжпоперечними зв'язками. Між дугами хребців розташовані жовті зв'язки, у складі яких велика кількість еластичних волокон. Суглобні відростки хребців утворюють плоскі суглоби. Рухи між двома сусідніми хребцями незначні, однак рухи хребетного стовпа в цілому мають велику амплітуду та відбуваються навколо трьох осей: згинання та розгинання - навколо фронтальної, наклони праворуч та ліворуч - навколо сагітальної, обертання - навколо вертикальної вісі. Найбільшу рухливість мають шийний та поперечний відділи.

Між I шийним хребцем та черепом є парний атлантопотиличний суглоб (правий та лівий). Він утворений мищелками потиличної кістки та верхніми суглобними ямками атланта. Дуги атланта поєднуються із потиличною кісткою за допомогою передньої та задньої атлантопотиличних мембран. В атлантопотиличному суглобі можливі невеликі за амплітудою рухи навколо фронтальної та сагітальної осей.

Між атлантом та II шийним хребцем є атлантоосеві суглоби: суглоб між передньою дугою атланта та зубом осьового хребця (циліндричний за формою) та парний суглоб між нижніми суглобними ямками атланта та верхніми суглобними поверхнями на II шийному хребці (плоский за формою). Ці суглоби закріплені зв'язками (хрестоподібна та ін.). У цих суглобах можливо обертання атланта разом з черепом навколо зуба осевого хребця (обертання голови праворуч та ліворуч).

Посилаючись на Гаврилова Л.Ф., Татаринова В.Г. [5] слід зазначити, що хребетний стовп уявляє собою опору тулуба та є віссю усього тіла. Він поєднується з ребрами, тазовими кістками та черепом. Має S-подібну форму, його вигини амортизують поштовхи, що виникають при ходьбі, бігу та стрибках. Вигини випуклістю вперед - лордози - є у шийному та поперечному відділах, вигини випуклістю назад - кіфози - у грудному та крижовому відділах. У новонародженого хребетний стовп має переважно хрящову будову, вигини його ледь помітні. Їхній розвиток відбувається після народження. Формування шийного лордозу пов'язано із здатністю дитини тримати голівку, грудного кіфозу - із сидінням, а поперечного лордозу та крижового кіфозу - із стоянням та ходьбою. Вигин хребетного стовпа у бік - сколіоз - у нормі виражено незначно, він пов'язаний із значним розвитком м'язів на одній стороні тіла.

Основною формою поведінки людини у зовнішньому середовищі є рухова активність. Найвищі форми аналізу, пам'ять, мислення розвивались у тісному зв'язку з трудовими діями та із спеціальними формами суто людських рухів, пов'язаних словесною системою сигналів - мовою, письмом, читанням. [46]

У кожному руховому акті можна розрізняти моторні та вегетативні компоненти. Перші забезпечують виконання визначеної пози або руху, а другі - необхідний рівень обміну речовин, зміни кровотоку, діяльності серця, дихання та ін.

Основними функціями моторної системи є здійснення рухових актів та підтримка необхідної пози.

У руховій діяльності людини розрізняють довільні та недовільні рухи та пози. Довільні рухи та пози формуються за участю свідомості, а за мірою їхнього засвоєння можуть відбуватися недовільно. Провідну роль у здійсненні довільних рухів грають найвищі інтегративні області кори великих півкуль (лобні долі та ін.). Недовільні рухи та пози виконуються несвідомо та є переважно безумовними рефлексами (орієнтовними, захисними та ін.). Недовільними також стають ті довільні рухи та пози, які автоматизуються при багаторазовому їхньому повторі.

Безпосереднє управління скелетними м'язами (за виключенням м'язів обличчя) виконується мотонейронами спинного мозку. Діяльність мозку забезпечує складну координацію різних м'язів при виконанні елементарних рухових рефлексів - згинання, розгинання, перехрещення, регулює напругу (тонус) м'язів. Більш складні рефлекси протікають за участю вищіх відділів системи - стволу мозку, підкоркових вузлів, мозочку, а свідомі та доцільні дії - за участю кори великих півкуль. [16; 17; 22]

Таким чином, хребетний стовп виконує рухову, опорну, захисну та амортизаційну функції, які порушуються при різноманітних ушкодженнях хребетного стовпа.

1.2 Поняття про травму та травматичну хворобу

Під травмою розуміють порушення анатомічної цілісності та функцій органів, тканей в результаті впливу будь-яких шкідливих факторів зовнішнього середовища - механічних, термічних, хімічних, електричних та ін. Окрім місцевих змін в області пошкодженого органа, травма викликає й загальну нервово-рефлекторну реакцію організму, в результаті чого відбуваються зміни у діяльності багатьох систем та органів.

В.И. Стрючков, Ананьєва Т.Г. [1; 36] дають таку класифікацію пошкоджень: механічні пошкодження зустрічаються найбільш часто, їхньою причиною є дія механічної сили. Такі пошкодження поділяються на закриті (із збереженням цілісності шкіряних покровів та слизових оболонок) та відкриті (з порушенням цілісності кісткових покровів). До закритих пошкоджень відносяться: забиви, розтягнення м'язів та зв'язочного апарату, розриви м'язів, фасций, сухожиль, зв'язок, вивихи, переломи, синдром роздавлення; до відкритих - садно, рани, відкриті переломи.

Термічні пошкодження поділяються на опіки та обмороження. Причиною термічних опіків можуть бути кріп, пар, гарячі рідини, вогонь, розплавлені метали, а обморожень - вплив низької температури та тканини організму.

До хімічних пошкоджень відносяться опіки, що викликані дією кислот, лугів, їхніх солей, а також ураження організму в результаті дії токсичних отруйних речовин.

Біологічні травми виникають в результаті дії вірусів, бактерій, простіших, рикетсій та їхніх токсинів, які викликають різні інфекційні захворювання.

