Лікувальна фізична культура в комплексній реабілітації при захворюванні невриту лицьового нерва

Лікувальна фізична культура в комплексній реабілітації при захворюванні невриту лицьового нерва

План

Вступ

РОЗДІЛ 1. Медико - біологічні та теоретичні аспекти наукового дослідження.

1.1 Анатомія і фізіологія лицьового нерва

1.2 Методика оздоровчої фізичної культури для осіб з функціональними захворюваннями нервової системи

1.3 Використання фізичної реабілітації в галузі лікувальної фізичної культури при різних захворюваннях систем та органів людини

РОЗДІЛ 2. Організація та проведення дослідження

2.1 Застосування методів лікувального дослідження

2.2 Додаткові методи дослідження їх діагностичне прогностичне значення при невриті лицьового нерва комплексу.

РОЗДІЛ 3. Реабілітаційна дія ЛФК при запаленні лицьового нерва

3.1 Вплив оздоровчої фізичної культури на організм

3.2 Характеристика основних форм оздоровлення фізичною культурою

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

Сьогодні, як і сотні років тому, людину переслідують хвороби, яких не стає менше. Серед захворювань периферичної нервової системи поразки лицьового нерва за поширеністю займають друге місце, поступаючись лише неврологічним проявам остеохондрозу хребта и залишаються однією із актуальних проблем сьогодення. Проблема захворювань периферичної нервової завжди була дуже гострою. Це пов'язано з соціальними умовами суспільного життя, які постійно змінюються, ускладнюються, і висувають підвищені вимоги до застосування і впровадження нових методик ЛФК при запаленні лицевого нерва.

Немає у людини цінності більшої за здоров'я. Здоров'я людини характеризується на основі об'єктивних даних, анатомічних, фізіологічних, біохімічних та клінічних досліджень. Про здоров'я можна судити і по кількісних показниках. Мова йде про здібності організму пристосовуватись до змін навколишнього середовища. Схильність організму до адаптації тісно пов'язано зі ступенем його тренованості, але при цьому необхідно враховувати спадковість і конституційні особливості, соціальну сферу і інші мають значення також і вік людини - по мірі старіння послаблюється пристосування організму.

Здоров'я людини - заможна держава. Охорона та укріплення здоров'я як індивіда так і колективу базується з однієї сторони на покращення захисної здібності і пристосування організму, через застосування засобів ЛФК, а з іншої - на базі умов життя і праці попереджувальних та зменшувальних можливостей доторкнутися факторів, які викликають захворювання.

У різних регіонах світу захворюваність на периферичний параліч лицьового нерва на 100000 населення складає 16-25 випадків. Хворіють люди різного віку, але частіше молодшого. Дане захворювання призводить до тривалої тимчасової непрацездатності.

Хвороба розвивається тоді, коли порушені функції органу, фізіологічні системи або всього організму, або ж втрачено їх взаємна погодженість. В результаті хвороби порушується рівновага між організмом і навколишнім середовищем.

До того ж, косметичний дефект, який виникає при цьому захворюванні, особливо при недостатньому відновленні функції мімічної мускулатури, приносить хворим страждання і переживання. Тим часом питання лікування периферичних паралічів лицьового нерва дозволені далеко неповністю. У багатьох хворих воно виявляється недостатньо ефективним. За даними різних авторів (Абасова Х.Н., 1997,Белякова Л.В., 2001, Горбульов Ю.Л., 2002), одужання і значне поліпшення наступає тільки у 60-75% хворих. У кожного 4-5 пацієнта розвивається контрактура мімічних м'язів.

При захворюванні діють одночасно, як викликаний хворобу фактор, так і захисна реакція організму. Хвороба перемагає тільки тоді, коли пристосування захисна дія організму будуть недостатніми для лікування хвороби.

Останніми роками уявлення про переважно запалюючий характер захворювання лицевого нерва, що відображається терміном „ неврит” змінилося. Таким чином, більшість поразок лицьового нерва потрібно відносити до невропатії, які виникають в результаті порушення регіонального кровообігу. Під впливом не благо приємних дій відбувається спазм судин, що беруть участь у кровопостачанні лицьового нерва, що приводить до ішемії нерва. Тривала ішемія є причиною порушення проникності судинної стінки, збільшення транссудації, набряку нерва і здавлення його в вузькому фаллопієвому каналі, порушується венозний відтік і лімфовідтікання. Тривала компресія приводить до порушення провідності по нерву, його дегенерації.

Таким чином, дилема залишиться здоровим або захворіти, яка стоїть перед кожною людиною, розв'язується його поведінкою і менше великою мірою (приблизно на 1/5 - 1/6) залежить від усього комплексу медичних заходів, тобто людина не має реальні можливості здорового, без недугів і страждань активного і повноцінного життя. Актуальність і недостатність розв'язання цієї проблеми зумовили вибір теми нашого дослідження.

Об'єкт дослідження - методи ЛФК при запаленні лицьового нерва.

Предмет дослідження - організаційно-методичні засади системи фізичної реабілітації хворих на периферичні паралічі лицевого нерва.

Мета дослідження - удосконалити організаційно-методичні засади системи фізичної реабілітації при захворюваності периферичної нервової системи.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати власний досвід фізичної реабілітації хворих при запаленні лицьового нерва.

2. Обґрунтувати та дослідно перевірити застосування нових методик ЛФК при запаленні лицьового нерва.

3. Розробити науково-практичні рекомендації з удосконалення системи фізичної реабілітації при захворюваності периферичної нервової системи.

Гіпотезою дослідження передбачаємо, що розроблена методика ЛФК фізичної реабілітації буде ефективною для запобігання та ліквідації захворювання периферичної нервової системи.

Практична значущість полягає у створенні та обґрунтуванні на підставі теоретичних положень та експериментальних матеріалів рекомендацій щодо використання розробленої методики проведення занять ЛФК хворих при запаленні лицьового нерва.

Теоретична значущість дослідження.

Розроблені методи ЛФК розвитку сприяють у відновленні функції мімічної мускулатури, які виникають в результаті порушення регіонального кровообігу і беруть участь у кровопостачанні лицьового нерва. Теоретично значимими є розроблені в досліджені засоби і методи фізичної реабілітації при запаленні лицьового нерва.

Особистий внесок полягає в отриманні, в теоретичній розробці та обґрунтуванні основних положень у вивченні, аналізі та узагальненні літературних джерел, присвячених питанням фізичної реабілітації при запаленні лицьового нерва.

