Фізична реабілітація при ожирінні I-II ступеня у жінок 25-30 років

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Етіопатогенетична і клінічна характеристика ожиріння

1.2 Фізична реабілітація при ожирінні

1.3 Дієтотерапія

1.4 Психотерапія

РОЗДІЛ II. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1 Медико-біологічні та психологічні методи дослідження

РОЗДІЛ III. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

3.1 Комплексна програма фізичної реабілітації при ожирінні I-II ступеня у жінок 25-30 років

ЗАКЛЮЧЕННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність. Проблема ожиріння полягає в тому, що кількість осіб, які мають надлишкову вагу прогресивно збільшується. Це зростання становить 10% від їх колишнього кількості за кожні 10 років. Підраховано, що якщо дана тенденція збережеться, то до середини наступного століття все населення економічно розвинених країн буде хворіти ожирінням.

Починаючи з другої половини XX століття, в економічно розвинених країнах світу виникла зовсім нова проблема - бурхливе зростання хвороб, викликаних надмірним харчуванням. Гіппократ зазначав, що надмірно огрядні люди живуть менше, а надто повні жінки безплідні. Репродуктивна функція жінок скорочується прямо пропорційно їх надмірної ваги. У поєднанні з демографічними проблемами розвинених держав така ситуація загрожує різким скороченням працездатного населення в Європі. За даними зарубіжних досліджень, якби люди не хворіли на ожиріння, то середня тривалість життя у світі збільшилася б на чотири роки. У світі збільшилося число людей, що страждають ожирінням. Дані останнього дослідження, проведеного організацією з економічного співробітництва і розвитку в 30 розвинених державах світу, свідчать про те, що в багатьох країнах проблема ожиріння нації ставати досить серйозною і потребує негайного вирішення. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) до 60 років доживають близько 60% огрядних людей, до 70 років - лише 30%, а ще 10 років ледве можуть прожити 10%. ВООЗ вже вивчає ожиріння як епідемію, яка досить динамічно розповзається по всьому світу. За останні 20 років у більшості країн Євросоюзу число людей, що страждають зайвою вагою, збільшилося на 50%. Відзначається швидке зростання ожиріння також у спортсменів після припинення систематичних специфічних тренувань. Ожиріння робить дуже несприятливий вплив на організм, веде до зниження працездатності, до скорочення тривалості життя і періоду активної творчої діяльності. Попередження, лікування та реабілітація хворих на ожиріння є важливими завданнями охорони здоров'я, реальним заходом профілактики ряду захворювань і в першу чергу серцево - судинних [2,33,52].

Хворі ожирінням більше днів проводять на лікарняному листі, мають більше ускладнень після наркозу і оперативних втручань, частіше гинуть в автомобільних аваріях і катастрофах. Встановлено, що якби людству вдалося вирішити проблему ожиріння, середня тривалість життя збільшилася б на 4 роки. Серед осіб у віці від 50 до 59 років, вага тіла яких перевищував норму на 15-24%, смертність була на 17% вище середньої. Якщо ж перевищення ваги тіла становило 24-34%, то смертність збільшувалася на 41%. Смерть від серцево - судинних захворювань при ожирінні в 2 рази, а від інсульту в 3 рази частіше, ніж в осіб з нормальною вагою тіла. При ожирінні цукровий діабет зустрічається в 3-4 рази частіше.

Не підлягає сумніву той факт, що культурно-технічна революція, що супроводжується, механізацією і автоматизацією виробничих процесів значною мірою сприяє поширенню огрядності. Удосконалення засобів пересування, неухильне зростання числа професій, пов'язаних з гіпокінезією, не можна не розглядати в якості факторів, що призводять до енергетичного дисбалансу та сприяють виникненню ожиріння [17,33].

Об'єкт дослідження: методи фізичної реабілітації у жінок при ожирінні I - II ступеня.

Предмет дослідження: фізична реабілітація у жінок 25-30 років при ожирінні I - II ступеня.

Метою даної роботи є всебічно розкрити проблему ожиріння і складання програми фізичної реабілітації для жінок 25-30 років при ожирінні I - II ступеня.

Для реалізації поставленої мети сформульовані такі завдання:

1. Вивчити і проаналізувати ефективні засоби фізичної реабілітації для жінок з ожирінням I-II ступеня на підставі науково-методичної літератури з даної проблеми.

2. Розглянути різні методи фізичної реабілітації при ожирінні: лікувальну фізкультуру, масаж і фізіотерапію;

3. Розробити комплексну програму фізичної реабілітації для жінок 25-30 років при ожирінні I - II ступеня.

Наукова новизна полягає в тому, що ми пропонуємо ввести в заняття гімнастикою з використанням фітболу, яке сприятливо впливає на загальний стан жінок з ожирінням, когнітивні функції, метаболічні процеси та функцію зовнішнього дихання для відновлення і стабілізації величин антропометричних показників (вага тіла, обхоплювальної розміри) .

Практичне значення роботи полягає в тому, що дану нами програму можна використовувати в лікувальному процесі при фізичної реабілітації хворих з ожирінням I-II ступеня.

Робоча гіпотеза: процес фізичної реабілітації при ожирінні I-II ступеня у жінок 25-30 років буде більш ефективним за умови комплексного виконання ранкової гімнастики, ЛГ з фітболом, бігу, ходьби і масажу, фізіотерапії.

РОЗДІЛ I. АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Етіопатогенетична і клінічна характеристика ожиріння

Етіологія і патогенез. Терміном "ожиріння" позначають стан, при якому надлишок маси тіла складає 10% і більше понад фізичної норми перевищує фізіологічну норму менше, ніж на 10%, вона вважається надлишковою. Якщо маса тіла.

Ожиріння - група хвороб і патологічних станів, що характеризуються надмірним відкладенням жиру в підшкірній жировій клітковині і інших тканинах і органах, обумовлене метаболічними порушеннями, і супроводжуються змінами функціонального стану різних органів і систем. Найбільш часто вживаним діагностичним критерієм ожиріння є надлишок загальної маси тіла по відношенню до норми, встановленої статистично. Однак підкреслимо, що величиною, багато в чому визначальною тяжкість перебігу захворювання, є не стільки вага тіла сам по собі, скільки надлишок жирової маси. Цей надлишок може істотно відрізнятися навіть у хворих, що мають однаковий вік, зріст і вагу. До таких висновків ми дійшли вивчивши роботи вітчизняних і зарубіжних авторів. Використовувалися автореферати дисертацій, науково-методичні посібники, наукові статті, які дозволили обгрунтувати актуальність теми дослідження, узагальнити наявні результати дослідження, визначити мету і завдання, розробити комплексну програму фізичної реабілітації для хворих з ожирінням.

