У зв'язку з описом ввічливості англомовного суспільства інтерес уявляє питання про дистанцію, що розділяє учасників спілкування. Так, на думку Е.Холла, існують чотири основні типи дистанції: інтимна, персональна, соціальна і прилюдна - і вони роблять величезний вплив на поведінку людини. Інтимна дистанція (до 0,5 м) - це емоційно заряджена зона, використовувана для прояву кохання, захисту, втіхи при спілкуванні між найближчими людьми; персональна дистанція (від 0,5 до 1,2 м) характерна для неформальних контактів між друзями; соціальна дистанція (від 1,2 до 3,5 м) - це звичайна відстань між знайомими, а інколи і незнайомими людьми під час ділової бесіди, шкільного уроку і т.п.; прилюдна дистанція (від 3,5 м і далі) характерна для однобічного спілкування лектора з аудиторією і вимагає підвищення голосу, стилізації жестів і чіткішої вимови. [18]

Слід відмітити також, що правила ввічливості відображають стиль життя домінуючої соціальної групи людей. У сучасному англомовної суспільстві такою групою є середній клас, і норми саме цього класу підлягають вивченню в першу чергу. Але необхідно не забувати і про те, що норми поведінки інших шарів суспільства, а також індивідуальні особливості поведінки людей можуть в значній мірі відрізнятися від прийнятих правил ввічливості.

З дистанцією спілкування тісно пов'язані норми ввічливістьок звернення. Відомо, що звернення по імені співвідноситься з інтимною або персональною дистанцією, а звернення по прізвищу або по офіційному титулу - з соціальною дистанцією. Підтримка персональної дистанції (звернення по імені, використання особистого займенника "ти", вживання жаргонизмів, еліптичних конструкцій, опора на загальні знання, об'єднуючі співбесідників і що одночасно відмежовують їх від останніх людей) є символом групової приналежності. У середовищі викладачів університетів США, наприклад, не прийнято підтримувати соціальну дистанцію між рівними по статусу людьми: професор до колеги зазвичай звертається по імені, якщо вони працюють разом. Звернення по прізвищу або за посадою означає, що той, що говорить або не вважає адресата рівним собі (тобто вважає його вищестоящим або нижчестоячим), або демонструє своє негативне відношення до партнера: в такому разі використовується звернення "посада+прізвище" або "титул+прізвище": Doctor Brown, Mister Bernstein і тому подібне Використання посади або титулу без прізвища як звернення є сигналом того, що той, що говорить належить до іншої соціальної групи людей, зокрема до допоміжного персоналу. Вживання прізвища без титулу в тій ситуації, коли адресат за своїм статусом декілька що нижче говорить, закріплює статусну нерівність: так в армії офіцери звертаються до солдатів, так раніше зверталися до слуг, так можуть звертатися вчителі до учнів. Бувають випадки, коли виникає стан дистанційної невизначеності. Наприклад, якщо спілкуються рівні по статусу, але нерівні за віком (на покоління або більше) люди, то старший може звернутися до молодшого по імені, а молодший опиняється в скрутному положенні: звернутися по імені не зовсім зручно, звернутися по офіційному титулу теж недоречно, оскільки при цьому виникають асоціації підкреслюваної нерівності або негативного відношення. Єдиний вихід - вдатися до "нульового звернення". Таке звернення часто використовується в англомовної спілкуванні між родичами по властивості: так звертаються до батьків дружини або мужа (по імені звернутися - проігнорувати різницю у віці, по титулу звернутися - поставити під питання теплоту родинних зв'язків). [27]

Ввічливість складається з формульних моделей поведінки. Порушення формули свідчить або про свідому зміну статусних стосунків, або про приналежність що говорить до іншої культурної спільності людей. Так, вживання імені в офіційній формулі (замість Mister Bernstein - Mister Frank Bernstein або навіть Mister Frank) характерний для недостатньо освіченій частині населення.

Порушення формули ввічливістьки може свідчити не лише про культурно-соціальні, але і про культурно-територіальні відмінності, властиві різним варіантам англійської мови. Для ілюстрації цього твердження скористаємося наступним прикладом з книги Дж. Гамперца. Один американець, будучи в гостях у свого знайомого, що недавно одружився на англійці, звернув увагу на невелику картину, що висіла на стіні; між гостем і хазяйкою відбувся наступний діалог:

- Who is the artist?

- The painter is not too well known. He's а modern London painter named -

- I was wondering if someone in the family was an artist... [21]