Наукова новизна отриманих результатів міститься в тому, що вперше проведено багатоаспектний аналіз методик ЛФК в галузі фізичної реабілітації. Розроблена методика проведення занять лікувальної фізичної культури з хворими при запаленні лицьового нерва.

Структура й обсяг дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 80 найменувань, і ...додатків. Повний обсяг дисертації становить ... сторінок, з них основний текст дослідження - ... сторінка. Робота містить ... таблиць та ... малюнки, які охоплюють ... сторінок основного тексту.

Розділ 1 Медико - біологічні та теоретичні аспекти наукового дослідження

1.1 Анатомія і фізіологія лицьового нерву

Лицьовий нерв - переважно руховий нерв, проте в його складі є чутливі і секреторні (парасимпатичні) волокна, представлені проміжним нервом, який супроводжує лицьовий нерв в фаллопієвому каналі.

Рухові волокна - відростки клітин рухового ядра лицьового нерву розташованого в нижніх відділах варолієва моста на границі з довгастим мозком. У цій області лицьовий нерв супроводжує проміжний і слуховий нерви, які далі прямують до внутрішнього слухового отвору.

Далі лицьовий нерв прямує вниз і вперед, проходить через речовину привушної залози і ділиться на верхню і нижню гілки: верхня - у бік скроневої кістки, нижня - до кута нижньої щелепи, іннервує нижню мімічну мускулатуру.

Лицьовий нерв іннервує наступні мімічні м'язи; лобову (зморщить шкіру лоба); corrugator supercilii (хмурить брови); круговий м'яз ока (зажмурює очі); носовий м'яз (звужує і розширює носові отвори, зволікає донизу крило носа); скуластий м'яз , цей м'яз пов'язаний із зовнішніми пучками кругового м'яза ока і при скороченні скуластого м'яза відбувається стулення вік; квадратний м'яз верхньої губи, м'яз сміху; собачий м'яз (піднімає кут рота догори); трикутний м'яз рота (зволікання кута рота донизу); щоковий м'яз (зволікає кут рота назад, притискує губи і щоки до зубів); квадратний м'яз нижньої губи (зволікає нижню губу донизу); круговий м'яз рота (звужує ротову щілину, вип'ячує губи вперед); м'яз підборіддя (піднімає шкіру підборіддя); підшкірний м'яз шиї (натягує шкіру шиї, зволікає кут рота вниз).

Мімічна мускулатура, іннервіруєма лицьовим нервом, на відміну від решти м'язів не має м'язових веретен. Вони відрізняються високою насиченістю нервовими волокнами.

У області зовнішнього коліна лицьового нерва у фаллопієвому каналі розташований колінчастий вузол (ganglion geniculi). Периферичні відростки чутливих біполярних клітин цього вузла приєднуються до стовбура лицьового нерва і йдуть разом з ним до периферії по фаллопієву каналу. Центральні відростки клітин колінчастого вузла у складі проміжного нерва прямують в стовбур мозку в ядро одиночного пучка (nucleus tractus solitarii), в якому закінчуються також смакові волокна язикоглоткового нерва.

Секреторні слиновидільні волокна проміжного нерва починаються із загального з язикоглотковим нервом (nucleus salivaloritis) і йдуть спільно з лицьовим нервом, покидаючи фаллопіїв канал, і в складі барабанної струни іннервують підщелепну залози.

У фаллопієвому каналі від колінчастого вузла відходить великий поверхневий кам'янистий нерв (petrosus superficialis major), який складається з прегангліонарних парасимпатичних волокон, що прямують до крила піднебінного вузла. Нерв іннервує слізну залозу.

У сосцевидному відділі фаллопієва каналу від лицьового нерва відходить stapedius до однойменного м'яза, дистальніше - барабанна струна (chorda tympani).

У стовбурі лицьового нерва є вазоділататорні волокна. Вони приєднуються до лицьового нерва у складі проміжного нерва, прямують до колінчастого вузла, але не уриваються в ньому.

Далі частина з цих волокон продовжує свій шлях у великому кам'янистому нерві і через анастомози цього нерва з судинним сплетінням внутрішньої сонної артерії бере участь в іннервації судин мозку. Інша частина виходить разом з лицьовим нервом з фаллопієвого каналу і досягає судин обличчя.

Лабіринтова частина каналу лицьового нерва - від дна внутрішнього слухового проходу до коліна каналу завдовжки 2,5-6 мм - має горизонтальний напрям.

Барабанний відрізок каналу завдовжки 8-11 мм від колінчастого вузла до пірамідального виступу також йде горизонтально. Основна його частина прилягає до медіальної стінки барабанної порожнини. У барабанному відрізку канал лицьового нерва не прихований в глибині скроневої кістки і видно як кісткове випирання. Випнута стінка дуже тонка, має дегісценції, і в цих випадках оболонка лицьового нерва безпосередньо прилягає до слизистої оболонки барабанної порожнини, що може сприяти переходу запального процесу з середнього вуха на лицьовий нерв.

Сосцевідний (вертикальний) відрізок каналу лицьового нерва по напрямку до шилососцевидному отвору звужується, що щільно прикріпляються. Лицьовий нерв анастомозірується з рядом інших нервів, в його руховому ядрі закінчуються численні чутливі коллатералі, зокрема що йдуть від чутливих ядер трійчастого нерва. В результаті цих зв'язків замикається ряд рефлексів з шкіри обличчя і слизистої очей, нижній щелепний, носо-губний і кон'юктивальний і ін. Гілки лицьового нерва анастомозірують з гілками трійчастого, блукаючого нервів, задніми гілками шийних нервів.

Після народження і до року лабіринтова частина каналу представляє собою борозднообразне поглиблення на зовнішній поверхності кам'янистій частині скроневої кістки. Канал утворюється в період окостеніння хрящового черепа. У віці від 2 до 4 років в 58 % випадків в лабіринтовій частині каналу лицьовий нерв лежить непокритий, а після 5 років і у дорослих такі дегисценції зустрічаються в 14,9 % випадків нормальних скроневих кісток. Лицьовий нерв розвивається швидше, ніж його канал. Діаметр каналу у дорослих в 2 рази більше, ніж у новонароджених, а діаметр лицьового нерва - в 6 разів.

Епіневральна оболонка лицьового нерва товща в дистальних відділах фаллопієвого каналу і у області шилососцевидного отвору. Тут вона характеризується підвищеною пружністю у зв'язку з великим змістом колагенових волокон в порівнянні з горизонтальною частиною канала.

