Вокальне навчання у самодіяльних хорових колективах

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ІНСТИТУТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

КАФЕДРА МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

ДИПЛОМНА РОБОТА

За освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр»

ВОКАЛЬНЕ НАВЧАННЯ У САМОДІЯЛЬНИХ ХОРОВИХ КОЛЕКТИВАХ

Студента IV курсу групи ММ-08

заочної форми навчання

спеціальність 6.020204 «Музичне мистецтво»

ІЛЛЮКА ОЛЕКСІЯ ОЛЕКСІЙОВИЧА

Науковий керівник

кандидат педагогічних наук, доцент НАКККіМ

САДОВЕНКО СВІТЛАНА МИКОЛАЇВНА

Житомир - 2010р.

ВСТУП

Актуальність проблеми дослідження. В умовах відродження української національної культури і освіти на початку ХХІ століття пріоритетного значення набувають процеси оновлення художньо естетичного навчання і виховання особистості. Вагоме місце у цьому процесі посідають самодіяльні хорові колективи, діяльність яких спрямована на розвиток, задоволення естетичних потреб, виховання талантів та здійснення професійної підготовки найбільш обдарованих особистостей.

Дослідження історії й сьогодення вітчизняного самодіяльного хорового вокального навчання та виконавства - одне з важливих завдань сучасності. Адже, відповідаючи вимогам часу, метою сучасного вокального навчання в самодіяльних хорових колективах є формування вокальної культури, яка має незаперечний вплив на загальний розвиток вітчизняної культури. Вагомий акцент при цьому ставиться на вивченні репертуару в контексті музичного виконавства. Вокальне навчання в самодіяльних хорових колективах здійснюється на кращих зразках народної музики, вітчизняної та зарубіжної класики. Національно-духовне відродження нашої держави неможливе без оволодіння пісенними скарбами народної творчості - «дзеркала життя, мистецтва, мудрості, культури нації, праісторії народу» (С. Килимник). Народна пісня в усьому розмаїтті національно-самобутніх рис завжди була і залишається незамінним засобом виховання, формування знань, умінь, навичок, творчих якостей особистості, фундаментом її духовного розвитку та художньо-творчої самореалізації, розкриття можливостей, здібностей і творчого потенціалу.

Слід при цьому зауважити, що шляхи становлення і розвитку вокального навчання в самодіяльних хорових колективах вивчалися ще за радянських часів (Л.Шаміна, 1981). Відсутність узагальненої панорами ґенези й еволюції самодіяльних хорових колективів зумовлює актуальність проблеми нині. Нагальною потребою вивчення цього явища зумовлене також тим, що відродження широкої діяльності самодіяльних хорових колективів у сьогодення надасть можливості розпочинати формування вокальної культури народу з дитинства. Зниження вікового цензу для співаків-початківців передбачає внесення змін у процес вокального навчання з метою оновлення його змісту та методів навчання.

Мета роботи - висвітлити діяльність самодіяльних хорових колективів як цілісне явище в контексті загальної панорами еволюції хорового жанру.

Поставлена мета обумовлює наступні завдання:

1. Розкрити історію виникнення та розвитку самодіяльних хорових колективів у період ХХ-ХХІ ст.

2. Дослідити особливості організації роботи та формування самодіяльних хорових колективів.

3. Охарактеризувати особливості методики роботи над хоровим твором у самодіяльних хорових колективах.

4. Розкрити особливості добору репертуару для успішної концертно-виконавської діяльності самодіяльних хорових колективів.

Об'єкт дослідження - вокальне навчання як складова музичної та загальної культури особистості.

Предмет дослідження - роль вокального навчання в самодіяльних хорових колективах у формуванні особистості.

Методологічну базу дослідження становлять концептуальні засади парадигми сучасних освітніх процесів в Україні (відповідність суспільним потребам, варіативність змісту, демократизація та гуманізація навчання й виховання), інноваційні тенденції розвитку навчально-виховного процесу (адаптація до потреб особистості, забезпечення умов її самореалізації), методологічні положення з проблем відродження української національної культури. Науково-дослідна робота ґрунтується на загальнонаукових методах пізнання та спеціально-наукових методах, які лежать в основі сучасного теоретичного музикознавства та культурології, а саме: принцип історизму, системності, компаративний метод, музично-теоретичний аналіз, узагальнення, порівняння тощо.

Теоретичною основою дослідження стали філософські теорії формування культури особистості та сутності художньої творчості (Ю. Афанасьєв), положення теорії національної ідеї (В. Андрущенко), концептуальні засади психологічних та педагогічних досліджень про закономірності розвитку особистості, її творчу активність як обов'язкову умову динамічного саморозвитку і самореалізації (І. Бех, Л. Виготський, А. Маслоу), наукове осмислення закономірностей розвитку народного хорового виконавства (В. Одоєвський, О. Сєров, П. Сокальський, Н. Брюсова), наукові праці з фольклористики (А. Іваницький, В. Харків,), вокально-хорового виконавства (А. Єгоров, В. Ємельянов, Н. Калугіна, В. Краснощьоков, А. Кречківський, О. Маруфенко, П. Чесноков, Л. Шаміна, А. Юрлов,), етнопедагогіки (С. Садовенко, М. Стельмахович).

Наукова та практична значущість бакалаврської роботи полягає в тому, що вперше за період Незалежної України висвітлено основні тенденції й прояви проблеми вокального навчання в самодіяльних хорових колективах та розкрито роль самодіяльних хорових колективів у розвитку культури України початку ХХІ століття. Практичне значення роботи визначається можливістю її застосування в подальшому дослідженні діяльності самодіяльних хорових колективів, їх місця і ролі у розвитку музичної та духовної культури сучасної України. Результати дослідження можуть бути використані у процесі викладання курсів з історії та теорії культури України, спеціальних курсів вищих культурно-мистецьких навчальних закладів «Самодіяльне хорове виконавство», «Вокальне навчання у самодіяльних хорових колективах» тощо. Основні положення бакалаврської роботи можуть бути використаними у процесі підготовки методичних рекомендацій для керівників самодіяльних хорових колективів та при підготовці до атестації самодіяльних хорових колективів.

Структура роботи. Відповідно до мети і завдань дослідження структура бакалаврської дипломної роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків (фото та нотні матеріали, таблиця класифікації хорів, термінологічний словник ) і списку використаних джерел та літератури.

