Цінні властивості лікарських рослин відомі здавна. Тепер у практичній науковій медицині нашої країни застосовується близько 150 видів офіційно визнаних лікарських рослин з вираженою цілющою дією. А народна медицина знає їх незрівняно більше.

Лікувальні властивості рослин зумовлені наявністю в них різних за своїм складом і будовою хімічних речовин (алкалоїдів, глікозидів, вітамінів, ферментів, органічних кислот, дубильних речовин, ефірних олій, мікроелементів та ін.), що позитивно впливають на живий організм.

Залежно від хімічної природи діючого чинника лікарські рослини по-різному впливають на організм людини, вони збуджують, заспокоюють, тонізують, вгамовують біль, послаблюють, закріплюють, загоюють рани, діють кровоспинно, протимікробно [4].

Шляхом складних хімічних перетворень можна і в лабораторних умовах одержувати ту чи іншу речовину, яку утворюють рослини. Однак дослідники, особливо клініцисти, зіткнулися з однією надто цікавою обставиною: ефективність лікарського препарату, синтезованого хімічним шляхом чи виділеного в чистій формі з рослини часто не підвищується, а, навпаки, знижується. Пояснюється це просто: така речовина має більш лікувальну активність лише при наявності певних додаткових складників. У багатьох випадках сполуки, які фармацевтична промисловість одержує з лікарських рослин, ще не можуть бути замінені штучними. Речовини, добуті з рослин мають певні переваги перед тими, що створені в хімічних лабораторіях. Першою суттєвою перевагою є те, що рослинні речовини утворюються в живій клітині. Якою б великою не була відмінність між рослинами і тваринами, основна структурна одиниця - клітина має багато спільного. І не лише в будові клітини, а й у багатьох найважливіших біохімічних процесах, що відбуваються в клітинах і рослин і тварин. Речовини, утворені в рослинній клітині, певною мірою близькі до життєвих процесів тваринної клітини [6].

Світ лікарських рослин далеко ще не вивчений, в наш час ведеться інтенсивне його розвідування. В подальшому ставиться задача всемірного розширення хімічних і фармакологічних досліджень лікарських рослин з тим, щоб взяти з них все цінне і поставити на служіння медицині. Багато кращих сучасних синтетичних лікувальних препаратів (антибіотики, протималярійні, гормональні та ін.) синтезовані на основі природних речовин.

Комплексні дослідження, що провадяться фармакологами, хіміками, ботаніками і рослинознавцями, дозволили виявити нові цінні в лікувальному відношенні рослини і використовувати їх в медичній практиці не тільки у вигляді галенових препаратів, але й у вигляді індивідуальних речовин, виділених з рослин. До них відносяться алкалоїди, серцеві глікозиди, сапонін, терпени, флавони, фурокумарини, полісахариди, органічні кислоти та ін. До теперішнього часу створилася нова галузь медичної промисловості, яка випускає лікувальні препарати з рослинної лікарської сировини [11].

1.3 Як шукати і збирати лікарські рослини

Надземні частини рослин накопичують найбільшу кількість активних речовин під час цвітіння, в цей час необхідно їх збирати (листки і травйянисті стебла).

Плоди максимальну кількість цілющих речовин містять в період повного дозрівання.

Кору необхідно збирати під час сокоруху навесні. В цей час її дуже легко зняти з дерева, зробивши на гілці кілька поздовжніх надрізів довжиною до півметра і зйєднавши їх поперечними надрізами. Піднявши надрізану кору з верхнього кінця можна легко видалити весь шматок у вигляді трубочки.

Корені і кореневища - пізно восени, після в'янення надземної частини рослини.

Бруньки збирають рано навесні, коли вони набухають. але ще не почали рости; це в основному буває в березні - квітні.

Всі надземні частини рослин необхідно збирати в добру погоду (зволожені росою чи дощем вони псуються під час сушки).