Річ у тому, що питання типа Who is the artist? (Who's the cook? Who's the gardener?) є американським компліментом ввічливістьки. Зазвичай такі питання ставить гість господареві під час огляду будинку або саду, а господар відповідає: "It's just а hobby", "I'm just а fan", тобто побічно приймає побічно виражений комплімент, скромно занижуючи свою оцінку. Гість же відповідно до формули комплімента додає: "But it's really very good". У даному прикладі англійка, незнайома з формулою ввічливістьки, інтерпретує її лише як питання про прізвище художника. Формульниє моделі поведінки характерні і для невербальних способів спілкування. Так, рукостискання в англомовної суспільстві є знаком ввічливістьки спілкування на соціальній, офіційній дистанції. Джентльмени неодмінно повинні обмінятися рукостисканням при зустрічі. Хазяйка будинку вітає рукостисканням гостей на званому вечорі. В той же час тримати деякий час один одного за руки означає для англійців інтимну дистанцію спілкування. Тривале рукостискання набуває, таким чином, додаткового сенсу. Національно-специфічні норми поведінка, відбита в ввічливістьі, виявляється і в значеннях слів. Звернемося тому до даних англійських словників. Слово conspicuous - "видимий, помітний, впадаючий в очі" часто використовується в правилах поведінки, наприклад: "Not to be conspicuous, don't wear conspicuous clothes". Словарні визначення цього слова - noticeable; attracting attention; easily seen (LDCE); attracting special attention, as by outstanding qualities, excentricities, etc. (RHD) - не розкривають повною мірою його негативну коннотацию, проте ця коннотация виводиться з синонімічного тлумачення: It is... used to describe what strikes the eye or the mind, often unpleasantly, through its singularity (wear conspicuous clothes; made himself conspicuous by his affectations; conspicuous taste (WNDS). Таким чином, на підставі коннотативного значення слова conspicuous, поведінки, що часто вживається в правилах, можна охарактеризувати носія даної мови як людину, яка прагне не привертати до себе увагу кричущим одягом, гучною розмовою, незвичайними манерами і тому подібне Підтвердженням цього служить наступне формулювання вимог до поведінки в суспільних місцях: "Clothes must be... inconspicuous, colors of low intensity, smells nonexistent... sounds should be quiet, words should lack affect". До важливого виводу підводить і такий приклад. У словниках англійської мови ; виділяються лише два дієслова із значенням "Голосно сміятися": guffaw, roar, тоді як в російській мові це значення об'єднує багато дієслів і дієслівні вирази: "реготати", "заливатися сміхом", "сміятися до упаду", "грохотать","гоготать", "іржати", "вмирати із сміху" і ін. В той же час російському дієслову "сміятися" відповідають п'ять англійських дієслів - chuckle, chortle, snicker. snigger, titter. Загальне значення цих слів - "сміятися здавленим сміхом", тобто сміятися тихо, прагнучи не залучити до себе уваги. Диференціальні ознаки цих слів - "із задоволенням" (chortle). "нервово" (titter), "нешанобливо" (snicker, snigger). Таким чином, ми стикаємося з проявом семантичного закону, згідно якому актуальний для ідей, що говорять комплекс, залучає для свого найменування все нові способи вираження. На увагу заслуговує і зіставлення англійських і російських дієслів із загальним значенням "Показувати неповагу до кому/чему-либо, висміюючи, зневажливо насміхаючись", В словниках англійської мови виділяються 12 таких дієслів: sneer, scoff, jeer, gird, flout, gibe/jibe, fleer, taunt. twit, mock, ridicule, deride. Диференціальні ознаки цих слів - "злісно" (ridicule, deride, taunt, sneer), "жорстоко" (twit), "образливо" (scoff), "цинічно, грубо" (sneer, jeer, gird), "злорадно" (taunt), "всупереч нормам поведінки" (mock, taunt), "принижуючи" (ridicule), "голосно" (jeer), "гримасуючи" (fleer), "з кривою усмішкою" (sneer), "із зневажливим сміхом" (deride), "передражнюючи" (mock, taunt, twit, gibe), "інколи добродушно" (gibe). У російській мові ідея висміювання також виражається багатьма дієсловами; "висміювати", "висміювати", "насміхатися", "глумитися", "знущатися", "знущатися", "єхидствувати", "уражати", "іронізувати", "тішитися", "жартувати", "жартувати", "зубоскалити" і ін., причому декілька слів в цьому ряду об'єднано ознакою "беззлобно піддражнюючи". Для англійців же кепкування - сильний і часто несхвалюваний засіб пониження статусу об'єкту кепкування, і не випадково тлумачення значень переважної більшості слів включають ознаку негативної оцінки цієї дії ("злісно", "жорстоко", "образливо" і т. п.). Таким чином, в англійській мові зв'язок між поняттями "Сміх - кепкування" виражений, судячи по даних словників, більшою мірою, чим в російській мові. Наведені вище приклади свідчать про те, що семантична ознака, що виділяється у вмісті англійських дієслів сміху, - "обращать/не звертати на себе увагу інших людей", є ввічливістька значиму характеристику поведінки британців і інших англомовних народів. Система подібних ознак просліджується в різних словах, фразеологізмах, а також невербальних засобах спілкування.

Розділ 2. Дослідно-експериментальна робота

2.1 Особливості формування знань, умінь і навиків для розвитку мовної ввічливості в англійській мові (мета, завдання, методика, результати, констатуючого експерименту)

Експеримент проводився на базі 7 "А" класу середньої загальноосвітньої школи №47.

Метою навчання мовної ввічливості на уроці іноземної мови є формування таких мовних навиків, які дозволили б учневі використовувати їх в неучбовій мовній практиці на рівні загальноприйнятого побутового спілкування [27].

Реалізація цієї мети пов'язана з формуванням наступних комунікативних умінь, що вчаться:

а) розуміти і породжувати іншомовні вислови відповідно до конкретної ситуації спілкування, мовного завдання і комунікативного наміру;

б) здійснювати своє мовну і немовну поведінку, зважаючи на правила спілкування і національно-культурні особливості країни мови, що вивчається;

в) користуватися раціональними прийомами опанування іноземної мови, самостійно вдосконалюватися в нім.

Здібність до спілкування на іноземній мові передбачає також формування в певних якостей, що вчаться, роблять процес опанування мови як засобом міжкультурної комунікації найбільш ефективним. Йдеться про вихованні в учневі:

- інтересу і позитивного відношення до виучуваної мови, до культури народу, що говорить на цій мові;

- розуміння себе як особи, яка належить до певного мовного і культурного співтовариства, а також загальнолюдської свідомості;

- розуміння важливості вивчення іноземної мови;

- потреби в самоосвіті.

Важливим є також розвиток в загальномовних, інтелектуальних, пізнавальних здібностей, що вчаться, психічних процесів, лежачих в основі опанування іншомовного спілкування, а також емоцій, відчуттів учнів, їх готовності до спілкування, культури спілкування в різних видах колективної взаємодії.

Реалізація головної мети навчання іноземній мові в школі пов'язана з розширенням розвивання кругозору учнів. Наповнення вмісту навчання автентичною інформацією про країну мови, що вивчається, послідовна опора на соціокультурний і мовний досвід учнів в рідній мові і зіставлення цього досвіду з набуваючих на уроці іноземної мови званнями, навиками і уміннями покликані сформувати у школярів широке уявлення про досягнення культур власного народу і народу країни іноземної мови.

Після закінчення курсу навчання іноземній мові в учнів мають бути сформовані наступні комунікативні уміння [27]:

1. В області мовного ввічливості:

- здійснювати діалогічне спілкування з дорослими і з однолітками, у тому числі і з носіями мови, що вивчається, в межах сфер, тематики і ситуацій спілкування;

- робити вислови про себе і про навколишній світ, про прочитаний, побаченому, почутому, виражаючи при цьому своє відношення до сприйнятої інформації або предмету вислову.

2. В області аудіювання:

- в умовах безпосереднього спілкування, у тому числі з носієм іноземної мови, розуміти і реагувати на усні вислови партнерів по спілкуванню в межах сфер тематики і мовних ситуацій;

- розуміти прохання і вказівки вчителя, однолітків, пов'язані з учбовими і ігровими ситуаціями в класі;

- розуміти загальний вміст учбових, а також невеликих і нескладних автентичних текстів (розповіді, вірші і ін.) і реагувати вербально і переважно невербально на їх вміст;

- повністю і точно розуміти короткі повідомлення переважно монологічного характеру, побудовані на знайомому що вчиться мовної матеріалі.

