Методи психотерапевтичної роботи при різних захворюваннях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київ 2015

МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

Кафедра психології

Контрольна робота

з дисципліни: «Психосоматика»

Студентки Кутової О. В.



Зміст

Вступ

1. Виразка шлунка і дванадцятипалої кишки

2. Закріплення та емоційна діарея

2.1 Диференціальний діагноз

2.2 Терапія

3. Синдром «дратівливої кишки»

3.1 Лікування

3.2 Дієта

4. Виразковий коліт і хвороба Крона

5. Порушення ковтання

6. Нервова анорексія

7. Практична частина

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

В юнацькому віці відбуваються істотні морфофункціональні зміни, завершуються процеси фізичного дозрівання людини. Життєдіяльність в юності ускладнюється: розширюється діапазон соціальних ролей та інтересів, з'являється все більше дорослих ролей з відповідною їм мірою самостійності і відповідальності. На цей вік припадає багато критичних соціальних подій: одержання паспорта, настання кримінальної відповідальності, можливість реалізації активного виборчого права, можливість вступу до шлюбу. Перед кожним постає задача вибору професії і подальшого життєвого шляху.

Але поряд з елементами дорослого статусу юнак все більше зберігає певну міру залежності, яка йде з дитинства: це і матеріальна залежність, й інерція батьківських настанов, пов'язаних з керівництвом і підпорядкуванням. Неоднозначність положення юнацтва в сім'ї і суспільстві та різнорівневість вимог до нього зближує цей період з підлітковим й знаходить відображення в своєрідності психіки.



1. Виразка шлунка і дванадцятипалої кишки

Виразки шлунка і дванадцятипалої кишки відрізняються від ерозій значно більшими розмірами і частіше всього хронічним перебігом. Зазвичай виразки виникають через те, що слизова оболонка шлунка або дванадцятипалої кишки, в яку він переходить, втрачає здатність виробляти речовини, що перешкоджають переварюю дії шлунка на його власні тканини і тканини дванадцятипалої кишки. Виникає перервність стінки шлунка, дванадцятипалої кишки, а іноді і стравоходу (Якщо в нього закидається шлунковий сік). Чому це відбувається, поки точно не встановлено. У всякому разі, причини утворення виразок різні. Передумовою до розвитку виразки шлунка може стати, наприклад, ерозивний гастрит у хворого з серцевою недостатністю. Однак найбільш поширена певна форма виразок, що вражають переважно дванадцятипалу кишку, яка пов'язана якимось чином з деякими особливостями особистості. У вітчизняній літературі цю форму, щоб підкреслити, що вона є проявом загальної хвороби організму, не зовсім вдало називають виразковою хворобою дванадцятипалої кишки (або шлунку). Назва невдало, тому що хворіє дійсно організм, II НЕ шлунок або кишка. Причиною виразкової хвороби довгі роки вважали невротизація, а передумовою до її розвитку - безладне харчування, зловживання алкоголем і курінням. Незрозуміло, однак, чи виникає виразка від невротизації або навпаки. Чи не доведено також, що причини виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки однакові. Так, виразка шлунка спостерігається з приблизно однаковою частотою у чоловіків і жінок, а виразка дванадцятипалої кишки частіше у чоловіків. Виразка шлунка однаково часто відзначається і у людей з нормальною, підвищеною, зниженою кислотністю шлункового соку, і в хворих гастритом. Виразка дванадцятипалої кишки спостерігається тільки у людей з різко посиленим виробленням шлункового соку, який до того ж містить надлишок кислоти і травних ферментів. Для виразки дванадцятипалої кишки характерні ниючі або щемливі болі під ложечкою, кілька правіше серединної лінії. Біль виникає через 1,5-2 років після їжі, а також на голодний шлунок (Вночі, рано вранці). В «Голодні» болю зменшуються або проходять після прийому невеликої кількості їжі. Зазвичай хворих мучить печія, пов'язана з тим, що кислотність шлункового соку у них підвищена. Апетит не зменшується, але хворі, вловивши зв'язок болю з прийомом їжі, обмежують себе в їжі і з-1а цього худнуть. Крім того, їх турбують, як правило, звичайні прояви невротизації: дратівливість, агресивність, порушення сну та ін. Хвороба протікає у вигляді загострень, наступаючих навесні і восени, чергуються з періодами повного або частіше відносного благополуччя. Хоча виразка дванадцятипалої кишки - захворювання хронічне, порівняно нерідкі випадки само зцілення, яке, однак, найчастіше спостерігається після 50-60 років життя хворого. Виразка дванадцятипалої кишки рідко протікає в без больовій формі.

