Гендерне виховання у школі: теорія та практика
Виховання школярів з урахуванням фактору статі. Традиційні "безстатеві" теорії виховання. Концепція статево-рольового виховання. Гендерний підхід у педагогічній науці. Формування гендерно-чутливого світосприйняття в учасників навчально-виховного процесу.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.11.2013 |
| Размер файла | 188,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Російська дослідниця І. Кльоцина відмічає, що на ранніх етапах розвитку особистості робота фахівців-педагогів може бути сконцентрована на навчанні батьків і вихователів прийомам запобігання гендерної схематизації особистості дитини. З цього приводу С. Бем зазначає: "Якщо ви хочете перешкодити формуванню гендерних стереотипів, то необхідно всіляко відводити увагу дитини від культурних корелят статі, акцентуючи біологічні кореляти". При цьому дослідниця пропонує скористатися у процесі виховання двома стратегіями Сандри Бем:
Перша стратегія складається із прийомів, спрямованих на пояснення дітям розбіжностей між статями не на основі зовнішніх ознак (одяг, стиль поведінки), а на основі біологічних факторів. Пояснюючи дітям, що чоловіки й жінки мають анатомічні й репродуктивні розбіжності, батьки і вчителі тим самим гальмують процеси гендерної схематизації.
Друга стратегія полягає в тому, щоб дати дітям альтернативну схему, за допомогою якої вони змогли б інтерпретувати й розшифровувати культурні послання про стать, замість того, щоб їм навчатися. Зразкові види альтернативних схем: акцентування індивідуальних, а не статевих розбіжностей (не дівчатка люблять наряджатися, а Маша любить наряджатися); культурний релятивізм (в Африці наряджаються й прикрашають себе чоловіки, а не жінки); схема сексизму (раніше була дискримінація за ознакою статі, а зараз немає) [29].
Ми дорослі, пише І.С. Кльоцина, можемо запропонувати підліткам альтернативну схему, за допомогою якої дитина зможе переробляти пропоновану йому соціальну інформацію й інтерпретувати культурні норми, коли культура їм їх запропонує. Альтернативна схема допомагає людині вибудувати опір проти уроків домінантної культури, допомагає розвиватися вільно незалежно від норм. Як варіанти альтернативних схем можуть бути використані наступні:
· акцентування індивідуальних розбіжностей, а не статевих;
· порівняння у часовому аспекті ситуацій, що відбивають наявність дискримінації за ознакою статі. Можна навести приклад західних країн боротьби з дискримінацією.
· інформування про статеворольові переваги, що існують у різних культурах і відрізняються від традиційних стандартів [29].
Використання цих стратегій гендерного виховання доцільно в середньому та старшому шкільному віці. За висловлюванням Л.С. Виготського, "у структурі особистості підлітка немає нічого стійкого, остаточного, нерухомого", тому період молодшого підліткового віку - це прекрасна можливість формування особистості, вільної від гендерних стереотипів.
На більш пізніх етапах особистісного розвитку, у студентський вік, коли гендерна схематизація вже міцно закріпилася у свідомості особистості і його Я-концепції, допомога полягає в усвідомленні тих гендерних стереотипів, які виступають у ролі бар'єра на шляху до повноцінної самореалізації особистості [30, 5].
На сьогоднішній день дослідники виділяють кілька напрямків роботи з дітьми по доповненню й розширенню можливостей їхньої соціалізації:
· доповнення зон самореалізації дітей (наприклад, заохочення дівчаток до занять спортом, а хлопчиків - до самообслуговування);
· організація досвіду рівноправного співробітництва хлопчиків і дівчаток у спільній діяльності;
· зняття традиційних культурних заборон на емоційне самовираження хлопчиків, заохочення їх до вираження почуттів;
· створення з дівчатками досвіду самозаохочення й підвищення самооцінки (наприклад, технологія щоденника з фіксуванням успіхів);
· створення умов для тренування міжстатевої чутливості (наприклад, через театралізацію, обмін ролями);
· залучення обох батьків (а не тільки матерів) до виховання дітей [61, 377].
Вчитель повинен бути ініціатором позитивного спілкування хлопчиків і дівчаток. Для цього можна проектувати партнерську діяльність, організовувати конкурси, походи, бесіди, де можливий прояв вільного від гендерних стереотипів стилю поведінки хлопчиків і дівчаток. Можливе використання тренінгів по моделюванню такого типу поведінки, до якого повинні прагнути майбутні чоловіки й жінки, розробка відповідної, заснованої на принципах рівноправ'я, системи цінностей для хлопчиків і дівчаток [63].
Формування гендерної культури необхідно здійснювати у взаємозв'язку з усіма іншими напрямками навчально-виховної роботи школи. Необхідний єдиний підхід з боку батьків та педагогів. Цілі, засоби, методи й зміст такої роботи варіюються залежно від віку учнів. Ціль всієї виховної роботи школи - формування цілісної особистості чоловіка й жінки, вільної від дискримінаційних практик, особистості, яка реально оцінює ті соціальні зміни, що відбувається у суспільстві, й здатної діяти відповідно до особистих переконань, з огляду на сформовані норми.
Що саме міняють педагоги в практиці соціалізації дітей різного віку, виходячи із прийнятої ними гендерної концепції світу? Провідна дослідниця Л.В. Штильова пропонує наступні шляхи здійснення педагогами гендерного виховання:
· доповнення зони самореалізації в конкретних умовах конкретних освітніх установ, заохочення дівчаток до занять спортом, а хлопчиків до самообслуговування, оволодіння навичками, які в нашій культурі прийнято вважати традиційно жіночими (прання, прибирання, миття посуду);
· організація досвіду рівноправного співробітництва хлопчиків і дівчаток у повсякденному житті, спортивних заняттях, навчальній практиці, іграх;
· зняття традиційних культурних заборон на емоційне життя й самовираження для хлопчиків, тренування їх рефлексивності і сенситивності, природності вираження почуттів;
· створення з дівчатками досвіду самозаохочення й підвищення самооцінки, пропонують для цього нехитрі технології щоденників, фіксування успіхів;
· створення умов для тренування міжстатевої чутливості (емпатії) через доступні прийоми обміну ролями, театралізації й ін. [97].
Таким чином, педагоги діють у напрямку збільшення можливостей і життєвих шансів як дівчаток, так і хлопчиків.
Вчителі повинні усвідомити, а потім і змінити різні установки по відношенню до хлопчиків і дівчаток з погляду виховання відповідальності, заохочень і покарань. Необхідно змінити асиметрію в розподілі доручень і вимог відповідальності. У початкових класах вчителям необхідно підкреслювати, що хлопчики не поступаються дівчаткам у розумових здібностях і створювати умови для того, щоб хлопчики могли проявити себе в навчанні не гірше дівчаток.
