Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

Факультет фізичного виховання

Кафедра медико-біологічних основ і фізичної реабілітації

Тема курсової роботи

Застосування методів фізичної реабілітації при

закритій черепно-мозковій травмі

Курсова робота

з фізичної реабілітації

студента групи 55

факультету фізичного виховання

спеціальність:фізична реабілітація

Фролова Єгора В'ячеславовича

Науковий керівник: кандидат

медичних наук Брикульська М.В

Кіровоград - 2009 рік

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

УФО - ультрафіолетове опромінення;

ЛФК - лікувальна фізкультура;

УВЧ - електричне поле ультрависокої частоти;

ДДС - діадинамічний струм;

ДМХ - деціметрові хвилі;

УЗП - ультразвукова плерографія;

В.П. - вихідне положення.

СКОРОЧЕННЯ ОДИНИЦЬ ВИМІРЮВАННЯ

хв - хвилина;

мА - міліампер;

см2 - сантиметр у квадраті;

мс - мілісекунда;

Гц - герц.

міс - місяць;

мол - моль;

атм - атмосфера.

ВСТУП

Черепно-мозкова травма є однією з найбільш часто зустічаємих ушкоджень головного мозку. В наш час це питання викликає велику занепокоєніть не тількі лікарів, але і людей які не мають відношення до медицини.

Сучасний ритм життя, недотримання та байдуже відношення до правил безпеки є одним з факторів, що може призвести до отримання травми.

Актуальність даної проблеми полягає в тому, що дана патологія є надзвичайно тяжкою та може давати дуже тяжкі ускладнення. Ми вважаємо, що акцентуючі увагу на даній проблемі ми зможемо якимось чином допомогти у вирішенні даних проблем та знаходженні нових методів лікування людей з цією патологією. Крім того актуальність цього питання зумовлює те, що детально ця проблема повністю ще не розглянута.

Об'єктом спостереження є пацієнти віком від 8 до 15 років , які перенесли струс та забій мозку.

Предметом спостереження є зміна психологічного та фізіологічного стану хворих зі струсом та забоєм мозку під впливом методів та засобів реабілітації таких як, лікувальна фізична культура, фізіотерапія, масаж, гідротерапія, бальнеотерапія.

Метою спостереження є скласти реабілітаційну програму для хворих які перенесли закриту черепно-мозкову травму, використовуючи такі методи реабілітації, як лікувальна фізична культура, масаж, гідротерапія, бальнеотерапія, та визначити їхню ефективність при патології даного роду.

Завдання спостереження:

1. аналіз літературних джерел;

2. охарактезувати наявні підходи до призначення засобів фізичної реабілітації хворим після закритої черепно-мозкової травми;

3. обгрунтувати і розробити програми фізичної реабілітації для дітей які перенесли струс та забій мозку, для нормалізації їхнього психологічного стану та фізіологічного стану організму;

4. прослідкувати суб'єктивні та об'єктивні зміни, визначити відмінності у впливі засобів лікувальної фізичної культури, фізіотерапії, масажу, гідротерапії, гідротерапіїї в залежності від індивідуальних особливостей пацієнтів;

Методи спостереження: Теоретичні - аналіз, синтез, узагальнення наукових відомостей, стосовно основних методів та методик фізичної реабілітації, можливостей їх використання та вдосконалення.

Статистичні - визначення статистичної достовірності відомостей результатів констатуючого та формуючого спостереження.

Об'єктивні данні - визначення артеріального тиску, частоти дихання та пульсу. Визначення проявів захворювання - характеристика сну, проявів головного болю.

Наукова новизна нашого дослідження полягає в тому, що реабілітація як самостійна галузь з'явилась відносно не так вже давно і даними проблемами займались різні галузі медицини, у нашому випадку це неврологічна сфера. Дане дослідження являє собою відносно нових підхід для вирішення проблем людей які зазнали травми головного мозку.

Практичне значення являє собою можливість розглядати матеріал викладений в роботі як науковий посібник у сфері фізичної реабілітації, та можливість вдосконалення його для подальшого розгляду проблем у даній галузі.

Матеріали спостереження: перевірка ефективності дослідження проходила на базі Дитячої міської лікарні. Було відібрано 20 хворих дітей з діагнозом струс мозку та забій мозку, які поділені на дві групи :основну та контрольну. Вікова категорія 8-15 років.

РОЗДІЛ 1 ХАРАКТЕРИСТИКА ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ

1.1 Етіологія та патогенез

Черепно-мозкова травма становить 25-45% всіх випадків травматичних ушкоджень у ранньому дитячому та підлітковому віці. Частота черепно-мозкової травми в останні роки значно зростає за рахунок збільшення частоти автомобільних і транспортних травм. Черепно-мозкові ушкодження розділяють на закриті, при яких зберігається цілісність кісток і твердої мозкової оболонки, і відкриті, які можуть бути непроникаючими при збереженні мозкової оболонки та проникаючими при її ушкодженні.[2, с.489]

До закритої черепно-мозкової травми відносяться струс мозку (commotio cerebri), забій мозку (contusio cerebri), здавлення мозку (compressio cerebri). Закрита черепно-мозкова травма спостерігається частіше, ніж відкрита, на її частку доводиться 83,5% всіх черепно-мозкових ушкоджень. Більша частина ушкоджень черепа спостерігається в дошкільному та молодшому шкільному віці (85-87%), більше половини з них (48%) - у віці 7-12 років. На весняно-літню пору року доводиться 66,6%, на осінньо-зимовий час - 33,4% випадків травм черепа. Має значення зниження рухової активності дітей у холодну пору року.[2, с.490]

Анатомо-фізіологічні особливості зростаючого організму (вразливість мозкової тканини, підвищена чутливість дитячого мозку до гіпоксії, схильність його до набряку внаслідок підвищеної проникності церебральних судин, лабільності водного та електролітного балансу та інших біохімічних процесів і разом з тим висока функціональна пристосованість мозкової тканини до морфологічних дефектів) визначають характер проходження черепно-мозкових ушкоджень у дітей. В основі патогенезу будь-якої черепно-мозкової травми лежить механічний вплив на череп і мозок. Зміни шкірних покривів і кісток черепа, оболонок і речовини мозку прямо залежать від характеру і сили механічного впливу.

