Фізична реабілітація дітей молодшого шкільного віку з дитячим церебральним паралічем

Етіологія, патогенез, класифікація, клінічні форми уражень центральної нервової системи (на прикладі ДЦП). Оцінка ефективності занять з ЛФК, сеансів з масажу, фізіотерапії за методиками фізичної реабілітації дітей, хворих на церебральний параліч.

Рубрика Медицина
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 24.09.2014
Размер файла 3,1 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Вищий навчальний заклад

Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна”

Горлівський регіональний інститут

Кафедра фізичної реабілітації

Дипломна робота

за темою «Фізична реабілітація дітей молодшого шкільного віку з дитячим церебральним паралічем»

студентки 5-го курсу заочної форми навчання

спеціальності 7.010202 - Фізична реабілітація

освітньо-кваліфікаційного рівня - спеціаліст

Бисської Ганни Миколаївни

Науковий керівник:

професор, д.м.н. Єфіменко Володимир Миколайович

2010

Зміст

Вступ

ГЛАВА І ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ ІЗ ДИТЯЧИМ ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ (огляд літературних джерел)

Розділ 1. Етіологія, патогенез. Класифікація. Клінічні форми уражень центральної нервової системи

Розділ 2. Заходи фізичної реабілітації при захворюванні на дитячий церебральний параліч

2.1 Лікувальна гімнастика

2.2 Лікувальний масаж

2.3 Засоби фізіотерапії

2.4 Кліматотерапія

ГЛАВА ІІ ВЛАСНА ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА

Розділ 1. Клінічна характеристика дослідних хворих

Розділ 2. Методи проведення дослідження

Розділ 3. Хід проведення дослідження

Розділ 4. Оцінка проведеного дослідження

Висновок

Рекомендації

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

церебральний параліч фізична реабілітація

Вступ

Актуальність теми. Дитячі церебральні паралічі (ДЦП) - це група психомовних і моторних непрогресуючих синдромів, які є наслідком ураження мозку у внутріш-ньоутробному, інтранатальному та ранньому постнатальному періодах (ВООЗ, 1980).

За даними МОЗ України, ДЦП в 2001 році склали 2,64 на 1000 у дітей віком до 14 років, що складає 0,16 % серед усіх зареєстрованих захворювань. Наявність рухових, мовних, психічних порушень у дітей з ДЦП є причиною інвалідизації. У 50-70 % таких хворих є контрактури та деформації кінцівок.

ДЦП являють собою резидуальні стани з непрогресуючим перебігом. Однак, інфекційні захворювання, інтоксикації, повторні травми сприяють погіршенню стану хворого. З віком виникає невідповідність між можливостями нервової системи, що патологічно змінена, і потребами, що висуває навколишнє середовище до організму, наростає декомпенсація [1].

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) є складним захворюванням центральної нервової системи, що приводить не тільки до порушень рухів, але й викликає затримку чи патологію розумового розвитку, недостатності мовлення, порушення слуху і зору тощо. Тяжкість інвалідізації є настільки значимою, що близько 20-30% хворих не переміщуються, не можуть обслуговувати себе, не здатні вчитися. Актуальність цієї проблеми визначається збільшенням росту захворюваності і соціальною значимістю захворювання для кожної людини.

В Україні налічується близько 20 тисяч дітей, що мають діагноз «дитячий церебральний параліч», котрий об'єднує малюків із не прогресуючими порушеннями рухів. В індустріально розвинутих країнах середня частота ДЦП складає 2,0-2,5 випадків на 1 тисячу народжених дітей [2].

Практичне значення теми. Проблема ДЦП здобула найбільшу актуальність у XX столітті, коли ця патологія стала зустрічатися дедалі частіше. Пов'язано це було з покращенням медичного обліку, успіхами реанімаційних заходів.

Рання діагностика та розпочате етапне лікування цих хворих у поєднанні з доглядом та навчанням, при роботі багатьох лікарів, реабілітологів, педагогів, логопедів приводять до високої ефективності лікування, зниження численності інвалідів та привчання хворих до суспільно корисної роботи.

У світі відпрацьовано сотні реабілітаційних методик, що допомагають хворим - медичних, психологічних, педагогічних, соціальних. Вони надають можливість людям з їх особливостями бути рівними серед рівних. Чим раніше починають працювати з ураженим контингентом фахівці з реабілітації, тим більше шансів зробити хворобу майже непомітною. Доведено: якщо розпочати реабілітацію з першої хвилини після встановлення ураження, то 70-80% можливих наслідків хвороби можна попередити [2, 3].

Метою реабілітації є:

виявлення проблем постраждалої людини;

складання плану її реабілітації;

створення умов для нівелювання наявних обмежень людини;

психолого-емоційна підтримка пацієнта та його близького оточення;

профілактика можливих ускладнень та наслідків;

використання методів фізичної реабілітації для реалізації процесу відновлення, адаптації людини у соціальному середовищі;

навчання пацієнта виконувати маніпуляції та навички, що знадобляться у подальшому її житті.

Основним завданням даного дослідження є: вивчення впливу методів фізичної реабілітації, що надаються під час амбулаторного лікування, на соматичний та емоційний стан уражених людей.

Для вирішення даного завдання необхідно вирішувати задачі:

оцінка загального стану пацієнтів та виявлення їх проблем у зв'язку з порушеннями моторних функцій;

складання індивідуального плану реабілітації пацієнтів;

застосування методів фізичної реабілітації для поліпшення стану пацієнтів;

визначення ефективності занять з лікувальної фізичної культури (ЛФК), проведення масажу, використання засобів фізіотерапії за методиками та програмами, які пропонують провідні фахівці;

надання рекомендацій пацієнтам ті їх близьким щодо подальшої реабілітації на санаторному етапі й під час перебування вдома.

Предметом дослідження є: методи фізичної реабілітації, за допомогою яких впроваджувався комплекс відновного лікування, використаного у роботі.

Об'єктом дослідження є: діти-вихованці Дружківського будинку інвалідів у віці від 6 до 10 років, які мають ураження центральної нервової системи.

Виходячи з вище переліченого, можна висунути гіпотезу: методи фізичної реабілітації, які використовуватимуться у роботі з людьми, які мають мозкові порушення, позитивно впливатимуть на моторні функції, у комплексному відновному лікуванні будуть більш якісно впливати на організм в цілому, а також прискорять процесс одуження.

