Класичний масаж як метод фізичної реабілітації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. Класичний масаж як метод фізичної реабілітації. Масаж є ефективним і простим методом лікування і профілактики тих чи інших недуг. Застосування масажу сприяє зменшенню (ліквідації) білю, набряків, спайок, нормалізації полових функцій, прискоренню процесів репаративної регенерації травмованих тканин і т.п. Ефективність масажу зростає при ранньому застосуванні його в сполученні з фізіо- і гідротерапією, різними мазями, тейпами, оксигенотерапією, ЛФК, мануальною терапією, вправами на розтягування сполучнотканних утворень і ін.

Класичний масаж можна класифікувати по тим нозологичним одиницям, при яких він застосовується: масаж при травмах і захворюваннях опорно-рухового апарата, масаж при травмах і захворюваннях нервової системи, масаж при травмах і захворюваннях внутрішніх органів і т.д. Для кожної групи захворювань характерні свої особливості техніки і методики сеансу масажу. При кожнім захворюванні методика масажу залежить: від етіології патогенезу, клінічної форми, плину і диференціюється в зв'язку в з цими факторами.

Ціль роботи - вивчити основні поняття і методики класичного масажу, охарактеризувати їх, досліджувати позитивний вплив масажу на організм людини.

Об'єктом дослідження в курсової роботи є фізіологічні показники людини в процесі дозованого впливу лікувального масажу, на прикладі групи досліджуваних хворих.

Предмет дослідження - вплив масажу, його лікувальний і профілактичний вплив на організм людини. При підготовці до дослідження і написання роботи були поставлені наступні задачі:

1. На основі аналізу літературних джерел визначити ефективність і лікувальний вплив масажу в реабілітації різних захворювань.

2. За допомогою обстеження двох груп людей із захворюваннями органів дихання і застосування класичного масажу тільки в одній з досліджуваних груп, виявити рівень ефективності даного методу реабілітації.

3. Порівняти і проаналізувати отримані результати.

Гіпотеза - ми припустимо, що доповнення класичного масажу до інших методів фізичної реабілітації в одній з досліджуваних груп, буде сприяти посиленню лікувального впливу на органи дихання: нормалізації функцій зовнішнього подиху, зменшенню нерівномірності локальної вентиляції легень. Отже, у другій групі класичний масаж як засіб фізичної реабілітації застосовуватися не буде.

Глава І. Сутність і механізми фізіологічного впливу класичного масажу на організм людини

Розділ 1. Механізм дії фізичних лікувальних факторів

1.1 Вплив масажу на шкіру

Шкіра - складний орган, що є зовнішнім покривом тіла, що виконує захисні і різноманітні фізіологічні функції.

Масаж робить на шкіру різноманітний вплив. Він поліпшує трофічні процеси в шкірі, очищає шкіру від слущиваних кліток эпідерміса, стимулює секреторну функцію потових і сальних залоз. Доброчинний вплив масажу на шкірно-м'язовий тонус. Поглажування й інші прийоми масажу поліпшують скорочувальну функцію шкірних м'язів, сприяючи її еластичності і пружності.

Під впливом масажу в шкірі утворяться фізіологічно активні гістаміноподібні речовини, а також інші продукти білкового розпаду, що викликають судинорозширювальний ефект у шкірі, що поширюється на глибоко лежачі шари, що доходить до м'язової тканини і робить рефлекторний вплив на весь організм.

Під впливом масажу, у результаті посиленого кровопостачання, шкіра здобуває разовий здоровий відтінок, підвищується шкірно-м'язовий тонус що робить шкіру гладкої, щільної й еластичний.

Масаж активує просування тканевої рідини, підсилює кровоток викликає зсув тканин і їхнє розтягування, що поліпшує подих і харчування шкіри, прискорює розсмоктування тканевих інфільтратів, зменшує атрофію.

1.2 Вплив масажу на нервову систему

Масаж поліпшує функціональну здатність центральної нервової системи, підсилює її регулюючу і координуючу функцію, стимулює регенеративні процеси і процеси відновлення функції периферичних нервів.

Збудливість нервової системи в залежності від вихідного. функціонального її стану і методики масажу може знижуватися чи підвищуватися.

Суб'єктивні відчуття під час масажу звичайно виявляються позитивними емоціями приємного стану спокою, свіжості і легкості. У той же час масаж може робити і збудливе дія на центральну нервову систему. При неправильно встановлених показаннях і підборі методики дія масажу може виявлятися погіршенням загального стану, дратівливістю, загальною слабістю, болючими відчуттями в тканинах чи посиленням болю в патологічному вогнищі аж до загострення процесу. Практикуючи масаж, не можна допускати болючих відчуттів, тому що болючі подразники рефлекторно викликають ряд несприятливих вегетативних реакцій які можуть супроводжуватися підвищенням рівня змісту адреналіну і глюкози в крові, підвищенням, артеріального тиску і звертання крові.

Адекватна реакція на процедуру масажу виявляється приємним відчуттям зігрівання тканин, ослабленням їхньої·напруги, зменшенням болю, поліпшенням загального самопочуття. Якщо масаж підсилює болючі відчуття, викликає несприятливі реакції з боку серцево-судинної й іншої систем, супроводжується появою загальної слабості, погіршенням самопочуття хворого, такі процедури протипоказані. У таких випадках необхідно більш ретельно, диференційовано підібрати методику і дозування; в облич літнього віку негативна реакція на масаж може виявлятися у виді болю, крововиливів у шкіру, спазму судин, підвищення тонусу м'язів.

Застосовуючи диференційовано за формою, силі і тривалості масажні маніпуляції, представляється можливим змінювати функціональний стан кори великого мозку, чи знижувати підвищувати загальну нервову збудливість, підсилювати глибокі й оживляти втрачені рефлекси.

1.3 Вплив масажу на кровоносну і лімфатичну системи

Масаж благотворно впливає на серцево-судинну систему. Завдяки масажу кров відтікає від внутрішніх органів до поверхні шкіри і до м'язових шарів, настає помірне розширення периферичних судин, полегшується робота серця, підвищується його нагнітальна здатність, поліпшуються кровопостачання і скорочувальна. здатність серцевого м'яза, усуваються застійні явища в малому і великому колах кровообігу, оживляється обмін у клітках, підвищується поглинання тканинами кисню.

Масаж також стимулює кровотворну функцію, сприяючи підвищенню змісту в крові гемоглобіну й еритроцитів.

