Фізична реабілітація хворих на інфаркт міокарда
Поняття про інфаркт міокарда, його діагностика та медикаментозне лікування. Етапна реабілітація хворих. Лікарняний, поліклінічний, санаторно-курортний етапи. Призначення таласотерапії та електролікування. Диференційована програма відновлювальної терапії.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.05.2013 |
| Размер файла | 233,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
У хворих, віднесених за тяжкості до III ФК, явно переважали негативні реакції на бальнеотера копію водними ваннами. У таких випадках виявлено перевагу "сухих" вуглекислих ванн. Застосування цих ванн покращує гемодинамічну реакцію на фізичне навантаження, підвищує знижену толерантність до фізичного навантаження поряд із зменшенням тяжкості стенокардії та задишки.
Згідно про даними оптимальної методикою застосування "сухих" вуглекислих ванн є наступна: температура паро-повітряно-газової суміші 28 С, швидкість потоку вуглекислого газу 15 л на хвилину (при цьому його концентрація становить 29,1 об. %), тривалість процедури 15 хв, на курс до 12-14 процедур, що відпускаються щодня.
Методи електротерапії показані хворим всіх трьох функціональних класів. При виборі конкретного методу електротерапії передбачаються особливості захворювання. Зокрема, при значних порушеннях функціонального стану центральної і вегетативної нервової системи застосовують електросон, лікарський електрофорез, масаж "комірцевої" зони або області серця (при кардіалгіях), при частій стенокардії - ДМВ-терапію або магнітотерапію ЗМП.
3. Санаторний етап
Фізичні методи лікування набувають особливо важливе, часто провідне значення у фазі одужання, починаючи з 4-6-го тижня захворювання та протягом наступних 8-16 тижнів, бо сутність їх дії полягає в стимулюванні компенсаторно-пристосувальних механізмів у багатьох системах організму, страждаючих при інфаркті міокарда. Відновне лікування в цій II фазі реабілітації здійснюють у місцевих кардіологічних санаторіях (у спеціалізованих відділеннях), іноді в лікарнях відновлювального лікування або в поліклініка х. У клінічній картині захворювання в цій фазі залишаються різного ступеня порушення скорочувальної функції міокарда, коронарного кровообігу і його резервів, системної та регіонарної гемодинаміки, обмінних процесів у міокарді та імунологічної реактивності організм. Істотні порушення функції центральної нервової системи, вегетативної регуляції серця, психічного статусу хворого. Стан хворих на інфаркт міокарда в ранньому після лікарняному періоді в клінічному плані неоднаково. Для визначення показань до застосування тог о чи іншого фізичного чинника лікування і вибору адекватних методик його проведення необхідно орієнтуватися на ступінь тяжкості функціональних порушень серцево-судинної системи. Відповідно до класифікації ВКНЦ АМН виділяють 4 класи тяжкості клінічного стану хворих інфарктом міокарда
Класифікація тяжкості клінічного стану хворих на інфаркт міокарда на санаторному етапі
У класифікації виділяють три групи ускладнень, супутніх захворювань і синдромів, наявних до моменту переведення в санаторій або розвиваються під час перебування в ньому; їх наявність і вираженість впливають на вибір програми фізичної реабілітації.
Класифікація тяжкості клінічного стану хворого залежить від поєднання ознак, зазначених в таблиці (графи 1 і 2). Перша група ускладнень:
а) стан після реанімації в гострому періоді інфаркту міокарда з подальшим стабільно сприятливим перебігом хвороби;
б) синусова тахікардія;
в) недостатність кровообігу I стадії;
г) рідкісна екстрасистолія, постійна форма миготливої аритмії при недостатності кровообігу не вище I стадії;
д) атріовентрикулярна блокада I стадії;
е) перенесений в минулому інфаркт міокарда:
Друга група ускладнень:
а) недостатність кровообігу на стадії, піддається лікуванню;
б) аневризма серця з недостатністю кровообігу I стадії або без неї; в) часта екстрасистолія, за винятком екстрасистолії типу бігемінія або лолітопной; г) рідкісні напади миготливої аритмії і тахікардія (не частіше одного разу на місяць); д) артеріальна гіпертонія до 180/100 мм рт. ст.
Третя група ускладнень:
а) коронарна недостатність III ступеня;
б) недостатність кровообігу НБ-III стадії,
в) схильність до гострої лівошлуночкової недостатності;
г) екстрасистолія типу бігемінія і груповий, політопна;
д) пароксизмальні порушення ритму з частотою приступів більше 2 разів на місяць;
е) атріовентрикулярна блокада II - III ступеня;
ж) аневризма серця з недостатністю кровообігу вище I стадії;
з) артеріальна гіпертонія з вираженими змінами очного дна, порушеннями азотовидільної функції нирок і кризовим перебігом,
і) рецидивуючі тромбоемболічні ускладнення. При наявності будь-якої ознаки, що належить до третьої групи ускладнень, супутніх захворювань і синдромів, хворий належить до IV класу тяжкості.
Фізичні тренування. При реабілітації завдання зводяться до того, щоб тренуванням сприяти компенсаторної гіпертрофії міокарда і посиленню функціональної здатності серцевого м'яза, розвитку колатерального кровообігу. Отже, відновлення рухової активності має тісний зв'язок з відновленням функціональної здатності системи кровообігу.
Основу II фази реабілітації складають фізичні тренування у вигляді дозованого тренує ходьби, лікувальної гімнастики, велотренувань, прогулянок та ін.
Даний аспект фізичної реабілітації всебічно вивчається в усьому світі.
Накопичений досвід і дані про механізми адаптації до фізичних тренувань дозволили обґрунтувати методики тренувальних навантажень для хворих різних класів тяжкості, представлені в "Методичних рекомендаціях щодо організації доліковування хворих, які перенесли інфаркт міокарда, в санаторіях профспілок", підготовлених
З метою поступової та обережною тренування серцево-судинної системи ми призначали дозовану ходьбу, масаж нижніх кінцівок і лікувальну гімнастику, ножні й ручні ванни (вуглекислі, сульфідні, радонові). Основу фізичних тренувань становить ходьба, як найбільш фізіологічний і неодмінний елемент фізичної реабілітації хворих на інфаркт міокарда в фазі реконвалесценції. Необхідно зазначити, що реакції на ходьбу можуть служити і показником (експрес-методом) індивідуальних можливостей серцево-судинної системи.
У дослідженнях нашого відділення після визначення порогового навантаження за допомогою велоергометріческої проби розраховувалася е. нергетічна вартість порогового навантаження, для чого число ват множилося на коефіцієнт 0,0624. Наприклад, 25 Вт відповідає 1,56 ккал / хв, 50 Вт - 3,12 ккал / хв і т.д. Потім за шкалою енерготрат хворому підбиралася дозована ходьба з урахуванням індивідуальної порогової інтенсивністю. Хворим, які мають толерантність до фізичного навантаження 25 Вт, рекомендувалася ходьба з частотою кроку 50-60 за хвилину, 300 кгм / хв - відповідала частоті кроку 70-80 в хвилину і т.д. Протягом перших 7-10 днів хворі проходили відстань 1, 5 км з відповідною частот ой кроку. Так, при частоті кроку 50-60 за хвилину хворі проходили цю відстань за 25-30 хв, при частоті кроку 70-80 в хвилину - за 21 - 19 хв, а при частоті кроку 100 в хвилину - за 15 хв. При гарній переносимості у наступний тиждень частота кроку збільшувалася в середньому на 10-15 в хвилину, складаючи до моменту виписки з клініки відповідно 65-75, 80-95 і 100-115 ш Агов в хвилину.
