Дитяча казка-опера "Колобок"

Ґрунтовність підготовки студентів до театральної діяльності показує, що драматична гра розглядається англійськими колегами, як універсальний інструмент впливу і на особистість вихованців, і на самих майбутніх вихователів. Адже, на думку багатьох авторів, освіта без театралізації є неповноцінною.

Драматичне мистецтво займає вагоме місце і в практиці шкіл Канади. Тут мистецтво театралізації розраховано не стільки на реакцію глядача, скільки на активізацію потреби учнів у творчому самовираженні. Драматичні уроки є формою організації навчального процесу, в якому за допомогою елементів театральної гри школярі опановують знання з історії, літератури музики, географії, біології, образотворчого мистецтва. Саме зміст цих предметів стає сюжетною основою драматизацій.

Крім цього, широко використовується театральна імпровізація учнів Правила її організації полягають в тому, що учні не обговорюють попередньо ситуацій інсценування, тобто не складають заздалегідь певного сценарію Найчастіше в імпровізаціях розкриваються теми моральної поведінки людини, наприклад: "Як має поводити себе новачок у класі?", "Як слід будувати свої відносини з людьми?", "Як треба поводити себе вдома?" та ін.

Дійовою формою навчання мистецтву живого слова є так звана "усна інтерпретація". Вона передбачає оволодіння учнями технікою мовлення, логікою побудови речення, емоційно-образним сприйняттям та відтворенням художнього тексту. В процесі індивідуального і хорового читання учні повинні засобами інтонаційної виразності передати характер того чи іншого персонажа. Мистецтво сценічного перевтілення розвивають і такі види драматичної творчості, як інсценування окремих епізодів творів, сценічна інтерпретація поезії або прози, постановка авторської п'єси.

Підготовка вчителів до використання драматизації у навчальному процесі здійснюється в педагогічних закладах Канади. Причому існує певна специфіка такої підготовки, що залежить від фахового профілю майбутньої діяльності студентів: філологічного, дошкільного, історичного тощо.

Французький досвід театральної шкільної діяльності охоплює широкий спектр форм і методів роботи з дітьми від різноманітних самодіяльних гуртків до участі у виставах професіонального дитячого театру. Оскільки практично всі предмети включають так чи інакше елементи драматизації, то в школах існує посада "аніматора" (від французького "оживлювати"). Такий фахівець для проведення занять зі школярами обов'язково повинен мати спеціальну театральну підготовку (автора і режисера). [12, ст8-19]

Досить поширеною формою мистецької освіти учнів с проведення театральних уроків, до яких залучаються професійні актори. Як правило вони відбуваються за такою схемою: для встановлення контакту з дітьми актори показують етюди, в яких розповідається якась історія; потім дітей просять повторити те, що вони побачили; для діалогу-обговорення дітям пропонують порівняти різні сценічні інтерпретації образів; потім актори знову показують історію, враховуючи підказки дітей. Безпосередній контакт з художньою творчістю допомагає школярам зрозуміти театр як цілісний феномен, що розвиває здатність до художнього сприйняття, почуття прекрасного, сприяє дитячому самовираженню.

Театральні уроки можуть бути перспективними і для педагогічної практики нашої країни. Досвід подібної діяльності доцільно врахувати у розробці перспективних методик мистецької освіти.

Самодіяльна театральна творчість школярів має вагому виховну дію тоді, коли піднімає важливі питання моралі, світогляду, соціального розвитку сьогодення. Театр, який вводить школярів у світ народної філософії, глибинної сутності народного життя, є народознавчим театром. Тому навчально-виховні заклади мають звернути на їх організацію особливу увагу.

Серед різних видів театру (ляльковий, драматичний, фольклорний, етнографічний, літературний тощо) особливий виховний потенціал має поетично-фольклорний театр, використання якого пояснюється, насамперед, тим, що для формування гармонійно розвиненої особистості необхідно задіяти надбання національної культури в усіх її основних виявах і жанрах - пісенному, поетичному, хореографічному, декоратавно-вжитковому, філософському тощо. На жаль, поширена практика відтворення свят та обрядів не може дати бажаного результату, оскільки функції обряду набагато складніші, ніж ті, що може відтворити сцена, та й обрядові дії у своєму природному побутуванні стали значно простішими.

Отже, слід вести пошук нових форм національного виховання, які ґрунтуються на провідних ідеях народної філософії та педагогіки, мають

До відповідний емоційний та інтелектуальний потенціал г естетики та соціально-моральних проблем сьогодення.

Поетично-фольклорний театр є сучасною формою залучення дітей молоді до народних надбань. Проста демонстрація обряду є мало зрозуміло для сучасного школяра, а от слова, дії персонажів поетично-фольклорної вистави можуть пояснити смисл давнього обряду, звичаю, висвітлити їх глибинну філософську сутність.

