Клінічна практика з фізичної терапії при захворюваннях нервової системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗВО «МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ АКАДЕМІКА ЮРІЯ БУГАЯ»

Кафедра фізичної терапії

Клінічна практика з фізичної терапії при захворюваннях нервової системи

Спеціальність, шифр 227 «Фізична терапія, ерготерапія»

студ: Матвієнко Олексій Анатолійович

база практики КНП,,Київська міська дитяча клінічна лікарня №2”

керівник практики від МНТУ: Копочинська Ю.В.

Київ -2023рік

Індивідуальне завдання на практику фізична терапія при Синдромі Барре-Льєу

1. Характеристика хворого

Олена - дитина 6 років, яка недавно отримала діагноз синдрому Барре-Льєу. Вона звернулася до лікаря зі скаргами на слабкість у нижніх кінцівках, болі в м'язах та обмеження рухомості. Раніше не мала серйозних медичних захворювань. Діагноз синдрому Барре-Льєу був підтверджений шляхом клінічних обстежень та лабораторних тестів.

Симптоми: Пацієнтка відчуває загальну слабкість, особливо у нижніх кінцівках. Вона також стикається зі значущим обмеженням рухів, болем в м'язах, суглобах та шийному відділі хребта, втратою координації та руховою нестійкістю.

У зв'язку зі своїми симптомами Олена має обмежену здатність виконувати звичайні щоденні завдання, такі як ходьба, підйом сходів, а також участь в звичайних сімейних активностях.

Олена отримує лікування від лікаря та фізичну терапію для полегшення симптомів та покращення функціонального стану. Її лікування включає в себе введення імуноглобулінів та регулярні фізичні заняття під наглядом фізичного терапевта. Олена має план поступового відновлення, в якому вона сподівається поліпшити свою м'язову силу, рухомість.

2. Етіологія, патогенез захворювання

Синдром Барре-Льєу (син.-шийна мігрень, синдром хребетної артерії, нейроваскулярний симптомокомплекс при захворюваннях шийних хребців). Щоб зрозуміти етіологію та патогенез даного діагнозу, необхідно для початку розібратись із деякими особливостями анатомічної будови судин та нервової системи.

Хребетна артерія при виході з каналу прямує до великого потиличного отвору, маючи анатомічні вигини. Далі біля нижнього краю місця, де заходиться вароліїв міст, обидві хребетні артерії з'єднуються, утворюючи основну артерію. Хребетна артерія васкуляризує велику територію: сегменти спинного мозку від С I до Т III включно (верхній мозковий судинний басейн), внутрішнє вухо, стовбурові структури головного мозку з його ретикулярної формацією та вітальними центрами, потиличні частки, медіобазальні відділи скроневих частин, мозочок, задні відділи гіпоталамної частини мозку.

Від зірчастого ганглія, утвореного симпатичними центрами С III - Т I сегментів спинного мозку, відходить хребетний нерв (задній шийний симпатікус, або нерв Франка). Останній вступає в канал поперечних відростків, густо обплітаючи своїми гілочками хребетну артерію. Крім цього, від хребетного нерва відходять гілки, що беруть участь у формуванні синувертебрального нерва Люшка. Останній іннервує капсульно-зв'язковий апарат шийних хребетно-рухових сегментів, окістя хребців і міжхребцеві диски.

Можливість ураження судин при шийному остеохондрозі визначається її топографо-анатомічним становищем. Значна частина екстракраніального відрізка хребетної артерії проходить в рухомому кістковому каналі, утвореному поперечними відростками шийних хребців і рудиментами ребер. При цьому бокова стінка артерії прилягає до унковертебрального симфізу, а задня - межує з верхнім суглобовим відростком. На рівні С I - С II артерія вкрита лише м'якими тканинами, переважно нижнього косого м'язу голови. Також важливе патогенетичне значення в розвитку синдрому Барре-Льеу, має стан периваскулярних сплетінь і нижнього шийного симпатичного вузла, що визначає симпатичну іннервацію хребетної артерії.