Радіаційні пошкодження - це променева хвороба, променеві язви, які розвиваються під впливом проникаючої радіації та радіоактивного зараження місцевості.

Під травматизмом розуміють сукупність різних травм, що виникають у певної групи населення при певних обставинах за певний час. За умовами походження травматизм прийнято поділяти на групи: виробничий та невиробничий. Виробничий, у свою чергу, поділяється на промисловий та сільськогосподарський, а невиробничий - транспортний, побутовий, спортивний. Окрему групу представляє воєнний травматизм, тобто пошкодження, що зустрічаються у період воєнних дій.

Важкі, комплексні, множинні травми супроводжуються розвитком травматичної хвороби. Травматична хвороба - це сукупність місцевих (у центрі ураження) та загальних змін у всіх системах організму. Травма є нібито поштовхом, який запускає патологічний процес. При травматичній хворобі крім місцевих пошкоджень (переломи, опіки, рани та ін.) розвиваються глибокі розлагодження діяльності серцево-судинної, дихальної, нервової, ендокринної систем, порушується діяльність внутрішніх органів. Першим проявом травматичної хвороби є травматичний шок. Шок - це складна патологічна реакція організму у відповідь на травму, що виникає в результаті великих больових подразнень з центру ушкодження (область перелому, опіку, рани та ін.). Шок характеризується зростаючим пригніченням основних життєво важливих функцій організму внаслідок порушення нервової регуляції, гемодинаміки, дихання.

Розвитку травматичного шоку при травмах сприяють важкі, множинні та сполучені травми, великі крововтрати при травмах, пошкодження життєво важливих органів - головного мозку, серця, печінки, обширні пошкодження м'яких тканин, відкриті пошкодження органів грудної, черевної порожнини, отримання травми у стані виснаження, у період будь-якої супутньої хвороби або після тільки перенесеної хвороби. Шок частіше за все розвивається у дітей та літніх людей внаслідок лабільності нервової системи.

Травматичний шок проходить у двох фазах: еректильній та торпидній.

Еректильна фаза (збудження) характеризується мовним та руховим збудженням - постраждалий багатослівний, непокоїться, намагається підвестися, махає руками, кричить, дихання у нього прискорене, поверхневе пульс частий, артеріальний тиск підвищений. Для цієї фази характерна невідповідність зовнішнього вигляду постраждалого та важкості його пошкоджень. Ця фаза дуже швидко (через 10-20 секунд - 1-2 хвилини) переходить до другої - торпидної (гальмування), яка характеризується різким пригніченням всіх функцій організму. Для неї характерні: різка блідість шкіряних покровів, загостреність рис обличчя, впалі очі, холодний липкий піт, слабкий нитевидний пульс, часте поверхневе дихання, зниження артеріального тиску, блювання, нудота, спрага, втрата свідомості.

Класичну картину розвитку травматичного шоку після травм описав видатний російський хірург М.І. Пірогов ще у період 1-ї світової війни: «Лежить такий постраждалий на перев'язочному пункті нерухомо: не кричить, не волає, не скаржиться, не приймає ні у чому участі та нічого не вимагає; тіло його холодне, обличчя бліде, як у трупа; погляд нерухомий та звернений вдалечінь, пульс як нитка. На питання не відповідає, дихання ледь помітно.»

У залежності від важкості стану постраждалого розрізняють 4 ступеня шоку - легкий, середній, важкий, вкрай важкий.

У стані травматичного шоку лікувальна фізична культура категорично забороняється! Лікувальна фізична культура призначається тільки після виходу постраждалого з травматичного шоку, і методика залежить від локалізації травми, її виду, періоду протікання хвороби та ступеня важкості стану хворого.

Лікування. Перша допомога - звільнення дихальних шляхів від вмісту, тимчасова зупинка кровотечі, внутрішньовенне переливання плазмозамінників, місцева анестезія зон переломів, накладення транспортних шин, екстрене та бережне транспортування до стаціонару в лежачому стані. Наркотики не вводять за виключенням травми органів живота. Прогноз при зниженні систолічного тиску до 60 мм рт.ст. та нижче протягом 2-3 годин несприятливий.

Профілактика. Рання та бережна госпіталізація при важких травмах без шоку, рання зупинка кровотечі, місцева анестезія області перелому. [37]

1.3 Класифікація переломів хребта та їх причини

Перелом - це повне або часткове порушення анатомічної цілісності кістки, викликане дією механічної сили та супроводжене порушенням функції.

Переломи можуть бути: травматичні (причина - насильство, дія механічної сили); патологічні (причина - саркоми та інші захворювання костної тканини); природжені (внутрішньоутробні).

В залежності від локалізації переломи поділяються на: переломи кісток скелету обличчя та черепу, кісток плечового поясу та вільної кінцівки (ключиці, лопатки, плечової кістки, кісток передпліччя, кисті, плечового, ліктьового суглобів), кісток нижньої кінцівки (стегнової кістки, малої великогомілкової кістки голені, стопи, тазостегнового, колонного та гомілковостопного суглобів), хребта та кісток таза.

Переломи поділяються на закриті та відкриті. Відкриті переломи супроводжуються пошкодженням шкіряних покровів м'язів, сухожиль та ін., закриті - порушенням кістки без пошкодження шкіри. У мирний час частіше зустрічаються закриті переломи, а для воєнного часу характерні відкриті переломи.

Види переломів за спрямованістю лінії перелому: поперечні, косі, продольні, гвинтоподібні, вогнестрільні, роздроблені, вбиті, комбіновані, компресійні, піднакостні, за типом «зеленої гілки», епіфізеолізи, тріщини.