Вчителям можна дати рекомендацію виховувати самосвідомість дівчинки як активного суб'єкта відносин, у тому числі гендерних; суб'єкта, здатного до творчої самореалізації й самоактуалізації особистості не тільки в рамках домашнього господарства, а й у перспективі визначення власної долі.
Необхідно вчити хлопчиків виражати свої позитивні почуття, включаючи симпатію до дівчаток адекватно, а також учити способам саморегуляції й релаксації, які дозволили б зняти агресивність без насильства над більш слабкими [18, 99].
Серед завдань гендерного виховання виокремлюємо необхідність роботи з дітьми і з батьками по зміні ригідних гендерних стереотипів.
Накопичений досвід роботи в школі дозволив зробити висновок, що традиційних методів навчання буває недостатньо для того, що б формувати або трансформувати особистісні установки школярів, навчити їх розпізнавати й переборювати гендерні стереотипи, закріпити патерни соціально-відповідальної поведінки. А це є необхідною умовою для особистісного зростання. По цьому важливим завданням педагогів стає введення інноваційних методів навчання [69, 35].
Таким чином, ми поступово виходимо на таке важливе поняття, як "гендерна стратегія", вважаючи його визначенням суспільно значимих гендерних спрямувань в діяльності вихователів та освітніх установ, направлених на гендерне виховання і розвиток гендерної культури учнів (дівчаток і хлопчиків) у процесі соціалізації з метою подолання гендерної нерівності та стереотипів, утвердження гендерної демократії в суспільстві.
Спробуємо запропонувати декілька методів, за допомогою яких стає можливим впровадження гендерних стратегій у виховання, результатом чого має стати реально сформоване гендерночутливе світосприйняття в учасників навчально-виховного процесу.
Для досягнення гендерної чутливості в школі можна використати різні методи навчання: лекції, семінари, круглі столи, фокус-групи. Особливість інтерактивних методів навчання полягає в активності членів класу, їхньої здатності самим відчути проблемну ситуацію й знайти вихід. Дитина сама для себе стає першовідкривачем, вона не почуває "нав'язаності" інформації, що, безсумнівно, дуже важливо, з огляду на хворобливість сприйняття інформації на гендерну тематику деякими людьми.
Однією з самих популярних і дієвих інтерактивних методик, що довели свою результативність є тренінг.
Тренінг - це запланований процес, призначений поновити навички та знання і перевірити ставлення, ідеї, поведінку з метою їх зміни та оновлення. Він містить широке коло навчання - від технічних навичок до складних комплексів ідей, які можуть повністю змінити або посилити шкалу оцінок та цінностей. Тренінг часто буває короткотривалим та інтенсивним, що дещо змінює традиційні уявлення про освіту. Як правило, тренінг має на меті конкретні вміння чи поточні потреби [14, 20].
Гендерний тренінг - це втручання з метою розвитку, щоб змінити обізнаність, знання, навички та поведінку щодо гендеру. Він відрізняється від тренінгів на інші теми тим, що торкається персональних та політичних тем навіть тоді, коли це начебто й не планується [14, 23].
Метою гендерного тренінгу аж ніяк не є цілеспрямована зміна гендерних установок учасників, він ставить перед собою ціль показати на практиці учням шкоду, що привносять у суспільство гендерні стереотипи. Важливо не намагатися змінити картину світу учасника тренінгу, а лише актуалізувати проблему, дозволити людині самій вибрати моделі поведінки виходячи не зі своєї біологічної статі, а орієнтуючись на індивідуальні особистісні особливості й переваги. У ході таких занять учні поступово починають розуміти й розрізняти особливості патріархатної та егалітарної картин світу, усвідомлюють наявність дискримінації й приниження прав людини в першій і відсутності їх у другий, що сприяє не тільки підвищенню гендерної чутливості, але й трансформації традиційно-патріархатних, стереотипних уявлень у егалітарні [Там само].
Яскравим прикладом застосування гендерного тренінгу для формування гендерночутливого світосприйняття у школярів був досвід літньої "Школи рівних можливостей" 2000 року. У рамках проведення школи з її учасниками були проведені тренінги з проблем подолання конфліктів, запобігання насильству і дискримінації, утвердження рівних прав і можливостей, розвитку підприємницьких навичок тощо [94].
Це початки гендерної освіти для школярів, яка має поширюватися, поступово змінюючи свідомість громадян і громадянок нашої держави, відкриваючи в кожній і кожному найкращі якості вільної, творчої особистості, відповідальної за свою долю.
В свідомості школярів поступово має відбуватись процес руйнування традиційних гендерних стереотипів. Звичайно перехід від традиційних ролей до нових відносин - хворобливий, складний і напружений і стосується дорослих насамперед. І. Кльоцина у праці "Гендерная социализация" радить і чоловікам і жінкам як легше перебороти цей перехідний період. Ті самі поради спрямовуємо і школярам:
· вчитися ставитися один до одного й взаємодіяти, не обвинувачуючи один одного й не відчуваючи себе винними;
· вчитися будувати відносини, базуючись на процесі, а не на символах;
· вчитися доводити суперечки до кінця;
· вчитися рівноважно близькості й віддаленню;
· помічати, визнавати й використовувати гнів одного з партнерів;
· знищувати нерівновагу того, хто діє й того, хто співдіє;
· допомагати один одному [28, 73].
Відштовхуючись від порад дослідниці, школярам також можна запропонувати:
|
Хлопцям |
Дівчатам |
|
|
розвивати в собі м'якість |
вчитися бути агресивною |
|
|
вчитися більше зосереджуватися на процесі |
вчитися зосереджуватися на меті |
|
|
вчитися визнавати свій страх |
вчитися допускати агресивність |
|
|
вчитися не боятися поразки |
вчитися не боятися успіху |
Цілеспрямована робота з досягнення гендерної рівності повинна проводитися й на рівні соціальних інститутів. Дослідники пропонують наступні міри:
1. Зміна зразків соціалізації, що привертають жінок до примирення зі своїм підлеглим положенням.
2. Зміна відносин чоловіків-батьків до своїх домашніх обов'язків, збільшення їхньої участі у вихованні дітей.
3. Підвищення гнучкості навчальних програм і графіків роботи в установах, що дозволяють батькам поєднувати навчання або роботу з невідкладними сімейними справами.
4. Створення нових можливостей для одержання професійної допомоги по догляду за дітьми.
5. Повне скасування законів і постанов, що припускають пряму або непряму дискримінацію жінок [28, 73].
Ці дії на рівні масштабних державних перетворень мають створити відповідне підґрунтя для зміни умов традиційної гендерної соціалізації.
