Ефективність базисної терапії дітей, хворих на бронхіальну астму фенотипу пізнього початку, з урахуванням ацетиляторного поліморфізму

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Сучасним підходом у лікуванні бронхіальної астми (БА) вважається ступенева терапія з урахуванням тяжкості та досягнення контролю над захворюванням. Контроль астми вважається кінцевою метою терапії. Одним із аспектів недостатнього контролю БА є її фенотипова неоднорідність, зокрема, за віком дебюту (астма раннього та пізнього початку), характеру запалення бронхів (еозинофільний та нееозинофільний), швидкістю обструкції нижніх дихальних шляхів (торпідна та лабільна обструкція), відповіддю на базисну терапію (стероїд-чутлива та резистентна БА).

Ураховуючи наявність різних фенотипів БА, більшість дослідників схиляються до індивідуалізованого (таргетного) підходу до профілактичної терапії пацієнтів. У літературі залишається відкритим питанням оцінки ефективності базисного лікування астми раннього та пізнього початку залежно від типу ацетилювання, що видається перспективним в аспекті оптимізації індивідуалізованого підходу до тривалої терапії, спрямованої на досягнення повного контролю над симптомами БА.

БА пізнього початку, здебільшого, характеризується неатопічним статусом з персистувальним еозинофільним запаленням дихальних шляхів. Водночас, даний фенотип, відповідно проведеного кластерного аналізу теж виявився неоднорідним, і включає, як пацієнтів із неатопічним статусом еозинофілією бронхів та адекватною відповіддю на базисне протизапальне лікування, так і пацієнтів, переважно жіночої статі, з надлишковою масою тіла, нееозинофільним запалення дихальних шляхів та зниженими форсованим спірометричними показниками, а також групу пацієнтів з контрольованим нетяжким варіантом захворювання та нормальними спірометричними характеристиками. Оскільки БА належить до мультифакторіальних захворювань, то, поряд із чинниками середовища, значну роль відіграють і фактори генетичної схильності, т.зв. «генетичні детермінанти», зокрема, ацетиляторні механізми, що характеризують особливості ІІ фази системи біотрансформації ксенобіотиків, роль яких у розвитку захворювання, а також у формуванні адекватної відповіді на лікування, особливо у дитячому віці, є маловивченою та, почасти, дискутабельною.

З метою оцінки ефективності лікування дітей з фенотипом БА пізнього початку на базі пульмонологічного відділення КМУ «Обласна дитяча клінічна лікарня» (м. Чернівці) обстежено 72 дитини. Діагноз захворювання та його тяжкість верифікували на підставі чинних національних та міжнародних регламентувальних документів. До І клінічної групи увійшли 34 дитини, хворих на ранній фенотип бронхіальної астми із повільним ацетиляторним статусом, ІІ клінічну групу сформували 38 дітей із фенотипом бронхіальної астми раннього початку та швидкими ацетиляторним механізмом.

За основними клінічними характеристиками групи були співставлюваними. Так, середній вік школярів І клінічної групи становив 13,8±0,4 року, а дітей ІІ клінічної групи -- 12,7±0,4 року (р>0,05), більше половини пацієнтів обох груп складали хлопчики (61,7% та 65,8% у І та ІІ групах відповідно, рф>0,05) та мешканці сільської місцевості (70,5% та 65,8% у І та ІІ групах відповідно, рф>0,05). Усі діти хворіли на персистуючий перебіг захворювання, зокрема, легка персистуюча БА спостерігалася у 11,7% та 21,1% хворих І та ІІ груп відповідно (рф>0,05), БА середньої тяжкості -- у 50,0% та 42,1% представників І та її клінічних груп (рф>0,05), тяжка персистуюча БА зустрічалася у третини дітей кожної групи (38,2% та 36,8% відповідно, рф>0,05).

Усі діти отримували еквівалентний тяжкості та контролю об'єм протизапального лікування, що визначається чинними стандартами надання медичної допомоги.

Тип ацетилювання визначали за методом Пребстинг та Гаврилова у модифікації Тимофєєвої (1971) за допомогою фотоелектроколориметра. Як тест-препарат використовували сульфадимезин у дозі 10 мг/кг перорально, після чого проводили забір сечі протягом доби. Вихід ацетильованого сульфадимезину обчислювали за різницею між загальною та вільною фракціями, що виражали в відсотках. Вміст у сечі хворих ацетильованого сульфадимезину менше 75% оцінювали як повільний тип ацетилювання, а більше 75% -- як швидкий тип.

Визначення ефективності базисної терапії проводили проспективно із інтервалом 3 місяці шляхом оцінки показників контролю над перебігом захворювання з використанням АСТ-тесту. По мірі покращання контролю астми зростала сумарна кількість балів, а показником часткового контролю вважали кількість балів 16 і більше, повного контролю -- більше 20 балів.

