Фітотерапія органів дихання

В основі більшості хвороб бронхів і легенів лежить гострий або хронічний запальний процес, викликаний різними інфекційними агентами. Тому, як і при хворобах верхніх дихальних шляхів, основні зусилля повинні бути спрямовані на боротьбу з інфекцією і на зміцнення захисних сил організму.

В даний час медицина має великим асортиментом синтетичних препаратів, здатних впливати як на основну причину хвороб системи дихання, так і на окремі їх прояви. Звичайно, лікарські рослини не можуть змагатися з синтетичними засобами за силою свого ефекту. Проте їх незаперечними перевагами є доступність, безпека і взаємозамінність. Побічні ефекти, головним чином алергічні реакції, при використанні лікарських рослин спостерігаються рідко і легко усунути шляхом заміни одного з них на інше з аналогічними видами дій. Можливості таких замін практично необмежені. Фітотерапія дозволяє посилювати дієвість аптечних препаратів, знижувати їх дозування, а в ряді випадків повністю відмовлятися від медикаментів.

Лікарські рослини, застосовувані для лікування захворювань бронхів і легенів, повинні володіти такими властивостями: протимікробнми, протизапальними, відхаркувальними, муколітичними, секретолітичними, обволікаючими, бронхолітичними, антігіпоксантними, імуномодулюючими, седативними.

При необхідності загальне лікування слід поєднувати з місцевим (інгаляціями). Монотерапія, як правило, недостатньо ефективна. Зазвичай використовують фітозбори з декількох рослин, що дозволяють підсумувати дію окремих його компонентів.

3.2 Гострий бронхіт

Гострий бронхіт - гостре запалення слизової оболонки бронхіального дерева. Він є одним з найбільш частих захворювань органів дихання. В етіології гострого бронхіту провідну роль відіграють віруси і бактерії (пневмококи, стафілококи, стрептококи та інші). До розвитку хвороби призводять переохолодження, вогнищева інфекція, професійні шкідливості, паління.

Клінічні прояви гострого бронхіту досить типові. Це кашель, спочатку сухий, потім зі слизової або слизисто-гнійної мокротою, болі в нижніх відділах грудної клітки, інтенсивність яких при появі мокротиння зменшується. При порушеннях бронхіальної прохідності може бути задишка. Температура тіла зазвичай підвищується помірно.

Лікування гострого бронхіту в першу чергу повинне бути спрямоване на боротьбу з інфекцією і підвищення опірності організму. Із синтетичних антибактеріальних препаратів використовуються сульфаніламіди, антибіотики та противірусні засоби.

Застосування лікарських рослин для терапії гострого бронхіту є традиційним. Її завдання і спрямованість значною мірою збігаються з такими при лікуванні ГРВІ. З початку можуть бути корисні російська парна лазня і ножні ванни. Доцільно також використання інгаляцій по раніше описаним методикам.

Фітотерапію слід продовжувати ще протягом 3 тижнів після зникнення симптомів гострого бронхіту.

Корисно вживання цибулі та часнику в свіжому вигляді, у вигляді спиртової настоянки або в суміші з медом. Показано застосування соку редьки з медом, для чого сік і мед змішують порівну або у співвідношенні 2:1. Так само застосовують і сік алое. Сік редьки можна отримати шляхом видовбування в коренеплоду лунки, в яку кладеться мед. Через 3-4 години виділений сік готовий до вживання. Його приймають по 1-2 столових ложки перед їжею 4-5 разів на день.

Для лікування гострого бронхіту рекомендується використовувати також такі способи:

1 подрібнений лимон з цедрою варять на повільному вогні з 2 столовими ложками меду і 2 столовими ложками води до гомогенної маси, а потім приймають по 1-2 чайних ложки 4-5 разів на день;

5-6 листків лавра благородного подрібнюють, заливають 1,5 склянками холодної води, додають 1 столову ложку меду, доводять до кипіння, варять 10 хвилин, перед закінченням варіння добавляють 2-3 г харчової соди і всі дають випити в гарячому вигляді хворому, який в цей час повинен знаходитися в теплому ліжку;

Кореневища гравілату міського або солодки голої, подрібнені в порошок, приймають по 1/4-1/2 чайній ложці 3-4 рази на день, запиваючи гарячим молоком або заїдаючи медом;

Плоди анісу (з розрахунку 6 г на 200 мл води) заливають окропом, настоюють 20 хвилин в теплі і приймають по 1/2 склянки 3-4 рази на день.

Корисно вживання в будь-якому вигляді (сирому, вареному, печеному) ягід калини або їх соку.

Деякі лікарські рослини можна придбати в аптеках в порошках, брикетах, у вигляді сухих і рідких екстрактів, грудних еліксирів, настоїв, відварів, настоянок і згадуваних раніше офіцинальних «грудних» зборів.

З кореня алтеї лікарської готують сухий екстракт, сироп (2:98) і настій (6 г на 180 мл), які призначають по 1 столовій ложці кожні 23 години.

Грудної еліксир складається з екстракту кореневища солодки густого (20,7 г), олії ефірної анісової ректифікованого (0,34 г), аміаку водного концентрованого (1,38 г), спирту етилового (90% - 20 мл), води дистильованої - до 100 мл. Його використовують по 20-40 крапель 4-6 разів на день.

Кореневище солодки, так званий «Лакричний корінь», вживається у вигляді екстракту солодкового кореня сухого (порошку) і екстракту солодкового кореня густого.

З кореня істода вузьколистого готують відвар (20 г на 200 мл води), який дають хворим по 2-3 столових ложки 4-5 разів на день.

Кореневище з корінням синюхи блакитної застосовується у вигляді відвару (6 г на 200 мл води) по 1 столовій ложці 3-5 разів на день.

З листя мати-й-мачухи готують відвар, настій, гранули.

Препарат «пертуссин» складається з екстракту трави чебрецю або чебрецю звичайного (12 г), кадію броміду (1 г), сиропу цукрового (82 г), спирту 80% (5 г). Він призначається по 1 столовій ложці 3-5 разів на день.

Олія анісова приймають по 2-3 краплі на цукрі або додають до відхаркувальних мікстур.

Краплі нашатирно-анісові складаються з олії анісової (2,81 г), розчину аміаку (15 мл), спирту етилового 90% (до 100 мл). Дозування - 10-15 крапель 2-3 рази на день.

