Автономна нейропатія у хворих цукровим діабетом 1 типу: риски, течія, діагностика і лікування

6,2

2,5^#

55,6

5,7^##

218,8

46,8*^{, ###}

256,1

91,4^#

318,1

87,1^#

45,7

4,7

53,9

4,9

1,030

0,172

гіперкінетична-

гіпотонічна (n=30)

19,8

2,8*^{, ###}

18,7

3,4^###

6,1

2,7^#

66,6

4,6**^{, ###}

144,4

29,0**^{, ###}

159,3

36,2*^{, ###}

292,5

114,0^#

48,6

3,4

51,3

3,5

1,315

0,242

гіперкінетична-

гіпертонічна (n=8)

5,6

1,1***^{, aаа, ббб, ###}

5,0

0,7**^{, aа, бб, ###}

0 *^{, a, б, ###}

83,0

6,8 **^{, aa, бб, ###}

19,0

5,3**^{, aаa, ббб, ###}

7,9

2,5**^{, a, ббб, ###}

9,0

3,0*^{, aa, б, ###}

47,0

4,9

50,3

4,2

0,619

0,105*^,

^{б, ##}

гіпокінетична-

гіпертонічна (n=17)

6,4

0,5 ***^{, aаa, бб, ###}

5,9

0,4 ***^{, aаa, бб, ###}

0 **^{, a, б, ###}

84,6

3,8***^{, aa, бб, ###}

21,0

3,7***^{, aаa, ббб, ###}

9,2

1,7**^{, a, ббб, ###}

13,5

2,4*^{, aa,}

^{б, ###}

41,1

4,1

60,7

4,2*

0,756

0,144^#

гіпокінетична

форма (n=15)

6,2

0,4***^{, aaа, ббб, ###}

6,0

0,3***^{, aаa, бб, ###}

0 **^{, a, б, ###}

90,4

3,4***^{, aаa, ббб, ###}

16,3

2,9***^{, aаa, ббб, ###}

7,8

1,6**^{, a, ббб, ###}

12,9

1,7*^{, aa,}

^{бб, ###}

35,8

4,2 *^{, б,}

^#

64,2

3,9*^{, б,}

^{в, #}

0,592

0,102*^,

^{a , бб, ##}

Примітки: 1. * Р < 0,05, ** Р < 0,01, *** Р < 0,001 - у порівнянні з хворими без дискінезії; 2. ^a Р < 0,05, ^aa Р < 0,01, ^aaa Р < 0,001 - у порівнянні з хворими з гіпертонічною-гіперкінетичною формою; 3. ^б Р < 0,05, ^бб Р < 0,01, ^ббб Р < 0,001 у порівнянні з хворими з гіперкінетичноюгіпотонічною формою; 4. ^в Р < 0,05 у порівнянні з хворими з гіперкінетичноюгіпертонічною формою; 5. ^# Р < 0,05, ^## Р < 0,01, ^### Р < 0,001 - у порівнянні з показниками здорових осіб.

Підтвердженням розвитку гіпертонічної-гіперкінетичної форми дискінезії на початку змін АНС стали результати обстеження 24 хворих з вперше виявленим ЦД, у 9 з яких розвиток цієї форми виник на тлі вегетативної дисфункції: LF = 236,033,7 мс² , HF = 239,350,4 мс², на відміну від здорових: LF = 596,184,8 мс², HF = 781,4152,8 мс², (Р < 0,01).

Таким чином, у хворих на ЦД спостерігалися зв'язані з ураженням АНС зменшення скоротливості жовчного міхура, збільшення залишкового його об'єму, однак ці зміни немає підстав розглядати, як ранні ознаки ДШКАН, оскільки вони не притаманні початковій стадії ДАН. Навпаки, різні форми дискінезії жовчних шляхів, що спостерігалися у 83,5 % хворих на ЦД, виникали на тлі певних порушень стану АНС, починаючи з початкових до виражених, і у характерній послідовності - спочатку гіпертонічна-гіперкінетична, гіперкінетична-гіпотонічна і гіперкінетична-гіпертонічна форми дискінезії жовчних шляхів, які характеризуються посиленням спорожнення жовчного міхура, а потім гіпокінетична-гіпертонічна і гіпокінетична форми, зі зменшенням скоротливості жовчного міхура. Отже, форми дискінезії жовчних шляхів, які характеризуються посиленням спорожнення жовчного міхура, є ранніми ознаками ДШКАН, а форми дискінезії зі зниженням його скоротливості, як і збільшення залишкового об'єму жовчного міхура, є більш пізніми її ознаками, які спостерігаються лише у хворих з розвинутими стадіями автономної нейропатії (очевидній і тяжкій).

Функціональний стан нижніх сечових шляхів у хворих на ЦД та зв'язок його порушень з активністю АНС

Дослідження стану нижніх сечових шляхів 94 хворих на ЦД показало, що в той час як дизуричні прояви відмічали 33,0 % з них, за допомогою радіоізотопного методу ознаки ДЦ були виявлені у 53,2 % хворих, в тому числі майже у половини хворих з вперше виявленим ЦД.

Діабетична цистопатія характеризувалася збільшенням об'єму залишкової сечі (28,23,7 мл у порівнянні з 6,50,9 мл у здорових осіб, Р < 0,001), збільшенням ефективної ємності сечового міхура (373,819,7 мл проти 253,324,0 мл у здорових, Р < 0,001) та порушеннями уродинаміки: сповільненням середньої об'ємної швидкості потоку сечі та подовженням часу сечовипускання (відповідно, 10,30,7 мл/с і 34,92,7 с проти 16,42,0 мл/с і 16,42,0 с у здорових, Р < 0,01-0,001). Збільшення об'єму залишкової сечі та зниження середньої об'ємної швидкості потоку сечі відбувалися лише у хворих з вираженим порушенням стану симпатичного і парасимпатичного відділів АНС, про що свідчили суттєво нижчі, ніж у хворих без цих змін, показники аналізу ВРС: SDNN, RMSSD, pNN50, TP, LF та HF (P < 0,05-0,01).

Враховуючи думку, що підвищення залишкової сечі є критерієм, який визначає перехід між початковою та вираженою стадіями нейрогенного сечового міхура [Ellenberg M., 1980], було проведене порівняння уродинамічних даних у хворих з підвищеним та нормальним об'ємом залишкової сечі для визначення тих зв'язаних зі станом АНС уродинамічних порушень, які б передували відомим критеріям діагностики ДЦ.

Дослідження показало, що у хворих з нормальним об'ємом залишкової сечі не всі уродинамічні показники були нормальними. У них спостерігалося вірогідне зниження середньої об'ємної швидкості потоку першої половини загального об'єму сечі (13,91,5 мл/с проти 21,33,1 мл/с у здорових осіб, P < 0,05), подовження часу її виділення та загального часу сечовипускання (відповідно, 11,71,1 і 24,92,3 с проти 6,40,6 і 16,42,0 с у здорових, P < 0,01-0,001). Ці зміни, як показав аналіз ВРС, відбувалися на тлі порушень функції АНС, про що свідчили нижчі за нормальні значення статистичного аналізу: SDNN, RMSSD, pNN50, вища AMo та нижчі показники спектрального аналізу: TP, VLF, HF (P < 0,05-0,01).

