Дитячий церебральний параліч (ДЦП): медико-психологічні проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕМА

ДИТЯЧИЙ ЦЕРЕБРАЛЬНИЙ ПАРАЛІЧ (ДЦП):

МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

Вступ

Сучасна медицина виходить із визнання єдності соматичного і психічного, організму й особистості у всій складності їхніх взаємовідносин. Цій проблемі в минулому приділяли велику увагу відомі російські лікарі М.Я. Мудров, С.П. Боткін, Г.А. Захарьян, Р.А. Лурия й ін. Фундаментальною для даної області досліджень залишається психосоматична проблема.

Вітчизняними психологами (Виготський, Божовіч., Ельконін. та ін.) процес психічного розвитку дитини оцінюється як становлення її особистості, формування її як члена суспільства. Рушійною силою цього розвитку є власна діяльність дитини по оволодінню дійсністю, опосередкована її відношеннями з дорослими. Одне з найважливіших протиріч - відношення між двома основними тенденціями в розвитку дитини: потребою жити життям дорослих, займати визначене положення в житті товариства і тенденцією до самостійності (Д.Б. Ельконін).

Л.С. Виготський виділяв у будь-якому віці як етапи психічного розвитку такі категорії: соціальну ситуацію розвитку; основні новотвори періоду; особливості системної будівлі свідомості.

«Соціальною ситуацією розвитку» Л.С. Виготський називав «особливе сполучення внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, що є типовим для кожного вікового етапу й обумовлює і динаміку психічного розвитку протягом існуючого вікового періоду, і нові якісні утворення, що виникають до його кінця». При такому розгляді «середовище» стає не умовою і не обстановкою розвитку, але його джерелом, що забезпечує формування специфічно людських властивостей. Єдність внутрішніх процесів і зовнішніх умов робить припустимим об'єднання в понятті «соціальна ситуація розвитку» таких різноякісних моментів, як: зсуви, що відбуваються в організмі; зміна у змісті діяльності, суспільному становищі і структурі соціальних ролей; перерви в структурі товариства і колі «значимих інших», на які індивід орієнтується; розвиток психічних процесів і спроможностей; зсуви в мотиваційній сфері і ціннісних орієнтаціях.

Інвалідність, важке хронічне соматичне захворювання істотно змінюють всю «соціальну ситуацію розвитку» людини. Воно змінює рівень її психічних можливостей здійснення діяльності, веде до обмежування кола контактів з оточуючими людьми, до обмежування її діяльності в цілому, до зміни “внутрішньої позиції” відносно життєвих обставин. «Усякий тілесний недолік ... не тільки змінює відношення людини до світу, але насамперед позначається на відношеннях із людьми. Органічний дефект, або порок, реалізується як соціальна ненормальність поводження».

У умовах інвалідності, хронічної хвороби в підлітків спостерігається звичайно виражена готовність до іпохондричного типу реагування, виникають невротичні іпохондричні розлади, істеричні і істероформні порушення. Як правило, інвалідність і хронічні захворювання в дитячому віці супроводжуються патологічним формуванням особистості.

Захворювання на дитячий церебральний параліч (ДЦП) - це завжди велика драма не тільки для того, хто є хворим, але й для його батьків та родичів, які є здоровими: вони самі дійсно є або вважають себе (безпосередньо або опосередковано) винними в цієї ситуації. У зв`язку з цим виникають й серйозні проблеми внутрішньосімейних відносин, коли батьки звинувачують один одного в захворюванні дитини, що призводить до розлучення а інколи й до суїцидальних спроб.

Дiти-iнвалiди з ДЦП живуть як в гармонійних повних та неповних родинах, так і в родинах, що вже розпалися або розпадаються зараз, повних деструктивних сім`ях, де немає згоди, а мають місце постійні сварки або й просто стороннє відношення до дитини i дружини. У таких сім'ях дiти-iнвалiди почувають себе винуватими перед батьками, у яких не склалися відношення. Є сім'ї, де для того, щоб якось пом'якшити відсутність батька, мати, якої нема кому віддавати свою любов, ніжність, турботу, i для того щоб хоч якось забутися, починає з дитини "здмухувати пилок", пестити її в оранжерейних умовах, не дає їй проявити елементарну самостійність. Крім того, що інваліди i так знедолені, вони ще позбавлені бійцівських якостей, не спроможні відстоювати свої життєві принципи, вибагливі, усі в них винні й всі мають перед ними якісь борги. Це конформні люди. Вони починають пити. I якщо вмирає мати, то ця дитина, хоча вже стала дорослою людиною, довго не живе, тому що вона млява, лінива, нездатна до життя, не спроможна узяти на себе відповідальність за власне життя.

Є такі сім'ї, де мати виходила декілька разів заміж, i кожний вітчим виховував дитину по-своєму, кожний хотів її чомусь навчити та внести щось гарне в її життя. Але вони, найчастіше, не вірять у саме захворювання дитини, не знають, як із нею треба поводитися, спілкуватися, не розуміють особливостей психіки дитини, а у матері руки донизу опускаються, коли вона розуміє, що дитині стає не краще, а гірше й відносно стану фізичного здоров'я, й відносно стану здоров`я психічного.

В багатьох дітей з ДЦП має місце церебрастенічний синдром, який обумовлений органічним ураженням головного мозку. Захворювання може призводити до неврозів, патологічного формування особистості, зниження рівня учбової успішності дитини.

До таких дітей, що не ходять до інтернату, а навчаються вдома або у масових школах, вчителя часто ставляться зовсім не так, як батьки та родичі, й дуже часто або ставлять трійки, навіть не питаючи дитини, або вимагають, як від здорової, виконання всього обсягу завдання. Нашим вчителям інколи бракує часу приділити особливу увагу такій дитині, вони не дуже хочуть вникати в проблеми стану здоров'я та розвитку психіки дитини-iнвалiда та намагаються навіть зробити усе, щоб її відправити до інтернату, тому що на хвору дитину з фізичними вадами у нашому суспільстві здебільшого дивляться негативно (до 90-х років у нашій країні навіть "не знали", що є діти інваліди).