Численні етіологічні фактори можна розділити на екзогенні (переїдання, зниження рухової активності) і ендогенні (генетичні, органічні ураження центральної нервової системи (ЦНС), гіпоталамо-гіпофізарної області). В даний час встановлено, що регуляція відкладення і мобілізації жиру в жирових депо здійснюється складним нейрогуморальним (гормональним) механізмом, в якому беруть участь кора головного мозку, підкіркові освіти, симпатична і парасимпатична нервові системи і залози внутрішньої секреції. На жировий обмін роблять виражений вплив стресові фактори (психічна травма) та інтоксикація ЦНС [2,31].

Регуляція надходження їжі здійснюється харчовим центром, локалізованим в гіпоталамусі. Поразки гіпоталамуса запального і травматичного характеру призводять до підвищення збудливості харчового центру, підвищеного апетиту й розвитку ожиріння. У патогенезі ожиріння певна роль належить і гіпофізу. Говорячи про розвиток ожиріння, не можна недооцінювати значення гормональних чинників, оскільки процеси мобілізації відкладення жиру тісним чином пов'язані з функціональною активністю більшості залоз внутрішньої секреції. Ожиріння розвивається при різних захворюваннях гіпофіза, щитовидної залози, надниркових залоз і острівковогоапарату підшлункової залози (цукровий діабет), які беруть активну участь у регуляції обміну ліпідів. Пониження функцій щитовидної і статевих залоз призводить до ожиріння. Посилення діяльності острівковогоапарату підшлункової залози веде до посиленого синтезу цукру в глікоген, переходу його в жир і гальмує мобілізацію останнього з депо. Кортизон, який представляє собою гормон кори надниркових залоз, також підсилює жироотложение. Порушення в якому-небудь ланці цієї складної регуляції призводить до порушення жирового обміну і розвитку тих чи інших форм ожиріння [2,17,43].

В етіології ожиріння певне значення має спадково-конституціональна фактор. Природно, що ожиріння саме по собі не є вродженим захворюванням, проте схильність до нього може мати спадковий характер. Про явному наявності спадкового нахилу до виникнення ожиріння свідчать також статистичні дані про частоту огрядності у родичів хворих на ожиріння. За деякими даними, приблизно у 50% дітей розвивається огрядність, якщо один з батьків страждав ожирінням, якщо обидва, то ожиріння спостерігалося у 2/3 дітей [2,31].

Можна вважати, що наявність спадкового нахилу до розвитку огрядності передбачає існування провокують виникнення захворювання факторів. Такими факторами можуть бути переїдання, низька фізична активність, ураження центральної нервової системи та ін Знижена рухова активність природно веде до зниження енерговитрат і неокіслівшіеся жири в більшості випадків відкладаються в жирових депо, що веде до огрядності [12,17,20].

Малорухливий спосіб життя, переїдання, як відомо, сприяють швидкому накопиченню жирових відкладень. У початковій стадії цього процесу порівняно не-складно повернутися до нормальної ваги. Якщо ж час згаяно, порушується жировий обмін, розвивається хвороба - ожиріння [8].

Жири, що надходять в організм з їжею, вносять безпосередній внесок у створення запасів триацилгліцеридів в жировій тканині. Про це свідчить той факт, що склад ненасичених жирних кислот жирових депо поступово набуває рис схожості з складом ненасичених жирних кислот екзогенних жирів їжі. Проте основним чинником ліпогенезу при ожирінні є вуглеводи. Глюкоза, яка надходить в кров (внаслідок всмоктування з кишечника) у кількостях, що перевершують потреби печінки або можливості процесу депонування глікогену, насамперед використовується для синтезу жирних кислот. Найбільш важливим місцем освіти ендогенних, переважно насичених жирних кислот є клітини печінки. Вступник з печінки надлишок глюкози і триацилгліцеридів захоплюють клітини жирової клітковини, в якій відбувається синтез додаткових кількостей жирних кислот. Етерифікація жирних кислот, що проникають у клітини жирової клітковини, а також жирних кислот, синтезованих в самій жировій тканині, залежить від перетворення надходить глюкози в акцептор -?-гліцерофосфат. У жировій клітковині огрядних посилене перетворення глюкози в?-Гліцерофосфат поєднується з пригніченням його окислення дегідрогеназ мітохондрій. В результаті підвищується частка глюкози, використовуваної для утворення гліцерину, і естерифікація жирних кислот починає переважати над виходженням вільних жирних кислот з клітин.

У людей, страждаючих ожирінням, відзначається значне підвищення вмісту інсуліну в циркулюючої крові, а також надмірна реакція на надходження глюкози в шлунково-кишковий тракт. Поєднання надлишкового харчування з гіперінсулінізмом не тільки сприяє захопленню глюкози жировою клітковиною, а й індукує синтез ряду ферментів (ферменту, що розщеплює цитрат, ацетил-КоА - карбоксилази і синтетази жирних кислот) в клітинах печінки і жирової тканини, що веде до стимуляції ліпогенезу. Крім того, підвищення концентрації інсуліну інгібує гормон-чутливу ліпазу, що викликає подальший зсув порушеного балансу в бік відкладення жирів [2,21,26,36].

Аліментарно-конституційне ожиріння розвивається в результаті надлишкового харчування і малорухливого способу життя. При цьому енергетичних речовин надходить в організм більше, ніж їх витрачається. Джерелом підвищеної жироотложения є не тільки переїдання або велику кількість жирів у раціоні, але і надмірне вживання вуглеводів. Рідкісне, нерегулярне харчування і їжа переважно у вечірній час призводить до переїдання. А під час відпочинку і сну, як відомо, енерговитрати невеликі, тому надлишкові поживні речовини, що надійшли з їжею, відкладаються у вигляді жиру в жировій тканині. Таким чином, розвиток аліментарно-конституціональної форми ожиріння тісно пов'язане з руховою активністю і кількістю енергії, що надходить з їжею [12].

Дотримання дієти і підвищена рухова активність протягом багатьох років - найбільш раціональний шлях зниження маси тіла і підтримки її на оптимальному рівні. На цьому тлі масаж може надати істотну допомогу в збереженні і підвищенні працездатності пацієнта [31]

Анатомічна характеристика жирової тканини. Жирова тканина виконує трофічну, депонирующую, формоутворювальну і терморегулірующую функції. Жирова тканина підрозділяється на два типи: білу, утворену однокапельнимі адипоцитами, і буру, утворену многокапельнимі адипоцитами. Групи жирових клітин об'єднані в часточки, відокремлені один від одного перегородками пухкої волокнистої неоформленої сполучної тканини, в якій проходять судини і нерви. У свою чергу, кожен адипоцит оповитий мережею колагенових і ретикулярних волокон, в петлях якої проходять численні кровоносні капіляри і залягають сполучнотканинні (у тому числі огрядні) клітини. Кількість адипоцитів генетично обумовлено, а також залежить від раціонального надходження поживних речовин в організм у внутрішньоутробний період і в ранньому дитячому віці [36].