Переломи можуть бути одиночні та множинні в залежності від того, у скількох місцях порушено цілісність кістки, а також із зміщенням уламків та без зміщення. Переломи зі зміщенням частіше за все зустрічаються у спортсменів та добре фізично розвинених осіб, бо зміщення уламків кістки залежить в основному від скорочення м'язів, приєднаних до кістки. Види зміщень уламків: бокове (у бік), за довжиною кістки, кутове, ротаційне.

Симптоми переломів: біль у місці перелому, яка посилюється при русі, порушення функції, скорочення кінцівки, деформація (зміна форми) кінцівки, ненормальна рухливість в області перелому, крепітація (хруст) в області перелому, набряклість, припухлість, зміна кольору шкіряних покровів, присутність рани та кровотечі (при відкритих), присутність синців.

Перелом хребетного стовпа відноситься до найбільш важких пошкоджень опорно-рухового апарату та складає 0,4-0,5% серед усіх переломів кісток скелету. Цей вид пошкодження викликається масивною прямою або непрямою травмою.

Переломи виникають при ударі у спину або тиску у напрямку з позаду наперед. Найбільш часто відмічається пошкодження хребетного стовпа внаслідок різкого насильного згинання шийного, грудного або поперечного відділу, згинання з елементом обертання, навантаження за віссю прямого хребетного стовпа, а також різкого розгинання шийного або поперечного відділу.

Розрізняють наступні закриті пошкодження хребетного стовпа: забив, розтягнення, повний розрив зв'язок та вивих хребців, ізольовані переломи відростків, дуг та тіл хребців (компресійні, уламкові). Відмічаються й різні поєднання пошкоджень: переломовивихи, переломи тіл та відростків хребців та ін. Найбільш часто зустрічаються переломи тіл хребців та поперечних відростків.

Виділяють пошкодження хребетного стовпа без порушення та з порушенням цілісності спинного мозку та його корінців (неускладнені та ускладнені переломи). За даними З.В. Василевської (1957), переломи хребетного стовпа без пошкодження спинного мозку спостерігається у 72%, а з пошкодженням - у 28% випадків. Притому, чим вищій рівень пошкоджень хребетного стовпа, тим частіше травмується спинний мозок. У шийному відділі такі переломи зустрічаються у 44%, у грудному - у 33% та у поперечному - у 23% випадків.

Переломи хребетного стовпа бувають відкриті та закриті. Закриті частіше за все зустрічаються у мирний час, відкриті - переважно вогнестрільні - в основному, у воєнний час. Пошкодження хребетного стовпа поділяють на стабільні та нестабільні. При стабільних переломах хребців цілим залишається задній опорний комплекс. При пошкодженні заднього опорного комплексу виникають нестабільні переломи.

Рис. 1.3 Нестабільні переломи хребта. а - вивих, б - переломовивих, в-перелом з компресією переднього відділу більш ніж на половину висоти тіла хребця.	Рис. 1.4 Стабільні переломи тіла хребців. а - перелом із клиноподібною компресією, що не досягає половини висоти тіла, б - відрив передньоверхнього кута тіла хребця, в - «взривний» перелом.

Слід зазначити, що згинаючий механізм травми, як правило, призводить до виникнення компресійних клиноподібних переломів тіл хребців. Вони переважно локалізуються в області нижньогрудного та верхньопоперечного відділів хребетного стовпа. Це стабільні переломи.

Якщо до згинаючого механізму приєднується елемент ротації, виникають переломовивихи, часто супроводжуються пошкодженням вмісту хребетного каналу. Ці нестабільні пошкодження виникають у більш рухливих відділах хребетного стовпа - шийному та поперечному. У грудному відділі, завдяки більш жорсткій фіксації грудних хребців реберно-грудинним каркасом, такі нестабільні переломовивихи спостерігаються значно рідше.

Навантаження за віссю прямого хребетного стовпа викликає компресійний механізм травми. При цьому сила, спрямована по вертикалі, припадає на горизонтально розташоване тіло хребта. Частіше за все це спостерігається у поперечному відділі у момент зникнення лордозу (падіння з висоти на сідниці, падіння великого вантажу на плечі людини, коли вона сидить та ін.). В результаті такої травми виникає компресійний багатоуламковий перелом тіла хребта з формуванням одного-двох великих фрагментів попереду та позаду. Такий перелом відноситься до стабільних. Характерною особливістю цих переломів являється заглиблення між основними фрагментами хребця пошкоджених у момент травми дисків, що знаходяться вище та нижче, що заважає усуненню зміщення фрагментів пошкодженого хребця, їхньому правильному відновленню та зрощуванню. Цим пояснюються негативні результати при консервативному лікуванні такого виду пошкодження. Розгинаючий механізм травми, притаманний в основному шийному відділу хребетного стовпа, призводить внаслідок насильного перерозгинання до розриву міжхребетного диску або відриву його разом із замикальною кістковою пластинкою хребця, який розташовано нижче або вище. При тривалому розгинальному механізмі травми ламаються дуги хребців, в результаті чого може травмуватися вміст хребетного каналу. Однак дуга хребця залишається пов'язаною із суглобними поверхнями суміжних хребців та зв'язочним апаратом, тому даний вид пошкодження також відноситься до стабільних. [28; 29; 36; 47]

1.4 Клінічні симптоми компресійного перелому хребта

Неускладнений перелом тіл хребців виникає при обвалах, дуже сильному перегинанні хребетного стовпа, падіння з великої висоти на ноги або сідниці. Сила, спрямована за віссю хребетного стовпа у поєднанні з його згинанням, викликає сплющування або клиноподібну компресію одного, рідше двох хребців. Якщо при цьому пошкоджується замикальна кісткова пластинка, речовина дисків заходить у спонгіозну речовину хребців. Якщо при розігнутому хребетному стовпі травмуюча сила спрямована вертикально, виникає компресійний уламковий перелом хребця. Усі ці переломи відносяться до стабільних.