Слід виділити наступні анатомічні взаємостосунки лицьового нерва і фаллопієва канала, що мають важливе значення для виникнення паралічів лицьового нерва.

Якщо у внутрішньому слуховому проході лицьовий нерв розміщується відносно повільно, то у фаллопієвому каналі у області колінчастого вузла його оточує щільна оболонка. Діаметр каналу лицьового нерва у міру наближення до шилососцевидному отвору зменшується.

Найвужча частина каналу - область шилососцевидного отвору. За його даними, ширина фаллопієвого каналу у області шилососцевидного отвору рівна 1,5 мм..

Кровопостачання лицьового нерва здійснюється з гілок хребетної і зовнішньої сонної артерії. При цьому початкова частина нерва від моста до внутрішнього слухового проходу кровоостачаєтся від нижньої передньої артерії мозочка, витікаючої з хребетної артерії.

У кістковому каналі піраміди скроневої кістки лицьовий нерв кро-вопостачаєтся від кам'янистої і шилососцевідної артерій.

Кам'яниста артерія є гілкою середньої оболонкової артерії, що відходить від внутрішньої щелепної артерії, гілки зовнішньої сонної артерії. Кам'яниста артерія йде латерально, супроводжуючи великий поверхневий кам'янистий нерв. Віддавши гілки до лунчатого вузла, вона прямує по фаллопієвому каналу нижче за горизонтальну частину нерва до анастомозу з шилососцевідної артерії.

Шилососцевідна артерія - гілка задньої вушної артерії, яка відходить із зовнішньої сонної артерії. Увійшовши до фаллопієвого каналу через шилососцевідний отвір.

Таким чином, лицьовий нерв найбільш слабо кровопостачається проксимальним колінчастим вузлом і у області шилососцевидного отвору.

Від артерії, кровопостачання лицьового нерва відходять судини, розташовані поверхнево (епіневрально) в оболонці нерва, від них відходять прекапілляри і капіляри, анастомозірующі між собою.

Після виходу з шилососцевидного отвору лицьовий нерв кровопостачається за рахунок однойменної артерії, а в привушній залозі його кровопостачають гілки від задньої вушної або від потиличної артерії. Кінцеві гілки лицьового нерва після виходу з привушної залози супроводжуються тонкими «комітантними» артеріями. Всі артеріальні гілки до лицьового нерва нижче за шилососцевидний отвір з'єднуються подовжніми анастомозами.

Артеріальні судини, кровопостачальння стовбура лицьового нерва, діляться на висхідні і низхідні гілки, що йдуть в епіневрії. Від них відходять вторинні гілки, які проникають глибоко в товщу нерва.

Венозний дренаж здійснюється венозною мережею, розташованою в оболонці лицьового нерва. Венозна мережа в проксимальному відділі вливається у вени, супроводжуючи кам'янисту артерію, а в дистальному в «комітантне» вени шилососцевідної артерії. Венозні канали епіневрії з'єднуються також каналами навколишньої кісткової тканини.

Вивчаючи кровопостачання лицьового нерва, судина не є автономною відносно васькулярізації різних відділів стовбура лицьового нерва. Це відноситься як до артерій, так і до вен. Сусідні артерії, кровопостачаючи лицьовий нерв, пов'язані один з одним анастомозами. Виключення складає кровопостачання колінчастого вузла, яке відбувається в основному за рахунок кам'янистої артерії.

Велике значення в патології лицьового нерва має той факт, що він розташований у вузькому фаллопієвому каналі і обмежений твердими стінками каналу, не оточений м'якими тканинами. Тому в певних умовах артерії лицьового нерва, не будучи кінцевими, можуть поводитися як кінцеві, оскільки не мають нагоди розширятися.

У практичному відношенні важливо також і те, що у області лицьового нерва з шилососцевідним отвором є скупчення лімфатичних вузлів, патологічні процеси яких можуть розповсюджуватися по ходу каналу лицьового нерва, а у ряді випадків приводити до механічного стиснення нерва.

Таким чином, узагальнивши відомості про анатомію і фізіологію лицьового нерва, відзначимо наступні особливості, що мають клінічне значення. Лицьовий нерв проходить у вузькому фаллопієвому каналі скроневої кістки, займаючи від 45 до 75 % площі його поперечного перетину. Діаметр каналу у напрямку до місця виходу нерва з черепа звужується. У найвужчій частині каналу поблизу шилососцевидного отвору найбільш потовщена епіневральна оболонка лицьового нерва, володіюча підвищеною пружністю. Мізерне кровопостачання лицьового нерва спостерігається проксимальне колінчастого вузла і у області шилососцевидного отвору.

Основним клінічним проявом невропатії лицьового нерва являється парез або параліч мімічної мускулатури відповідної половини обличчя. Це приводить до лицьової асиметрії: на ураженій стороні зморшки лоба згладжені, брова стоїть нижче, носо-губна складка згладжена, кут рота опущений. Ці розлади особливо помітні при активному скороченні м'язів обличчя. При активному вишкірянні зубів, ще більше перетягується в здорову сторону . Щока на стороні паралічу лицьового нерва при вдихові і вимові приголосних звуків може бути порушений свист. Око на стороні поразки не закривається паралічу кругового м'яза ока. При спробі це зробити очне яблуко на стороні паралічу відходить в сторону.

При незначному парезі кругового м'яза ока спостерігається симптом вій, який полягає у тому, що хворий може закрити очі, але якщо він спробує їх сильно зажмурити, то на здоровій стороні вії повністю збираються в зажмурені повіки, а на хворій - кінчики вій все ж таки видно. Коли хворий дивиться вгору, око на хворій стороні як би підіймається вище, ніж на здоровій, і утворюється широке коло склери між рогівкою і нижнім повіком (симптом Негро).

Слідством поразки кругового м'яза ока являється не тільки лагофтальм, але і сльозотеча на хворій стороні, яке пояснюється роздратуванням постійно розплющеного ока, а також тим, що через нерухомість нижнього повіка сльози не потрапляють в слізно - носовий канал. Сльозотеча деякими хворими вельми обтяжливо переноситься. Вони скаржаться на пелену, туман перед очима, сльоза заволікає око. У ряді випадків на стороні паралічу лицьового нерва спостерігається парадоксальна сльозотеча під час їжі, при сухості ока, при плачі (симптом крокодилових сліз).

Через парез кругового м'яза рота з'являється слинотеча, іноді випадання їжі з рота, яка може також застрявати між щокою і яснами хворої сторони.