Таким чином, у хворих на ЦД відмічається зв'язок функціональних порушень нижніх сечових шляхів зі станом АНС і на тлі початкових вегетативних змін на етапі компенсованої функції детрузора, до появи таких відомих її ознак, як підвищення об'єму залишкової сечі і ефективної ємності сечового міхура, зниження середньої та максимальної об'ємних швидкостей потоку сечі, з'являються ранні ознаки діабетичної цистопатії у вигляді зниження середньої об'ємної швидкості потоку першої половини загального об'єму сечі, подовження часу її виділення та загального часу сечовипускання.

Стан периферичного автономного та соматичного відділів нервової системи у хворих на ЦД з остеоартропатією Шарко

Для визначення факторів ризику розвитку остеоартропатії Шарко було проведене додаткове вивчення стану периферичної нервової системи у 17 хворих на ЦД з нещодавно розвинутою остеоартропатією Шарко і у 31 пацієнта, аналогічного за статтю, віком, тривалістю хвороби та наявністю ДАН і ДХСМП, яке показало, що в них є суттєві відмінності. Так, при наявності в обох групах хворих подібної клінічної симптоматики ДХСМП і ДАН, електронейроміографічне обстеження зареєструвало суттєве зниження ШПІ по моторних волокнах великогомілкового і ліктьового нервів у хворих обох груп, однак ступінь зниження ШПІ по моторних волокнах великогомілкового нерва був вірогідно нижчим у хворих з остеоартропатією Шарко, ніж без неї - відповідно, 29,871,13 м/с проти 32,850,74 м/с (Р < 0,05). У 5 хворих з в'ялими паралічами стоп взагалі спостерігалася відсутність М-відповіді при супрамаксимальному електричному подразненні великогомілкового нерва, що може свідчити про різке порушення біоактивності м'яза стопи та його денервацію [Бадалян Л.О., Скворцов И.А., 1986].

За результатами проведених автономних рефлекторних тестів у пацієнтів з остеоартропатією Шарко вірогідно частіше спостерігалися патологічні результати ортостатичного тесту, відповідно у 14 з 17 проти 13 з 31 хворого без остеоартропатії (P < 0,02). Частіше спостерігалися патологічні і граничні результати тесту коефіцієнт 30:15, відповідно, у 9 з 17, проти 10 з 31 хворого без остеоартропатії Шарко (P < 0,05) та такі ж показники тесту Вальсальви, відповідно у 14 з 17 пацієнтів з остеоартропатією проти 14 з 31 без неї (P < 0,05). Загалом, у пацієнтів з остеоартропатією Шарко вірогідно частіше виявлялася тяжка стадія ДАН - у 14 з 17 проти 13 з 31 хворого без остеоартропатії (P < 0,02).

За даними аналізу ВРС, в обох групах хворих мало місце значне зниження тонусу симпатичного і парасимпатичного відділів АНС, а також активації церебральних систем вегетативної регуляції, про що свідчили суттєво нижчі показники статистичного аналізу: SDNN, RMSSD, pNN50, вища AMo та нижчі величини спектрального аналізу - TP, VLF, LF, HF, LFn, HFn, LF/HF. Однак ступінь ураження АНС у пацієнтів з остеоартропатією Шарко був більш вираженим, з погіршенням симпато-парасимпатичної барорефлекторної регуляції: в них зареєстровані нижчі показники LF і TP (відповідно, 5,00,6 і 29,13,1 мс² проти 11,72,7 і 51,09,5 мс² у пацієнтів без неї, Р < 0,05). Зменшення симпатичної активності з подальшим порушенням симпато-парасимпатичного балансу супроводжувалося підвищенням вище норми показника відносного вкладу парасимпатичного впливу HFn (63,83,7 % проти 50,82,5 %, Р < 0,01).

Отже, розвитку остеоартропатії Шарко сприяють поєднання різко вираженої ДХСМП з вираженою ДАН. Роль останньої в патогенезі остеоартропатії обумовлена не тільки порушенням впливу симпатичного відділу нервової системи, але, як показали результати дослідження, суттєвим зниженням парасимпатичної активності, що має істотне значення в механізмі барорефлекторної регуляції.

Таким чином, для початку розвитку остеоартропатії Шарко є характерними наступні зміни стану автономного і соматичного відділів нервової системи: 1) різке згасання загальної потужності спектра ВРС і потужності низькочастотного його компонента, зниження симпато-вагального індексу з високим показником відносного вкладу парасимпатичного впливу на ритм серця (HFn); 2) вірогідно частішого порушення автономних рефлекторних тестів коефіцієнта 30:15, ортостатичного та Вальсальви; 3) різкого падіння ШПІ або відсутності його проведення по моторних волокнах нервів нижніх кінцівок. Наявність у хворого цих неврологічних ознак може свідчити про початок гострої стадії остеоартропатії Шарко і сприяти її ранній діагностиці, а при її відсутності слугувати маркером підвищеного ризику її розвитку.

Взаємозв'язок розвитку ДКАН і ДХСМП у хворих на ЦД 1 типу

Порівняльний аналіз розвитку ДКАН і ДХСМП у хворих на ЦД виявив прямий загальний зв'язок як між клінічними, так і їх доклінічними стадіями. Серед 101 (47,9 %) пацієнта з ДКАН з 211 обстежених хворих на ЦД вірогідно частіше виявлялася ДХСМП - у 99 пацієнтів, ніж серед 110 хворих без клінічних ознак ДКАН, де вона була у 70 з них (P < 0,01). У хворих з ДАН була істотно нижча ШПІ по великогомілковому і ліктьовому нервах, ніж у хворих без неї, відповідно 26,321,81 і 42,340,71 м/с проти 41,260,84 і 52,010,93 м/с (P < 0,001) і зменшувалася з її прогресуванням на нижніх кінцівках з 33,441,08 м/с при початковій стадії до 20,29 2,82 м/с при тяжкій (P < 0,001).

В свою чергу, у хворих з ДХСМП, на відміну від пацієнтів без її клінічних ознак, відмічалися значніші зміни функціонального стану АНС. Так, нижчими були показники спектрального аналізу ВРС - VLF, LF і HF (відповідно 153,918,7, 139,224,2 і 121,621,5 мс² проти 351,345,3, 375,752,2 і 460,572,4 мс²; P < 0,001). Як і були нижчими чинники його статистичного аналізу: SDNN, CV, RMSSD, pNN50 та вищою AMo (P < 0,001). Всі ці показники вірогідно погіршувалися разом з прогресуванням ДХСМП від часу її виникнення паралельно порушенню проведення імпульсу по нервах до різко вираженої її стадії з появою при цьому симпато-вагального дисбалансу - зниження індексу LF/HF з 1,1440,158 до 0,5050,105 (P < 0,01). Кореляційний аналіз показав, що існує позитивний зв'язок між показниками ВРС стану АНС - SDNN, RMSSD, pNN50, TP, VLF, LF, HF і даними соматичного відділу нервової системи - ШПІ по великогомілковому і ліктьовому нервах (r = +0,47-0,64; P < 0,01).