Препарат «пектуссін» містить в 1 таблетці ментол (0,004 г), евкаліптове масло (0,0005 г), цукор та інші наповнювачі - до 0,8 м

Суха мікстура від кашлю включає в себе: екстракт термопсису сухий (0,6 г), екстракт солодкового кореня сухий (2 г), натрію гідрокарбонат, натрію бензоат, амонію хлорид (по 2 г кожного), цукор (10 г). З неї готують водний настій у співвідношенні 1:10, який приймають по 1-2 столових ложки 4-5 разів на день.

З трави термопсису ланцетоподібного роблять порошки, таблетки сухого екстракту, настої. Порошок і таблетки призначають по 0,05 г 5-6 разів на день, настій (1 г на 200 мл води) - по 1 столовій ложці 3-4 рази на день.

Офіцинальні «таблетки від кашлю» складаються з трави термопсису (0,1 г) і натрію гідрокарбонату (0,25 г) і використовуються по 1 таблетці 3 рази на день.

З фітотерапією добре поєднується застосування гірчичників, банок, розтирання грудної клітки свинячим або гусячим смальцем, а також його сумішшю з медом, питво підігрітих лужних мінеральних вод типу «Боржомі», гарячого молока з медом, вершковим маслом або свинячим смальцем. Доповнює фітотерапію вживання в їжу плодів малини, смородини червоної і чорної, обліпихи, горобини чорноплідної і звичайної, журавлини, глоду, шипшини в свіжому і консервованому вигляді.

3.3 Хронічний бронхіт

Хронічний бронхіт - дифузне запальне ураження бронхіального дерева, обумовлене тривалим роздратуванням бронхів різними шкідливими агентами, що має прогресуючий перебіг і характеризується порушеннями слизоутворення і дренуючої функції бронхіального дерева. Діагноз «хронічний бронхіт» ставиться тоді, коли у хворого не менше 3 місяців поспіль у році протягом більше 2 років відзначається кашель з мокротою.

Фактори, що призводять до розвитку хронічного бронхіту, діляться на зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні). До перших відносяться інфекції, тютюновий дим, професійні шкідливості, забруднення повітря, до других - хронічні захворювання вуха, горла і носа, гострі бронхіти, порушення ферментних систем організму, зниження імунітету.

Перебіг хронічного бронхіту багаторічний. Принципово важливо для лікування виділяти фази загострення і ремісії, а також наявність або відсутність обструктивного синдрому.

Лікування хронічного бронхіту у фазі його загострення практично проводиться так само, як лікування гострого бронхіту. У фазі ремісії основні зусилля повинні бути спрямовані на профілактику загострень. При цьому використовуються лікарські рослини, які мають протизапальну, відхаркувальну, бронхолітичну властивостями, підвищують загальну опірність організму.

Після загострення хронічного бронхіту слід протягом півроку проводити лікування курсами по 1,5-2 місяці з перервами між ними не більше 10-12 днів. Надалі при досягненні стійкої ремісії можливий перехід на 4 6-тижневі курси з перервами не більше 1 місяця.

Під час перерв у прийомі фітосборов можна користуватися вказаними раніше аптечними препаратами або застосовувати одну рослину:

- Кореневище синюхи блакитної (б г залити 250 мл окропу, нагрівати на водяній бані 20 хвилин, настоювати в теплі 1 годину, процідити, вживати по 2 столові ложки 3 рази на день);

Листя мати-й-мачухи (5 г залити 250 мл окропу, настоювати в теплі 2 години, прийняти всі за 3 рази в теплому вигляді);

Траву чебрецю (4 г залити 200 мл окропу, настоювати в теплі 1 годину, приймати по 50 мл 3-4 рази на день);

Траву материнки (5 г залити 250 мл окропу, нагрівати на водяній бані в закритому посуді 5 хвилин, настоювати в теплі 2 години, процідити, вживати по 2-3 столових ложки 3 рази на день або додавати в чай);

Пагони багна (5 г залити 250 мл окропу, нагрівати на водяній бані в закритому посуді 15 хвилин, настоювати в теплі 1 годину, процідити, вживати по 2-3 столових ложки 3 рази на день після їжі);

Траву фіалки триколірної (4 г залити 200 мл окропу, настоювати в теплі 2 години, процідити, вжити всіх за 3 рази після їжі);

Листя подорожника (готувати і приймати як траву фіалки);

Кореневище оману (готувати і приймати як пагони багна).

Слід пам'ятати, що ефективна тільки регулярна фітотерапія протягом багатьох років. Після кожної перерви склад фітосборів доцільно змінювати. Для профілактики загострень хронічного бронхіту показано проведення не менше 2 разів на рік інтенсивнішою фітотерапії одним з зборів, які використовуються для лікування гострого бронхіту.

3.4 Гострі пневмонії

Найбільш частими збудниками гострих пневмоній є пневмококи, стафілококи, стрептококи, мікоплазми, респіраторні віруси. Виникнення гострих пневмоній може бути результатом впливу хімічних і фізичних факторів з вторинним приєднанням інфекції. У розвитку захворювання має значення не тільки ступінь «шкідливості» збудника, а й стан захисних механізмів людини. В даний час гострі пневмонії ділять на первинні, тобто виникли у людей зі здоровими органами дихання, і вторинні, які ускладнюють вже наявну легеневу патологію.

Тяжкість захворювання та його клінічні прояви залежать від патогенності збудника і реактивності організму хворого. Як відомо, гострі пневмонії бувають вогнищевими і крупозними.

Основні напрямки лікування гострих пневмоній - етіотропне, патогенетичне і симптоматичне. Етіотропна терапія полягає в придушенні бактеріального фактора. За своїм антибактеріальній дії лікарські рослини не можуть на рівних змагатися з синтетичними препаратами. Тому в гострий період хвороби вони відіграють допоміжну роль, а в період її дозволу використовуються для закріплення досягнутих результатів.

Необхідність в патогенетичному лікуванні обумовлена ??в першу чергу змінами імунного статусу хворих внаслідок впливу інфeкційнoгo агента і проведеної терапії. Пацієнти потребують прийомі імунокоригуючих препаратів. Крім того, гострі пневмонії можуть розвинутися на тлі вже наявного первинного чи вторинного імунодефіциту. Саме такі варіанти призводять до затяжного перебігу хвороби. У зв'язку з наявністю імунокоригуючих властивостей у ряду рослин вони можуть застосовуватися як разом з медикаментозними імуномодуляторами, так і без них. Імунокоригуюча терапія показана не тільки в періоді загострення гострих пневмоній, але і в періоді реконвалесценції. В якості патогенетичного лікування гострих пневмоній останнім часом рекомендується застосування препаратів, що мають антигіпоксантні властивості, у тому числі лікарських рослин.