Крім локального впливу (крововилив у місці забою), механічна сила сприяє розвитку патоморфологічних змін у місці, протилежному нанесенню удару, лікворна хвиля приводить до ліквородинамічних порушень. Можливий лінійний і ротаційний зсув речовини мозку. Механічна сила впливає на весь головний мозок у цілому, що пов'язане з гідравлічною дією лікворної хвилі. Виникає ланцюг патофізіологічних процесів, що протікають фазно, серед яких провідна роль належить рефлекторним вазомоторним реакціям і ліквородинамічним порушенням. Первинні вазомоторні зміни в головному мозку носять дифузний характер з перевагою ангіоспастичних явищ, що викликано порушенням функцій вищих вазомоторних центрів мозкового стовбура та гіпоталамуса. Спазм судин мозку спричиняє різкі циркуляторні та нейродинамічні порушення в центральній нервовій системі. Деякі автори зв'язують первинні дифузійні вегетативно-вазомоторні порушення, що клінічно проявляються втратою свідомості, головним болем, амнезією, запамороченням, зміною пульсу і артеріального тиску, з функціональною асинапсією мозку. [2, с.492]

В тяжких випадках вазомоторні і нейродинамічні зміни стають початковою ланкою складних патофізіологічних зрушень у центральній нервовій системі. Ангіоспaстичні явища перемінюються паралітичними, знижується тонус судинної стінки, уповільнюється кровоток, підвищується проникність капілярів, що сприяє виходу плазми із судинного русла в периваскулярний простір, розвивається набряк мозку.

Поряд з механічними і вазомоторними факторами важливим у патогенезі закритої черепно-мозкової травми є підвищення внутрішньочерепного тиску, що виникає внаслідок удару, а також ліквородинамічні порушення, що мають вторинний характер (гіперсекреція цереброспінальної рідини, венозний застій, підвищення внутрішньочерепного тиску). Уповільнення мозкового кровотока, венозний застій створюють сприятливі умови для виникнення метаболічних порушень у головному мозку.

Недостатній перехід кисню із крові в тканину викликає гіпоксію мозку, нагромадження недоокислених продуктів обміну, ацидоз мозкової тканини. Розвиток метаболічного ацидозу сприяє зміні коллоїдно-осмотичного тиску тканини, поглинанню надлишкової рідини, приводячи до набряку - набряканню мозку. Будучи надзвичайним подразником, черепно-мозкова травма викликає в організмі стан напруги - стрес. Найбільш вразливий при черепно-мозковій травмі є , відносно фіксований і багато васкуляризованний гіпоталамо-гипофізарний відділ мозку. Саме цьому мозковому утворенню належить координуюча роль у функціонуванні адаптаційних механізмів пристосування організму до “екстремальних” умов, у мобілізації енергетичних ресурсів, запуску ряду біохімічних процесів, фізіологічних систем та інших. У гострому періоді черепно-мозкової травми розвиваються нейроендокринні порушення, підвищується рівень глюкокортикоїдів, потім мінералокортикоїдів, порушується катехоламіновий обмін мозку. Цим пояснюються виражені вегетативно-судинні порушення в гострому періоді черепно-мозкової травми.

Найбільш часті клінічні прояви гострого періоду черепномозговой травми (втрата свідомості, млявість, загальмованість, адинамія, сонливість) деякі автори пов'язують це з порушенням функцій ретикулярної формації стовбура і ослабленням висхідного впливу, що активується на кору великих півкуль мозку.

У патогенезі струсу мозку має значення міжнейронна асинапсія, блок синапсів ретикулярної формації внаслідок надлишкової імпульсації патологічних імпульсів у момент черепно-мозкової травми.[6, с.367]

1.2 Патоморфологія

Морфологічні зміни у мозку при черепно-мозковій травмі можна розділити на дифузійні, викликані рефлекторними гомо- і ліквородинамічними зрушеннями, і місцеві, пов'язані з локальним впливом травми на череп, оболонки та сам мозок.

Як правило, виявляються повнокров'я речовин і оболонок мозку, явища венозного застою, периваскулярного та перицеллюлярного набряку, розсіяні дрібні діапедозні геморрагії, особливо в ділянці ретикулярної формації орального відділу стовбура, в окружності водопроводу мозку, III і IV шлуночків. У випадках важкого набряку і набрякання мозку виявляється вклинення мигдалин мозочка у великий потиличний отвір з обмеженням каудального відділу довгастого мозку.[6, с.368]

В ділянці фізичного впливу на череп, іноді c протилежної сторони (феномен протиудару), у мозку визначаються місцеві зміни у вигляді некрозу, просочування кров'ю мозкової тканини. На периферії некротичного вогнища виражені явища дисциркуляції зі стазами крові, тромбозами мозкових судин, перифокальним набряком мозку. Забій мозку може викликати субарахноїдальний, а при ушкодженні м'яких мозкових оболонок і субдуральний крововилив. При переломах черепа, зокрема скроневої кістки, можливий розрив середньої оболонкової артерії, що служить причиною утворення епідуральної гематоми. Епідуральна кровотеча може наступити також при ушкодженні твердої мозкової оболонки, венозних синусів або диплоетичних вен утворення епі- або субдуральної гематоми спричиняє компресію мозку і може призводити до смерті внаслідок оклюзії великого потиличного отвору і ушкодження життєвоважливих центрів стовбура.

1.3 Клінічна картина

На сьогоднішній день прийнятий синдромологічний розподіл черепно-мозкової травми на струс, забій мозку, внутрішньочерепний крововилив, здавлення мозку.

Розрізняють відкриті та закриті черепно-мозкові травми. В дитячій траматології запропоноване розмежування черепно-мозкової травми по ступеню тяжкості; багато клініцистів у діагнозі вказують вид травми (відкритий або закрита), неврологічний синдром і ступінь важкості. Оцінка ступеня важкості ґрунтується на всебічному клініко - неврологічному дослідженні, динамічному спостереженні, а також на використанні допоміжних методів діагностики (електрофізіологічних і біохімічних).

Струс мозку може протікати у дітей в легкій, средньотяжкій і тяжкій формах. При легкому ступені коммоції наступає короткочасна (на кілька секунд, хвилин) втрата свідомості, іноді порушення свідомості проявляється млявістю, адинамією, сонливістю. Нудота, блювання, головний біль відзначаються протягом доби після травми. Іноді зазначені загальмозкові симптоми бувають дуже короткочасні і стерті, тому діагноз ставиться на підставі тільки анамнестичних даних. Симптомів локального ураження мозку, змін тиску цереброспінальної рідини, явища застою на очному дні не відзначається.

Струс мозку середньої тяжкості проявляється більш тривалою втратою свідомості (іноді до 30 хвилин), ретроградною амнезією, блюванням, нудотою, головним болем протягом тижня. На тлі загальмозкових симптомів відзначається непостійний горизонтальний ністагм, двустороннє недоведення очних яблук дозовні, судинні зміни на очному дні, добові коливання тиску цереброспінальної рідини (гіпертензія або гіпотензія).[8, с.54]

Важкий струс мозку характеризується тривалою втратою свідомості (від 30 хвилин до декількох годин), що змінюються загальним оглушенням, млявістю, сонливістю.