Таким чином, результати обстеження вказують на існування тісного прямого зв'язку між різними стадіями доклінічного і клінічного розвитку ДКАН і ДХСМП, між темпами прогресування паралельно існуючих уражень автономного і соматичного відділів нервової системи у хворих на ЦД 1 типу, що може використовуватися для ранньої діагностики клінічно латентних автономних порушень на підставі існуючих маніфестних проявів ДХСМП. Виявлений зв'язок був нещодавно підтверджений іншим дослідженням [Marques J.I. et al., 2007].

Стан поліолового шляху обміну глюкози при діабеті і вплив на нього препарату унітіолу

Відомі дані, що накопичення у нервах і стінках судин сорбітолу, яке викликає морфологічні і функціональні порушення у нервових волокнах, відбувається на тлі не тільки підвищеної активності альдозоредуктази, але і пригнічення активності сорбітолдегідрогенази [Yagihashi S. et al., 1990; Love A., Cotter M.A., Cameron N.E., 1995], стали приводом вивчення впливу сірковмісного препарату унітіолу на активність останньої. Вибір препарату був обумовлений тим, що він є донатором сульфгідрильних груп [Гончаров Л.И., 1990], а сорбітолдегідрогеназа, як відомо, належить до ферментів, що містять сульфгідрильну групу в активному центрі.

Вивчення активності сорбітолдегідрогенази у 36 хворих на ЦД і вплив на неї препарату унітіолу показало, що на початку спостереження в групі пацієнтів, які надалі приймали унітіол і в групі, що не отримували лікування препаратом, активність її була знижена - відповідно, 28,01,9 та 30,51,9 нмоль субстрату/мг білка ^. хв, порівняно з даними здорових осіб - 41,21,6 нмоль субстрату/мг білка ^. хв (P < 0,001).

Після курсу лікування унітіолом активність сорбітолдегідрогенази у хворих підвищилася і досягла нормального рівня 37,33,5 нмоль субстрату/мг білка ^. хв (P < 0,05); на відміну від них, у хворих, що не приймали унітіолу, активність сорбітолдегідрогенази не змінилася, залишившись зниженою - 30,92,9 нмоль субстрату/мг білка ^. хв (P > 0,1).

Подальше експериментальне вивчення впливу унітіолу на стан поліолового шляху, а саме, на вміст сорбітолу і активність альдозоредуктази показало, що у щурів з стрептозотоциновим діабетом відбувалося суттєве зростання активності альдозоредуктази до 75,36,7 нмоль субстрату/мг білка ^. хв проти 42,43,5 нмоль субстрату/мг білка ^. хв у контрольних тварин (Р < 0,01). При цьому спостерігалося значне, більш ніж у 10 разів, збільшення вмісту сорбітолу у сідничному нерві до 1,390,12 мкмоль/г тканини при 0,130,09 мкмоль/г тканини у контрольних тварин (Р < 0,001).

Застосування протягом 14 діб унітіолу в дозі 9 мг/кг маси тіла перешкоджало надмірному накопиченню сорбітолу у сідничному нерві діабетичних щурів: 1,010,07 мкмоль/г тканини проти 1,390,12 мкмоль/г тканини у тварин без унітіолу (Р < 0,05). При цьому суттєвої зміни активності альдозоредуктази не спостерігалося.

Таким чином, при діабеті спостерігається активація поліолового шляху обміну глюкози - суттєве накопичення сорбітолу у сідничному нерві на тлі підвищення активності альдозоредуктази та зниження активності сорбітолдегідрогенази. Унітіол, як показали результати роботи, позитивно діє на змінений при діабеті поліоловий шлях обміну глюкози, запобігаючи надмірному накопиченню сорбітолу у периферичних нервах. Це не було наслідком зміни активності ферменту першої ланки поліолового шляху - альдозоредуктази, тому що унітіол не мав на неї інгібуючого впливу, а пов'язане зі збільшенням катаболізму сорбітолу на тлі підвищення активності ферменту другої ланки - сорбітолдегідрогенази.

Вплив унітіолу, тіосульфату натрію і б-ліпоєвої кислоти на перебіг ДКАН у хворих на ЦД 1 типу

Вивчення впливу сірковмісних препаратів унітіолу і подібного за властивостями препарату тіосульфату натрію на перебіг ДКАН у 91 хворого на ЦД 1 типу показало, що курси лікування вищезгаданими препаратами позитивно впливають на клінічну симптоматику автономної нейропатії, приводячи до зникнення майже у половини і зменшення у другої половини пацієнтів її клінічних ознак.

За результатами аналізу ВРС у хворих після курсу лікування унітіолом, на відміну від пацієнтів контрольної групи, відмічалося підвищення суттєво знижених до терапії загальної потужності спектра і всіх її складових компонентів - VLF, LF, HF та симпато-вагального індексу LF/HF (табл. 6).

Після лікування хворих тіосульфатом натрію також відбулося зростання знижених до цього TP, VLF, LF, HF (див. табл. 6).

Таблиця 6

Результати спектрального аналізу варіабельності серцевого ритму у хворих з діабетичною кардіоваскулярною автономною нейропатією на тлі терапії з унітіолом, тіосульфатом натрію або б-ліпоєвою кислотою і без них (Mm)

Групи обстежених	TP, мс2	VLF, мс2	LF, мс2	HF, мс2	LF/HF
Здорові особи (n=40)	1815,1180,4	637,076,8	549,760,9	628,4101,9	1,2030,133
Контрольна група (n=16): на початку спостереження в кінці спостереження	52,18,2* 49,39,8	33,76,4* 28,56,3	3,90,8* 3,30,9	12,92,4* 14,22,2	0,5350,053* 0,4640,049
Основні групи: 1-а підгрупа (n=31): до унітіолу після лікування унітіолом	43,85,4* 130,825,0 aa	21,63,1* 72,011,4 aaa	3,30,6* 11,12,3 aa	17,82,5* 45,513,0 a	0,4210,035* 0,5460,036 a
2-а підгрупа (n=20): до тіосульфату натрію після терапії тіосульфатом натрію	59,910,1* 122,924,8 a	36,67,9* 72,314,3 a	4,60,9* 11,23,0 a	15,42,3* 25,74,3 a	0,5380,049* 0,6120,074
3-а підгрупа (n=24): до б-ліпоєвої кислоти після лікування б-ліпоєвою кислотою	35,66,5* 105,719,6 aa	21,34,5* 68,914,3 aa	2,30,5* 8,11,8 aa	11,12,0* 22,13,7 a	0,4590,035* 0,5730,064

Примітки: 1. * Р < 0,001 у порівнянні з показниками здорових осіб;

2. ^a Р < 0,05, ^aa Р < 0,01, ^aaа Р < 0,001 у порівнянні з показниками хворих до лікування.