Що стосується решти м'язів, іннервіруємих лицьовим нервом , то поразка м'язів вушної раковини, підшкірного м'яза шиї, апоневроза голови протікає у людини клінічно безсимптомно, оскільки більшість людей не можуть виробляти рух цими м'язами. При невропатії лицьового нерва на стороні поразки знижується або зникає надбрівний і корнеальний рефлекси.

Для визначення парезу мімічних м'язів крім завданні хворому виконати морщення лоба, нахмурення брів, прижмурювання очей, вишкіряння зубів, надування щок і інші. Їх застосування особливо важливе при діагностиці легких поразок лицьового нерва в ранній стадії захворювання і для уточнення наявності парезу мімічних м'язів після перенесеної невропатії лицьового нерва.

Для виявлення легкого парезу мімічних м'язів пропонується декілька тестів. При визначенні слабкості кругового м'яза ока може бути використаний тест мигання. При невропатії лицьового нерва навіть в ранній стадії захворювання мигання на стороні парезу відбувається повільніше і рідше. При цьому очі мигають асинхронно.

Тест на роздільне зажмурювання. При невропатії лицьового нерва хворого не в змозі окремо закрити око на стороні поразки, тоді як при одночасному зажмурюванні око на хворій стороні закривається краще.

Тест кругового м'яза рота. Хворому пропонують витягнути губи в трубочку. При цьому асиметрію видно тільки при виражених поразках м'яза. Точнішим є наступний тест: смужку паперу хворого гірше утримує кутом губ ураженої сторони.

Тест надутих щок. Хворого просять надути щоки. При одночасному здавлені обох щок повітря виходить через кут рота ураженої сторони. Для цього беруть манометр з трубкою від апарату для вимірювання артеріального тиску. Трубка поміщається в кут рота хворого і йому пропонується надути відповідну щоку. Тиск слід визначати під час видиху через ніс.

Перевірка цього методу на здорових людях показала, що у жінок тиск був 40-80 мм рт. ст. (міліметр ртутного стовпа) , у чоловіків - 50-100 мм рт. ст., при цьому різниця справа і зліва не перевищувала 10 % у кожного дослідженого. У хворих ці величини коливалися від 0 до 30 мм рт. ст., особливо була помітна асиметрія. Цей метод можна використовувати для динаміки спостереження за перебігом захворювання.

При невропатії лицьового нерва крім рухових порушень спостерігаються розлади чутливості. Вони, можуть виявлятися болями, які локалізуються на ураженій половині обличчя , у вусі, завушній області, в потилиці, у верхній і нижній щелепі, рідше в шиї, іноді іррадіюють в надпліччя і плече. Звичайно болі передують розвитку паралічу мімічних м'язів, але у ряді випадків вони виникають на фоні вже розвинутого паралічу. Тривалість болів може варіювати від декількох днів до декількох тижнів. Болі бувають ниючими, тупими, рідше - стріляючими і досить сильними. По характеру больовий синдром нерідко містить симпатичні компоненти (відчуття печіння, невизначеність локалізації болю і її розпливчатий характер і ін.). У цих випадках біль звичайно розповсюджується на потилицю, шию, надпліччя, іноді на руку.

У ряді випадків розвитку невропатії лицьового нерва передують різної інтенсивності болю в глибині вуха, тому такі хворі спочатку звертаються до отіатра і лише після появи паралічу мімічних м'язів вдається встановити характер захворювання.

Крім болів при невропатії лицьового нерва визначаються об'єктивні розлади чутливості. Останні виявляються хворобливістю при натисканні на сосцевідний відросток, попереду козелка вуха, стиснення шкірної складки обличчя.

Порушення чутливості при невропатіях лицьового нерва можуть бути пояснені поразкою чутливих волокон нерва або його анастомозів з іншими нервами. Із цього приводу висловлюються різні точки зору. При гістологічному дослідженні в одному з випадків герпетичної оталгії найшли дегенеративні зміни в проміжному нерві. Крім того, ідіоматичну оталгію негерпетичного походження, викликану поразкою колінчастого вузла.

Чутливі розлади при паралічах Бела зв'язані або з поразкою власної чутливої системи лицьового нерва, або сусідніх чутливих нервів (гілок трійчастого нерва, шийного сплетення, великого потиличного нерва, язикоглоткового і їх анастомозів), або вегетативних структур краніоцервікального відділу.

Характер больового синдрому, особливості розладів поверхневої чутливості при невропатіях лицьового нерва дають можливість вважати, що вони головним чином обумовлені поразкою чутливої порції лицьового нерва. Проте в тих випадках, коли болі розповсюджуються на обширніші зони і захоплюють область голови, шиї, надпліччя, руки, в патологічний процес лицьового нерва з сусідніми нервовими структурами (^;гілки трійчастого, великого потиличного, язикоглоткового нервів, вегетативні утворення краніоцервікальної області).

Дослідження смакової чутливості є одним з методів топічної діагностики при невропатіях лицьового нерва. При оцінці стану смакової чутливості необхідно враховувати анамнестичні відомості. Деякі хворі відзначають порушення смаку при їжі на гомолатеральній стороні мови. Проте, як показує клінічна практика, у багатьох випадках вдається при спеціальних методах обстеження знайти розлади смаку у пацієнтів, які не пред'являють скарг на його порушення.

Найбільш поширений в клінічній практиці метод дослідження смаку шляхом нанесення на язик за допомогою піпетки крапель розчинів, що характеризуються різними смаковими особливостями. Звичайно використовують 10% розчин цукру, 15% розчин кухонної солі, 50 % розчин лимонної кислоти, 1-2 краплі розчину наносять на гомолатеральну, а потім на здорову половину язика. Перед і після кожного роздратування порожнина рота прополіскують кип'яченою водою. Стан смакової чутливості визначають на передніх 2/3 язика справа і зліва. Оскільки смакове сприйняття іноді затягується, то тому необхідно наносити смакові роздратування з інтервалом від 1 до 2 хвилин.

Точнішим методом дослідження смаку є електрогустометрія, при якому орган смаку роздратовується електричним струмом. Після порівняння різних методів дослідження смаку точним виявилася електрометрія. Так, при її використовуванні вдалося виявити порушення смаку у 70% досліджених, а при інших методах тільки у 40 %.