Загальний обсяг роботи - 86 сторінки, у тому числі: основний текст - 75 сторінок, додатки - 6 сторінок, список використаних джерел та літератури (43 найменування) - 4 сторінки.

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Історія виникнення та розвитку самодіяльних хорових колективів (XХ -ХХІ ст)

Хорова самодіяльна творчість має давні традиції. Ще до жовтневої революції 1917 року в різних прогресивних колах Росії складалися демократичні форми колективної аматорської творчості, які можна вважати свого роду прообразом сучасних форм художньої самодіяльності. Відчутний внесок у народну музично-хорову освіту внесли різноманітні безкоштовні народно-співочі й музично-хорові класи, курси співочої грамоти, хорові суспільства, народні консерваторії.

Особливу роль у цьому культурному русі другої половини XІХ століття зіграла Безкоштовна музична школа в Петербурзі - перший загальнодоступний музичний навчальний заклад, ціль якого полягала в прилученні до музичної культури демократичних мас населення.

Теза "Демократична традиція перетворення улюбленої справи для себе в аматорство для всіх" знайшла відбиття в діяльності кращих аматорських колективу минулого, зокрема таких, як аматорські хори під керівництвом І. Юхова, В. Буличова, Ф. Іванова та інших діячів російського хорового мистецтва. Прикладом може слугувати Московський аматорський хор Пречистенських робітників (керівник - В.А. Буличов), який на той момент відрізнявся високою культурою й технікою виконання і сполучав пропаганду кращих зразків хорової класики з пропагандою робочої пісні.

Широке поширення масового співу як діючого засобу політичного виховання, впливу на сумлінність і об'єднання трудящих одержало в передреволюційні роки. Майже завжди політичні виступи та демонстрації робітників супроводжувалися співом революційних пісень і гімнів. Газета "ПРАВДА" регулярно друкувала їх тексти. Особливо популярними були "Марсельєза", "Інтернаціонал". Варто зазначити, що вождь пролетаріату революції 1917 року В.І. Ленін, високо оцінюючи роль робітничого класу, присвятив спеціальну премію авторові "Інтернаціоналу" Ежену Потьє, назвавши його "одним із самих великих пропагандистів за допомогою пісні".

Демократизація музичної культури, що виявилася вже в радянські роки становлення Радянської влади, визначила характер змісту й подальший розвиток масових форм хорового мистецтва. З одного боку цей час характеризується створенням широкої мережі хорових кружків, з іншого -об'єднанням окремих невеликих хорів у хорові масиви, число учасників яких доходило часом до десятків тисяч осіб. Така специфічна форма хорового виконання була викликана суспільно-політичними подіями в країні. Завдяки кількісній ознаці, відбувався вплив на такі важливі для того часу особливості самодіяльних хорових колективів, як масовість, грандіозність, масштабність, що справляло на слухача не тільки слухове, але й зорове враження. Масові хори використовувалися "як могутній засіб для музично-слухового оформлення й додання зорово-декоративної монументальності нашим революційним народним святам.

Вагомий внесок в організацію й проведення масових музично-хорових свят й олімпіад внесли видні майстри хорового мистецтва: І. Нємцев, І. Аркадьєв, І. Рукін, А. Єгоров, Г. Беззубов, А. Давиденко, Н. Данилін, Н. Дем'янов, пізніше на Україні - А. Авдієвський (Національна академічна хорова капела «Думка»), М. Гобдич (хор «Київ»), О. Бондаренко («Фрески Києва»), Л. Бухонська (хор «Хрещатик»), С. Фоміних (жіночий хор Миколаївського обласного науково-методичного центру культ-просвітньої роботи та Миколаївського училища культури), Ю.Серганюк (камерний хор «Елегія» м. Івано-Франківська) та багато інших.

Хорова самодіяльність (і, як уже зазначалося, професійні колективи, що вийшли із самодіяльних) активно включилася у всілякі форми музично-просвітньої роботи: у концерти-мітинги з нагоди великих подій часу, де політичні мови чергувалися зі співом революційних робочих пісень, у військово-шефську роботу з музичної освіти червоноармійців і червонофлотців Робочо-Селянської Армії, у всілякі народні інсценівки, свята й гуляння, у численні конкурси, огляди, олімпіади, що розгорнулися по всій країні в 20-30-ті роки.

В 1926 році відбулася Перша конференція з питань музично-просвітительської роботи. На ній уперше було поставлене питання про створення масової музики й масової пісні, близької народу. У репертуарі хорової самодіяльності зазвучали нові твори на сучасні теми. Це були хори Д. Васильєва-Буглая в жанрі "агітмузики", хорові пісні А. Давиденка, В. Білого, Б. Шехтера, М. Коваля, А. Александрова, І. Дунаєвського, братів Д. і Дм. Покрасс, В. Захарова, А. Новикова, В. Соловйова-Сєдова.

Створений у 1929 році Центральний Будинок самодіяльного мистецтва поступово впливав на зміцнення організаційних й методичних основ хорової самодіяльності. Нове завдання, що постало перед керівниками самодіяльних колективів - перехід до більш розвинених форм роботи, дозволило вирішувати завдання музичної освіти мас на більш високому рівні.

Особливу роль у подальшому розвитку художньої самодіяльності, зокрема хорової, зіграла Постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року "Про перебудову літературно-художніх організацій", яка вплинула на те, що серед учасників самодіяльності розгорнулась серйозна навчально-виховна робота.

Найбільше поширення одержала пісня. Хорова самодіяльність стала потужним стрижнем музично-естетичного виховання народу. Оволодіваючи музичною грамотою, професійними навичками й спеціальними знаннями самодіяльні колективи почали виконувати хорові твори у чотириголосному викладі, нерідко без супроводу, вирішуючи складні художньо виконавські завдання. Росли контакти хорової самодіяльності з музичними навчальними закладами, з діячами професійного хорового мистецтва.

Варто зазначити, що в 1936 році в Москві була проведена Перша Всесоюзна хорова олімпіада, яка вперше зосередила увагу громадськості на одному з найпоширеніших видів мистецтва - хорі. Примітно, що серед двадцяти дев'яти хорів, що брали участь в огляді, поряд із професійними колективами були представлені й самодіяльні. Це дало змогу підкреслити високий виконавчий рівень самодіяльних хорових колективів, які змогли змагатись на одному рівні з професійними.

