Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Магістерська робота

Використання засобів фізичної реабілітації при сколіозі І-ІІ ступеня

Напрям підготовки - 091 Біологія

Васюков Олександр Олександрович

ІІ курс ОС Магістр, денна форма навчання, ННІ Фізичної культури і спорту

Науковий керівник:

К.б.н., доцент кафедри анатомії, фізіології та фізичної реабілітації

Свєтлова Олена Дмитрівна

Черкаси - 2018

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Рухливі ігри як засіб реабілітації учнів у загальноосвітній школі

1.2 Анатомія та фізіологія хребта.

1.3 Етіологія та патогенез.

1.4 Класифікація та епідеміологія сколіозу.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Організація та умови проведення дослідження. Характеристика контингенту та умов дослідження.

2.2 Методи дослідження

РОЗДІЛ 3

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

3.1 Застосування реабілітаційних занять з лікувальної фізичної культури для дітей із сколіотичною поставою

3.2. Особливості реагування організму дітей молодшого шкільного віку на фізичне навантаження в процесі занять ЛФК

3.3 Гігієнічне забезпечення умов проведення занять ЛФК

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДОДАТКИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність проблеми. Згідно оцінці експертів ВООЗ, захворювання кісткової системи займають четверте місце по медико-соціальній значущості після захворювань серцево-судинної системи, онкологічних захворювань і цукрового діабету. Провідне місце в структурі ортопедичної патології займає сколіоз. За даними досліджень останніх років, цей патологічний стан виявляється у 27,6 % із загального числа дітей із хворобами кістково-м'язової системи. Частота і тяжкість перебігу захворювання, виникнення важких деформацій хребта і грудної клітки, що призводять до порушення функції внутрішніх органів, складнощі при виборі тактики лікування ставлять питання про причини прогресу деформації. Прогрес є характерною особливістю сколіозу, що найшвидше виникає в період статевого дозрівання дитини і пов'язаного з цим бурхливого зростання скелета. За літературними даними, багато авторів пов'язують розвиток сколіозу з порушенням мінерального обміну і зниженням щільності кісткової тканини тіл хребців [53].

Дана проблема постає досить гостро, оскільки поширеність сколіозу серед населення, зокрема дитячого, є досить великою. Вважається, що справжній (структуральний) сколіоз розвивається лише у період формування та розвитку скелету [25]. За даними різних авторів, найінтенсивніше сколіоз прогресує протягом перших двох років життя та після 10-ти років. Це пов'язують з швидким ростом та розвитком кісткової тканини у дані періоди [52].

Статистика численних досліджень по виявленню сколіозу у підлітків свідчить, що ця деформація - одне з найбільш частих захворювань опорно-рухового апарату, яке має тенденцію до прогресування і досягає вищого ступеня до закінчення зростання організму [8,9]. Важкі викривлення хребта і грудної клітки значно впливають на функції внутрішніх органів: зменшують об'єм плевральних порожнин, порушують механіку дихання, що, в свою чергу: погіршує функцію зовнішнього дихання, знижує насичення артеріальної крові киснем, змінює характер тканинного дихання, викликає гіпертензію в малому колі кровообігу, гіпертрофію міокарду правої половини серця, розвиток симптомокомплексу легенево-серцевої недостатності [1, 2]. Така велика увага до цієї групи захворювань дозволяє розширити наші знання про причини виникнення і боротьби із хворобами хребта на більш високому рівні.

В наш час, розробляючи стратегію боротьби з захворюванням, лікарі часто звертають свою увагу не тільки на медикаментозне і хірургічне лікування, але і на правильне харчування, фізичну активність і застосування нетрадиційних методів лікування. Навіть при наявності схильності організму до захворювань хребта їх можна уникнути, якщо розробити навики правильної осанки і виконувати вправи, направлені на гармонійний розвиток опорно-рухового апарату. Одним із головних методів лікування неправильної осанки і захворювань хребта являється лікувальна фізкультура. Тому ми припустили, що використання фізичних вправ у комплексі реабілітаційної програми разом з додатковим використанням ігрових вправ, буде більш ефективним.

Мета дослідження - з'ясувати роль засобів фізичної реабілітації з елементами рухливих ігор при сколіозі І-ІІ ступеня.

Завдання дослідження:

· Вивчити стан досліджуваності проблеми дефекту постави у науково-методичній літературі;

· Провести аналіз засобів фізичної реабілітації при сколіозі;

· Розробити комплекс реабілітації з додатковим використанням рухливих ігор;

· Провести порівняльний аналіз ефективності використання реабілітаційних вправ за індивідуальною методикою в основній та контрольній групах;

· Надати практичні рекомендації для успішної реабілітації дітей сколіозом.

Об'єкт дослідження - клініко-фізіологічна характеристика дефекту постави у дітей.

Предмет дослідження - медико-біологічна характеристика реабілітаційної програми дітей зі сколіозом І-ІІ ступеня з додатковим використанням рухливих ігор.

Методи дослідження - аналіз літературних джерел по даній темі, вивчення передового досвіду практики, експеримент, біологічні методи дослідження, методи математичної статистики.

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Рухливі ігри як засіб реабілітації учнів у загальноосвітній школі

Сьогодні вже не має потреби доводити, що фізичні вправи як засіб реабілітації є основою для відновлення порушення фізіологічних функцій людини, цілеспрямовані рухи є запорукою нормального фізичного розвитку, а оптимальна рухова активність - необхідною умовою гармонійного розвитку учнів. Проте в останнє десятиріччя в більшості дітей шкільного віку спостерігається дефіцит рухів у режимі шкільного дня, що призводить до послаблення функцій внутрішніх органів і системи організму. Ще більше негативний вплив справляє малорухомий спосіб життя на хворих і ослаблених різними захворюваннями дітей, оскільки посилює наявні функціональні зміни в організмі.

Більшість хворих і ослаблених учнів за правильної організації фізичної реабілітації може значно підвищити резервні можливості систем організму під час таких захворювань, як порушення постави, плоскостопість, порушення обміну речовин (ожиріння), серцевосудинні і бронхолегеневі недуги.

Однією з форм фізичної реабілітації, яку можна з успіхом застосувати у фізичному вихованні ослаблених школярів є рухливі ігри. [1.124.]

Вияв позитивних емоцій в іграх спостерігається саме в цій формі фізичної реабілітації. Рухливі ігри відповідають потребам молодого організму в рухах, сприяють всебічному гармонійному фізичному і розумовому розвитку школярів, вихованню психологічних якостей.