Поетично-фольклорний театр - театр символічний, знаковий. Через образ, символ можна фунтовно висвітлити різноманітні процеси духовного життя, наблизити їх до школярів. У цьому поетично-фольклорний театр спирається на досвід шкільного театру ХУІІ-ХУШ ст. - видатного явища історії, культури, педагогіки України. Символічною основою театру є давньоукраїнська міфологія. Звернення до міфології збагачує емоційний світ підлітка образами прекрасних, гармонійних героїв давнини, допомагає розумінню і сприйняттю народного світогляду, для якого характерними є шанування природи, культ Матері, Дитини, віра в обов'язкову перемогу Світла і Добра. [22, с.39]

Мова поетично-фольклорної вистави є, переважно, віршованою. Цим зберігається тісний зв'язок із народною поезією, з характером сприйняття світу в Україні. Важливою складовою частиною вистави є пісня - прадавня або створена в наш час на основі фольклору. Посилюють емоційне сприйняття вистави хореографічні малюнки-символи. Тим самим поетично-фольклорний театр створює умови для висвітлення національної культури цілісно, у гармонійній єдності поетичного слова, легенди, казки, пісні, танцю, народної та української класичної музики тощо. [26, с. 15-19]

Дитячий поетично-фольклорний театр є театром інтелектуальним (на противагу поширеному розважальному). Тут звертаються не лише д обрядів, а й до найважливіших моментів історії" нашої Батьківщини. Ц театр можна розглядати і як художній, і як дидактичний - завдяки йому підлітки набувають знання основ народної культури. У той же час театр є джерелом яскравих емоцій та почуттів, він формує естетичний смак, розвиває художні здібності дітей.

Беручи участь у діяльності поетично-фольклорного театру, школярі прилучаються до національної культуротворчості; тут відкривається широкий простір для фантазії, уяви, ініціативи, створення власних сценаріїв поетичних вистав, опрацювання відповідної літератури тощо.

2.2 Педагогічний потенціал музИнчно-драматичних творів для дітей

Музика для дітей є вагомою галуззю творчості українських композиторів. Започаткована класиками, вона плідно розвивалась у XX ст і продовжує створюватись у наш час. Вона виконує важливу роль у музично-естетичному вихованні підростаючого покоління, сприяє духовному збагаченню дітей і юнацтва, посиленню їх здатності ширше сприймати навколишній світ.

Музика для дітей поділяється на два основні види: для слухання і для виконання її дітьми. Обидва види включають театральну, оркестрову, вокальну - сольну, ансамблеву і хорову та інструментальну - для сольного виконання на різних інструментах, а також для ансамблів. До театральної музики відноситься передусім оперна і балетна музика, а ще мюзикли та музика до вистав у різного типу театрах: юного глядача, лялькового театру тощо. В усіх цих галузях творчості українські композитори мають чималі здобутки. Крім цього, починаючи з 2-ї половини XX ст., українські митці створили багато музики до мультфільмів.

Перші українські опери для дітей були створені ще в кінці XIX ст. М. Лисенком "Пан Коцький" (1891) та "Зима і Весна" (1892) - поставлені в різний час на сценах професійних театрів, а також "Коза Дереза"(1893), яка користується особливою популярністю серед юних виконавців (виконується дітьми постійно у різних колективах до сьогодні). В основу всіх трьох опер М. Лисенка покладено українські народні казки, музика побудована на відомих народних піснях і танцях, мелодії яких легко запам'ятовуються, і тому ці опери добре сприймаються дітьми.

У перших десятиліттях XX ст. були створені дитячі опери К. Стеценка, теж на народній основі. Це: "Лисичка, Котик і Півник" (1910) та "Івасик телесик" (1911), а також опера М. Леонтовича "На русалчин Великдень", закінчена, відредагована і оркестрована М. Скориком.

Остання була поставлена в Київському театрі опери та балету ім. Т. Шевченка до 100-річчя від дня народження композитора (1977). Вона приваблює юних слухачів своїм фантастичним сюжетом, яскравою музикою, що увібрала в себе поезію і самобутність обрядових пісень Поділля.

у зО-40-их роках з'явились опери С Компанійця на лібрето М. Пригари "Вовк і семеро козенят" (1939), І. Польського "Терем-Теремок" на власне лібрето за С. Маршаком (1949), що йшла в багатьох театрах колишнього Радянського Союзу та опери на той самий сюжет 1. Драго. Однією з кращих дитячих опер другої половини XX ст. є "Казка про загублений час" (1951) Ю. Рожавської на лібрето Л. Компанієць за однойменною казкою Є. Шварца. Розвиток драматургії тут відбувається за принципом контрастно-динамічного чергування наскрізних епізодів, що наближує її до жанрового типу музичної драми. Опера Ю. Рожавської йшла у київському оперному театрі. А у Львові в оперному театрі була поставлена опера-казка Б. Янівського "Царівна жаба", у Києві в Державному музичному театрі для дітей і юнацтва - опери "Буратіно" О. Білаша, "Золоторогий олень" О. Костіна за літературною основою Д. Павличка, (у 80-х роках), а в 90-х роках нова версія казки "Івасик-телесик" - опера І. Щербакова "Пастка для відьми" на лібрето Г. Конькової, в київському театрі музичної комедії -"Чиполіно" Б. Алексеєнка у співавторстві з Ю. Котиленцем на основі п'єси

Джанні Родарі.

До опер, написаних спеціально для дитячого виконання, належать "Марійка -- розгубійка" Б. Алексеєнка, "В зеленому садочку" А. Філіпенка, "Якщо є друзі" М. Завалішиної "Королева - Зубна щітка" В. Шаповаленка. Дві останні виконувались також професіональними артистами, записані у фонд Українського радіо. [17]

Не менш інтенсивно працювали композитори в галузі балетної музики. Серед авторів - Д. Клебанов, який створив перший в українській музиці балет "Лелеченя"(1937), Коломієць написав балет "Улянка" (1962) про дружбу дітей і їхню любов до природи, М.Сильванський - балет-казку "Надзвичайний день" (1964). Побут сучасних дітей тут поєднується фантастикою. Популярний балет_"Кіт у чоботях" В. Гомоляки (1963) за казкою Ш. Перро йшов у Київському оперному театрі, "Дюймовочка" Ю Русинова за казкою Г. X. Андерсена (1964) багато років ішла на сцені Одеського оперного театру. У 80-х роках був створений балет "Снігова королева" Ж. Колодуб теж за Г. X. Андерсеном, який був поставлений на сцені Донецького оперного театру. [30]