Слід враховувати, що будь-який спосіб дозування фізичних навантажень є лише орієнтовними, тому стан серцево-судинної системи в процесі розширення рухового режиму підлягає обов'язковому контролю за частотою серцевих скорочень, даними ЕКГ і т.п.
Особливо цінно, що фізичні тренування в умовах санаторію можуть проводитися на свіжому повітрі в поєднанні з аеротерапією. Переносимість фізичних навантажень у хворих на ішемічну хворобу серця залежить від погодних умов. При підвищеній вологості, задушливі і жаркі погоди, а також при сильному вітрі та низькій температурі повітря вона знижується на 30-40%. Тому процедури дозованої ходьби, прогулянок та інших фізичних тренувань, що проводяться на відкритому повітрі, слід коригувати (за тривалістю, навантаження, часу дня) у Відповідно до погодно-кліматичними умовами різних регіонів. Наприклад, в умовах Балтійського узбережжя в холодний період року (з жовтня по квітень) темп дозованої ходьби рекомендується знижувати на 10-20 кроків за хвилину і проводити процедури в інтервалах від 11.00 до 13.0 недостатність і з 17.00 до 18.00 У теплий період року заняття рекомендується проводити в першу половину дня від 7.30 до 9.00 час і другу - від 17.00 до 18.00 час, тому що щільність кисню в повітрі вранці і ввечері вище, ніж у полудень. В умовах спекотного клімату, наприклад, відблисках Середньої Азії, процедури дозованої ходьби доцільно проводити в ранні ранкові години - від 7.00 до 9.00 год і ввечері - від 18.00 до 19.00 год, причому 2/3 рекомендованих навантажень переноситься на ранкові години, 1/3 - на вечірні.
Особливо повинна бути методика фізичних тренувань на відкритому повітрі в кліматично регіонах з тривалими періодами негативних температур у році, сильними вітрами, підвищеною вологістю повітря (Сибір, Приморський край).
В умовах Приморського краю (Далекий Схід), для клімату якого характерні різка контрастність метеорологічних умов (як між сезонами року, так і протягом доби), суха морозна вітряна зима і дуже вологе туманне тепле літо, в методику процедур рухової активності на відкритому повітрі вносяться корективи. Так, в років ний період року в дні з вологою погодою і особливо при поєднанні сирої і вітряної погоди, яка викликає підвищення віддачі тепла організмом, навіть при досить високих температурах повітря (15-20° С) темп дозованої ходьби і її тривалість знижуються для хворих II кл аса на 15-20%, III класу - на 40% від належних величин, а при заняттях лікувальною гімнастикою на відкритому повітрі зменшується кількість повторень виконуваних гімнастичних вправ. Проведення цих процедур доцільно в ранні ранкові години (від 8.00 до 10.00 год), причому в дні з найбільш несприятлива погода перед процедурою рекомендується прийом нітратів.
Взимку в умовах Примор'я, Східної та Західної Сибіру в дні, коли морозна погода поєднується з сильним вітром, тривалість дозованої ходьби і її темп, а також інтенсивність лікувальної гімнастики знижують на 20 - 30% від величин, отриманих при визначенні проби з фізичним навантаженням
Кліматотерапія. Підвищенню ефективності фізичних тренувань сприяє кліматотерапія, основними видами якої є аеротерапія і геліотерапія, а на узбережжі південних морів - також таласотерапія. Під впливом кліматотерапії нормалізуються процеси імуногенезу, знижується сенсибілізація. Включення у комплексне лікування кліматотерапії підвищує ефект фізичних тренувань і сприяє емоційної стійкості. У ранній стадії У ранній стадії відбудовного періоду у хворих, які перенесли інфаркт міокарда, відзначається підвищена чутливість до охолодження. Зважаючи на тривалий перебування в стаціонарі у них є в тій чи іншій мірі УФ недостатність, у зв'язку з чим вони потребують застосування гартують кліматопроцедур.
Основним методом кліматотерапії, що є фоном всього санаторного лікування, є аеротерапія. При інфаркті міокарда, що супроводжується гіпоксією і гипоксемією різного ступеня вираженості, природна оксигенація є методом патогенетичної терапії.
У перші 3-4 дні після переведення в санаторій хворим рекомендується тривале перебування на свіжому повітрі в основному в покіс з подальшим включенням прогулянок і різних видів лікувальної фізичної культури. При наявності кліматопавільйону або інших кліматоспоруд, які д олжни розташовуватися в місцях, захищених від вітру, призначається сон на повітрі до або після обіду, щодня протягом 1-2 год в будь-який час року, за винятком днів з температурою повітря нижче - 15° С. Рекомендується використовувати повітряні і сонячні ванни (або УФ-опромінення в холодний період року). Застосовують два диференційованих кліматотерапевтичного режиму: слабкого (щадного) і помірно інтенсивного тренуючої дії. Кліматотерапевтічні процедури слабкого впливу призначають хворим I і II класів тяжкості, починаючи з 7-8-го дня зміцнився чинення у санаторії; помірно тренувального впливу - з 9-10-го дня.
Хворим III класу тяжкості - починаючи з 8-10-го дня реабілітації призначають кліматотерапевтичні процедури слабкого впливу. Спочатку призначають теплі повітряні ванни при Еет 23-26° С в палаті або на верандах при відкритих вікнах, або в теплий період року в кліматопавільйону з поступовим переходом на індиферентні (+ 21-22° С) і прохолодні (+17-20° С). Процедури проводяться щодня, тривалість їх визначається за спеціальними таблицями на місці відпустки кліматопроцедур в залежно від повітря. Кліматотерапія включає прогулянки на повітрі, тривалість, кратність і темп яких визначається класом тяжкості стану хворого. Геліотерапія у вигляді сонячних ванн або УФ опромінень у холодний період року має виключно важливе значення у хворих на інфаркт міокарда в зв'язку з розвиваються у них ультрафіолетовим голодуванням в результаті тривалого перебування в закритому приміщенні. Сонячні ванни (загальні і місцеві) із застосуванням розсіяною, прямий і інтермітуючій радіації є одним з найбільш актив них видів кліматотерапії. У холодний період року їх замінюють УФ опроміненнями від штучних джерел.
Слід зазначити, що роль геліотерапії у відновлювальному лікуванні хворих на інфаркт міокарда поки що не в повній мірі вивчена. Відомо, що хворі на ІХС дуже чутлива до впливу сонячних опромінень, а при невеликій передозуванні опромінень у них легко виникають небажані зміни в ряді систем організму, зокрема, в системі гемостазу з підвищенням функціональної активності згортання крові Ось чому в практиці санаторного відновлювального лікування хворих на інфаркт міокарда рекомендується геліотерапію застосовувати по мітингованого методикою - часткові сонячні ванни (рук, ніг, обличчя). При гарній переносимості в другій половині лікування можна використовувати загальні опромінення. Дозують сонячну ванну в біодози, по калоріях або за таблицями РЕЕТ (враховується географічна широта місцевості, пори року, години світлового дня, стан хмарності). Починають лікування з 5 кал і поступово збільшують дозу до 40 кал.
