Комплексна фізична реабілітація хворих на виразкову хворобу шлунку і дванадцятипалої кишки на поліклінічному етапі

Класифікація та клінічна характеристика виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки. Анатомо-фізіологічні особливості травної системи. Загальна характеристика засобів фізичної реабілітації при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки.

Рубрика Медицина
Вид дипломная работа
Язык русский
Дата добавления 19.04.2011
Размер файла 135,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Кафедра спортивної медицини і фізичної реабілітації

ЖАДАН ВІОЛЕТТА ІГОРІВНА

КОМПЛЕКСНА ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ

НА ВИРАЗКОВУ ХВОРОБУ ШЛУНКУ ТА ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ

КИШКИ НА ПОЛІКЛІНІЧНОМУ ЕТАПІ

Кваліфікаційна робота

Напрям підготовки: 6010203 «Здоров'я людини»

Спеціалізація: Фізична реабілітація

Кваліфікація: бакалавр з фізичної реабілітації

Науковий керівник

Дугіна Ліана В'ячеславівна

викладач кафедри спортивної

медицини та фізичної реабілітації

Харків 2010р.

ВСТУП

Актуальність роботи. Захворювання органів травлення займають значне місце в патології внутрішніх органів і мають тенденцію до зростання. Вони часто виникають у людей найбільш працездатного віку, викликають тривалу тимчасову непрацездатність, нерідко призводять до інвалідності.

У загальній структурі захворювань органів травлення провідне місце займає патологія шлунку та дванадцятипалої кишки. Приблизно у 60-70% дорослих людей формування виразкової хвороби починається в дитячому та підлітковому віці, але особливо часто вони спостерігаються у молодому віці (20-30 років) і переважно у чоловіків. Протягом всього цього життя виразковою хворобою страждає до 20% дорослого населення. В Україні зареєстроване близько 5 млн. чоловік, хворих на виразкову хворобу шлунку та дванадцятипалої кишки. Виразки дванадцятипалої кишки зустрічаються у 4 рази частіше, ніж виразки шлунку. Виразкова хвороба шлунку та дванадцятипалої кишки вражає людей у найбільш працездатному віці - від 20 до 50 років і є не тільки медичною, але й соціальною проблемою.

У зв'язку з рецидивуючим характером захворювання в системі лікувально-профілактичних заходів велике значення має профілактика рецидивів. Важливими факторами профілактики виразкової хвороби є не тільки дотримання гігієнічних норм праці, побуту та харчування, утримання від паління та вживання алкоголю, але й застосування різних засобів лікувальної фізичної культури.

Літературні дані свідчать про те, що в останні роки велика увага приділяється етапному лікуванню та реабілітації хворих на виразкову хворобу шлунку та дванадцятипалої кишки, при цьому істотне значення надається лікувальній фізичній культурі, що є важливою складовою частиною реабілітаційних заходів на всіх етапах лікування.

Захворювання органів травлення лікують комплексно - медикаментозними препаратами, дієтотерапією, вживанням мінеральних вод, психотерапією, застосовують фізичну реабілітацію.

В останні роки значно зріс інтерес до використання засобів фізичної реабілітації хворих на виразкову хворобу шлунку та дванадцятипалої кишки. Це метод активної, функціональної та патогенетичної терапії, що забезпечує більш швидке повноцінне відновлення здоров'я та попередження ускладнень. Під час занять фізичними вправами, безумовно- і умовно-рефлекторним шляхом активізуються фізіологічні функції, поліпшується кореляція фізіологічних механізмів, відбувається пристосування організму до зростаючих навантажень, забезпечується функціональна адаптація хворого.

Мета роботи - розробити комплексну програму фізичної реабілітації для хворих на виразкову хворобу шлунку та дванадцятипалої кишки на поліклінічному етапі реабілітації.

Завдання роботи:

1. Вивчити та проаналізувати спеціальну літературу з проблеми застосування засобів фізичної реабілітації при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки .

2. Розкрити етіопатогенез та клінічну характеристику виразкової хвороби.

3. Обґрунтувати лікувальну дію ЛФК, лікувального масажу та фізіотерапії при даній патології.

4. Скласти комплексну програму фізичної реабілітації для хворих на виразкову хворобу шлунку та дванадцятипалої кишки на поліклінічному етапі реабілітації.

5. Охарактеризувати методи оцінки ефективності фізичної реабілітації при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки на поліклінічному етапі реабілітації.

Новизна роботи полягає в тому, що нами складена програма фізичної реабілітації з використанням комплексного підходу для хворих на виразкову хворобу шлунку та дванадцятипалої кишки на поліклінічному етапі реабілітації, яка включала лікувальну фізичну культуру, лікувальний масаж та фізіотерапію.

Практична і теоретична значимість. Представлені в роботі методики лікувальної гімнастики, лікувального масажу та фізіотерапії для хворих на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки можуть бути використані у лікувально-профілактичних установах, а також у навчальному процесі для підготовки фахівців з фізичної реабілітації з дисципліни «Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів».

Обсяг і структура роботи. Робота написана на 82 сторінках комп'ютерної верстки і складається зі вступу, трьох глав, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури (66). У роботі представлені комплекси лікувальної гімнастики (3 комплекси).

ГЛАВА 1 КЛІНІКО-ФІЗІОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЛІКУВАЛЬНО ДІЇ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ НА ОРГАНІЗМ ХВОРИХ НА ВИРАЗКОВУ ХВОРОБУ ШЛУНКУ ТА ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості травної системи

Травна система - сукупність органів травлення та пов'язаних з ними травних залоз, окремих елементів кровоносної та нервової систем, що беруть участь у процесі механічної та хімічної переробки їжі, а також у засвоєнні поживних речовин і виведенні з організму продуктів обміну. Інакше кажучи, система травлення - це всі органи, які беруть участь у процесі травлення. Частина травної системи, що включає шлунок і кишечник, називається шлунково-кишковим трактом. Такі органи, як зуби, язик, слинні залози, підшлункова залоза, печінка, жовчний міхур і червоподібний відросток сліпої кишки (апендикс) є допоміжними.

Функції шлунково-кишкового тракту:

1. Рухова або моторна функція, здійснюється за рахунок мускулатури травного апарата й включає в себе процеси жування в порожнині рота, ковтання, переміщення їжі по травному тракту й виведення з організму неперетравлених залишків.

2. Секреторна функція полягає у виробленні клітинами залоз травних соків: слини, шлункового соку, соку підшлункової залози, кишкового соку, жовчі. Ці соки містять ферменти, які розщеплюють білки, жири й вуглеводи на прості хімічні сполуки. Мінеральні солі, вітаміни, вода надходять у кров у незмінному вигляді.

3. Інкреторна функція пов'язана з утворенням у травному тракті деяких гормонів, які впливають на процес травлення. До таких гормонів відносяться: гастрин, секретин, холецистокінін-панкреозимін, мотилін і багато інших гормонів, які впливають на моторну й секреторну функції шлунково-кишкового тракту.