Для проведення електрогустометрії використовується апарат з регульованим постійним струмом. Живлення його батарейне. Перед дослідженням смаку електричним струмом визначається смак на обох половинах язика звичним методом за допомогою розчинів цукру, поваренної солі, лимонної кислоти. Потім накладаються електроди, один з них індиферентний - катод (металева пластинка, обгорнута 3-4 шарами марлі, змоченої фізіологічним розчином) фіксується на зап'ястку досліджуваного, інший - анод у вигляді металевого дроту з срібним диском діаметром 0,5 сантиметрів (см.) на кінці - поміщається на язиці хворого. До включення електричного струму його знайомлять з відчуттям від дотику до язика металевого електроду, який поміщають на спинку язика на 0,5 см від середньої лінії, щоб виключити можливість роздратування протилежної сторони. Потім включають електричний струм і поступово підсилюють його до появи на язиці своєрідного смакового відчуття (кислого або металевого присмаку). Якнайменша сила струму, при якій виникає це відчуття, є пороговою; вона реєструється в мікроамперах.

При оцінці одержаних результатів враховується, що у здорових людей з нормальним смаком специфічного відчуття знаходиться в межах до 200 мікроампер (мкА), а у немолодих до 300, але не перевищує 300 мкА (мікроампер).

Отже, якщо досліджуваний не відчуває при 300 мкА відчуття кислого або металевого присмаку, то це указує на наявність у нього порушення смакової чутливості.

Розлади слиновиділення. Порушення слиновиділення виникають при поразці лицьового нерва вище за відходження барабанної струни, тому це дослідження має топіко-діагностичне значення. Порушення секреції слинних залоз може бути виявлене за допомогою методу Магильські і Блатна, суть якого полягає в наступному, після анестезії слизистої оболонки 5 % розчином кокаїну тартанів проток розширяється з обох боків вводиться нейлоновий катетер з мяндреном на глибину 3 см. Хворому дають часточку лимона, яку він смокче протягом однієї хвилини. Протягом цього часу в дві пробірки збирають роздільно з обох боків вироблену слину.

1.2 Методика оздоровчої фізичної культури для осіб з функціональними захворюваннями нервової системи

Викладання методики оздоровчої фізичної культури передбачає використання понять: „фізична (рухова) активність”, „оздоровче (кондиційне) тренування”, „фізичний стан”, „рекреація” та ін.

„Рухова активність” визначається й зумовлюється сукупністю рухової діяльності людини в побуті, в процесі навчання, праці, під час дозвілля й відпочинком. Розрізняють спонтанну рухову активність, яка реалізується стихійно в побуті, навчанні, праці та організовано - у вигляді спеціальних фізкультурних занять.

Оздоровче (кондиційне) тренування - це спеціально організована рухова активність, яка спрямована на зміцнення здоров'я людини, підвищення працездатності, продовження творчого довголіття. Оздоровче (кондиційне) тренування повинно забезпечити досягнення або збереження заданого рівня фізичної кондиції - такого стану фізичної дієздатності організму, який характеризується певним ступенем розвитку основних фізичних якостей.

Відповідно до принципу біологічної доцільності, в оздоровчому (кондиційному) тренуванні навантаження не перевищують функціональних можливостей Організму. Ефективність оздоровчого тренування визначається обсягом навантажень, їхньою інтенсивністю та характером. Рухова активність завжди перебуває в межах допустимого оптимуму.

В оздоровчому (кондиційному) тренуванні переважно застосовуються добре засвоєні види фізичних вправ, які за умови чіткого нормування впливів можуть бути ефективно використані як засіб збереження та підвищення фізичних кондицій людини. За своїм змістом це тренування може бути однопредметним (біг, швидка ходьба) або комплексним (гімнастика, природні циклічні вправи, спортивні ігри).

Термін "фізичний стан" є еквівалентом терміна "фізичне здоров'я", що випливає з визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я: "Здоров'я - це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя" [1]. Таким чином, можна розрізняти три види здоров'я: психічне, фізичне, соціальне.

Під фізичним станом розуміють сукупність морфофункціональних показників, які свідчать про рівень фізичної працездатності, фізичного розвитку й фізичної підготовленості людини [1].

У зарубіжній літературі з питань кондиційного тренування поняття "фізичний стан" вживається як синонім поняття "фізична кондиція".

Термін "рекреація" являє собою сукупність етимологічних значень: "rесrеаtiо" (лат.) -- відновлення, "гесгеаtіоn" (франц.) - розвага, відпочинок. У визначенні рекреації сукупність етимологічних значень терміна достатньо повно розкриває сутність явища, процесу.

Фізична рекреація як один із компонентів фізичної культури являє собою процес використання фізичних вправ, ігор, а також природних сил середовища з метою активного відпочинку, розваги, отримання задоволення, насолоди від занять фізичними вправами. Основні характеристики рекреації:

проведення заходів у вільний час;

добровільність участі;

задоволення від участі;

соціальна користь;

Рекреація розв'язує такі завдання:

зміцнення здоров'я (фізичного, психічного, соціального),

протидія стресам;

самовираження особистості;

розвиток творчого підходу в організації дозвілля;

збагачення життя людини та суспільства в цілому.

Оздоровчий і профілактичний ефект масової фізичної культури нерозривно пов'язаний з підвищеною фізичною активністю, посиленням функції опорно-рухового апарата, активізації обміну речовин.

1.3 Використання фізичної реабілітації в галузі лікувальної фізичної культури (ЛФК) при різних захворюваннях систем та органів людини

Лікувальна фізкультура - один з найбільш біологічно обгрунтованих методів лікування. Це перш за все терапія регуляторних механізмів, яка використовує найадекватніші біологічні шляхи мобілізації власних пристосувальних, захисних і компенсаторних властивостей організму для ліквідації патологічного процесу.

Під час виконання фізичних вправ посилюється кровообіг і до працюючих м'язів поступає більша кількість крові, і відповідно більше живих речовин і кисень.

При систематичному виконанні фізичних вправ м'язи зміцнюються, їх потужність і працездатність ростуть, а це сприяє здійсненню завдання відновлювальної і коректуючої терапії при порушеннях в організмі.

Лікувальна фізкультура в комплексному лікуванні різних захворювань по праву займає все більше місця, особливо при захворюванні невриту лицьового нерва. Цілеспрямовані і дозовані, структурно оформлені рухи служать також вельми ефектним засобом реабілітації при різних захворюваннях.

Досягнення біології, динамічної анатомії, фізіології, біофізики, біомеханіка з одного боку і клінічної медицини - з іншого дозволила підійти до глибокого розуміння неврологічного значення засобів ЛФК і теоретично обгрунтувати їх зстосування при різних хворобах. На базі сучасних фізіологічних, біомеханічних і клінічних концепцій створені теоретичні основи ЛФК, систематизовані фізичні вправи і певні методичні положення до їх застосування.