В якості симптоматичних засобів терапії лікарські рослини зменшують кашель, розріджують мокротиння, мають протизапальну, бронхолітичну та інші види дій.

У ряді випадків виникає необхідність у використанні фітопрепаратів, що поліпшують діяльність серцево-судинної і центральної нервової систем.

Набір рослин, застосовуваних при гострих пневмоніях, за видами їх дій принципово не відрізняється від набору, призначеного для лікування гострого бронхіту, але склад зборів звичайно більш складний.

Склад застосовуваних фітосборов залежить від тяжкості пневмонії. Після повного одужання, підтвердженого рентгенологічними та лабораторними дослідженнями, доцільно використовувати протягом 2 місяців без перерви один з фітосборов, рекомендованих для лікування хронічного бронхіту в фазі ремісії.

При відсутності протипоказань (насамперед артеріальної гіпертензії) фітотерапія може бути доповнена рослинними біостимуляторами (китайським лимонником, елеутерокок, заманиха, аралії маньчжурської та іншими). Втім, їх можна призначати протягом всієї хвороби курсами по 14-16 днів з перервами в 7-10 днів.

Зазвичай безперервна фітотерапія гострих пневмоній повинна тривати близько трьох місяців. Недоцільно припиняти її і в більш пізні терміни при збереженні загальної астенізація хворих або при наявності у них будь-яких залишкових проявів.

3.5 Бронхіальна астма

Бронхіальна астма настільки різноманітна у своїх проявах, що її загальновизнана класифікація досі відсутня. В даний час не викликає сумнівів, що в основі бронхіальної астми лежить хронічний персистуючий запальний процес в дихальних шляхах, що призводить до їх гіперреактивності, обструкції і респіраторним порушень. Суттєву роль відіграють також алергія і генетична схильність.

Діагностувати бронхіальну астму при її класичних проявах нескладно. Труднощі можуть виникнути при встановленні її причини і варіантів. З цією метою використовуються спеціальні лабораторні та інструментальні дослідження. Для виявлення алергенів застосовуються алергічні шкірні проби. Проте їх проведення можливе тільки в спеціалізованих алергологічних кабінетах під контролем фахівця - лікаря-алерголога.

В даний час в класифікації ВООЗ виділяються три ступеня тяжкості бронхіальної астми - легка, середня, важка. Їх критеріями є клінічні симптоми, функціональний стан легенів і регулярність прийому медикаментів. Для вибору тактики фітотерапії найзручніше керуватися клінічною симптоматикою.

Легка ступінь бронхіальної астми характеризується нетривалими симптомами легкого загострення, які відзначаються менше 1-2 разів на тиждень і відсутні в період між нападами. Нічні напади астми бувають 1-2 рази на місяць.

Для бронхіальної астми середньої тяжкості характерні загострення 1-2 рази на тиждень, астматичні напади більше 2 разів на місяць і необхідність прийому симпатоміметиків для зворотного розвитку симптомів.

Важка бронхіальна астма - це наявність частих загострень, в тому числі загрожують життю хворих, виражена нічна астма, необхідність частих госпіталізацій.

Сучасні методи лікування БА досить різноманітні. Їх можна розділити на тактичні і стратегічні. До перших відносяться кошти, спрямовані на купування (усунення) нападів в періоди їх розвитку. Другі призначаються для профілактики загострень, тобто для максимального збільшення тривалості межприступного періоду. Застосування лікарських рослин з метою купування нападів астми зазвичай неефективно, оскільки їх дія проявляється не відразу. Позитивні результати можуть бути отримані, якщо фітотерапія проводиться з профілактичною метою.

Оцінюючи її значимість і можливості використання лікарських рослин у комплексі лікування хворих бронхіальною астмою, слід визнати їх здатність впливати на два основних фактори - запалення та алергію. Крім того, лікарські рослини можуть бути з успіхом використані як засоби профілактики бронхіальної астми у осіб, які мають фактори ризику. Це ті люди, у яких в дитинстві відзначалися прояви ексудативного діатезу, пилова, харчова, лікарська та інші види алергій, хворі нейродермітом, кропив'янкою і т. д. Факторами ризику є також хронічні запальні процеси у верхніх дихальних шляхах або в бронхах.

Особливу значущість фітотерапія набуває у хворих з легким ступенем бронхіальної астми, яка не завжди діагностується. Її єдиним симптомом можуть бути рідкісні, часом стерті приступи задухи ночами. При наявності явних ознак хвороби доцільність застосування лікарських рослин зберігається, хоча на перший план у лікуванні виходять лікарські препарати.

Фітотерапія хворих бронхіальною астмою базується на застосуванні лікарських рослин, які мають бронхолітичну, протизапальну, протиалергічну, відхаркувальну, розріджуючу мокротиння, седативну, загальнозміцнюючу, імуномодулюючу дії. Як вже зазначалося, фітотерапія може бути альтернативою прийому лікарських препаратів тільки при легкій формі хвороби. У більш важких випадках обидва види лікування, як правило, поєднуються. Однак при правильному підборі фітосборів дози синтетичних препаратів можуть бути зменшені.

Лікування хворих бронхіальною астмою має бути суворо індивідуальним з урахуванням не тільки механізмів розвитку хвороби і ступеня її тяжкості, а й особливостей особистості пацієнта. Зокрема, у значної кількості хворих відзначається підвищена нервово-психічна збудливість, що вимагає застосування лікарських рослин з седативною дією.

Методика використання лікарських рослин для лікування хворих бронхіальною астмою має свої особливості. Приміром, хворих необхідно попереджати про подразнюючу дію, яку може надати на бронхи пил рослин, що утворюється в процесі обробки сировини. Тому обробкою висушених рослин (подрібненням, дозуванням), а іноді і приготуванням настоїв чи відварів повинні займатися родичі хворого.

