Озокеритолікування: показання та протипоказання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕМА: Озокеритолікування

озокерит віск мінерал показання

Зміст

Вступ

1. Загальні відомості про озокерит

2. Фізико-хімічні властивості озокериту

3. Вплив озокериту на організм людини

4. Методики застосування

5. Покази

6. Протипокази

Висновок

1. Загальні відомості про озокерит

озокерит віск мінерал показання

Озокерит (від грец. ozo -- пахну і грец. keros -- віск), рос. озокерит, англ. ozokerite, mineral wax, нім. Bergwachs n, Erdwachs n, Ozokerit m; інші назви: леп, гірський (чи земляний) віск, земна жвиця, земне сало - мінерал з групи нафтидів (бітумів), схожий за зовнішнім виглядом на бджолиний віск.

Синоніми: Мінерал гудроновий, Гірський віск.

Перша згадка про озокерит відноситься до глибокої давнини і пов'язана з іменем О. Македонського. Під час походу до Індії він зі своїм військом проходив через сучасну Ферганську долину. У районі гір Ферганського Кара-Тау його воїни знайшли шматки озокериту, який виходив на поверхню. Після огляду і випробування матеріал був застосований як мастило для бойових колісниць.

Озокерит на родовищах сучасної Фергани (Шор-Су) добували китайці, для виготовлення свічок і з лікувальними цілями. Відомо також, що видобуток озокериту вівся і в період Кокандського ханства (XVIII ст.). Перші відомості в літературі про речовину, близькому за своїми якостями до озокериту, відзначає Георгі в 1772 р. Він вказує, що жителі району озера Байкал дуже давно застосовували як лікувальний засіб "морський віск". Згодом цей мінерал був названий "байкеритом".

Перша назва озокериту було "орокеріт", що означає "гірський віск" і походила від грецького слова "oros" - гора. Мінералогічний назву "озокерит" в 1833 р. було запропоновано Глокером, який і відкрив його у Молдові.

Родовища озокериту на земній кулі порівняно рідкісні. За кордоном є незначні його родовища в США (штат Юта), Румунії, Франції, Іспанії, Італії (Болонья), Угорщині, Китаї, Африці та Єгипті. Ці родовища, внаслідок малих запасів і низької якості озокериту, майже не експлуатуються.

Про озокерит Східних Карпат вперше згадується в у 1791 р., як про затверділу бітумінозну субстанцію, яка під дією температури стає м'якою і, крім того, горить.

Озокерит - маловідома корисна копалина. Деякий час озокерит використовувався для виробництва церезину, який був незамінним матеріалом для освітлювальних свічок, електроізоляції. Зокрема, церезин з прикарпатського озокериту використовувався для ізоляції першого трансатлантичного телефонного кабелю, що прокладався по дну океану між Європою і Америкою.

Родовища озокериту трапляються рідко. Більшість їх виявлено в Україні, у Прикарпатському прогині. Найбільше у світі Бориславське родовище та ще ряд менших знаходяться у Львівській області.

Залягає у вигляді жил і тонковкрапленого матеріалу у піщано-глинистих породах. Видобувають озокерит (озокеритову "руду") гірничим способом, подібно до того, як видобувають вугілля. Озокерит очищають від породи шляхом водного виварювання або бензинової екстракції.

2. Фізико-хімічні властивості озокериту

Щодо властивостей, то озокерит представляє собою воскоподібний продукт нафтового походження і складається з семи вуглеводів різної молекулярної ваги, які відрізняються за своїм хімічним складом і фізичними властивостями. В озокериті присутні, в невеликій кількості ароматичні сполуки, а також гази - метан, пропан, бутан, етан та інші.

Озокерит за своєю консистенції нагадує віск і колір його залежить від кількості смол, які у ньому містяться. Сорти, які містять незначну кількість смоли можуть бути жовтого кольору. Є різні перехідні відтінки озокериту аж до чорного кольору. Медичний озокерит, що випускається за новою технологією, має темно-коричневий колір.

Продукт розчиняється у різних смолах, бензині, нафті, бензолі, хлороформі і не розчинний у воді. Його змішують у визначених пропорціях з тваринними і рослинними жирами, а також з парафіном. Шляхом впливу на озокерит сірчаної кислоти в гарячому стані отримують церезин, що володіє цінними фізичними і хімічними властивостями. Встановлено, що церезин здатний утворювати на поверхні предметів непроникну для води, газів, кислот і лугів полівку. Ця його особливість використовується в народному господарстві. Церезин сприятливо діє на шкіру, добре проникає в поверхневі шари шкіри, у зв'язку з чим застосовується в парфумерній промисловості для виготовлення кремів.