Доцільно підібрані з урахуванням віку, стану здоров'я, характеру функціональних змін організму і ступеня фізичної підготовки дітей рухливі ігри, особливо на повітрі, можуть одночасно сприяти оздоровленню, зміцненню організму дитини, загартуванню і тим самим - профілактиці загострення захворювань.

Дослідженнями вчителів, фізіологів та лікарів доведено позитивний вплив рухливих ігор на здоров'я дітей. Ще П.Ф. Лесгафт відзначав, що притягальна сила гри пов'язана з моментом розв'язання рухових завдань, вона здатна викликати в дитини позитивні емоції, що й відрізняє гру від точно регламентованих рухів.

А це особливо важливо насамперед для хворих дітей, оскільки таким чином зменшується дефіцит позитивних емоцій, викликаних хворобою. При цьому дуже важливою є ініціатива, що виявляється під час гри, особливо для дітей із захворюваннями центральної нервової системи.

У літературі є багато даних про позитивний вплив рухливих ігор на організм здорової дитини і дорослого, чого не можна сказати про вплив рухливих ігор на стан хворих школярів і методику ігор, які можна використовувати у програмі фізичної реабілітації учнів.

Відомо, що різні засоби фізичної реабілітації, в тому числі рухливі ігри, можна з успіхом застосовувати для хворих і ослаблених учнів в режимі шкільного дня загальноосвітньої школи. [2.94.]

Руховий режим учня складається з ранкової гігієнічної гімнастики перед уроками, рухливих ігор на шкільних перервах, фізкультпауз, фізкультхвилинок, уроків фізичної культури, активного відпочинку на повітрі, занять у різноманітних спортивних секціях, виконання домашніх завдань з фізичного виховання.

Саме комплекс заходів, що входять у руховий режим шкільного дня, може дати бажаний результат у програмі фізичної реабілітації хворих і ослаблених школярів за умови, що заняття ігровими фізичними вправами та іграми дозуються за інтенсивністю залежно від вікових, індивідуальних особливостей і характеру захворювання.

Однією з причин багатьох хронічних захворювань в учнів є порушення постави. Ці порушення проявляються у зниженні тонусу скелетних м'язів і зв'язкового апарату, а також у загальній функціональній слабкості.

Основою фізичної реабілітації у разі порушення постави особливо на початкових етапах, є загальне тренування ослабленого організму школяра. Реабілітація повинна проходити на фоні добре організованого відновно-рухового режиму, який складається з урахуванням характеру захворювань дитини.

Завданнями рухливих ігор як одного із засобів фізичної реабілітації має бути загальне зміцнення ослаблених дітей, їхнього опорно-рухового апарату, посилення м'язового корсету, поліпшення кардіо-респіраторних функцій. Для виконання цих завдань необхідно включати у заняття ігри загально-фізіологічного впливу, враховуючи при цьому загальний стан школяра, рівень фізичної підготовки. Необхідні також рухливі ігри з включенням у них спеціальних корегувальних вправ для виправлення дефектів постави дитини, з урахуванням основного порушення.

Рекомендуються ігри, які зміцнюють м'язи плечового поясу, живота, спини та ін..

У процесі засвоєння рухливих ігор необхідно формувати навички підтримання тіла у правильному положенні. Найефективнішими для формування правильної постави є ігри на координацію рухів і рівноваги. Постава формується протягом тривалого часу, тому необхідно турбуватися про неї з раннього дитячого віку.

Одним з порушень у слабких, мало розвинених фізично школярів є плоскостопість.

Під час тривалої ходьби чи бігу зв'язки і м'язи стопи у таких дітей перенапружуються, розтягуються, втрачають пружність та еластичність. Склепіння стопи розтягується, знижується-виникає плоскостопість, яка негативно позначається на функціях хребта, а отже, на поставі і загальному стані організму.

Метою вправ ігрового характеру і рухливих ігор поряд із загальним оздоровленням організму учня є зміцнення м'язів і зв'язок стопи та гомілки, формування навичок правильної ходьби.

Основу в іграх мають становити вправи з ходьби на зовнішніх краях стопи і на носках із захватом предметів пальцями ніг, присідання у положенні стоп - носки досередини. Такі ігри проводяться без взуття. [3.47.]

Останнім часом учні дедалі частіше страждають на порушення обміну речовин (ожиріння). Рухливі ігри при цьому захворюванні підвищують інтенсивність обмінних процесів, збільшують енергетичні затрати організму. З урахуванням резервних можливостей серцево-судинної системи організму хворих учнів необхідно з часом збільшувати фізичне навантаження в іграх, поліпшувати загальний емоційний тонус, що підвищує загальну працездатність організму.

При цьому захворюванні на заняттях необхідно використовувати ігри, що справляють загальний вплив на весь організм. Рекомендуються ігри з бігом, що чергуються з ходьбою. При цьому необхідно враховувати рівень фізичної підготовки учня і стан його серцево-судинної системи.

Згідно зі статистичними даними серцево-судинні захворювання посідають перше місце у загальній кількості захворювань. Це стосується й учнів загальноосвітніх шкіл.

Одним із завдань застосування рухливих ігор при серцево-судинних захворюваннях є поступове тренування нейрогуморальних механізмів організму в цілому з метою його адаптації до фізичного навантаження. Для цього рекомендуються ігри загально фізичного впливу, які сприяють загальному зміцненню організму школярів, поліпшенню функції дихання, кровообігу і нервової системи.

При захворюваннях серцево-судинної системи особливо важливо дотримуватись принципу поступового збільшення навантаження. Найефективнішими є ігри з ритмічною ходьбою, з плавною амплітудою рухів, а також ігри, які тренують вестибулярний апарат.

З урахуванням характеру захворювання ігри необхідно поєднувати з вправами на розслаблення м'язів, з дихальними вправами, дозованим бігом потягом кількох (1-2) хвилин, відпочинком.

Не останнє місце посідають бронхолегеневі захворювання учнів загальноосвітніх шкіл.

До завдань фізичної реабілітації з використанням рухливих ігор при цих захворюваннях належить і підвищення функціонального стану системи дихання. Необхідно навчати дітей правильному диханню, звернути увагу на правильне положення грудної клітки під час дихання. Дихати треба носом, а не ротом.

Для розв'язання поставлених завдань використовують вправи ігрового характеру з вимовою під час видиху різних звуків, віршів, пісень у такт рухів. Рекомендуються також ігри з дозованим бігом, ходьбою, з вправами на розслаблення м'язів, дихальними вправами. [5,23.]