У людини переважає біла жирова тканина, частина її оточує органи, зберігаючи їх положення в тілі людини (нирки, лімфатичні вузли, очне яблуко і ін), заповнює простору ще функціонуючих органів (молочна залоза), заміщає червоний кістковий мозок в епіфізах довгих трубчастих кісток. При схудненні жирова тканина, що виконує зазначені функції, змінюється відносно мало. Велика частина жирової тканини є резервною (підшкірна основа, сальники, брижі, жирові підвіски товстої кишки, субсерозна основа). Кількість бурої жирової тканини у людини невелика (вона є головним чином у новонародженої дитини). Бура жирова тканина розташована в області шиї, в пахвовій ямці, в окружності підключичної артерії, під шкірою спини і бічних поверхонь тулуба, в середостінні і брижі. Подібно білої, бура жирова тканина також сформована у вигляді часточок, утворених многокапельнимі адипоцитами. Рясні кровоносні, лімфатичні судини і симпатичні нервові волокна проходять в междолькових перегородках, кровоносні капіляри оточують многокапельние адипоцити, серед яких зустрічаються і однокапельние. Бурий колір обумовлений безліччю кровоносних капілярів, великою кількістю мітохондрій і лізосом в многокапельних адипоцитах. Головна функція бурої жирової тканини - теплопродукція. Бура жирова тканина підтримує температуру тіла тварин під час зимової сплячки і температуру новонароджених дітей [36].

Жирова тканина виконує три важливі функції:

* синтез тригліцеридів з сироваткових ліпідів та глюкози;

* збереження їх у жирових депо;

* звільнення вільних жирних кислот (ліполіз).

Жирові клітини у огрядних людей значно відрізняються від нормальних жирових клітин. Збільшено не тільки їх кількість, але і розміри, і вони представляються більш переповненими ліпідами. Більше того, ці переповнені клітки метабілізіруют глюкозу менш ефективно, ніж нормальні жирові клітини. При ожирінні спостерігаються гіпертрофія і гіперплазія жирових клітин [2,36,40].

Жирові відкладення виконують такі функції:

* ізолюють глибоко розташовані тканини від надмірного вплив холоду і тепла;

* оберігають кістки, тканини і внутрішні органи від поштовхів і ударів;

* "згладжують гострі кути" скелета, надаючи формам тіла ту ніжну округлість, яка представляється естетичної та привабливою [2,29].

Класифікація ожиріння, визначення ступеня ожиріння. В даний час найбільш поширена класифікація за Д.Я. Шуригін, враховує поліетіологічность ожиріння [50]:

1.Форми первинного ожиріння:

а) аліментарно-конституціональна;

б) нейроендокринні: гіпоталамо-гіпофізарна; адипозо-генітальна дистрофія (у дітей і підлітків)

2.Форми вторинного ожиріння:

а) церебральна

б) ендокринна

в) діенцефальна

При церебральному ожирінні спостерігається грубе (органічне) поразка ділянок головного мозку, що відповідають за регуляцію жирового обміну. При цьому прогресують всі ознаки захворювання. Діенцефального ожиріння виникає як ускладнення після запальних захворювань проміжного мозку і супроводжується ознаками порушення його функції. Ендокринне ожиріння виникає в результаті порушення діяльності тих чи інших ендокринних залоз. У цьому випадку ожиріння є вторинним, а на перший план виступають інші, більш важкі ознаки хвороби [50].

За характером перебігу ожиріння ділиться на [40]:

* прогресуюче

* повільно прогресуюче

* стійке

* регрессирующее

Виділяють також 4 ступеня ожиріння [20,21]:

1 ступінь - перевищення належної маси на 10-29%

2 ступінь - 30-49%

3 ступінь - 50-100%

4 ступінь - вище 100% маси тіла

Всесвітня організація охорони здоров'я прийняла наступну класифікацію, представлену в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Класифікація надмірної маси тіла та ожиріння за індексом маси тіла (ВООЗ) [21,33,51]:

Типи маси тіла	ІМТ	Ризик супутніх захворювань
дефіцит маси тіла	менше 18,5	Мається ризик інших захворювань
нормальна маса тіла	18,5 - 24,9	Звичайний
надлишкова маса тіла (предожіреніе)	25,0 - 29,9	Помірний
ожиріння 1-го ступеня	30,0 - 34,9	Підвищений
ожиріння 2-го ступеня	35,0 - 39,9	Високий
ожиріння 3-го ступеня	40,0	Дуже високий

Таблиця 1.2 - Класифікація надмірної маси тіла та ожиріння за вмістом жиру в тілі [33]:

Вміст жиру	Чоловіки	Жінки
Низьке	6-10%	14-18%
Нормальне	11-17%	19-22%
Надмірне	18-20%	23-30%
Ожиріння	більше 20%	більше 30%

Клінічна картина. Зайве відкладення жиру негативно позначається на функції серцево-судинної системи і призводить до дистрофії міокарда, ураження судин мозку і нижніх кінцівок, сприяє розвитку атеросклерозу і підвищення кров'яного тиску. При порушенні кровообігу у хворих на ожиріння виникає задишка, спостерігаються застійні явища в периферичних судинах, внаслідок чого хворі відчувають запаморочення і сонливість. На грунті коронаросклероза у хворих розвивається стенокардія. Хворі ожирінням в 2-3 рази частіше страждають інфарктом міокарда, ніж люди з нормальною обміном речовин [17,18].

Вже на ранніх стадіях з'являється задишка після незначного фізичного навантаження внаслідок зміни рухливості діафрагми і розширюваності самої грудної клітини. Зазначені зміни призводять до зниження життєвої ємності, погіршення вентиляції легенів і патології газообміну з розвитком гіпоксемії. Згодом на цьому фоні у хворих з'являються сонливість, періодично поверхневе дихання, ціаноз, гіпертрофія правого шлуночка і прогресуючий розвиток недостатності кровообігу. Порушення легеневої вентиляції на тлі зниження неспецифічної резистентності часто супроводжується розвитком довгостроково протікають запальних процесів в бронхолегеневої системи (бронхіти, емфіземи легенів, пневмонії, туберкульоз).