4. Екреторная функція травного тракту виражається в тім, що травні залози виділяють у порожнину шлунково-кишкового тракту продукти обміну, наприклад: аміак, сечовину, солі важких металів, лікарські речовини, які потім виводяться з організму.

5. Всмоктувальна функція. Вмоктування - це проникнення різних речовин через стінку шлунково-кишкового тракту в кров і лімфу. Вмоктуванню піддаються в основному продукти гідролітичного розщеплення їжі - моносахара, жирні кислоти й гліцерин, амінокислоти й ін. Залежно від локалізації процесу травлення його ділять на внутрішньоклітинне й позаклітинне.

Основні функції системи травлення людини зводяться до заковтування їжі (твердої та рідкої), її механічному й хімічному подрібленні, всмоктуванню корисних продуктів травлення й виділенню непотрібного залишку [62].

Розглянемо, яким чином органи травної системи беруть участь у виконанні цих функцій.

Ротова порожнина служить для декількох цілей. Зуби подрібнюють їжу, язик перемішує її й сприймає на смак. У процесі пережовування в роті виділяється слина, що змочує їжу й починає переварювання крохмалів, що містяться в ній. Далі відбувається процес ковтання, що являє собою складний акт, який вимагає координованої дії багатьох м'язів. Їжа проштовхується в глотку, проходить у стравохід і під дією хвилеподібних скорочень м'язів стравоходу попадає в шлунок.

Шлунок являє собою мішкоподібне розширення травного тракту, де накопичується й починає переварюватися проковтнута їжа. Вона перемішується, завдяки хвилеподібним скороченням м'язів шлункової стінки й одночасно піддається дії шлункового соку, що виділяється залозами стінки. Психічні стимули й присутність їжі стимулюють виділення біля одного літра шлункового соку в добу. У середньому їжа залишається в шлунку від трьох до шести годин, а потім переміщається у дванадцятипалу кишку.

Дванадцятипала кишка виробляє кишковий сік. Крім того, у неї надходять секрети підшлункової залози (так званий панкреатичний сік) і печінки (жовч), необхідні для травлення.

На цій стадії травлення в організмі відбуваються складні гормональні реакції. Коли вміст шлунку, що має кислу реакцію, попадає в лужне середовище кишечника, спеціальні клітини в стінці кишечнику виділяють у кров гормони, що стимулюють секрецію підшлункової залози, а також викид жовчі з жовчного міхура у дванадцятипалу кишку.

Сік підшлункової залози містить кілька проферментів, при їхній активації вони перетворяться в повноцінні ферменти - трипсин і хімотрипсин (переварюють білки), амілазу (розщеплює вуглеводи) і ліпазу (розщеплює жири). У жовчному міхурі накопичується вироблювана печінкою жовч, що надходить у тонкий кишечник і сприяє травленню, емульговані жири, у такий спосіб підготовляючи їх до переварювання ліпазою.

Завдяки скороченням гладких м'язів стінок кишечнику, частково переварена раніше їжа (химус) проходить через три відділи тонкого кишечнику - дванадцятипалу кишку, тонку кишку й підвздошну кишку. Перистальтична хвиля, що проштовхує їжу, активується діями парасимпатичної нервової системи. Клітки стінки кишечнику секретують різні ферменти, які завершують розщеплення химуса.

Після того як речовини, що надійшли в організм із їжею, переварилися на невеликі розчинні частки, вони всмоктуються клітинами слизової оболонки, головним чином у тонкому кишечнику. Амінокислоти, глюкоза, вітаміни й інші речовини, проникнувши в кров, надходять у печінку, а з неї - у загальний кровообіг. Продукти переварювання жирів (гліцерин і жирні кислоти) всмоктуються й у клітинах слизової знову перетворюються в нейтральні жири. Після чого новостворені жири виходять у міжклітинний простір, звідки потрапляють у лімфу й по лімфатичних протоках - у кров. Що стосується інших речовин, то алкоголь і деякі наркотики всмоктуються в шлунку; вода - в основному в товстому кишечнику.

У місцях з'єднання шлунка з тонким кишечником і тонким кишечником з товстим знаходяться кругові м'язи - сфінктери. Коли вони розслаблені, їжа переходить із одного відділу шлунково-кишкового тракту в іншій. Минувши сфінктер між тонким і товстим кишечником, вміст кишечника послідовно проходить висхідну обідну кишку, поперечну обідну кишку, сигмовидну кишку, пряму кишку й виводиться через анальний отвір у вигляді калу, що формується й накопичується в нижньому кінці товстої кишки. Акт дефекації здійснюється погодженою дією м'язів цього відділу [17, 53, 64].

Анатомо-фізіологічні особливості шлунку та дванадцятипалої кишки. Шлунок являє собою розширену частину харчового каналу, розташовану між кінцем стравоходу й початковим відділом дванадцятипалої кишки. Шлунок умовно розділяється на кілька відділів: вхідний (кардіальний), дно, тіло (корпус) і вихідний (привратниковий).

Форма шлунку залежить від ступеня наповнення, фізіологічної діяльності й тиску на нього сусідніх внутрішніх органів, крім того, обумовлюється як вродженими особливостями, так і, частіше, перенесеними захворюваннями. Впливом цих факторів і пояснюються труднощі встановлення типової форми шлунку. Він може має форму «рога», «равлика», «піщаного годинника» або «каскаду». У шлунку розрізняють дві поверхні - передню й задню, два краї - малу й більшу кривизну.

Більшою своєю частиною шлунок розташований у лівому підребер'ї й епігастральній області ліворуч від передньої серединної лінії живота, лише привратникова частина й невелика ділянка шлунка проектуються праворуч від передньої серединної лінії. Більша кривизна шлунку розташовується по обидві сторони від серединної лінії на 2 - 3 см вище пупка. Пілорична частина шлунку проектується на ділянку передньої стінки живота, обмежена передньою серединною лінією, нижнім краєм печінки, латеральним краєм правого прямого м'яза живота й горизонтальною лінією, проведеної на 3 - 4 см вище пупка. Найбільш рухливою частиною шлунку є більша кривизна, менш рухливий - воротар, що зміщається вліво, униз і нагору на 2 - 7 см.

Основними функціями шлунку є: секреторна, рухова й інкреторна. Секреторна функція полягає в утворенні соляної кислоти, пепсину й слизу - основних компонентів шлункового соку. Соляна кислота утвориться й виділяється переважно парієтальними клітинами, пепсин - головними, шлункова слиз (мукоїди, зокрема мукопротеїди) - додатковими клітинами слизової оболонки шлунку. Рухова функція являє собою ряд послідовних скорочень м'язових волокон, що забезпечують змішування їжі зі шлунковим соком і просування її у дванадцятипалу кишку. Інкреторна функція шлунку здійснюється залозами, що локалізуються переважно в пілоричному відділі, і полягає у виробленні й інкретуванні в кров ряду речовин. Так, пепсиноген надходить не тільки в порожнину шлунку, але й безпосередньо в кров, виділяючись надалі із сечею у вигляді уропепсиногена. Інкретується також потужний шлунковий гормон - гастрин, що приймає активну участь у процесі ауторегуляції виділення соляної кислоти [5, 17, 20].