Однак, хоча число хорових кружків і колективів інтенсивно росло, і підчас цей процес відбувався стихійно, виконавський рівень самодіяльних хорів не уклінно зростав. Це привело до виникнення необхідності створення координаційного методичного центру в масштабах країни, здатного впливати на діяльність мільйонів аматорів, надавати їм дієву творчу й організаційну допомогу. А в 1936 році, із утворенням Всесоюзного Будинку народної творчості, художня самодіяльність з її найбільшою за численністю частиною хоровою самодіяльністю - одержали можливість на ще більш цілеспрямований розвиток.

У 40-50-і роки ХХ ст. почали створюватися державні народні хори в багатьох областях Росії (на Уралі, Волзі, у Сибіру, Воронежу, Омську, Оренбурзі). Це відбилося й на розвитку самодіяльного руху. Самодіяльним хорам, створеним на всій території колишнього Радянського Союзу, були близькі й зрозумілі народна основа виконання, що зумовлювало вивчення народнопісенного репертуару колективів. От чому поряд із професійними в ці роки виникають численні самодіяльні народні хори й ансамблі. Хорова самодіяльність стає найбагатшим репертуарним джерелом та постачальником найбільш обдарованих виконавців для поповнення професійного хорового мистецтва та складу хорових колективів. Нагадаємо, що багато професійних хорів виросли із самодіяльності. Так народився Червонопрапорний ансамбль пісні й танцю імені Александрова, великий хор державних російських народних хорів. Отже, тісний зв'язок між професійними й самодіяльними формами хорового виконання є відмітною рисою радянського мистецтва.

Особлива активність самодіяльних хорових творчих мас сталася наприкінці 50-х років, коли був прийнятий ряд кардинальних мір, що істотно зміцнили хорову самодіяльність. Значну роль при цьому зіграли численні регулярно проведені огляди, фестивалі художньої самодіяльності (районні, міські, обласні, зональні, всеросійські, всесоюзні).

В 1958 році було ухвалене рішення про організацію Всеросійської хорової спілки з відділеннями на місцях. Його першим головою став видний хоровий діяч - Герой Соціалістичної Праці, Народний артист СРСР, лауреат Державних премій СРСР і РСФСР, професор А.В. Свєшников. Головне завдання спілки полягало в тому, щоб усіляко сприяти розвитку вокально-хорової самодіяльності, підвищувати співочу культуру народу. Пізніше аналогічні музично-хорові спілки були також організовані й в інших союзних республіках.

Наприкінці 50-х - початку 60-х років хорова самодіяльність стала помітно наближатися до професійних форм діяльності, запозичаючи в неї традиційні методи роботи, організаційну структуру й творчі прийоми. На базі кращих самодіяльних хорів й ансамблів при активній підтримці партійних і державних органів в 1960 році виникла мережа аматорських хорових колективів. Згідно "Положенню про аматорський хоровий і музичний колектив", затвердженому спеціальним наказом Міністерства культури, аматорські хори одержали серйозну матеріальну основу для свого розвитку. Зокрема, колективи, що вдостоїлися звання аматорського, здобували право на штат керівників у складі: художній керівник, хормейстер, концертмейстер і балетмейстер (в ансамблях). Таким чином, була офіційно закріплена форма аматорських хорових колективів як вища форма сучасної хорової самодіяльності. Її відрізняла різнобічна навчальна й виховна робота, глибоке проникнення в основи виконавської майстерності, широка концертно-пропагандистська діяльність.

Створення мережі аматорських колективів (у цей час звання аматорського замінене званням народного) зміцнило самодіяльність, стабілізувало роботу великої кількості хорів, що, у свою чергу, сприяло росту ідейно-художнього рівня всієї масової хорової самодіяльності.

В 1964 році було розпочато організацію інститутів культури, що мали здійснювати систематичну планомірну підготовку кадрів керівників самодіяльних колективів, у тому числі хорових. Якщо раніше хорова самодіяльність могла розраховувати лише на незначну кількість фахівців-хормейстерів, що закінчують музичні навчальні заклади, то на той момент хормейстерів для самодіяльності, крім спеціальних музичних навчальних закладів, тільки в Російській Федерації готувало 11 інститутів культури, 2 філії й 66 культурно-просвітніх училищ.

У зв'язку з інтенсивним розвитком народно-хорової манери виконання як у професійних, так й у самодіяльних формах виникла необхідність підготовки спеціальних кадрів. Для цього в 1966 році на диригентсько-хоровому факультеті Московського державного музично-педагогічного інституту імені Гнесіних відкрилося перше в країні відділення по підготовці керівників народних хорів. У джерел нової справи стояли такі чудові діячі хорового й народного мистецтва, як А. Юрлов, А. Руднєва, В. Харків, Н. Калугіна, Н. Мешко, Л. Христиансен.

Разом з тим, основну масу хорової самодіяльності становили невеликі колективи й кружки, завдання яких були куди більш скромними, проте не менш значними. Робота цих кружків спрямовувалась в першу чергу на ідейно-естетичне виховання самих учасників хорових колективів. В тих колективах не йшлося про послідовну концертно-пропагандистську діяльність за прикладами професійних виконавців. Цілком прийнятної для них формою служили невеликі виступи на будь-якому громадському заході, зборах, вечорі в клубі або червоному куточку. Добре виконана одно або двоголосна масова пісня надавала урочистому заходу святковий, піднятий характер. Важливим був і сам факт виступу учасників хору перед товаришами по праці.

Не менш корисною була робота хорових кружків, спрямована на розвиток в учасників уміння слухати музику, орієнтуватися у величезному потоці музичної інформації. Знання вітчизняної й закордонної музики в сполученні з навичками ціннісних орієнтації, із практичними заняттями співом допомагала розвивати інтерес учасників до критичної оцінки тих або інших творів. У цьому випадку хоровий кружок міг розвиватися за прикладом аматорського об'єднання, своєрідного клубу аматорів музики, співу, запозичаючи в нього такі форми занять, як лекції, бесіди на музичні теми, колективні перегляди музичних спектаклів, фільмів тощо. “Сучасне виконавське мистецтво відіграє важливу роль в утвердженні національної української культури у світі. Тому, завдання кожного музиканта-виконавця, в першу чергу, полягає у гідному представленні нашої музичної культури за кордоном, у популяризації її за межами країни, донесенні найкращих зразків української музики до слухача На сучасному постмодерному культурному просторі з'являється багато талановитих композиторів, які, продовжуючи надбання своїх попередників, створюють музику, котра відображає усю складність сучасного музичного мислення, роблять нові кроки у пошуках новітніх засобів звукового відображення дійсності.