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити такі висновки, щодо використання рухливих ігор як засобу фізичної реабілітації у загальноосвітній школі:

Проведення рухливих ігор з хворими і ослабленими школярами потребує дотримання суворого медичного і педагогічного контролю за їх станом з боку спеціалістів в галузі фізичної реабілітації. Контроль здійснюється шляхом спостереження за учнями в шкільному режимі дня і безпосередньо під час гри. Увагу необхідно звернути на поведінку дітей, їх скарги, загальне самопочуття, показники функціональних систем організму.

Поступовість у підвищенні навантаження здійснюється шляхом максимальної індивідуалізації ігор та їх дозуванням. Це досягається зміною тривалості занять, застосуванням пауз відпочинку, регулювання щільності емоційного фону, вибором відповідних вихідних положень дитини під час занять, кількістю повторень вправ у грі, а також ритмом, темпом, амплітудою рухів. При перших ознаках стомлення, які виражаються в пасивності, відволіканні, збудливості, необхідно знизити величину навантаження на дітей, дати їм змогу відпочити.

Під час призначення та проведення ігор треба індивідуально підходити до хворих і ослаблених дітей, враховуючи їх вікові особливості, загальний стан здоров'я, перебіг та стійкість хвороби, динаміку показників функціональних проб з дозованим навантаженням, а також рівня відставання рухових якостей.

1.2 Анатомія та фізіологія хребта

Хребет, хребетний стовп (лат. collumna vertebralis) - частина скелета яка є головною віссю та опорою тіла. Хребетний стовп виконує опорну, захисну і рухову функції і представляє собою міцну, гнучку, стовпчасту структуру, яка підтримує голову та тулуб. Він захищає спинний мозок, який розміщений всередині хребта. Хребет складається з 33-34 хребців (рис.1).



Рис.1 Хребетний стовп

Довжина хребта у чоловіків у середньому дорівнює 73-75 см, а у жінок 69-71 см. Хребет поділяють на 5 відділів: шийний, грудний, поперековий, крижовий і куприковий. Найчастіше є така кількість хребців у різних відділах хребта: шийних - 7 позначаються літерою C (cervix - шия), грудних - 12 (Th - thorax - груди), поперекових - 5 (L - lumbalis - поперек), крижових - 5 (S - sacralis - крижовий), куприкових - 4-5 (Cococcygeus - куприк). Таким чином, всіх хребців33-34. З них 24 вільні (шийні, грудні, поперекові), а 9-10 - зрослись у крижову і куприкову кістки.

Хребетний стовп здійснює наступні рухи: навколо горизонтальної осі - згинання (160°) і розгинання (145°); навколо сагітальної осі - відведення і приведення, тобто нахили вбік (165°); навколо вертикальної осі - скручування (120°). Найбільш рухомим є шийний і поперековий відділи.

Хребетний стовп має S- подібну форму. Хребетний стовп дорослої людини має вигини - лордози и кіфози. Лордози - вигини хребта у шийному та поперековому відділах, спрямовані випуклістю вперед, а кіфози - в грудному та крижовому, спрямовані випуклістю назад. Лордози й кіфози сприяють пружності хребетного стовпа, діючи як амортизатори, що гасять струси тіла під час ходіння, бігу, стрибків та інше [10,11].

Усі хребці, за винятком І та II шийних, мають однакову будову, а саме: кожен хребець має тіло, спрямоване вперед, від якого відходить дуга. Тіло і дуга обмежовують хребцевий отвір. При накладанні хребців один на другий ці отвори формують хребетний канал, в якому розташовується спинний мозок. Канал сполучається з порожниною черепа через великий потиличний отвір у потиличній кістці. Дуга кожного хребця за допомогою ніжок дуги хребця прикріплюється до тіла, де знаходяться верхні та нижні вирізки. Останні утворюють міжхребцеві отвори, через які проходять спинномозкові нерви. Від дуги кожного хребця відходять парні відростки: угору і униз - верхні та нижні суглобові, в сторони - поперечні та непарні: назад - остисті. У дитини всі хребці вільні. У дорослої людини хребці нижніх відділів зростаються, утворюючи криж і куприк.

Шийний відділ нараховує 7 хребців. Характерною ознакою шийних хребців є наявність отвору в поперечних відростках, а остистий відросток розщеплений (крім VII). Перший шийний хребець називається атлантом, не має тіла і остистого відростка, а лише дві дуги (передню і задню) та бічні маси, на яких є суглобові ямки (верхня і нижня) для зчленування з потиличною кісткою та II шийним хребцем. VII шийний хребець (виступаючий) має довгий, нерозщеплений остистий відросток [9,с.4].

Грудний відділ хребта нараховує 12 хребців. Характерною ознакою грудних хребців є наявність суглобових ямок на бічних поверхнях тіла та поперечних відростках для зчленування з головкою і горбиком ребра [9,с.5].

Поперековий відділ налічує 5 хребців. Поперекові хребці мають масивне тіло, тому що вони несуть велике навантаження і мають додаткові відростки.

Крижові хребці отримали назву несправжніх, тому що вони зрослися в одну крижову кістку. На ній розрізняють: передню (тазову) і задню (спинну) поверхні, основу (обернену угору), верхівку (обернену униз). На задній поверхні є п'ять гребнів: серединний, парні медіальний та латеральний. Вони утворилися внаслідок зрощення остистих, поперечних та суглобових відростків. На тазовій поверхні верхній край тіла І крижового і нижній край тіла V поперекового хребців утворюють виступ. Всередині крижової кістки проходить канал, який утворився при зростанні крижових хребців. Бічні частини крижової кістки мають вушко подібну суглобову поверхню для зчленування з тазовою кісткою [9,с.6].

