Фармакологія гельмінтозів

80

Зміст

Актуальність проблеми

Етіологія та епідеміології гельмінтозів

Механізми патогенної дії

Механічна дія

Стимуляція розвитку алергічних реакцій

Вплив на мікрофлору

Імунодепресивна дія

Порушення обмінних процесів

Токсичний вплив

Дія антиферментів гельмінтів

Нервово-рефлекторний вплив

Стимуляція новоутворень.

Психогенна дія

Шляхи зараження

Перебіг гельмінтозів

Клінічна картина

Систематична характеристика збудників найважливіших трематодозів людини

Систематична характеристика збудників найважливіших цестодозів людини

Систематична характеристика збудників найважливіших нематодозів людини

Принципи лікування глиснтних інвазій

Протигельмінтні препарати

Вибір засобу для специфічної терапії

Нематодози

Трематодози

Цестодози

Загальна характеристика протипаразитарних засобів

Левамізол (Levamisolum)

Мебендазол (Mebendazole)

Дитіазанін (Dithiazaninum)

Пірантел (Pyrantel)

Пірвінію ембонат (Pyrvinium embonate)

Піперазин (Piperazinum)

Діетилкарбамазин (Diethylcarbamazine)

Нафтамон (Naphthammoni)

ФІЛІКСАН (Filixanum)

Фенасал (Phenasalum)

Аміноакрихін (Aminoacrichinum)

Празиквантел (Praziquantel)

Хлоксил (Chloxylum)

Бітіонол (Bitionolum)

Метріфонат (Metrifonat, Bilaroit)

Оксамніхін (Oxamnichinum)

Альбендазол (Albendazole)

Ефективність використання широкоспектрального препарату альбендазол

Лікування кишкових нематодозів

Лікування тканинних нематодозів

Лікування тканинних цестодозів

Технологія отримання Альбендазолу

Актуальність проблеми

Медична гельмінтологія -- наука, що вивчає гельмінтів -- збудників хвороб людини і захворювання, які вони викликають, а також заходи профілактики і боротьби з ними.

Гельмінтози -- найбільш поширені і масові паразитарні захворювання людини, що виникають в результаті складних взаємин між найбільш високоорганізованими багатоклітинними паразитами -- гельмінтами і організмом господаря. Більшість гельмінтозів характеризується тривалим протіканням і широким діапазоном клінічних проявів - від безсимптомних до важких форм.

Термін «гельмінтози» (від грецьк. helmins -- черв'як, гельмінт) введений Гіпократом, який детально описав клініку деяких з цих хвороб (аскаридозу, ентеробіозу, теніозу, ехінококозу, шистосомозу).

За даними Всесвітньої організації охорони (ВООЗ) здоров'я за останніх 10 років в світі паразитарними захворюваннями заразилося більше 4,5 млрд. людей. 95% людей на Землі заражено паразитами. І ця статистика включає не лише бідні і неблагополучні країни «третього світу». За даними ВООЗ в благополучній і далеко не бідній Європі паразити присутні у кожного третього жителя. За спостереженнями американського доктора Роса Андерсона 85-95% дорослого населення США має паразитів, але не знає про це.

За даними офіційної медичної статистики, сумарний показник захворюваності різними паразитарними захворюваннями в 10 разів вище за захворюваність гострими кишковими інфекціями і по своїй частоті порівнянний із захворюваністю грипом. Паразитарних захворювань припадає на частку 14 млн. смертей в рік, що складає, приблизно, 25% від загальносвітового показника смертності.

Вдумайтеся в ці цифри! 95% людей носять в собі від 1 до 5 видів паразитів! А у кого є домашні тварини, ця цифра зростає до 99,9%. Тому, дуже недалекі від істини відомі фахівці народної і альтернативної медицини -- Елісєєва О.І., Семенова Н.А., Малахов Г.П., Свіщева Т., які стверджують, що паразити присутні практично в кожного.

Цікаву статистику розподілу ролей інфекційних і паразитарних агентів при виникненні онкологічних захворювань дає ВООЗ (1996, Женева)

Локалізація раку в органах	Число випадків в рік, тис	З них внаслідок паразитарних агентів,%
Шлунок	996	55
Жіночих органів, зокрема, шийка матки	529 / 390	80 / 83
Печінка	527	82
Легені	1020	90
Лімфоми	303	100
Лейкемія	275	1
Сечовий міхур	500	100 (по шистосомозу)
Рак матки	200	100 (по шистосомозу)

(дана таблиця узята з книги Елісєєвой О.І. «Черви-паразити - причина нерозпізнаних діагнозів»). Паразити вражають практично всі органи і тканини людини. Наприклад, в кишечнику паразитують аскариди, гострики, бичачий ціп'як, широкий стьожак, лямблії, амеби, трихомонади; у жовчних шляхах -- печінковий і сибірський сисун, лямблії; у підшкірно-жировій клітковині -- збудник ришти, в м'язах -- личинки тріхинел, в кровоносних судинах - шистостоми, в ЦНС - токсоплазми, в легенях - аскариди, токсари, пневмоцисти тощо.

Паразити викликають сенсибілізацію організму з подальшим розвитком алергічних реакцій, механічне пошкодження органів і тканин господаря і порушення їх функцій, різні запальні процеси, анемію. Вони погіршують всмоктування харчових речовин і вітамінів, виснажують імунну систему знижують резистентність (опірність) організму. Отруюють його продуктами своєї життєдіяльності, обтяжують перебіг інших захворювань, є основою для важких інфекцій і пухлинних процесів.



Ехінококоз кістки

Личинкові стадії більшості гельмінтів здатні мігрувати в різні тканини, вражаючи легені, серце, головний мозок, очі, м'язи і кістки, що інколи призводить до необоротних наслідків, включаючи сліпоту, епілептичні напади, недоумство, враження внутрішніх органів, а інколи і до летальних наслідків.

Loa loa в кон'юктиві ока

Особливо згубна дія паразитів на організм дитини. У інвазованих ними дітей розвиваються неврологічні розлади: вони стаютьзбудливими, легко виснажуються, погано засинають. Характерне виникнення або посилення проявів алергічного діатезу, кишкового дисбактеріозу, що сприяє розвитку кишкових інфекцій. В уражених дітей часто розвивається білкова і вітамінна недостатність, що приводить до затримки фізичного, психомоторного і мовного розвитку.

Зниження під впливом паразитів імунологічної реактивності приводить не лише до частіших захворювань дитини, але і до значного зниження вироблення антитіл у відповідь на введення вакцин, що обумовлює неефективність вакцинації проти дифтерії, кашлюку, кору, правця, поліомієліту і багатьох інших інфекційних хвороб.