ГЛАВА І ОГЛЯД НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ

Розділ 1. Етіологія, патогенез. Класифікація. Клінічні форми уражень центральної нервової системи (на прикладі ДЦП)

Етіологія, патогенез. Структурно-функцiональнi зміни у мозку у 80% випадків виникають в процесі внутрішньоутробного розвитку плоду, у 20% - акушерський травматизм, затяжні пологи з обвиттям пуповини навколо шийї плоду, що призводить до ушкодження нервових клітин головного мозку через нестачу кисню. Факторами, що ушкоджують мозок внутрiшньоутробно, є інфекції (грип, краснуха, токсоплазмоз), соматичні й ендогенні захворювання матері (уроджені вади серця, хронічне захворювання легенів, цукровий діабет, гіпо- i гіпертиреоз тощо), iмунологiчна несумісність крові матері й плоду (за резус-фактором), професійні шкідливості, психічне перевантаження, вживання алкоголю, наркотичних засобів, тютюнопаління, у віці до року - в результаті інфекційних хвороб, що ускладнюються енцефалітом, а також після тяжких вдарів голови. Зміни в нервовій системі пов'язані з гіпоксією та метаболічними розладами, що чинять прямий й опосередкований (через продукти порушеного метаболізму) вплив на розвиток функцій мозку [3, 4].

Надалі на стан головного мозку впливають умови життя людини, психологічний стан організму, баланс між роботою та відпочинком, фізична активність, характер та режим харчування. Велику деструктивну дію на кору головного мозку оказує електромагнітні випромінення, що виходять від побутових електроприладів, комп'ютерів, телевізорів, мобільних телефонів, близько розташованих трансформаторів. Електромагнітні хвилі, впливаючи на органи зору, слуху, викликають згортання білкових структур, що призводить до склеротичних змін головного мозку. Велике значення у розвитку змін головного мозку має вік людини. Процеси старіння, слабкість кровообігу, недостатнє харчування, забруднене повітря та вода, токсичні хімікати, лікарські засоби, тютюн, алкоголь - все це негативно впливає на здатність організму забезпечувати головний мозок необхідними речовинами [1].

Класифікація. Основними клінічними формами порушень головного мозку є:

А. Початкові прояви недостатності кровопостачання головного мозку.

Б. Гострі порушення мозкового кровообігу.

1. Минущі порушення мозкового кровообігу:

а) транзиторні ішемічні атаки;

б) церебральні гіпер тонічні кризи.

2. Гостра гіпертонічна енцефалопатія.

3. Крововилив оболонковий:

а) підпавутинний (субарахноїдальний);

б) епі- та субдуральний.

4. Крововилив у мозок:

а) паренхіматозний;

б) паренхіматозно-субарахноїдальний;

в) шлуночковий.

5. Інфаркт мозку (неемболічний):

а) у разі патології магістральних артерій голови;

б) у разі внутрішньомозкових судин;

в) іншого генезу.

6. Інфаркт мозку емболічний:

а) кардіогенний;

б) артеріоартеріальний;

в) іншого генезу.

В. Повільно прогресуючі порушення мозкового кровообігу:

1. Дисциркуляторна енцефалопатія.

Г. Характер порушення мозкового кровообігу не встановлений.

Д. Наслідки раніше перенесеного мозкового інсульту.

Саме наслідки раніше перенесеного мозкового інсульту досить часто призводять до розвитку церебральних паралічів.

Класифікація дитячого церебрального паралічу, що була запропонована К.А.Семеновою, виглядить наступним чином [3]:

спастична диплегія (хвороба Лiтла);

подвійна геміплегія;

гіперкінетична форма;

атонiчно-астатична форма;

геміпаретична або гемiплегiчна форма.

Клінічні форми уражень центральної нервової системи (на прикладі ДЦП). Спастична диплегія -- найпоширеніша форма ДЦП, яка характеризується тетрапарезом з більш вираженими ураженнями нижніх кінцівок. У дітей може спостерігатися затримка психічного розвитку, яка зменшується при своєчасному лікуванні. Діти, що страждають на спастичну диплегію, можуть навчитися обслуговувати себе, писати, здатні оволодіти трудовими навичками. Діти з помірною олігофренією навчаються за програмами шкіл для розумово відсталих. Прогноз цієї форми захворювання сприятливий відносно подолання психічних i мовленнєвих розладів i менш сприятливий щодо відновлення спастичних i локомоторних функцій.

У дітей зі спастичною диплегією м'язовий тонус значно підвищений в усіх кінцівках. Особливо виражене підвищення тонусу в згинальних групах м'язів рук, а також розгинальних i привідних м'язах ніг. Внаслідок підвищеного м'язового тонусу обмежуються активні рухи дитини й формуються м'язово-суглобні контрактури, які згодом призводять до грубих деформацій стоп, Спостерігаються підвищені згинальні й розгинальні патологічні сухожильні рефлекси (рис. 1). Спастична диплегія сполучається з гіперкінезами в руках i мімічній мускулатурі. Гіперкінези збільшуються при хвилюванні й слабшають під час сну та концентрації уваги. У дітей зі спастичною диплегією проявляється затримка розвитку мовлення, інтелекту, фізичного розвитку. Такі діти лікуються протягом багатьох років у стаціонарах, поліклініках, спеціалізованих яслах, дитячих садках, інтернатах, санаторіях.

Подвійна геміплегія - найбільш тяжка форма ДЦП, що характеризується тяжким тетрапарезом. У дітей з цією формою, за рахунок інтенсивних тонічних рефлексів, переважає ригідність м'язів, вони не можуть стояти, сидіти, ходити, має виражений характер олігофрені.

Рис. 1. Деякі види патологічних рефлексів при дитячих церебральних паралічах: 1- відсутність захисного рефлексу (повороту голови убік); 2- пригнічення рефлексу опори (відсутнє рефлекторне випрямлення ніг); 3-5- лабіринт ний тонічний рефлекс (3- напруження м'язів-розгиначів шиї, тулубу й кінцівок, 4- напруження м'язів-згиначів тулубу й кінцівок, відсутній фізіологічний лордоз, 5- при підніманні за ноги з положення на спині з являються напруження розгиначів шиї й спини, розгинання руки, до якої звернене обличчя, і згинання іншої руки); 6- негативний симптом Ландау (дитина, підтримувана в положенні на животі, не піднімає голови, не розгинає тулуба); 7- спастична диплегія (синдром Літла - порушення опорної функції ніг); 8- подвійна геміплегія; 9-атонічно-астатична форма (дитина стоїть з широко розведеними ногами, балансуючи за допомогою рук для втримання рівноваги).

Характерні риси: спастична тетраплегiя або тетрапарез із переважною локалізацією в руках i нерівномірним ураженням обох боків, виражені психічні й мовленнєві розлади. Захворювання проявляється в перші місяці життя дитини: статичні й локомоторні функції у дітей з подвійною геміплегією не формуються, Вони не опановують навички сидіння, самостійної ходьби. Тяжкі рухові розлади поєднані з ранніми контрактурами суглобів й кістковими деформаціями. Мовленнєві розлади проявляються: затримкою мовленнєвого розвитку, малим словниковим запасом, неправильним вимовлянням звуків, зміненням темпу мовлення, інтелект знижений, мислення уповільнене, пам'ять ослаблена. Судорожні напади впливають на прогноз захворювання. Медична реабілітація таких малюків здійснюється до 3 років.

