Самодіяльний хор як чинник культуротворення

Міністерство культури і туризму україни

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Житомирський інститут культури і мистецтв

Кафедра музичного мистецтва

Дипломна робота

За освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавр

Самодіяльний хор як чинник культуротворення

Житомир - 2010

Зміст

Вступ

1. Самодіяльний хоровий колектив і специфіка управління ним

1.1 Особливості організації роботи самодіяльного хору: види та функції хорів

1.2. Організація занять і методи розучування репертуару

2. Керівник хору як педагог-організатор та генератор традицій

2.1 Методи організації роботи керівника самодіяльного хору

2.2 Психолого-педагогічні особливості розміщення самодіяльного хору: педагогіка співробітництва

2.3 Хорове розспівування та його педагогічне значення

2.4 Психолого-педагогічні особливості розучування репертуару

3. Концертно-виконавча діяльність та її значення

3.1 Концертно-виконавча діяльність як мотиватор (стимул) учасників самодіяльного хору до участі у творчому процесі

3.2 Концертні виступи, їх види і особливості

3.3 Організація та концертно-виконавчоа діяльність: на прикладі роботи Житомирської хорової капели «Орея»

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Додаток А. Термінологічний словник

• Додаток Б. Oreya
• Вступ

Актуальність теми дослідження

На початку ХХІ століття спостерігається зростання інтересу до хорової педагогіки, відбувається масове утворення хорових колективів і настільки ж масове їх зникнення та розпад. В умовах відродження української національної культури і освіти пріоритетного значення набувають процеси оновлення художньо-естетичного навчання і виховання особистості. Вагоме місце у цьому процесі посідає функціонування самодіяльних хорових колективів, діяльність яких спрямована на розвиток, задоволення естетичних потреб, виховання талантів та здійснення професійної підготовки найбільш обдарованих особистостей.

Однак, комплексне дослідження цього явища, проведене в Академії хорового мистецтва Г.А. Струве, виявило ряд «вузьких місць» в процесі функціонування типового самодіяльного хорового колективу. Стало відомим, що однією із основних причин самоліквідації самодіяльних хорових колективів являється низька якість музично-педагогічної і психолого-педагогічної роботи - тих факторів, які мають не тільки навчальне, але і виховне значення. З однієї сторони в ряду самодіяльних колективів яскраво виражена відсутність чи недостатньо висока якість навчальної роботи, яка покликана підвищувати вокально-виконавчий і професійний рівень хорового колективу. З іншої - недостатня якість (або взагалі відсутність) роботи психологічного характеру, направлена на виховання учасників колективу і формування особливої сфери серед людських відносин, що актуалізує підняту проблему.

Актуальність теми дослідження полягає також у тому, що людські відносини всередині взятого творчого колективу являються однією із визначних початків його нормального функціонування і творчого розвитку. Відомий американський педагог і хоровий керівник Роберт Шоу сказав на одній із педагогічних конференцій: «…если в хоре два певца, стоящих рядом, в одной партии, ненавидят друг друга, то унисон между ними однозначно невозможен! Нет унисона в партии - звучание всего хора невозможно считать полноценным…».

Це твердження, викликаючи різне ставлення теоретиків хорового мистецтва, однак хорова і педагогічна практика підтверджує його істинність.

В педагогічній формулі професора Б.В.Баранова наведено визначення хорової культури нації як сукупності трьох взаємопов'язаних складових: хорова творчість (створення репертуару); хорове виконання (реалізація репертуару); хорова педагогіка (як сукупності методології навчання творчості і виконанню). В роботі самодіяльних (в сучасній термінології «некомерційних») хорових колективів підтверджується істинність цього визначення: керівництво самодіяльним хором - важка і відповідальна робота, яка включає в себе елементи всіх трьох перерахованих складових. Репетиційна і концертно-виконавча діяльність дає не тільки радість творчості, але і являється систематичною важкою працею, яка забирає сили і енергію у кожного учасника хору. Без чіткого музично-педагогічного підходу зі сторони керівника хору, колектив не досягне помітних художніх результатів, може привести до його розпаду, що також становить актуальність піднятої проблеми.

Слід при цьому зауважити, що шляхи становлення і розвитку вокального навчання в самодіяльних хорових колективах вивчалися ще за радянських часів (Л.Шаміна, 1981). Відсутність узагальненої панорами ґенези й еволюції самодіяльних хорових колективів зумовлює актуальність проблеми нині. Нагальною потребою вивчення цього явища зумовлене також тим, що відродження широкої діяльності самодіяльних хорових колективів у сьогодення надасть можливості розпочинати формування вокальної культури народу з дитинства. Зниження вікового цензу для співаків-початківців передбачає внесення змін у процес вокального навчання з метою оновлення його змісту та методів навчання.

Мета дослідження - дослідити особливості формування самодіяльного хору, специфіку управління ним та місце педагога-організатора у цьому процесі.

Поставлена мета обумовила визначення наступних завдань:

1. Охарактеризувати особливості організації роботи самодіяльного хору, види та функції хорів.

2. Проаналізувати специфіку управління самодіяльним хоровим колективом педагогом-організатором.

3. Висвітлити методи організації роботи керівника самодіяльного хору та методи розучування репертуару.

4. Розкрити значення концертно-виконавчої діяльності самодіяльного хорового колективу.

Об'єкт дослідження - особливості організації роботи самодіяльних хорових колективів.

Предмет дослідження - самодіяльний хор як чинник культуротворення та творчості.

Методологічну базу дослідження становлять методологічні положення з проблем відродження української національної культури, концептуальні засади парадигми сучасних мистецтвознавчих процесів в Україні, їх варіативність та відповідність суспільним потребам. Науково-дослідна робота ґрунтується на загальнонаукових методах пізнання та спеціально-наукових методах, які лежать в основі сучасного теоретичного музикознавства та культурології, а саме: принцип історизму, системності, компаративний метод, музично-теоретичний аналіз, узагальнення, порівняння тощо.

Теоретичною основою дослідження стали філософські теорії формування культури особистості та сутності художньої творчості (Ю. Афанасьєв, В.Шульгіна), положення теорії національної ідеї, концептуальні педагогічні, мистецтвознавчі та культурологічні засади (Л.Горенко, С.Садовенко), наукове осмислення закономірностей розвитку народного хорового виконавства (В. Одоєвський, О. Сєров, П. Сокальський, Н. Брюсова), наукові праці з фольклористики (А. Іваницький, В. Харків), вокально-хорового виконавства (А. Єгоров, В. Ємельянов, Н. Калугіна, В. Краснощьоков, А. Кречківський, О. Маруфенко, П. Чесноков, Л. Шаміна, А. Юрлов) тощо.