Етіологія та епідеміології гельмінтозів

Збудники гельмінтозів відносяться до надтипу Scotecida, який об'єднує багатоклітинних безхребетних тварин, що мають двосторонньо-симетричне, витягнуте в довжину тіло, покрите кутикулою. Стінки тіла сколецид утворені шкірно-мускулястим мішком; їх тканини формуються із трьох зародкових листків. Надтип сколецид включає декілька типів. Медичне значення мають гельмінти, що відносяться до типів плоских (Plathelminthes) і круглих (Nemathelminthes), червів. Плоскі черви, які паразитують у людини, входять до складу класів трематод (Trematoda, сисуни) і цестод (Cestoda, стьожкові черви). Первинно-порожнинні гельмінти людини належать до класу нематод (Nemotoda, круглі черви). Отже, класифікацію паразитів можна представити таким чином:

За місцем перебування на господарях розрізняють:

1. Ектопаразити (паразитуючі на зовнішніх покривах) - це різні воші, кліщі, блохи.

2. Ендопаразити (паразитуючі усередині організму своїх господарів) - це різні найпростіші і гельмінти:

2.1. Найпростіші (Protozoa). Це самостійні одноклітинні організми.

До них відносяться амеби (викликає амебну дизентерію, та сприяє дисбактеріозу), лямблії (збудники лямбліозу), токсоплазми, трихомонади, пневмоцисти, балантидії, криптоспоридії, а також малярійні плазмодії, лейшманії і ін.

2.2. Гельмінти (черви, глисти) за будовою тіла діляться на:

2.2.1. Круглі черви (нематоди). До них відносяться гострики, аскариди, волосоголовці, анкілостоми, некатори, стронгіолоїди, трихінели, філяріїї та ін.

2.2.2. Плоскі черви, які у свою чергу поділяються на:

2.2.2.1.1. Стьожкові черви (цестоди). До них відносяться широкий стьожак, бичачий ціп'як, свинячий ціп'як, карликовий ціп'як, ехінокок, альвеококк і ін.

2.2.2.1.2. Сисуни (трематоди). До них відносяться опісторхи(котячий сисун), клонорхи, дікроцелії, фасціоли, парагоніми, метагоніми, нанофієти, шистосоми і ін.

Впродовж свого життєвого циклу гельмінти проходят декілька стадій розвитку -- яйце, личинку, дорослого паразита. Кожна стадія часто мешкає в різній екологічній ланці -- зовнішнє середовище, організм тварини або декількох видів тварин, в яких послідовно розвиваються різні стадії паразита.

В даний час відомо 287 видів гельмінтів, що паразитують у людині, з них близько 50 видів мають широке поширення. Близько 100 видів зареєстровано на території України, із яких найбільш часто зустрічаються 20.

Багато паразитів, і особливо гельмінти, потребують зміни господарів. Господар - це організм, який служить для паразита місцем проживання і джерелом живлення. Господар може бути остаточним (дефінітивом), коли в ньому мешкає доросла, статевозріла особина паразита, і проміжним, коли в ньому мешкає личинкова стадія.

Так, бичачий ціп'як в дорослій стьожковій стадії паразитує в кишечнику людини, а в личинковій (у вигляді фіни) -- в м'язах великої рогатої худоби. В даному випадку людина є остаточним господарем, а велика рогата худоба - проміжним. Інший вигляд гельмінтів -- ехінокок в дорослій стадії мешкає в кишечнику собаки (остаточний господар), в личинковій стадії (у вигляді міхурів) -- у внутрішніх органах сільськогосподарських тварин і людини (проміжні господарі). Для деяких гельмінтів існують два проміжні господарі, у такому разі другий з них називається додатковим. Наприклад, личинки широкого стьожака проходят розвиток спочатку в прісноводих рачках -- циклопах (проміжний господар), а потім в рибі (додатковий господар).

Гельмінти, розвиток яких відбувається з обов'язковою участю проміжного господаря, називаються біогельмінтами (опісторх, бичачий ціп'як, широкий стьожак і ін.), якщо ж для розвитку поза організмом господаря необхідне лише перебування в грунті -- геогельмінтами (аскарида, волосоголовець і ін.). Такий розподіл ввели Скрябін К.І. і Шульц Р.С. (1931). Людина, інвазована, тобто заражена, біо- або геогельмінтами, не є джерелом зараження безпосередньо для тих, що оточують. Відповідно гельмінтози (захворювання, викликані гельмінтами) поділяють на біогельмінтози і геогельмінтози.

Проте є декілька гельмінтів (карликовий ціп'як, гострик), яйцями яких заражаються безпосередньо від хворої людини контактно-побутовим дорогою, в основному через забруднені руки. На цій підставі виділена група контактних гельмінтозів (Шульман Е.С, 1952).

На території України найчастіше зустрічаються паразитарні захворювання, що викликаються гостриками, аскаридами, волосоголовцями, трихомонадами, лямбліями, ціп'яком карликовим, амебами, токсоплазмами, трихинелами, токсокарами, пневмоцистами, котячими сисунами (опісторхами), печінковими сисунами, легеневими сисунами, неозброєним і озброєним ціп'яком, широким стьожаком, ехінококом. Останнім часом зустрічаються тропічні гельмінтози - шистосоматози і філяріатози.

Тривалість життя гельмінтів різних видів в організмі остаточного господаря складає від декількох тижнів (гострики) до декількох років (ціп'яки) і навіть десятиліть (опісторхи).

Механізми патогенної дії

Механізми патогенної дії гельмінтів на організм людини є надзвичайно різноманітним.

Личинки багатьох гельмінтів, що потрапили в організм людини пероральним шляхом або через шкіру, а також що вийшли в кишечнику з яєць здійснюють міграцію через різні органи і тканині, під час якої ростуть та розвиваються. При цьому паразити мають механічну пошкоджуючу дію на тканини і органи людини.

Механічна дія

Механічна дія гельмінтів на тканини господаря також пов'язана з їх фіксацією на слизовій оболонці кишечника і різних інших органах. В цьому випадку паразити наносять механічні пошкодженні своїми крючками, присосками, ріжучими пластинками і кутикулярними шипиками і викликають подразнення з подальшою запальною реакцією. Клубок аскарид, особливо у дітей, може викликати кишкову непрохідність і навіть розрив кишечника. Велике число паразитуючих волосоголовців здатні порушувати зв'язок між слизовою та підслизовою оболонками і призводити до випадіння прямої кишки.

Механічне пошкодження тканин сприяє інокуляції і активації патогенних мікроорганізмів, що особливо часто виявляється в тих випадках, коли гельмінти на деяких стадіях свого розвитку здійснюють міграцію в організмі господаря. Наприклад, личинки аскарид, анкілостом, стронгилоїдов при міграції через стінку кишечника відкривають дорогу для мікробів, що знаходяться в травному тракті.

Клубок аскарид, що викликав кишкову непрохідність

Кишкова мікрофлора (сальмонели, кишкова паличка, різноманітні коки і ін.) може проникнути в кишкову стінку і стінку сечового міхура по шляхах міграції яєць шистосом.