Гіперкінетична форма ДЦП проявляється різними гіперкінезами з атетоїдними рухами, порушенням м'язового тонусу, які локалізуються в дистальних відділах кінцівок, мімічній мускулатурі обличчя, м язах тулубу, шиї. Емоційні переживання підсилюють мимовільні рухи. відзначаються паралічі або парези. Мовленнєві порушення у вигляді гіперкінетичної дизартрії спостерігаються в більшості дітей. Інтелект, як правило, збережений. Це сприятлива форма відносно навчання й соціальної адаптації.

Атонiчно-астатична форма ДЦП, на відміну від інших форм, характеризується сполученням патологічних тонічних рефлексів з парезами й низьким тонусом м'язів.

Характерні риси: мозочкові розлади. Затримується формування вікових рухових навичок, діти із значним запізненням, у порівнянні з фізіологічною нормою, починають сідати, стояти, ходити. Через м'язову атонію спостерігається перерозгинання в колінних суло6ах. Має місце порушення координації рухів і рівноваги. У ряді випадків у дітей з атонічно-астатичною формою ДЦП з'являються помірні гіперкінези й ознаки пірамідної недостатності у вигляді парезів і паралічів.

Мовленнєві розлади й олігофренія спостерігаються у багатьох хворих. Діти з цією формою захворювання лікуються тривалий час.

Геміпаретична або гемiплегiчна форма ДЦП розвивається переважно в період новонародженості. Характерні риси цієї форми ДЦII -- однобічний парез руки й ноги за типом інсульту з переважним ураженням руки, що відстає в розвитку й усихає. З'являються судороги, психічні й мовленнєві розлади. У перші місяці життя дитини м'язовий тонус знижений, потім повільно підвищується й ста6iлізується до 1,5 років, коли дитина починає ходити. Збільшення м'язового тонусу в згиначах руки й розгиначах ноги визначає класичну позу Вернiке-Мана. Сухожильні й періостальні рефлекси підвищені, інтелект і пам'ять знижені, увага нестійка. Діти швидко виснажуються, однак здатні до навчання й легше, ніж при інших формах, адаптуються до праці. Лікування здійснюють у стаціонарах, поліклініках, спеціальних яслах, садках, інтернатах, санаторіях.

Таким чином, щоб включити різні клінічні форми в групу ДЦП, вони повинні відповідати двом умовам: по-перше, бути проявом залишкових змін вже завершеного патологічного процесу й, по-друге, перебігати з поступовим поліпшенням, принаймні без наростання симптомів [2, 5, 6].

Розділ 2. Заходи фізичної реабілітації при захворюванні на дитячий церебральний параліч

Перебіг і прогноз. Поліпшення при відповідному комплексному лікуванні. Лікування хворих дітей на ДЦП індивідуальне, раннє, комплексне, етапне, тривале. Раннє лікування ДЦП перед6ачає створення базису для формування нормально пози, рівноваги, координації рухів, вікових рухових навичок .

Комплексне лікування включає лікування положенням, ортопедичні заходи, лікувальну гімнастику, масаж, фізіотерапію, заняття з логопедом, медикаментозну терапію для стимуляції діяльності мозку й поліпшення його метаболізму. Провідна роль належить лікувальній гімнастиці через специфіку рухових порушень, коли багато статичних i локомоторних функцій у дітей із ДЦП розвиваються хаотично [4].

2.1 Лікувальна гімнастика (ЛГ)

Дані сучасної вітчизняної та зарубіжної науки показують, що церебральний параліч можна з успіхом переборювати, якщо існують для цього всі необхідні умови:

лікувально-відновлювальну діяльність необхідно починати з самого народження дитини;

на ранньому етапі розвитку дитини перевага надається корекції рухів, які є визначальними в загальному розвитку;

корекцiйна робота повинна проводитись безперервно зусиллями батьків, невропатологів, психолога, педагога-дефектолога, спеціаліста ЛФК, масажиста, фізіотерапевта та ін.

Метою ЛГ дітей, хворих на ДЦП, є створення за допомогою комплексних фізичних вправ, спеціальних рухових режимів, передумов для суспільної, побутової, учбової, трудової і соціальної адаптації до реальних умов життя, їх інтеграції в суспільстві.

Якщо умовно уявити собі розвиток рухової активності дитини у вигляді будівництва багатоповерхового будинку, то дитина самостійно, або за допомогою педагога повинна поступово підніматися з одного поверху на інший, після завершення «будівництва» попереднього. Причому починати свій рух угору вона повинна саме з того рівня, на якому зупинився її розвиток, не зважаючи на її вік:

стояти у вертикальному положенні, ходити з підтримкою, ходити самостійно;

сидіти з підтримкою, сидіти без підтримки, самостійно переходити в положення навстоячки;

повзання на животі, положення на 4-х кінцівках;

повороти зі спини на живіт і навпаки, різного роду розвороти, перевертання;

випрямлення голови, верхніх кінцівок, плечового поясу формування опірної здібності рук;

повороти голови, контроль за положенням голови в просторі, установка голови по середній лінії.

Завдання ЛГ при ДЦП:

розвиток реакцій випрямлення й рівноваги, які забезпечують правильний контроль голови в просторі й відносно тулуба;

розвиток функції рук i предметно-маніпулятивної діяльності;

розвиток зорово-моторної координації;

гальмування й подолання неправильних поз i положень;

попередження формування вторинного порочного рухового стереотипу.

Для досягнення успіху в комплексній роботі необхідне чітке усвідомлення задач, які стоять перед методистом, батьками в процесі фізичнї реабілітації:

корекція хибних установок опорно-рухового апарата (кінцівок, відділів хребта), переборювання слабкості (гіпотрофії, атрофії) окремих м'язів та їх груп;

покращення рухів в суглобах (профілактика чи розробка контрактур);

нормалізація тонусів м'язів (корекція пізньо-тонічних реакцій);

покращення зв'язку м'язів із суглобами (кінестезії) та тактильне (шкірної) чутливості;

формування компенсаторної гіпертрофії певної групи м'язів (посилення розвитку тієї групи м'язів, яка взяла на себе функції ослаблених, паралізованих);

покращення функціонування серцево-судинної, дихальної та інших систем організму;

розвиток предметно-маніпулятивної діяльності рук;

формування вестибулярних і антигравітаційних реакцій, статодинамічної стійкості (рівноваги) та орієнтації в просторі;

формування різних опірних реакцій рук і ніг;

досягнення загальної релаксації (розслаблення) організму або окремих його частин [8, 9].