При формуванні навиків мовного ввічливості на уроці іноземної мови (ІЯ) поважно, аби процес навчання проходив на мові, що вивчається, але в теж час він не повинен концентруватися лише на мовних проблемах. У своїй сукупності уроки ІЯ мають бути типологічно різними, при цьому пріоритетна тема постійно міняється залежно від конкретної мети поточного уроку. На уроці вирішує одну головну задачу, при цьому останні є супутніми. Звідси і визначення типів уроків розвитку того або іншого виду мовної діяльності, уроків ознайомлення, тренування, контролю і так далі

Проте навики мовного ввічливості, як і будь-які інші навики, не формуються самі собою. Для їх становлення необхідно використовувати спеціальні вправи і завдання, а значить, мають бути і уроки, направлені головним чином на розвиток навиків мовного ввічливості [3].

У вміст навчання іноземним мовам входять:

- мовний матеріал (фонетичний, лексичний, граматичний), правила його оформлення і навики операції ними;

- сфери спілкування, теми і ситуації;

- мовні уміння, що характеризують рівень практичного володіння іноземною мовою як засобам спілкування;

- комплекс знань і уявлень про національно-культурних особливості і реалії країни виучуваної мови, мінімум форм ввічливісті мови для спілкування в різних сферах і ситуаціях;

- загальні учбові уміння, раціональні прийоми розумової праці, що забезпечують формування мовних навиків і умінь самоудосконалюватися в іноземній мові.

Як вже наголошувалося вище, усномовне спілкування може мати монологічну діалогічну або полілогічну форму [5].

Вміст уроку, метою якого є навчання монологу.

Тематичні плани уроку будуються виходячи з різновидів монологу, які зустрічаються в реальному спілкуванні. Зокрема до них можна віднести [21]:

- вітальну мову;

- похвалу;

- осуд;

- лекцію;

- розповідь;

- характеристику;

- опис;

- звинувачувальну або виправдувальну мову і так далі

Перш ніж почати виголошувати монолог в реальному житті, людина добре розуміє, навіщо він це робить, і виголошує його лише в тому випадку, якщо дійсно хоче виговоритися або вважає це необхідним. Мета монологу визначається мовною ситуацією, яка, у свою чергу, визначена местомом, часом, аудиторією і конкретним мовним завданням.

На уроці все трохи інакше. Ситуацію треба створити, а інакше зникає найважливіша і найперша характеристика монологу -- цілеспрямованість, яка в значній мірі визначає і все інше. В цілому монолог володіє наступними характеристиками [8]:

- цілеспрямованість (відповідність мовної завданню);

- безперервний характер;

- логічність;

- смислова закінченість;

- самостійність;

- виразність.

У вітчизняній методиці навчання іноземним мовам виділяють дві основні дороги формування умінь мовного ввічливості [9]:

1) "зверху вниз";

2) "від низу до верху".

Перша дорога передбачає розвиток монологічних навиків на основі прочитаного тексту. Друга дорога пов'язана з розвитком цих навиків без опори на текст, відштовхуючись лише від тематики і проблематики обговорюваних питань, вивченої лексики і граматики, а також мовних структур.

Розглянемо кожен з них детальніше.

Вміст уроку побудованого по методу: дорога зверху "вниз".

Йдеться про формуванні монологічних умінь на основі різних етапів роботи з текстом. Дана дорога має цілий ряд переваг.

По-перше, текст досить повно обкреслює мовну ситуацію і вчителеві не треба придумувати хитромудрі способи для її створення на уроці. В даному випадку йдеться лише про її використанні для породження мовних висловів що вчаться і про часткову видозміну за допомогою мовних установок і вправ [9].

Вже на дотекстовому етапі учні складають міні-монологи, передбачаючи вміст тексту, коментуючи його заголовок і так далі [8].

Завдання після прочитання тексту передбачають більш за продовжений вислів. Тут же відбувається встановлення логіко-смислових зв'язків мови, аналіз використаних засобів виразності, мовних прийомів, способів аргументації і так далі Ось лише деякі із завдань, які складають вміст уроку:

1. Відповісти на питання на розуміння вмісту і сенсу прочитаного тексту.

2. Погодитися з твердженнями або спростувати їх.

3. Вибрати дієслова, прикметники, ідіоматичні вирази, стежки, за допомогою яких автор виражає своє відношення до людей, подій, природі і так далі

4. Довести, що...

5. Визначити основну ідею тексту.

6. Охарактеризувати...

7. Коротко викласти вміст тексту, скласти анотацію до тексту, дати рецензію на текст.

8. Розповісти текст від імені головного героя (лиходія, спостерігача, пліткаря, журналіста і так далі).

9. Придумати інший кінець для розповіді.

По-друге, грамотно відібрані тексти мають високу ступінь інформативності, а значить, і зумовлюють змістову цінність мовних висловів що вчаться, сприяють реалізації освітніх цілей навчання.

По-третє, автентичні тексти різних жанрів дають хорошу мовну і мовну опору, зразок для наслідування, основу для складання власних мовних висловів за зразком.

Вміст уроку побудованого по методу: дорога "від низу до верху".

В даному випадку монолог будується без опори на конкретний текст. Дана дорога застосовується вчителем в наступних випадках:

1. На початковому етапі навчання, коли учні ще не уміють читати або коли учбові тексти для читання навряд чи можуть запропонувати серйозну змістовну основу для розвитку навиків мовного ввічливості.

2. На середньому і старшому етапах навчання, коли мовний і змістовний рівень знань по обговорюваній темі або проблемі досить високий. В даному випадку передбачувані монологі можуть будуватися не стільки на матеріалі одного конкретного тексту, скільки на основі багатьох текстів, прочитаних або прослуханих на рідній і іноземній мовах. Як правило, в даному випадку передбачається використовувати міжнаочні зв'язки, загальне розуміння питання, його індивідуальне трактування і так далі

3. Для того, щоб отримати бажаний рівень монологічного мовлення в даному випадку, вчитель має бути упевнений, що:

- в учнів є достатній інформаційний запас по даній темі (з врахуванням міжнаочних зв'язків);

- рівень мови (лексичний і граматичний) достатній для успішного обговорення даної теми на іноземній мові;

- у мовної репертуарі учнів є необхідний запас засобів реалізації різних мовних функцій (згоди, не згоди, передачі або запиту інформації і так далі);

- учні володіють мовними уміннями (способами зв'язку різних мовних висловів, дискурсивними прийомами, композицією мови і так далі).