Відзначається ретро- і антероградна амнезія. Загальмозкові симптоми (блювання, різкий головний біль) спостерігаються протягом 2-3 тижнів. У неврологічному статусі визначаються минуща анизокорія, недостатність відвідного нерва, горизонтальний ністагм, рівномірне підвищення сухожильних рефлексів або анізорефлексія.

Значно рідше в дитячому віці спостерігається забій мозку (11-25%). Звичайно він проявляється стійкими локальними симптомами (геміпарези, порушення чутливості, зорові координаторні розлади) на тлі вираженої загальномозкової симптоматики.

Недостатня дифференційованість мозку дитини, схильність до генералізованих загальмозкових процесів є однією з причин відносної “стушуваності” вогнищевої симптоматики при забої мозку у дітей в порівнянні з дорослими. Переважно в перші години після травматичного впливу загальмозкові явища обумовлюють недостатньо чітку виразність вогнищевого ураження мозку. Нерідко вогнищевий синдром формується лише на 3-ю добу після травми відразу за поступовим «спаданням» явищ гемо- і ліквородисциркуляції, набряку мозку.[8, с.56]

Забій мозку може супроводжуватися субарахноїдальним крововиливом. Найбільш частим у дітей є дисоційований менінгеальний синдром. Залежно від місця найбільшого скупчення крові субарахноїдальний крововилив може проявлятися в клініці психомоторними порушеннями (збудливість, марення, галюцинації, рухове розгальмування), диенцефальними симптомами (спрага, гіпертермія, олігурія), можливо виникнення феномену Белла (відхилення очних яблук при змиканні повік).

РОЗДІЛ 2 МЕТОДИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПІСЛЯ ЗАКРИТОЇ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ

2.1 Лікувальна фізкультура

У пізньому відновлювальному періоді - (4 - 5-ий тиждень після важкої травми) - при повному відновленні здоров'я вирішується завдання тренування всіх опорно-рухових навичок. Продовжують проводити дихальні вправи, лікування положенням і деякі пасивні рухи. Вправи виконуються в різних вихідних положеннях, у різному темпі, дихання 1:3 і вільне. Однак всі ці методи лише доповнюють активні рухи. У заняття включаються вправи на координацію, із предметами, у положенні вниз головою - у висі на кільцях, гімнастичній стінці, рухливі ігри. Стрибки, підскоки і біг дозволяються лікарем у кожному випадку індивідуально. В даному періоді призначається трудотерапія. [10, с.74]

Відновлювальні заходи мають ряд особливостей. Так, при виконанні дихальних вправ не допускається гіпервентиляція, що може провокувати епілептоїдні напади і підсилювати небезпеку виникнення пізніх епілептичних припадків. При стабілізації кровообігу та ліквороциркуляції значно збільшують загальне фізичне навантаження. Виявлення чіткої клінічної картини посттравматичних порушень рухів, чутливості і вищих коркових функцій, дозволяє застосовувати активні вправи спрямовані на відновлення тимчасово порушених функцій або на перебудову та компенсацію втрачених функцій.

У компенсаторній активізації хворих після черепно-мозкової травми ефективні заняття на спеціальному столі, конструкція якого дозволяє змінювати кут нахилу його площини до горизонталі. Поступово збільшуючи під час занять кут нахилу стола і змінюючи місце додатка фіксуючих ременів (на рівні великих суглобів ніг, поперекового і грудного відділів хребта), можна дозувати навантаження на опорно-рухову, серцево-судинну та вестибулярну системи хворого, функції яких страждають при струсі мозку.

Обережне ортостатичне навантаження сприяє адекватному тренуванню серцевого м'яза, нормалізує центральний і периферичний судинний тонус. Поступове збільшення навантаження (у міру переходу до вертикального положення) на нижні кінцівки і хребет підвищує їхню готовність до майбутньої діяльності - вставанню та ходьбі. Темп, що змінюється (різкий або плавний) підйому площини поліпшує адаптаційні властивості вестибулярного апарата, особливо у хворих із травматичним вогнищем у скроневій ділянці або задній черепній ямці. Поступове тренування в переході до вертикального положення позитивно впливає на ліквороциркуляцію. Залежно від стану хворого та ступеня його тренованості збільшується тривалість занять у положеннях, що наближаються до вертикального.

Якщо продовжити говорити про спеціальні активні вправи в пізньому відновлювальному періоді, то необхідно відзначити, що вони повинні бути суворо дозовані, цілеспрямовані і адекватні локальному неврологічному статусу. Характер, число і черговість вправ підбирають для хворого індивідуально. При млявих парезах і паралічах подібний вибір вправ полегшується попередньою оцінкою м'язової системи хворого по загальноприйнятій п'ятибальній системі.

Особливо важливі спеціальні активні вправи, спрямовані на диференційоване оволодіння всією гамою м'язової діяльності.Сюди ставиться навчання мінімальним м'язовим напругам, відновлення вміння дозувати м'язову напругу, швидкість руху, амплітуду руху, час перемикання і інші фізичні величини руху.

Велику увагу приділяють активному зоровому, проприоцептивному, слуховому та іншим видам контролю з боку хворого.[24, с.29]

У комплекс вправ включають також навчання цілеспрямованим руховим актам. Кожну дію проводять спочатку пасивно, під зоровим контролем хворого, потім активно 3 - 4 рази на здоровій кінцівці.

Далі активні рухи виконують одночасно в обох кінцівках з корекцією руху в ураженій кінцівці. Після цього заданий рух роблять тільки ураженою кінцівкою. У ряді випадків легше робити рухи не одночасно в обох кінцівках, а поперемінно в здоровій і ураженій. Легкі дії чергують із більш складними. При неможливості виконати відразу всього рухового акту, хворого навчають окремим елементам цієї дії, потім «зв'язуванням» між елементами і всім актом. Якщо виконання якоїсь дії утруднено через непереборні вогнещеві ураження мозку, то хворому пропонують рухи та дії компенсаторного типу, направленно на заміщення втраченого рухового акту.[12, с.95]

У пізньому періоді черепно-мозкової травми велику увагу приділяють попередженню і усуненню мимовільних судомних рухів, які часто виникають у хворих. Боротьбу із цим дефектом ведуть за допомогою фіксації (пасивної) непрацюючої кінцівки, активною вольовою протидією з боку хворого, спеціальними протисудомними рухами в різних вихідних положеннях і, нарешті, відновленням нормальних рухів.

