Психолінгвістичні основи вивчення прикметника в початкових класах

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра рідної мови і

методики її викладання

Дипломна робота

Психолінгвістичні основи вивчення прикметника в початкових класах

Виконавець:

студентка ІІІ курсу

групи 32

факультету ПВПК

Медвідь Г.Д.

Наукові керівники:

канд. пед. наук, доц.

Наумчук М.М.;

ас. Яцук О.В.

Тернопіль 2009

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Проблеми мотивації навчальної діяльності учнів на уроках рідної мови в початкових класах

1.1 Поняття про мотив та його особливості

1.2 Психологічні особливості мотивації навчальної діяльності учнів молодшого шкільного віку

1.3 Психолого-педагогічні умови формування пізнавального інтересу в молодшому шкільному віці

Розділ 2. Лінгво-дидактичні основи вивчення прикметника в початкових класах

2.1 Характеристика лінгво-дидактичних підходів до вивчення прикметника в початкових класах

Система вивчення прикметника в початкових класах

Організація ,зміст та перевірка ефективності експериментального дослідження

Висновки

Список використаної літератури.

Додатки

ВСТУП

Ефективність засвоєння школярами знань, умінь і навичок у великій мірі залежить від мотивації навчання. Знаючи навчальні мотиви учнів класу, педагог може намітити, над усуненням яких саме недоліків необхідно наполегливо працювати у найближчий час. Особливо це стосується організації навчальної діяльності учнів на уроках рідної мови у початкових класах.

Формуючи позитивну мотивацію, педагог вчить школярів розуміти суб'єктивну значущість навчання: що може дати вивчення рідної мови для розвитку їх нахилів, здібностей, для професійної орієнтації. Допомагає учням усвідомити, що дає вивчення даного предмету для їх підготовки до спілкування у колективі, для реалізації творчих пошуків (конструювання, раціоналізаторська діяльність, художня творчість). Крім того, формування правильної мотивації у процесі вивчення рідної мови у молодшому шкільному віці створює сприятливі умови для успішного оволодіння програмовим матеріалом з предмету в наступних класах.

А головне, виховує любов до рідної мови.

Проблемам мотивації навчального процесу присвячені численні дослідження вітчизняних та зарубіжних психологів (В.В.Давидов, А.В.Петровський, А.К.Маркова, Д.Б.Ельконін та ін.) Зокрема В.В.Давидов і А.В.Петровський розглядали мотивацію з так званих внутрішніх (потреба в інформації) і зовнішніх (вимоги вчителя) джерел. Й.Лінгарт спробував узагальнити погляди різних дослідників на проблему мотивації навчальної діяльності. А.К.Маркова займалась проблемою мотивації навчання школярів на різних вікових етапах та розкриттям механізмів її формування.

Численні статті і монографії присвячені й проблемам початкового навчання рідної мови. Багато наукових досліджень присвячені проблемам навчання рідної мови, зокрема вивчення граматики у молодших класах (М.Вашуленко, М.Білецька, О.Бєляєв, А.Медушевський та ін.).

Проте слід зазначити, що на сьогодні немає робіт, у яких би досліджувались проблеми мотивації навчальної діяльності молодших школярів на уроках рідної мови в рамках вивчення конкретної граматичної теми.

Це і обумовило вибір теми дипломної роботи.

Об'єктом дослідження виступила навчальна діяльність молодших школярів на уроках рідної мови.

Предметом дослідження - психолого-лінгвістичні основи вивчення прекметника молодшими школярами у початкових класах.

Мета роботи - теоретико-експериментальне дослідження психолого-лінгвістичних основ вивчення прикметника молодшими школярами.

Гіпотеза дослідження: ми передбачили, що ефективне вивчення молодшими школярами прикметника забезпечується формуванням у них позитивної мотивації учіння, використанням у процесі навчання алгоритмів, таблиць, дозуванням міри допомоги школярам.

Для реалізації мети і перевірки гіпотези дослідження необхідно було розв'язати такі завдання:

1) обґрунтувати роль пізнавального інтересу як провідного мотиву навчальної діяльності молодших школярів на уроках рідної мови;

2) охарактеризувати лінгво-дидактичні підходи до вивчення прикметника у початкових класах;

3) експериментально перевірити ефективність запропонованої методики вивчення прикметника у початкових класах.

Для розв'язання поставлених завдань були застосовані такі методи: аналіз і узагальнення наукових джерел, спостереження, тестування, бесіда, методи статистичної обробки експериментальних даних.

Розкриття проблем, що випливають із завдань надає дипломній роботі певного теоретичного значення - поглиблюється розуміння необхідності мотивації навчальної діяльності учнів на уроках рідної мови у початкових класах та лінгво-дидактичних основ вивчення прикметника у початкових класах.

Практична значущість роботи полягає у можливості використання матеріалів дослідження у процесі вивчення теми "Прикметник" у початкових класах загальноосвітньої школи.

Дипломна робота складається з: вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (100 джерел) і 3 додатків.

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ МОТИВАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

1.1 Поняття про мотив та його особливості

Відчуття, сприймання, пам'ять, уява, увага, мислення, здібності, характер та інше - все це забезпечує регуляцію поведінки людини. Проте виконання тієї чи іншої діяльності забезпечують потреби, інтереси, цілі, прагнення, наміри, що є в людині. Всі ці поняття об'єднуються під загальним поняттям "мотивація". С.Л. Рубінштейн пише, що "дія, яку здійснює людина, не є повністю ізольованим актом: вона включена в більш обширне ціле діяльності даної особистості і лише у зв'язку з нею може бути зрозумілою" [82;с.41].

Слово "мотивація" використовується в сучасній психології у двоякому розумінні: як таке, що позначає систему факторів, які визначають поведінку (потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення та ін.) і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Та, здебільшого, вітчизняні психологи (С.Л.Рубінштейн, В.В.Давидов, Д.Б.Єльконін, Л.В.Занков, В.А.Крутецький, О.М.Леонтьєв та ін.) визначають мотивацію, як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність.

"Мотивація" - це система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини. Поряд із цим існує поняття "мотив" як спонукальна причина дій і вчинків людини. Отже, термін "мотивація" є ширшим, ніж термін "мотив". Інколи замість поняття "мотивація" вживається поняття "спрямованість": "проблема спрямованості - це перш за все питання про динамічні тенденції, які в якості мотивів визначають людську діяльність і самі, в свою чергу, визначаються її цілями і завданнями" [82;с.102].

Будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. До внутрішніх причин належать психологічні властивості суб'єкта поведінки, а до зовнішніх - зовнішні умови, обставини його діяльності. Тобто, у першому випадку йде мова про мотиви, потреби, цілі, прагнення, бажання, інтереси, а в другому - про стимули, що виходять з даної ситуації. Інколи, як зазначає Р.С.Нємов, всі психологічні фактори, які нібито з середини, від людини визначають її поведінку, називають особистісними диспозиціями. Таким чином, виділяють диспозиційну і ситуаційну мотивацію.

Диспозиційна і ситуаційна мотивації не є відокремлені одна від одної. Вони взаємодіють. Певні мотиви, потреби, можуть активізуватися під впливом певної ситуації і навпаки, активізація певних диспозицій веде до зміни ситуації, її сприйняття суб'єктом. Увага стає вибірковою під впливом зовнішнього середовища, а сам суб'єкт починає сприймати і оцінювати ситуацію виходячи з актуальних інтересів і потреб. Крім того, ситуацію можна розглядати не тільки як зовнішні впливи, але і як психологічну, так як вона може представлятися суб'єкту в його сприйманні і переживаннях, тобто так, як людина розуміє і оцінює її.

Зокрема, Ф.Гоппе експериментально показав, що переживання успіху чи невдачі залежить не тільки від самого результату діяльності, але і від різних моментів, частково від відношення даного результату до створеного на даний момент рівня поглядів особистості, до того, на скільки дана діяльність переживається як особистісна [82;с.48]. Таким чином, оцінка діяльності здійснюється не тільки на основі результатів діяльності, її досягнень чи невдач, переваг і недоліків, але й характеру дії. Оцінка діяльності людини повинна бути обумовлена тим, наскільки правильне і сприятливе ставлення суб'єкта до тієї справи, яку він робить. Ось чому, на одне й те саме запитання людина відповідає по-різному в залежності від того, де і як ці запитання їй задаються.

Відомий американський психолог К.Лєвін показав, що кожна людина характерним для неї чином сприймає і оцінює одну й ту саму ситуацію і у різних людей ці оцінки не співпадають [67;с.391]. Крім того, одна й та сама людина, в залежності від того, в якому стані вона знаходиться, одну й ту ж саму ситуацію може сприймати по-різному.

Таким чином, це потребує розгляду мотивації як циклічного процесу безперервної взаємодії і перетворення, в якому суб'єкт дії, та ситуація взаємно впливають одне на одного, і результатом цього є поведінка, яку можна спостерігати ззовні.

Іншими словами, мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість і стійкість діяльності, що спрямована на досягнення певної мети. А мотив, на відміну від мотивації, це те, що належить самій людині, є її стійкою особистісною властивістю, що зсередини стимулює до здійснення певної дії.

С.Л. Рубінштейн розглядав спрямованість як динамічні тенденції, які в якості мотивів визначають поведінку, і в свою чергу, визначаються її цілями і завданнями [82;с.102]. Згідно думки автора спрямованість включає два тісно пов'язаних між собою момент:

предметний зміст, оскільки спрямованість - це є спрямованість на щось;

напруження, яке при цьому виникає.

С.Л. Рубінштейн пише, що "...всяка динамічна тенденція, виражаюча спрямованість людини, містить у собі більш чи менш усвідомлений зв'язок індивіда з чимось, знаходячись поза ним, у взаємовідносинах внутрішнього і зовнішнього." [82;с.104]. Таким чином, вчений вказує на наявність і несвідомого компонента у здійсненні певної дії. Така точка зору на динамічні тенденції була вперше розроблена в сучасній психології З.Фрейдом під виглядом потягу. У несвідомому потягу неусвідомлений об'єкт представляється неіснуючим, а сама спрямованість потягу виступає як щось, що закладено в індивіді саме по собі (апріорно).

У зв'язку з тим, що мотив можна визначити як поняття, яке в узагальненому вигляді включає в себе багато диспозицій, найбільш важливою серед них є потреба. Порівняно з іншими мотиваційними компонентами (інтерес, установка, бажання, тощо), потреба є в усіх живих істот. Потреба активізує організм, стимулює його поведінку, яка спрямована на пошук того, чого бажається. Вона підвищує збудливість окремих психічних процесів і органів, підтримує активність організму (властивість впливати на середовище і змінювати його) до того часу, поки дана потреба не буде задоволена.

Таким чином, потреба -- це стан людини, який виражає залежність людини від зовнішніх умов існування. Іншими словами, це стан жаги людини або тварини в певних умовах, яких їм не вистачає для нормального існування і розвитку [17;с.392].

Потреба, як стан особистості, завжди пов'язана з наявністю у людини почуття задоволення чи незадоволення, що пов'язане з дифіцитом того, що вимагається, чого бажається.

Потреби виникають і розвиваються із змінюючими і розвиваючими взаємовідносинами людини з навколишнім світом. С.Л. Рубінштейн пише, що "наявність у людини потреб свідчить про те, що вона відчуває потребу в чомусь, що знаходиться поза нею - у внутрішніх предметах чи іншій людині; це означає, що вона істота, що страждає, і є відносно пасивною. Разом із тим, потреби людини виявляється вихідними спонуканнями до діяльності; дякуючи їм, людина виступає як активна істота".

Вітчизняні психологи у своїх роботах [52; 67; 82] виділяють певні групи потреб, хоча кількість і якість потреб залежить від рівня організації істот, від способу і умов життя. Відповідно виділяють такі групи потреб:

1. За походженням.

природні (фізичні, органічні) - це активізуюча діяльність людини, пов'язана з її залежністю від умов, що необхідні для збереження і підтримки життя;

культурні, в яких виражається залежність активності людини від продуктів людської культури (предмети для задоволення будь-якої природної потреби і предмети, які необхідні для діяльності і спілкування).

2. За характером предмету:

- матеріальні, в яких виявляється залежність людини від предметів матеріальної культури (посуд, одяг);

- духовні, в яких прослідкується залежність людини від продуктів суспільної свідомості (прагнення поділитися з кимось своїми думками, потреба в книжці, музиці, тощо).