Отже, підсумовуючи той досвід гендерного виховання, який вже накопичено сучасними вітчизняними та західними дослідниками, ми можемо запропонувати такі шляхи його здійснення:
· спростовувати неправильні уявлення дітей та їхніх батьків про гендер;
· навчати їх прийомам запобігання гендерної схематизації;
· використання гендерного тренінгу, як ефективного методу формування егалітарного мислення учнів;
· виховання якостей, які допомагають дитині подолати в собі гендерні стереотипи;
· впровадження заходів по досягненню гендерної рівності на рівні освітніх та державних інститутів.
В якості гендерної вправи, як можливої складової формування гендерночутливого світосприйняття школярів, ми пропонуємо тренінг "Наші уявлення про гендер". Дивись додатки
Наука, практика, суспільство повинні повернутися обличчям до психолого-виховних проблем, що породжуються особливостями гендерної соціалізації. Тим більше, що ми вже маємо позитивні приклади введення гендерного компонента в навчальні курси. Перевага при цьому повинна надаватися інтерактивним методам навчання.
2.3 Підготовка майбутніх учителів до виховання школярів у дусі нових гендерних стратегій
Оскільки конструювання гендеру у процесі соціалізації відбувається у соціальних суспільних інститутах, а одним із таких соціальних інститутів є освітні установи, то насамперед стає питання підготовленості самих вчителів, які теж відчули на собі вплив традиційної освіти і стереотипів. Безумовно, якість виховання дитини багато в чому залежить від рівня культури вихователя. Тому вчителеві необхідно бути носієм і транслятором гендерної культури. Йому/їй необхідні знання методології гендерних досліджень, феміністської теорії, володіння певним категоріальним апаратом, тобто наявність базових знань з гендерної проблематики.
Але найскладнішим для сучасного вчителя може стати те, що йому/їй необхідно прийняти нові ідеї, а іноді подолати у собі той психологічний спротив, який частіше за все з'являється у нас, коли ми зустрічаємось із чимось новим і незвичним, яким на сьогодні є гендерне знання. Тому необхідною є гендерна освіта самих педагогів. Методологічні аспекти впровадження гендерної освіти у професійну підготовку вчителів є предметом багатьох досліджень. Цю проблему можна розглядати в рамках курсів по підвищенню кваліфікації й перепідготовки педагогів, через участь вчителів у семінарах з гендерної проблематики, літніх школах, тренінгових програмах, наукових читаннях, конференціях.
Основна мета літніх шкіл та наукових читань - сприяти інституалізації гендерних досліджень через створення регіональних університетських програм з гендерних досліджень на зразок західних програм women's and gender studies, які, в той же час, були б регіонально специфічними і відповідали процесу соціальних змін на пострадянському просторі. Навчальні програми шкіл орієнтовані на розвиток гендерних досліджень, як учбової дисципліни і включення гендерних досліджень в навчальні плани університетів. Виходячи з цих завдань, учасницям і учасникам літніх шкіл пропонуються модельні курси з гендерної проблематики, на основі яких вони могли б розробляти власні курси. На школах читаються цикли міждисциплінарних лекцій, проводяться семінарські заняття, організовуються дискусії та консультації з сучасних проблем гендерних досліджень.
Традиційними з 1997 року стали міжнародні літні школи, організовані Харківським центром гендерних досліджень в рамках програми міжнародних літніх шкіл за фінансової підтримки Фонду Макартурів та ін. Підсумком роботи літніх шкіл є збірки, присвячені різним аспектам гендерної проблематики.
Широку популярність серед науковців України отримали щорічні наукові читання з гендерної проблематики Одеського наукового центру жіночих досліджень. І, в умовах офіційного невизнання гендерних досліджень та серйозної проблеми кадрового потенціалу, літні школи та наукові читання є своєрідними "народними університетами", які не тільки формують гендерне середовище, але залучають до нового наукового напрямку молодь [75, 25].
Також слід сказати, що складовим елементом впровадження гендерного компонента в систему освіти педагогів стала розробка навчальних підручників та посібників. Провідними гендерологами Росії та України на сьогодні запропоновано чимало таких видань. Серед них можемо назвати "Практикум по гендерной психологии" за редакцією І. Кльоциної, "Гендерні студії: освітні перспективи (навчально-методичні матеріали)", навчальний посібник "Теория и история феминизма", підручник "Введение в гендерные исследования" за редакцією І. Жерьобкіної, хрестоматія "Жінка в історії" О.З. Маланчук-Рибак, курс лекцій "Теория и методология гендерных исследований" за загальною редакцією О.А. Вороніної, навчальний посібник "Введение в гендерные исследования" за редакцією І.В. Костикової, навчально-методичний посібник "Гендерна освіта в вузі. Гендерна педагогіка" Л. О Булатової та інші.
Не можна забувати й про професійну підготовку теперішніх студентів педагогічних вузів - майбутніх вчителів загальноосвітніх шкіл. Запорукою успіху у гендерному вихованні школярів є фахівці, які здобули освіту, що базується на принципах реалізації особистості і самореалізації всіх людей, рівних прав і можливостей не залежно від їх соціального походження, становища, національності, віку, статі. Тому важливим компонентом професійної підготовки майбутніх вчителів має стати введення курсів з гендерної проблематики в систему вищої освіти, що дозволить підготувати молодих спеціалістів, готових працювати не абстрактними представниками людства, а з реальними дівчатками і хлопчиками, враховуючі їх реальні проблеми і потреби.
Вищі навчальні заклади України вже мають досвід впровадження гендерних курсів до навчальних програм підготовки студентів. Дослідниця О.М. Любарська у своїй статті "Гендерне виховання як основа розбудови державності" [44] рекомендує під час навчання застосовувати універсальні концептуальні та чуттєві категорії свідомості студентів, які використовуються для створення необхідних образів при забезпеченні їх різного наповнення та врахування особливостей сприйняття в залежності від рівня сформованості пізнавальних можливостей кожного із них. Поступово, підкреслює авторка, працюючи в даному напрямі, підхід до гендерного виховання може стати не тільки засобом широкої загальноосвітньої підготовки майбутніх фахівців, а й шляхом формування системного гендерного мислення студентів та розвитку їх креативних можливостей [44, 66].
Спираючись на свій досвід, О.М. Любарська зазначає, що на жаль, дуже мало дівчат і юнаків вважають за необхідне самостійно стверджуватись у житті, вони не бачать, як можна досягти статусу в нашому суспільстві, не знають, які кроки треба здійснити, щоб "виповнити" себе.
Все це, на її думку, свідчить про необхідність глибинної психологічної переорієнтації молоді на основі гендерної рівноваги: формування в них потягу до незалежності, вміння самостійного прийняття рішень, подолання набутої безпорадності внаслідок авторитарного сімейного та шкільного виховання, підвищення віри в себе, свої дії, а, головне, зробити їх соціально відповідальними.
