Інноваційні технології корекційно-компенсаторного впливу на дітей з вадами розвитку (на прикладі ДЦП)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Інноваційні технології корекційно-компенсаторного впливу на дітей з вадами розвитку (на прикладі ДЦП)

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЦП

1.1 Етіологія і патогенез

1.2 Клінічна картина

1.3 Форми ДЦП

РОЗДІЛ 2. ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ КОРЕКЦІЙНО-КОМПЕНСАТОРНОГО ВПЛИВУ,ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ДІТЕЙ З ДЦП

2.1 Дельфінотерапія

2.2 Іпотерапія

2.3 Войта-терапія

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність проблеми. В структурі дитячої інвалідності перше місце посідають хвороби нервової системи. Найбільш поширеним серед захворювань нервової системи в дітей є церебральний параліч (ДЦП). Дитячий церебральний параліч, зі своїм багатобічним та різноманітним клінічним проявленням, складністю лікування, реабілітації, поширеністю захворювання, частоті та тяжкості інвалідності хворих дітей, є однією з ведучих та не маючих собі рівних в дитячій патології медико-соціальною проблемою.

Дитячий церебральний параліч є захворюванням головного мозку, яке виникає під впливом різних шкідливих умов внутрішньоутробного розвитку, при пологах і в період новонародженості. В центрі клінічної картини знаходяться рухові розлади, що супроводжуються порушеннями функцій інших аналізаторних систем (зору, вестибулярного апарату, глибокої чутливості та ін.), а також мови і психіки. Зараз проблема профілактики, лікування і соціальної допомоги цим хворим є однією з провідних в невропатології дитячого віку. У системі охорони здоров'я створена мережа спеціалізованих установ: відділення патології новонароджених, дитячі ясла-сади, санаторії, клінічні відділення, інтернати.

У комплексне лікування дитячого церебрального паралічу включаються: медикаментозні засоби, лікувальна фізкультура, ортопедична допомога, різні види масажу, рефлексотерапія, фізіотерапевтичні процедури, заняття з логопедом і психологом, навчання навичкам самообслуговування та праці. Лікування таких хворих в домашніх умовах і в спеціалізованих установах вимагає цілісного підходу - правильного поєднання лікування, виховання і навчання дитини.

Застосування з лікувальною метою фізичних вправ ґрунтується на широкому використанні руху як основи біологічної функції всякого живого організму. Рухи стимулюють діяльність нервової системи, удосконалюють функції внутрішніх органів, серцево-судинної, дихальної систем, органів травлення, поліпшують обмін речовин.

Об'єктом дослідження курсової роботи є процес реабілітації при дитячому церебральному паралічі.

Предметом дослідження курсової роботи є інноваційні технології корекційно-компенсаторного впливу, що застосовуються при лікуванні дитячого церебрального паралічу.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування необхідності і суті реабілітації при захворюваннях центральної нервової системи, зокрема при дитячому церебральному паралічі.

Мета роботи зумовлює виконання наступних завдань:

1. вивчити літературні джерела з даної проблеми;

2. дослідити дитячий церебральний параліч як захворювання центральної нервової системи;

3. охарактеризувати можливості інноваційних технологій корекційно-компенсаторного впливу, що застосовуються при лікуванні дитячого церебрального паралічу;

4. знайти найбільш ефективні засоби та методи для лікування і реабілітації хворих дітей.

Загальний обсяг курсової роботи:

1. Титульний лист - 1 с.

2. Зміст - 1 с.

3. Вступ - 2 с.

4. Розділ 1 - 8 с.

5. Розділ 2 - 13 с.

6. Висновки - 2 с.

7. Список використаних джерел - 2 с.

8. Додатки - 2 с.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЦП

1.1 Етіологія і патогенез

Термін "дитячий церебральний параліч" (ДЦП) об'єднує групу різних по клінічних проявах синдромів, які виникають в результаті недорозвитку мозку і його ушкодження на різних етапах онтогенезу і характеризуються нездатністю зберігати нормальну позу і виконувати довільні рухи.[17]

В даний час ясно, що термін "церебральний параліч" не відображає різноманіття і сутності наявних при цьому захворюваннь неврологічних порушень, проте його широко використовують у світовій літературі, оскільки іншого терміну, всебічно характеризуючого ці патологічні стани, до теперішнього часу не запропоновано. Їх об'єднання в нозологічну групу дозволяє планувати організаційні заходи, спрямовані на ранню діагностику та лікування ДЦП, оскільки дана проблема має не тільки медичне, але й соціальне значення .

Про етіологію ДЦП існує багато різних думок, і захворювання розглядається як поліетіологічним. Аналіз причин, що приводять до виникнення ДЦП показав, що в більшості випадків виділити одну з них не можливо, тому що часто відзначається поєднання декількох несприятливих факторів як в періоді вагітності, так і при пологах.[14]

Основне значення в походженні дитячого церебрального паралічу до 60-х рр. 20 ст. надавалося внутрішньоутробній гіпоксії, асфіксії при пологах, механічній родовій травмі, крововиливу в мозок. Надалі стали враховуватися інтоксикації плоду, порушення харчування матері, перенесені нею захворювання.

Морфологічні дані свідчать про те, що у дітей, що страждають церебральним паралічем, процес, що почався внутрішньоутробно, може продовжуватися протягом років, наприклад, мляво притікаючий хронічний менінгоенцефаліт інфекційного або нейроалергійного походження.[ 17]

Ряд клінічних і експериментальних спостережень дає підставу вважати, що патологічні аутоіммунні процеси також можуть викликати внутрішньоутробні енцефалопатії. Встановлено, що під впливом хронічної внутрішньоутробної гіпоксії порушуються обмінні процеси в плоду, перш за все окислювальний обмін, внутрішньоклітинний синтез білків, формування судинної системи мозку; внаслідок цього може відбуватися порушення участі плоду в родовому акті і виникає асфіксія в пологах і родова черепно-мозкова травма.[3]

Залежність певної локалізації рухових розладів від етіологічних чинників вивчена недостатньо, проте встановлено, що гіперкінетична форма дитячого церебрального паралічу частіше за все зумовлена білірубіновою енцефалопатією (в результаті несумісності крові матері і плоду за резус-чинником або за групою крові та ін.), а також крововиливом в область хвостатого тіла, що виникає в результаті родової травми.[21]

1.2 Клінічна картина

В основі клінічної картини дитячого церебрального паралічу лежать рухові розлади, що формуються за типом паралічів і парезів, рідше гіперкінези, атаксії, а також різні порушення мови і психіки.