Відповідно до принципу інтеграції і диференціації навчання практично всім аспектам мови і видам мовної діяльності тісно взаємозв'язане. Якщо при навчанні монологу дорогою зверху "вниз" ми встановили тісний зв'язок з роботою над текстами, то в даному випадку можна прослідити аналогічні паралелі з формуванням лексичних навиків мови, особливо на етапі роботи на рівні пропозиції і надфразової єдності. У таблиці 1 представлені приклади завдань і вправ на початковому етапі навчання монологу [8]

Таблиця 1.

Етапи роботи	Приклади завдань і вправ
1. Ознайомлення із словами і їх первичная відробіток на рівні слова і словосочетаний	* Назвати слово, дивлячись на картинку. * Вибрати слово, яке не личить до даної групи слів. * Прочитати слова. * Скласти словосполуки із запропонованих слів. * Заповнити пропуски в пропозиції. * Знайти помилки. * Відгадати слово по його дефініції.
2. Відробіток слів на рівні пропозиції	* Відповісти на питання, передбачаючі використання нової лексики. * Сформулювати питання до наявних відповідей. * Заповнити пропуски/закончить пропозиції. * З'єднати розрізнені частини пропозиції. * Перефразовувати пропозиції з использованием запропонованих слів.
3. Робота на рівні надфразової єдності.	* Описати картинку. * Використання різних мовних і мовних ігор (на відгадування, опис; командні соревнования і так далі).

У таблиці 2 представлені приклади завдань і вправ на середньому і старшому етапі навчання монологу [8].

Таблиця 2

Етапи роботи	Приклади завдань і вправ
1 . Повторення заученного матеріалу по даній темі	* Фронтальне обговорення теми/беседа. * Відповісти на питання. * Скласти спайдограмму/план-схему теми. * Подбор/повтореніє лексики по темі.
2. Ознайомлення з новим мовним материалом і його первичная відробіток	* Лексичні вправи на рівні слова і словосполучення. * Мовні ігри (бінго, ігри на відгадування, мовне лото і т. д.).
3. Мовні вправи	* Висловити свою думку по вопросу/утверждению/цитате і так далі * Прокоментувати прислів'я. * Підготувати доклад/сообщение на тему і так далі

Вміст уроку, метою якого є навчання діалогу.

У навчанні монологу і діалогу є багато загального, але, проте, слід визнати, що для учбового спілкування діалогічна мова представляє значно більше труднощів, чим монологічна. Безумовно, багато що залежить від ситуації, психологічних особливостей учнів, безлічі інших чинників, але в даного твердження є сповна об'єктивне обгрунтування.

Можна виділити наступні основні характеристики діалогу:

- реактивність;

- ситуативність.

Розглянемо детальніше кожну з них і визначимо, як дана характеристика діалогу зумовлює об'єктивні і суб'єктивні складнощі для вчителя і учня. [8]

Реактивність. Саме дана риса діалогічної мови зумовлює об'єктивні труднощі опанування даної форми спілкування на іноземній мові для учнів. У основі цих труднощів лежать наступні причини.

1. Реакція партнера по спілкуванню може бути досконала непередбачувана, наприклад, він може несподівано перевести розмову в інше русло. Не менше важкий впоратися і з ситуацією, в якій реакції немає взагалі. І в тому і в іншому випадку необхідно по ходу спілкування змінювати спочатку намічену логіку розмови, підключати всілякі дискурсивні прийоми для здійснення наміченої мети спілкування.

Нерідкі випадки, коли в учнів немає необхідних соціальних навиків діалогічного спілкування не лише на іноземному, але і на рідній мові, а, отже, вчитель іноземної мови повинен уміти їх формувати практично заново. Відсутність цих навиків виявляється не стільки в незнанні лексики, граматики і так далі, скільки в невмінні входити в контакт з людьми, ввічливо відповідати на питання, проявляти зацікавленість в тому, що говорить співбесідник, підтримувати розмову за допомогою простих реплік реагування, адекватно використовувати міміку, жести, інтонацію і дінші паралінгвістичні засоби.

На відміну від монологу, де автор сам визначає не лише логіку вислову, але і вибирання мовних і мовних засобів, в діалозі ми завжди залежимо від партнера. Окрім уміння говорити, діалог передбачає уміння аудіювати. Тут набирають чинності нові групи об'єктивних труднощів, обумовлених індивідуальними особливостями мови мовця, про яких детально говорилося в лекції про формування умінь аудіювання. Для успішного ведення діалогу в зв'язку з цим необхідно мати певний рівень розвитку мовного слуху, компенсаторних умінь, імовірнісного прогнозування і так далі Таким чином, вчиться необхідно опанувати певний набір реплік реагування, сформувати готовність до взаємодії в непередбачуваних ситуаціях, опанувати необхідні компенсаторні технології.

Ситуативність. Як вже не раз наголошувалося, мова не буває поза ситуацією. І у монологу, і в діалозі саме ситуація визначає мотив мовного ввічливості, який, у свою чергу, є джерелом породження мови. Учбове спілкування має свою специфіку, навчальні монологи і діалоги не завжди протікають за тими ж законами, що і в реальному спілкуванні. Проте якщо установки типа "Расськажі нам про свою сім'ю, улюбленому героєві і так далі" можуть спровокувати більш менш успішний монологічний вислів, то поза заданою ситуацією аналогічна установка на діалог явно не матиме успіху [12].

Ситуативність як одна з характерних рис діалогу прпускає, що успішність діалогічного спілкування на уроці багато в чому залежить від заданої ситуації і розуміння що вчаться мовного завдання спілкування. [31]

Ситуативність складає суть і зумовлює логіку даної форми спілкування. [10]

На відміну від монологу при навчанні діалогу зазвичай виділяються всього два його різновиди: вільні і стандартні (типові).