О.М. Любарська пише, що існуюча гендерна культура сучасних студентів - це сукупність статеворольових цінностей у суспільних сферах буття та відповідних потреб, інтересів і форм діяльності, зумовлених суспільним устроєм та пов'язаними з ним інституціями, які протягом всього історичного часу готували жінку до сімейних ролей, а чоловіка до роботи та кар'єри. Тому під час викладання курсу необхідно подолати стереотипи мислення з цієї проблеми. Треба намагались так побудувати курси, щоб молода людина побачила, що вона може зайняти пристойне місце у суспільстві [44, 67].
Вказуючи на шляхи засвоєння студентами нових знань, О.М. Любарська звертає нашу увагу на те, що найлегше змінити саме знання, потім настрій і т.п., бо вони є відносно пластичними. Більш консервативними є психічні якості, які характеризують усталені особливості окремих психічних функцій (ціннісні орієнтації та установки, звичні підходи до життєвих проблем, життєвих устроїв), набуті риси характеру під час формування нав'язаного батьками та суспільством світогляду, який виріс у кожного в систему переконань, що є основою особистості [44, 68].
Погоджуємось із думкою іншої дослідниці, Вікторії Суковатої, про те, що введення гендерних курсів у систему вищої освіти є важливим кроком не тільки в аспекті професіоналізації студентів, але й феноменом, здатним трансформувати політики тоталітарної освіти у напрямку її більшої толерантності. Мета гендерних курсів не вписується виключно у професіоналізуючу функцію. Їх призначення значно ширше: використовувати феміністську критику та деконструкцію стереотипів для формування нової особистості, яка комфортно і адекватно вписується до концепції демократичного суспільства.
Дослідниця підкреслює, що на відміну від "тоталітарного" викладання, що апелює до "абсолютного суб'єкту" та "монологу", основою гендерного курсу повинна виступати не лекція, а перфоманс, діалог, поліфонія (полілог). Серед них назвемо соціально-комунікативні тренінги, сценарні та рольові ігри, психодраму (за Дж. Морено), психосинтез (за Р. Ассаджіолі), евристичні діалоги, вправи по розширенню свідомості та арсенал сучасних практик самоактуалізації. Це не відміняє традиційної лекції, але суттєво модифікує її, розширює можливості впливу навчального матеріалу на свідомість студентів, обумовлює його сприйняття на більш глибоких рівнях психіки, що відповідають за формування ідентичності. Спираючись на свій досвід, авторка зазначає, що подібні нестандартні для учбової аудиторії вправи та методи викликають живу та зацікавлену реакцію студентів не тільки інформативною новизною, але й умовами зміни лідерських ролей, що утворюються, деконструкцією стереотипів не тільки на інтелектуально-логічному, але й на тілесно-екзистенціальному рівні. Це дуже важливий фактор, що походить від ідеї про те, що при викладенні гендерної теорії необхідно усвідомлено використовувати і тіло, і емоції як "будівельний матеріал", конструювати в аудиторії мікропростір гендерної свободи та альтернативної ідентичності, залучати студентів до психосоматичного реагування, творчого експромту, міні дискусій всередині лекційного процесу. Побічним ефектом подібного дійства є психотерапевтична розрядка: зняття утисків та комплексів, травматичного досвіду минулого, пов'язаних із гендерною стратифікацією [80, 88].
В. Суковатая пропонує ще одну стратегію, яка може успішно використовуватися у викладанні гендерних курсів в силу свого трансформуючого впливу, - це реферування студентами оригінальної літератури з її обов'язковим подальшим обговоренням. Виключаючи непрямі наслідки - підвищення професіоналізму студентів, даний прийом вирішує загальнокультурне завдання, а саме: формування у студентській аудиторії більш толерантного, гендерно-створюючого дискурсу, який дозволяє обговорювати проблеми, які з трудом вербалізовувалися у патріархатному суспільстві, наприклад сексуальну культуру, шлюбний та сімейний етикет, феномен кохання, сексуальну свободу, гендерну рівність і т.д., які представлені у західних феміністських та академічних виданнях [80, 91].
Отже, впроваджуючи курси щодо гендерної проблематики в систему освіти студентів педагогічних вузів, ми зможемо впливати на регулювання процесів творення та регулювання соціально-статевих відносин на нових гендерних принципах, спрямованих на забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок. А це означатиме, що поступово прийдемо до гендерної демократії в державі - системи виявлення двох статей - жінок і чоловіків у громадянському суспільстві як рівних у правах і можливостях, що законодавчо закріплені й реально забезпечені в усвідомленні політико-правових принципів, діях, розбудові суспільних і державних структур з урахуванням гендерних інтересів та потреб.
Ідея впровадження гендерного компоненту в систему вищої освіти України почала реалізовуватися вже на початку 90-х рр. ХХ століття і ми маємо оцінити той досвід, який вже напрацьований в цій сфері.Л.С. Кобелянська відмічає, що біля витоків наукового та освітнього руху за впровадження гендерного компонента в систему освіти стояли центри жіночих та гендерних досліджень. Впровадженням інноваційних курсів з гендерної проблематики займались фахівці Київського національного університету, Харківського державного університету, Сумського педагогічного університету, Львівського державного університету та інших вузів. Результатом стала розробка цілої серії програм з гендерних питань: експертиз навчальних програм та підручників, проведення наукових конференцій, шкіл, семінарів і т. ін. [31, 5].
В 1993 р. Міністерством освіти України та інститутом системних досліджень освіти була затверджена і впроваджена в навчальний процес Одеської академії харчових технологій перша програма спецкурсу "Історія жіночого руху в Україні". Майже одночасно з Одесою до розробки навчальних курсів приступили вчені Харкова. В 1996 р. Про свої наміри в сфері розробки навчальних курсів з гендерної проблематики заявив Сумський гендерний центр та Лабораторія гендерних досліджень і надзвичайно швидко досягли успіхів в опрацюванні питань гендерної педагогіки. Вже в 1997 р. Було запроваджено два спецкурси: "Жіночий рух України" і "Гендер і психологія статевих відмінностей". Лабораторія гендерних досліджень Сумського державного педагогічного університету підготувала низку навчальних спецкурсів: "Жінка в світовій і вітчизняній культурі", "Проблема гендеру в історії", "Соціологія статі та сім'я", "Гендерна соціалізація", "Гендерна педагогіка". А в 2001 р. Опубліковано навчально-методичний посібник "Гендерна освіта в вузі" [62, 32].
Також до викладання курсів з гендерної проблематики свій внесок зробили викладачі Національного університету "Києво-Могилянська академія", Львівського національного університету ім.І. Франка, активно працюють на розробкою навчальних курсів з гендерної проблематики жінки-вчені Миколаєва, Запоріжжя та інших міст України [62, 33].