Стимуляція розвитку алергічних реакцій

Стимуляція розвитку алергічних реакцій -- найважливіший чинник патогенезу при всіх гельмінтозах. Алергія виникає унаслідок сенсибілізації організму людини продуктами обміну і розпаду гельмінтів, антигенними властивостями, якими вони володіють. При додатковому або повторному (ззовні) надходженні антигенів гельмінтів виникають алергічні реакції негайного і сповільненого типів.

До реакцій негайного типу відносяться анафілактичний шок, алергічна кропив'янка, лихоманка, набряки і ін. В основі механізму цих реакцій лежить взаємодія антигена гельмінтів з антитілами, а також з гістаміном і гістаміноподібними речовинами, що звільняються з тканин господаря та беруть участь в регуляції життєво важливих функцій організму і відіграють важливу роль в патогенезі захворювань. Алергічні процеси послаблюють дію продуктів обміну гельмінтів на організм господаря, затримують розвиток і міграцію личинок гельмінтів. Проте надмірно виражені алергічні реакції можуть викликати порушення функцій організму господаря і навіть призвести до його загибелі. Алергічні реакції найбільш виражені в ранній фазі інвазії -- під час міграції личинок; бурхливий їх прояв спостерігається при супер- і реінвазіях і нерідко супроводжується процесами аутосенсибілізації організму.

Реакції сповільненого типу розвиваються триваліше. У їх основі лежать проліферативні процеси в ретикулоендотеліальній системі і сполучній тканині, пов'язані з подразненням їх антигенами гельмінтів. До таких процесів відносяться фагоцитоз, еозинофілія, алергічне запалення стінки кишечника, бронхів, жовчних проток, що супроводжуються еозинофільною інфільтрацією і набуханням сполучної тканини. У різних тканинах організму, сенсибілізованого алергенами гельмінтів, виникають паразитарні вузлики (гранулеми), що є скупченнями клітинних елементів навколо живих і загиблих личинок гельмінтів.

Для гельмінтозів, що викликаються тканинними паразитами, характерна еозинофілія, що є компонентом алергічних реакцій. Еозинофіли зв'язуючись з антитілами, що покривають мігруючих личинок, виділяють на поверхню паразитів лізосомні ферменти, які нейтралізують біологічно активні продукти обміну паразитів. Еозинофіли обмежують тканинну запальну реакцію, виділяючи багато ферментів, що регулюють вироблення гістаміну і гістаміноподібних речовин. У комплексі з ІgE, рівень якого при гельмінтозах незмінно підвищується, еозинофіли разом ізз тканинними базофілами, Т-лімфоцитами, макрофагами і іншими клітинами включаються в процеси формування гранулем, які обмежують патогенну дію личинок на організм господаря.

Вплив на мікрофлору

Продукти обміну, що виділяються гельмінтами при паразитуванні в кишечнику, сприяють зміні біоценозу кишечника і збільшенню частки патогенної і умовно-патогенної мікрофлори.

Імунодепресивна дія

Деякі інфекційні хвороби (шигельоз, черевний тиф, туберкульоз) у поєднанні з гельмінтозами протікають в більш важких формах, гірше піддаються лікуванню і частіше дають ускладнення і рецидиви.

Порушення обмінних процесів

Порушення обмінних процесів при гельмінтозах пов'язане з погіршенням живлення господаря унаслідок споживання гельмінтами частини поживних речовин, що поступають в його організм. Гельмінти споживають багато метаболічно цінних білків, жирів, вуглеводів, вітамінів і мікроелементів. Деякі гельмінти є гематофагами (анкілостоми, волосоголовець). Під впливом гельмінтів порушується всмоктування жпоживних речовин, насамперед вітамінів і мікроелементів, що обумовлене патоморфологічними і функціональними змінами слизовоїї оболонки шлунково-кишкового тракту. При ряду гельмінтозів змінюється активність ферментів, що приймають участь в обміні білків і ліпідів, порушуються механізми загальної нейрогуморальної регуляції обмінних процесів. Внаслідок цього тривала та інтенсивна інвазія, особливо стьожаками або аскаридами, сприяє розвитку гіповітамінозу, анемії і виснаження.

Токсичний вплив

Токсичний вплив гельмінтів обумовлений дією продуктів обміну речовин і секретів залоз, що виділяються ними, внаслідок чого в організмі господаря розвиваються різні патологічні процеси. Під впливом продуктів обміну речовин гельмінтів порушуються функції центральної нервової системи, підвищується або пригнічується її збудливість, можуть виникати судоми. Деякі продукти обміну гельмінтів володіють антигенними властивостями і беруть участь в сенсибілізації організму з послідуючим розвитком алергічних і шокових явищ. Деякі продукти обміну гельмінтів можуть викликати гемоліз еритроцитів, впливати на залози внутрішньої секреції і органи травлення.

Дія антиферментів гельмінтів

Кишкові гельмінти виділяють особливі речовини, які нейтралізують травні ферменти хазяїна і захищають паразита від їх дії. У тканинах аскариди, наприклад, виявлена речовина, що нейтралізуює дію пепсину і трипсину.

Нервово-рефлекторний вплив

Нервово-рефлекторний вплив гельмінтів виражається в подразенні ниминервових закінчень (інтерорецепторів), що нерідко призводить до важких вегетативних порушень, що супроводжуються бронхоспазмами, дисфункцією кишечника, дерматологічними реакціями.

Стимуляція новоутворень.

Експериментально встановлена здатність деяких гельмінтів стимулювати розвиток новоутворень. При опісторхозі і клонорхозе частіше розвивається рак печінки. У хворих сечостатевим шистосомозом в сечовому міхурі нерідко утворюються папіломи і виникає рак.

Психогенна дія

Зовнішній вигляд гельмінтів, що виходять з анального отвору (членики ціп'яків і ін.) або через рот (аскариди), може викликати у осіб з нестійкою психікою або тих, які страждають первинними психічними захворюваннями, сильний психоемоційний стрес, який залишається в їх свідомості навіть після лікування інвазії, змушуючи знов і знов лікуватися від вже неіснуючого захворювання. Такі хворі уявними паразитозами іноді досить важко піддаються реабілітації навіть при тривалому лікуванні у психіатрів.

Шляхи зараження

Зараження найчастіше відбувається перорально (через рот) за допомогою двох шляхів передачі: геоорального (через руки, продукти харчування або предмети ужитку, а також через шерсть і пір'я домашніх тварин і птиць, забруднені частками грунту, що містить інвазивні яйця гельмінтів і цисти найпростіших) - при аскаридозі, ентеробіозі, лямбліозі, токсокарозі, ехінококозі, цистицеркозі і ін.,або ксенотрофного (при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленого м'яса, риби, що містять інвазивні личинки паразитів) - при токсоплазмозі, трихінельозі, теніозі і так далі Також існує контактний шлях зараження: пасивно (наприклад, тріхомонади при статевому контакті) і активно (наприклад, метацеркарії шистосом активно проникають через шкірні покриви людини під час купання у водоймах).