Наукова та практична значущість бакалаврської роботи полягає в узагальненні явищ, що впливають на розвиток самодіяльного хорового виконавства України XX-ХХІ ст. і виступають чинником національного культуротворення.

Практичне значення роботи визначається можливістю її застосування в подальшому дослідженні самодіяльного хорового мистецтва України, його місця і ролі у розвитку музичної та духовної культури сучасної України (поч. ХХІ ст.). Результати дослідження можуть бути використані у процесі викладання курсів з історії та теорії культури України, спеціальних курсів вищих культурно-мистецьких навчальних закладів тощо. Основні положення бакалаврської роботи можуть бути використаними у процесі підготовки методичних рекомендацій для керівників аматорських хорових колективів та при їх підготовці до атестації.

Структура роботи. Відповідно до мети і завдань дослідження структура бакалаврської дипломної роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків (нотні матеріали, термінологічний словник ) і списку використаних джерел та літератури.

Загальний обсяг роботи - 89 сторінoк, у тому числі: основний текст - 72 сторінки, додатки - 10 сторінок, список використаних джерел та літератури (69 найменувань) - 7 сторінок.

1.Самодіяльний хоровий колектив і специфіка його управління

1.1 Особливості організації самодіяльного хору:види та функції хорів

Хором зветься організований колектив співаків. Таке визначення охоплює собою найрізноманітніші співочі колективи різної кваліфікації, виконавчої манери, репертуарної спрямованості, способів формування і комплектування.

Український слухач розуміє хор як творчий колектив, ідейно-художньо спрямований у своїй виконавській діяльності на широке обслуговування і виховання народних мас.

Матеріалом для створення всякого хорового колективу є людські голоси. А що їх можна поділити на три великі групи - чоловічі, жіночі, дитячі, то ці роди голосів і являтимуть собою матеріал, з якого можна організувати той або інший склад хору. Хорові колективи, укомплектовані з самих тільки чоловіків, жінок або дітей, називаються однорідними: хор із самих жінок - жіночий хор, із самих чоловіків - чоловічий, із самих дітей - дитячий.

Сполучивши два різнорідні типи хору, чоловічий з жіночим або дитячим, в один загальний, матимемо мішаний склад хору.

Отже, хори за своїм складом бувають - однорідні і мішані.

Всі типи хорів - однорідні і мішані - щодо кількості самостійних партій (реальних голосів) можуть бути одноголосні, двоголосні, триголосні, чотириголосні. Мішаний хор може бути і багатоголосним. У багатоголосному хорі кількість самостійних партій повинна бути не менше п'яти.

У далекій минувшині, в епоху розвитку поліфонії, багатоголосні хори були звичайним явищем - шестиголосні, восьмиголосні, дванадцятиголосні й навіть більше. Нерідко восьмиголосні і дванадцятиголосні хори являють собою сполучення двох або трьох чотириголосних. Тоді ми маємо так звані подвійні або потрійні хори.

Твори для багатоголосних хорів досить часто зустрічаються в хоровій літературі. В російській музичній літературі - у М.Глінки, А.Рубінштейна, О.Римського-Корсакова, Ц.Кюї, П.Чайковського, в українській - у М.Лисенка, К.Стеценка, М.Леонтовича, М.Вериківського, Б.Лятошинського та ін.

Хори усіх типів і видів можуть виконувати вокально-ансамблеву літературу двома способами: з інструментальним супроводом і без нього.

Такого роду виконання передбачає сама хорова література. Вона поділяється на два великі розділи: хорові твори з інструментальним супроводом; хорові твори, призначені для виконання самими лише вокальними силами, без будь-якого інструментального супроводу.

Виконання хорового твору без інструментального супроводу прийнято називати співом a cappella.

Хоровий колектив, що виконує твори a cappella, - це «своєрідний вокальний оркестр, який на основі синтезу звука і слова відтворює своїми багатими барвами художні образи музичного твору».

Під час співу a cappella «акорд звучить чарівливо м'яко й чисто, чого ніколи не може досягнути симфонічний оркестр, де майже всі духові інструменти темперовані».

Спів a cappella є найтиповішим і найчистішим видом хорового виконання. Хор, що співає a cappella, навіть для виконання нескладних творів гармонічного стилю має передумовою значну вокальну-технічну підготовку співаків; що ж до творів поліфонічних, то вони доступні тільки висококваліфікованому хорові.

Твори для хору з супроводом розраховано на спільне звучання з музичними інструментами.

Супровід може повністю дублювати хорову партитуру (якщо не зважати на інструментальну фактуру акомпанементу), отже, підтримувати хор гармонічно і ритмічно. Такого роду супровід часом має назву ad libitum - «за бажання», тобто, в разі достатньої кваліфікації хору цей твір може виконуватись a cappella.

Інший вид супроводу, що збагачує звучання хору самостійною і широкою розробкою музичного матеріалу, становить уже невід'ємну частину цілого музичного твору. Виконувати такого роду твори a cappella ні в якому разі не можна, - цим було б спотворено і скалічено творчий задум композитора.

Супровід може бути різноманітний - від баяна, фортепіано, невеличких ансамблів духових і народних інструментів до симфонічного оркестру.

Інструментальний супровід значною мірою полегшує роботу співаків, але часом шкідливо впливає на звукову сталість хору.

Людські голоси поділяються на чотири основні групи: сопрано, або дисканти, альти, тенори, баси. Кожна з цих груп має свій обсяг, або, як кажуть, діапазон.

Сопрано, або дискант - високий жіночий або дитячий голос. Діапазон сопрано від до1 до до3; обсяг дисканта (дитячі сопрано) - до1 - соль2 (бувають, правда, й винятки).

Альт - низький або порівняно низький жіночий голос з обсягом від фа малої октави до фа2. Діапазон дитячого альта - від ля малої октави до мі2.

Тенор - високий чоловічий голос. Діапазон його дорівнює обсягові сопрано, тільки октавою нижче: від до малої октави до до2 (пишеться звичайно октавою вище).

Бас - низький чоловічий голос з обсягом від ре великої октави до фа1.