В 1998 році Київський дослідницький та консультативний гендерний центр реалізував проект "Навчаємо фемінізму", результатом якого стало видання трьох навчальних програм - "Гендерні дослідження в соціології" (Лавриненко Н.), "Вступ до теорії фемінізму" (Чухим Н.), "Історія жіночого руху" (Зленко В.), які були впроваджені в навчальний процес вузів Києва, Одеси, Сімферополя.
Ініціативу в дослідженні та викладанні проблем гендерної соціалізації в Запоріжжі проявив факультет соціальної педагогіки та психології державного університету. Вагомим доробком факультету стали: навчальний посібник з проблем насильства, спеціальні навчальні програми, учбові курси, дипломні роботи з гендерної тематики.
Активно працюють над розробкою навчальних курсів з гендерної проблематики жінки-вчені Миколаєва. В університетах міста читається кілька курсів: "Політика і жінка" (Н.В. Шевченко), "Американська жінка в історії та культурі" (Г.В. Запорожець), "Історіографія гендерних досліджень" (Г.Г. Черних), "Гендерне виховання, як основа побудови громадянського суспільства" (О.М. Любарська).
До викладання навчальних курсів з гендерної проблематики свій внесок зробили викладачі Національного університету "Києво-Могилянська академія": "Гендерні дослідження в соціології,", "Теорії та дослідження гендерних відносин у суспільстві", "Гендер і політика" (С. Оксамитна), "Феміністичній дискурс української літератури ХХ століття" (В. Агєєва), "Феміністична інтерпретація тексту" (Р. Вертельник).
Процес розробки і впровадження курсів з гендерної проблематики вийшов на новий якісний рівень з 1999 року завдяки реалізації проекту ПРООН "Гендерна освіта". В межах цього проекту здійснювалась розробка навчальних програм і методичних підручників з врахуванням гендерного компонента, наслідком чого стало видання 15 навчальних програм. Кілька навчальних програм в доробку Київського інституту гендерних досліджень: "Жінка в науці та освіті України ХІХ-ХХ ст. " (Палієнко М.), "Жінка в суспільстві: гендерні аспекти" (Ефімова О. А), "Психологічна допомога жінкам та чоловікам у кризових ситуаціях" (Грабовська І.) та інші.
Нові курси з гендерної проблематики підготовлені у Київському науково-освітньому гендерному центрі: "Гендерне виховання лідерських якостей у студентів" (Шатенко В. О.), "Гендерна експертиза шкільних підручників" (Фролов П.), "Освіта і гендерна соціалізація: теоретико-методологічний підхід" (Кутова Н.) [62, 35].
Крім того слід назвати навчальні програми Н. Кутової "Освіта і гендерна соціалізація: теоретико-методичний підхід" [40] та Н.Д. Чухим "Основи теорії гендеру" [93].
Українські гендерологи повсякчас використовують досвід російських дослідниць, які займаються проблемами гендерної освіти у вищих навчальних закладах. Серед них треба відзначити Л.В. Штильову, І. Кльоцину, О. Ярську-Смирнову.
Привертає увагу "Практикум по гендерной психологии" [61] за редакцією І. Кльоциної. Колектив авторів, серед яких такі спеціалісти, як Д.В. Воронцов, Л.В. Штильова, Н.П. Реброва, Ю.Е. Гусєва, І.А. Тупіцина, М.Л. Сабунаєва, П.В. Румянцева, О.Л. Кустова підготували посібник, призначений для підготовки студентів гуманітарних, технічних і природничих напрямків в області гендерної психології та інших гендерно-орієнтованих дисциплін. Крім того даний практичний посібник адресований викладачам вищих навчальних закладів, які читають курси з гендерної тематики. У ньому представлені методичні розробки практичних і семінарських занять з гендерної психології.
Для навчання і підвищення кваліфікації педагогів і студентів рекомендуємо використовувати такі розділи цього посібника: "Что такое гендер" Д.В. Воронцова, "Исследование гендерных представлений студентов" Л.В. Штильової, "Раздельное по полу обучение: "за" или "против" І.С. Кльоциної, "Гендерная экспертиза урока" М.Л. Сабунаєвої.
Серед посібників українських авторів назвемо наукове видання "Гендерні студії: освітні перспективи (навчально-методичні матеріали) " [11], яке було створене в рамках проекту "Гендерна рівність - педагогічній освіті" спеціалістами Київського науково-освітнього гендерного центру, Житомирського державного педагогічного університету ім.І.Я. Франка, та Полтавського державного педагогічного університету. Цей посібник діє можливість ознайомитися з гендерними дослідженнями, представленими в роботі з позицій різних навчальних дисциплін: культурології, соціальної психології та філософії. Робота містить довідковий апарат - бібліографію та глосарій.
Для студентів, аспірантів, викладачів вищих навчальних закладів авторами пропонуються наступні навчальні курси: "Гендерні ролі та гендерно-рольові конфлікти" П. Горностая, "Гендер і культура: досвід деконструкції традиційної методології" І. Лебединської, "Вступ до гендерної теорії" І. Бондаревської, "Архетип сім'ї в контексті комунікативних відносин: гендерні стратегії" Л. Усанової.
Гендерна освіта викладачів і студентів педагогічних вузів повинна бути спрямована на формування в них особистісних і професійних якостей, завдяки яким вони самі ставали б носіями гендерної культури і сприяли її розвиткові у своїх вихованців. Що ж саме повинні усвідомити вчителі, чому вони мають навчитися, з якими проблемами впоратись виховуючи учнів у дусі нових гендерних стратегій? Що повинен знати і вміти вчитель, щоб допомагати своїм вихованцям розкрити свої потенційні можливості, розвити необхідні якості, які допоможуть їм у майбутньому в повній мірі реалізувати свої здібності, досягнути успіху, уникаючи при цьому конфліктів з оточенням і з самим собою.
Відома українська дослідниця Л.А. Булатова підкреслює необхідність формування у свідомості вчителя нових прогресивних уявлень про характер міжособистісних відносин у системах: "вчитель-вчитель", "вчитель-учень", "учень-учень", що передбачає включення в систему підготовки учительських кадрів не тільки інноваційних технологій навчання, модернізацію змісту освіти, методів навчально-виховної роботи, але й гендерного знання.
Але, навчаючи вчителів, зазначає вона, ми повинні пам'ятати, що вони не завжди готові сприймати нові, незвичні знання і використовувати їх, оскільки звикли знаходитись у відпрацьованих до автоматизму умовах професійної діяльності. А прийняття і впровадження нового завжди потребує певних зусиль [5, 23].