При даному пошкодженні відмічаються: вистояння остистого відростку пошкодженого хребця над іншими остистими відростками; збільшення кіфозу при локалізації травми у грудному відділі та згладжування лордозу, або навіть поява нетипового для даного відділу хребетного стовпа кіфотичного викривлення при локалізації пошкодження у поперечному та шийному відділах. Характерні також локальна хворобливість при ощупуванні та постукуванні по остистому відростку пошкодженого хребця, виражена хворобливість при навантаженні уздовж хребетного стовпа, різке обмеження та хворобливість рухів, а також навантаження м'язів спини у відповідному відділі хребетного стовпа.

У деяких випадках при незначній компресії хребта, особливо у поперечному відділі, клінічна картина може буди настільки невираженою, що перелом своєчасно важко визначити. Під впливом навантаження та пізнього асептичного некрозу губчатої кісткової тканини пошкоджений хребець осідає, сплющується (висота верхніх та нижніх міжхребетних щілин звичайно не змінюється) та розвивається травматичний спондиліт з вираженим больовим синдромом. Описані зміни визначаються, коли порушується функція хребетного стовпа, з'являється значний біль та деформація у області пошкодженого хребця у вигляді вистояння остистого відростка позаду, згладжування поперечного лордозу, навантаження м'язів спини та ін. Хворий потребує тривалого лікування, носіння корсету, а в особливо важких випадках й оперативної фіксації хребетного стовпа. Нерідко неправильне лікування перелому тіл хребців ускладнюється остеохондрозом із вторинним радикулітом. При компресійному переломі на рентгенограмі у передньо-задній проекції виявляється зменшення висоти тіла пошкодженого хребця, а на профільній - клиноподібна деформація.

Ознаки переломів найбільш часті та типові при компресійних переломах тіл грудних та поперечних хребців. Скарги на біль. Больовий синдром виражено сильно та у перші години та дні після травми, а у більш пізніші терміни значно знижено або він навіть щезає.

При огляді хворого видно зміни контурів хребта, які характеризуються згладжуванням фізіологічного вигину у зоні травми.

Активні рухи у хребті різко обмежені. Спостерігається рефлекторне напруження довгих м'язів спини. Пальпаторно визначається хворобливість остистих відростків на рівні перелому тіла хребця.

За даними дослідження Фонарьової Т.А. (1983), Клапчука В.В. (1995) компресійні переломи хребетного стовпа (без пошкодження спинного мозку) супроводжуються зниженням функції зовнішнього дихання, зменшенням силової витримки та тонусу м'язів розгинателів спини та черевного пресу. Автори пояснюють це різким больовим синдромом у області хребта та змушеним положенням хворих на функціональному ліжку у початковому положенні лежачи на животі та спині. У зв'язку з цим вони пропонують раннє призначення лікувальної фізичної культури та масажу з метою підвищення функціонального стану різних систем організму хворих з компресійними переломами хребта. [28; 29]

2. Програма фізичної реабілітації хворих після неускладнених компресійних переломів хребта

Лікування компресійних переломів попереково-крижового відділу хребта призначаються по чотирьом періодам, третій період поділяється на два етапи. Працездатність відновлюється через 5-6 місяців.

Лікувальна фізична культура призначається через 3-5 днів після неускладненого перелому хребетного стовпа та при відсутності протипоказань, які пов'язані із загальними проявами травматичної хвороби, після щезнення гострих болів у місці перелому. Глезер О.Л., Далихо В.А., Дамье Н.Г. зазначають, що методика лікувальної фізкультури залежить від локалізації виду перелому. [6; 7; 12; 19; 20; 21; 29]

Лікувальна фізична культура при неускладнених переломах хребетного стовпа (функціональний метод лікування) призначається по чотирьом періодам.

У першому та другому періоді повністю виключають осьове навантаження на хребетний стовп, у третьому періоді здійснюється поступовий перехід до осьового навантаження, та у четвертому періоді дозволяється повне навантаження на хребет за віссю. [12]

2.1 Задачі, засоби та методика занять лікувальною гімнастикою у першому періоді хвороби

Перший період охоплює початковий етап лікування, коли хворий лежить на функціональному ліжку, головний кінець якого піднімають на 30-40 см від рівня підлоги та за допомогою лямок або ватно-марлевих кілець у підпахвяній області створюють витягнення. Для відновлення анатомічної цілісності хребця при компресійному переломі під поперек хворого підкладають валик висотою 3-4 см, шириною 11-12 довжиною 20-25 см. Протягом перших 10-12 днів висоту валика поступово та строго індивідуально збільшують до 7-12 см.

Задачі ЛФК на першому періоді протікання хвороби:

1. Повне розвантаження хребта.

2. Створення умов для прискорення регенерації у місці перелому.

3. Активізація життєдіяльності організму, психоемоційний вплив.

4. Профілактика м'язової атрофії, тугорухливості у суглобах, пневмоній, запорів.

Лікувальна фізична культура проводиться у формі занять лікувальною гімнастикою тривалістю від 10 до 15 хвилин, 3-4 рази протягом дня індивідуальним способом. [6; 7; 12; 19; 21; 29]

Вихідне положення для виконання вправ тільки лежачи на спині. Під час занять лікувальною гімнастикою лямки для витягнення знімаються. Із засобів лікувальної фізичної культури у заняття включають: дихальні вправи, вправи для верхніх кінцівок з повною амплітудою, для кистей, лучезап'ясного та ліктьового суглобів. Рухи у плечових суглобах обмежуються до кута 90°. Також використовують вправи для нижніх кінцівок без піднімання їх над ліжком, тобто сковзаючи п'яткою по ліжку, так як сильне напруження підвздошно-поперечного м'яза при відриві ніг від ліжка може визвати біль в області перелому. Хворого навчають піднімати таз з опорою на ліктьові вигини, лопатки та стопи. Також використовують вправи у ізометричному та ізотонічному режимах для м'язів тулубу та кінцівок та ідеомоторні вправи, тобто подумки відтворювані (Комплекс 1)

Крім занять лікувальною гімнастикою лікувальна фізична культура може призначатися у формах ранкової гігієнічної гімнастики та самостійних занять. Вправи виконують у повільному темпі по 4-8 повторів, з паузами для відпочинку.