Розвиток рухової активності дітей впливає на їх загальний розвиток (формування мови, психіки, інтелекту, зору, слуху). У зв'язку з цим обов'язково в процесі фізичного виховання планують вирішення наступних спеціальних комплексних задач:

розвиток мови через рухи: об'єднання звуків з рухами; наслідування звуків; звукове забарвлення рухів; ігри зі звуковим вираженням; ритмізація рухової діяльності; дихання, як складова звукоутворення; дрібна моторика та ін..;

формування в процесі фізичного виховання просторової і часової уяви: дальші -- ближче, ліворуч -- праворуч, багато -- мало; вище -- нижче, більше -- менше, швидко -- помалу; часто -- рідко та ін..;

вивчення у процесі заняття з фізичної культури різних фізичних властивостей матеріалів (тяжкий -- легкий, гладенький -- шершавий, еластичний -- ламкий і т. ін.), а також визначення їх призначення (для чого використовуються);

формування в процесі рухової діяльності різних видів мислення;

керування емоційною сферою дитини, формування морально-вольових якостей особистості, яке здійснюється шляхом виконання спеціальних рухових завдань під час ігор або естафет.

Без спеціальних вправ лікувальної гімнастики хвора дитина відчуває й запам'ятовує тільки свої неправильні пози й рухи, які гальмують розвиток рухової системи головного мозку.

Позитивний вплив на розвиток рухових функцій має використання комплексних стимулів:

аферентних (привідних):

зорові (виконання вправ перед дзеркалом);

тактильні (погладжування, опора рук, ніг об поверхню, вкриту різними видами матерії, що підсилює тактильні відчуття);

хода босоніж по піску;

різні прийоми масажу;

температурні (вправи у воді зі зміною її температури, локальне використання льоду);

пропріоцептивних (спеціальні вправи з опором, чергування вправ із заплющенням і роз плющенням очей).

На всіх заняттях лікувальної гімнастики необхідно формувати здатність сприймати пози й напрями рухів, а також предмети на дотик (стереогнозія). Велике значення має розвиток відчуття частин тіла. Широко використовують звукові й мовленнєві стимули. Багато з вправ корисно виконувати під музику. Особливо важливе значення має чітка мовленнєва інструкція, що нормалізує психічну діяльність дитини, розвиває цілеспрямованість, поліпшує розуміння мови, збагачує словниковий запас [6, 8].

У процесі занять лікувальною гімнастикою нормалізуються пози й положення кінцівок, знижується м'язовий тонус, зменшуються або переборюються насильницькі рухи. В результаті впливу фізичних вправ і масажу дитина починає правильно відчувати пози й рухи, що є потужним стимулом до розвитку й удосконалювання її рухових функцій і навичок [6].

На думку багатьох фахівців, необхідно стежити, щоб хвора дитина не сиділа протягом тривалого часу з опущеною головою, зігнутою спиною й зігнутими ногами. Це призводить до стійкої неправильної пози, сприяє вкороченню м'язів задньої поверхні стегна й розвитку згинальних контрактур колінних й тазостегнових суглобів. Щоб уникнути цього, дитину варто посадити на стілець так, щоб, ноги були розігнуті, стопи стояли на опорі. а не звисали, голова й спина випрямлені. Важливо також, щоб дитина займала правильне положення, перебуваючи на колінах у матері (рис. 2, 3). Протягом дня корисно декілька разів укладати хвору дитину на живіт, домагаючись у цьому положенні розгинання шиї, рук, спини й ніг.

Рис. 2. Неправильне положення на колінах Рис. 3. Правильне положення на колінах у матері (надмірно розведені стегна) у матері

Якщо це положення для дитини важке, під груди підкладають невеликий валик (рис. 4) [6, 10].

Рис. 4. Нормалізація пози дитини в положенні лежачи за допомогою валика

Для розвитку контролю за положенням голови протягом дня (2-З рази) слід виконувати такі вправи:

в.п.: лежачи на животі, руки витягнуті вперед. Підйом й опускання голови. Розведення рук у боки і назад при піднятій голові. Ноги витягнуті. Уникати підіймання тазу.

в.п.: лежачи на животі (на валику й без валика. Голова звисає через край кушетки. Піднімання голови й рухи нею в усі боки. Якщо в дитини у положенні лежачи на спині різко виражена розгинальна поза (голова відкинута назад, руки й ноги розігнуті та напружені), корисно протягом дня по кілька разів робити вправи на розслаблення.

в.п.: лежачи на спині, голова нахилена вперед, руки схрещені на грудях, ноги зігнуті в колінних й тазостегнових суглобах i розведені в боки. Дитину плавно погойдують назад («гойдалка») і в сторони (поза Бобат). Ускладненням вправи є такі самі погойдування, але з відкинутою назад головою.

Лікувальну гімнастику призначають з перших місяців життя й здійснюють протягом усього періоду росту и розвитку дитини. При розвитку й тренуванні рухових функцій треба обов'язково враховувати клінічну картину хвороби, вік дитини, рівень інтелектуального розвитку, інтереси, особливості поведінки. Велику кількість вправ необхідно здійснювати у вигляді захоплюючих ігор. У процесі занять суворо контролювати поставу, напрямок рухів, правильність опори. При формуванні передумов довільних рухів у дітей першого року життя необхідно використовувати спеціальні пристрої у вигляді надувних м'ячів, валиків, гойдалок, поручнів, о6ручiв, сходів, сіток, а також спеціальні вправи й прийоми для зміцнення м'язів спини й живота. Важливим є дотримання вказівок ортопеда щодо пози дитини під час сну (тверда постіль), приймання їжі, ігор і занять (відповідні стіл, стілець, розміри іграшок) [4].

Засоби фізичної реабілітації при ДЦП є необхідною умовою розвитку рухових функцій. За допомогою фізичних вправ формуються рухові навички й уміння, запобігається розвиток неправильних установок тулубу, кінцівок, туго- рухливості, контрактур, м'язових атрофій, укорочень кінцівок, порушень постави й ходи [5, 6].

2.2 Лікувальний масаж

Метою масажу при дитячих церебральних паралічах є зниження рефлекторної збудливості м'язів з підвищеним тонусом. Тому для зниження збудливості рухових клітин спинного мозку і дії на трофічні процеси перш за все проводиться масаж паравертебральних спинномозкових сегментів: в області S5-S1, L5-L1, D12-D10 - для дії на нижні кінцівки і D4-D1, С7-С3 - для дії на верхні кінцівки. До того ж, масаж підвищує працездатність та витривалість м'язів, покращує функцію зв'язувального апарату, посилює кровообіг й лімфоток. Для зміцнення, поліпшення кровопостачання і живлення ослаблених м'язів виконують масаж спини, грудної клітки і живота, впливаючи поверхневими, ніжними, в повільному темпі прийомами погладжування, розтирання, розминки, а також проводячи стабільне і лабільне струшування м'язів. Пасивні і активні рухи в хребетному стовпі, ніжні струси грудної клітки і живота (короткочасні, 3-5 с). Підключають дихальні вправи.