Проведений для порівняння курс терапії відомим у лікуванні ДКАН препаратом - б-ліпоєвою кислотою - привів до поліпшення клінічної симптоматики ДКАН: зникнення у половини хворих і зменшення у решти пацієнтів її клінічних проявів.

За даними аналізу ВРС, після лікування хворих б-ліпоєвою кислотою відбулося підвищення TP, VLF, LF, HF (див. табл. 6).

У контрольній групі хворих, що отримували лише інсулінотерапію, тільки у 5 пацієнтів зменшилася загальна слабкість. Змін у них об'єктивних даних вегетативного статусу не відмічено (див. табл. 6).

Враховуючи сучасну точку зору на природу формування спектральних компонентів ВРС, отримані результати свідчать, що у хворих з ДКАН під впливом унітіолу і тіосульфату натрію, як і після б-ліпоєвої кислоти, відбувається підвищення функціональної активності симпатичного і парасимпатичного відділів АНС та церебральних систем надсегментарного рівня вегетативної регуляції.

Таким чином, вивчення впливу унітіолу і тіосульфату натрію на перебіг ДКАН показало, що курс лікування кожним з них позитивно впливає на її клінічну симптоматику і функціональний стан АНС. Порівняльний аналіз ефективності впливу на перебіг ДКАН унітіолу, тіосульфату натрію, б-ліпоєвої кислоти свідчить, що лікування кожним з них супроводжується практично однаковим клінічним ефектом та динамікою об'єктивних показників стану АНС і, що за терапевтичною ефективністю унітіол і тіосульфат натрію не поступаються відомому в її лікуванні препарату - б-ліпоєвій кислоті.

Вплив унітіолу, тіосульфату натрію і б-ліпоєвої кислоти на перебіг ДШКАН з холецистопарезом у хворих на ЦД 1 типу

Дослідження впливу препаратів унітіолу, тіосульфату натрію і б-ліпоєвої кислоти на перебіг ДШКАН, проведене у 63 хворих на ЦД 1 типу з холецистопарезом показало, що курси лікування згаданими препаратами позитивно впливають на її перебіг. Так, після курсу терапії унітіолом спостерігалася позитивна динаміка клінічної симптоматики ДШКАН - у всіх хворих зникли біль та відчуття важкості у правій підреберній ділянці, нудота, блювання. У 12 з 15 хворих, які приймали унітіол, спостерігалася нормалізація випорожнення. У решти пацієнтів значно зменшилися диспептичні явища.

За даними ультразвукової холецистографії, після лікування з унітіолом зареєстроване підвищення, зниженої до лікування, скоротливої активності жовчного міхура. Відсоток його скорочення суттєво виріс на 15-, 30-, 40- та 60-й хв після жовчогінного сніданку (табл. 7). При цьому спостерігалося зменшення залишкового об'єму жовчного міхура з 14,32,1 см³ до 8,01,4 см³ (Р < 0,05).

Після курсу лікування тіосульфатом натрію також спостерігалася позитивна динаміка клінічної симптоматики ДШКАН. Так, у всіх хворих зникли біль та відчуття важкості у правій підреберній ділянці, нудота, блювання. У 11 з 15 хворих лікування привело до нормалізації випорожнення. У решти 4 хворих значно зменшилися диспептичні явища.

Таблиця 7

Стан моторики жовчного міхура у хворих з шлунково-кишковою автономною нейропатією на тлі інсулінотерапії з унітіолом, тіосульфатом натрію або б-ліпоєвою кислотою та без них (Mm)

Група обстежених	Ступінь скорочення об'єму жовчного міхура після жовчогінного сніданку (в % до його об'єму натще) через
	15 хв	30 хв	40 хв	60 хв
Здорові особи (n=20)	15,65,1	47,45,0	59,33,6	70,22,3
Контрольна група (n=13): на початку спостереження в кінці спостереження	-2,110,6 8,510,2	17,610,3* 19,710,3	29,29,6** 35,29,2	32,212,6** 44,09,5
Основні групи: 1-а підгрупа (n=15): до унітіолу після курсу унітіолу	-12,69,5* 19,67,6 а	-11,08,4*** 39,77,8 ааа	8,28,4*** 44,49,0 а	24,88,1*** 65,45,0 ааа
2-а підгрупа (n=15): до тіосульфату натрію після тіосульфату натрію	-7,312,1 17,56,1	9,111,5** 47,07,6 а	10,412,5** 60,35,1 аа	33,27,6*** 66,45,6 аа
3-я підгрупа (n=20): до б-ліпоєвої кислоти після б-ліпоєвої кислоти	12,210,2 20,67,4	14,29,7** 43,37,6 а	32,97,3** 54,17,0 а	27,612,6** 64,86,6 а

Примітки: 1. * Р < 0,05, ** Р < 0,01, *** Р < 0,001 у порівнянні з показниками здорових осіб; 2. ^a Р < 0,05, ^aa Р < 0,01, ^aaа Р < 0,001 у порівнянні з показниками хворих до лікування.

За даними ультразвукової холецистографії після курсу лікування тіосульфатом натрію зареєстроване підвищення скоротливої активності жовчного міхура - відсоток його скорочення суттєво виріс на 30-, 40- та 60-й хв після жовчогінного сніданку (див. табл. 7).

Курс лікування б-ліпоєвою кислотою супроводжувався позитивною динамікою клінічної симптоматики ДШКАН: 9 з 20 хворих групи відмітили нормалізацію випорожнення, зникнення нудоти, блювання, відчуття важкості в ділянці шлунка та правого підребер'я. У решти хворих зменшилися скарги диспептичного характеру. За даними ультразвукової холецистографії після б-ліпоєвої кислоти у хворих відмічалося підвищення скоротливої активності жовчного міхура - відсоток його скорочення зріс на 30-, 40- та 60-й хв після жовчогінного сніданку (див. табл. 7). При цьому спостерігалося зменшення залишкового об'єму жовчного міхура з 20,44,4 см³ до 9,42,8 см³ (Р < 0,05).

В контрольній групі хворих, які отримували лише інсулінотерапію, тільки у двох пацієнтів зменшилися скарги на розлади випорожнення. Змін показників моторики жовчного міхура не було відмічено (див. табл. 7).