Цікавий зразок поєднання фантастичної казки з сучасністю і в змісті і в засобах музичного розкриття дає балет Ю. Рожавської "Королівство кривих дзеркал" (1965) за казкою В. Губарєва. Всі ці балети отримали сценічне втілення в різних театрах у виконанні професійних артистів. Балет "Королівство кривих дзеркал" виконувався також дитячою хореографічною студією Жовтневого палацу в Києві, був показаний на сцені Кремлівського палацу в Москві. Для виконання дітьми були створені балети А. Мухи "Мрії" (1969) та "Івасик" (1971, у співавторстві з І. Віденським (лібрето Н. Скорульськоі), Ж. Колодуб "Пригоди дівчинки-Веснянки" (лібрето Л. Бондаренко) та ін.

Серед мюзиклів набули популярності "Пригоди Гекльберрі Фіна" Жанни і Левка Колодубів. У ляльковому театрі упродовж багатьох років йшли вистави з музикою українських композиторів - В. Гомоляки "Великий Іван" (відзначена почесним дипломом), А. і В. Філіпенків "Барвінок", В. Шаповаленка "Пригоди Піфа" і "Наш веселий Колобок". Для дитячих театрів писали музику М. Колесса, І. Вимер, М. Кармінський, Н. Юхновська, В. Філіпенко, Б. Янівський, Ю. Шевченко, М. Чембержі та ін.

У другій половині XX ст. особливо в 60-80-х рр. інтенсивно розвивалась галузь мультиплікаційного мистецтва. Успіхам мультфільмів для дітей великою мірою сприяла яскрава і образна музика композиторів Б. Буєвського, Л. Грабовського, М. Скорика, І. Карабиця, Є. Станковича, Л. Дичко, М. Завалішиної, О. Канерштейна. Л. і Ж. Колодуб, О. Киви, В. Кирейка, А. Коломійця, Я. Латиського, А. Мухи, Ю. Рожавської, Г. Гембери, В. Шаповаленка, А. Штогаренка, Я. Цегляра та ін.

Українські митці зробили внесок і в розвиток програмної симфонічної музики для дітей. В її основі - сюжети з життя школи і дозвілля учнів казкових героїв відомих літературних творів українських та зарубіжних письменників, українського фольклору. До цікавих її зразків належать "Симфонічні казки" А. Штогаренка з циклу "Дорослі дітям", а також його "Молодіжна сюїта", "Симфонічна сюїта "Лис Микита" І. Вимера за казкою І.Франка, "Піонерський бал" А. Мухи, "В зоопарку" О. Левицького. "На шкільному карнавалі" В. Шаповаленка тощо. За прокоф'євськими традиціями композитор М. Сильванський створив новий в українській музиці жанр симфонічну казку для читця з оркестром "Івасик-Телесик" на слова П. Тичини, а також для читця та інструментального тріо "Кіт хвастун" на вірші Г. Бойка. Менше творів написано для виконання дитячими симфонічними оркестрами та інструментальними ансамблями. В їх числі: "Симфонієти" М. Тіца та І. Польського, "Маленька сюїта" І. Мартона "Парафраз на тему народної пісні "Думи мої"" Д. Клебанова для симфонічного оркестру, "Поема" В. Борисова для камерного оркестру і арфи, "Молодіжний квартет" для струнних інструментів В. Барвінського, "Маленький вальс", "В гаю зелененькім", "Ой зацвіли фіалочки" Б. Фільц для ансамблю скрипалів, її ж "Пісня" та "Скерцо" для скрипки, віолончелі та фортепіано, "Шарманка" для ансамблю духових інструментів, "Поема" для двох фортепіано Ю. Щуровського, цілий ряд п'єс для ансамблю духових інструментів А. Мухи , "Сюїта з трьох частин для трьох флейт без супроводу" Ж. Колодуб та ін.

Чимало музичних творів написано українськими митцями для різних інструментів для сального виконання у супроводі фортепіано, зокрема великою популярністю користується "Інтермеццо" для скрипки і фортепіано Л. Ревуцького. "Мелодія" для скрипки а також у варіанті для струнного оркестру М. Скорика, "Аркан" та "Романс" для скрипки і фортепіано Б. Фільц, "Мелодія" для віолончелі і фортепіано та "Іспанський танець" для ксилофону та фортепіано Ю. Щуровського, "Альбом п'єс" для дзвіночків Ж. Колодуб, її ж "Три п'Чси для гобоя соло (імпровізації )" та ін.

Композитори звертаються також до створення педагогі репертуару в інструментальних жанрах великих форм, які сприяють позви художнього смаку і віртуозних навиків у юних виконавців. Це - концепт' для скрипки з оркестром А. Штогаренка, концерт для скрипки на народ ' теми К. Шутенко, Концерт для скрипки з оркестром Г. Фінаровського тп фортепіанні концерти з оркестром М. Сильванського, Молодіжні концерти для фортепіано з оркестром Ю. Знатокова, М. Скорика, Б. Фільц той фортепіанні концерти з оркестром І. Берковича, концертіно для фортепіано з оркестром Л. Шукайло, Б. Фроляк, концертіно для двох фортепіано Т. Сакаєвої-Ростимашенко тощо.