Наведені діапазони чотирьох основних груп хорових голосів дуже умовні і, вірніше сказати, лише вказують на необхідність мати в хорі чотири основні групи з зазначеними діапазонами. Треба мати на увазі, що співаки з такими широкими діапазонами зустрічаються дуже рідко. Звичайно доводиться задовольнятися голосами, які, не маючи вищезазначеного обсягу, володіють лише його частиною. Звідси у практичній дійсності ми маємо розподіл кожної основної групи голосів на дві, а то й на три підгрупи.

Сопранову, альтову і тенорову групи звичайно поділяють на дві підгрупи - перші і другі; а басову - на три: перші баси, або баритони, другі баси, або інакше їх називають, центральні і, нарешті, октавісти, який часом називають по-італійський «бассо-профундо», тобто глибокі баси.

Сопрано перші. До перших сопрано звичайно відносяться легкі, рухливі голоси, що вільно і ясно звучать у 2-й октаві і досягають звуків 3-ї октави. Такі голоси з природи своєї гнучкі і здатні регулювати зміну динамічного напруження від pianissimo до forte на високих звуках. Для них не становить особливих труднощів виконувати складні мелодичні візерунки у швидких темпах.

Обсяг звуків, практично корисних для хорового звучання, для першого сопрано буде, приблизно, такий: від фа1 або соль1 до ля2 або сі бемоль2. Це так званий робочий діапазон. Звуки 1-ї октави (фа1, соль1, ля1, сі1) в першого сопрано звучать ніжно, м'яко, але здебільшого слабко; розвинути сильне звучання у верхівці 1-ї октави вони не можуть. Починаючи з до 2 в перший сопрано з'являється можливість розвивати значну силу й блиск. Звуки 1-х октави в нижньому тетрахорді у них без темброві, практично використати їх не можна.

Перші сопрано вищезазначені діапазону мають назву ліричних, або лірико-колоратурних.

Сопрано другі. Голос, який має напружені і важкуваті верхи (мі2, фа2, соль2, ля2), але зате повно й соковито звучить у 1-й октаві, особливо у верхній її частині (фа1, соль1, ля1, сі1). Другі сопрано своїм повним звуком при нюансі forte поповнюють слабкість перших сопрано і, зливаючись з їх ніжними тембрами, надають звучанню всієї сопранової партії повноти і насиченості. Щодо використання других сопрано при нюансі piano, то воно можливе тільки в межах 1-ї октави, а в 2-й октаві група других сопрано може обтяжити звучання всієї сопранової партії і порушити природну при цьому нюансі у верхніх регістрах прозорість і ажурну легкість. Проф. П.Чесноков у своїй книзі «Хор и управление им» рекомендує в тих випадках, де хор повинен у верхніх регістрах звучати piano, виключати всю групу важких голосів, до числа яких треба, звичайно, віднести і другі сопрано.

Щодо технічних можливостей другого сопрано в розумінні його рухливості і гнучкості, то цей голос має всі властивості першого сопрано. Діапазон його сягає від до1 до до3. Такий голос зветься сопрано драматичне.

Альт перший має обсяг від ля малої октави до фа2. Верхні звуки малої октави (ля, сі) і нижні звуки 1-ї октави звучать у перших альтів м'яко й слабкувато, але в міру руху вгору міцніють і, починаючи з соль1, набувають сили, блиску і яскравості. Останні два звуки діапазону альта (мі2, фа2) важкі й крикливі. Найкраще звучить перший альт від ре1 до ре2. У цих межах він може дати різні динамічні відтінки - від ніжного piano до блискучого і яскравого forte і виявити гнучкість та рухливість при виконанні мелодичних візерунків у швидкому темпі.

Група перших альтів своїм сріблясто-матовим тембром надає мелодичному візерункові в помірних і повільних темпах співучості і принадної виразності. Голос цей зветься інакше мецо-сопрано.

Альт другий густо й твердо звучить у малій октаві, починаючи з фа. Може йти вгору до фа2, але важко. Найбільш практично корисним у діапазоні другого альта буде ряд звуків від соль малої октави до ля1-сі1. У межах цього обсягу другий альт скрізь звучить рівно і може розвивати природно і без утруднень як forte так і piano. Звуки 2-ї октави для других альтів незручні, подаються важко і здебільшого негарно.

Характерною рисою другого альта є масивність і важкість звука, що значною мірою впливає на рухливість і гнучкість цього голосу. Порівнюючи з першим, другий альт менш рухливий і гнучкий. Соковиті і густі, масивні звуки других альтів, у сполученні з легким, прозорим і ніжним тембром перших, надають усій партії повноти і компактності при найрізноманіштіних нюансах - від тонкого pianissimo до потужного fortissimo. Голос цей прийнято називати по-італійськи - контральто.

Розглянуті чотири групи голосів (сопрано перші й другі, альти перші й другі) з їх діапазонами здебільшого належать до голосів жіночих. Проте в хорі можуть бути не тільки жінки, але й хлопчики - діти від 8-9 до 13-14 років. Хлоп'ячі голоси діляться на ті ж групи, що й жіночі, тобто на дисканти (сопрано) і альти з їх розподілом на перші й другі, тільки з коротшим діапазоном (правда, бувають і винятки). Про групу хлопчиків-альтів треба сказати, що вони мають свій характерний, як кажуть, «хлоп'ячий» тембр - металевий, сильний і водночас ніжний. Взагалі голосам хлопчиків властива рівність звука, чистота його і, як каже проф. Єгоров у своїй книзі «Основы хорового письма», «дзвончатість».

Тенор перший - ліричний. Робочий діапазон цього голосу сягає від фа - ля малої октави до ля1 - сій. Звуки малої октави в нього слабкі і часто безтемброві. В кожнім разі верхівка малої октави в першого тенора звучить, але слабко й маловиразно.

1-а октава майже в повному обсязі звучить у першого тенора легко, без напруження і досить сильно; перший тенор вільно розпоряджається динамічними відтінками від ніжного pianissimo до дзвінкого forte. Цей голос - рухливий і гнучкий, він без особливого труда виконує дрібні тривалості і «вибирає» їх точно й акуратно.

Тенор другий - драматичний. Обсяг голосу від до малої октави до соль1-ля1. Для цього голосу в межах малої октави характерні насиченість і повнота звука. Перша половина малої октави (до, ре, мі, фе) у другого тенора звучить м'яко, виразно.