Незалежно від тяжкості перебігу бронхіальної астми необхідно послідовно апробувати дію кожного з рослин, що входять в рекомендовані фітозбори. Для цього треба приймати одну з них протягом 3-4 днів і лише при повній переносимості, відсутності алергічних реакцій в подальшому включати його до складу фітосборів.

Хворий повинен знати, що ефект від лікування обраним фітосбором слід очікувати не раніше ніж через 3-4 тижні від початку його прийому в повному складі. Тому міняти склад раніше зазначеного терміну недоцільно.

Фітотерапія хворих бронхіальною астмою тривала, багаторічна, іноді протягом усього життя. При цьому вона проводиться більш тривалими курсами, ніж при інших захворюваннях. Перерви в 5-6 днів можливі, але їх слід робити не частіше ніж 1 раз на квартал. У той же час доцільно періодично змінювати склад фітосборов повністю або поступово, замінюючи 1-2 рослини з таким розрахунком, щоб протягом 4-5 місяців збір повністю оновився.

У фітосборів використовуються середні дозування, ефективні для більшості хворих. При відсутності ефекту їх можна збільшити в 1,5-2 рази.

3.6 Хронічна легенева недостатність

Хронічна легенева недостатність розвивається при хронічних захворюваннях бронхів і легенів. Її не можна ототожнювати з поняттям «дихальна недостатність», оскільки причинами останньої, поряд з патологією бронхолегеневого апарату, є порушення рухливості грудної клітки, ураження дихальної мускулатури, хвороби крові, недостатність кровообігу і т. д. Таким чином, хронічна легенева недостатність являє собою тільки одну з форм хронічної дихальної недостатності, тобто порушення системи зовнішнього дихання. Найчастіше до хронічної легеневої недостатності призводять хронічний бронхіт, емфізема легенів, бронхіальна астма, дифузний пневмосклероз.

З клінічних позицій хронічну легеневу недостатність ділять на приховану (яка спостерігається тільки за допомогою дозованих фізичних навантажень), компенсовану (характеризується нормальним газовим складом крові тільки в спокої), і декомпенсовану. Остання має три ступеня тяжкості. І ступінь характеризується появою задишки при фізичних навантаженнях, що перевищують повсякденні. При II ступеня задишка виникає при виконанні більшості звичних повсякденних навантажень, має місце нерідко виражений ціаноз, значна стомлюваність при навантаженнях і участь в акті дихання допоміжної мускулатури. При III ступеня задишка відзначається вже в спокої, спостерігається різко виражений ціаноз, загальна стомлюваність. Допоміжна мускулатура постійно бере участь в акті дихання. Використання функціонально-діагностичної апаратури дозволяє визначити ступінь хронічної легеневої недостатності більш точно.

Лікування хронічної легеневої недостатності - це, в першу чергу, лікування захворювання, що є її причиною. Тому можна використовувати фітозбори, наведені у відповідних розділах. Необхідно більш цілеспрямовано включати в збори лікарські рослини, що володіють антигіпоксантними властивостями: арніку гірську, березу (у тому числі її сік), глід, буркун, календулу, кропиви дводомної, мелісу, пижмо, подорожник великий, горобину звичайну, синюху блакитну та інші. При наявності хронічного легеневого серця і при ознаках його декомпенсації терапія проводиться відповідно до рекомендацій з лікування хронічної серцевої недостатності.

Фітосбори досить універсальні й ефективні. Їх можна застосовувати при будь-якого ступеня хронічної легеневої недостатності незалежно від характеру основної патології. Слід змінювати склад зборів кожні 2-2,5 місяця. При зменшенні клінічних проявів хронічної легеневої недостатності можна поступово (за 3-4 тижні) зменшити добову дозу прийнятого фітосбору з 8-10 г сухої сировини до 3-4 г. При загрозі загострення хвороби, збільшенні фізичних або нервово-психічних навантажень, появі інших несприятливих факторів добову дозу прийнятого фітосбору необхідно збільшити до 8-10 г і зберігати її протягом усього несприятливого періоду і ще 23 тижні, в подальшому також повільно повернутися у вихідній дозі.

Тільки при тривалій (не менше 8-12 місяців) стабілізації перебігу основного захворювання і при хронічній легеневій недостатності не більше І ступеня можна чергувати багатокомпонентні фітозбори зі зборами меншого складу, призначеними для лікування захворювання, що є причиною хронічної легеневої недостатності.

Розділ 4. Рослини рекомендовані до застосування при хворобах дихальної системи

4.1 Багно звичайне

Багно звичайне (Ledum palustre), родина Вересових (Erісасеае) - пересічна рослина на болотах Європи.

Це вічнозелений, приземкуватий, густий розгалужений кущ заввишки 40-130 см. Молоді пагони рослини мають рудувате опушення. Листки шкірясті, чергові, короткочерешкові, лінійні, дещо нагадують хвою. Зверху вони темно-зелені, голі, а знизу -- опушені. Квітки двостатеві, правильні, білуваті, рожеві чи жовтувато-білі, на довгих липких квітконіжках, зібрані у верхівкові зонтикоподібні щитки. Плід -- коробочка. Цвіте багно у червні-липні.

Росте на верхових болотах, в сирих борах, ялинниках і сосняках. У тайзі часто трапляється на болотах з поросллю модрин й у кедрах-брусничниках. В Україні розсіяно росте на Поліссі, зрідка -- на Прикарпатті та в Карпатах у заболочених і сирих соснових, рідше -- дубово-соснових лісах, на торфових болотах.

З лікувальною метою збирають однорічні пагони багна під час дозрівання плодів. Сировину сушать під укриттям на повітрі чи у сушарках при температурі до 40 °С. Зберігають у сухому прохолодному місці протягом 2-3 років. Готову траву відпускають в аптеках.

Спектр дії препаратів багна звичайного дуже широкий. Вони мають відхаркувальні, спазмолітичні, сечогінні, потогінні, дезінфікуючі та заспокійливі властивості. Діють наркотично. Розширюють судини і знижують артеріальний тиск.

Препарати зазвичай призначають внутрішньо у вигляді настою як відхаркувальний і протикашльовий засіб при гострих бронхітах, трахеїтах, ларингітах, кашлюку, бронхіальній астмі. Ефективний настій багна також при спастичних ентероколітах. У гінекології препарати рослини використовують для підвищення тонусу матки.

