Фразеологізми як засіб образного мовлення молодших школярів

103

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра рідної мови та методики її викладання

ДИПЛОМНА РОБОТА

Фразеологізми як засіб образного мовлення молодших школярів

Підготувала:

студентка 32 групи

факультету підготовки вчителів початкових класів

Шкільнюк Оксана Миколаївна

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент

Юрків Мирослав Михайлович

Тернопіль-2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Лінгводидактичні засади вивчення фразеологізмів у початкових класах

1.1. Сутність та структура фразеологізмів

1.2. Основні підходи до класифікації фразеологізмів

1.3. Особливості походження та лексичного складу фразеологізмів

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

2.1. Підвищення мовної культури молодших школярів засобами фразеологізмів

2.2. Система вправ і завдань для вивчення фразеологізмів

2.3. Організація, зміст і перевірка ефективності експериментального дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена потребою в умовах націо-нального відродження українського суспільства підвищити ефективність навчально-виховного процесу на уроках рідної мови, знайти вагомі засоби педагогічного впливу на особистість учнів з метою збагачення їх мовлення українською фразеологією. „Власне українські лексеми і фразеологізми упродовж багатьох десятиліть витіснялись із сфер суспільного життя, виробництва, побутового мовлення” [8, 2]. Це спричинювало нерозуміння учнями самобутності рідної мови, а отже, втрачався вплив на духовну і мовну культуру школярів, формування національно свідомого громадянина.

Збагачення активного словника учнів, удосконалення граматичної будови мовлення, оволодіння українським мовленнєвим етикетом значною мірою повинно здійснюватися засобами української фразеології. „Уміння правильно і доречно користуватися в усному та писемному мовленні фразеологізмами є ознакою високого рівня оволодіння мовою”[17, 11].

Потреба в збагаченні мовлення учнів українською фразеологією визначила необхідність розробки ефективної системи роботи з фразеології на уроках української мови в загальноосвітній середній школі, зокрема в початкових класах. Теоретичне осмислення психологічних, лінгводидак-тичних основ методики роботи над збагаченням мовлення учнів почат-кових класів українською фразеологією, узагальнення передового досвіду вчителів початкових класів, педагогічний експеримент і його результати підтвердили актуальність порушеної проблеми.

Окремі аспекти збагачення мовлення учнів українською фразеоло-гією здавна цікавили учених, методистів, передових учителів. Так, ефективні шляхи збагачення мовлення учнів пропонували учені-психологи І.О.Синиця, Г.С.Костюк, Л.С.Виготський, М.І.Жинкін, Д.Б.Ельконін, Л.І.Айдарова та ін.

Сучасна методика збагачення мовлення учнів українською фразео-логією будується на основі здобутків українського теоретичного мово-знавства (праці О.О.Потебні, Ф.І.Буслаєва, І.І.Срезневського, К.Д.Ушин-ського, В.О.Богородицького, О.О.Шахматова, П.Ф.Фортунатова, С.І.Аба-кумова, С.Х.Чавдарова, В.І.Масальського, С.М.Дмитровського, І.С.Олій-ника, О.М.Біляєва, В.Д.Ужченка, Л.І.Скрипника, Г.М.Удовиченка, О.О.Би-стрової, М.Т.Баранова, М.І.Пентилюк, В.Я.Мельничайка, М.Г.Стельмахо-вича та ін.) і передового педагогічного досвіду школи.

В останні десятиріччя „особливої актуальності набула проблема лінгводидактичного забезпечення змісту і форм роботи з фразеологіз-мами, підвищився інтерес педагогічної науки до завдань активізації процесу навчання” [28, 5]. У методиці української мови аналізувалось усне і писемне мовлення учнів, робились спроби визначити критерії доскона-лого мовлення, розкрити зміст функціонально-стилістичних аспектів вивчення мовних явищ, структурно-семантичний підхід до розвитку мовлення учнів, пропонувалися системи лексико-фразеологічних та граматичних вправ (праці Л.Г.Скрипника, Н.Д.Бабич, А.О.Свашенко, Л.М.Стоян, І.С.Гнатюк, Л.Г.Авксентьєва, В.О.Горпинича, М.Т.Демського, Ф.Д.Медведєва, А.П.Коваль, М.Я.Плющ, В.Г.Барабаш, М.П.Коломійця).

Попри значні досягнення в останні десятиріччя у методиці початкового навчання, „теорія і практика роботи над збагаченням мовлення та розвитком фразеологічного запасу учнів потребує глибшого аналізу”[36, 55], оскільки „в дослідженнях не наводиться оптимальна кількість фразеологічних одиниць у мовленні молодших школярів, не аналізується роль фразеологічної синонімії, антонімії, багатозначності, не акцентується увага на актуальних для розвитку усного та писемного мовлення учнів питаннях стилістичного співвіднесення фразеологічних одиниць, походження фразеологізмів української мови”[64, 19].

Збагачення мовлення учнів 1-4 класів українською фразеологією потребує систематичного та планомірного підходу. Досі ця тема не була предметом спеціального дослідження. Існує також як окреме питання проблема відбору фразеологічних одиниць для засвоєння молодшими школярами та визначення їх оптимальної кількості (враховуючи стійкі словосполучення, які діти засвоїли у дошкільний період).

Спостереження над особливостями усного і писемного мовлення молодших школярів, бесіди, анкетування вчителів, результати проведеного зрізу знань учнів з фразеології свідчать про обмежене вживання фразеологізмів. Причиною цього є несистематичність фразеологічної роботи на уроках рідної мови в початкових класах, відсутність науково обґрунтованої системи організації занять.

Отже, на сучасному етапі особливо актуальними стали питання розвитку мовленнєвих умінь і навичок та збагачення мовлення учнів початкових класів, зокрема, засобами української фразеології. Створення ефективної методики, що базується на педагогічних, психологічних, лінгводидактичних досягненнях, зумовило вибір теми дипломної роботи -- “Фразеологізми як засіб образного мовлення молодших школярів”.

Об'єктом дослідження є процес збагачення мовлення учнів українською фразеологією в початкових класах загальноосвітньої школи на заняттях з рідної мови.

Предмет дослідження -- зміст, методи, прийоми та засоби збагачення образного мовлення учнів українською фразеологією.

Мета роботи полягає, по-перше, у визначенні орієнтовного мінімуму фразеологічних одиниць для засвоєння учнями 1-4 класів, по-друге, у розробці ефективної системи роботи з фразеології на уроках рідної мови та експериментальній її перевірці.

Відповідно до визначеної мети дослідження планується розв'язання таких завдань:

1. Визначити теоретичні основи вдосконалення методики роботи над збагаченням мовлення учнів українською фразеологією.