Виявляються захворювання шлунково-кишкового тракту (хронічний холецистит, жовчнокам'яна хвороба, хронічний коліт). Порушується моторика кишечнику, що є наслідком малорухливого способу життя, слабкості м'язів черевного преса, надмірним відкладенням жиру в області брижі і сальника. Клінічно ці порушення проявляються атоническими запорами, надмірним газоутворенням, розлитими больовими відчуттями в області живота. Печінка у таких хворих зазвичай збільшена внаслідок жирової інфільтрації і застою, відзначається відкладення жиру у воротах, капсулі печінки, в междолевих просторах, в самому гепатоците, в клітинах ретикулоендотеліальної системи печінки та прогресуюче зниження в ній кількості глікогену. Ці зміни проявляються відчуттям важкості у правому підребер'ї, зниженням переносимості глюкози, схильністю до кетонообразованію, підвищеним утворенням холестерину.

Для огрядних характерно погіршення рухливості нервових процесів з перевагою гальмівних реакцій. Можливе виникнення депресивного стану: скарги на погане самопочуття, мінливість в настрої, млявість, сонливість, задишка, болі в області серця, набряки і т.п. Ожиріння відбивається і на опорно-руховому апараті. Зайві жирові відкладення у великому сальнику сприяють збільшенню поперекового лордозу, внаслідок чого виникає компенсаторний грудної кіфоз. При збільшенні ваги збільшується навантаження на суглоби, внаслідок чого розвиваються артрози колінних і кульшових суглобів, плоскостопість, грижі міжхребцевого диска (остеохондроз). Розвивається діабет, виникають порушення менструального циклу, аменорея, безпліддя, подагра (Схема 1.1.). У ряді випадків порушення водно-сольового обміну виявляються пастозністю і набряками.

Перебіг вагітності на тлі ожиріння часто супроводжується патологією. Збільшується частота токсикозів; плоди, як правило, народжуються великими, але з ознаками недоношеності; порівняно часто розвивається еклампсія; спостерігається недонашивание або переношування вагітності. У післяпологовому періоді характерна відсутність достатньої лактації.

У хворих ожирінням також порушується терморегуляція. Віддача тепла у огрядних людей йде головним чином за рахунок потовиділення, яке в жаркий час доходить до 2-3 л на добу. Гладкі люди погано переносять спеку і більш схильні теплового удару. Опірність організму до інфекцій у хворих на ожиріння знижена. Також знижена фізична активність і розумова працездатність [11, 18,21,42].

Схема 1.1 Супутні Ожиріння захворювання и факторі ризику.

фізична реабілітація ожиріння

Типи енергетичного обміну. Те, що патогенез ожиріння може бути пов'язаний з порушенням витрати енергії, як гіпотеза виглядає досить логічно. І не випадково, що станом витрати енергії у огрядних хворих вивчався всебічно.

У досить великому числі робіт показано, що витрата енергії в спокої у хворих на ожиріння не менш, а навпаки, більше ніж в осіб з нормальною масою. Відомі три основних типи збалансованості енергетичного обміну, подібно трьом типам конституції людей.

Перший тип - "організм-марнотрат". Для людей з таким типом обміну речовин характерна дуже низька ефективність використання отриманих з їжею калорій і мала потенційна здатність до накопичення енергії в жировій тканині. Ожиріння у них розвивається рідко, в основному при явному переїданні. Найчастіше спостерігається знижений вага, незважаючи на повноцінне і висококалорійне харчування. Другий тип - ідеальний енергетичний обмін. Для такого типу обміну енергії характерна висока пристосовність до зовнішніх змін (кількістю їжі, зміни енерговитрат) і стійка постійна маса тіла. У людей з другим типом енергообміну ймовірність розвитку ожиріння при неправильному надмірному харчуванні і гіподинамії невелика, але більш реальна, ніж у людей з першим типом енергообміну. Третій тип - "організм-скнара". Для нього характерна дуже висока ефективність енергообміну з підвищеним накопиченням енергії про запас у вигляді жирової тканини. Всі отримані з їжею калорії витрачаються економно. Саме третій тип енергообміну і є несприятливим енергетичним фоном у значної частини повних людей. За наявності двох шкідливих факторів (малорухливість, переїдання) ймовірність розвитку надмірної ваги дуже велика [3].

Лікування та профілактика ожиріння. Якби лікування ожиріння було простою справою, що не вимагає певного настрою і напруги від пацієнта, а від лікаря контролю і постійної корекції призначень, мабуть, не було б і самої проблеми, і наші пацієнти, підкоряючись настільки природному бажанню схуднути, давно б позбулися зайвої ваги.

Незважаючи на велику кількість пропонованих і таких різних способів зниження надмірної ваги, єдине, що дійсно приводить до зменшення маси жиру - це енергетичний дефіцит, тобто переважання витрати енергії над її надходженням. У цьому випадку жир, як форма відкладеної енергії, починає витрачатися для покриття створилося дефіциту.

Найбільш простий, зрозумілий, а головне, відтворений спосіб створення енергетичного дефіциту - це гіпокалорійная дієта. Інші запропоновані способи лікування ожиріння - фізичні навантаження, застосування тонізуючих препаратів та препаратів, що знижують апетит, психотерапія, рефлексотерапія тощо, без спеціальної фіксації на дотриманні дієти ефективні лише в невеликому відсотку випадків (менше 10-20%) і зазвичай призводять до невеликим, нестійким і важко контрольованим втрат ваги (менше 5-6% від вихідного).

Всі перераховані вище методи можуть лише доповнювати дієтотерапію, а саме або посилювати її ефект, або покращувати переносимість лікування. Зауважимо, що якщо при зниженні жирової маси можна очікувати поліпшення контролю таких грізних захворювань, як артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, атеросклероз та ішемічна хвороба серця, то лікування ожиріння, безсумнівно, можна розглядати в якості ефективного методу лікування цих захворювань. А оскільки ожиріння, згідно з сучасними уявленнями, є причина названих захворювань, то таке лікування можна з повною підставою називати етіотропним.

Основний спосіб боротьби з ожирінням - бажання самого хворого, комплексне лікування, що поєднує дієтотерапію з лікувальною фізкультурою.

В.І. Дубровський вважає, що при правильному комплексному лікуванні, що включає фізичні вправи і раціональну дієту, всі прояви ожиріння зникають, особливо при первинній, аліментарної, формі [20].

Систематичні заняття фізичними вправами у поєднанні з дієтичним харчуванням доцільно поєднувати з періодичним лікуванням хворого в санаторії та на курорті. Лікування хворих, що страждають ожирінням, може здійснюватися як в північних, так і в південних санаторіях і на курортах, де проводиться лікувальне харчування і фізична реабілітація, що не протипоказані хворому по супутнім захворюванням [2,31, 43].