Особливе місце в комплексі лікувально-відновлюваних заходів займає навчання стоянню та ходьбі. Проведення лікувально-тренувальних занять на спеціальному обертовому столі - перший етап відновлення функції статики та ходи.

Безпосередньо після цих занять (у різний термін - від 3 тижнів і пізніше) починають навчання хворого вставанню та пересуванню. Відновлюється біомеханічний малюнок акту вставання - нахил корпуса вперед з одночасною напругою чотириглавих м'язів, розгинання ніг у тазостегнових і колінних суглобах, рухи рук вперед і так далі. У положенні стоячи хворий навчається рівномірному розподілу маси тіла на обидві ноги, потім переносу ваги тіла з однієї ноги на іншу, рівновазі в кроці, безпосередньо елементам кроку і з'єднанню їх у ходьбу, координованим рухам рук і ніг при ходьбі.[12, с.96]

Навчання ходьбі - складний процес, успішність якого багато в чому залежить від правильного поетапного підбору вправ, строго специфічних для клінічної рухової картини у хворого.

Крім вищевказаних вправ, застосовують спеціальні вправи для ліквідації порушень координації рухів. До них відносяться тренування сполучних дій у різних суглобах рук, ніг, тулуба при виконанні таких важливих рухових актів, як ходьба, повороти на місці і в русі, пересування по пересіченій площині (нерівність опори, спуск і підйом по сходах, зменшена площина опори), виконання побутових і трудових цілеспрямованих дій і інших. Використовують вправи для відновлення та зміцнення функцій рівноваги, спеціальну вестибулярну гімнастику, тренування стійкості.

Вестибулярну гімнастику, рефлекторні вправи і спеціальні вправи застосовують у проміжному та початку пізнього періоду. Вестибулярна гімнастика містить у собі окорухові вправи в сполученні з поворотами та нахилами голови, завдання на орієнтування у визначенні швидкості, розмірів і напрямку предметів що рухаються.[11, с.274]

Рефлекторні вправи грунтують на основі співдружнього включення різних м'язових груп у певний руховий акт. Противоатактичні вправи полягають у тренуванні на виконання одного і того ж рухового завдання різними методами (так зване збільшення варіативності рішення завдання). Виробляються такі якості, як точність і влучність. Інтенційний тремор знижується і вестибулярна гімнастика сполучаються з іншими видами лікувальної фізичної культури, входячи в загальний комплекс лікувально-відновлювальних заходів у пізньому періоді травматичної хвороби.

У резидуальному періоді - проводяться лікувально-відновлювальні заходи, розпочаті в попередній період. Крім того, здійснюється спрямована компенсація втрачених рухових функцій з метою навчання необхідним побутовим і трудовим навичкам, самообслуговуванню та пересуванню, трудовим процесам і тим самим соціальної реабілітації хворого.[17, с.49]

Ефективність занять лікувальною гімнастикою може бути підвищена спеціальними заняттями, трудотерапією, що у сполученні з перерахованими методами ЛФК активно сприяє фізичній, побутовій і соціальній реабілітації хворого після черепно-мозкової травми.

Особливого підходу вимагають хворі діти, які перенесли важку черепно-мозкову травму з порушенням життєвоважливих функцій. Складність рухових дефектів при подібних травмах обумовлюється комбінованим ураженням пірамідних, екстрапірамідних і мозочкових систем у різних сполученнях і проявах. Комплекс відновно-компенсаторних заходів проводиться з урахуванням ураження та включає різні методи реабілітації.

Так, лікування положенням передбачає усунення м'язової дистонії - сполучення м'язової гіпертонії з гіпотонією (як наслідок підкірково-стовбурних уражень).

До цих тонічних порушень нерідко приєднуються паркінсоподібні симптоми - загальна ригідність, скутість, тремор, каталептоїдність. Все це вимагає частого чергування статичного лікування положенням (частіше лонгетами) і пасивних рухів, що регресують. При відновлювальному лікуванні варто враховувати стан психіки хворих.[1, с.54]

Довгостроково знижена психічна активність, мала контактність або неконтактність хворих, швидка виснаженість змушують застосовувати пасивні та напівактивні методи лікування, шукати обхідні шляхи при відновлювальній терапії. Застосовують вправи з використанням шийно тонічних і рефлекторних зв'язок, що сполучаються з пасивними та напівпасивними рухами, лікування положенням.

Поступове відновлення психічної і психологічної активності дозволяє збільшити обсяг і урізноманітити лікувальне навантаження. Особливих прийомів відновлювального навчання і перенавчання вимагають порушення вищих коркових функцій - апраксія, афферентні парези, акінезія та інші. Специфічним є і сполучення прийомів, які застосовують для лікування як спастичних, так і млявих парезів.[1, с.55]

У більш пізні періоди при навчанні стоянню та ходьбі застосовують комбіновані методи необхідні для лікування і компенсації пірамідної, екстрапірамідної та мозочкової недостатності. Навчання почерговій напрузі м'язів-антагоністів і відновлення правильного малюнка кроку при пірамідній патології, зміна темпу та ритму ходьби, відновлення природних синкінезій і динамічна підтримка голови петлею Гліссона при екстрапірамідальній патології, вестибулярна та противоатактична гімнастика при мозочковій патології - всі ці методи відновно-компенсаторного лікування використовують у різних сполученнях, обсязі та послідовності.

Наполегливе і безперервне заняття з використанням різних засобів лікувальної фізичної культури дає позитивний ефект навіть при найважчих формах черепно-мозкової травми і сприяє поверненню потерпілих до активного соціального життя.[25, с.27]

Різноманіття рухових дефектів при черепно-мозковій травмі не дозволяє привести конкретних комплексів ЛФК при кожній формі, тому фахівцеві варто орієнтуватися на засоби лікувальної фізичної культури, використовувані при черепно-мозковій травмі, з застосуванням спеціальних вправ.

Таким чином, можна доповнити, що система лікувально-відновлювальних вправ при ураженнях головного мозку залежить в першу чергу від стану хворого. Спочатку хворі виконують елементарні легкі вправи, а в міру поліпшення стану переходять до складних і надалі, до тренувальних вправ.

Засоби ЛФК використовувані при черепно-мозковій травмі середньої та важкої тяжкості.[25, с.28]

Характер вправ ранній (2 - 5 діб). Спеціальні дихальні вправи (пасивні, напівпасивні), лікування положенням. Проміжний (від 5 до 30 діб.) Активна дихальна гімнастика, лікування положенням, загальний масаж, лікувальна гімнастика загальзміцнювального характеру. Спеціальна лікувальна гімнастика пізній (від 1 до 4 міс.).Ортостатична гімнастика загальний та спеціальний масаж, загальнозміцнювальна гімнастика, спеціальна гімнастика. Навчання стоянню та ходьбі, відновлення побутових і трудових навичок. Резидуальний (до 2 років), загальнозміцнювальна і спеціальна гімнастика. Відновлення або компенсація втрачених побутових і трудових навичок, трудотерапія, соціальна орієнтація (підготовка до колишньої або іншої професії).