2. Проаналізувати стан роботи з фразеології в початковій школі.

4. Визначити рівень уміння молодших школярів використовувати українські фразеологізми в усному і писемному мовленні.

5. Розробити систему вправ, спрямовану на формування в учнів 1-4 класів умінь і навичок доцільного використання фразеологізмів у мовленні та перевірити її ефективність.

Методологічними засадами дослідження є праці лінгвістів О.О.По-тебні, І.К.Білодіда, В.М.Русанівського, Л.Г.Авксентьєва, частково Л.С.Па-ламарчука, М.А.Жовтобрюха, Л.І.Скрипника, Г.М.Удовиченка, В.В.Вино-градова, В.П.Жукова про фразеологізм як мовну одиницю, фразеологічний склад української мови, формування та походження української фразео-логії; психологів та методистів (І.О.Синиці, І.С.Олійника, В.Д.Ужченка, М.Г.Стельмаховича, М.І.Пентилюк) з питань фразеологічного збагачення мовлення учнів. Методологічними орієнтирами також були ідеї національного та духовного відродження української нації.

Для вирішення поставлених завдань використовувались такі загаль-нонаукові та спеціальні методи дослідження:

а) теоретичний аналіз та синтез досягнень мовознавчої, педагогічної, психологічної, методичної наук з проблеми збагачення мовлення учнів українською фразеологією; ознайомлення з шкільною документацією; опис процесу дослідження та узагальнення;

б) емпіричні методи: відвідування уроків, бесіди з учителями та учнями; аналіз усних і письмових робіт учнів; аналіз фразеологічних помилок, допущених учнями 1-4 класів у письмових роботах та усному мовленні;

в) констатуючий зріз і формуючий експеримент, перевірка ефектив-ності пропонованої системи занять.

Дослідження проводилося у три етапи і здійснювалося за двома основними напрямками: а) теоретичне обґрунтування методики роботи над збагаченням мовлення учнів 1-4 класів українською фразеологією на уроках рідної мови; б) перевірка ефективності створеної системи та впровадження її у шкільну практику.

На першому етапі (2007-2008 рр.) відбувалось теоретичне обґрунтування теми, здійснювався аналіз лінгвістичної, педагогічної та методичної літератури, підручників з української мови; навчальних програм; визначались вихідні позиції дослідження, об'єкт, предмет, гіпотеза, основні напрямки і завдання; практично підтверджувались актуальність і необхідність дослідження проблеми.

На другому етапі (І семестр 2008-2009 н. рр.) вивчався стан роботи над збагаченням мовлення учнів українською фразеологією у школі за допомогою діагностичних завдань констатуючого зрізу, узагальнювався передовий педагогічний досвід роботи вчителів початкових класів; визначалися завдання для дослідного навчання та створювалася система роботи над збагаченням мовлення учнів; аналізувалися принципи і зміст збагачення образного мовлення учнів 1-4 класів фразеологізмами.

На третьому етапі (ІІ семестр 2008-2009 н. рр.) здійснювалась апробація експериментальної методики у Капустинській ЗОШ І-ІІ ступенів Чортківського району Тернопільської області та проводився педагогічний експеримент для перевірки ефективності розробленої системи вправ для збагачення мовлення учнів 1-4 класів українською фразеологією.

Наукова новизна дослідження полягає у теоретичному й експериментальному обґрунтуванні роботи над збагаченням мовлення учнів українськими фразеологізмами, що спирається на осмислення суті педагогічних одиниць, їх походження та етнокультурознавчий зміст, вперше зроблено відбір і доведено наукову доцільність орієнтовного фразеологічного словника-мінімуму для учнів 1-4 класів.

Теоретична значущість дослідження визначається його спрямова-ністю на підвищення ефективності навчального процесу і вдосконалення мовної освіти в початкових школах України. Пропонована система уроків і розроблені методичні рекомендації сприятимуть удосконаленню методики вивчення фразеологізмів на уроках української мови в початкових класах. Сформульовані в дипломній роботі висновки та рекомендації можуть бути використані для вдосконалення методики вивчення рідної мови, доповнення матеріалу підручників; вчителями початкових класів в роботі над збагаченням мовлення учнів українською фразеологією.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологіч-ним та лінгводидактичним обґрунтуванням вихідних положень, аналізом результатів, одержаних при використанні комплексу методів теоретичного та експериментального пошуку; системним вивченням лінгвістичної, педагогічної, психологічної та методичної літератури; експериментальною перевіркою у школах пропонованої системи роботи над збагаченням мовлення учнів українською фразеологією на заняттях з рідної мови.

Структура і обсяг дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 105 сторінок.

РОЗДІЛ 1. Лінгводидактичні засади вивчення фразеологізмів у початкових класах

1.1. Сутність та структура фразеологізмів

Фразеологічні засоби мови є квінтесенцією її національного обличчя. Вони містять у собі велику силу експресії та емоційної наснаги. „У лексем домінанта, як правило, належить до нейтрального стилю, а у фразео-логізмів вона звичайно виходить за межі нейтрального стилю й тяжіє до стилістично забарвлених функціональних різновидів” [64, 20].

Фразеологізми здавна вважаються однією зі специфічних рис кожної мови. Вони набагато виразніше, ніж окремі слова, розподіляються в певних структурно-функціональних стилях, виявляючи свою приналежність до кожного з них, а також до сфери усного чи писемного мовлення, мають більш яскраве експресивне чи емоційне забарвлення [63]. Наприклад, про бідну людину - голий як бубон; посваритися - розбити глек; бути неуважним - ловити гав.

Фразеологія „формувалася протягом століть, акумулюючи в собі життєвий досвід народу. У фразеологізмах найбільшою мірою виявляється національна специфіка мови, вони становлять найобразніше частину її лексики” [65, 44]. Найбільш яскраве своє виявлення фразеологізми знаходять у живому мовленні народу як в усній, так і в письмовій формі, адже справжнє життя слова здійснюється тільки в мовленні. Більшість фразем виражають радість і страждання, сміх і сльози, любов і гнів, чесність і обман, працьовитість і лінощі (основні риси, прийманні людині).

Фразеологія (від гр. phrasis - вираз, зворот і logos - слово, вчення) - „сукупність усталених зворотів певної мови, а також розділ науки про мову, що вивчає стійкі словосполучення-фразеологізми, їх ознаки, поділ на групи, утворення і походження” [75, 295].

Отже, термін фразеологія має два значення: розділ мовознавства, що вивчає стійкі сполучення слів, їхній склад, будову та значення; сукупність стійких сполучень слів - фразеологічних одиниць певної мови.

Стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі мовлення відтворюється як готова словесна формула і звичайно являє собою семантичну цілість, називається фразеологічною одиницею, або фразеологізмом. У мові фразеологізми функціонують нарівні з окремими словами і становлять частину її лексики. Фразеологізми з однієї мови на іншу, як правило, дослівно не перекладаються [78, 56].

Фразеологізм складається не менше як із двох слів -- компонентів, причому як складники в ньому виступають не лише повнозначні, а й службові слова: багатіти думкою, камінь спотикання, збити з пантелику, загнати на слизьке, стріляти з гармат по горобцях, як на сповіді, не за горами, з душею.

Серед мовознавців поки що немає єдиної думки, які мовні утворення слід зараховувати до фразеологізмів. Очевидно, слід розрізняти фразео-логізми у вузькому розумінні (власне фразеологізми, або фразеологізми) і в широкому розумінні (фразеологічні вирази).

Власне фразеологізми своїм лексичним значенням рівнозначні окремим словам або словосполученням: бути на сьомому небі - почувати-ся щасливим; брати за душу -- розчулювати; робити з мухи вола - пере-більшувати; мокрим рядном накрити -- лаяти; права рука - найближчий помічник; мороз іде поза спиною -- страшно, як сніг на голову -- зненацька. Вони характеризуються образністю і водночас нерозкладністю лексичного значення, співвіднесеністю його з певним цілісним сигніфіка-том. Наприклад, у реченні Треба ж до такої міри втратити глузд, щоб повірити, начебто можна чинити такі речі - палити, топтати чужу землю, нищити народ і потім сухим вийти з води (Ю. Бедзик) фразео-логізм сухим вийти з води викликає в уяві лише образ води та сухого одягу як натяк, але повністю усвідомлюється як поняття уникнути покарання.

Для власне фразеологізмів властиве певне емоційно-експресивне забарвлення. Наприклад, прислівник тривожно лише констатує стан людини, тим часом фразеологізм коти шкребуть на серці має ще й виразне конототивне забарвлення, викликає певні емоції: Ніби все правда і правильно, а десь на серці коти шкребуть (В. Собко).

У фразеологічних виразах слова більшою мірою, у власне фразео-логізмах, зберігають своє індивідуальне значення. Самі фразеологічні вирази, як правило, позбавлені певного емоційно-експресивного забарв-лення. Але вони, як і власне фразеологізми, функціонують у мовленні як готові, усталені поєднання двох або більше слів. До фразеологічних виразів належать:

мовні кліше і штампи: ринкові реформи, соціальна програма, сфера обслуговування, мати велике значення;

складені найменування: річ у собі, коефіцієнт корисної дії, адамове яблуко (борлак), грудна жаба, білий гриб, м'яка вода, Чорне море;

прислів'я та приказки: Вовків боятися -- в ліс не ходити. З, великої хмари малий дощ буває;

крилаті вислови: Борітеся - поборете (Т. Шевченко). Лиш боротись -- значить жить (Франко) [3, 24-25].

У мові певне значення може виражатися не лише окремим словом, а й стійким сполученням двох або більше повнозначних слів. Стійке словосполучення - сполучення кількох повнозначних слів, які передають одне лексичне значення, воно дорівнює значенню окремого повнозначного слова. Наприклад, клювати носом = дрімати.

Стійкі словосполучення бувають термінологічні, офіційно-ділові та фразеологічні [22, 14].

Термінологічні стійкі словосполучення (складені найменування) - це назви певних наукових понять. Наприклад:

у медицині вживаються такі стійкі словосполучення: вітряна віспа, запалення легень, куряча сліпота, барабанна перетинка, центральна нервова система, мазь Вишневського;

в економіці - додана вартість, безоплатний кредит, довго-термінова позичка, орендна плата, акціонерний капітал, фонд заробітної плати, грошовий обіг, поточний рахунок, штрафні санкції;

у фізиці - коефіцієнт корисної дії, сила тяжіння, опір матеріалів, електромагнітне поле, атомна вага, стала Планка;

у географії - Чорне море, Донецький кряж, Кримський півострів, Рівненська область [5, 24].

Офіційно-ділові стійкі словосполучення використовуються в різних ділових ситуаціях: порядок денний, згідно з наказом, брати до уваги, внести пропозицію, доводити до відома, матеріальна відповідальність, вжити термінових заходів, без сплати мита, позаштатний працівник, чергова відпустка, місце проживання.

Фразеологічні стійкі словосполучення (фразеологізми) є загально-вживаними одиницями, що образно передають єдине поняття та супроводжуються, як правило, певним емоційним забарвленням: накивати п'ятами (втекти), ще й на світ не зоріло (рано), бити чолом (кланятися).

Фразеологізми (фразеологічні звороти) використовуються для називання окремих предметів, явищ, властивостей та дій.

Лексичне значення має фразеологізм в цілому, напр., спіймати облизня - "зазнати невдачі", без царя в голові - "нерозумний", заткнути за пояс - "перевершити". Ці мовні звороти, у яких слова виявляють своє значення тільки зв'язано, називаються фразеологічними одиницями. Фразеологічні одиниці подібні до слів: і слова, і фразеологізми використо-вуються як готові мовні одиниці, а не створюються у процесі мовлення.

Фразеологізми, як і слова, можуть входити до синомічних рядів: дрімати - куняти - клювати носом.

Для фразеологізмів, як і для звичайних лексем, властиві такі явища, як багатозначність, синонімія й антонімія.

Наприклад, багатозначним є фразеологізм роззявити рота:

1) говорити, казати що-небудь (Рота як слід він не вспіє роззявити, -- зараз готове усе. -- П. Грабовський);

2) уважно слухати (У хаті слухали, роззявивши роти, намагаючись не пропустити жодного слова. -- Я. Качура);

3) бути дуже враженим чимось (Глухі діди роти пороззявляли, бо ще ніколи не бачили таким збудженим свого Зарубу. -- В. Кучер);

4) бути неуважним (Ну, гони биків, чого рота роззявив? -- Григорій Тютюнник);

5) посягати на що-небудь (На чуже добро ще змалку рота роззявляє. -- С. Голованівський);

6) рватися -- про взуття (Ось і чоботи в мене роти пороззявляли. -- Г. Квітка-Основ'яненко) [1, 124].

Так само, наприклад, багатозначним є фразеологізм вести перед:

1) верховодити (Гордій справді вмів перед вести, вмів отаманувати так, що всі його слухались. -- Б. Грінченко);

2) бути першим, передовим (Дільниця його групи стала вести перед у цеху. -- Ю. Яновський);

3) заспівувати (Справді, молодиці жартували, сміялись, співали пісень, аж луна розлягалась по полю. Олександра вела перед. -- М. Коцю-бинський) [36, 56].