Складний патогенез внутрішньоутробного й родового ураження мозку спричиняє за собою і різноманіття клінічних проявів. Виділяють три стадії захворювання.

У першій, ранній стадії гострі порушення гемо- і ліквородинаміки, що виникли в плода з внутрішньоутробним ураженням мозку або в процесі пологів, можуть викликати значні порушення регуляції тонусу м'язів, частіше за типом екстензорної ригідності, й пригнічувати природжені рухові рефлекси. Для цієї стадії характерні такі симптоми, як загальний важкий стан, брадикардія або тахікардія, прискорене або сповільнене дихання, судорожні сіпання м'язів обличчя і кінцівок, виражений гіпертензійний синдром, розходження кісток черепа. Судорожний синдром може з'явитися відразу після народження, потім зникнути або стійко втримуватися, може з'явитися в перші тижні або місяці життя; судоми звичайно бувають поліморфними; поява початкових елементів психічного і передмовного розвитку у дитини різко затримується. З боку рухової системи спостерігається пригноблення всіх або частини природжених рефлексів: захисного - немає повороту голови убік «див.дот.рис.1.2(7)», який буває в здорового новонародженого; рефлексу опори - немає рефлекторного випрямляння ніг «див.дот.рис.1.2(2)», хапального, повзання та ін.

У найважчих випадках спостерігається пригноблення ковтального, пошукового і долонно-ротового рефлексів. Виявляється дисоціація між наростаючими тонічними шийними і лабіринтовими рефлексами «див.дот.рис.1.2 (3-5)» і слабко розвиненими природженими руховими рефлексами. Характерне недорозвинення або неправильне формування м'язів сідниць - вони в'ялі, по консистенції нагадують проколений м'яч. Чим важча форма захворювання, яка розвинеться надалі у дитини, тим більш чітко виражений симптом "проколеного м'яча". Литкові м'язи ущільнені, зміщені до підколінних ямок, сухожилля п'ят (ахіллесові) подовжені. Кістки п'ят недорозвинені, часто розвинені асиметрично. На тій стороні, де кістка п'яти розвинена слабко, рухова патологія надалі виявляється більш вираженою. Дуже рано, іноді до кінця другого місяця життя, формується функціональний кіфоз або кіфосколіоз в поперековому і нижньому грудному відділах хребта. Обмежена або відсутня екстензія кистей рук, шкірно-м'язова складка між I і II пальцями кисті вкорочена. Одним з найважчих симптомів відносно прогнозу є торсіонні спазми, які реалізуються по механізму лабіринтового тонічного рефлексу: якщо дитина лежить на спині, виникає інтенсивне закидання назад голови і плечового пояса, часте дуже болюче, з перекосом їх у ту чи іншу сторону; якщо дитина лежить на животі, виникають спазми переважно в м'язах, що згинають тулуб і що викликають його обертання.

Іноді порушено будову апарату артикуляції - високе піднебіння, відносно невеликий об'єм ротової порожнини, великий малорухливий язик. Спостерігається відсутність або недостатність первинних зорових і слухових орієнтовних реакцій, поява яких у здорової дитини спостерігається вже в перші тижні життя, а також відсутність або недостатність примітивних емоційних реакції, що входять до складу "комплексу пожвавлення" у дітей перших тижнів життя.[9]

Друга стадія захворювання, яку залежно від причин церебральної патології розглядають як початкову резидуальну або початкову резидуально-хронічну, починається після закінчення гострих явищ. В клініці цієї стадії з'являються ті симптоми дизонтогенезу, які викликані патологією внутрішньоутробного розвитку, якщо вона мала місце, а також наслідками гіпоксії або асфіксії в пологах, порушенням мозкового кровообігу з подальшим розвитком рубцювато-атрофічних процесів в нервовій тканині та інших її змінах.

Якщо церебральна патологія плоду пов'язана з ураженням в пологах, обумовленою акушерською патологією матері, то гострі явища стихають в межах перших чотирьох місяців життя дитини і на цьому фоні розвиваються початкові резидуальні явища. Початкові резидуальні явища, зумовлені родовою травмою, можуть виникнути на фоні вже наявної патології внутрішньоутробного розвитку, викликаної дією таких ушкоджуючих чинників, як нейроінфекція, інтоксикація і т.д. Якщо патологічний процес, що почався внутрішньоутробно, не закінчується при пологах, то надалі він протікає на фоні резидуальних явищ, обумовлених патологією внутрішньоутробного розвитку і родовою травмою. В цих випадках говорять про початкову резидуально-хронічну стадію хвороби. [2]

Початкова резидуальна стадія захворювання характеризується тим, що при ще активних тонічних рефлексах настановні рефлекси не формуються або формуються недостатньо. В нормі процес вертикальної установки тіла забезпечується появою до 2 міс. лабіринтового настановного рефлексу з голови на шию (дитина починає тримати голівку), до 6 міс. - шийних ланцюгових симетричного і асиметричного настановних рефлексів. Шийний ланцюговий симетричний настановний рефлекс забезпечує підвищення тонусу розгиначів і при горизонтальному, і при вертикальному положенні тіла, що й робить можливим установку тіла в просторі. Шийний ланцюговий асиметричний настановний рефлекс забезпечує збереження рівноваги тіла.

У дітей з церебральним паралічем ці рефлекси й ряд інших настановних рефлексів або затримуються в розвитку до 2-5 років і більше, або не з'являються зовсім, тоді як тонічні рефлекси продовжують наростати. Показовий негативний симптом Ландау «див.дот.рис.1.2(6)» : здорова дитина, підтримувана на вазі в горизонтальному положенні, з 5-6-го міс. піднімає голову, розгинає тулуб, виносить руки вперед; дитина з церебральним паралічем зробити цього не може, вона висить на руках лікаря. Довільна моторика різко затримується в своєму розвитку. Наростають і патологічні сінергії, визначаючи в сукупності з тонічними і патологічно настановними рефлексами, що розвиваються, формування патологічного рухового стереотипу. Контрактури, що з'являються в цій стадії захворювання, так само, як і сколіоз, ще функціональні.