Окремо виділяють соціальні потреби, які є специфічними, пов'язаними зі спілкуванням і взаємодією людей один з одним.

Таблиця №1

А.В. Петровський, О.М. Леонтьєв виділяють у мотиваційній структурі особистості таку потребу, як потреба індивіда бути особистістю. Зокрема, О.М.Леонтьєв пише, що "зв'язки - дитина-мати - є ланцюгом подій, що ведуть до формування дитини як особистості, за допомогою ставлення дитини до речей і до оточуючих людей" [53;с.216].

Формування особистості є передумовою розвитку процесу цілеутворювання і відповідно розвитку дій суб'єкта. Дії у цьому випадку виступають ніби те коло діяльності, яке вони реалізують і вступають у протиріччя з мотивами, які їх не породжують. Як результат, відбувається зміщення мотивів на цілі і утворюються нові види мотивів, а відповідно нові види діяльності.

А.В.Петровський зазначає, що потреба індивіда - це потреба бути особистістю, потреба персоналізації [75]. Тобто, потреба індивіда бути особистістю стає умовою формування в інших людях здібності бачити у ньому особистість. Виділяючи себе як індивідуальність, людина, в діяльності, вкладає себе в спільність як необхідну умову її існування. Тобто, це потреба реалізується в прагненні бути ідеально представленою у іншій людині, жити в ній, змінити її у бажаному напрямку. Подібно до того, як індивід прагне продовжити себе в іншій людині фізично (продовжити рід), особистість прагне продовжити себе, заклавши ідеальне уявлення, своє "інобуття" в інших людях. Оскільки про людину судять не по тому, що вона про себе говорить або думає, а по тому, що вона робить.

Як зазначають психологи, потреби формуються з народження і змінюються у процесі розвитку і життя людини. Зокрема, О.М.Леонтьєв підкреслює, що особистість народжується двічі: вперше - коли у дитини відбувається співставлення відчуття і дії, вдруге - коли виникає свідомість. З рухом свідомості пов'язана і ієрархія мотивів - одні підкоряють інших, другі - зникають: "...становлення цього руху і виражає собою становлення зв'язаної системи особистісних змістів - становлення особистості" [53;с.219].

Тому серед явищ, які "народжують" особистість, центральне місце посідає зміна ієрархії мотивів - стереотипний лист змінюється на лист з почуттями, переживаннями. Такі ієрархії мотивів існують завжди, на всіх рівнях розвитку. Вони і складають відносно самостійні одиниці життя особистості.

З точки зору А.В.Петровського, задоволення потреби породжує нову потребу, більш високого порядку, або шляхом розширення предмету персоналізації, або шляхом поглиблення самого процесу персоналізації. Перетворення предмету діяльності змінює потреби людини, а, відповідно, й самого об'єкта, що перетворює. "Людина, продовжуючи своє буття в іншій, задовольняє свою потребу в позитивній персоналізації, якщо її дії у найбільшій мірі відповідають змісту і цінностям діяльності, що об'єднує її з іншими людьми та у кінцевому рахунку з суспільними інтересами, що відображаються в ній." [75;с.241]. Сама потреба індивіда здійснити себе як особистість представлена у багатьох психологічних феноменах притягань, нахилу до ризику, тощо.

Оскільки виникнення потреби в певній діяльності залежить від умов зовнішнього середовища, то інколи виникає конфлікт між внутрішньою і зовнішньою мотиваційною лінією. Це може бути наслідком об'єднання мотиваційних ліній в одну цілісність, та людина не може визначити значення мотиву - велике приймає за мале, а мале - за велике. Це може поєднатися із задоволенням щоденних потреб за певних умов. "У цьому полягає та психологічна загроза, яку несе особистості людини сучасне суспільство споживання." [53;с.226]. Таким чином, особистість індивіда формується у процесі реалізації всіх її можливостей і потреб у діяльності, формуючи свій образ за зразком свого товариша.

Таким чином, основними характеристиками людських потреб є їх сила, періодичність виникнення, спосіб задоволення, а також предметний зміст потреби, тобто сукупність тих об'єктів матеріальної і духовної культури, за допомогою яких дана потреба може бути задоволена.

Другою після потреби за своїм мотиваційним значенням є мета. Метою називають той безпосередній усвідомлений результат, на який у даний момент спрямована дія, що пов'язана з діяльністю, яка задовольняє дану потребу. В якості мети діяльності виступає її продукт. Він може бути реальним фізичним предметом, що створює людина, певні знання, вміння та навики, що набуваються у процесі діяльності, творчий результат (думка, ідея, теорія, твори мистецтва). Тобто мета є той мотиваційно-стимулюючий зміст свідомості, який сприймається людиною як безпосередній і найближчий очікуваний результат її діяльності. Саме мета є основним об'єктом уваги, з нею пов'язані мислительні процеси і більша частина емоційних переживань.

Виходячи з цього, Р.С.Немов представив схематично співвідношення між диспозиціями (мотиви), потребами і цілями, як загальну структуру мотиваційної сфери [67;с.394].

Таблиця 2

Інколи мотив і ціль діяльності можуть співпадати один з одним, проте мета не рівнозначна її мотиву. Мотив - це те, що зумовлює прагнення людини до даної мети. Різні види діяльності, що мають одну й ту ж мету (кінцевий результат), можуть стимулюватися і підтримуватися різними мотивами. Та навпаки, в основі ряду діяльностей з різними кінцевими цілями можуть лежати одні й ті ж мотиви. Наприклад, читання книги для людини може виступати як засіб задоволення матеріальних (продемонструвати знання і за це отримати високооплачувану роботу, високу оцінку), соціальних (показати свої знання в колі знайомих, добитися їх прихильності), духовних (розширити свій кругозір, піднятися на більш високий рівень духовного розвитку) потреб. А такі різні види діяльності, як набуття модних, престижних речей, читання літератури, турбота про зовнішній вигляд, вироблення вміння себе вести, можуть у кінцевому рахунку переслідувати одну і ту ж мету -- добитися будь-яким чином чиєїсь прихильності.

Мотиви можуть бути усвідомлені і неусвідомлені. Основна роль відводиться усвідомленим мотивам. Адже, усвідомлюючи об'єкт потреби як ціль, людина співвідносить особистісні цілі з цілями колективу, вносить зміни, доповнення до змісту своїх цілей або маскує їх з цілями спільності. Щоб досягнути мети, людина керується у своїй діяльності мотивами, які є вираженням певних потреб.