Ознаки виразки шлунка більш розпливчасті. Біль спостерігається далеко не завжди. Вона локалізується безпосередньо під грудьми і виникає під час їжі або відразу після неї. Нерідко в картині хвороби переважають симптоми хронічного гастриту (див. вище): нудота, блювота, відрижка, порушення стільця. Печія відзначається рідко. Циклічність хвороби не виражена. Хворі виразкою шлунка, особливо протікає на тлі гастриту з повною відсутністю в шлунковому соку соляної кислоти і травних ферментів, схильні кілька більшій небезпеці розвитку пухлин шлунка, ніж інші.

При виразці як шлунка, так і дванадцятипалої кишки можуть виникнути серйозні ускладнення: перфорація (Прорив) шлунка, кровотеча і пенетрація (поширення навколишнього виразку запального процесу на навколишні органи).

Прорив супроводжується «Кинджальним» болем і стрімко розвиваються ознаками запалення очеревини (Перитоніт) у зв'язку з попаданням вмісту шлунка або кишки в черевну порожнину. Живіт стає твердим, як дошка; найменший дотик до нього викликає настільки сильний біль, що розвивається шок. Риси обличчя загострюються, шкіра покривається холодним липким потом, пульс частий і прощупується з великим працею. Кровотеча може бути першим, а іноді і єдиним виявом виразки. Вилилася з виразки кров перетравлюється в шлунку і викидається у вигляді блювоти "кавовою гущею". Кров, переварена в кишечнику, викликає пронос, причому випорожнення з вигляду нагадують дьоготь. Велика крововтрата веде до гострого недокрів'я з характерними для нього падінням тиску крові, різким почастішанням пульсу, блідістю, слабкістю і холодним потім.

Картина пенетрації залежить від того, на який орган поширилися запальні зміни. Якщо це підшлункова залоза, розвивається її запалення (панкреатит), якщо кишкова стінка - можливе утворення каналу, що з'єднує кишку з ураженим виразкою органом.

Хворі при всіх формах виразки шлунка і дванадцятипалої кишки повинні перебувати під постійним лікарським диспансерним наглядом, а в період загострення вкрай бажано лікування в стаціонарі. Існує значна кількість методів лікування, ефективних при загостренні виразки, хоча жоден з них не дає гарантії від рецидиву.

Виникнення виразки, частота загострень, тяжкість їх перебігу та небезпека розвитку ускладнень прямо пов'язані з способом життя, так як певні обставини якщо і не викликають, то провокують розвиток або загострення виразки шлунка та дванадцятипалої кишки. Відомо, що при загостренні виразки шлунка повний фізичний і душевний спокій, дотримання дієти протягом 3 тижнів приводять до загоєнню або, у всякому разі, до значного зменшення виразки. Якщо цього не відбувається, лікарі починають активно шукати супутні захворювання, що перешкоджають загоєнню. Повільніше, в протягом 4-6 тижнів, заживають при дотриманні режиму і дієти виразки дванадцятипалої кишки.



2. Закріплення та емоційна діарея

Емоційної діареєю називається постійно з'являється порушення моторної функції товстої кишки з тягнуть болями в животі і з нерегулярними водянистими або слизовими виділеннями. В основі хворобливого процесу лежить гиперперистальтика і в зв'язку з цим прискорення просування вмісту у кишечнику; вода резорбується недостатньо для того, щоб відбулося формування калу, а особливий стан слизової оболонки сприяє подальшому розвитку процесу.

Проноси можуть чергуватися з запорами. Із загальних скарг відзначаються головний біль, стомлюваність, слабкість концентрації уваги. Часто внаслідок хворобливих проявів виникають тривожна заклопотаність питаннями спорожнення кишечнику, схильність до фіксації уваги на питаннях дієти, медикаменти і наростаюча іпохондричність.

Ситуації, що викликають захворювання. Мова йде про більш або менш усвідомлено пережитої ситуації страху і підвищених вимогах з боку оточуючих. Власна безпорадність перед завданням або особою, її поставили, підпорядкованість і самозречення займають місце усвідомленого поведінки і впевненості у своїх можливостях. Екзаменований, оратор, артист перед виступом переживають буквально те ж, що й хворий з діареєю у своїх фантазіях: він бачить себе невдахою, безпорадним, пригніченим. Він може сподіватися тільки на ласку, на подарунок, щоб отримати схвалення.