Порушення психічного розвитку усугубляється мовною патологією і слабкістю контактів з оточуючими. У дітей з початковою резидуальною стадією захворювання нерідко після 2-5 років поступово починають розвиватися рухові, психічні й мовні функції, причому тим більш активно, чим раніше почато систематичне лікування.[20]

Резидуально-хронічна стадія дитячого церебрального паралічу протікає значно важче - продовжують розвиватися внутрішньоутробно запальні, алергічні, атрофічні і деструктивні процеси в мозку, прогресує неврологічна симптоматика.

Третя стадія захворювання, умовно названа кінцевою резидуальною стадією, характеризується остаточним оформленням патологічного рухового стереотипу, організацією контрактур і деформацій. Виразним стає характер психічних і мовних розладів. До мовних розладів відносяться псевдобульбарні дизартрії або, залежно від форми захворювання, гіперкінетична або мозочкова дизартрія, що протікають на фоні загальної затримки мовного розвитку. Психічні порушення розвиваються за психоорганічним типом. Разом із порушенням емоційно-вольової сфери й астенізацією мають місце порушення кіркових функції - дизграфія, акалькулія та ін., які перешкоджають навчанню дитини. В цій стадії захворювання діти в частині випадків можуть зберігати здатність самостійно або з підтримкою пересуватися, оволодіти писанням, тими чи іншими елементами самообслуговування, трудовими процесами. В інших випадках швидко наростають множинні артрогенні контрактури, важкі деформації, фіброзне переродження м'язів, суглобів і зв'язок; як правило, не розвиваються мова і психіка.[18]

1.3 Форми ДЦП

Залежно від переважного характеру рухових розладів виділяють різні форми дитячих церебральних паралічів.

Гіперкінетична форма виявляється різними гіперкінезами з паралічами і парезами або без них. Відзначаються мовні порушення у вигляді гіперкінетичної дизартрії. Інтелект, як правило, збережений, і це дає можливість проводити медичну і соціальну реабілітацію.

Атонічно-астатична форма характеризується сполученням патологічних тонічних рефлексів з парезами і низьким тонусом м'язів. У багатьох хворих спостерігаються мовні розлади та олігофренія. Діти з цією формою захворювання тривало лікуються в стаціонарах, школах-інтернатах, санаторіях.

Геміпаретична форма розвивається переважно у новонароджених. Більше вражена одна з верхніх кінцівок, спостерігається уповільнення її росту. Можуть зустрічатися мовні розлади. У 25-35% дітей при цій формі має місце олігофренія в ступені дебільності, рідше імбецильності, в 45-50% - вторинна затримка психічного розвитку, переборна при своєчасно початій відновній терапії. Діти здатні до навчання, адаптуються до праці. Лікування, реабілітація здійснюється в стаціонарі, інтернатах і санаторіях.[10]

Спастична диплегія (хвороба Літтла) - форма, при якій переважно уражаються ноги. У дітей можуть спостерігатися затримка психічного розвитку, мовні розлади, порушення статики і локомоції. Пацієнти з помірною олігофренією навчаються за програмою шкіл для розумово відсталих дітей. Вони можуть навчитися самообслуговуванню, письма, оволодіти деякими трудовими навичками. Ця форма захворювання дозволяє сподіватися на усунення психічних і мовних розладів, менш сприятливий прогноз відновлення статики і локомоції. Такі діти лікуються протягом багатьох років в стаціонарах, санаторіях, школах-інтернатах.

Подвійна геміплегія характеризується важким тетрапарезом, переважає ригідність м'язів, виражена олігофренія. Медична реабілітація проводиться до трирічного віку.[19]

Таким чином, в ході написання першого розділу можна відокремлити наступне: термін "дитячий церебральний параліч" (ДЦП) об'єднує групу різних по клінічних проявах синдромів, які виникають в результаті недорозвитку мозку і його ушкодження на різних етапах онтогенезу і характеризуються нездатністю зберігати нормальну позу і виконувати довільні рухи.

Дитячий церебральний параліч розвивається внаслідок уражень головного мозку - внутрішньоутробного, при пологах, а також в період новонародженості, тобто коли основні структури мозку ще не дозріли.

В основі клінічної картини дитячого церебрального паралічу лежать рухові розлади, що формуються за типом паралічів і парезів, рідше гіперкінези, атаксії, а також різні порушення мови і психіки.

Складний патогенез внутрішньоутробного й родового ураження мозку спричиняє за собою і різноманіття клінічних проявів. Виділяють три стадії захворювання:

1. рання стадія - гострі порушення гемо- і ліквородинаміки, що виникли в плода з внутрішньоутробним ураженням мозку або в процесі пологів;

2. початкова резидуальна або початкова резидуально-хронічна стадія - починається після закінчення гострих явищ;

3. кінцева резидуальна стадія - характеризується остаточним оформленням патологічного рухового стереотипу, організацією контрактур і деформацій.

Залежно від переважного характеру рухових розладів виділяють різні форми дитячих церебральних паралічів: гіперкінетична форма, атонічно-астатична форма, геміпаретична форма, спастична диплегія (хвороба Літтла), подвійна геміплегія.

РОЗДІЛ 2. ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ КОРЕКЦІЙНО-КОМПЕНСАТОРНОГО ВПЛИВУ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ДІТЕЙ З ДЦП

2.1 Дельфінотерапія

З давніх пір відомий біологічний та енергетичний зв'язок людини з тваринним світом. Дельфінотерапія (Dolphin Assisted Therapy) - лікування в ході прямого спілкування пацієнта з морськими савцями. Походження слова «дельфін» пов'язане з античністю: бог Аполлон, перетворившись на дельфіна, вказав поселенцям шлях у Дельфи, де згодом був заснований знаменитий храм сонячного бога. Тобто дельфін - це той, хто показав шлях у Дельфи.