Чомусь на питання про те, які різновиди діалогу найбільш часто зустрічаються в реальному спілкуванні, більшість людей називають вільні діалоги. Мені ж представляється, що це не так. Давайте пригадаємо ті соціальні ролі, які нам в житті доводиться "грати" практично щодня. Всі ми виступаємо в ролі батьків або дітей, покупців або продавців, пасажирів або водіїв, вчителів або учнів, лікарів або пацієнтів. Думається, що та або інша роль досить жорсткий регламентована типовою ситуацією спілкування і "варіації на тему" дійсно можливі, але дуже обмежені. Можна стверджувати, що навіть в ролі дітей і батьків ми частіше ведемо стандартні діалоги, чим вільні. Дуже часто все спілкування зводиться до реплік: "Як справи? Як справи в школі? Ти поїв? Уроки зробив? Швидко мій руки (чисти зуби, сідай обідати, лягай спати, знову телевізор дивишся, лежиш на дивані, граєш на комп'ютері, забув купити хліб? т.д. і тому подібне"

Традиційно до вільних діалогів відносяться бесіди, дискусії, інтерв'ю, тобто ті форми мовної взаємодії, де споконвіку змістовні кордони спілкування кожного з партнерів, а тому, і загальна логіка розвитку розмови жорстко не фіксуються соціальними мовними ролями. Слідує, проте, визнати, що кордон між вільними і стандартними діалогами в реальному спілкуванні дуже рухливий, ці різновиди діалогів можуть легко трансформуватися в ході розвитку мовного спілкування в залежності від змін мовній ситуації.

При навчанні діалогу виділяються ті ж дороги, що і при вивченні монологу. Вочевидь, що навчання діалогу дорогою зверху "вниз" є найбільш оптимальним для навчання стандартним, або типовим, діалогам. Як правило, воно проходить так, як це представлено в таблиці 3 [10].

Опорами для складання власних діалогів в даному випадку можуть служити:

- самі тексти діалогів-моделей;

- вміст мовної установки вчителя на складання видозмінених діалогів;

- опис ролей, що отримуються окремо кожним з учасників діалогу;

- картинки або відеосюжет, що програється без звуку.

Таблица 3

Вчитель	Учні
1) Визначає найбільш типові ситуації діалогічного спілкування в рамках теми, що вивчається (наприклад, "У лікаря", "Розмова по телефону" і т. д.). 2) Вивчає матеріали УМК і наявних навчальних посібників, відповідних зросту і рівню мови своїх учнів. 3) Відбирає або складає діалоги-зразки з використанням типових для даної ситуації мовних кліше, моделей мовної взаємодії і так далі 4) Визначає послідовність різних типових діалогів в процесі вивчення теми. 5) Знайомить учнів з новими словами і мовними структурами діалогу, що пред'являється. 6) У разі потреби коментує соціокультурні особливості мовного спілкування в рамках даної ситуації. 7) Читає діалог або програє запис діалогу. 8) Організовує його відробіток, звертаючи увагу на правильність фонетичного оформлення мови, використання інших паралінгвістичних засобів. 9) Організовує роботу з текстом діалогу, направлену на його повне розуміння і запам'ятовування, а також часткову трансформацію з врахуванням вже знайомих синонімічних моделей. 10) Аналогічно відпрацьовує інші типові діалоги. 11) Частково видозмінює мовну ситуацію з метою того, що привнесло елементу автентичності в рішення мовної задачі, моделюючи з'єднання реплік з різних типових діалогів в мові учнів. 12) Формулює мовну установку для творчих учбових діалогів по темі. 13) Продумує використання вербальних і невербальних опор для конкретних учнів. 14) Планує пари опитуваних учнів і послідовність їх опиту.	1) Знайомляться: -- з новими словами, мовними моделями і кліше; -- з соціокультурними особливостями мовної поведінки в конкретній мовній ситуації. 2) Відпрацьовують хором і індивідуально мовні репліки типового діалогу. 3) Відповідають на питання вчителя по тексту диалога, здійснюють необхідні трансформації і так далі 4) Вчаться швидко реагувати на певні репліки. 5) Розігрують учбові діалоги близько до тексту або учать їх напам'ять. 6) Складають собственние діалоги за зразком на основі частковий видоизмененной ситуації відповідно до установкой вчителі.

Навчання діалогу дорогою "від низу до верху" передбачає, що в учнів з якої-небудь причини немає вихідного діалогу-зразка. Тут може бути декілька варіантів [9]:

- учні не уміють читати і не можуть скористатися приведеним зразком;

- рівень мовного розвитку досить високий, тому єдиний зразок вже не потрібний;

- передбачуваний діалог відноситься до різновиду вільного діалогу, і зразок лише сковуватиме ініціативу і творчість учнів.

Слід зазначити, що йдеться не просто про використання діалогу, а про навчання діалогічній формі спілкування. Отже, навіть без діалогу-опори йдеться про вдосконаленні діалогічних навиків і умінь.

Визначимо лише деякі з базових мовних умінь:

1) уміння ставити питання різних типів;

2) логічно, послідовно і зрозуміло відповідати на поставлені питання;

3) використовувати різні репліки реагування в процесі спілкування, виявляючи зацікавленість, увагу і активну участь в розмові;

4) вживати різні ввідні структури і вирази, що кліширують;

5) користуватися різними способами реалізації мовних функцій, таких, як вираження згоди або незгоди, сумніви, задоволення, незадоволення, прохання, ввічливої відмови і так далі

Узагальнюючи все вище викладене можна зробити наступні виводи.

1. Метою навчання мовної ввічливості на уроці іноземної мови є формування таких мовних навиків, які дозволили б учневі використовувати їх в неучбовій мовній практиці на рівні загальноприйнятого побутового спілкування.

2. Для формування мовних навиків необхідне використовувать спеціальні вправи і завдання, а значить, мають бути і уроки, направлені головним чином на розвиток навиків мовного ввічливості.

3. Усне спілкування може мати монологічну, діалогічну або полілогічну форму.

4. Монолог володіє наступними характеристиками:

- цілеспрямованість (відповідність мовної завданню);

- безперервний характер;

- логічність;

- смислова закінченість;

- самостійність;

- виразність.

5. Основні характеристики діалогу:

- реактивність;

- ситуативність.

6. Вміст уроку, метою якого є навчання монологу включає:

- тематичні плани з такими різновидами монологу як: вітальна мова; похвала; осуд; лекція; розповідь; характеристику; опис; звинувачувальну або виправдувальну мову і т.д.;

- підготовку що вчиться на дотекстовому рівні;

- формулювання завдання по обговоренню прочитаного тексту.