Особистість і психодинаміки при психогенних проносах. У сфері особистості домінує бажання визнання власної значущості і можливостей в поєднанні з латентним свідомістю надмірності вимог і своєї слабкості. Є безпорадна залежність від сильних об'єктів з рецептивними та оральними агресивними бажаннями.

Олександр Ф. писав про хронічної діареї: «Відноситься до симптому витіснений психологічний фактор - це сильна потреба дарувати і робити добро. Хворий може вступати у відносини залежності від інших, але при цьому він відчуває, що він повинен щось зробити, щоб компенсувати все, що він отримав. Але замість реальної дії він заспокоює свою совість цієї інфантильною формою подарунка - вмістом свого кишечнику».

Пацієнт 40 років, фабрикант, вже 3 роки страждає наростаючими по частоті водянистими і слизовими проносами, що повторюються багато разів в день. З-за цього він змушений скорочувати обсяг своїх обов'язків, просити батька, якому 70 років і який передав йому свою справу 3 роки тому, знову повернутися на роботу, коли він поїде лікуватися.

Під час інтерв'ю пацієнт зрозумів те, чого спочатку не розумів: саме 3 роки тому він, будучи єдиним сином, отримав керівництво підприємством від свого батька. Він виріс в залежності від батька, захоплювався ним як людиною, який починай з нуля і від якого він і тепер ще залежить. З дитинства пацієнт придушував свої бажання, які були пов'язані з придбанням іншої професії, щоб очолити сімейне підприємство. При цьому батько багато допомагав йому всі ці роки, у тому числі у будівництві будинку, одруження, вважаючи за краще його двом старшим дочкам. Однак було очевидно, що у пацієнта немає життєвої енергії батька, що рішення даються йому важко, що він в оточенні співробітників поводиться невпевнено, говорить перед численною аудиторією на конференціях або зборах малопереконливо. За подібних обставин у нього і раніше з'являлися епізодичні проноси.

Після декількох бесід стало очевидно, що пацієнт ніколи не виявляв протидії батькові, завжди його боготворив і плекав мрію перевершити його в нововведення на підприємстві, в політичних успіхи і в службовій кар'єрі. Протягом усього життя він відчуває почуття обов'язку по відношенню до інших людей, не дозволяє собі отримувати подарунки, щоб не зробити у відповідь, не менш цінний. Своїм старшим сестрам він допомагає і робить це регулярно, але сам як керівник виробництва не дозволяє собі мати додаткові доходи. У дитинстві сестри принижували його, висміювали його слабкість, чого він ніколи не забував. Через деякий час після початку лікування настало явне поліпшення. Після аналітичної терапії пацієнт протягом двох років внутрішньо знайшов велику самостійність по відношенню до батька, менше залежав від його думок і схвалення. І все ж він змушений був розділити відповідальність з керівництва підприємством, передавши двом старшим службовцям деякі функції і представництво. Він задовольняється лише частиною завдань і роботою в правлінні фабрики.

Несамостійне поведінка хворих з проносами, їх схильність все віддати є виразом страху, але це можна інтерпретувати також як підпорядкованість перед більш сильним, зазвичай перед авторитетом батька. Метою терапії є усвідомлення хворим свого конфлікту та його впливу на психосоматичні симптоми. Є люди, які під впливом аналітичної терапії звільняються від своєї залежності, від своїх затримок, від почуття обов'язку і прагнення все віддати. Шляхом подолання симптомів хвороби вони отримують нові життєві можливості. У інших ця можливість розвитку не виникає. Справа обмежується усвідомленням обтяжливою ситуації в повсякденній роботі і її усуненням. Завдяки аналізу своєї життєвої ситуації пацієнти в стані подолати свій внутрішній конфлікт між величезними очікуваннями, надмірними запитами і перебільшеним страхом перед авторитетами.

2.1 Диференціальний діагноз

Схильність до емоційно обумовлених хронічним проносів необхідно відрізняти від ентеритів і дизентерії. Відмежування від виразкового коліту можливо шляхом дослідження калу на приховану кров, рентгенологічного дослідження і ректоскопії. При інтенсивній терапії антибіотиками спостерігаються проноси внаслідок дисбактеріозу; зловживання проносними при запорах також може призвести до «помилкової діареї». Психіатр і психотерапевт бачать хворого, який живе в хронічному страху перед нетримання стільця, проносами і метеоризмом, боячись зайвий раз вийти на вулицю, хоча нічого неприємного ніколи не трапляється. Іпохондричні фіксовані на стільці хворі зазвичай охоче йдуть строгому лікарському приписом щодо режиму, якщо усунути їх страхи і їх власну поліпрагмазію допомогою суворо регульованого прийому їжі і призначення заспокійливих препаратів.