У списку недуг, впоратися з якими допомагають дельфіни, сьогодні вже 165 захворювань. Дельфінотерапія застосовується при лікуванні дітей, хворих на ДЦП, хворобою Дауна, аутизмом, з сильними психологічними і поєднаними травмами, затримкою психічного та мовного розвитку і ряду інших недуг, пов'язаних з неврологічними розладами. Вони роблять благотворний вплив на центральну нервову систему дитини, стимулюючи обмінні, імунні та інші процеси. Заняття, що проводяться з дельфінами, збільшують мовні можливості пацієнтів з порушенням слухового і мовного апарату, покращують фізичний стан шляхом посилення роботи різних м'язових груп, знімають емоційний стрес і покращують неврологічний стан.

Історія стосунків людини з «приматами моря» йдуть у глибоку давниину. Використання дельфіна обумовлене природними особливостями дельфіна: поєднання унікальних фізичних даних і високого інтелекту, потреба в спілкуванні, здатність до міжвидового спілкування, використання невербальних засобів спілкування, ігрова поведінка, а також особливим ставленням людини до дельфіна: він є одним з яскравих символом першооснови і життя. Це породжує стійку позитивну установку. Установка і реальне сприйняття дає так званий «Ефект дельфіна», який виступає потужним терапевтичним фактором. Спілкування з дельфіном містить в собі ряд терапевтичних чинників: позитивні емоції, седативний, відволікаючий, активізуючий ефекти. Дельфін яскраво демонструє інтерес до партнера по спілкуванню, активно взаємодіє, привертає до себе увагу, демонструє дружелюбність, щирість намірів.[1]

Спілкування з дельфіном дозволяє досягти наступного:

- Прийти до принципового переконструювання ставлення до себе, оточуючих людей, природи, світу в цілому;

- Допомогти дитині вийти з полону самоізоляції, стимулювати розвиток інтересу до зовнішнього світу, що стає умовою до встановлення, відновлення, коректування, оптимізації соціальних відносин;

- Активізувати роботу мозкових структур і всього організму в цілому через сенсорну стимуляцію;

- Стимулювати вербальну експресію, сприяючи мовному й сенсомоторному розвитку аутичних дітей та дітей зі зниженим інтелектом;

- Може заповнювати дефіцит позитивних емоцій і забезпечувати підтримку дітям та дорослим, які переживають самотність або стан дезадаптації, задовольняти потребу в спілкуванні;

- Створити умови для емоційного відреагування;

- Пережити емоційний спільний досвід дитині і її батькам;

- Стимулювати вироблення гормону радості.

У зграї дельфінів існує сувора ієрархія. У терапії беруть участь спеціально навчені тварини, які мають «хороший характер» і здатні до лікування. Таких тварин називають - «дельфін-доктор».

Повністю вилікувати маленьких пацієнтів від важких недуг дельфіни, безумовно, не можуть. Але діти з церебральним паралічем після сеансів дельфінотерапії стають розкутіше і товариські. Багато хто саме в океанаріумі вперше починають говорити. Спочатку дитині і дельфіну потрібно пройти період знайомства, який потім перейде в справжню дружбу. На першому занятті діти, як правило, бояться навіть зайти на місток, але через тиждень вже борсаються у воді разом з дельфіном. За час спілкування з дельфінами відносини між батьками і дитиною помітно поліпшуються. При спільному пірнанні і плаванні з маленькими дітьми дельфіни сприятливо впливають на загальний їх розвиток. Діти, що вступають у спілкування з дельфінами, зовсім втрачають страх перед водою і швидко освоюють водну стихію.

Зцілює не тільки плавання з дельфінами, а й просто спілкування з ними. Через півгодини спілкування з дельфіном у пацієнта змінюється енцефалограма. Помітне поліпшення спостерігається у пацієнтів вже після третього сеансу. Курс лікування повторюється через рік у тому випадку, якщо захворювання не надто серйозне. В іншому випадку рекомендується звертатися за допомогою до морських ссавців через шість місяців. Курс дельфінотерапії найкраще починати якомога раніше. Найбільш ефективні результати відзначаються у дітей у віці від 6 місяців до 16 років. Після закінчення сеансу «дельфін-доктор» йде "відпочивати" на 40-50 хвилин.[22]

Взаємодія з дельфіном у воді дозволяє значно стимулювати психомовний і фізичний розвиток дитини.

1-й етап дельфінотерапії: за рахунок високої мотивації дитини при початкових сеансах дельфінотерапії відбувається активація мозку. Дитина починає інтегрувати сенсорну інформацію від усіх органів чуття, тобто - тактильну, зорову, слухову.

2-й етап дельфінотерапії: після встановлення двостороннього контакту між дитиною та дельфіном і входження дитини в комунікаційний резонанс, настає фаза спільного психічного і моторного функціонування дитини і дельфіна.[15]

Лікування проводиться з урахуванням складання індивідуальних програм і терапевтичних методик. Терапевт пропонує дитині, якщо це, можливо, виконати спільно з дельфіном структурований комплекс вправ. Відбувається активна взаємодія з дельфіном в період виконання вправ: кидання і захоплення предметів, попадання в ціль, перекидання м'яча через мотузку і обруч та ін. Використовуються різні спортивні снаряди: м'ячі, кільця, обручі різних розмірів або тільки рятувальний желет.

В результаті лікування, що проводиться в дельфінарії, спостерігається поліпшення моторних і координаційних здібностей дітей з церебральним паралічем. Вплив когнітивної терапії ефективно допомагає пацієнтам справитися з різними емоційними фобіями. Програма дельфінотерапії дає дивовижно потужний прояв розумових здібностей дитячого мозку. У дітей під впливом терапії виникають ланцюжки вільних асоціацій, що впливають на підсвідомість.[16]

Протипоказання: хворі на епілепсію, гострі інфекційні захворювання, онкологічні хворі, стандартні протипоказання для реабілітаційного лікування в умовах санаторно-курортного закладу.[8]

2.2 Іпотерапія

Іпотерапія є визнаним засобом реабілітації. З давніх часів відомий плідний вплив на здоров'я людини їзди і спілкування з конем. Ще античний лікар Гіппократ стверджував, що поранені і хворі одужують швидше і успішніше, якщо їздять верхи. У сучасній Європі лікування верховою їздою успішно розвивається в останні 30-40 років. Зародившись в Скандинавських країнах, іпотерапія стала швидко поширюватися по всьому світу. Таким чином, в процесі реабілітації через лікувально-верхову їзду відбувається послідовний процес перенесення придбаних навичок в повсякденне життя.

