Дитяча гра – як чинник формування інтелектуальної готовості дошкільника до навчання в школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет педагогічної освіти

Кафедра початкової та дошкільної освіти

КУРСОВА РОБОТА

з «Дошкільної педагогіки»

на тему: «Дитяча гра - як чинник формування інтелектуальної готовості дошкільника до навчання в школі»



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ

1.1 Методологічні основи теорії ігрової діяльності дітей

1.2 Педагогічні умови організації ігрової діяльності дітей дошкільного віку

1.3 Теоретичні засади класифікації ігор дітей дошкільного віку

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Гра як основна діяльність дитини

2.2 Організація ігрової діяльності протягом дня

2.3 Взаємозв'язок між окремими видами ігор як чинник формування інтелектуальної готовності дошкільника до навчання в школі

2.4 Ігри для формування інтелектуальної готовності дітей до навчання в школі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Проблема готовності дітей до школи не нова. У різноманітних дослідженнях вона відображена в роботах, що вивчають шкільну зрілість дітей. Під готовністю до шкільного навчання розуміється необхідний і достатній рівень розвитку дитини для засвоєння шкільної програми за певних умов навчання.

Актуальність теми. Вступ до школи становить етапний момент життя дитини. Це зустріч з новим світом - загадковим, бажаним, і, водночас, дуже непростим. Адже саме в початковій школі дитина вперше стане суб'єктом соціально-нормованої діяльності, коли виконувати слід не лише те, чого хочеться, а й те що треба, і саме так, як цього вимагають дорослі-вчителі.

Реформування в напрямі гуманізації сучасної системи освіти досить гостро порушує питання готовності дошкільників до навчання у школі, оскільки це важливий крок у доросле життя, і від того, яким він буде, залежить здатність дитини адаптуватися до нових умов і реалізувати власні потенційні можливості. Отже, задля забезпечення ефективної адаптації дитини до шкільного навчання одним з важливих завдань дошкільного навчального закладу постає проблема готовності дітей до шкільного навчання, що ґрунтується на розумінні змісту, структури та критеріїв готовності до школи.

Момент вступу дитини до школи є підсумком її дошкільного дитинства, який докорінно змінює соціальну ситуацію розвитку. Однак, аби початок шкільного навчання став стартом нового етапу розвитку, дитина повинна бути готова до нових форм діяльності та спілкування, співробітництва із дорослими та однолітками, в іншому випадку дошкільна лінія розвитку загальмовується, а шкільна не може повноцінно розгорнутися.

Дослідженням формування інтелектуальної готовності дітей до школи займалися такі вчені, як Л. С. Виготський, А. Н. Леонтьев, Д. Б. Ельконін, Л.І. Божович, Н. І. Гуткіна. Підготувати шестирічну дитину до школи - значить дати їй певне фізичне загартування, настроїти психологічно і морально до систематичної щоденної праці, підготувати мислення дитини до навчання. Бажання вчитися або допитливість, бажання пізнавати - це ті перші риси вдачі, які потрібно розвивати і виховувати у майбутнього школяра.

Отже, об'єкт дослідження: дитяча гра та її основні компоненти.

Предмет дослідження: процес формування інтелектуальної готовності дошкільників до навчання у школі за допомогою гри.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально вирішити проблему інтелектуальної готовності до навчання у школі дітей дошкільного віку за допомогою гри.

Для реалізації мети дослідження було поставлено наступні завдання:

- проаналізувати стан досліджуваної проблеми в сучасній психолого-педагогічній та методичній літературі;

- визначити роль гри у формуванні інтелектуальної готовності дітей до школи;

- визначити суть та особливості підготовки дітей дошкільного віку до навчання в школі;

- окреслити та проаналізувати складові інтелектуальної готовності старшого дошкільника до навчання у школі;

- провести експериментальні ігри щодо готовності дитини дошкільного віку до навчання у школі.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених у дослідженні завдань використовувалася сукупність методів. Загальнонаукові методи: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. Емпіричні методи: спостереження, тестування, методи кількісної та якісної обробки результатів дослідження.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ

1.1 Методологічні основи теорії ігрової діяльності дітей

Для педагогічних досліджень методологічного значення набуває положення: теорія педагогіки може розвиватися й збагачуватися лише на основі постійної взаємодії таких сфер діяльності людини, як наукова і практична.

У сучасній філософській, психологічній і педагогічній науці накопичено численний ряд теорій, зокрема теорія ігрової діяльності. Формування педагогічної теорії ігрової діяльності дітей дошкільного віку почало здійснюватись досить пізно - лише у кінці ХVІІІ - на початку ХІХ століття. Це пояснюється відсутністю знань про особливості дошкільного віку і тому аж до ХVІІІ століття до дітей ставились як до маленьких дорослих [10].

Одним з основоположників теорії гри був німецький філософ, психолог, автор відомих праць «Ігри тварин» та «Ігри людей» К. Гроос. Ґрунтовне монографічне дослідження гри дитини, результати якого опубліковані 1899 р. в праці "Ігри людини", було здійснене К. Гроосом. Іграм дитини К. Гроос надає значної уваги також у праці "Душевная жизнь ребенка". У концепції гри цього вченого, що в науковому світі була пануючою на початку ХХ сторіччя і яку він називав теорією вправляння і самовиховання, також виявилося визнання пріоритету біологічної домінанти в розвитку людської психіки [5].

За теоретичною концепцією К. Грооса, гра спричиняється суто біологічними чинниками: "Там, де індивідум, який розвивається, із власної внутрішньої спонуки і без будь-якої зовнішньої мети виявляє, зміцнює і розвиває свої нахили, там ми маємо справу із самими споконвічними явищами гри". Дитина, маючи недостатність вроджених реакцій, грою здобуває необхідні для майбутнього життя пристосування: "Якщо пристосування для подальших життєвих задач складає головну мету нашого дитинства, то видатне місце в цьому цілеспрямованому зв'язку явищ належить грі, так що ми цілком можемо сказати, використовуючи дещо парадоксальну форму - ми граємо не тому, що буваємо дітьми, але нам саме тому дане дитинство, щоб ми могли гратися" [4]. З погляду К.Грооса, об'єктивно гра - первинна стихійна школа, уявний хаос якої дає дитині можливість ознайомлення з традиційними формами поведінки людей, які її оточують. К. Гроос розглядав гру дітей як біологічно визначений спосіб підготовки до майбутньої трудової діяльності, до життя. У цілеспрямованій організації виховання, за словами К. Грооса, є два способи застосування гри: 1) вводити елементи гри у навчальне заняття; 2) використовувати гру для загального розвитку. Але елементи гри у навчанні не слід змішувати із справжньою грою. Елемент гри у навчальному занятті дає позитивний ефект тоді, коли він застосовується правильно. Більш важливим завданням для педагогів є організація вільних дитячих ігор, їх використання для виховання.