Таким чином, створені потрібні передумови для методичних розробок

окремих питань в галузі практичного застосування лікувальної фізкультури.

Лікувальна фізкультура з метою підтримки зору включає загально розвиваючі і спеціальні вправи,а також рухові ігри.

Лікувальна дія фізичних вправ при захворюваннях дихального апарату

грунтується перш за все на можливості довільної регуляції глибини і частоти дихання, його затримки і форсування.

За допомогою спеціальних статистичних і динамічних вправ можна перекладати поверхневе дихання на глибше, продовжувати або скорочувати фази вдихання і видихання, покращувати ритм дихання, збільшувати вентиляцію легенів. Заняття лікувальною гімнастикою при раціональному поєднанні загальнозміцнюючих фізичних вправ із спеціальними дихальними вправами і різними фазами дихання підсилюють лімфо-і, кровообіг в легенях і цим сприяють швидкому і повнішому розсмоктуванню інфільтратів і ексудатів в легенях і в плевральній порожнині, попередженню утворення в ній спайок і інших утворень. Включення лікувальної гімнастики в комплексне лікування гострих захворювань органів дихання значно збільшує його ефектність і зберігає у хворих в подальшому працездатність.

Завдання ЛФК :

поліпшення дихальної функції;

зміцнення дихальної мускулатури;

зільшення екскурсії грудної клітки і діафрагми;

сприяти розтяганню плевральних спайок і очищенню дихальних шляхів від патологічного секрету.

Протипоказання до призначення лікувальної гімнастики (ЛГ):

гостра стадія хвороби (висока температура, асматичного нападу);

злоякісні новоутворення легенів;

гострі гнійні запалення;

небезпека виникнення кровотечі.

Процеси дихання регулюються центральною нервовою системою. Парний дихальний центр складається з двух частин - центру вдихання і центру видихання.

Дихальна система складається з шляхів, які проводять повітря - носова порожнина, трахея і бронхи і власне дихальної частини - легенів. У носовій порожнині знаходиться орган нюху.

Пневмонія - запалення легенів. Буває дільнична - коли запалена окрема ділянка легеневої тканини, і крупозна - вражає цілу частину або всю легеню. Захворювання зачіпає і серцево-судинну і нервову систему. При крупозній і дільничній пневмоніях в проділах альвеол утворюється ексудат (мокрота), що виключає уражену ділянку з акту дихання. Після крупозної пневмонії можуть залишатися спайки, які обмежують нормальне дихання.

Лікувальна фізкультура при пневмонії:

- підсилити крово і лімфообіг в легенях, щоб швидше розсмоктався

ексудат і виділялася мокрота;

- попереджати ускладнення (атеросклероз легенів, спайки в порожнині плеври);

- нормалізувати тканинний обмін для ліквідації інтоксикації організму;

- відновити нормальне дихання і пристосувати організм до фізичних навантажень;

- поліпшити нервово-психічний і загальний стан.

При крупозній пневмонії лікувальною фізкультурою можна займатися, коли температура знизиться до 37,5оС і якщо серцебиття не часте. При дільничній пневмонії при нормальній або субфебріальній температурі.

У І періоді (постільний режим) заняття проводять в початковому положенні лежачи на спині, включають загально розвиваючі вправи, які сприяють рухам грудної клітки у різних напрямках.

У ІІ періоді (напівпостільний режим) вправи виконують в початкових положеннях сидячи і стоячи. До занять належать вправи з предметами (гумовий м'яч, гімнастична палиця).

У ІІІ періоді (тренувальний) вправи виконують в різних початкових положеннях, з предметами і без них, на гумнастичній стінці, під час ходьби. Рекомендуються прогулянки, ігри - волейбол, теніс, настільний теніс, гребля.

Плеврит - це запалення плеври, яка покриває легені, внутрішню частину грудної клітки і діафрагму. Це захворювання з накопиченням рідини в плевральній порожнині або без накопичення клунку. Плеврит частіше вторинний і пов'язаний з туберкульозним процесом в бронхіальних шлунках, ревматизмом, пневмонією, пухлинними процесами.

Завдання ЛФК при плевритах:

поліпшити крово- і лімфообіг в легенях і плеіврі;

зупинити утворення спайок і розвиток парезу дихальних м”язів;

укріпити організм і підвищити його опірність.

У гострому періоді протікання хвороби ЛФК протипоказано. Можна починати займатися лише при одужанні, коли зменшується ексудат, температура падає до 35оС і нижче, з'явиться шум від тертя плеври.

У І періоді (постільний режим) вправи виконують в початкових положеннях лежачи на спині і сидячи на ліжку.

У ІІ періоді (напівпостільний режим) початкові положення, стоячи і ходьбі.

У ІІІ періоді (тренувальний) початкові положення різні.

Використовується ходьба дозована, вправи загально розвиваючі, з предметами, на тренажерах, шведській стіні,а також гра у волейбол, теніс.

Реабілітація дій засобів фізичної реабілітації призвана повернути хворого до нормального стану здоров'я, виявити і активізувати його функціональні резурви та забезпечити їх використання на оптимальному рівні. Крім того, методи реабілітації сприяють активізації захисно-застосувальних механізмів, необхідних організму для боротьби з захворюваннями, а також відіграє важливу роль скорішому відновленні. Вона є комплексною проблемою, яка має багато направлень. Включає в себе фізичну, психічну, трудову та соціальну реабілітацію.

В реабілітації кожного з захворювань виділяють чотири етапи:

І етап. Ліквідація або максимальне зниження активності патологічного процесу.

ІІ етап. Об'єктивне оцінювання функціонального стану організму і резервів серцево-судинної системи. Проведення комплексу заходів для покращення фізичного стану і відновлення.

ІІІ етап. Оцінювання результатів відновлення, помірні навантаження в залежності з функціональними можливостями.

ІV етап. Диспансерний нагляд заходами по підтримці та покращенні стану.

Тренуючи реабілітаційні програми повинні відповідати цілому ряду вимог. А саме: вимагається визначити максимальну інтенсивність, характер, тривалість, періодичність вправ, забезпечити ефективний контроль за безпекою їх виконання.

У початковому періоді реабілітації фізичні вправи впливають переважно на м'язову, а потім вже на інші системи та органи. Заняття розпочинаються з вступного періоду (розминки), система організму проходить етап адаптації. Потім йде стимулюючий етап (тренуючий) і вирішальний період з поступовим зменшенням навантаження. Інтенсивність вправ від заняття до заняття поступово зростає.