Значним внеском для народних інструментів є два концерти для баяна, концерт для бандури з оркестром, концерт для балалайки з оркестром К. Мяскова, три концерти для баяна Я. Лапінського, "Концертино-рондо" для баяна з оркестром народних інструментів та ін.

Серед сольних інструментальних творів найбільше написано для фортепіано. Міцний фундамент цієї галузі був закладений класиками українського мистецтва М. Лисенком, П. Сокальським. Я. Степовим, В. Барвінським, С. Людкевичем, В. Косенком, Л. Ревуцьким. Значний внесок у фортепіанну літературу для дітей і молоді зробили М. Колесса, Б. Кудрик, Н. Нижанківський, А. Штогаренко, Л. Булгаков, М. Гржибовський, В. Барабашов, Ю. Знатоков, О. Жук, І. Ковач, В. Кирейко, І. Шамо, А. Коломієць, І. Беркович, М. Сильванський. Останній створив цікаві програмні п'єси - музичні картинки за казкою О. Пушкіна "О попе и его работнике Балде". "Пригоди Мюнхаузена та ін.

У 60-90-х р.р. XX ст. звернулись до написання фортепіанної музики композитори: М. Скорик (цикл п'єс "В Карпатах". "Бурлеска", "Чотири п'єси для дітей" та ін.), написано велику кількість окремих творів, а також циклів п'єс, варіацій, надрукували свої авторські збірники: Ж. Колодуб ( Весняні враження", "Снігова королева". "П'ять поліфонічних п'єс" та ін.), Л. Колоду ("Альбом для дітей"), В. Подвала ("Збірники 12 дитячих п'єс" (перший зошит), "12 дитячих п'єс" (другий зошит), Б. Фільц ("Закарпатські новелети" "Лемківські варіації", "Фортепіанні цикли", в тому числі "Київський триптих", "Шість візерунків", "Калейдоскоп настроїв", "Музичні присвяти" також "Весняне рондо", "Карпатський етюд" та ін.), Л. Дичко ("Писанки") Г. Сасько ("Відгомін століть", "Мозайка"), Ю. Щуровський ("Райдуга" "10 маленьких прелюдій та фуг", "Прогулянка", "Фортепіанні твори для дітей" "Після перегляду Куінджі", а також "Варіації"' та "Калейдоскоп"), М Степаненко ("Образи", "Про звірів" (сюїта), цикли Л. Шукайло ("Пори року" "Чотири прелюдії", "Шість прелюдій", "Симфонічні варіації, сюїта "За мотивами російських народних казок" та ін.), О. Костін ("Російський лубок" - цикл п'єс, "Дмитрикове сонце" - збірник п'єс), О. Білаш ("Тетянчин альбом" - 10 п'єс для фортепіано) та ін.

І все-таки найбільш масовою і доступною для виконання дітьми різних вікових категорій є вокальна музика. Вона виконується в дитячих садочках, школах, училищах, на учбових заняттях і в різноманітних дитячих колективах художньої самодіяльності, учасники яких нерідко досягають високого фахового рівня.

Великий внесок у цю галузь зробили композитори-класики М. Лисенко, М. Леонтович, К. Стеценко, Я. Степовий. Ще в 1875 р. М. Лисенко опублікував свій перший посібник для дітей "Молодощі", до якого увійшли 25 дитячих ігор та 13 веснянок із фортепіанним супроводом композитора, згодом "Збірку пісень у хоровому розкладі, пристосованому для учнів молодшого та підстаршого віку в школах народних" (1908). У 1907 р. був надрукований популярний збірник пісень для сім'ї та школи на 1-2 голоси з супроводом фортепіано "Луна", упорядкований К. Стеценком. До нього увійшли обробки народних пісень М. Лисенка, О. Кошиця, М. Леонтовича та п'ять власних обробок упорядника. Згодом, у 1918 р. К. Стеценко опублікував також ще свій "Шкільний співаник" у трьох випусках за принципом поступового ускладнення. У першому випуску - одноголосі пісні для сольфеджування, у другому - його двоголосі обробки, у третьому - обробки на три і чотири голоси не тільки К. Стеценка, але й інших українських композиторів - М. Лисенка, М. Леонтовича, Я. Степового і О Кошиця. [20]

У 20-х роках XX ст. з'являється багато збірників для дитячих хорів-"Проліски" у трьох випусках Я, Степового (1922), "Слобожанські народні пісні для школи" в супроводі фортепіано В. Ступницького (1928)

"Весняночка" В. Верховинця (1924) - методичний збірник пісень, складений з дитячих ігор, численні публікації творів М. Леонтовича, що виходили друком окремими збірниками у видавництві "Книгоспілка" у Києві і Харкові.