Поряд з установкою на творче й пізнавальне прилучення до мистецтва, часто пов'язане з оволодінням порівняно складними формами духовної діяльності, доцільним було й деяке розширення кола завдань навчально-виховної роботи, у першу чергу для масових рядових колективів. Зокрема, не слід було ігнорувати важливості таких моментів участі в самодіяльності, як проведення дозвілля, товариське спілкування й інші елементарні й доступні форми знайомства з хоровим мистецтвом нарівні із власне виконавськими формами. У цьому сенсі необхідно було диференціювати й визначати завдання хорових самодіяльних колективів залежно від їхнього рівня й контингенту учасників. Там, де враховувалися різноманітні мотиви участі в хоровій самодіяльності, створювалися нові оригінальні форми роботи, такі, як хорові клуби, клуби аматорів пісні, Будинки хорової музики, хорові студії, хорові співанки, ходи, маніфестації тощо.

1.2 Завдання та функції самодіяльного хорового колективу

Основним завданням хорової самодіяльності є ідейно-естетичне виховання мільйонів самодіяльних співаків, задоволення зростаючої естетичної потреби людей у створенні духовних цінностей. Хорова самодіяльність надає можливості знайомитися зі скарбами народного фольклору, спадщиною національної і світової музичної класики, композиторською творчістю. Хорова самодіяльність готує досвідчених слухачів музики, виховує художню вимогливість, що має, на наше переконання, велике значення у формуванні людини майбутнього.

Роль хорової самодіяльності нині стає особливо відповідальною, тому що вона ідейно й художньо впливає на мільйонну аудиторію, яка щодня слухає й дивиться виступи аматорських колективів по радіо, телебаченню, у різних концертних залах і клубах як у себе на батьківщині, так і за кордоном. Культурно-просвітнє значення хорової самодіяльності в сучасних умовах важко переоцінити. Особлива роль та величезне виховне її значення у безпосередньому спілкування з живими джерелами музично пісенної культури.

Для плідної роботи дуже важливо зрозуміти структуру й різноманіття функцій хорової самодіяльності, а саме: виховну, пізнавальну, художньо-естетичну, комунікативну, функцію розваги тощо. Різноманіття функцій хорової самодіяльності свідчить про її різнобічний характер і великий діапазон виховних засобів, яким вона володіє. Насамперед, у цьому зв'язку необхідно відзначити активний характер діяльності її членів, які безпосередньо беруть участь у творчому процесі та у створенні художнього образа.

Масштаби й зростаючий рівень виконавської майстерності сучасної хорової самодіяльності дають підставу оцінювати її не тільки як засіб активного відпочинку, прилучення до світу прекрасного, шлях до музичної освіти, але і як величезну в масштабах країни суспільно корисну справу, що сприяє формуванню всебічної й гармонічно розвинутої особистості.

Функції хорової самодіяльності, як і всієї художньої самодіяльності в цілому, з часом поступово розширюються й набувають усе більшої ваги та важливого характеру. Відтак, проблема художнього керівництва самодіяльними колективами, роль хормейстера як художнього керівника, педагога й вихователя з кожним роком буде набувати все більшої значимості. Якщо спочатку завдання хорового колективу обмежується тільки задачами масового співу, то й діяльність його буде носити відповідний характер. У цьому випадку колектив організується без обліку музичних і вокальних здібностей бажаючих співати в ньому. Розподіл голосів також відповідний - або всі будуть співати в унісон, з можливими найпростішими підголосками, або достатньо розподілу тільки на високі й низькі голоси.

Варто зауважити, що існує достатньо самодіяльних хорів, особливо змішаних, які хоч і мають повний склад хорових партій, залишаються нерівноцінними по кількості та якості звучання. Можна зустріти такі варіанти, в яких із-за нечисленної чоловічої групи або із-за слабко розвинених навичок багатоголосного співу хори діляться тільки на три групи голосів (жіночі - сопрано й альти - і одна чоловіча група). У цьому випадку необхідно особливо враховувати робочий діапазон чоловічої партії, що співає в унісон, і підшукувати доступні їй твори. Наприклад, змішане трьохголосся, при якому нечисленний склад чоловічих голосів об'єднаний в одну партію, звучить досить компактно, а з погляду ансамблю між партіями - цілком урівноважено й струнко. Для народно хорового виконання такий склад є цілком органічний, тому що відповідає структурі хорових партитур народних пісень.

Буває, що керівник самодіяльного хору залежить від об'єктивних причин, які диктують той або інший склад хору. Часто трапляється, що керівник не має можливості створити такий склад колективу, який би він хотів. Це залежить від умов, які визначають якісний та кількісний склад колективу, і який може бути меншим або більшим, однорідним (жіночим, чоловічим) або змішаним (повним, не повним). Тому, добираючи репертуар, керівнику необхідні уміння пристосовувати той або інший твір до наявного складу хору. А отже, хормейстер повинен знати основні принципи хорового аранжування й уміти перекладати обрану партитуру під існуючий склад самодіяльного хору.

Необхідність хорового аранжування виникає в хормейстерів, що працюють із однорідними групами, тому що літератури для цих складів не вистачає. Керівники народних хорів, що дотримуються обласних співочих манер виконання, також змушені прибігати до аранжування. Завдяки аранжуванню багато кращих зразків хорової й вокальної музики широко виконуються. Разом з тим відомо, що всякого роду зміни, навіть незначні, здатні порушити характер музики, стиль твору, навіть спотворити його зміст. Тому робити перекладання варто обережно і тільки на основі професійних знань, прийомів і способів хорового аранжування.