Менш значимий повітряно-краплинний шлях передачі (наприклад, пневмоцисти поширені у вигляді аерозоля в повітрі). Зараження людини філяріатозами реалізується трансмісивним (через кров) шляхом передачі личинок цих гельмінтів специфічними переносниками - кровососучими двокрилими комахами. В Україні дані відносно зараження філяріатозами від місцевих комах поки що відсутні. Це захворювання можна привести з собою з країн з екваторіальним кліматом.

Також можлива трансплацентарний шлях передачі (тобто плоду в утробі матері, наприклад, токсоплазмоз). В порядку природного відбору у паразита виробилися властивості, що збільшують можливість їх попадання в організм господаря. Такою особливістю паразитів є їх виняткова плодючість. Так, анкілостома дає за добу до 25 000 яєць, Fasciolopsis buski -- до 48 000, а аскарида людська -- до 200 000 яєць. Єдина особина ціп'яка неозброєного може давати за добу до 4 900 000 яєць, а за рік -- до 440 млн. У зв'язку з цим, в повітрі, що оточує нас, предметах ужитку, продуктах харчування, на шерсті домашніх тварин, часто у воді, навіть при дотриманні всіх необхідних правил гігієни, яєць, цист, личинок паразитів залишається хоч би невелика кількість.

Часто зараження відбувається із-за недостатньої кулінарної обробки м'яса або риби.

Так, щоб знешкоджувати личинок опісторхозу в рибі сімейства коропових при її солінні необхідний 20% розчин солі і час засолки 2 тижні (хто після такої обробки буде цю рибу взагалі споживати?). Виходить, що сподіватися не заразитися паразитами, можна лише при дуже хорошому імунітеті і резистентності організму, що у наш час зустрічається досить рідко.

Перебіг гельмінтозів

У клінічному перебігу гельмінтозів виділяють гостру і хронічну стадії. В деяких випадках гельмінтози можуть протікати інапаратно.

Гостра стадія продовжується від двох тижнів до двох місяців після зараження. Вона обумовлена впровадженням гельмінта і життєдіяльністю його личинок, антигени яких викликають алергічні реакції. Ці реакції особливо виражені при міграції личинок гельмінтів в тканинах. Провідні клінічні синдроми цієї стадії: лихоманка, еозинофілія, лімфаденопатія, поліморфні висипання на шкірі, артралгії і міалгії, що зудять. При цьому можуть виникнути важкі ураження органів: набряковий легеневий синдром, дифузно-осередкова еозинофільная пневмонія, алергічний міокардит, гепатит (іноді з жовтяницею), алергічний менінгоенцефаліт, енцефаломієліт, зміни білкового складу крові і ін.

На початку другої, хронічної, стадії відбувається дозрівання молодих гельмінтів. Клінічні явища в цей період менш виражені.

У подальшому періоді хронічної стадії, коли особливо висока репродуктивна активність гельмінтів, найбільшою мірою виявляються специфічні для даного гельмінтозу синдроми. У міру зниження інтенсивності життєдіяльності паразитів вони поступово стихають.

Інапарантні форми гельмінтозів протікають безсимптомно, хоча в організмі людини можуть спостерігатися імунологічні, а також функціональні і морфологічні зміни, типові для відповідного захворювання.

Ступінь прояву клінічних симптомів при кожному гельмінтозі залежить від величини і чисельності паразитів, особливостей їх біології і місця локалізації в організмі господаря. Велике значення в розвитку клінічної картини має також вік і стан організму господаря. У дітей інвазія гельмінтозами викликає значно важчі патологічні процеси, ніж у дорослих, і часто відбивається на загальному розвитку їх організму.

Набутий імунітет після перенесеного захворювання специфічний, проте при більшості гельмінтозів він слабковиражений і недовготривалий. Специфічні антитіла, що виробляються в період розвитку захворювання, зникають через 6 - 12 місяців після видужання.

Клінічна картина

Паразитарні захворювання часто, до певного моменту, мають латентну (приховану) форму перебігу, або симптоми наявності паразитів маскуються під такими характерними для багатьох захворювань проявами як:

* хронічна втома;

* зміна апетиту (частіше його погіршення);

* нервозність;

* порушення моторики ШКТ (нудота, інколи блювота, закрепи, проноси, метеоризм); * слинотеча;

* анемія і інші зміни крові - підвищення ШОЕ, еозинофілія;

* біль в різних групах м'язів, суглобах;

* головний біль;

* «безпричинне» періодичне підвищення температури тіла до субфебрильних цифр (37-38°С);

* безсоння і інші порушення сну;

* гіповітаміноз;

* різні шкірні прояви;

* алергічні прояви;

* часті захворювання дихальної системи (інколи аж до бронхіальної астми);

* бруксизм - скрегіт зубами під час сну.

Виходить, що доки ми паразитів справно «годуємо», вони не сильно нас «докучають». А повільно «їдять живцем», поки порушення в нашому організмі не стануть вираженими. Тоді відбувається якісний стрибок. Значно ускладнюється перебіг захворювань, які були раніше (до появи паразитів в організмі), з'являються виражені імунні порушення (оскільки паразити надають сильну імунодепресивну дію), сприяючи виникненню нових захворювань аж до злоякісних і СНІДу.

Клінічні прояви паразитарних захворювання характеризуються великою різноманітністю спостережуваних симптомів, в основі яких лежать біологічні особливості окремих видів паразитів, зв'язані, перш за все, з локалізацією їх в організмі людини. Немає таких органів і тканин, які не можуть вражатися тими або іншими видами паразитів.

Симптоми функціональних розладів шлунку, хронічного гастриту, виразкової хвороби, ентероколіту спостерігаються при локалізації будь-яких видів паразитів в кишечнику.

Клінічні симптоми дискінезії жовчовивідних шляхів, холециститу, холангіту інколи проявляються при паразитуванні опісторху, клонорхозу, фасціол, стронгілоїд, лямбліозу. Трематоди, що локалізуються в печінці, сприяють розвитку злоякісних пухлин цього органу. Важкі ураження печінки з утворенням паразитарних кіст викликають ехінокок і альвеокок. Закупорка жовчних шляхів проникаючими туди аскаридами призводить до розвитку обтураційної жовтяниці. Ці гельмінти мігруючи по загальній жовчній протоці потрапляють в печінку і підшлункову залозу, що при масивній інвазії може призвести до розриву даних органів з розвитком в хворого важкого перитоніту.

Клінічні прояви панкреатиту часто спостерігаються у хворих опісторхозом, рідше при деяких інших гельмінтозах (парагонімоз, шистосомоз). У хворих з кишковим шистосомозом нерідко розвивається цироз печінки і асцит, зважаючи на травмуючу дію яєць гельмінтів, що потрапляють в печінку за системою ворітної вени. При інтенсивному ураженню гостриками або волосоголовцями сліпої кишки, і проникненні цих гельмінтів в апендикс можуть спостерігатися клінічні симптоми апендициту.