2.2 Терапія

психотерапія коліт нервовий анорексія

Можливості розкриває терапії доповнюються лікарської бесідою і далі, при необхідності, психоаналітичним лікуванням. Завжди слід мати на увазі, що таке лікування може призвести до збільшення душевних та соціальних можливостей хворого пояснити і подолати його конфлікти з навколишнім світом. У ряді випадків вдається домогтися поліпшення допомогою локальної терапії. В окремих випадках можна очікувати поліпшення внаслідок аутогенного тренування, при необхідності в комбінації з психофармакологічними засобами.

Синдром подразненої кишки - це порушення роботи товстого кишечника в результаті функціональних змін. Це означає, що живіт болить не з-за того що всередині кишечника щось порушилося, а з-за того, що сам кишечник не хоче працювати правильно. Захворювання зустрічається частіше у жінок, ніж у чоловіків і їм частіше страждають люди у віці від 25 до 40 років. Дуже часто синдром подразненої кишки виникає внаслідок стресу (саме тому захворювання іноді називають стресовій хворобою) або як наслідок захворювань хребта, при яких порушується робота нервової системи кишечника. Має роль також характер харчування, наявність гінекологічних захворювань у жінок, спадковий фактор. Симптоми і лікування синдрому подразненої кишки не складні, але дуже важливою умовою є точне виключення органічної патології кишечника.



3. Синдром «дратівливої кишки»

Для синдрому дратівливої кишки характерні:

1. Біль або відчуття дискомфорту в животі протягом 3-х днів кожного місяця і тривають більше 3-х місяців;

2. Біль зменшується після відходження калу або після відходження газів;

3. Біль з'являється при змінах консистенції калу.

Також слід звернути увагу, що при синдромі подразненої кишки обов'язково присутні наступні симптоми:

1. Порушення частоти відходження калу або більше 3-х разів за день, або менше 3-х разів за тиждень;

2. Порушення консистенції калу або дуже твердий (що проявляється тяжким відходженням), або водянистий;

3. Порушення відходження калових мас це проявляється напруженням живота, відчуттям неповного випорожнення кишечнику;

4. Здуття живота.

Слід зауважити, що біль є обов'язковим компонентом даного захворювання і може з'являтися і зникати періодично.

Захворювання вважається хронічним, має тривалий характер і може спостерігатися на протязі всього життя, при цьому періоди загострення чергуються з періодами спокою. Класично напад починається після тривалих психологічних навантажень. Проявляється болем у животі у вигляді спазму частіше внизу живота зліва або справа. Супроводжують його або запор або пронос, сильне бурчання і здуття живота. Зрідка бувають головні болі, болі в серці, порушення відходження сечі. Вночі такі хворі сплять спокійно.

Варто звернути увагу на симптоми, які не характерні для синдрому подразненої кишки:

1. Біль посилюється з кожним днем;

2. Поява симптомів у нічний час;

3. Пронос який не викликає дискомфорт;

4. Біль у животі як єдиний симптом;

5. Непереносимість молочних продуктів;

6. Відсутність апетиту або зниження маси тіла.

Для того щоб виключити більш серйозні захворювання кишечнику слід пройти обстеження. Здати аналізи крові і калу, переконається у відсутності запального процесу в організмі та про відсутність глистів. Пройти рентген кишечнику і при необхідності внутрішні дослідження з допомогою зонда для виключення пухлини. Сходити на консультацію до хірурга, щоб лікар спростував наявність гострої хірургічний патології.

3.1 Лікування

Принцип лікування синдрому подразненої кишки об'єднує в собі:

* Зміна способу життя і харчування, зміна ставлення до стресу

* Призначення лікарських препаратів

* При необхідності вдаються до психотерапії

3.2 Дієта

В основі вибору правильного харчування необхідно враховувати наявність проносу або запорів. Харчування повинно мати підвищену кількість білка, виключаються жири, газовані напої, цитрусові, шоколад.