Дванадцятипала кишка утворює неповне кільце, що охоплює зверху, праворуч і знизу голівку й частково тіло підшлункової залози. Частина, що примикає до воротаря, дванадцятипалої кишки утворює розширення й за формою зображення на рентгенограмі носе назву цибулини дванадцятипалої кишки. Сфінктерний апарат кишки складається з бульбодуоденального (у верхній частині), медиодуоденального сфінктера Капанджи (біля середини низхідної частини) і сфінктера Окснера (в області нижнього вигину). Сфінктерний апарат відіграє важливу роль у створенні зниженого тиску у дванадцятипалій кишці стосовно вище- і нищележачих відділів травного тракту.

У дітей раннього віку дванадцятипала кишка розташовується на рівні XI грудного - II поперекового хребців і лише до 12 років займає таке ж положення, як у дорослих (рівень I - IV поперекових хребців). При умовному поділі передньої стінки живота на чотири квадранта дванадцятипала кишка проектується в правому верхньому квадранті або в правій половині живота на межі між епігастральною і пупочною областями. Площа її проекції звичайно обмежена двома горизонтальними лініями, проведеними через кінці VIII ребер (зверху) і через пупок (знизу), і двома вертикальними лініями, що проходять на відстані 3-4 см правіше серединної лінії й на 2 см левіше її. Рідше відзначається високе стояння duodenum (верхня границя проектується в правому підребер'ї, а права - по краю прямого м'яза живота) або низьке її положення (нижня границя наближається до лінії, що з'єднує верхньо-передні ості підвздошніх кісток, а права - трохи медіальніше зовнішнього краю прямого м'яза живота).

1.2 Загальна характеристика виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки

Виразкова хвороба шлунку й дванадцятипалої кишки - хронічне рецидивуюче захворювання, основною ознакою якого є утворення дефекту (виразки) у стінці шлунка або дванадцятипалої кишки, схильне до прогресування, із залученням у патологічний процес зі шлунком і дванадцятипалою кишкою ряду інших органів системи травлення з розвитком ускладнень, що загрожують життю хворого [10].

Поширеність виразкової хвороби серед населення досягає 7-10%. Співвідношення виразок шлунка й виразок дванадцятипалої кишки становить 1:4, причому в молодому віці відзначається переважно дуоденальна локалізація виразки, у середньому і літньому віці - зростає частота виразок шлунку. Виразкова хвороба з локалізацією у дванадцятипалій кишці значно частіше зустрічається в чоловіків.

Крім виразкової хвороби виділяють симптоматичні виразки шлунку й дванадцятипалої кишки. До них відносять стресові виразки (наприклад при інфаркті міокарда, обширних опіках, після нейрохірургічних операцій), медикаментозні виразки, обумовлені прийомом деяких лікарських препаратів (наприклад глюкокортикоїдів, салицилатів), ендокринні виразки (при синдромі Золлінгера-Еллісона, гіперпаратиріозі), виразки при деяких захворюваннях внутрішніх органів (гепатитах і цирозах печінки, ревматоїдному артриті й ін. ).

1.2.1 Етіологія та патогенез виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки

Існує кілька теорій розвитку виразкової хвороби (механічна, судинна, запальна, пептична, нервово-вегетативна, кортиковісцеральна й ін.), хоча жодна з них не розкриває повністю всіх тонких механізмів її виникнення. Загальновизнано, що виразкова хвороба розвивається внаслідок загальних і місцевих розладів нервової й гормональної регуляції трофіки слизової оболонки, порушень секреторної й рухової функції гастродуоденальної системи.

Фактори, що сприяють виникненню виразкової хвороби :

· наявність хронічного гастриту, дуоденіту, функціональних порушень шлунку та дванадцятипалої кишки гіперстенічного типу (предвиразковий стан);

· нервово-психічні перенавантаженняій фізичне перенапруження;

· спадкова схильність;

· вживання деяких лікарських препаратів (ацетилсаліцилової кислоти, бутадіона, резерпіну, кортикостероїдних гормонів);

· погрішності в харчуванні (зловживання грубою та гострою їжею, великі перерви між прийомами їжі, їжа всухомятку, погане пережовування їжі й ін.).

Фактори, що сприяють виникненню хвороби:

1. Спадкова схильність.

2. Порушення вироблення імуноглобуліну А.

3. Дефіцит інгібіторів трипсину.

4. Розлад моторики гастродуоденальної зони.

5. Група крові 0 (I).

6. Позитивний резус-фактор (Rh+) .

7. Статус несекреторів (нездатність секретувати зі слиною антигени АВН).

Виразковий дефект у слизовій оболонці розвивається при порушенні рівноваги між факторами кислотно-пептичної агресії шлункового вмісту й захисних властивостей слизової оболонки шлунку й дванадцятипалої кишки. До факторів кислотно-пептичної агресії відносять: підвищенне вироблення соляної кислоти (у результаті порушення нервової й гуморальної регуляції функції обкладочних клітин і збільшення їхньої маси), пепсиногена й пепсину, розладу моторної функції шлунку й дванадцятипалої кишки (затримка або прискорення евакуації кислого вмісту зі шлунка). Ослаблення захисних властивостей слизової оболонки може наступити внаслідок зниження вироблення й порушення якісного складу шлункового слизу, зменшення активної секреції бікарбонатів (у складі шлункового соку й панкреатичного вмісту), зниження регенераторних можливостей слизової оболонки, погіршення кровообігу. У розвитку виразкової хвороби мають значення порушення функцій ендокринної системи (кори наднирок, статевих залоз і ін.), зміни обміну катехоламінів і ін.

До розвитку виразки приводять порушення рівноваги між агресивними й захисними факторами, що впливають на слизову оболонку шлунку або дванадцятипалої кишки.

До агресивних факторів відносять соляну кислоту, що виробляється в шлунку, жовчні кислоти, що виробляються печінкою й потрапляють у дванадцятипалу кишку, закидання вмісту дванадцятипалої кишки в шлунок.

До захисних факторів відносять слиз, що виробляється клітинами слизової оболонки, нормальний кровообіг, своєчасне відновлення клітин слизувої оболонки. До переваги факторів агресії приводять: група крові (0) I, присутність хелікобактера в шлунку або дванадцятипалій кишці, прийом анальгіну, аспірину, індометацину, стреси, переживання, надлишкове споживання кави, зловживання алкоголем, гостра їжа та ін.

В останні роки різко зріс інтерес учених до нового фактора у виникненні виразкової хвороби шлунка й дванадцятипалої кишки - бактерії Helicobacter pylori (Хелікобактер пілорі - HP). Відомо, що Helicobacter pylori є збудником хронічного гастриту. Однак бактерія виявляється при виразковій хворобі майже в 90% випадків, що змушує думати про її значиму роль у патогенезі й цього захворювання. По поширеній думці, Helicobacter pylori є одним з найважливіших факторів появи виразки шлунку й дванадцятипалої кишки з локалізацією виразок як у шлунку, так і у дванадцятипалій кишці.