Народна медицина застосовує настої багна при туберкульозі легень, ревматизмі, подагрі, діабеті, дизентерії, екземі та різних висипах на тілі. Зовнішньо настій трави призначають при укусах комах, набряках, відмороженнях, для лікування забитих місць, різноманітних ран, а також при затерпанні кінцівок для посилення циркуляції крові. Екстракт чи відвар трави закапують в ніс при нежиті та грипі. Хворим на бронхіальну астму рекомендують тримати невелику кількість трави багна у спальному приміщенні для запобігання нападам ядухи.

Фармацевтична промисловість випускає препарат з трави багна.

Завжди слід пам'ятати, що свіжа рослина і лікарська сировина, приготована з неї, мають токсичні властивості. Передозування препаратів багна викликає збудження, а у тяжких випадках -- пригнічення центральної нервової системи.

4.2 Оман високий

Оман високий (Inula helenium), родина Айстрових (Asteraceae), або Складноцвітих (Compositae) - рослина міцна й помітна. Висота оману досягає 2 м, нижні листки знизу з повстяним опушенням, а зверху гладкі, виростають завдовжки до півметра. Квітки зібрані у великі кошики діаметром 6-8 см, які утворюють щиткоподібні суцвіття. Цвіте оман у липні-серпні. Як правило, росте на лісових луках, серед чагарників, по берегах річок, озер, на вологих місцях у середній смузі Росії, південній частині Західного Сибіру. Розсіяно зростає майже по всій території України у подібних місцях. Великими масивами зазвичай не трапляється. Введений в культуру.

Крім великої надземної частини, оман має ще й розгалужену кореневу систему: кореневище у нього товсте, м'ясисте, з численними довгими коренями. Саме їх і використовують у науковій та народній медицині. Восени кореневища з коренями викопують, миють у холодній воді, ріжуть на шматки (інколи додатково розрізають уздовж), пров'ялюють протягом 2-3 діб у затінку, а потім сушать у добре провітрюваному приміщенні чи у спеціальних сушарках при температурі не вище 40 °С. У вітряну погоду кореневища можна сушити і на сонці. Термін зберігання сировини -- 3 роки.

Кореневища й корені містять до 44% полісахариду інуліну та інші речовини. Внаслідок гідролізу під дією кислот інулін переходить у цукор -- фруктозу, яка у 1,5-2 рази солодша, ніж звичайний цукор (сахароза). Процес отримання фруктози з кореневищ оману досить складний та трудомісткий.

У науковій і народній медицині лікарські форми, переважно відвари кореневищ оману, застосовують передусім для лікування різних захворювань органів дихання. Вони полегшують відкашлювання харкотиння при застуді, зменшують надмірне виділення слизу з дихальних шляхів. Крім того, відвари кореневищ поліпшують апетит і сприяють травленню, регулюючи перистальтику кишечнику. Вони також сприятливо впливають на загальний обмін речовин, виявляють антимікробну і легку сечогінну дію. При вживанні відвару поліпшується стан хворих на туберкульоз -- пом'якшується та заспокоюється кашель, зменшуються катаральні явища. Гарний ефект дає цей препарат при лікуванні захворювань шлунково-кишкового тракту (гастритів, колітів, неінфекційних проносів). Допомагає він і при олігоменореї (мізерних менструаціях).

фітотерапія дихання лікарський солодка

4.3 Солодка гола

Солодка гола (Glycyrrhiza glabra), родина Бобові (Fabaceae) - багаторічна трав'яниста майже гола або розсіянокороткоопушена рослина родини бобових. Стебла прямостоячі, здебільшого розгалужені, 50-120 см заввишки. Листки чергові, непарноперисті, до 20 см завдовжки; листочки (їх 9-17) овальні або видовженояйцевидні, до 4 см завдовжки, на верхівці - з вістрячком, вкриті крапковими залозками (тому клейкі); прилистки ланцетно-шиловидні, рано опадають. Квітки двостатеві, неправильні, на довгих (до 7 см) пазушних квітконосах, зібрані китицями; віночок метеликовий, до 1 см завдовжки, білувато-лілуватий. Плід - видовжений, голий, 2-6-насінний біб. Цвіте у червні - липні.

Солодка гола росте по солончакуватих місцях і приморських схилах на півдні степової частини та в Криму.

Для виготовлення ліків використовують корені солодки (Radix Glycyrrhizae), які копають рано навесні або восени після того як надземні частини рослини починають в'янути. Для відновлення заростей на ділянці, де проводять заготівлю сировини, треба залишати не менше як 25 % рослин, повторну заготівлю сировини на цій ділянці дозволяється проводити не раніше як через 6-8 років. З зібраної сировини обтрушують землю, звільняють її від стебел і сушать. В результаті одержують так званий натуральний солодковий корінь (Radix Glycyrrhizae naturale). Очищений солодковий корінь (Radix Glycyrrhizae mundata) готують так само, але перед сушінням здирають кору. Сушать сировину на сонці, а при несприятливих погодних умовах - під укриттям на протязі або в сушарках при температурі, не вищій за 50 °С. Готову сировину зберігають у сухих прохолодних приміщеннях з доброю вентиляцією. Строк придатності - 10 років.

Корінь солодки містить сапонін гліциризин (до 23%), флавоноїди (ліквіритин, рамноліквіритин, рамноізоліквіритин, ліквіритозид, ізокверцитрин, рутин, сапонаретин, лікурозид, уралозид, астрагалін, гліцерол, нікітіфлорин, ізоглаброзид, неоліквіритин та інші, всього 27 флавоноїдів), стерини, аспарагін, вільну гліциретинову кислоту, кумарини (умбеліферон, герніарин), аскорбінову кислоту (10- 30 мг % ) та інші сполуки. Гліциризин являє собою суміш калієвої і кальцієвої солей гліциризинової кислоти.

Солодка гола виявляє багатосторонню терапевтичну дію. Гліциризин зумовлює відхаркувальні, протизапальні, спазмолітичні, сечогінні та послаблюючі властивості.

Сечогінні й спазмолітичні властивості мають також флавоноїди солодки. Наявністю флавоноїдів пояснюються антигістамінні й холінолітичні властивості солодки, а також її противиразкова активність. Гліциризинова і гліциритинова кислоти виявляють протизапальну, протиалергічну, антибіотичну і протипухлинну дію, регулюють водно-сольовий обмін в організмі (затримують іони натрію й підвищують виділення через нирки іонів калію).