Сонячні і УФ опромінення (в холодний період року) призначають хворим I і II класів ваги на 5-6-й день зміцнився в санаторії, при стабільності ЕКГ, відсутності порушень ритму серця, тромбоемболічних ускладнень, що відзначалися в період гострого інфаркту міокарда. Геліотерапію не призначають хворим з вираженою артеріальною гіпертонією або гіпотонією, невротичними реакціями і порушенням сну. Для хворих I класу тяжкості сонячне (або УФ) опромінення проводять по режиму помірного впливу, починаючи з 1/8 біодози, потім, збільшуючи біодози через кожні 2 дні на початкову величину, доводять до 11/2 біодози. Курс лікування - до 15 процедур.
Для біль них II і III класів тяжкості сонячне (або УФ) опромінення проводять по режиму слабкого впливу, також починаючи з 1/8 біодози. Дозу опромінення через кожні 3 дні збільшують на початкову величину і доводять до 1 біодози. Курс лікування також до 15 процедур. Сонячні і УФ опромінення проводять під контролем медичного персоналу з урахуванням самопочуття, частоти серцевих скорочень і артеріального тиску. При частішанні частоти серцевих скорочень, різких коливаннях артеріального тиску, появі головного болю, стенокардії і явищ дискомфорту дозу сонячного та УФ опромінень знижують, А її підвищення в процесі курсу лікування проводять більш повільно (кожні 3-5 днів). При відсутності сприятливих реакцій на знижену дозу процедури геліотерапії відміняють.
3.1 Таласотерапія
Хворим I та II класів тяжкості в літній час в санаторіях на південних морських курортах таласотерапія. Морські купання призначають хворим без стенокардії або з нечастими, самостійно купирующимися нападами стенокардії при стабільності ЕКГ, відсутності порушень серцевого ритму, без недостатності кровообігу і при толерантності до фізичного на кість не нижче 400-450 кгм / хв. Морські купання проводять за сприятливих метеорологічних умовах, під спостереженням лікарського персоналу, що має необхідним обладнанням для надання екстреної допомоги хворим. В якості орієнтовною схеми можна привести рекомендації Одеського НДІ курортології Перед купанням на березі моря в укритті від прямих сонячних променів хворим призначають повітряні ванни за методикою слабкого холодового впливу (не нижче 23-24° С). Потім хворий обтирає тіло рушником, змоченим морською водою, після чого через 3-5 хв повільно входить у воду по пояс. При цьому температура морської води повинна бути не нижче 22° С, хвилювання моря не вище 2 балів, холодова навантаження слабка (не вище 20-25 ккал/м2).
Тривалість першої процедури у вигляді декількох занурення повинна бути не більше 1 хв, надалі при добрій переносимості перебування в морі збільшується в середньому на 1-2 хв на кожну процедуру, до кінця лікування досягає 5-6 хв, при цьому темп занурень у воду повинен залишатися повільним, дозволяється короткочасне плавання (1-2 хв).
На курс лікування 10-16 морських купань. На санаторному етапі реабілітації доцільно застосовувати серію холодових подразнень у вигляді морських купань або обливань, ходінь по воді (по морю, річці або спеціально влаштованих доріжках набрякають по них водою), або росі, ходіння по березі моря назустріч холодному вітрі. Згідно з даними; адаптація до серії холодових подразнень знижує вираженість ортостатичних реакцій кровообігу, підвищує тонус венозних судин, надає своєрідний "тренінг" на периферичні, покращує реактивність симпатико адреналової системи. Дані літератури й власний досвід показують безперечну ефективність санаторного лікування на цьому етапі реабілітації. Застосування лікувальної гімнастики, адекватне розширення рухового режиму, кліматотерапії та психотерапії, медикаментів безсумнівно сприяють поліпшенню функціонального стану міокарда та коронарного кровообігу і психічного статусу хворого, готують його до побутових і професійним навантажень; У той же час включення в комплексного санаторного лікування фізичних факторів цілеспрямованої дії на провідні функціональні порушення може прискорити процеси відновлення і в кінцевому підсумку сприяти оптимізації санаторного лікування, скорочення прийому медикаментів.
На протязі багатьох років проводилося вивчення доцільності застосування фізичних чинників у відновлювальному лікуванні хворих на інфаркт міокарда. Результати досліджень нашої клініки на великому клінічному матеріалі з використанням функціональних проб з фізичним навантаженням, інструментальних, Біохімічних досліджень, а також фізичного чинника у вигляді монотерапії і при порівнянні зазначених даних з контролем дозволяють сформулювати основні положення про важливі механізми дії ряду фізичних факторів та принципи їх застосування в реабілітації хворих на інфаркт міокарда.
До важливих завдань фізичного аспекту реабілітації хворих на інфаркт міокарда відноситься усунення порушень гемодинаміки, серцевої та коронарної недостатності, гіпоксії, виявляють у більшості хворих у внаслідок пошкодження міокарда та гіподинамії.
Серед методів не медикаментозного усунення цих порушень безсумнівне значення має бальнеотерапія. Особливо важлива здатність ванн викликати розширення периферичних судин, покращувати мікроциркуляцію і забезпечення тканин киснем, підвищувати серцевий викид поряд з рефлекторним зменшенням серцевого ритму, подовженням діастоли, що сприяє поліпшенню метаболізму, скоротливості міокарда і поліпшення коронарного кровообігу.
Така дія ванн і особливо їх вплив на центральні та перифериче ські ланки гемодинаміки є патогенетично обгрунтованим напрямком у лікуванні коронарної та серцевої недостатності Чазов Воно виражається в тренуючому ефект і позитивний вплив на адаптивні можливості серцево-судинної системи. Ось чому для здійснення фізичного аспекту реабілітації поряд з дозованою ходьбою, лікувальною гімнастикою і розширенням рухового режиму в фазі одужання застосовують бальнеотерапію частковими чотирикамерним мінеральними ваннами - вуглекислими, сульфідними, радоновими, кисневими, Йодобром мнимі та ін Застосовують штучно приготовлені ванни, в умовах курорту - ванни з природних мінеральних вод.
На прикладі дії вуглекислих ванн] можна продемонструвати вплив бальнеотерапії на клінічні прояви, центральну і періферческую гемодинаміку, коронарні резерви у хворих на інфаркт міокарда у фазі одужання, переведених в нашу клініку для відновного лікування на 30-40-й день захворювання. 106 хворих отримували чотирьохкамерні вуглекислі ванни концентрації 1,2 або 2 г / л, температури 35-36° С, тривалість 1 0-12 хв, 4-5 ванн на тиждень, на курс 12 ванн. 31 хворий (ідентичні по важкості клінічного стану) отримували прісні ванни тієї ж температури і тривалості (контрольна група). Хворі обох груп займалися лікувальною гімнастикою і знаходилися на руховому режимі з включенням дозованої ходьби за диференційованими методиками, розробленими В. Є. Красніковим.
Динаміка потужності порогового навантаження у хворих на інфаркт міокарда різних класів тяжкості під впливом лікування вуглекислими (а) і прісними (б) ваннами.