Клініка ряду гельмінтозів, збудники яких локалізуються за межами травної системи, характеризується ще більш різноманітними симптомами. Симптоми характерні для пневмонії можуть спостерігатися в результаті патогенної дії на легені мігруючих личинок аскарид, анкілостом, стронгілоїд, сисунів, токсокар і так далі.

При проникненні збудників шистосомозів (перкутанно, тобто через шкіру) і філяріатозів (шляхом специфічної інокуляції, при укусі специфічних комах) в організм людини, в початковому періоді захворювання часто спостерігаються ураження шкіри у вигляді дерматозів і обмежених набряків.

Для початкової стадії вухереріозуі бругіоза характерний гарячкові стани, що супроводяться розвитком лімфаденіту. Надалі розвивається слоновість кінцівок і грудних залоз, хілурія і гідроцеле. Типові ознаки токсоплазмозу наступні: захворювання починається повільно із скарг на загальну слабкість, знижений апетит, порушення сну, пітливість. З'являється дратівливість, головний біль, зниження пам'яті, розумової працездатності. Температура тіла, як правило, 37,2 - 37,6 незрідка багато місяців, інколи хвилеподібного характеру, у жінок може бути пов'язана з менструальним циклом. Турбують болі в м'язах, особливо гомілок. Часто виникає відчуття серцебиття, перебої серця, тупі болі в області серця, що давлять. Може порушуватися зір. Хронічний токсоплазмоз протікає хвилеподібно, з періодами загострення хвороби і поліпшення стану. При тривалому перебігу захворювання розвивається невиношування вагітності, безпліддя.

Список симптомів паразитарних захворювань далеко не повний і приведений для того, щоб задумалися над тим, як складно поставити діагноз на підставі однієї лише клінічної картини (окрім ситуацій, коли починають відходити окремі гельмінти або їх членики, але до цього моменту їх в організмі утворюється досить багато).

Систематична характеристика збудників найважливіших трематодозів людини

Найбільше медичне значення мають наступні таксономічні групи трематод:

Відділ Fasciolida включає трематод різноманітних розмірів з різною формою тіла. Ротовій присосків знаходиться в передній частині тіла, черевний часто розташований поблизу неї. а жовточники розміщені в бічних частинах тіла трематоди у вигляді гроноподібних утворень. Статеві отвори відкриваються попереду черевного присоска. Життєвий цикл у деяких видів проходить за участю всього одного проміжного господаря.

У людини паразитують наступні передставники відділу Fasciolida:

Родина Dioctophymidae, вид Dioctophyme renale (Goeze, 1782), Stiles, 1901. Fasciolidae (крупні види; церкарії інцистуються на водних рослинах), види:

Fasciola hepatica Linnaeus, 1758; F. gigantica, Cobbold, 1855; Fasciolopsis buski, Lankester, 1857, Stiles, 1901.

Родина Dicrocoeliidae (сім'яники розташовані попереду яєчника; цер-карії інцистуються у комахах), вид Dicrocoelium lanceotum, Stiles et Has-sall, 1906.

Родина Nanophyetidae (черевний присосок на середині тіла, великі сім'яники розташовані в кінці тіла), вид Nanophyetus salmincola, Chapin, 1927 (ці.: N. schikhobalowi, Skrjabin et Podjapolskaja, 1931).

Родина Paragonimidae (сім'яники розташовані поряд один з одним позаду яєчника; церкарії інцистуються у ракоподібних), вид Paragonimus westermanii, Kerbert, 1878, Bream, 1899.

Відділ Heterophyida -- дрібні і середньої величини трематоди. Статеві залози переважно в задній половині тіла. Розвиваються за участю двох проміжних господарів (частіше молюсків і риби). У людини паразитують:

Родина Heierophyidae (дрібні види, церкарії інцистуються у рибах), види:

Heterophyes heterophyes, Siebold, 1852, Stiles et Hassall, 1900; Metagofiimus yokogawai, Katsurada, 1912.

Родина Opisthorchidae (сім'яники розташовуються один за одним позаду яєчника, церкарії інцистуються у рибах), види:

Opisthorchis felineus, Rivolta, 1884, Blanchard, 1895; Opisthorchis vivemni, Poi-ter, 1886, Stiles et Hassail, 1895; Clonorchis sinensis, Cobbold, 1875, Loos 1907.

Відділ Schistosomatida -- роздільностатеві трематоди з вузьким і довгим тілом. Присоски розвинені слабо. Яйця зазвичай забезпечені шипиками. Паразитують в кровоносній системі теплокровних. Розвиваються за участю одного проміжного господаря -- молюска. Інвазивні личинки -- церкарії (фуркоцеркарії -- тобто що мають роздвоєний вилкоподібний хвіст) активно проникають через зовнішні шкірні покриви в організм господаря дефінітива. У людини паразитують:

Родина Schistosomatidae: основні види: Schistosoma haemawbium, Bil-harz, 1852, Weinland, 1858; S. japonkum, Katsurada, 1904, S. mansoni. Sambon, 1907; локально поширені види: S. intercalatum, S. malayensis, S. mat-theei, S. mekongi.

Систематична характеристика збудників найважливіших цестодозів людини

Клас цестод (Cestoidea) включає шість відділів, з яких медичне значення мають, в основному, два: відділ стьожаки (Pseudophyllidea) і відділ ціп'яки (Cyclophyllidea).

До відділу Pseudophyllidea відноситься примітивні цестоди, сколекс яких має дорсальну і вентральну борозенки -- ботрії; генітальна пора розташована на вентральній поверхні тіла; личинка має червоподібну форму. Розвиток в більшості випадків відбувається за участю двох проміжних господарів. Личинкові стадії представлені корацидієм, процеркоідом і плероцеркоідом. Стьожаки є паразитами широкого кола хребетних тварин (від риб до людини включно).

Паразитами людини є передставники родини Diphylbbothriidae.

До них відносяться цестоди крупного розміру (від 1 до 10 метрів і більш). Статеві отвори відкриваються на черевній стороні членика; зовнішній отвір піхви лежить позаду отвору зовнішнього копулятивного органу в статевій клоаці. Позаду неї розташований отвір матки. Матка розетковидна. Види: Diphyllobothrium latum, Linnaeus, 1858, Luke 1910; D. minus, Cho-bdkovski, 1916; D. strictum, Talysln, 1932; D. skrjahini (Plotnikoff, 1933), D. giliaci-cum (Ruikewich, 1937), D. luxi (Rutkewich, 1937), D. nenzi (Petrow, 1938), D. tungussicum (Podjapobkaja et Gnedina, 1930). Останні п'ять видів зустрічаються дуже рідко. На личинковій стадії у людини паразитують Spirometra erinacei -- europaei (Rudolphi, 1819).

Відділ CyclophyUidea -- найчисленніший відділ цестод, об'єднуючий найбільш спеціалізованих представників класу, паразитуючих головним чином в наземних хребетних, -- рептиліях, пташках і ссавцям. Сколекс з чотирма добре розвиненими присосками часто має і віночки крюків; генітальна пора відкривається на бічному краю членика. Личинкові форми представлені онкосферою і різними формами ларвоцист.