Закінчується перший період, коли хворий може піднімати ногу до кута 45°, не відчуваючи при цьому неприємних відчуттів у пошкодженій області хребетного стовпа - в середньому для дітей та підлітків 6-7 днів, для дорослих осіб - 10-14 днів.

Приблизний комплекс фізичних вправ при компресійних переломах хребетного стовпа на першій стадії протікання хвороби

№	Початкове положення	Зміст вправи	Дозування	Темп	Методичні вказівки
Підготовча частина
1.	Лежачи на спині, рука на грудях та на животі	Змінне грудне та діафрагмальне дихання	5-6 разів	Повільний	Слідкувати за диханням
2.	Лежачи на спині, руки уздовж тулубу	Одночасне згинання та розгинання стоп та кісті	6-8 разів	Середній	Дихання вільне
3.	Лежачи на спині, руки до плечей	Кругові рухи вперед (1-4) те ж назад (5-8)	6-8 разів до 90°	Середній	Дихання вільне
4.	Лежачи на спині, руки уздовж тулубу	Змінне та одночасне піднімання прямих рук вперед	6-8 разів кожною рукою	Середній	Дихання вільне
5.	Лежачи на спині, руки уздовж тулубу	Згинання то розгинання голені, ковзаючи п'яткою по ліжку	5-6 разів	Середній	Дихання вільне

2.2 Задачі, засоби та методика занять лікувальною гімнастикою у другому періоді хвороби

Посилаючись на Глезера О.Л., Далихо В.А. Дамье Н.Г. слід зазначити, що у другому періоді, що триває в середньому для дітей та підлітків 6-7 днів, для дорослих 10-14 днів, задачами ЛФК являються:

1. стимуляція регенеративних процесів у місці перелому;

2. навчання хворого правильному повороту на живіт;

3. підвищення тонусу м'язів тазового поясу та нижніх кінцівок;

4. формування м'язового корсету спини, укріплення м'язів живота та сідниць.

Тривалість занять лікувальною гімнастикою складає 20-25 хвилин. Протягом дня хворий виконує комплекс вправ 4-5 разів під контролем методиста. Початкове положення для виконання вправ - лежачи на спині та животі. Вправи для нижніх кінцівок призначають з відривом ніг від ліжка до 45°. Хворого навчають правильному повороту на живіт способами «колодкою» або «стовпчиком», під час яких перекат зі спині на живіт здійснюється без додаткових рухів тулубу.

Поворот «колодкою» - спираючись на лікті та стопи, (руки зігнуті у ліктьових суглобах, ноги - у колінних), хворий пересувається на край ліжка, вкладає одну ногу на іншу, руки піднімає до спинки ліжка та захватує кистями перехресно спинку ліжка, при цьому рука у бік, в який робиться поворот, знаходиться знизу. Після цього хворий робить поворот одночасно рук, ніг та напруженої спини.

Поворот «стовпчиком» - при цьому положення рук наступне - рука зі сторони повороту витягнута уздовж тулубу, а інша пряма рука допомагає повороту тулубу одночасно з поворотом перехрещених ніг.

У положенні лежачи на спині у другому періоді використовуються загально розвиваючі вправи для верхніх та нижніх кінцівок з максимальною амплітудою рухів у всіх суглобах. Вправи проводять у повільному та середньому темпі з великою кількістю повторів.

Значне місце займають вправи для м'язів спини та укріплення черевного пресу («велосипед», «ножиці» вертикальні та горизонтальні, вправи з гантелями та різними предметами).

У початковому положенні лежачи на животі виконуються всі вправи для м'язів спини, формування м'язового корсету. Всі ці вправи пов'язані з прогинанням хребетного стовпа, що зменшує його кіфозність. Вправи використовуються статичні та динамічні. Спеціальні вправи змінюються загально розвиваючими, дихальними, ідеомоторними та вправами на розслаблення. (Комплекс 2)

У процесі занять з метою розсіювання фізичного навантаження необхідно змінювати початкове положення: лежачи на спині та лежачи на животі. [6; 7; 12; 19; 20; 21; 29]

Приблизний комплекс фізичних вправ при компресійному переломі хребетного стовпа у другому періоді

№	Початкове положення	Зміст вправи	Дозування	Темп	Методичні вказівки
Підготовча частина
1.	Лежачи на спині, руки уздовж тулубу	Підняти руки через боки догори, потягнутися - вдих, по-вернутися у початкове положення - видих	4-6 разів	Повільний	Слідкувати за диханням
2.	Лежачи на спині, одна рука на грудях, інша на животі	Змінне грудне та діафрагмальне дихання	5-6 разів	Повільний	Дихання вільне
3.	Лежачи на спині, руки уздовж тулубу	Одночасне згинання та розгинання стоп та кисті	6-8 разів	Середній	Дихання вільне
4.	Лежачи на спині, руки до плечей	Кругові рухи вперед (1-4), те ж назад (5-8)	6-8 разів	Середній	Дихання вільне
Основна частина
5.	Лежачи на спині, руки уздовж тулубу догори долонями	Одночасно торкнутися руками плечей, зігнувши у колінному суглобі ногу - вдих, повернутися у в.п. - видих. Те ж іншою ногою	4-6 разів	Середній
6.	Лежачи на спині, хват руками за краї ліжка	Зігнути ногу у колінному суглобі, випрямити та потримати над ліжком під кутом 45° 20-30 сек. Те ж іншою ногою	6-8 разів		У наступні дні прибавляти по 5-10 сек, доводячи до 50-60 сек. Дихання вільне
7.	Лежачи на спині, руки уздовж тулубу	Підняти руки вперед, догори - глибокий вдих, підтягнутися, повернутися у в.п. - розслабити м'язи	4-6 разів	Повільний

2.3 Задачі, засоби та методика занять лікувальною гімнастикою у третьому періоді хвороби

У третьому періоді, який складається з двох етапів, вирішуються такі задачі:

1. формування м'язового корсету спини та живота;

2. тренування вестибулярного апарату;

3. відновлення координації дій;

4. стимуляція регенеративних процесів у області перелому.