Без штрихування - до лікування, штрихування - після лікування. Після курсу вуглекислих ванн значне поліпшення стану хворих припинення стенокардії чи
її і поява на більш високі навантаження, припинення задишки, розширення рухової активності за рахунок збільшення темпу ходьби (90-110 кроків за хвилину) і відстані до 5-7 км в день], підтверджене підвищенням толерантності до фізичне навантаженні за даними велоергометричної проби, частіше відзначалося в основній групі (у хворих всіх класів тяжкості) в порівнянні з контрольною У вихідному стані виявлено зміни гемодинаміки у більшості хворих за гіпокінетичним варіантом (у 52,5%), рідше - по гіперкінетичному (у 24,1%); еукінестичний варіант відзначався у 23,4% хворих. Застосування вуглекислих ванн сприяло більш раннього відновлення зміненої гемодинаміки і збільшення коронарного резерву. Під впливом лікування вуглекислими ваннами в порівнянні з контролем зміни гемодинаміки у бік нормальних показників незалежно від початкового варіанту відзначалися частіше (відповідно у 60 і 32,1% хворих). При цьому коронарні резерви частіше і більш значно збільшувалися у хворих з відновленою гемодинамікою, що є вказівкою на виборчу дію ванн на гемодинамічні механізми підвищення коронарного резерву. Так, у 74% хворих з відновленою гемодинамікою толерантність до фізичного навантаження збільшилася на 40%, тоді як при незмінних або мало змінилася гемодинаміці тільки у 40% хворих і на 24%. Як відомо, позитивні зміни гемодинаміки, за даними ряду авторів, сприяють поліпшенню місцевої саморегуляції коронарного кровообігу
Результати лікування хворих на інфаркт міокарда вуглекислими (а) і прісними (б) ваннами.
1 - незначне поліпшення: 2 - поліпшення: 3 - погіршення. Після курсу вуглекислих ванн не тільки збільшилася толерантність до фізичного навантаження, що саме по собі дуже важливо, та до як свідчить про підвищення коронарного резерву, а й підвищилася ефективність роботи серця і його міокардіальних резерви. Збільшення толерантності до фізичного навантаження поєднувалося з більш ефективним засвоєнням кисню міокардом, про що свідчило зниження подвійне ого твору у спокої і менше збільшення його при виконанні навантаження набагато більшої потужності. Під впливом прісних ванн цього не спостерігалося. Все це відноситься в основному до хворих I і II класів тяжкості, обмежено до хворих III класу. У них ефективність застосування вуглекислих ванн була найменшою як за клінічними даними, так і приріст потужності порогового навантаження. У них же спостерігалися патологічні бальнеореакції у вигляді почастішання стенокардії, наростання недостатності кровообігу, екстрасистолії та гемодинамічні реакції на ванну за типом "серцевої недостатності" (зниження ударного об'єму, збільшення частоти серцевих скорочень), що, як відомо, може призвести до зменшення коронарного кровоточу.
Наявність у частині найбільш важких хворих III класу основної групи погіршення станів лишній раз підтверджує дані про активний тренуючому вплив вуглекислих ванн на скорочувальну та пропульсивную діяльність серця і коронарні резерви, що перевищує, однак, у цьому випадку резервні можливості серця. Все це дає підставу прийти до висновку про необхідність ост НА ДОРОЗІ підходу до вирішення питання про доцільність бальнеотерапії четирехкамернимн ваннами обтяженою категорії хворих, про необхідність ретельного гемодинамічного та клінічного контролю за реакціями на ванну. У них периферична вазодилатація під впливом вуглекислих ванн і зниження загального периферичного опору судин виявляють недостатність міокарда та енергетично невигідну гемодинамічну реакцію (почастішання ритму серця, зниження ударного обсягу), що узгоджується з даними досліджень про подібні гемодинамічних реакціях н а фізичне навантаження хворих, які перенесли інфаркт міокарда з лівошлуночковою недостатністю і зайвий раз підтверджує "навантажувальний" тренує дію часткових ванн. Поліпшення скоротливої функції міокарда та підвищення рівня переносимості фізичних навантажень установлено при лікуванні камерними ваннами - хлоридними натрієвими і кисневими Однак складність питання диференційованого призначення різних видів місцевих газових і мінеральних ванн полягає у виділенні клініко-функціональних синдромів, показаних для застосування певного виду ванн.
Зокрема, за нашими даними, на порушену скоротливу функцію міокарда в більшій мірі впливають вуглекислі і сульфідні ванни в порівнянні з радоновими. Те ж можна сказати і про показники серцевого викиду і периферичної гемодинаміки. При гіперсимпатикотонії (тахікардія, екстрасистолія), частих приступах стенокардії кращий результат отримано від застосування радонових (120/л) і вуглекислих (2 г / л) ванн. Виявлено певне значення вихідного стану гемодинаміки при призначенні бальнеотерапії. Зокрема кращі результати лікування вуглекислими (1,2 г / л) і сульфідним і (75-100 мг / л) ваннами отримані у хворих з гіпокінетичним, а вуглекислими (2 г / л) і радоновими (120 нки / л) ваннами - у хворих з гіперкінетичним варіантом гемодинаміки. Мабуть, для успішного використання бальнеотерапії слід враховувати гемодинамічний варіант кровообігу Залишається відкритим питання про оптимальний температурному режимі бальнеотерапії, хоча в літературі є вказівки про посилення тренувального ефекту ванн в міру зниження температури води і "розвантажувального" дії їх при підвищенні температури води Німецькі вчені [Jungmann Н.,, та ін] вважають доцільним застосування контрастних ручних і ножних ванн з метою тренування серцево-судинної системи.
Бальнеотерапію камерними ваннами проводять хворим 1 і II класів тяжкості: на 25-30-й день хворим з дрібновогнищевим, на 35-40-й день з транс муральним інфарктом міокарда і обмежено хворим III класу (без стенокардії спокою, недостатності кровообігу вище I стадії і порушень серцевого ритму). Температура ванн 35-36° С, концентрація вуглекислих ванн 1-2 г / л, сульфідних 75-100 мг / л і 150 мг / л з другої полови іни курсу, радонових-120 нки / л, хлорид них натрієвих - 20-30 г / л. Бальнеотерапія проводиться через 1 - Р / р ч після лікувальної фізичної культури, після ванн рекомендується відпочинок 1-2 ч. Слід сказати, що застосування загальних ванн у ранньому періоді II фази реабілітації, як показав і наші дослідження, недоцільно.
При застосуванні загальних вуглекислих ванн у хворих II і навіть I класу тяжкості часто спостерігалися бальнеологічні реакції, що свідчать про неадекватність дії ванн: почастішання стенокардії, екстрасистолії, поглиблення ішемічних ознаки в ЕКГ і гемодінамічні реакції на кшталт "серцевої недостатності". У той же час слід відзначити, що в літературі [Ніколова-Ярмликова П] наводяться дані про поліпшення стану хворих, підвищення толерантності до фізичного навантаження, поліпшення показників центральної системи гемодинаміки після курсу загальних вуглекислих ванн, які застосовувалися на 3-4-му місяці після інфаркту міокарда в умовах санаторію. Наведені вище матеріали показують, що вплив ручних і ножних ванн на периферичний кровообіг становить важливий механізм компенсації коронарної та серцевої недостатності у хворих на інфаркт міокарда р ранньому періоді II фази реабілітації. Однак застосування більшості методів бальнеотерапії навіть у вигляді часткових ванн обмежена серцевою недостатністю (не вище I стадії), частої стенокардією напруги і тим більше стенокардією спокою у зв'язку зі збільшенням гемодинамічної навантаження на серце. Але саме про хворі з обваженим перебігом раннього періоду реконвалесценції потребують вдосконалення програми відновного лікування, так як у них період одужання характеризується клінічними проявами вираженої коронарної та серцевої недостатності, більш повільні м відновленням фізичної працездатності, високим ступенем інвалідизації Тому безсумнівний інтерес представляють фізичні методи лікування, що виключають значну перебудову гемо динаміки і навантажувальний дію на серце, але зберігають вплив на інші механізми компенсації порушеного кровообігу.