Теорія К. Грооса стала основою для багатьох пізніших концепцій ігрової діяльності (Дж. Селлі, Е. Клапаред, В. Штерн, К. Бюлер тощо). Дж. Селлі у "Нарисах з психології дитинства", поставивши питання про природу дитячої гри, не зміг дати на нього вичерпної відповіді. Спостереження за дитячими іграми дозволили Дж. Селлі виділити основні особливості рольової гри, а саме: грою дитина перетворює себе і навколишнє матеріальне середовище; у грі вона глибоко занурюється у власний вимисел і живе в ньому. Сучасні психолого-педагогічні дослідження гри характеризуються зближенням поглядів на неї як на провідну діяльність дітей дошкільного віку, аналізом її виховних можливостей і засобів їх актуалізації.

Останнім часом дослідники (Н. Михайленко, Н. Короткова) виявляють зацікавленість не так феноменом гри, як сутністю, структурою, динамікою стосунків, що в ній складаються. Цей напрям наближений до сучасних концепцій дошкільного виховання, що розглядають гру як джерело формування особистості [11].

У педагогічному процесі дошкільного навчального закладу гра є засобом виховання, формою організації навчання (дидактична гра), виховання, методом і прийомом навчання дітей. Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григоренко, Н. Кудикіна, Н. Короткова К. Щербакова, Н. Гавриш та ін.) досліджують формування суспільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, розвиток моральних стосунків у творчих іграх тощо. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри [6].

За своїм походженням і змістом гра є соціальним явищем, зумовленим розвитком суспільства і його культури. Це особливі форми життя дитини у суспільстві, діяльність, у якій дитина в ігрових умовах виконує ролі дорослих, відтворює їхнє життя, працю, стосунки; форма пізнання світу, провідна діяльність, в якій дитина задовольняє свої пізнавальні, соціальні, моральні, естети чні потреби. У грі дитина долає суперечність між прагненням до більшої самостійності, активної участі у житті дорослих із реальними можливостями щодо цього [14].

У дошкільному віці гра стає провідним видом діяльності не тому, що вона займає найбільше часу дитини, а тому, що зумовлює якісні зміни у її психіці.

Гра дошкільнят має рольовий характер. її передумови формуються у предметній діяльності дитини раннього віку, якій притаманні:

- відокремлення дій від предмета, узагальнення їх;

- використання дитиною неоформлених предметів як замінників інших;

- відокремлення своїх дій від дій дорослих і виникнення особистих дій дитини;

- порівняння своїх дій з діями дорослих і ототожнення їх;

- відтворення дитиною у своїх діях дій дорослих, які відображають у певній послідовності відрізки їхнього життя.

Найважливішою передумовою ігрової діяльності дитини е порівняння і ототожнення нею своїх дій з діями дорослого, особистість і дії якого вперше стають для неї зразком не лише об'єктивно, а й суб'єктивно. Якщо у ранньому дитинстві центральним моментом гри були предмет і способи дії з ним, то в дошкільному віці у ній домінують людина, її стан, дії, стосунки з іншими людьми.

За концепцією Д. Ельконіна про історичний характер виникнення рольової гри, гра не завжди супроводжувала дитинство. Її виникнення визначається історичним розвитком суспільства і реальним місцем дитини у системі суспільних відносин [16].

Рольова гра має соціально обумовлений характер, оскільки у ній дитина діє під прямим чи опосередкованим впливом дорослого. Мотиви гри містяться у її змісті. Дитину цікавить не так результат, як процес гри. Водночас гра втілює активне прагнення дитини до певної мети, виражає її здатність оперувати предметами, спілкуватися, налагоджувати стосунки з ровесниками тощо. Усе це зумовлює результативність гри, яка виявляється у пізнавальних, емоційних та інших надбаннях, що дитина накопичує, здобуває під час ігрової діяльності [21].

Гра є засобом відображення навколишньої дійсності, способом освоєння діяльності, взаємин дорослих у доступній для дитини формі. Дошкільник відтворює точку зору різних людей, вступає з дітьми у різні стосунки, які відображають реальну взаємодію дорослих. Зміст ігрових дій зумовлюється практичними завданнями, які розв'язують дорослі для досягнення певної мети. Тому, замість іграшок та інших предметів, вони використовують об'єкти, якими послуговуються у своїх практичних діях дорослі [22].

Тобто, гра завжди розгортається за певними правилами. Для ї виникнення не обов'язкова умовність (перейменування предметів), вона з'являється у процесі ігрової діяльності. Важливим компонентом психічного акту перейменування предметів під час гри є уява дитини.

Отже, теорія ігрової діяльності у наукових дослідженнях з педагогіки має методологічне значення. Методологія педагогіки постійно розвивається й збагачується описом наукових теорій, зокрема теорією ігрової діяльності. Теоретичні дослідження ігрової діяльності започатковані психологічної наукою. Їх суть в односторонньому поясненні гри біологічними або соціальними факторами. Пізніше на тлі означених концепцій сформується культурно-історична теорія ігрової діяльності дітей. Вона, на мій погляд, є найбільш об'єктивно виправданою і водночас плідною з огляду на розробку педагогічної теорії ігрової діяльності дітей дошкільного.

1.2 Педагогічні умови організації ігрової діяльності дітей дошкільного віку

Першим етапом розвитку ігрової діяльності є ознайомлювальна гра. По мотиву, заданому дитині дорослим за допомогою предмета іграшки, вона являє собою предметно-ігрову діяльність. Її зміст складають дії маніпуляції, здійснювані в процесі обстеження предмета.

Другий етап становлення ігрової діяльності у дитини дошкільного віку. Окремі предметно-специфічні операції переходять у ранг дій, спрямованих на виявлення специфічних властивостей предмета і на досягнення за допомогою даного предмета певного ефекту.

На третьому етапі характерне створення спеціальної ігрової обстановки, відтворення дій іншої людини-педагога, використання предметів-замінників. Дія з предметом здійснюється згідно ігровому глузду, а не постійно властивому значенням предмета. В іграх дитина самостійно відтворює не окремі дії, а цілі сюжети, діючи, то за педагога, то за ляльку. Предмет використовується багаторазово, але дія носить куплетної, а не сюжетний характер.