Якщо перше місце займають запори необхідно обмежити прийом білого хліба, макаронних виробів, сіль. Бажано включити в раціон овочі, фрукти, особливо запечені яблука, курагу, родзинки, чорнослив. Рекомендується мінеральна вода "Єсентуки 17" кімнатної температури по 1 склянці 3 рази на добу за 30 хвилин до їжі великими ковтками в швидкому темпі. Якщо на перший план виходить пронос, у дієту включають міцний чорний чай, какао без молока, підсушений хліб, мінеральна вода "Єсентуки 4" в теплому вигляді по 1 склянці 3 рази на добу за 30 хвилин до їжі маленькими ковтками в повільному темпі.

Якщо має місце здуття живота, з раціону виключають капусту, горох, квасолю, чорний хліб.

При лікуванні лікарськими препаратами також враховують, що найбільше турбує хворого запор, пронос або здуття живота. Залежно від цього призначають проти діарейні препарати, проносні, обов'язково ліки, які знімають спазм, ліки які зменшують утворення газів. Також до лікування приєднують заспокійливі препарати. Призначення останніх повинне контролюватися лікарем для уникнення побічних ефектів.

Для попередження виникнення загострення захворювання в періоді спокою можна використовувати фізіотерапевтичне лікування:

* Рефлексотерапію

* Електролікування

* Теплі ванни, контрастний душ, циркулярний душ

* Акупунктуру

Критерії ефективності лікування:

- відсутність симптомів захворювання або зменшення їх інтенсивності

- абсолютне зникнення симптомів і перехід захворювання у фазу спокою

- поліпшення самопочуття.



4. Виразковий коліт і хвороба Крона

Хвороба Крона - особлива реґіонарна форма хронічного ентериту (реґіонарний ентерит). При цьому захворюванні вражається переважно термінальний відрізок клубової кишки, але іноді й інші відділи харчового каналу.

Хворіють частіше чоловіки молодого віку (25-35 років).

Етіологія невідома. Деякі автори розглядають захворювання як пізню стадію вилікуваного туберкульозного процесу. Існує припущення про вірусну природу захворювання. Багато дослідників вважають причиною його гострий і під гострий мезентеріальні лімфаденіт. Деякі розглядають хвороба Крона як автоімунне захворювання. Вважають також, що певне значення має спадкова схильність.

Помічено зв'язок між розвитком захворювання і травмами живота, а також емоційної неврівноваженістю.

У патогенезі захворювання важливу роль відіграє закупорка лімфатичних судин брижі з подальшим розвитком своєрідних гістологічних змін до ураженому сегменті, що свідчать про зміненої реактивності тканин. При ураженні тонкої кишки на значному протязі може розвинутися синдром недостатнього всмоктування.

Хронічна форма характеризується наявністю симптомів порушеного загального стану організму і місцевих ознак.

Симптоми порушеного загального стану: слабкість, нездужання, швидка стомлюваність, зниження працездатності, у 7 з хворих підвищення температури тіла, частіше до субфебрильних цифр. Нерідко відзначається втрата маси тіла, зниження апетиту, іноді - артралгія. При огляді часто виявляється схуднення, блідість шкіри, рідко наявність змін з боку суглобів за типом ревматоїдного артриту, пальці у вигляді барабанних паличок, еритема долонь, вузлувата еритема, частіше на передньої поверхні гомілок. Місцеві ознаки при відсутності стенозу кишки зводяться до появи спочатку періодичної, а пізніше постійного тупого болю, яка при ураженні дванадцятипалої кишки локалізується в надчеревній області або правому підребер'ї, при поразці худої кишки - зліва в подреберной і бічний областях живота, при ураженні клубової кишки - над лобком і в правій паховій області. Біль може посилюватися після прий ому грубої і гострої їжі і тим швидше, чим вище розташовується уражений сегмент.

Часто турбує пронос, іноді з домішкою крові, рідше здуття і бурчання в животі.

Залучення товстої кишки симулює виразковий коліт, а поразка шлунка - виразкову хворобу.

Вирішальне значення в постановці діагнозу нерідко має рентгенологічне дослідження.

При гострому ентериті визначається лише незначне потовщення складок слизової оболонки ураженого сегмента кишки.

Рентгенологічні ознаки хронічної форми хвороби Крона залежать від фази захворювання.

При огляду кишки «симптом струни» стає постійним. Можливо звуження кишки в декількох місцях. Кишкові петлі, розташовані вище місця звуження; при оглядовій рентгеноскопії черевної порожнини в них виявляються рівні рідини і газ (чаші Клойбера).