У багатозначному фразеологізмі може поєднуватися пряме значення з переносним. Фразеологізм ставати дибки, коли йдеться про тварин, виступає в прямому значенні «ставати на задні ноги» (Їдуть вершники... Під ними гарцюють коні, стають дибки, крешуть підковами брук. -- П.Колесник); коли ж мова, йде про предмети -- має вже певною мірою переносне значення «ставати вертикально» (На одній розбитій платформі, яка стала дибки, чудом затримався танк. -- О. Донченко); а коли йдеться про людей -- набуває цілком переносного значення «чинити опір, рішуче протестувати» (Завжди мене слухався Олекса, а тут дибки став. -- І.Муратов). Так само фразеологізм відводити очі має то пряме значення «переставати дивитися» (Копистка відвів очі від вікна, низько увігнув голову і замислився. -- Я. Гримайло), то переносне -- «відвертати чиюсь увагу» (Украде [Тимошко] бувало... та й підкине другому, щоб від себе очі відвести. -- Панас Мирний).

Багатозначність серед фразеологізмів, щоправда, трапляється рідко.

Частою серед фразеологізмів є синонімія. Наприклад, значення «ледарювати» мають фразеологізми байдики бити, баглаї бити, давати горобцям дулі, ханьки м'яти, клеїти дурня, ганяти вітер по вулицях, лежні справляти, тинятися з кутка в куток, і за холодну воду не братися. Значення «бувала людина» передають фразеологізми був на коні і під конем, пройшов Крим і Рим і мідні труби, перейшов крізь сито й решето, не з одного колодязя воду пив, тертий калач, стріляний горобець, бував у бувальцях [63, 43].

Як і звичайні слова-синоніми, синонімічні фразеологізми можуть відрізнятися один від одного своїм лексичним значенням. Наприклад, у синонімічному ряду фразеологізмів із значенням «бути несамостійним» фразеологізм танцювати під чиюсь дудку має ще відтінок «беззаперечно виконувати»; співати з чийогось голосу -- «сліпо повторювати», дивитися чиїмись очима -- «оцінювати факти з позицій іншої людини».

Більшість фразеологізмів позначають позитивні моменти людського життя, проте є й фразеологізми з вираженим негативізмом. Так, в українських говірках фразеологізми моделі “дурний (тупий) + як + дерев'яний предмет = дуже дурний” зафіксовано з 1864 р. і існують в усіх трьох групах говорів [58, 9-10]:

1) південно-західний - глупий як стовп, дурний як чіп, дурний як ціп, глупий як обіг, дурний як бовт, дурний як кіл плоті, глуп як стовп;

2) північний - дурний як цурпалок, дурний як стовп, дурний як чіп, дурний як поліно, дурний як колода, тупий яке товчак у стопі, дурний як довбня, дурний як ціп, тупий як кілок необтесаний, дурний як пранник, дурний як прач, дурний як баклуші, дурний як деко, дурний як деко на труні, дурний як дошка, дурний як дощечка, дурний як дрова, тупи як стіл, тупий як шпала;

3) південно-східний - дурний як ціп, дурний як пробка, дурне як керасінова пробка, дурний як гасова пробка, дурний як карасинова пробка.

Щодо людей “дивитися + як + свійська тварина + на будівлю (або її частину) = здивуватися”, то її в українських говорах зафіксовано з 1841 р.:

1) південно-західний - дивитися як віл на нові ворота, дивитися як баран на нові ворота;

2) північний - вилупив очі як козел на нові ворота, дивиться як корова на нові ворота;

3) південно-східний - вилупив очі як баран на нові ворота, дивиться як баран на золоті ворота [72, 51].

Модель “втікати + я + чорт + від християнський атрибутів = дуже швидко, перелякано втікати” в українському діалектному континуумі зафіксована з 1894 р. в усіх трьох наріччях:

1) південно-західному - тікає як чорт від свяченої води, тіка як чорт від ладану, тікає як дідько від хреста, тікає як чорт від хреста, щез як дідько від кропила;

2) північно - тіка як чорт від ладану;

3) південно-східному - утіка як чорт від ладану [73, 28].

Модель “голий (бідний) + як + тварина = дуже бідний” в україн-ському діалектному континуумі представлена з 1864 р. в усіх наріччях:

1) південно-західному - голий як собака, голий як бик, бідний як церковна миш;

2) північному - бідний як червона криса, голий як миш, голий як руда миш, голий як церковна миш;

3) південно-східному - голе як миша, голий як миші [1, 82].

Отже, здійснений аналіз фразеологічних моделей в українських говорах засвідчує те, що фразеологія не тільки підкреслює окремі риси характеру людини, але є одним з основних засобів створення гумористич-ного ефекту.

Фразеологізми можуть відрізнятися один від одного сполучуваністю. Фразеологізм на заячий скік із значенням «дуже мало» поєднується зі словами, що вказують на відстань або час, фразеологізм як шилом юшки вхопити з тим самим значенням переважно вживається зі словами, що означають почуття, а фразеологізм як кіт наплакав може вживатися для кількісної характеристики будь-чого.

Різну сферу вживання мають однакові чи майже однакові за значенням фразеологізми заснути вічним сном, віддати Богові душу і простягти ноги, врізати дуба; до останнього подиху і до гробової дошки; езопівська мова і наздогад буряків; датися взнаки і вилізти боком.

Нерідко синонімічні фразеологізми мають у своєму складі той самий компонент. Наприклад, із значенням «поставити кого-небудь у скрутне становище, переважити» вживаються фразеологізми з головним словом загнати: загнати в тісний кут, загнати у безвихідь, загнати на слизьке, загнати у сліпу вулицю, загнати в шуршу. Однакове значення «лукавити, лицемірити» мають фразеологізми виляти хвостом, крутити хвостом. Значення «розумний» передається фразеологізмами зі словом голова в різних формах: голова варить, мати голову на плечах, з головою, держати розум у голові [5, 12].

Серед фразеологізмів виділяються також пари з антонімічним значенням: вбити собі в голову -- викинути з голови, не в тім'я битий -- не має лою в голові, макітра розуму -- пустий лоб, хоч греблю гати -- як кіт наплакав, серце заговорило -- серце спить, набитий гаманець -- вітер у кишенях свистить. Протиставлення може відбуватися також через заперечення: велике цабе -- невелике цабе, птиця високого польоту -- птиця невисокого польоту, з легким серцем -- з нелегким серцем, стояти на правильній дорозі -- стояти на неправильній дорозі, схиляти голову -- не схиляти голови; через антонімічні компоненти: натягати віжки -- попус-кати віжки, зажити доброї слави - зажити поганої слави, з іншого тіста - з одного тіста, цей світ - той світ, плисти за течією - плисти проти течії [68, 272].