Таким чином, вивчення впливу унітіолу, тіосульфату натрію і б-ліпоєвої кислоти на перебіг ДШКАН у хворих на ЦД показало, що курс лікування кожним з цих препаратів позитивно впливає на її клінічну симптоматику, а також об'єктивні чинники функціонального стану жовчного міхура, приводячи до підвищення скоротливої активності останнього у хворих з діабетичним холецистопарезом. Дія вказаних препаратів може бути зумовлена представленим вище їх позитивним впливом на функціональний стан АНС та метаболічні порушення. Встановлена позитивна дія б-ліпоєвої кислоти на перебіг ДШКАН у хворих на ЦД 1 типу була нещодавно підтверджена [Serhiyenko A.A., Serhiyenko V.A., Serhiyenko L.M., 2007.

Вплив унітіолу на перебіг ДЦ у хворих на ЦД 1 типу

Вивчення впливу препарату унітіолу на перебіг ДЦ у 35 хворих на ЦД 1 типу показало, що він позитивно діє на її клінічну симптоматику. Так, серед 16 з 23 хворих основної групи, яких турбували дизуричні прояви, 8 пацієнтів після лікування відмітили їх зникнення, у решти вони зменшилися. За результатами радіоізотопної урофлоуметрії та радіоізотопного методу визначення залишкової сечі у хворих після лікування з унітіолом спостерігалося зменшення кількості залишкової сечі, підвищення до нормальних показників середньої об'ємної швидкості потоку сечі та скорочення часу сечовипускання (табл. 8).

Таблиця 8

Об'єм залишкової сечі і основні показники уродинаміки у хворих з цистопатією на тлі інсулінотерапії з унітіолом та без нього (Mm)

Групи обстежених	Кількість залишкової сечі, мл	Середня об'ємна швидкість пото-ку сечі#, мл/с	Загальний час сечови- пускання#, с
Здорові особи (n=20 і n#=12)	6,50,9	16,42,0	16,42,0
Контрольна група хворих (n=12 і n#=10): на початку в кінці спостереження	50,415,7** 49,917,0	9,71,3* 11,41,3	34,13,8*** 34,64,5
Основна група хворих (n=23 і n#=15): до унітіолу після унітіолу	43,39,1*** 19,14,2 а	11,50,9* 17,21,8 аа	32,12,5*** 23,51,8 аа

Примітки: 1. * Р < 0,05, ** Р < 0,01, *** Р < 0,001 - у порівнянні з показниками здорових осіб; 2. ^а Р < 0,05 у порівнянні з показниками хворих до лікування.

В контрольній групі у 8 з 12 хворих, які мали скарги дизуричного характеру, тільки двоє відмітили їх зменшення в кінці спостереження. Вірогідної динаміки об'єктивних показників, отриманих при обстеженні нижніх сечових шляхів радіоізотопними методами, у цих хворих не відмічено.

Таким чином, курс лікування унітіолом позитивно впливає на клінічну симптоматику ДЦ, а також об'єктивні показники стану нижніх сечових шляхів. Механізм розвитку ДЦ пов'язується з ураженням АНС. Тому її клінічне поліпшення і позитивна динаміка об'єктивних показників стану нижніх сечових шляхів під впливом унітіолу можуть бути пояснені властивостями унітіолу підвищувати симпатичну і парасимпатичну активність нервової системи.

Крім того, механізм сприятливого ефекту унітіолу на перебіг ДКАН, ДШКАН і ДЦ зумовлений, на наш погляд, його багатогранною дією. Перш за все, як донатора сульфгідрильних груп та антиоксиданта, препарату, який за результатами проведених нами досліджень, діє на патогенетичні ланцюги ДАН, підвищуючи активність інгібованого при ЦД ферменту сорбітолдегідрогенази. Це зменшує негативний ефект зростання активності поліолового шляху обміну глюкози - надмірне накопичення сорбітолу у нервах. Також унітіол сприяє нормалізації рівня відновленого глутатіону, одним з наслідків чого є позитивний вплив на окисно-відновний потенціал клітин, в першу чергу, за рахунок корекції порушеного при ЦД окисно-відновного стану NAD(P)-пар, підвищенню активності каталази, поліпшенню фосфоліпідного обміну та зниженню активності перекисного окиснення ліпідів, що зменшує негативні наслідки оксидативного стресу на нервові клітини [Паламарчук А.В., 1994; Кучмеровская Т.М. и др., 1997]. До того ж він посилює активність Na⁺, K⁺-ATФ-ази, ферменту, який бере участь у проведенні імпульсу по периферичних нервах.

Особливого клінічного значення, на наш погляд, набуває властивість унітіолу підвищувати активність ферменту сорбітолдегідрогенази, надзвичайно важливого для характеристики стану поліолового шляху обміну глюкози, оскільки застосування інгібітора сорбітолдегідрогенази SDI-711 у щурів з ДАН призводило до значної нейроаксональної дистрофії [Schmidt R.E. et al., 2005.

Сприятлива дія тіосульфату натрію на порушення АНС при ЦД, на наш погляд, зумовлена подібними до унітіолу, властивостями донатора сульфгідрильних груп та антиоксиданта. Призначення тіосульфату натрію нормалізує вміст сульфгідрильних груп у крові, посилює антиоксидантний захист, зменшує активність перекисного окиснення ліпідів, покращує фосфоліпідний обмін [Жильцова А.В., 1986; Егорычев В.Е.и др., 1987; Джамелашвили Т.З., 1990].

Таким чином, унітіол і тіосульфат натрію мають позитивний вплив на головні патогенетичні ланки, які викликають ДАН, що дає підстави вважати їх патогенетичними засобами лікування ДКАН, ДШКАН та ДЦ.

ВИСНОВКИ

1. В дисертації висвітлені результати вивчення факторів ризику і теоретичного узагальнення закономірностей розвитку ДКАН, ДЦ, ДШКАН і остеоартропатії Шарко у хворих на ЦД 1 типу, а також нове вирішення наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні і розробці методів їх ранньої діагностики та профілактики, нового напряму патогенетичного лікування ДАН з використанням засобів посилення активності сорбітолдегідрогенази та зменшення негативних наслідків підвищення поліолового шляху обміну глюкози.

2. У 47,1 % хворих на ЦД 1 типу спостерігається ДКАН. Факторами ризику виникнення ранніх проявів автономної нейропатії, крім виражених порушень вуглеводного та жирового обмінів з високим рівнем НbА_1с та кетонурією, є обтяжена щодо діабету спадковість і запізнілий початок інсулінотерапії, які вже у хворих з вперше виявленим ЦД призводять до появи субклінічних ознак вегетативної дисфункції.

3. Стадії розвитку ДКАН об'єктивно характеризують статистичний і спектральний аналізи ВРС за поступовим зниженням CV, SDNN, загальної спектральної потужності і потужності її компонентів, змінами симпато-вагального індексу зі зростанням його при субклінічній і подальшим зниженням при очевидній і тяжкій стадіях, що відображає поступове, починаючи з субклінічної стадії, згасання тонусу симпатичного і парасимпатичного відділів АНС, порушення симпато-парасимпатичного балансу, зниження активації церебральних систем надсегментарного рівня вегетативної регуляції.