Підземну частину рослини можна збирати в будь-яку погоду, бо перед сушкою їх необхідно мити холодною водою.

Сушка рослин - це найістотніший, найважливіший момент в заготовці лікарських рослин:

Перебрати зібрані рослини (видалити випадкові частини інших рослин, пошкоджені, сухі).

неможна мити надземні частини.

Засоби сушіння лікарських рослин:

Наші дослідження були проведені у червні 2012 року в Харківській області в, в заплаві річки Сіверський Донець.

Сіверський Донець - найбільша річка східної України і найбільша велика притока Дону. Загальна протяжність річки становить 1053 км, площа басейну 98 900 кмІ, середня річна витрата при впаданні до Дону 200 мі/сек. Сіверський Донець бере початок на Середньоруській височині, біля с. Підвільхи в Прохоровському районі Бєлгородської області Росії. Координати джерела, висота джерела біля 200 м над рівнем моря. У басейні Сіверського Дінця понад 3000 річок, з яких 425 мають довжину більш 10 км, і 11 річок більш 100 км. Понад тисяча з них безпосередньо впадає в Сіверський Донець. Живлення Сіверського Дінця переважно снігове, тому витрата води протягом року нерівномірна. Весняна повінь займає близько 2 місяців з лютого по квітень, в цей період вода піднімається на 3 - 8 м.

Ширина русла в основному коливається від 30 до 70 м, інколи досягаючи 100-200 м, а в зоні водосховищ - 4 км. Дно русла переважно піщане, нерівне, зі змінною глибини від 0,3 м на перекатах до 10 м на плесах. Річка взимку замерзає з поверхневою товщиною льоду від 20 до 50 см. Період замерзання зазвичай складає два-три місяці з середини грудня по кінець березня.

Сіверський Донець впадає до Дону в 218 км від його гирла на висоті 5,5 м над рівнем моря. Таким чином падіння річки складає 195 м, середній ухил 0,18 м/км. Швидкість течії Сіверського Дінця невелика, від 0,15 м/c у Чугуїва до 1,41 м/с у Лисичанську, на деяких ділянках майже нульова.

На більшій частині течії річка має широку долину: від 8-10 км. у верхів'ях до 20-26 км. у нижній течії. Долина на більшому протязі асиметрична. Правий берег високий (інколи зустрічаються крейдяні скелі), дуже розчленований ярами, лівий пологий, у нього розміщується заплава з чисельними старицями, озерами і болотами, найбільше з яких озеро Лиман. Русло річки відрізняється звивистістю, особливо до впадіння річки Оскіл. На річці (у верхній і середній течії) багато перекатів, бистрин, невеликих поріжків, завалів.

У верхній течії (до міста Бєлгорода) перекритий греблями і складається з декількох невеликих водосховищ. Нижче, після впадіння річки Вовча розташовано Печенізьке водосховище, що забезпечує водою місто Харків.

Нижче за Печенізьке водосховище до Дінця впадають річка Уди і найбільша притока Сіверського Дінця - Оскіл. Далі долина розширюється, в заплаві багато стариць. У середній течії Сіверський Донець підживлюється водами річки Дніпро через канал Дніпро - Донбас, а нижче відгалужується канал Сіверський Донець - Донбас, що забезпечує водою Донецький вугільний басейн. У районі Донецька (Ростовська область) річка пересікає Донецький кряж і тече у вузькій долині з крутими і скелястими схилами. У нижній течії впродовж 230 км. річка шлюзується, відрізняється слабкою течією і переважною шириною 100-200 м. Поблизу гирла річка розбивається на 3 рукави.

Лівобережно-Дніпровський лісостеповий фізико-географічний край займає західну частину Харківської області (Краснокутський, Коломацький, захід Богодухівського, Валківського, Нововодолазького, північ Касноградського районів). У межах Харківщини представлений східною частиною Східно-Полтавської височенної області (її Краснокутсько-Карлівським районом).