Для результатів, що відповідали нормальному розподілу, визначали середню арифметичну вибірки (М), величину стандартного відхилення (б) та стандартної похибки (т), максимальні та мінімальні значення. При оцінці вірогідності різниці показників вираховували коефіцієнт Стьюдента (1). За вірогідну різницю приймали різницю при р<0,05. Ефективність проведеного лікування оцінювали з урахуванням зниження (ЗАР) абсолютного ризику, зниження відносного ризику (ЗВР) із урахуванням мінімального числа хворих, котрих необхідно пролікувати для отримання одного позитивного результату (ЧХНП). Визначали претестові та посттестові шанси розвитку тяжкої астми за претестовою та посттестовою вірогідністю.

Виклад основного матеріалу дослідження. Оскільки основною ціллю протизапальної терапії БА є досягнення та утримання повного контролю, оцінена ефективність контролю захворювання на тлі протирецидивної терапії на підставі проспективних результатів АСТ-тесту.

Динаміка оцінки контролю симптомів захворювання в дітей із фенотипом БА пізнього початку та повільним ацетиляторним механізмом наведена у табл. 1.

Таблиця 1. Результати АСТ-тесту в хворих з фенотипом бронхіальної астми пізнього початку та повільним ацетиляторним механізмом до та після курсу протирецидивного лікування (M±m)

бронхіальний астма ацетиляторний ксенобіотик

Представлені дані свідчать про незначне покращання контролю над проявами БА в дітей із з фенотипом БА пізнього початку та повільним ацетиляторним механізмом за рахунок, здебільшого, зменшення обмеження активності та зменшення потреби в р2-адреноміметиках короткої дії.

Проспективна оцінка контролю симптомів захворювання дітьми з фенотипом БА пізнього початку та швидким ацетиляторним механізмом на тлі базисного лікування засвідчила вірогідно позитивну динаміку у даної групи пацієнтів (табл. 2).

Таблиця 2. Результати АСТ-тесту в хворих з фенотипом бронхіальної астми пізнього початку та швидким ацетиляторним механізмом до та після курсу протирецидивного лікування (M±m)

Аналіз наведених даних засвідчує покращання сумарної оцінки контролю симптомів захворювання найбільше за рахунок регресу денних, нічних симптомів та зменшення обмеження активності, що, в результаті, обумовлює зменшення потреби в інгаляціях швидкодіючих бронхолітиків.

Таблиця 3. Результати АСТ-тесту у дітей клінічних груп після курсу протирецидивного лікування (M±m)

У табл. 3 наведений порівняльний аналіз контролю проявів БА (за даними АСТ-тесту) дітьми клінічних груп після курсу базисної терапії. Установлено, що на тлі базисного лікування вірогідно виразнішою виявилася динаміка покращання контролю у дітей з фенотипом БА пізнього початку та швидким ацетиляторним механізмом (з 16,4±1,2 до 19,3±0,6 балів, Р<0,05), ніж у представників з повільним ацетиляторним механізмом (з 14,0±1,1 до 15,8±1,2 балів Р>0,05). Вірогідно кращий контроль у дітей з фенотипом БА пізнього початку та швидким ацетиляторним механізмом зумовлений вірогідно меншою потребою у використанні швидкодіючих р2-агоністів, за рахунок дещо меншої кратності нічних та денних симптомів, а також меншого обмеження активності.

Перед проведенням базисної терапії лише 7,1% дітей з фенотипом БА пізнього початку та повільним ацетиляторним механізмом характеризувалася повним контролем захворювання (оцінка АСТ>21 бал), водночас, у ІІ клінічній групі контрольованими прояви захворювання виявилися у 18,2% дітей (Рф>0,05), частково контрольованими -- у 28,5% та 54,5% відповідно (Рф<0,05). Під впливом протирецидивного лікування повного контролю БА досягли 12,5% пацієнтів І групи та 66,7% представників групи порівняння (Рф<0,05), часткового контролю -- у37,5% та 66,7% відповідно (Рф<0,05). Таким чином, на тлі курсу протизапальної інгаляційної терапії в дітей з фенотипом БА пізнього початку та повільним ацетиляторним механізмом зниження відносного ризику неконтрольованого перебігу патології становило 43,2%, зниження абсолютного ризику -- лише 5,4%, а ЧХНП дорівнювала 18,5 осіб. Водночас, у пацієнтів з фенотипом БА пізнього початку та швидким ацетиляторним статусом показники ефективності базисної терапії виявилися кращими, зокрема, ЗВР 72,7%, ЗАР 48,5%, ЧХНП 2 пацієнти.

Висновок. Таким чином, показники ефективності базисного лікування виявилися кращими у дітей з фенотипом бронхіальної астми пізнього початку та швидким ацетиляторним статусом.

Перспективи подальших досліджень полягають в оцінці ефективності базисного протизапального лікування у дітей з фенотипом БА раннього початку залежно від ацетиляторного статусу.

Размещено на Allbest.ru