Вплив масажу на серцево-судинну систему насамперед виявляється в розширенні і збільшенні кількості функціонуючих капілярів. Під впливом масажу, особливо розминання, у масируємого м'язу число розкритих капілярів і ширина їх різко зростають.

У результаті активного розкриття капілярної мережі полегшується просування крові по артеріях і прискорюється венозний струм, що полегшує роботу серця.

Масаж викликає незначні зміни артеріального тиску. Наприклад, у здорових людей загальний масаж підвищує сістолічного тиск на 1,33-2 кпа (1015 мм рт. ст.) і викликає незначне зниження діастолічного тиску.

Виражений вплив робить масаж на лімфоток. Лімфатична мережа тісно зв'язана з кровоносною системою. Ослаблення руху лімфи приводить до погіршення харчування тканин і кліток, до зниження їхніх обмінних процесів, виникненню набряків. Рухи, що масажують, проводять по ходу лімфатичного струму до розташування найближчих лімфатичних вузлів.

1.4 Вплив масажу на опорно-руховий апарат

Вплив масажу більш ефективно, коли м'язи зігріті чи масаж проводять у теплому приміщенні. Розслаблений стан м'яза спостерігається в тому випадку, коли місця її прикріплення зближені й відсутні який-небудь опір у виді вага чи скорочення м'язів. Найбільш повне розслаблення м'язів настає тоді, коли суглоби кінцівок зігнуті під визначеному кутом. Таке положення (позицію) є середнім фізіологічним положенням. Середньофізіологічні позиції сегментів тіла використовуються в практиці масажу. Стан розслаблення м'язів (релаксація) є неодмінною умовою ефективності проведення масажних маніпуляцій. На посилення збуджувальних процесів під впливом масажу, особливо прийомів розминання, указують багато дослідників, підкреслюючи значення масажу як засобу відновлення функціональної недостатності м'язів, боротьби зі стомленням і стимулювання в організмі процесів газообміну. Масаж є активним подразником і сприяє максимальному підвищенню працездатності утомлених м'язів. Масаж у виді розминання м'язової тканини підвищує загальну збудливість організму, рефлекторно впливаючи на підвищення функціонального стану мозкових центрів.

1.5 Вплив масажу на обмін речовин

Масаж активно впливає на газообмін, мінеральний і білковий обміни. виділення з організму мінеральних солей - натрію хлориду, неорганічного фосфору й азотистих органічних речовин сечі - сечовини, сечової кислоти. Усе це ,позитивно позначається на функції внутрішніх органів і життєдіяльності організму. Під дією масажу в шкірі утворяться продукти білкового обміну - гістамін, ацетилхолін, що струмом крові розносяться по всьому організмі, роблячи резорбтивний вплив на тканини й органи. Під впливом масажу підсилюється сечовиділення. Експериментально встановлене, що підвищене сечовиділення і збільшення виділення азоту можуть продовжуватися протягом цілої доби після проведення процедури масажу. Масаж, зроблений після фізичної роботи, підсилює сечовиділення і підвищує виділення азотистих речовин. Масаж підсилює збуджувальні процеси в ЦНС, позитивно позначається на процесах газообміну, збільшуючи хвилинний обсяг подиху і споживання кисню тканинами. При розминані м'язів усього тіла встановлено, що хвилинний обсяг подиху під час масажу збільшується на 24,2 %, а споживання кисню на 33%. Подих учащається на один рух і трохи поглиблюється (на 53,4 мол). Після масажу МОД збільшується на 10,4%, а споживання кисню на 19,3%. Зміна процесів газообміну при місцевому масажі залежать від місця впливу.

1.6 Загальні протипоказання до призначення класичного масажу

Масаж протипоказаний при наступних захворюваннях і станах організму:

1. грибкові і гнійничкові захворювання шкіри (эпідермофітія, піодермія й ін.);

2. гострі респіраторні захворювання (грип, ОРЗ і ін.) при температурі тіла вище 37,50 С;

3. фурункульоз;

4. інфіковані рані;

5. ангіна;

6. артрити в стадії загострення;

7. гемартрози;

8. онкологічні захворювання;

9. гостра кропивниця, набряк Квінке;

10. тромбофлебіт;

11. трофічні виразки;

12. тромбоз судин;

13. хвороби крові, капілярів;

14. активна форма туберкульозу;

15. ревматизм в активній фазі;

16. гострі болі, каузалгичні болю;

17. гострий період травми, гематоми;

18. виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки в стадії загострення;

19. гострий холецистит, гострий коліт;

20. маткова кровотеча;

21. менструація;

22. гострі гінекологічні захворювання (аднексит, кольпіт і ін.).

Крім того, при різних травмах, захворюваннях, можуть бути тимчасові протипоказання до масажу, що визначає лікар. Масаж може бути відмінний при загостренні, поганий переносимості хворим процедур масажу.

Розділ 2. Техніка класичного масажу. Основні прийоми та їх різновиди

Техніка масажу складається з безлічі різних прийомів. Класифікація цих прийомів перетерпіла ряд змін і удосконалень.

2.1 Поглажування

Поглажування - це найбільше часто використовуваний масажний прийом. Він полягає в ковзанні руки (рук) по шкірі. Шкіра при цьому не зрушується. Шкіра при цьому не зрушується. Види поглажування: площинне, що обхоплює (непереривчасте, переривчасте).

Техніка виконання. Поглажування виконують подушечкою великого пальця на невеликих ділянках тіла (межкостні м'яза, у місцях виходу нерва, по його ходу й ін.), подушечками ІІ - V пальців, підставою долоні, куркулями, долонною і тильною поверхнею кисті (кистей).

При площинному поглажуванні кисть (долоня) сковзає по поверхні шкіри, щільно прилягаючи до неї. Торкання повинне бути ніжним, м'яким. Його виконують однієї чи двома руками як по ходу струму лімфи, так і проти нього.

При обхоплюючому непереривчастому поглажувані кисть (долоня) повинна щільно обхоплювати масируєму ділянку і сковзати від периферії до центра, по ходу судин, що сприяє посиленню крово- і лімфотока. Рух руки (рук) повинне бути повільним.

Обхоплююче переривчасте поглажування виконують щільно прилягаючою кистю (долонею) до масируємої ділянки. Руки (рука) рухаються по невеликих ділянках енергійно, те обхоплюючи і здавлюючи, те відпускаючи. Рухи повинні бути ритмічними. Таке поглажування застосовують переважно на кінцівках.