Між тим, за кордоном розумово нормальні діти-інваліди займаються в масових школах для того, щоб вони не почували себе неповноцінними, щоб не бачили навколо себе тільки одних інвалідів, а почували себе повноцінними громадянами.

Дітям потрібно, щоб їх любили і шанували. Вони хочуть грати і пізнавати навколишній світ разом з іншими дітьми і дорослими. Їм потребуваються умови, щоб розвиватися, повною мірою реалізуючи свої фізичні і розумові здібності, незалежно від їхнього рівня. Їм необхідно відчувати себе бажаними й оціненими по гідності членами сім'ї і товариства.

На жаль, інваліди, у тому числі і діти, не мають законної можливості цілком реалізувати себе. Дуже часто навколишні бачать тільки їхні хиби або відхилення і не цінують гідності.

Іноді, у силу місцевих звичаїв і укладу життя, інвалідів нехтують. Так, у деяких місцях існує думка, що діти народжуються хворими або виродливими тому, що їхні батьки зробили комусь якесь зло або розгнівали богів. Інший варіант - думка, що каліцтво дитини - це розплата за її гріхи в старому житті. У подібних випадках у батьків може виникнути відчуття, що намагатися виправити каліцтво або полегшити страждання дитини - значить противитися волі богів.

Найчастіше причина неправильного відношення криється у відсутності зведень. Так, деякі, рахуючи, що параліч, викликаний поліомієлітом або ДЦП, «заразний» (інфекційний), забороняють своїм дітям наближатися до паралізованої дитини.

Невизнання здібностей і можливостей інвалідів може спричинити за собою зневагу ними або навіть відмову від них. Так, у багатьох країнах батьки віддають своїх хворих дітей на виховання дідусям і бабусям.

Страх перед незвичним, несхожим на інше або незрозумілим - причина багатьох випадків негативного відношення до інвалідів. Якщо там, де багато хто страждає поліомієлітом, кульгаву дитину можуть прийняти цілком прихильно, то там, де лише деякі діти мають фізичні хиби, таку дитину почнуть дражнити і цуратися.

Одна із дуже серйозних проблем - надмірна опіка хворих дітей. Рідні роблять за дитину майже усе, перешкоджаючи тим самим розвитку її самостійності в побуті й оволодінню необхідними навичками. Нерідко навіть дитину з порівняно незначними фізичними хибами батьки не пускають грати з іншими дітьми або в школу, боючись, що її будуть дражнити або вона буде відставати від інших.

Вся робота з хворими дітьми повинна виходити насамперед із потреб і можливостей самої дитини, бажання розвити в ньому наявні спроможності. Інваліди і їхні родичі повинні діяти самі: об'єднуватися, шукати засоби і можливості, змінювати своє відношення і відношення навколишніх до цієї проблеми, відстоювати свої права.

Але для цього потрібно знати етіологію, особливості протікання та можливості реабілітації інвалідізуючого захворювання. Розглянемо ці питання відносно дитячого церебрального паралічу.

церебральний параліч адаптація діти лікування

1. Визначення дитячого церебрального паралічу та причини його виникнення

В. Кадвелл називає 400 причин, спроможних викликати порушення нервової системи плоду. Серед них найбільше значущими та найчастішими є: інтоксикація, хронічна гіпоксія, інфекції, порушення діяльності імунної системи матері й плода, пологова травма, вакцинації, операції i т.д.

Мозок розвивається нерівномірно. У першу чергу дозрівають структури стовбура, що забезпечують розвиток i функцію ядер, контролюючих діяльність вегетативної нервової системи. Якщо мозок ембріона порушується в цей період, ембріон, як правило, гине. Поразка кожної із структур мозку на етапі її найбільш інтенсивного дозрівання надалі буде мати своє клінічне вираження.

До моменту народження найважливіші утворення екстрапірамідної системи, що має мезенцефальне i діенцефальне походження, - субталамічне ядро, червоне ядро, чорна речовина - досягають 37-65% обсягу цих утворень у дорослих, а медіальна бліда протока - 32%, у той час, як хвостате ядро, шкаралупа (частина смугастого тіла) i латеральна бліда протока - лише 20%. Отже, поразка мозку будь-яким етіологічним чинником наприкінці внутрішньоутробного періоду або в процесі пологів несе за собою ушкодження найбільшою мірою перших структур, тому що обмінні процеси в них у зв'язку з розвитком й швидким визріванням відбуваються найбільш інтенсивно.

У дітей, що перенесли саме такого роду пошкодження ЦНС у перинатальний період, розвивається спастична диплегія, ускладнена гіперкинетичним синдромом. Ригідність м'язів, акінезія формується у дітей із переважною поразкою блідої протоки.

Виділяють 3 стадії хвороби: ранню, початкову хронічно-резидуальну, пізню хронічно-резидуальну.

Наявні методики дослідження не дають можливості судити про початок ранньої стадії захворювання: по клінічним проявам визначити ступінь i локалізацію поразки складно, тому що структури i функції мозку ще не розвинуті. Це не дозволяє зробити достатньо точно типологічний аналіз поразки й орієнтовно з'ясувати час дії пошкодження. Загальний важкий стан, гіпертензивний i судомний синдроми, затримка або відсутність уроджених рухових рефлексів i ряд інших проявів ДЦП у немовляти дозволяють розцінити їх як прояв енцефалопатії.