Тривале вживання солодки може спричинити порушення електролітно-водного балансу й призвести до утворення набряків. Галенові препарати солодки широко використовуються як відхаркувальний, обволікаючий і як такий, що пом'якшує кашель, засіб при захворюваннях верхніх дихальних шляхів; дещо рідше - при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, при хронічних катаральних станах шлунково-кишкового тракту, особливо при підвищенні кислотності шлункового соку; як допоміжний засіб - при бронзовій хворобі й гіпофункції кори надниркових залоз.

Для стимуляції кори надниркових залоз солодку застосовують при системному вовчаку, алергічних дерматитах, пухирчатці тощо.

Корінь солодки входить до складу грудних чаїв, шлункових чаїв, сечогінного чаю, складнолакричного порошку.

Високо цінують солодку в емпіричній медицині Китаю, де вона входить до складу половини складних рецептів і використовується нарівні з женьшенем. Китайські лікарі відносять солодковий корінь до засобів, що омолоджують організм.

У суміші з іншими лікарськими рослинами солодку використовують при ожирінні, хронічному алкоголізмі, гострому та хронічному пієлонефриті, виразковій хворобі шлунка тощо.

З готових аптечних препаратів використовують гліцирам, гранули «Флакарбін», ліквіритон, екстракт солодкового кореня сухий, екстракт солодкового кореня густий, грудний еліксир та сироп солодкового кореня.

4.4 Подорожник великий

Подорожник великий (Plantago major), родина Подорожникові (Plantaginaceae) - багаторічна трав'яниста рослина 15-30 см заввишки, з розеткою широких прикореневого листя. Платівка аркуша округла, гладенька, з довгими черешками і гладким краєм. Квіткові стрілки прямостоячі, несуть колосок дрібних буруватих квіток. Віночок чотиричленний. Плід-багатосім'яна коробочка, розташована в колоску. Цвіте з червня до осені.

Росте обабіч доріг, стежок, на пустирях, на вологих луках, поблизу житла.

Нарівні з подорожником великим можуть бути використані з лікарською метою і подорожник ланцетний і подорожник середній. У першого стебла борознисті, листя ланцетні, більш-менш опушені. У другого листя еліптичні, майже сидячі. Плоди обох видів малосемянние. Цвітуть з травня до липня.

Лікарською сировиною є листя, насіння і коріння. Листя збирають протягом усього літа, насіння - у міру дозрівання, коріння - після в'янення листя (восени і ранньою весною). Листя і коріння сушаться в тіні, не слід їх пересушувати. Термін зберігання сировини 3 роки. Запах у сухого листя відсутній, смак гіркуватий, злегка в'яжучий.

У листі різних видів подорожника знайдені глікозид аукубін, вітаміни С, А і К, дубильні речовини.

Свіже листя і приготовані з них сік, настій, екстракт мають кровоспинну, бактеріостатичну, ранозагоювальну, відхаркувальну і гіпотензивну дію; вони надають регулюючий вплив як при зниженій, так і при підвищеній секреції шлунка. Крім того, водні та спиртові екстракти листя є ефективним засобом при важких формах виразкової хвороби. Встановлено, що листя містять ряд речовин, що володіють антіязвенний дією. Крім того, препарати та свіже листя (особливо сік) надають бактеріостатичну дію на патогенні мікроби ранової інфекції, на гемолітичний стрептокок і стафілокок, синьогнійну паличку, протей, кишкову паличку. Під впливом соку спостерігається більш швидке очищення ранової поверхні від гнійних виділень, припинення запального процесу і інтенсивне зростання грануляцій. Володіє ефективністю при первинній обробці виробничих і ін травм, лікуванні ран, які тривало не гояться, флегмон, фурункулів. Сік з стовчених листків надає болезаспокійливу, протизапальну дію при укусах бджіл, ос, джмелів і навіть змій (гадюк). Сильно зім'яті листя, прикладені товстим шаром до місця укусу і часто змінювані, відсмоктують отруту, знеболюють, попереджають появу припухлості. Звичайно, цей метод рекомендується в тих випадках, коли немає можливості надати потерпілому швидку лікарську допомогу.

У науковій медицині листя і коріння подорожника використовуються з великим успіхом при хронічних розладах травлення, катарі шлунка і кишок, колітах, а також виразкових захворюваннях (за допомогою препарату «Плантаглюцид» у вигляді гранул з висушеного водного екстракту листя подорожника) шлунка та дванадцятипалої кишки. Сік подорожника зазвичай призначають разом з «Плантаглюцид» при виразковій хворобі зі зниженою кислотністю. Зовнішньо використовуються листя при лікуванні фурункулів і гангренозних виразок.

У народній медицині подорожник здавна застосовувався при ракових пухлинах (у вигляді вологих компресів), а всередину - при раку легенів і шлунку; найчастіше застосовують водний відвар усієї рослини великого і середнього подорожників, п'ють його також при туберкульозі легень, захворюванні серця, підвищеному тиску крові, зубного болю (іноді і полощуть рот), при хворобах дихальних шляхів, різних шлункових захворюваннях - гастриті, виразці, виразці дванадцятипалої кишки, внутрішніх ранах, проносі, захворюваннях нирок, для підвищення апетиту; застосовують як кровоспинний, відхаркувальний, ранозагоюючий засіб, і як засіб, що регулює секрецію шлункового вмісту, а також при укусах змій, бджіл. Зовнішньо - при ударах, порізах, наривах, запаленнях шкіри, опіках, свіжих мозолях і укусах комах. Для цих цілей можуть використовуватися не тільки свіже листя і їх сік, а й сушені листя - перед накладанням на ушкоджену поверхню їх попередньо розмочують у воді.

Аналогічне вживання має і подорожник ланцетолистний: водний відвар кореня або всього рослини п'ють при туберкульозі легень, головного болю, шлункових захворюваннях, як відхаркувальний, при укусі змії, при ковтуні.

Настій подорожника з кропивою в рівних частинах вельми ефективний при кровотечах носових, маткових і гемороїдальних, що неодноразово випробувалося.

Листя подорожника великого, попередньо обсипані мелкотолченого крейдою, застосовуються при пиці.

Насіння застосовують як протизапальний і обволікаючий при колітах, виразках шлунка і дванадцятипалої кишки, а також для заспокоєння болів в період загострення виразкової хвороби.