7. Вміст уроку, метою якого є навчання діалогу, включає:

- формування опор для складання власних діалогів, якими можуть служити: тексти діалогів-моделей; вміст мовної установки вчителя на складання видозмінених діалогів; опис ролей, що отримуються окремо кожним з учасників діалогу; картинки або відеосюжет, що програється без звуку;

- формування базових мовних умінь, таких як: уміння ставити питання різних типів; логічно, послідовно і зрозуміло відповідати на поставлені питання; використовувати різні репліки реагування і так далі

2.2 Система знань, необхідних школяру для розвитку у нього мовної ввічливості (мета, завдання, методика, результати, формуючого експерименту)

Комплекс вправ для навчання мовної ввічливості включає передмовне орієнтування учнів, мовну інтенцію, ролеву соціалізацію.

Передмовне орієнтування учнів забезпечує істотні для формування конкретної мовної дії мотив, задум вислову, необхідні для його реалізації стратегії і тактики. У найбільш загальній формі така сукупність визначається через [27]:

- формулювання завдання вправ, що моделює мотив або мету мовної дії;

- опис обстановки (умов і учасників спілкування), що моделюють такі компоненти мовної ситуації, як обстановочна афектація і суб'єкти дії.

Учбово-мовна ситуація повинна описати, вивести у зовнішньомовний план і зробити, таким чином, усвідомлюваними ті чинники передмовної орієнтації, які обумовлюють мотиваційний аспект мовної дії і впливають на його вміст і форму [25].

Моделюючи ситуацію спілкування в учбовому процесі, вчитель повинен виходити як з особливостей моделювання взагалі, так і із специфіки учбового процесу зокрема. Як критерії, на підставі яких вирішується питання про необхідність кожного компонента ситуації, в процесі розробки комплексу вправ і використовують наступні положення [16]:

- детермінуюча дія на вміст або форму вислову;

- забезпеченість мотиваційної і старанної сторони мовної дії;

- процесуальну значущість.

З врахуванням цих критеріїв розглянемо структурні складові комплексу вправ для навчання мовної ввічливості.

Мовна інтенція моделюється в учбовому процесі за допомогою комунікативного завдання (КЗ), яке виступає як мовна спонука. Мета навчання іноземній мові як засобу спілкування полягає в тому, аби сформувати в учнів уміння будувати вислів для вираження певного задуму. Тому комунікативне завдання, можна розглядати як що очолює в ієрархії структурних складових комплексу вправ.

Комунікативні завдання (вправи) можна типізувати:

- по функціях спілкування -- інформативні, регулятивні, оцінні;

- по мовних формах -- опис, оповідання, міркування;

- по психологічних установках -- модальні (одинмодальні, різно-модальні); диктальні (однобічного повідомлення інформації, обміну інформацією).

Подальша конкретизація КЗ може йти по лінії виділення комунікативних дій, обслуговуючих різні види діяльності: соціальну, наочну, особово-орієнтовану. КЗ можуть бути сгруповані з врахуванням функцій і форм спілкування. Наприклад, інформативна функція [25]:

а) у ситуації виникнення мовної ситуації -- поясни, розкажи, опиши, взнай, спитай і т.д.;

б) у ситуації мовосприйняття -- зрозумій, вибери, знайди, підсумовуй і тому подібне

Одна з основних вимог до структури комплексу вправ (СКУ) з позиції спілкування полягає в тому, що вона повинна забезпечити не лише дію, але і взаємодію. Це означає, що компоненти ситуації повинні моделювати умови спілкування для кожного учасника мовної взаємодії, а не лише для його ініціатора, як це має місце майже у всіх завданнях ситуативного типа в програмах і підручниках. Наприклад, "дайте пораду, що варто поглянути в місті, чим він знаменитий". "Ваш знайомий недавно приїхав в наше місто. Предложіте йому зустрітися у визначеному місці". Діями партнера така структура комплексу вправ не управляє [27].

Особливість ситуації, в якій знаходиться партнер, полягає, перш за все, в тому, що вона включає мовний компонент -- репліку співбесідника, яка виступає як мовна стимул-реакція і спонукаючу до виконання дії, виступаючого в певному значенні антиподом мовної дії ініціатора спілкування.

Так, реакцією на вираження сумніву служить твердження, реакцією на питання служить повідомлення інформації або відмова повідомити її. Соответственно, і умови, в яких знаходиться реагент, мають бути іншими. Там, де агента характеризує незнання, в реагенту має бути знання; там, де в одного виникає перешкода до здійснення дії, в іншого має бути можливість здійснити цю дію; де в одного є права, там в іншого -- обов'язки і тому подібне Не завжди ці відмінності експлуатуються формулюванні ситуації, вони можуть бути приховані за ролями або зовнішніми умовами, але в тому або іншому вигляді вони мають бути включені в ситуацію. Реакція співбесідника в реальному спілкуванні не обов'язково має бути мовною -- він може мовчки виконувати дану йому пораду, або наказ, або просто прийняти інформацію, що до відома повідомляється. Тому, бажаючи забезпечити мовну реакцію партнера по спілкуванню, потрібно поставити його в такі умови, аби йому не вистачало пропонованої інформації або вона була свідомо розрахована на наявність незгоди, недовір'я або іншої реакції, що вимагає словесного вираження.

Комунікативне завдання не завжди обов'язково включати в СЬКУ, інколи воно може бути самостійно виведене учнем з інших умов, ситуацій. Так, наприклад, в ситуації відвідин "Бюро обміну житлоплощі" КЗ "переконати партнера" в тому, що йому пропонують вигідний обмін, природно, витікає з предметної ситуації, або в ситуації: "Вам холодно, в кімнаті (поїзді, автобусі) відкрито вікно", прохання "будь ласка, закрийте вікно" буде слід як щось само собою зрозуміле. Самостійну, поза рамками СЬКУ, постановку перед собою комунікативного завдання можна розглядати як одне з найважливіших завдань навчання іномовної спілкуванню [16].

Ролева соціалізація здійснюється за допомогою пропонованих таким, що вчиться ролей. Це може бути "Я--роль", тобто виступ від свого імені або перейнята на себе уявна роль.

Уявні учбово-ситуативні ролі мають багато загального як з соціальними, так і з сценічними і ігровими ролями, об'єднуючи в собі ряд рис, запозичених в кожній з цих категорій ролей.

З соціальними ролями учбові ролі ріднить їх узагальнений характер (друг, брат, клієнт, відпочивальник, ділова людина, зірка екрану), типологічні особливості (соціальні ролі, психологічні, міжособові), але відрізняє від них те, що соціально-психологічні відображають реально виконувану в людській взаємодії функцію, тоді як навчально-ситуативні ролі уявні, їх "грають" в сценічному сенсі цього слова, а це зближує учбово-ситуативну роль з театральною [25].