5. поступова адаптація хребетного стовпа до вертикальних навантажень.

Третій період є перехідним для переводу хребетного стовпа у вертикальне положення. У цей період ще продовжується осьове навантаження на хребетний стовп. Вихідне положення та виконання вправ - лежачи на спині, лежачи на животі, колінно-ліктьове, колінно-долонне та стоячи на колінах з опорою, які сприяють відновленню статокінетичних рефлексів, тренують вестибулярний апарат, покращують рухливість хребта та адаптують його до вертикальних навантажень. Щоб стати на коліна, хворий пересувається до головного кінця ліжка, який опущено, береться руками за спинку та, спираючись на руки, випрямляється. У такому положенні хворий може виконувати вправи по всім осям хребетного стовпа, за виключенням тулубу вперед. У цих положеннях виконуються вправи статичного та динамічного характеру із прогинанням хребетного стовпа. У цей період значно зростає загальне фізичне навантаження, тривалість спеціальних вправ доводиться до 45 хвилин 5-6 разів на день з великою кількістю повторів спеціальних вправ, які укріплюють та формують м'язовий корсет спини та животу [6; 7; 12; 19; 20; 21; 29]

Виконуються вправи з опором - за допомогою методиста (протидія руки методиста та ноги хворого) або еластичного бинту, еспандера. У заняття включають вправи для тренування опорної функції ноги - тиск стопою на ящик, на руку методиста, імітація ходьби та силові вправи для укріплення м'язів верхнього плечового поясу - з опором тягою. Рекомендуються вправи у ходьбі навколішки по ліжку.

Приблизний комплекс фізичних вправ при компресійному переломі хребетного стовпа (третій період)

№	Початкове положення	Зміст вправи	Дозування	Темп	Методичні вказівки
Підготовча частина
1.	Лежачи на спині, руки уздовж тулубу	1-2 піднімання рук вперед - вдих, 3-4 повернутися у в.п. - видих	3-4 рази	Повільний
2.	Лежачи на спині, руками опір на ліктях	Згинання-розгинання у лучезап'ясних суглобах. Кругові обертання кистю ліворуч та праворуч	4-6 разів по 4 рази у кожний бік	Середній
3.	Лежачи на спині, руками опір на ліктях	Кругові обертання у ліктьових суглобах	30 сек.	Середній
4.	Лежачи на спині, одна рука на грудях, інша на животі	Змінне діафрагмальне та грудне дихання	4 рази	Повільний	Руки контролюють тип дихання
5.	Лежачи на спині, руки уздовж тулубу	Змінне та одночасне згинання та розгинання стоп. Кругові обертання стопами праворуч та ліворуч	1 хвилина	Середній

2.4 Задачі, засоби та методика ЛФК у четвертому періоді протікання хвороби при компресійному переломі хребетного стовпа

Епіфанов В.А. Кунічов Л.А. зазначають, що четвертий період починається через 1 місяць у дітей та підлітків, а у дорослих через 2 місяці після травми та триває з моменту, коли хворий став на ноги та до виписки з лікарні у межах 10-20 днів.

Лікувальна фізична культура призначається у положенні лежачи на животі, спині, колінно-ліктьовому, колінно-долонному суглобах, стоячи на колінах, стоячи з опором у ліжка або у гімнастичної стіни, стоячи та у ходьбі. [6; 7; 12; 19; 20; 21; 29]

Хворого переводять у вертикальне положення стоячи з положення стоячи на колінах. Після його адаптації до вертикального положення починають застосовувати дозовану ходьбу, поступово збільшуючи її тривалість. Спочатку рекомендується вставати 2-3 рази на день та ходити не більше 15-20 хвилин. При ходьбі необхідно стежити за осанкою хворого, звертаючи увагу на те, щоб хребетний стовп у області пошкодження було лордозовано. Окрім ходьби та спеціальних вправ у розвантажувальних положеннях (лежачи, навколішках, на колінах) починають застосовувати вправи у положенні стоячи. При цьому дуже важливо укріплювати м'язи ніг та особливо стопи. Вправи для тулубу виконуються з великою амплітудою у різних площинах, виключаються тільки нахили вперед. (Комплекс 4)

Наприкінці третього періоду після травми тривалість ходьби без відпочинку може досягати 1,5-2 години, сидіти хворому дозволяється через 3-3,5 місяця після травми (спочатку по 10-15 хвилин декілька разів на день). Обов'язковим при цьому є збереження хребетного лордозу, в цей час дозволяється виконувати нахили тулубу вперед, але спочатку з напруженою вигнутою спиною. Особливо ефективно функції хребта відновлюються при плаванні та вправах у басейні.

