Село Щедрогір

Географічне положення села Щедрогір на березі р. Прип'ять, Ратнівський район, Волинська область. Найважливіші обряди краю: хрестини, весілля і засівання поля. Політичний й економічний розвиток села. Роль династії Лук'яновичів в історії школи і церкви.

Рубрика Краеведение и этнография
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 26.02.2015
Размер файла 432,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мiнiстерство освiти і науки, молоді та спорту України

Національний університет "Острозька академія"

Факультет міжнародних відносин

Кафедра історії ім. М.П. Ковальського

Реферат

з курсу "Історичне краєзнавство"

на тему "Село Щедрогір"

Виконав: студент ф-ту

міжнародних відносин ,

групи І-21 Середюк Р.Р.

Перевірив: Близняк М.Б

Острог,2012

План

Вступ

1. Політичний й економічний розвиток с.Щедрогір

2. Історія школи і церкви в с.Щедрогір

Висновки

Список використаної літератури і джерел

Додатки

Вступ

З розвитком історичної науки розширюється спектр досліджень з історії України. Однією з важливих складових історичної науки є історичне краєзнавство, яке досліджує край як історичний регіон, історію окремих місцевостей, сіл, селищ і міст. Історичне краєзнавство є важливою складовою науково-педагогічної функції історії. Знання про своє рідне село чи місто допомагає співвідносити події місцевого масштабу з загальноісторичними. Це дослідження допоможе історику вивчити специфіку окремих регіонів і їх історію. Важливу роль в історичному розвитку відіграла Волинь. На північно-західному краї цього регіону знаходиться Ратнівська земля. Саме тут на річці Прип'ять розташоване село Щедрогір. Вивчення історії мого рідного села допоможе мені здобути необхідний історичний матеріал і використання його для досліджень з історичного краєзнавства.

Мета: дослідити історію села Щедрогір, показати його політичний, економічний і соціальний розвиок.

Об'єктом мого дослідження є село Щедрогір.

Предмет дослідження - історія цього села, його розвиток протягом окремих періодів, політична, економічна і соціальна історія.

Хронологічні рамки дослідження зумовлені,з одного боку, першою писемною згадкою про село, а з другого, початком 90-х років ХХ ст.

Географічна межа - це територія села Щедрогір, яке розташоване на березі р.Прип'ять, це сучасний Ратнівський район, Волинської області.

Робота складається з Вступу, основної частини (два розділи), висновку, списку використаної літератури і джерел та додатків (2).

1. Політичний й економічний розвиток с.Щедрогір

У глибині Полісся у верхів'ї річки Прип'ять та її приток розташована земля, що з давніх часів має назву Ратнівська. Саме на цій території розташоване на лівому, північному березі річки Прип'ять і захищене від повеней земляним валом моє рідне село Щедрогір, яке з усіх боків заступають осушені болота.

В цих місцях здавна селилися люди. Про це свідчать знайдені біля села кам'яні знаряддя, зокрема крем'яні сокири, які відносять в часі до бронзового віку, або 4-3 тисячі років тому, наконечники стріл, списи тощо.

Перша писемна згадка про село є у люстрації Ратенського староства. Тут під 1500 роком згадується Щодрогость. Уже тоді відзначалося, що це - значне за кількістю людей поселення, у якому нараховувалося 33 дворища, крім комірників. Вони щорічно давали для Ратенського замку ялівку і свиню, 19 білок, 39 колод вівса, 48 курей, 19 качок, 19 чашок масла, багато меду та іншого.

Ще одна писемна згадка про село є в акті від 20 грудня 1537 року, який опублікований в архіві кн. Сангушків (Т. 4. С. 107). Село Щодрогоща згадується під час спорів між князями Сангушками Коширськими і Ковельськими. Останні претендували на село й навколишні землі.