Походження останньої може бути різним - інфекційним, токсичним, травматичним, автоімунним, алергічним та iн. Енцефалопатія буває першим клінічним проявом ранньої стадії ДЦП. На можливість інфекційно-алергійного процесу в немовляти i дитини перших місяців життя вказують: анамнез, що свідчить про наявність інфекційних захворювань у матери - хронічних або гострих - під час вагітності й особливо пологів; протікаючий довго, стійкий гіпертензивний синдром, що не піддається симптоматичній терапії; церебральна гіпотрофія; схильність до частих респіраторних вірусних інфекцій; що прогресують, незважаючи на активну відбудовну терапію, неврологічна симптоматика.

Необхідно враховувати можливість інфекційної поразки мозку ембріона i плоду, порушення саме з цієї причини процесу формоутворення мозку, його важкого захворювання, що лежить в основі клінічних проявів, спочатку енцефалопатією (якщо точний діагноз ще важкий), а згодом, коли з'ясовується, що поразка стійка, та не компенсується в перші місяці життя, - ДЦП.

Головним завданням терапії на ранній стадії захворювання у подібних випадках є запобігання подальшого розвитку патологічного iнфекцiйно-допоміжного процесу в ЦНС, що почався внутрішньоутробно, i попередження розвитку грубих резидуальних явищ, що можуть бути результатом як головного захворювання, так i черепно-мозкової пологової травми, порушення мозкового кровообігу, що виникає, як правило, у результаті механічного впливу на мозок плоду, на судини, стінки яких уражені запальним процесом.

У плоду з внутрішньоутробною поразкою мозку не розвиваються, як правило, два рефлекси, що з'являться у здорового плоду ще внутрішньоутробно - рефлекс із голови на тулуб i рефлекс першого подиху. Пологи звичайно тривалі та важкі, ускладнені механічно пологовою черепно-мозковою травмою й порушенням мозкового кровообігу. Обидва ці стани супроводжуються набряком мозку, що у свою чергу може викликати найважкі порушення діяльності ЦНС.

Різке порушення мікросередовища нейрону, обумовлене перицелюлярним набряком, викликає, як правило, найтяжчу його дисфункцію, i в тих випадках, коли це порушення здається тривалим, можуть виникнути необоротні зміни в ньому з наступним розпадом.

Показані порушення обумовлюють необхідність визначених заходів, проведених вже в пологовому будинку. Нерідко на 5-7 день життя розвивається набряк мозку i повторні порушення мозкового кровообігу.

Антибіотики викликають зниження внутрішньочерепного тиску, зменшення інтенсивності набряку мозку на декілька годин. Це може відтворити захисні сили організму, набряк поступово зменшується i більше не відновляється, що спостерігається при лікуванні дітей, що перенесли черепно-мозкову травму i порушення мозкового кровообігу у зв'язку з акушерською патологією матері.

Проте у тих випадках, коли мало місце внутрішньоутробне інфікування нервової системи плоду, запальний процес може продовжуватися i післянатально. У цьому випадку набряк мозку значно впливає на перебіг хвороби.

Призначаючи дітям перших місяців життя антибіотики, варто пам'ятати про їх складні побічні дії.

Антибіотики є однією з причин лікарської алергії, що вражає частіше за все шкіру i підшкірну основу, а також є причиною токсично-алергічного енцефаліту (Б.Б.Сандлер). І.Г.Лаврецкий вказує, що патологія нервової системи розвинулася в 27,04% хворих, що одержували антибіотики з приводу того або іншого захворювання. До подібних ускладнень відносять: приступи джексоновської епілепсії, генералізовані судоми, гіпоксію, набряк мозку, гіпертензивний криз, вегетативні порушення, кохлео-вестибулярні порушення.

Таким чином, дитячий церебральний параліч - це захворювання, що викликає порушення рухової активності i неприродне становище тіла. Воно виникає в результаті поразки мозку до народження дитини, під час пологів або в дитячому віці. Вражається не весь мозок, а головним чином відділи, що керують прямуваннями. Порушені функції мозку не поновлюються, але i не погіршуються.

У кожної дитини, яка страждає на ДЦП, вражені різноманітні відділи мозку. Причини поразки часто буває важко встановити.

Спробуємо назвати основні причин виникнення дитячого церебрального паралiчу.

1. Причини виникнення ДЦП до народження дитини:

а) інфекційні захворювання матері під час вагітності (наприклад, краснуха);

б) різноманітна кров у матері i дитини (несумісність по резус-фактору);

в) такі захворювання матері, як діабет або токсикоз вагітних;

г) спадкоємність. Ця причина досить рідкісна, але відомі випадки "сімейної спастичної параплегії";

д) ніякої конкретної причини не виявляється приблизно в 30% хворих дітей.

2. Причини виникнення ДЦП під час пологів:

а) нестача кисеню (повітря) в організмі дитини під час пологів. Новонароджений не відразу починає дихати, синішає i перестає рухатися. Невірний вжиток гормонів (окситоксинів) із метою прискорення пологів викликає таке сильне звуження кровоносних судин матки, що дитина відчуває кисневе голодування. Вона з'являється на світло посинілою i нерухомою - із поразками мозку;

б) Пологові травми внаслідок важких пологів виникають головним чином у дітей, матері яких занадто молоді або крихкі. При проходженні пологових шляхів може змінитися форма голови дитини, що викликає ушкодження кровоносних судин i поразку мозку;

в) Передчасні пологи. У дитини, що народились недоношеною, вага якої менше 2 кг, дуже ймовірний ДЦП;

3. Причини виникнення ДЦП пiсля народження дитини:

а) Дуже висока температура внаслідок інфекційної хвороби або зневоднювання (втрата рідини при поносі). Це причина найбільше поширена серед дітей, яких штучно годують;

б) Інфекційні захворювання мозку (менінгіт, енцефаліт);

в) Травма голови;

г) Кисневе голодування - при газовому отруєнні, якщо дитина тонула або внаслідок інших причин;

д) Отруєння глазур'ю, пестицидами, застосовуваними для обприскування сільськогосподарських культур, та іншими отрутами;

е) Кровотеча або згустки крові в мозку, що виникають часто по невідомій причині;

ж) Пухлини мозку, що викликають прогресуючу поразку мозку, симптоми якої аналогічні ДЦП, при постійному погіршенні стану.