Організаці і планування фізичної реабілітації в нашому дослідженні базується на основі вимог навчальної програми. Засоби і методи фізичної реабілітації ми підбирали з урахуванням особливостей рівня психологічного стану. Спеціальна теоретична і практична підготовка містить інформацію про здоровий спосіб життя, самоконтроль фізичного стану, необхідність розвитку фізичних якостей з метою поліпшення стану здоров'я і оптимізації.

Організація раціонального поєднання фізичного навантаження та відпочинку передбачала сон не менше ніж 9 годин на добу, виконання кожен день помірних фізичних вправ.

1.4 Топічна діагностика визначення ступеня ураження лицьового нерва

Діагноз периферичного паралічу лицьового нерва не представляє великих ускладнень. Він ґрунтується на типовій клінічній картині, яка характеризується парезом або паралічем мімічної мускулатури на відповідній половині обличчя. Знижуються або зникають надбрівний і кореальний рефлекси. При центральному паралічі лицьового нерва в основному страждає нижня мімічна мускулатура на стороні протилежного осередку ураження, а верхня (лобовий м'яз, круговий м'яз ока) майже повністю зберігає функцію, оскільки верхня клітинна група ядра лицьового нерва має двосторонній зв'язок з корою головного мозку через кірково-ядерні шляхи. Крім того, центральний параліч лицьового нерва звичайно поєднується з геміплегіею або гемипарезом на тій стороні. Ізольована поразка нижньої мімічної мускулатури центрального походження зустрічається рідко. При центральному паралічі лицьового нерва надбрівний і кореальний рефлекси збережені, відсутні розлади смаку, слиновиділення, сльозотечі. Проте слід зазначити, що у хворих з центральним паралічем лицьового нерва, що поєднується з геміплегіею в перші дні інсульту, може спостерігатися слабкість верхньої мімічної мускулатури, особливо кругового м'яза ока.

При проведенні топічної діагностики поразок лицьового нерва необхідно враховувати особливості анатомічної будови нерва на різних рівнях і клінічну симптоматику, яка виникає при патологічних процесах лицьового нерва на різних рівнях.

Отохирурги, займаються внутріканальною хірургією лицьового нерва, для топічної діагностики в основному використовують дослідження смаку - електрогустометрію і метод кількісного визначення секреції слізних залоз - тест Ширмера. Останній заснований на порівняльному вимірюванні секреції слізних залоз на хворій і здоровій стороні. Зниження або відсутність сльозовиділення на стороні паралічу мімічних м'язів указує на поразку нерва на рівні колінчастого вузла або вище за нього.

В повсякденній практиці для встановлення локалізації поразки лицьового нерва вимагається проводити повне неврологічне обстеження, що включає дослідження смаку за допомогою піпетки і розчинів цукру, кухонної солі, лимонної кислоти.

При цьому в оцінці ступеня ураження лицьового нерва і прогнозу захворювання вирішальне значення мають електрофізіологічні методи і в першу чергу електроміографія. Проте не у всіх лікувальних установах є можливість проводити ці дослідження, особливо електроміографію. Крім того, за допомогою класичної електродіагностики можна знайти зміни електрозбудливості лицьового нерва тільки через 2-3 тижні від початку захворювання, а до цього часу у ряду хворих наступає поліпшення, а у деяких - навіть одужання, і зміни електрозбудливості вже не визначатимуться. Тому в практичному відношенні важливо уміти оцінити ступінь ураження мімічної мускулатури як основного клінічного критерію тяжкості невропатії лицьового нерва.

У більшості робіт, присвячених периферичним паралічам лицьового нерва, вираженість елегії або парезу мімічних м'язів і ступінь відновлення їх функції оцінюється довільно, що нерідко приводить до різної оцінки навіть одних і тих же методів лікування.

При легкому ступені хворий може закривати очі, їжа не вивалюється з рота, відсутня дізартрія. При другому ступені око не закривається повністю, їжа вивалюється з рота, спостерігається нерізка дізартрія. При третьому ступені всі симптоми дуже виражені, аж до повної плегії мімічної мускулатури.

Нами розроблений метод оцінки вираженості функціональних порушень мімічних м'язів при периферичних паралічах лицьового нерва. При цьому рухливість мімічних м'язів здорової людини оцінена 100 %:

1. Наморщування лоба 10%

2. Нахмурення брів 10 %.

3. Зажмурювання ока 10%.

4. Нормально виражений корнеальний рефлекс 10%.

5. Нормальний надбрівний рефлекс 10 %.

6. Оскал зубів, якщо він симетричний і немає згладженої носо-губної складки 30 %.

7. Витягання губ в трубочку 10 %*

8. Утримування повітря в надутих щоках 10 %*

При захворюванні

1.а) Повна відсутність морщення лоба 0%;

б)слабо виражена рухливість брови вгору 3%;

в)невелика асиметрія при морщенні лоба 7%.

2.а) За відсутності нахмурення брови 0 %;

б)при невеликій рухливості брови 3%

в)при невеликій асиметрії нахмурення брів 7%.

3.а) При повній відсутності закриття ока 0%.

б)при майже повному закритті ока (щілина 1- 2 мм) 6 %;

в)при закритті ока і симптомі «вій» від 7 до 9 % залежно від вираженості симптому.

а) За відсутності корнеального рефлексу 0%; б) при асиметрії корнеальних рефлексів 5 %.

а) За відсутності надбрівного рефлексу 0 %; б) при асиметрії надбрівних рефлексів 5 %*

а) При повній нерухомості кута рота 0 %;

б)при невеликій рухливості кута рота при фіксований здоровій стороні 10 %;

в)при помірно вираженій рухливості кута рота хворої сторони 20 %

7.а) При неможливості витягнути губи в трубочку 0%; б) при асиметричному витяганні губ 5 %*

8.а) За відсутності утримування повітря при надуванні щок 0 %;

б) повітря утримується 10 %.

Позначивши вираженість вищезгаданих симптомів, підсумовують відсотки, що дає можливість визначити тяжкість захворювання. Підрахувавши суму відсотків до лікування, в динаміці і після лікування, по різниці відсотків можна судити про ефективність проведених лікувальних заходів.

По ступеню тяжкості пропонуємо оцінювати функцію мімічних м'язів при периферичних паралічах лицьового нерва по сумах: від 0 до 10 % - тяжка ступінь ураження (повна або майже повна плегія); від 11 до 35 % - ступінь вираженого парезу; від 36 % і вище - ступінь помірний парез.