2.2 Апаратна фізіотерапія

Фізичні методи лікування широко призначаються у відновлювальному періоді черепно-мозкових травм у дітей, при хронічному гіпертензійному синдромі, паралічах і парезах, посттравматичному паркінсонізмі. При рухових порушеннях якомога раніше варто проводити заходи щодо профілактики контрактур, для чого необхідно стежити за укладаннями хворої дитини, рано починати пасивні рухи з переходом на активні, масаж паралізованих кінцівок.[15, с.59]

Залежно від тяжкості струсу або забою мозку через кілька днів (4-12) рекомендується електрофорез таких лікарських засобів, як бром, магній, еуфілін за комірковою методикою впливу, а також кальцію йоду по методу Бургипьона. При ураженні окорухового нерва можна рекомендувати електростимуляцію (12-14 процедур). При струсі головного мозку через 2-3 дні після травми застосовується трансцеребрально по Бургиньону електрофорез ноотропного препарату-пірацетама (анод у ділянці очниці) при щільності струму 0,01-0,02 мА/см2 протягом 10 хв, (3 процедури), потім - 0,04-0,05 мА/см2 протягом 15-20 хв, всього 10-12 процедур. Метод є більш ефективним, ніж гальванізація, відбувається зменшення головних болей, слабкості, тяжкості в голові, відновлення інтелектуальних і операторських функцій.[15, с.60]

Непоганий ефект від застосування електростимуляції кисті та пальців рук у хворих дітей з геміплегією після черепно-мозкових травм через 6 тижнів і більше.

Електростимуляція розгиначів пальців і кисті проводилася щодня, до 3 разів на день, спочатку в стаціонарі, а потім вдома, що вело до зменшення контрактур. У відновлювальному періоді через 3-4 тижнів після неважкої травми та в пізньому резидуальному періоді при відсутності прогредієнтного проходження рекомендується УФО хребта окремими полями (3 поля),кожне поле опромінюють 3-4 рази 4-5 біодозами, щодня або через день.

При перевазі вегетативних, судинних і обмінних порушень рекомендується УФО коміркової зони (3-4 біодози), а також електрофорез новокаїну в чергуванні з магнієм. Показаний також електрофорез брому по глазнично-потиличній методиці або за методикою загального впливу Вермеля, а також гальванізація по комірковому методу з кальцієм (по Щербаку). На ділянку шийних симпатичних вузлів показане УВЧ в атермичній дозі (по 5-10 хв, на курс 8-10 процедур). Застосовуються імпульсні струми за методикою електросну, частота 10 Гц, сила струму 2-3 ма, тривалість імпульсу 0,2-0,3 мс, по 30-60 хв, на курс 10-15 процедур. При гіпоталамічних проявах рекомендуються ендоназальний електрофорез вітаміну В, кальцію, новокаїну, масаж коміркової зони. При епілепсії показане загальне УФО (і хребет еритемними дозами), електрофорез йоду, кальцію за комірковою методикою, назальний електрофорез седуксена, ДДС ділянки шийних симпатичних вузлів, іноді нейрохірургічна допомога. При геміплегії внаслідок черепно-мозкової травми велике значення мають фізичні тренування у вигляді зміцнювальних фізичних вправ, ходьби, вправ на тренажерах.[3, с.319]

При рухових порушеннях у дітей важливо використовувати лікувальну гімнастику,особливо в теплій ванні, басейні, масаж, електрофорез брому або йоду по глазнично - потиличній або лобово - потиличній методиці або електрофорез йоду в ділянці рубця (щільність струму 0, 03-0,05 мА/см2 по 20-60 хв, щодня, на курс 30 процедур). При болях застосовують місцеву дарсонвалізацію, ДДС на уражені кінцівки - парафін.

При наявності епілептичних припадків, навіть якщо тільки в анамнезі, припадок можна спровокувати. У цих випадках застосовується метод впливу на коміркову ділянку.

Одним з патогенетичних механізмів травми головного мозку є порушення церебрального кровообігу, що супроводжується розвитком гіпоксії. Як показали дослідження, аноксемія в епілептичному вогнищі не розвивається. Навпаки, при цьому виявлене збільшення кровонаповнення. Таким чином, для реалізації епілептичного припадку необхідні достатнє кровопостачання і високий рівень окислювально-відновних процесів.

Розповсюджена гіпоксія мозку не сприяє судомним розрядам та генералізації судомного припадку.

По даним реоенцефалографії, після ДМХ відзначається збільшення кровонаповнення судин головного мозку на стороні ураження, зменшення міжпівкульних асиметрій, поліпшення венозного відтоку. Поряд із цим відбувається поліпшення функціональної лабільності мозкових структур, підвищується амплітуда альфа- і бета хвиль, зменшується амплітуда повільних хвиль, з'являється реакція засвоєння ритму на подразники, на які раніше її не було. Дані УЗП відбивають як правило збільшення колатерального кровообігу та лінійної швидкості кровотоку по очно-ямкових артеріях, поява перетікання по передніх сполучних артеріях. За даними термографії, відзначається зменшення термоасимметрії в ділянці обличча та голови.[3, с.320]

При впливі ж ДМХ на коміркову ділянку досить добре виражене кровопостачання мозку в ділянці ураження знижувається з підвищенням його в інших системах.

Таким чином, збільшення кровонаповнення при впливі ДМХ на вогнище ураження приводить до ще більшої інтенсивності окислювально- відновлювальних процесів, що можуть провокувати судомні припадки при травмах. У цьому випадку застосування ДМХ на коміркову ділянку більш обґрунтоване. У комплекс лікувальних заходів входить також лікувальна гімнастика, масаж, загальні або місцеві сульфідні ванни, електростимуляція, що підвищує ефективність лікування, сприяє поверненню хворих до праці, до самообслуговування.

При посттравматичному паркінсонізмі рекомендуються всі ті ж заходи, які застосовуються й при постенцефалітичному паркінсонізмі.