Роль хелікобактер пілорі полягає в тім, що вона у процесі своєї життєдіяльності виробляє аміак, що веде до збільшення вироблення соляної кислоти. Крім того, хелікобактер виробляє речовини, що ушкоджують клітини слизової оболонки шлунку й дванадцятипалої кишки, викликаючи запалення. При знищенні інфекції, ознаки запалення зникають.

Сьогодні без урахування цього фактора лікування гастриту, а також виразкової хвороби шлунку й дванадцятипалої кишки не може бути адекватним.

Спадковість у походженні виразки шлунку й дванадцятипалої кишки, також відіграє певну роль. Насамперед, успадковуються особливості будови й функціонування слизової оболонки шлунку. На сьогодні відомо, що частина людей генетично несприйнятлива до Helicobacter pylori, тобто, навіть потрапляючи в організм цих людей, бактерія не здатна до розвитку. Навпроти, інші люди сприйнятливі до неї й ця особливість передається в спадщину.

Патогенез виразки шлунку:

· потрапляючи в шлунок, Helicobacter pylori розмножується та колонізується на слизовій оболонці;

· зростає проникність епітеліального бар'єру внаслідок альтерації епітелія факторами мікробної агресії (аміак, цитотоксини, протеази, продукти зруйнованих лейкоцитів);

· Helicobacter pylori порушує склад, структуру гелю, безпосередньо ушкоджуючи епітелій слизової оболонки;

· епітеліоцити втрачають контакт із базальною мембраною й злущуются, утворюючи мікродефекти на поверхні слизової оболонки шлунку, а агресивне середовище формує утворення ерозивного й (або) виразкового дефекту;

· уреаза, що продукується Helicobacter pylori, є сильним чинником хемотаксису, залучені нею моноцити й лейкоцити виділяють цитокіни, продукуючи вільні радикали та ушкоджуючи епітелій;

· у слизовій оболонці, ураженій Helicobacter pylori, підвищується утворення лейкотриена, що викликає різкий вазоспазм, у результаті чого порушується трофіка;

· через ушкоджені ділянки слизової оболонки підсилюється зворотний потік іонів водню й утвориться виразка.

Патогенез виразки дванадцятипалої кишки:

· підвищення тонусу блукаючого нерва, як під час прийому їжі, так і поза ним, а гальмування шлункової секреції недостатньо активне;

· постійне підвищення тонусу блукаючого нерва спричиняє шлункову секрецію з високою пептичною активністю;

· під впливом закислення слизова оболонка дванадцятипалої кишки піддається метаплазії;

· з шлунка Helicobacter pylori переміщаються у дванадцятипалу кишку, колонізують метаплазований епітелій, а потім ушкоджують його також як у шлунку.

Загострення виразкової хвороби шлунку й дванадцятипалої кишки найчастіше виникають навесні й восени (втім, не виключено початок загострення в будь-яку іншу пору року), тому профілактичне лікування доводиться проводити постійно. Воно стосується не тільки прийому певних ліків, але й поводження самого потенційного хворого.

1.2.2 Класифікація та клінічна характеристика виразки шлунку та дванадцятипалої кишки

Класифікація. В Україні немає на даний час єдиної класифікації виразкової хвороби, рекомендовано в діагностичній формулі враховувати такі характеристики:

Локалізація виразкового дефекту:

Виразка шлунку:

- кардіального відділу;

- тіла шлунку, малої та великої кривини (медіогастральні);

- антрального відділу;

- пілоричного каналу.

Виразка дванадцятипалої кишки:

- бульварна виразка;

- постбульбарна виразка дванадцятипалої кишки;

- множинні виразки (шлунку або дванадцятипалої кишки);

- комбіновані виразки.

Перебіг:

- вперше виявлена виразка;

- рецидивний перебіг.

Фази перебігу:

- активна фаза (загострення);

- неактивна фаза (ремісія : клінічна, ендоскопічна).

Важкість перебігу:

- легка (не більше одного загострення за рік, наявність виразкового дефекту невеликого розміру - менше ніж 5 мм);

- середньої важкості (сезонні загострення, виражений больовий і/або диспепсичний синдром, наявність виразкового дефекту середнього розміру - 5-10 мм);

- важка (втрата сезонного характеру загострень, значно виражений больовий і/або диспепсичний синдром, наявність виразкового дефекту великого (від 10 до 30) або гігантського (більше 30 мм) розміру, наявність одного або декількох ускладнень).

Стадії локального пошкодження (ендоскопічні ознаки):

- активна (гостра) стадія - наявність фокального виразкового дефекту, перифокального запалення, супутнього антрального гастриту, бульбіту;

- стадія початкового загоювання - виразковий дефект характеризується наповзанням епітелію від країв виразки до центру;

- стадія кінцевого загоювання - редукція запального периульцерозного валу;

- стадія відторгнення фібринозного наліту та наявність грануляцій.

Якщо захворювання втрачає фазовий характер, клініко-ендоскопічні ремісії відсутні або неповні, спостерігається резистентність до комбінованої антисекреторної та антихелікобактерної терапії - перебіг виразкової хвороби можна вважати прогредієнтним (збільшення тяжкості захворювання з часом). За відсутності клінічних ознак, коли виразковий дефект знаходять при випадковому ендоскопічному або рентгенологічному обстеженні, можна говорити про латентний перебіг захворювання.

Етіологічна характеристика: Helicobacter pylori - асоційована, Helicobacter pylori - неасоційована.

Наявність ускладнень:

- кровотеча (з указанням джерела кровотечі та ступеню важкості за клінічними і ендоскопічними ознаками) ;

- перфорація виразки;

- пенетрація (з указанням органу пенетрації);

- пілоростеноз (з указанням ступеня за рентгенологічними ознаками);

- малігнізація (для виразки шлунку).

Пептична виразка завжди супроводжується гастритом, дуоденітом.

Залежно від локалізації виділяють виразки шлунку (кардіального, субкардіального й антрального відділів, тіла, пілоричного каналу; виразки розташовуються на малій або великій кривизні, передній або задній стінках шлунка) і дванадцятипалої кишки (цибулини й зовні цибулини, наприклад - виразка постбульбарного відділу дванадцятипалої кишки); вони можуть бути як одиночними, так і множинними.

Одночасне (або послідовне) ураження шлунку й дванадцятипалої кишки прийнято називати об'єднаною виразкою шлунку й дванадцятипалої кишки. Виразкові дефекти діаметром більше 2 см називаються більшими виразками, а діаметром понад 3 см - гігантськими виразками.

Клінічна картина. У клінічній картині виразкової хвороби переважають синдроми: больовий, диспепсичний та синдром кишкової диспепсії, а також астеноневротичний симптомокомплекс.