До таких методів відносяться, зокрема, "сухі" вуглекислі ванни, дію яких вивчено в нашій клініці 3.Ф. Кузнєцової (1983, 1984). Процедури "сухих" вуглекислих ванн проводилися в спеціальній установці для проведення проточних вуглекислих ванн фірми "ЕТН" (Німеччина) обємом 600 л. Температура паровоз душно газової суміші 28° С, швидкість подачі вуглекислого газу 15 л / хв, концентрація вуглекислого газу у ванні 29,4 об. %. Вдихання вуглекислого газу виключалося. Тривалість дії 15 хв. Перші 2-4 ванн и проводилися через день, наступні - щоденно в ранкові години через І/г-2 год після сніданку; на курс-10-12 ванн. Контролем служили хворі, які одержували пароповітряні процедури без вуглекислого газу в тій же установці. Спостереження проведені на 102 хворих II, III і IV класів тяжкості захворювання. До IV класу були віднесені хворі тільки за тяжкістю коронарної недостатності: з частими нападами стенокардії напруги на малі фізичні навантаження та стенокардією спокою, в тому числі і нічними нападами, з недостатністю кровообігу не вище IA стадії, але не мали інших ознак, що належать до III групи ускладнень.
Частини хворих, віднесених до III класу і всім хворим IV класу тяжкості, лікування ваннами проводили на фоні прийому нітратів пролонгованої дії, в окремих випадках у хворих III класу недостатності кровообігу НА стадії і серцевих глікозидів. Усі хворі поступово розширювали руховий режим в умовах клініки і па вулиці під час двох прогулянок, отримували дозовану ходьбу по методиці відповідно до класу тяжкості захворювання. В основній групі 28% хворих ставилися до II класу. 49,4% - до III, 22,2% -до IV класу тяжкості, в контрольній групі відповідно 33,3; 42,9 і 23,8% хворих. У відповідь на окрему процедуру достовірно зменшувалася частота серцевих скорочень з 71,1 ± 1,6 до 63,4 ± 1,0, знижувалося систолічний і діастолічний артеріальний тиск, підвищувалася рО2 у артеріалізованої капілярної крові протягом 30 хв після ванни (від 69,19 ± 1,11 до 74,43 ± 1,47 мм рт. ст.), підвищувався тканинної кровотік (ОСМКК) в цілому по групі на 12,81% від вихідного рівня.
Підвищення ОСМКК поряд з підвищенням кисневої ємності крові може свідчити про бла гоприятной вплив вже однією "сухий" вуглекислої ванни на киснево-транспортна функція-найважливіша ланка компенсації сердечной і коронарної недостатності Ці зміни в транспорті кисню тканинам поєднувалися з урежением ритму серцевих скорочень і подовженням діастоли, що сприяє кращому засвоєнню кисню міокардом і течією метаболічних процесів. У контрольній групі хворих після окремої ванни і курсу ванн не спостерігалося істотних змін вказаний них вище показників, що підтверджує специфічну дію вуглекислого газ а на киснево-транспортна функція
В основній групі припинення стенокардії напруги сталося у 51%, уражень - у 45,5% хворих, причому для купірування нападів у 79% хворих не було потрібно нітрогліцерину навіть при виконанні більш високих навантажень. Напади стенокардії і спокою припинилися у 73,5% і стали виникати значно рідше у 26,5% хворих. Слід підкреслити, що стенокардія на навантаження, раніше викликали її, припинялася навіть у хворих III і IV класів (у 52,6 і 27,7%).
У хворих II класу припинення стенокардії напруги встановлено у 71,4%, уражень - у 28,5%. Випадків почастішання стенокардії не відмічалося. Регресія я ознак недостатності кровообігу 1 та IIА стадії сталася у 83,7% хворих. У всіх хворих розширився режим рухової активності, причому у хворих II і III класів як за рахунок темпу ходьби, так і відстані, тоді як у хворих IV класу-тільки за рахунок відстані. Електрокардіографічні ознаки сприятливого рубцювання і зменшення ішемії міокарда відзначені у 58% хворих, тахікардія зникла у 73% хворих, брадикардія - у 65%, рідкісні екстрасистоли - у 74,5% хворих. У 96,3% хворих з супутньою артеріальною гіпертонією (що мали лікування у 42,2%) відбулося достовірне зниження систолічного і діастоличного артеріального тиску. У хворих контрольної групи припинення і уражень ознак стенокардії напруги спостерігалося значно рідше (відповідно у 5 і 60% хворих) при наявності з Отримуємо почастішання (у 5%). Стенокардія спокою зникала або зменшується також значно рідше (відповідно у 11,1 та у 44,1% хворих), а у 11,1% хворих навіть почастішала, що обумовлено тепловим дією пароповітряної суміші контрольних ванн, тоді як; у вуглекислому "сухий" ванні дію цього фактора нівелюється специфічною дією вуглекислого газу. Рідше виявлялася позитивна динаміка ЕКГ (у 28,5%), зникала тахікардія (у 8,9%) і брадикардія (у 13%), не припинялася екстрасистолія. У 3 хворих (II і IV класів) у результаті проведеного лікування пароповітряні ваннами спостерігалося погіршення стану у вигляді почастішання нападів стенокардії, негативних змін ЕКГ. Зниження артеріальної гіпертонії відбулося тільки у 30% хворих.
Більш висока клинічна ефективність лікування при застосуванні "сухих" вуглекислих ванн підтвердилася показниками велоергометріческой проби - великим приростом потужності порогового навантаження і ДП на висоті порогового навантаження при зниженні цього показника на стандартній навантаженні. Потужність порогової навантаження підвищилася від 243,51 ± ± 7,07 до 338,96 ± 10,61 кгм / хв (Р < 0,001), ДП на порогової навантаженні-від 145,50 ± 3,50 до 162,32 ± 3,13 ум. од. (Р < 0,001) при зниженні ДП на стандартній навантаженні від 134,74 ± 2,95 до 123,54 ± 3,58 ум. од. (Р < 0,02), значно зріс ІПДЖ від 255 ± 0,10 до 3,27 ± 0,08 ум. од. (Р < 0,001). Підвищення потужності порогового навантаження - основного показника ефективності лікування хворих на ішемічну хворобу серця - відбулося як у хворих II класу (у 78,3%), так і більш важкого - III класу (у 68,4%), але значно рідше у хворих IV класу важкості (у 12,5%). Не сталося істотних зрушень велоергометричних показників і у хворих контрольної групи. Підвищення функціональних резервів кровообігу підтвердилося результатами дослідження центральної гемодинаміки при виконанні фізичного навантаження.