На сьогоднішній день вважається, що даний синдром виникає на підставі здавлювання як судин, так і нервових закінчень, що розташовані навколо хребетної артерії. Вперше патологія була описана в минулому столітті: у той час вона також мала назву «шийна мігрень», оскільки одним з основних та безперечних ознак захворювання, є однобічний біль за типом мігрені. Якщо бути більш чітким, то дане відхилення було вперше описане французьким невропатологом Барре в 1925 р., а згодом більш детально Льєу в 1928 р.

Патогенез синдрому полягає не тільки у здавлені спинномозкових нервових закінчень, але і у залученні до патологічного процесу вегетативної нервової системи. Це пов'язано з пошкодженням та порушенням роботи між другим і третім шийними нервами. В результаті цього встановлюється стійкий дефіцит регіонального кровообігу, як в ураженій області, так і в черепно-мозкових нервах. А саме зони моста і мозочка.

Зазвичай клінічні появи синдрому, спеціалісти пов'язують з вертебральною дископатією СІ-СІІІ або деформуючими процесами в шийних хребцях, такими як спондильоз. Іншими словами, шийна мігрень розвивається через пошкодження I, II і III шийних хребців, та у результаті якого стискаються корінці спинномозкових нервів, які обплітають хребетну артерію. Крім того зазвичай стискається і артерія. Як наслідок, результаті виникає недостатність кровообігу, набряк нервів і венозний застій крові. Причому недостатність кровообігу виникає не тільки в місці пошкодження хребців, але і в деяких структурах головного мозку.

Відбуваються такі зміни в будові хребців можуть при остеохондрозі, спондильоз, травмі хребта, його пухлини тощо. Також причиною захворювання може бути шийний лімфаденіт (запалення лімфатичних вузлів), шийний арахноидит (запалення павутинної оболонки спинного мозку), стеноз (здавлення) хребетних і основний артерій. Якщо достатньо довго зволікати, що не піддавати лікуванню хворого, або лікувати неграмотно, то можуть виникнути наступні негативні наслідки:

Розлад кровообігу в певних областях головного мозку. Дане ускладнення спочатку проявляє себе тимчасовою ішемічною атакою, яка надалі переходить у інсульт з усіма наслідками, що випливають погіршенням стану. Непритомність та згодом розлади координації; Втрата працездатності та неможливість обслужити себе самостійно. Як підсумок - інвалідність.

3. Методи реабілітаційного обстеження хворого

фізична терапія нервова система

Перш за все необхідно діагностувати стан опорно-рухового апарат шийного відділу хворого. А саме скелет та м'язи, адже відхилення у їх фізіологічних процесах стає причиною порушення мозкового кровопостачання. Як результат виникають симптоми, на які зазвичай скаржаться пацієнти, це:

? порушення сну;

? головний біль;

? запаморочення, непритомність;

? біль в області очей, та/або вух;

? погіршення зору, та/або слуху;

? миготіння мушок перед очима;

? відчуття кому в горлі;

? загальна слабкість, швидка стомлюваність;

? озноб;

? підвищене потовиділення;

? погіршення пам'яті;

? пелена перед очима.

Діагностика зазвичай базується на інформації, яку ведучий Фізичний терапевт отримує, виходячи суб'єктивних скарг пацієнта та об'єктивного, зовнішнього, неврологічного огляду та рефлекторної діагностики. Часто спеціаліст механічно, або тактильно, може діагностувати напруженість м'язів потилиці.

Одним із методів обстеження є контроль больових відчуттів.

Наприклад біль підчас масажу, за шкалою від 1 до 10 повинен бути у діапазоні від 5 до 7. Дуже важливо, враховувати цей показник, при міофаціальному масажі, та при роботі з тригерними точками.