4.5 Евкаліпт

Евкаліпт (Eucalyptus), родина Миртові (Myrtaceae) - дерева різної висоти (до 80-100 м), що скидають або не скидають кору. Листя майже у всіх видів гетероморфні: молоді, проміжні і дорослі. Дорослі - чергові, черешкові, яйцевидні або ланцетні, серповидні або косозаостренние. Квітки досить дрібні, 7-8 мм в простих парасольках або голівках, рідше одиночні. Плід - коробочка, зростається з чашечкою трубкою, дерев'яниста, що відкривається стулками.

Культивується на Чорноморському узбережжі Кавказу. Найбільш відомі в культурі 11 видів. Виростає на заболочених грунтах. Батьківщина - Австралія.

Лікарською сировиною є листя, що збираються протягом всього літнього періоду. Однак кращими за якістю і більш багатими ефірним маслом вважаються листя, що збираються восени. Сушка звичайна. Запах листя місцями, ароматний, смак пряно-гіркуватий.

Висушені листя містять від 1,5 до 3% ефірного масла, яке, як вважають, є основним діючим початком рослини, знаходиться масло у великих кулястих умістищах, занурених у м'якоть аркуша. В ефірному маслі переважає цинеол (до 80%). Після отримання масла перегонкою з водяною парою воно піддається ректифікації. При цьому віддаляються альдегіди і деякі ін компоненти, що володіють неприємним, дратівливим слизові оболонки запахом.

Препарати з евкаліпта мають болезаспокійливу, антисептичну, протигнильним, противопаразитним і відхаркувальну властивостями.

Цинеол має виражену протимікробну властивістю по відношенню до ряду мікроорганізмів. Дезинфікуючу дію ефірної олії в 3 рази перевершує дію карболової кислоти, але значно менш отруйна.

Застосовується в медицині настоянка, відвар і ефірне масло. Настій - при гострих шлунково-кишкових захворюваннях, кашлі, як відхаркувальний і дезинфікуючий засіб, як антисептичний засіб знаходить застосування при захворюваннях дихальних шляхів, ларингіті, трахеїтах, катаральних і гнильних бронхітах, плевритах, абсцесах і гангрени легень; для промивання інфекційних ран, виразок, свищів, флегмон, при плевритах, гнійних маститах, відкритих переломах, хронічному остеоміелете та ін Настій і відвар з листя застосовують, крім того, в очній практиці при блефарити, а в шкірній - при деяких гнійничкових захворюваннях кожіЕвкаліптовое масло також використовується при остеомієліті, карбункулах , флегмонах, в гінекологічній практиці - при ерозіях, виразках шийки матки, для вологих інгаляцій при захворюваннях верхніх дихальних шляхів і носоглотки; разом з водою або в спиртовому розчині - як дезодоруючу засіб. Зовнішньо його призначають як болезаспокійливий засіб при невралгіях, ревматизмі, радикуліті, люмбаго і в якості засобу, отпугивающего комарів, москітів, мурах та ін комах.

У Болгарії листя евкаліпта знаходять застосування як місцеве анестетіческого, судинозвужувальну, протизапальний і антисептичний засіб при бронхітах і бронхіальній астмі у вигляді гарячого настою (5 г на 200 мл води), але більш ефективне дія відмічається при інгаляції ефірної олії. Ефірне масло, розчинена в соняшниковій (2:100), - хороший засіб для змащування носових ходів при грипі та застудних захворюваннях.

Ефірні олії, одержувані з різних видів евкаліптів, у зв'язку з властивостями і особливостями застосування можуть бути розділені на 3 групи: фармацевтичні, парфумерні та технічні.

Фармацевтичні ефірні масла містять головним чином цинеол і добуваються з евкаліптів попелястого, кулястого, прутьевидного, клювовидного.

Парфумерні ефірні масла містять, головним чином, гераніол, цитронелаль, лімонен і мають дуже приємний запах.

Технічні ефірні масла містять, головним чином, фелландрен і піперитон, мають неприємний запах та застосовуються в промисловості.

4.6 Кропива дводомна

Кропива дводомна (urtica dioica), родина кропив'яних (Urticaceae) - багаторічна дводомна трав'яниста повсюдно поширена рослина до 1 м заввишки. Кореневище повзуче, у вузлах покрито пучками придаткових коренів. Стебло пряме, борозенчасте, слабо чотиригранний, вгорі гіллястий. Листя супротивні, з прилистки, прості, черешкові, серцеподібні, крупнопільчатие по краю, як і стебло, покриті пекучими волосками. Квітки дрібні, одностатеві, зелені, в пазушних кистях. Чоловічі квітки з четирехраздельним оцвітиною і 4 тичинками. Жіночі - з чотирилопатевий оцвітиною, з одним товкачем і одногніздня зав'яззю. Плід - горішок. Цвіте з середини червня до осені.

Лікарською сировиною є листя, зібране під час цвітіння, а в народній медицині листя, коріння і квітки.

Не слід змішувати кропиву дводомну з кропивою пекучою, яка зустрічається часто, але в науковій медицині не застосовується. Кропива жалка більш низькоросла однодомна рослина, володіє великою пекучістю, листя її крупно-зубчасті.

Кропива дводомна росте по засмічених мостах, по чагарниках, біля жител і в лісах по берегах річок.

У листі кропиви дводомної виявлені: вітаміни С, К, В, пантотенова кислота, глікозид уртіцін, хлорофіл, дубильні і білкові речовини, мурашина кислота, протопорфирин і копропорфіріна, фітостерон, гісталін , а також каротиноїди: каротин, ксантофілл, ксантофіллетоксід, віолаксантін, солі заліза, кальцію та ін У клітинному соку волосків кропиви міститься мурашина кислота, яка і зумовлює її пекучість.

У науковій медицині кропива використовується головним чином як кровоспинний при маткових, ниркових, кишкових, легеневих кровотечах, так як в рослині міститься вітаміни К, С, каротин і хлорофіл. Останній має здатність підсилювати обмін, підвищувати тонус матки і кишечника, прискорювати регенерацію пошкоджених тканин, збуджувати серцево-судинну систему і дихальний центр. Кропиву призначають як полівітамінний при гіповітамінозах, кровоспинний - при легеневих, кишкових, нирковому та маточному кровотечах, а також кровотечах шлунково-кишкового тракту; зовнішньо - для лікування погано гояться ран, при кровотечах. При цьому не тільки підвищується згортання крові, але наростає гемоглобін і кількість еритроцитів. Відзначено хорошу протизапальну дію кропиви.