Педагогам необхідно навчитися підходити до дітей виходячи з індивідуальних особливостей останніх, а не із передбачуваних статевих розбіжностей між ними. Стать дітей може впливати на те, чого учителі від них чекають, а це може викликати різне відношення до дітей, засноване на їх статевій приналежності, також у дітей можуть виробитися невірні навички й уявлення про себе, які потім будуть обмежувати їхні можливості [3, 291].
Треба зупинитися на тих проблемах, з якими стикаються педагоги, впроваджуючи гендерну освіту в школі. Однією з основних проблем є перевантаженість шкільного навчального плану. У зв'язку із цим дуже важко включити нову проблематику, нові години до учбово-тематичних планів. На сучасному етапі дослідники пропонують кілька шляхів вирішення цих труднощів:
· включення окремих тем гендерної проблематики у загальні курси суспільствознавчих дисциплін: історію, народознавство, суспільствознавство, громадянську освіту;
· залучення гендерних сюжетів у контекст викладення при поясненні окремих тем загальних курсів;
· впровадження інтегрованих курсів з включенням гендерних питань до основних курсів (наприклад, до курсів історії - про роль жінки в історії та суспільстві, гендерних аспектів української ментальності, літератури - про внесок жінок до світової та української літератури, суспільствознавства - про гендерні стереотипи та їх подолання та ін.);
· використання тренінгів моделювання певного типу поведінки до якого повинні прагнути юнаки і дівчата, розробка системи цінностей під час практичних занять;
· через впровадження факультативів, самостійних спецкурсів;
· впровадження гендерних сюжетів до наукової роботи учнів;
· впровадження гендерної проблематики до позакласної роботи [64].
Включення гендерних теорій у методологію й методичну підготовку вчителів - актуальна проблема професійної підготовки й підвищення кваліфікації працівників освіти вже сьогодні. Складність з введенням цієї інновації полягає в необхідності викорінення усталених патріархатних гендерних стереотипів зі свідомості тих, хто причетний до виховного процесу: викладачів, студентів педагогічних вузів, вчителів.
Наявний досвід показує, що робота в сфері гендерної освіти педагогів повинна носити безперервний характер. Вчителів можна направляти на курси підвищення кваліфікації, на яких буде говоритися про гендерну тенденційність у педагогіці й про те, як з нею боротися, тому що необразливі на перший погляд гендерні розходження в навчальному процесі грають досить важливу роль.
Якщо говорити про професійну підготовку студентів педагогічних навчальних закладів, то вона повинна включати в себе:
· введення курсів з гендерної проблематики в систему вищої освіти;
· викладання базових знань з гендерної проблематики: методології гендерних досліджень, феміністської теорії для кращого оволодіння певним категоріальним апаратом;
· участь студентів у семінарах з гендерної проблематики, літніх школах, тренінгових програмах, наукових читаннях, науково-практичних конференціях;
· формування в них потягу до незалежності, вміння самостійного прийняття рішень, подолання набутої безпорадності внаслідок авторитарного сімейного та шкільного виховання;
· використання феміністської критики та деконструкції стереотипів для формування нової особистості, яка комфортно і адекватно вписується до концепції демократичного суспільства;
· використання інтерактивних методів навчання.
На жаль, сучасна вища освіта все ще тяжіє до консерватизму й досі ретранслює існуючі гендерні стереотипи і, як результат, не сприяє досягненню гендерної рівності у суспільстві. З іншого боку, вищі навчальні заклади України вже мають позитивний досвід впровадження гендерних курсів до навчальних програм підготовки студентів.
Метою гендерної освіти є формування ідентичності, альтернативної тоталітарним цінностям патріархатного суспільства. Вона повинна активно застосовуватись у навчанні майбутніх педагогів, оскільки саме вони стануть носіями гендерної культури, виховуватимуть її у школярів, що сприятиме демократизації Українського суспільства.
Висновок
Гендерна проблематика в освіті виникла як наслідок затвердження гуманістичної парадигми у педагогіці, усвідомлення важливості збереження інтелектуального потенціалу суспільства. Тому вона має досліджуватись як багатоаспектна, комплексна проблема зусиллями спеціалістів в області педагогіки.
На жаль, дослідження показують, що сучасній педагогіці властиві відбір, селекція дітей, а не надання переваги розвитку і саморозвитку потенційних можливостей дитини. Вона все ще ретранслює існуючі гендерні стереотипи і, як результат, не сприяє досягненню гендерної рівності у суспільстві.
Ця проблема знаходить дуже актуальне звучання в умовах гуманітаризації освіти, модернізації загальноосвітньої школи, у концепції якої підкреслюється, що найважливішим завданням виховання є формування в школярів громадянської відповідальності, правової самосвідомості, духовності й культури, ініціативності, самостійності, толерантності, здатності до успішної соціалізації в суспільстві й активній адаптації на ринку праці. Отже, гендерна освіта вирішує безліч важливих соціальних завдань, і необхідність її розвитку не повинна викликати сумнівів. Все більше визнання у працівників освіти знаходить думка про те, що гендерна педагогіка повинна стати необхідним компонентом громадянської освіти.
Отже вкрай необхідною стає розробка проблеми інтеграції в освіту і виховання концепції гендерних відносин шляхом створення нової педагогічної парадигми та впровадження відповідних до неї методів та засобів виховання гендерночутливого світосприйняття в учасників навчально-виховного процесу. Виходячи з цього нами був сформульований перелік відповідних завдань, які були виконані. Зроблена робота дозволяє представити наступні висновки.
У сучасній педагогічній науці співіснують три основні теорії виховання і навчання школярів: традиційна ("безстатева") виховна теорія сформована в радянські часи, у якій йдеться про виховання дитини як такої; статеворольовий підхід до виховання, якій акцентує увагу на статі дитини і окремо виховує дівчинку і хлопчика як два різних види; гендерний підхід, що базується на рівноправності і спрямований на всебічний розвиток особистих схильностей індивіда.
Критичний аналіз існуючих в педагогіці підходів до виховання дозволив нам стверджувати, що традиційна педагогіка або не помічає жодних існуючих відмінностей, що гальмує навчально-виховний процес, орієнтуючи на маскулінний стандарт виховання, або акцентує увагу на явних біологічних відмінностях між хлопчиками і дівчатками.