Розвинути силу на цих звуках він не може. Друга половина малої октави (соль, ля, сі) може бути подана і голосно і тихо.

Звуки 1-ї октави (до1-соль1) - важкі, громіздкі, і з великим трудом піддаються тихому співові. Найприродніше для другого тенора у високому регістрі голосне і напівголосне звучання (forte або mezzoforte). Другий тенор порівняно з першим менш рухливий (щодо «вибирання» дрібних тривалостей).

Треба взяти до уваги, що партія тенорів звичайно нотується в скрипічному ключі в 1-й і 2-й октавах, а читається (звучить) у малій і 1-й октавах (див. мал. 1).

Малюнок 1

Так записується тенор у чотирирядковій партитурі й партіях, а в дворядковій партитурі тенор пишеться, звичайно, в басовому ключі.

С.Танєєв партію тенора записує в скрипічному ключі з значенням тенорового до на 4-й лінійці нотного стану. Це означає виконання написаного октавою нижче (див. мал. 2).

Малюнок 2

Тенор-альтино. У великих і багатих хорових колективах для поширення діапазону і своєрідного забарвлення тенорової партії додають до неї дуже високий чоловічий голос, так званий тенор-альтино. Вже саме додаткове альтинг показує, що сферу звуків, якими оперує цей голос, становитимуть звуки 1-ї октави, починаючи з другої половини, і кілька звуків 2-ї октави - до2, ре2, мі2 і навіть фа2. Особливої сили тенор-альтино не має, але зате своєрідний альтово-теноровий тембр надає всій теноровій партії у високому регістрі, при будь-якому нюансі, м'якості й легкості разом з насиченістю. Звуки малої октави для тенора-альтино майже недоступні, в кожному разі не можуть бути використані практично.

Низькі чоловічі голоси. Баси за ознакою висоти звуків, які входять до їх діапазону, поділяються на три групи: високий бас - баритон, або перший бас; середній - бас другий, або центральний; низький - октава, або бас-профундо.

Ознакою, яка об'єднує всі групи басів, є тембр, властивий басовому голосу як такому.

Баритон, або перший бас. Голос, який легко і вільно звучить у малій октаві і нижніх звуках 1-ї (до1, ре1, мі1), але порівняно слабше і глухіше звучить у верхній частині великої октави (Соль, Ля, Сі). Діапазон баритона охоплює дві октави - від Соль до соль1.

Бас другий, або центральний. Обсяг другого баса широкий - від До до мі1, а то й вище. Звуки великої октави - До, Ре, Мі - запасні. Практично корисними будуть звуки від Фа до ре1-мі1. Тут другий бас дає тверде і повне, насичене і компактне звучання.

Для хору центральні баси - незамінні. Без центральних басів мати повноцінний хор неможливо.

Октава, або бас-профундо. Дуже низький голос. Діапазон його сягає від Соль, Ля контоктави до ля - сі малої октави. Звуки баса-профундо в 2-й половині малої октави - напружені, важкі і часто некрасиві. Практично корисні звуки Соль, Ля, контроктави до Ре-Мі великої. У межах контроктави октавісти особливої сили розвивати не можуть (хоч бувають і винятки), але при звучанні хору на нюансі piano соковиті, оксамитові звуки октавістів надають хорові напрочуд красивої, органоподібної звучності. Октавісти - розкіш для хору, але розкіш ця конче потрібна.

Для запису хорового твору існує загальноприйняті правила, завдяки яким мелодійна лінія кожної партії чітко видна. Це досягається різними способами. Частіше за все кожна партія записується на окремому нотному стані. Практикується також і такий спосіб, при якому на одному стані розміщують дві, а інколи й більше, партії; це залежить від складу хору і від ступені складності хорового твору.

Запис тим чи іншим загальноприйнятим способом хорового твору носить назву хорової партитури.

Найбільш поширений спосіб написання хорової партитури для змішаного хору - чотирьохрядковий (див. мал. 3).

Малюнок 3. - Звичайний вид чотирьохрядкової партитури для змішаного хору:

Нерідко практикується зручний для нескладних партитур спосіб запису змішаного чотирьохголосного хору та трьох рядках (трьохрядкова партитура) (див. мал. 4).

Малюнок4

Поширений також запис змішаного хору на двох рядках (двохрядкова партитура) (див. мал. 5).

Малюнок 5

Такий вид партитури зручний для читання на інструменті, але для запису менш практичний, оскільки у тенорів у басовому ключі нерідко будуть зустрічатися додаткові лінійки, що можна уникнути, тільки застосовуючи попередній спосіб запису, тобто розміщуючи партію тенорів на окремому рядку.

Для однорідних хорів також повинен по перевазі зберігатися принцип запису кожної партії на окремому рядку (див. мал. 6).

Малюнок 6 - Партитура двохголосного хору:

Двохрядковий спосіб написання хорової партитури можна зберегти і при трьохголоссі, якщо воно не є постійним, а тільки зустрічається епізодично (див. мал. 7).

Малюнок 7

При розвинутому трьохголоссі і чотирьохголоссі в однорідному хорі, коли кожний з трьох (або чотирьох) голосів грає самостійну роль, рекомендується застосування трьох- і чотирьохрядкової партитур (див. мал. 8).

Малюнок 8

І, на кінець, можна припустити запис партитури однорідного хору на одному нотному стані.

Чотири партії голосів - сопрано, альт, тенор, бас - можуть представляти хор, якщо кількість співаків в кожній партії буде приблизно однаковим. Найменше число голосів в партії хору повинно дорівнювати трьом. При такій кількості співаків, коли виконується протяжний звук, один співак може змінити дихання, в той час як голоси інших двох продовжують звучати. Завдяки цьому зберігається основна прикмета хорового співу - колективність. При наявності ж двох співаків в партії в момент взяття дихання одним з них продовжує звучати тільки один голос, що суперечить принципу колективності. Таким чином, мінімальним складом для змішаного хору потрібно вважати 12 осіб:

С. 3+А. 3+Т. 3+Б. 3=12

Подібний змішаний хор, а також однорідні хори (чоловічі, жіночі або дитячі) з мінімальною кількістю співаків в кожній партії правильніше називати вокальними ансамблями:

С. 3+А. 3=6; Т. 3+Б. 3=6

Більш повноцінним є подвоєний склад хору в кількості 24 чоловіки - так званий малий хор. Окрім підсилення звучності партії, при такій кількості співаків можливий розподіл кожної партії на дві групи, тобто divisi:

С. 6+А. 6+Т. 6+Б. 6=24

При відповідному і рівномірному збільшенні всіх партій кількість співаків в хорі може досягнути 100-150 осіб.