Призначаються також хвойні ванни, циркуляторний душ (при астенічному стані та порушенні сну). Застосовують метод електрофореза оксибутирата натрію по глазнично-потиличній методиці, що має седативну, міорелаксаційну дію при черепно-мозковій травмі із синдромом травматичної енцефалопатії та церебрастенії. При неврозоподібному, депрессивно-іпохондричному, психоподібному синдромі внаслідок нейроінфекції, показаний електрофорез оксибутирата натрію за методикою электросну (при силі імпульсного струму до 0,8 мол, частоті імпульсів 5-10-20 Гц, тривалості 0,5 мс) тривалістю 20-40 хв, щодня, протягом 10-12 хв.

У санаторіях хворі із травмами головного мозку лікуються в ранньому, пізньому та резидуальному періодах при регредієнтному проходженні захворювання.[24, с.7]

При перевазі в клінічній картині рухових, вегетативно-судинних і обмінних порушень можна використовувати грязьові аплікації на коміркову ділянку, а також у вигляді «шкарпеток», «рукавичок», на хребет, при епілепсії на тлі протисудомних засобів. Температура лікувальної грязі не повинна бути вище 37-38°С, по 15-20 хв, через день, на курс 10-12 процедур.

Важливим моментом лікування є направлення хворих на санаторно- курортне лікування зі зміною кліматичних умов, з урахуванням метеолабільності диних хворих. У наш час ряд авторів повідомляють про позитивний вплив лікування на приморських і інших курортах (Одеса, Сухумі, Цхал-Тубо, Сочі та інші.). Як відомо, санаторно-курортне лікування впливає на компенсаторні функції мозку та всього організму.[24, с.9]

2.3 Гідро та бальнеотерапія

Особливо ефективними у пізній відновлювальний період після черепно-мозкової травми є загальні ванни з додаванням хвойного екстракту при температурі води 36-34°С; тривалість процедури може бути від 10 до 20 хв, щодня або через день, всього 15-20 ванн. Хвойні ванни хворі переносять дуже добре. Вони мають освіжаючу та заспокійливу дію, регулюють дихання, кровообіг і сон. Хворим з вираженими проявами порушення можна призначати ванни з відваром з коріння “Valeriana оffiсinаlis”, при температурі 36-35°C, 12-20 хв, усього 15-20 процедур, вони також мають седативну дію.

Кисневі ванни мають сприятливу дію на функціональний стан нервової системи, усуваючи неприємні суб'єктивні скарги шляхом зниження порога збудливості.[14, с.223]

Курсове застосування кисневих ванн може впливати на артеріальний тиск і поліпшити показники гемодинаміки. Контрастні ванни при температурі води в одній ванні (або басейні) 38-42°С, а в іншій - 10-24°С. Починають із занурення хворого в теплу ванну при тривалості 2-3 хв, з наступним переходом у холодну ванну з більшою тривалістю та обов'язковим здійсненням активних рухів. Процедуру повторюють 3-4 рази, закінчуючи прохолодною ванною, всього 15-25 процедур на курс лікування. Контрастні ванни повинні бути строго індивідуалізованими. Їх можна застосовувати в якості, що тренує і загартовує організм дитини зі зниженими адаптаційними можливостями відносно температурного фактора та з метою стимуляції обмінних процесів. Крім того, вони впливають на функціональний стан нервової системи і кровообіг. З метою загального зміцнення та загартовування організму можна застосовувати підводний душовий і підводний щітковий масаж. Позитивну дію у хворих після травми мають різні душі.

Це сильно діючі засоби і застосовуються при прохолодній або мінливій температурі води протягом 2-5 хв. Їхня дія обумовлюється температурними та механічними факторами.

Позитивно впливають: дощовий душ при температурі. 34-32°С, 2-3 хв, щодня; циркуляторний душ або душ Шарко з поступовим зниженням температури; води до 20°С і збільшенням тиску до 2 атм (до 4 - для душу Шарко) до кінця лікування. Можна рекомендувати веєрободібний або циркулярний душ.

Бальнеотерапія має широке застосування у відновлювальний період. Дуже позитивно на стан дитини впливає застосовування помірковано термічні (37-36°С) бальнеопроцедури, у деяких випадках більш прохолодні ванни(33-31°С).

Води індиферентної температури мають сприятливу дію на нервову систему та організм в цілому. Вуглекислі ванни, діють збудливо на нервову систему, що виражається в поліпшенні сприйняття, на пам'ять, настрій; вони підсилюють серцево-судинну діяльність, підвищуючи скорочувальну здатність міокарда, регулювати серцеву діяльність тиск і кровообіг. Вони застосовуються при температурі 36-35°С, 10-15 хв, щодня або через день у вигляді загальних або часткових (3/4 ванни), всього 12-15 процедур на курс лікування. Сірководневі ванни мають головним чином гнітючу дію на центральну нервову систему (Л.Ц.Ульянова. 1977; О.А. Севастьянов 1981, та інші.), показані при всіх захворюваннях нервової системи з концентрацією сірководню 100-150 мг/л, температурі води 37-35°С, 10-15 хв, через день, всього 12-15 ванн на курс лікування.[4, с.42]

Гнітючий ефект виражається в заспокоєнні хворих, у зникненні або зменшенні головного болю, зниженні емоційної лабільності, нормалізації сну, поліпшення регуляції мозкового та периферичного кровообігу.

Сірководневі ванни з низькою концентрацією сірководню (50-75мг, можна призначати хворим і в ранній відновлювальний період. Вони особливо ефективні при виражених вегетативних судинних реакціях, зокрема після 2-3 вступних звичайних ванн. При порушеннях сну сірководневі ванни можна сполучити із сухими обгортаннями.

Радонові ванни із середньої концентрацією радону діють головним чином заспокійливо на центральну нервову систему. Їх можна застосовувати при всіх захворюваннях нервової системи, (концентрації радону 1480-2960 Вк/л; - температура води 37-36°С, 10-15 хв, щодня або через день, всього 14-16 ванн на курс.

2.4 Масаж

У комплекс відновлювальних процедур при лікуванні черепно-мозкових травм поряд із вправами і водолікуванням входить масаж.

У випадку якщо після перенесеного захворювання спостерігаються головні болі, рекомендують масаж голови. [5, с.101]

Приступаючи до масажу волосистої частини голови, варто пам'ятати, що шкіра в цій ділянці має значну товщину, вільно зміщається, а на лобі легко збирається в складки. Вона має багато сальних і потових залоз, підшкірну клітковину - судин і нервів. Лімфатичні судини йдуть від тім'я вниз та назад. Шкіра обличчя тонка та рухлива, у підшкірній основі проходять судини, нерви і протока привушної залози. Мімічні м'язи починаються від кісток черепа і закінчюються на внутрішній поверхні шкіри. Вони складаються з дугоподібних або кругових волокон і розташовуються переважно навколо очей, носа, рота та вух. Мімічні м'язи спричиняють міміку обличчя, а також беруть участь в актах мови, жування. Крім мімічних, на обличчі перебувають жувальні м'язи, що стуляють зуби, висувають нижню щелепу вперед, зміщають її в сторони. Чутливою іннервацією обличчя веде трійчастий нерв : надочноямкова, підглазнична, підборідна.