Існує дві легенди щодо назви села. Одне з них "щедре горе". Як пише М. Теодорович в давнину це було місцем заслання злочинців. З них утворилося ціле містечко, яке, будучи зруйноване татарами, не відбудовувалося, а замість нього виникло село, яке надавалося королем шляхтичам у пожиттєве володіння.

Існувала ще одна легенда про село, яка оповідає, що на схід від хутора Крупина було містечко, яке називалося Щедре Місто, але його спалили татари. Згодом виникло нове поселення. Подорожуючі свідчать, що ту жили "щедрі люди".

На момент опису Ратнівського староства у 1501 році село входило до Ветлівської "території", до якої, крім Щедрогоща, входило ще 3 села, на той час в селі було 47 дворищ (див. додаток 1.)

У документах ревізії за 1565 рік зазначено, що в селі осілих людей достатньо, тут є вісімнадцять дворищ. Вони сплачували податки медом, а також по дві колоди вівса з кожного дворища, потри півні, сиром, маслом та інше. Ще два дворища, як зазначено, спустошіли. На наступні чотири менших дворища була й менша данина. Зате всією громадою здавали до замку вже дві телиці, кабана. Ті, хто ловив рибу в озерах, платили також подать. За оренду корчми в селі до замку надходило чотири золотих. На користь староства із села збирали 131 зл. 2 гроші поборів. В цей час Щедрогостський намолов доходу на золотих 18 і грошів 2, денаріїв 13, натомість невірський зірвався, встигши напрацювати лише на 2 золотих і 24 гроші. За феодальним правом обов'язок сіл Ветел Щедрогостя Повічного і Кортиліс - це косіння сіна протягом шести тижнів й привезення з жупи 30 бочок солі.

Після третього поділу Речі Посполитої в 1795 році, Волинь відходить до Російської імперії. Було утворено Волинську губернію, до якої увійшла і Ратнівщина з с.Щедрогір.

Жителі Щедрогоща, говорилося в письмовому повідомленні кінця XIX століття, розкидані на 24 хуторах і налічувалося 242 двори і 1887 особи. Це пояснюється тим, що їх поля знаходяться на відстані в 10-15 км і більше від села. Деякі на зиму вертаються в село. Основне заняття - хліборобство і рибальство. Працюють навіть в релігійні свята, забувають необхідні молитви. Кожен більш-менш заможний господар тримає до 30 і більше одиниць великої рогатої худоби, пару коней, багато овець, свиней і домашньої птиці.

У XIX столітті, - описує очевидець, - під час весняних розливів вода із Прип'яті, з'єднуючись із водою боліт, затоплює село так, що в кожній хаті і господарській будівлі вона стоїть на цілий аршин. Сполучення по вулицях села проходить тільки човном. Такі повені викликають паніку серед селян, і вони переселяються із своїм майном і худобою на хутори. У човні вони привозять до церкви хрестити новонароджених і хоронити померлих. Від гнилих випарів повітря стає зараженим шкідливими речовинами. Звідси багато захворювань на лихоманку, ковтун та інші. Такі свідчення про життя села понад сто років тому дійшли до нас в документальному записі. Нині воду із р. Прип'ять стримує дамба, а навколишні болота осушені, різко змінився ландшафт і сама природа. Хоча інколи навесні вода завдає шкоди жителям села.

Цікавий матеріал про село залишив історик Теодорович, який в ХІХ столітті перебуваючи в с.Щедрогір записав обрядові звичаї. На хрестинах,підкреслює автор, після охрещення немовляти, до нього підступають гості і говорять таке: "Господи, Мати Божа,хлібець Роди, статку упаси, бджілко,кому Бог дав, нехай прибавить до світлості Божої, а змерші душі нехай відпочивають при ласці Божій, -а те, що Бог пустив на цей світ, нехай годується, а що ми забули, нехай Бог не забуває". Також він записав почутті в цьому селі весільні пісні. Деякі з них вже співали в день весілля, коли наречену садовили посередині кімнати на хлібну діжку,лицем до дверей, а брат нареченої, або хтось з родичів розплітав коси і тут же співали:

Ой, приступи, братику, до мене

Ой, розплети косу русу тепер мені

А вже як сват обвів молодих, які трималися за край рушника, то навколо столу, на якому лежала паляниця і яку цілували перед вінчанням у церкві, звучало пісенне побажання:

Перед нами на долині ангели говорили

Ой дай нам Боже, щасливеньку доріжечку

Був у селі ще однин цікавий звичай, який бере початок з язичницьких часів. Так селянин з села Щедрогір, після того як заселяв поле зерном, йшов додому і виймав дерев'яну трубку 2-3 метри завдовжки і пізно вночі біля своїх будівель починав сурміти. Сурміли й інші селяни, що створювало неймовірну ауру у селі. На запитання навіщо сурмлять, то казали: "Щоб жито трубило", тобто росло від стебла.

Дані губернського комітету за 1906 рік свідчать, що у Щедрогорі, яке перейшло у Хотешівську волость, вже нараховувалося 263 двори і 1827 осіб. Майже всі мешканці села-українці, проживав 21 єврей.

Після Ризького мирного договору 1921 року приходять поляки. Волинь опинилася у тяжкому становищі, тому що польський уряд пригнітив населення податками. Кожен двір мусив безоплатно відробляти визначену кількість днів на рік так званого шарварку на повітових дорогах, місцевий збирач податків два рази на рік стягував визначені платежі. Омелян Денисюк згадує, що поляк-контролер за посіяний тютюн накладав великий штраф або забирав винуватого у тюрму.

Важливою подією було у 1936 році збудування греблі до хутора Заріччя і великого дерев'яного моста через Прип'ять. Коли весною все заливало водою, видно було лише одну греблю. У тридцятих роках село віднесене до Камінь-Каширського повіту.

Тяжким ударом по селу була Друга світова війна, яка для Волині розпочалася ще у вересні 1939 року. По лінії Шацьк-Ратно-Глуша проходив у червні 1941 року край наступу гітлерівських частин групи армій "Центр", зокрема 17-го корпусу 6-х німецької армії. Перед ними відступали частини 15-го стрілецького корпусу 5-х армії, 75 дивізії 4-ї армії червоних. 29-30 червня 1941 були окуповані Щедрогоще, Піски-Річицькі, Мельники-Річицькі. Саме тоді був випускний вечір у селі Щедрогір і люди згадують, як зранку йшли додому з Щедрогора у Підгір'я, то почалося бомбардування мосту через р.Прип'ять. Село було визволено у липні 1944 року Орден "За мужність" отримали Низюк Денис Феодосійович і Панасюк Василь Олексійович. За даними 1944 року у селі Щедрогір було спалено 85 будинків і 200 господарських будівель. Оскільки село майже півроку знаходилося у прифронтовій зоні, то чимало будівель розібрали на бліндажі, оборонні споруди. Ще у 1943 році спалений дерев'яний міст через Прип'ять. Після 20 липня 1944 року 104 чоловіки мобілізовано на фронт. На полях боїв загинуло32 мешканці, з 12 - пропало безвісти.

У пам'ять полеглих односельчан у 1987 році споруджено пам'ятник. На прямокутному постаменті встановлено скульптуру жінки висотою 6 метрів, у повний зріст, у довгому вбранні. У правій руці вона тримає меч. На фронтальній стороні викарбовано імена односельчан, які загинули на фронтах Другої світової війни. Пам'ятник виготовлений із залізобетону і мармурової крихти.