У багатьох країнах ДЦП є найбільш поширеною причиною фізичних хиб, у деяких країнах він займає друге місце після поліомієліту. Приблизно одна дитина з 300 народжується з ДЦП або занедужує на нього незабаром після народження.

2. Раннi ознаки ДЦП

До ранніх ознак ДЦП відносять такі.

1. Відразу ж після народження дитина з ДЦП буває слабкою та млявою, але може виглядати цілком нормально.

2. У дитини можуть спостерігатися або бути відсутні ознаки подиху, вона може посиніти i бути нерухомою. Асфіксія - найбільш розповсюджена причина поразки мозку.

3. Уповільнений розвиток. Дитина пізніше в порівнянні з іншими дітьми починає тримати голівку, сидіти або рухатися.

4. Вона може не володіти руками або користуватися тільки однією рукою.

5. Проблеми з годуванням. У дитини виникають трудності із ссанням, ковтанням i жуванням: вона захлинається або давиться. Навіть після того, як дитина підросте, у неї можуть зберегтися ці та інші труднощі з харчуванням.

6. Труднощі, пов'язані з доглядом за немовлям або дитиною молодшого віку. Тіло дитини скуте під час одягання, купання або гри. Пізніше їй важко навчитися самостійно їсти, одягатися, умиватися, користуватися туалетом або грати з іншими дітьми. Це може бути пов'язане з раптовою появою скутості або розслабленням тіла, у результаті чого дитина падає. Дитина може бути настільки розслабленою, що здається, ніби її голова відпаде. I цілком зненацька тіло дитини стає скутим i жорстким подібно дошці, так, що його неможливо підняти або нести.

7. Дитина часто плаче, нервова, дратівлива або, навпаки, загальмована, пасивна, майже ніколи не плаче й не сміється.

8. Труднощі спілкування. Дитина може реагувати на навколишнє не так, як інші діти. Частково це буває пов'язано з розслабленістю, скутістю тіла, поганою рухливістю рук або неможливістю контролювати особові м'язи. У такої дитини може спостерігатися відставання в розвитку промови. Згодом у деяких дітей промова стає нечіткою. Хоча батьки з трудом розуміють, чого хоче їхня дитина, поступово вони знаходять способи дізнатися про її потреби. Спочатку дитині припадає багато плакати, щоб показати, що їй потрібно. Пізніше їй для цього достатньо поштовху руки, ноги або очей.

9. Розумові здібності. Хоча приблизно половина дітей, що страждають на ДЦП, розумово відсталі, проте не можна поспішати з подібним висновком. Діти з наслідками ДЦП рухаються незручно: або занадто швидко, або занадто повільно. Їхні обличчя перекошуються, через слабкість м'язів обличчя або ускладнень із ковтанням на них з'являються гримаси. Тому навіть дитина, що має нормальний розумовий розвиток, може здаватися розумово відсталою.

Така дитина потребує допомоги й навчання, щоб було очевидно, яка вона насправді. Батьки часто говорять, що дитина розуміє набагато більше, ніж здається. Завдяки допомозі й навчанню деякі діти, що були визнані розумово відсталими, здаються цілком нормальними у розумовому відношенні.

10. Іноді хвороба вражає слух та зір. Якщо батькам про це невідомо, вони можуть думати, що в дитини недостатньо розвинуті розумові здібності.

11. У деяких дітей, що страждають на ДЦП, бувають припадки: епілептичні припадки, напади, судоми.

12. Неспокійна поведінка. У дитини можуть спостерігатися несподівані зміни настрою: від сміху до плачу, страхи, вибухи гніву й iн. Іноді це пов'язано з неможливістю керувати своїм тілом так, як цього хочеться дитині. Якщо люди навколо сильно шумлять й активно рухаються, дитина може злякатися або розхвилюватися. Ці діти потребують більшої допомоги й терпіння для подолання виникаючих у них проблем із поведінкою.

13. Чутливість до доторкання, болі, тепла, холоду й зміні становища тіла не пропадає. Проте у дітей можуть виникнути ускладнення з контролем за спрямуваннями тіла 1 зберіганням рівноваги. Через поразку мозку діти з трудом отримують ці навички. У такому випадку може допомогти терпляче навчання з багаторазовим повторенням спроб.

14. Рефлекси, що не відповідають нормі. У немовлят, хворих на ДЦП, довше зберігаються визначені "первинні рефлекси", або автоматичні прямування тіла, що звичайно зникають у звичайних дітей у перші тижні або місяці життя. Проте вони важливі лише остільки, оскільки впливають на можливість дитини рухатися. "Колінний рефлекс" й інші сухожильні рефлекси звичайно бувають підвищені (перевищують звичайний рівень).

3. Типи дитячого церебрального паралiчу та можливості його лікування.

У кожної дитини ДЦП має ті або інші прояви, але, як правило, вони зустрічаються у визначеному сполученні.

Є три головних типи ДЦП, але звичайно це не впливає на лікування.

1. Скутiсть м'язiв, або спастичність.

У дитини з м'язовою спастичністю спостерігається скутість, або напруга м'язів. Через це прямування уповільнені, незграбні. Часто розташування голови викликає неприродне розташування усього тіла. Цей стан погіршується, коли дитина розстроєна, хвилюється або коли її тіло займає визначене розташування. Картина скутості у різних дітей істотно різниться.

2. Неконтрольованi прямування, або атетоз.

У дитини спостерігаються повільні прямування стоп, рук або обличчя, що смикаються або зненацька швидкі. Здається, що руки й ноги дитини підстрибують та нервово рухаються; без усякої причини може рухатися тільки кисть руки або пальці ніг. Якщо дитина хоче зробити якесь прямування, частини тіла починають рухатися занадто швидко й у різні боки. Можуть постійно виникати й зникати спастичні прямування або пози. Дитина важко зберігає рівновагу й часто падає.