Як і потреби, у вітчизняній психології мотиви поділяють на групи:

1. За походженням мотиви є:

спадкові - це мотиви, які базуються на природних потребах людини;

набуті - це ті, які приходять з розвитком діяльності, спілкування, з розвитком виробництва.

2. За характером предмету:

- матеріальні - це ті, що базуються на матеріальних потребах;

- духовні - базуються на духовних потребах (пізнавальні, естетичні...) Р.С. Нємов, аналізуючи роботи Б.Г. Ананьєва, О.О. Бодальова, С.Л. Рубінштейна, В.А. Крутенького та інших, виділяє наступні мотиви:

органічні,

функціональні,

матеріальні,

соціальні,

духовні. [67 ;с. 127]

Органічні мотиви спрямовані на задоволення природних потреб організму (створення умов, що сприяють розвитку організму) - ріст, самозбереження, розвиток і формування організму (створення продуктів харчування, будинку, одягу, тощо). Функціональні мотиви задовольняють за допомогою різних форм культурної активності, наприклад, ігор і занять спортом. Матеріальні мотиви стимулюють людину до діяльності, яка спрямована на створення предметів домашнього користування, різних речей і інструментів, безпосередньо у вигляді продуктів, що обслуговують природні потреби. Соціальні мотиви породжують різні види діяльності, спрямовані на те, щоб зайняти певні місця в суспільстві, отримати визнання та повагу зі сторони оточуючих людей. Духовні мотиви лежать в основі тих видів діяльності, які пов'язані із самовдосконаленням людини і обслуговують культурні потреби. Тип діяльності, зазвичай, визначається за її домінуючим мотивом, оскільки будь-яка людська діяльність є полімотивована, тобто стимулюється кількома різними мотивами.

Види мотивацій можна зобразити у вигляді такої схеми.

Таблиця №3

До мотиваційної сфери особистості відносять інтереси, переконання, прагнення, установки тощо. Найбільш стійким мотивом є світогляд та установка.

Коли людина за певних обставин стикається з новими предметами і явищами, і вони мають для неї певне значення, виникає інтерес. Інтерес - це емоційний прояв пізнавальних потреб людини, що спонукає людину до розумової діяльності. Інтереси заставляють людину активно шукати шляхи і засоби задоволення певної потреби, яку викликав інтерес. Таким чином, потреба викликається бажанням оволодіти предметом, а інтерес -ознайомитись з ним. Інтерес виявляється у спрямованості уваги, думок, помислів, потреби - у потягах, бажаннях, у вольових діях . Важлива властивість інтересу полягає у тому , що він завжди спрямований на той чи інший предмет. Задоволення інтересу, що виражає спрямованість особистості, не призводить до його зникнення, а, внутрішньо перебудовуючи, збагачуючи його, викликає виникнення нових інтересів, що відповідають більш високому рівню пізнавальної діяльності. Таким чином, інтереси виступають як збудники механізму пізнання.

Як зазначає С.Л. Рубінштейн, "Інтерес -- це мотив, який діє в силу своєї усвідомленої значимості і емоційної привабливості" [82;с.115]. Стійкість інтересу виражається у тривалості, протягом якої він зберігає свою силу і час служить кількісною мірою стійкості інтересу. Відповідно до цього, у вітчизняній психології існує теж своя класифікація інтересів. Виділяють інтереси за змістом:

навчальні;

трудові;

естетичні;

- наукові... (виявляють об'єкти пізнавальних потреб і реальне значення для цілей діяльності).

За метою: неопосередковані (викликаються емоційним притяганням об'єкту).

Опосередковані (коли значення суспільного і суб'єктивного співпадають).

За широтою:

- вузькі;

- розкидані(інколи негативні).

За ступенем стійкості:

довготривалі;

короткотривалі.

Інтереси формуються і закріплюються у процесі діяльності, за допомогою якої людина входить в ту чи іншу область чи предмет. Тому завдання школи і вчителя - формувати стійкі, глибокі, змістовні інтереси.

Наступним важливим мотивом є переконання, як система усвідомлених потреб людини, які заставляють її діяти за певними принципами, нормами, поглядами, світоглядом, що склалися у суспільстві. Іншими словами це потреби, в зміст яких входять знання про навколишній світ і суспільство, їх певне розуміння.

Коли ці знання утворюють впорядковану і внутрішньо організовану систему поглядів , то вони можуть розглядатися як світогляд людини.

Наявність переконань свідчить про високий рівень активності людини. Якщо у людини розходиться діло зі словом, або просто мотиви , то ця людина не займає активної життєвої позиції.

Крім свідомих мотивів існують й несвідомі . Зокрема це прагнення і установка.

Прагнення - це мотиви поведінки, в яких виражені потреби, які безпосередньо не представлені в ситуації, але можуть бути створені. Найбільш відомі різновиди прагнень: мрія, як створений фантазією образ бажаного, пристрасть... .

Найменш усвідомлений мотив - установка .

Установка - це стан готовності людини до сприймання іншої людини або до певної дії.

С.Л. Рубінштейн дає таке визначення установки: "Установка особистості- це зайнята нею позиція, яка полягає у визначеному ставленні до спільних цілей чи задач; виражається у вибірковій готовності до діяльності, яка спрямована на їх існування".

Тобто, установка - це спрямованість на яку-небудь лінію поведінки і цією ж лінією вона визначається. Сама ж зміна установки зв'язана з перерозподілом того, що для неї важливо. Установка виникає у результаті визначеного перерозподілу і внутрішнього впливу тенденції (мотивів).

Проблемою установки займався Д.М. Узнадзе, який є автором оригінальної теорії установки, яку розглядав як фактор доцільно-пристосувальної поведінки індивіда. Вчений розробив експериментальний метод вивчення установки. Він розглядав установку , як цілісну модифікацію суб'єкта, готовність до сприйняття майбутніх подій і здійснення у певному напрямку дій , що є основою його цілеспрямованої вибіркової активності .

Установка за Д.М. Узнадзе виникає при зустрічі двох факторів - потреби і ситуації задоволення . Коли імпульсивна поведінка наштовхується на перепони, вона припиняється, починає формувати лише специфічний для свідомості людини механізм об'єктивації, завдяки чому людина виділяє себе з дійсності і починає ставитись до світу як до існуючого незалежно від неї . Установки регулюють широкий спектр усвідомлених і неусвідомлених форм психічної діяльності людини . Д.М. Узнадзе вказував, що дія - це не реакція організму, а акція особистості.

Поряд з теорією Д.М. Узнадзе існують і інші теорії . Зокрема, В.А. Ядов займався проблемою соціальної установки (Д.М. Узнадзе торкався питання про реалізацію простих фізіологічних потреб людини) і висунув диспозиційну концепцію регуляції соціальної поведінки особистості: людина володіє складною системою різних диспозиційних утворень , які регулюють її поведінку і діяльність [1;с.354]. Ці диспозиції організовані ієрархічно . Рівні цієї регуляції залежать від існування потреби і її задоволення. А самі потреби класифікуються з точки зору включеності особистості в різні сфери соціальної діяльності.

Таким чином , зміни соціальної установки треба розглядати з точки зору змісту об'єктивних соціальних змін , що захоплює даний рівень диспозицій , і з точки зору змін активності позицій особистості, що викликані в силу змін , які породжені розвитком самої особистості .

Установки по відношенню до різних факторів суспільного життя можуть бути позитивні (наприклад, хворий, що точно і з бажанням виконує накази лікаря, притримується установки, що витікає із позитивного ставлення до лікаря, медицини) і негативні .

Крім інтересу, який є свідомим мотивом, не менш важливе місце займають задачі, бажання і наміри. Задача виникає тоді, коли в ході виконання дії, що спрямована на досягнення певної мети, організм наштовхується на перешкоду, яку необхідно подолати, щоб рухатися далі. Одна і та ж задача може виникати у процесі виконання найрізноманітніших дій і тому не є специфічною до потреб , як і інтерес .

Бажання і наміри - це стани які миттєво виникають і досить часто змінюють один одного, мотиваційні суб'єктивні стани, що відповідають умовам виконання дії, що змінюються .

Отже, інтереси, задачі, бажання і наміри хоча і входять у систему мотиваційних факторів, беруть участь у мотивації поведінки, однак виконують у ній інструментальну роль - відповідальні за стиль, а не за спрямованість поведінки .

Як і кожну сферу особистості , мотиваційну сферу з точки зору її розвинутості можна оцінювати за такими параметрами: широта, гнучкість, ієрархізованість [82;с.394]. Під широтою мотиваційної сфери розуміється якісна різноманітність мотивів , потреб, цілей, що представлені на кожному з рівнів. Тому, чим більше у людини різних мотивів, потреб і цілей , тим більш розвинутою є її мотиваційна сфера .

Гнучкою вважається така мотиваційна сфера, в якій для задоволення мотиваційного стимулу більш високого рівня може бути використано кілька різноманітних мотиваційних стимулів , але більш низького рівня. Наприклад, для одного індивіда потреба в знаннях може бути задоволена тільки засобами масової інформації телебачення, радіо, кіно), а для іншого крім цих засобів будуть стимулом книжки , періодична преса , спілкування з людьми . Тому в останнього мотиваційна сфера буде більш гнучкою, оскільки для задоволення потреби в знаннях він буде користуватися більш різноманітними засобами .

Ієрархізація - це характеристика будови кожного з рівнів організації мотиваційної сфери , що взята окремо. Потреби , мотиви і цілі не існують як поряд розташовані набори мотиваційних диспозицій. Одні мотиви і цілі сильніші від інших і виникають частіше; інші слабші і виникають рідше. Тому чим більше відмінностей в силі і частоті актуалізації мотиваційних утворень певного рівня , тим вища ієрархізованість мотиваційної сфери .

Таким є стан проблеми мотивації у вітчизняній психології.

У зарубіжній психології існують найрізноманітніші і часто протилежні концепції особистості та її активності.

Зокрема, один із найдавніших експериментально заснованих поглядів виходить з того, що активність організму залежить від рівня його реактивності і від властивостей стимулюючої ситуації, особливо від смислу стимулу(В. Келер, Є. Торндайк). Поняття реактивності не задовольняло таких дослідників, які займались патопсихологією або спеціальною психологією. Такі вчені в якості мотиваційних факторів стали приписувати людині ті ж органічні потреби, якими раніше обдаровували тільки тварин, у тому числі й інстинкти. Прихильниками такої біологізаторської точки зору на поведінку людини стали теорії інстинктів 3. Фрейда і І. Макдаугуголла. Зокрема, 3. Фрейд рахував, що якщо мотивація одностороннього виводиться із впливу подразника на організм, то втрачається специфічність психологічного моменту [55; с.17].

Тому у своїх концепціях він рахує носієм мотивізаційного заряду інстинкти: інстинкт життя, смерті і агресивності. Інстинктом агресивності вважає інстинкт агресії і називає його інстинктом агресії. І. Макдауголл виділив набір інстинктів, стимулів, що складався спочатку з 10, а потім додав ще 8, в основному це органічні потреби.

Крім теорії біологічних потреб людини, інстинктів і потягів виникли поведінкова (біхеовіристська) теорія мотивізації і теорія вищої нервової діяльності, представники яких прагнули пояснити поведінку людини в рамках вихідної стимульно реактивної схеми (К. Халл, Б. Скіннер...)

Поряд з фрейдськими теоріями активності особистості існували й неофрейдистські (К. Хорні, Г. Саллівен, Е. Фромм та інші.) (43)

У них на перший план виступає залежність особистості від зовнішнього середовища. Так, К. Хорні розглядає поведінку як трансформацію неспокою: людиною керують потреба в безпеці і потреба у задоволенні своїх бажань, які суперечать одна одній, породжуючи конфлікт, який людина сама хоче здолати, виробляючи певні способи поведінки. Основним механізмом розвитку людини, за Г. Саллівеном, є прояв боротьби між більш слабкими і більш сильними потребами, а найбільша потреба - уникнути тривоги і почуття симпатій.

Г. Маррей вперше серед вчених, які займалися проблемою мотивацій, поряд з органічними (первинними) потребами, що ідентичні інстинктам, виділив вторинні психогенні потреби, що виникають на базі інстинктоподібних потягів у результаті виховання і навчання

А. Маслоу запропонував іншу класифікацію людських потреб за ієрархічно побудованими групами, послідовність яких вказує на порядок появи потреб у процесі індивідуального розвитку, а також на розвиток в цілому мотиваційної сфери: фізіологічні потреби, потреби в безпеці, потреби в приналежності і любові, потреби у повазі і пізнавальні потреби, естетичні і потреби в самоактуалізації.