Приблизний комплекс фізичних вправ при компресійному переломі хребетного стовпа (четвертий період)

№	Початкове положення	Вправа	Дозування	Темп	Методичні вказівки
1.	Лежачи на животі, носки ніг в опорі, руки уздовж тулубу	Звести та розвести лопатки	10-20 разів	Повільний	Дихання вільне
2.	Лежачи на животі, носки ніг в опорі, руки уздовж тулубу	Випрямити ноги у колінних суглобах	10 разів	Середній	Стопи під прямим кутом
3.	Лежачи на животі, носки ніг в опорі, руки уздовж тулубу	Підняти надпліччя та опустити	10-20 разів	Повільний	Дихання вільне
4.	Лежачи на животі, носки ніг в опорі, руки уздовж тулубу	Підняти прямі руки догори, назад - вдих, опустити - видих	3 рази	Повільний	Видих затриманий
5.	Лежачи на животі, носки ніг в опорі, руки уздовж тулубу	Згинання та розгинання ніг у суглобах	10 разів кожною ногою	Середній	Дихання вільне
6.	Лежачи на животі, носки ніг в опорі, руки уздовж тулубу	Почергове піднімання та опускання прямих ніг	6-10 разів	Повільний	Дихання вільне
7.	Руки зігнуті у ліктьових суглобах, опір на передпліччя та кисті	Спираючись на носки, коліна та передпліччя, підняти грудну клітину і голову - вдих, в.п. - видих	4 рази	Повільний	Видих затриманий
8.	Руки зігнуті у ліктьових суглобах, опір на передпліччя та кисті	Зігнути ногу у колінному суглобі (носок на себе), змінити положення ніг.	10-30 разів	Середній з переходом на швидкий	Дихання вільне
9.	Руки зігнуті у ліктьових суглобах, опір на передпліччя та кисті	Підняти ноги (носки на себе), максимально прогнутися у попереку, повернутися у в.п.	4-6 разів	Повільний	Дихання вільне
10.	Руки зігнуті у ліктьових суглобах, опір на передпліччя та кисті	Підняти руки, зігнуті у ліктях, у боки - вдих, опустити - видих	3 рази	Повільний	Видих затриманий
11.	Руки зігнуті у ліктьових суглобах, опір на передпліччя та кисті	Підняти голову, тулуб, руки, зігнуті у ліктьових суглобах, ноги, максимально прогнутися у попереку, повернутися у в.п.	4-6 разів	Повільний	Дихання вільне

2.5 Масаж та фізіотерапія у реабілітації хворих після переломів хребетного стовпа

Багато провідних травматологів-ортопедів, такі як Белая Н.А., Вербов А.Ф., Глезер О.Л., Далихо В.А., вважають, що масаж є обов'язковим елементом комплексного лікування різних захворювань та травм опорно-рухового апарату. Він покращує кровообіг, сприяє розсмоктуванню ексудату, протидіє утворенню контрактур, сприяє збереженню нормального тонусу трофіки м'язів. Однак методика масажу повинна бути строго диференційною і в залежності від особливостей клінічної форми захворювання, форми або етапу травматичної хвороби, локалізації травми. [3; 4; 6; 7; 9; 10; 12; 18; 19]

Усі хворі з пошкодженням хребетного стовпа потребують екстреної спеціалізованої допомоги. За такими хворими, особливо після імобілізації («гіпсової кроватки»), необхідний ретельний догляд із застосуванням засобів профілактики трофічних та рухових розлагоджень. Для уникнення пролежнів рекомендується погладжування та розтирання у області грудної клітини, грудного, поперечного відділу хребта, а також верхніх кінцівок.

Різні автори пропонують декілька методик масажу в залежності від методу лікування компресійних переломів хребетного стовпа (накладення гіпсового корсету або напівкорсету, функціональний метод - лікування положенням на функціональному ліжку) у певній послідовності.

За методикою Васичкіна В.І. (1990) пропонується впливати на область спини, грудної клітини, тазу, потилиці: усі сегменти обробляють знизу догори. Починають з поглажжувань уздовж хребта, потім роблять поперечні погладжування від нижчих сегментів до шийного відділу. Далі виконують прийоми спеціального сегментного масажу - паравертебрального (свердління - вплив між остистими відростками між хребців, пиляння, обробка навкололопаточних областей, нижніх реберних дуг та підвздошних гребнів.).

При положенні хворого лежачи на спині проводять масаж грудної стінки. Усі положення спрямованні до крупних ближніх лімфатичних вузлів. Потім проводять масаж міжреберної області. Закінчують прийомом сотрясіння.

Якщо спостерігаються неприємні відчуття у області серця, то необхідно промасажувати лівий край грудної клітини, у той же час, якщо при масажі спостерігаються неприємні відчуття у області шлунку, то промасажувати нижній край грудної клітини ліворуч, але у напрямку від мечеподібного відростку до лівого підвздошного гребня.

Процедура масажу проводиться через день. Масаж показано з 5-6 дня при відсутності ускладнень.

Масаж починають вище місця пошкодження для підсилення відтоку з області пошкодження. Використовують прийоми погладжування та легкого розтирання у напрямку до лімфатичних вузлів протягом 10-15 хвилин перші 2-3 процедури. Після цього починаючи з 4-5 процедури приєднують масаж місця пошкодження. Інтенсивність впливу дозують по відчуттям хворого.

При нерізких болях можна обережно приєднувати розтирання пальцями, чергуючи з погладжуванням у області, де мало м'язів. Ці прийоми роблять подушечками великих пальців, а на стегні, сідницях - основою долоні.

Тривалість процедури збільшують до 18-20 хвилин, при відсутності різких болів додають пасивні рухи та активні вправи за допомогою масажисту або здорової кінцівки.

Протягом наступних процедур прийоми ті ж, але подушечки пальців розташовують перпендикулярно області, яку масажують.

З третьої процедури підсилюють інтенсивність впливу та збільшують число фізичних вправ.