Відділ включає наступних паразитів людини і домашніх тварин:

Родина Taeniidae. Цестоди різного розміру -- від 1 см до 10 м і більш. Довжина зрілих проглотид більше ширини; сім'яників велика кількість; личинки паразитують у хребетних тварин.

Підродина Taeminae, види:

Taenia solium Linnaeus, 1758;

Т. saginata (Goez.e,1782), Wehdand, 1858;

Multiceps multiceps (Leske, 1780; Hall, 1910) (на личинковій стадії).

Підродина Echinococcinae:

Echinococcus granulosus (Busch, 1786), Rudolphi, 1801 (на личинковій стадії);

Echinococcus multilocularis (Leuckart, 1858, Abuladse, I960) (на личинковій стадії).

Родина Hymenolepididae. Дрібні і середньої величини цестоди. На ско-лексі є хоботок з одним рядом крюків. Зріла матка у вигляді поперечної трубки. Паразити ссавців і птахів. Проміжні господарі у більшості видів -- членистоногі. Види:

HymenoJepis тато (Siebold, 1852), Blanchard, 1891;

Н. diminuta (Rudolphi, 1819), Blanchard, 1891;

H. fratema (Stiles, 1906).

Родина Dilepididae

вид Dipylidium caninum (Linnaeus, 1758), Railliel, 1892.

Систематична характеристика збудників найважливіших нематодозів людини

Нематоди, що мають фазміди і численні статеві сосочки, відносяться до підкласу Secernentea (Phasmidia), а нематоди, що не мають фазмід і статевих сосочків у самців, складають підклас Adenophorea (Aphasinldia).

У підклас Secernentea входять п'ять відділів:

Відділ Rhabditida -- стравохід має два розширення -- бульбуса (рабдито-видний стравохід). До цього відділу відносяться дрібні тонкі нематоди, в життєвому циклі яких є вільноживучі і паразитичні покоління. Рабдитовидні личинки виходять з яєчних оболонок ще в кишечнику господаря або протягом декількох годинників після виходу яєць в зовнішнє середовище. Геогельмінти.

У людини паразитує Strongyloides stercoralis (Bavay, 1876), Stiles et Has-sall, 1902, що відноситься до родини Strogyloididae.

Відділ Strongyllda -- ротова капсула добре виражена, у деяких озброєна ріжучими пластинами або зубами. Самці мають копулятивну бурсу і дві рівні спікули. Рульок відсутній. Геогельмінти. Паразитами людини є:

Родина Ancylostomatidae, вид: Ancylostoma duodenale (Dubini, 1843), Greplin, 1845; Necator americanus (Stiles, 1902), Stiles, 1903.

Родина Trichostrongylidae, вид Trichostrongylus colubrifonnis (Giles, 1892), Ransom, 1911.

Відділ Ascaridida -- ротовий отвір оточений трьома губами; стравохід циліндровий; у самців дві рівні спікули, рульок відсутній. Яйця з багатошаровою щільною оболонкою. Гео- і біогельмінти.

Родина Ascarididae, вид Ascaris lumbricoides (Linnaeus, 1758).

Родина Anisakidae, вид Toxacara canis (Werner, 1782) n деякі види родів Anisakis, Contracaecum, Pseudoterranova, Hysterothylacium і ін.. паразитуючі у людини на личинкових стадіях.

Відділ Oxyurida - ротовий отвір оточений трьома або шістьма губами, на задньому кінці стравоходу розширення (бульбус) з жувальними пластинками. У самця одна або дві що різко розрізняються по величині спікули. Яйця у більшості видів асиметричні. Гео- і біогельмінти.

Родина Oxyuridae, вид Enterobius vermiculahs (Linnaeus, 1758), Leach, 1853.

Відділ Spirurida -- ротовий отвір оточений, як правило, двома губами, розчленованими на лопаті. Ротова порожнина переходити в глотку (фа-ринкс). Стравохід роздільний на два відділи; м'язовий (передній) і залозистий (задній). Слікул зазвичай дві. Після латеральних сторін хвостового кінця самця у більшості розташовані кутикулярні крила, сосочки. Відкладені яйця містять зрілу личинку. Деякі Spirurida живородящі. Більшість їх -- тканинні паразити. Проміжні господарі -- членистоногі (двокрилі і ракоподібні).

Родина Filari/dae, види: Wuchereria bancrofti (Cobbold, 1877); Brugia ma-layi (Brug, 1927), Buckley, 1958; Onchocerca volvulus (Leuckart, 1893), Railliet et Henrry, 1910; Loa loa (Guyot, 1778); Mansonella (сип.: Dipelalonetna; Acanthochei-lonema) perstans (Manson, 1891); Mansonella ozzardi (Manson, 1897). Faust, 1929; Dirqfilaria immitis (L-eidy, 1856), 1). repens Railliet et Henry, 1911.

Родина Dracunculidae, вид Dracunculus medinensis (Linnaeus, 1758), Gat-landat, 1773.

Родина Gnathostomatldae, вид Gnathostoma spinigerum (Owen, 1836) і ін.

Підклас Adenophorea {Aphasmidia).

Відділ Trichocephalida (Enoplida). Стравохід у вигляді довгої тонкої трубки; уздовж нього в один ряд розташовані стравохідні залози, унаслідок чого стравохід має вигляд чіткий. У деяких передній кінець тіла ниткоподібний. Статевий апарат самки непарний. Яйцеродні, рідше живородящі. Яйця бочкоподібної форми з пробочками на полюсах. Гео- і біогельмінти.

Родина Trichocephalidae, вид Trkhocephalus trichiurus (Linnaeus, 1771), Blanchard, 1895

РодинаTrichinelltdae, вид Trichinella spiralis (Oven, 1835), Railliet, 1895.

Родина Capillariidae, види: Capiilaria hepatlca (LJancrqft, 1893), Travassos, 1915, Capiilaria phiiippinensis (Chitwood et at., 1968); Capiilaria (син. Thom'mx) aerophilus (Creplin, 1839), Dujardln, 1645, Skrjabin і Schikhobalowa, 1954.

Родина Dioctophymidae, вид Dioctophyme renale (Goeze, 1782), Stiles, 1901.

Принципи лікування глиснтних інвазій

Проблема гельмінтозів на сьогодні не є суто медичною або педіатричною, вона поєднує медичні та соціальні фактори, якіна певному етапі потребують невідкладних заходів з їх вирішення. Практично 90 - 95% дітей до- та шкільного віку переносять паразитарне захворювання, іноді неодноразово.

За прогнозами Українського центру санітарно-епідеміологічного нагляду, що грунтується на дослідженні обласних санепідемстанцій частота цієї патології буде неухильно зростати. Цьому сприяє різке збільшення кількості домашніх тварин без відповідного ветеринарного контролю, низький рівень очистки відходів каналізації, масова міграція населення із країн з жарким кліматом та наявність стандартних малоінформативних методів діагностики в розпорядженні лікарів.