Пізніше ці теорії були доповнені новими ідеями в працях Д. Макклелланда, Д. Аткінсона, Г.Келлі, Г. Хекхаузена, Ю. Роттером. Вони вважали що людина у своїй поведінці не є реактивною, а активною і що джерело її активності - мотивації - є в ній самій.

В найновіших психологічних концепціях мотивації, що претендують на пояснення поведінки людини, домінуючим є когнітивний підхід до мотивації, в руслі якого особливе значення надається феноменам, що зв'язані із свідомістю, знаннями людини; стимулювання до дії може виникнути у людини не тільки під впливом емоцій, але й під впливом знань, у тому числі узгодженості чи конфліктності. Це помітив Л. Фестінгер і у своїй теорії когнітивного дисонансу стверджував, що система знань людини про світ і про себе прагне до узгодженості.

Якщо виникає неузгодженість, то індивід прагне зменшити її або зняти, і таке прагнення само по собі може стати сильним мотивом його поведінки. Разом зі спробами усунути дисонанс, суб'єкт активно уникає ситуацій, які здатні його породити.

Д. Аткінсон один з перших запропонував загальну теорію мотивацій, що пояснює поведінку людини, яка спрямована на досягнення певної мети. Ця ж теорія є одним з перших прикладів символічного вираження мотивацій. Таким чином, підсумовуючи все сказане можна зробити висновок, що проблема мотивації в діяльності особистості залишається однією з найактуальніших проблем як у вітчизняній, так і у зарубіжній психології.

Це стосується не лише визначення поняття "мотивація", але і його складових компонентів особливостей, зовнішнього прояву та ступеня виникнення мотиву, потреби, мети тоді, це потрібно, або, навпаки його усунення.

1.2 Психологічні особливості мотивації навчальної діяльності учнів молодшого шкільного віку

Труднощі, що виникають у дитини в школі, можуть бути викликані не лише несформованістю особистішої сфери, індивідуальними фізіологічними властивостями нервової системи, але й можуть бути викликані несформованістю внутрішньої позиції школяра [9; 10]. Доведено, що навчальна діяльність протікає успішно, якщо вона стимулюється мотивами, що йдуть від самої навчальної діяльності, так і мотивами, що викликаються позицією школяра.

Молодший шкільний вік найбільш глибоко і змістовно представлений у працях Д.Б.Ельконіна, В.В.Давидова, Л.І.Божович, їх співробітників і послідовників (А.К.Маркова, Ю.А.Полуянов, Г.А. Цукерман).

У дошкільника є дві сфери соціальних взаємин "дитина-дорослий" і "дитина-діти", які зв'язані ігровою діяльністю. Результати такої діяльності не впливають на взаємини дитини з батьками, взаємини всередині дитячого колективу, які теж не впливають на взаємовідносини з батьками. Ці взаємини існують паралельно.

У школі виникає нова структура взаємин: система "дитина - дорослий" розділяється на "дитина - батьки" і "дитина - вчитель" [15, 23, 42]. Вперше ставлення "дитина - вчитель" стає ставленням "дитина - суспільство". Саме в образі вчителя представлені вимоги суспільства, в школі існує система одинакових еталонів, одинакових критеріїв для оцінки: всі рівні перед "шкільним" законом. І якщо вчитель по відношенню до правила допускає лояльність, то правило порушується з середини. Дитина починає ставитись до іншої дитини з позиції того, як ця дитина ставиться до еталону, який вводить вчитель. Ця ситуація "дитина - вчитель" пронизує все життя дитини в школі, особливо у початкових класах. Тому соціальна ситуація розвитку дитини вимагає особливої діяльності - учбової.

У дошкільному віці засвоєння знань є результатом певної діяльності. Учбова діяльність - це діяльність, безпосередньо спрямована на засвоєння науки і культури, накопичених людством. Ці предмети науки і культури особливі, з якими треба навчити діяти.

Учбова діяльність не дана у готовій формі. Коли дитина приходить до школи її ще не має. Тому завдання початкової школи -- навчити дитину вчитись. Перші труднощі полягають у тому, що мотив, з яким дитина приходить до школи, не пов'язаний із змістом тієї діяльності, яку вона повинна виконувати в школі [68: с.262]. Мотив і зміст навчальної діяльності не відповідають один одному, тому мотив поступово втрачає свою силу.

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання вчитися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини у нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів, тощо.

Оскільки мотив навчання - це спрямованість учня на різні сторони навчальної діяльності, то розрізняють дві великі групи мотивів [56; 57, 58; 73]:

Внутрішні (пізнавальні) мотиви, які зв'язані зі змістом навчальної діяльності і процесом її виконання, і характеризується потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересам;

Зовнішні (соціальні) мотиви, які зв'язані з різними соціальними взаємодіями школяра з іншими людьми, і виявляються в бажані займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя, як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Ці групи мотивів описанні в психологічній літературі [32; 46; 58; 100]. Всі психологи виходили з положення Л.С.Виготського про "зону найближчого розвитку" і тісний зв'язок навчальної діяльності з соціальною. Зокрема Л.С.Виготський писав, що "Правильно організоване навчання веде за собою дитячий розумовий розвиток, викликає до життя цілий ряд таких процесів розвитку, які поза навчанням взагалі зробились би неможливими. Навчання є таким числом внутрішньо необхідним і всезагальним моментом у процесі розвитку у дитини не природних, а історичних особливостей людини" [ЗО]. Крім того, що він ввів поняття "інтерпсихічні" та "інтрапсихічні" процеси. Індивід включений, особливо дитина, у безпосередньо соціально діяльність, розподілену між членами певного колективу, яка має зовнішнє вираження і реалізується за допомогою різних засобів (предметних та знакових). Засвоєння способів виконання цієї діяльності і, перш за все, спосіб використання її засобів, які дозволяють керувати своєю поведінкою, формує в індивіда інтерпсихічні процеси (зовнішні), у томі числі при розгорнутому співробітництві дитини з дорослим в процесі навчання у неї формується саме психічний розвиток людини [32].