Проведені хімічні дослідження показали, що в озокериті присутні 84,4-86,1 % вуглеводу і 13,7-15,3 % водню. Питома вага в межах від ?85 до ?95, точка кипіння від 58-100°С.

При сухій перегонці у продукті виявлено: бензин - 3,67 %, керосин - 5,6-25,6 %, парафін - 56,8-82,3 %, смола - 2 %, гази і кокс - 6 %. Озокерит має дрібнокристалічну структуру, чим і можна пояснити його здатність добре розчинятися в маслах і міцно їх утримувати, створюючи при цьому однорідну стійку композицію.

Хімічний склад озокериту наступний: церезин - 9-80 %, парафін - 3-7 %, мінеральні масла - 1-2 %, нафтові смоли - 8-10 %, асфальтени - 0,5-5 %, механічні домішки - 3-8 %. При аналізі золи виявлені: сірка, залізо, натрій, калій, азот. Основним показником для характеристики озокериту слід вважати температуру плавлення. Температура плавлення таких смолистих речовин, як озокерит, фактично є температурою плавлення, характерною тільки для якоїсь певної частини цієї речовини і становить 51 - 72°С.

Виділяють такі різновиди озокериту:

бада, волокнистий, кемдебанс, бориславіт (тверда крихка відміна озокериту), геленіт (відміна озокериту золотисто-жовтого кольору, за назвою шахти "Гелена", Борислав, Україна), рудний, гумбед, нафтогіль, цитрозикит, нафтадил та ін.

3. Вплив озокериту на організм людини

Вплив озокериту на організм людини складається із температурного, механічного і хімічного факторів. Озокерит характеризується низькою теплопровідністю, високою теплоємністю і теплоутримуваністю. При нанесенні озокериту на шкіру, швидко утворюється шар, температура якого близька до температури шкіри, це дає можливість застосовувати озокерит високих температур (60-70°С) без виникнення опіків.

Механічний фактор дії озокериту зумовлюється його здатністю при охолодженні зменшуватись в об'ємі на 10-12 %, що супроводжується легким здавлюванням шкіри людини і веде до більш глибокого поширення тепла.

Хімічний вплив озокериту зумовлений наявністю у ньому біологічно активних речовин, які здатні проникати через шкіру організму.

Озокерит впливає на симпатичну і парасимпатичну нервову систему. Смолисті речовини, що входять до складу озокериту, діють на вегетативну нервову систему, а обезсмолений озокерит такої дії не справляє. Таким чином озокерит не тільки є фактором теплолікування, але і діє на організм хімічними засобами, що входять до його складу.

Разом з цим, необхідно підкреслити, що озокерит, будучи активним стимулятором біологічних процесів в організмі, може прискорити і підсилити ріст наявних пухлин в організмі. Ось чому озокеритолікування протипоказане при підозрі на наявність пухлини навіть доброякісного походження. Також озокерит протипоказаний при виразках шлунка.

Встановила, що після аплікацій озокерита на 150-200 % збільшується розщеплення білків шкіри. Крім того, аплікації озокериту ведуть до збільшення кількості води в шкірі на 2-4,7 %. Зміни білкового та водного обміну досягають найбільшої інтенсивності після 20 процедур.

Озокерит, остигаючи, викликає перш за все у відповідь реакцію з боку судин шкіри. Встановила, що спочатку капіляри звужуються - ця фаза триває 5-40 с, потім настає стійке розширення капілярів із збільшенням капілярної мережі. Цікаво, що після видалення озокериту з шкіри подібна реакція капілярів тримається протягом години.

4. Методика застосування

Для застосування озокериту в лікувальних цілях його необхідно нагріти до потрібної температури. Озокерит нагрівається на звичайній водяній бані. З метою стерилізації озокерит нагрівають до 100° протягом 20-30 хв. При повторному використанні його стерилізують зазначеним способом і додають 25 % озокериту, який ще не був у вжитку.