Варто проконсультуватися з більш досвідченим музикантом, хормейстером щодо остаточного варіанту виконаного аранжування. Існує низка практичних посібників, які допоможуть хормейстерові в цій роботі. При складанні репертуару необхідно дотримуватися принципу "від простого до складного". У ряді випадків доцільно включати в репертуарний план твори, які допомагають рішенню конкретних навчальних завдань колективу. Наприклад, для співочого розвитку окремих груп хору добре добирати такі твори, у яких цим групам даються сольні партії.

У кожного хорового колективу згодом виробляється певний репертуарний напрямок, накопичується репертуарний вантаж, що відповідає складу учасників, співочій манері, творчим завданням. Досягши певних вершин, нагромадивши достатній потенціал для нового росту виконавської майстерності, творчий колектив шукає ґрунт для свого розвитку в більш складному репертуарі. У цьому сенсі репертуар завжди повинен бути націленим на перспективу, його необхідно постійно так би мовити "плекати".

Перед керівником може постати ще одна проблема, пов'язана з оволодінням сучасним репертуаром, сучасним ладом музичної мови, в якому часто вживаються гострі, дисонуючі гармонії, контрастна динаміка, сполучення різноманітних темпів і змінних розмірів, оригінальні інтонаційні обороти, тональні зіставлення тощо. Сучасні композитори розвивають свою техніку хорового письма, створюють твори, які засвоюються хоровою практикою. Така техніка, у свою чергу, дає стимул для наступного росту авторської творчості. Поряд із технічними прийомами хорових композицій розвиваються музичні уявлення, музично-творче образне мислення, удосконалюється співочий апарат учасників хору. Все це становить закономірний процес еволюції хорового співу як мистецтва виконавського, у якому репертуар є потужною рушійною силою, про що піде розмова у третьому розділі роботи.

1.3 Організація роботи та особливості формування самодіяльного хорового колективу

При створенні нового самодіяльного хорового колективу доцільно, наприклад, заручатися підтримкою громадських організацій, розгорнути широкою пропаганду самої ідеї створення хору. Для цього потрібно використати весь арсенал засобів агітації за хорове мистецтво, місцеву й стінну пресу, радіо, афіші, оголошення тощо. Надзвичайно ефективними можуть стати особисті бесіди з потенційними учасниками. У підсумку повинна виявитися й скластися група ентузіастів - ядро майбутнього колективу.

Первісне завдання, як правило, зводиться до того, щоб залучити до самодіяльності якнайбільше зацікавлених учасників. У цьому зв'язку корисно організувати конкретний захід, що допоможе викликати інтерес до хорового співу, наприклад, виступ будь-якого хору або співочого ансамблю. Після концерту бажано провести цілеспрямовану бесіду слухачів з учасниками того колективу, який виступив. Це може стати найдійовішою агітацією за хоровий спів. Словом, від керівника вимагається більша фантазія та ініціатива в справі організації колективу. Процес створення може тривати від одного-двох тижнів до року, залежно від реальних місцевих умов.

Звичайно, цей період бажано не затягувати, а залучити до створення самодіяльного хорового колективу громадськість і спромогтися мобілізувати її вплив на хорову справу.

1.3.1 Склад хорового колективу

Склад хорового колективу зазвичай не обмежується окремими рамками й вимогами до учасників. До нього практично входять всі бажаючі співати у хорі. Завдання керівника - зацікавити заняттями всіх. Ця справа не є легкою. Успіх її залежить від уміння керівника зацікавити людей, які скоріш за все не уявляють, наскільки цікавим й захоплюючим може виявитися спів у хорі. Мотиви участі можуть носити й не художній характер - багато хто приходять із-за звичайної людської цікавості, або за компанію з кимось.

Необхідно пам'ятати, що не слід затягувати майбутніх учасників у хор обіцянками успішної концертної діяльності, гастрольними поїздками тощо.

По-перше, немає гарантії, що колектив зможе зрости до високих творчих вершин і заслужить право на широку художню діяльність (хоча, як вважає Л. Шаміна, як надзадачу - можна, а іноді й необхідно, ставити її перед учасниками).

По-друге, необхідно враховувати місцеві умови й можливості роботи самодіяльного колективу. І нарешті, категорична установка на високий художній результат, що часто виявляється недосяжним, може розчарувати учасників, і колектив може розпастися.

Одним із дієвих методів організації роботи хорового колективу є метод переконання людей взяти участь у роботі самодіяльного хору. Треба роз'яснити й керівництву підприємства, на базі якого планується або організовується колектив, що участь у хорі займає в людей багато часу (щотижневі репетиції, концертні та згодом і конкурсні виступи) і по соціальній значимості участь у самодіяльності варто розглядати як важливу суспільну роботу, що заслуговує колективного заохочення й усілякої підтримки. Цей постулат став особливо актуальним у сьогодення.

Однак, якщо є хоча б невеликі передумови для створення стабільного хору (наприклад, гарні музичні здібності учасників, підтримка й зацікавленість місцевого керівництва, наявність приміщення для занять, музичний інструментарій тощо), хормейстерові необхідно їх використовувати, залучаючи до хорової роботи як усіх бажаючих, так і тих, хто має музичний слух та голос.

З маси учасників, які спочатку всі приймаються в хор, майже завжди можна виділити найбільш співочих і обдарованих особистостей. Вони й будуть визначати ядро початкового самодіяльного хору.

Якщо аматори ставлять своєю метою досягнення певних художніх результатів і мають можливості досягти їх, хоровий кружок, яким являється колектив на початковому етапі свого існування, може незабаром вирости в міцний хоровий колектив. Шлях від первинних форм хорового кружка до хорового колективу для багатьох самодіяльних хорів є закономірним.

Залежно від контингенту бажаючих співати створений хор може бути чоловічим, жіночим або мішаним. Оптимальне число учасників хору становить, як правило, 20-30 осіб. Але може виникнути й більший за складом хор із перспективним майбутнім. Такий колектив створюється зазвичай при серйозній моральній і матеріально-технічній підтримці адміністрації й громадських організацій зацікавлених підприємств, установ.

Відомі випадки, коли склади самодіяльних колективів комплектуються на конкурсній основі. До таких колективів приймаються особи з гарними музичними й вокальними даними, нерідко ті, що мають музичну освіту. Діяльність подібних колективів наближається до професійного рівня. Так у свій час був організований Житомирський народний хор «Льонок», ідейно-естетичні завдання якого збігаються із професійною формою діяльності. І хоча такі приклади не одиничні, у самодіяльності набагато більше поширені масові хорові колективи первинних форм роботи.