Завдання масажу:

сприяння розслабленню м'язів з підвищеним тонусом, седативное дія на гіперкінези окремих груп м'язів;

стимулювання, тонізація функції паретичных м'язів;

зниження вегетативних і трофічних розладів;

поліпшення загального стану дитини і поліпшення працездатності його м'язів [11].

На даний час застосовують різновиди лікувального масажу (класичний, крапковий, такий, що проводиться по стимулюючій і седативній методиці, сегментарний, лінійний масажи та ін.). Залежно від форми захворювання обирається найбільш ефективний вид масажу -- наприклад, для розслаблення м'язів застосовуються такі прийоми, як погладжування, струси, валяння, легка лабільна вібрація. З метою стимуляції окремих м'язових груп використовують глибоке непереривисте і переривисте погладжування пальцями, розтирання з тим, щоб обтяжувало, гребенеподібне, поколочування, щіпцеподібне розминання, штрихування, стругання.

При проведенні сегментарного масажу застосовують всі прийоми паравертебральної дії. План масажу будується за загальним варіантом дії: спина, комірна зона, кололопаткова область, верхні кінцівки, нижні кінцівки. Масаж рук і ніг завжди починають з вищерозміщених областей: плече, передпліччя, кисть і стегно, гомілка, стопа [11, 12].

Основне правило при проведенні масажу -- використовувати всі прийоми вибірково, з урахуванням клінічних особливостей стану дитини. Слід застосовувати всі спеціальні медикаментозні засоби і проводити теплові процедури до масажу, при всіх різновидах масажу необхідно вибирати найбільш зручну для хворого позу. Курс класичного масажу -- 25-30 процедур, сегментарного масажу -- 10-15 процедур, лінійного - 10-15, крапкового -- 20-25. Всі види масажу необхідно поєднувати із спеціальними вправами в процесі індивідуальних занять з дитиною [13].

Ефективність масажу значно підвищується, якщо його застосовувати в поєднанні з фізіотерапевтичними процедурами. Наприклад, з мінеральними ваннами (36-37 0С) тривалістю 7-12 хвилин. Пасивні і активні рухи безпосередньо у воді і масаж під водою. Застосовують лікування рухами відразу ж після ванни і коригують укладання на шинах (від 10 хвилин до 1 години). Цього ж дня після відпочинку (2-4 години) проводять лікувальну гімнастику. Застосовують процедури мануального сегментарно-рефлекторного і місцевого масажу кінцівок. Хворим дітям старше 7 років може бути проведений курс підводного вихрового масажу і підводного душу-масажу.

При лікуванні дітей, страждаючих важкими руховими розладами, слід особливо раціонально, цілеспрямовано використовувати всі засоби, що дозволяють добитися, в першу чергу, зниження тонусу спастичних м'язів та їх розслаблення. З цією метою масаж поєднують з опромінюванням лампою соллюкс; з парафіновими аплікаціями, грязелікуванням. Добрі результати дають гарячі укутування за методом Кені при міогенних і артрогенных контрактурах. Добившись розслаблення м'язів, застосовують площинне погладжування, валяння з невеликим зсувом м'язів, глибоке, але ніжне і в повільному темпі подовжена непереривисте розтирання, що обхватує. Суглобові поверхні і зв'язково-сухожильний апарат масажують ніжно подушечками пальців, застосовуючи неглибокі прийоми розтирання і закінчуючи циркулярними погладжуваннями долонною поверхнею кистей [11, 13, 14].

2.3 Засоби фізіотерапії

Електролікування. При дитячих церебральних паралічах застосовують різні види лікарського электрофорезу, електростимуляцію м'язів імпульсним і синусоїдальним модульованим струмами.

Лікарський электрофорез - метод, заснований на одночасній дії на організм гальванічного струму і лікарських речовин, що вводяться з його допомогою. У зв'язку з концентрацією медикаментозних препаратів на обмеженій ділянці тіла зменшується їх побічна дія. Ефективність электрофорезу обумовлена дією речовини, що вводиться, на тлі зміненої електричним струмом реактивності організму, а також підвищенням адсорбційної здатності тканин в міжелектродному просторі. Крім того, речовини, введені в організм за допомогою электрофорезу, утримуються в шкірі до трьох тижнів, поступово надходячи до кровотоку. Методом электрофорезу можна вводити препарати кальцію, магнію, йоду брому, церебролізин, пірогенал, лідазу, галантамін, прозерін, дібазол та ін.

Гальванічний воротник по Щербаку. Один електрод у формі шалевого коміра розташовують на верхній частині спини так, щоб кінці його вкривали надпліччя і ключиці, другий електрод площею 150-300 см2 -- в попереково-крижовій області. За цією методикою доцільно вводити кальцій, бром, магній, новокаїн, лідазу, алое, еуфілін, церебролізин ноотропіл, пірогенал. Поєднаний вплив гальванічного струму і лікарських речовин покращує функциотвльний стан нервової системи, розширює судини головного мозку, знижує м'язовий тонус, послаблює патологічну постуральну активність.

Загальний электрофорез по Вермелю. Один електрод розташовують в міжлопатковій області, інший, раздвоєний, в області литкових м'язів. Лікарські речовини ті ж, що й при електрофорезі комірної зони. Загальний електрофорез діє на м'язи тулубу, грудні і поперекові сегменти спинного мозку, периферичні нервові волокна, косто-суставний апарат тулубу і кінцівок.

Електрофорез лідази на м'язи стегон показаний при аддукторному спазмі. Два електроди, смочені розчином лідази з новокаїном накладають на внутрішні поверхні стегон і сполучають їх з анодом гальванічного апарату. Більший електрод накладають на пояснично-хрестову область і сполучають з катодом. Введення лідази сприяє поліпшенню кровообігу, зменшує щільність сполучної тканини, надає розсмоктуючу дію, м'язи стають менш пружними, кут відведення стегон збільшується, зменшується перехрест ніг.