4. У хворих на ЦД 1 типу спостерігається залежність різних типів дискінезії шлунка від ступеня ураження АНС, при якому прискорення моторно-евакуаторної функції шлунка виникає на тлі помірного зниження вегетативного впливу з відносною перевагою симпатичного тонусу, а сповільнення - на тлі більш значного зниження вегетативного тонусу при симпато-вагальному дисбалансі з відносною перевагою парасимпатичної ланки. Це визначає послідовність розвитку функціональних порушень моторики шлунка, згідно з якою підвищення і зниження (гастропарез) моторно-евакуаторної функції шлунка є різними за часом розвитку, відповідно, раннім і пізнім проявами ДШКАН.

5. У 83,5 % хворих на ЦД 1 типу спостерігається дискінезія жовчних шляхів, яка в залежності від ступеня ураження АНС розвивається в певній послідовності різноманітних форм, спочатку з посиленням скоротливої активності жовчного міхура - гіпертонічна-гіперкінетична, гіперкінетична-гіпотонічна, гіперкінетична-гіпертонічна, а далі - з її послабленням: гіпокінетична-гіпертонічна та гіпокінетична (або діабетичний холецистопарез), характеризуючи тим прогресування ДШКАН. Дискінезія жовчних шляхів з посиленням скоротливої активності жовчного міхура є ранньою ознакою ДШКАН, а дискінезія зі зниженням його скоротливості - більш пізньою.

6. Ранніми ознаками ДЦ є зниження середньої об'ємної швидкості потоку першої половини загального об'єму сечі, подовження часу його виділення та загального часу сечовипускання, які виникають на тлі початкових вегетативних порушень і з'являються ще до появи таких більш пізніх її ознак, як підвищення об'єму залишкової сечі, збільшення ефективної ємності сечового міхура, зменшення середньої і максимальної об'ємних швидкостей потоку сечі та складають разом з ними залежну від стану АНС природну картину послідовного розвитку цистопатії у хворих на ЦД.

7. У хворих на ЦД 1 типу на початку розвитку остеоартропатії Шарко характерним є поєднання змін показників автономного і соматичного відділів нервової системи: різке згасання загальної потужності спектра варіабельності серцевого ритму і потужності низькочастотного його компонента, зниження симпато-вагального індексу з високим показником відносного вкладу парасимпатичного впливу на ритм серця (HFn) та значне падіння швидкості або відсутність проведення імпульсу по моторних волокнах нервів нижніх кінцівок. Наявність у хворого цих неврологічних ознак може свідчити про початок гострої стадії остеоартропатії Шарко і використовуватися для її ранньої діагностики, а за відсутності остеоартропатії - слугувати маркером підвищеного ризику її розвитку.

8. При ЦД існує прямий взаємозв'язок між стадіями клінічного і доклінічного розвитку кардіоваскулярної автономної нейропатії і хронічної сенсорно-моторної полінейропатії, а також темпами прогресування паралельно існуючих уражень автономного і соматичного відділів периферичної нервової системи.

9. Препарат унітіол позитивно впливає на один з провідних патогенетичних механізмів розвитку діабетичної нейропатії - поліоловий шлях обміну глюкози - завдяки підвищенню активності сорбітолдегідрогенази, який запобігає надмірному накопиченню сорбітолу у периферичних нервах, і засвідчує можливість використання препаратів, що посилюють активність сорбітолдегідрогенази як патогенетичне лікування діабетичної нейропатії.

10. Унітіол позитивно впливає на клінічну симптоматику ДКАН, ДЦ і ДШКАН у хворих на ЦД, приводячи до зникнення або суттєвого зменшення її клінічних проявів і покращення об'єктивних чинників: 1) функціональної активності симпатичного і парасимпатичного відділів автономної нервової системи та церебральних систем надсегментарного рівня вегетативної регуляції; 2) уродинаміки та істотного зменшення кількості залишкової сечі; 3) підвищення скоротливої активності жовчного міхура у хворих з діабетичним холецистопарезом та зменшення його залишкового об'єму.

11. Тіосульфат натрію сприятливо діє на клінічну симптоматику ДКАН і ДШКАН у хворих на ЦД, зумовлюючи зникнення або зменшення клінічних проявів і покращення об'єктивних чинників: 1) функціональної активності парасимпатичного і симпатичного відділів автономної нервової системи та церебральних систем надсегментарного рівня вегетативної регуляції; 2) функціонального стану жовчного міхура, приводячи у хворих з діабетичним холецистопарезом до підвищення його скоротливої активності.

12. У хворих на ЦД б-ліпоєва кислота позитивно впливає на клінічну симптоматику ДШКАН, приводячи до зникнення або суттєвого зменшення її клінічних проявів і поліпшення функціонального стану жовчного міхура: підвищення у хворих з холецистопарезом його скоротливої активності та зменшення залишкового об'єму.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Для профілактики та ранньої діагностики ДАН доцільно враховувати фактори ризику її розвитку, якими є, крім високого рівня НbА_1с та кетонурії, обтяжена щодо ЦД спадковість і запізнілий (більше 2 міс від появи перших ознак хвороби) початок інсулінотерапії.

2. Для діагностики стадій ДКАН і моніторингу її перебігу рекомендується використання електрофізіологічної характеристики за даними статистичного та спектрального аналізу ВРС (CV, TP, LF/HF) і ортостатичного тесту.

3. У діагностиці ДШКАН рекомендується враховувати, що функціональні порушення моторно-евакуаторної функції шлунка гіпермоторного типу та дискінезія жовчних шляхів з посиленням скоротливості жовчного міхура є ранніми її ознаками.

4. Рекомендується в діагностиці ДЦ визначення урофлоуметричних показників: середньої об'ємної швидкості потоку першої половини загального об'єму сечі, часу її виділення та загального часу сечовипускання, зміни яких є ранніми її ознаками.

5. Для профілактики і ранньої діагностики остеоартропатії Шарко рекомендується визначення хворих на ЦД з підвищеним ризиком її розвитку за наявності ДАН і ДХСМП зі значним зниженням загальної потужності спектра, низькочастотного його компонента, симпато-вагального індексу з високим HFn та вираженому падінні швидкості або відсутності проведення імпульсу по моторних волокнах нервів нижніх кінцівок.

6. Для ранньої діагностики ДАН, враховуючи її довготривалий латентний перебіг, рекомендується виділення хворих з ДХСМП в групу ризику її розвитку.