При масажі волосистої частини голови масажні рухи виконують у напрямку росту волосся. Масажувати проти природного нахилу волосся не можна, тому що це веде до порушення функції проток, залоз і травмує волосяні коріння. Масажист при масажі голови перебуває позаду хворого. Застосовують обхоплююче поверхневе та глибоке погладжування, паралельно двома руками або послідовно у напрямку від лоба до потилиці, від тім'я до завушних ділянок.

Граблеподібне погладжування, повздовжнє розтирання роблять дрібними рухами від верхівки до межі волосистої частини, циркулярно. Кругове розтирання - подушечками пальців роблять дрібні кругові рухи.

Погладжування чергують із прийомами розтирання, розминання, вібрації. Виконують 3-5 разів протягом 3-10 хвилин.

Також застосовують і масаж обличчя.

Масажні прийоми при масажі обличчя повинні виконуватися відповідно до напрямку судин, що відводять і м'язових волокон. Лімфатичні судини направляються від середньої лінії обличчя в обидва боки: до кута нижньої щелепи - судини носа, очей, верхньої половини щік, лімфатичні судини підборіддя - вниз до передньої поверхні шиї і до грудини.

Масаж обличчя роблять двома руками, масажист перебуває позаду. Перед початком масажу рекомендується проводити підготовчий масаж шиї для поліпшення кровообігу і кращому відтоку лімфи. Використовують основні прийоми: погладжування, розтирання, розминання, вібрацію. Погладжування роблять долонею, одним або декількома пальцями, двома великими пальцями, великим і вказівним від середини лоба до скронь. Розтирання роблять подушечками пальців у напівкружних або спіралеподібних напрямках від середини лоба до скронь. Звичайно цей прийом застосовують в ділянці больових точок, а також по ходу нервів, лімфатичних і венозних судин, проводять глибоко і енергійно.[26, с.28]

Найчастіше використовують щіпцеподібне розминання за допомогою великого і вказівного пальців навколо очей і рота, по радіальних лініях від цих ділянок у різні сторони. Розминання м'язів лоба виконують великим і вказівним пальцями за допомогою натиснення зверху вниз в напрямку до очниці. Розминання м'язів, що оточують рот, роблять шляхом ритмічного колоподібного натиснення по напрямку масажних рухів на обличчі.

мозковий травма реабілітація лікувальний

РОЗДІЛ 3 СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Для хворих які перенесли черепно-мозкову травму дуже велике значення має так званий період реабілітації, під час якого надається можливість повернутися до звичайного, повноцінного способу життя.

Спостереження проводилось на базі Дитячої міської лікарні на протязі двох тижнів.

Участь у спостереженні приймали дві групи дітей віком від 8 до 15 років, які перенесли закриту черепно-мозкову травму (забій мозку), період захворювання - пізній відновлювальний. За допомогою результатів томографії були встановлені такі прояви хвороби.

Суб'єктивні дані:

- загально-мозкові симптоми ( головний біль, головокружіння);

- психомоторні порушення (збудливість).

Об'єктивні дані:

- парез м'язів обличчя (феномен Белла).

Кількість хворих у спостереженні - 20 чоловік.

Дану кількість дітей вирішено було розділити на дві групи, по десять чоловік в кожній групі.

Відновлювальне лікування в контрольній групі включали наступні методи фізичної реабілітації:

- медикаментозна терапія;

- лікувальна фізкультура;

- апаратна фізіотерапія;

- масаж;

- гідротерапія;

Відновлювальне лікування в основній группі включало наступні методи фізичної реабілітації:

- медикаментозна терапія;

- лікувальна фізкультура;

- апаратна фізіотерапія;

- масаж;

- гідротерапія;

- психотерапія.

З ранку у неврологічному відділені хворі приймали медикаментозне лікування: анальгетики та седативні препарати.

Заняття з хворими лікувальною фізичною культурою проводились з метою як покращення функціонально стану м'язів та суглобів хворих так і нормалізацією їхнього психологічного стану шляхом фізичних вправ.

Щоденні заняття включають:

1. Вправи на розминання м'язів голови та шиї;

2 Вправи на розминання м'язів плечового пояса та верхніх кінцівок;

3. Вправи на розминання м'язів тулуба та нижніх кінцівок;

Комплекс 1.

В.п. Стоячи прямо робимо нахили головою періодично у різні боки, повільно на чотири рахунки. Темп повільний. (Дивись додаток Д, мал.1)

В.п. Стоячи прямо, руки перед собою, робимо вправу “ножиці”.

В.п. Стоячи прямо, руки за головою. Робимо пружинячі нахили в вправо та вліво на два рахунки з поворотом тулуба. Кількість 8-16 раз. Темп середній.(Дивись додаток Д, мал.2)

В.п. Стоячи прямо, руки вверх, кисті в замок. Робимо нахили назад, з почерговим відведенням носка в праву та в ліву сторону. Кількість 8-10. Темп середній. (Дивись додаток Д, мал.3)

Комплекс 2.

1. В.п. широка стійка ноги в сторони. Виконуємо почергові нахили вперед, намагаємося доторкнутися до підлоги.

2. Поворот тулуба на право, права рука в сторону - назад. 3-4 те саме в іншу сторону. Кількість 8-10. Темп середній.(Дивись додаток Д, мал.4)

В.п. Стійка на колінах, ноги в сторони. Робимо 3 пружинних нахили, до правого коліна, руки в сторони, потім те саме тільки до лівого.

Кількість 3-5. Темп середній.(Дивись додаток Д, мал.5)

В.п. Стійка на лівому коліні. Намагаємось торкнутися головою до правої ноги, потім те саме тількі в іншу сторону. Кількість 4 рази. Темп середній.(Дивись додаток Д, мал.6)

Комплекс 3.

В.п. Упор на колінах. На 1-2 праву ногу в носок, ліку руку вверх. На 3-4 вихідне положення, те саме в іншу сторону.(Дивись додаток Д, мал.7)

В.п. Лежачі на лівому боці з упором на праву руку, ліву руку вверх. На рахунок 1 - мах ногою в сторону, на 2 - вихвдне положення, на 3 - мах правою зігнутою ногою в сторону, на 4 - вихідне положення, те саме в іншу сторону. Кількість 8-16. Темп середній.(Дивись додаток Д, мал.8)

В.п. Лежачі на передпліччя. На 1-2 упор на стегна, прогнутися, поворот голови направо, подивитися на п'ятки. 3-4 вихідне положення. Те саме а іншу сторону. Кількість 4-8 раз. Темп повільний.(Дивись додаток Д, мал. 9)

Застосування фізіотерапевтичного лікування спрямоване на покращення пружності шкіри хворих, покращення кровообігу, функціонального стану внутрішніх органів, та психологічного стану.