За своєю геологічною будовою належить до Дніпровсько-Донецької западини, що виражена в рельєфі Придніпровською низовиною (у межах області - Полтавською рівниною). Характерні загальна рівнинність поверхні, порівняно слабке розчленування, східчасте підвищення рельєфу в східному напрямку від 120 до 200 метрів. У долинах річок на поверхню виходять палеогенові та неогенові піски ї глини, а вододіли вкриті лесовою товщею.

Кліматичні умови характеризуються найменшою (у Харківській області) континентальністю клімату: температура січня t = - 6,5…-7,5 С, температура липня t =+19,5 … +20,5 С, опадів 525-550 мм на рік, коефіцієнт зволоження - 1,3 - 1,7. Такі умови рельєфу, геологічної будови та клімату зумовлюють слабку тренованість - незначне проходження вологи в ґрунт, а також невелику густоту річкової сітки краю.

Найхарактернішими є слабо розчленовані лучно-степові межиріччя с чорноземами типовими, що на півдні переходять у звичайні. Сірі лісові ґрунти під дубовими і дубово-липовими лісами не мають значного поширення і трапляються лиже вузькою смугою на високих правих берегах річок Мерла і Коломак. Ландшафт піщаної боровою тераси з дерновими ґрунтами під сосновими і дубово-сосновими лісами спостерігається вздовж лівого берега р. Мерла. Серед заплавних ландшафтів з лучними та лучно-чорноземними ґрунтами зустрічаються западини з болотами і солончаками. Досить поширені і яружно-балкові місцевості.

Лісів на території краю мало, лучні степи практично всі розорені. Єдина незаймана ділянка таких степів у Сумській області збереглася у філії Українського степового заповідника "Михайлівська цілина". На Харківщині мальовничі краєвиди цього краю охороняються в низці парків садово-паркового мистецтва.

Східно-Український (Середньоросійський) лісостеповий фізико - географічний край охоплює південно-західні і південні відроги Середньоросійської височини. У нас представлений Харківською схилово-височинною фізико-географічною областю, що поділяється на Богодухівсько-Старомерчитський, Золочівсько-Чугуївський, Лимансько-Вовчанський, Валківсько-Мереф'янський фізико-географічні райони.

Головні риси геолого-геоморфологічної будови зумовлені приуроченістю території до схилу Воронезького кристалічного масиву і північної бортової частини Дніпрвсько-Донецької западини. Вище базису ерозії лежать відкладення від крейдових до сучасних. Відслонення білих крейдяних порід називають білогір'ям. У цих районах спостерігаються карстові явища. Загальний похил поверхні на південь і південний схід. Висоти коливаються від 175 до 236 м.

Клімат краю найбільш континентальний у лісостеповій зоні: t= - 7…-8 C, t= +19,5…+20,5 C, опадів 500-600 мм на рік, коефіцієнт зволоження 1,6-1,8. Це найбільш зволожений край у Харківщині. На полого-хвилястих міжріччях і схилах з ярами та балками поширенні типові чорноземи, темно-сірі і сірі лісові ґрунти під лучними степами і кленово-липовими дібровами. Менш поширені терасові лесові рівнини з чорноземами звичайними і солонцюватими, борові горбисті тераси з дерново-підзолистими і дерново-піщаними ґрунтами під сосновими і дубово-сосновими лісами. На заплавах поширені заплавні ліси, луки, болота.

Об'єктом дослідження були лікарські рослини, що зростають в заплаві річні Сіверський Донець району проведення досліджень. При роботі ми користувалися методами збору і рослин [17], геоботанічним методом опису рослин. Всі рослини були визначені згідно визначнику [20] за системою Тахтаджяна. Для південного виду рослин життєва форма визначалась за Раункієром, екологічну групу по відношенню до світла визначали за визначником.

Розділ 3. Еколого-біологічний та геоботанічний опис лікарських рослин заплави річки Сіверський Донець