Керівникові важливо попередньо вивчити місцеві умови, особливо соціально демографічний склад того виробничого, навчального або якогось іншого колективу, на базі якого передбачається створити хор. Керівник заздалегідь, повинен знати на що розраховувати, скільки людей до нього може прийти, ким будуть ці люди, їхній вік, стать, характер, регламент їхньої виробничої праці тощо.

Таким чином, тільки ясно уявляючи собі об'єктивну картину місцевих умов, а також вивчивши місцеві співочі традиції, керівник може приступити до створення самодіяльного хорового колективу.

1.3.2 Початок роботи та організація перших репетицій

Яскраві співочі голоси гарного тембру й більшого діапазону в природі зустрічаються рідко. У більшості випадків голоси бажаючих співати в самодіяльному хорі перебувають у нерозвиненому стані, так само як і музичний слух. Тому спочатку керівнику необхідно виявити потенційно перспективних співаків, визначити в них наявність будь-якого голосу, встановити його особливості (тембр, силу, діапазон, манеру звуковидобування та інші індивідуальні якості), а також елементарні музичні дані - музичний слух, музичну пам'ять, відчуття ритму. Тут може допомогти структура музичних здібностей Б.Теплова, яка, на наш погляд, дуже влучно підходить для визначення музичних здібностей у аматорів хорового співу (див. схему 1).

Схема 1 Структура музичності (за Б. Тепловим)

С. Садовенко зазначає, що у процесі формування музичних здібностей важливою є ідея щодо компенсаторних можливостей здібностей. Мова йде про ймовірність надзвичайно широкої компенсації одних здібностей іншими, внаслідок чого відносна недорозвиненість певної здібності зовсім не виключає можливості успішного виконання тих видів діяльності, що найбільш тісно пов'язані з проявами вроджених здібностей. Відсутня здібність може бути компенсована іншими, більш сформованими у людини (Б. Теплов, Д. Флейвелл).

Окремі здібності не просто співіснують одна з одною. Кожна здібність змінюється, здобуває якісно іншого характеру залежно від наявності і ступеню сформованості інших здібностей. Відображаючи системну організацію мозку, міжфункціональні зв'язки та діяльнісний характер психічних функцій, окремі здібності мають складну структуру.

Т. Артем'єва, пояснюючи природу здібностей, відштовхується від властивих усім людям загальних здібностей, і вважає, що здібності слід розглядати як індивідуальні відмінності, що диференціюють людей. Вона зазначає: По суті здібність входить до системи властивих даній особистості якостей і є виявом її індивідуальності.

Відомий психолог Л. Виготський у цьому сенсі зазначав, що “кожна наша “здібність” працює насправді в такому складному цілому, що, взята сама по собі, вона не дає й приблизного уявлення про дійсні можливості її дії. Так, коли ми досліджуємо людину зі слабкою пам'яттю в ізольованих умовах, на відміну від людини з гарною пам'яттю, вона може запам'ятовувати краще просто в силу того, що пам'ять ніколи не виступає сама по собі, але завжди в тісному співробітництві з увагою, загальною установкою, мисленням - і сукупна дія різних здібностей може виявитися зовсім незалежною від абсолютної величини кожної окремо” [8, 230].

Це важливо пам'ятати керівнику самодіяльного хорового чи будь-якого аматорського музичного колективу при його створенні і наборі учасників.

Щоб зняти з учасників природну незручність, скованість, перші заняття доцільно присвятити знайомству з колективом, дати можливість хористам ближче пізнати один одного. У цей період добре спробувати співати всім разом в один голос якісь відомі масові й народні пісні.

Створенню атмосфери довіри й доброзичливості сприяє невимушена бесіда керівника з учасниками хору на різні теми, якій музиці вони віддають перевагу, яких виконавців знають і люблять, чи доводилося їм співати раніше в хорі. Всі ці й подібні питання допоможуть керівникові виявити художню орієнтацію бажаючих співати, зрозуміти мотиви їх участі в хорі, зав'язати з ними більш тісні контакти.

Коли створено сприятливі умови, можна перейти до індивідуального прослуховування кожного учасника, що проводиться в присутності всього хору.

Л. Шаміна у своїх дослідженнях пропонує самому сміливому учасникові повторити на А або ЛЯ, зіграний на інструменті або проспіваний керівником звук [39]. Для жіночих голосів його варто брати в межах першої октави, а для чоловічих - у малій октаві. Якщо учасник вільно й чисто співає запропоновані звуки, то можна запропонувати йому проспівати мажорний тризвук знизу вгору й назад. Починати треба з до-мажорного тризвуку й рухатися по півтонах вгору, слухаючи, наскільки вільно й легко звучить голос, визначаючи верхню границю його діапазону. Потім та ж сама вправа виконується по півтонах вниз, при цьому керівником фіксується нижній кордон діапазону голосу співака. Після того можна попросити співака проінтонувати мінорний тризвук (з голосу керівника або за допомогою інструмента), потім - зменшений тризвук або коротеньку підспівку зі словами або на будь-який заданий склад. За результатами відповідей та за чистотою інтонування визначається наявність музичного слуху в співака.

Керівник повинен знати причини деяких можливих випадків фальшивого співу. Воно може бути пов'язане з недостатньо розвиненим слухом, з неправильним подихом, зі слуховою неуважністю, поганою пам'яттю, з відсутністю навичок координації між слухом і голосовими зв'язками.

Останній випадок розглянемо докладніше. Буває, що співак не може точно проінтонувати один тон, зате інший співає досить чисто. Цей інший тон перебуває у кварто-квінтовому відношенні до першого. Пробуючи в такий спосіб кілька звуків, співак може нарешті потрапити в унісон із заданим тоном. Таке кварто-квінтове відчуття відтворення голосом можна охарактеризувати "обертоновим" слухом, що свідчить про наявність слаборозвиненого музичного слуху й невміння відтворити заданий тон. У процесі занять голос і музичні дані таких учасників поступово розвиваються й приходять до правильної внутрішньої координації. Деякі співаки не можуть відтворити звук, заданий на інструменті. Їм треба показувати голосом. Взагалі всі завдання і вправи краще виконувати без інструментального супроводу.