Про тяжкі роки війни свідчить металевий хрест, який встановленй на кургані на лівому березі р.Прип'ять біля с.Стрибож, який став місцем паломництва поляків-ветеранів 27 Волинської піхоти Армії Крайової. Саме тут 27 травня під час переправи через річку,По якій проходив фронт сталася трагедія, коли зліва на "жовніжів" чатували німці, а справа - радянські війська. Тепер поляки, звичайно, стверджують, що мали намір приєднатися до радянських воїнів, але істинні причини бойні, що розгорнулася тут майже 70 років тому, потонули у річці історії. Фактом залишається те, що ледь поляки почали переправу, по них із кулеметів вдарили фашисти, а радянські війська, почувши постріли з ворожого боку, вдарили і собі... Як розповідав свідок тих подій О.С.Середюк: Чому вони не порозумілися спочатку з нашими, а зразу пішли через річку? І чому йшли ранком, коли вже розвиднялося, а не вночі? Тоді б їх не стільки полягло. І там де вони переправлялися, стояли мадяри, а німці були у нашому селі (Окачеве-авт.). Вони дали мадярам-пропустити поляків, не стріляти, поки ті не увійдуть в лінію фронту, як у мішок, і тільки тоді відкривати вогонь. А наші не зрозуміли, подумали,що німці розпочали наступати, і давай собі бити.

Однак невідомою залишається досі цифра загиблих. За одними даними, їх було дві сотні, потім чотири, а нині колишні бійці Армії Крайової, яких з 207-ї дивізії у живих залишилося тільки 28 (станом на 2002 рік-авт.), називають цифру 750.

Активно в селі розвивався Рух Опору. Зафіксовано ряд фактів, що населення допомагало повстанцям, шило їм одяг, давало продовольство. Ставка УПА була у с.Хотешів. Трагічною сторінкою для села є спалення родини на хуторі Крупин, але хто це зробив важко сказати: бандерівці чи переодягнуті у форму повстанців комуністи. На пам'ять про померлих встановлено пам'ятний знак неподалік о.Крупин. Від 25 листопада 1944 року керівників району вказується, що один із загонів УПА 5 жовтня 1944 року біля с.Щедрогір був зав'язаний бій із взводом військ НКВС і був вбитий один боєць НКВС. У районі сіл Щедрогір, Самари, Межисить та деяких сіл Двінського району Брестської обл. знаходилася лоївка СБ "Дороша", яка налічувала в середині 1945 року 20 осіб. Очолював А.А Комелюк. Вона мала 2 ручні кулемети, 4 автомати, 14 гвинтівок.. Також у районі сіл Самари, Щедрогір, Черче, Видричі у липні 1945 року діяла група СБ "Євгена", яка налічувала декілька десятків вояків і на озброєнні було 2 ручні кулемети, 7 автоматів, 11 гвинтівок. У 1947-1950-х рр. за участь в ОУН-УПА було з села вислано 14 людей.

Після війни було відновлено Радянську владу над Волинню. Ще в 1940 році в селі було створено колгосп. Почалася політика радянізації. У повоєнний час село перейменовано на Щедрогір. У 1945 році тут налічувалося 312 будинків і проживало в селі та на 12-ги хуторах 1170 чоловік. А в Ратному лише 1050 людей. Почалося зселення з хуторів. Про примусовий характер зселення свідчить і постанова Ратнівского райвиконкому від 7 жовтня 1950 року під назвою "Про зселення з хуторів дворів колгоспників та селян одноосібників села". За цією постановою вивезти хотіли 101 хутірське поселення з села Щедрогір. У 1950- рр. було споруджено міст через р.Прип'ять,який мав військове значення і мав 90 метрів. Проведено у 60-х рр. меліорацію. На підставі Указу Президії Верховної Ради України від 30 грудня 1962 року про укріплення сільських районів, Ратнівський був ліквідований і перенесений до Камінь-Каширського. Однак уже в 1965 році був відновлений.