При хронічній формі хвороби Крона дієтичний режим той же, що і за хронічному ентериті. Показано призначення салазосульфапірідін (сульфасалазину) у період загострення захворювання починаючи з 6-8 г на добу протягом 3-5 тижнів з подальшим переходом на підтримуючі дози (0,5-1 г 2 рази на день) особливо хворим з системними проявами і при важкому перебігу захворювання; використання глікокортікостероідов (преднізолон починаючи з 25-30 мг на добу з переходом при настанні терапевтичного ефекту на підтримуючі дози - 5-10 мг на добу) в поєднанні з анаболічними стероїдами (метиландростендіол, ретаболіл). При розвитку ускладнень (непрохідність, кровотеча, перфорація, абсцеси, свищі) показано оперативне лікування. Профілактика загострень захворювання включає дотримання дієтичного режиму, обмеження впливу на організм психотравмуючих чинників, боротьбу з інтеркурентними інфекціями.

Прогноз. Захворювання триває від трьох місяців до 20 років. Періоди ремісії змінюються періодами загострень. Хвороба неухильно прогресує. Найбільш частою причиною смерті є кровотечі, тромбоз коронарних і церебральних судин.



5. Порушення ковтання

Під узагальненим поняттям «порушення ковтання» описуються функціональні порушення актів прийому їжі і ковтання. Психосоматичне значення мають наступні синдроми: - заковтування повітря (аерофагія);

- утруднення ковтання з почуттям тиску в горлі або без нього;

- порушення ковтання з блювотою (так званий блювотний невроз);

- «синдром грудки» - страх ковтання.

Спільним для цих порушень є те, що акт ковтання, що протікає як рефлекторний процес з послідовним розслабленням і напругою м'язів, не може регулюватися, хоча для цього немає органічних причин.

Процес ковтання природним чином приводиться в дію завдяки прийому їжі, але може виникати і внаслідок «порожніх ковтків», тобто при заковтуванні повітря або слини. З цим пов'язана можливість психосоматичних порушень. Якщо відчуття відрази до їжі або взагалі налаштованість на протест дуже сильні, то може виникнути навіть антиперистальтика з готовністю до блювоти і її появою. Блювота - це вроджена захисна функція у тварин і людини, яка усуває шкідливу речовину шляхом антиперистальтики. У людини це часто буває пов'язано з почуттям огиди. У процесі розвитку та виховання почуття відрази і відкидання зміщується з їжі і символічно перекладається на різні ситуації, особистості і внутрішні стану. Але й при цьому місце зовнішньої небезпеки і корисних шаблонних реакцій може займати своєрідна для людини внутрішня ситуація (Бройтігам та ін, 1999). «Синдром грудки» проявляється відчуттям стороннього тіла в горлі, для якого немає органічної причини і яке ускладнює акт ковтання: «начебто ком стоїть у горлі» або «начебто хтось здавлює горло». Це відчуття існує незалежно від акту ковтання. Але щоб усунути його, потрібно ковтнути, завдяки чому виникає суб'єктивне утруднення ковтання, яке, однак, не можна розглядати як дисфагію.



6. Нервова анорексія

Термін "анорексія" означає відсутність апетиту при наявності фізіологічної потреби в харчуванні. Це звичайний симптом порушення в шлунково-кишковому тракті або ендокринній системі. Також вона характерна при сильних психічних порушеннях. Цей симптом спостерігається при неспокої, - хронічних болях, поганій гігієні ротової порожнини, підвищенні температури тіла через спеку або лихоманки, зміні смаків, часто супроводжують дорослішання або старіння. Анорексія може стати наслідком прийому деяких ліків або зловживання ними. Короткочасна анорексія практично не загрожує здоров'ю пацієнта. Однак при тривалій анорексії знижується опірність організму і підвищується сприйнятливість його до різних захворювань. Хронічна анорексія може вилитися в небезпечне для життя виснаження. У дітей раннього віку анорексія розвивається частіше при насильницькому годівлі, порушенні правил прикорму.

Можливі причини анорексії:

- Порушення в ендокринній системі

- Аденокортікальная гіпофункція. При цьому порушенні анорексія розвивається повільно і мляво, викликаючи поступову втрату ваги.

- Гипопитуитаризм (недостатність функції гіпофізу або гіпоталамуса). У цьому випадку анорексія також розвивається повільно.

Супутні симптоми варіюють залежно від ступеня хвороби, а також від числа і типу відсутніх гормонів.

Мікседема. Анорексія - зазвичай ознака нестачі гормонів щитовидної залози.