Різновиду прийомів поглаживания. Гребнеобразный варіант поглаживания виконують проксимальними фалангами зігнутих пальців. При масуванні спини, сідниць, стегон великий палець лівої руки, затискають правою рукою.

Цей прийом застосовують на долонях, підошвах, поперековій області, тильній поверхні гомілки й ін.

Глаження здійснюється пальцями однієї чи обох кистей, що при цьому згинаються в пястно-фалангових суглобах під прямим кутом до долоні і тильною поверхнею проксимальних і середніх фаланг останніх чотирьох пальців проводять поглажування, а в зворотному напрямку - поглажування подушечками прямих пальців - граблеобразний прийом. Найбільше часто застосовують цей варіант при масажі спини, стегон і ін.

Концентричне поглажування - це поглажування двома руками, обхопивши суглоб, рухи йдуть від гомілковостопного суглоба до пахової області. З однієї сторони розташовуються великі пальці, з іншого боку - інші, проводять кругові рухи, що погладжують. Концентричне поглажування застосовують при масажі суглобів, кінцівок, м'язів надплечья, шиї.

Щипцеобразний варіант поглажування виконують великим і вказівної (чи великим і іншими) пальцями; захопивши при цьому чи м'яз суглоб (як щипцями), проводять поглажування на всьому його протязі. Цей варіант застосовують при масажі дрібних суглобів, окремих м'язів.

2.2 Розтирання

Розтирання складається в зсуві, пересуванні, розтяганні тканин у різних напрямках. При цьому шкіра зрушується разом з рукою масажиста. Цей прийом робить більш глибокий вплив на тканині, чим поглажування, і проводять його по ходу крово- і лімфотока. При розтиранні м'язів спини - нагору і зверху вниз. Розтирання виконують долонною поверхнею кисті, буграми великих пальців, подушечками вказівних чи середніх або ІІ - V пальців, підставою долоні, куркулями, ліктьовим краєм кисті (чи передпліччя), кістковими виступами фаланг пальців, зігнутих у куркуля. Розтирання виконують однієї чи двома руками подовжньо, поперечно, колообразно, зігзагообразно (чи спиралевідно).

Техніка виконання. Розтирання долонною поверхнею кисті: кисть щільно притискають до масируємої ділянки, пальці при цьому також притиснутий друг до друга, великий відведений убік ; роблять зсув шкіри і підшкірної жирової клітковини. Прийом проводять однієї чи двома руками.

Розтирання подушечками пальців: великий палець притискається до вказівного, а подушечки ІІ - V пальців щільно до масируємої ділянки; зрушуючи шкіру і підшкірну жирову клітковину. Цей прийом можна проводити з обтяженням.

Його найбільше часто застосовують при масажі спини (особливо паравертебральних зон), сідниць, суглобів, міжреберних м'язів, тилу стопи і кисті, п'яткового сухожилля.

Розтирання ліктьовим краєм кисті (ребром чи кисті передпліччям); кисть щільно притискають до масируємої ділянки; виконують масажні рухи чи прямолінійно по колу. Цей прийом проводять на спині, в області надплечья, стегнах.

Розтирання куркулями проводять на великих м'язах (спини, стегон, сідниць і ін.). Пальці стискають у куркуля, і розтирання роблять з боку зігнутих пальців, а також з боку мізинця куркулем (куркулями).

Розтирання кістковими виступами фаланг пальців найбільше часто застосовують при масажі спини, стегон, підошви, долонь, живота. Пальці стискають у куркуля, і кістковими виступами дистальних кінців проксимальних фаланг проводять розтирання. Прийом виконують однієї чи двома руками.

Розтирання підставою долоні проводять на м'язах спини (паравертебральние зони), суглобах, стегнах, на передніх гомілкових м'язах і ін. Підстава долоні щільно притиску ют до масируємої ділянки і проводять тиск зі зсувом шкіри і підшкірної жирової клітковини в різних напрямках. Розтирання роблять однієї чи двома руками.

Різновиду прийомів розтирання. Гребнеобразне розтирання виконують середніми фалангами і застосовують на м'язах спини, стегон, большеберцових м'язах гомілки, підошвах, долонях, животі.

Щипцеобразне розтирання виконують з однієї сторони великим пальцем, з іншого боку - іншими пальцями в подовжньому і поперечному напрямках. Цей прийом застосовують при масуванні лучезап'ястного суглоба, м'язів передпліччя, п'яткового сухожилля й ін.

2.3 Розминання

Розминання - основний масажний прийом, у технічному відношенні він найбільш складний. Розминання полягає в непереривчастому (чи переривчастому) захоплюванні, підведенні, здавлюванні, віджиманні, розтиранні, стисканні, зрушуванні, "перетиранню" тканин (м'язів). У загальній схемі масажу Розминання повинне займати 6075 % від загального часу, відведеного на всю процедуру. Види розминання: непереривчасте, переривчасте.

Техніка виконання. Ординарне розминання виконують однією рукою. Щільно обхопивши масируємий м'яз долонею (з однієї сторони м'яза розташовується великий палець, а з іншого боку - всі інші), її піднімають, здавлюючи між пальцями і роблячи поступальні рухи.

Інший варіант ординарного розминання: щільно обхопивши м'яз, неї розминають між пальцями (де на масируємий м'яз з однієї сторони давлять великим пальцем, з іншого боку - всіма іншими) і просуваються по її довжині. Розминання повинно бути м'яким, плавним, без хворобливих відчуттів. Ординарне озминання застосовують на м'язах кінцівок, спини.

Розминання двома руками (подвійне кільцеве) у поперечному напрямку виконують так: щільно обхопивши масируємий м'яз (м'яза) руками (з однієї сторони м'яза знаходяться великі пальці, а з іншого боку - всі інші), однією рукою відтягають (піднімають) її (їх) догори, здавлюють і віджимають, а іншої віджимають донизу, поступово просуваючи по ходу м'яза. Масажні рухи м'які, без ривків. Розминання двома руками найбільше часто проводять на спині, сідницях, животі, кінцівках.

Розминання двома руками в подовжньому напрямку: щільно обхопивши руками (долонями) масируємого м'яза (наприклад, стегна), великі пальці розташовують зверху м'яза, а інші - знизу. Великими пальцями надавлюють, віджимають м'яз, а іншими підштовхують (здавлюють) її знизу. Рухи поступальні, м'які, плавні.