Так, проаналізувавши традиційну "безстатеву" теорію виховання, яка була притаманна педагогіці радянських часів, ми виділили ряд її суттєвих недоліків:
· не дозволяє враховувати нерівномірність розвитку хлопчиків і дівчаток, усереднює його;
· нівелювання статі може привести до порушення статевої ідентичності дитини;
· виховання орієнтоване на маскулінний стандарт, що викликає труднощі у навчанні і вихованні дівчат, орієнтація на повноцінний і всебічний розвиток особистості відсутня;
· відсутність повноцінного статевого виховання; інформація про міжстатеві відносини зведена до медичних і санітарно-гігієнічних аспектів проблеми;
Як противага "безстатевому" вихованню, розвивається статеворольовий підхід у вихованні і навчанні дітей. Зроблений нами аналіз статеворольового підходу показав, що вплив стереотипів на виховання й навчання дітей в педагогічному процесі дуже сильний. В межах цього підходу вітається виховання дівчинки переважно жіночною, фемінінною, а хлопчика мужнім, маскулінним. Серед особливостей статеворольового підходу до виховання і навчання ми визначили такі:
· орієнтація на підкреслення розбіжностей між статями, на "особливе призначення" чоловіка й жінки, заохочення видів діяльності, що відповідають статі;
· виховання в дусі твердого (визначеного) вибору статевої ідентичності і як наслідок вибір видів поведінки, що виходить із статевої приналежності;
· обґрунтування доцільності роздільного за статтю навчання;
· наявність твердих культурально сформованих гендерних схем і осуд відступів від традиційних патріархатних моделей будови суспільства
Отже, проаналізувавши статеворольовий підхід можна сказати, що він обмежує всебічний розвиток особистості, що суперечить гуманістичним стандартам в освіті.
Всупереч означеним підходам взятий нами за основу гендерний підхід у освіті й вихованні виступає як індивідуальний, що не перешкоджає прояву дитиною своєї ідентичності. Цей підхід дає людині більшу волю вибору й самореалізації, допомагає бути досить гнучким і вміти використовувати різні можливості поведінки. Основними складовими гендерного підходу в освіті є:
· орієнтація на нейтралізацію й пом'якшення розбіжностей між статями, відсутність орієнтації на "особливе призначення" чоловіка й жінки, заохочення видів діяльності, що відповідають інтересам особистості;
· виховання в дусі вільного вибору гендерної ідентичності;
· вибір видів поведінки виходячи з конкретної ситуації;
· обґрунтування недоцільності роздільного за статтю навчання;
· тенденція до розмивання культурно сформованих гендерних схем, можливість відступу від традиційних патріархатних моделей будови суспільства;
Треба взяти до уваги, що гендерне виховання є спеціальною, спрямованою, систематичною й організованою взаємодією агентів виховання (усвідомлено діючих осіб) з вихованцями. У процесі гендерного виховання створюються умови для ефективного розвитку й самореалізації особистості дитини як застава максимальної самореалізації особистості дорослого в майбутньому.
Наше дослідження виявило, що однією з проблем сучасної педагогіки є неоднозначне розуміння науковцями нової для них гендерної термінології. Використання терміна "гендер" як синоніма слова "стать" досить часто зустрічається у вітчизняних дослідженнях, підручниках. Саме це обумовлює необхідність створення нової педагогічної парадигми.
Аналіз педагогічної літератури показав, що максимально сприяти формуванню педагогічної парадигми, яка ґрунтується на ідеології рівноправ'я буде впровадження гендерної концепції в освіту, а це, в свою чергу, сприятиме здійсненню особистісного (індивідуального) підходу в навчанні й вихованні дітей, підсилить потенціал педагогічної взаємодії, створить більш сприятливу ситуацію як для педагогів, так і для вихованців.
Нова педагогічна парадигма - усталена точка зору, що стала б взірцем у рішенні освітніх і дослідницьких завдань, повинна складатися з:
1) надання інформації про існування гендерних стереотипів, можливості змінити обізнаність, знання, навички та поведінку школярів щодо гендеру;
2) викривання механізмів дискримінації в існуючому навчально-виховному процесі;
3) формування гендерної культури дітей та молоді, яка б стала підґрунтям для рівноправних відносин і вільного розвитку особистості.
Для наших вихованців впровадження гендерної парадигми в освіту означатиме покращення індивідуальної ситуації розвитку, потенційне розширення можливостей самореалізації, самовираження у різноманітних сферах діяльності (за рахунок змін у поведінці педагогів - на етапі початкової школи, у середній і старшій школі - за рахунок накопиченого потенціалу розвитку та свободи від власних статеворольових бар'єрів (схем) сприйняття інформації).
Уважно розглянувши можливі методи та засоби формування гендерночутливого світосприйняття в учасників навчально-виховного процесу, ми вважаємо за необхідне запропонувати наступні кроки:
· спростовувати неправильні явлення дітей про гендер і навчати їх прийомам запобігання гендерної схематизації;
· виховання якостей, які допоможуть подолати в собі традиційні гендерні стереотипи;
· застосування активних методів навчання, бо вони здатні підняти якість гендерної освіти на нову висоту. Активні методи навчання сприяють розвитку гендерної свідомості й гендерної чутливості школярів, навчанню методології перетворення навколишнього світу.
· впровадження заходів по досягненню гендерної рівності на рівні освітніх та державних інститутів.
В якості гендерного тренінгу, як можливої складової формування гендерночутливого світосприйняття школярів, ми пропонуємо власну розробку "Наші уявлення про гендер".
Розглянувши основні засади підготовки майбутніх учителів в дусі нових гендерних стратегій, ми дійшли висновку: засвоєння і прийняття гендерної ідеології сприятиме звільненню професійного бачення вчителя від статеворольових стереотипів як специфічних і серйозних перепон сприйняття особистості дитини, допоможе концентрувати увагу на реальних нахилах і здібностях учнів обох статей.
Наявний досвід показує, що робота в сфері вирішення проблеми гендерної освіти педагогів повинна включати в себе:
· розробку необхідної гендерної літератури педагогічної спрямованості, яка включала б в себе методологічну та методичну компоненту;
· участь педагогів та студентів педагогічних вузів у науково-практичних конференціях, семінарах з гендерної проблематики, у наукових читаннях і літніх гендерних школах;
· робота в рамках курсів по підвищенню кваліфікації й перепідготовки педагогів;
· формування гендерночутливого сприйняття у педагогів шляхом використання інтерактивних методів навчання, а саме соціально-комунікативних тренінгів гендерної спрямованості, сценарних та рольових ігор, методу психодрами тощо;
· обов'язкову гендерну експертизу існуючої навчально-методичної літератури із залученням провідних педагогів.
Гендерна освіта, що впливає на формування особистості, удосконалення творчого мислення, підвищення соціальної компетентності й адаптації є найважливішою педагогічною проблемою і вимагає подальшої розробки.
Література
1. Базуева Е.В. Гендерное образование в вузе: проблемы и перспективы развития // Гендерное образование в системе высшей и средней школы: состояние и перспективы: Материалы международной научно-практической конференции, Иваново, 24-25 июня 2003 г. - Иваново: Иван. гос. ун-т, 2003. - С.28-33.
2. Бендас Т.В. Гендерная психология. - СПб.: Питер, 2005. - 431 с. (Серия "Учебное пособие").