Загальним між учбово-ситуативною роллю і сценічною є також і те, що вона може бути не лише узагальненою, але і конкретною. Проте між ними є і істотна відмінність. Текст театральної ролі є примусовим, він пропонується виконавцеві, заучується їм. Весь сенс учбово-ситуативної ролі полягає в тому, що вона спонукала учня до самостійного продукування тексту. Учбово-ситуативна роль щонайближче по своїх особливостях до ролі в умовах дитячої ролевої гри. Проте повної тотожності не спостерігається і в цьому випадку. Відмінності зумовлені тим, що учбовий процес завжди прямує, регулюється вчителем, який пропонує таким, що вчиться ситуації, висуваючи таким чином завдання, що вирішується в рамках учбової ролі. Роль визначає і модальну програму вислову.

Таким чином, роль є одним з найбільш економних способів накладення обмеження на вміст і форму вислову, і це дозволяє говорити про її програмуючу функцію.

Вдало підібрана роль також надає спонукаюче до спілкування середовище. З психологічної літератури відомо, що ведучими мотивами для учнів є мотиви, пов'язані з потребою спілкування, а також самоствердження. Мотиви в значній мірі реалізуються через роль. Цікаві і престижні ролі визивають в учнів мотиваційну готовність до мовних дій, які направлені на формування уміння мобілізувати засвоєний мовний матеріал для спілкування в конкретних комунікативних цілях.

Одне з вихідних положень сегестопедії полягає в тому, що прийняті ролі дозволяють усувати такі чинники, як ніяковість, страх, скутість, тривожність, уникати стресових станів. Створюється невимушена обстановка, ситуація сприятливого особового спілкування. Можливість "сховатися за роль" дозволяє таким, що вчиться звільнитися від страху показати незнання, здатися смішними. А саме цей страх, як відомо, формує "психологічний бар'єр", що сковує школярів, створює емоційну напругу. Таким чином, роль, управляючи емоційним станом учнів, виконує захисну функцію.

Хоча можливості використання ролевого спілкування для оволодіння елементами культури країни мови, що вивчається, в умовах середньої школи досить обмежені, в тих випадках, коли програє узяту з тексту підручника або книги для читання роль носія мови що вчиться, його ролева поведінка збагачується деякими елементарними правилами соціально-мовного ввічливості країни, на мові якої він говорить. Це виражається у функції вторинної соціалізації ролі [27].

У соціології і теорії спілкування розглядається можливість впливу ролі на особу її носія. Ця риса ролевої діяльності особливо значима в дитячому колективі. Досвід програвання ролей людей щирих, чесних, справедливих, активних, вольових, сміливих впливає на формуваня характеру підлітка, оскільки зачіпає його емоційну сферу, заставляє співпереживати цим героям, разом з ними (або замість них) відстоювати добро. Яскраво і емоційно забарвлені етичні вчинки, включені в цілісну систему образу, з яким асоціює, що вчиться, себе, викликає "обурення відчуттів", заставляючи "вимірювати життя за певними мірками". Норми, які включені в прийняту таким, що вчиться роль, стають в процесі її програвання джерелом розвитку моральної поведінки самого учня. Сказане дає нам підстави виділити виховну функцію ролі. Одна з виховних можливостей ролі полягає в тому, що вона може допомогти педагогові вирішити одне з найважливіших завдань формування системи особистих цінностей підлітка -- допомагати підліткові освоювати цінності світу дорослих, вводити його в цей світ [25].

Узагальнюючи все вище викладене можна зробити наступні виводи.

1. Передмовні вправи включають оволодіння:

- необхідним лексичним об'ємом мовного матеріалу;

- достатньою глибиною граматичної побудови мови.

2. Структура комплексу вправ для навчання мовної ввічливості включає: передмовне орієнтування учнів; мовну інтенцію; ролеву соціалізацію.

3. Вміст передмовного орієнтування включає: формулювання завдання вправ; опис обстановки (умов і учасників спілкування).

3. Зміст мовної інтенції полягає в тому, аби сформувати в учнів уміння будувати вислів для вираження певного задуму.

4. Зміст ролевої соціалізації полягає в мовній активації в умовах ролевої тотожності.

5. Мовні вправи включають освоєння:

- мовної дії, здібності що вчиться самостійно сформувати виклад питання, прохання, звернення, коментаря і т.д.;

- мовної взаємодії, здатності вести діалоги, полілоги, дискусії, спори і ін.

2.3 Ефективність розробленої системи навчання (мета завдання, методика, результати, контрольного експерименту)

Зі всіх розглянутих вище типових комплексів вправ навчання англійській мові, на мою думку, найбільш важливим є комплекс дискутивних вправ, тому розробці іменного цього комплексу вправ і присвячується справжній розділ.

До дискутивних вправ можна віднести учбову дискусію і коментування. Як і учбово-мовна ситуація, виділені форми роботи володіють певною структурою. Вони можуть бути успішні на уроці лише за умови володіння вчителями методикою їх використання, ретельності підготовки до їх вживання [28].

Учбова дискусія. Психологічна характеристика мови що беруть участь в природній дискусії і дискусії-вправі на іноземній мові є майже тотожною, хоча навчальна дискусія має одну особливість: вона "організовується" викладачем (на відміну від дискусії в реальних умовах, де вона зазвичай виникає стихійно). Використання дискусії як вправи, найяскравіше і що повно відображає психологічні особливості комунікативної мови на мові, що вивчається, повинні відповідати ряду методичних вимог.

Дискусія протікатиме тим успішніше:

- чим менш важкі розумові завдання вона ставить перед учнями (це дає їм можливість "виділяти" значну частину своєї уваги для контролю за мовною формою);

- чим менш вона виходитиме за межі понять і вистав, іншомовні відповідності яких відомі учневі;

- чим вище рівень автоматизації мовних навиків і чим ширше інвентар мовного матеріалу, володіння яким знаходиться на рівні навиків;

- чим більше в учнів досвіду ведення дискусійних бесід на рідній мові.

У структурі учбової дискусії можна виділити: тему, експозицію, мовну стимул-реакцію, що направляють питання, ключові слова, мовну реакцію тих, що говорять. Розглянемо кожен з виділених компонентів детальніше.