Після лікування у відповідь на субпорогових навантаження у хворих основної групи відбувалося збільшення показників серцевого викиду. Приріст УІ склав 29%, СІ - 61,9%, тоді як до лікування приріст дорівнював 14,8 і 45% відповідно. У контрольній групі ці показники не змінювалися: до лікування УІ збільшився на 18,2%, після лікування - на 17,7%, СІ - відповідно на 43,9 і 53%.
Поліпшення коронарного і міокардіального резервів, мабуть, забезпечувалося поліпшенням киснетранспортної функції крові. В основній групі відбулося підвищення рО2 крові з 69,1 ± 1,0 до 77,0 ± 1,6 мм рт. ст. (Р < 0,001) поряд зі збільшенням тканинного кровотоку (ОСМКК) з 2,0 ± 0,1 до 2,5 ± 0,1 мл/100 г в хвилину. Більш значна динаміка цих по показників відмічена у хворих II і III класів тяжкості в порівнянні з IV класом. У хворих IV класу тяжкості та контрольної групи достовірних зрушень цих показників не виявлено
Малюнок 1. Зміна напруги кисню в артеріалізованої капілярної крові у хворих на інфаркт міокарда під впливом курсу лікування "сухими" вуглекислими ваннами.
1 - основна група; 2 - контрольна група: а в цілому; б 11 клас: в 111 клас; г - IV клас тяжкості.
Оцінка а результатів лікування з урахуванням переходу хворих у більш легкі класи, що включає інтегральний аналіз показників функціонального стану хворого, показала збільшення числа хворих I класу тяжкості до 28,4% (до лікування таких хворих не було) і II класу з 28,4 до 45, 7% і зменшення кількості хворих обважнених класів - III з 49,4 до 21%, IV - з 22,2 до 4,9%, тоді як в контрольній групі перехід хворих у більш легкі класи спостерігався рідше - хворих II класу збільшилася з 33,3 до 38,1%, хворих III класу зменшилася з 42,9 до 33,3% і IV - з 23,8 до 19,1% Застосування "сухих" вуглекислих ванн було найменш ефективно у біль них IV класу тяжкості - клінічна ефективність склала тільки 55,5%, тоді як у хворих II класу-98% і III-85%. Лікування було неефективним у хворих з аневризмою серця, миготливою аритмією з недостатністю кровообігу IIА стадії, пароксизмальною тахікардією. У контрольній групі лікування виявилося неефективним у 52,4% хворих, в тому числі у 2 хворих II класу тяжкості.
Таким чином, застосування "сухих" вуглекислих ванн призводить до поліпшення киснетранспортної функції крові та кінцевої ланки транспорту кисню тканями - Тканинного кровотоку, що в поєднанні зі сприятливою перебудовою вегетативної регуляції серця (зменшення частоти серцевих скорочень) забезпечує високий терапевтичний ефект у хворих, які перенесли інфаркт міокарда, в тому числі у хворих з обваженим перебігом раннього постінфарктного періоду (III і навіть у деяких хворих IV класів тяжкості).
3.2 Електролікування
Відомо, що після закінчення лікарняного етапу реабілітації процеси репарації в міокарді ще повністю не завершені, залишаються порушення метаболізму і кровообігу, особливо в термінальних його відділах, триває рубцювання вогнища ушкодження, зберігаються імунні порушення, У зв'язку з цим в ранньому після лікарняному періоді інфаркту міокарда важливими завданнями реабілітації є оптимізація умов завершення процесів рубцювання, скорочення зони ішемії, метаболізму міокарда, що досягається відновленням порушеною скорочувальної і насосної функції серця, поліпшенням кровопостачання міокарда і механізмів адаптації до навантажень, зокрема, кисневого режиму роботи серця. У здійсненні даного напрямку реабілітації заслуговують уваги електромагнітні поля в дециметровому діапазоні хвиль (ДМВ).
У своїх дослідженнях ми обрали два основних підходи до застосування ДМВ у хворих на інфаркт міокарда: 1-через нервову систему (вегетативні ганглії сегментарної зони серця) з метою рефлекторного впливу на кровообіг і функції серця, тобто традиційний підхід до застосування фізичних факторів "локального" впливу; 2 - безпосередньо на серце, припускаючи при цьому дія енергії БМВ на мікроциркуляцію та обмін в міокарді, на нервовий апарат серця.
Областями впливу ДМВ при першому підході були нижньошийних і верхнегрудной відділи хребта на рівні Cv-Thv, при другому - область проекції серця на передню поверхню грудної клітини (ліворуч перший - п'яте міжреберя). Прямокутний випромінювач розміром 10x20 см відновлюють в області впливу на відстані 3 см від поверхні грудної клітки.
Процедури ДМВ проводили від апарата "Хвиля-2" при вихідній потужності 20 і 40 Вт. Тривалість дії 10-15 хв, щоденно, на курс 10 - 15 процедур. Інші методи лікування, в тому числі лікувальна зарядка, не застосовувалися. Усі хворі розширювали руховий режим в умовах клініки і двох прогулянок на вулиці, дозованої ходьби. Частина хворих III і IV класів тяжкості продовжували медикаментозне лікування, розпочате в стаціонарі до переведення в інститут. Лікування ДМВ починалось на 25-40-й день інфаркту. Контрольну групу склали 42 хворих, які отримували процедури плацебо. Дослідження проведені на 244 хворих, переведених в клініку інституту на 22-40-й день інфаркту міокарда з лікарень Москви. З них 80,4% перенесли великовогнищевий інфаркт міокарда, в тому числі 47,4% - трансмуральний, 19,6% - дрібновогнищевий, 9,7% - повторний.
У 85,2% хворих відзначалися напади стенокардії напруги різної частоти і тяжкості, а у 8,1% - стенокардія напруги та спокою. Недостатність кровообігу I стадії виявлена у 23,6%, IIА - у 2,8% хворих і прихована лівошлуночкова недостатність - у 77% хворих (дані полікардіографії, реопульмонографію, показники центральної гемодинаміки) значно з Ніжен толерантність до фізичного навантаження, у тому числі з критеріями припинення навантаження у вигляді задишки, тахікардії. У процесі спостережень виявлено сприятливу дію ДМВ при згаданих вище локалізаціях на стенокардію, причому у 80,8% хворих при впливі на сегментарну нервову систему і у 60% - на область серця, в контрольній групі - у 26,7%. При впливі на вегетативний відділ нервової системи сприятлива динаміка стенокардії у хворих II більш легкого класу спостерігалася частіше (у 84,5%), ніж при більш важких формах стенокардії ії - у 52,2% хворих III класу. При даній локалізації впливу встановлено перевагу більш високої потужності ДМВ - 40 Вт в порівнянні з потужністю 20 Вт (антиангінальний ефект виявлений у 89,8 і 69,2% хворих відповідно).
При дії ДМХ на ділянку серця заме тно частіше напади стенокардії зменшувалися в більш важкій групі хворих III класу (у 75%), ніж II класу (у 60%), причому частіше при лікуванні ДМВ потужністю 20 Вт, ніж 40 Вт (відповідно у 66,7 і 42,9%).