Між хребцями є всі види з'єднання, а саме: синдесмоз - наприклад, передня та задня поздовжні зв'язки, а також жовта зв'язка між дугами хребців (синеластоз); синхондрози - це диски між тілами хребців; синостози це крижові хребці, які зрослися в одну крижову кістку; діартрози - це суглоби, які утворені, при зчленуванні верхніх суглобових відростків хребця, що лежать нижче з нижніми суглобовими відростками хребця, що розташовані вище. За будовою ці суглоби комбіновані, за формою плоскі, за функцією багато осьові, але малорухомі. Тіла двох сусідніх хребців з'єднуються між собою за допомогою між хребцевих дисків. Перший міжхребцевий диск розташований між тілами осьового й ІІІ шийного хребців, останній - між тілами V поперекового й І крижового хребців. Кожен міжхребцевий диск має форму двоопуклої лінзи, у якій виділяють дві частини: периферичну й центральну. Периферична частина представлена волокнистим хрящем, волокна якого утворюють фіброзне кільце (anulus fibrosus). Центральна частина диска складається з еластичної речовини (залишки спинної струни), що отримали назву драглистого ядра, (nucleus pulposus). За допомогою фіброзного кільця тіла сусідніх хребців з'єднуються між собою. Драглисте ядро, яке знаходиться всередині фіброзного кільця і стискується тілами сусідніх хребців, виконує роль амортизатора. Діаметр міжхребетного диска більше, ніж діаметр тіл хребців, що з'єднують, тому міжхребетні диски виступають у вигляді валиків за межі країв тіл сусідніх хребців. Товщина міжхребетних дисків залежить від рівня розташування й від рухливості відповідного відділу хребетного стовпа. У грудному відділі товщина міжхребетного диска 3-4 мм, у поперековому - 10-12 мм, а в шийному відділі дорівнює 5-6 мм. З'єднання тіл хребців за допомогою міжхребетних дисків підкріплюється двома поздовжніми зв'язками: передньої й задньої. Для з'єднання дуг хребців між собою служать жовті зв'язки, (ligg. Flava), які виконують проміжки між дугами. Вони складаються з еластичної сполучної тканини і тому мають жовтий колір і велику міцність. З'єднання відростків хребців утворюють дугостростчаті, або міжхребетні суглоби, (articulationes zigapophysiales intervertebrales) [33,34].

Вікові особливості вигинів: у новонародженої дитини уже помітний грудний кіфоз. З початком утримування дитиною голови формується шийний лордоз (3-4 місяці), а поперековий лордоз - з моменту стояння. Грудний кіфоз починає формуватися, коли дитина починає сидіти. Чітко помітні вигини хребта у 5-6 років. Завершується формування вигинів до 18-20 років.
Від величини вигинів залежить постава людини. У дітей молодшого шкільного віку (зустрічається і в дошкільнят) можуть сформуватись вигини хребта у фронтальній площині, тобто: вліво, або вправо; одночасно і вліво і вправо (двосторонні). Такі вигини називаються сколіотичними.

1.3 Етіологія та патогенез

сколіоз рухливий гра реабілітаційний

Сколіоз - це бокове викривлення хребта у фронтальній площині. Етіологічно розрізняють сколіози вроджені та набуті. Сколіози розвиваються в зв'язку з асиметричним положенням тіла дитини, асиметричним напруженням м'язів і їх втомою [53]. В основі вроджених сколіозів лежать різні деформації хребців: недорозвиток, клиновидна їх форма, додаткові хребці та інші [10].

До набутих сколіозів відносять:

- ревматичні, виникаючі зазвичай раптово та обумовлені м'язовою контрактурою на здоровій стороні при наявності явищ міозиту та спондилоартриту;

- рахітичні, які дуже рано проявляються різними деформаціями опорно-рухового апарату. М'якість та слабкість м'язів, носіння дитини на руках (переважно на лівій), тривале сидіння, особливо у школі - все це сприяє прояву та прогресуванні сколіозу;

- паралітичні, частіше виникають після дитячого паралічу, при однобічному м'язовому ураженні, але можуть спостерігатися також і при інших нервових захворюваннях;

- звичні, на підґрунті звичної поганої осанки (часто їх називають «шкільними», так як у цьому віці вони отримують найбільше вираження). Безпосередньою причиною їх можуть бути неправильний устрій парти, розсаджування школярів без врахування їх зросту та номерів парт, носіння портфелів з перших класів, утримання дитини у час прогулянки за одну руку тощо [10,11].

Цим переліком звичайно охоплюються не всі види сколіозів, а лише основні. Причини, які можуть призвести до порушення осанки (сколіозу), багаточисленні. Поганий вплив на формування осанки вказують погані умови зовнішнього середовища, соціально-гігієнічні фактори. В результаті неправильного положення тіла виникає утворення неправильної постави тіла. В одних випадках цей навик неправильної постави тіла формується при відсутності функціональних та структурних змін зі сторони опорно-рухового апарату, а в інших - на фоні патологічних змін у опорно-руховому апараті вродженого або набутого характеру. В основі порушення осанки часто лежить недостатня рухова активність дітей (гіподинамія) або нераціональне збільшення одноманітними фізичними вправами, неправильне фізичне виховання. Крім того, поява неправильної осанки (сколіозу) пов'язана з недостатньою чутливістю рецепторів, що визначає вертикальне положення хребта або послабленням м'язів, утримуючих це положення, з обмеженням рухливості у суглобах, акселерацією сучасних дітей. Причиною сколіозу можуть бути також нераціональний одяг, захворювання внутрішніх органів, зниження зору, слуху, недостатнє освітлення робочого місця, невідповідність росту дитини меблі та ін.[10,11].

Сколіотична хвороба виникає в період росту хребта. Це поліетіологічне захворювання. Первинні порушення відбуваються в міжхребцевих дисках, де в силу обмінних порушень сполучної тканини виникають дистрофічні процеси, що приводять до зсуву диска, тобто эпіфізеолізу. Уражений диск зміщається в опуклу сторону, даючи початок біомеханічним порушенням. Подальший розвиток і прогресування сколіозу відбувається при активній участі нервово-м'язової системи, тому що зсув студенистого ядра змінює умови рівноваги. Паравертебральні м'язи, що здійснюють антигравітаційну функцію, роботу з утримання тіла у вертикальному положенні, діють у різних умовах на стороні опуклості й увігнутості хребта. Різна активність м'язів приводить до зміни конфігурації відростків, до яких вони прикріплюються і до поступової зміни форми зростаючого хребця. Провідну роль у цих змінах грають поперечно-остисті м'язи. При формуванні дуги скривлення у верхній і середній її частині м'язова активність підвищена на стороні опуклості, а в нижній частині - на стороні увігнутості. Як компенсація надмірної напруги паравертебральних м'язів, в організмі хворої дитини відбувається зміни статики й зв'язкового апарата хребта, нахил тіла й розтягання зв'язувань на стороні перенапружених м'язів. Зі скривленням хребта навантаження, що діє на зростаючі хребці, приводить до їхньої клиноподібної деформації, що збільшує сколіоз і до гвинтоподібного скручування - торсії. У процесі компенсації наявного скривлення хребта й відхилення центра ваги тіла від стійкого стану відбувається відхилення голови, зсув таза, а потім під впливом однобічної тяги м'язів формується викривлення хребта над основною дугою й під нею. Існує поділ сколіотичної хвороби по патогенетичній ознаці, виділяючи основний патогенетичний фактор, що формує сколіоз. Залежно від цього сколіози діляться на 3 групи - дискогенні, гравітаційні й міотичні [51,53].