Досвід показує, що подальше збільшення числа співаків не завжди дає потрібний художній ефект, особливо в умовах самодіяльності, де через надмірну кількість хористів ускладнюється необхідних контроль диригента над кожним виконавцем.

Хори в 200-300 і більше чоловік нерідко носять масовий характер. Організація таких колективів переслідує головним чином мету приваблення до хорового співу великої кількості людей. Цей вид хорової роботи може існувати і існує в самодіяльності як один з важливих засобів художнього виховання мас. Так на святах пісні, особливо в Прибалтійських країнах, багатотисячні хори згуртовано виконують складні хорові твори.

В умовах художньої самодіяльності не завжди можна досягнути повної кількісної відповідності голосів в хорі. Тому є припустимі і інші комбінації голосів. Нерідко в самодіяльному хорі кількість жіночих голосів перевищує чоловічу групу. Якщо при цьому співаки малодосвідчені і чоловічі голоси важко розрізнити на високі і низькі, їх можна об'єднати в одну партію, доручивши їй самостійну роль в хорі.

Одноголосний хор може бути однорідний і мішаний. У мішаному одноголосному хорі жіночі (або дитячі) голоси виконують мелодію на октаву вище від чоловічих. Однорідний одноголосий хор можна утворити з однотипних голосів, наприклад, з самих басів або з самих тільки тенорів і т.д. Так само можна утворити і мішаний хор, поєднавши однотипні голоси чоловічі і жіночі. Якщо теситура висока, то найприродніше буде утворити октавно-унісонний хор із сопрано і тенорів. Середня теситура дає можливість брати участь в одноголосному хорі як високим, так і низьким голосам.

Хорової літератури, спеціально написаної для одноголосного хору, не так багато. Найчастіше вона розрахована для використання в школі, в дитячих садках або для масового виконання; зрідка одноголосні хори зустрічаються в оперній літературі. З погляду практичної придатності одноголосий хор - незамінний для організації народних святкувань, у дитячих садках тощо.

Для концертного виконання до одноголосного хору конче потрібен інструментальний супровід. Діапазон одноголосних хорів взагалі невеликий - на одну-півтори окати, а то й менше, виходячи з розрахунку на середні регістри і подекуди захоплюючи верхні.

Двоголосний хор. Двоголосний хор поділяється на дві групи - 1-го і 2-го голосу. В однорідному складі цього хору партію 1-го голосу виконують високі голоси (сопрано або тенори), партію 2-го голосу - низькі (баси або альти). Якщо склад хору мішаний, то партію 1-го голосу виконують сопрано і тенори, а партію 2-го голосу - альти і баси. Література для двоголосого хору здебільшого розрахована на однорідний склад - жіночий або дитячий. Що ж до так званих масових пісень, то вони здебільшого можуть виконуватися і мішаним складом хору.

Діапазон двоголосного хору такий самий, як і одноголосного, якщо не рахувати небагатьох винятків.

Триголосний хор. Він має три самостійні партії. Розподіл їх такий: 1-й голос - сопрано перші або тенори перші; 2-й голос - сопрано другі або тенори другі; 3-й голос - альти або баси. Спів триголосних хорів мішаним складом не дає художнього ефекту і в літературі не зустрічається, проте в педагогічній практиці він можливий.

Триголосний склад дає повнішу гармонію, а тому допускає цілковиту можливість виконання a cappella, що й спостерігається в хоровій літературі.

Діапазони триголосних однорідних хорів звичайно вкладають в одну, півтори октави і тільки зрідка сягають двох октав. Але в тих випадках, коли триголосний склад - мішаний, діапазон його виходить за межі двох октав.

Чотириголосний хор. Це нормальний тип вокального ансамблю, який має чотири самостійні групи. Такий хор може дати повний акорд, а тому має цілковиту можливість обходитись без усякого супроводу, хоч може бути і з супроводом.

Літератури для чотириголосного хору багато для співу як a cappella, так і з супроводом. Хори чотириголосного складу можуть бути трьох типів: однорідний чоловічий, однорідний жіночий або дитячий і мішаний.

Кожен з них має свої, тільки йому властиві, характерні риси і діапазон ширший, ніж розглянуті раніше хори.

Чоловічий чотириголосний хор. Склад його такий: перші тенори, другі тенори, перші баси, другі баси. Діапазон чоловічого хору широкий. Він сягає від Ре-До до до2.

Жіночий чотириголосний хор. Чотири групи голосів жіночого хору розподіляються так: перші сопрано, другі сопрано, перші альти, другі альти.

Діапазон жіночого хору сягає від соль малої октави до ля2-сі бемоль2. Такий широкий діапазон передбачає особливу необхідність мати в жіночому хорі низькі альти або, як їх інакше звуть, контральто.

Мішаний чотириголосний хор - це поєднання жіночих або дитячих голосів з чоловічими в один загальний співочий колектив. Основні його групи - сопрано, альти, тенори, баси - при кількісній та якісній повноцінності поділяються на 1-і й 2-і голоси. У такому разі мішаний хор являтиме собою поєднання двох однорідних типів хору - повного чотириголосого жіночого хору з таким же чоловічим.

Такий мішаний хор можна назвати найдосконалішим з усіх видів і типів хорових колективів. Він має дуже широкий діапазон - понад чотири октави від Ля, Соль контроктави до до3 і володіє багатством звукових барв і технічних можливостей.

При якісній (голосові сили) і технічній рівноцінності мішані хори за кількісною ознакою поділяються на три види: малий мішаний хор - 12-15 чол. (по 3-4 співаки в кожній партії); середній - 25-35 чол. (по 6-8 співаків на партію) і великий - 50-60 чол. і більше (по 12-15 співаків у кожній партії).

Кожен з цих видів хору має певні виконавські можливості.

Малий мішаний хор звичайно звуть неповним, бо в ньому неможливо поділити основні групи на 1-і й 2-і голоси. Цьому хорові доступна література тільки з строго чотириголосною фактурою. Щодо якості інтерпретації, то і в малому хорі вона може бути доведена до найвищого ступеня досконалості і художньої виразності.