Ні в якому разі не можна переїдати. Корисно виробити звичку вставати з-за столу напівголодним. Невеличке відчуття голоду після їжі незабаром змінюється відчуттям задоволення при збереженні працездатності. При відчутті ситості знижується працездатність, з'являється бажання відпочити, полежати, заснути, що, природно, веде до огрядності. Встановлено залежність надлишкового споживання їжі на фоні недостатньої рухової активності і появи стійкого дисбалансу між приходом і витратою енергії [10, 17, 32].

1.2 Фізична реабілітація при ожирінні

Рухова реабілітація. Головну роль у профілактиці та лікуванні ожиріння грає рухова активність. Кожен повинен підібрати для себе прийнятний вид фізичних вправ. Фізична активність строго індивідуальна. Занадто великі навантаження шкідливі, а недостатні - марні. Тому необхідно дозувати обсяг навантаження з урахуванням віку, стану здоров'я, фізичної підготовленості.

Дослідник, С.Н. Попов, розробив цілий комплекс занять лікувальною фізкультурою у вигляді макроциклів, які поділяються на два періоди: вступний, або підготовчий, і основний. У вступному (підготовчому) періоді основне завдання - подолати знижену адаптацію до фізичного навантаження, відновити зазвичай відстають від вікових нормативів рухові навички та фізичну працездатність, домогтися бажання активно і систематично займатися фізкультурою. З цією метою застосовуються такі форми ЛФК: лікувальна гімнастика (з залученням великих м'язових груп), дозована ходьба в поєднанні з дихальними вправами, самомасаж (схема 2.1.). Основний період призначений для вирішення всіх інших завдань лікування і відновлення. Крім ЛГ, УГГ хворим рекомендують дозовану ходьбу і біг, прогулянки, спортивні ігри, активне використання тренажерів. У подальшому фізичні вправи спрямовані на те, щоб підтримати досягнуті результати реабілітації; застосовуються біг, веслування, плавання, велосипед, взимку - ходьба на лижах. Одним з важливих чинників профілактики та лікування ожиріння є правильне дихання: щоб жири звільнили укладену в них енергію, вони повинні піддатися окисленню [33].

Схема 2.1 Рухова реабілітація при ожирінні.

У хворих з ожирінням використовуються фізичні навантаження переважно аеробного характеру і тривалі за часом. Застосовують ранкову гігієнічну гімнастику, лікувальну гімнастику, вправи на тренажерах, теренкур, дозовану ходьбу, спеціальні фізичні вправи в басейні, плавання у відкритих водоймах, біг, туризм, веслування, катання на велосипеді, лижах, ковзанах, рухливі та спортивні ігри.

Необхідною умовою успішного лікування хворих на ожиріння є правильний режим рухової активності. Метод ЛФК є патогенетично обумовленим, а тому важливим засобом у лікуванні ожиріння.

Основними лікувально-відновними заходами при ожирінні є збільшення енергетичних витрат, обмеження харчування і загальне зміцнення організму [28 - 416 с.].

Ранкова гігієнічна гімнастика. Заняття гігієнічною гімнастикою проводяться з різних вихідних положень, але переважно стоячи. Використовуються доступні фізичні вправи, що опрацьовує всю м'язову систему з повним обсягом руху у всіх суглобах, дихальні вправи і вправи на розслаблення. Рекомендують гімнастичні вправи для кінцівок, тулуба, на снарядах, повороти, нахили тулуба, вправи, які зміцнюють м'язи черевного преса. При виконанні вправ стежать за диханням, воно має бути вільним, без затримки.

Після занять обов'язково прийняти водні процедури: вологе обтирання або душ з наступним розтиранням тіла махровим рушником до почервоніння шкіри [20,37,43].

Лікувальна гімнастика. При лікуванні та реабілітації хворих з ожирінням застосовується комплекс методів, найважливішими серед яких є фізичні вправи і дієта.

Показання: екзогенно-конституційне ожиріння I, II, III, IV ступеня, нейроендокринна форма ожиріння з діенцефальним або ликворо-гіпертензійним синдромом.

Протипоказання: гіпертензійним і діенцефальні кризи, загострення супутніх захворювань.

Заняття лікувальною гімнастикою проводяться у вигляді макроциклів, які поділяються на два періоди: вступний, або підготовчий, і основний. Загальна фізичне навантаження має бути субмаксимальної і індивідуалізованої відповідно до функціональними можливостями організму хворого. Для більшої ефективності різні форми лікувальної гімнастики чергують протягом дня. Тривалість кожної процедури лікувальної гімнастики від 5 до 45-60 хв. При виконанні вправ використовують гімнастичні предмети і снаряди - медіцінболи (1-4 кг), гантелі (1-3 кг), еспандери і т.д. Вага снарядів слід збільшувати поступово. Повторювати кожну вправу на початку курсу занять рекомендується 4-5 разів, а надалі повторення поступово доводити до 20 разів [5, 17, 37].

Рухи виконуються з великою амплітудою, в роботу вовлекаютя великі м'язові групи, використовуються махи, кругові рухи у великих суглобах, вправи для тулуба (нахили, повороти, обертання), вправи з предметами. Ритмічне скорочення великих груп м'язів викликає підвищення витрати енергії і поглащения кисню, стимулює роботу рухової, серцево-судинної систем, тканинний обмін. Дуже корисними є також вправи на снарядах і на спеціальних апаратах. Застосування засобів рухової реабілітації обумовлено тим, що фізичні вправи збільшують енерговитрати, стимулюють обмінні процеси, нормалізують діяльність серцево-судинної і дихальної систем, підвищують загальний і емоційний тонус хворих, працездатність і опірність організму. Особливу увагу в процесі занять приділяють тренуванні дихання. Дихальні вправи сприяють збільшенню надходження в організм кисню, необхідного для посилення окислювальних процесів і більш активного згоряння жирних кислот у тканинах. Всі фізичні вправи повинні чергуватися з дихальними вправами. Звільнення м'язової тканини від жиру підвищує її скоротливу здатність. Поступове зменшення відкладення жиру в черевній порожнині збільшує рухливість діафрагми - потужного внесердечних фактора кровообігу (схема 2.2.). Все це сприяє попередженню застійних явищ в органах і тканинах [5, 21, 31].

Важливу роль відводять вправам, що зміцнює м'язи черевного преса і тазового дна, які не тільки утримують органи черевної порожнини в нормальному фізіологічному положенні, але і покращують перистальтику кишок, сприяючи їх спорожнення. Загальнозміцнюючі вправи для м'язів кінцівок і тулуба, крім того, підвищують загальний тонус центральної нервової системи і нормалізують порушені в ході хвороби функціональні зв'язки між корою головного мозку, підкіркою і внутрішніми органами, нормалізують обмінні процеси в організмі [24, 30, 39].