У народній медицині вона здавна з успіхом використовується як кровоспинний при кровохаркання, сильних кровотечах з носа, кровотечах маткових і гемороїдальних; у вигляді свіжого соку - при кровотечах легеневих, ниркових, шлунково-кишкових , при недокрів'ї; як кровоочисний - при анемії, атеросклерозі, м'язовому та суглобовому ревматизмі, цукрової хвороби, туберкульозі легень, захворюваннях печінки, жовчного міхура, шлунково-кишкового тракту (спазмах шлунка, блюванні, диспепсії і поносі), при головних болях, застуді, лихоманці і навіть малярії; водний відвар п'ють після пологів, від коклюшу (ефективніше відвар коріння), геморої, шкірних захворюваннях, що супроводжуються сверблячкою, при молочниці, хвороби селезінки. Перетин свіжою кропивою замінює наривного пластиру і корисно при суглобовому ревматизмі, радикуліті. Настій з листя кропиви вживають для зміцнення і кращого росту волосся.

Висновки

За останні роки частота захворювань дихальних шляхів постійно зростає. В основі більшості хвороб дихальної системи лежить гострий або хронічний запальний процес, викликаний як інфекціями різної природи, так і несприятливими факторами навколишнього середовища. Тому основні зусилля повинні бути спрямовані на боротьбу із запаленням і на зміцнення захисних сил організму.

В даний час медицина має великий асортимент синтетичних препаратів, здатних впливати як на основну причину хвороб системи дихання, так і на окремі їх прояви. Звичайно, лікарські рослини не можуть змагатися з синтетичними засобами за силою свого ефекту. Проте їх незаперечними перевагами є доступність, безпека і взаємозамінність. Побічні ефекти, головним чином алергічні реакції, при використанні лікарських рослин спостерігаються рідко і легко усунути шляхом заміни одного з них на інше з аналогічними видами дій. Можливості таких замін практично необмежені.

Медикаментозна терапія найбільш ефективна в гостру фазу захворювань, рослинні препарати в цей період виступають як додатковий метод впливу на організм. Надалі, доцільно зміщення акценту на фітопрепарати.

Фітотерапія дозволяє посилювати дієвість аптечних препаратів, знижувати їх дозування, а в ряді випадків повністю відмовлятися від медикаментів. Лікарські рослини, застосовувані для лікування захворювань бронхів і легенів, повинні володіти такими властивостями: протимікробною, протизапальною, відхаркувальною, муколітичною, бронхолітичною, імуномодулюючою, седативною. Зазвичай використовують фітозбори з декількох рослин, що дозволяють підсумувати дію окремих його компонентів.

Фітотерапія при гострому бронхіті повинна бути спрямована на ліквідацію запального процесу в бронхах, поліпшення бронхіальної прохідності, відновлення порушеної загальної та місцевої імунологічної реактивності.

Відновлення або поліпшення бронхіальної прохідності - важлива ланка в комплексній терапії хронічного бронхіту, як при загостренні, так і в ремісії. Застосовують відхаркувальні, муколітичні та бронхоспазмолітичну препарати, рясне пиття. У разі хронічного бронхіту у курців значне поліпшення перебігу хвороби спостерігається після відмови від куріння. Протирецидивний курси призначають навесні і восени, а також після гострих респіраторних захворювань.

У комплексному лікуванні хворих на пневмонію фітотерапія, як правило, виступає в якості додаткового методу і передбачає антимікробну, відхаркувальну, протизапальну, бронхорозширюючудію лікарських рослин. Тривалі курси прийому рослинних препаратів зазвичай надають стійкий позитивний ефект.

Список використаної літератури

Биологически активные вещества лекарственных растений / Георгиевский В. П., Комиссаренко II. Ф., Дмитрук С. Е.-- Новосибирск: Наука, Сиб, отделение, 1990,-- 333 с.

Виноградова Т. А., Гажёв Б. Н. и др. Практическая фитотерапия / М.: «ОЛМА-ПРЕСС»; СПб.: Издательский Дом «Нева», «Валери СПД», 1998.- 640 с.

Копейка В. И. Семейный справочник лекарственных растений. -- Донецк: ООО «ПКФ «БАО», 2009. -- 224 с

Мазнев Н. И. Энциклопедия лекарственных растений. 3-е изд., испр. и доп. -- М.: Мартин 2004. - 496 с.

Мамчур Ф. И. Справочник по фитотерапии.-- Киев, 1996.

Муравьева Д.А., Самылина И.А., Яковлев Г.П. Фармакогнозия: Учебник. 4-е изд., перераб. и доп. -- М.: Медицина, 2002. -- 656 с.

Николаева Ю. Лечебные настойки, отвары, бальзамы, мази. Лучшие рецепты. - М.: РИПОЛ классик, 2011. - 196 с.

Перевозченко И. И. Лекарственные растения в современной медицине.- К.: О-во «Знание» УССР, 1990. - 48 с.

Попов В. И. и др. Лекарственные растения / В. И. Попов, Д. К, Шапиро, И. К. Данусевич.-- 2-е изд. перераб. и доп.-Мн.: Полымя, 1990.-- 304 с.

Протасеня М. I., Василенко Ю. В. Лікарські збори. -- Сімферополь: Тавріда, 1992.--352 с.

Професіонали про цілющі трави: вирощування, зберігання, застосування / Упор. А. Г. Сербін, В. Д. Чередниченко.-- X.: Прапор, 2001.-- 190 с.

Тихонов В.Н., Калинкина Г.И., Сальникова E.H., Под редакцией профессора Дмитрука С.Е. Лекарственные растения, сырье и фитопрепараты / Учебное пособие. Часть I. Томск, 2004. - 116 с.

Тихонов В.Н., Калинкина Г.И., Сальникова E.H., Под редакцией профессора Дмитрука С.Е. Лекарственные растения, сырье и фитопрепараты / Учебное пособие. Часть II. Томск, 2004. - 148 с

Универсальная энциклопедия лекарственных растений /Сост. И. Путырский, В. Прохоров.-- Мн.: Книжный Дом; М: Махаон, 2000. -- 656 с.

Размещено на Allbest.ru