2. Історія школи і церкви в с. Щедрогір

Історія школи в селі розпочинається з 1885 року, коли тут вона почала діяти із статусом церковноприходської. У тридцяті роки вона мала лише дві кімнатки, збудовані "господарем села" Ляхом Юхимом. На початку тридцятих років збудовано школу з чотирма кімнатами. В той час вчили у ній лише польською мовою. Наприкінці 1939 року відкрили школу з українською мовою викладання. Її очолив Болеслав Зієнтар. Вчителював у ній Євген Червінський. У1943 році Зієнтара разом із сім'єю розстріляла одна із підпільних груп. Поховані вони на подвір'ї школи. Про це свідчить пам'ятний знак, який розташований у подвір'ї школи.(див. дод.2)

3 1945 року школою завідував Іерасимук Степан Гнатович. Тоді ж дітей вчили Гуляєв Іеоргій Петрович, Струк Ніна Михайлівна, Мамалиґа Ганна.

У сорокових роках у школі працювала виходець із Чернігівщини Забула Марія Максимівна, яка згодом стала її керівником. У ті роки педагогами працювали вихідці із Кіровоградської області Галімук Марія Павлівна, Касьянчук Ганна Василівна, а також Кальніцка Галина Василівна та інші.

Згодом очолювали колектив школи Митько Микола Михайлович, Радченко Василь Максимович, Дейнека Павло Петрович, Середюк Віра Іллівна. 3 1971 по 2005 рік й її директором працював Колотюк Сава Якович. У1974 році розпочалося будівництво нового приміщення, яке завершено у 1976. Тоді у школі налічувалося 450 учнів. Вони вже могли користуватися спортивним залом, їдальнею. З повоєнних літ у Щедрогорі діє хата-читальня.

Згадка про церкву відноситься ще до ХVII ст. Люстрація 1661 р. свідчить, що церква в селі Щедрогость, збудована на кошти підданих, перебувала в унії з "костелом Святим Римським". Навернення до унії, як і до католицизму, зустрічало спротив місцевого населення.

Про церкву у селі Щедрогір є також записи, датовані XVIII століттям. Відтак є письмові свідчення, що 1870 року тут споруджено новий храм, біля нього - дзвіницю. На великому дзвоні містився напис, що він відлитий у 1781 році для церкви Шедрогощі. У 1840 році дзвіницю знищила пожежа. Через два роки священик Янишевський разом з прихожанами збудували нову, але невдало. Через сорок років вона, як записано в клірових відомостях, вже була в аварійному стані й могла повалитися.

У 1884 році за допомогою казни й стараннями прихожан храм перебудували на ка'яному фундаменті разом із дзвіницею. Церкву було висвячено в ім'я Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.

Для церкви в с.Щедрогір характерна довголітня служба династії Лук'яновичів. Перший із них згадується у написі на дзвоні 1781 року. Потім тут служив чверть віку Федот Лук'янович, не великий проміжок часу - священики сусідніх сіл - Іван Павлович, Будзилович, з 1854 року - Йосип Лук'янович. З грудня 1894 року служив Червінський Микола Осипович, згодом тут і в багатьох селах - вихідці із його родини.

Колишній житель села О.Денисюк, згадуючи тридцяті роки, описує, що церква збудована у формі хреста, хорів не було. Дзвіниця мала 2 великих дзвони і 3 - малих. Також у церкві містилися 4 митрополичі хоругви, куплені за гроші парафіян, що жили в Америці. Дзвіницю побудували у передній частині церкви, довкола якої знаходився великий цвинтар, огороджений дерев'яною стіною.

Історія храму у цьому селі поповнилася драматичними сторінками в сорокові роки. Ще у 1942 році церкву обстріляли, внаслідок чого їй завдано значних пошкоджень. 14 квітня 1944 року під час чергового обстрілу вона згоріла.

У селі діяла ще одна церква. У1891 році на кошти прихожан і при активній участі священика Й.Лу'яновича споруджено на кам'яному фундаменті її приміщення. Висвячена в ім`я Св. Праведних Іоакима й Анни. Освячена 8 грудня 1891 року. Вона мала статус кладовищенської і у ній здійснювалися тривалий час обряди.