Дискогенні сколіози формуються на ґрунті дисплазії хребта, при яких студеністе ядро міжхребцевого диска первинно зміщюється, внаслідок чого виникають всі наступні ланки сколіотичної хвороби. Результат і прогноз сколіотичної хвороби при дискогенних сколіозах багато в чому визначаються станом м'язів хребта й тулуба. Поки паравертебральні м'язи здатні протидіяти порушенню рівноваги тіла при змінах у межхребцевих дисках і хребцях, прогресування сколіозу не відбувається. Із втратою м'язової компенсації скривлення, коли антигравітаційна функція починає виконуватися зв'язковим апаратом хребта, сколіоз починає прогресувати [54].

Гравітаційні сколіози виникають внаслідок порушення симетрії тіла дитини щодо хребта: при кривошиї, грубих однобічних рубцях, перекосі таза, укороченні м'язів на одній стороні. При таких сколіозах лікувальні заходи, спрямовані на усунення порушень статики, можуть бути досить ефективними. До них належать й засоби лікувальної фізкультури, що забезпечують вирівнювання м'язової тяги, подовження м'язів, усунення наявної однобічної контрактури [33].

Міотичні сколіози виникають при функціональній неспроможності м'язів тулуба, внаслідок ураження нервової системи при церебральних інфекціях, міопатії, поліомієліті й ін. Дисфункції м'язів при цій групі сколіотичної деформації стають пусковим механізмом порушення статики. Отже, для розуміння біомеханіки даної патології, ми знову повертаємось до нашої моделі нормальної анатомії хребетного стовпа. Поява викривлень хребта у фронтальній площині, які при нахилі тулуба зникають, свідчать про сколіотичну поставу. Поява стійких викривлень хребта, які не зникають при нахилі тулуба, свідчать про сколіоз. Прогресування деформації шляхом скручування приведе до поєднання викривлення, як у фронтальній, так і сагітальній площині- формування кіфосколіозу. А збільшення торсії або скручування хребців приведе до деформації вже у горизонтальній площині, в результаті деформується хребетний стовп, грудна клітка, плечовий пояс, таз; відповідно наступає деформація вісі серця з серцево-судинною недостатністю; деформація грудної клітки приведе до формування реберного горба, обмеженню екскурсії легень та в подальшому до легеневої недостатності; деформація та торсія хребців приведе до сплющення міжхребцевих дисків, до розвитку дегенеративно-дистрофічних змін у останніх; зміщення центру ваги приведе до розвитку вторинних деформацій у кінцівках [33].

1.4 Класифікація та епідеміологія сколіозу

Класифікація: існує декілька класифікацій сколіозу,заснованих на причині його виникнення, особливостях перебігу сколіозу, ступені вираженості викривлення хребта. В даний час найбільшого поширення набула класифікація сколіозу Кобба (1958), згідно якої сколіоз хребта підрозділяється на 5 груп:

I. Залежно від походження:

Перша група - сколіози м'язової причини, в їх основі лежить патологія розвитку м'язової тканини і зв'язок , що приводить до змін фізичних властивостей даних тканин хребта. До цієї групи так само відносять і рахітичні сколіози, пов'язані з дефіцитом вітаміну Д.

Друга група - паралітичний сколіоз: є тяжким наслідком поширеного ураження спинного мозку при поліомієліті. У даній ситуації сколіоз може виникати, починаючи з самого початку поліомієліту, але найчастіше на першому році відновного періоду , унаслідок порушень м'язового тонусу або випадання функції окремих груп м'язів.

Третя група - сколіози хребта, що виникають унаслідок присутності у пацієнта аномалій розвитку хребців і ребер. До цієї групи відносять природжені сколіози, що виникають унаслідок порушення розвитку кісткової тканини хребта.

Четверта група - сколіози, обумовлені захворюваннями грудної клітки, що приводять до викривлень хребта, наприклад: опіки, гнійні процеси в плевральній порожнині, пластичні операції на грудній клітці і так далі. Дані захворювання в результаті своїх наслідків приводять до утворення рубцевої тканини, перешкоджаючій нормальній роботі і положенню хребта.

П'ята група найчисленніша - сколіози, тобто викривлення хребта унаслідок невияснених причин, походження яких в даний час залишається не зовсім ясним. Виділення сколіозів з неясною причиною в окрему групу пов'язане з тим, що вони характеризуються своєрідними ознаками і течією. Симптоми викривлення хребта виражаються в поступовому його викривленні не тільки в площинах, але і в його скручуванні. Існує думка про те, що сколіози з невиясненою причиною розвиваються у зв'язку з порушенням кісткоутворення в хребті. Доцільним є введення в цю класифікацію групи посттравматичних сколіозів.

Шоста група - сколіози внаслідок перенесених травм хребта, грудної клітини, тазу, кінцівок [33,34].

II. За формою викривлення хребта сколіоз підрозділяється на: С-подібний сколіоз (з однією дугою викривлення хребта), S-подібний сколіоз (з двома дугами викривлення хребта), Z-подібний сколіоз (з трьома дугами викривлення хребта). [58].

III. По локалізації викривлення:

- шийно-грудний сколіоз (вершина викривлення на рівні Th4 - Th5) - цей тип сколіозу супроводжується ранніми деформаціями в області грудної клітки, змінами лицьового скелета;

- грудний сколіоз (вершина викривлення на рівні Th8 - Th9) - викривлення бувають право- і лівобічні, супроводжується деформаціями грудної клітки, розвитком ребрового горба, вираженими функціональними порушеннями зовнішнього дихання і кровообігу;

- грудопоперековий сколіоз (вершина викривлення на рівні Th11 - Th12);

- поперековий сколіоз (вершина викривлення на рівні L1 - L2);

- попереково-крижовий сколіоз (вершина викривлення на рівні L5 - S1). Сколіоз цього типу прогресує поволі, проте рано виникають болі в області деформації;

- комбінований сколіоз - характеризується двома первинними дугами викривлення -на рівні 8-9 грудних і 1-2 поперекових хребців; це прогресуюче захворювання, яке проявляється не тільки в деформації хребта, але також в порушенні функції зовнішнього дихання і кровообігу; для нього характерний біль в крижово-поперековій області [58].