7. Рекомендується у хворих на ЦД використовувати унітіол в терапії ДКАН, ДЦ і ДШКАН, 5 % - 5,0 внутрішньом'язово, один раз на добу, щоденно, 15 ін'єкцій на курс; тіосульфат натрію - в лікуванні ДКАН, ДШКАН, 30 % - 10,0 внутрішньовенно з 10 мл фізіологічного розчину, один раз на добу, щоденно, 20 ін'єкцій на курс; б-ліпоєву кислоту - в лікуванні ДШКАН, по 600 мг внутрішньовенно крапельно щоденно, один раз на добу, 20 ін'єкцій на курс.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Колективні монографії:

1. Ткач С.Н. Диабетическая периферическая нейропатия // В кн.: А.С. Ефимов, Н.А. Скробонская. Клиническая диабетология. - К.: Здоров'я, 1998. - С. 128-143.

2. Ефимов А.С., Скробонская Н.А., Маньковский Б.Н., Ткач С.Н., Ефимов Д.А. Лечение диабетических ангиопатий и нейропатий // В кн.: А.С. Ефимов, Н.А. Скробонская. Клиническая диабетология. - К.: Здоров'я, 1998. - С. 228-256. (Автор самостійно проводив аналіз літератури, підбір та обстеження хворих, статистичну обробку, узагальнення матеріалів та написання частини глави монографії щодо лікування діабетичної нейропатії).

3. Санаторно-курортное лечение больных сахарным диабетом / А.С. Ефимов, С.Н. Ткач, Н.А. Скробонская и др. - К.: Альтерпрес, 2001. - 224 с. (Автор самостійно проводив аналіз літератури, підбір, обстеження хворих, статистичну обробку і узагальнення матеріалів та написання більшості глав монографії, в тому числі глави щодо лікування нейропатії).

4. Ткач С.М. Діабетична нейропатія. В кн.: Стандарти діагностики та лікування ендокринних захворювань / За ред. член-кор. НАН та АМН України, проф. М.Д. Тронька // Довідник «VADEMECUM info ДОКТОР ендокринолог». - К.: ТОВ „ГІРА” Здоров'я України, 2005.- С. 100-105.

Статті в наукових періодичних фахових виданнях, які затверджені ВАК України:

1. Ефимов А.С., Ткач С.Н. Нормализация активности сорбитолдегидрогеназы - важный фактор в лечении нейропатии и ангиопатии у больных сахарным диабетом // Врач. дело. - 1986. - № 6. - С. 62-64. (Автор самостійно проводив аналіз літератури, підбір і клінічне обстеження хворих, біохімічні дослідження, статистичну обробку та узагальнення матеріалів, написання статті).

2. Ткач С.Н. Радиоизотопные методы определения остаточной мочи в диагностике диабетической нейропатии мочевого пузыря // Эндокринология. - 1988. - Вып. 18. - С. 20-23.

3. Єфімов А.С., Ткач С.М., Єфімов Д.А. Вплив альфа-ліпоєвої кислоти на перебіг діабетичної нейропатії та процеси глікозилювання білків крові хворих на цукровий діабет І типу // Ендокринологія. - 2000. - Т. 5, № 1. - С. 47-53.( Автор самостійно проводив аналіз літератури, підбір, клінічне обстеження і лікування хворих, інструментальні дослідження, статистичну обробку та узагальнення матеріалів, написання статті).

4. Ткач С.М. Унітіол у лікуванні хворих з діабетичною кардіоваскулярною автономною нейропатією // Ендокринологія. - 2000. - Т. 5, № 2. - С. 146-151.

5. Ткач С.М. Тіосульфат натрію у лікуванні хворих з діабетичною кардіоваскулярною автономною нейропатією // Ліки. - 2000. - № 6. - С. 9-13.

6. Ткач С.М., Кучмеровська Т.М., Єфімов А.С., Донченко Г.В., Кучмеровський М.О. Вплив унітіолу на поліоловий шлях обміну глюкози при експериментальному діабеті // Ендокринологія. - 2001. - Т. 6, № 1. - С. 55-59. (Автор самостійно проводив аналіз літератури, статистичну обробку та узагальнення матеріалів, написання статті і приймав участь в експериментальних дослідженнях).

7. Ткач С.М., Клименко О.П. Прискорення скоротливої активності жовчного міхура під впливом альфа-ліпоєвої кислоти у хворих з діабетичним холецистопарезом // Ендокринологія. - 2001. - Т. 6, № 2. - С. 152-159. (Автор самостійно проводив аналіз літератури, підбір, клінічне обстеження і лікування хворих, статистичну обробку та узагальнення матеріалів, написання статті і приймав участь в обстеженні у хворих позапечінкових жовчних шляхів).

8. Ткач С.М., Найда Ю.М. Лікування унітіолом хворих з діабетичним холецистопарезом // Ендокринологія. - 2002. - Т. 7, № 1. - С. 27-34. (Автор самостійно проводив аналіз літератури, підбір, клінічне обстеження і лікування хворих, статистичну обробку та узагальнення матеріалів, написання статті і приймав участь в обстеженні у хворих позапечінкових жовчних шляхів).

9. Ткач С.М., Найда Ю.М., Клименко О.П. Стан моторики жовчних шляхів у хворих на цукровий діабет 1 типу // Ендокринологія. - 2002. - Т. 7, № 2. - С. 162-166. (Автор самостійно проводив аналіз літератури, підбір хворих, статистичну обробку та узагальнення матеріалів, написання статті і приймав участь в обстеженні у хворих позапечінкових жовчних шляхів).

10. Ткач С.М., Найда Ю.М. Моторика жовчних шляхів у хворих з вперше виявленим цукровим діабетом 1 типу та зв'язок її зі станом автономної нервової системи // Ендокринологія. - 2003. - Т. 8, № 1. - С. 18-23. (Автор самостійно проводив аналіз літератури, підбір, клінічне обстеження хворих, дослідження автономної нервової системи, статистичну обробку та узагальнення матеріалів, написання статті і приймав участь в обстеженні у хворих позапечінкових жовчних шляхів).

11. Ткач С.М., Найда Ю.М. Тіосульфат натрію у лікуванні хворих з діабетичним холецистопарезом // Ліки. - 2003. - № 1-2. - С. 13-17. (Автор самостійно проводив аналіз літератури, підбір, клінічне обстеження і лікування хворих, статистичну обробку та узагальнення матеріалів, написання статті і приймав участь в обстеженні у хворих позапечінкових жовчних шляхів).

12. Ткач С.М. Спадковість, запізніла інсулінотерапія, високий рівень НbА_1С та кетонурія чинники ризику виникнення ранніх проявів діабетичної автономної нейропатії у хворих з вперше виявленим цукровим діабетом 1 типу // Ендокринологія. - 2003. -Т. 8, № 2. - С. 169-179.

13. Ткач С.М., Єфімов А.С. Стан автономної нервової системи у хворих на цукровий діабет 1 типу з різними формами дискінезії жовчних шляхів // Журн. АМН України. - 2004. - Т. 10, № 1. - С. 168176. (Автор самостійно проводив аналіз літератури, підбір, клінічне обстеження хворих, дослідження автономної нервової системи, статистичну обробку та узагальнення матеріалів, написання статті).