У час демократизації суспільства у Щедрогорі зареєстровано православну громаду. Активною в реалізації ідеї побудови храму була Дуда Марія Макарівна. У 1990 році його звели на зібрані кошти і висвятили у 1993 році в ім'я Св. Анни. Священиком у церкві з травня 1991 року є Ратнюк Петро Романович. Церковним старостою в 1990-1993 році був Манецький Олександр Михайлович, згодом - Боговид Костянтин Олексійович.

У Щедрогорі також функціонує община Євангельських християн баптистів. Першу протестантську євангельську течію у село приніс в 1924 році Семен Пекун, уродженець сусіднього села Річиці. Згодом, у 1926 році хрещення прийняла Ганна Пекун. Перше масове хрещення у селі здійснене в 1936 році. Саме тоді вірним євангельської церкви став Дуда Микита Хомович. Він очолив новоутворену громаду. Потім вона почала зросталти, але в роки війни кількість її членів різко зменшилася. У п'ятдесятих - сімдесятих роках минулого століття проти членів общини, які збиралися на моління застосовували репресивні заходи. З другої половини сімдесятих - збиралися у хаті Івана Омелянчука. У липні 1990 року общину ЄХБ у селі офіційно зареєстровано і у жовтні того ж року розпочато будівництво Дому молитви. Пресвітером з 1960 по 1992 роки був Сила Лагодюк, згодом - Цап Яків Романович. Налічує община понад 40 членів. Діє недільна школа.

Висновки

Отже, проаналізувавши історію мого рідного села Щедрогір, ми можемо зробити висновок, що моє село має свою власну історію, яка перегукується з історію Волинського краю. Перша згадка про село датується початком ХVI століття. В той час село входило до складу Ратненського староства. І було великим поселенням на території Ветлівської території. Щодо походження назви села то існує декілька версій: від місця заслання злочинців чи поселення Щедре Місто. У ХІХ столітті М.Теодоровичем було здійснено важливі записи про обряди в селі Щедрогір. Особливо важливими є про хрестини, весілля і засівання поля. Тяжким ударом у цей період були повені, які завдавали великої шкоди селянам. Після третього поділу Польщі село відійшло до Російської імперії, а у 1906 році увійшло до Хотешівської волості. В цей час Щедрогір було значним поселенням, що засвідчують статистичні дані. Після 1921 року село відійшло до Польщі, яка пригнітила село податками. Про це пише колишній житель села Щедрогір О.Денисюк,який емігрував у Канаду. Село у міжвоєнний період віднесли до Хотешівського повіту. У часи Другої світової війни село зазнало тяжких втрат. Війна розпочалася ще у вересні 1939 року, а напад гітлерівських армій припав на 29-30 червня 1941 року. В селі активно розвивався Рух Опору. Символом тяжких сторінок с5ла у ці часи є трагедія на о.Стрибож.

Після війни приходять більшовики, які почали зселяти селян з хуторів. У 60-х рр. село віднесли до Ратнівсього району.

Історія школи розпочинається з 1885 року, коли вона була приходською. У міжвоєнний період її очолював Б.Зієнтар, якого розстріляли у 1943 році. Після війни було збудовано нове приміщення (1976 рік). Церква згадується з 1870-го року. Велику роль відіграла династія Лук'яновичів. У селі було декілька церков. Євангелістська течія була занесена в 1924 році.

Тому історія села Щедрогір є дуже цікавою і інформативною.

Список використаної літератури і джерел

1.Денисюк В. Т. Ратнівська земля: історико-краєзнавчий нарис / В. Т. Денисюк, І. О. Денисюк. - Луцьк :Надстир'я, 2003.-452 с.

2. Історія міст і сіл УРСР : в 26 т. Волинська область / редкол. : І. С. Клімаш та ін. - К. : Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1970.