IV. По зміні статичної функції хребта:

- компенсована (урівноважена) форма сколіозу (осьова вертикальна лінія, опущена від верхівки остистого відростка С7 хребця, проходить через міжсідничну складку);

- некомпенсована (неврівноважена) форма сколіозу (осьова вертикальна лінія, опущена від верхівки остистого відростка С7 хребця, відхиляється убік і не проходить через міжсідничну складку) [58].

VI. Клініко-рентгенологічна класифікація сколіозу:

· I ступінь, коли кут викривлення складає від 1° до 10°;

· II ступінь ставиться, якщо цей кут становить від 11° до 25°;

· III ступінь сколіозу визначається кутом від 26° до 50°;

· IV ступінь найважча, при якій кут більше 50°.

- 1-а ступінь сколіозу: слабо виражене викривлення хребта у фронтальній площині, зникаюче в горизонтальному положенні. Асиметрія надпліч і лопаток при шийно-грудному і грудному сколіозі і талії при поперековому сколіозі, асиметрія м'язів на рівні дуги викривлення. Особливість - при зникненні навантаження дуга майже повністю зникає. Пряма рентгенограма лежачи часто не показова. Можливі помилки інтерпретації рентгенівських даних. Кут сколіотичної дуги 175° - 170° (кут сколіозу 5° - 10°).

- 2-а ступінь сколіозу: викривлення хребта більш виражене і не зникає повністю при його розвантаженні, є невелика компенсаторна дуга і невеликий ребровий горб. Значне відхилення хребта у фронтальній площині, торсія тіл, клиноподібна деформація тіл на вершині дуги, кут первинної дуги викривлення - 21-30°. Ребровий горб, м'язовий валик, дуга при розвантаженні не зникає. Кут сколіотичної дуги 169° - 150° (кут сколіозу 11° - 30°).

- 3-тя ступінь сколіозу: значне викривлення хребта у фронтальній площині з компенсаторною дугою, вираженою деформацією грудної клітки і великим ребровим горбом. Тулуб відхилений у бік основної сколіотичної дуги. Корекція при розвантаженні хребта незначна. Первинна дуга викривлення 40-60°, тіла хребців клиноподібно деформовані на значному протязі дуги. Кут сколіотичної дуги 149° - 120° (кут сколіозу 31° - 60°).

- 4-та ступінь сколіозу: різко виражений фіксований кіфосколіоз. Порушення функції серця і легенів. Спотворююча деформація тулуба, деформація тазу, передній і задній реброві горби, виражена деформація тіл хребців, наголошується кіфосколіоз грудного відділу хребта, відхилення тулуба, скутість рухів в хребті, стійка деформація грудної клітки. Рентгенологічно визначається виражена клиноподібна деформація тіл грудних хребців, деформуючий спонділартроз і спондильоз в грудному і поперековому відділах хребта, звапніння зв'язкового апарату. Первинна дуга викривлення 61-90°. Кут сколіотичної дуги <120° (кут сколіозу >60°)[57].

Таблиця 2.

Ступені тяжкості сколіозу (кути викривлення хребта в градусах)

По В.Д.Чаклину	По Дж.Коббу
I ступінь 180 - 175	менше 15
II ступінь 175-155	20-40
III ступінь 155-100	40-60
IV ступінь менше 100	більше 60

VII. По зміні ступеню деформації залежно від навантаження на хребет:

-нефіксований (нестабільний) сколіоз;

фіксований(стабільний)сколіоз [54].

VIII. По клінічній течії: не прогресуючий сколіоз, прогресуючий сколіоз.

ІX.Сколіози ділять на:

· прості (що мають одну дугу);

· складні (дві або три дуги).

При цьому виділяють: первинну, вторинну, компенсаторну дуги.

Епідеміологія сколіозу

Формування сколіозу - складний патологічний процес. В основі його лежить асиметричне зростання хребців під впливом якихось чинників. При локальній односторонній механічній дії на зони зростання тіл хребців, а також при односторонньому пригнобленні зростання хребетного стовпа в експерименті розвивається, як правило, непрогресуюча або поволі прогресуюча (частіше локальна) форма сколіозу. Ймовірно, для розвитку поширеного прогресуючого сколіозу ідіоматичної, діспластічної, паралітичної або іншої етіології недостатньо наявність одностороннього порушення паросткових елементів одного або декількох хребців. Для цього потрібен якийсь первинний патологічний чинник, який обумовлює порушення апофізарного зростання цілого сегменту хребетного стовпа. Таким чинником, зокрема, можуть бути діпластічні зміни в спинному мозку, хребетному стовпі, диску. І. А. Мовшовіч запропонував розділити всі етіологічні чинники сколіотичної хвороби на три групи:

Первинно-патологічні чинники. Ці чинники можуть бути як природженого, так і придбаного характеру. Порушення зростання і розвитку хребетного стовпа може бути зв'язано, наприклад, з природженим клиновидним або напівклиновидним хребцем, з асиметрією зон зростання тіл хребців. При такій аномалії хребетний стовп у міру зростання набуває дугоподібної форми з патологічно деформованим хребцем на вершині дуги. Сколіотична хвороба може бути зв'язана і з іншими природженими аномаліями - наявністю додаткового ребра або з відсутністю ребра на одній стороні; зрощенням п'ятого хребця з крижами (сакралізація) або, навпаки, переходом першого крижового хребця в поперекову область (люмбалізация). Первинно-патологічні чинники придбаного характеру, що приводять до сколіотичної хвороби, можуть бути пов'язані з рахітом, неправильно лікованим компресійним переломом хребетного стовпа. Туберкульозний спондиліт (специфічна туберкульозна поразка хребців), а також остеомієліт (запальна поразка хребців) також можуть привести до деформації ряду хребців і первинних порушень зростання і розвитку хребетного стовпа.

Статико-динамічні чинники. Ці етіологічні чинники пов'язані з тривалим асиметричним положенням тіла, що приводить до компенсаторного викривлення хребетного стовпа. Так, бічне викривлення його може бути викликано паралічем м'язів однієї половини тулуба, різницею в довжині нижніх кінцівок природженого характеру або у зв'язку з одностороннім природженим вивихом стегна, односторонньою плоскостопістю, неправильно зрощеним переломом кісток однієї з кінцівок. Все це приводить до косого розташування тазу і сприяє розвитку сколіотичної хвороби.