Кетоацидоз. Анорексія розвивається, як правило, повільно, супроводжується запаленням і сухістю шкіри, фруктовим запахом з рота, зниженням артеріального тиску, почастішанням пульсу, болем у животі та нудотою. Особливе місце займає нервово-психічна анорексія. Це патологічний стан, що виявляється у свідомому обмеженні їжі з метою схуднення. Виникає у підлітків 15 років і старше, частіше у дівчат. З'являється нав'язливе уявлення про надлишкової повноті і необхідності схуднути. Для досягнення цієї мети хворі обмежують себе в їжі аж до повної відмови від їжі, застосовують інтенсивні фізичні, вправи, ходьбу або біг на довгі дистанції, приймають великі дози проносних і сечогінних засобів. При неможливості винести тривале голодування хворі їдять, навіть об'їдаються, але викликають штучну блювоту.

Спочатку апетит не порушується, часом виникає відчуття голоду, і в зв'язку з цим періодичне переїдання. Швидко падає вага, з'являються психічні розлади; коливання настрою від "поганого до хорошого" (з крайності в крайність), нав'язливе прагнення розглядати себе в дзеркало і т.д.

Нервова анорексія дуже тісно пов'язана з іншою патологією - дисморфоманією (це розлад більш глибоке, психічного рівня, коли болюча переконаність в наявності уявного фізичної вади набуває надцінний або маячною характер, тобто не піддається корекції і супроводжується відсутністю критики з боку хворого). Хворобливе переконання у надмірній повноті приводить хворих до думки позбутися цього недоліку. Це переконання може виникати на реальному ґрунті, тобто за наявності певного надмірної ваги, як правило, психогенне (образливі зауваження на адресу хворий - "товста, як бочка", "жирна", "є треба менше" і т.п.). В інших випадках повнота є уявної, і думка про схуднення носить надцінний або маячною характер, а сам стан є початковим етапом у розвитку шизофренії.

Спочатку хворі дуже ретельно приховують від батьків як мотиви своєї поведінки, так і способи схуднення. Вони намагаються нагодувати своєю порцією їжі собаку, ховають їжу, а потім викидають, непомітно перекладають їжу в чужі тарілки. Намагаються дотримуватися самих малокалорійні дієт. Навіть досягнувши значної втрати ваги, не бувають цим задоволені. Наполегливо продовжують худнути, використовуючи інші методи (клізми, проносні, виснажливі фізичні навантаження). Через 1,5-2 роки хвороби втрачають від 20 до 50% колишньої маси тіла і виглядають вкрай виснаженими. Найбільш типовим проявом нервової анорексії є аменорея (відсутність місячних), що виявляється або відразу, або після періоду мізерних рідкісних менструацій. Такі хворі на настійну вимогу батьків звертаються до гінекологів, не знаючи про справжню причину порушення менструального циклу. Позбутися від цього допоможе тільки правильне харчування і збільшення у вазі до певної критичної маси (звичайно 48-50 кг).

Для таких хворих типово прагнення перегодовувати інших членів родини: мати, молодших братів і сестер. Вони отримують велике задоволення, спостерігаючи, як інші їдять і додають у вазі (як вилікувати алкоголік отримує задоволення, згуртовуючи інших і спостерігаючи їх у стані сп'яніння).



7. Практична частина

Завдання. Надати характеристику, особистості і варіанти психотерапії при виразкової хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки, виразковий коліт і хвороба Крона, порушення ковтання. Надати характеристику особистості при нервової анорексії і булімії, ожирінні. Методи психотерапевтичної роботи.

1. Характерні ознаки при виразкової хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки біль виникає відразу після їди, локалізується під мечовидним відростком. Він тупий, ниючий, часто іррадіює за грудину, в ділянку серця, симулюючи атаки стенокардії. Блювання з'являється рідко. Переважають нудота, печія. При пальпації з'являються біль у надчеревній ділянці і напруження верхньої третини прямого м'яза живота.

Варіанти психотерапії:

Загальні принципи дієтотерапії при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки:

- забезпечення фізіологічно повноцінним харчуванням;

- хімічне, механічне і термічне щадіння враженого органу;

- суворе дотримання режиму харчування, його ритму.

2. Симптоми при виразковому коліті і хвороби Крона: слабкість, нездужання, швидка стомлюваність, зниження працездатності, у 7 з хворих підвищення температури тіла, частіше до субфебрильних цифр. Нерідко відзначається втрата маси тіла, зниження апетиту, іноді - артралгія. При огляді часто виявляється схуднення, блідість шкіри, рідко наявність змін з боку суглобів за типом ревматоїдного артриту, пальці у вигляді барабанних паличок, еритема долонь, вузлувата еритема, частіше на передньої поверхні гомілок.