Відповідно до кількості складових частин (враховуючи не тільки повнозначні, а й службові слова) розрізняють фразеологізми: двокомпо-нентні (тертий калач, співати дифірамби, без ліку, на славу), трикомпонентні (сім чудес світу, ніде голці впасти, сам собі пан, світ за очі, не про нас, як без рук), чотирикомпонентні (чужими руками жар загрібати, п'яте колесо до воза, буря в склянці води, ні сном ні духом, хоч трава не рости), п'ятикомпонентні (наговорити сім мішків гречаної вовни, переливати з пустого в порожнє, не бачити як своїх вух) тощо.

Фразеологізми звичайно мають незмінний, застиглий набір компонентів. Проте деякі фразеологізми можуть вживатися в усіченому, скороченому вигляді: ні в зуб ногою -- ні в зуб (З людиною буває часто так, що, добре знаючи минулого події, вона сучасності ні в зуб не розуміє. -- М. Рильський); думка майнула в голові -- думка майнула (Майнула думка повернути просто степом до Карасу. -- І.Ле); як той реп'ях до штанів (до кожуха) -- як реп'ях (Знаєш, Альберте, не липни до мене, як реп'ях. -- П.Автомонов); загнати в тісний кут -- загнати в кут, заспівати іншої пісні -- заспівати іншої; дерти носа вгору -- дерти носа; покласти на обидві лопатки -- покласти на лопатки; намазати п'яти салом -- намазати п'яти; танути як віск на сонці -- танути як віск; різати правду в очі -- різати правду [85, 13].

Іноді можлива синонімічна взаємозаміна компонентів у тому самому фразеологізмі: викинути (витрусити) з голови (з пам'яті, з думки), губитися (плутатися, метатися) в догадках (в здогадках, в здогадах, в гадках), наговорити (набалакати, намолоти, наплести) сім мішків (сім кіп, три мішки) гречаної вовни, дати імпульс (поштовх), твердий (міцний) горішок, зігнути (скрутити) в баранячий ріг, серце (душа) не на місці, на один кшталт (лад, манір, копил, аршин), мамин (матусин) синок (мазунчик), поставити питання руба (ребром).

В усному мовленні стилістично нейтральні компоненти фразео-логізмів можуть замінюватися експресивно-емоційними: витріщити (вивалити, вирячити, вилупити) очі (баньки, бульки), розкрити (роззявити) рота (пащу, пащеку, пельку, вершу, хавку), голова (казанок, баняк, черепок) варить. При заміні, буває, використовується назва частини замість цілого (метонімічна заміна): головою (лобом) мур пробивати, від голови до ніг (до п'ят), у поті лиця (чола), аж хата дрижить (стіни дрижать). Одне замість одного можуть підставлятися слова, що позначають суміжні предмети чи явища або належать до того самого семантичного поля: своя голова на плечах (на в'язах), відчувати плече (лікоть), аж за боки (за живіт) хапатися, показувати свої зуби (роги, пазурі), скинути шапку (капелюх, бриль), діставати зорі (місяць), ні Богові свічка, ні чортові кочерга (коцюба, рогач, шпичка, огарок).

Часом змінні компоненти фразеологізмів:

а) мають лише різне граматичне оформлення: у глибині (у глибинах) серця, нишпорити очима (оком), тішити око (очі), тугий на вухо (на вуха), пробувати на зуб (на зуби), не до сміху (сміхів), проковтнути язика (язик), дерти носа (ніс), аж небу (небові) жарко буде, з перших кроків (з першого кроку), тримати в кулаку (в кулаці), в сто разів (раз);

б) різняться між собою тільки префіксами: слати (посилати, засилати, присилати) сватів, материне молоко на губах не обсохло (не висохло), спіймати (піймати, впіймати) облизня, нагріти (зігріти) собі місце, затаїти (притаїти) дух, на сміх (посміх);

в) різняться між собою лише суфіксами: лиха година (годинонька), сушити серце (серденько), гладити по голівці (по голові), ковтати слину (слинку), виривати з коренем (з корінням), стати кілком (колом) у горлі;

г) при однаковому лексичному складі мають різну синтаксичну будову: як вода змила -- як водою змило, гадки не мати -- в гадці не мати, доходити розуму -- доходити до розуму, забігати в думках -- забігати думкою, по свіжих слідах -- свіжими слідами [4, 38].

Головні компоненти іменникових, прикметникових та дієслівних фразеологізмів, пов'язуючись з іншими словами в реченні, набувають, як правило, різних граматичних форм: Нам головне -- до моря добратися. А там на корабель юнгами влаштуємось, куди хоч попливемо, справжніми морськими вовками станемо (Ю. Збанацький). Дала мені мама доброї прочуханки й заборонила зовсім виходити з двору (І. Нечуй-Левицький).

Серед різного виду фразеологізмів найбільш сталі фразеологічні зрощення, а фразеологічні єдності і сполучення виявляють меншу стій-кість. Хоча словесна оболонка деяких фразеологізмів може змінюватися -- їхнє загальне лексичне значення залишається незмінним і так само цілісним.

1.2 Основні підходи до класифікації фразеологізмів

У дослідженнях стилістичного аспекту фразеологічного складу української мови прийнято вживати терміни: „стійка сполука", „фразео-логічна словосполука", „стійка сполука слів", „фразеологічний зворот", „фразеологізм", „френологічна одиниця" [3] та ін., які міцно увійшли і поширились в українській науковій літературі з питань фразеології. У літературі більш широкого, популярного вжитку нерідко виступають терміни іншого плану: „ідіома", „приказка", „прислів'я", „афоризм", „крилатий вислів", що характеризують не стільки структурний, скільки семантико-виразний, художній план функціонування цих одиниць у мові. (Артемов В.А., Багмут А.Й., Івченко А.О.).

Фразеологізми з погляду співвідношення між значенням окремих їхніх компонентів і їхнім цілісним значенням поділяють на три групи: фра-зеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення -- одиниці, у яких цілісне значення ніяк не вмотивоване; воно не випливає із значення їхніх компонентів: теревені правити -- говорити нісенітниці, байдики бити -- ледарювати, глек розбити -- посваритися, собаку з'їсти -- мати досвід, піймати облизня -- зазнати невдачі, викинути коника -- зробити щось несподіване, підбивати клинці -- залицятися, ні в сих ні в тих -- незручно [13, 54].