Переривчасте розминання: Масажні рухи виконують однієї чи двома руками в поперечному і подовжньому напрямках, але руху руками нерівномірні, переривчасті, стрибкоподібні.

Різновиду прийомів розминання. Щипцеобразне розминання виконують великим і іншим пальцями (вони приймають форму щипців); м'яз захоплюють, відтягають догори, а потім розминають між пальцями. Цей прийом застосовують на найдовших м'язах спини, передпліччя, більшеберцових м'язах гомілки й ін.

Валяння являє собою ніжний вид розминання і застосовують його на кінцівках (м'язах стегна, плеча). Руки (долоні) розташовуються паралельно (одна рука з однієї сторони м'яза - чи стегна плеча, інша - з іншої) і стискають, переміщають "перетирають") м'яза між долонями

Зрушування виконують великими пальцями з однієї сторони і всіма іншими - з іншої. Підлягаючі тканини піднімають і захоплюють у складку, потім ритмічними рухами зрушують убік . Зрушування проводять на м'язах спини, стопах, на рубцевих зрощеннях.

Пощипування роблять великим і вказівним пальцями (чи великим пальцем і всіма іншими) однієї чи обох рук. М'язову тканину при цьому захоплюють і відтягають догори. Пощипування сполучать, як правило, з поглажуванням і застосовують при рубцевих змінах, ущільненнях і ін.

Витяжіння (розтягання) виконують великими пальцями, що розташовуються друг проти друга на масируємої ділянці і здійснюють плавне розтягування. Застосовують при спайках, фляках, м'язових ущільненнях і ін.

Натиснення проводять переривчасто кінцями вказівного чи великого пальців (чи ІІ - V пальцями) у місцях виходу нервів (особливо спинномозкових) на м'язах обличчя (при парезі лицьового нерва, зів'яненні шкіри й ін.) і ін.

Розминання підставою долоні проводять на м'язах спини (паравертебральних зон), стегнах, передніх більшеберцових м'язах, великих суглобах. Підстава долоні щільно притиснуто до масируємої ділянки, проводять тиск на тканині в різних напрямках.

Розминання великими пальцями: кисть (долоню) накладають на масируємий м'яз (наприклад, на ікроножну), великий палець направляють уперед (по лінії м'язів) і їм здійснюють кругові обертальні рухи (по годинній стрілці) з натисненням на м'яз і просуванням до підколінної ямки. Розминання йде по двох лініях. Наприклад, внутрішня частина правого ікроножного м'яза масажується лівою рукою, а зовнішня її частина - правої. Розминання великими пальцями м'язів спини (паравертебральних зон) здійснюють спиралевідно, лінійно.

Вижимання виконують бугром великого чи пальця його подушечкою прямолінійно з великим тиском на масируємий м'яз. Вижимання з обтяженням здійснюють бугром великого пальця, де на великий палець чи надавлюють підставою іншої долоні (кисті), чи ІІ - V пальцями.

2.4 Вібрація та ударні прийоми

лікувальний масаж реабілітація легеневий

Вібрація - це передача масируємої ділянці тіла коливальних рухів, вироблених рівномірно, але з різними швидкістю й амплітудою. Виконують процедуру долонною поверхнею, дистальними фалангами одного пальця, великого і вказівного (чи вказівного, середнього і безіменного), великого й іншого пальців, долонею, куркулем.

Вона робить сильне, і різноманітний вплив на глибоко розташовані тканини, нерви, кісти. Руху рук масажиста при цьому повинні бути ніжними, м'якими, безболісними. Вібрація викликає відповідні реакції по типі шкірно-вісцеральних, моторно-вісцеральних і вісцеро-вісцеральних рефлексів. ' Види вібрації: непереривчаста (стабільна, лабільна),.переривчаста.

Непереривчасту стабільну вібрацію проводять на одному місці, без відриву руки масажиста; лабільну виконують на всьому протязі масируємої ділянки. При цьому масируєма ділянка повинна бути фіксована, а рука масажиста не повинна "провалюватися" під час виконання вібрації.

Цей прийом виконують у подовжньому, поперечному напрямках, зигзагообразно й ін. Крапкову вібрацію виконують подушечкою одного пальця. До масируємої крапки щільно притискають палець і проводять швидкі коливальні рухи. Цей вид вібрації застосовують при впливі на місця виходів нервів, біологічно активні крапки (БАК), при ущільненнях у м'язах.

Великим і вказівним пальцями (чи великим і іншим пальцями) проводять вібрацію в області спини (місць виходу нервових корінців), гортані, на м'язах кінцівок. При цьому пальці притискають до масируємої ділянки і проводять швидкі ритмічні коливальні рухи.

Долонею (долонями) вібрацію виконують на спині, животі, грудній клітці, стегнах і ін. Долоню щільно притискають до масируємої ділянки і виконують коливальні рухи (з натисненням) з поступальним рухом.

Переривчаста вібрація характеризується неритмічним впливом на масируємих ділянка, тому що рука масажиста періодично відривається від місця впливу. Її застосовують на місцях виходу нервів, на БАК, ущільнених м'язах (при міозитах, міогельозах і ін.) і виконують пучкою , пальцями, долонею.

Різновиду прийомів вібрації. Струшування проводять на верхніх і нижніх кінцівках. Масажист бере, наприклад, верхню кінцівку за кисть і злегка натягає на себе, роблячи швидкі коливальні струшування. Необхідно, щоб м'яза були розслаблені, і рука згиналася в ліктьовому суглобі. Струшування нижньої кінцівки проводять у положенні лежачи на спині.

Масажист однією рукою підтримує ногу з боку п'яткового сухожилля, а іншої - з боку тилу стопи. Натягаючи її на себе, робить коливальні рухи. Цей варіант вібрації допомагає розслабленню м'язів і поліпшенню кровообігу. Треба бути обережним при виконанні струшування верхньої кінцівки, особливо в облич літнього віку, при звичному вивиху, проведенні масажу в сауні (парній лазні), особливо при прийомі міорелаксантів.

Струс застосовують на м'язах кінцівок, на сідницях, гортані, грудній клітці, тазі, при впливі на внутрішні органи. Струс на ікроножний м'яз, наприклад, проводять при зігнутій нозі в колінному і тазостегновому суглобах. При потряхувані правого ікроножного м'яза лівою рукою фіксують колінний суглоб, а правої, захопивши великим пальцем і іншими, роблять коливальні рухи убік (руху руки - від п'яткового сухожилля до підколінної ямки), Потряхування м'язів стегна передньої і задньої груп виконують при їхньому розслабленні (під колінний суглоб підкладають валик) - це коливальні рухи чотириглавого м'яза стегна. При потряхувані м'язів стегна задньої групи массируемый лежить на животі, під гомілковостопний суглоб підкладають валик і роблять ті ж рухи.