До цієї ж групи етіологічних чинників відноситься деформація хребетного стовпа унаслідок обширних рубцевих змін на одній стороні тіла в результаті пошкодження м'яких тканин при опіках, важких травмах, іноді після оперативних втручань. Статико-динамічні порушення можуть бути при деяких захворюваннях хребетного стовпа і периферичної нервової системи. У таких випадках сколіоз виникає унаслідок тривалого асиметричного положення тіла, яке хворий приймає, щоб зменшити больові відчуття. Статико-динамічні чинники викликають деформацію хребетного стовпа, як правило, оборотного характеру, що піддається лікуванню після усунення самих статико-динамічних порушень. Проте в поєднанні з чинниками першої групи статико-динамічні розлади сприяють прогресуванню сколіотичної хвороби [67].

Загальнопатологічні чинники. Ця група чинників не пов'язана безпосередньо з поразкою хребетного стовпа або патологічним положенням тіла, але сприяє виникненню або прогресуванню сколіотичного процесу в зв'язку в різким зниженням сприятності організму і зменшенням його компенсаторних можливостей. Так, нерідко прогресування сколіозу спостерігається в період статевого дозрівання, коли у хворих сколіозом підлітків виявляються порушення балансу діяльності залоз внутрішньої секреції. Уявлення про різні етіологічні чинники сколіотичної хвороби дозволяє не тільки зрозуміти причини виникнення і прогресування захворювання, але і побудувати лікувальний процес, враховуючи етіологію.

Очевидно, що первинно-патологічні чинники хоч і призводять до виникнення сколіозу, але самі по собі не можуть пояснити у кожному конкретному випадку швидке прогресування процесу [70,71].

При обстеженні дитячого населення з метою виявлення розповсюдженості сколіозу обов'язково треба враховувати два факти, котрі безпосередньо впливають на достовірність отриманих результатів. У дітей раннього віку функціональні сколіози, точніше, патологічні різновиди постави автоматично включаються у статистичні дані, що автоматично збільшує відсоток сколіотичних деформацій. Проте не можна враховувати, що при однократному огляді неможливо уникнути цієї помилки. Разом із цим, невеликі сколіотичні деформації, особливо у поперековій зоні, часто залишаються поза полем зору лікаря, який обстежує дітей і виявляються у дорослих у зв'язку з розвитком остеохондрозу і розвитком больового синдрому. Наявність цієї групи хворих змінює співвідношення у бік зменшення числа справжніх структуральних сколіозів, що відображається не лише на загальній розповсюдженості сколіозів, а й на співвідношенні легких і важких форм сколіотичної хвороби. Виявлення легких форм сколіотичної деформації (справжніх структуральних сколіозів) набуває великого значення при дослідженні спадковості. Так, нерідко у сім'ях легкі форми сколіозу у батьків пов'язуються з тяжкими формами сколіозу у дітей, особливо якщо ці деформації у батьків і дітей за рівнем та характером не співпадають. Даний факт заслуговує на увагу і свідчить про необхідність враховувати навіть незначні сколіотичні деформації як у дітей, батьків, так і у їх предків (із анамнезу). Слід враховувати, що у невеликої групи дітей і батьків сколіоз проявляється лише торсією хребців, яка розповсюджується майже на увесь хребет. Клінічно у них виявляється стійка фіксована паравертебральна асиметрія та асиметрія грудної клітки, що зберігається в положенні нахилу та у положенні лежачи. Для таких випадків характерне не прогресуюче протікання. На рентгенівському знімку майже неможливо виявити границі дуги по нахилу хребців, однак торсія хребців на великій ділянці виявляється чітко і відповідає клінічно виявленій паравертебральній асиметрії та деформації грудної клітки [77].

Таким чином, із аналізу найбільших праць у галузі розповсюдження сколіотичних деформацій серед дитячого населення випливає, що сколіоз серед дитячого населення зустрічається у 2 до 5 і навіть 9 % випадків. Тяжкі деформації складають 0,5-0,6%. Здавалось би, що відсоток не великий, проте в абсолютних цифрах дана група досить велика, якщо враховувати тривалість і важкість лікування цих дітей.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Організація та умови проведення дослідження. Характеристика контингенту та умов дослідження

Дослідження проводилось на базі Черкаської загальноосвітньої школи-інтернат № 14. Для досліду ми взяли дві групи: основну (15 чоловік) і контрольну (9 чоловік). Всього обстежено 24 дітей молодшого шкільного віку. Дослідження з діагностики та корекції сколіозу у дітей 7-8 років проводилося в два етапи:

На першому етапі дослідження був вивчений сучасний стан питання за літературними джерелами, опановані методики вивчення функціонального стану серцево-судинної та дихальної систем. Крім цього провели дослідження стану опорно-рухової системи, використавши тест на силу й витривалість м'язів спини і живота.

На другому етапі проведені вивчення та оцінка функціональних можливостей дітей основної та контрольної груп, створена програма фізичної реабілітації дітей зі сколіозом 1-2 ступеня, виявлення причин порушення постави та провели анкетування з школярами основної групи.

Перш ніж розпочинати заняття з групами, ми ознайомлювалися з діагнозами захворювань, ступенями сколіозу, особливостями перебігу сколіотичної хвороби кожного учня, в цьому нам допомагали головний лікар та лікар з лікувальної фізкультури. Разом з лікарем ЛФК ми приймали участь у вимірюванні амплітуди згинання хребта, рухливості в суглобах тазу, плечей, ліктів. Ці дані допомагали визначити орієнтований рівень фізичного розвитку дітей (нижче середнього, середній або вище середнього), вести систематичне спостереження за підготовленістю та функціональним станом, здійснювати індивідуальний підхід до кожного учня, допомагали у підборі необхідних засобів фізичного виховання в лікуванні сколіотичної хвороби. Пацієнтам вимірювали довжину і масу тіла, окружність грудної клітки.

Для хворих сколіотичною хворобою I-II ступеня застосовували індивідуальний і малогруповий метод проведення ЛФК. Заняття по лікувальній гімнастиці тривали 40 хвилин і складалось з трьох частин: підготовчої, основної і завершальної. Курс занять ЛФК будувався залежно від особливостей захворювання і визначалося лікувальними завданнями.

2.2 Методи дослідження

У роботі використовувалися наступні методи: теоретичний аналіз та узагальнення науково-методичної літератури, біологічні, педагогічні та математичні методи дослідження.