Фразеологічні єдності -- одиниці, у яких цілісне значення вмоти-воване переносним значенням їхніх компонентів: тримати камінь за пазухою -- приховувати злобу, грати першу скрипку -- бути головним, вивести на чисту воду -- викрити непорядність, загрібати жар чужими руками -- використовувати когось, давати волю ногам -- тікати, море по коліна -- нічого не страшно, все дозволено, прикусити язика -- замовк-нути, пропускати повз вуха -- не звертати уваги, хоч до рани прикладай -- лагідний.

Фразеологічні сполучення - одиниці, у яких цілісне значення вмотивоване прямим значенням їхніх компонентів: взяти слово, зачепити гордість, покласти край, берегти як зіницю ока, подавати надію, страх бере, ласкаво просимо, узяти верх, терпцю немає, звести очі, як піску морського. Проте чіткої межі між цими групами немає. Важко визначити, до якого розряду віднести, скажімо, фразеологізм кирпу гнути (зазнаватися) -- до зрощень чи до єдностей; тернистий шлях -- до єдностей чи до сполучень.

Фразеологізми за співвіднесеністю з окремими частинами мови, тобто за їхнім сукупним лексичним і граматичним значенням (за тим, що вони позначають -- предмет, ознаку, дію, обставину чи почуття, емоції -- і якими членами речення виступають), бувають:

іменникові -- називають предмет чи явище: козацьке сонце, рятівна соломинка, наріжний камінь, сім чудес світу, лебедина пісня, біла ворона, синя панчоха, ласий шматок, каїнова печать, скрегіт зубовний, содом і гоморра, казка про білого бичка; у реченні, як і іменники, виступають підметами, додатками, іменними частинами складених присудків тощо: Люди, зрадівши, що минула лиха година, слалися спати (Панас Мирний). Смертний час свій я на полі битви стріну (Н. Рибак);

прикметникові -- називають ознаки: не в тім'я битий, кров з молоком, не остання спиця в колесі, не з полохливого десятка, нечистий на руку, у ступі не влучиш, білими нитками шитий, одним миром мазані, купи не держиться, собака на сіні, під мухою, хоч викрути; у реченні звичайно виступають означеннями або іменними частинами складених присудків: А там -- козак не в тім'я битий: щось та прирозуміє! (М. Пригара). Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться (М. Коцюбинський); мотати на вус, бити себе в груди, дерти носа, дибки ставати, ускочити в халепу, сидіти на двох стільцях, товкти воду в ступі, доливати оливи до вогню; у реченні звичайно виступають у ролі присудків: От коли б тільки мені до тебе добратися, я б тобі показав, де раки зимують (Панас Мирний); або в ролі обставин (у формі дієприслівника): Все віддай на вжиток люду, що, ллючи кривавий піт, не жалів для тебе труду, згодував тебе на світ (П. Грабовський);

прислівникові -- характеризують дію, стан чи ознаку: з відкритим серцем, як на долоні, не чуючи землі під ногами, без керма і без вітрил, на живу нитку, кров холоне в жилах, ні в зуб ногою, хоч плач; у реченні виступають у ролі різних обставин: З важким серцем ішов Максим Беркут посеред невеличкої ватаги тухольських молодців на сповнення громад-ської волі (І.Франко). Докія прокидається до перших півнів (М. Стельмах);

вигукові -- вказують на почуття, емоції: от тобі й на, от тобі й раз, туди до лиха, тим-то й ба, ні пуху ні пера, хай йому грець, цур тобі, не доведи Господи, і треба ж; у тексті використовуються нарівні із звичайними вигуками: Я вже вас так буду шанувати, як нікого в світі, побий мене грім! (М. Стельмах). Ой, як приємно вернути з трудної, утомливої дороги та в теплу домівку... Хай їй абищо (П. Дорошко) [7, 2-3].

Фразеологізми в реченні сприймаються як один член речення. Наприклад, у реченні Мельхиседек сердито глянув на свою жінку; вона догадалась, що вже наговорила сім мішків гречаної вовни, й прикусила язика (І.Нечуй-Левицький) -- фразеологізм сім мішків гречаної вовни виступає в ролі додатка (дурниць), а фразеологізм прикусила язика -- у ролі присудка (замовкла).

Однак не всі фразеологізми можна однозначно співвіднести з певними частинами мови. Це передусім стосується тих фразеологізмів, які мають форму предикативних словосполучень, тобто в складі яких є підмет і присудок: Люблю я таких людей, завзятих і проклятих, щоб душа в них була не з лопуцька, щоб оглядали життя з високої конструкції (Ю.Янов-ський). А чи не високо ти, Андрію, літаєш? Бо можна сісти низько-низько, що й курка лапою загребе (М. Стельмах). Такі фразеологізми, маючи неподільне, цілісне лексичне значення, граматично співвідносяться з реченням.

Щодо функціонально-стилістичних властивостей фразеологізмів, то серед них виділяють три групи:

фразеологізми, що належать до розмовного стилю (переважно з виразно зниженим забарвленням): зарубати на носі, стерти на табаку, замакітрити голову, мати олію в голові, виляти хвостом, пошити в дурні, похнюпити носа, тримати ніс за вітром, гопки скакати, накивати п'ятами, кури заклюють, потурати серцю, душа радіє;

фразеологізми, що належать до книжних стилів (здебільшого з піднесено-урочистим забарвленням): наріжний камінь, зімкнути лави, усіма фіброми душі, перейдений етап, ставити з ніг на голову, називати речі їхніми іменами, два боки однієї медалі, за велінням серця, спочивати на лаврах, езопівська мова, ахіллесова п'ята, танталові муки;

стилістично нейтральні фразеологізми (найменш експресивно забарвлені): спільна мова, залишити слід, розправити крила, милувати око, тішити себе надією, спинитися на півдорозі, пробувати сили, зламати слово, думка визріла, сумнів бере, перша ластівка, майстер своєї справи, довести ділом, рано чи пізно, в одну мить, на весь голос [24, 41].

Стилістичне забарвлення фразеологізмів великою мірою залежить від характеру їхніх компонентів. Наприклад, фразеологізми сидіти на троні, доходити висновку завдяки словам трон, висновок мають явно книжне забарвлення; фразеологізми сидіти в печінках, доходити до тями завдяки словам печінка, тяма належать до розмовно-просторічних.