3. Берн Ш. Гендерная психология. - СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. - 320 с.
4. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-метод. посібник. - К.: ІЗМН, 1998. - 204 с.
5. Булатова Л.А. Гендерные аспекты подготовки учителя // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Вип.2. Педагогічні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім.П. Могили, 2002. - С.21-26.
6. Булатова Л.О. Гендерна освіта в вузі. В 2-х ч.Ч. II.: Гендерна педагогіка: Навчально-методичний посібник для студентів педагогічних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Суми: СумДПУ, 2001. - 68 с.
7. Бут Л.О., Луценко О.А. Гендерна освіта в Вузі: в 2 - х ч. Ч.1.: Спецкурси: Навчально-методичний посібник для викладачів соціално-гуманітарних дисциплін та студентів вищих навчальних закладів. - Суми: СумДПУ, 2001. - 106 с.
8. Введение в гендерные исследования: Учеб. пособие / Под ред. И.В. Костиковой. - М.: Изд. МГУ, 2000. - 224 с.
9. Вдовюк В., Рыков С. Гендерные исследования в педагогике // Высшее образование в России. - 2001. - №4. - С.110-117.
10. Гендерная педагогика и гендерное образование в странах постсоветского пространства: Сб. материалов Международной летней школы' 2001. Иваново, 2002.294 с.
11. Гендерні студії: освітні перспективи (навчально-методичні матеріали). - К.: ПЦ "Фоліант", 2003. - 80 с.
12. Гендерное образование в системе высшей и средней школы: состояние и перспективы: Материалы международной научно-практической конференции, Иваново, 24-25 июня 2003 г. - Иваново: Иван. гос. ун-т, 2003. - С.313 с.
13. Голованова Т.П. Гендерне виховання студентів як соціально-психологічна та педагогічна проблема. // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Вип.2. Педагогічні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім.П. Могили, 2002. - С.27-33.
14. Гончаренко У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 376 с.
15. Горностай П.П. Гендерний розвиток та гендерна ідентичність особистості, особливості чоловічої та жіночої соціалізації // Гендерні студії: освітні перспективи (навч. - метод. матеріали). - К.: ПЦ "Фоліант", 2003. - С.5-21.
16. Гусева Ю.Е. Повышение гендерной чувствительности с помощью интерактивных методов обучения // Гендерное образование в системе высшей и средней школы: состояние и перспективы: Материалы международной научно-практической конференции, Иваново, 24-25 июня 2003 г. - Иваново: Иван. гос. ун-т, 2003. - С.24-27.
17. Дахин А.Н. Наша социальная роль (или о гендерном подходе в педагогике) http://vio. fio.ru/vio_20/resource/Print/art_1_4. htm.
18. Дьяченко Т.М. Исследование причин гендерного насилия в школе // Управление образованием: опыт, проблемы, тенденции / Сборник материалов межрегиональной научно-практической конференции, посвященной 10-летию ФПК та ППРО МГПИ / Под ред.В. В. Артоболевськой та Д.Г. Левитес: В 3 т. - Мурманск: МГПИ, 2002. - Том 1, с.92-100.
19. Ениколопов С.Н., Дворянчиков Н.В. Концепции и перспективы исследования пола в клинической психологии. http://www.transsexuals.ru/theme/sexresearch. htm.
20. Еремеева В.Д. Хризман Т.П. Мальчики и девочки - два разных мира. Нейропсихологии - учителям, воспитателям, родителям, школьным психологам. - СПб.: "Тускарора", 2000. - 184 с.
21. Женщина. Образование. Демократия. Материалы 1-й международной междисциплинарной научно-практической конференции (11-12 декабря 1998 г.). - МН.: ЖНИ "Энвила", 1999.
Подобные документы
Виховання школярів з урахуванням фактору статі. Формування педагогічної парадигми, яка ґрунтується на ідеології рівноправ’я та ґендерночутливого світосприйняття в учасників навчально-виховного процесу. Підготовка вчителів у дусі нових ґендерних стратегій.
дипломная работа [113,0 K], добавлен 30.10.2013Дослідження навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи та статевого виховання учнів молодшого шкільного віку у ході навчальної діяльності. Розробка виховного заходу на тему "Формування статево-рольової диференціації молодших школярів".
курсовая работа [98,6 K], добавлен 15.06.2010Дослідження поняття виховання, його структури та значення. Огляд виховного процесу у середній школі, що включає в себе різні напрями, принципи, засоби та методи. Аналіз специфіки уроку іноземної мови як фактору, що забезпечує розумове виховання школярів.
курсовая работа [46,7 K], добавлен 24.01.2012Проблема художньо-естетичного виховання у педагогічній науці. Особливості процесу навчання молодших школярів. Ритм як основна складова музично-ритмічного виховання. Використання вправ на уроках музики в початкових класах та позакласній виховній роботі.
курсовая работа [519,6 K], добавлен 03.11.2009Розкриття проблеми патріотичного виховання молоді та його концептуальних ідей в системі освіти. Практика патріотичного виховання школярів у сучасній школі. Вікові особливості підлітків і юнаків, їх використання педагогом в процесі патріотичного виховання.
курсовая работа [127,2 K], добавлен 31.10.2014Естетичне виховання школярів як психолого-педагогічна проблема. Роль естетичного виховання в розвитку особистості. Виховання культури поведінки молодших школярів на уроках в початкових класах. Методика формування культури поведінки школярів у школі.
курсовая работа [49,8 K], добавлен 20.12.2010Розгляд особливостей гендерного виховання дітей дошкільного віку. Оцінка ігрового середовища, як важливого фактору розвитку і виховання дітей. Дослідження рівня гендерних особливостей в ігровій діяльності. Розробка педагогічно-психологічних стратегій.
курсовая работа [3,0 M], добавлен 02.05.2019Основні вимоги та характеристика принципів виховання. Принципи виховання, що стосуються всіх компонентів виховного процесу. Принципи, що стосуються суб'єктів виховання та методики їхньої діяльності. Принципи навчально-пізнавальної діяльності вихованців.
контрольная работа [34,6 K], добавлен 20.11.2010Виховання як цілеспрямований процес формування гармонійно розвиненої особистості. Етапи становлення особистості через виховання. Соціальні завдання школи. Особливості та технології соціального виховання, використовувані прийоми в сучасній школі.
курсовая работа [39,5 K], добавлен 16.01.2011Необхідність використання гендерної підходу в навчанні і вихованні дітей. Теоретичні аспекти проблеми гендерної виховання в загальноосвітніх установах. Критерії та рівні гендерного виховання. Освоєння принципів єдності освіти та соціальної політики.
курсовая работа [38,6 K], добавлен 16.01.2013