Для приготування озокеритових аплікацій береться марля або інша тканина, яка складається в шість-вісім шарів і зшивається у вигляді прокладки. Прокладка опускається в посудину і просочується розплавленим озокеритом, а потім віджимається. Прокладання необхідно ретельно віджати, щоб зовсім усунути рідкий озокерит, що стікають каплі якого можуть викликати опік на шкірі. Потім прокладку кладуть на клейонку, для охолодження до потрібної температури. Температура визначається хімічним термометром у різних ділянках прокладки.

Озокеритова аплікація складається звичайно з двох багато шарових марлевих прокладок, розташовуваних одна над іншою, вощеного паперу або клейонки і ватянки. Температура першої прокладки, що примикає до шкірних покривів, повинна бути не вище 45-50°, друга прокладка повинна мати більш високу температуру. Залежно від показань температуру другої прокладки поступово збільшують від 60 до 70°, але не вище 80°.

При кюветно-аплікаційному методі розплавлений озокерит наливається в металеві кювети відповідних розмірів з бортиком на 4-5 см, попередньо вистелені клейонкою, що виступає по краях на 5 см. Розміри кювет для стегна, гомілки і хребта 50 x 30 см, для попереку і живота - 40 x 20 см, для окремих суглобів розміри кювета дещо менші. Розплавлений озокерит, налитий у кювет, остигаючи до потрібної температури він густіє і перетворюється на "коржик". Тривалість збереження тепла залежить від товщини озокериту (2-5 см): чим товстіший "коржик", тим довше зберігається тепло. Озокерит потрібної температури витягується з кювети разом з клейонкою і накладається на ділянку тіла, що підлягає лікуванню.

На відміну від звичайних озокеритових аплікацій, кюветно-озокеритні аплікації не дають можливості застосовувати озокерит високої температури. Таким чином, в тих випадках, коли потрібно застосувати більш інтенсивне теплолікування, переважають озокеритові компреси.Перед накладенням озокериту шкірні покриви відповідних ділянок слід ретельно обсушити щоб уникнути опіку. В більшості випадків лікування озокеритом проводиться при лежачому положенні хворого. Виключення допускається при озокеритотерапії окремих ділянок верхніх кінцівок, наприклад: плеча, ліктьового суглоба. Озокеритову аплікацію кладуть, зазвичай, на 40-60 хв. Після зняття озокериту подальшого обмивання, на відміну від грязелікування, не потрібно; частки озокериту, прилиплі до шкіри, легко видаляють. Процедури відпускаються щодня або через день. Після кожної процедури потрібно обов'язковий відпочинок протягом 30-40 хв. Загальний курс лікування становить у середньому 15-20 процедур.

Також при лікуванні використовують озокеритові салфетки (тканина просочена озокерит). Перед накладенням серветка прогрівається до 36-37°, накладається на хворе місце, зверху накладається електрогрілка (12-вольтна) таким чином, щоб забезпечувати нормальне прилягання серветки до шкіри хворого. Процедура триває 30-60 хв. При прийомі процедури спати не можна, щоб не викликати перегріву.

5. Покази

а). Захворювання і травми опорно-рухового апарату:

- остеомієліти, гематогенні і вогнепальні в перед- і післяопераційному періоді, при відсутності гострих проявів;

- періостити і остити інфекційні, травматичні і після вогнепальних поранень;

- артрити і періартрити травматичного і інфекційного, токсичного і обмінного характерів;

- деформовані артрози і артрити;

- гемартрози;

- дистрозії;

- бурсити і тендовагінити інфекційного і травматичного характеру;

- закриті переломи трубчатих кісток і при хворобі кісткової мозолі;

- внутрішньо суглобові переломи;

- інфільтрати і крововилив у м'яких тканинах, при травмах, травматичні і інфекційні міозити, фібро міозити і фасцикуліти;

- контрактури біогенного, артрогенного, нейрогенного і рефлекторного характеру;

- різноманітні форми малорухомості після переломів, при травматичних і інфекційних артритах;

- рубці.

б). Захворювання хребта:

- спондіолоартрити і спондільози;

- деформуючий спондилоартрит в початкових стадіях;

- пошкодження з'єднувального апарату хребта.

в). Захворювання і пошкодження периферичних нервів:

- невралгії і неврити периферичних нервів інфекційного, токсичного і обмінного характеру;

- поперекові радикуліти;

- травматичні неврити.

г). Захворювання судин:

- хронічні тромбофлебіти 9 не в стадії загострення);

- судинні порушення функціонального характеру.