Загальні принципи лікування глистних інвазій наступні:

Призначення антигельмінтних препаратів з урахуванням виду паразита

Спрямованість терапії не тільки на знищеність гельмінтів, а й на ліквідацію наслідків їхньої життєдіяльності (алергізацію, анемію, дискінезію жовчовивідних шляхів)

Контрольоване лікування (паразитологічними методами)

Вартість розробки нових лікарських засобів за останні десятиліття значно зросла, фармацевтичні фірми не відносять роботи зі створення нових антигельмінтних засобів до числа пріоритетів. Така ситуація обумовлена тим, що паразитарні захворювання поширені в країнах із низьким рівнем соціально-економічного розвитку, і фармацевтичні фірми не мають достатніх економічних стимулів для дослідження та виробництва нових протипаразитарних препаратів.

У сучасній науковій літературі з'явилися дані, що свідчать про появу резистентності у гельмінтів, тому для підвищення ефективності терапії необхідні комбіновані препарати та нові лікарські форми.

Протигельмінтні препарати

Протигельмінтні препарати - такі лікарські засоби, які застосовуються для профілактики та лікування кишкових і позакишкових гельмінтозів, кінцевою метою якого є знищення паразитів на різних стадіях розвитку в організмі людини.

Спектр протигельмінтної дії цих лікарських засобів різний. Серед них важливе місце займають протигельмінтні препарати широкого спектру дії, до яких належать мебендазол, тіабендазол, медамін, празиквантел тощо. Класифікація протигельмінтних засобів грунтується на вибірковості негативного впливу їх на основні класи гельмінтів. Зокрема розрізняють:

Протинематодозні

Протицестодозні

Протитрематозні

Засоби, що використовують при позакишкових гельмінтозах.

Препарати, що використовуються для боротьби з нематодозами (аскаридозом, ентеробіозом, трихоцефальозом, стронгілоїдозом, анкістомідозом, некаторозом, токсокарозом, трихінельозом, трихостронгілоїдозом, капілярізом, вухереріозом, бругіозом, лоаозом і онхоцеркозом)

Для боротьби з нематодами найчастіше використовують левамізол, мебендазол, дитіазанін, пірантелу памоат, пірвіній ембонат, піперазин, альбендазол, діетилкарбамазин, івермектин, бефеній гідроксинафтоат.

Фармакодинаміка. Протинематозні засоби є ціановими фарбниками, тому вони порушують тканинне дихання глистів, зменшують утворення АТФ в тканинах і тим самим викликають необоротний параліч їх мускулатури.

При призначенні протинематозних препаратів не вимагається одночасного застосування послаблюючих засобів (якщо хворий не страждає закрепами).

Вибір препарату грунтується на даних копроовоскопічних досліджень.

1.Левамізол -- високоефективний при аскаридозі і анкілостомідозі. Призначають його 1 раз перед сном. При необхідності повторюють лікування через тиждень.

2.Мебендазол -- високоефективний при ентеробіозі, аскаридозі, анкілостомідозі, капіляріазі, трихостронгілоїдозі і трихоцефальозі. Призначають одноразово (іноді 2-3 дні підряд), при необхідності повторюють лікування через 2 - 4 тижні.

3. Дітіазанін -- високоефективний при стронгілоїдозі і трихоцефальозі. Призначають його після їжі 2 рази на день протягом 5-10 днів.

Пірантелу памоат -- високоефективний при анкілостомідозі, аскаридозі, ентеробіозі і некаторозі. Призначають 1 раз на день після сніданку протягом 2-3 днів.

Пірвіній ембонат -- високоефективний при ентеробіозі. Призначають його одноразово після сніданку. При необхідності проводять 2-3 повторних курси з інтервалами 2-3 тижні.

Піперазин -- високоефективний при аскаридозі, застосовують і при ентеробіозі. Призначають всередину кожні 12 годин за 1 годину до їжі. При необхідності курс лікування може бути повторений.

Альбендазол -- високоефективний при аскаридозі, ентеробіозі, токсокарозі, трихінельозі, анкілостомідозі, некаторозі, трихоцефальозі, стронгілоїдозі і капіляріозі. При аскаридозі, трихоцефальозі призначають одноразово; при ентеробіозі -- дві дози з інтервалом 2 тижні; при анкілостомідозі, трихінельозі -- по одній дозі кожні 12 годин протягом 3 днів; при стронгілоїдозі, токсокарозі, некаторозі -- по одній дозі кожні 8-12 годин напротязі 5-10 днів; при капіляріозі -- по одній дозі кожні 12 годин протягом 20 днів.

Діетилкарбамазин - високоефективний при онхоцеркозі, вухереріозі, бругіозі, лоаозі і токсокарозі. Призначають всередину: 1-й день однократно після їжі, 2-й день -- кожні 8 годин, 3-й день -- кожні 8 годин (дозу збільшуємо), далі дозу ще більше збільшуємо і приймаємо в 3 прийоми.

Замість діетилкарбамазину може бути застосований івермектин, менш токсичний препарат.

9.Бефеній гидроксинафтоат -- високоефективний при аскаридозі, ентеробіозі, трихостронгілоїдозі, трихоцефальозі і анкілостомідозі. Призначають всередину одноразово, при необхідності лікування можна повторити. В даний час препарат використовують украй рідко.

Фармакокінетіка. Всі вищеназвані препарати призначають всередину. Більшість з них погано всмоктуються з шлунково-кишкового тракту. Проте при пошкодженні гельмінтами слизової оболонки кишечника потрапляння препаратів в кров істотно збільшується. Біодоступність підвищується і при одночасному прийомі протинематозних засобів з жирною їжею.

Небажані ефекти:

1.Диспепсичні розлади (нудота, блювота, діарея, анорексія, біль в животі).

Нейротоксичність (головний біль, запаморочення, слабкість, сонливість, м'язова дискоординація, сплутання свідомості, порушення зору, дуже рідко -- судоми).

Гематотоксичність (при тривалому прийомі) -- нейтропенія, тромбоцитопенія.

Шкірний висип, кропив'янка.

Нефротоксичність -- може викликати дитіазанін. Так, як препарат елімінується нирками, може забарвити сечу в блакитний колір, що є показом до негайної його відміни. При використанні дитіазаніну кал повинен бути забарвлений в зелено-блакитний або синій колір.

Підвищення тонусу гладенької мускулатури матки, тому протинематодозні засоби не можна призначати вагітним; крім того, при попаданні в кров препарати можуть виявляти тератогенну дію.

Гепатотоксичність (при тривалому прийомі) -- підвищення активності трансаміназ, лужної фосфатази.

Препарати, що використовуются для боротьби з цестодозами (діфілоботріозом, гіменолепідозом, теніозом, теніарінхозом, ехінококозом і альвеококозом)

Для усунення цестодозів застосовують філіксан, фенасал, аміноакрихін, празиквантел, альбендазол, мебендазол.