Схема 2.2. Завдання ЛФК при ожирінні.

Дозований біг, біг "підтюпцем". Біг є ефективним засобом тренування серця і всього організму. При бігу в роботі бере участь велика кількість скелетних м'язів і це стимулює функції органів, значно підвищуючи енергетичний обмін. Бігове заняття будується наступним чином: перед бігом проводиться розминка (10-15 хвилин), потім дозований біг 5-6 хвилин плюс ходьба (2-3 хвилини); потім відпочинок (2-3 хвилини) - і так 2-3 рази за всі заняття. Поступово інтенсивність бігу збільшується, а тривалість зменшується до 1-2 хв, кількість серій доводиться до 5 - 6, а пауза між ними збільшується. Після 2-3 тижнів (або більше) тренувань переходять до більш тривалого бігу помірної інтенсивності до 20-30 хв з 1-2 інтервалами відпочинку [24,43,46].

Дозована ходьба. Природна і посильна ходьба благотворна для всіх життєвих функцій організму. При ходьбі поліпшується робота серця, поглиблюється дихання, посилюється вентиляція легенів. Під час ходьби включаються в роботу більше 50% всієї мускулатури тіла. В залежності від темпу і виду ходьби енерговитрати зростають в 3-10 разів [19,47].

Ходьба буває:

* дуже повільна - від 60 до 70 кроків / хв (від 2 до 3 км / ч) при ожирінні IV ступеня;

* повільна - від 70 до 90 кроків / хв (від 2 до 3 км / ч) при ожирінні III ступеня; середня - від 90 до 120 кроків / хв (від 4 до 5,6 км / ч) при ожирінні II-I ступеня ;

* швидка - від 120 до 140 кроків / хв (від 5,6 до 6,4 км / ч) при ожирінні II-I ступеня;

* дуже швидка - більше 140 кроків / хв. Її застосовують для осіб з доброю фізичною тренованістю [14,47].

Плавання і гребля. Заняття плаванням роблять різнобічний вплив на організм. Плавання - це засіб фізичної підготовки та загартовування, що має і велике прикладне значення. Воно розвиває витривалість, підвищує життєві функції організму, як показали дослідження, витрата енергії при одному тільки підтримці тіла на воді перевищує обмін спокою в 2-3 рази і більше. У момент плавання витрата енергії збільшується. Величина його залежить від швидкості плавання, величини дистанції, температури води та інших факторів.

Веслування заспокоює нервову систему, надає загальнозміцнюючу дію на організм, тренує серцево - судинну систему, дихальний апарат. Вона зміцнює м'язи верхніх і нижніх кінцівок, тулуба. Веслування емоційна, легко дозується [13].

Плавання, як і веслування, також надає позитивний ефект при ожирінні, оскільки заняття цими видами спорту призводять до значних енерготратам. Заняття веслуванням і плаванням можна організувати на санаторному та поліклінічних етапах. У разі необхідності використовуються гребні тренажери. Заняття плаванням складається з 3 частин: вступної (10 - 15 хв) - заняття в залі ("сухе" плавання); основний (30 - 35 хв) - плавання помірної інтенсивності різними способами з паузами для відпочинку та дихальних вправ (5 - 7 хв ) та заключної (5-7 хв) - вправи біля бортика для відновлення функцій кровообігу і дихання [13].

Спортивні та рухливі ігри. Спортивним (футбол, хокей, баскетбол, волейбол, теніс та ін) і рухливим іграм в попередженні огрядності належить одне з перших місць. Під час ігор немає безперервності зусилля: періоди відносного напруги чергуються з паузами для відпочинку. Ігри проходять з великим емоційним підйомом, надаючи сильний вплив на центральну нервову систему, підвищують функціональні можливості найважливіших внутрішніх органів. Вони сприяють розвитку таких якостей, як швидкість реакції, витривалість, сила, рівновага, координація рухів та ін Якщо ігри проводять на відкритому повітрі при різних умовах погоди, то вони дають ще й гартує. Під час ігор в залежності від темпу, співвідношення сил між командами, емоційного стану гравця втрати маси коливаються від кількох сотень грамів до 2-3 кг [41].

При ожирінні застосовуються гри з надувним м'ячем (відбивання, ловля, перекидання), а також естафетні (на місці, з передачею предметів і з бігом). Зі спортивних ігор, залежно від стану здоров'я і тренованості, рекомендуються: городки, теніс, бадмінтон, волейбол та ін [41].

Заняття на тренажерах. Протипоказання до занять на тренажерах: ожиріння будь-якої етіології IV ступеня; супутні захворювання, що супроводжуються недостатністю кровообігу II і III стадії; гіпертензійним і діенцефальні кризи, загострення калькульозного холециститу, підвищення АТ вище 200/120 мм рт. ст., уражень пульсу до 60 в хвилину.

У комплексному лікуванні ожиріння заняття на тренажерах займають істотне місце. Найкращі результати в зниженні маси тіла у хворих екзогенно-конституційним ожирінням I ступеня дають вправи на тренажерах (велотренажер, гребний велоергометр, тредміл). Хворим з II ступенем ожиріння, мають функціональні зміни серцево - судинної системи або ознаки міокардіодистрофії, при супутній гіпертонічної хвороби не вище IA стадії або артеріальної гіпертензії, раніше займалися фізичною культурою або спортом, у віці до 40 років під час занять на тренажерах рекомендують фізичне навантаження, зухвалу приріст ЧСС на 75% від вихідної частоти серцевого ритму (у спокої). При цьому слід 5-хвилинні навантаження чергувати з 3-хвилинними паузами для відпочинку. Тривалість заняття - 30-90 хв. Курс - 18-20 процедур [42].

Заняття на тренажерах доцільно поєднувати з лікувальною гімнастикою, спеціальними фізичними вправами в басейні для впливу на м'язи черевного преса і іншими формами рухової реабілітації [37,42].

При цьому слід враховувати, що систематичні фізичні вправи, що виконуються на тренажерах (з чергуванням кожні 3 - 5 хв роботи і відпочинку) протягом 60-90 хв занять, сприятливо впливають на клінічні показники і найбільш ефективно впливають на ліпідний обмін.

У процесі занять обов'язкові система контролю за станом здоров'я і самоконтроль. З цією метою вимірюють ЧСС та АТ, оцінюються показники самопочуття і проводять функціональні проби (проба Мартіні, велоергометріческая тест, дихальні проби Штанге, Генчі та ін) [37,42].