Перевірка почуття ритму може проходити зокрема так. Керівник задає нескладний короткий ритмічний малюнок, граючи одну ноту або вистукуючи ритм рукою (див. мал. 1).

Малюнок 1

Якщо завдання виконане добре, можна його ускладнити. Музичну пам'ять можна перевірити, попросивши співака повторити нескладну мелодію, один раз зіграну на інструменті або проспівану керівником. Якщо співак затрудняється відразу виконати завдання, треба йому ще раз, два або три рази нагадати мотив. Потім мотив можна трохи змінити й простежити під час його інтонування чи помітив співак ці зміни (див. мал. 2).

Малюнок2

Приклади для перевірки інтонації й пам'яті

По тому, наскільки точно співак повторить мотив, можна судити про наявність і якість його музичної пам'яті. На підставі виконаних всіх заданих вправ складається попередня думка про музичні і вокальні данні співака.

Однак, щоб мати більш повну характеристику голосу, варто просити співака додатково виконати кілька вправ по півтонах вгору або вниз від примарного тону (див. мал. 3, 4, 5, 6).

Малюнок 3

Варіант для академічного хору

Малюнок4

Варіант для народного хору

Малюнок 5

Варіант для дитячого хору

Малюнок6

Варіант для будь-якого хору

Підкреслимо, якщо той, хто прослуховується хоче виконати сольно пісню, йому необхідно надати таку можливість, а потім попросити його проспівати тільки певну частину пісні (заспів або приспів) по півтонах вгору й вниз, визначаючи кордони діапазону голосу, чистоту інтонування, тембр й інші особливості голосу. Опис діапазонів голосів й їхніх основних характеристик є в різних посібниках по хорознавству.

Приступаючи до роботи з конкретним складом хору, керівник зобов'язаний попередньо вивчити вокальні особливості голосів, з якими йому доведеться працювати. Всі результати прослуховування заносяться в спеціальний журнал за формою (див. мал. 7).

Малюнок7

Форма журналу

№ п/п	ПІБ	Професія	Рік народження	Муз. слух, муз. пам'ять	Муз. освіта	Муз. ритм	Діапазон	Хар-ка голосу	Хорова партія

Музичний слух, пам'ять, почуття ритму та інші музичні здібності (за схемою 1) оцінюються по п'ятибальній системі. Ніколи не можна висловлювати свою думку щодо поганого голосу чи слабких музичних даних тому, хто прослуховується. Це може скривдити людину й назавжди відштовхнути від музики.

Керівник зобов'язаний виявити максимум уважності й такту стосовно всім вступникам у хор. До надзвичайних заходів - відмові від участі в хорі - варто прибігати у виняткових випадках, тому що кожна нормальна розвинута людина має мінімальний голос і слух. Якщо хтось з учасників відмовиться прослуховуватися в присутності всіх, його можна прослухати, як виняток, окремо. Скласти правильну характеристику голосу - значить створити співаку зручні співочі умови, відкрити можливості для розвитку його співочого апарата, а в цілому - забезпечити гарну основу для успішної вокальної роботи в хорі.

Оскільки в самодіяльних колективах спостерігається плинність, природно встає питання про регулярне поповнення складу. Для цього необхідно організувати щорічний прийом і прослуховування новачків.

Вибір художньо-творчого напрямку й визначення завдань роботи хору виключно відповідальний момент. Від того, наскільки точно вони будуть визначені керівником, залежить перспектива всієї наступної роботи. Як вже говорилося, вибір напрямку обумовлений рядом об'єктивних причин, серед яких головними є місцеві умови, реальні можливості для організації колективу. Приступаючи до створення хору, керівник повинен співвіднести свої творчі плани й розрахунки із місцевими умовами й можливостями. Можна заздалегідь планувати конкретний склад хору.

Наприклад, орієнтуючись на великий колектив робочих підприємства й на наявність інших сприятливих факторів, припускати організацію великого хору. Однак, не треба відчаюватися, якщо на заняття прийде небагато бажаючих. Варто почати роботу з невеликим вокальним ансамблем. У випадку успішної роботи ансамбль обов'язково поповниться й виросте в масовий хоровий колектив. Інший випадок, коли керівник, орієнтуючись на роботу в умовах села, має планувати створення народного хору. В самодіяльному хоровому колективі, зорганізованому із числа представників сільської інтелігенції, голоси яких тяжіють більше до народної манери виконання, доцільніше вести роботу в народному спрямуванні.

Тільки після укомплектування хору, прослуховування кожного з учасників остаточно визначається склад колективу, його завдання, складається конкретний план роботи, закріплюються хорові партії. Колектив можна вважати організаційно сформованим. Разом з тим, ще якийсь час необхідно для того, щоб уточнити деякі сумніви та неясності відносно окремих співаків, перевірити й співвіднести склади хорових партій, скорегувати найближчі плани тощо.

На початку перед керівником встає найважливіше першочергове завдання - згуртувати колектив. Як це зробити? Виконавських можливостей мало, орієнтуватись відразу ж на концертну діяльність ще рано. Отже, необхідно шукати такі методи й форми роботи, які, з одного боку, художньо-естетично збагачували б учасників колективу, прищеплювали їм спеціальні знання, розвивали в них навички хорового виконання, а з іншого боку - зацікавлювали їх. Розбудити інтерес, створити атмосферу художніх відкриттів в хорі й потім уже на основі глибокої зацікавленості розгорнути систематичне навчання - таке завдання керівника на першому етапі становлення колективу. У цей період згуртуванню хору будуть сприяти спільні відвідування театрів, концертів, виставок, їхнє обговорення, кваліфікований аналіз. До таких заходів необхідно спеціально готуватися, проявляти фантазію в їхній організації й проведенні, залучати до них професійних діячів мистецтва, застосовувати наочні, ілюстративні матеріали (звукозаписи, художні ілюстрації, репродукції). Тут особливо важливий талант і знання керівника як просвітителя.