Тема дискусії. Тематика учбових дискусій надзвичайно всіляка. У старших класах можливе ведення дискусій на такі теми, як:

1) Школа і життя, освіта, вибір професії;

2) Молодь в боротьбі за мир;

3) Людина: його духовний світ, прагнення, ідеали, характер, зовнішність, відчуття, вчинки, мораль, переконання, смаки;

4) Новини науки і техніки, освоєння космосу;

5) Економіка і господарство;

6) Ізвестниє люди, герої, подвиг;

7) Мистецтво, новини культурного життя і так далі

Експозиція. Це той фактичний матеріал, та інформація і пов'язана з нею проблематика, які служать основою будь-якого обговорення. У експозиції слід розрізняти матеріал і формулювання проблеми. Залежно від того, чи виражені в експозиції вказані компоненти, можна виділити наступні її різновиди:

1) Експозиція, що є викладом як матеріалу, так і проблематики обговорення. Вчиться пропонується коротке повідомлення, деякий випадок, епізод, що стався з тією або іншою особою, афоризм, відомий вислів, у зв'язку з якими ставиться проблема. Наприклад:

When the sound cinema came into being, а famous producer said, "Now, that the cinema has got the power of speech, I'm sure the theatre will die in the nearest future." Do you think the producer was right? Is the cinema the theatre's rival?

2) Експозиція з невираженою проблематикою. Вчиться пропонується деякий матеріал для обговорення, причому само його вміст таке, що, як правило, звільняє вчителя від необхідності спеціальної постановки проблеми. До експозицій даного вигляду можна віднести, наприклад, кінофільм, розповідь, театральну постановку, матеріали преси, випадки з життя. Така експозиція, природно, пред'являє великі вимоги до мислення учнів, оскільки вони самі повинні витягувати з неї предмет обговорення. Досвід показує, що учні зазвичай починають обговорення кінофільму (розповіді і так далі) з його загальної оцінки ("Фільм мені (не) сподобався"), причому її аргументація по суті містить постановку ряду проблем, стимулюючих подальше обговорення.

Слідує, проте, мати на увазі, що цей вигляд експозиції може бути успішно використаний лише в підготовленішому класі. У тих же випадках, коли учні випробовують труднощі у веденні дискусії при експозиції з невираженою проблемою, вчитель повинен запропонувати серію навідних питань типа:

What is (in your opinion) the main idea of -- ?

How can you prove that -- ?

Why do you think -- ?

What can you say of -- ?

How can you explain X.'s deed (step, words, etc.) -- ?

3) Експозиція із заданою проблематикою, але невираженим матеріалом обговорення. Це по суті опора на життєвий досвід і знання учнів, на їх здібності до уяви. Так, обговорення проблеми "Що робить людини відомим?" базується на знанні фактів, історичних прикладів, подій в суспільному житті, у сфері науки, культури і так далі А суперечка про те, добре або погано учити напам'ять спиратиметься на особистий досвід учнів.

Стимул-реакція. У відмінність, скажімо, від умовної бесіди, мовна стимул-реакція в учбовій дискусії, як вже наголошувалося, завжди носить природний характер. У цьому приваблива сила і ефективність дискусії як вправи в реальному користуванні мовою. Стимул-реакція викликає мовну реакцію. Чим цікавіше поставлене питання, проблема, тим легко викликати розмову, тим довше удається його підтримувати. Стимул-реакція залежить від якості експозиції [26].

Викладача слід уберегти від двох крайнощів при підготовці учбової дискусії: перша, коли експозиція не викликає жодної стимул-реакції для бесіди (не цікава), і друга, коли, навпаки, стимул-реакція надмірно сильна.

Дуже велике емоційне збудження учнів за відсутності у педагога належного досвіду в організації дискусії дає зворотний ефект -- вона "замикає" мовний канал на іноземній мові, і що вчаться, не дивлячись на протести вчителя, переходять на рідну мову. Для повної характеристики стимул-реакції як невід'ємного елементу вправи слід додати, що він виникає не лише з первинної експозиції, але також з мовної реакції учнів, які дають різні точки зору з обговорюваної проблеми [22].

Направляючі питання. При підготовці учбової дискусії вчитель повинен продумати, разом з експозицією, також питання, за допомогою яких він має намір "розвернути" проблематику дискусії і дати їй потрібний напрям, тим самим підтримуючи мовну стимул-реакцію учнів. Так, експозиція, сформульована по темі "Зовнішність людини", може і не викликати належного відгуку в учнів. Проте низка вдало поставлених запитань вчителя, що деталізують її, може виявитися плідною і викликати живе обговорення. Наприклад [28]:

-- Does man's appearance play any role in his life? Can а person's appearance be changed at will? Which makes а young person's looks better -- sports, clothes or cosmetics? Does appearance depend on the person's mood? Has the general culture of man anything to do with his looks? Can we guess the person's profession (occupation) by his appearance?

Ключові слова. При проведенні учбової дискусії, особливо в менш підготовленому класі, може виявитися корисним уміло складений список ключових слів. Будучи лексичною "підказкою", такі слова полегшують таким, що вчиться оформляти свої думки на мові [28].

Мовна реакція. Мовна реакція в дискусії приймає різні форми. Це:

1) короткі репліки декілька що вчаться;

2) монологічні вислови різній тривалості;

3) монолог одного учня, що переривається окремими репліками і питаннями інших, і ін. У завдання педагога входить не лише "провокація" розмови, але і управління ним. Тут він виступає в ролі ведучого.

Відмінність складових частин учбової дискусії в значній мірі визначає її типологію. Проте деякі види цієї вправи можна виділити і по зовнішніх до її структури ознаках. Учбова дискусія може бути:

1) тематичною (тобто організовуваною у зв'язку з вивченням якої-небудь теми, наприклад, "Здоров'я") і нетематичною (тобто організовуваною незалежно від теми, тексту або іншого матеріалу, що вивчається зараз);

2) заздалегідь підготовленою і спонтанною;

3) чисто усною; з опорою на друкарський текст, або із застосуванням візуальних засобів (наприклад, ілюстрації, схеми, плани і так далі);

4) спеціально організовуваною, або роботи, що проводиться у поєднанні з іншими прийомами, наприклад, невеликий текст спочатку читають, переказують, ставлять до нього питання і лише потім в розвитку цих форм роботи, - організовується обговорення.

Підготовка до ведення дискусії і її організація на уроці. У плані підготовки що вчаться до ведення учбової дискусії були випробувані наступні прийоми роботи: