Психолінгвістичні основи вивчення дієслова в початкових класах

На початковому етапі вивчення дієслова добираються вправи на вимогу окремих звуків і слів. Із орфографічних вправ використовується списування із граматичними завданнями (наголос, складоподіл, пояснення орфограм).

Після ознайомлення з дієсловом як частиною мови вправи ускладнюються, до них добираються таблиці (на правильну вимову, наголошення, утворення особових форм із чергуванням приголосних в основі слів та ін.).

З метою кращого засвоєння правопису ненаголошених особових закінчень дієслів використовуються алгоритми, схеми, проводяться тренувальні вправи.

Засвоєнню правопису дієслів на -ся сприяє звуковий та звукобуквенний розбір:

Вимовляємо Пишемо

ІІ особа с'с'а - шся

ІІІ особа ц'ц'а - ться

Дієслово відзначається різноманітністю граматичних значень, синтаксичних зв'язків.

Морфолого-синтаксична робота при опрацювання дієслова починається ще в першому класі. Її завдання полягає у встановленні зв'язків між словами - назвами дій і словами - назвами предметів, введенні цих словосполучень слів у речення, створення прийменниково-відмінкових конструкцій. За допомогою вправ морфолого-синтаксичного характеру учні засвоюють основні поняття про дієслово та його роль у будові мови.

Дієслово у речення найчастіше виконує роль присудка, вступаючи в різноманітні зв'язки з іншими частинами речення. Для усвідомлення ролі присудка використовують вправи на розбір речення і конструювання речень.

Мовне конструювання є продовженням розбору. В основі конструювання лежить синтез, однак воно передбачає й аналітичну діяльність учнів.

У навчанні застосовують такі види граматичного конструювання:

1) добір прикладів до вправи;

2) робота з деформованими реченнями і текстом;

3) письмове конструювання речень потрібного типу з виучуваною формою слова, письмові відповіді на запитання;

4) розширення тексту;

5) вільні диктанти з граматичним завданням, перекази зі зміною форм слів, твори.

Спочатку добираються вправи, що вимагають знань лише з однієї теми (добір за граматичними ознаками частини мови, визначення частини мови за схемою). З часом вправи ускладнюються, враховуючи знання учнів з кількох тем чи розділів.

Найдоцільніше проводити граматичне конструювання у процесі вивчення дієслова, поєднуючи роботу з будови слова і морфології, синтаксису і морфології.

Виконання конструктивних вправ із синтаксису у процесі вивчення дієслова дає змогу стежити за утворенням словосполучень і речень, за роллю дієслів у них. При цьому вчимо учнів добирати слова, ставити запитання, встановлювати зв'язки між членами речень і словосполучення.

Таким чином, у результаті лексико - стилістичної роботи в учнів формується уміння бачити відмінність між лексичним і граматичним значенням слова, вживати відомі слова у властивому їм значенні. Вивчення формальних ознак дієслова поглиблює знання учнів про значення цієї частини мови, сприяє розвитку абстрактного мислення. Дотримуючись морфолого-словотвірних вимог, учні засвоюють граматичний та морфологічний матеріали. Системна робота над правилами літературної вимови і написання дає змогу виробити в учнів міцні орфоепічні та орфографічні навички.

Така багатогранна навчальна робота відіграє позитивну роль в усвідомленні учнями граматичної будови мови, у розвитку їх мовленнєвих умінь.

2.2 Система вивчення дієслова в початкових класах

Дієслово - досить складна граматична одиниця, тому вивчення цієї частини мови, її форм і правопису в початкових класах дається в елементарному вигляді і розподілене за класами.

У 1 класі відбувається лише практичне ознайомлення з дієсловом. Учні називають слова, які відповідають на питання що робить? або що роблять?, і визначають можливих виконавців перелічених дій. У 2 класі діти дізнаються, що слова, які означають дії осіб і предметів, відповідають на питання що робити?, що робить?, що роблять?, що робив?, що буде робити?, називаються дієсловами. Постановка цих питань фактично становить собою підготовчу роботу над часовими формами дієслова і формами однини і множини. Крім цього, другокласники вчаться ставити питання до різних часових та особових форм дієслова, змінюють форми дієслів, орієнтуючись на кількість виконавців за зразком «один - багато», спостерігають за дієсловами, близькими і протилежними за значенням, складають речення з різними формами дієслів за поставленими питаннями. Основним завданням вивчення дієслова в третьому класі є формування поняття «дієслово як частина мови», ознайомлення учнів із зміною дієслів за часами, числами і родами (в минулому часі), визначення часу за питаннями, усвідомлення специфіки неозначеної форми дієслова. Робота над дієсловом в 4 класі становить собою вищу сходинку в системі його вивчення. Поряд із поглибленням знань про дієслово як частину мови, здобутими учнями на попередніх етапах навчання (лексичне значення дієслова, зміна за числами, часами, родами (в минулому часі), четвертокласники оволодівають дієвідмінюванням дієслів, вчаться розпізнавати особу дієслова, свідомо вживати дієслова в різних часових формах, працюють із текстами, в яких дієслова в неозначеній формі замінюються в різних часових формах або одні часові форми замінюються іншими, усвідомлюють правопис особових закінчень дієслів І та ІІ дієвідмін.

Під час вивчення теми «Дієслово» слід:

? сформувати в учнів початкове уявлення про дієслово як частину мови;

? розвинути уміння свідомо вживати дієслова в усному і писемному мовленні;

? виробити навички, правопису особових закінчень найбільш уживаних дієслів і та ІІ дієвідмін.

Усі ці завдання розв'язуються одночасно.

Формуючи в учнів загальне поняття про дієслово, учитель показує дітям, що:

дієслова - це слова, що називають дію;

дієслова відповідають на питання що робить?, що зробить? і подібні.

Для того, щоб учні наочно уявили, що дієслова називають дію, можна запропонувати їм пригадати дії, які вони виконують, наприклад, під час фізкультхвилинки. Учитель записує названі дітьми дієслова на дошці і просить пояснити, чим схожі ці слова? (Називають дію). Термін «дієслово» повідомляє учитель.

Наявність значної кількості граматичних категорій дієслова зумовлює поступове засвоєння дітьми питань, на які відповідає ця частина мови. Якщо в період навчання грамоти учні усвідомлюють необхідність постановки до слів - назв дії питань що робить? що роблять?, які допомагають розпізнати дієслова серед інших слів, то пізніше вони знайомляться з питаннями, які готують їх до усвідомлення категорій часу і виду.

Звичайно учні початкових класів ще не можуть розібратись в смислових і формальних особливостях видів дієслова, хоча практично вони майже правильно володіють видовими значеннями і формами цього класу слів. Загальне поняття про дієслово в основному формується в 2 класі, у 3-4 класах воно розширюється і поглиблюється внаслідок організації спостереження за дієсловами становлення (червоніти, біліти) і стану (спати, хворіти). У цьому плані корисно організувати словотворчу роботу: утворити дієслова від прикметників (зелений - зеленіти) або іменників (вечеря - вечеряти).

Під час вивчення дієслова систематично проводиться робота над усвідомленням учнями смислового значення дієслів і їх точним вживанням. З цією метою слід організувати спостереження учнів за використанням у мові дієслів-синонімів і дієслів-антонімів, а також за вживанням дієслів у прямому і переносному значенні.

У процесі засвоєння числа дієслів учні усвідомлюють, що:

дієслово змінюється за числами;

дієслова мають два числа - однину і множину;

при зміні дієслова за числами змінюється його закінчення, а смисл залишається той же самий;

у реченні дієслово-присудок стоїть у тому ж числі, в якому й підмет-іменник (займенник).

Підготовча робота до сприйняття учнями поняття «число дієслів» починається ще в період навчання грамоти, коли діти в одному випадку ставлять питання що робить?, а в іншому - що роблять? Можна провести спостереження за кількістю виконавців дій. Наприклад, учитель демонструє малюнки, на одному з яких зображена одна танцюристка, на другому - кілька, і пропонує скласти за цими малюнками речення.

Учні порівнюють дієслова в утворених реченнях і узагальнюють наслідки своїх спостережень: дієслова змінюються за числами. Якщо дієслово називає дію одного виконавця, то воно стоїть в однині, якщо ж передає дії двох чи більшої кількості виконавців, то стоїть у множині. Так досягається встановлення учнями зв'язку між питаннями, на яке відповідає дієслово, формою числа, в якому воно вжите, і закінченням. Наприклад: що робить? танцює (однина), що роблять? танцюють (множина).

У подальшій роботі над вивченням часових форм дієслова учитель вдається до завдань, під час виконання яких діти вправляються в розпізнаванні числа дієслів (аналіз текстів, складання речень і подібне). Школярі навчаються також змінювати число дієслів у залежності від питання: Що робили? - співали, що робив? - співав.

Формуючи поняття роду дієслів, учитель досягає розуміння учнями того, що:

форми роду мають тільки дієслова минулого часу однини;

рід дієслів залежить від роду пов'язаних з ними іменників (займенників).

Підвести школярів до висновку про наявність родових форм у словах минулого часу вчитель може, організувавши порівняння двох груп речень:

Клен цвіте Клен цвів

Калина цвіте Калина цвіла

Вишневе дерево цвіте Вишневе дерево цвіло

Внаслідок порівняння форм ужитих у реченнях дієслів діти дійдуть правильного висновку. Порівняння ж речень типу Дерева цвіли і Клени цвіли переконає учнів, що у формах множини дієслова роду не мають.

Опрацьовуючи часові форми дієслів учні засвоюють, що:

дієслова, змінюються за часами;

дієслова мають три часи: теперішній, минулий і майбутній;

дієслова теперішнього часу називають дію, яка відбувається тоді, коли про неї говорять. Вони відповідають на питання що робити?, що роблять?;

дієслова минулого часу називають дією, яка відбувалася раніше, ніж про неї говорять. Вони відповідають на питання: що робив?, що робили? (що зробив?, що зробили?);

дієслова майбутнього часу називають дію, яка відбудеться після того, як про неї сказали. Вони відповідають на питання що зробить?, що зроблять? (що буде робити?, що будуть робити?).

Підготовча робота до вивчення часів дієслова починається ще в 2 класі,

коли діти вчаться ставити до дієслів ряд питань, серед яких: що робить? що роблять? що робив? що зробив? що буде робити? На наступних етапах вивчення часів дієслова головним орієнтиром визначення кожного з часів служить саме питання, а смисл часової форми.

Різницю у значення числових форм дієслова учні усвідомлюють на простих прикладах. Як варіант такої роботи вчитель може організувати спостереження за однією з дій учнів на уроці. Класу пропонується таблиця:

Теперішній час	Минулий час	Майбутній час
Що робить?	Що робив?	Що буде робити?

Учитель запитує в дітей, що робить їхній товариш, викликаний до дошки? (пише). Дієслово пише учні записують у першу колонку таблиці. Що робив його попередник? (писав). Що буде робити наступний викликаний учень? (буде писати). Діти відносять дієслова писав, буде писати у відповідні колонки таблиці. Так учні засвоюють поняття «теперішній», «минулий», «майбутній» часи дієслова.

Наступна робота над формуванням граматичного поняття «Час дієслова» спрямовуються на закріплення одержаних знань. Цьому сприяє виконання школярами різних вправ, наприклад, таких, як відшукування в текстах дієслів різного часу, доповнення речень дієсловами, вжитими в різних часових формах (Діти відпочивають у літньому таборі. Минулого року діти відпочивали у літньому таборі. Наступного року діти відпочиватимуть у літньому таборі), заміна часових форм у реченні чи тексті, щоб було видно, що дія вже відбулася (Настане осінь. Настала осінь).

Свідоме засвоєння часових форм готує ґрунт для наступного вивчення особових закінчень дієслова.

Внаслідок ознайомлення з особливостями дієвідмінювання учні повинні знати, що:

? дієслова теперішнього і майбутнього часу змінюються за особами і числами;

? дієслова мають 1-шу, 2-гу і 3-тю особу однини і множини;

? існують два типи дієвідмін - І і ІІ;

? до І дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення -уть (-ють), що й визначає написання букв е, є в особових закінченнях;

? до ІІ дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення -ать (-ять), що й визначає написання букв и, ї в особових закінченнях.

Формування понять про дієвідмінювання вимагає, щоб учні дізналися про дієвідмінювання як зміну дієслів за особами і числами, навчилися розрізняти особу дієслів займенником і закінченням, навчилися змінювати слова за особами і числами.

З поняттям і терміном «особа» учні ознайомились, коли вивчили займенник. Вони знають, що займенники бувають 1, 2, 3 особи, що вони змінюються за числами. Ці знання учнів мають стати опорним під час опанування зміни дієслів за особами. Вчитель, наприклад, пропонує для спостереження дієслова разом із займенниками (я іду, прийду; ти йдеш, прийдеш; він, вона, воно іде, прийде; ми ідемо, прийдемо; ви ідете, прийдете; вони ідуть, прийдуть). Учням неважко помітити, що залежно від особи займенника дієслово змінює своє закінчення як в однині, так і в множині.

Пізніше вчитель пропонує для визначення особи дієслова, вжиті без займенників (іду, ідеш…, прийду, прийдеш…). Особу діти будуть визначати за закінченням дієслова (-у, -еш, -є, -емо, -ете, -уть).

Після того як учні оволоділи навичками визначення особи дієслова за закінченням, їх слід підвести до розуміння закономірності, яка лежить в основі поділу дієслів на дієвідміни. Для цього вчитель використовує таблицю змінювання дієслів теперішнього й майбутнього часу за особами, звертає увагу школярів на особові закінчення і повідомляє, що дієслова поділяються залежно від особових закінчень на дієвідміни.

Свідоме засвоєння учнями поділу дієслів на дієвідміни забезпечить оволодіння правописом особових закінчень дієслів.

Вивчення неозначеної форми дієслова передбачає усвідомлення учнями того, що ця форма немає часу, числа, особи і роду. Показати це можна на зіставлені двох текстів, в одному з яких дієслова стоять в особовій формі, а в другому - в неозначеній:

Я обгорнув книгу в папір.

Я ніколи не беру її немитими руками.

Не читаю книгу під час їжі.

Не пишу і не малюю на її сторінках.

Треба обгорнути книгу в папір.

Не можна брати її немитими руками.

Не варто читати книгу під час їжі.

Не слід писати і малювати на її сторінках.

Визначаючи основні граматичні категорії вжитих у текстах дієслів, учні переконуються, що дієслова другого тексту не змінюються за часами і особами.

Вивчення теми «Дієслово» дає великі можливості для одночасної роботи над будовою слова і розвитком усного мовлення в учнів.

2.3 Аналіз розділу програми та підручників з української мови

Вивчення дієслова як частини мови у початковій школі передбачене програмою загальноосвітньої школи 1-4 класів (2006 р.). Згідно розділу програма підготовка до вивчення дієслова проводиться вже в першому класі і полягає у розвитку в учнів уваги до лексичного значення слова. Проходить накопичення того конкретного матеріалу, на основі якого стає можливим узагальнення відносно типового для дієслова лексико-граматичного значення: позначає дію предмета.

За програмою, у 2 класі здійснюється більш цілеспрямована робота над дієсловами в процесі вивчення теми "Слова, які відповідають на питання що робити?". Учні повинні навчитися ставити питання до дієслів різних часових та особових форм, розуміти роль дієслів у мовленні. Поступово у дітей починає формуватися розширене розуміння дії предметів, включаючи стани, відношення до інших предметів, зміну якості (зеленіти, жовтіти, і т.д.).

Програма вказує на те, що в якості одного з умінь, які формуються у другокласників, є вміння ставити питання до слова. Даний вид роботи не повинен носити формальний характер. Наприклад, при розпізнаванні питань що робить? і що роблять? другокласники знайомляться із змінюванням дієслів за числами, підходять до розуміння сутності форми числа дієслова. У 2 класі питання до слова ставиться для вияснення, що позначає слово: предмет, дію предмета чи його ознаку; діти спостерігають за влучним вживанням дієслів у тексті, пояснюють їх образність, доречність для характеристики дійових осіб та явищ. За програмними вимогами, на кінець другого навчального року діти повинні вміти визначати головні члени речення із трьох-чотирьох слів, у якому підмет виражений іменником у називному відмінку, а присудок особовими формами дієслова, самостійно добирати синоніми та антоніми до дієслів і вводити їх у речення.

У 3 класі основне завдання, яке ставить програма, є формування поняття про дієслово як частину мови, ознайомлення із змінюванням дієслів за числами і часами, оволодіння учнями вмінням утворювати часові форми дієслів. Ці завдання вирішуються під час вивчення таких тем:

Загальне поняття про дієслово (питання, значення, роль у реченні). Зв'язок дієслова в реченні з іменником.

Дієслова--синоніми, дієслова--антоніми. Вживання дієслів у переносному значенні. Спостереження за влучним вживанням дієслів у тексті, пояснення добору їх автором. Вибір із даних дієслів тих, що найвиразніше передають думку, відповідають меті і типу висловлювання.

Змінювання дієслів у формах доконаного і недоконаного виду (без вживания термінів) за часами: що роблять?, що робив?, що робить?, що зробив?, що робили?, що зробили?, що робитиме?, що зробить?, що робитимутъ?, що зроблятъ?

Змінювання дієслів минулого часу за родами.

Неозначена форма дієслова (що робити?, що зробити?}. Спостереження за вживанням неозначеної форми дієслів у прислів'ях і приказках. Вживання неозначеної форми дієслів при складанні порад, інструкцій.

Не з дієсловами.

На кінець третього навчального року учні повинні вміти виконувати аналіз за частинами мови, встановлювати зв'язок слів, визначати головні і другорядні члени у реченнях із трьох-шести слів, у яких підмет виражений іменником у називному відмінку, а присудок особовими формами дієслова, будувати зв'язну розповідь за малюнками з використанням дієслів з п'яти-шести речень (усно) і з чотирьох-п'яти речень (письмово).

Завдання вивчення дієслова в 4 класі згідно програми такі:

1. Поглибити знання учнів про дієслово як частину мови (лексичне значення дієслова, змінювання за числами, часами, роль в реченні).

2. Розвивати навички точного використання дієслів в мовленні. 3 цією метою продовжувати спостереження над вживанням дієслів в прямому і переносному значенні, над дієсловами-синонімами і дієсловами-антонімами, частіше практикувати стилістичний аналіз.

Познайомити учнів з відмінюванням дієслів. Навчити розпізнавати особу дієслова, свідомо вживати дієслова в теперішньому, минулому і майбутньому часі.

Підготувати учнів до написання особових закінчень дієслів. Провести початкове ознайомлення з 1 і 2 особами, вчити розпізнавати відмінювання за неозначеною формою.

В 4 класі учні оволодівають неозначеною формою як початковою формою дієслова.

Таким чином, розділ програми середньої загальноосвітньої школи "Мова. Мовлення, правопис і розвиток мовлення", який включає вивчення теми "Дієслово" у 1--4 класах, забезпечує тісний взаємозв'язок лексичних, граматичних, орфоепічних знань та мовленнєвих умінь і навичок молодших школярів, які є фундаментальною основою для подальшого вивчення дієслова в старших класах.

Вивчення рідної мови у початкових класах здійснюється за допомогою таких підручників:

Таблиця 1. Основні та додаткові підручники та навчальні посібники

Назва	Автор	Клас	Видавництво	Рік видання
1	2	3	4	5
Основні підручники та навчальні посібники.
Буквар (підручник)	Скрипченко Н. Ф., Вашуленко М.С.	1	Освіта	2005, 2006, 2007
Рідна мова (підручник)	Білецька М. А. ВашуленкоМ.С.	2	Освіта	2002
Рідна мова (підручник)	Вашуленко М.А., та ін.	3	Освіта	2003
Рідна мова (підручник)	ВашуленкоМ.С. та ін.	4	Освіта	2004
Додаткові підручники та навчальні посібники
Супутник букваря (посібник)	Вашуленко М.С., Вашуленко В.Ф.	1	Педагогіч-на думка, Освіта	2001, 2004
Буквар (підручник)	Чорна М. М., Грабар Д. I .	1	Світ	1995, 2005
Буквар (підручник)	Луцик Д. В., Проць М.М., Савшак А. С.	1	Світ	2007
Післябукварик (підручник)	Вашуленко М.С., та інші	1	Літера ЛТД	2004, 2008
У світі чарівних букв (підручник)	Хорошковська О.Н.	1	Освіта	1997
Рідна мова й мовлення (підручник)	Варзацька Л.О. та ін .	2	Равлик	2000

Підручники написані відповідно до вимог школи, на належному науково-теоретичному та методичному рівні. Навчальний матеріал, його зміст та розміщення повністю відповідають вимогам нової шкільної програми. У підручниках передбачено застосування на уроках елементів програмового, проблемного і диференційованого навчання, розвитку мислення дітей, є багатий матеріал для мотивації навчальної діяльності учнів та актуалізації знань.

Для кожного розділу у підручниках підібрано цікавий і різноманітний матеріал, робота над яким забезпечує розвиток усного і писемного мовлення, творчої уяви, сприяє досягненню виховної та розвивальної мети навчання. Крім того, виділено окремі групи завдань: на класифікацію та узагальнення, з логічним навантаженням, з елементами досліджень.

Вдало авторами підручників розроблено і методичний апарат: завдання нестандартні, різної складності з урахуванням вимог програми. Подані вони в логічній послідовності з поступовим нарощуванням труднощів. Інструкції до вправ чіткі та зрозумілі. Шрифт чіткий і відповідає віковим особливостям учнів, гарне поліграфічне оформлення підручників, якісний папір.

Важливе завдання початкового навчання української мови - прищепити молодшим школярам звичку осмислено ставитись до мовних явищ, орієнтуватися в мовній структурі, сформувати науково правильні уявлення з фонетики і графіки, лексики, словотворення, граматики (морфології і синтаксису).

Коли учні беруть у руки перший підручник з української мови, слід виховувати в них почуття гордості за свою мову. Адже успіх в оволодінні мовними знаннями, мовленнєвий розвиток дітей значною мірою залежатимуть від того, як буде сформовано в них інтерес до рідного слова, до пізнання нового в мові, від того, як часто на уроках діти «відкриватимуть» для себе маленькі таємниці мовної глибини.

У ході первинного ознайомлення учнів 2 класу з дієсловом їхню увагу звертають на лексичний бік слова, тобто на його значення, і на граматичний - постановку до слова граматичного питання, зв'язок його в реченні з іншими словами, на те, яким членом речення, головним чи другорядним, може бути слово.

Функціональна роль дієслів у мовленні підкреслюється не тільки в поданих визначеннях, а й у формулюваннях завдань до вправ.

Під час вивчення дієслова значну увагу в підручнику приділено роботі над розкриттям семантичної (значеннєвої) сторони слова (без уживання термінів «синоніми», «антоніми», «багатозначні слова»). Систематично звертається увага учнів на ці лексичні явища, підкреслюється, що за допомогою синонімів вдається уникнути повторення в тексті того самого слова.

Опрацьовуючи матеріал про дієслово, учням доведеться виконати значну кількість так званих словниково-логічних вправ: на добір видових і родових назв, на вилучення "зайвих" слів з ряду подібних за певною ознакою, на елементарне визначення предмета за його ознаками, на зіставлення і протиставлення предметів за спільними і відмінними ознаками, на сполучуваність слів.

Підручник з української мови для учнів 4 класу складений відповідно до нової програми, розрахований насамперед на практичне засвоєння норм української літературної мови. Вправи у підручнику мають більший розмір, складніші за змістом, ніж у підручниках з української мови для 2 та 3 класів. Значна частина вправ подається у формі зв'язного тексту, складається з прислів'їв, загадок. У певній послідовності подаються вправи на вивчення ділових паперів та з розвитку зв'язної мови учнів.

Враховуючи те, що переважна частина вправ виконується диференційовано, необхідно, беручи до уваги складність і розмір вправи, до початку уроку визначити вправи для кожної групи учнів.

Багато вправ є на добір однокореневих слів та слів з близьким або протилежним значенням, визначаються слова для звукового та звуко-буквеного аналізу, поділу їх на частини для переносу з рядка в рядок, виділення у них значущих частин.

Важливе місце відводиться лексичним вправам, які не тільки сприяють збагаченню та активізації словника і розвитку мислення учнів, але й допомагають зрозуміти різницю між лексичним і граматичним значенням слів.

Учням більш цікаво дізнаватися про лексичне значення слова, ніж про його граматичне значення. Необхідно систематично проводити лексичний та граматичний аналіз слів, щоб діти навчилися розрізняти обидва значення.

Основний вид вправ у підручнику - орфографічні вправи, тому вчитель повинен ґрунтовно та всебічно опрацювати кожне завдання.

Основою для засвоєння елементів граматики с переважно спостереження над мовними явищами, аналіз та синтез, порівняння явищ за подібністю і відмінністю, усвідомлення мовних фактів і явищ. На цій основі учні формулюють правило та запам'ятовують його.

Розуміння та глибина засвоєння граматичних і орфографічних правил перевіряється практично під час виконання вправ.

Щоб полегшити учням засвоєння граматичних правил, необхідно використовувати нові методи та прийоми навчання, зокрема елементи програмованого навчання. Для цього треба чітко визначити етапи роботи та їх послідовність.

Наприклад, під час вивчення правила, що називається дієсловом, виділяємо такі частини: а) дієслово - це слово (або частина мови); б) означає дію; в) відповідає на питання що робить?, що робив?, що буде робити?, що зробить?, що робити?; г) змінюється за родами (чоловічий, жіночий, середній), числами, часами. Потім частини правила про дієслово об'єднуються (синтезуються), вивчаються свідомо у тій формі, що подається у підручнику.

Найбільшими труднощами при вивченні граматики в 3 класі для учнів є розмежування ознак, закладених в основу орфографічних правил. Учням необхідно засвоїти правопис родових закінчень дієслів минулого часу, особових закінчень дієслів теперішнього та майбутнього часу, незмінних дієслів (неозначена форма дієслова).

Деякі учні допускають змішування граматичних понять, їм важко буває визначити, до якої частини мови належать слова швидкість, швидкісний, швидко, крик, крикливий, кричати, зелений, зелень, зеленіти, зелено.

У такому випадку можна використовувати прийом порівняння та зіставлення мовних явищ, граматичних форм. Наприклад, визначити змінні слова, слова, що виражають ознаку предмета, слова, що означають дію предмета, знайти незмінні слова, визначити будову змінних слів, порівняти значення слів крик, крикливий, кричати та питання, на які вони відповідають.

Важливо навчити учнів бачити специфічні особливості кожної частини мови, вміти розрізняти граматичні форми слів, правильно ставити до кожного слова питання, розрізняти частини мови та члени речення, одну морфему від іншої, одну частину мови від іншої, відмінок від відмінка, одну особу від іншої особи.

Цікавість до мовних явищ, до граматичних правил підвищується шляхом запровадження у навчально-виховний процес методу проблемного навчання, що сприяє розвиткові розумових здібностей в учнів, збуджує потребу здійснювати роботу пошукового характеру, досліджувати певне звукове чи граматичне явище, правильно пізнати дійсність.

Елементи проблемного навчання можна впроваджувати на кожному уроці мови на різних етапах, використовуючи запитання, які збуджують учнів до пошуку, заохочують їх аналізувати та порівнювати мовні явища, робити необхідні висновки, добирати ілюстративний матеріал.

Метод проблемного навчання успішно використовується при вивченні дієслова. Наведемо для прикладу ряд запитань, які вчитель може ставити на уроках мови:

Для чого дієслова поділяємо на дієвідміни?

Чи змінюються дієслова за родами?

Які частини мови змінюються за родами?

Як довести, що дієслова змінюються за часами?

Якими ознаками відрізняються частини мови (іменник, прикметник, дієслово, займенник, прислівник)?

Після окремих тем у підручнику подаються завдання та запитання, які вчитель може використати для проблемного навчання.

Мета поданих завдань і запитань полягає в тому, щоб систематизувати набуті знання з певної теми, порівняти окремі мовні явища, зробити узагальнення і висновки, перевірити важливі орфографічні правила на практиці.

Сприяють розумовій активізації учнів вправи, які складаються із загадок, прислів'їв, ребусів. Такі вправи вчать дітей вміти бачити суттєві ознаки предметів, бути кмітливими. Вчителеві необхідно продумати методи і прийоми виконання таких вправ, опрацювати пояснення незрозумілих слів та виразів, самостійно дібрати мовні ігри, ребуси, жарти, прислів'я, дбаючи про їх змістовність та актуальність.

У 4 класі, як і в попередніх, у центрі уваги стоять завдання розвитку і вдосконалення усного і писемного мовлення молодших школярів. Основна увага звертається на формування практичних умінь використовувати в мовленні граматичні форми іменників, прикметників і дієслів. При цьому важливе значення має вимовляння хором (особливо на етапі набуття вмінь).

Не треба захоплюватись на уроках української мови визначенням відмін, відмінка, особи, часу тощо. Ці завдання виконуються попутно, найчастіше після виконання вправ, спрямованих на формування вмінь вживати ті чи інші закінчення.

Навчальні завдання, подані в підручнику, спрямовані на активізацію розумової діяльності школярів. Учителю не слід уникати таких завдань або підказуванням знімати закладену в них проблемність. Адже уроки української мови так само, як і інших предметів, мають розвивати мислення школярів.

Щоб викликати цікавість у дітей до мовних явищ, підсилити розвиток пізнавальної активності, в підручнику вміщені "Завдання для допитливих". Слід пам'ятати, що це не розважальні вправи, а тому не можна пропускати роботу з ними. Інша справа, що їх виконання можна організувати в ігровій формі (Який ряд найдопитливіший? Хто швидше дасть відповідь? тощо).

Особливістю підручника є те, що в ньому ряд граматичних відомостей дано не у вигляді традиційних правил, а у віршованій формі.

Щоб досягти успішності у формуванні граматичних умінь, слід намагатися по можливості виконувати всі вправи, відведені для уроку, дотримуватись при цьому тієї послідовності, яка пропонується підручником.

Отже, аналізуючи підручники вивчення рідної мови у початкових класах, бачимо, що вони цілком відповідають рівню сучасних вимог, з ними охоче працюють і учні, і вчителі.

Розділ III. Ефективність вивчення розділу «Дієслово» у початкових класах на основі запропонованої методики

3.1 Робота з підручником як ефективний засіб вивчення дієслова

Початкові відомості про дієслово учні одержали у 1 класі під час вивчення розділу «Слово», навчилися ставити до слів, які означають дію, питання що робити?, що робить?, що роблять?, що робив?, що зробив?, що робили? У 2 класі вивчили правило, що називається дієсловом, ознайомилися з неозначеною формою дієслова, навчилися змінювати дієслова за часами, освоїли терміни теперішній час, минулий час, майбутній час, написання частки не з дієсловами.

У 3 класі шкільною програмою передбачається більш ґрунтовне вивчення дієслова як частини мови.

Спочатку учні пригадують правило, що називається дієсловом.

Ознайомлення з неозначеною формою дієслова розпочинається з проблемної ситуації. До класу ставиться запитання: «Що таке початкова форма частини мови?» Учням пропонується назвати початкову форму іменників, прикметників, дієслів, порівняти їх, указати на особливості початкової форми цих частин мови.

Робиться висновок, що неозначена форма це початкова форма дієслова, вона розпізнається за питаннями: що робити?, що робить?, що зробити?, що зробить? та тим, що на кінці має -ти (-ть). До кожного питання неозначеної форми дієслова добираються відповідні приклади за таким зразком:

Що робити? працювати, будувати, літати, співати, писати.

Що робить? ходить, чекать, розмовлять, казать, косить, молотить.

3. Що зробити? прочитати, збудувати, заспівати, написати, приїхати.

4. Що зробить? почекать, розказать, накосить, намолотить, зорать.

У неозначеній формі дієслова -ти рівнозначне -ть. Проте треба наголосити, що в українській мові переважають дієслівні форми із -ти (ходити, робити, носити, літати, будувати, бігти).

Неозначена форма не вказує на час дії і не змінюється за часами, числами та особами.

Робота над темою «Часи дієслова. Правопис не з дієсловами» розпочинається вправами на визначення часових форм дієслів за допомогою питань та спостережень за написанням частки не з дієсловами.

Дієслова мають три часи: теперішній, минулий та майбутній. Дієслова змінюються за часами: працюю (теперішній час), працював (минулий час), буду працювати, попрацюю (майбутній час).

Час дієслів визначається за допомогою питань: дієслова теперішнього часу відповідають на питання що робить?, що роблять?, минулого часу - на питання що робив?, що робили?, що зробив?, майбутнього часу - на питання що буде робити?, що зробить?, що будуть робити?, що зроблять?

Засвоєння питань, які ставляться до часових форм дієслів, треба здійснювати по частинах.

Спочатку учні виписують дієслова групами за часовими ознаками, ставлять до них питання.

Правопис не з дієсловами рекомендується вивчати у такій послідовності:

а) дієслова, які з не пишуться окремо: не робити, не ходити, не возити, не будувати, не літати;

б) дієслова, які з не пишуться разом: ненавидіти, непокоїти, нездужати, нехтувати, незчутися, непритомніти.

До дієслів цієї групи належать такі дієслова, що без не ніколи не вживаються: недугувати, нехтувати, непокоїти, ненавидіти, тому що немає слів дугувати, хтувати, покоїти, навидіти.

Засвоєння правопису частки не з дієсловами проводиться шляхом проведення тренувальних письмових вправ, складання словосполучень з дієсловами, які пишуться з не окремо або разом, написання диктантів, переказів, творів, описів, складання ділових паперів.

При вивчені змінювання дієслів за особами і числами у теперішньому часі насамперед учні працюють з таблицею відмінювання дієслів теперішнього часу. Читаючи таблицю, до дієслів у кожній особі усно ставлять питання. Значна увага звертається на вироблення в учнів навичок правильної вимови особових форм дієслів теперішнього часу.

За зразком таблиці учні змінюють за особами усно та письмово визначені у підручнику дієслова теперішнього часу, складають таблиці особових закінчень дієслів теперішнього часу, поділивши їх на дві групи: а) особові закінчення з -е, -є; б) особові закінчення з -й, -ї.

Для ґрунтовного засвоєння змінювання дієслів за особами і числами на уроці створюється проблемна ситуація. Учням ставиться завдання: довести, що дієслова змінюються за часами. Дається визначення дієслів майбутнього часу, пояснюється, що дієслова майбутнього часу визначаються за допомогою питань що буду робити?, що зроблю?

Під час роботи з таблицею відмінювання дієслів майбутнього часу треба ставити до дієслів у кожній особі питання (залежно від форми дієслова майбутнього часу). Наприклад:

1-а особа. Я що буду робити? буду писати

2-а особа. Ти що будеш робити? будеш писати

3-я особа. Він(вона, воно) що буде робити? буде писати

1-а особа. Я що зроблю? намалюю

2-а особа. Ти що зробиш? намалюєш

3-я особа. Він (вона, воно) що зробить? намалює

Відповідно ставляться питання до дієслів майбутнього часу в множині. Такі вправи підготовляють учнів правильно ставити до особових форм дієслів питання під час встановлення зв'язку слів у реченнях та визначення головних і другорядних членів речення, визначати особові закінчення.

У 3 класі не вживаються терміни на визначення форм майбутнього часу (проста, складена) і не вимагається, щоб учні розрізняли ці форми, але вони повинні правильно визначати час дієслів та вміти користуватися у мові такими формами дієслів майбутнього часу.