Більшість дітей, що страждають атетозом, мають нормальні розумові здібності, але хвороба вражає м'язи, необхідні для розвитку промови, тому таким дітям важко передати свої думки й бажання словами.

3. Розлад координацiї прямувань, або атаксия.

Дитина, що страждає на атаксію, тобто на розлад координації прямувань, важко сидить та стоїть.

Вона часто падає й непевно користується руками. Все це цілком нормально для маленьких дітей, але у дитини з атаксією такі явища зберігаються більш тривалий час, а іноді все життя.

Оскільки дитина, у якої головним захворюванням є розлад координації прямувань й рівноваги, здається скоріше незграбною, ніж хворою, інші діти іноді бувають жорстокі з нею.

У багатьох дітей із м'язовою спастичностю, або атетозом, виникають проблеми зі зберіганням рівноваги. Це може стати головною перешкодою при навчанні ходінню. Проте почуття рівноваги розвити можна.

Немовлята, що страждають на будь-який тип ДЦП, частіше за усе бувають слабкими й млявими.

Скутість м'язів або неконтрольовані рухи виникають поступово. У дитини може спостерігатися млявість м'язів в одних становищах i скутість в інших.

За винятком лікарських засобів, призначених для зняття припадків, жодні ліки їм звичайно не допомагають. Лікувальні препарати, що зменшують спастичність, звичайно неефективні та можуть викликати побічні явища. Для корекції важких, застарілих контрактур іноді необхідно оперативне втручання. Проте хірургічна операція з метою розслаблення або зняття м'язової спастичності рідко є ефективною, а іноді погіршує стан дитини. Питання про хірургічну операцію повинно розглядатися лише в тому випадку, якщо дитина уже вміє ходити й через контрактуру в неї виникають додаткові трудності. Дитині з розладом координації прямувань оперативне втручання звичайно не допомагає. У деяких випадках хірургічна операція, метою якої є розведення ніг, може полегшити купання або спостерігання за дитиною.

Але ДЦП - це захворювання, що потребує не тільки постійного систематичного медикаментозного лікування. Необхідно настільки ж систематичне застосування масажу, лікувальної фізкультури, санаторно-курортного лікування та, як показав досвід останніх років, голкорефлексотерапії (крапковий масаж) й лікувального плавання.

Загальний стан дитини можна декілька поліпшити або зробити менш важким у залежності від застосованого лікування й ступеня поразки мозку. Чим раніше ми почнемо правильне лікування, тим більших успіхів доможемося.

Уражені відділи мозку відновити неможливо, але дитина може навчитися користуватися неураженими частинами тіла для виконання необхідних дій. Батькам важливо більш-менш добре знати, чого їм випливає в майбутньому.

Дитина, що страждає на ДЦП, стане дорослим із ДЦП. Пошук способів зцілення принесе лише розчарування. Замість цього треба допомогти своїй дитині стати дорослою, жити достатньо повноцінним життям й бути, по можливості, незалежною.

Дитина з більш високими розумовими здібностями звичайно успішно пристосовується до свого станy. Проте розумові здібності не завжди грають головну роль. Деякі розвинені діти набагато легше розстроюються й приходять у зневіру через невдачі. Необхідні додаткові зусилля, щоб знайти нові й цікаві способи стимулювання їхнього розвитку. Навіть розумово відсталим дітям часто можна прищепити необхідні навички. Тільки в тому випадку, якщо поразка мозку настільки обширнa, що дитина взагалі не реагує на навколишнє, залишається мало надій на поліпшення її станy. Проте, перед тим, як приходити до остаточного висновку про стан такої дитини, необхідно перевірити в неї слух тa зір.

Дитині набагато більше користі принесе, якщо займатися не тільки її лікуванням, але й навчити її двигатися, обслуговувати себе тa спілкуватися з іншими дітьми. Іноді вдасться частково усунути наслідки захворювання, обучив дитинy необхідним навичкам. Дуже важливо, щоб батьки (а також бабусі й дідусі!) научилися не робити за дітей усе необхідне, a допомогaли дитині лише в такому ступені, щоб вонa навчилaся краще обслуговувати себе.

4. Попередження фізичних вaд y дітей з ДЦП

Щоб установити, яку допомогу потребує дитина з фізичними вадами, якщо така необхідна, спочатку потрібно якнайбільше дізнатися про цю дитину. Незважаючи на те, що всі стурбовані її труднощами, треба сприймати дитину як особистість. Треба пам'ятати, що можливості дитини набагато уважніше її фізичних вад.

Реабілітація ставить своєю метою допомогти дитині краще адаптуватися в сім'ї й суспільстві. Тому при обстеженні дитини необхідно співвіднести свої спостереження за тим, що дитина може робити, чого вона робити не може й чому могла би навчитися.

Щоб визначити потреби дитини, треба відповісти на питання:

1. Що дитина може робити, а що - ні.

2. З якими проблемами зіштовхується дитина. У зв'язку з чим i коли уперше вони виникнули. Стали вони менш або більш серйозними, чи залишилися на старому рівні.

3. Якою чином ці проблеми впливають на тіло, розум, почуття, поведінку дитини. Як кожна з них впливає на її повсякденне життя.

4. Які повторні проблеми ускладнюють життя дитини.

5. Яка ситуація в будинку дитини. Які можливості й обмеження, що існують у сім'ї, можуть підсилити або загальмувати розвиток дитини.

6. Наскільки дитина пристосована до життя зі своїми фізичними вадами або навчилася компенсувати їх.

Щоб попередити фізичні хиби, необхідно зрозуміти причини їхнього виникнення. У більшості районів земної кулі багато з фізичних хиб пов'язані з недостатнім рівнем матеріального забезпечення багатьох сімей, i наша країна, на жаль, не виключення.