Наступний етап - поява перейменування в ігровій ситуації. Спочатку дитина називає іншим ім'ям предмети-замінники у відповідності з функцією, яку вони виконують у грі, однак ототожнення з іншою людиною і присвоєння собі його імені ще відсутня.

Останній етап. Дитина називає себе і партнера по грі (ляльку) ім'ям іншої людини [11].

Всі вище перераховані переходи потребують керівництва з боку дорослих, а кожен з них - і особливих способів керівництва.

Принципи організації сюжетно-рольової гри.

1. Вихователь повинен грати разом з дітьми. Він повинен займати позицію "граючого партнера ". Стратегія педагога має полягати в тому, щоб діти були поставлені перед необхідністю використовувати більш складний, новий спосіб побудови гри.

2. Педагог повинен грати з дітьми протягом усього дошкільного дитинства, але на кожному етапі гру слід розгортати так, щоб діти відразу "відкривали" і засвоювали новий, більш складний спосіб її побудови.

3. На кожному етапі дошкільного дитинства необхідно при формуванні ігрових умінь одночасно орієнтувати дитину, як на здійснення ігрової дії, так і на пояснення його сенсу партнерам - дорослому або одноліткам [20].

На етапі формування умовних ігрових дій дорослий повинен розгортати переважно "однотомні і одноперсонажні" сюжети, як змістовний ланцюжок дій.

На етапі формування рольової поведінки опорою для педагога повинен стати багатоперсонажний сюжет як система взаємопов'язаних ролей, який розгортається через взаємодію персонажів.

На етапі формування вміння будувати нові сюжетні ігри педагог повинен розгортати "багатотомні" сюжети, що припускають комбінування різноманітних подій.

У педагогічному процесі по відношенню до гри існують дві взаємопов'язані складові:

1. спільна гра дорослого з дітьми, в процесі якої формуються нові вміння та навички.

2. самостійна дитяча гра, в яку педагог не включається, а лише забезпечує умови для її активізації [18].

Для дітей залишається прихованим зв'язок між роллю і діями, в яких вона може бути втілена, рольової сенс дій. Цей зв'язок між роллю і пов'язаними діями не виникає спонтанно і повинна бути розкрита дитині дорослими. Розвиток гри пов'язано з логікою оволодіння предметними діями і виділенням дорослого як зразка і носія людських форм діяльності та відносин. Все це відбувається не спонтанно, а під керівництвом дорослих.

Таким чином, гра дошкільнят буде розвиватися, якщо педагог:

1. Організовує предметне середовище:

* поетапно вводить іграшки (предметно-ігрове середовище обов'язково повинна гнучко змінюватися, залежно від змісту знань, отриманих дітьми, від ігрових інтересів дітей та рівня розвитку гри).

* співвідносить сюжет гри з досвідом взаємодії із зовнішнім світом у дитини.

2. Забезпечує керівництво грою :

* допомагає віднести не одне, а ряд дій до одного і того ж персонажу

* допомагає дитині прийняти роль персонажа, який заданий в сюжеті гри, на себе.

* грає разом з дітьми

* забезпечує умови для активізації самостійної гри дошкільнят

* ставить дітей перед необхідністю використовувати більш складні, нові сюжети побудови гри

* орієнтує дитину, як на здійснення ігрової дії, так і на пояснення його сенсу партнерам - дорослому або одноліткам.

* зв'язок між роллю і пов'язаними діями повинна бути розкрита дитині дорослими.

3. Забезпечує сприятливу атмосферу:

* створення довірчих відносин

* відсутність критики в оцінці діяльності дітей

* увагу до кожної дитини [1].

Гра - це провідний вид діяльності дитини дошкільного віку. У грі дитина вчиться взаємодіяти з навколишнім світом, засвоювати загальні норми і правила поведінки, стосунків з однолітками і дорослими. Гра допомагає дитині реалізувати свою потребу у самовираженні.

У грі дитина дошкільного віку проводить більшу частину свого часу, тому базовим компонентом дошкільної освіти в Україні за новою редакцією визначено зміст і завдання ігрової діяльності у інваріативній частині освітньої лінії «Гра дитини». У інструктивно-методичних рекомендаціях «Організація роботи в дошкільних навчальних закладах у 2014/2015 навчальному році» визначені чинні програми розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку: «Оберіг», програма розвитку дітей від пренатального періоду до трьох років (наук. кер. Богуш А. М.); «Дитина», програма виховання і навчання дітей від 2 до 7 років (наук. кер. Проскура О. В., Кочина Л. П., Кузьменко В. У., Кудикіна Н. В.); «Дитина в дошкільні роки», освітня програма (наук. кер. Крутій К. Л.); «Українське дошкілля», програма розвитку дитини дошкільного віку (авт. кол.: Білан О. І., Возна Л. М., Максименко О. Л. та ін.);»Соняшник», комплексна програма розвитку, навчання і виховання дітей дошкільного віку (авт. Калуська Л. В.); «Я у Світі» (нова редакція), програма розвитку дитини дошкільного віку (наук. кер. Кононко О. Л.) [2].

У програмах визначено головні завдання, які покладаються на вихователя під час організації ігрової діяльності дітей дошкільного віку.

Отже, гра посідає чільне місце в системі фізичного, морального, трудового та естетичного виховання дошкільнят. Вона активізує дитину, сприяє підвищенню її життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні потреби.



1.3 Теоретичні засади класифікації ігор дітей дошкільного віку

ігровий дошкільний інтелектуальний навчання

Гра є багатоманітним за змістом, характером, формою явищем. Одна з перших класифікацій гри належить К. Гросу, який поділяв ігри на дві групи: 1) експериментальні («ігри звичайних функцій»). До них належать сенсорні, моторні, інтелектуальні, афективні ігри, вправи для формування волі. На думку Гроса, у своїй основі ці ігри мають інстинкти, що забезпечують функціонування організму як цілісного утворення і визначають зміст ігор; 2) спеціальні («ігри спеціальних функцій»). До цієї групи належать ігри, під час яких розвиваються необхідні для використання в різних сферах життя (суспільного, сімейного) часткові здібності. їх поділяють за інстинктами, які в дітей проявляються і вдосконалюються [3].