Больовий синдром:

Біль в епігастрії - найбільш важливий і постійний симптом виразкової хвороби. Болісні відчуття з'являються в патологічно зміненій слизовій оболонці. Характеристика больового синдрому залежить від локалізації виразки. Біль майже завжди пов'язаний із прийомом їжі: чим пізніше після прийому їжі виникає біль - тим дистальніше локалізація виразки. Якщо відчуття болю виникає раніше (безпосередньо після прийому їжі) - це характерна ознака виразки шлунку, а якщо болі пізні (через 2-3 години) і голодні (ранком, натще) - це ознака наявності вирази дванадцятипалої кишки. Для виразки дванадцятипалої кишки характерний сезонний ритм болісного синдрому.

Болі знімаються (полегшуються) прийомом холінолітиків. Причиною виникнення болю варто вважати рухові порушення шлунка й дванадцятипалої кишки. Оцінка відчуття болю, її виразність залежить від особливостей особистості й психічного настрою хворого. Виявлений при анамнезі больовий синдром підтверджується даними пальпації, при якому відзначається локальна болючість в епігастрії (позитивний симптом Менделя).

· При виразковій хворобі болі можуть іррадіювати у праве підребер'я, за грудину, в спину.

· Можлива безболісна форма виразкової хвороби.

Диспепсичний синдром характеризується такими симптомами:

печія, іноді болісна. Печія - пов'язана із закиданням кислого вмісту зі шлунку в стравохід. Вона також може бути, у результаті спазму патологічно зміненого нижнього відрізка стравоходу, являється еквівалентом болю;

· відрижка кислим, повітрям;

· анорексія (зниження або втрата апетиту);

· дисфагія;

· блювання - рефлекторний акт. Буває звичайно вмістом шлунку, рідше з домішкою крові (свіжої або типу ''кавової гущі''), виникає переважно на висоті болю, після неї настає звичайно полегшення больового й диспептичного симптомокомплексів.

Синдром кишкової диспепсії:

· схильність до запорів.

Фізікальний статус: локальна пальпаторна й перкуторна болючість в епігастральній області, однак клінічні симптоми іноді відсутні.

Астеноневротичний симптомокомплекс:

У хворих, що страждають виразковою хворобою, може спостерігатися пригнічення настрою з підвищеною збудливістю й занепокоєнням.

Іноді зникає здатність зосередитися на якому-небудь занятті.

Відзначається, як правило, поганий сон.

У хворих з виразковою хворобою дванадцятипалої кишки виявляються ознаки дистонії вегетативної нервової системи, підвищене слиновиділення - ранком волога подушка біля кута рота, удень відзначаються часті ковтальні рухи; спостерігається посилене потовиділення, різка вологість долонь; виражений червоний, рідше білий, дермографізм (''судинна гра''). Нерідко при об'єктивному дослідженні відзначається тахікардія, лабільність пульсу, зниження артеріального тиску [6, 12].

Основним симптомом виразкової хвороби є болі в підложечній області ліворуч від серединної лінії (при виразці тіла шлунку) або праворуч від неї (при виразці пілоричного каналу й цибулини дванадцятипалої кишки). Нерідко болі іррадіюють у ліву половину грудної клітки, область мечоподібного відростка грудини, ліву лопатку, грудний або поперековий відділ хребта. Болі можуть виникати через 30 - 60 хв посля їжі (ранні болі), що звичайно буває характерним для виразки тіла шлунку. При виразці пілоричного каналу й цибулини дванадцятипалої кишки болі з'являються найчастіше через 2-3 години послу прийому їжі (пізні болі), натще (голодні болі) і вночі (нічні болі). Болі зменшуються або зникають після прийому антацидів, холінолітиків і спазмолітиків, після застосування тепла, прийому їжі.

Нерідко на висоті болей виникає блювання кислим шлунковим вмістом, що приносить негайне полегшення, у зв'язку із чим хворі виразковою хворобою можуть викликати її штучно. Часто при загостренні виразкової хвороби зустрічаються й інші диспепсичні розлади (печія, нудота, відрижка, запори). Хворі часто скаржаться на загальну слабкість, погане самопочуття, підвищену дратівливість [47].

Для хворих на виразкову хворобу характерне сезонне (навесні й восени) загострення болей і диспепсичних розладів. При загостренні захворювання може відзначатися зхуднення, оскільки, незважаючи на збережений (або навіть підвищений) апетит, хворі свідомо обмежують себе в їжі, побоюючись посилення болів. Неускладнена виразкова хвороба характеризується суворою періодичністю протікання. Періоди загострення (тривалість від 3 до 8 тижнів ) змінюються періодами гарного самопочуття (ремісії) тривалістю від декількох місяців до декількох років.

Серед ускладнень виразкової хвороби (гастродуоденальна кровотеча, прорив і пенетрація виразок, рубцево-виразковий стеноз воротаря, малігнізація виразки) найбільш частим є виразкова кровотеча (шлунково-кишкова кровотеча), що зустрічається в 15-20% хворих на виразкову хворобу.

Характерними ознаками сильної кровотечі служать кривава блювота кольору кавової гущі і дьогтеподібний стілець (мелена):

· кривава блювота частіше спостерігається при локалізації виразки в шлунку, але може бути й при дуоденальній виразці;

· коричневий колір блювотних мас залежить від домішки хлоргеміну;

· дьогтеподібний стул звичайно спостерігається при виразці дванадцятипалої кишки, але він може бути й при виразці будь-якої іншої локалізації. Чорний колір калу залежить від домішки сірчистого заліза й свідчать про високу локалізацію кровотечі;

Першими симптомами сильної внутрішньої крововтрати є раптово наступаюча слабість, спрага, запаморочення, нудота, почуття недостачі повітря.

При виникненні кровотечі відзначається зникнення або зменшення болісного синдрому.

Кровотечі частіше спостерігаються при виразках шлунку. Іноді (наприклад, при рясних кровотечах або при низькій секреції соляної кислоти) у блювотних масах є домішки крові. У клінічній картині в деяких випадках (при дуоденальній локалізації виразок) на передній план виступають загальні симптоми (слабість, запаморочення, серцебиття, падіння артеріального тиску, втрата свідомості), а ознаки мелени з'являються через кілька годин. Загальний стан хворих визначається масивністю кровотечі й швидкістю її розвитку.

Перивісцеріїти - найбільш часті ускладнення виразкової хвороби. Запальні спайки із сусідніми органами є наслідком рубцювання виразки й реактивного запалення. У частини хворих наявність перидуоденіта або перигастриту не проявляється клінічними симптомами.