Якщо майбутні матері погано харчуються під час вагітності, їхні діти часто народжуються слабкими або недоношеними. У цих дітей набагато частіше спостерігається ДЦП - причина найбільш поширених важких фізичних хиб. Крім того, неповноцінне харчування в перші місяці вагітності викликає деякі уроджені дефекті.

Якщо новонароджені й маленькі діти не одержують якісного харчування, вони набагато частіше занедужують інфекційними хворобами та переносять їх набагато важче. Понос в угодованої дитини звичайно не робить серйозного впливу на її здоров'я. А в дуже худий дитини, яка погано харчується, понос часто викликає сильне обезвожування організму, високу температуру й іноді поразку мозку, результатами яких можуть стати припадки або ДЦП.

Відсутність високотехнологічної апаратури, що змогла б із перших днів народження дитини визначати її ступінь захворювання, а також відсутність реабілітації роблять фізичні хиби поширеним i серйозним явищем. При цьому нерідко мають місце повторні фізичні хиби. яких можна було б запобігти, оказав необхідну медичну поміч на ранній стадії захворювання.

Як можна більш тривалим повинно бути вигодовування дитини грудним молоком, а для цього необхідно, щоб недоношені діти, які переведенні з пологового будинку в лікарню для другого етапу виходжування, знаходилися разом із мамами, а не самі, тому що зціджене молоко збирається за одну добу, а другу добу цим молоком харчується дитина.

Не слід дозволяти робити дітям непотрібні ін'єкції. Зловживання лікарськими препаратами й їхнє неправильне застосування, що сьогодні має місце майже у усьому свiтi, - одна з головних причин виникнення захворювань й фізичних хиб.

З 30 тисяч лікарських препаратів, продаваних у більшості країн, Всесвітня організація охорони здоров'я визнала потрібними усього 250.

Крім того, шкідливими можуть бути самі лікарські препарати, що вводяться у виді ін'єкцій. Небезпечні алергічні реакції, отруєння, глухота іноді викликаються уведенням визначених лікарських препаратів - часто тоді, коли вони не потрібні.

Зловживання гормонами, вводи міми у виді ін'єкцій лікарями й акушерками для прискорення родів й посилення потуг у породіллі, також часто надається головною причиною народження дітей із поразками мозку, ДЦП та припадками.

Важливе значення має попередження "повторних" фізичних вад, що в значній мiрі є метою процесу реабілітації.

Пiд "повторними" фiзичними вадами розумiються фізичні вади або ускладнення, що виникають пiсля або внаслідок початкової фiзичної вади.

Наприклад, дитина, що перенесла поліомієліт або ДЦП, не може ходити. Наслідок - поступове скорочення звичайної амплітуди рухів у суглобах ніг. Так звані контрактури роблять неможливим випрямлення ніг. Така повторна фізична вада може обмежити здатність дитини рухатися або ходити навіть у більшій мірі, ніж первинний параліч

Якщо попередити появу контрактур - за допомогою вправ на збільшення амплітуди прямувань й голкорефлексотерапії (крапковий масаж), початих на ранній стадії захворювання й постійно виконуваних, дитина зможе стояти й ходити.

Хірургічні операції, що часто застосовуються в нашій країні з метою корекції контрактур, частіше викликають серйозні проблеми: багатьох дітей паралізує цілком, оскільки усунуті контрактури насправді допомагали дитині краще рухатися або ходити. Тому, перед тим, як зважитися на хірургічну операцію, слід серйозно обміркувати всі можливі позитивні й негативні наслідки подібного кроку.

Деякі фіксуючі пристрої й пристосування: апаратура, гіпсові пов'язки, супінатори, що спочатку допомагають дитині, теж згодом можуть гальмувати поліпшення її фізичного стану.

Щоб уникнути подібних похибок, необхідно старанно вивчати потреби дитини й періодично повторювати оцінки. Слід прагнути попередити виникнення нових фізичних вад, перш за все усіх тих, що викликаються невдало обраним лікуванням.

Чи буде дитина ходити? Це питання найбільше турбує батьків. Уміння ходити має важливе значення у функціональному та соціальному відношенні. Але, із погляду потреб дитини, інші навички можуть бути більш важливими. Щоб у дитини було щасливе та, по можливості, незалежне життя, вона повинна мати такі навички й уміння (у порядку значимості):

а) бути упевненим у собі й подобатися собі;

б) уміти спілкуватися з іншими людьми;

в) мати навички самообслуговування: самостійно їсти, одягатися, ходити в туалет;

г) переміщатися з місця на місце;

д) i, якщо можливо, ходити.

Уміння ходити не є найважливішим i, безсумнівно, не є самим необхідним. Перед тим, як дитина зможе ходити, вона повинна навчитися тримати голову, сидіти без помочі й стояти.

Більшість дітей, які страждають на ДЦП, починають ходити, хоча й набагато пізніше здорових дітей. Як правило, чим менше поразка мозку в дитини та чим раніше вона почне сидіти самостійно, тим вірогідніше, що вона зможе ходити. Якщо дитина стала сидіти без допомоги до 2 років, у неї гарні шанси навчитися ходити, але деякі діти починають ходити в 7, 10 років та пізніше.

Діти, що страждають геміплегією i діплегією, діти із сильною поразкою мозку звичайно не можуть ходити, хоча деякі з них пересуваються за допомогою милиць, ортопедичних апаратів або інших допоміжних засобів. Це варто прийняти як неминучість та направити зусилля на досягнення інших цілей.