14. Ткач С.М., Найда Ю.М., Клименко О.П. Стан моторики жовчних шляхів у хворих з діабетичною автономною нейропатією // Ендокринологія. - 2004. - Т. 9, № 1. - С. 26-32. (Автор самостійно проводив аналіз літератури, підбір та обстеження хворих, дослідження автономної нервової системи, статистичну обробку та узагальнення матеріалів, написання статті і приймав участь в обстеженні у хворих позапечінкових жовчних шляхів).

15. Ткач С.М., Макаренко Г.І., Єфімов А.С. Моторно-евакуаторні порушення шлунка у хворих на цукровий діабет 1 типу і їх зв'язок з станом автономної нервової системи // Журн. АМН України. - 2004. - Т. 10, № 4. - С. 783-790. (Автор самостійно проводив аналіз літератури, підбір та обстеження хворих, дослідження автономної нервової системи, статистичну обробку та узагальнення матеріалів, написання статті і приймав участь в обстеженні шлунка у хворих).

16. Ткач С.М. Стан автономної нервової системи у хворих на цукровий діабет 1 типу з різними стадіями діабетичної кардіоваскулярної автономної нейропатії за аналізом варіабельності ритму серця // Ендокринологія. - 2004. - Т. 9, № 2. - С. 126-133.

17. Ткач С.М. Діабетична цистопатія, зв'язок зі станом автономної нервової системи та її ранні уродинамічні ознаки // Ендокринологія. - 2005. - Т. 10, №1. - С. 14-21.

18. Ткач С.М. Спектральний аналіз варіабельності ритму серця, автономні рефлекторні тести й електронейроміографія в ранній діагностиці остеоартропатії Шарко у хворих на цукровий діабет // Вісн. ортопед., травматол. та протезув. 2005. № 2. С. 25-31.

19. Ткач С.М. Унітіол у лікуванні хворих з діабетичною цистопатією // Ліки. - 2005. - № 1-2. - С. 102-106.

20. Ткач С.М. Взаємозв'язок розвитку автономної нейропатії і хронічної сенсорно-моторної полінейропатії у хворих на цукровий діабет 1 типу // Ендокринологія. - 2005. - Т. 10, № 2. - С. 146-155.

Патенти:

1. Патент 7348 U UА, МПК 7 А61В 10/00. Процес виявлення стадій діабетичної кардіоваскулярної автономної нейропатії // Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка Академії медичних наук України (UА) Ткач С.М., Єфімов А.С. (UА). - З. № u 2004 1209926; заявл. 03.12.2004, опубл. 15.06.2005, Бюл. № 6. (Автор самостійно проводив аналіз літератури, підбір, клінічні і додаткові обстеження хворих, статистичну обробку та узагальнення матеріалів, написання патенту).

2. Патент 14434 U UA, МПК (2006) А61В 8/00. Процес ранньої діагностики діабетичної шлунково-кишкової автономної нейропатії // Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка Академії медичних наук України (UА) Ткач С.М., Єфімов А.С., Епштейн О.В., Макаренко Г.І., Клименко О.П., Найда Ю.М. (UА). - З. № u 200511016; Заявл. 21.11.2005, опубл. 15.05.2006, Бюл. № 5. (Автор самостійно проводив аналіз літератури, підбір, клінічне обстеження хворих, дослідження автономної нервової системи, статистичну обробку та узагальнення матеріалів, написання патенту і приймав участь в обстеженні позапечінкових жовчних шляхів та шлунка).

3. Патент 8770 U UА, МПК 7 А61В 6/00. Процес ранньої діагностики діабетичної цистопатії // Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка Академії медичних наук України (UА) Ткач С.М. (UА). - З. № u 2005 01653; заявлено 22.02.2005, опубл. 15.08.2005, Бюл. № 8.

4. Патент 11362 U UА, МПК 7 А61В 5/04. Спосіб визначення підвищеного ризику розвитку остеоартропатії Шарко у хворих на цукровий діабет // Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка Академії медичних наук України (UА) Ткач С.М. (UА). - З. № u 2005 06488; заявлено 01.07.2005, опубл. 15.12.2005, Бюл. № 12.

За матеріалами дисертації опубліковано також 3 статті в інших наукових періодичних фахових виданнях, методичні рекомендації, інформаційне письмо, 8 тез доповідей в збірниках наукових праць міжнародних та республіканських конгресів, з'їздів та конференцій.

АНОТАЦІЯ

Ткач С.М. Автономна нейропатія у хворих на цукровий діабет 1 типу: фактори ризику, перебіг, діагностика і лікування. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.14 - ендокринологія. Державна установа „Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України”, Київ, 2008 р.

У хворих на ЦД 1 типу вивчали закономірності розвитку уражень АНС і їх зв'язок з порушеннями моторно-евакуаторної функції шлунка, різними формами дискінезії позапечінкових жовчних шляхів та змінами уродинаміки, характер взаємозв'язку змін соматичного і автономного відділів нервової системи. Запропонована характеристика стадій ДКАН на основі спектрального та статистичного аналізу варіабельності серцевого ритму. Визначені ранні ознаки ДШКАН і ДЦ, фактори ризику виникнення ДАН та маркери підвищеного ризику розвитку остеоартропатії Шарко. Показана властивість унітіолу позитивно впливати на поліоловий шлях обміну глюкози за рахунок підвищення активності сорбітолдегідрогенази, що запобігає надмірному накопиченню сорбітолу в нервах. У хворих на ЦД визначена позитивна дія унітіолу на перебіг ДКАН, ДШКАН, ДЦ, тіосульфату натрію - при ДКАН і ДШКАН, б-ліпоєвої кислоти - на перебіг ДШКАН.

Ключові слова: цукровий діабет 1 типу, автономна нейропатія, остеоартропатія Шарко, унітіол, тіосульфат натрію, б-ліпоєва кислота.

АННОТАЦИЯ

Ткач С.Н. Автономная нейропатия у больных сахарным диабетом 1 типа: факторы риска, течение, диагностика и лечение. - Рукопись.

Диссертация на соискание учлной степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.14 - эндокринология. Государственное учреждение „Институт эндокринологии и обмена веществ им. В.П. Комиссаренко АМН Украины”, Киев, 2008 г.

Работа посвящена изучению у больных сахарным диабетом 1 типа закономерностей развития поражений автономной нервной системы, поиску методов ранней диагностики и патогенетических средств лечения диабетической автономной нейропатии.

Показана возможность характеризовать стадии кардиоваскулярной автономной нейропатии, используя статистический и спектральный анализ вариабельности сердечного ритма, по снижению показателей CV, SDNN, TP, VLF, LF, HF и изменениям LF/HF, что отображает постепенное снижение тонуса симпатического и парасимпатического отделов нервной системы, нарушение симпато-вагального баланса, снижение активации церебральных систем вегетативной регуляции.