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми мотивації навчальної діяльності дозволив нам виділити кілька підходів:

1. В.В.Давидов, А.В.Петровський та інші розглядають мотивацію з точки зору її джерел. Вони виділяють:

-внутрішні -- це потреба в інформації активності у засвоєнні знань оскільки дифіцит інформації веде до виникнення апатії, нудьги, а отже, й до відставання у навчанні. Такі потреби носять вроджений характер, на відміну від джерел соціально-сформованих (соціальні потреби);

зовнішні -- це потреби, які йдуть з зовні, іншими словами -- це вимоги, які ставлять оточуючі, що проявляються у засобах покарання і схвалення;

особисті - це переконання, установки.

2. Дрейєр виділяє у формуванні мотивації навчання внутрішні і зовнішні джерела. До внутрішніх він відносить усвідомлення цінності предмета, особливий інтерес особистості до предмета бажання добитися визнання, бажаних особливостей, успіхів, уникнути невдач. Тобто вчений розглядає мотивацію з точки зору її соціальних відносин. До зовнішніх джерел відносяться схвалення або осуд з боку вчителя, заохочення, покарання, вплив батьків тощо.

3. А.К.Маркова спеціально займалась проблемою мотивів навчальної діяльності. Вона виділяє пізнавальні і соціальні мотиви [57; с.12]. До перших вона відносить:

-широкі пізнавальні мотиви, які полягають в орієнтації школярів на оволодіння новими знаннями;

- навчально-пізнавальні мотиви, які полягають в орієнтації школярів на засвоєння способів добування знань (інтереси до прийомів самостійного одержання знань, до способів саморегуляції і раціональної організації навчальної діяльності);

-мотиви самоосвіти - спрямованість на самостійне удосконалення способів добування знань.

Таким чином, процес навчання повинен бути побудований так щоб його мотив був зв'язаний з власним, внутрішнім змістом предмета засвоєння. Мотив до суспільно необхідної діяльності хоча і залишається як загальний мотив, але стимулювати до навчання повинен той зміст, якому дитину навчають у школі, вважав Д.Б.Ельконін. Необхідно сформувати пізнавальну мотивацію [56; 68; с. 263].

Формування такої пізнавальної мотивації тісно зв'язане зі змістом і способами навчання. При традиційних способах навчання формування пізнавальної мотивації може і не бути. Перетворенню діяльності, яка ще не є навчальною, у навчальному в якості однієї з передумов є зміна мотивів. На жаль, у школі зазвичай працюють методами зовнішніх стимулів, і в якості зовнішньої такої сили є оцінка - у школі виникає система примусу. Але справжня мотивація буде мати місце тоді, коли діти будуть бігти в школу, де їм буде добре, і цікаво. Для цього потрібно корінні і радикальні зміни змісту навчання у школі. Це було здійснено в експериментальних школах під керівництвом Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова [32; 39; 48].

До соціальних мотивів А.К. Маркова, Г.А. Цукерман, Ю.А. Полуянов та інші відносять:

- широкі соціальні мотиви - прагнення одержати знання, щоб принести користь суспільству, відповідальність, що пов'язана з глибокою підготовкою до професії;

-вузькі соціальні мотиви (позиційні мотиви), що полягають у прагненні людини зайняти певний статус, одержати схвалення. Зокрема, це -проявляється у прагненні учні зайняти перше місце, біти одним з найкращих -- "престижна мотивація";

-мотиви соціального співробітництва - учень прагне усвідомлювати, аналізувати способи, форми свого співробітництва і взаємовідносин з учителем і однокласниками, постійно удосконалювати ці форми.

Але не сама наявність соціальних і пізнавальних мотивів визначають сутність особистості школяра, її спрямованість, а їх якість. Тому А.К.Маркова виділяє дві характеристики, мотивації [57; с. 14]: змістовну, що зв'язана зі змістом здійснюваної школярем навчальної діяльності, і динамічну, що зв'язана з формою, динамікою вираження цих мотивів. До змістових належить наявність особистішого смислу навчання для учня, наявність мотиву дієвості (реальний вплив на хід навчальної діяльності і всієї поведінки учня), місце мотиву в загальній структурі мотивації, самостійність виникнення і прояву мотиву, рівень усвідомлення мотиву, ступінь розповсюдження мотиву на різні типи діяльності. До динамічних характеристик належить стійкість мотивів, його емоційне забарвлення і сила (його вираження, швидке виникнення).

Як зазначав С.Л. Рубінштейн, "вузлове питання -- це питання про те, як мотиви, що характеризують не стільки особистість, скільки обставини, в яких вона перебуває по ходу життя, перетворюється в те стійке, що характеризує дану особистість" [83; с. 249].

Таким чином, учбова діяльність протікає успішно, якщо вона стимулюється мотивами, що йдуть від самої діяльності. Але крім цього успіх у засвоєнні знань, навичок і вмінь у початковій школі залежать і від мотивів, що викликаються позицією школяра. На це вказували Л.І. Божович, Л.С. Словіна, І.В. Дубровіна та інші вчені - психологи [9; 10; 68; с. 260].

Зокрема, Л.І. Божович зазначає, що дитина прагне до функції учня. Спочатку вона виконує свої шкільні обов'язки подібно до того, як раніше виконувала правила ролі, що була взята нею у грі. Бажання бути на рівні тих вимог, які до неї ставить позиція школяра є більш сильним, ніж всі інші. Ця "дитяча довільність" зникає тоді, коли дитина звикає до позиції школяра; і переживання, зв'язані з нею, втрачають свій безпосередній позитивний емоційний заряд. На місці цієї "дитячої довільності" повинен сформуватися новий, вищий тип довільності, що відповідає особливостям навчальної діяльності, як повсякденного обов'язку дитини. Але цілеспрямованого формування такого типу довільності у школі, як вже зазначалося вище зазвичай не проводиться, він складається стихійно, далеко не у всіх школярів, часто замінюється стереотипним пристосуванням до шкільних умов і завдань, іншими словами виконання обов'язків школяра втрачає свою безпосередню привабливість і стає нудним, і навіть неприємним обов'язком, при відсутності у дитини мотивації навчання, особливо на початку навчання у школі.