"Пересікання" області живота проводять кистю однієї руки при відведеному великому пальці з однієї сторони й ІІ - ІІІ пальцями зигзагообразно знизу нагору (від лобкової області до мечоподібного відростка) - з іншої сторони.

Різновид ударних прийомів. Поплескування здійснюють долонною поверхнею кисті (великий палець притиснутий) чи кистю при злегка зігнутих пальцях. Його виконують однієї чи двома руками поперемінно, м'яко, в основному на м'язах спини, стегнах, сідницях.

Поколачування роблять кулаком (його ліктьовим краєм) і кінчиками пальців. Руху випливають одне за іншим, сила нанесення удару залежить від місця впливу. Цей варіант вібрації проводять на спині, сідницях, стегнах; грудній клітці, по ходу кишечнику.

Рублення ребром кисті: пальці прямі чи розведені і при ударі розслаблені так, що удар зм'якшується. Виконують процедуру однієї чи двома руками поперемінно і ритмічно на м'язах спини, сідницях, грудній клітці, кінцівках. Рублення проводять у подовжньому і поперечному напрямках.

Розділ 3. Клініко-фізіологічне обґрунтування застосування масажу як засобу фізичної реабілітації при бронхо-легеневих патологіях

Масаж грудної клітки у виді поглажування, розтирання і разминання збільшує глибину і ритм подиху. Це можна зв'язати з моторно-вісцеральними і шкірно-легеневими рефлексами, що приводять до зниження збудливості дихального центра. На значення нервово-рефлекторної ланки в механізмі дії масажу указують В.И. Дубровський і А.А. Коміссаров, що вивчали вплив масажу на локальну вентиляцію легень, вона різко зростала при розвитку ускладнень як з боку легень (пневмонії), так і з боку черевної порожнини (перитоніт). Під впливом масажу й оксигенотерапії (2-3 рази в день) ця нерівномірність локальної вентиляції легень зменшувалася. У наступні дні нерівномірність вентиляції ураженої легені зникала.

Під впливом масажу у виді поглажвання і разминання підвищується газообмін. Застосування загального масажу в ранньому післяопераційному періоді сприяє нормалізації функцій зовнішнього подиху, отхождению мокротиння (Дубровський В.И. 1971). А.Д. Солодовніков (1981) відзначив тенденцію до нормалізації ряду показників функцій зовнішнього подиху в хворих із хронічними неспецифічними захворюваннями легень під впливом класичного масажу грудної клітки в сполученні з вібромасажем.

C. Heckmann і співавтори (1985) досліджували вплив класичного масажу спини на легеневу систему, відзначили підвищення хвилинного обсягу подиху, обміну речовин і ін.

Масаж грудної клітки, дихальних м'язів і спини утворить легенево-шкірний рефлекс, що збільшує рухливість грудної клітки і поліпшує виведення мокротиння (при її наявності). Фізіологічні дослідження показують, що реґіонарна активність верхівок легень у вертикальному положенні складає 1/2 - 1/3 від вентиляції нижніх відділів. Вентиляція окремих сегментів легень залежить від руху відповідних ребер. В.И. Дубровський (1973, 1982) довів, що масажуючи грудну клітку, спину, дихальні м'язи, а також здавлюючи першу можна збільшити вентиляцію відповідних сегментів легень і кровообіг.

3.1 Методи і задачі масажу при захворюваннях органів дихання

3.1.1 Гострий бронхіт

Бронхіт гострий виникає в результаті охолодження і вдихання холодного повітря, особливо при вимиканні носового подиху.

При впливі масажем на міжреберні м'язи і паравертебральные сегменти хребта виникає відповідна реакція органів подиху, діафрагми й ін.

При здавлюванні грудної клітки відбувається роздратування рецепторів альвеол, кореня легені і плеври, що створює умови для підвищення збудливості дихального центра (инспираторных нейронів) і активного вдиху.

3адачи масажу: нормалізувати кровообіг у бронхах, зробити протизапальне, спазмолітину та розсмоктувальнудію, поліпшити відхаркування мокротиння (при її наявності).

Методика масажу. У положенні хворого лежачи на животі (ножной кінець піднятий) масажують спину, застосовуючи поглажування, розтирання, разминання, потім роблять розтирання межреберій. Масаж грудної клітки виконують у положенні хворого лежачи на спині. Спочатку роблять площинне і що обхоплює поглажування грудної клітки (ноги зігнуті в колінних і тазостегнових суглобах), потім розтирання межреберій, разминання грудних м'язів, вібрацію грудної клітки.

При розтиранні межреберій руки масажиста розташовуються паралельно ребрам і сковзають від грудини до хребетного стовпа. При масажі різних відділів грудної клітки руки масажиста спочатку знаходяться на нижнєбоковому відділі її (ближче до діафрагми), а під час видиху рухаються до грудини (до кінця видиху стискають грудну клітку). Потім масажист переносить обох рук до пахвових ямок і виконує ті ж рухи. Такі прийоми варто проводити протягом 2-3 хв. Рух діафрагми і здавлювання нижніх ребер на видиху поліпшують вентиляцію нижніх часток легень.

Тривалість масажу 15-20 хв.

3.1.2 Емфізема легень

У розвитку її основне значення має фактор порушення бронхіальної прохідності через катаральне запалення бронхів і бронхоспазмов. Порушується також кровообіг і іннервація легень. Приєднуються і нейрорефлекторні порушення.

Емфізема легень веде до порушення газообміну між легенями і кров'ю з розвитком гіпоксемії.

Задачі масажу: запобігти подальший розвиток процесу, нормалізувати функцію подиху, зменшити (ліквідувати) гіпоксію тканин, кашель, поліпшити локальну вентиляцію легень, метаболізм і сон хворого.

Методика масажу. Положення хворого лежачи на спині і животі (з піднятим ножним кінцем кушетки). Проводять масаж м'язів надплеччя, спини (до нижніх кутів лопаток), застосовують прийоми сегментарного впливу на паравертебральні області; масажують дихальну мускулатуру, м'язи живота і нижні кінцівки. Включають прийоми активізації подиху, перкуссіонний масаж.