Під час проведення теоретичного аналізу науково-методичної літератури використовувалися джерела науково-методичної літератури: з вікової фізіології, анатомії, теорії методики фізичного виховання, педагогіки і психології; аналізувалися літературні джерела з проблем сколіозу у дітей. У результаті з'ясовано, що виявлення сколіозу, а також оцінка ефективності фізичної реабілітації потребує ретельного систематичного спостереження хворого.

При клінічному дослідженні використовувалися візуальний та пальпаторний методи, завдяки яким ми, разом із лікарем, обстежували хворих дітей, проводячи огляд у відповідній послідовності: спереду, ззаду і збоку. Людина повинна стояти невимушено, ноги розігнуті в колінах, стопи розташовані паралельно на відстані стопи друг від друга.

Візуальний метод. Для виявлення порушень у фронтальній площині необхідно огляд ззаду і спереду. При цьому відзначається нахил пояса вперед, одне надпліччя вище за інше, хребет відхилений в сторону піднятого надпліччя, лопатка на стороні увігнутості хребта розташована нижче, трикутники талії асиметричні. М'язи тулуба послаблені.

Оглянувши обстежуваного з боку спини, визначають:

а) обрис шийно-плечових ліній, що за відсутності сколіозу симетричні, кути між шийною й плечовою лініями більш-менш однакові (на стороні сколіозу кут зменшується);

б) розташування плечей (при сколіозі одне плече нижче іншого);

в) трикутники талії - простір, укладений між латеральною поверхнею тулуба і медіальною поверхнею опущеної верхньої кінцівки (на стороні сколіозу трикутник талії більше);

г) розташування нижніх кутів лопаток (симетричне, асиметричне);

д) лінію остистих відростків хребців, що повинна мати стрімкий напрямок від потиличної ямки до крижової кістки.

Для виявлення дефектів у сагітальній площині виконують огляд збоку. При цьому звертають увагу на положення голови, руки, лопаток, виразність фізіологічних вигинів хребта і положення нижніх кінцівок. При огляді збоку ще звертають увагу на лінію передньої стінки живота, що при сильно вираженому поперековому лордозі і грудному кіфозі виступає вперед.

Пальпаторний метод. Дистальною фалангою середнього пальця проводять по остистих відростках хребців, орієнтуючись по задній серединній лінії. При сколіозах палець відхиляється убік. Для більшої наочності треба провести по остистих відростках дермографічним олівцем лінію, по якій можна визначити не тільки наявність сколіозів, а й їхню величину (вимірюючи лінійкою чи міліметровою стрічкою).

Використовували також Пробу Мартіне-Кушелевського з метою:

- оцінки функціонального стану і резервів серцево-судинної і дихальної систем з метою визначення загального навантаження занять на заняттях фізичною культурою і вибору програми фізичного тренування;

- оцінки ефективності розроблених нами оздоровчих заходів.

Адаптаційні можливості серцево-судинної системи до вказаної проби визначаються в залежності від реакції на навантаження, враховуючи характер поєднаних змін пульсу та тиску, а також тривалість відновного періоду.

Проба дозволяє оцінити функціональний стан серцево-судинної системи та динаміку його змін за такими параметрами:

а) зміною реакції ЧСС та артеріального й пульсового тиску (різниця між систолічним і діастолічним тиском);

б) тривалістю періоду відновлення;

в) типом реакції ССС на фізичне навантаження;

г) зовнішніми ознаками і поведінкою обстежуваного.

д) показником якості реакції серцево-судинної системи на фізичне навантаження (ПЯР), який найбільш глибоко відображає рівень та характер функціональних змін в організмі. При визначенні ПЯР враховуються показники гемодинаміки, як у стані спокою, так і після дозованого навантаження, що робить його досить чутливим та значимим маркером функціонального стану серцево-судинної системи.

Постановка та оцінка проби Мартіне-Кушелевського.

Після 3-5 хв. відпочинку в положенні сидячи у обстежуваного вимірюють ЧСС та артеріальний тиск. Далі, не знімаючи манжети з лівої руки, учень виконує 20 глибоких присідань за 30 секунд з вихідного положення ноги на ширині плечей, руки вздовж тулуба. При присіданні руки витягає вперед і розгинає пальці, а випрямляючись, згинає руки в ліктьових суглобах і стискає пальці в кулаки, а також голосно рахує («раз», «два», «три» і т. д.), чим виключається затримка дихання.

Після виконання присідань обстежуваний сідає і в нього знов вимірюють ЧСС та артеріальний тиск і продовжують підраховувати пульс до його стійкого повернення до початкової величини. Після цього ще раз вимірюють тиск.

Оцінка функціонального стану серцево-судинної системи за результатами вимірювань і спостережень.

а) Ступінь почастішання пульсу визначають в абсолютних цифрах і у відсотках. Відсоток почастішання пульсу після навантаження (так звана збудливість) обчислюють за різницею між величиною пульсу після навантаження і до навантаження, набуте значення виражають у відсотках по відношенню до вихідної величини.

Величина прискорення пульсу (В.К. Добровольский ):

- до 20% означає відмінну реакцію серцево-судинної системи на навантаження;

- від 21 до 40% - хорошу реакцію;

- від 41 до 65% - задовільну реакцію;

- від 66 до 75% - погану реакцію;

- від 76% і більше - дуже погану реакцію.

Щоб оцінити ефективність фізкультурно-оздоровчих заходів, через 2-3 місяці регулярних занять фізичними вправами застосовують однотипне повторне навантаження.

Менший ступінь почастішання пульсу свідчить про сприятливу дію тренувальних навантажень на організм. Більш висока в порівнянні з першим визначенням частота пульсу вкаже на погіршення функціонального стану.

Зміни показників артеріального тиску менш показові. Слід зазначити, що сприятлива динаміка артеріального тиску проявляється у підвищенні не більше, ніж на 25 - 30 мм рт. ст. систолічного та зниженні на 15 - 10 мм рт. ст. або незмінності діастолічного тиску.

Про адаптаційні зміни, які відбуваються в організмі під дією комплексу фізкультурно-оздоровчих заходів свідчить і пульсовий тиск. Приріст ПТ внаслідок навантаження повинен знаходитись в межах 35 - 55%. Зменшення величини ПТ вказує на порушення роботи серцево-судинної системи.

б) Враховується час відновлення пульсу та тиску після навантаження до початкових величин. Чим менше цей період, тим сприятливіша оцінка реакції організму на фізичне навантаження. При сприятливій реакції час відновлення пульсу та тиску до початкового рівня (± 5 - 10 %) становить 2,5 хв. (В. В. Горіневська).