Особові форми дієслів майбутнього часу вивчаються у порівнянні з особовими формами дієслів теперішнього часу, підкреслюється, що в них однакові закінчення, але питання до дієслів ставляться різні.

Набуті знання про змінювання дієслів майбутнього часу за особами практично учні використовують під час складання речень за малюнком, визначення особових форм дієслів у тексті «Поїзди майбутнього». Можна запропонувати учням скласти усний або письмовий твір на цю тему, розповісти про види майбутнього транспорту, використавши доступні для їх віку досягнення науково-технічної революції, факти з фантастичних творів, які опрацьовували з позакласного читання.

Значний інтерес викличе у дітей гра: написати змістовний твір-мініатюру про розвиток техніки і науки в майбутньому в межах доступного для учнів 3 класу матеріалу і використати всі особові форми дієслів майбутнього часу в однині та множині.

Для того, щоб підвести учнів до розуміння поняття про дієвідміни дієслів, проводиться спостереження за особовими закінченнями дієслів теперішнього і простого майбутнього часу. Шляхом спостереження учні встановлюють, що дієслова мають два варіанти закінчень. Перший варіант особових закінчень : -у (-ю) , -еш (-єш) , -е (-є) , -емо (-ємо), -ете (-єте), -уть (-ють). Для цього варіанту особових закінчень характерною особливістю є вживання у закінченнях букв е або є. Другий варіант особових закінчень : -у (-ю) , -иш (-їш) , -ить (-їть) , -имо (-їмо), -ите (-їте) , -ать (-ять) . В особових закінченнях цього варіанту вживаються букви й або ї.

Корисно провести вправи на виділення закінчень в третій особі множини дієслівних форм. Наприклад: йду (І особа однини) йдуть (3 особа множини), несете (2 особа множини) несуть (3 особа множини), лежить (3 особа однини) лежать (3 особа множини), спимо (1 особа множини) сплять (3 особа множини) і т. д.

Звертається увага учнів, що за особовими закінченнями дієслів теперішнього або майбутнього (простого) часу визначаються дієвідміни. До першої дієвідміни належать дієслова, що в третій особі множини мають закінчення -уть (-ють), до другої дієвідміни дієслова, що в третій особі множини мають закінчення -ать (-ять).

Під час вивчення дієвідмін дієслів доцільно використовувати елементи програмованого навчання, виконуючи завдання в такій послідовності:

1. Сформулювати правило, які дієслова належать до першої та другої дієвідмін.

2. Дібрати дієслова в неозначеній формі, поставити їх у третій особі множини теперішнього часу.

3. Виділити закінчення дієслів у третій особі множини.

4. Розподілити і записати дієслова за групами:

І дієвідміна II дієвідміна

кажуть, співають стежать, летять.

Для закріплення знань про дієвідміни та вироблення навиків швидко розпізнавати їх проводиться гра, вибірковий диктант, використовуються дидактичні матеріали, аналізуються речення.

Матеріал теми «Правопис особових закінчень дієслів» поділяється на три частини і вивчається у такій послідовності: 1. Перша особа. 2. Друга особа. 3. Третя особа.

Засвоєння правопису особових закінчень дієслів проводиться шляхом зіставлення особових форм, встановлення спільних або відмінних особливостей, спостереження за правописом дієслів. Наприклад:

І дієвідміна II дієвідміна

Однина

1-а особа 1-а особа

кажу, іду, лечу, біжу,

будую, мию, дою, дзвоню.

На цих прикладах видно, що у першій особі однини дієслова першої та другої дієвідмін мають однакове закінчення -у (-ю). Але в першій особі множини дієслова обох дієвідмін мають різні закінчення. Наприклад:

І дієвідміна

Множина

1-а особа

кажемо, ідемо, будуємо.

II дієвідміна

Множина

1-а особа

летимо, біжимо , доїмо.

В особових формах дієслів визначається наголошений склад, виділяються букви, якими відрізняються особові закінчення першої та другої дієвідмін, звертається увага на правильну вимову дієслів. Також потрібно підкреслити, що в першій особі множини дієслова можуть мати закінчення -ем, -єм, -им, -їм: ідем, кажем, будуєм, миєм, доїм.

У другій особі однини та множини дієслова першої та другої дієвідмін мають різні закінчення. На правописі цих дієслів треба зосередити увагу учнів.

І дієвідміна

Однина Множина

2-а особа 2-а особа

кажеш, читаєш кажете, читаєте.

II дієвідміна

Однина Множина

2-а особа 2-а особа

лежиш, доїш лежите, доїте.

З дієсловами другої особи однини та множини обох дієвідмін складаються словосполучення і речення, пояснюється написання закінчень. У сумнівних випадках написання дієслів другої особи необхідно звертатися до орфографічного словника.

Засвоєння правопису закінчень дієслів у третій особі великих труднощів для учнів не становить. Тут треба наголосити, що за допомогою закінчень дієслів в третій особі множини не тільки розрізняються дієвідміни, а й перевіряється правопис закінчень в інших особах.

На уроках використовуються також вправи по добору до дієслів однокореневих слів, визначення в дієсловах значимих частин, проводиться спостереження за вживанням дієслів у переносному та прямому значеннях (наприклад: орел летить, думка летить, говорить людина, говорить море, шепче хлопчик, шепче осока, стогне тварина, стогне вітер, біжить кінь, біжить річка, летить голуб, летить час).

Не залишаються поза увагою творчі роботи: написання переказів, творів, описів, складання ділових паперів. Використовуються граматичні таблиці, картини, технічні засоби, дидактичні матеріали.

Головна увага приділяється письмовим вправам, умінню визначати в тексті час та особу дієслів, розрізняти дієслова за дієвідмінами, грамотно писати та літературно вимовляти слова.

На уроках широко використовуються різні види диктантів .

Перед тим як розпочати вивчення теми «Правопис ненаголошених особових закінчень дієслів теперішнього і майбутнього часів», повторюється змінювання дієслів за часами, визначення за допомогою питань часу дієслів, розрізнення особових форм. При цьому зосереджується увага на визначенні наголошених та ненаголошених особових закінчень дієслів та правильній вимові дієслів.