Тривалість масажу 8-10 хв.

Курс 15-20 процедур. У році проводять 2-3 профілактичних курсу масажу.

3.1.3 Бронхіальна астма

Бронхіальна астма характеризується приступами ядухи різної тривалості і частоти. Може протікати у виді тривалих станів утрудненого подиху.

Приступи ядухи виникають у зв'язку з підвищенням збудливості парасимпатическої нервової системи, що викликає спазм бронхіальної мускулатури і гіперсекрецію бронхіальних слизуватих залоз. Під час приступу часто буває сухий кашель, тахікардія. Масаж проводять у межприступному періоді.

Методика масажу. Масажують коміркову область, спину, потім грудну клітку, дихальну мускулатуру (грудиноключично-сосцевидні, міжреберні м'язи, м'язи живота). Проводять сильний масаж м'язів спини (особливо паравертебральних областей). Положення на кушетці з піднятим ножним кінцем.

Тривалість масажу 10-15 хв. Курс 15-20 процедур. Масаж проводять до виконання фізичних навантажень.

3.1.4 Хронічні неспецифічні захворювання легень (хронічний бронхіт, хронічна пневмонія)

Містять у собі хронічну пневмонію і хронічний бронхіт.

Під хронічною пневмонією варто розуміти повторні інфекційні процеси в паренхімі легень однієї і тієї ж локалізації.

Хронічний бронхіт - дифузійне, довгостроково поточна необоротна поразка бронхіального дерева, у більшості випадків характеризуються гіперсекрецією і порушенням дренажної функції воздухоносних шляхів, що нерідко веде до прогресуючого порушенню бронхіальної прохідності і розвитку "легеневого серця".

При хронічних неспецифічних захворюваннях легень масаж діє жаропонижаюче, тобто нормалізує температуру тіла, зникає кашель, нормалізується локальна вентиляція легень, ліквідується бронхоспазм, збільшується насичення артеріальної крові киснем, самопочуття хворого поліпшується.

3адачи масажі: покращити крово- і лимфоток в легенях, сприяти розрідженню й відходженню мокротиння, підсилити локальну вентиляцію легень, нормалізувати сон, зменшити кашель, ліквідувати спазм бронхіальної мускулатури.

Методика масажу. В.И. Дубровський (1969, 1973, 1986) патогенетически обґрунтував методику масажу. Вона включає масаж грудної клітки, дихальної мускулатури з активізацією подиху (сдавление грудної клітки на видиху хворого), перкуссіонний масаж у проекціях бронхів. Спочатку масажують коміркову область, м'язи надплечья, спину (особливо паравертебральні області), потім хворий лягає на спину і роблять масаж м'язів шиї (грудиноключично-сосцевидних м'язів); грудної клітки, міжреберних м'язів і потім сдавлееня грудної клітки протягом 1-2 хв на видиху хворого. М'яза живота масажують у положенні хворого лежачи на спині з зігнутими ногами в тазостегнових і колінних суглобах. Після масажу живота хворому необхідно подихати "животом".

Тривалість масажу 10-15 хв. Курс 5-15 процедур.

У період загострення хронічного бронхіту проводять жарознижуючий масаж з мазями, що викликають гіперемію, а в період ремісії - профілактичний масаж з оксигенотерапією, інгаляцією інтерферону, пихтовим (чи евкаліптовим) олією, кисневою коктейлем із включенням відварів із трав.

При хронічному обструктивному бронхіті, крім масажу грудної клітки з її активацією (активуючий масаж), показаний масаж нижніх кінцівок.

При хронічній пневмонії проводять жарознижуючий масаж з мазями, що викликають гіперемію, підігрітим олією (евкаліптовим, пихтовим та ін.). Масаж проводять перед сном. Ретельно масажують спину, груди, дихальну мускулатуру. Після масажу хворого грудну клітку необхідно укутати махровим рушником і прикрити ковдрою.

Тривалість масажу 5-10 хв.

Глава ІІ. Дослідження стану дихальної системи на етапі реабілітації хворих хронічним бронхітом

1.1 Ціль дослідження

Ціль дослідження - визначити показники дихальної системи: локальна вентиляція легень, частота подихів, проби Штанге і Генче в хворих хронічним бронхітом на етапі реабілітації.

1.2 Загальна характеристика досліджуваних хворих

Для дослідження взяли дві групи: експериментальну і контрольну по 10 чоловік кожна. Група хворих з однаковим захворюванням дихальної системи. Вони знаходяться на етапі реабілітації після лікування в стаціонарі.

В експериментальній групі хворим ще додатково проводяться сеанси масажу.

1.3 Методи проведення дослідження

Вимірити показники стану дихальної системи і дати аналіз теоретично й аналіз методом математичної статистики по Ст'юденту.

Використовуємо метод математичної статистики Ст'юдента.

При цьому уся сукупність людей, які беруть участь в експерименті, складає, так звану, генеральну групу. Ця група розбивається на дві - контрольну та експериментальну. Групи можуть складатися наступимо чином:

o без урахування індивідуальних особливостей членів групи;

o за віком, за статтю, за перебігом захворювання, за станом фізичного розвитку.

У курсовій роботі для дослідження показників стану дихальної системи відібрані хворі з урахуванням захворювання - в усіх діагноз - Хронічний бронхіт.

Для математичного порівняльного аналізу визначаються такі параметри:

1) середнє арифметичне значення величини показника (Х);

2) середнє квадратичне відхилення, яке характеризує мінливість ознаки ();

3) помилка середньої (m);

Всі три показника розраховуємо для кожної групи окремо, для контрольної та експериментальної.

Середнє арифметичне значення величини показника Х вираховуємо за формулою (2.1):

Х = , (2.1)

де - сума значень показників в групі,

n - кількість людей в групі.

Середнє квадратичне відхилення значення показника вираховуємо за формулою (2.2):

= R (max - min)/А, (2.2)

де R - різниця між максимальним і мінімальним значеннями показника,

А - табличне значення із значень n (додаток Б).

Помилку середньої вираховуємо за формулою (2.3):

m = , (2.3)

де - середнє квадратичне відхилення,

n - кількість людей в групі.

Знаючи величини X та m кожної групи, можливо визначити значення t - критерію Ст”юдента за формулою (2.4):

t = , (2.4)

де Х1 та Х2 - середні арифметичні,

m1 та m2 - помилки середньої арифметичної.