Відомий німецький психолог Вільям Штерн (1871-- 1938) класифікував ігри на індивідуальні (за задумом дитини) та соціальні (спільні з іншими). При цьому він спирався на вихідне положення своєї теорії конвергенції про необхідність розвивати внутрішні сили дитини, її здібності й одночасно враховувати вплив середовища, в якому вона перебуває. На його погляд, зовнішній фактор (соціальне оточення) дає лише матеріал для гри, вибір якої дитина здійснює інстинктивно.

Швейцарський психолог Ж. Піате виокремлював:

- ігри-вправи (виникають у перші місяці життя дитини);

- символічні ігри (найпоширеніші ігри дітей віком від двох до чотирьох років);

- ігри за правилами (ігри дітей від семи до дванадцяти років) [16].

Більш детальну класифікацію ігор запропонувала сучасна американська дослідниця Катрін Гарвей, поділивши їх на:

- ігри з рухами і взаємодією (відображають надлишок енергії та емоційний настрій дітей);

- ігри з предметами (починаються з маніпуляції, далі -- практика і тренування до повного вдосконалення);

- мовні ігри (створення дітьми римованих творів, які не мають точного смислового змісту, -- пісеньок, лічилок, приказок, жартів тощо);

- ігри із соціальним матеріалом («драматичні» або «тематичні»). Організовують їх діти самостійно, розвивають за власним задумом. Як правило, ці ігри мають персонажів двох типів: стереотипних (мама, лікар та ін.) і тих, що змінюються;

- ігри за правилами, заданими дорослими;

- ритуальні ігри (засновані на рухах, ігрових предметах, мові, соціальній умовності).

Узявши за основу класифікації ігор психологічні принципи, російський педагог П. Лесгафт виокремив сімейні («імітаційні») ігри, в яких діти дошкільного віку повторюють те, що бачать у навколишньому житті, та шкільні ігри, які мають певну форму, конкретну мету і правила [9].

Загальну класифікацію ігор збагачує обґрунтування С. Русовою народних ігор як прадавнього засобу виховання і навчання дітей, нескінченного джерела духовних сил, патріотичних почуттів, формування характеру і світогляду дошкільнят. Ці ігри прилучають дітей до народної мудрості, досвіду поколінь. До цього часу вони не мають наукової класифікації і використовуються для розвитку мовлення дітей, ознайомлення з природою, життям і працею дорослих тощо. Класифікація С. Новосьолової, маючи у своїй основі організаційно-функціональне джерело ігор, розрізняє:

1) самостійні ігри (виникають з ініціативи дітей);

-ігри-експериментування;

-сюжетні ігри (сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські, театралізовані);

2) ігри, що виникають з ініціативи дорослого, який використовує їх з освітньою та виховною метою:

- навчальні ігри (дидактичні, сюжетно-дидактичні, рухливі);

-розважальні ігри (ігри-забави, ігри-розваги, інтелектуальні, святково-карнавальні, театрально-постановні);

3) ігри, що мають своїм джерелом історичні традиції етносу (народні). Можуть виникати з ініціативи дорослого, старших дітей [11].

Сучасна педагогіка найчастіше послуговується такою класифікацією ігор:

1. Творчі ігри. До них належать режисерські, сюжетно-рольові (сімейні, побутові, суспільні), будівельно-конструкційні, ігри на теми літературних творів (драматизації, інсценування).

2. Ігри за правилами. Цю групу утворюють рухливі (великої, середньої, малої рухливості; сюжетні, ігри з предметами; з переважанням основного руху: бігу, стрибків тощо; ігри-естафети) та дидактичні ігри (словесні, з іграшками, настільно-друковані).

Окрему групу становлять народні ігри (забави, рухливі, дидактичні, обрядові) [12].

Кожна класифікація є досить умовною і не вичерпує всього різноманіття ігор. Наприклад, творчі ігри теж підпорядковані певним правилам, оскільки без правил неможлива будь-яка спільна діяльність, а ігри за правилами передбачають елементи творчості. У творчій грі їх установлюють діти, у рухливих і дидактичних іграх -- дорослі, переслідуючи виховну та навчальну мету. У творчих іграх і в іграх за правилами фігурують мета, уявна ситуація, самостійність дій, активна робота уяви, творчість. Різняться ці дві великі групи ігор спрямованістю творчої активності дітей: творчі передбачають реалізацію задуму, розвиток сюжету; ігри за правилами -- вирішення завдань і виконання правил [27].

Перехід дітей від одного виду гри до іншого залежить як від віку, так і від індивідуальних уподобань. Уникаючи надмірної регламентації, педагог має сприяти розвитку різних видів ігрової діяльності дошкільнят.

Велике значення в розумовому і всебічному розвитку дітей мають цікаві розвиваючі ігри, завдання, розваги. Вони цікаві для дітей, емоційно захоплюють їх. А процес рішення пошуку відповіді, заснований на інтерес до завдання, неможливий без активної роботи думки [17]. Цим положенням і пояснюється значення цікавих завдань в розумовому і всебічному розвитку дітей. У ході ігор і вправ з цікавим матеріалом діти оволодівають умінням вести пошук рішення самостійно. Вихователь озброює дітей лише схемою і напрямом аналізу цікавої задачі, що проводить у кінцевому результаті до вирішення (правильного чи помилкового). Саме розвиваючі ігри сприяють розвитку кмітливості, логіки, просторової уяви, математичних, конструкторських і інших здібностей та прийомів мислення. Головне при цьому творчість: дитина сама, виконуючи різні завдання, робить безліч відкриттів і привчається до самостійного, творчого мислення. Починати грати з такими іграми можна з самого раннього віку. Завдання-сходинки створюють умови, що випереджають розвиток здібностей, піднімаючись, кожного разу самостійно до своєї «стелі», дитина розвивається найбільш успішно [23].

Розвиваючі ігри різноманітні за змістом, вони як всі ігри не терплять примусу і створюють атмосферу вільної творчості.

Класифікація ігор:

1. Ігри, спрямовані на розвиток сенсорики

- кольоросприйняття: «Літаки», «Кольорові фони», і т.д.

- зорові і тактильні сприйняття геометричних форм і розміру: «Чудесний мішечок», «Рамки Монтессорі», «Палички»

- сприйняття складних форм: «Силуети», «Вгадай, що ...»,» Плутанина «

2. Ігри, що сприяють розвитку дрібної моторики:

«Рамки Монтессорі», «Склади візерунок», «Танграм»; ігри, пов'язані з замальовкою (або обведення за трафаретом) окремих фігур і візерунків. У цю групу входять і графічні ігри («Штрихування», «Лабіринт»).