У системі фразеологічних засобів кожної мови розрізняють за їх стилістичною приналежністю дві виразно окреслені групи одиниць. Так, Л.О.Соловець до першої групи відносить фразеологізми, “образно-експресивні за своєю природою, а саме:

- ідіоми (включаючи і приказки);

- прислів'я;

- фігуральні висловлення;

- різного роду крилаті слова тощо” [68, 273].

Друга група фразеологізмів включає до свого складу стійкі номіна-тивні словосполуки, термінологічні вирази:

- суспільно-виробничі;

- професійно-виробничі;

- науково-технічні;

- офіційно-ділові формули висловлювання [74].

Наприклад, атомна енергія, важка вода, сонячна система, біла гарячка, чорна віспа, сільське господарство, матеріально-технічна база, майстер спорту, турнірна таблиця тощо.

Ця друга група, різна за характером і силою спаяності складових компонентів фразеологізмів, як правило, є нейтральною в емоційно-експресивному плані. Однак, кожен із фразеологізмів даної групи належить до якогось одного або декількох структурно-функціональних стилів, до того ж потенційно окремі з фразеологізмів цієї групи мають здатність до переміщення в інші стильові різновиди, що звичайно викликає зміну фразового оточення і появу певного емоційно-експресивного заряду. Таким чином, як перша, так і друга група фразеологізмів є об'єктом вивчення стилістики як наукової дисципліни.

За походженням фразеологізми поділяються на спільнослов'янські (водити за носа; з голови до п'ят; як на долоні), спільносхіднослов'янські (попасти під гарячу руку), українські (на руку ковінька, піймати облизня); засвоєні з інших мов кальки (копії) (ось де собака зарита (з німецької мови) [72, 51].

Велику групу фразеологізмів складають висловлення видатних і відомих людей (Хіба ревуть воли, як ясла повні (Панас Мирний). Поповнюється українська фразеологія і за рахунок виробничо-побутових висловлень (Сім раз одміряй, а раз одріж). Знайшли собі місце в українській фразеології також біблійні і євангелійські вирази (бути притчею во язицех; берегти, як зіницю ока), а також античні вислови (крокодилячі сльози, Сади Семіраміди).

Визначення типів фразеологічних сполук у стилістично-семан-тичному плані здійснили зарубіжні лінгвісти Ш.Баллі й А.Сеше.

Вихідним пунктом теоретичних настанов Ш.Баллі у цій галузі є положення про те, що „стилістика вивчає емоційну експресію елементів мовної системи, а також взаємодію мовних фактів, які сприяють формуванню системи виразових засобів тієї чи іншої мови". Центральним об'єктом свого стилістичного дослідження Ш.Баллі обирає встановлення різниці між розумовою діяльністю та емоційними імпульсами в їх мовному виявленні. У зв'язку з цим основним методом своєї роботи Ш.Баллі оголошує метод ідентифікації, під яким він розуміє те, що в логіці назива-ється знаходженням простого поняття. „Ідентифікувати акт мовлення можна лише таким словом, яке виражає ідею, що міститься у ньому в найпростішій, найоб'єктивнішій і найабстрактнішій формі" [9, 13].

Під ідентифікацією експресивного факту Ш.Баллі розуміє прирівню-вання його до одиниці думки, визначення його шляхом підстановки неемоційного слова (слова-ідентифікатора), яке відповідає уявленню чи поняттю.

Ш.Баллі класифікує фразеологізми за різним ступенем спаяності їх компонентів, виділяючи серед них фразеологічні групи і фразеологічні єдності. Обидві категорії фразеологізмів Ш.Баллі пов'язує з певним ступенем експресивно-емоційного забарвлення. Учений зупиняє свою увагу на зовнішніх (формальних) і внутрішніх (смислових) ознаках фразеологічних єдностей [9]. Він вважає, що увагу дослідника повинні притягати саме внутрішні ознаки, тобто ті дані, які можна здобути із зіставлення думки з її словесним вираженням.

Отже, французький лінгвіст Ш.Баллі, хоч не вичерпав усіх можливих аспектів стилістичного дослідження фразеологізмів у складі національної мови, проте заклав основи стилістичної класифікації цієї лексико-синтаксичної категорії, здійснивши своє дослідження на матеріалі французької мови.

Основними сферами вжитку розмовно-побутових фразеологізмів є побутове усне мовлення та художньо-белетристичний стиль, у якому ці стійкі словосполуки використовуються з метою художнього відтворення розмовної мови як у авторських текстах, так і в мовних партіях персонажів, сприяючи у багатьох випадках їх типізації та індивідуалізації [6]. Проникають ці фразеологічні одиниці у вигляді прислів'їв, приказок, примовок тощо і в структуру публіцистичного стилю, зокрема в мову газетно-журнального жанру (особливо таких його різновидів, як нарис і фейлетон), та інші види масової комунікації.

Для мови наукового, офіційно-ділового та інших структурно-функціональних стилів розмовно-побутова фразеологія не є характерною. Проте розмовна фразеологія української мови надзвичайно багата, різно-манітна, яскрава на та емоційно насичена. Вона, як і усне мовлення, в цілому характеризується також більшою емоціональною виразністю, експресивною рельєфністю, ніж писемна книжна форма літературної мови.

Скарби української народної фразеології невичерпні. Особливо „багата і колоритна вона,-- як справедливо відзначає П.П.Плющ, -- в стилях, пов'язаних з фамільярністю, жартом, безжурним гумором, а нерідко з ущипливою, нищівною іронією. З цього погляду в народній українській мові глибоко і прозоро відображається одна з типових рис національного характеру народу” [7, 4].

Основу Шевченкової мовної творчості разом із лексикою становить також і народна фразеологія, яка в поета часто зливається з його власними афоризмами й стає засобом розкриття як художнього, так і соціально-політичного кредо поета, перетворюється у невід'ємний художній компонент вираження його революційних ідей. Народні фразеологізми в творах Шевченка часто мають глибоко філософське й разом з тим гостро соціальне забарвлення. Наприклад: «Все йде, все минає і краю немає»; «Тяжко жить на світі, а хочеться жить» («Гайдамаки»), «Не дай, боже, в багатого і пить попросити» («Сова»), «Усі на сім світі -- царята і старчата -- Адамові діти» («Сон»), «Нема раю на всій землі, Та нема й на небі» («Не завидуй багатому»), «Бо хто не вміє заробить, То той не вмітиме й пожить» («Сліпий»), « У всякого своє лихо, І в мене не тихо» («Холодний яр») [13, 52].