В чисельнику формули (2.4) визначається різниця між Х кожної групи, причому з більшого значення віднімається менше значення.

В знаменнику формули - сума значень помилок середньої арифметичної в контрольній та експериментальній групах.

Після визначення значення t залишається встановити - достовірна чи недостовірна різниця у величині зазначеного показника міх контрольною та експериментальною групами.

Для цього використовується додаток В, в якому в одній з колонок знаходиться значення так званих “ступенів свободи”.

Ступень свободи визначається за формулою (2.5):

f = (nконтр + nексп) - 2, (2.5)

де n - кількість людей в контрольній та експериментальній групах.

Таким чином, знаючи значення ступеню свободи f та значення t - критерію Ст'юдента, визначаємо достовірність відмінностей. У додатоку В, таблиця граничних значень t - критерію Ст'юдента напроти знайденого значення ступеня свободи є два значення Р. Саме з цими значеннями Р слід порівнювати отримані значення t.

Якщо значення t буде менше значення (Р - 0,05), то достовірної відмінності між досліджуваним показником в контрольній та експериментальній групі немає, тобто Р > 0,05.

Якщо значення t дорівнює значенню (Р - 0,05), або буде знаходитися між значенням (Р - 0,01), або буде більше значення (Р - 0,01), то це говорить про наявність достовірної відмінності між величинами контрольної та експериментальної групи.

1.4 Хід дослідження

Для досягнення поставленої мети в дослідженні брали участь 20 хворих. Сформовано дві групи - контрольна й експериментальна. У кожній групі знаходилося по 10 чоловік. Період дослідження складає два місяці. Виміру показники стану дихальної системи проводилось на початку і по закінченні експерименту.

Отже, беремо контрольну групу хворих з 10 чоловік на початку експерименту і їхніх даних заносимо в таблицю 2.1.

Таблиця 2.1 Показники стану дихальної системи контрольної групи на початку експерименту.

№ п/п	Показники стану дихальної системи
	Локальна вентиляція правої легені %	Локальна вентиляція лівої легені %	ЧДД у хв.	.Проба Штанге сек	Проба Генче сек.
1	70,3	70,9	15	42	28
2	69,8	71,0	19	48	26
3	69,9	70,1	18	44	27
4	69,6	70,4	20	47	24
5	70,1	70,8	17	43	26
6	70,4	70,9	16	44	25
7	69,7	70,5	20	48	23
8	69,9	70,7	19	46	24
9	69,6	70,3	22	50	21
10	69,8	70,5	21	52	20

Так само саме фіксуємо показники на початку експерименту і для експериментальної групи і формуємо таблицю 2.2.

Таблиця 2.2 Показники стану дихальної системи експериментальної групи на початку експерименту.

№ п/п	Показники стану дихальної системи
	Локальна вентиляція правої легені %	Локальна вентиляція лівої легені %	ЧДД у хв.	Проба Штанге сек.	Проба Генче сек.
1	70,2	70,8	16	50	26
2	69,7	71,1	20	46	22
3	69,8	70,0	17	48	23
4	69,5	70,3	19	46	22
5	70,0	70,6	18	42	21
6	69,6	70,4	21	45	24
7	69,8	70,6	20	44	25
8	70,4	70,7	15	42	20
9	70,1	70,9	21	43	21
10	70,4	70,8	16	46	27

Через два місяці, по закінченні експерименту, проводимо виміру показників стану дихальної системи: локальна вентиляція легень, ЧДД, проби Штанге і Генче в двох групах - контрольної й експериментальний. При цьому дані вимірів заносимо в таблицю 2.3 для контрольної групи й у таблицю 2.4 - для експериментальної.

Таблиця 2.3 Показники стану дихальної системи контрольної групи наприкінці експерименту.

№ п/п	Показники стану дихальної системи
	Локальна вентиляція правої легені %	Локальна вентиляція лівої легені %	ЧДД у хв.	Проба Штанге сек.	Проба Генче сек.
1	70,5	71,2	15	43	28
2	70,2	71,1	18	48	26
3	70,1	70,7	17	45	27
4	70,4	71,0	18	48	25
5	70,5	71,1	15	44	26
6	70,8	71,0	16	46	26
7	70,6	70,9	19	49	29
8	70,5	70,8	19	46	24
9	70,3	70,7	18	50	22
10	70,7	71,3	20	52	21

Таблиця 2.4 Показники стану дихальної системи експериментальної групи наприкінці експерименту.

№ п/п	Показники стану дихальної системи
	Локальна вентиляція правої легені %	Локальна вентиляція лівої легені %	ЧДД у хв.	Проба Штанге сек.	Проба Генче сек.
1	70,5	71,4	14	50	27
2	70,7	71,6	18	47	22
3	70,5	71,1	17	49	25
4	70,3	71,0	18	46	23
5	70,5	71,3	18	44	26
6	70,4	71,1	17	45	27
7	70,6	70,9	19	45	26
8	70,5	71,0	15	42	25
9	70,4	70,9	19	46	26
10	70,6	71,2	16	47	28

2.5 Аналіз отриманих даних дослідження методом Ст'юдента

Аналіз результатів дослідження здійснюємо за допомогою методів математичної статистики. Після отримання конкретних цифр (у ході досліджень) за допомогою методу статистичного аналізу - методу Стюдента, порівнюємо величини показників стану дихальної системи в контрольній та експериментальній групах. Достовірні розбіжності дозволяють стверджувати про наявність різниці між групами, недостовірні розбіжності не дозволяють робити такі висновки. Крітерій Ст'юдента t табл < t розр - ефективність дослідження підтверджується, показники значимі або достовірні, якщо t табл > t розр - ефективність дослідження не підтверджується, показники аналізу не мають сенсу.

Визначаємо такі показники:

" середнє арифметичне значення величини показника (Х);

" середнє квадратичне відхилення показника ( );

" помилка середньої (m);

" вірогідність різниці середніх величин (t).

Вираховуємо середне арифметичне значення показників: локальна вентиляція легень, ЧДД, проби Штанге та Генче по формулі 2.1 для контрольної та експериментальної на початку експерименту, результати фіксуємо в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5 Середнє арифметичне значення показників стану дихальної системи на початку експерименту.