3. Ігри, спрямовані на розвиток пам'яті, уваги і спостережливості:

Різні модифікації гри «Що?» (На предметах, картинках, позах грають дітей), «Увага» і т.п.

4. Ігри на розвиток мислення:

- Здатність до аналізу, синтезу, розвиток просторової уяви і логічного мислення: «Склади візерунок», «Склади квадрат», «Палички», «Унікуб», «Кубики для всіх», «Лялькова кімната», «План і карта», «Цеглинки», «Чого не вистачає», «Знайди зайве», «Продовж ряд», і т.д.

- Початкові математичні уявлення: "крапочки", "Дроби"

- Ігри на класифікацію та узагальнення: ігри з м'ячем, «Що чим було», «Що зайве», «Блоки Дьенеша», та ін

- Розвиток абстрактного мислення: серія ігор, пов'язаних з читанням і придумуванням різноманітних символів «Погода», «Чоловічки», «Вивіски», «Замалюйте казку» і т.д.

5. Ігри, спрямовані на розвиток фантазії:

«Мішок гнома», «Кольорові подарунки», «Наклей фігурку», «Ляпки», «Танграм», «Монгольська гра».

6. Розвиток мовлення, переказ і твір казок:

«Антоніми», «Опиши предмет», «Склади розповідь», «Що сталося потім?», «Що було і що буде?», «Добре-погано», і т.д [24].

Отже, гра як феномен культури навчає, виховує, розвиває, соціалізує, розважає, дає відпочинок, не вносячи в зміст дозвілля нескінченні сюжети і теми життя та діяльності людини, зберігаючи при цьому свою самоцінність.



РОЗДІЛ 2.. ОРГАНІЗАЦІЯ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Гра як основна діяльність дитини

Гра посідає чільне місце в системі фізичного, морального, трудового та естетичного виховання дошкільнят. Вона активізує дитину, сприяє підвищенню її життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні потреби. Враховуючи неоціненну роль гри у житті дошкільника, вважаємо за потрібне ще раз повернутися до цього питання. Наголосимо, що завдання і зміст ігрової діяльності визначаються Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні (сфера "Культура", субсфера "Світ гри"), чинними програмами розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку "Малятко", "Дитина", "Українське дошкілля", "Дитина в дошкільні роки", "Зернятко". На виході "Базова програма розвитку дітей дошкільного віку", спрямована на збалансований розвиток дитини, формування елементарних форм її життєвої компетентності, реалізацію природного потенціалу, індивідуалізацію особистісного становлення [22].

Проблема гри широко висвітлена в науково-методичній літературі (у працях Д.В. Менджерицької, Л.П.Усової, А.І. Сорокіної, Р.І. Жуковської, В.Г. Нечаєвої та інших авторів-класиків), у сучасних розробках, зокрема Л.В. Артемової, у багатьох статтях педагогів-практиків і методистів, які друкуються у журналах "Дошкільне виховання", "Палітра педагога" та інших педагогічних виданнях. Незважаючи на це організація ігрової діяльності в дошкільних навчальних закладах потребує істотного вдосконалення. Вона так і не посіла належного місця в житті дітей, що пояснюється недооцінкою педагогами її ролі в різнобічному розвитку дошкільнят. У багатьох садках не створено належного ігрового середовища, недостатньо уваги приділяється формуванню в дітей уявлень про навколишній світ, їхнім самодіяльним іграм. Підпорядкування гри завданням навчання завдає вихованцям подвійної шкоди: призводить до вилучення самодіяльних ігор з життя дитячого садка, знижує пізнавальну мотивацію, що є основою формування навчальної діяльності. Майже зовсім випала з поля зору вихователів важливість формування ігрових умінь у дітей. Іноді час, відведений на ігрову діяльність, використовується для навчальних занять, гурткової роботи, підготовки до свят, ранків тощо. Щоб усунути ці недоліки, необхідно подбати про доцільну організацію ігрової діяльності в дошкільних навчальних закладах. При цьому варто пам'ятати, що гра як специфічна діяльність не однорідна, кожний її вид виконує свою функцію в розвитку дитини [29].

Умовно виділяють три класи ігор:

1) ігри з ініціативи дитини (творчі);

2) ігри з ініціативи дорослого з готовими правилами (дидактичні, рухливі);

3) народні ігри (створені народом).

Розглянемо кожний з цих видів. Творчі ігри становлять найбільш насичену типову групу ігор дошкільнят. Творчими їх називають тому, що діти самі визначають мету, зміст і правила гри, відображаючи здебільшого навколишнє життя, діяльність людини та відносини між людьми [28]. Значна частина творчих ігор -- це сюжетно-рольові ігри "в когось" або "в щось". Діти зображають людей, тварин, роботу лікаря, будівельника тощо. Усвідомлюючи, що гра -- не справжнє життя, малюки тим часом по-справжньому переживають свої ролі, відверто виявляють своє ставлення до життя, свої думки та почуття, сприймають гру як важливу справу. Насичена яскравими емоційними переживаннями, сюжетно-рольова гра залишає в свідомості дитини глибокий слід, який позначається на її ставленні до людей, їхньої праці, взагалі до життя [26].

До сюжетно-рольових ігор належать також ігри з елементами праці та художньо-творчої діяльності. Різновид творчої ігрової діяльності -- театралізована діяльність. Вона пов'язана зі сприйманням творів театрального мистецтва та відтворенням в ігровій формі набутих уявлень, вражень, почуттів. Ключові поняття театралізованої діяльності: сюжет, сценарій, гра за сюжетом літературного твору, театралізація, казка-переказ [14].

Любов Артемова поділяє театралізовані ігри залежно від їх виду та специфічного сюжетно-рольового змісту на дві основні групи: режисерські ігри та ігри-драматизації [18]. У режисерській грі дитина як режисер і водночас "голос за кадром" організовує театрально-ігрове поле, акторами і виконавцями в якому є ляльки. В іншому випадку акторами, сценаристами, режисерами виступають самі діти, які під час гри домовляються про те, хто яку роль виконуватиме, що робитиме. Ігри-драматизації створюються за готовим сюжетом з літературного твору або театральної вистави. План гри та послідовність дій визначають заздалегідь. Така гра важча для дітей, ніж наслідування того, що вони бачать у житті, оскільки треба добре зрозуміти й відчути образи героїв, їхню поведінку, пам'ятати текст твору (послідовність розгортання дій, реплік персонажів). У цьому й полягає особливе значення ігор-драматизацій -- вони допомагають дітям глибше зрозуміти ідею твору, відчути його художню цілісність, сприяють розвитку виразності мови і рухів [7].