Масаж при ожирінні. Завдання масажу при корекції маси тіла - поліпшення крово-і лімфообігу в тканинах і органах, зменшення жирових відкладень в окремих областях (схема 3.1.) [9, 16].

Схема 3.1.

Масаж повинен поєднуватися з фізичними вправами: спочатку гімнастика, а потім масаж. Сеанс корисно проводити після прийому ванни або відвідування парної. Хороший результат дає самомасаж, що виконується у воді в положенні стоячи, а також застосування автомассажеров «Тонус», «Спорт» і т.п. [5]

Масаж при ожирінні застосовується в комплексі із заняттями фізкультурою і в тренажерному залі, а також в лазні (сауні) для посилення обмінних процесів. Страждають ожирінням слід пам'ятати, що після тренувань, відвідування сауни (лазні) для втрати маси (ваги) тіла не слід плавати у холодній воді і приймати холодний душ, так як вони викликають спазм капілярів, і виведення рідини (поту) загальмовується [20].

Методика масажу залежить від особливостей тіла пацієнта і можливостей проведення даного виду масажу. Якщо пацієнт не може лежати на животі (через великі відкладень жиру, задишки) то його укладають на спину, підкладаючи під голову валик або подушку. Масаж починають з нижніх кінцівок, починаючи з стегна, переходячи на гомілку і стопи по відсисаючої методикою. Застосовують прийоми, погладжування, розтирання, розминка і вібрацію. Слід особливу увагу приділяти місцям переходу м'язів у сухожилля. Закінчується масаж нижніх кінцівок охоплюють погладжуваннями по всій поверхні нижніх кінцівок від стопи до тазу [9, 16,22].

Якщо хворий може лягти на живіт, то сеанс загального масажу починають зі спини, потім переходять на шийний відділ ззаду, спину, таз. Всі прийоми проводити з акцентом на розминання, особливо бічні сторони спини (найширших м'язів). Потім робити масаж кінцівок по відсисаючої методикою. Далі хворий перевертається на спину. Масажується ліва нога по передній її поверхні, потім ліва рука від плеча, до пальців кисті. Потім переходять на праву ногу, масажуючи її по передній поверхні; після - на праву руку. Завершують сеанс масажем грудей і живота, перебуваючи, оправа від хворого. На животі всі рухи виробляють за годинниковою стрілкою. Акцент роблять на прийомах розминання (накочування, натиснення). У висновку струшують нижні і верхні кінцівки і живіт. Інтенсивність і тривалість процедур поступово збільшувати від 15 до 60 хвилин. Після процедури необхідний пасивний відпочинок на протязі 15-30 хвилин. Курс лікування - 15-20 процедур [9].

А.М. Крефф відзначає такі особливості проведення масажу для корекції ожиріння [28]:

1. Кращий час для проведення коригуючого масажу вранці, після легкого сніданку, а для ослаблених людей перед обідом.

2. Враховувати особливості клінічних форм, таких як слабкість черевного преса, наявність запорів, вік; тому деякі прийоми не застосовувати (наприклад, ударні).

3. Інтенсивність і тривалість процедур поступово збільшувати від 15 до 60 хв і більше.

4. Загальний масаж з деякими відхиленнями проводити не більше 1-2 разів на тиждень і при цьому враховувати реакцію хворого на масаж.

5. При погіршенні стану, самопочуття, появі слабкості та інших несприятливих явищ масаж по дозуванні зменшити або тимчасово відмінити.

6. Після процедури необхідний пасивний відпочинок протягом 15-30 хв. Бажано і перед масажем відпочивати 10-15 хв, особливо людям із захворюваннями серцево-судинної системи.

7. Якщо дозволено лікарем, то широко використовувати масаж в лазні з відвідуванням парної.

Використовується також точковий масаж наступних точок: RP4 - основна точка прискорення жирового обміну, TR12 - точка зниження апетиту (масаж 3 рази на день); точка вуха «голод» (точка синтетичного апетиту на правому та лівому вусі) [22,49].

При значній тривалості захворювання і високих степенях ожиріння, а також при його симптоматичних формах масаж малоефективний. У жінок прогноз гірше, так як жир у них більше регулюється жіночими статевими гормонами, не беруські участі в енергообміну.

Методика масажу при ожирінні залежить від особливостей статури пацієнта і характеру супутньої патології. Великі відкладення жиру на животі («жирової фартух») в положеннянії пацієнта па кушетці вниз обличчям збільшують тиск на, внутертям органи, що ускладнює роботу легенів і серця і сопровождається нудотою, задишкою, печією, пітливістю і т.п. Якщо більної відчуває незручність, лежи на животі, масаж проводиться в положенні лежачи на спині або на боці, сидячи на табуреті або верхом на стільці [31].

Фізіотерапевтичне лікування при ожирінні. Укутування. При загальному укутуванні оголеного хворого укладають спиною на кушетку, покриту сукняною ковдрою і зверху холщевой простирадлом, змоченим водою температури 25 - 30 ° C і добре віджатою. Потім його загортають у вологу простирадло. Поверх простирадла хворого укутують ковдрами, шию спереду обкладають сухим рушником, на лоб накладають холодний компрес. Після процедури хворого ретельно обтирають і залишають лежати, покритим сухий простирадлом і ковдрою. Тривалість процедури при порушеннях обміну речовин - 50-60 хвилин і більше. Курс лікування - 15-20 процедур [25,26].

Душі. Представляють собою водолікувальні процедури, при яких на тіло людини впливають струменями води різної форми, температури і тиску. Душ Шарко (струевой) - це душ високого тиску. При проведенні процедури хворий стоїть на відстані 3,5-4 метри від душової кафедри. Струмінь води по черзі направляють на ноги, задню, передню і бічні поверхні тіла знизу вгору спочатку віяловій, потім компактним струменем. Для отримання необхідного ефекту зазначені маніпуляції в такому ж порядку проводять кілька разів. Закінчують процедуру віяловій струменем оптимальної температури. Уникають попадання струменя на голову, хребет, ділянку серця, молочні залози, статеві органи. Температура води на початку курсу лікування - 32-35 ° C, в кінці - 20-15 ° C; тиск від 150-200 кПА до 250-300 кПа. Тривалість процедури - від 1-2 до 3-5 хвилин. Курс лікування - 15-20 процедур. Душ Шарко застосовують для підвищення тонусу мускулатури і зменшення товщини жирового шару.

Підводний душ-масаж - це особливий вид водолікувальних процедур, при якому тіло хворого, занурене у ванну, масажують струменем води, що подається під тиском. Масаж водяним струменем викликає виражене почервоніння шкіри, покращує крово-і лімфообіг, стимулює обмін речовин у тканинах [25].