Самоврядування в хорі

Щоб організаційно творча робота в колективі із самого початку йшла успішно, треба вибрати на загальних зборах Раду хору. До Ради входять зазвичай 4-5 учасників, однак кількісний склад залежить від чисельності хору й масштабів його діяльності. Функції членів Ради розподіляються в такий спосіб: голова керує всією роботою, разом з хормейстером планує теми й час засідань (вони проходять не рідше одного разу в 2-3 тижні), контролює роботу окремих членів Ради. Кандидатура голови Ради підбирається з урахуванням всіх вимог, необхідних у даній роботі, це повинна бути всіма шановна людина, ініціативний, дисциплінований, гарний організатор (у деяких колективах голова Ради йменується старостою або директором хору).

Заступник голови стежить за відвідуваністю, записує нових вступників, веде всю документацію колективу. Один зі членів Ради відповідає за господарську частину, у його веденні перебувають бібліотечка хору, інвентар, костюми, він стежить за підготовкою приміщення до занять. Член Ради з культурно-масової роботи організовує відвідування концертів інших самодіяльних і професійних хорів, музичних і драматичних спектаклів, виставок. Можна виділити ще одного відповідального за випуск стінної газети, оформлення фотовітрин тощо. У деяких колективах у самостійні ділянки виділена робота бібліотекаря, старости класу сольного співу, секретаря.

Рада щорічно звітує про виконану роботу на загальних зборах колективу, що є вищим органом управління хором. Він допомагає керівникові в організаційних питаннях, тобто здійснює певні організаційні функції. Однак це не означає, що хормейстер усувається від цієї важливої роботи. В остаточному підсумку він відповідає за всі сторони діяльності колективу. Керівник завжди повинен бути в курсі справи, членів і рішень Ради, бути присутнім на його засіданнях, направляти (але не придушувати) ініціативу членів Ради, ставити перед ними найближчі й перспективні завдання. Якщо є необхідність, він може на якийсь строк навіть увійти до складу Ради, очолити його.

У питаннях організації й керівництва хормейстерові варто уникати менторського тону. Твердий стиль так само поганий, як і ліберальний, надмірно м'який. Найкраще прагнути до демократичного стилю керівництва, в якому сполучаються строгість і доброзичливість стосовно учасників.

На нашу думку, не варто випускати хоровий колектив "сирим" на сцену для публічного виступу. Деякі керівники поспішають показати свою роботу, заявити про існування новоствореного хору. Та й керівники Будинків, Палаців культури, клубів часом кваплять їх з публічними концертами, хоча колектив до цього буває ще не готовим. У результаті такого поспіху й невдалого виступу учасники хору можуть розчаруватися, зневіритися у своїх силах, і колектив розпадеться. Тому не треба квапитися з першим концертом, важливо дуже ретельно до нього підготуватися, щоб сам факт виступу сприяв закріпленню хору, й подальшому творчому росту.

Організація занять у хорі.

Розглянемо оптимальні варіанти організацій занять самодіяльних хорів. Як правило, учасники зайняті двічі на тиждень, по дві, три години на одну репетицію з десяти - п'ятнадцятихвилинною перервою. Найбільш активний сезон - з вересня до червня. Деякі колективи не переривають заняття й улітку. У цей період у керівника є більше можливостей підсилити індивідуальні заняття, уроки з невеликими групами, ансамблями. У цей же час добре закріплювати музично теоретичні знання співаків. Найбільш просунуті колективи в літню пору організують гастрольні поїздки, не використовуючи для цих цілей час своїх відпусток.

Протягом року репетиції доцільно проводити в такий спосіб: в один із днів тижня - заняття з однією групою (на приклад, жіночою), у другий - заняття з іншою хоровою групою (чоловічою), а в третій день, наприклад, у неділю вдень - загальна репетиція. Заняття з окремими групами - хоровими партіями - дають можливість співакам більш ретельно проробляти матеріал, глибше засвоювати знання й опановувати співочими навичками. Якщо в хормейстера є помічник, можна займатися два дні й в один з них хор розводити по партіях.

Дуже важливо, щоб дні й години занять були закріплені й не мінялися протягом року. Строгий порядок допомагає організувати чітку ритмічну роботу, дисциплінує учасників і настроює їх на серйозний лад.

Керівник повинен забезпечити чіткий ритм і гарний темп репетицій, перед усім подбати заздалегідь і все продумати від плану проведення репетиції до підготовки приміщення до занять.

Створення умов для вокального навчання.

Раціонально організований хоровий спів не тільки сприяє естетичному розвитку, але й оздоровлює людей, підвищує їх працездатність. Правильний спів виліковує деякі недуги (логоневроз, гіпертрофію, захворювання голосового апарата). Для цього керівникові необхідно стежити за санітарними правилами роботи хору. Співаки повинні знати, що не можна співати в хорі під час інфекційного захворювання, в період лихоманки, гострої мутації, місячних, у стані сильної перевтоми, на голодний шлунок.

У приміщенні для хорової роботи бажано мати налаштований рояль, за ним - грифельну дошку з нотним станом, перед ним - ряди стільців, що дозволяють співати в положенні сидячи й стоячи. Найбільш віддалене від диригента місце для співаючих - не більше 6 метрів, відстань між роялем і першим рядом співаючих - до 3 метрів, ширина проходу між рядами - не менш 0,5 метра, дистанція між роялем і дошкою 1-2 метра. Звукоізоляція повинна бути гарною, приміщення обов'язково провітрюватись.

Час безперервного співу (роботи голосових зв'язок) не повинно перевищувати 15-20 хвилин. Найкраще спів чергувати з іншими формами музичних занять - музичною грамотою, слуханням музики - або працювати по черзі з різними хоровими партіями, постійно даючи можливість співакам відпочити, розслабити м'язи голосоутворюючого апарата.

Організація навчально-виховної роботи в хорі.

Навчально-виховна робота - це складова частина й неодмінна умова творчої діяльності непрофесійного хорового колективу. Виконавський рівень, життєздатність, стабільність, перспективи творчого росту - все це залежить насамперед від якості навчально-виховних занять.

Саме поняття навчально-виховної роботи розкриває дві сторони її - навчальну і виховну, які перебувають у нерозривному взаємозв'язку, являють собою єдиний педагогічний процес. Можна лише умовно розмежувати це поняття, щоб краще уявити структуру двох взаємодоповнюючих сторін. Перша з них виконує функцію навчання, а друга - виховну функцію.

Навчання в самодіяльному хорі ведеться за трьома основними напрямками:

· оволодіння репертуаром і вироблення вокально-хорової техніки;