Ще один вид -- конструкторські ігри (у літературі їх інколи помилково називають конструктивними). Ці творчі ігри спрямовують увагу дитини на різні види будівництва, сприяють набуттю конструкторських навичок організації та зближенню дітей, залученню їх до трудової діяльності. У конструкторських іграх яскраво проявляється інтерес дітей до властивостей предмета і бажання навчитися з ним працювати. Матеріалом для цих ігор можуть бути конструктори різних видів та розмірів, природний матеріал (пісок, глина, шишки тощо), з якого діти створюють різні речі за власним задумом або за завданням вихователя. Важливо, щоб педагог допомагав вихованцям здійснити перехід від безцільного нагромадження матеріалу до створення продуманої будівлі. При всій різноманітності творчих ігор вони мають спільні риси: діти самі або за допомогою дорослого (особливо в іграх-драматизаціях) обирають тему гри, розвивають її сюжет, розподіляють між собою ролі, добирають потрібні іграшки. Усе це має відбуватися в умовах тактовного керівництва дорослого, спрямованого на активізацію ініціативи дітей, розвиток їхньої творчої фантазії [16].

Ігри з правилами. Ці ігри дають можливість систематично вправляти дітей у виробленні певних навичок, вони дуже важливі для фізичного та розумового розвитку, виховання характеру й волі. Без таких ігор у дитячому садку важко було б проводити навчально-виховну роботу. Ігри з правилами діти засвоюють від дорослих, один від одного. Багато з них передається від покоління до покоління, однак вихователі, обираючи гру, обов'язково мають враховувати вимоги сучасності.

За змістом та способами ведення ігри з правилами поділяють на дві групи: дидактичні та рухливі. Дидактичні ігри сприяють, головним чином, розвиткові розумових здібностей дитини, оскільки містять розумове завдання, саме в розв'язанні якого й полягає сенс гри. Вони також сприяють розвитку органів чуття дитини, уваги, пам'яті, логічного мислення. Зауважимо: хоча дидактична гра -- ефективний метод закріплення знань, вона аж ніяк не повинна перетворюватися на навчальне заняття. Гра захоплюватиме дитину лише в тому разі, якщо даватиме радість і задоволення. Неодмінною умовою дидактичної гри є правила, без яких діяльність набуває стихійного характеру. У добре продуманій грі саме правила, а не вихователі, керують поведінкою дітей. Правила допомагають усім учасникам гри перебувати та діяти в однакових умовах (діти отримують певну кількість ігрового матеріалу, визначають черговість дій гравців, окреслюють коло діяльності кожного учасника) [13].

Рухливі ігри важливі для фізичного виховання дошкільнят, оскільки сприяють їхньому гармонійному розвитку, задовольняють потребу малюків у русі, сприяють збагаченню їхнього рухового досвіду. За методикою Едуарда Вільчковського з дітьми дошкільного віку проводять два різновиди рухливих ігор -- сюжетні ігри та ігрові вправи (несюжетні ігри). В основу сюжетних рухливих ігор покладено досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, тварин, птахів), які вона відтворює рухами, характерними для того чи іншого образу. Рухи, які виконують діти під час гри, тісно пов'язані із сюжетом. Більшість сюжетних ігор колективні, в них дитина навчається узгоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, діяти організовано, як того вимагають правила [20].

Ігрові вправи характеризуються конкретністю рухових завдань відповідно до вікових особливостей та фізичної підготовки дітей. Якщо в сюжетних рухливих іграх основна увага гравців спрямована на створення образів, досягнення певної мети й точне виконання правил, що часто призводить до ігнорування чіткості у виконанні рухів, то під час ігрових вправ дошкільнята мають бездоганно виконувати основні рухи (влучання м'ячем у ціль, пролізання під мотузкою тощо).

Оскільки ігрові вправи та сюжетні ігри застосовуються в усіх групах дошкільних закладів, організація і методики їх проведення мають багато спільного. Оптимальні умови для досягнення позитивних результатів у розвитку рухів дошкільнят -- поєднання конкретних рухових завдань у формі ігрових вправ та сюжетних ігор, під час яких рухи, засвоєні дітьми раніше, вдосконалюються. За ступенем фізичного навантаження розрізняють рухи великої, середньої та малої рухливості. У рухливих іграх, що проводяться з дошкільнятами, не обов'язково визначати переможця. По закінченні гри педагог оцінює умови та її хід, виконання дітьми правил, їхнє ставлення один до одного. Тільки в старших групах поступово починають вводити елементи змагання, порівнювати сили команд та окремих гравців [22].

Важливе місце в старшому дошкільному віці посідають спортивні ігри: городки, настільний теніс, бадмінтон, баскетбол, хокей, футбол тощо.

Народні ігри -- це ігри, які походять з давніх-давен, їх побудовано з урахуванням етнічних особливостей (хороводи, забави, ігри з народною іграшкою тощо). Вони -- невід'ємна складова життя дитини в сучасному дошкільному закладі, важливе джерело засвоєння загальнолюдських цінностей. Розвивальний потенціал цих ігор забезпечується не тільки наявністю відповідних іграшок, а й особливою творчою аурою, яку має створювати дорослий. У народних іграх відображається життя людей, їхній побут, національні традиції, вони сприяють вихованню честі, сміливості, мужності тощо. З цією метою дітям пропонують розпитати в своїх мам, тат, бабусь та дідусів, в які ігри вони грали у дитинстві [30].

Розрізняють індивідуальні, колективні, сюжетні, побутові, театралізовані ігри та рухливі ігри-забави. Особливо популярні серед дітей ігри без певного сюжету, побудовані на ігрових завданнях, які містять багато пізнавального матеріалу (ігри "Палички-виручалочки", "Хлібець", "Піжмурки", "Квач", "Гуси-гуси", "Диби-диби" тощо). У цих іграх від дитини вимагається швидка та правильна реакція [26].

Особливе місце в житті дітей посідає народна іграшка. Її простота, виразність і доцільність відіграють неабияку роль у розумовому, моральному, естетичному розвиткові дитини. Українську народну іграшку характеризують ритмічність форм, декоративність розпису, орнаментальність, яскравість, стриманість у доборі кольорів. Це -- дзвінкоголосі свистульки, фігурки людей, тварин, птахів, ляльки, каталки з різноманітного матеріалу. Добираючи іграшки для дітей, слід виходити з того, наскільки вони відображають національний колорит, сприяють активності й самодіяльності дітей, розширенню їхнього світогляду.