Назальний електрофорез новокаїну і кальцію. Лікарські речовини, вживані при назальному електрофорезі, проникають крізь слизову оболонку носу у параневральні простори нюхового і трійчастого нервів і далі в спинномозкову рідину і центральну нервову систему. Введений таким чином новокаїн знижує збудливість моторних зон кори великого мозку, гальмує потік аферентних імпульсів на рівні ретикулярної формації стовбуру мозку. Кальцій сприяє нормалізації процесів гальмування і збудження в центральній нервовій системі. У хворих церебральними паралічами після курсу назального електрофорезу новокаїну і кальцію знижується м'язовий тонус, збільшується об'єм активних рухів, а в ряді випадків - зменшуються гіперкінези. Через 20-30 хвилин після процедури доцільно проводити лікувальну гімнастику.

Електростимуляція м'язів при дитячих церебральних паралічах сприяє підвищенню тонусу та сили ослаблених груп м'язів, зменшенню дистрофічних змін, відновленню їх взаємин. Ще раніше не діючий м'яз починає скорочуватися і дитина одержує уявлення про його функцію. Доцільно перед електростимуляцією провести теплову процедуру.

Імпульсний струм впливає на пропріорецептори м'язів, викликаючи їх своєрідну анестезію, що скорочує потік імпульсів в центральну нервову систему, знижуючи м'язовий тонус і зменшуючи гіперкінези. Стимуляція м'язів синусоїдальним модульованим струмом (СМТ) сприяє поліпшенню їх трофіки, кровопостачання, надає болезаспокійливу дію, стимулює ослаблені м'язи і знижує тонус спастичных. СМТ можна застосовувати також для стимуляції м'язів, артикуляцій.

Діадинамічна терапія -- метод дії постійними імпульсними струмами напівсинусоїдальної форми з експоненціальним заднім фронтом імпульсу частотою 50 і 100 Гц. Такі струми підсилюють процеси гальмування в центральній нервовій системі, дають знеболюючий ефект. Їх також можна використовувати для електростимуляції м'язів.

Індуктотерапія - дія на організм високочасотного електромагнітного поля. Кабель-індуктор розташовують на відстані 1-1,5 см від місця дії. При цьому утворюються вихрові струми, викликаючі теплопродукцію. Мегод використовується з метою глибокогю прогрівання, поліпшення трофіки тканин, розсмоктування запальних вогнищ, зменшення спастичності м'язів.

Електросон - метод дії на головний мозок імпульсним струмом постійного напряму і низької частоти, прямокутної форми, слабкої сили і малої тривалості імпульсу. Його застосовують для нормалізації функціонального стану центральної нервової системи, поліпшення сну. В результаті стимуляції підкірково-стволових відділів мозку, зокрема збудження лімбічних систем і зниження активуючих впливів ретикулярної формації середнього мозку, посилюються гальмівні процеси в корі великого мозку [2, 16, 17, 18].

Шубоши-терапія. Проводиться за допомогою мікрокомп'ютерного пристою для місцевої фізіотерапевтичної дії, м'язової стимуляції та рефлексотерапії, а також для дії на організм цілковито, впливаючи на біологічно активні крапки за правилами китайської медицини. Основою оздоровчої дії є електричні імпульси високої інформаційної насиченності.

Показаннями до застосування Шубоши-терапії є:

захворювання хребта;

травми суглобів;

периартрити суглобів;

запальні захворювання суглобів;

тугорухливість у суглобах;

судорожний синдром;

хронічна втомленість м'язів;

порушення кровопостачання кінцівок;

нейропатії періферійних нервових волокон;

хронічні соматичні захворювання;

зайва вага тощо.

Протипоказаннями до застосування Шубоши-терапії є:

гострі інфекційні захворювання;

активна форма туберкульозу;

гострий мозковий ішекмічний інсульт;

гострий інфаркт міокарду;

органічні захворювання серця та нирок;

друга половина вагітності.

Використовуючи пристрій, треба дотримуватися рекомендацій:

вибір зон впливу здійснюється за допомогою встановлення електродів на тригерні зони, виникаючі по ходу каналів з порушенням руху енергії в них. Ці зони проявляються больовоми відчуттями в окремих областях тіла. Частіше вони виглядають як парестезії;

вибір режиму здійснюється за принципом зворотнього зв'язку: якщо імпульси одного з наявних чотрирьох режимів несуть інформацію, що відновлює рух енергії та її нормальні параметри, то нервова система оцінює ці імпульси як такі, що викликають приємні відчуття;

вибір тривалості сеансу: бажано впливати парой електродів (лапок) протягом 20 хвилин. Загальна тривалість масажу - до однієї години. Частота сеансів - від одного до чотирьох з інтервалом не менш, ніж в дві години [19].

Бальнеолікування впливає на стан центральної нервової системи, нормалізуючи кровообіг, обмін речовин, процеси збудження і гальмування, сон. У теплій воді знижується тонус м'язів, зменшуються больові відчуття в гіперкінези, збільшується об'єм активних рухів, поліпшується кровопостачання органів і тканин. Теплу ванну можна поєднувати з активними і пасивними рухами під водою. Водні процедури також сприяють гартуванню організму, підвищуючи його резистентність до різних інфекцій. Окрім натуральных мінеральних ванн можна застосовувати ванни з лікарськими і ароматичними речовинами, газові ванни. Оптимальна температура лікувальних ванн для дітей з церебральними паралічами 35-37 0С, при вищій температурі хворі легко перегріваються. Прохолодні ванни температури 21-32 0С застосовують головним чином для гартування.

Хвойні ванни. Поєднання хвойних ван з грязелікуванням показане соматично ослабленим дітям і хворим з гіперкінезами. Ефірні масла, що знаходяться в хвої, заспокоюють нервову систему, рефлекторно впливаючи на рецептори шкіри, дихальних шляхів, нюховий аналізатор.

Йодо-бромні ванни. Йод і солі брому проникають з води в організм через шкіру, по дорозі впливаючи на шкірні нейрорецептори. Під впливом йодобромних ванн посилюються процеси гальмувания в центральній нервовій системі. Особливо сприятливо вони діють на хворих з гіперкінетичною формою церебрального паралічу.

Валеріанові ванни. Валеріанові ванни особливо показані хворим з гіперкінетичною формою церебрального паралічу. Седативна дія проявляється також при використанні шалфею, пустирника, душиці, хмелю, полину.

Морські ванни готують з природної морської води або шляхом додавання морської солі до прісної води. Вони надають загальнозміцнюючу і тонізуючу дію, сприяють гартуванню, покращують кровопостачання головного, спинного мозку і м'язів. До морської води можна додати хвойний екстракт. Солоно-хвойні ванни порушують центральну нервову систему, особливо її вегетативну частину, покращують обмінні процеси.