До кінця дошкільного віку у дитини повинна сформуватися досить сильна мотивація до навчання у школі. Саме одним із провідних компонентів готовності дитини до школи є мотиваційний, який включає в себе внутрішні (пізнавальні) мотиви учня (потреба в інтелектуальній активності, пізнавальний інтерес) і зовнішні (соціальні) мотиви (бажання займатися суспільно значущою діяльністю, ставлення до вчителя як до бездоганного авторитету суспільних відносин). Внутрішні та зовнішні мотиви учня складають внутрішню позицію школяра, яка є одним із основних показників психологічної готовності до навчання [46].

Про наявність внутрішньої позиції школяра можна говорити, якщо дитина [73]:

-ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов'язкового відвідування школи прагне до занять специфічно шкільного змісту;

- проявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура та інші), має належне уявлення про підготовку до школи;

- відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни); віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочення, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки), визнає авторитет вчителя.

Психологи відмічають, що на межі дошкільного і шкільного дитинства відбувається вперше усвідомлення самою дитиною розходження між її об'єктивним положенням і її внутрішньою позицією [10; с. 35]. Ця потреба утворює так звану суб'єктивну готовність до школи. Поряд з цим існує і об'єктивна готовність - рівень знань і вмінь, з якими дитина йде до школи.

Спостереження показують, що у дитини семи років рівень суб'єктивної готовності до школи може дещо знижуватись через розповідь інших дітей про труднощі у школі, а також через те, що прагнення вчитися до деякої міри задовольняють у дитячому закладі (садочку). Поряд з цим рівень об'єктивної готовності підвищується у зв'язку із загальним розвитком культури, використанням засобів масової інформації. Таким чином у дитини рівень суб'єктивної готовності підвищується, що вже ускладнює подальше формування мотивації у початковій школі.

Несформованість у школяра позитивної стійкої мотивації до навчальної діяльності може стати провідною причиною низької успішності [27; 58; 81; с.212]. Мотиваційна сфера навчання, тобто та, що визначає, стимулює навчальну активність, має складну будову і змінюється у процесі індивідуального і вікового розвитку школярів. Навчальна діяльність, як вважають психологи, є полімотивована, і в її основі різні стимули утворюють певну ієрархічну структуру. Так, наприклад, в учня може існувати спрямованість на процес, на способи своїх навчальних дій, але в той же час він буде орієнтуватися на результати, на оцінку своєї роботи. У школярів, поряд з чисто пізнавальними потребами, навчальними інтересами, можуть діяти мотиви "уникнення" неприємностей тощо.

Зазвичай_?до школи дитина приходить позитивно мотивованою. Щоб у неї не зникло позитивне ставлення до школи, необхідно вже у молодших класах формувати власне навчальні інтереси. Тому зусилля психолога в контакті з учителем повинні бути спрямовані на формування стійкої мотивації досягнення успіху, з однієї сторони, і розвиток навчальних інтересів - з іншої.

Треба зауважити, що сформованість мотивації навчальнії діяльності вчителя може судити не тільки по чисельних і різноманітних проявах ставлення до навчання, але й за рівнем реальної успішності навчальної діяльності: показники шкільної успішності, відвідування і показники сформованості навчальної діяльності школярів. У психолого-педагогічній літературі описано ряд методів вивчення пізнавальних інтересів [ 57; 65; 75; 99]. Більшими реальними для вчителя методами вивчення мотивації є спостереження за поведінкою учнів на уроках і поза ними; спеціально підібрані педагогічні ситуації; індивідуальна бесіда з учнем, що передбачає прямі і непрямі питання вчителя про мотиви, смисл, цілі навчання для даного учня; анкетування, що допомагає досить швидко зібрати масовий матеріал про ставлення школярів до навчання. Найбільш ефективними є два попередніх, оскільки не вимагають спеціального часу, тісно переплітаються з навчально виховним процесом і виявляють факти реальної поведінки школярів у природних умовах шкільного навчання, дають судження школярів. Адже відомо, що найкраще можна вивчити школяра в реальному процесі його навчання і виховання. "Вивчати дітей, виховуючи і навчаючи їх, з тим, щоб виховувати і навчати, вивчаючи, - писав С.Л. Рубінштейн, - такий шлях єдиної повноцінної педагогічної роботи і найбільш плідний шлях пізнання психології дітей" [83; с.185].

Формування спільної мотивації досягнення успіху необхідне для того щоб розкрити "позицію невстигаючого", підвищити самооцінку і психологічну стійкість школяра. Висока самооцінка не встигаючими учнями окремих своїх якостей і здібностей, відсутність у них комплексу неповноцінності і невпевненості в собі відіграють позитивну роль, допомагаючи таким школярам утвердитися в посильних для них видах діяльності, є базою для розвитку навчальної мотивації і здійснення необхідних педагогічних впливів.

Тому можна виділити позитивні і негативні сторони мотивації навчання молодшого школяра [ 40; 56; 57; 58; 70]. В якості сприятливих рис мотивації є позитивне ставлення дитини до школи, широта її інтересів, допитливість. Широта інтересів проявляєтьсь в тому, що дітей цікавить явища оточуючого життя, які не входять до програми навіть середньої школи. Наприклад, програючи сюжети творчих ігор, у дітей реалізуються соціальні інтереси, їх емоційність, колективне ігрове співпереживання.

Мотивація молодших школярів має і ряд негативних характеристик, що перешкоджають навчанню. Так, А.К.Маркова вказує на те, що інтереси молодших школярів [57]:

-недостатньо дієві, оскільки самі по собі довго не підтримують навчальну діяльність;

-нестійкі, тобто ситуативні, швидко задовільняються і без підтримки вчителя можуть гаснути і не відновлюватись (навчальний матеріал і завдання нерідко швидко набридають учневі, викликають втому);

- малоусвідомлені, що проявляються у невмінні школяра назвати, що і чому йому подобається в даному предметі;

-слабо узагальнені, тобто охоплюють один або кілька навчальних предметів, але об'єднаних за їх зовнішніми ознаками;

-містять у собі орієнтацію частіше на результат навчання (знання, причому з їх фактичної, ілюстративної сторони і лише потім -закономірності), а не на способи навчальної діяльності; до кінця початкової школи часом не складається інтерес до подолання труднощів в навчальній роботі (що нерідко опосередковано стимулюється самими вчителями, оскільки в оцінці оцінюється насамперед результат, а не прагнення по подолання труднощів)