Оскільки це досить інтенсивна методика, варто враховувати що вона не може бути приємною, проте відчутний пацієнтом дискомфорт має бути контрольованим, і після глибокого вдиху через ніс і видиху ротом, пацієнт повинен розслабитись. Якщо глибоке дихання не допомагає розслабитись, необхідно зменшити інтенсивність впливу на тригерні ділянки пацієнта. Також варто врахувати, що при використанні музики під час масажу, вона також може діяти як подразнюючий фактор, тож варто запитати, чи комфортно пацієнту. Температура у кімнаті має бути приємною для хворого, адже якщо він змерзне, це може спричинити спазм м'язів та судин, а це вкрай не бажано. Іноді пацієнт може соромитись, а це означає що не треба чекати що він поскаржиться, треба постійно контролювати його стан та рівень напруженості.

Метод контролю ЧСС. Людина має працювати на 50- 60% інтенсивності. Найпростіший метод вимірювання відбувається досить просто. Від 220 віднімаємо кількість повних років та множимо на необхідну кількість відсотків, краще починати з 50%. ЧСС до заняття і після повинна бути однаковою, для цього виконується заминка.

Необхідно слідкувати за показникам об'єму рухів шийного відділу хребта, а саме екстензії і флексії, за допомогою кутоміра. Для того, щоб аналізувати ефективність поведених процедур. Важливо чітко дотримувати правил вимірювання. Які складаються з вихідної позиції, положення кутоміру та руху.

Вихідне положення. Досліджуваний хворий сидить на стільці, випрямивши тулуб і голову, погляд спрямований вперед, руки витягнуті уздовж тіла, лікті зігнуті під кутом 90°, верхні кінцівки ротовані в плечових суглобах назовні. Положення кутоміра. Основну, нульову лінійку комбінованого кутоміра розташовують по горизонталі, що сполучає верхній край вуха і кут очної щілини. Рух. Флексія шиї з нахилом голови вперед і наближенням голови до грудини.

Примітка. Не слід допускати згинання тулуба. Зігнуті і відведені в сторони передпліччя служать індикатором імовірного відхилення від зайнятої правильної позиції.

Екстензія: 0° - 70°. Вихідна позиція, розташування кутоміра і спосіб вимірювання такі ж, як і при флексії.

Латеральний нахил (ліворуч і праворуч) 45° - 0° - 45°. Правила вимірювання наступні.

Вихідне положення. Як при вимірюванні флексії.

Положення кутоміра. Нульову лінійку комбінованого кутоміра

розташовують позаду шиї по вертикальній лінії, що з'єднує сьомий шийний хребець та зовнішній гребінь потилиці. Обидва кісткових орієнтира повинні бути зіставлені по вертикалі для отримання правильного вихідного положення.

Рух: Нахил голови ліворуч (праворуч) без ротації.

Необхідно також контролювати ефективність проведених занять, а це означає, що перед початком реабілітаційних заходів варто сфотографувати пацієнта на фоні спеціальної антропометричної розмірної сітки.

4. Профіль МКФ

5. Алгоритм програми фізичної терапії

Підгострий реабілітаційний період. Пацієнт не потребує постійного догляду. Реабілітація цього періоду проводиться мультидисциплінарною командою в стаціонарних умовах у реабілітаційних закладах або відділеннях.

Проте іноді пацієнти уникають стаціонару, та перебувають на амбулаторному лікуванні.

Довготривалий реабілітаційний період починається у той час, коли виявленні стійкого обмеження життєдіяльності або при хронічному перебігу хвороби. Це проявляється у хронічних нападах болю, постійній виснаженості то що. Це в свою чергу потребує переважно виконання стратегії компенсації та реадаптації. Реабілітація проводиться в амбулаторних умовах SMART - цілі комплексної ФТ спрямовані на:

? Конкретність (Specific): Підвищити обсяг рухів в нижніх кінцівках.

? Вимірюваність (Measurable): Поставити ціль досягти 90 градусів рухомості в колінному суглобі протягом 6 тижнів.

? Досяжність (Achievable): Виконувати фізичну терапію тричі на тиждень протягом 12 тижнів.

? Реалістичність (Realistic): Навчання пацієнта використовувати допоміжні засоби (костиль, палиця) у випадку, коли це необхідно для підтримки рухливості.