У комплексній терапії хворих на церебральний параліч, особливо при порушенні функції серцево-судинної системи, використовуються газові ванни (вуглекислі, кисневі, радонові, азотисті, сірчановодневі та ін.). У механізмі дії газових ванн, крім температурного і механічного чинників, велику роль грає своєрідний вплив самого газу. Бульбашки газу надають як місцеву дратівливу дію, так і рефлекторне, покращуючи дихання, кровообіг.

Перлові ванни -- найпростіші штучні газові ванни. За їх допомогою досить сильно гарячаться периферичні рецептори, ці ванни показані при атактичній і атонично-астатичній формах церебрального паралічу.

Вуглекислі ванни надають стимулюючу дію на серцево-судинну і нервову системи, тому вони показані млявим, апатичним дітям, а також хворим з пониженим м'язовим тонусом.

У комплексній терапії також можна використовувати душі, зокрема підводний душ-масаж. На хворого, що знаходиться у ванні з теплою водою або водою індиферентної температури, направляють струмінь води під тиском 2-4 атм від периферії до центру, Ступінь натиску води дозують за допомогою спеціального регулятора або наконечників різної форми. Масажують кінцівки, м'язи спини, сідниць, живота. До і після підводного масажу хворий повинен спокійно полежати у ванні 2-3 хвилини. Підводний душ-масаж особливо показаний при м'язовій гіпотонії і контрактурах.

В теплій ванні або басейні методист може проводити масаж, лікувальну гімнастику (гідрокінезотерапія) дітям з церебральними паралічами, де їм легше виконувати рухи, недоступні їм в звичайних умовах. З метою гартування застосовують контрастні душі. Теплі душі невеликої тривалості надають седативное дію на дитину [2, 15, 18].

Грязе- і теплолікування. Грязі, озокерит, парафін, пісок надають термічну, механічну і хімічну дію. Володіючи невеликою теплопровідністю, ці лікувальні засоби легше, ніж водні процедури, переносяться дітьми.

Грязелікування. Лікувальний ефект грязі обумовлений рядом чинників. Тепло, що виділяється при накладенні грязі на поверхню тіла, розширює кровоносні і лімфатичні судини, підвищує обмін речовин, надає протизапальну дію. Важливу роль в стимуляції обміну речовин в м'язі і нервовій системі, поліпшенні кровообігу і створенні сприятливих умов для перебігу репаративних процесів грають біологічно активні речовини -- ферменти, гормони, що входять до складу грязі. Багато з них, проникаючи через шкіру в кровоносне русло, рефлекторно впливають на центральну нервову систему і внутрішні органи. Грязі, впливаючи місцево і загально-рефлекторно, сприяють прискоренню процесів мієлінізації, зменшенню осередкових рубцевих змін в нервовій тканині і мозкових оболонках, знижують патологічний тонус м'язів, підвищують еластичність сухожильно-зв'язкового апарату. Застосування грязей показане при всіх формах церебральних паралічів, особливо при високому м'язовому тонусі, контрактурах, після етапних гіпсових пов'язок, спастичних дизартріях.

З лікувальною метою застосовують мул, торф'яні і сапропелевi грязі, що відрізняються умовами формування та складом. Теплоємкість торф'яних грязей є меншою, ніж у грязей, мулу, але вони багатше органічними речовинами типу гуминів. Сапропелеві грязі -- це мул, що утворюється в прісних озерах; вони надають менш виражену хімічну дію.

При патології серцево-судинної системи, поганій переносимості лікування, а також соматично ослабленим дітям і дітям раннього віку призначають електрогрязьові процедури (гальваногрязь або диатермогрязь). В окремих випадках електрогрязелікування використовують як підготовку до курсу грязьових аплікацій. Гальваногрязелеченіє ефективніше при гемипаретической формі церебрального паралічу і спастичної диплегії, а диатермогрязелікування -- при гіперкінетичній, атактичній і атонічно-астатичній формах. Позитивні результати дає електрофорез грязьовим розчином.

При судомах, гідроцефалії в ступені субкомпенсації, вираженій астенії, психомоторному збудженні грязелікування протипоказане. Повторити курс грязетерапії можна не раніше, ніж через 4-6 місяців.

Озокеритолікування. Озокерит (гірський віск) володіє великою теплоємністю, низькою теплопровідністю і більш, ніж інші речовини (парафін, грязь), віддає тепло організму, викликаючи розширення судин. Охолоджуючись, озокерит зменшується в об'ємі і надає компресійну дію. Біологічно активні речовини, що містяться в озокериті, володіють ацетилхоліноподібною, естрогенною і протизапальною дією. Озокерит стимулює регенеративні процеси в сполучній тканині, сприяє розсмоктуванню рубців, виражено впливає на вегетативну нервову систему, нормалізуючи співвідношення між симпатичною і парасимпатичною частинами. Від дії тепла поліпшується кровообіг, збільшується лімфоток, знижується збудливість нервово-м'язового апарату. М'язи і зв'язковий апарат стають більш розтяжними та еластичними. При накладенні на комірну зону озокерит стимулює кровообіг в судинах головного мозку. Озокерит застосовують при тугорухливості і контрактурах суглобів, вираженій спастичності м'язів, больовому синдромі.

Парафінолікування. Завдяки великій теплоємності, низькій теплопровідності, майже повній відсутності конвекційної здатності, абсолютній безводні, властивості виділяти велику кількість тепла при застиганні парафін є ефективним лікувальним засобом. При охолодженні парафін зменшується в об'ємі на 10-12%, здавлюючи прилеглі тканини і сприяючи їх глибшому прогріванню.

Гарячі шерстяні укутування застосовують з метою зменшення тонусу м'язів, збільшення еластичності зв'язково-суглобового апарату. Вони надають також рефлекторну дію на серцево-судинну і нервову системи. Укутування доцільно робити за 30-40 хвилин до лікувальної гімнастики.

Протипоказання для парафіно- і озокеритолікуванння ті ж, що і для грязелікування [2, 15, 18].

2.4 Кліматотерапія

Кліматотерапія -- дія на організм природних чинників -- повітря, сонячного випромінювання, води. Під впливом кліматолікування відбуваються перебудова нервової системи, поліпшуються її регулюючі функції, удосконалюються адаптаційно-пристосовні і відновні механізми, підвищується неспецифічна резистентність організму. На деяких дітей благотворний вплив робить зміна кліматичної зони. Разом з тим, у дітей з церебральними паралічами «кліматична адаптація» буває досить тривалою, тому їх лікування доцільно організовувати в межах звичної кліматичної зони.

Загальні принципи кліматотерапії -- поступовість, систематичність і урахування індивідуальних реакцій організму дитини.

Аеротерапія -- дія відкритого свіжого повітря з метою лікування і гартування організму. Існують різноманітні форми аеротерапії -- тривале перебування на свіжому повітрі (прогулянки, повітряні ванни), на відкритих верандах (включаючи сон), в добре провітрюваному приміщенні (сон при відкритих вікнах), на березі водойму, повітря якого насичене солями, озоном, фітонцидами водоростей (море, лиман).