Помилки, що розповсюджені:

а) якщо дитину із сильною поразкою мозку тримати під мишки, м'язи її ніг автоматично напружаться, а стопи опустяться униз: так називаний "рефлекс підняття навшпиньки". Оскільки стопи інколи роблять мимовільні "кроки", батьки думають, що дитина "майже готова навчитися ходити". Це невірно. Треба позбутися від рефлексу підняття навшпиньки, для того щоб дитина могла навчитися ходить. Не тримати дитину в становищі "під пахвами" й не змушувати її учитися ходити. Це тільки підсилить виниклу реакцію;

б) дитина з трудом тримає голову й зберігає рівновагу, коли сидить, хоча їй вже 3 або більше років, проте матері упевнені, що дитина "от-от піде". Декілька разів у день вони ставлять дитину та, підтримуючи, водять так, що дитина робить неловкі, уривчасті шажки, стоячи на пальчиках. Матері не знають, що таке "крокування" є наслідком "первинного рефлексу", що звичайно спостерігається тільки в грудних немовлят.

Якщо дитина не може тримати рівноваги, коли сидить, треба почекати з ходьбою. Треба допомогти їй спочатку навчитися тримати рівновагу сидячи. Якщо ж дитину підтримувати на пов'язцi, то не давати дитинi повисати на нiй. Нехай вона сама утримує свою вагу. Пов'язка потрібна для пiдстрахування.

Описана ситуація означає, що в деяких відношеннях дитина по розвитку знаходиться ще на рівні 1-3 місячної дитини. Вона ще не готова ходити. Змушувати її "крокувати" - це значить лише підтримувати i закріплювати первинний рефлекс, що їй необхідно втратити, для того щоб навчитися ходити по-справжньому.

Необхідно допомогти матерям зрозуміти, що перед тим, як дитина буде готова вчитися ходити, їй спочатку потрібно засвоїти інші щаблі розвитку.

Для цього матерям необхідно:

а) визначити, якому віку або етапу відповідає розвиток дитини на даний момент;

б) вирішити, якими повинні бути наступні етапи, щоб дитина з ДЦП могла освоювати нові навички, спираючись на вже наявні, у тієї ж послідовності, у який розвивається нормальна дитина.

Слід також мати на увазі, що, крім повторних вад, що мають фізичну природу, у багатьох дітей-інвалідів (та й у дорослих) часто через нерозуміння й неприйняття іншими людьми виникають ускладнення психологічного й соціального характеру.

5. Реабілітація та соціально-трудова адаптація дітей з ДЦП

Ознаки дитячого церебрального паралічу, як правило, виявляються з дня народження, і тому вже в перші тижні життя порушується весь хід психічного розвитку дитини. У останні десятиліття усе ширше впроваджується в практику рання діагностика ДЦП, що пов'язано з необхідністю проведення раннього лікування і корекційно-виховної роботи з дітьми, що страждають ДЦП.

Реабілітація і соціально-трудова адаптація хворих на ДЦП являє собою комплексний, багатогранний процес, успішність якого в значній мірі залежить від урахування особливостей особистості хворих.

Слід зазначити, що при визначенні рівня інтелекту дітей, хворих на ДЦП, не існує спеціальних методик, що із достатнім ступенем надійності могли б відмежувати дітей із затримкою психічного розвитку від дітей із педагогічною занедбаністю. Це пояснюється тим, що органічні поразки головного мозку мають мозаїчну структуру, психічні функції дитини розвиваються компенсаторним шляхом, і навіть нейропсихологічне обстеження, томографія й енцефалограма не дають ясної картини стана психічних функцій. При психолого-педагогічних обстеженнях діти, що ростуть у сім'ях, де приділяють велику увагу навчанню дитини, показують достатній рівень інтелекту на свій вік навіть по невербальній шкалі, тому що навчені задачам такого типу, що пропонуються в тестах. Тільки тривале психолого-педагогічні спостереження за такими дітьми може показати затримку психічного розвитку. Такі діти проходять вікові кризи дуже болісно, тому що їхня психіка, не маючи запасу тривкості, не справляється з такими навантаженнями, що їм пропонують батьки, віддавая в елітарні школи і приховуючи діагноз при легкій формі ДЦП.

І, навпаки, діти з неблагополучних сімей або з віддалених районів при педагогічній занедбаності в умовах стандартного обстеження часто показують результати нижче своїх можливостей, тому що почувають себе непевно в незнайомій обстановці. Тільки довгостроково спостерігаючи таких дітей і проводячи корекційні й розвиваючі заняття, можна визначити їхній інтелектуальний потенціал. Проте це майже неможливо, з огляду на стислість перебування дітей у реабілітаційних центрах і завантаженість шкіл.

З огляду на психологічний профіль дитини, можна підібрати оптимальну програму розвитку в умовах реабілітаційного центру, а також за його межами, - з огляду на закономірності розвитку психіки дитини, його індивідуальні вікові періоди розвитку, а не середньостатистичні, як прийнято на сьогоднішній день. Методики визначення сили і швидкості нервових процесів, у тому числі психомоторні тести, опитувальники, навіть не адаптовані до дітей із ДЦП, тому що не враховується ступінь фізичної поразки при моторних тестах. При визначенні цих показників за допомогою опитувальників не враховується те, що на багато питань діти просто не можуть відповісти адекватно, тому що в силу захворювання не зштовхувалися із ситуаціями, запропонованими в опитувальниках. Адже, наприклад, визначивши особливості сприйняття часу по методу, розробленому В.И. Цукановым, можна опосередковано й вірогідно визначити уроджені, а не перекручені хворобою, особливості протікання нервових процесів, темперамент, тому що сприйняття часу - це процес, що найменш інших психічних процесів піддається штучному формуванню. Достовірне визначення заданих від народження, а не придбаних властивостей особистості є сьогодні одним із самих актуальних питань практичної психології (у тому числі, медичної). Не можна переоцінити важливість таких методів обстеження для дітей із ДЦП, щоб якомога раніше приступити до розвитку дитини, її успішної соціалізації, у тому числі професіоналізації, не ламаючи її під стандарт масового виховання і навчання.