Іпо (у перекладі з грецької - кінь), тобто лікування конем - це пасивна форма лікувально-верхової їзди, при якій вершник сидить верхи і пристосовується до руху коня. Відмінною рисою лікувально-верхової їзди є висока ефективність і унікальність реабілітаційного впливу на фізичний статус і психоемоційну сферу дитини. Безумовно, позитивний ефект спостерігається у поліпшенні фізичного стану, який проявляється в поліпшенні загального соматичного стану, у зменшенні спастики, у збільшенні обсягу активних і пасивних рухів в кінцівках, часткове відновлення дрібної моторики. У роботу включаються м'язи, які не діють, навіть не будучи ураженими. Все це формує стереотип, який вершник - інвалід переносить з верхової їзди в життя.

Іпотерапія відрізняється від лікувальної фізкультури тим, що здатна викликати у дітей сильну різноспрямовану мотивацію. З одного боку, дитина боїться великої тварини, вона не впевнена в собі, а з іншого боку - випробовує бажання проїхатись верхи, погладити коня, навчитися керувати. Це бажання допомагає подолати страх, невпевненість. У нього підвищується самооцінка, змінюється ставлення до оточуючих. Мобілізуючи вольові зусилля, дитина вдосконалює виконання різних вправ, одночасно розвиваючи свої рухові навички. Звідси максимальна одночасна мобілізація вольової діяльності м'язових зусиль, за допомогою яких досягається не тільки придушення відчуття страху, а й одночасне зменшення кількості і обсягу гіперкінезів (при ДЦП), що, в свою чергу, дає можливість освоєння пацієнтом правильної побудови основного поведінкового фону. Дуже серйозним позитивним фактором є положення кінцівок і спини пацієнта при правильній посадці на коня, що сприяє розслабленню спазмованих м'язів стегон і гомілки. Ритмічні коливання спини коня під час руху передаються вершнику і посилюють це розслаблення. Дуже корисний також масаж стегнових і сідничних м'язів хворого при катанні "на голому коні" - тим більше, що цей масаж, здійснюваний потужною мускулатурою тварини, супроводжується одночасним зігріванням масажованих м'язів за рахунок більш високої температури коня (37-39 градусів).

При верховій їзді забезпечується одночасне включення в роботу практично всіх груп м'язів. І відбувається це на рефлекторному рівні, оскільки сидячи на коні, рухаючись разом з ним і на ньому, пацієнт протягом усього заняття інстинктивно прагне зберегти рівновагу, щоб не впасти з коня. І тим самим спонукає до активної роботи як здорової, так і ураженої хворобою м'язової групи.[6]

Як особлива форма ЛФК, іпотерапія ставить перед собою і вирішує наступні завдання:

- протидіяти гіпокінезії, обумовленою хворобою, і розвивати фізичну активність хворого;

- адаптувати організм хворого до фізичних навантажень;

- сприяти відновленню порушених функцій організму;

- сприяти абілітації (формування нових функцій організму);

- відновлювати здоров'я або покращувати його стан;

- сприяти соціальної та побутової реабілітації, абілітації та адаптації;

- відновлювати втрачені й формувати нові навички;

- зниження збудливості, поступове позбавлення від байдужості, страхів, замкнутості, агресивності.

У плані вікових обмежень позначена тільки умовна нижня межа - пацієнтові повинно бути не менше 3 років. І обмеження це пов'язано лише з труднощами контакту з маленькою дитиною: вона не завжди здатна зрозуміти, що від неї вимагається, і виконати запропоновані вправи. Однак у разі потреби можна застосовувати спеціальну методику занять з маленькою дитиною, коли на коня сідає інструктор, а дитина знаходиться у нього на руках або сидить попереду нього.[5]

Можливість і доцільність іпотерапії для кожного конкретного пацієнта визначає його лікуючий лікар.

Застосування іпотерапії вимагає дотримання таких обов'язкових умов:

- застосування тільки патогенетично обгрунтованого (показаного для даного захворювання або поєднання захворювань) комплексу методів ЛФК і іпотерапії, лікувальної гімнастики, масажу, лікувальної плавання, працетерапії та ін;

- постійного лікарського контролю за адекватністю й ефективністю фізичних навантажень, їх корекція в разі необхідності;

- поступово і послідовного нарощування фізичної активності хворого;

- раціонального поєднання іпотерапії з медикаментозним, психолого-педагогічним, соціально-творчим методами комплексної реабілітації;

- активної і по можливості свідомої участі хворого в реабілітаційному процесі.[4]

Іпотерапія дозволяє вирішувати наступні завдання:

* поліпшення координації рухів, рівноваги, мови;

* поліпшення дрібної моторики (роботи м'язів кисті і пальців), а значить, і поліпшення можливостей виконання побутових процедур, підвищення стійкості до фізичних навантажень;

* поліпшення і відновлення втрачених навичок;

* підвищення самооцінки, впевненості в своїх силах, розкутості, активності, поліпшення здатності до навчання і уважності;

* зниження збудливості, поступове позбавлення від байдужості, страхів, замкнутості, агресивності.[7]

2.3 Войта-терапія

В 1954 роцi чеський лiкар Войта в результатi багаторiчних спостережень вiдкрив основнi моделi рефлекторного руху вперед, якi пiзнiше були класифiкованi та запропонованi як метод терапiї -- рефлексна локомоцiя або за iм'ям автора Войта-терапiя.

Спочатку ця методика використовувалася в лiкуваннi дiтей, якi вже мали сформованний церебральний паралiч, а згодом її почали застосовувати для лiкування дiтей грудного вiку з порушеннями рухової сфери.

Принципом Войта-терапiї є не тiльки вплив на рухову сферу, а й на все тіло загалом: на сенсорну, вегетативну та психiчну системи. При проведеннi терапiї спостерiгаються змiни частоти пульсу, дихання та кров'яного тиску. Основним завданням методики є формування рухових навичок, вiдповiдних вiку дитини. Для його вирiшення використовують рефлекс повзання i рефлекс повороту. Їх основнi феномени мають вплив на управлiння тiлом в цiлому, його вертикалiзацiю та можливiсть руху вперед.