д). Захворювання внутрішніх органів:

- гепатити, холецестити, ентероколіти;

- ексудативні і сухі плеврити.

е). Гінекологічні захворювання:

- запалювальні захворювання у всіх стадіях запального процесу;

- гостра стадія захворювання при наявності ясних явищ запальних процесів в умовах стаціонару;

- підгостра стадія захворювання в умовах стаціонару при наявності постійного лікарського нагляду;

- хронічна стадія захворювання в амбулаторних умовах;

- гіпогенітальні розклади;

- безпліддя;

ж). Шкіряні хвороби:

- хронічна екзема;

- себорейна екзема;

- нейродерміти;

- гострі і хронічні піодерміти;

- чішуйчатий лишай;

- атрофодермія;

- язва голені.

з). Інфекційні захворювання:

- дизентерія;

- брючний тиф;

- хвороба Боткіна;

і). Захворювання у дітей:

- дизентерія у всіх стадіях процесу;

- поліомієліт у всіх стадіях процесу;

- крупозна пневмонія;

- катари верхніх дихальних шляхів;

- інфекційний гепатит;

- ревматичні і постінфекційні захворювання суставів.

6. Протипокази

- декомпенсація серцево-судинної системи;

- гострі і підгострі захворювання серця;

- аневризми аорти і інших сосудів;

- грудна жаба;

- серцева астма;

- бронхіальна астма;

- емфізема легень;

- важкі форми гіпертонії;

- різноманітні форми дистрофій;

- туберкульоз;

- злоякісні пухлини;

- схильність до кровотеч;

- загальна інтоксикація;

- злоякісні захворювання крові - анемія, лейкемія та інші;

- язвові ентероколіти;

- абсцеси печінки, емпієми жовчного пузиря;

- жовтуха;

- нефросклероз;

- гострі і підгострі тромбофлебіти;

- тиреотоксикози;

- епілепсія;

- гнійникові процеси в органах малого тазу;

- гнійникові запалення тазової брюшини, навколоматочної клітчатки, гнійні мішкові пухлини труб;

- туберкульоз полових органів;

- вагітність (всі терміни).

Висновок

Проаналізувавши фізико-хімічні властивості озокериту, можна стверджувати, що він здійснює позитивний вплив на організм людини, що проявляється в попередженні та лікуванні складних випадків остеохондрозу, хвороби Бехтерєва, деформуючого артрозу, захворювання центральної нервової системи, варикозне розширення вен, запальні захворювання суглобів, запальні процеси в жінок, безпліддя та хронічні простатити в чоловіків.

Це пов'язано з тим, що володіє високою теплоємністю і теплоутримуючою здатністю. Озокерит є не тільки фактором теплолікування, але і діє на організм хімічними засобами, що входять до його складу. Експериментальними і клінічними дослідженнями доведено, що в озокериті містяться біологічно активні речовини, проникнення яких в організм безпосередньо через шкіру проявляє виражену терапевтичну дію.

Півстолітнє успішне застосування озокериту, особливо в умовах курортів, свідчить про його конкурентноздатність серед інших природних теплоносіїв. На практиці використовують препарати на основі озокериту та інших нафтопродуктів (парафіну, вазеліну) - озокерафін, озокералін, озопарафін, серветка озокерафінова, медичний озокерит. Терапевтична дія значно підсилюється навіть при одноразовому застосуванні аплікацій з озокериту. Таким чином, комплекс цінних біологічних та фізико-хімічних властивостей озокериту робить його незамінним і тому попит на нього постійно зростає.

Література

1. Барановський Н. Озокерит / Н. Барановський, М. Сухарев. - М. : ГОСТОПТЕХИЗДАТ, 1959.

2. Гольденберг М. Ю. Озокерит и его лечебные свойства. 2-е испр. и доп. изд. - Киев, : Здоров'я, 1969.

3. Озокерит в лечебной практике. - М., 1960.

4. Основи курортології: посібник для студентів лікувальних закладів / за ред. М. Лободи. - К. : Видавець Купріянова О.О., 2003.

5. Панасюк Є. Загальна фізіотерапія і курортологія / Є. Панасюк. - Львів: Світ, 1990.

6. Основи фізичної реабілітації: навчальний посібник /А.М.Порада, О.В.Солодовник, П.Є.Прокопчук. - К. : Медицина, 2006

Размещено на Allbest.ru