При включенні 4-5 процедури області пошкодження слід керуватися зменшенням вираженості реактивних явищ - зникненням пастозності, порушенням температури загальної та місцевої та зменшенням болів при пальпації. У цей період додається легке розминання у різних напрямках, чергуючи з погладжуванням, та роздільно масажують окремі м'язи та групи м'язів. Не можна застосовувати рублення та побиття у перші дні після травми.

Фізичні фактори є важливою частиною комплексного лікування хворих після компресійного перелому хребетного стовпа. Фізичні фактори стимулюють трофічну функцію нервової системи, створюють більш сприятливі умови для відновлення функціонально пошкоджених ділянок.

На думку деяких авторів, а саме Попова П.С., Зотова В.П. та ін., найбільш часто рекомендується ультрафіолетова терапія, яка сприяє зниженню больового синдрому та покращенню кровообігу. Процедура проводиться щоденно або через день. Електричні поля УВЧ в оліготермічному дозуванні застосовують щоденно або через день.

Рекомендують електрофорез з новокаїном та кальцієм за продольною методикою, а також УФ опромінення ерітемними дозами в області перелому.

Магнітотерапія грає важливу роль у зниженні набряку та болі, покращує кровообіг. Процедура проводиться 2-3 рази на день.

Застосовується ультразвукова терапія з гідрокортизоновою маззю, щоденна процедура.

В останні роки успішно застосовують лазерну терапію у комплексному лікуванні травм хребта.

Лазерне випромінювання, не порушуючи тканини, оказує біостимулюючу дію, на чому засновано його застосування у фізіотерапії. Воно викликає активізацію обмінних процесів у різних тканинах, стимулює регенеративні процеси, прискорює загоєння ран, регенерацію кісткової та нервової тканини, стимулює захисні сили організму, підвищує стійкість організму до дії несприятливих факторів. Курс лікування складає від 10 до 15 сеансів, по 5-10 хвилин. [33; 38; 39; 40; 41; 42; 43; 44; 45]

У четвертому періоді широко використовується грязьове лікування, родонові, сірководневі та хлоридно-натрієві ванни.

Травматолог Дунаєв І.В. [50] так пише про предмет дослідження:

при травмі хребта спостерігаються переломи тіл хребців, часто компресійні, дужок, остистих і поперечних відростків. Нерідко переломи тіл хребців супроводжуються пошкодженням міжхребцевих хрящових дисків.

Виникає розрив фіброзного кільця диска, куди може проникнути драглисте ядро і утворитися так звана грижа диска. Ця грижа здавлює корінці спинномозкових нервів, обумовлюючи відповідну симптоматику.

Важкі переломи хребта із здавленням або розривом спинного мозку супроводжуються глибокими парезами або паралічами м'язів кінцівок і тулуба, порушенням функції тазових органів.

Перелом хребта веде до зниження його гнучкості, рухливості, порушення рухів і втрати ресорних якостей: при спробі до руху і при пальпації виникає сильний біль в місці перелому, де утворюється гематома.

Основною задачею лікування компресійних переломів тіл хребців є попередження подальшої деформації тіл пошкоджених хребців і спинного мозку від здавлення, виправлення форми тіла пошкоджених хребців, розвантаження хребта і збереження функціональної здатності хребта. Методика лікування компресійного перелому тіл хребців визначається локалізацією, характером і об'ємом пошкоджень, а також віком і загальним станом пацієнта.

При невеликій компресії для розвантаження хребта пацієнта укладають на ліжко з дерев'яним щитом, застосовуючи витяжку, лікувальну гімнастику і масаж.

При переломах шийних і верхніх грудних хребців витяжку здійснюють за допомогою петлі Гліссона, при переломі в поперековому або нижньому грудному відділі - за допомогою пахвових лямок. Петлю Гліссона або пахвові лямки укріплюють за головний кінець ліжка, який підводять, щоб утворити похилу площину. Пацієнт знаходиться на суворому постільному режимі, йому не дозволяють вставати, сидіти, повертатися на бік. Лікування пацієнтів з переломами тіл хребців виробляється по періодах, 1 період (перші 15 днів після травми).

З 5-7 дня після перелому починають загальний масаж кінцівок для поліпшення крово- і лімфообігу, стимуляції регенеративних процесів.

На верхніх кінцівках застосовують безперервне погладжування, почергове розтирання, погладжування, спіралеподібне розтирання чотирма пальцями, погладжування, подовжнє розминання, погладжування, подвійне кільцеве розминання і погладжування. Кожну руку достатньо масажувати 5-7 хвилин щодня.

На нижніх кінцівках застосовують безперервне погладжування, від основи пальців стопи до пахової складки, почергове розтирання, погладжування, спіралеподібне розтирання чотирма пальцями, погладжування, подовжне безперервне розминання, погладжування, поперечне просте безперервне розминання і закінчують безперервним погладжуванням, що обхвачує. На масаж кожної ноги достатньо 7-10 хвилин щоденно. При масажі верхніх і нижніх кінцівок ручну вібрацію не застосовують.

З перших же днів, з метою профілактики пролежнів, масажують місця можливої їх виникнення за методикою, ща описано вище. Живіт масажують тільки при схильності до запорів.

2 період триває з 15 по 21 день.

Мета цього періоду - подальше зміцнення м'язів кінцівок, плечового і тазового поясу, м'язів черевного преса та м'язів спини. В кінці періоду пацієнту дозволяють повертатися зі спини на живіт за умовою збереження прямого положення хребта.

У цьому періоді продовжують масажувати кінцівки, але глибина масажної дії зростає і більший акцент робиться на розминання.

Після повороту на живіт перші 2-3 дні роблять легкий масаж спини (не навантажуючи місце перелому), який складається з площинного поверхневого погладжування, почергового розтирання, глибокого погладжування в три тури, пилення, погладжування в два тури, спіралеподібного розтирання чотирма пальцями, площинного поверхневого погладжування.