Розрiзняють два комплекси руху вперед. Один проводиться в положеннi на животi та позначається як рефлекторне повзання, другий -- в положеннi на спині i з бокiв, цей координацiйний комплекс позначається як рефлекторний поворот. Обидва координацiйнi комплекси є штучними утвореннями, так як скорочення м'язiв з'являється в них не при спонтаннiй моторицi дитини, а викликаються лише рефлекторно у вiдповiдному положеннi тiла та лише при спецiальних подразненнях. Не зважаючи на глобальнiсть моделей руху вперед, окремi руховi елементи накопичуються в центральнiй нервовiй системi, що досягається через просторову та часову сумацiю. Таким чином, застосування локомоцiї дозволяє створити нову дугу рефлексу з її центром. По суті при спастичностi має мiсце патологiчна iмпульсацiя, при натисканнi на активні зони iде формування бiльш активного осередку та пригнiчування патологічної iмпульсацiї.

Спостерігаючи за тим, як рухаються під час занять діти з частковою поразкою опорно-рухового апарату, доктор Войта відмітив, що ці рухи подібні до тих, які виконують здорові діти. Він дав назву цьому чиннику «природжені зразки руху». А потім багато разів підтвердив цей факт, регулярно викликаючи ці зразки в здорових новонароджених, тим самим довівши їх існування.

З цього він зробив висновок, що основною проблемою у дітей, що мають те або інше порушення рухового розвитку, є функціональна блокада. Зважаючи на зроблені висновки, В.Войта продовжив розробляти і упроваджувати свій метод, що отримав назву: «Войта-терапія».[12]

Основа Войта-терапії

З раннього віку людина уміє хапати, перевертатися, повзати, вставати, прямо ходити. Через мозок поступають імпульси, що відповідають за виконання цих рефлекторних рухів. Проте, через певні обставини, при тому або іншому порушенні центральної нервової системи і опорно-рухового апарату, ці імпульси блокуються, тобто не поступають в нервові закінчення в повному об'ємі.

Суть Войта-терапії полягає в тому, аби змусити мозок активізувати «природжені збережені зразки руху» і скоординувати їх з мускулатурою тулуба і кінцівок.

Основні фази стимуляцій 2- х природжених зразків руху (ПЕРЕВЕРТАННЯ - ПОВЗАННЯ):

Здорова дитина починає виконувати переворот на 5-му - 6-му місяці життя, хворим дітям потрібно допомогти пригадати, як це робиться.

Фаза № 1

Перша фаза починається в положенні лежачи на спині, руки і ноги витягнуті. Через подразнення в зоні грудей досягається поворот на бік.

Очікувані реакції:

- витягування хребта;

- згинання ніг в тазостегновому, колінному і гомілковостопному суглобах;

- утримування ніг проти сили тяжіння;

- підготовка рук до опорної функції;

- рух очей у бік повороту;

- вільний рух очей в сторони;

- включення ковтальних рухів;

- активізуються м'язи, що відповідають за дихання, мускулатура живота, підведення тазу, сфінкторних м'язів кишечника і сечового міхура.

Фаза № 2

Друга фаза рефлекторного перевертання виробляється в положенні на боці. Передпліччя і нога служать опорою тіла. Вони просувають його проти сили тяжіння вгору і вперед. Рух закінчується, коли процес перевертання завершується процесом повзання.

Очікувані реакції:

- хребет розтягується під час загального процесу перевертання;

- голова стримується проти сили тяжіння;

- постійно збільшується опорна функція в лежачому внизу плечі у напрямі кисті і в лежачому внизу тазу у напрямі ноги;

Рефлекторне повзання - це руховий процес, яким дитина без порушення функцій руху починає виконувати в 8-9 місяців. Цей процес містить в собі наступні складові:

- Певне управління положенням тіла.

- Випрямлення проти сили тяжіння.

- Цілеспрямовані крокові рухи рук і ніг.

Це те, до чого прагнуть, стимулюючи повзання під час занять войта-терапією.

Отже, стимуляція повзання: терапевт укладає дитину на живіт, голівка повернена убік. Тут дуже важлива хрестоподібна послідовність, при якій одночасно рухаються права нога і ліва рука або навпаки. Саме протилежність кінцівок підтримує тіло і рухає його вперед.

Очікувані реакції:

- активізуються м'язові і випрамляючі механізми організму необхідні для опори, хапання, вставання і ходьби;

Дуже важливо розуміти наступне: першим в роботу під час проведення войта-терапії включається мозок, що стимулюється терапевтом. Завдання мозку - знайти провідники - нерви, ті, у свою чергу активізують природжені зразки руху і передають їх в опорно-руховий апарат дитини (ручки, ніжки, пальчики, шийку). Це дуже тривалий і серйозний процес.

Терапевт заставляє дитину працювати, реагувати, згадувати те, що закладене в нього самою природою. Мимоволі дитина підключається до процесу, вона починає старатися, і рано чи пізно, у неї починає виходити. Рухи даються все легше, опір все менший.[11]

При яких захворюваннях допомагає войта-терапія

Унікальність методу полягає в тому, що він може використовуватися практично при будь-якому порушенні руху:

- дитячий церебральний параліч (ДЦП);

- затримка моторного (рухового) розвитку;

- периферичні парези і паралічі рук і ніг (спинно-мозкова грижа);

- рухові порушення унаслідок поразки ЦНС інфекційними агентами (поліомієліт, енцефаліт, пролінейропатія) і фізичними чинниками (черепномозкова травма, електротравма і ін.);

- порушення постави;

- дисплазія кульшового суглоба.

Практичним результатом Войта-терапiї є формування правильних рухових навичок. Ефективнiсть терапiї визначається за допомогою Войта-дiагностики та клінічних даних.

Войта-терапiя як метод реабiлiтацiї дiтей з руховими порушеннями може бути реалiзований при частому повтореннi вправ протягом тривалого часу (3 -- 4 рази на день по 20 -- 30 хвилин, протягом 1 року). Перед початком проведения Войта-терапiї дiтям грудного вiку проводиться Войта-дiагностика, їх оглядає невролог та педiатр, а крiм того, застосовуються додатковi обстеження (електрокардіографія, нейросонографiя, електроенцефалографія) за показаннями.