Учитель нагадує учням, що в наголошеному складі голосні звуки завжди чуються чітко, наголошені особові закінчення дієслів також вимовляються виразно і чітко: бережемо, стоїш. Тому написання наголошених особових закінчень не викликає сумнівів.

Важче засвоюється правопис ненаголошених особових закінчень дієслів, бо ненаголошені голосні вимовляються нечітко. Підготовчими вправами є проведення звуко-буквеного аналізу дієслів з ненаголошеними особовими закінченнями. Перед тим, як приступити до вивчення правопису ненаголошених особових закінчень, ставиться до класу проблемне запитання: чи можна за допомогою наголосу, при зміні слова або доборі однокореневих слів перевірити написання особових закінчень дієслів так, як це робили при перевірці написання слів з ненаголошеними [е], [и].

Учні переконуються, що так перевірити написання ненаголошених особових закінчень дієслів не можна.

Після цього вчитель пояснює їм, що написання ненаголошених особових закінчень перевіряється за допомогою третьої особи множини.

З цією метою ставляться запитання: 1. Яке закінчення треба написати в дієслові писати, якщо його поставити в другій особі однини? 2. Чому треба писати закінчення -єш в другій особі однини дієслова читати? 3. Які закінчення пишуться в дієсловах точити, клеїти, якщо їх поставити в другій особі множини?

Коли учні відчувають труднощі і не можуть правильно пояснити правопис ненаголошених особових закінчень, то їм рекомендується знайти і прочитати в підручнику правило, засвоїти приклади, наведені до цього правила, дібрати за аналогією декілька потрібних дієслівних форм.

Правопис ненаголошених особових закінчень дієслів теперішнього та майбутнього часів закріплюється під час виконання різних письмових вправ та виконання творчих робіт.

Тексти вправ, поміщених у підручнику, можуть використовуватися для лексичних, словотворчих, орфографічних, морфологічних та синтаксичних завдань. Уважно треба добирати дієслова для морфологічного розбору, дбати, щоб у словах легко визначалися морфеми.

Щоб виявити глибину засвоєння вивченого матеріалу, проводиться контрольна робота (диктант, переказ, твір).

Перед вивченням теми «Дієслова минулого часу. Змінювання дієслів у минулому часі за родами і числами» на уроці створюється проблемна ситуація за допомогою поставлених до класу запитань:

1. Які частини мови змінюються за родами? (прикметник, займенник третьої особи в однині).

Які частини мови не змінюються за родами (іменник має рід, займенники першої та другої особи не мають роду і не змінюються за родами).

Які частини мови змінюються за числами? (іменник, прикметник, займенник, дієслово).

4 . На які питання відповідають дієслова минулого часу?

Після цього проводиться спостереження над дієсловами минулого часу, порівнюються дієслова минулого часу з дієсловами теперішнього та майбутнього часів, визначаються спільні особливості дієслів всіх трьох часів: змінюються за числами (однина і множина), а також відмінні особливості дієслів минулого часу у порівнянні з дієсловами теперішнього та майбутнього часів: дієслова минулого часу не змінюються за особами і не розрізняються за дієвідмінами, в однині вони змінюються за родами: орав (чоловічий рід), орала (жіночий рід), орало (середній рід), у множині для всіх родів - мають одну форму (орали) .

Наявність роду у дієсловах минулого часу зближує їх з іменниками, прикметниками та займенниками третьої особи. Таке зіставлення родових ознак різних частин мови дає можливість глибше засвоїти граматичні ознаки дієслів минулого часу.

Під час виконання вправ у письмовій формі треба слідкувати, щоб учні правильно ставили до дієслів минулого часу питання, враховуючи родові ознаки цих дієслів, і практично розрізняли за допомогою питань що робив?, що зробив? їх вид. Дієслова минулого часу розбираються за будовою. Наприклад:

Ходив, носив, ходил , носил , ходил , носил .

Морфологічний розбір дієслів минулого часу допомагає зробити

висновок, що дієслова чоловічого роду мають на кінці суфікс -в, а у дієсловах жіночого та середнього роду в однині є родові закінчення -а та -о і властивий їм суфікс -л-

У початкових класах допускається поєднання декількох суфіксів в один, наприклад:

писав, носив, читал , робил .

Для зручності визначається у кожному слові по одному суфіксу: -ав, -ив, -ів, -ал-, -ил-.

На уроках мови діти складають таблиці на розрізнення часових та особових дієслівних форм. Робота з такими таблицями допомагає краще засвоїти особливості правопису дієслів, правильно ставити до них питання, розпізнавати різні форми дієслова (наприклад, таблиця 2).

Таблиця 2

Утворення дієслів теперішнього, минулого та майбутнього часів від неозначеної форми дієслова та змінювання дієслів за часами

Неозначена форма дієслова	Часи
	Минулий	Теперішній	Майбутній
Співати	Співав , співала , співало	співаю	Буду співати заспіваю
Будувати	Будував, будувала, будувало	будую	Буду будувати побудую
Сіяти	Сіяв, сіяла, сіяло	сію	Буду сіяти сіятиму

Читаючи таку таблицю, учні ставлять до дієслів усно питання.

Таблиця 3 допомагає усвідомити видові особливості дієслів, хоч термін "вид" у початкових класах не вживається .

Таблиця 3.

Засвоєння питань, які ставляться до дієслів минулого часу та до дієслів неозначеної форми

Питання	Минулий час	Питання	Неозначена форма дієслова
Що робив? Що робила? Що робило? Що робили?	Працював Працювала Працювало Працювали	Що робити?	Працювати
Що зробив? Що зробила? Що зробило? Що зробили?	Сказав Сказала Сказало Сказали	Що зробити?	Сказати

Шкільна програма визначає такий зміст роботи з дієсловами на -ся (-сь): а) вміти порівнювати дієслова на -ся (-сь) з дієсловами без -ся(-сь); б) розуміти, що дієслова на -ся(-сь) і без -ся (-сь) мають різне значення; в) правильно вимовляти і писати дієслова на -ся.