3.Панишко С. Ратенське староство /С. Панишко // Київська старовинна.-2001.-№5.С.140-146

4. Сидорук Т.В. Релігійне життя в Ратненському старостві за люстраціями ХVІ - ХVІІ ст./Т.В. Сидорук// Минуле і сучасне Волині та Полісся. Олика і Радзивіли в історії Волині та України: Мат. ХVІІІ Всеукр. наук.-практ. історико-краєзн. конф., 25 квіт. 2006 р. - Луцьк, 2006. - Вип. 18. - С. 183-184.

щедрогір обряд школа церква

Додаток 1

Ратненське староство на початку XVI століття. *

*-джерело: фото зроблено автором з статті С.Панишка [3]

Додаток 2

Школа у селі Щедрогір і пам'ятний знак розстрілених вчителів, які в цій школі викладали *

*-джерело: взято з книги В.Денисюка і І.Денисюка [1].

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Географічне положення села Порик, що на Хмельниччині, дослідження його історії. Висвітлення перебігу історичних подій в цьому куточку подільського краю до 1917 року, доля і життєвий шлях його жителів в контексті історії України та історії Поділля.

    реферат [63,9 K], добавлен 26.04.2010

  • Дослідження історії виникнення села та його назви. Вивчення визначних подій в історії розвитку населеного пункту. Видатні постаті краю. Особливості географічного розташування. Легенди, пов’язані з Одрадокам’янкою. Туристичні маршрути та пам’ятки культури.

    презентация [20,2 M], добавлен 02.04.2015

  • Славне минуле села Зінькова. Село під час визвольної війни. Виступи селян проти поміщиків. Розвиток ремісництва і торгівлі. Слава зіньківських гончарів. Зіньків на початку XX століття, до і після другої світової війни. Відродження села та його традицій.

    реферат [45,6 K], добавлен 29.09.2009

  • Исторические этапы развития и становления села Березовка Азовского немецкого национального района Омской области. Процесс изменений административно-территориальной принадлежности. Воспоминания старожилов села. Жизнь села Березовка на современном этапе.

    реферат [2,1 M], добавлен 23.02.2011

  • Дослідження історії села з використанням архівних матеріалів та робіт науковців та сучасних видань від заснування і до кінця радянського періоду, висвітлення даних про видатні постаті подільського села. Політичне, економічне та соціальне становище села.

    курсовая работа [76,5 K], добавлен 06.11.2010

  • Історія легенди про виникнення села Петрушки Києво-Святошинського району. Розвиток села у XIX столітті, до революції та після неї. Село Петрушки та Велика Вітчизняна війна. Список загиблих петрушчан на полях Великої Вітчизняної війни. Фольклорна спадщина.

    творческая работа [35,8 K], добавлен 29.11.2010

  • Характеристика природної краси с. Губник. Пам’ятні події, що мали місце тут в 1654 р. Власники села в XVI-XIХ ст. Заснування Ландшафтного заказника "Коростовецький", його рослинний та тваринний світ. Історія, побут і життя селян, освіта на початок ХХ ст.

    презентация [5,0 M], добавлен 25.04.2014

  • Перші свідчення про появу села Вищетарасівка. Перша власниця маєтку. Струкови та їх роль у розвитку села. Останній власник маєтку. Прихід до влади більшовицького уряду. Роки колективізації та голодомору. Жителі Вищетарасівки в період окупації німцями.

    дипломная работа [90,9 K], добавлен 07.10.2014

  • Сухая Буйвола как одно из красивейших сел на Северном Кавказе, его знаменитые уроженцы. Петровская межпоселенческая библиотека. Церковь Святитетя Николая Чудотворца. Символ христианства у села. Дурнуша Соловки и плачущий курган. Дом культуры села.

    реферат [19,9 K], добавлен 05.12.2010

  • История основания села Водзимонье. Географическое положение, рельеф, климатические условия, население, растительность и животный мир района. Его экологические проблемы. Водоёмы, источники водоснабжения. Наличие памятников природы. Известные люди села.

    реферат [601,1 K], добавлен 07.10.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.