? Час (Time-bound): Досягти цілі протягом 12 тижнів фізичної терапії.

SMART-цілі можуть включати поліпшення м'язової сили, покращення рухової координації, збільшення стійкості та інші показники, які важливі для конкретного пацієнта.

Щадно-тренуючий режим - фокус розташовується на пом'якшених, обережних і менш інтенсивних вправах з метою запобігання подальшому ушкодженню нервової системи і м'язів. Основна мета такого режиму - полегшити симптоми, покращити функціональність та підготувати пацієнта до поступового відновлення.Вправи спрямовані на розслаблення м'язів, особливо в області, що постраждала. Розтяжки можуть допомогти покращити гнучкість і рухливість м'язів та суглобів. Вони повинні бути невеликими та обережними. Робота над корекцією постави може бути важливою, оскільки пацієнти з синдромом Барре-Льєу можуть мати проблеми зі стійкістю та координацією. Вправи для підтримки слабких м'язів.

Тренуючий режим - режим повинен починатися з легких і повільно зростаючих навантажень. Це може включати в себе прості рухи, які спрямовані на відновлення координації та м'язової функції.

Регулярність важлива. Рекомендується проводити фізичні заняття 2-3 рази на тиждень, але це також може залежати від індивідуальних потреб та здоров'я.

Тривалість тренувань може зростати з часом. Почніть з коротших сеансів, наприклад, 20-30 хвилин, і поступово збільшуйте їх до 45-60 хвилин.

Фізичні вправи повинні бути спрямовані на поліпшення м'язової сили, рухомості та координації. Це можуть бути статичні та динамічні вправи, розтяжки, робота над стійкістю і балансом. Тренувальний план повинен поступово зростати в інтенсивності і складності, але це має бути зроблено обережно і за попередньою згодою лікаря.

6. Блок-схема програми

Структура програми складається з проведення процедур фізичних вправ, масажу та фізіотерапії. Детальний опис процедур буде наведено нижче. Варто зауважити що структура програми фізично реабілітації формується на основі наступних принципів:

? ранній початок проведення реабілітаційних заходів;

? комплексність використання всіх доступних методів;

? індивідуалізація програми реабілітації;

? етапність реабілітації;

? безперервність;

? соціальна спрямованість;

? використання контролю та самоконтролю адекватності

навантажень і ефективності реабілітації.

7. Короткий звіт про виконання завдань практики

Під час проведення практики в неврологічному відділенні, я набув важливий досвід і вивчив безцінні знання, які стосуються фізичної терапії та реабілітації пацієнтів з неврологічними захворюваннями. На підставі моєї практики складається наступний висновок:

Ключовим аспектом фізичної терапії в неврологічному відділенні є індивідуалізація підходу до кожного пацієнта. Кожен випадок є унікальним, і важливо адаптувати терапевтичні програми до конкретних потреб та можливостей пацієнтів.

В роботі з пацієнтами неврологічного відділення важливо вести співпрацю з іншими фахівцями, такими як лікарі, реабілітологи, інші фізіотерапевти, щоб забезпечити повноцінну та координаційну реабілітацію.

Фізична терапія в неврології стає все більш науково обґрунтованою та технологічно орієнтованою галуззю. Використання спеціалізованого обладнання та сучасних методів допомагає покращити результати терапії та забезпечити більш швидке відновлення.

Ефективна комунікація з пацієнтами та їх родинами відіграє ключову роль у мотивації та залученні пацієнтів до процесу лікування. Важливо бути емпатичним та вміти пояснити пацієнтам переваги фізичної терапії.

Світ медицини та фізичної терапії постійно розвивається, і для успішної роботи у цій галузі важливо постійно навчатися і оновлювати свої знання та навички.

В результаті практики в неврологічному відділенні я впевнився, що фізична терапія грає важливу роль у покращенні якості життя пацієнтів з неврологічними захворюваннями. Тривала та відповідальна робота в цій сфері може значно поліпшити функціональність та незалежність цих пацієнтів, допомагаючи їм повернутися до активного життя.

Размещено на Allbest.ru