Прорив виразок зустрічається приблизно в 7% хворих виразковою хворобою (значно частіше в чоловіків). Факторами, що сприяють виникненню прориву виразок, можуть служити фізична перенапруга, прийом алкоголю, переїдання. У деяких хворих прорив виразок відбувається раптово, на тлі бессимптомного перебігу захворювання. Клінічна картина цього ускладнення проявляється найсильнішими різкими (кинжальними) болями в підложечній області, що нерідко супроводжуються коллаптоїдним станом (колапс). При обстеженні хворого відзначається різко виражена напруга м'язів передньої черевної стінки, різка болючість при пальпації, симптоми подразнення черевини. Надалі може тимчасово настати фаза мнимого поліпшення, що змінюється розвитком розлитого перитоніту.

Пенетрація являє собою проникнення виразок у дотичні зі шлунком і дванадцятипалою кишкою органи: підшлункову залозу, малий сальник, жовчні шляхи. Характеризується виникненням сильних болей (із втратою колишнього чіткого зв'язку із прийомом їжі), підвищенням температури тіла до субфебрильних цифр, збільшенням ШОЕ. Діагноз підтверджується при рентгенологічному й ендоскопічному дослідженні.

Стеноз воротаря виникає звичайно при рубцюванні виразки, розташованої в пілоричному каналі або початковій частині цибулини дванадцятипалої кишки (нерідко після операції ушивання прободної виразки). Виразність клінічних проявів рубцево-виразкового стенозу воротаря наростає поступово. Хворих починають турбувати тяжкість й почуття переповнення в підложечній області після їжі, приєднується відрижка «тухлим яйцем», пізніше - блювання їжею, з'їденою напередодні. При пальпації живота в підложечній області відзначається шум плескоту (симптом Василенко), стає помітною видима перистальтика шлунку. У важких випадках прогресує виснаження, розвиваються порушення водно-електролітного обміну.

Малігнізація (перехід виразки в рак). Діагноз виразки шлунку, що перероджується в рак, часто представляє значні труднощі. Підозрілими на малігнізацію виразки є наступні зміни в клінічній картині захворювання: болі втрачають свою періодичність і стають постійними, може знижуватися секреторна функція шлунку, постійно визначається прихована кров у калі, з'являється гіпохромна анемія, нейтрофільний лейкоцитоз і наростання кількості тромбоцитів, відзначається падіння маси тіла й погіршення загального стану, лікування неефективно. Найбільш надійним діагностичним методом у доказі переродження є фіброгастроскопія із прицільною біопсією.

Діагноз установлюють на підставі анамнезу, даних клінічної картини, результатів лабораторного, рентгенологічного й ендоскопічного досліджень. При рентгенологічному дослідженні можна виявити пряму ознаку виразки ("нішу" на контурі або на рельєфі слизової оболонки шлунку й дванадцятипалої кишки), а також непрямі симптоми захворювання (наприклад, місцевий циркулярний спазм гладком'язових волокон на протилежній, стосовно виразки, стінці шлунка у вигляді пальцевого втяження).

При ендоскопічному дослідженні підтверджується або виключається наявність виразкового дефекту, точно визначаються його локалізація, форма й розміри, стан дна й країв виразок, оцінюються супровідні зміни слизової оболонки шлунку й дванадцятипалої кишки, уточнюється характер рухових порушень. У період загострення обов'язково систематичне (1 раз в 3-4 дня) дослідження калу на приховану кров.

Велике значення в діагностиці має дослідження кислотоутворюючої функції шлунку, що проводиться методом фракційного шлункового зондування. При цьому для виразок дванадцятипалої кишки, антрального відділу шлунку й пілоричного каналу характерними виявляються підвищені показники шлункової секреції, для виразок тіла й субкардіального відділу шлунку - нормальні або помірковано знижені. Додаткову роль у розпізнаванні виразкової хвороби грають дослідження пепсиноутворюючої функції шлунку й шлункового слизеутворення, визначення змісту гастрина в сироватці крові.

На відміну від виразкової хвороби симптоматичні гастродуоденальні виразки часто виникають гостро (іноді відразу проявляючись шлунково-кишковою кровотечею), відрізняються нетиповою клінічною картиною (наприклад, слабкою виразністю або навіть відсутністю болю, сезонності загострень, невисокими або різко підвищеними показниками кислотності шлунка), їхній розвиток чітко пов'язане з попереднім захворюванням (цироз печінки, інфаркт міокарда й ін.) або іншими причинами (прийом так званих ульцерогенних лікарських препаратів).

При виявленні виразкового враження шлунку необхідно проводити обов'язкову диференціальну діагностику з малігнізацією виразок і первинно-виразковою формою раку шлунку. При цьому основне значення (крім даних анамнезу, рентгенологічного й ендоскопічного дослідження) набувають результати повторного гістологічного дослідження матеріалу (3-4 шматочка, взятих одразу із країв і дна виразки при біопсії), що проводять аж до повного загоєння виразок.

ГЛАВА 2 КОМПЛЕКСНА ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ НА ВИРАЗКОВУ ХВОРОБУ ШЛУНКУ ТА ВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ НА

ПОЛІКЛІНІЧНОМУ ЕТАПІ

2.1 Загальна характеристика засобів фізичної реабілітації при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки

У зв'язку з рецидивуючим характером захворювання в системі лікувально-профілактичних заходів велике значення має профілактика рецидивів. Важливими факторами профілактики виразкової хвороби є не тільки дотримання гігієнічних норм праці, побуту й харчування, утримання від паління й уживання алкоголю, але й застосування різних засобів фізичної реабілітації.

Літературні дані свідчать про те, що в останні роки велика увага приділяється етапному лікуванню та реабілітації хворих з виразковою хворобою шлунку та дванадцятипалої кишки, при цьому істотне значення надається лікувальній фізичній культурі, що є важливою складовою частиною реабілітаційних заходів на всіх етапах лікування [41, 46].

В комплексній фізичній реабілітації хворим на виразкову хворобою шлунку та дванадцятипалої кишки, можна використовувати, залежно від умов, обставин і етапів реабілітації такі засоби: фізичні вправи, природні фактори, рухові режими, лікувальний масаж, дієтотерапію, а також трудотерапію й механотерапію [47].

На поліклінічному етапі реабілітації при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки призначають такі рухові режими: щадний, щадно-тренувальний і тренувальний.

Фізіотерапевтичні методи нормалізують функціональний стан центральної нервової системи, вирівнюють діяльність вегетативної нервової системи і травлення; діють протизапально, знеболююче, антиспазматично і підвищують неспецифічну резистентність та імунологічні властивості організму.

Фізіотерапевтичні процедури, то викликають активну гіперемію та пов'язані з нею активізацію мікроциркуляції, обмінних і трофічних процесів в органах травної системи, сприяють згасанню загострення захворювання, загоєнню виразки, скорішому одужанню і подовженню ремісії [41, 47].

Фізичні лікувальні чинники позитивно діють на секреторну, моторно-евакуаторну і всмоктувальну функції шлунку, перистальтику шлунково-кишкового тракту. Вони поліпшують дренажну функцію жовчного міхура і жовчних шляхів, зменшують застій жовчі, що запобігає утворенню каменів.