Фармакодинаміка. Протицестозні засоби викликають тимчасовий параліч мускулатури присосків і крючків гельмінтів.

Вибір препарату заснований на копроовоскопічних дослідженнях.

Філіксан-- високоефективний майже при всіх видах цестозів. Призначають 1 раз натщесерце (окрім гіменолепідозу, в цьому випадку призначають 3 рази з інтервалом в 7 днів). Філіксан не застосовують при ехінококозах.

Фенасал -- високоефективний при багатьох видах цестозів, окрім ехінококозу і альвеококоза. Але при теніозі він протипоказаний дітям або вимагає украй обережного застосування, оскільки препарат володіє теніцидною, але не овоцидною дією, тобто він не знищує яйця, що звільняються з перетравлюваних в кишечнику члеників гельмінта. Яйця глистів перетворюються на онкосфери і можуть потрапити в шлунок або через антиперистальтики (наприклад, під час блювання, тому необхідно призначати протиблювотні засоби -- церукал), або з їжею, узятою брудними руками. У шлунку онкосфери, звільняючись or оболонки, впроваджуються в його стінку і з током крові можуть потрапити в мозок, очі. Розвивається найнебезпечніший для життя цистицеркоз, в цьому випадку треба тривало застосовувати альбендазол. Призначають фенасал всього 1 раз натщесерце (окрім гіменолепідозу, в цьому випадку проводять довготривалу терапію, що складається із трьох 7-денних циклів з інтервалом в 7 днів)

Аміноакріхин-- високоефективний при гіменолепідозі. Призначають його натщесерце, 1 раз на день (або 2 рази з перервою в 30 хвилин). Курс лікування складається з 3--4 циклів, кожен тривалістю 3 дні, з інтервалом 3 - 6 днів.

Празіквантел -- високоефективний при багатьох видах цестозів, окрім ехінококозу і альвеококозу. Призначають препарат внутрішньо одноразово після їжі. Іноді празиквантель використовують при цистицеркозі (його ефективність нижче чим у альбендазолу) у великій дозі в 3 прийоми протягом 30 днів.

5.Албендазол -- високоефективний при ехінококозі, альвеококозі і цистицеркозі. Призначають всередину кожні 12 годин протягом 1-6 місяців.

6. Мебендазол -- є альтернативним засобом для альбендазола при ехінококозі і альвеококозі, але його ефективність нижча, і він не знищує личинки.

Фармакокінетика. Всі названі препарати можуть всмоктуватися з шлунково-кишкового тракту. Особливо добре абсорбується з кишечника празиквантел, його біодоступність складає більше 80% (не залежить від характеру їжі). Для зменшення попадання в кров інших протицестозних засобів хворий не повинен в цей час споживати жирну і м'ясну їжу.

До і після прийому протицестозних засобів необхідно призначити сольове проносне (до 5 років -- фенолфталеїн), яке зменшить всмоктування препарату і сприятиме вигнанню глистів з кишечника. Якщо через 3 години після прийому проносного не буде калу, необхідно поставити клізму. За відсутності головки глиста у фекаліях клізму можна повторити.

Небажані ефекти. Протицестозні засоби (окрім празиквантелу) -- це високотоксичні речовини, які можна призначати тільки в умовах стаціонару. Можуть бути диспепсичні розлади; алергічні реакції; артеріальна гіпотензія, серцева недостатність; пригнічення дихання; гіперкінези, психоз; провокація псоріазу; тератогенність.

Препарати, що використовуються для боротьби з трематодозами (опісторхозом, клонорхозом, фасціольозом, шистсомозом сечостатевим, шистосомозом кишковим, шистосомозом японським)

Для боротьби з трематодами застосовують хлоксил, празиквантел, бітіонол, метрифонат, оксаміхін.

Фармакодинаміка. Протитрематодозні засобу викликають необоротний параліч мускулатури присосків гельмінтів. Необхідно відзначити, що препарати не впливають на незрілих паразитів, тому існує небезпека реінвазії.

Вибір препарату заснований па копроовоскопічних дослідженнях.

Хлоксил -- впливає на всі види трематодозів. Призначають 3 рази на добу за годину після їжі з 1/2 стакана молока. Курс лікування -- 5 днів. При необхідності курс лікування повторюють з інтервалом не менше 4 місяців.

Празіквантел -- високоефективний засіб для лікування трематодозів (окрім фасціольозу). Призначають 3 рази на добу протягом 1-2 днів. Повторні курси лікування, як правило, не потрібні.

Бітіонол -- високоефективний засіб при фасціольозі. Препарат призначають всередину після їжі 2 рази на добу. Бітіонол приймають через день напротязі двох тижнів.

4.Метріфонат -- застосовують при сечостатевому шистосомозі. Препарат призначають всередину 3 разу, другий курс лікування необхідний через 2 тижні.

5.Оксамніхін --| застосовують при кишковому шистосомозі. Препарат призначають всередину двократно з інтервалом 5-6 годин.

Фармакокінетика. Препарати всмоктуються при прийомі всередину. Особливо швидко проникає в кров празиквантель; пік його концентрації в плазмі крові спостерігається через 1--2 години. Препарати біотрансформуються в печінці і у вигляді метаболітов елімінуються нирками.

При призначенні протитрематодозних засобів не вимагається дотримання дієти і одночасного з ними застосування послаблюючих препаратів (якщо хворий не страждає закрепами).

Небажані ефекти. При використанні хлоксилу можливі збільшення розмірів печінки, болі в області печінки, протеїнурія, зміни серцевого ритму, болі в області серця, еозинофілія, запаморочення, сонливість.

В порівнянні з хлоксилом празиквантел ефективніший і краще переноситься. В окремих випадках при його прийомі спостерігають нудоту, головний біль, гіркоту і присмак металу в роті, біль в епігастральній ділянці. Ці явища проходять зазвичай після закінчення прийому препарату.

Бітіонол викликає у 40% хворих слабкі і оборотні побічні ефекти -- анорексію, спастичний біль в животі, діарею, запаморочення, головний біль, гіпертермію, шум у вухах, безсоння, протеїнурію, лейкопенію. Рідше з'являються уртикарні чи папульозні висипання як результат на алергени загиблих трематод.

Бітіонол протипоказаний дітям до 8 років.

Метріфонат добре переноситься, іноді він викликає залежні від дози і оборотні запаморочення, млявість, нудоту, спастичні болі в животі.

Оксамніхін може викликати головний біль, запаморочення, сонливість, еозинофілію, нудоту, діарею, оранжеве забарвлення сечі. У пацієнтів із захворюваннями печінки можливо невелике підвищення активності амінотрансфераз в крові. Рідко з'являються психічні розлади (галюцинації, амнезія) і судоми.

Вибір засобу для специфічної терапії

Отже, при виборі засобу для специфічної терапії хворих гельмінтозами враховують спектр антигельмінтної активності препаратів, що особливо важливо при поліінвазіях.