Проведені вітчизняними психологами дослідження показали, що в хворих із ДЦП вірогідно більш високі показники невротизму, чим у здорових перевесників, що свідчить про неурівноваженість, емоційну нестійкість, легку збуджуваність, підвищену лабільність в хворих дітей. Більш високі показники по «шкалі лжи» указують на недостатньо адекватну самооцінку в хворих із ДЦП.

Аналіз даних по опитувальнику Р. Кеттелла показав вірогідно більш низькі оцінки в дітей із ДЦП по фактору В, що відбивають низькі інтелектуальні можливості, проте це не завжди говорить про затримку психічного розвитку, тому що діти з ДЦП звичайно не одержують до визначеного віку того обсягу знань, що одержують їхні здорові перевесники, у силу специфіки захворювання (основний час батьків іде на лікування дитини, про систематичний виховно-педагогічний вплив не йде і промови). Аналіз уваги, як важливої складової частини інтелекту, показав вірогідно дуже низькі значення, що говорить про те, що практично в усіх дітей із ДЦП страждає увага. Визначити уроджені інтелектуальні спроможності допомагає метод відтворення тривалостей. Співставляючи отримані результати з результатами обстеження по методам Векслера, Кеттелла, Айзенка, можна визначити співвідношення уроджених здібностей і реального рівня розвитку пізнавальної сфери дитини на даний момент. Такий усебічний підхід дозволяє допомогти дітям реалізувати сильні сторони свого інтелекту, розвивати пізнавальну сферу.

Вірогідно більш низькі оцінки по фактору F указують на те, що хворі діти відрізняються стриманістю, підвищеною занепокоєністю, схильністю до песимізму. У хворих дітей відзначається також високий ступінь фрустрированості (фактор Q4). У ситуаціях перешкоди переважають зовнішньо спямовані обвинувальні реакції або усунення від рішення проблеми. Тому таким дітям показані (при проведенні груп розвитку) вправи на подолання стереотипів поведінки, наробіток нових форм поводження. Були також отримані вірогідно більш високі оцінки по фактору G, що відбиває почуття відповідальності, стійкість моральних принципів. Вірогідно більш низькі оцінки по фактору Е у хворих дітей указують на їхню підвищену залежність від навколишніх, конформність. У групах розвитку таким дітям показані вправи на підвищення самооцінки, на подолання почуття непевності. По інших факторах значимих розходжень між здоровими і хворими дітьми не отримано.

На підставі розрахунків було також визначене місце локалізації індивідів із діагнозом ДЦП у суцільному спектрі «?-типів», що відповідає рівноважному типу (0,917), що збігається з результатами обстеження по тесту Айзенка. Тут ми підходимо до такої актуальної проблеми, як уроджені і придбані характеристики. Наприклад, якщо дитина по хронометричній пробі показала ?=0,91, що відповідає рівноважному типу (початок меланхолоїдної групи), а по опитувальнику Айзенка вона характеризує себе як представника іншого психологічного типу (наприклад, холероїдного), можна говорити про формування помилкової особистості. Таким дітям показані заняття по розвитку і корекції емоційно-вольової сфери. У таких дітей має місце зісковзування зі свого біологічного ритму, що провокує нашарування психосоматичних захворювань. У цьому випадку показані заняття психогімнастичними і логоритмічними вправами в індивідуально розрахованому для дитини ритмі.

Соціально-психологічний компонент - це створення в мікросередовищі, тобто в сім'ї й у дитячому колективі, нормальної для хворого обстановки з обов'язковим поважнл-вимогливим відношенням до нього з боку батьків і обслуговуючого персоналу. Тому необхідно мати тісний контакт із усіма спеціалістами, що обслуговують хворого з ДЦП.

Ураховуючи наявність в структурі особистості більшості дітей-інвалідів із ДЦП стійких порушень емоційно-вольової сфери, доцільно використовувати індивідуальні методи психокорекції. Це - гімнастика, що психорозслаблює, музикотерапія, аутогенне тренування. Заняття проводяться поетапно. Досвід такої роботи, накопичений вітчизняними психологами, дозволяє стверджувати, що зазначені заняття пом'якшують емоційний дискомфорт у хворого, нейтралізують страхи, підвищують емоційний тонус. У роботі з дітьми-інвалідами з ДЦП, у структурі особистості яких спостерігається підвищена залежність, інактивність, неадекватність самооцінки, замкнутість, використовуються групові методи психокорекції, спрямовані на усунення неадекватних поведінкових реакцій, підвищення їхньої соціальної активності. Ці заняття проводяться у формі рольових ігор, дискусій.

Для дітей, що показують низькі показники інтелектуального розвитку, показані групи вирівнювання, де в цікавій ігровій формі формуються й розвиваються такі важливі пізнавальні процеси, як сприйняття, увага, пам'ять, уява, мислення, промова.

Таким чином, у результаті вивчення накопиченого у вітчизняній практика досвіду психокорекцийної роботи з дітьми-інвалідами з ДЦП, можна стверджувати, що така робота вимагає рішення таких задач.

1. Всебічне вивчення особистості хворої дитини, особливостей її емоційного реагування, специфіки формування системи відношень із оточуючими.

2. Виявлення і вивчення этіопатогених механізмів, що сприяють виникненню і зберіганню невротичної симптоматики.

3. Корекція неадекватних форм реагування і порушення поведінки.

4. Сгладжування педагогічної занедбаності, що часто має місце через специфіку хвороби.

5. Досягнення в процесі психокорекційного контакту в хворих дітей і їхніх батьків усвідомлення і розуміння причинного зв'язку між особливостями особистості дитини-інваліда з ДЦП, системою її взаємин із оточуючими і захворюванням.

Реалізація цих задач призводить до ліквідації соціальної дезадаптації, певному зниженню рівня тривожності й агресивності. У дитини формується об'єктивна самооцінка, що украй важливо для дітей, що мають рухові поразки, розвивається її творчий потенціал, установлюються гармонічні відношення з батьках і із самою собою.

Размещено на Allbest.ru