Апаратна фізіотерапія включає методи :

1. УФО хребта окремими полями (3 поля), кожне поле опромінюють 3-4 рази, 4-5 біодозами. Процедура проводиться через день. Опромінення коміркової ділянки (3-4 біодози).

2. ДДТ на уражену ділянку обличчя з частотою 50 Гц, через день. (дивись додаток Д).

3. УВЧ на ділянку шийних симпатичних вузлів у атермічній дозі (по 5-10 хвилин).

4. Електросон. Апарат для електросну представляє собою генератори імпульсів напруги постійної полярності з частотою (до 160 Гц). Процедура не варто проводити натще, для неї необхідна спокійна атмосфера, яка сприятиме сну, проводиться у затемненій кімнаті. Медична сестра накладає електроди, два з яких у вигляді металевих чашечок, які вмонтовані в гумову манжетку заповнену вантими тампонами змоченими водою. Інші електроди накладають на ділянку сосцеподібного відростка. Встановлюють частоту 80 Гц, 40 хвилин.

Масаж застосовувався з метою покращення обмінних процесів організму, підвищення тонусу шкіри та зняття проявів стресу.

Застосовувались такі види масажу як:

1. Масаж волосистої частини голови.

Всі прийоми виконуємо у напрямку росту волосся!

- Починаємо з обхоплюючого поверхневого та плоского погладжування паралельно двома руками.

- Дрібними рухами робимо граблеподібне розтирання та повздовжнє розтирання від верхівки до межі волосистої частини. Чергуємо погладжування з прийомами розтирання, вібрації та розминання. Виконуємо 3-5 разів до 10 хвилин.

2. Масаж обличчя.

Масажні прийоми виконуються у напрямку розташування судин і м'язових волокон. Розпочинаємо з підготовчого масажу шиї для поліпшення кровообігу. Використовуємо основні прийоми: погладжування, розтирання, розминання, вібрацію.

- Погладжування робимо долонею декількома пальцями, двома великими і вказівним від середини лоба до скронь.

- Розтирання робимо подушечками пальців у спіралеподібних напрямках від середини лоба до скронь.

- Масаж м'язів, що оточують рот робимо шляхом натиснення по напрямку масажних рухів на обличчі.

Гідротерапія застосовувалась з метою поліпщення обмінних процесів та мозкового крообігу хворих, а також зменьшення збудливості.

Водні процедури включають:

- Загальні ванни з екстрактом хвої, t-36 °С , тривалість 15 хвилин.

- Контрасні ванни з температурою води в одній 40 °С, в іншій 20 °С.

Дана процедура проводиться при зануренні хворого спочатку у теплу ванну з наступним переходом у прохолодну з обов'язковим здійсненням у ній активних рухів.

Проводились процедури психотерапії для хворих основної групи, шляхом занурення хворого за допомогою гіпнозу у стан гликого сну. Мета даної метотики лікування у зниженні проявів стресу, роздратованості, нормалізації сну та дихання.

Гіпнотерапія проводилась у кімнаті для електросну. Вмикається розслабляюча музика, хворий поступово занурюється у глибокий сон, його кінцівки розслабленні, дихання рівне, усі негативні емоції залишають його.

Тривалість сеансу 45 хвилин. Проведено 10 процедур.

Щоденно по закінченні реабілітаційних процедур та перед ними хворим вимірюють артеріальний тиск, частоту дихання та пульсу.

1. Прояви захворювання зменьшилися:

- нормалізувався артеріальний тиск. Середній показник до реабілітації у хворих контрольної групи складає 125/90, після реабілітації 120/80 мм. рт. ст. В основній групі середній показник складає 125/85 до реабілітації, після реабілітації 120/80 мм. рт. ст.

Середні показники артеріального тиску у хворих контрольної групи:

Середні показники артеріального тиску у хворих основної групи:

- нормалізувалася частота дихання. Середній показник до реабілітації у хворих контрольної групи складає 25 у хвилину, після реабілітації 19 у хвилину. В основній групі середній показник складає 25 у хвилину до реабілітації, після реабілітації 18 у хвилину.

Середні показники частоти дихання у хворих контрольної групи:

Середні показники частоти дихання у хворих основної групи:

- нормалізувалася частота пульсу. Середній показник до реабілітації у хворих контрольної групи складає 65 у хвилину, після реабілітації 60 у хвилину. В основній групі середній показник складає 65 у хвилину до реабілітації, після реабілітації 60 у хвилину.

Середні показники частоти пульсу у хворих контрольної групи:

Середні показники частоти пульсу у хворих основної групи:

- нормалізувався сон;

- зменьшились прояви головного болю;

2. Підвищення фізичної активності та тонусу м'язів;

3. Покращення розумової діяльності.

(Результати представлені у таблиці 1.Б, та 2.Б.)

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумок проведеної роботи необхідно відзначити, що даний матеріал представляє науковий напрямок у медицині, тому має подвійне значення, як для медицини так і для науки в цілому.

Застосований комплекс реабілітаційних методів у нашому спостереженні дає змогу більш детально розглядати проблему травматичних ушкоджень головного мозку, та сформувати певну думку ефективність застосування цих методів фізичної реабілітації при патології даного роду.

У даній роботі перед була поставлена певна мета, яка була досягнута.

Робота з групами хворих дала змогу визначити, у чому відмінності протікання захворювання у дітей навідміну проявів того самого захворювання у дорослих.

На протязі 14 днів спостереження проводилось на базі КМДЛ у неврологічному відділенні. Результати:

1. значно знизились основні прояви захворювання такі як: безсоння, головний біль, нормалізувався артеріальний тиск, прояви збудливості;

2. значно був покращений функціональний стан організму, м'язової системи та системи кровообігу;

3. був зміцнений загальний стан нервової системи;

4. була створена позитивна атмосфера у колективі.

Позитивний результат був отриманий від обох груп хворих. Виявлено що методи фізичної реабілітації, а саме лікувальна фізична культура, апаратне лікування та психотерапія мають позитивний ефект при лікуванні наслідків черепно-мозкової травми.

Однак дослідженням доведено що, в групі, яка отримувала всі методи реабілітації у поєднанні з психотерапією показники кращі.