Войта-терапiя несумiсна з електропроцедурами та електростимуляцiєю м'язiв.

Протипоказаннями до проведення Войта-терапiї є:

1. 10 днiв пiсля профілактичного щеплення.

2. Температура тiла вища 38,5°С.

3. Загострення соматичних захворювань.

4. Гiдроцефалiя (перiод декомпенсацiї).

5. Афект-респiраторного стану.

6. Батьки психологiчно не пiдготовленi до проведення методики.[3]

Таким чином, в ході написання другого розділу можна відокремлити наступне: дельфінотерапія - це метод лікування, заснований на спілкуванні з дельфінами. Спілкування з дельфіном дозволяє допомогти дитині вийти з полону самоізоляції, стимулювати розвиток інтересу до зовнішнього світу, що стає умовою до встановлення, відновлення, коректування, оптимізації соціальних відносин, активізувати роботу мозкових структур і всього організму в цілому, через сенсорну стимуляцію, стимулювати вербальну експресію, сприяючи мовному й сенсомоторному розвитку, створити умови для емоційного відреагування. Повністю вилікувати маленьких пацієнтів від важких недуг дельфіни, безумовно, не можуть. Але діти з церебральним паралічем після сеансів дельфінотерапії стають розкутіші і товариські. В результаті лікування, також спостерігається поліпшення моторних і координаційних здібностей дітей.

Іпотерапія - це пасивна форма лікувально-верхової їзди, при якій вершник сидить верхи і пристосовується до руху коня. Відмінною рисою лікувально-верхової їзди є висока ефективність і унікальність реабілітаційного впливу на фізичний статус і психоемоційну сферу дитини. Безумовно, позитивний ефект спостерігається у поліпшенні фізичного стану, який проявляється в поліпшенні загального соматичного стану, у зменшенні спастики, у збільшенні обсягу активних і пасивних рухів в кінцівках, часткове відновлення дрібної моторики. У роботу включаються м'язи, які не діють, навіть не будучи ураженими. Все це формує стереотип, котрий дитина переносить з верхової їзди в життя.

Войта-терапія - фізіотерапевтичний метод лікування немовлят, дітей і дорослих з патологіями моторних функцій, через порушення центральної нервової системи та опорно-рухового апарату, розроблений в 1950-1970 роках чеським неврологом професором Вацлавом Войта.

При проведеннi терапiї спостерiгаються змiни частоти пульсу, дихання та кров'яного тиску. Основним завданням методики є формування рухових навичок, вiдповiдних вiку дитини. Для його вирiшення використовують рефлекс повзання i рефлекс повороту. Їх основнi феномени мають вплив на управлiння тiлом в цiлому, його вертикалiзацiю та можливiсть руху вперед. Ефективнiсть Войта-терапiї залежить вiд термiну розпочатого лiкування, “зрiлостi” функцiональних систем нервової системи та ступеня i стадій розладу рухової сфери. При цьому, лiкування за методом Войта дає можливiсть розпочати лiкування рухових розладiв з перiоду новонародженостi. Найбiльша ефективнiсть лiкування досягається пiсля достатньої психологiчної пiдготовки батьків, попереднього ознайомлення їх з методикою, та вже, як наслідок при власноручному довготривалому безперервному виконаннi батьками методики лiкування.

церебральний параліч дельфінотерапія корекційний

ВИСНОВКИ

Реабілітація дітей, хворих дитячим церебральним паралічем, є складною проблемою внаслідок її високої індивідуалізації, обумовленою враженням центральної нервової системи на ранніх етапах онтогенетичного розвитку головного мозку. Але у даному періоді виникає ураження не тільки нервової, а й інших органів та систем.

Дитячий церебральний параліч характерний тим, що він, у залежності від виду і ступеня ушкодження центральної нервової системи, яке відбулося в силу певних причин, може рік за роком значно змінюватись в клінічному відношенні. Усе більшого застосування в проведенні реабілітації дітей з ДЦП знаходять немедикаментозні методи, ефект яких вражає. До їх числа можна віднести інноваційні технології корекційно-компенсаторного впливу, одними з найпоширеніших яких, в наш час є іпотерапія, дельфінотерапія, войта-терапія.

Іпотерапія - це пасивна форма лікувально-верхової їзди, при якій вершник сидить верхи і пристосовується до руху коня. Відмінною рисою лікувально-верхової їзди є висока ефективність і унікальність реабілітаційного впливу на фізичний статус і психоемоційну сферу дитини. Безумовно, позитивний ефект спостерігається у поліпшенні фізичного стану, який проявляється в поліпшенні загального соматичного стану, у зменшенні спастики, у збільшенні обсягу активних і пасивних рухів в кінцівках, часткове відновлення дрібної моторики. У роботу включаються м'язи, які не діють, навіть не будучи ураженими. Все це формує стереотип, котрий дитина переносить з верхової їзди в життя.

Дельфінотерапія - це метод лікування, заснований на спілкуванні з дельфінами. Спілкування з дельфіном дозволяє допомогти дитині вийти з полону самоізоляції, стимулювати розвиток інтересу до зовнішнього світу, що стає умовою до встановлення, відновлення, коректування, оптимізації соціальних відносин, активізувати роботу мозкових структур і всього організму в цілому через сенсорну стимуляцію, стимулювати вербальну експресію, сприяючи мовному й сенсомоторному розвитку, створити умови для емоційного відреагування. Повністю вилікувати маленьких пацієнтів від важких недуг дельфіни, безумовно, не можуть. Але діти з церебральним паралічем після сеансів дельфінотерапії стають розкутіше і товариські. В результаті лікування, також спостерігається поліпшення моторних і координаційних здібностей дітей.