Вживання мінеральних вод нормалізує функцію слизових оболонок органів травної системи. Залежно від фізико-хімічного складу, характеру захворювання, стану секреторної, моторно-евакуаторної функції шлунку, часу прийняття їжі мінеральні води можуть підвищувати секрецію і кислотність шлункового соку або гальмувати їх. Так, для стимуляції секреторної діяльності, зменшення швидкості евакуації шлункового вмісту воду п'ють за 10-15 хв до їжі, а при підвищеній секреції і кислотності шлункового соку -- за 1,5 год. Проходячи далі травним шляхом мінеральна вода позитивно впливає на тонкий і товстий кишечник, секреторну функцію підшлункової залози, жовчовивідну функцію печінки.

Фізіотерапевтичне лікування протипоказане при ускладненнях виразкової хвороби й підозрі на малігнізацію виразки.

Працетерапію застосовують для підвищення психоемоційного тонусу пацієнта, повернення впевненості у свої сили, відновлення і підтримання його працездатності. Рекомендуються роботи на свіжому повітрі, в садку, на городі [47].

Лікувальний масаж застосовують на всіх етапах реабілітації хворих. Лікувальна дія його проявляється трьома основними механізмами, серед яких основним є нервово-рефлекторний.

Масаж врівноважує основні нервові процеси в центральної нервової системи, поліпшує нервово-гуморальну регуляцію травних процесів, покращує і нормалізує порушену хворобою функцію вегетативної нервової системи, діє знеболююче, заспокійливо, позитивно позначається на нервово-психічному стані хворого. Він рефлекторно впливає на секреторну функцію органів травлення, змінює тонус м'язів порожнистих органів. Залежно від застосованих прийомів масаж може підсилювати або послаблювати перистальтику шлунку та кишок, діяти спазмолітично або стимулююче і таким чином сприяти нормалізації видільної, рухової та евакуаторної функцій. Масаж активізує крово- і лімфо обіг в черевній порожнині, покращує мікроциркуляцію, обмінні і трофічні процеси в стінці шлунку і кишок, що зменшує запалення і позитивно впливає на процес загоєння виразок. Масаж ліквідує застійні явища у печінці і черевній порожнині, поліпшує приплив крові до серця, що забезпечує ефективну його діяльність.

Лікувальний масаж призначають у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації у вигляді сегментарно-рефлекторного, точкового і класичного масажу [2, 47].

На сьогодні при виразці шлунку застосовується раціональна дієта, що володіє всіма позитивними якостями раніше існуючих дієт. Спеціалісти розробили такі принципи дієти, які забезпечують максимальний спокій хворому органу (шлунок, дванадцятипала кишка) і зміцнення захисних сил організму людини.

Найважливішою умовою позитивної дії дієти є загальне сприятливе емоційне середовище для людини, що страждає виразковою хворобою (спокійна обстановка на роботі та вдома).

Прийом їжі - найважливіший фізіологічний акт, котрий повинен відбуватися при максимально сприятливих обставинах, при гарному настрої, задоволенні від їжі, відсутності сторонніх подразників. Під час їжі не слід відволікатися, не можна їсти поспішно.

Дієта хворого виразковою хворобою повинна передбачати:

· мінімальний стимулюючий вплив харчових продуктів на головні залози шлунку, зменшення моторної активності;

· перевага віддається продуктам, що володіють гарними буферними властивостями: білки тваринного походження: відварене м'ясо й риба, молоко, вершки, яйце зварені вкруту або парові омлети, сир, вершкове масло. Дозволяється також черствий білий хліб, сухий бісквіт і печиво, молочні й вегетаріанські супи. У харчовий раціон включаються овочі (тушковані або у вигляді пюре), різні каші, киселі й фруктові соки, печені яблука;

· у період загострення хворий повинен приймати їжу не менш 6 разів у день, у проміжках між прийомами їжі рекомендується пити по половині склянки теплого молока або суміші молока й вершків з метою зв'язування соляної кислоти, виділеної після евакуації їжі зі шлунка;

· при різко вираженому загостренні виразкової хвороби з наявністю больового й диспепсичного синдромів призначається стіл № 1а (їжа дається тільки рідкою або у вигляді желе, пюре, кількість солі обмежується до 4-5 р. Виключаються хліб та сухарі. М'ясо й риба даються у вигляді суфле один раз у день у невеликій кількості);

· стіл № 1а малокалорійний (2100-2200 ккал) і фізіологічно неповноцінний. Тривале призначення стола № 1а може супроводжуватися почуттям голоду, втратою маси тіла, тому він призначається тільки при необхідності й на короткий термін (кілька днів);

· у фазі ремісії призначають стіл № 5, трохи збагачений білковими продуктами.

2.2 Лікувальна фізична культура у фізичній реабілітації хворих на виразкову хворобу шлунку та дванадцятипалої кишки

2.2.1 Механізми лікувальної дії фізичних вправ при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки

Основний механізм дії фізичних вправ при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки, нейро-рефлекторно-гуморальний, котрий проявляється 4-ма основними проявами:

1. Тонізуюча дія:

· поліпшення нервових процесів у корі головного мозку;

· посилення взаємодії кори й підкіркових структур;

· поліпшення загального самопочуття хворого.

2. Трофічна дія:

· активізація процесів обміну речовин;

· активізація крово- і лімфообігу, що сприяє рубцюванню виразки;

· зворотній розвиток патологічних змін;

· активізація регенерації пошкоджених тканин;

· попередження ускладнень.

3. Формування компенсацій:

· поліпшення пристосувальних реакцій;

4. Нормалізація порушених функцій:

· нормалізація рухової, секреторної та всмоктувальної функції органів травлення;

· нормалізація положення внутрішніх органів;

· нормалізація функції центральної нервової системи.

Лікувальну фізичну культуру при захворюваннях органів травлення застосовують на всіх етанах реабілітації хворих. Лікувальна дія фізичних вправ виявляється у вигляді чотирьох основних механізмів, серед яких на перший план виступає механізм нормалізації функцій та трофічної дії.

Оздоровчий вплив при застосуванні лікувальної фізичної культури до хворих, що страждають виразковою хворобою, здійснюється в наступних напрямках:

- вплинути на врегулювання процесів збудження й гальмування в корі головного мозку; на посилення кортико-вісцеральної іннервації й вирівнюванні супідрядних розладів вегетативної іннервації. Поліпшити погоджене функціонування систем кровообігу, дихання й травлення;

- шляхом правильної організації режиму рухової активності, фізичних вправ і пасивного відпочинку вплинути на врегулювання нервово-психічної сфери хворого;

- поліпшити окислювально-відновні процеси у всіх органах, сприяти нормальному протіканню трофічних процесів;

- протидіяти порушенням функцій травного апарата, що має бути при виразковій хворобі (запори, втрата апетиту, застійні явища й ін.).