Контрастні ванни. Застосування контрастних ванн в терапії хворих на ожиріння засноване на феномені неспецифічної адаптації різних систем організму (симпатико-адреналової, терморегуляції, периферичного кровообігу) до серії подразників, що сприяє зниженню маси тіла за рахунок активації процесів ліполізу, поліпшенню нейроендокринної регуляції організму, позитивним змінам показників метаболізму, поліпшення психоемоційного стану пацієнтів. У процесі процедури хворі поперемінно занурюються в басейн з гарячою водою (40 ° C), потім в басейн з холодною водою (20 ° C), всього по 3 занурення; застосовується активний руховий режим в холодній ванні. Тривалість перебування в гарячій і холодній воді становить відповідно 3 і 1, 2 і 2, 1 і 3 хвилини. Після процедури тіло ретельно розтирають сухим рушником. Курс 10-12 ванн щодня. Після закінчення процедури пацієнту рекомендується відпочинок 30 хвилин [25,38].

Підводне кишкове промивання. Його проводять за допомогою апарату типу АПКП у ванні ємністю 400-600 літрів або в спеціальному басейні, які повинні знаходитися в окремому приміщенні з душовою установкою і унітазом. Воду з додаванням медикаментів, відвару ромашки, кухонної, англійської, карловарської солі та інших коштів в кількостях, зазначених лікарем, вводять в кишечник порціями від 0,5 до 1,5 літра. Температура води - 38-39 ° C, тривалість процедури - 30-40 хвилин. За цей час через товсту кишку пропускають до 8-10 літрів води на початку лікування і до 12-15 літрів - до кінця його. Звичайно проводять не більше 6-10 процедур по 1-2 на тиждень. Промивання кишечника слід робити натщесерце або не раніше ніж через 3-5 год після їжі. Після процедури хворий повинен прийняти душ і відпочивати лежачи на кушетці з теплою грілкою на животі [26].

Баня. Лазня з давніх часів використовується як прекрасний засіб збереження здоров'я. Вона робить благотворний вплив на ЦНС, нервово-м'язовий апарат, кровообіг, шкіру та інші органи. Під впливом лазні посилюється мікроциркуляція (збільшується кількість функціонуючих капілярів), усувається венозний застій, поліпшуються процеси регенерації тканин, підвищується температура шкіри, знижується м'язовий тонус, зменшується біль.

Баня активно впливає на газообмін, мінеральний і білковий обміни, збільшуючи виділення з організму сечовини, молочної кислоти. Все це позитивно позначається на функції внутрішніх органів і життєдіяльності організму. З потом з організму виводяться продукти розпаду. Відбувається мобілізація захисно-пристосувальних механізмів організму [6,7].

Магнітотерапія. Транскраніальна магнітотерапія спрямована на зниження маси тіла, поліпшення сну, зменшення інтенсивності головного болю, зниження артеріального тиску, нормалізацію ліпідного обміну і тим самим усунення факторів ризику розвитку цукрового діабету другого типу і серцево - судинних захворювань. Процедура магнітотерапії проводиться в положенні хворого лежачи або сидячи щодня протягом 10-15 днів [10,11].

Ультразвукова терапія. Ультразвукова терапія застосовується в якості фактора місцевої дії на локальні відкладення жирової тканини. Поліпшується місцеве крово-і лімфообіг, що сприяє збільшенню оксигенації тканин і метаболізму. На область передньо поверхні стегон або передньої стінки живота впливають ультразвуковою частотою 880 кГц, інтенсивність 1,0-1,2 Вт / см І в постійному режимі по лабільною методикою. Впливають на живіт або стегна, тривалість 15 хвилин у першому і по 8 хвилин на кожну сторону в другому випадку. Процедуру проводять щодня всього 10-12 на курс [25,34,38].

1.3 Дієтотерапія

Мета лікувального харчування - мобілізація жирів з жирових депо, зниження збудливості харчового центру (апетиту) і гальмування синтезу жирів в організмі з легкозасвоюваних вуглеводів [23].

Лікування ожиріння і в подальшому збереження нормальної маси тіла - не епізод, а лікувальний захід, яке проводять в перебігу всього життя. Сам хворий повинен брати активну участь у збереженні та покращенні свого здоров'я. Від звичного харчового режиму до нового переходять поступово, тривало змінюючи характер харчування, харчових звичок, а не тимчасовим обмеженням вживанням певних продуктів. Кількість споживаної їжі і її калорійність зменшують таким чином, щоб у хворих не було відчуття вираженого голоду, щоб лікування не викликало різкої слабкості і нервового роздратування [18,44].

Важливе місце в лікуванні та реабілітації при ожирінні займає раціональне харчування з обмеженням жирів і вуглеводів. Кількість жиру в добовому раціоні знижують до 0,7-0,8 г / кг, при цьому мають бути присутні рослинні жири (1,3-1,4 г / кг), різко обмежують кількість вуглеводів - до 2,5-2,7 г / кг (добова норма 5,2-5,6 г / кг), насамперед за рахунок виключення цукру, хліба, кондитерських виробів, солодких напоїв. Кількість білків в їжі підвищують, що попереджає втрати тканинного білка, підвищує енерговитрати за рахунок засвоєння білків, створює відчуття ситості [41].

Рекомендується наступний розподіл добової калорійності: сніданок - 25%, другий сніданок - 10%, обід - 35%, полуденок - 10%, вечеря - 20% [35].

Необхідно дотримуватися наступних рекомендацій [18]:

* їжте менше жирної їжі;

* відмовтеся від солодощів (шоколад, цукерки, кондитерські вироби, солодкі напої), обмежте споживання цукру (одне або два солодких страви на тиждень);

* їжте більше низькокалорійних об'ємних і високоволокністих продуктів (сирі овочі, фрукти), хлібні вироби грубого помелу;

* віддавайте перевагу пісне м'ясо, птицю, рибу;

* обмежте борошняні страви, включаючи хліб і булочні вироби, скоротіть споживання картоплі;

* обмежте споживання солей натрію, джерелами якого є: кухонна сіль, різні соління, консервована яловичина і свинина, сосиски, шинка, бекон, ковбаси, сир, консервовані супи та овочі, соуси. Кухонну сіль приймати до 5-8 г на день, головним чином використовуючи її для підсолювання під час їжі;

* обмежте прийом вільної рідини до 1-1,2 літра в день, це посилить розпад жиру як джерела "внутрішньої" води;

* виключити з харчування продукти, які збуджують апетит;

* виключити алкогольні напої, які підвищують апетит і є джерелами енергії;

* виключаються рідкісні і рясні прийоми їжі, особливо основного її прийому на вечерю, тому ні в якому разі не наїдайтеся перед сном;