Переважна більшість його обробок, адресованих школярам, була опублікована у збірниках "Дударик. "Збірник пісень М. Леонтовича, "Музичні твори". Збірники У-УІ, "Повний збірник народних пісень М. Леонтовича". Майстер обробки М. Леонтович написав понад 50 обробок українських народних пісень, призначених для дітей шкільного віку. Серед найпоширеніших у навчальному процесі є найкращі зразки цього жанру: "Щедрик", "Дударик", "Мак", "Грицю, Грицю, до роботи", "Ой, з-за гори кам'яної", "Ой сивая зозуленька", "За городом качки пливуть", "Женчичок- бренчичок", "Гра в зайчика", "Зашуміла ліщинонька" та ін. Вони увійшли у програми загальноосвітніх шкіл, виконуються багатьма дитячими колективами на численних хорових фестивалях останніх десятиліть, особливо на конкурсах ім. М. Леонтовича. [29]

Одним з найбільш вагомих мистецьких досягнень у галузі музики для дітей 20-х років стали твори Л. Ревуцького. Він гармонізував 26 історичних пісень для триголосого шкільного хору без супроводу до книги свого брата Д. Ревуцького "Історичні думи та пісні історичні" (1919), а також блискуче, високохудожньо опрацював зразки дитячого фольклору 20 народних пісень для голосу з фортепіано, що увійшли до збірника "Сонечко" (1926). Серед них цікаві і оригінальні дитячі скоромовки, заклики весни, дощу, звертання до пташок, сонечка, як до живих істот. Тут майстерно використано багатий арсенал засобів музичної виразності, правдиво розкрито психологію дитини її уявлення про світ і навколишню природу.

У шкільних збірниках 20-х років подано чимало пісень і хорових мініатюр на слова Т. Шевченка, Лесі Українки, Л. Глібова, Б. Грінченка Олександра Олеся, П. Куліша, В. Пачовського, С. Черкасенка, С. Суданською та ін., "Кобзар" (20 пісень) та "П'ять шкільних хорів на слова Т. Шевченка" авторські збірники Я. Степового: "Музична хрестоматія на вірші українських письменників для двоголосого та триголосого хору" II. Батюка (1922) та ін Для прищеплення навиків акапельного хорового співу українські автори написали цілий ряд нескладних творів для хору без супроводу (В.

Верховинець, П. Козицький "10 шкільних хорів" (1922)). Тоді ж були започатковані циклічні жанри. Серед них - хорова сюїта "Волошки" та кантата "Здрастуй, весно" П. Козицького. У 50-х роках були створені сюїта для дитячого хору і симфонічного оркестру "Щасливе дитинство" І. Вимера на сл. П. Голубничого (1953), кантати Є. Юцевича "Як весело нам нині" на сл. В. Бичка (1959) та "Хочемо миру" Т. Шутенко на сл. І. Неходи (друк 1962), "Зима" на сл. О. Марунич Л. Левітової (надруковано 1961 р.), її ж вокально-симфонічну картину "Здрастуй, весно" теж на сл. О. Марунич, хоровий цикл "Місяць за місяцем" М. Завалішиної на сл. Н. Забіли (друк 1963). Новаторськими пошуками, що увінчались справжнім художнім успіхом, позначені кантати Л. Дичко - "Сонячне коло" (слова Д.Чередниченка), "Здрастуй, новий добрий день", "Весна" та "Слава робочим професіям" (всі три на слова Є. Авдієнка), "Барвінок" на слова С. Жупанина, а також її хорова партита "Дванадцять місяців" на слова М. Сингаївського.Всі вони написані у 70-х рр. XX ст.

Чимало спеціальних педагогічних і дитячих видань виходило з друку Ще в довоєнний час у Львові та Ужгороді, зокрема видання товариства "Просвіта", "Рідна школа" та ін., журнали "Дзвіночок", "Світ дитини", "Малі друзі", де друкувались пісні для дітей різного віку. Серед них: "Українське дозвілля" (1936), В. Щурат Б. Вахнянин "Дітвора співає, в садочку гуляє" (1936), Ф. Колесса "Шкільний співаник" (у двох частинах, 1925) М Гайворонський "Співаник" (1922), Я. Ярославенко "Співаник Торбана нотами" (1927), П. Щуровська-Россіневичова "21 народна пісня в 3-голосому укладі для шкільних хорів" (Ужгород, 1936).

Значний внесок у галузь пісенно-хорової музики для дітей зробили також композитори М. Вериківський, В. Косенко, Г. Верьовка, В. Борисов Т Шутенко, К. Богуславський, Ф. Надененко, А. Штогаренко М. Тіц, Ю Мейтус та ін. Починаючи з 50-х років особливо плідно в цій галузі працював А. Філіпенко, створивши понад 300 пісень для дітей різного віку. Вони набули великого поширення в дитячих садках, школах, виконувались на урочистих концертах ("Ой весела дівчина Олена", "По малину в сад підем" на сл. Т. Волгіної, "Спасибі тобі, Вітчизно" на сл. Л. Реви). Великою любов'ю у школярів користуються пісні П. Майбороди, особливо пісні "Вчителько моя" "Рідна стежина" та ін. на слова А. Малишка.

Тоді ж з'явилися пісні А. Кос-Анатольського, І. Шамо, Ю. Рожавської, М. Завалішиної. М. Дремлюги, згодом А. Мухи, В. Шаповаленка, І. Карабиця, Б. Фільц, В. Дичко, К. Шутенка, Б. Алексєєнка, Ю. Шевченка, О. Яковчука, І. Кириліної, Ж. Колодуб, М. Корчинського, Л. Левітової, М. Кармінського, К. Мяскова, В. Тилика, В. Подвали, В. Дробязгіної, І. Голубова та ін. Більшість з названих композиторів видали цілий ряд авторських збірників, їхні твори входять у шкільні програми, репертуарні збірники провідних хорових дитячих колективів України, виконуються як окремими артистами-солістам й в концертах для дітей, так і самими дітьми різного віку в дитячих садках, школах, училищах, різноманітних колективах художньої самодіяльності, в серйозних концертах духовної музики у соборах і церквах під час великих християнських свят, а також Всеукраїнських та Міжнародних мистецьких фестивалів і конкурсів в Україні та за її межами. Високі нагороди і призові місця українських дитячих хорів на мистецьких форумах на батьківщині та в багатьох країнах Європи й Америки засвідчують не лише високий фаховий рівень хорових колективів і їх керівників, але також і хорової творчості українських композиторів, музика яких звучить виконанні цих колективів. [27, с. ЗО]