Відмінності дії ДМХ різних локалізацій на стенокардію, мабуть, Можна пояснити різними механізмами розвитку стенокардії. При більш легкої стенокардії досить впливу на екстракардіальні ланки регуляції коронарного кровообігу (нервові, нейрогуморальні), тоді як при більш важких формах, при яких значно участь міокардіальних механізмів (мікроциркуляція, метаболізм), більш ефективно вплив енергії ДМВ безпосередньо на ділянку серця. Ускладнення (почастішання стенокардії, негативна динаміка ЕКГ) однаково часто виникали в основних та контрольній групах (у 14, 16 і 19% хворих), що свідчить про відсутність прямого зв'язку між навантаженням захворювання і лікуванням ДМВ.
Зменшення частоти і тяжкості стенокардії багато в чому визначалося прискоренням процесів рубцювання і зменшенням ішемії міокарда, про що свідчила динаміка електрокардіографічних показників (нормалізація становища сегменту S - Т, зменшення глибоких негативних зубців Т у відведеннях відповідних зоні інфаркту) при лікуванні ДМВ (особливо при дії ДМХ на ділянку серця) частіше, ніж у контрольної групи хворих (відповідно у 65,7, 75 і 36,4%). При цьому сприятлива динаміка ЕКГ спостерігалася не тільки у хворих з легким перебігом захворювання, але і з обтяженою формою (111 клас).
Динаміка велоергометричних показників у хворих на інфаркт міокарда під впливом курсу лікування ДМВ.1 - ДМВ 20 Вт, 2 - ДМВ 40 Вт, 3 - плацебо; білий стовпчик - до лікування, тa штрихований - після лікування. а - в цілому по групі; б - II клас, в - III клас тяжкості, особливо при під впливи на область серця - в 71,2 і 78,8%. Причому при дії на область серця спостерігалася позитивна динаміка ЕКГ у хворих з часті ми нападами стенокардії напруги на дуже низькі фізичні навантаження і навіть зі стенокардією спокою (111 IV клас). Отримані результати свідчать про необхідність диференційованих підходів до вибору локалізації впливу ДМВ. На відміну від хворих контрольної групи під впливом ДМХ - терапії відзначено достовірне зниження добової екскреції оксипроліну, а також антікардіальних антитіл і імунної глобуліна G, що є непрямою вказівкою на прискорення рубцювання, зменшення гіпоксії і деструктивних процесів разом зі зниженням сенсибілізації організму У той же час удосконалювалися механізми адаптації серцево-судинної системи, на що вказували дані велоергометричної проби.
За даними велоергометрії після курсу ДМВ-терапії при впливі на сегментарну нервову систему у 66% і на область серця у 57,7% хворих зростала потужність порогового навантаження відповідно на 44 і 33% від початкового значення, тоді як у контролі - лише у 32, 2% на 20%. Причому потужність порогового навантаження після ДМВ-терапії (40 Вт) збільшувалася не тільки у хворих 11 класу тяжкості, але і більш важких - III класу (рис. 20). При цьому істотно покращилася реакція па фізичне навантаження - відбулося зниження подвійного добутку на ту ж субпорогову навантаження за рахунок меншого приросту частоти серцевих скорочень, що побічно свідчить про зниження споживання кисню міокардом; збільшення подвійного добутку на зростаючій порогової навантаженні (достовірно у хворих II класу) за рахунок більш вираженого збільшення систолічного артеріального тиску, що може вказувати на збільшення аеробної потужності, інотропного резерву міокарда, на поліпшення гемодинамічного забезпечення навантаження. У контролі ці показники змінювалися несуттєво.
При лікуванні ДМВ з локалізацією впливу умови на серце зниження подвійного добутку на стандартній навантаженні (з 169,414 = 5,1 до 153,81 +5,4 ум. од.) та підвищення цього показника на зрослої порогової навантаженні (з 169,41 ± 5,1 до 185,24 = 5,4 ум. од.) було достовірним у хворих як II, так III класу тяжкості. Поліпшення інотропної та насосної функції серця після ДМВ-терапії підтверджувалося поліпшенням тимчасові х параметрів серцевого циклу лівого і правого шлуночків серця (дані полікардіо-і реопульмонографію), збільшенням зниженого УІ і пов'язаного з цим збільшення СІ при зниженні питомої периферичного судинного опору. При цьому більш виражені позитивні зміни спостерігалися при дії ДВМ потужністю 40 Вт в порівнянні з 20 Вт. У хворих IV класу тяжкості одноразові впливу ДМВ (20 і 40 Вт) на хребет викликали несприятливу перебудову гемодинаміки: збільшення частоти серцевих скорочень, зниження ударного індексу, Що супроводжувалося ЕКГ-ознаками перевантаження малого кола і збільшенням ішемії міокарда. Ці дані поряд з відсутністю поліпшення стану хворих за клінічними ознаками дозволили нам прийти до висновку про недоцільність застосування БМВ у лікуванні хворих IV класу тя жерсті. Таким чином, більш сприятлива динаміка показників функціонального стану всіх ланок серцево-судинної системи та клінічних проявів захворювання спостерігалася при курсовому застосуванні ДМВ при впливі на сегментарний відділ нервової системи потужністю 40 Вт в порівнянні з потужністю 20 Вт. При дії ДМХ на ділянку серця у хворих I II класу має перевагу найбільш низька потужність 20 Вт, тоді як у хворих II класу - потужність 40 Вт. Більш виражене теплову дію ДМВ потужністю 40 Вт у хворих з обтяженою формою захворювання, очевидно, неадекватно розширювальному резерву коронарних артерій. Виявлені особливості дії ДМХ різних вокалізацій стали підставою для рекомендацій диференційованих методик застосування ДМХ-терапії хворим на інфаркт міокарда у фазі одужання.
Застосування ДМВ (4 0 Вт) на сегментарний відділ нервової системи має перевагу в порівнянні з впливом на область серця у хворих більш легких класів (II), а також у хворих на інфаркт міокарда і гіпертонічною хворобою - зниження артеріальної гіпертонії відбулося у 71,4% хворих, тоді а як при дії ДМХ на ділянку серця-тільки у 28,4% (у контролі у 20%). Застосування ДМВ (20 Вт) на область серця ефективно у хворих не тільки II класу, а й з більш важким перебігом захворювання (III клас тяжкості).
Обговорюючи ще недостатньо вивчений механізм лікувальної дії ДМХ-терапії при інфаркті міокарда, крім безпосередньої дії енергії електромагнітного поля на термінальне кровообіг і метаболізм міокарда, що, безсумнівно, можна допустити при дії на область серця і не можна повністю виключити при дії на сегментарну нервову систему (Сп-Thv), слід звернути увагу на інші ланки складного ланцюга процесів, що відбуваються при дії ДМВ.