Група	Середнє арифметичне значення показників стану дихальної системи
	Локальна вентиляція правої легені %	Локальна вентиляція лівої легені %	ЧДД у хв.	Проба Штанге сек.	Проба Генче сек.
контрольна	69,91	70,61	18,7	46,4	24,4
експериментальна	69,95	70,62	18,3	45,2	23,1

Через два місяці, у кінці експерименту, по вимірених показниках в обох групах, згідно формули (2.1) визначаємо середнє арифметичне і заносимо дані до таблиці 2.6

Таблиця 2.6 Середне арифметичне значення показників стану дихальної системи у кінці експерименту.

Група	Середнє арифметичне значення показників стану дихальної системи
	Локальна вентиляція правої легені %	Локальна вентиляція лівої легені %	ЧДД у хв.	Проба Штанге сек.	Проба Генче сек.
контрольна	70,46	70,98	17,5	47,1	25,4
експериментальна	70,50	71,15	17,1	46	25,5

Далі, використовуючи метод математичної статистики, щоб знайти середнє квадратичне відхилення , визначаємо R - різницю між максимальним і мінімальним значенням показників: локальної вентиляції легені, ЧДД, проба Штанге та Генче.

Середнє квадратичне відхилення вираховуємо за формулою (2.2), результати вносимо до таблиць 2.7 та 2.8.

Таблиця 2.7 Результати обчислення середнє квадратичного відхилення на початку експерименту

Група	Результати обчислення середнє квадратичного відхилення на початку експерименту
	Локальна вентиляція правої легені %	Локальна вентиляція лівої легені %	ЧДД у хв.	Проба Штанге сек.	Проба Генче сек.
контрольна	0,2597	0,2922	2,2727	3,2467	2,2727
экспериментальна	0,2922	0,3571	1,948	2,5974	1,948

Таблиця 2.8 Результати обчислення середнє квадратичного відхилення в кінці експерименту

Група	Результати обчислення середнє квадратичного відхилення в кінці експерименту
	Локальна вентиляція правої легені %	Локальна вентиляція лівої легені %	ЧДД у хв.	Проба Штанге сек.	Проба Генче сек.
контрольна	0,2272	0,1948	1,6233	2,922	2,5974
экспериментальна	0,1298	0,2272	1,6233	2,5974	1,9480

Для визначення t - критерію Ст'юдента мі вже знаємо Х, ще треба знаті m - помилку середньої, вираховуємо згідно формули (2.3), дані обчислення заносимо до таблиць 2.9 та 2.10 - на початку та в кінці експерименту відповідно.

Таблиця 2.9 Значення помилки середньої m на початку експерименту.

Показники	Значення помилки середньої m на початку експерименту
	група
	контрольна	єкспериментальна
Локальна вентиляція правої легені	0,865	0,9740
Локальна вентиляція лівої легені	0,0974	0,1190
ЧДД	0,7575	0,6493
Проба Штанге	1,0822	0,8658
Проба Генче	0,7575	0,6493

Таблиця 2.10 Значення помилки середньої m у кінці експерименту.

Показники	Значення помилки середньої m у кінці експерименту
	група
	контрольна	єкспериментальна
Локальна вентиляція правої легені	0,0757	0,0432
Локальна вентиляція лівої легені	0,0649	0,757
ЧДД	0,5411	0,5411
Проба Штанге	0,974	0,8658
Проба Генче	0,8658	0,6493

Оцінку вірогідності різниці показників рівня розвитку фізичних якостей (t) проводимо за критерієм Ст'юдента, формула (2.4).

На основі отриманих даних значень t встановлюємо достовірність або недостовірність різниці у величинах показників стану дихальної системи -локальна вентиляція легень, ЧДД, проби штанге та Генче між контрольною та експериментальною групами. Для цього визначаємо ступінь свободи, користуючись формулою (2.5).

Таким чином ступінь свободи f дорівнює 18.

Згідно додатка В, знаючи ступень свободи, визначаємо гранічні значения t - крітерію Ст'юдента.

t табл = 2,10 - 2,88, при f = 18.

Результати дослідження відображають характеристику показників стану дихальної системи хворих на хронічний бронхіт.

Спираючись на дані результатів дослідження можна сказати, що масаж впливає на стан дихальної системи, головним чином за рахунок підвищення локальної вентиляції легень, на ЧДД немає впливу, а проби Штанге та Генче зазнали мінімальних змін.

Цей висновок на основі розрахунків математично - статистичним методом по Ст'юденту, підтверджує теоретичне припущення про підвищення рівня показників стану дихальної системи.

Висновки

В курсовій роботі були розглянуті основні поняття та методики класичного масажу, дана їх характеристика. Виміряні та порівняні показники стану дихальної системи - локальна вентиляція легень, ЧДД, проби Штанге та Генче - контрольної та експериментальної груп хворих на Хронічний бронхіт

При цьому використані два методи дослідження теоретичний та метод математичної статистики по Стюденту, аналіз показників проводили двічі: на початку та у кінці експерименту.

Таким чином проведені дослідження дають підставу стверджувати, що стан дихальної системи достовірно покращився у кінці експерименту, за рахунок показників локальної вентиляції. Однак, що стосується показників ЧДД, проб Штанге та Генче - гипотеза та результат дослідження не співпадають.

Гипотеза частково доказана та підтверджена.

Отже, додаткові сеансу масажу під час реабілітації хворих експериментальної групи, позитивно впливає на стан дихальної системи.

Список використаної літератури

1. Попов С. Н. Фізична реабілітація. - Ростов на Дону.: Фенікс, 2008

2. Дубровський В.И. Спортивна Медицина - Москва - Владос, 2005

3. Епіфанов В.А. Лікувальна фізкультура і Спортивна медицина - Москва - Медицина, 1999

4. Матеріал Інтернет сайта - http// www. Mymassage.ru

5. Дубровський В.И. Лікувальний масаж - Москва - Владос, 2005

6. Томашевський М.І. Наскрізна програма та методичні рекомендації для виконання навчальної науково-дослідної роботи студентами з першого по п'ятий курсів - Горлівка 2007

7. Велика енциклопедія масажу. - М.: ТОВ "Видавництво Астрель": ТОВ "Видавництво АСТ", 2002р.

8. Л.А.Кунічев. Лікувальний масаж. Практичне керівництво. - К.: Вища школа. Головне изд-во, 1993 р.

9. А.Ф.Вербов. Основи лікувального масажу. М.: "Медицина", 1996р.

10. У.К.Кордес, П.Уибе, Б.Цайбиг. Масаж. - М.: "Медицина", 1993р.

Размещено на Allbest.ru