Перевагу над іншими стилістичними пластами фразеологізмів надає розмовно-просторічним сталим конструкціям, народним прислів'ям і приказкам також і М.Стельмах у своїх прозових творах. Письменник майстерно використовує стійкі формули усномовного походження для експресивного вираження як позитивних, так і негативних рис своїх героїв. Напр.: «Гарна молодиця -- сам чорт ложку меду вложив» («Велика рідня»), «Бісів Юхим з води вийде сухим» («Велика рідня»), «Ринувся, як ведмідь на пасіку» («Кров людська не водиця»), «Витріщився, як теля на нові ворота» («Велика рідня»), «Ти йому слово, а він тобі десять» («Коли плачуть боги»).

"Розмовна фразеологія є невичерпним джерелом створення гумори-стичного, а часто і сатиричного ефекту. Цей ефект досягається зокрема за допомогою введення в текст літературного твору просторічної, згрубілої фразеології або усталених сполук розмовного характеру з яскраво вираженою гумористичною семантикою" [37, 26]. Окремі з цих фразео-логізмів створилися внаслідок редукції народного анекдоту. Такого роду усномовних фразеологізмів дуже багато в «Енеїді» І.Котляревського, «П'ятами з Трої накивав»; «З двора в собачу ристь побіг»; «Мої великі кулаки Почешуть ребра вам і спину»; «І молодиці-цокотухи Тут баляндраси понесли»; «На нього всі баньки п'ялили»; «Еней піджав хвіст, мов собака»; «Анхіз кричав, як в марті кіт»; «Скрізь йорзає, як чорт в болоті»; «Пропали! Як Сірко в базарі», в гумористичних творах Г. Квітки-Основ'яненка, українських письменників-байкарів П.Гулака-Артемовсь-кого Л. Глібова, в гуморесках С. Руданського, у прозових творах І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, у драматургії М. Старицького, М. Кропив-ницького, І.Карпенка-Карого та інших творах художньо-белетристичного стилю української літературної мови XIX століття.

Дуже широко користуються розмовною фразеологією як невичерп-ним джерелом народного гумору й сучасні українські прозаїки, поети та драматурги. Так, розмовна лексика і фразеологія є основою творів неперевершеного майстра українського гумору й сатири Остапа Вишні [28]. Вона є органічним компонентом мовної палітри письменника і одним з важливих чинників ні з чим не зрівнянної гумористичної сили творів цього видатного українського майстра слова. Наведемо приклади: "От подивіться і скажіть, який із цих двох колгоспів матиме сало, а який із них, замість сала, плямкатиме губами, дивлячись, як перший їстиме сало?” ("Кукурудза і сало"), "Що ж вам іще сказати? Знайте найголовніше: «Не святі горшки ліплять!» Захочете навчитися писати фейлетони, навчитеся, бо, ще раз підкреслюю, навчитися можна!" («Отак і пишу»).

Засобом тонкого ліричного гумору та гострої сатири виступає розмовно-побутова фразеологія і в творах багатьох інших українських письменників, які часто включають усномовні фразеологізми в контекст іншого стилістичного плану і цим інтенсифікують ефект комізму [46]. Напр.: "Докладай по вищестоящих начальствах, що кабеля перетягли... Бачиш? А де ж ти взяв бінокля? От ловко, матері його ковінька..." (Л.Первомайський "Атака на Ворсклі"), "А мене за пораду на водоході вашому покатаєте... -- Чи ти клепку з голови загубив? -- накинулась баба Єлизавета" (О.Донченко "Вітер з Дніпра"), "...Та він заткне за пояс любого вашого занюханого службовця, бо тепер сам на цілих двоє сіл службовець. Агент!» (В.Кучер "Трудна любов"), «Я чув дещо таке... І ти, Чумаченко, чув? -- Чув, товаришу гвардії майор. Це дійсно слабке наше місце: як оборона, так казяться! -- Із жиру вони в тебе казяться... Ах, лобури! --Майор лаявся, проте злості не чулося в його словах" (О.Гончар "Прапо-роносці").

Таким чином, розмовно-побутова фразеологія в різних жанрах художньо-белетристичного стилю української літературної мови є випро-буваним засобом посиленої експресії висловлення, увиразнення, іноді унаочнення ідеї, яку доносить письменник до читача. "Разом з тим вона є:

- одним із засобів створення мовних партій персонажів художнього твору, підкреслення окремих рис їх характеру, оцінки певних негативних чи позитивних вчинків героїв;

- усномовна фразеологія надає широкі можливості для індивідуалі-зації, а іноді й типізації мовних партій персонажів;

- розмовна-побутова фразеологія є неперевершеним і одним з основних засобів створення гумористичного ефекту" [49, 91].

Таким чином, розмовно-побутову фразеологію використовують хоч звичайно і меншою мірою, ніж художньо-белетристичний стиль, також стилі науково-популярний, публіцистичний, зокрема такі його різновиди, як суспільно-політичний та стиль масової комунікації.

Широкого визнання у вітчизняному й світовому мовознавстві здобула семантична класифікація, фразеологізмів, опрацьована В.В.Вино-градовим [23]. В основу його фразеологічної теорії покладено ступінь видозміни значення слова у різних синтаксичних і стилістичних умовах фразоутворення. Являючи собою єдине значеннєве ціле, фразеологічні одиниці не є однаковими з погляду з'єднаності компонентів і спів-віднесеності семантики усього вислову з семантикою його окремих складників-компонентів.

Зважаючи на це, В.В.Виноградов розрізняє три групи фразеологічних одиниць - фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення -- семантичне неподільні фразеологічні одиниці, у яких цілісне значення невмотивоване, тобто не випливає із значень їх компонентів. Наприклад: бити баглаї - ледарювати; пекти раків -- червоніти; дати кучми -- побити; собаку з'їсти - набути досвіду; на руку ковінька -- вигідно і под. Із словами однакового звучання, що виступають у вільному вжитку, компоненти фразеологічних зрощень перебувають у зв'язках омонімічності.

За визначенням В.В.Виниградова, фразеологічні зрощення являють собою „своєрідні складні синтаксичні слова" [24, 38]. Компоненти фразеологічних зрощень нагадують морфеми у словах. Як і слова з невідною основою, вони позбавлені внутрішньої форми. Лише глибоке етимологічне дослідження може допомогти розкрити механізм станов-лення фразеологічних зрощень і з'ясувати, чому саме ці слова-компоненти спонукали появу цілісного значення.

Семантична неподільність виникає або підтримується у фразео-логічних зрощеннях рядом фактів:

§ наявністю у складі фразеологічних одиниць застарілих слів, незрозумілих для загалу (збити з пантелику; взяти на цугундер; ускочити в халепу);

§ наявністю граматичних архаїзмів (темна вода во облацех; притча во язицех);

§ втратою у межах фразеологічної одиниці живого синтаксичного зв'язку [36, 58].