Можна відзначити участь центральних механізмів, на що вказували дані інтервал кардіографі, що показали ваготонічний ефект окремих процедур ДМВ обох локалізацій. легкий седативний ефект (клінічні дані), поліпшення церебральної гемодинаміки, виявлене нами в результаті термографічних досліджень на тепловізор у хворих, які отримували вплив ДМХ па хребет. Тотальне підвищення температури обличчя, кистей, стоп і гомілок, колатерального церебрального кровообігу. Можна допустити, що в ланцюг рефлекторно-гуморальних відповідей при впливі БМВ на шийно-грудний відділ вегетативної нервової системи залучається нейроендокринної ва система (гіпоталамус, гіпофіз), що відзначали інші дослідники Можна припустити, що значно менш виражений лікувальний ефект ДМВ-терапії з локалізацією на хребет у хворих III в порівнянні з II класом тяжкості в деякій мірі обумовлений виявленням міокарда в результаті периферичної вазодилатації, яка не могла бути скомпенсована збільшенням серцевого викиду. Відсутність ефекту у вигляді периферичної вазодилатації при дії ДМХ на область серця зумовило більш високий лікувальний ефект у хворих важкого класу, мабуть, за рахунок інших механізмів дії. Важливим стало збільшення периферичного м'язового кровотоку: ОСМКК, визначався по кліренсу 32Хе після курсу лікування істотно зріс (на 12-18% від вихідних значень) у віддалених від впливу ДМХ областях (у мязах гомілки), а також підвищилася знижене парціальний напруга кисню (рО2) в артеріалізованной капілярної крові. Підвищення рО2 у крові з 73,3 ± 3,11 до 84,2 ± 2,96 мм рт. ст. відзначалося вже після однієї ДМВ, чого не спостерігалося в контролі.
Така спрямованість дії на усунення гіпоксемії і гіпоксії тканин сприяє поліпшенню тканинного метаболізму, створює сприятливі умови для функціонування пошкодженого серця, завершення репаративних процесів у МІОК РДЕ, забезпечує високий терапевтичний ефект, у тому числі при важких перебігу захворювання, при якому неефективно або протипоказано застосування інших фізичних факторів, за винятком "сухих" вуглекислих ванн. Це дозволяє рекомендувати ДМВ-терапію для хворих інфарктом міокарда, починаючи з 25-30-го дня при великовогнищевий і ще раніше при мелкоочаговому інфаркті.
ДМВ-терапію (40 Вт) хворим I і II класів важкості, у тому числі при артеріальній гіпертонії, застосовують по сегментарної методикою; хворим III класу вплив ДМХ потужністю 20 Вт проводять на область проекції серця, в процесі курсу лікування можливе підвищення потужності до 40 Вт, тривалість впливу 10-12 хв, на курс лікування 12-15 процедур, що відпускаються щодня. ДМВ-терапію не застосовують хворим IV класу тяжкості, при серцевій астмі, недостатності кровообігу II стадії, порушення ритму серця, а також при схильності до кровотеч.
Психологічний аспект реабілітації важливий на всіх її етапах. Зменшення клінічних проявів захворювання, розширення рухового режиму під контролем медичного персонала, раціональна психотерапія, весь уклад санаторної життя безумовно сприяють сприятливою перебудови психіки хворого і його відносини до перенесеного захворювання. Але частина хворих потребують спеціальної психотерапії, в одних вона повинна бути спрямована на зменшення хворобливого сприйняття перенесеного інфаркту, в інших (і їх немало) - на виховання адекватного ставлення до фізичних та емоційних навантажень. Звертаємо увагу на те, що в процесі медичної реабілітації великої уваги заслуговує реабілітація нервової систем и в цілому, всіх її відділів, включаючи вищі, вегетативну і периферичну нервову систему. У спостереженнях у 90% хворих була виявлена та чи інша ступінь вираженості невротичних порушень у вигляді астеноневротичних реакцій, а у 10% хворих - у вигляді іпохондричних. У 70% хворих ці порушення виявлялися задовго до інфаркту міокарда, у половини з них інфаркт, як правило, посилив розлади діяльності вищих відділів центральної нервової системи. Нерідко саме ці розлади обумовлювали тривалу непрацездатність хворих. Невротичні порушення часто поєднувалися з розладами центральних відділів вегетативної нервової системи, що проявляються у вигляді різних порушень, включаючи вегетативно-судинні. У 36% хворих діагностовано остеохондроз шийного відділу хребта з корінцевим і у 25% з симпатії когангліонарних синдромом, які накладали своєрідний відбиток на больовий синдром в області серця; у 18% хворих був плечолопатковий синдром.
Подобные документы
Елементи комплексних відновлюваних програм у санаторних відділеннях для післяінфарктних хворих. Відділення реабілітації. Методологічна основа парадигми організації санаторно-курортної дієтотерапії післяінфарктних хворих. Фактичні санаторні раціони.
автореферат [77,8 K], добавлен 26.01.2009Проблема відновлення після перенесеного інфаркта міокарда. Клініка, патогенез, етіологія інфаркта міокарда. Стаціонарний і санаторний етап реабілітації хворих. Ароматерапія постінфарктних хворих. Водні види спорту для реабілітації. Масаж у лікуванні.
курсовая работа [32,8 K], добавлен 12.09.2012Критерії проведення раціональної фармакотерапії порушень вуглеводного обміну. Спосіб корекції гіпертригліцеридемії у хворих на інфаркт міокарда з порушеною функцією печінки. Особливості порушення вуглеводного обміну. Стан ліпідного обміну у хворих.
автореферат [948,3 K], добавлен 21.03.2009Фактори, що впливають на віддалений прогноз хворих, які перенесли інфаркт міокарда та виписані зі стаціонару. Важкість атеросклеротичного ураження коронарних артерій, стійке порушення скоротливої функції лівого шлуночка та виявлення рецидивуючої аритмії.
автореферат [181,1 K], добавлен 09.03.2009Фізична реабілітація в системі комплексного відновного лікування хворих на гіпертонічну хворобу. Клінічна характеристика хворих контрольної і експериментальної груп. Динаміка показників в період відновної терапії. Використання засобів фізіотерапії.
дипломная работа [1,1 M], добавлен 05.03.2013Порушення вуглеводного обміну, діагностична й прогностична роль глікозильованого гемоглобіну у хворих на ІМ із супутнім ЦД 2 типу. Особливостей клінічного перебігу ІМ, поєднаного із ЦД 2 типу, найбільш значущі прогностичні фактори їх виникнення.
автореферат [1,3 M], добавлен 11.04.2009Етіологія та патогенез ревматоїдних артритів, клінічна характеристика, класифікація. Фізична реабілітація хворих, лікування фізичною культурою, масажем, фізіотерапією. Проведення математично-статистичного підрахунку результатів за критерієм t-Ст’юдента.
дипломная работа [97,3 K], добавлен 18.05.2011Етіологія, класифікація та періоди перебігу інфаркту міокарда. Основна клінічна ознака. Ускладнення середньої важкості, діагностика. Невідкладна допомога та приготувати до приходу лікаря. Лікувальна фізкультура на поліклінічному етапі реабілітації.
презентация [5,0 M], добавлен 26.05.2015Історія вивчення туберкульозу; етіологія, патогенез та шляхи зараження. Особливості методик реабілітації хворих на санаторно-курортному етапі лікування: фізична активність, лікувальне харчування, фізіотерапія та дихальна гімнастика Стрельникової.
дипломная работа [139,5 K], добавлен 26.02.2014Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи. Основні причини виникнення гіпертонічної хвороби, її клінічні прояви та перебіг захворювання. Медикаментозне лікування та профілактика. Використання засобів фізичної реабілітації при гіпертонії.
дипломная работа [79,0 K], добавлен 14.11.2010