Середній мішаний хор можна вже назвати повним, бо, поділивши основні групи голосів на 1-х і 2-х, матимемо вісім партій, а за наявності октавістів - навіть дев'ять. Репертуарні можливості в такому хорі значно ширшають, для нього доступно багато з одно хорової вокально-ансамблевої літератури a cappella або з фортепіанним супроводом.

Великий мішаний хор має можливість виконувати всю хорову літературу, включаючи і великі вокально-ансамблеві форми (ораторії, меси, кантати) в супроводі симфонічного оркестру.

Інтерпретаційні можливості як середнього, так і великого хору необмежені. Художнє враження від майстерного, натхненного виконання може бути потрясаючим.

Одним з дуже важливих організаційних питань є розміщення співаків. До цього треба підходити серйозно і з великою уважністю. Який повинен бути керівний принцип у цьому питанні? Взаємодопомога і практична зручність - ось основні міркування при розміщенні.

Треба розміщувати співаків хору так, щоб найбільш знаючі і досвідчені могли допомагати менш знаючим, менш досвідченим. Отже досвідчені співаки повинні бути поруч з недосвідченими або близько від них. Часто це роблять так: спереду сидять малодосвідчені, а позаду них - досвідчені.

Само собою зрозуміло, що хор повинен сидіти або стояти групами (сопрано, альти, тенори, баси). Кожна група може поділятися на дві підгрупи (басова група поділяється на три). Перші голоси у всіх групах (перші сопрано, перші тенори, перші альти, перші баси) відносяться до легких голосів; їх треба розміщувати на передньому плані. Другі голоси належать до важких, їх треба розміщувати на другому плані.

Хор звичайно розташовують у вигляді віяла у декілька рядів (при великому складі), у два ряди (при малому складі). Праворуч від диригента розміщаються баси й альти, ліворуч - сопрано, тенори. Кожен ряд співаків на концертній площадці повинен стояти на голову вище від попереднього ряду. для цього звичайно роблять дерев'яні станки. Таке розташування хору найбільш практичне: кожен співак добре бачить диригента і посилає свій звук прямо до залу. Розміщення хору в одній площині треба визнати невдалим: не всі співаки добре бачать диригента і співають у потилицю своїм товаришам, що стоять спереду.

Розстановка легких і важких груп хору звичайно буває така: з країв розміщуються 1-і голоси, ліворуч від диригента - перші сопрано й тенори, в центрі - другі сопрано й тенори; праворуч від диригента крайніми будуть перші альти, а ззаду за ними - перші баси; до центра біля других сопрано - другі альти, а за ними - другі баси й октавісти:

перші тенори	другі тенори	октавісти й другі баси	перші баси
перші сопрано	другі сопрано	другі альти	перші альти

Таке розташування не є єдино можливим, можуть бути й невеликі відхилення. Наприклад, існувало в хоровій практиці розташування групи тенорів за альтами, а басів за сопрано. Зважаючи на те, що в хоровій літературі ми часто спостерігаємо використання мелодії тенорами і сопрано, а часом навіть пряме дублювання сопрано тенорами, і до того ж тенори щодо звукового обсягу ближчі до сопрано, нам здається, що можна віддати перевагу першому варіантові розстановки хору.

При однорідному складі хору чотириголосного типу тенори й сопрано (перші і другі) розміщуються спереду, а за ними - баси й альти (перші і другі).

перші баси	другі баси	або	перші альти	другі альти
перші тенори	другі тенори		перші сопрано	другі сопрано

Триголосний хор звичайного складу (перші і другі тенори або сопрано і баси або альти) можна розмістити в два ряди: в передньому будуть 1-і і 2-і голоси, а в другому - 3-і, тобто баси або альти. Хор - це колектив, який має своєю метою співати гуртом, спільно. Звідси виникає специфічна особливість хорового співу - спільне звучання окремих співаків хору в одному, загальному цілому, що й зветься ансамблем.

Ансамбль - слово французьке (еnsemble - разом, вкупі, ціле, узгодженість); воно висловлює поняття про спільний, колективний труд.

Кожен колективний труд може бути різних кваліфікацій щодо своєї організованості - від неналагодженого і малопродуктивного - до чіткого, точного і високопродуктивного.

Таку ж картину ми можемо спостерігати і в ансамблі хору - або це буде лише несмілива і невміла спроба налагодити спільний спів, або ж шляхом наполегливого і впертого труда колектив підніметься на високий ступінь довершеності і майстерності.

Під ансамблем високої майстерності треба розуміти точну інтонаційну злагодженість звучання співаків у хорі, злитість і врівноваженість щодо сили й тембру всіх голосів, наслідком чого буде соковитий, насичений, барвистий, але без найменшого виділення тембрів голосів окремих співаків, повноцінний унісон кожної партії, а досконалі унісони партій дадуть чудове, чарівне, врівноважене гармонічне співзвуччя.

Первісним елементом хорового ансамблю є так званий ансамблевий звук. Це звук певної висоти, відтворюваний кількома співаками. Він може бути двох родів: унісонний і гармонічний.

Унісонний ансамбль ми маємо в одноголосному хорі або в звучанні окремої партії хору.

Гармонічний ансамбль є співання акорду кількома співаками або хоровими партіями.

Якщо на кожен акордовий звук припадає по одному співакові, то ми маємо сольний гармонічний ансамбль.

Мінімальна кількість співаків для унісонного ансамблю - три чоловіки. В той час, як один із співаків братиме дихання, двоє інших звучатимуть. Найменша кількість співаків для гармонічного ансамблю - шість чоловік, бо двоголосся - це первісна стадія гармонії. Отже, мінімальний чотириголосний хор повинен складатися з дванадцяти співаків.

Само собою зрозуміло, що відсутність зазначених умов впливатиме на унісонний ансамбль негативно. Якщо, наприклад, у групі співаків якої-небудь партії знайдуться люди з голосами різкого і неприємного тембру, що не зливаються з іншими, то на хороший ансамбль партії розраховувати неможливо; або якщо серед співаків знайдеться людина з дуже сильним голосом, то вона завжди рискує на нюансі forte виділитись. Взагалі нюанс forte - дуже небезпечний для хорового ансамблю, навпаки, нюанси ріаnо і mezzo-piano дають більше можливостей для злиття голосів групи співаків у монолітний звук.

Правильне положення рота при відтворенні голосних дуже істотно впливає на ансамблеву злитість та якість звука як такого. Зрештою, брак ансамблевого досвіду, музичної й загальної культури безперечно впливає на ансамбль. Зручна теситура і природний, пов'язаний з теситурою, нюанс - це умови настільки зрозумілі, що будь-яких пояснень не потребують.