Лікування: дотримання дієтичного режиму, обмеження впливу на організм психотравмуючих чинників, боротьбу з інтеркурентними інфекціями. Прогноз. Захворювання триває від трьох місяців до 20 років. Періоди ремісії змінюються періодами загострень. Хвороба неухильно прогресує. Найбільш частою причиною смерті є кровотечі, тромбоз коронарних і церебральних судин.

3. Характеристика особистості порушення ковтання:

Порушення ковтання може бути викликано механічними перешкодами, запальними процесами, порушенням на нервовому рівні. Причини порушення ковтання можна розподілити за чотирма категоріями: 1. хвороби і пошкодження язика, гортані або порожнини глотки; 2. травмою нервів, що беруть участь в ковтанні, 3. стиснення глотки зовні; 4. хворобами стравоходу.

Для вивчення акту ковтання і рухової функції стравоходу використовувалися рентгенокінематографія, баллонографія, тензометрія, метод відкритого катетера (при визначенні внутрішньо-порожнинного тиску), електроміографія, ендоскопія та ін. На рентгенокінокадрах простежувалися окремі етапи руху мови, піднебінних складок, звуження глотки і стравоходу та ін Тут немає необхідності приводити масу деталей включення в акт ковтання різних структур порожнини рота, носоглотки, стравоходу, гортані, м'якого піднебіння, надгортанника та інших утворень, злагоджена робота яких забезпечує рух харчової грудки до шлунка. У Керівництві з фізіології травлення (1974) у главі Травлення в порожнині рота досить докладно представлені відомості про фізіологію слинних залоз і механічних процесах в ротовій порожнині, функції стравоходу і кардіальної частини шлунка.

4. Характеристика особистості при нервової анорексії і булімії, ожиріння.

Анорексія нервова, захворювання, що характеризується втратою ваги, надмірним страхом повноти, спотвореним уявленням про своє зовнішньому вигляді та глибокими обмінними і гормональними порушеннями. Можливі також втрата апетиту, припинення менструацій, підвищена фізична активність, котрий іноді посилення апетиту з штучно спричиненої після їжі блювотою, надмірна занепокоєність їжею і його приготуванням, напади обжерливості й прагнення схуднути. Хворі найчастіше завзято заперечують наявності в собі будь-яких що з прийомом їжі порушень. Власне, основними причинами анорексії стають захворювання, які, однак, позначаються втрати апетиту.

Ось лише деякі їх:

Розлади ендокринної системи та порушення обміну речовин (недостатність функції гіпофізу чи гіпотоламуса, недолік гормонів щитовидної залози тощо.);

Захворювання органів травлення (апендицит, цироз печінки, гастрит, гепатит);

Захворювання сечостатевої системи (наприклад, хронічна ниркова недостатність);

Ракові захворювання;

Невротичні реакції і психічне порушення (наприклад, постійне занепокоєння, затяжна депресія);

Будь-які хронічні болю;

Погана гігієна ротовій порожнині;

Підвищення температури тіла (внаслідок будь-яких захворювань).

Анорексия може бути наслідком прийому деяких ліків чи зловживаючи ними. Наприклад, це відбувається за вживанні лікарських засобів неприємного смаку, придушуючих функцію шлунково-кишкового тракту чи діючих на центральну нервову систему (наприклад, амфетаміну, як у принципі та інших психостимуляторів, зокрема і кофеїну), та деяких менших антибіотиків



Список використаних джерел

1. Малкина-Пых И.Г. Психосоматика: Справочник практического психолога. - М.: Изд-во Эксмо, 2005. - 992 с.

2. Сыропятов О.Г., Дзеружинская Н.А. Фитотерапия психосоматических расстройств. - К.:ВЕАП, 2001. - 88 с.

3. Александер Ф. Психосоматическая медицина. Принципы и практическое применение. - М.: Эксмо, 2002.

4. Менделевич В.Д., Соловьева С.Л. Неврозология и психосоматическая медицина. - М.:Медпресс-информ., 2002.

5. А.Б. Смулевич Межові психічні порушення. «Академія», 2004

6. А.Є. Личко Психопатії та акцентуації характеру у підлітків. Спб, 2000

Размещено на Allbest.ru