Ступінь відновлення функції мімічної мускулатури оцінюється таким чином: при різниці сум відсотків після лікування і до лікування 0 - без ефекту; до 15% - незначне поліпшення; при відновленні функції мімічних м'язів до 65% і різниці більше 15% - поліпшення; при відновленні від 66 до 90% - значне поліпшення; при відновленні від 91 до 100 % - практичне одужання.

Невропатія лицьового нерва може виникнути в будь-якому віці, проте частіше вона спостерігається у хлопців і молодих людей.

Периферичні паралічі лицьового нерва у людей старших віків протікають менш сприятливо, ніж у молодих людей. Тому лікування цієї категорії хворих зустрічає певні труднощі. За даними, під спостереженням якого знаходилися хворі в літньому і старечому віці, найчастішою причиною поразки лицьового нерва з'явилося переохолодження (37%). Друге місце серед етіологічних чинників захворювання займає судинна патологія (25,2 %), до неї відносить гіпертонічну хворобу, атеросклероз.

Невропатії лицьового нерва судинної етіології часто розвиваються гостро на фоні гіпертонічного кризу із значним підвищенням артеріального тиску як скроневого, так і плечового. При цьому часто наголошується асиметрія артеріального тиску, на стороні паралічу мімічних м'язів воно виявляється вище. Досить часто у осіб літнього і старечого віку виявляється плегія мімічної мускулатури і болю у відповідній половині обличчя, завушній області, потилиці, шиї.

На несприятливий перебіг невропатії лицьового нерва у хворих на гіпертонічну хворобу, яка частіше спостерігається у осіб середнього і літнього віку. Досить часто захворювання закінчується контрактурою мімічних м'язів.

Проаналізовуючи клінічну картину і перебіг захворювання хворих у віці від 41 до 65 років. Виявилося, що 41 % хворих початок захворювання пов'язували з переохолодженням, у 21 % розвитку паралічу мімічних м'язів перехворіли грипом, ангіною та іншими респіраторними інфекціями, 30 % страждали гіпертонічною хворобою, яка у ряді випадків поєднувалася з атеросклерозом. У досліджуваної групи хворих спостерігалася важча клінічна картина захворювання, яка характеризувалася плегією мімічної мускулатури у 48 %, вираженим парезом - у 35%, помірним парезом - у 17% хворих. У осіб молодого віку (від 14 до 40 років) ці цифри відповідно були 30-41-29%.

У хворих на невропатію лицьового нерва старшої вікової групи, особливо в поєднанні з гіпертонічною хворобою, досить часто спостерігаються болі, які у ряді випадків носять інтенсивний характер. Вони локалізуються у області вуха, на відповідній половині обличчя, шиї, потилиці, плечі. В більшості випадків болі з'являються за 1-3 дні до розвитку паралічу мімічних м'язів. У деяких хворих вони незабаром зникають, а у ряді випадків продовжуються від однієї до декількох неділь.

Важчий ступінь ураження лицьового нерва у осіб середнього і літнього віку підтверджується електрофізіологічними дослідженнями (електроміографія, класична електродіагностика, дослідження моторної хронаксії).

Важко пояснити, чому у хворих, страждаючих гіпертонічною хворобою, невропатія лицьового нерва супроводжується сильнимі болями. При цьому поява болів звичайно передує розвитку паралічу мімічних м'язів. Можливо, це пов'язано з тим, що при гіпертонічній хворобі і атеросклерозі спостерігаються виражені розлади кровопостачання лицьового нерва, які приводять до значного аноксичному набряку нерва, виникненню дегенеративних змін в оболонках, появі геморагічній петехій на його поверхні.

Такі зміни в лицьовому нерві неодноразово виявлялися при патоморфологічних дослідженнях. При цьому відмічено, що при важких формах паралічу Бела геморагічний ексудат визначається в клітинах сосцевідного відростка і навколо шилососцевідної артерії.

Періодично підіймалося питання про патогенетичну роль цукрового діабету у хворих на невропатію лицьового нерва. Частота поразки лицьового нерва при цьому захворюванні коливається від 0,8 до 4 % .

Серед хворих, з невропатією лицьового нерва і цукровим діабетом рецидивуюча невропатія була у кожного четвертого хворого, тоді як рецидивуючий перебіг невропатії у осіб, не страждаючих цукровим діабетом, спостерігався всього у 7 %.

Невропатія лицьового нерва у хворих на цукровий діабет виникає частіше, ніж у осіб, не страждаючих. Це можна пояснити тим, що при цукровому діабеті звичайно спостерігається артеріальна гіпертензія і атеросклероз, які сприяють розвитку порушень реґіонарного кровообігу ішемії лицьового нерва. Крім того, при цукровому діабеті виникають мікроангіопатія судин, тому у хворих з цією патологією спостерігається важчий перебіг невропатії лицьового нерва з схильністю до рецидивування.

Невропатії лицьового нерва у деяких хворих мають схильність до рецидивування. У окремих випадках число рецидивів може бути 4 - 5 і навіть більше. За даними рецидивуючий перебіг невропатії лицьового нерва спостерігається в 2-15 % хворих. Такі великі коливання відносно частоти рецидивуючої невропатії лицьового нерва пояснюються тим, що якщо до рецидивуючих невритів і невропатій лицьового нерва відносять і гомолатеральні і гетеролатеральні повторні поразки лицьового нерва, то інші до рецидивуючих невритів і невропатій лицьового нерва відносять тільки повторні гомолатеральні поразки лицьового нерва. Нова поразка лицьового нерва незалежно від сторони у хворого, що переніс раніше невропатію лицевого нерва, є рецидивом захворювання, і тому в таких випадках слід говорити про рецидивуючу невропатію лицьового нерва. Якщо при поперековому остеохондрозі з симптоматикою поразки п'ятого поперекового корінця, при новому рецидиві захворювання констатуватиметься симптоматика поразки 5-го поперекового корінця зліва або 1-го крижового зліва. Якщо підходити до цього стану з позицій прихильників гомолатеральної локалізації патологічного процесу, то нове загострення радикуліту з протилежної сторони не слідувало б визнавати за рецидив захворювання. Але з таким твердженням, безумовно, ніхто не згодиться. Тому вважаємо, що вся повторна поразка лицьового нерва незалежно від того, чи є воно гомолатеральним або гетеролатеральним, слідує вважати рецидивом невропатії лицьового нерва.