Гармонічний ансамбль, тобто врівноваженість і злиття всіх тонів акорду в одне правильне, м'яке і органоподібне звукосполучення, може до певної міри регулюватися дотриманням деяких умов, а саме: кількісної та якісної рівноваги хорових груп, зручного розміщення акорду, мелодичного положення акорду, теситури, виду акорду, нюансу, темпу, кваліфікації співаків хору та їх природних музичних даних.

Розгляньмо нарізно кожну з перелічених умов.

Приблизна кількісна і якісна рівновага груп хору становить одну з перших вимог досягнення хорошого гармонічного ансамблю. Якщо, наприклад, група сопрано складається з 10 чоловік, то розділити їх на перших і других можна або нарівно, або ж трохи відхилитися в бік збільшення перших сопрано, а саме: перших сопрано - б чол., а других - 4, враховуючи, що густота звука других сопрано цілком урівноважить деяку кількісну перевагу (на 2 чол.) перших. В ім'я кількісної рівноцінності можна часом пожертвувати суворою кількісною однаковістю. За кількісною і якісною побудовою однієї партії будуються і комплектуються інші партії хору. Не можна здобути хороше звучання акорду, якщо три партії матимуть по 10 чоловік, а одна - три тощо.

Досвід і спостереження показали, що академічно правильне розміщення акорду дає найсприятливіші умови для гармонічного ансамблю, причому тісне розміщення являє собою особливо сприятливий ґрунт для благополучного і хорошого звучання акорду, широке розміщення - менш зручне, а відхилення від академічних норм становить певні труднощі в досягненні гармонічного ансамблю і приводить до так званого неприродного ансамблю.

Суть неприродного ансамблю полягає в тому, що змінами динамічного напруження в групах хору можна деякою мірою усунути незручності розміщення акорду.

Мелодичне розміщення акорду і теситурні умови в свою чергу впливають на ансамбль.

Мелодичне положення герції і зручна для співаків теситура становлять найсприятливішу для ансамблю обстановку.

Мелодичне положення основного тону менш зручне для досягнення ансамблю, а мелодичне положення квінти ще менш сприятливе, особливо при широкому розміщенні голосів, хоч би :й при зручній теситурі.

Вид акорду істотно впливає на освоєння співаками ансамблевого звучання.

Прості гармонічні звукосполучення, розміщені зручно для співу, легко й швидко засвоюються співаками і майже без труда звучать в ансамблі.

Навпаки, складні гармонічні сполучення (побічні акорди, зменшені, альтеровані акорди з затриманням, передйомами, модуляціями) не можуть бути зразу освоєні співаками, отже становлять значні труднощі в досягненні ансамблю. В кожному разі складні звукосполучення можуть зазвучати в ансамблі тільки після значного труда і не так швидко. Для того, щоб складні сполучення зазвучали легко й просто, потрібний час. Недаремно існує серед співаків прислів'я: «Щоб проспівати просто, треба повторити разів зо сто».

Дуже часто нюанс є вирішальною умовою для досягнення ансамблю. Наприклад, акорд у високій теситурі при нюансі forte звучить добре, легко, природно тобто в ансамблі. Той же самий акорд при нюансі ріаnо стає важким для хорошого звучання і вимагає штучного пристосування.

Темп теж впливає на якість ансамблю. Повільні і помірні темпи являють собою сприятливі умови для досягнення ансамблю. Виконавці встигають ясно усвідомити звучання акорду і інстинктивно дають хорошу ансамблеву злагодженість. Швидкі темпи такої зручності не дають.

Коли ми говорили про гармонічний ансамбль, як про наслідок рівноваги голосових груп хору, то цього в жодному разі не можна розуміти буквально.

Рівновагу, врівноваженість усіх музичних тонів, які входять до складу акорду, треба розуміти відносно. Якщо взяти тризвук мажору або мінору, то не всі тони в акорді однакові своєю значимістю. Основний тон, як база гармонічного співзвуччя, є найважливіший своєю значимістю; далі йде терція тризвуку, як характерний інтервал, що надає акордові мажорного або мінорного звучання; нарешті, квінта тризвуку, яка надає акордові повноти й насиченості, але з погляду ладової характеристики (мажору або мінору) нейтральна.

Відповідно до значимості кожного елемента в акорді - і врівноважування тонів мусить дотримуватись у певній градації. Як же це робити, і які загальні норми звучання акорду?

Терція акорду робить співзвуччя або мажорним, або мінорним, - ясно, що цей інтервал повинен бути так динамічно підкреслений, щоб утворилось цілком визначене, ясне враження мажору або мінору.

Квінта, як нейтральний інтервал, повинна бути подана в такій мірі, щоб надати акордові повноти і соковитості звучання.

Зрозуміла річ, що це нормування звучання акордів дуже умовне і невизначене. Як все це робити - підкаже не стільки розум, скільки ансамблеве почуття.

Перейдімо тепер до розгляду найголовніших акордів і простежимо, як вони звучать у хорі та в якій мірі вони зручні для досягнення хорового ансамблю.

Теситурні умови і мелодичне положення акорду, незважаючи на широке розміщення, створюють цілком сприятливу обстановку для хорового ансамблю. З будь-яким нюансом цей акорд звучить в ансамблі.

Для створення самодіяльного хору потрібні певні умови: матеріально-технічна база, репетиційне приміщення, музичні інструменти, необхідні для роботи хору меблі, а також грошові кошти на оплату праці керівника хору і його помічників, придбання концертних костюмів, нотної бібліотеки, фонотеки тощо.

1.2 Організація занять і методи розучування репертуару

Важливо, щоб репетиційне приміщення було придатне для роботи в ньому хорового колективу. Для репетиційних занять хору бажано мати декілька ізольованих приміщень, оснащених музичними інструментами. Це дозволить хору проводити репетиції по партіях (групам). Практика показує, що такі умови для роботи з хором виникають дуже рідко. Для занять хору повинно бути відведено як мінімум два просторі приміщення. Необхідно, щоб кожне приміщення було з хорошою акустикою, вентиляцією і освітленням. Акустичні умови репетиційних приміщень вимагають особливої уваги. Кімнати з поганою акустикою (повне поглинання звуку або віддзеркалення його з ефектом «ехо-камера») абсолютно непридатні для занять.