Органи травлення знаходяться у складних взаємозв'язках з вищими відділами центральної нервової системи, підкорковими центрами, зоровим, нюховим, смаковим аналізаторами. Тому будь-яке порушення в діяльності кори і підкірки призводить до змін у секреторній, моторній і всмоктуючій функціях травної системи. І навпаки, від хворого шлунку, кишок та інших органів поступають викривлені імпульси в центральну нервову систему, що негативно відбивається на її функціональному стані, взаємовідношеннях між корою і підкіркою, процесах керування травленням, психічному статусі хворих, утворюючи таким чином замкнуте коло.

Фізичні вправи сприяють оптимальному збалансуванню процесів збудження і гальмування, нормалізації регулюючої функції центральної нервової системи і поліпшенню діяльності вегетативної нервової системи, що позитивно впливає на функції органів травлення. Основою цих процесів є моторно-вісцеральні рефлекси. Під час виконання фізичних вправ аферентні імпульси, що поступають у кору з працюючих м'язів, змінюють тонус центрів головного мозку, в тому числі і травного. Вони створюють у корі домінантні вогнища збудження, що за законом негативної індукції сприяє затуханню застійного вогнища збудження, приглушенню патологічної імпульсації від хворих органів.

Фізичні вправи змінюють та нормалізують рухову, секреторну та всмоктуючу функції органів травлення. Ці зрушення можуть мати різноманітний характер, що залежить від інтенсивності і тривалості фізичних навантажень, часу прийому їжі, вихідною функціонального стану органів травлення.

Помірні фізичні навантаження підвищують кислотність шлункового соку, збільшують виділення жовчі, стимулюють всмоктування і перистальтику шлунка та кишок, якщо м'язова робота виконана за 1,5-2 год. до чи після приймання їжі. Секреторна функція пригнічується, якщо фізичними вправами займатися безпосередньо перед прийманням їжі або одразу після цього. Пригнічують травлення тривалі фізичні навантаження великої інтенсивності. Вони зменшують виділення шлункового соку, знижують його кислотність та рухову функцію.

Під впливом фізичних вправ активізуються трофічні процеси в органах травлення: поліпшення крово- і лімфообігу, інтенсифікація обмінних процесів сприяє згасанню запальних і прискоренню регенеративних процесів та загоєнню виразки. Збільшення екскурсії діафрагми при виконанні дихальних вправ, скорочення і розслаблення м'язів живота періодично змінюють внутрішньочеревний тиск, масажують внутрішні органи, підсилюють гемодинаміку і ліквідують застійні явища у черевній порожнині. Одночасно активізується моторно-евакуаторна функція кишок, відбувається скорочення жовчного міхура і його випорожнення.

Доведено, що довільне м'язове розслаблення при виразковій хворобі зменшує спазм м'язів шлунку і сфінктерів жовчовивідних протоків. Виконання комплексу спеціальних вправ перед дуоденальним зондуванням збільшує в 1,5-2 рази кількість міхурової і печінкової жовчі, скорочуючи тривалість цієї доволі неприємної процедури. Склад такої жовчі свідчить про ослаблення концентраційної функції жовчною міхура і застою жовчі у ньому.

Тривалі спостереження за хворими виразковою хворобою дозволили встановити стійкі функціональні порушення вищих відділів центральної нервової системи, що проявляються емоційною лабільністю, неврівноваженістю, схильністю до нав'язливих станів і розладів сну, дистонією вегетативної нервової системи.

Також у цих хворих відзначається нейрогуморальна декомпенсація як у період загострення хвороби, так і в період ремісії, що приводить до стійкої дисфункції травної системи. Дослідженнями, проведеними Е.И. Самсоном, Н.Г. Триняком (1983), П.Я Григор'євим (1990) виявлені порушення функцій вегетативної нервової системи й зниження тонусу й реактивності симпатико-адреналової системи при загостренні виразкової хвороби, що зберігається в період ремісії.

При захворюваннях органів шлунково-кишкового тракту спостерігаються зміни рухової, секреторної й всмоктувальної функцій. Патологічні процеси в різних відділах травного тракту перебувають у найтіснішому взаємозв'язку між собою й обумовлені порушенням нервової регуляції.


Подобные документы

  • Загальна характеристика, етіологія і патогенез, класифікація та клінічна характеристика виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки. Основні підходи до немедикаментозного i відновного лікування при захворюваннях, лікувальна дія фізичних вправ.

    курсовая работа [43,6 K], добавлен 16.08.2010

  • Загальна характеристика і особливості протікання виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, її клінічна картина та симптоми. Обстеження та аналізи, необхідні для постановки діагнозу. Групування симптомів у синдроми. Призначення лікування та профілактика.

    история болезни [44,4 K], добавлен 25.01.2011

  • Прояви виразкової хвороби 12-палої кишки у вагітних: зміни шлунково-кишкової функції, клінічна картина, особливості перебігу та лікування. Методи фізичної реабілітації, їх можливості: гімнастика, дієтотерапія, фітотерапія, санаторно-курортне лікування.

    курсовая работа [68,9 K], добавлен 12.05.2011

  • Характеристика особистостей і варіантів психотерапії при виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки, виразковому коліту, хворобі Крона, порушенні ковтання. Диференціальна діагностика та лікування закріплення, емоційної діареї, нервової анорексії.

    контрольная работа [32,7 K], добавлен 18.10.2015

  • Розвиток, патогенетичні ланки, класифікація, клінічні особливості бронхіальної астми в дітей. Алгоритм терапії астматичного нападу. Класифікація та сучасні терапевтичні підходи до лікування виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки у дітей.

    реферат [240,3 K], добавлен 12.07.2010

  • Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки - хронічне рецидивуюче захворювання, найхарактернішим проявом якого є утворення виразкового дефекту на слизовій оболонці. Основні методи хірургічного лікування, особливості та способи оперативних втручань.

    контрольная работа [239,7 K], добавлен 02.09.2010

  • Етіологія, патогенез, клінічна картина ішемічної хвороби серця. Клініко-фізіологічні закономірності застосування засобів фізичної реабілітації. Лікувальна фізична культура для хворих оперованих із приводу ішемічної хвороби серця на стаціонарному етапі.

    курсовая работа [49,8 K], добавлен 07.02.2009

  • Відомості про анатомію і фізіологію шлунка і дванадцятипалої кишки. Ознаки захворювання і причини виникнення виразкової хвороби. Фізичні тренування як засіб її профілактичного лікування. Заходи, спрямовані на покращення харчування і обміну речовин.

    курсовая работа [1,3 M], добавлен 14.11.2010

  • Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи. Основні причини виникнення гіпертонічної хвороби, її клінічні прояви та перебіг захворювання. Медикаментозне лікування та профілактика. Використання засобів фізичної реабілітації при гіпертонії.

    дипломная работа [79,0 K], добавлен 14.11.2010

  • Загальна анатомія та частини дванадцятипалої кишки, взаємовідносини з сусідніми органами. Серозна, м'язова та слизувата оболонки, кровопостачання та лімфатична система дванадцятипалої кишки, її зв'язок з жовчними протоками й протоками підшлункової залози.

    реферат [736,3 K], добавлен 05.06.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.