Серед авторських збірників пісень і хорів для дітей декілька випусків пісень А. Філіпенка, що вийшли друком під загальною назвою "Співайте малята" (Зошит 1-ий, 1955; Зошит 2-ий, 1955; Зошит 3-ий, 1956; Зошит 4-ий 1960), його ж "Пісні для дітей дошкільного віку, (1965) та збірник на сл С Макшанцевої для найменших дітей "Ясельчата - весельчата" (1979); М. Зава- лішиної "На старт" і "Соняшник" (1975); Т. Шутенко "Малятам - школярам" (1959), "Пісні для школярів" (1963); "Пісні для дітей" (1965), Ю. Рожавської "Пісні-малюнки" (1963), "Срібний дзвін" (1950), "Три пісні для дітей" (1954) "Чотири пісні для дітей" (1961), "Шість пісень для дітей" (1961); В. Рождественського "Пісні для дітей молодшого віку" (1952); І. Віденського "Пісні для дітей" (1962), "Пісні для дітей" (1965); Г. Гембери ""Чотири пісні. Для дошкільнят" (1961); Л. Левітової "Заспіваймо пісню дзвінко. Пісні для дітей молодшого віку" (1959); А. Кос-Анатольського "Чотири дитячі пісні на слова І. Блажкевич" (1966, друк 1971), "Пісні для дітей" (1974)7 "Журавлик" (1979), "Сонечко" (1983); Б. Фільц "Від льоду до льоду" (1965), "Смерічка" (1973), "Любимо землю свою" (1977), "Ладоньки" (1982), "Від зими до зими" (1983), "Весняний дзвін" (1987), "Жива криниця" (1998), "Світе тихий" (2000), "'Сонце в жменьці" (2000); Ж. Колодуб "Музична абетка" Збірка пісень на народні тексти (1991); О. Білаша "Алфавітні усмішки" на вірші Г. Чубач (1993), "Пшениченька" (1997) та ін.

Крім цього українськими композиторами створено значну кількість обробок народних пісень різних народів для дитячих хорів, ансамблевого та сольного виконання. Вони опубліковані у різних збірниках ("Народні пісні для шкільного хору". Упор. 3. Лівчак, А. Касперт (1956); "Полинула чечіточка". Українські народні пісні для дітей. Упор. А. Верещагіна (1983); "Перепілонька". Білоруські народні пісні (українською, російською та білоруською мовами). Упор Д. Лукас. Обробки Б. Фільц, А. Мухи та білоруських композиторів (1982)) або в авторських збірниках (Ж. Колодуб "Обробки пісень народів світу для дітей". Зошит 1-ий (1979); та "Обробки пісень народів світу для дітей". Зошит 2-ий (1986).

За час незалежності нашої держави українські митці почали активно створювати духовну музику на канонічні тексти. Серед них слід назвати таких композиторів як Л. Дичко (авторка масштабних літургій), В. Степурко, Г. Гаврилець, Б. Фільц, В. Польова, І. Щербаков, релігійні твори яких посіли гідне місце у сучасній виконавській практиці. Частина з них вийшли друком у збірці "Духовні твори українських композиторів для дитячого хору" (К., 2000), увійшли до репертуару дитячих хорових колективів різних регіонів України.

2.3 Постановка дитячої опери М. Чопик та В. Войнарського “Колобок”

Можливості театру, як засобу виховання є великими. Як синтетичне мистецтво, що одночасно діє на глядача словом, дією, пластикою актора, світлом, музикою, скріплене контактом з глядацькою аудиторією, театр забезпечує колективність творчого процесу, що є неоціненним засобом виховного впливу на дітей.

Театральне мистецтво вплітається в життя школярів, розвиває і закріплює такі якості особистості, як довільна і мимовільна увага, асоціативне мислення, навички спілкування, зовнішню і внутрішню зібраність, допомагає подолати надлишкову скутість і сором'язливість, привернути увагу дітей до технічних робіт з оформленням вистави, дає можливість розширити діапазон застосування творчих якостей школярів.

Сучасна теорія педагогіки і психології, практика театрально - творчого виховання і навчання вказують на високу художньо - виховну ефективність занять шкільним театром. Як показала практика, участь школярів у створенні вистави веде до росту духовної культури особистості, ефективно сприяє естетичному, розумовому, фізичному, соціальному становленню, саморозвитку і самореалізації особистості, формуючи високий рівень загального розвит В дитячому спектаклі режисером є вчитель, акторами - діти.

Всю режисерську роботу, яка проводилась під час постановки казки “Колобок” М. Чопик та В.Войнарського, можна поділити на такі етапи:

· знайомство з п'єсою;

· вивчення середовища,в якому діють персонажі;

· аналіз п'єси, характеристика дійових осіб;

· детальний план втілення п'єси на

· запис музичних фонограм;

· підбір і праця з акторами;

· виготовлення декорацій і костюмів;

· генеральна репетиція - остаточна перевірка всієї підготовчої роботи до вистави.

Перш за все визначається тема, ідея, завдання, жанр вистави. Своє образне бачення вчитель занотовує на папері і накреслює композицію, проект, тобто, створюється постановочний план. В ньому охоплена вся організаційна робота. Перед тим, як розпочинається робота, вчителем уважно вивчається п'єса. Тут має значення все: будова хати чи іншого приміщення, устаткування, предметів вжитку, особливо одягу казкових героїв. Тільки після цього детального аналізу виготовляються декорації, одяг, пишуться музичні фонограми, продумується освітлення сцени.

Наступний крок - ретельний підбір виконавців ролей. Це дуже відповідальний етап, адже від нього залежить половина успіху постановки.

Репетиційний процес починається з ознайомлення дітей зі сценарієм, згодом проводиться робота з кожним актором окремо. Після цього діти відпрацьовують свої номери: діалоги, сольні партії, дуети, хорові сцени, танцювальні номери. Поступово йде робота над епізодами: декілька номерів об'єднуються в єдине ціле ( вокально - хорові і діалоги ). Все це поетапно вимальовується в сюжетну лінію.

На етапі вивчення тексту зустрічаються труднощі з дикцією, правильною вимовою. Адже діти, особливо молодшого шкільного віку, мають звичку нечітко вимовляти приголосні, роблять неправильні наголоси в словах, плутають склади, переставляючи їх місцями, і ще багато інших помилок.

Перша зведена репетиція виявляє загальний сценічний образ вистави . Відтепер всі репетиції проводяться на сцені. Уточнюється сценарний план, корегуються репліки і дії героїв, відпрацьовується кожен рух, жест, інтонація, синхронність і одночасність танцювальних рухів. Кожен номер - це єдине ціле, малюнок в цілісній картині.

Під час проведення репетицій відбувається основне дійство - гра дітей. Вони створюють образи персонажів, розігрують ситуації - творять, грають, бавляться.

Найцікавіший момент - створення декорацій , костюмів, музики та світлового оформлення. В цьому діти беруть активну участь, вносять власні пропозиції, ідеї. В післяурочний час поспішають на допомогу у підборі костюмів, реквізиту, виготовленні декорацій.

Музично - інструментальний супровід найкращим чином забезпечується оркестровим звучанням, тому автором даної дипломної роботи було виконано аранжування всіх музичних номерів казки і відтворено їх на електроінструменті, що імітує живе звучання оркестру. До кожного номера ретельно підбирався склад інструментів, який максимально зміг би передати характер персонажу, його риси , відповідний тембр і діапазон звучання. Так, наприклад, музична характеристика ведмедя відтворена віолончеллю і контрабасом в низькому регістрі, а оси - скрипкою і флейтою-“ріссоІо” в високому. Використовуються також шумові ефекти, які певною мірою сприяють розкриттю ідейно - художнього змісту опери.

Та чи не найбільше зусиль і затрат часу у постановці дитячої казки - опери припадає на підготовку музичної частини вистави. Пояснюється це тим, що діти - не професіонали у музиці, їхні голоси ще не сформовані, звукові діапазони обмежені. Постановка окремого музичного номера вимагає одночасного опрацювання співу, танцю і акторської дії. Це все поєднувати - для дітей виявилось досить складно. Типова схема постановки музичного номера така: спочатку вивчався співочий матеріал, потім, додавався сценічний рух (танець), далі відпрацьовувались мізансцени і зводились до ансамблю з іншими персонажами. Складними до вивчення були також ансамблі та хорові епізоди. Специфіка хорового співу зовсім відрізняється від традиційної: хористи тут - казкові персонажі, які грають, рухаються по сцені.

Постановка музичної казки - це колективна робота, зусилля багатьох людей, що працювали заради єдиної мети - створення вистави. Поряд з дорослими працювали і діти, як активні співтворці. Творчість кожного - це вияв ідейно-творчих намірів всього колективу.

Сьогодні ми повинні всебічно сприяти такій колективній творчості, підтримувати, брати активну участь в постановках вистав, вихованні і становленні підростаючого покоління.

музичний казка школа опера

Висновки

Театральні дійства беруть свій початок ще з часів сивої давнини, коли життя людей проходило в гармонії з природою і було нерозривно пов'язане з нею.

В середовищі українців найбільш популярними були музично драматичні дійства, які знайшли своє відображення ще в сакральних дійствах дохристиянської Русі; знайшли своє продовження в шкільній драмі, шкільному вертепі, а згодом, в музично - драматичних виставах українського театру.

Основоположником української дитячої опери - казки є М.В.Лисенко. Це один з найвидатніших українських композиторів, який заклав міцний фундамент для розвитку української національної музики і повною мірою сформував модель національної опери та її жанрові різновиди. Під впливом композиторської творчості Лисенка формувалися естетичні та професійні риси його послідов ників: К.Стеценка, М.Леонтовича О.Кошиця, Я.Степового, О.Нижанківського, С.Людкевича та інших.

Автори музичної казки “Колобок” М.Чопик та В.Войнарський продовжують традиції творення музики для дітей. Спостерігаючи за сучасним розвитком професійної музичної творчості, можна стверджувати що українські композитори приділяють значну увагу вокально - хоровому та інструментальному жанру для дітей, але музично - драматичний жанр, в якому поєднуються музика, слово і дійство, зустрічається рідко.

Віршований текст казки “Колобок” Марти Чопик пронизаний любов'ю до української землі, рідної мови, традицій та шаною до маленької душі. У казці відчувається тісний зв'язок із народною поезією,з характером сприйняття навколишнього світу. Збагачується емоційний світ дитини образами прекрасних, гармонійних героїв, допомагає в розумінні народного світогляду, для якого є головним шанування природи, Світла і Добра. Казка залучає дітей до народних надбань, пояснює їх, висвітлює глибинну філософську сутність народності.

Органічно вплітає свою власну музичну думку до поетичного тексту самобутній музикант Володимир Войнарський. В музиці автора відсутні штучність і надуманість, а притаманні щирість вислову, простота, ясність музичного мислення, доступність, художня образність. Важливою складовою частиною вистави поряд з вокальними номерами, створеними на основі фольклору, є також хореографічні композиції. Цим композитор створює умови для висвітлення національної культури цілісно, у гармонійній єдності поетичного слова, казки, пісні, танцю і української музики.

Музична казка “Колобок” є джерелом яскравих емоцій та почуттів, вона формує естетичний смак, розвиває художні здібності дітей.

Дитячий театр має в собі великі можливості розкриття і реалізації юної особистості ,яких немає в традиційній навчальній діяльності: це створення стійких умов для природної мотивації процесу творення. Це орієнтація на конкретного індивідума - творця художніх форм.

Серед усіх видів театральної творчості особливе місце займає музичний театр, де музика і дія, як єдине ціле, створюють дієвий засіб повноцінності вираження і сприйняття.

Театральне мистецтво має чи не найбільшу силу впливу на особистість, її почуття і розум, бо синтезує в собі різні форми творчої діяльності, які у своїй сукупності здатні задоовольнити найвищі естетичні потреби дитини, істотно впливати та формувати її світогляд.

Список використаної літератури

1. Антонович Д. Українська культура: Лекції. - Київ: “Либідь”, 1993. - С. 453-456.

2. Андрієвська Л. Дитячі опери М. Лисенка. - К., 1962. - С. 68-69,74. - 96c.

3. Артемова И. Спектакль - репетиция // Искусство в школе. - 1995.- №3.- С. 20 -21. - 234c.

4. Булат Т. З історії міжслов'янських музично - культурних взаємин (М. Лисенко в листуванні сучасників) // Українська музична спадщина. - К.,1989. С.98-110. - 235с.

5. Білецький А. Питання репертуару в театрі для дітей // Шлях освіти. - 1936. № 3-4. - С. 139-156.

6. Вороний М. Театр і драма. К., 1989. - С. 25 - 80. - 186с.

7. Гессе Г. Игра в бисер. М., 1984. - С.8-10. - 130с.

8. Гросе К. Введение в эстетику. Киев - Харьков, 1899. - С. 15 - 35. - 97с.

9. Донцов Д. Дух нашої давнини. - Дрогобич: “Відродження”, 1991. - С.8-10. 560с.

10. Ершова А. Уроки театра на уроках в школе; Театральное обучение школьников I-XI классов / Программа, методические рекомендации, сборник упражнений. - М., 1990. - С. 19. - 345с.

11. Корній Л. Історія української музики // Київ - Нью-Йорк. - 2001. - С. 278. 573с.

12. Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения. - М.: Педагогика, 1982. - Т.2 - С.140-200.

13. Лещенко М.П. Зарубіжні технології підготовки учителів до естетичного виховання. - К., 1996. - С.18-19. - 354с.

14. Миропольська Н.Є. Розвиток естетичної активності в процесі виховання театральної культури школярів: Посібник для вчителя. -К.,1992. - С.30-35. - 75с.

15. Митці радять. Збірник статей. - Вип.2. - К.: Мистецтво. - 1972. - С.51-58

16. Мистецтво в житті дітей: Досвід художніх занять з молодшими школярами: Книга для вчителя. - К., 1991. - С. 5-19. - 197с.

17. Михайлов М. Аркадій Філіпенко. - К., 1973.

18. Мухина В.С. Изобразительная деятельность ребенка как форма усвоения социального опыта.- М., 1981. - С. 19-22.

19. Невада М. Дещо про театр в школі // Світло. - 1951. - № 7. - С. 17-19.

20. Пархоменко Л. Кирило Григорович Стеценко. - К., 1963.

21. Пилипчук Р.Я. Театр: текст і дійство // Історія української культури. У 5-ти томах. - К.: Наукова думка., 2002. - Т.2 - С.725-730

22. Педагогика. Большая современная энциклопедия / Сост. Е.С. Рапацевич. - Мн.: Совр.Слово. - 2005. - С. 39.

23. Розенштейн М. Украинский театр // Путь просвещения. - 1959. - №7-8. - С. 102, 103, 113. -

24. Стешко Ф. Микола Лисенко й українське громадянство // Українська музика. - Ч. 9-10. - Львів, 1937. - С. 150.

25. Столович Л.Н. Искусство и игра.- М., 1987. - С. 15-30. - 354с..

26. Театр у школі: Кн. Для вчителя.- К., 1990. - С. 15-19. - 243с.

27. Терещенко А. Кос-Анатольський. - К., 1986. - С. 30. - 276с.

28. Фільц Б. Народна обрядовість у творчості Л. Дичко (на матеріалі кантат для дитячих хорів) // Матеріали до українського мистецтвознавства. Микола Леонтович і сучасна освіта і культура. - К., 2003. - Вип. 3. - 435с.

29. Фільц Б. Хорові обробки М.Леонтовича та їх місце у виконавській практиці дитячиххорових колективів наприкінці XX ст. // Матеріали до українського мистецтвознавства. Микола Леонтович і сучасна освіта і культура. - К., 2003. - Вип.4. - 543с.

30. Черкашина - Губаренко М. Творчі дебюти Жанни Колодуб. - (Б.р.)

31. Юцевич Ю. Музика. Словник - довідник. - К.: Мистецтво. - 2002. - 600с.

Размещено на Allbest.ru