Зазвичай в приміщенні для поліпшення акустики задрапіровуються кути. Для занять хору мають бути добре налагоджені музичні інструменти відповідно до прийнятого стандарту (для першої октави - 440 герц). Бажано, щоб стільці в репетиційному приміщенні були розташовані з невеликим підвищенням кожного ряду (амфітеатром).

Створення і організація хорового колективу - складний процес, що вимагає великої зацікавленості і допомоги від керівництва організації, при якій створюється колектив. В процесі організації хору слід використовувати різні засоби реклами, агітації і пропаганди: оголошення про створення хору по місцевому радіо і у пресі і так далі.

2. Керівник хору як педагог-організаторта генератор традицій

2.1 Методи організації роботи керівника самодіяльного хору

Хормейстер (від нім. Meister - майстер, керівник; нім. еквівалент Chorleiter) - керівник хору, хоровий диригент. Хормейстер керує (диригує) хором при розучуванні нових і репетуванні і виконанні нових і старих хорових партій. Художній керівник хорового колективу, на якого, крім диригентських, покладені обов'язки забезпечення художнього рівня творчої діяльності хору називається головним хормейстером.

Окреслимо значення даного вербального виразу. Існує чимало конкретно-історичних форм і найменувань професійної діяльності музиканта, який виконує провідні функції в хоровому співі, наприклад: корифей, хорег, хореарх, доместик, капельмейстер, регент, диригент, художній керівник і т.п. Для спрощення викладу ми користуємося переважно терміном «хормейстер». Останній розуміється як узагальнюючий термін. Він прирівнюється до різних типів та найменувань спеціальності, що виникали в різних історично-локальних умовах. Отже, термін хормейстер відбиває весь можливий комплекс функцій спеціаліста в галузі хорового мистецтва, до якого входять керування, диригування, навчання, художнього виховання, заспівування, виконання провідної вокальної партії тощо.

Поняття професіоналізму давно увійшло до числа основних понять, що характеризують діяльність музиканта. Найбільшу увагу та широке застосування одержало явище композиторського професіоналізму. У застосуванні до композиторської творчості термін професіоналізм відбиває, насамперед, особливий характер діяльності творців музики, їхній соціальний статус, а також особливий вид музичного продукту. Саме в такому ракурсі це поняття трактується в наукових працях І. Ляшенко, Ю. Малишева, С. Мірошніченко, Є. Назайкінського, О. Сохора та інших музикознавців.

Нерідко вживається слово «професіоналізм» і в літературі з хорознавства. Зазвичай цей вираз використовується в одному контексті з поняттями «дилетантизм», «аматорське і самодіяльне хорове мистецтво», «народне хорове мистецтво», «фольклорне музикування». Незважаючи на очевидний факт його поширеності в літературі, не можна вважати, що слово «професіоналізм» має в хорознавстві статус наукового терміна. Зіставлення відтінків його музично-соціологічного, історичного, психологічного, педагогічного значень свідчить про велику розбіжність розуміння, невизначеність границь даного виразу.

Однак, не можна ігнорувати уявлення про професіоналізм, що склалися в теорії та методиці хорового мистецтва. Проблема хормейстерського професіоналізму часто обговорюється в тому чи іншому вигляді у хорознавчих монографіях, статтях, підручниках, методичних розробках. Цікаві, глибокі і практично важливі зауваження про характер діяльності і професійні якості диригента-хормейстера ми знаходимо в наукових і учбово-методичних працях Г. Дмитревського, А. Єгорова, Д. Загрецького, В. Ільїна, С. Казачкова, М. Колесси, В. Краснощекова, Д. Локшина, В. Мартинова, А. Мархлевського, Я. Мединя, В. Мініна, К. Ольхова, К. Пігрова, К. Птиці, В. Соколова, А. Серебрі, В. Чернушенко, П. Чеснокова, Л. Шаміної, В. Шипа та ін.

Питання хормейстерського професіоналізму обговорюються і в сучасній хорознавчій літературі на основі нових наукових методів. Наприклад, оригінальні концепції, що мають безпосереднє відношення до вивчення професіоналізму хормейстера були запропоновані А. Лащенко (учений розглянув хорове мистецтво в широкому контексті актуальних проблем музичної естетики і культурології, у тому числі сучасних завдань української культури); Л. Бутенко (дослідник своєрідно інтерпретував образну семантику хорового інтонування і функції хору в системі засобів оперного твору); О. Бенч-Шокало (проблема професіонального хорового мистецтва розглядається у взаємозв'язку з фольклорними витоками музичної культури України, сучасними тенденціями професійної композиторської творчості й питаннями виконавської стилістики), Т. Смірнової (автор репрезентує широкий спектр проблем хормейстерської освіти) та ін. У вітчизняному музикознавстві інтенсивно вивчається історія професійного хорового виконавства в руслі церковної традиції (наприклад, дослідження Н. Герасимової-Персидської, В. Іванова, Л. Корній, Ю. Ясиновського,та ін.).

До середини ХІХ століття керівництвом хору - складова частина діяльності регента, кантора, капельмейстера. Близькі до функцій хормейстера обов'язки у французьких співочих школах і церквах виконував керівник капели (maotre de chapelle). Поява хормейстера пов'язана з процесом розвитку музичного виконання, виділенням хорового мистецтва в самостійну область, розділом сфер музично-виконавчої і музично-педагогічної діяльності.

Найбільш важкою частиною роботи керівника самодіяльного хору являється створення творчого колективу улюбленців хорового співу. В цьому колективі одна із головних задач - виховання гарних відносин між його учасниками, потреби до спільного спілкування, головною ціллю якого являється хоровий спів.

Хибне захоплення хоровим співом виникає не одразу. Потрібна система психологічних контактів, здатних об'єднати людей в єдиний колектив: взаємне відвідування художньо-творчих заходів, вечорів-відпочинку, диспути з різних проблем життя і т.п. В усій цій праці значення керівника хору важко оцінити.

Створення дружнього колективу неможливе без глибокої поваги і навіть від ставлення його учасників до свого керівника.

Керівник хору повинен уважно відноситися до кожного учасника хору, знати його труднощі і проблеми, вміти доброю порадою і конкретним ділом допомогти членам хорового колективу, бути їх справжнім товаришем. Керівник хору повинен любити не тільки хорове мистецтво, але и багатопланову роботу, пов'язану з організацією колективу, віддавати цій роботі всього себе.