Позитивний вплив аеротерапії на хворих церебральними паралічами пов'язано з підвищеним постачанням організму киснем, а також з дією інших чинників зовнішнього середовища -- температури, вологості, тиску, швидкості руху повітря, електричного стану атмосфери та ін. Чисте повітря стимулює глибші дихальні рухи, покращує вентиляцію легенів. В результаті роздратування шкірних рецепторів відкритих частин тіла і нервових закінчень слизистих оболонок верхніх дихальних шляхів наступає охолоджування, під впливом якого стимулюється обмін речовин.

Опромінювання сонячними променями (геліотерапія) підвищує опірність організму до різних інфекцій і простудних захворювань, нормалізує обмін речовин. Діти з церебральними паралічами дуже чутливі до сонячних променів, тому геліотерапію потрібно проводити обережно і строго дозувати. Розрізняють загальні і місцеві сонячні ванни. При місцевих дії сонячних променів піддаються тільки окремі ділянки тіла (одна або більш кінцівок, комірна зона, поперекова область тощо), а при загальних -- все тіло.

Водні процедури, вживані з метою гартування, можуть бути у вигляді обмивань, обтирань, обливань, душів, купань у відкритих водоймищах. Їх використовують впродовж всього року. Обтирання проводиться за допомогою губки або м'якого рушника, добре змоченого водою температури 35-36 0С з подальшим зниженням температури на 10С кожні 4-5 днів. Обмивання, так само як обтирання, може бути місцевим (окремих частин тіла) і загальним. Обмивання проводиться махровим рушником, вмоченим у воді температури 33-36 0С. Потім сухим рушником розтирають шкіру до почервоніння. Краще використовувати для обмивання морську воду.

Обливання -- більш сильно діюча процедура, ніж обтирання і обмивання; воно може бути частковим і загальним. Дитину обливають водою температури 33-36 0С, потім шкіру насухо розтирають махровим рушником.

При купанні в морі (лимані, річці, озері) на організм впливають термічні, хімічні і механічні чинники. Активізується діяльність нервової і серцево-судинної систем, прискорюється обмін речовин, посилюється теплообмін, дитина стає менш чутливою до респіраторних захворювань. Вода створює сприятливий фон для мобілізації рухових функцій. Хворі церебральними паралічами погано володіють своїми рухами, тому купати їх треба маленькими групами (по 4-5 чоловік), допомагаючи кожному виконувати вправи у воді. Тривалість купання в будь-якому відкритому водоймищі залежить не тільки від температури води, але й від метеорологічних чинників (температура повітря, швидкість вітру тощо), ступеня загартованості організму [2, 5, 17].

Методика лікувального плавання може застосовуватися як в природних водоймищах, так і в басейнах, ваннах. У водному середовищі знижується м'язовий тонус, полегшуються активні рухи, збільшується їх об'єм, що дозволяє тренувати вікові рухові навички. Використовуючи спеціальні вправи можна пригнічувати патологічну тонічну активність, сприяти виробленню опорної реакції рук, ніг, реакцій рівноваги. Під час вправ у воді відбувається фізіологічна і емоційна перебудова організму, і дитина легше включається в довільну рухову активність. Методику лікувального плавання використовують як для попередження, так і для розробки вже наявних контрактур і деформацій. Стимуляцію рухової активності дітей з церебральними паралічами можуть проводити батьки в домашніх умовах, використовуючи для цього звичайну ванну або ванну з настоєм лікувальних трав [2, 16, 18].

ГЛАВА ІІ. ВЛАСНА ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА

Розділ .1 Клінічна характеристика дослідних хворих

Історія хвороби дитини №1. Хлопчик 6 років. В анамнезі має діагноз «спастичний трипарез (ліва рука та ноги) із затримкою сенсо-моторного і психо-мовленнєвого розвитку».

На момент початку дослідження визначалось: малорухомість дитини; незвичайні специфічні рухи, якими вона володіє; хвилювання з боку медичного персоналу про подальший спосіб життя, несприйняття дитини суспільством.

Анамнез життя: під час вагітності мати порушувала загальний режим, режим харчування, режим відвідування лікарів; під час першого та другого триместрів мати палила, вживала алкоголь, багато разів непритомніла; якось їй було настільки зле, що була ймовірність летального випадку. Складнощі під час пологів: дитина ніжками просувалась родовими шляхами, при народжені визначалась деякий ступінь асфіксії дитини. Мати відмовилась від хлопчика.

Спадковість: не визначено.

Спроможність самостійних рухів: перегортається у положенні лежачи, намагається підвестися, сісти, сидить з опором, повзає на колінах; правою рукою виконує всі можливі рухи, за її допомогою нечітко виконуває процедури з самообслуговування.

У положенні лежачи тонус м'язів спини знижений. Тонус у лівій руці підвищений, рука в стані пронації, ротована всередину в плечовому суглобі, передпліччя і гроно проновані, пальці стиснуті в кулак, різко виражене порушення малої моторики. Права рука розігнута. Рефлекси з рук: з правої підвищенні, з лівої знижені. Рухи в руках активніші, ніж в ногах. Ноги витягнуті, приведені, стопи в підошвенному згинанні. Тонус у м'язах ніг підвищенний з адукторним і флексорним спазмом. Рефлекси з ніг підвищенні з розширенням зон.

При тракції за руки дитина закидає голову назад, одночасно розгинаючи ноги і приводячи їх, стопи в підошвеному згинанні.

Поворот із спини на живіт здійснюється спочатку з повернення голови, потім поясу верхніх кінцівок, користуючись руками, ноги залишаються в стані розгинання і приведення. Між плечима і тазом ротації немає.

У положенні на животі голова закинена назад, ноги розігнуті, опора на руки нестійка. Випрямляючі реакції тулубу сповільнені, опорна реакція рук дефектна. Різко обмежено розпрямлення тазу і відсутність фізіологічних вигинів хребта.

Доступні одночасно або тільки згинальні (одночасне згинання у всіх суглобах з відведенням стегон), або розгинальні (одночасне розгинання у всіх суглобах з приведенням і внутрішньою ротацією стегон) рухи.

При повзанні на животі, піднімаючи голову і спираючись на передпліччя, дитина підтягається на зігнутих руках вперед, ноги розігнуті і напружені. При опорі на витягнуті руки дитина здійснює рухи по кругу і назад, ноги і тазовий пояс переміщаються пасивно. Коліна приведені, стегна ротовані всередину. Обидві ноги в положенні помірного згинання. З положення рачки перехід в бічне сидяче положення для дитини утруднено.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.