Для організації ігор важливо створити предметно-ігрове середовище. Вихідна вимога -- розвивальний характер та відповідність таким принципам, як реалізація дитиною права на гру (вільний вибір іграшки, теми, сюжету гри, місця та часу її проведення); універсальність предметно-ігрового середовища, щоб діти могли разом з вихователями готувати й змінювати його, трансформувати відповідно до задуму гри, II змісту, перспектив розвитку; системність, тобто оптимальне співвідношення окремих елементів гри між собою та іншими предметами тощо.

До складу предметно-ігрового середовища входять: велике організуюче ігрове коло, ігрове обладнання, іграшки, різноманітна ігрова атрибутика, ігрові матеріали. Всі ці ігрові засоби знаходяться не в абстрактному просторі, а в ігровій кімнаті, спортивній залі, на майданчику. В інтер'єрі не повинно бути нічого зайвого, всі ігрові засоби мають бути безпечними для дітей. Для проведення ігор створюються ігрові осередки: загальний набір різних видів іграшок); драматичний (комплекти обладнання, нескладні декорації, елементи вбрання та костюми для ігор-драматизацій, інсценівок); для настільних та будівельних ігор (конструктори: дерев'яні, пластмасові, металеві, коробки, колодки та інші матеріали, знаряддя та допоміжне обладнання). Усе обладнання має бути зручним та легко трансформуватися. Діти можуть самостійно обирати гру, змінювати осередок, переходячи від однієї гри до іншої[29].

Провідне місце у дитячій грі відводиться іграшкам. Вони насамперед мають бути безпечними, цікавими, привабливими, яскравими, але простими. І не тільки привертати увагу дитини, а й пробуджувати, активізувати її мислення.

Усі іграшки можна умовно поділити на три типи:

1)готові іграшки (автомобілі, літаки, ляльки, різні тварини тощо); 2) напівготові іграшки (кубики, картинки, конструктори, будівельний матеріал тощо);

3) матеріали для створення іграшок (пісок, глина, дріт, шпагат, картон, фанера, дерево).

За допомогою готових іграшок дітей ознайомлюють з технікою, навколишнім середовищем, створюють певні образи. Граючись ними, діти відтворюють свої враження, переживають яскраві почуття, активізують уяву дітей, коригують зміст ігор. Напівготові іграшки використовуються переважно з дидактичною метою. Маніпуляції з ними потребують активізації розумової діяльності, для виконання поставлених педагогом завдань: розташувати кубики за розміром, у порядку збільшення та зменшення, підібрати пару до картинки, скласти з деталей конструктора якусь будівлю тощо. Матеріал для створення іграшок дає великі можливості для розвитку творчої уяви дітей. Так, залежно від віку, вони будують з піску пароплави, будинки, автомобілі, з гілочок, зібраних на прогулянці, "розбивають" у пісочнику невеликий садочок, ліплять посуд, тварин з глини. З обрізків дерева, шпагату, кольорового паперу виходить гарний, прикрашений прапорцями автомобіль тощо. Бажано комбінувати всі три типи іграшок, адже це дуже розширює можливості для творчості. До особливої групи відносимо театральні іграшки та костюми для різних персонажів, атрибути, які доповнюють створені образи. Це театрально-ігровий матеріал (іграшки, ляльки, площинні фігури, пальчикові персонажі), елементи костюмів (головні убори, різні капелюшки, комірці, манжети тощо). У дитячих садках активно використовуються персонажі-ляльки, декорації, виготовлені вихователями й дітьми власноруч [26].

2.2 Організація ігрової діяльності протягом дня

Протягом дня діти мають можливість гратися чотири рази: до сніданку (5-40 хв), між сніданком та заняттями (5-7 хв), на відкритому повітрі (1 год.-1 год. 30 хв), після денного сну (20-40 хв). Ігри до сніданку розпочинаються з приходом дитини до садка, перериваються сніданком і тривають до початку занять. Завдання вихователя в цей період -- так раціоналізувати педагогічний процес, щоб мати можливість організувати гру дітей в найефективніших формах, активно впливати на її хід та взаємини дітей. У молодшій групі перевага надається іграм, в яких діти могли б якнайповніше задовольнити свої потреби в грі без складних особистісних взаємин. Це ігри, наприклад, з піском та водою, в які можна грати будь-якої пори року в кімнаті або на відкритому майданчику, нескладні будівельні ігри, під час яких може виникати потреба не тільки в індивідуальних, а й у спільних діях, погодженні задумів. Для зазначених ігор потрібний матеріал та іграшки, які спонукають дітей до рухів [23].

У другій половині року набувають оформленого характеру рольові ігри, які дуже подобаються малечі. У вихованців середньої групи досвід ігрової діяльності значно більший, вони приносять іграшки з дому, що урізноманітнює та ускладнює ігри. Діти швидко розуміють один одного, втілюючи свій задум. Ігри та іграшки формують почуття і думки малюків, отже, дітям слід надати якнайширші можливості гратися в усе, що їм хочеться. Вихователь коригує гру, не порушуючи її, зберігаючи її самодіяльний і творчий характер, безпосередність переживань, віру дитини в правдивість того, що діється. Вихованцям старшої групи надаються широкі можливості для гри в рольові, будівельні, дидактичні та рухливі ігри як індивідуально, так і колективно. Ігри дітей після сніданку мають узгоджуватися з характером та змістом подальших занять. Так, перед заняттями з рідного мовлення, математики, малювання доречними будуть ігри на розвиток мислення, уваги, уяви. Іншу спрямованість надаємо іграм, якщо наступні заняття потребують від дітей рухів (хореографія, фізкультура). Отже, керівництво іграми треба узгоджувати з педагогічним процесом. Важливо відходити від шаблонів. Ні в якому разі не варто нав'язувати щось дітям, викликаючи тим самим у них спротив, вихід з гри або її припинення. Тут доречними будуть запитання, поради, рекомендації [15].

Ігри між заняттями. Для всіх груп дітей добирають ігри, які передбачають незначне розумове навантаження -- з дрібними іграшками, м'ячем, нескладним конструктором. Немає потреби надто регламентувати ці ігри, але бажано, щоб вони давали дитині можливість рухатися. У перервах між заняттями варто уникати ігор усією групою. Це втомлює дітей. Також недоречними будуть нові ігри, які потребують тривалих і складних пояснень. Перехід від ігор до занять має відбуватися спокійно та невимушено.

