Комплексна фізична реабілітація хворих після неускладнених компресійних переломів нижньогрудного та поперечного відділу хребта

В наступні дні поступово збільшують силу тиску при виконанні масажних прийомів і включають напівкругле розминання, поперечне безперервне розминання, накочення.

3 період триває з 21 по 28 день.

Мета масажу така ж сама. Навантаження під час масажу поступово збільшують. Пацієнт стає активнішим, відпадає необхідність в масажі кінцівок і живота, і тепер більше часу приділяють масажу спини і особливо м'яких тканин уздовж хребта по паравертебральних лініях.

Тут починають застосовувати поглажування великими пальцями, спіралеподібне розтирання двома великими пальцями, поглажування, зсовування, переміжне натискання, механічну вібрацію кулеоподібним вібратором.

4 період триває з 28 по 35 день.

У цьому періоді пацієнта готують до вставання. На спині застосовують всі масажні прийоми окрім ручної преривчастої вібрації. Вставати на ноги пацієнт повинен з положення лежачи на животі, не згинаючи спини і спираючись на випрямлені руки. Сидіти дозволяється через три місяці після травми, щоб уникнути вторинного радикуліту.

При лікуванні пацієнтів з переломами шийних хребців застосовують масаж шиї, надаючи особливу увагу трапецеподібним і грудинно-ключично-сосцеподібним м'язам. Пристосовуючись до вимушеного положення пацієнта, застосовують площинне і щипцеподібне погладжування, спіралеподібне розтирання чотирма пальцями і щипцеподібне розминання. Прийоми зручніше виконувати однією рукою заднім ходом, вільною рукою фіксуючи голову пацієнта.

Масаж шиї покращує м'язовий тонус, підсилює крово- і лімфообіг, живлення тканин, стимулює регенеративні процеси, зменшує і ліквідує болі.

При явищах парезу і слабкості мускулатури верхніх кінцівок за методикою масажу при млявих паралічах вибірково масажують наймлявіші м'язи, використовуючи головним чином щипцеподібне розминання і механічну вібрацію ебонітовим напівкулястим вібратором.

Після зняття гіпсового напівкорсета з ошийником на наступній день починають масаж області шиї і передпліччя. На передній поверхні шиї в початковому положенні пацієнта сидячи застосовують загальне погладжування обома руками від підборіддя до кута нижньої щелепи, потім по грудинно-ключично-сосцеподібному м'язу до рукоятки грудини і над ключицями в боки до плечових суглобів. В цьому ж напрямі виконують спіралеподібне розтирання чотирма пальцями одночасно обома руками і роздільне погладжування по черзі лівою та правою рукою.

Стоячи позаду пацієнта, масажують грудинно-ключично-сосцеподібні м'язи одночасно з обох боків, просуваючи руки переднім ходом згори донизу по грудинно-ключично-сосцеподібних м'язах від верхівки сосцеподібного відростка до грудини і ключиці. Пальці в цей час обернуті кінцевими фалангами у бік грудини.

На грудинно-ключично-сосцеподібному м'язі застосовують площинне погладжування подушечками ІІ, ІІІ і IV пальців. Далі застосовують спіралеподібне розтирання трьома пальцями, щипцеподібне погладжування подушечками великого і вказівного пальців, щипцеподібне розминання тими ж пальцями і площинне погладжування. Потім переходять до масажу задньої поверхні шиї та передпліччь, застосовуючи:

1. Погладжування, що обхвачує;

2. Поперемінне розтирання;

3. Площинне погладжування від основи потиличної кістки до плечових суглобів заднім ходом.

4. Пилення;

5. Площинне погладжування заднім ходом;

6. Спіралеподібне розтирання чотирма пальцями заднім ходом;

7. Погладжування заднім ходом;

8. Спіралеподібне розтирання великим пальцем м'яких тканин по паравертебральних лініях між остистими і поперечними відростками шийних хребців;

9. Погладжування;

10. Щипцеподібне розминання;

11. Погладжування, що обхвачує;

Масаж передньої і задньої поверхонь шиї і передпліччь триває 15 хвилин щодня. Курс масажу складається з 15 процедур.

При переломах поперечних і остистих відростків виконують розвантаження хребта на ліжку з щитом протягом 2-3 тижнів. З другого-третього дня після травми призначають масаж спини і м'яких тканин уздовж хребта для поліпшення функціонального стану м'язів, зняття болю і рефлекторної напруги м'язів, прискорення процесу регенерації. Процедури масажу здійснюють щодня по 15 - 20 хвилин протягом усього стаціонарного лікування, а при необхідності продовжують амбулаторно.

У разі легкого здавлення спинного мозку і його корінців, коли спостерігаються нестійке порушення чутливості і зниження функціональної здатності м'язів, застосовують виборчий масаж м'язів і м'язових груп. Важкі пошкодження спинного мозку ведуть до розвитку млявих або спастичних парезів або паралічів. В цьому випадку застосовують відповідну методику масажу.

Посилаючись на травматолога Погосяна, можна запропонувати таку методику лікувального масажу та роз'яснення предмету вивчення:

пошкодження хребта є одним з важких пошкоджень опорно-рухового апарату.

Поранення хребта і спинного мозку можуть бути відкриті (з порушенням цілісності шкірових покровів) і закриті (без пошкодження шкірових покровів і м'яких тканин).

Закриті пошкодження бувають: пошкодження хребта без порушення функцій спинного мозку; пошкодження хребта, що супроводжуються порушенням функцій спинного мозку; пошкодження спинного мозку і його корінців без пошкодження хребта. Серед закритих травм хребта розрізняють удари, переломи, вивихи, розтягування або розриви зв'язкового апарату, відриви замикаючих пластинок, пошкодження міжхребцевих дисків.

Пошкодження хребта у дітей відноситься до найскладніших пошкоджень опорно-рухового апарату. У дітей, на відміну від дорослих, переломи найчастіше відбуваються в грудному відділі (у дорослих - в поперековому).

По локалізації розрізняють переломи шийних, грудних, поперекових і крижових хребців.

Пошкодження шийних хребців виникають при падінні на голову у нирців, при різкому згинанні або перерозгинанні шиї.

Пошкодження грудних і поперекових хребців спостерігаються при падінні на спину, падінні з висоти на ноги або сідниці, при різкому згинанні тулуба.

При пошкодженні шийних хребців виникає різкий біль у області шиї. Пальпаторно визначається вистояння остистого відростка пошкодженого хребця і різкий біль при натисканні.

При переломах (з пошкодженням спинного мозку) і вивихах верхньошийних хребців (I-IV шийні сегменти на рівні I-IV шийних хребців) розвивається спастичний параліч всіх чотирьох кінцівок з відсутністю рефлексів, втрата всіх видів чутливості відповідного рівня, корінцеві болі у області шиї і потилиці, розлад сечовипускання.

При пошкодженні ніжньошийного відділу (на рівні V-VII шийних хребців) розвивається периферичний млявий параліч верхніх кінцівок і спастичний параліч нижніх, зникають рефлекси двоголових і трьоголових м'язів, періостальний рефлекс, спостерігається втрата всіх видів чутливості нижче за рівень пошкодження і корінцеві болі у верхніх кінцівках.

При частковому пошкодженні спинного мозку постраждалий може відчувати оніміння, покалування і слабкість в одній або обох руках.

При пошкодженні грудного відділу спинного мозку розвивається спастична параплегія і параанестезія нижніх кінцівок. Можуть бути корінцеві болі на рівні пошкодження, тазові розлади.

При пошкодженні поперекового потовщення розвивається периферичний млявий параліч нижніх кінцівок. Зникають колінний і ахиловий рефлекси. Хворі звичайно скаржаться на біль в області пошкодженого хребця, що посилюється при згинанні вперед або в боки і при натисканні на остистий відросток. При пальпації остистих відростків часто виявляється виступання відростка пошкодженого хребця (обмежений кіфоз).

При переломах поперечних відростків хребців спостерігається біль в паравертебральних точках на 5-8 см від середньої лінії, натискання на остистий відросток безболісне. Гострий поперековий або грудний радикуліт і вивих диска виникають після підйому важких предметів. При випаданні міжхребцевого диска можуть спостерігатися периферичні парези ніг, порушення чутливості.

Нескладні переломи хребта (без ураження спинного мозку) в сучасних умовах лікують так званим функціональним методом. Для цього проводять ортопедичні заходи для усунення деформації хребта і запобігання вторинному зсуву. Основний принцип лікування переломів хребта - репозіция уламків, що змістилися, та імобілізація їх до зрощення кістки з подальшим функціональним лікуванням.

Найпоширенішим методом репозіції при переломах в шийному і верхньогрудному відділах хребта є скелетна витяжка протягом місяця з подальшим носінням фіксуючого гіпсового ошийника або напівкорсета.

З метою поліпшення регенератівно-репаратівних процесів при неускладнених компресійних переломах хребта застосовується лікувальна фізкультура і масаж.

Задачі масажу: надати болезаспокійливу дію; активізувати обмін речовин в організмі хворого; прискорити перебіг регенеративних процесів в пошкодженому хребті; сприяти попередженню м'язової атрофії; боротьба з м'язовими контрактурами; сприяння швидкому загоєнню перелому; боротьба з паралічами.

У гострому періоді захворювання масаж і лікувальна гімнастика протипоказані.

У підгострому періоді, залежно від тяжкості ураження і загального стану хворого, призначається сегментарно-рефлекторний масаж і масаж паралізованих кінцівок в поєднанні з пасивними рухами.

Сеанс масажу починають з сегментарно-рефлекторних дій на паравертебральні зони іннервації спинномозкових сегментів ураженого відділу хребта. Масаж цих зон проводиться з початкового положення хворого лежачи на животі, оскільки хворим з переломом хребта не дозволяється сидіти, а також лежати на боку, що може порушити імобілізацію.

Наприклад, при переломах хребта, особливо грудних і поперекових хребців, не рекомендується хворим сидіти протягом тривалого часу (3-4 місяці), а також виконувати вправи в цьому положенні.

Положення хворого лежачи на животі надає сприятливу дію, оскільки хребет знаходиться в розігнутому положенні. Під груди і плечі підкладають подушку. Слід зазначити, що хворий не повинен лягати на подушку животом, тому що в цьому випадку згинається хребет.

При масажі сегментарно-рефлекторних зон проводяться наступні прийоми: погладжування (подовжнє почергове, почергове), розминання, розтирання (пилення променевим краєм кисті, подушечками чотирьох пальців, подушечкою хворого пальця, штрихування) і безперервна вібрація поза осередком ураження.

Після 1-2 сеансів сегментарно-рефлекторних дій, якщо не посилюються болі і немає загострення процесів у області ураження, застосовують масаж пошкодженого місця з використанням поверхневого погладжування, неглибокого розтирання і безперервної вібрації долонею або пальцями з малою амплітудою.

Після масажу сегментарно-рефлекторних зон масажують паралізовані кінцівки. Як вже було сказано вище, залежно від місця пошкодження паралічі і парези верхніх і нижніх кінцівок можуть носити спастичний або млявий характер і супроводжуватися розладами чутливості і трофіки. Відомо, що спастичні і мляві паралічі і парези, порушення координації рухів, випадання великої рефлексогенної зони моторної рецепції привоздять до глибокої і стійкої інвалідизації хворого на багато місяців і роки.

Для спастично скорочених м'язів слід застосовувати прийоми, які викликають зниження м'язового тонусу. З цією метою застосовують поверхневе погладжування (поздовжнє прямолінійне, прямолінійне), поверхневе і повільне розминання (одинарне, поздовжнє), потрушування, розтирання (подушечками чотирьох пальців, подушечкою великого пальця, «щипцями») і безперервну вібрацію долонею або пальцями.

На розтягнутих і ослаблених м'язах-антагоністах проводяться ті ж прийоми, але більш інтенсивно. Проте, з прийомів розминання крім «одинарного» і «поздовжнього», доцільно включати «пощипування», «щипцеподібне поперечне» і «подвійне кільцеве» розминання.

Всі прийоми слід суворо дозувати, щоб не допустити збудження спастичних м'язів, стомлення паретичних м'язів і появи хворобливості.

При млявих паралічах, при масажі паретичних м'язів, на відміну від спастичних, прийоми слід проводити більш глибоко і енергійно, ніж при спастичних паралічах.

При масажі кінцівок масаж застосовують спочатку на розтягнутих, ослаблених м'язах (м'язи-розгиначі), потім на спастичних м'язах (м'язи, що згинають).

Відомо, що при масажі паретичних розгиначів стимулюється їх функція і одночасно відбувається розслаблення антагоністів (згинателів), що знаходяться в стані гіпертонусу і рефлекторних контрактур.

Масаж рук і ніг доцільно проводити при початковому положенні хворого лежачи на спині.

Після масажу паралізованих кінцівок проводиться лікувальна гімнастика. Спочатку проводяться пасивні рухи, а потім активні. Пасивні вправи повинні сприяти розтягуванню спастично скорочених м'язів і скороченню перерозтянугтих, ослаблених антагоністів. Пасивні вправи слід починати з проксимальних відділів при постійному включенні в роботу дистальних відділів кінцівок. Пасивні рухи проводять в повільному темпі з як можливо повнішою амплітудою, і вони не повинні супроводжуватися різкою біллю або наростанням тонусу. Масаж паретичних кінцівок є підготовчою фазою для проведення пасивних і активних вправ. Слід зазначити, що при спастичному паралічі акцент ЛФК робиться на тренування м'язів-розгиначів.

Пасивні рухи проводяться також з метою попередження контрактур і тугорухливості суглобів. При появі перших активних рухів (що є характерним для більшості хворих, особливо з травмою в шийному відділі) вони виконуються з полегшених початкових положень. У комплекси доцільно включати вправи, що зміцнюють послаблені групи м'язів і розтягують м'язи-антагоністи. Наприклад, для утворення згинального положення пальців кисті, яке сприяло б реабілітації, хворим з випрямленими або трохи зігнутими пальцями рекомендується лікування положенням, тобто щодня бинтувати кисті в кулак на декілька годин, внаслідок чого згинателі пальців декілька коротшають, а м'язи-розгиначі розтягуються. Щоб уникнути утворення контрактур, потрібно періодично випрямляти пальці самостійно шляхом накладання пальців на опору (стіл, підлокітник крісла) і натискання на їх тильну частину передпліччям іншої руки або за допомогою масажиста.

Методичні вказівки:

Тривалість сеансу масажу 10-20 хвилин, щодня або через день.

Для попередження пролежнів рекомендується проводити погладжування і розтирання шкіри у області крижів, сідниць і п'ят з камфорним спиртом, а також підкладення ватяно-марлевих кругів у область крижів, сідниць і п'ят.

При переломах шийних хребців рухи у області шиї дозволяються тільки після зняття гіпсового ошийника і напівкорсета, включаючи нахили голови вперед, назад, в сторони, ротацію праворуч та ліворуч, а також дуже обережні обертальні рухи головою в обидві боки. Проте, треба пам'ятати, що вправи, які виконуються в перші дні різко і в повному обсязі, можуть вторинно травмувати пошкоджений хребець.

При переломах грудних і поперекових хребців рухи в пошкодженій ділянці проводяться після дозволу хворому лягати на живіт. З положення лежачи на животі виконують вправи, що залучають до роботи велику кількість м'язів (в основному, м'язи спини і черевного преса).

Дітям, що перенесли компресійний перелом хребта, на довгий час забороняється участь в спортивних змаганнях, гра у футбол, хокей, стрибки, їзда на велосипеді, настільні ігри (шашки, шахи і ін.), при яких доводиться багато сидіти із зігнутим хребтом. Рекомендується плавання в басейні, ходьба на лижах, туризм.

Для оцінки функціонального стану хребта, м'язів спини і живота, а також з метою контролювання ефективності лікування всім хворим перед випискою потрібно проводити рентгенографію хребта, а також, якщо є можливість, електроміографію, міотонометрію м'язів спини і живота, функціональні проби на силу і витривалість м'язів спини і передньої черевної стінки.

Після виписки за стаціонару лікування необхідно продовжувати в амбулаторних або санаторно-курортних умовах, систематично займаючись спеціалізованою лікувальною фізкультурою, що відновлює адаптацію до навантажень, ідентичним основному виду діяльності хворого. До легкої праці можна приступати через 4-5 місяців після травми, а до важкої - через 10-12.

3. Врахування ефективності застосування засобів фізичної реабілітації при компресійних переломах хребта

реабілітація компресійний перелом хребетний

Для визначення ефективності використання різних засобів фізичної реабілітації на організм постраждалого необхідно, як зазначають Шестакова Т.М. (1985), Данскер І.С. із співавторами, Пешкова А.П. із співавторами (1989), Мотилекська Р.Є., Єручалимський Л.А. (1980), Якобашвілі В.А. із співавторами(1990) та інші, проводити лікарсько-педагогічний контроль за хворими.

Цей контроль можуть проводити лікарі, інструктори або методисти ЛФК, лікарі-фізіотерапевти, масажисти. Лікарсько-педагогічний контроль за хворими проводиться з метою оцінки спливу застосовуваних фізичних вправ, процедур масажу та фізіотерапевтичних процедур, процедур рефлексотерапії та фізіотерапії. Перелічені засоби фізичної реабілітації повинні викликати позитивний, сприятливий ефект при правильно, методично грамотно побудованому занятті лікувальної фізкультури, фізіопроцедур та масажу. У той же час вони можуть викликати й негативний вплив на організм хворого або й індиферентний вплив. Як, яким чином можна простежити за результатами впливу на організм хворого засобів фізичної реабілітації, в якій формі можна проводити ці спостереження та які методики дослідження можна використовувати для оцінки цих впливів на функції організму та стан людини в цілому?

Відомо, що ефективність занять лікувальною фізкультурою, масажу, фізіотерапії, рефлексотерапії необхідно визначити як в процесі одного заняття або процедури, так і в процесі всього курсу лікування (Данскер І.С. із співавторами, 1986). Таким чином, можливе використовування оперативної або термінової, поточної та етапної форми лікарсько-педагогічних спостережень за хворими. [Карпман В.Л. (1980), (1984); 48; Бутченко (1984); Пешкова А.П. із співавторами(1989); 30]

При оперативній (терміновій) формі ЛПС визначають зміни, що виникають під впливом заняття ЛФК або процедури масажу, фізіопроцедури, процедури рефлексотерапії. Ці спостереження або дослідження можуть проводитися до та після одного заняття ЛФК, процедури масажу; безпосередньо в процесі одного заняття або процедури масажу - після підготовчої частини, декілька разів в основній частині та в кінці заключної частини заняття, та через 10-30 хвилин після його закінчення; вранці та ввечері в день проведення заняття ЛФК або процедури масажу, фізіопроцедури. Ці лікарсько-педагогічні спостереження або дослідження, що проводяться у оперативній формі, оцінюють термінові зміни, які відбуваються в системах організму під впливом одного заняття ЛФК або процедури масажу. Оцінюючи результати цих досліджень, лікар, інструктор ЛФК, масажист можуть змінювати навантаження хворому безпосередньо одразу ж під час заняття, тобто можуть дозувати навантаження.

Поточні ЛНС можуть проводитись щоденно вранці та ввечері протягом декількох днів, наступного дня після занять ЛФК, на початку та у кінці тижня занять.

Етапні лікарсько-педагогічні спостереження дозволяють оцінити накопичений тренувальний ефект та всі зміни, що відбуваються у різних системах організму під впливом усього курсу лікувальної фізкультури, курсу масажу та фізіотерапії. Ці первинні та повторні дослідження проводяться на початку та в кінці всього курсу лікування. [Пешкова А.П. із співавторами (1989); Дансклер І.С. із співавторами (1986); 49]

Для визначення ефективності занять лікувальною фізкультурою, процедур масажу та фізіопроцедур травматологічним хворим з компресійними переломами хребта, при оперативних, поточних та етапних спостереженнях можливе використання таких методик дослідження:

- анамнез;

- спостереження за зовнішніми ознаками втоми;

- пульсометрія з побудовою фізіологічної кривої заняття;

- спірометрія для виміру життєвої ємності легенів;

- гіпоксичні проби Штанге та Генчі;

- функціональні проби для виміру силової витривалості м'язів спини черевного пресу;

- міотонометрія - для виміру тонусу м'язів;

- електроміографія.

Розглянемо більш докладно перераховані методики досліджень ефективності занять лікувальною фізкультурою, масажу.

Анамнез - розпит хворого, яких включає анамнез життя, медичний та спортивний анамнез. Під час збору медичного анамнезу звертається увага на: причини отримання травми, ким, як та коли було здійснено першу медичну допомогу, тривалість захворювання, метод лікування перелому, присутність або відсутність ускладнень.

З'ясовується наявність або відсутність на момент обстеження хворого скарг. Скарги у хворого можуть бути на болі в області перелому, обмеження рухової активності у суглобах пошкодженої кінцівки.

Під час проведення занять лікувальною фізкультурою спостерігають за зовнішніми ознаками втоми по кольору шкіряних покровів, ступеню потовиділення, характеру дихання, координації рухів та уваги.

На основі оцінки цих показників встановлюють ступінь втоми при виконанні хворими фізичних вправ - легку, середню, важку. Ступінь втоми при виконанні фізичних вправ у хворих з переломами кінцівок у імобілізаційному періоді повинен бути легким, а у постімобілізаційному та відновлювальному - легким або середнім в залежності від характеру фізичних вправ, темпу їхнього виконання, амплітуди рухів.

Не можна допускати появи болі, задишки, різкої слабкості, порушення координації рухів та рівноваги, запаморочення голови, порушення уваги. [Данскер І.С. із співавторами(1986)]

Пульсометрія - зміна частоти серцевих скорочень, слід проводити декілька разів: до заняття, декілька разів в основній частині заняття, одразу після заняття та через 5-10 хвилин після закінчення з побудовою фізіологічної кривої заняття.

Вимірювати ЧСС необхідно на променевій або сонній артерії шляхом пальпації (ощупування) пульсу за 10-секундний інтервал.

Фізіологічна крива заняття лікувальною гімнастикою - це графічне зображення величини навантаження на занятті за даними частоти серцевих скорочень. Фізіологічна крива при правильно побудованому занятті ЛФК повинна мати багато вершин у основній частині заняття, або поступово підвищуючись у підготовчій частині заняття, достигати максимуму в середині основної частини та знижуватися до вихідного рівня в кінці заключної частини заняття або після 5-10 хвилин по закінченні. [34; 49; Пешкова А.П. із співавторами (1988) та ін.]

З антропометричних показників найбільш важливими для характеристики ефективності занять ЛФК, масажу у хворих з переломами верхніх кінцівок є вимір охватних розмірів кінцівок, амплітуди рухів у суглобах та сили м'язів кисті.

Спірометрія - для визначення функціонального стану зовнішнього дихання. Спірометрія проводилась у підлітків за допомогою спірометру. Підліткам пропонувалось після 2-х - 3-х вдихів та видихів, зробити глибокий вдих з наступним повільним, до відмови видихом у трубку спірометру, закривши при цьому ніс. Оцінювався середній результат з трьох спроб.

Гіпоксичні проби із затримкою дихання Штанге та Генчі.

Методика проби Штанге - пацієнту пропонують після 2-3-х неглибоких дихань зробити глибокий вдих та зробити затримку дихання на вдиху. За допомогою секундоміру засікалась тривалість затримки дихання у секундах. Проба Генчі - після 2-3 дихальних рухів пропонувалось зробити глибокий вдих та затримати дихання. Час затримки дихання на видиху визначався за допомогою секундоміру.

Визначення силової витривалості м'язів черевного пресу.

Вихідне положення - лежачи на спині. Ноги підняти під кутом 45є по відношенню до тіла. Виміряється час затримки прямих піднятих ніг у секундах. Проба вважається задовільною для дітей 7-11 років при затримці цієї пози протягом 1-1.5 хвилин, 12-14 років - протягом 1-2 хвилин.

Визначення силової витривалості м'язів розгинателів спини.

Вихідне положення - лежачи на животі. Голова, грудь, плечі та ноги підняті догори. Вимірюється час утримання цієї пози у секундах. Ця проба вважається задовільною, якщо підлітки у 12-14 років утримують цю позу протягом 2-2.5 хвилин.

Для виміру тонусу м'язів використовується міотонометрія, електроміографія. Для цього пропоновані апарати міотонометрії та електроміографи різних конструкцій.

Найчастіше використовується пружинний міотонометр. Для оцінки ефективності занять ЛФК, процедур масажу найбільший інтерес представляють не абсолютні цифри тонусу м'язів спини у спокої, а визначення різниці. [Данскер І.С. із співавторами (1986)]

Таким чином, для оцінки ефективності занять лікувальною фізичною культурою та процедур масажу, фізіопроцедур, рефлексотерапії та фізіотерапії хворими з компресійними переломами хребта необхідно проводити комплекс як суб'єктивних, так і об'єктивних досліджень, які дозволяють виявити позитивний або негативний вплив фізичних навантажень на функції та системи організму постраждалого.

Висновки

Аналіз джерел літератури щодо проблеми фізичної реабілітації осіб після компресійних переломів хребетного стовпа дозволив встановити етіологію (можливі причини), патогенез (механізм розвитку травматичної хвороби при цих переломах) та клінічну симптоматику переломів хребта.

Виявлено, що основними причинами переломів є різні падіння, дорожньо-транспотрні пригоди, заняття спортом та ін. Пусковим механізмом розвитку травматичної хвороби при переломах хребетного стовпа являються больові відчуття в області пошкодження, важкі порушення анатомічної структури та функцій опорно-рухового апарату.

Проаналізовано можливі методи лікування неускладнених переломів хребетного стовпа та розкриті механізми лікувальної дії фізичних вправ, лікувального масажу та фізіотерапії на функціональний стан різних систем та органів - трофічну дію, тонізуючий ефект, формування тимчасових компенсацій порушених рухової, опорної функції, нормалізації функцій рухів та опори.

Складена програма фізичної реабілітації хворих після неускладнених переломів хребетного стовпа, яка заключається у комплексному використанні різних засобів фізичної реабілітації:

- лікувальної фізичної культури;

- лікувального масажу;

- фізіотерапевтичних процедур.

Цей комплекс реабілітаційних засобів застосовується хворим з урахуванням локалізації перелому, періоду протікання травматичної хвороби, методу місцевого лікування перелому, віку та функціонального стану кардіореспіраторної системи.

Визначено задачі лікувальної фізичної культури, засобів ЛФК, розкриті особливості методики лікувальної гімнастики з урахуванням періоду протікання хвороби, методу лікування, особливості методики лікувального масажу, використання фізіотерапевтичних процедур по чотирьом періодам протікання хвороби після компресійних переломів хребта.

Визначені методики дослідження хворих після переломів хребетного стовпа з метою урахування ефективності заняття лікувальною гімнастикою, процедур масажу та фізіотерапії.

Практичні рекомендації

1. Складена програма фізичної реабілітації хворих після неускладнених переломів хребетного стовпа може бути використана у лікувально-профілактичних установах травматологічного профілю з урахуванням періоду протікання хвороби та методу лікування лікарями та методистами-реабілітологами.

2. Матеріали нашої роботи можуть бути рекомендовані до використання при читанні лекцій та проведенні практичних занять по спеціалізації «Фізична реабілітація» у інститутах фізичної культури з метою підвищення кваліфікації майбутніх реабілітологів.

Список літератури

1. Ананьєва Т.Г. Лікувальна фізична культура у травматології. Лекція для студентів інститутів фізичної культури. - Харків, ХДІФК, 1991.

2. Бірюков А.А., Кафаров Є.А. Средства восстановления работоспособности спортсмена - М.: Физкультура и спорт, 1979-152 с.

3. Белая Н.А. Руководство по лечебному массажу. - М.: Медицина, 1983-288 с.

4. Вербов А.Ф. Основи лікувального масажу. - М.: Медицина, 1966-304 с.

5. Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомія: підручник, 2-е видання, перепр. та доповн. - М.: Медицина, 1985-368 с.

6. Глезер О.Л., Далихо В.А. Сегментарный массаж: пер. с нем. М.Е. Манникова. 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Медицина, 1965-120 с.

7. Дамье Н.Г. Основы травматологии детского возраста - М.:Медгиз, 1960-292 с.

8. Дубровский В.И. Применение массажа при травмах и заболеваниях у спортсменов. - М.: Медицина, 1986-196 с.

9. Добровольский В.К. Лечебная физическая культура в травматологии. Л.: 1976

10. Епіфанов В.А. Лечебная физическая культура в травматологии. Лечебная физкультура и врачебный контроль. (Під ред. Епіфанова В.А., Апанасенко Г.И.) 2 изд., - М.: Медицина, 2001

11. Епіфанов В.А. Лечебная физическая культура и массаж: Учебник. - М.: ГЭОТАР-МЕД, 2002-560 с.

12. Епіфанов В.А. Лечебный массаж: Учебное пособие. - М.: ММСИ, 1997-166 с.

13. Епіфанов В.А., Ролін І.О., Епіфанов А.В. Остеохондроз позвоночника: Руководство для врачей. - М.: Академический печатный дом, 2000-344 с.

14. Зубенко А.А., Погуляй Н.П., Макареня В.Г. Медицинское обеспечение учебно-тренировочных сборов. - К.: Здоровье, 1981-112 с.

15. Ілізаров Г.А. Некоторые вопросы теории и практики компрессионного и дистракционного остеосинтеза. - В кн.: Чрекостный компрессионный и дистракционный остеосинтез в травматологии и ортопедии. - Курган, 1972, вып. 1-С. 5-34

16. Ілізаров Г.А. Клинические и теоретические аспекты компрессионного и дистракционного остеосинтеза. - В кн.: Теоретические и практические аспекты чрекостного компрессионного и дистракционного остеосинтеза. - М.: ЦИТО, 1977-С. 14-24

17. Каптелин А.Ф. Восстановительное лечение при травмах и деформациях опорно-двигательного аппарата. - М.: Медицина, 1969-399 с.

18. Каплетин А.Ф., Лаская Л.А. Трудовая терапия в травматологии и ортопедии.-М.: Медицина, 1979-171 с.

19. Кунічов Л.А. Лікувальний масаж - К.: Вища школа, 1983-280 с.

20 Курортология и физиотерапия. Під ред. В.М. Боголюбова - М.: Медицина, 1985-Т.1-560 с.

21. Лаская Л.А. Реабилитация спортивной работоспособности после травм опорно-двигательного апарата. - М.: Медицина, 1971-88 с.

22. Лечебная физическая культура. Справочник под редакцией Епифанова В.А.

23. Лечебная физическая культура и врачебный контроль: Учебник для студентов медицинских институтов. Под ред. В.А. Епифанова, Г.А. Апонасенко - М.: Медицина, 1990-366 с.

24. Лечебная физкультура: Справочник. Под ред. В.А. Епифанова - М.: Медицина, 1987-587 с. Лечебная физкультура в системе медицинской реабилитации. Под ред. А.Ф. Каплетина, И.П. Лебедевой - М.: Медицина, 1995-400 с.

25. Мачерет Е.П., Самосюк И.З. Руководство по рефлексотерапії - К.: Вища школа

26. Медицинская реабилитация: В 3-х томах. Под ред. В.М. Боголюбова - Москва-Пермь: ИПК Звезда, 1998

27. Медицинский справочник тренера. Сост. В.А. Геселевич. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Физкультура и спорт, 1981-272 с.

28. Миронова З.С., Морозова Е.М. Спортивная травматология. - М.: Физкультура и спорт, 1976-152 с.

29. Ортопедия и травматология детского возраста. Под ред. М.В. Волкова, Г.М. Елизарова. АМН СССР. - М.: Медицина, 1983-464 с.

30. Петровський В.В. Кібернетика та спорт. - К.: Здоров'я, 1973-110 с.

31. Пирогов И.И. Путеводитель по оздоровительным методикам. Серия «Будь здоров!». - Ростов на Дону: «Феникс», 2002

32. Попов С.Н. Лечебная физическая культура при переломах позвоночника без нарушения целостности спинного мозга. Лечебная физическая культура (Под ред Попова С.Н.) - М.: ФиС, 1988

33. Попов П.С. Справочник по курортологии и физиотерапии заболеваний нервной системы. Под ред. А.Я. Креймера. - Кишинев: Картя Молдовяска, 1983-234 с.

34. Правосудов В.П., Бухарин А.Н., Морозов Л.А. К обоснованию режима сауны как средства восстановления. Совершенствование научных основ физического воспитания и спорта по материалам мадико-биологических исследований. - Л.: ЛНИИФК, 1978-128 с.

35. Руководство по кинезотерапии. Под ред. Л Бонева, П Слынчева и Т. Банкова. - София: Медицина и физкультура, 1978-358 с.

36. Справочник по клинической хирургии. Под общей редакцией действительного члена АМН СССР проф. В.И. Стрючкова - М.: Медицина, 1976-520 с.

37. Справочник практического врача. Под ред. А.И. Воробьева. - 2-е изд., стереотипное. - М.: Медицина, 1983-656 с.

38. Спортивний масаж. Зотов В.П. - К.: Здоров'я, 1987-192 с.

39. Саркизов-Серазини И.М. Спортивный массаж. - М.: Физкультура и спорт, 1963-246 с.

40. Спортивный массаж. Под ред. В.А. Макарова. - М.: Физкультура и спорт, 1975-208 с.

41. Спортивная медицина и лечебная физкультура. Под ред. А.Г. Дембо. -2-е изд., перераб. и доп. - М.: Физкультура и спорт, 1979-352 с.

42. Сухарев В.И. и др. Физиотерапия, массаж, лечебная физкультура. Под ред. В.И. Сухарева. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Медицина, 1970-296 с.

43. Техника и методика терапевтических процедур: Справочник. Под ред. В.М. Боголюбова. - М.: Медицина, 1983-350 с.

44. Улащук В.С. Теория и практика лекарственного електрофореза. - Минск: Беларусь, 1976-206 с.

45. Учебное пособие по физиотерапии. Под ред. А.П. Сперанского. - М.: Медицина, 1975-206 с.

46. Физиологические основы управления восстановительными процессами в условиях спортивной деятельности. Под ред. Л.А. Иоффе, М.А. Абрикосова, Д.Л. Длигач. - М.: ВНИИФК, 1980-102 с.

47. Франке К. Спортивная травматология. - М.: Медицина, 1981

48. Чоговадзе А.В. Врачебный контроль в физическом воспитании и спорте. - М.: Медицина, 1979-176 с.

49. Шестакова Т.Н. Методы оценки эффективности лечебной физической культуры при заболевании внутренних органов. - Минск: БГИФК, 1985

50. Дунаев І.В. Основы лечебного массажа (техника и методики). Учебное пособие.. - М.: ИВЦ «Маркетинг», 2000-480 с.

Размещено на Allbest.ru