Войта-терапія - фізіотерапевтичний метод лікування немовлят, дітей і дорослих з патологіями моторних функцій через порушення центральної нервової системи та опорно-рухового апарату. При проведеннi терапiї спостерiгаються змiни частоти пульсу, дихання та кров'яного тиску. Основним завданням методики є формування рухових навичок, вiдповiдних вiку дитини. Для його вирiшення використовують рефлекс повзання i рефлекс повороту. Їх основнi феномени мають вплив на управлiння тiлом в цiлому, його вертикалiзацiю та можливiсть руху вперед. Ефективнiсть Войта-терапiї залежить вiд термiну розпочатого лiкування,“зрiлостi” функцiональних систем нервової системи та ступеня i стадій розладу рухової сфери. При цьому, лiкування за методом Войта дає можливiсть розпочати лiкування рухових розладiв з перiоду новонародженостi. Найбiльша ефективнiсть лiкування досягається пiсля достатньої психологiчної пiдготовки батьків, попереднього ознайомлеиня їх з методикою, та вже, як наслідок при власноручному довготривалому безперервному виконаннi батьками методики лiкування.

Таким чином, можна побачити, що результати, котрих можна досягти, при використанні інноваційних технологій корекційно-компенсаторного впливу є вражаючими. Тому включення їх в цілісну програму лікування і реабілітації є необхідним, щоб сприяти відновленню моторних і психомоторних функцій та повернути хвору дитину на ДЦП до повноцінного життя в суспільстві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Dobbs H. Operation Sunflower / Dobbs H. // The Second Annual International Symposium On Dolphin - Assisted Therapy. - Los Angeles. 1996. - С. 47 - 51.

2. Астахов В.А. Детский церебральный паралич: понятие, этиология, симптомы //Здоровье - 2010-№3 - С.14-15

3. Большая медицинская энциклопедия диагностики. Современное популярное иллюстрированное издание. Более 4000 различных симптомов и синдромов. - М.: Эксмо, 2008. - 173-17 4 с.

4. Гурвич П.Т. «Які захворювання лікують верхової їздою». Журнал «Конярство і кінний спорт» № 1 за 1997. - C. 22-23

5. Гурвич П.Т. «Центр лечения верховой ездой». Журнал «Коневодство и конный спорт» №2 за 1997. - C. 26-27

6. Гурвич П.Т. «Верхова їзда як засіб лікування та реабілітації в неврології та психіатрії ». Журнал «Неврологія і психіатрія» № 8 за 1997. - C. 65

7. Гуревич Д.А. «Лікувальна верхова їзда». Журнал «Конярство і кінний спорт »№ 5 за 1997. - C. 27-28

8. Дельфинотерапия. Dolphin assisted therapy. // [Чуприков А.П., Василевская Н.Ю., Келюшок С.В. и др.] - Одесса, «Астропринт», 2008. - 40 с.

9. Дубровский В.И. Лечебная физическая культура (кинезотерапия): Учебник для студентов висшых учебных заведений. - 2-е изд., стер. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. - 608 с.

10. Дубровский В.И. Спортивная медицина: учебник для вузов. - М.: Владос, 1999. - 479 с.

11. Єлісовенко Ю. Корекція неорганічних вад мовлення (з досвіду театральної педагогіки)// Дефектологія. - 2011. - №2. - 41 - 44 c.

12. Життєві кризи особистості (частина друга). Розділ І. Уроки драматичної педагогіки/ Науково-методичний посібник. - К., 1998. - 4 - 26 c.

13. Земзюлін Т.В. Можливості психогімнастики / Науково-методичний збірник „Школа життєвої творчості”. - К., 1995. - 81 -84 c.

14. Качесов В.А. Основы интенсивной реабилитации ДЦП. Книга 2.- М., 2001. - 116 c.

15. Лукина Л.Н. Дельфины в системе психофизической реабилитации людей / Лукина Л.Н. - Севастополь, 2010. - 170 с.

16. Лысенко В.И., Загоруйченко И.В., Батозский Ю.К. Использование дельфинотерапии в реабилитации детей// Матер. VI Конгресса педиатров России «Неотложные состояния у детей». - Москва, 2000. - 177-178 c.

17. Мастюкова Е.М. Физическое воспитание детей с церебральным пароличом: Младенч., ранний и дош. возраст. - М.: Просвещение, 1991. - 159 с.

18. Реабілітація хворих засобами лікувальної фізкультури. - Луцьк: Видавництво "Волинська обласна друкарня", 2003. - 310 с.

19. Руководство по физиотерапии и профилактике детских заболеваний / Обросов А.Н., Карачевцева Т.В., Ясногородский В.Г. и др.; Под. ред. чл. - корр. АМН СССР проф. А.Н. Обросова, проф. Т.В. Карачевцевой. - 3-е изд. перераб. и доп. - М.: Медицина, 1987. - 384 с.

20. Спортивная медицина. Общая патология, врачебный контроль с основами частной патологии / Учебник для студентов институтов физической культуры / Под ред. А.Г. Дембо. - М.: Физкультура и спорт", 1975. - 365 с.

21. Фомин Н.А., Вавилов Ю.Н.Физиологические основы двигательной активности. - М.: Физ. культура и спорт, 1991. - 224 с.

22. Чуприков А.П., Василевская Н.Ю. Дельфинотерапия как частный вид анималотерапии // Таврический журнал психиатрии, 2008. v. 12, 1(42), C. 91 - 100

ДОДАТОК

Рис. 1.2. Деякі види патологічних рефлексів при дитячих церебральних паралічах: 1 - відсутність захисного рефлексу (немає повороту голови вбік, який буває в здорового новонародженого в положенні ниць); 2 - пригноблення рефлексу опори (немає рефлекторного випрямляння ніг); 3-5 - лабіринтовий тонічний рефлекс (3 - при положенні на спині - напружено м'язів розгиначів шиї, тулуба і кінцівок, 4 - при положенні на животі - напруження м'язів згиначів тулуба і кінцівок, відсутній фізіологічний лордоз, 5 - в поєднанні з шийним асиметричним тонічним рефлексом - при підніманні за ноги з положення на спині з'являються напруження розгиначів шиї і спини, розгинання руки, до якої звернене лице, і згинання іншої руки); 6 - негативний симптом Ландау (симптом звішеної білизни" - дитина, підтримувана в положенні на животі, не піднімає голови, не розгинає тулуба); 7 - спастична диплегія (синдром Літтла - порушення опорної функції ніг); 8 - подвійна геміплегія (параліч усіх кінцівок, контрактури); 9 - атонічно-астатична форма (тулубна атаксія - дитина стоїть на широко розставлених ногах, балансуючи за допомогою рук для утримання рівноваги).

Размещено на Allbest.ru