Ігри на відкритому повітрі. Діти можуть продовжувати гру, розпочату раніше (до занять або між ними), якщо вона їх зацікавила, або вигадати щось нове. Ці ігри бажано всіляко урізноманітнювати, оскільки є великий простір для активних рухів, тож варто якомога повніше використати ці умови, щоб вихованці могли побігати, пострибати, просто побавитися. Організуючи ігри на відкритому повітрі, слід обов'язково враховувати такий важливий чинник, як сезонність. У холодну погоду вони мають давати достатнє навантаження, але при цьому не передбачається дотримання однакового темпу для всіх дітей, тривалої підготовки, великих зусиль, уваги. Ігри мають швидко розігрівати дітей, але без шкоди здоров'ю. Вимоги до них повинні бути індивідуалізовані, з урахуванням стану здоров'я кожного вихованця, погодних умов.

Молодші дошкільнята досить активні, вони багато рухаються, однак досвід рухової діяльності в них ще малий та одноманітний. Щоб підвищити активність та збагатити рухи малят, слід створювати відповідні умови, використовувати різноманітні предмети й іграшки (м'ячі, кульки, кубики, скакалки та ін.). Так, навесні можна організовувати різні перебіжки, починаючи з найпростіших ("Конячки", "Коники", "Дожени м'яч", "Принеси предмет", "Ширше крок" і т.п.); підскоки та стрибки ("Стрибни вище", "Торкнися м'яча", "Злови метелика"); лазіння і повзання (проповзти по дошці, лаві), гру "Квочка та курчатка"; вправи з обручем, катання на гойдалках, їзда на велосипеді, ігри-забави ("Хованки", "Піжмурки", "Мильні бульбашки" тощо). Більш цільові у цьому віці ігри з піском, будівельним матеріалом, що є початком конструкторської діяльності. Педагог обов'язково навчає дітей грати, створює ігрову ситуацію, безпосередньо спілкується з вихованцями, використовуючи методи прямого впливу. Водночас має місце й опосередкований вплив через іграшку, нескладну інсценівку тощо. Малюкам цього віку подобаються сюжетно-рольові ігри на побутові теми, пов'язані з повсякденним життям (наприклад, дівчатка грають у ляльки, хлопчики -- з машинами) [25]. Вихованцям середньої групи можна запропонувати для гри різноманітні природні матеріали. Води і піску має бути вдосталь. У цей віковий період також проводять дидактичні ігри, пов'язані з рухом. Це ігри-загадки, де діти рухами зображають якийсь предмет або дію. їх доцільно проводити після бігу або іншого активного фізичного навантаження. Продовжується збагачення сюжетно-рольових ігор ("водії", "сім'я", "магазин", "залізниця", "пілоти", "лікарня", "зоопарк" та ін.). Чергування ігор з правилами і без них сприяє розвитку та урізноманітненню ігор, їхньому виховному впливові на дітей. Важливий постійний контакт вихователя з дітьми як опосередкований, так і безпосередній. Хоча вміння самоорганізації ігор у середній групі ще невеликі, варто на них спиратися, коригуючи в разі потреби зміст та умови гри.

У старшій групі можна запропонувати дошкільнятам перед виходом на майданчик домовитися, у що і як вони гратимуть. Це відразу надасть спрямованості їхній діяльності. Деякі ігри (в "моряків", "льотчиків", "космонавтів") можуть тривати тижнями, поступово розвиваючись. Доцільні ігри-драматизації (якщо план гри, послідовність дій визначено заздалегідь), дидактичні, сюжетно-рольові, рухливі ігри. Втручання вихователя має зводитися до порад, як краще організувати задуману гру. Для цього досить побіжних зауважень під час збирання на прогулянку. Для кращої самоорганізації бажано, щоб діти у групі знали кілька ігор і вміли у них грати [2]. Важливий і спосіб організації дітей. Наприклад, вони можуть обрати ведучого в грі самі за допомогою лічилки, або його призначить вихователь.

Ігри після денного сну в усіх групах проходять у кімнаті або на відкритому повітрі. Кімнату, в якій грають діти, бажано віддати повністю у їхнє розпорядження: розташування меблів, іграшок підпорядковується грі. Вихователь спрямовує дитячу самодіяльність, сам бере участь, ознайомлює дошкільнят з новою грою. Якщо вони грають у різні види ігор, виховні завдання урізноманітнюються та індивідуалізуються. Надвечір можна продовжити будівельні та рольові ігри, розпочаті на відкритому повітрі. У дітей накопичується достатньо образів, щоб грати різні ролі, будувати споруди тощо. Рівень цих ігор значно зростає за умови, якщо вихователь запропонує завдання.

Можна проводити з дітьми дидактичні ігри, зміст яких досить різноманітний. Поєднання дидактичних ігор з іншими видами дає змогу досягти значного успіху у всебічному розвитку дітей. У цей час доречними будуть музичні ігри, в яких вихователеві відводиться значна роль. Це -- ігри-хороводи з піснями, рухливі ігри, ігри під музику, ігри-загадки. Активною має бути роль вихователя і в іграх-драматизаціях [6]. Неабияку роль у житті дитини відіграє гра-праця з використанням продуктів трудової та художньо-творчої діяльності. Однак, якщо ставиться завдання дати ще й певні навички (вишивання, склеювання, вирізання тощо), це знижує рівень самої гри, а в багатьох випадках призводить до її припинення. Тому для цих ігор доречною є така діяльність, навичками якої діти вже володіють. Улітку, коли дитячі знання та досвід значно збагатилися, менше часу витрачається на одягання, роздягання, збирання на прогулянку, є можливість повніше задовольняти потреби дітей у грі. Так, з вихованцями молодшої групи після денного сну проводяться веселі рухливі ігри, ігри з піском та іншим будівельним матеріалом. Можна запропонувати малятам побавитися заводними іграшками, послухати музичну шкатулку, пограти в нескладну дидактичну гру типу "Вгадай, хто покликав", "Впізнай, що це", "Хто як кричить?". Якщо погода вітряна, прохолодна, доцільно організувати ігри з вітрячками або запропонувати дидактичні ігри. Сонячного спекотного дня малюкам подобається купати ляльок, мити іграшки, пускати мильні бульбашки [3].